Статті в журналах з теми "Корпоративні об’єднання"

У статті на підставі аналізу доктринальних джерел і положень правових актів розглянуто сутність публічної і корпоративної нормотворчості в трудовому праві Укра-їни. Автором з’ясовано, що проблема удосконалення на-ціонального трудового законодавства кілька десятиліть визначає спрямованість зусиль науковців і практиків. Багато правових норм, які регулюють трудові відносини, приймалися за умов, коли основним роботодавцем висту-пала держава, а правам і свободам учасників трудових відносин не приділялося достатньої уваги. Удосконалення правових актів, якими регулюються трудові відносини, потребує розмежування компетенції суб’єктів нормотвор-чості. Мета статті полягає у визначенні кола компетен-ції суб’єктів публічної і корпоративної нормотворчості і здійснення розмежування їх повноважень у досліджува-ній сфері. У статті розглянуто особливості нормотворчості Президента України, Верховної Ради України, Кабіне-ту Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, роботодавців та їх об’єднань, професійних спілок, трудових колекти-вів. Охарактеризовано властивості публічної та корпора-тивної нормотворчості з урахуванням відмінностей між ними. З’ясовано, що завдяки колективним договорам і угодам надається можливість членам громадянсько-го суспільства, роботодавцям і працівникам самостійно встановлювати права і обов’язки, обмежувати втручання держави у сферу, що становить приватний інтерес. Зро-блено висновок, що поряд із державною або централізо-ваною нормотворчістю суб’єктів трудового права існує й корпоративна нормотворчість, суб’єктами якої виступа-ють роботодавці та їх об’єднання, професійні спілки та їх об’єднання, трудові колективи. Автор констатує, що кор-поративні норми заповнюють прогалини в нормативній системі права і мають допоміжний характер. Предметом регулювання корпоративних норм є відносини усереди-ні колективу (встановлення умов праці, заохочення пра-цівників, порядок застосування заходів відповідальності тощо). Корпоративні норми права є результатом правової спеціалізації, встановлюються з метою конкретизації та деталізації, обліку своєрідності конкретних відносин.

У статті пропонується узагальнене бачення оптимальних засад систематизації законодавства, що регулює членські (зокрема й корпоративні) відносини у юридичних особах з обов’язковою чи можливою множинністю членства (зокрема участі), для чого висвітлює етапи формування цього законодавства, робить висновок про те, що співіснування низки нормативно-правових актів, ухвалених у різні роки, створює нашарування нормативних конструкцій, що вимагає при правозастосуванні постійного системного тлумачення, виявлення загальних і спеціальних норм з одночасним зіставленням пізніших і більш ранніх за часом ухвалення нормативних актів, при цьому втілена у чинних Господарському та Цивільному кодексах України “загальна частина” корпоративного права покриває лише невелику частину необхідних питань. Корпоративне законодавство, і, ширше – законодавство, що регулює членські (зокрема корпоративні) відносини в юридичних особах з обов’язковою чи можливою множинністю членства (зокрема участі) загалом не є зручним у застосуванні, а тенденції правотворчості, що спостерігаються, не дають великих надій щодо змін на краще. Дослідивши актуальну судову практику та європейський досвід правового регулювання відносин членства й участі, автор доходить висновку про доцільність ухвалення єдиного кодифікованого акта, який регулюватиме членські (зокрема корпоративні) відносини, що виникають у юридичних особах із можливою чи обов’язковою множинністю членства (зокрема участі) та деякі відносини, що є суміжними з корпоративними, виходячи з міркувань зручності правозастосування. Такий кодифікований акт має містити розширену загальну частину, що передбачатиме спільні для різних організаційно-правових форм положення і водночас забезпечить диверсифікацію правового регулювання для різних видів юридичних осіб з обов’язковою або потенційною множинністю членства (зокрема участі) на єдиних концептуальних і стилістичних засадах. Положення загальної частини кодифікованого акта мають застосовуватися до відносин, що виникають між будь-якою юридичною особою з обов’язковою або можливою множинністю членства (зокрема участі) та її членами (учасниками), а також між самими учасниками (членами), незалежно від того, чи передбачає цей кодифікований акт спеціальні положення щодо відповідної організаційно-правової форми. Розв’язання цього завдання вимагатиме об’єднання зусиль спільноти спеціалістів із корпоративного права на засадах орієнтованого на ідеологічні компроміси суто інструментального підходу з відмовою від догматичного протистояння, яке, принаймні у сфері корпоративного права, виявляється контрпродуктивним з огляду на витрачену на це протистояння протягом останніх декількох десятиліть енергію та отриманий результат.

Анотація. Розглядаються питання капіталізації витрат у видобувних галузях як важливого напряму зміцнення економіки, поліпшення матеріального забезпечення добувної та переробної промисловості, джерела наповнення бюджету України. Уточнено основні поняття, що стосуються капіталізації, перетворення витрат в активи підприємства, а також рекапіталізації — наступної стадії перетворення капіталу, коли попередні витрати змінюють свою форму, місце у структурі активів, але ще не впливають на кінцеві фінансові результати діяльності, та декапіталізації — списання частинами або повністю раніше капіталізованих витрат на фінансові результати підприємства. Визначено роль бухгалтерського обліку як важливого інструменту у здійсненні капіталізаційних процесів. Відзначено особливості документування капіталізації витрат у видобувних галузях і відображення таких операцій у системі бухгалтерського обліку на різних етапах природокористування. Запропоновано способи капіталізації витрат на окремих стадіях діяльності корпоративних об’єднань, що здійснюють видобування і переробку корисних копалин. На підготовчій стадії видобувного процесу пропонується капіталізовувати витрати в нематеріальні активи у формі набуття прав на користування природними ресурсами з оцінкою їх за ринковими методами. Витрати з підготовки родовищ, кар’єрів запропоновано визнавати в обліку як витрати майбутніх періодів і списувати на поточні витрати операційної діяльності частинами протягом тривалого періоду. За рахунок операційних витрат рекомендовано створювати також забезпечення для покриття витрат, що виникають на стадії завершення інвестиційного проєкту з видобування і переробки корисних копалин. Такі зарезервовані кошти потрібні для покриття значних витрат при закритті місць видобування, рекультивації порушених земель, їх приведення до природного стану та виконання інших робіт екологічного напряму. Ключові слова: облік, документування, капіталізація, декапіталізація, витрати, добувні галузі, корпоративні об’єднання. Формул: 0; рис.: 1; табл.: 4; бібл.: 16.

Сучасні тенденції вдосконалення того чи іншого виду правоохоронної та правозахисної діяльності відрізняються непослідовністю і доволі часто прямо протилежними за змістом “пропозиціями”, що висловлюються представниками органів державної влади. На жаль, такі тенденції потрапляють не тільки в окремі законодавчі акти, а й без широкого конструктивного обговорення закріплюються в Основному Законі України. При цьому автори таких пропозицій беруть за основу лише власні корпоративні інтереси і не прораховують тих наслідків, які вони викликатимуть для громадян України та інших фахівців, не зіставляють позитивних і негативних результатів впровадження їх ініціатив у найближчій та подальшій перспективі тощо. Мета статті – привернути увагу науковців до фундаментальних основ професійної діяльності адвокатів і вироблення концепції її розвитку, а також висвітлення окремих проблемних питань. У статті порушені два важливих і дискусійних питання, які мають викликати інтерес у фахівців на предмет формування змісту науки про адвокатуру (адвокатологію) і такого її напряму досліджень, як філософське сприйняття функцій адвоката в правовому суспільстві, об’єктивних і суб’єктивних факторів, які мають братися за основу при визначенні специфіки їхньої діяльності, об’єднанні в адвокатські об’єднання, підвищенні кваліфікації тощо. Без наукового і незаангажованого аналізу сучасних тенденцій розвитку правової системи України і, зокрема, адвокатури як істотної її частини не можна виробити оптимальні напрями її вдосконалення. Тому кроки з введення “адвокатської монополії” та з її скасування – це прояв категоричного мислення, властивий ювенільному максималізму. Вважаємо, що адвокатська монополія можлива і корисна, але, на нашу думку, в обмеженому обсязі, зокрема, коли для проведення слідчих дій необ хідно призначати захисника, участь його у кримінальних справах. Тому ці питання потребують випереджаючого наукового дослідження, а не швидкого прийняття рішень і закріплення їх у законі, а тим паче в Конституції України. Для попередження подібних категоричних кроків у майбутньому має бути створена об’єктивна картина функціонального спрямування діяльності адвокатів і цей напрям досліджень запропоновано назвати філософією науки про адвокатуру як одного з її напрямів. Тому статтю не можна сприймати як окреслену теорію філософії науки про адвокатуру, оскільки її мета – це лише початковий етап встановлення проблем, які нині є в адвокатурі та визначення підходів до формування такої теорії, яка дасть можливість науково-обґрунтовано сформулювати шляхи вирішення цих проблем, спрогнозувати розвиток адвокатури на майбутнє.

Неузгодженість поглядів на подальший розвиток корпоративного законодавства і відсутність у правовій доктрині усталених підходів до засадничих категорій корпоративного права є бар’єром для вирішення проблеми забезпечення належного рівня правового регулювання корпоративних відносин. Питання чіткого визначення кола суб’єктів корпоративних відносин, їх правової природи, сутнісних ознак залишаються недостатньо розробленими і потребують подальших наукових досліджень. Метою статті є огляд існуючих у правовій доктрині проблем щодо визначення суб’єктного складу корпоративних відносин для вироблення чіткого уявлення про коло основних суб’єктів таких відносин, особливості їх правового статусу і сутнісні ознаки, а також викладення власного бачення напрямів удосконалення законодавства з цих питань. Ключовою фігурою, з якою в юридичній літературі зазвичай пов’язують виникнення та існування корпоративних відносин, є корпорація. Корпорація – це господарська організація, утворена об’єднанням (обов’язкового або можливого) осіб на засадах участі (членства) і належних їм капіталів для здійснення господарської діяльності. Пропонується закріпити у корпоративному законодавстві новий термін, який би позначав поширене у юридичній літературі поняття “корпорація”, а також вичерпний перелік організаційно-правових форм, у яких можуть створюватися і діяти корпорації. Термін “власники корпоративних прав” є збірним поняттям для позначення осіб, які надали своє майно для формування статутного (складеного) капіталу або пайового фонду корпорацій і в обмін на свої вклади набули у власність корпоративні права. Надано визначення понять “засновники”, “учасники”, “члени”, “акціонери”, “вкладники”, “повні учасники”. З’ясовано особливості правового статусу власників корпоративних прав. При визначенні суб’єктного складу корпоративних відносин, які виникають у зв’язку з виконанням функцій органів корпорації, доречно говорити не про відносини між корпорацією та її органами, а про відносини між корпорацією і суб’єктами, які виконують функції її органів. До суб’єктів, які виконують функції органів корпорації, можуть бути віднесені учасники загальних зборів корпорації (власники корпоративних прав та їхні представники), а також посадові особи корпорації. Платформою для визначення суб’єктного складу корпоративних відносин варто обрати Господарський кодекс України, а в разі рекодифікації господарського законодавства – відповідний кодифікований акт, який його замінить.

У статті розглядається можливість вирішення корпоративних спорів у порядку медіації в аспекті викликів бізнесу та досвіду сучасного юридичного закріплен ня у країнах Європейського Союзу та на міжнародному рівні. Досліджено правове регулювання медіації у контексті Директиви Європейського Парламенту та Ради 2008/52/ЄС про деякі аспекти посередництва (медіації) в цивільних та комерційних справах та Конвенції Організації Об’єднаних Націй про міжнародні угоди, укладені в результаті медіації від 7 серпня 2019 р. (Сінгапурська конвенція), яку підписали 46 країн, зокрема й Україна. Аналізуються проєкти законів України про медіацію з позицій урегулювання корпоративних спорів. Метою статті є дослідження перспектив впровадження медіації в корпоративних спорах в Україні з огляду на кращий зарубіжний досвід. Сучасне українське законодавство не регулює медіацію. У результаті аналізу законопроєктів про медіацію виявлено, що можливість медіаційного вирішення спору не повинна випливати виключно з положень договору. Медіація має стати способом врегулювання всіх конфліктів, які виникли або можуть виникнути між сторонами у зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають такі правовідносини договірний характер, чи ні. Таке положення має надзвичайно важливий практичний компонент для корпоративного права, адже статут не є видом договору за українським законодавством. Тимчасом саме в статуті було б зручно закріплювати можливість розв’язання корпоративних конфліктів за допомогою медіації. Авторки доходять висновку про необхідність законодавчого забезпечення примусового виконання медіаційного рішення з огляду на виклики бізнесу. Така доцільність обґрунтовується особливостями корпоративних конфліктів, потребами популяризації медіації, розвантаження судової системи.

Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) є найбільш популярною організаційно-правовою формою ведення бізнесу в Україні. Створення цих товариств переважно як об’єднань не менше двох осіб із поділом статутного капіталу на частки на практиці породжує питання, пов’язані з переходом частки (частини частки) учасника в статутному капіталі ТОВ, зокрема через її продаж. Актуальність обраної теми зумовлює невизначеність деяких правових норм, відсутність усталеної судової практики вирішення корпоративних спорів, що призводить до виникненнязначної кількості судових спорів щодо переходу частки (частини частки) в статутному капіталі ТОВ через її продаж. Метою статті є з’ясування правової природи частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ; визначення моменту виникнення права власності на частку (частину частки) в статутному капіталі ТОВ у третьої особи; виокремлення ознак, які характеризують частку (частину частки) у статутному капіталі ТОВ як товар; формулювання поняття “оборотоздатність частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ”. Розглянуто два підходи науковців до розуміння питання, чи частка (частина частки) в статутному капіталі ТОВ, чи корпоративні права є об’єктом права власності і, відповідно, – можуть бути предметом договору купівлі-продажу, міни тощо. Проаналізовано погляди законодавця та позиції судової практики стосовно вище окресленого питання. Обґрунтовано, що саме частка (частина частки) в статутному капіталі ТОВ є об’єктом права власності і, відповідно, – може бути предметом договору купівлі-продажу, міни тощо. Встановлено, що право власності на частку (частину частки) в статутному капіталі ТОВ у третьої особи виникає з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін. Виокремлено ознаки, які характеризують частку (частину частки) у статутному капіталі ТОВ як товар, сформульовано поняття “оборотоздатність частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ”. Запропоновано зміни до законодавства, що регулює порядок відчуження частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ з метою його вдосконалення, зокрема, до ч. 3 ст. 20, ч. 4 ст. 21 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю ”, ч. 1 ст. 226, ч. 6 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України.

Питання появи та становлення корпоративних відносин займають важливе місце в роботах вітчизняних науковців у всіх сферах економічної науки. Однак процеси, що відбувається в стратегічному, го-тельному та ресторанному бізнесі, є досить специфічними і потребують глибокого вивчення. У статті розглянуто теоретичні аспекти стратегічного управління в готельному та ресторанному бізнесі. Корпора-тивний сегмент туристичного і готельно-ресторанного бізнесу на даний час представлений у вигляді біль-шості підприємств, які діють у формі акціонерних товариств або у вигляді об’єднання підприємств і меншою мірою представлений транснаціональними компаніями, які діють у формі франчайзингових мереж та кон-трактного управління. В результаті аналізу та узагальнення праць вітчизняних та зарубіжних учених прове-дено дослідження витоків системи стратегічного управління. Визначено сутність та особливості впро-вадження стратегічного управління туристичним та готельним бізнесом. Встановлено переваги та труднощі розробки стратегій. Зазначено рівень впровадження запропонованих стратегій у діяльність туристичних та готельних підприємств. Запропоновано передумови дослідження можливостей і перспектив впровадження стратегічного типу управління в туристичному і готельно-ресторанному бізнесі. Обґрунтовано доцільність застосування різних стратегій у туристичному бізнесі, визначено можливі напрями їх реалізації та очікувані результати. Зроблено висновок, що впровадження і використання стратегічного типу управління сприятиме подальшому розвитку готельно-ресторанний бізнесу в Україні. Це дасть можливість використати специфічні особливості наявного туристичного потенціалу України до залучення в міжнародний туристичний та готель-но-ресторанний бізнес і тим самим прискорити вихід на передові економічні позиції.

Інтеграція України в європейський та світовий правовий простір вимагає актуалізації, осучаснення господарсько-правової доктрини, що, зокрема, передбачає освоєння нових контекстів, у яких повною мірою може виявити себе здатність господарського права до інтегративного, синергетичного застосування різних методів правового впливу. До таких контекстів належить проблематика соціальних наслідків ведення бізнесу, відповідальності підприємств за шкоду, запо діювану суспільству та окремим його членам, і ролі держави в забезпеченні соціальної спрямованості бізнесу. Метою статті є дослідження концепцій “корпоративна соціальна відповідальність” (КСВ) та “бізнес і права людини” (БПЛ), їхніх спільних та відмінних рис, перспективних напрямів зближення та значення для доктрини господарського права в Україні. З’ясовано, що КСВ та БПЛ є тісно пов’язаними течіями юридичної думки, предметом уваги яких є компанії, що провадять відповідальну й суспільно корисну господарську діяльність. Утім, ці концепції мають основні відмінності, що випливають із їхнього різного походження. У межах КСВ наголос стоїть на прийнятті рішень самими компаніями, а не на державному регулюванні їхньої діяльності чи юридичній відповідальності. КСВ розглядається як чинник конкурентоспроможності підприємства. Натомість БПЛ оцінює корпоративну поведінку в світлі загальновизнаних стандартів прав людини, закріплених в основоположних міжнародних договорах, і більшою мірою зосереджується на притягненні компаній до відповідальності за завдану шкоду, ніж на позитивному визнанні ролі, яку може відіграти бізнес у просуванні та захисті прав людини. Нормативну основу БПЛ становлять Керівні принципи Організації Об’єднаних Націй із прав людини в сфері бізнесу 2011 р. Обґрунтовано доцільність інтеграції обох течій, що дасть змогу сформулювати широкоохоплюючу концепцію соціально відповідального бізнесу, яка не обмежуватиметься обов’язком компаній дотримуватися прав людини (як це нині передбачено Керівними принципами), а включатиме й обов’язок вживати проактивні й позитивні кроки в напрямку захисту і реалізації прав людини. З огляду на низький рівень проникнення в українську правову й бізнес-свідомість ідей та практик соціально відповідального бізнесу великою є вага освітніх і просвітницьких зусиль. Важливу роль у вжитті таких зусиль може відіграти наука господарського права, яка характеризується орієнтацією на дотримання публічного інтересу в процесі ведення бізнесу та методологічним плюралізмом.

The article considers the preconditions for the formation of strategic alliances as a promising form of corporate integration associations in the dairy industry of Khmelnytsky region. The strategic alliance, as one of the modern forms of inter-firm integration, has been found to be more flexible than clusters or joint ventures and involves a variety of agreements between companies that work together over a period of time to achieve tactical or strategic goals. The types of strategic alliances, their typology are highlighted and it is proved that they are the most attractive type of strategic integration associations of corporate structures. The main types of strategic alliances are integration alliances, pseudo-concentration alliances and complementary alliances. That is, a strategic alliance is a form of inter-firm integration, one of the fastest and most accessible ways to implement a global strategy, a “soft”organizational form of integration of dairy companies, which allows joint activities to maintain legal and economic independence; preparatory, organizational and experimental platform, within which the rational generation of conditions for further unification of partner companies. The main options for the development of strategic alliances in the dairy industry of Khmelnytsky region are proposed. Evaluation criteria and methods of building a matrix for selecting a potential partner for integration and formation of strategic alliances are substantiated. The prospects of dairy enterprises after joining the strategic alliance of dairy producers are as follows: uncertainty in demand for intermediate products is reduced and incentives are created to reduce the cost of raw milk; processing of raw materials is provided; enterprises producing raw milk are getting rid of uncertainty in the markets; there is an opportunity to produce new types of dairy products and expanding markets; the competitiveness of the local dairy industrial complex among other market participants is increasing; growth of economic potential of the enterprises forming a local dairy industrial complex is provided; the effect of economies of scale and the possibility of joint use of production capacity is observed; reduce uncertainty, as well as increase the stability of development, because in long-term relationships with a partner, a former competitor in the dairy market is a combination of experience and resources, the ability to transfer technology, knowledge and experience, joint research and staff training; gaining additional access to the market, where competitors are already operating and there is a stable demand for products of certain brands.

Основними причинами широкого використання в будівельній галузі неліцензійного програмного забезпечення є низька купівельна спроможність підприємств і організацій галузі, що ускладнює придбання легального програмних продуктів, відсутність негативного ставлення у суспільстві до нелегального використання програмного забезпечення. Особливо це стосується проектних організацій, що експлуатують вартісні програмні комплекси автоматизованого проектування та розрахунків [1].За даними Асоціації «Українське об’єднання проектних організацій», вартість заходів з легалізації (закупівлі ліцензій на програмне забезпечення) в будівельній галузі України сягає 4 млрд. грн. Причому на сьогодні це на 95% імпорт.З метою вирішення проблеми легалізації програмних засобів в проектних організаціях за ініціативою Асоціації «Українське об’єднання проектних організацій» в І кв. 2010 року завершено створення вітчизняної системи автоматизованого проектування об’єктів будівництва (САПР) БудКАД. Розробку системи виконує базова організація з інформаційних технологій Міністерства регіонального розвитку та будівництва України – Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем у будівництві (ДНДІАСБ).Основні принципи, на яких базується вітчизняна САПР БудКАД [2]:– відповідність функціональності САПР стану проектних технологій в будівельній галузі на даний час та їх подальшого розвитку; – забезпечення сумісності креслень з іншими САПР, що використовуються в проектних організаціях та плануються до використання в майбутньому;– забезпечення читання та коригування напрацьованих креслень, в тому числі на застарілих версіях САПР;– максимальна наближеність інтерфейсу користувача до того, що використовується сьогодні на більшості робочих місць проектувальників, щоб уникнути тривалого перенавчання у процесі впровадження САПР БудКАД;– відслідковувавання змін формату файлів DWG, який є внутрішнім форматом САПР БудКАД;– максимальне дотримання вимог ДСТУ та ДБН з будівельного проектування. САПР БудКАД ДНДІАСБ створена на базі платформи IntelliCAD до консорціуму ІТС (IntelliCAD Technology Consortium), який на корпоративних засадах розробляє та підтримує базову платформу. Програмні продукти, створені на цій платформі, широко відомі у світі і поставляються в 80-ти країнах, в тому числі в США, Європі, Японії.За нашими підрахунками, близько 85-90% проектних робіт виконуються сьогодні з використанням двовимірного креслення. Тому, на нашу думку, бюджетна САПР БудКАД стане засобом, який внесе істотний вклад в вирішення проблеми легалізації програмного забезпечення в проектних організаціях будівельної галузі України. Особливо це стосується конструювання та проектування інженерних мереж будівель.Створена Асоціацією «Українське об’єднання проектних організацій» постійно діюча робоча група фахівців САПР проектних інститутів, тестує версії БудКАД, визначає перелік необхідних першочергових доробок, узгоджує технічні вимоги до наступних версій.На сьогодні створений додаток до БудКАД – BudCAD BonusTools, який містить набір додаткових інструментів для виконання проектної документації у відповідності до державних стандартів системи проектної документації для будівництва (СПДС).В перспективних напрямках подальшого розвитку САПР БудКАД: 3D-версія, розширення функціональності СПДС та підтримка інших ДСТУ і ДБН (здійснюється поступово за рішеннями робочої групи Асоціації проектних організацій), інтегрування вітчизняних розробок з автоматизації проектування окремих частин проекту, архітектурний пакет з інформаційною моделлю, вихід на програми будівельних розрахунків та передавання обсягів у кошторисні програми, вбудований інженерний калькулятор.Міністерство регіонального розвитку та будівництва сумісно з Міністерством освіти та науки співпрацюють у сфері впровадження сучасних інформаційних технологій в будівництві в учбовий процес навчальних закладів будівельного профілю. Учасникам конференції роздаємо учбову версію САПР БудКАД та проводимо тренінг з її первинного освоєння.

Суб’єктами соціального партнерства виступають наймані працівники, роботодавці та державні органи влади. Але система, яка вже тривалий час ефективно регулює соціально­трудову сферу в межах держави, на сьогоднішній день майже не має впливу на нову міжнародну систему економічних та соціально­трудових відносин. Тому зараз ми можемо спостерігати швидку модернізацію суб’єктів політики соціального партнерства, особливо організацій роботодавців та найманих працівників. Найбільш інтенсивно розвиваються в сучасних умовах роботодавці та підприємці, які у більшості випадків і є причиною глобалізації економіки та соціальної сфери в світі. Крім того в сучасному світі простежується й тенденція до збільшення чисельності та впливу міжнародних неурядових організацій, зокрема профспілкових. У сучасних умовах необхідним є посилення контролю за виконанням домовленостей, який має здійснюватися на основі врахування положень міжнародних угод і створення механізму оперативного реагування координації діяльності міждержавних органів, профспілок і об’єднань роботодавців. Зокрема, сучасним напрямком діяльності української держави спрямованим на розвиток глобального соціального партнерства є сприяння приєднанню суб’єктів господарювання до Глобального договору ООН, який є найбільшою в світі добровільною ініціативою бізнесу, агентств ООН, трудових, громадських організацій та державних органів у сфері корпоративної соціальної відповідальності. Крім державних органів в Україні активним учасником процесу залучення до Глобального договору є Федерація роботодавців України.

Анотація. Вагомість розуміння того, чому і наскільки важливою є фінансова інклюзія, полягає у визнанні факту, що фінанси або фінансовий розвиток відіграють важливу роль під час формування економічної стабільності. За міжнародною оцінкою, фінанси здійснюють позитивний вплив на економіку через найважливіші функції, які вони виконують: виробництво інформації; розподіл капіталу для виробничого використання; контроль інвестицій і корпоративний контроль; мобілізація та об’єднання заощаджень; сприяння торгівлі, диверсифікації та управлінню ризиками; полегшення обміну товарами та послугами. Таким чином, можна визначити, що фінансовий розвиток країни залежить від виконання вищезазначених функцій. Для регуляторів і держави в цілому фінансова інклюзія є інструментом зменшення рівня «тіньової» економіки, через яку відбувається відмивання незаконно отриманих доходів, уникнення сплати податків тощо. Важливо зазначити, що низький рівень фінансової інклюзії переважно є проблемою економік держав, що розвиваються, хоча розвинуті країни також зіштовхуються з такими викликами. Розроблено та обґрунтовано вплив фінансової інклюзії населення на рівень незаконно отриманих доходів країн із різним рівнем економічного розвитку. Дослідження проводилося в кілька етапів: формування масиву показників, які характеризують фінансову інклюзію населення та рівень незаконно отриманих доходів для 91 країни із різним рівнем економічного розвитку, визначення інтегрального індексу фінансової інклюзії населення на основі використання факторного аналізу, проведення кореляційно-регресійного аналізу функціональної залежності між інтегральним індексом фінансової інклюзії та його складовими і Базельським індексом відмивання коштів. У цілому, було виявлено, що рівень фінансової залученості населення позитивно впливає на боротьбу з відмиванням коштів у всіх досліджуваних країнах. Побудова множинної регресії із включенням до неї як незалежних змінних складових частин індексу фінансової інклюзії (активізація споживачів на ринку фінансових послуг, яка проявляється через активніше використання банківських послуг і Інтернет-ресурсів для купівлі та оплати необхідних товарів чи послуг, дозволяє скоротити обсяг відмивання коштів) дозволило підтвердити отриманий результат. Ключові слова: фінансова інклюзія, фінансова грамотність, незаконно отримані доходи, Базельський індекс відмивання коштів, економічний розвиток. Формул: 6; рис.: 3; табл.: 6; бібл.: 22.

The article investigates the place of indicators of financial stability of joint stock companies in the system of assessing the state of their financial security. The aim of the work is to analyze the main financial sustainability coefficients of the leading engineering joint stock companies in Ukraine, namely: solvency ratio, financing coefficient, the ratio of own working capital, and the coefficient of maneuverability of equity capital. For the purpose of the study, an indicator method for assessing the financial security of corporate structures has been used. The research objects were PJSC "Motor Sich", PJSC "Sumy Machine Building Scientific and Production Association", PJSC "Turboatom", PJSC "SKF Ukraine", PJSC "Berdychiv Machine-Building Plant" Progress ", PJSC" Electrothermometry ", PJSC" Kharkiv Tractor Plant ". As a result of the calculations, the relevant threats and the dominant financial security of the investigated joint stock companies in the context of their financial sustainability are identified. Possibility of identifying dominant companies and threats to financial security by joint stock companies will facilitate the timely application of adequate tools for minimizing the impact of threats or maximizing the factors of positive impact on the efficiency of financial activities of a joint-stock company.У статті досліджено місце показників фінансової стійкості акціонерних товариств у системі оцінювання стану їх фінансової безпеки. Метою роботи є проведення аналізу основних коефіцієнтів фінансової стійкості провідних машинобудівних акціонерних товариств в Україні, а саме: коефіцієнта платоспроможності, коефіцієнта фінансування, коефіцієнта забезпеченості власними оборотними коштами, коефіцієнта маневреності власного капіталу. З метою дослідження використано індикаторний метод оцінювання стану фінансової безпеки корпоративних структур. Об’єктами дослідження стали ПАТ “Мотор Січ”, ПАТ “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання”, ПАТ “Турбоатом”, ПАТ “СКФ Україна”, ПАТ “Бердичівський машинобудівний завод “Прогрес”, ПАТ “Електротермометрія”, ПАТ “Харківський тракторний завод”. В результаті проведених розрахунків виокремлено релевантні загрози та домінанти фінансової безпеки досліджуваних акціонерних товариств в контексті їх фінансової стійкості. Можливість виявлення акціонерними товариствами домінант та загроз фінансовій безпеці сприятиме своєчасному застосуванню адекватних інструментів щодо мінімізації наслідків впливу загроз або максимізації чинників позитивного впливу на ефективність фінансової діяльності акціонерного товариства.

Підготовка магістрів з програмної інженерії ведеться на базі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалаврів з програмної інженерії. У зв’язку з цим майбутні магістри вже володіють навичками з розробки та тестування програмного забезпечення [4] і повинні отримати професійні компетентності, що дозволяють виконувати роботу наукового співробітника, як у галузі програмування, так і у інших галузях обчислень, та інженера у інших галузях інженерної справи, займаючи первинні посади: інженера з впровадження нової техніки та технологій; керівника виробничого або функціонального підрозділу; асистента вищого навчального закладу або викладача професійного навчального закладу.Таким чином, при підготовці магістрів з програмної інженерії передбачається посилення таких виробничих функцій, як організаційна, навчально-виховна, науково-дослідна та проектувальна. Кожна функція вимагає володіння певними вміннями згідно відповідної освітньо-кваліфікаційної характеристики. В табл. 1 показано зв’язок між виробничими функціями, типовими задачами в рамках кожної функції та уміннями, якими має оволодіти магістр з програмної інженерії.Таблиця 1Розподіл умінь магістрів з програмної інженерії згідно функцій ФункціяТипова задачаЗміст умінняОрганізаційнаКерівництво роботою виконавців та підрозділів по автоматизації обробки данихСпираючись на нормативні документи вміти: планувати та організувати роботу виконавців та підрозділів; виконувати контроль виконаних робіт по автоматизації обробки данихНавчально-виховнаОволодіння формами, методами та принципами організації навчального процесу у ВНЗСпираючись на відповідні підручники та методичне забезпечення вміти: підібрати потрібний зміст навчального матеріалу; використати оптимальні форми, методи і засоби навчання відповідно до програмиОволодіння основними дидактичними принципами педагогічних тех­нологій і процесів педагогічного проектуванняНа основі педагогічних знань вміти: контролювати і корегувати здобуті знання; застосовувати дидактичні принципи педагогічних технологійНа основі педагогічних знань вміти: застосовувати основні принципи комунікативної культури; застосовувати одержану інформацію у практичній і творчій діяльності; використовувати найновіші форми методи та прийоми у навчально-виховній діяльності на основі наукових знань, рекомендацій і комп’ютерної технікиНауково-досліднаДослідження існуючих технологій в ІС, розробка заходів по їх удосконаленню, та нових компонентівНа основі аналізу інформаційних систем (ІС) вміти: формулювати задачу дослідження; володіти методикою системного аналізу; моделювати та оптимізувати інформаційні системиВизначення актуальності наукового дослідженняВикористовуючи знання та результати аналізу наукових досліджень предметної області, вміти: обґрунтувати проблему дослідження; сформулювати парадигму, та границі дослідження; визначити мету та задачі дослідженняВизначення предмету і об’єкту дослідженняНа основі визначеної мети, задач дослідження вміти обґрунтувати предмет та об’єкт дослідженняПроектувальнаПрограмування прикладних задач мовами високого рівняУміти знаходити спільні і від’ємні риси різних систем програмування, розуміти основи побудови мов програмування високого рівня, використовувати ретроспективний аналіз для прогнозування розвитку і впровадження власних програмНавчальний план підготовки магістрів прийнято розділяти на окремі дисципліни. Так, наведені в табл. 1 уміння частково формуються під час вивчення дисциплін гуманітарної та соціально-економічної підготовки («Філософські проблеми наукового пізнання», «Вища освіта і Болонський процес», «Основи наукових досліджень»), а також при вивченні наступних дисциплін професійної та практичної підготовки:1. Інженерія ПЗ для паралельних та розподілених систем.2. Технології проектування та створення сучасних корпоративних мереж.3. Експертні технології для систем підтримки прийняття рішень.4. Розробка і дослідження інформаційних систем.5. Проектування, моделювання та аналіз інформаційних систем.6. Методи обробки експериментальних даних та планування експерименту.У той же час визначені у освітньо-кваліфікаційній характеристиці вміння є міждисциплінарними і формування їх відбувається під час вивчення не окремих дисциплін, а всього циклу підготовки. Міждисциплінарна інтеграція в рамках навчальної програми магістрів може відбуватися за наступними напрямками:1) посилення професійної зорієнтованості дисциплін гуманітарної та соціально-економічної підготовки;2) посилення діяльнісного підходу до вивчення дисциплін циклу професійної та практичної підготовки, активне застосування методів проектів та контекстного навчання, елементів проблемного навчання та навчання у співпраці [6];3) фундаменталізація підготовки магістрів програмної інженерії.В роботі С. О. Семерікова [7] підкреслюється, що подальша фундаменталізація підготовки фахівців повинна бути спрямована на педагогічну інтеграцію, подолання розриву між знаннями, отриманими студентами при вивченні різних навчальних дисциплін за рахунок істотного розвитку міжпредметних зв’язків, а одним із факторів фундаменталізації професійної підготовки фахівців з інформаційних технологій є фундаменталізація засобів навчання через надання їм властивостей мобільності. Підвищення мобільності можна досягти шляхом технологічного насиченням навчального процесу мобільними засобами ІКТ та шляхом уніфікації структури навчального матеріалу – подання його у вигляді окремих незалежних блоків, що називають навчальними об’єктами [9].Інтенсивне використання засобів ІКТ у вищій школі доцільне в умовах комбінованого навчання [8], яке передбачає системну інтеграцію традиційних та інноваційних технологій, зокрема, технологій електронного, дистанційного та мобільного навчання. Прагнення зробити навчальний процес більш гнучким, відкритим та мобільним зумовило зростання інтенсивності використання хмарних технологій у навчанні.Хмарні технології – найбільш перспективний на сьогодні напрям розвитку мобільних ІКТ [10] – передбачають доступ окремих користувачів до великого масиву легкодоступних віртуальних ресурсів (апаратних, програмних платформ та послуг) незалежно від пристрою, що використовується для доступу [2]. Обсяг хмарних ресурсів, що надається користувачу, може динамічно змінюватись, пристосовуючись до його потреб, що робить хмарні технології оптимальним інструментом забезпечення повсюдного та повсякчасного доступу до освітніх послуг.Детальному огляду впливу на вищу освіту тих змін, що пов’язані з поширенням хмарних технологій в сучасній ІТ-індустрії, присвячено дослідження авторів дослідницького об’єднання EDUCASE [1]. В дослідженні [5] розглянута реалізація ІТ-інфраструктури університету на основі хмарних технологій (рис. 1). Рис. 1. Архітектура хмари для університетів (за З. С. Сейдаметовою) Дослідження М. Ю. Кадемії та В. М. Кобисі [3] підтверджують, що технології хмарних обчислень є розвиненим засобом реалізації проектного методу навчання та формування у студентів навичок колективної роботи. В роботі Ю. В. Триуса [11] підкреслено, одним з реальних шляхів підвищення якості підготовки майбутніх ІТ-фахівців є розробка та впровадження у навчальний процес ВНЗ інноваційних технологій навчання, в основу яких покладено органічне поєднання традиційних та комп’ютерно орієнтованих форм, методів і засобів навчання, зокрема й хмарних технологій.Таким чином, аналіз доступних на сьогодні методичних підходів до використання хмарних засобів подання навчальних матеріалів та організації спільної роботи суб’єктів навчального процесу показав, що вони найбільш природно реалізують принципи комбінованого навчання та надають можливість приділити додаткову увагу формуванню специфічних професійних умінь магістрів з програмної інженерії. Хмарні технології мають стати провідним засобом підготовки магістрів з програмної інженерії з урахуванням їх доцільності для системної реалізації принципів комбінованого навчання та об’єктно-орієнтованого підходу до подання навчального матеріалу.Фундаменталізація навчання магістрів з програмної інженерії відбувається за рахунок інтеграції різних навчальних дисциплін, розвитку міжпредметних зв’язків та посилення діяльнісного підходу до вивчення дисциплін циклу професійної підготовки, активного застосування інноваційних методів навчання у співпраці на основі хмарних технології.Проведений аналіз надає можливість визначити такі напрями подальших досліджень:1. Виділити засоби і методи хмарних технологій навчання, використання яких спрямоване на реалізацію комбінованого навчання магістрів з програмної інженерії з урахуванням особливостей їх підготовки.2. Розробити методику використання хмароорієнтованих засобів у процесі комбінованого навчання магістрів з програмної інженерії.3. Локалізувати та допрацювати хмароорієнтоване програмне забезпечення для реалізації методики комбінованого навчання магістрів з програмної інженерії.4. Дослідити методи проектування та застосування навчальних об’єктів у комбінованому навчанні магістрів з програмної інженерії з використанням хмароорієнтованих засобів.5. На основі методики використання хмароорієнтованих засобів у процесі комбінованого навчання магістрів з програмної інженерії розробити методичне забезпечення дисциплін «Технології проектування та створення корпоративних мереж» та «Інженерія програмного забезпечення паралельних та розподілених систем».6. Експериментально перевірити вплив організації навчального процесу за методикою комбінованого навчання з використанням хмароорієнтованих засобів на рівень сформованості професійних компетентностей магістрів з програмної інженерії.

В умовах сучасного науково-технічного прогресу стратегічний розвиток системи вищої освіти значною мірою пов’язаний із створенням і впровадженням перспективних інформаційних технологій як однієї з базисних основ для реформування вищої школи, істотного підвищення ефективності і якості підготовки спеціалістів до рівня, який забезпечить їм конкурентоспроможність на ринку інтелектуальної праці.Як відмічаютькерівники освіти практично всіх країн світу, вирішення проблем створення і розвитку перспективних систем освіти і впровадження дистанційної освіти (ДО) на основі нових інформаційних технологій повинно визначатися прийняттям і реалізацією політичних рішень на загальнодержавному рівні.Це особливо важливо для країн, які мають слаборозвинену інфраструктуру і значну концентрацію наукових і освітніх центрів. Для їхніх громадян можливість одержання бажаної освіти без відриву від основної діяльності і місця проживання є дуже важливою. До таких країн відносяться, зокрема, Індія, Китай, Бразилія, Росія. До них варто приєднати й Україну, про що говорять соціологічні дослідження особливостей освітнього ринку в Україні.Створення організаційної інфраструктури забезпечення процесу інформатизації освіти в названих вище та інших країнах йде, в основному, шляхом організації і розвитку регіональних центрів нових інформаційних технологій (РЦНІТ). Зокрема в Росії для координації роботи таких регіональних центрів створено Центр інформатизації освіти “Інформіка” [1]. Такі системи РЦНІТ створюються з метою залучення інтелектуальних і фінансових ресурсів регіонів для вирішення задач інформатизації освіти і для подальшого переходу до інформатизації всього суспільства. Система регіональних центрів інформатизації і центрів нових інформаційних технологій функціонує, як правило, на базі вищих навчальних закладів. Вона є виробничо-технологічною базою для реалізації розробок у галузі нових інформаційних технологій і телекомунікацій. Робота центрів НІТ дозволяє створювати в регіоні єдиний науково-освітній інформаційний простір в інтересах його економічного, соціального і культурного розвитку. Поступово і в Україні починають створюватися подібні центри. Зокрема згідно Концепції розвитку дистанційної освіти в Україні передбачено функціонування регіональних центрів ДО у містах: Харків, Львів, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ.На думку авторів, одним з перших кроків, який забезпечить регіональному центру НІТ вирішення покладених на нього завдань, є створення регіонального освітнього порталу.Портал – це інформаційне середовище, яке створюється для підтримки прийняття оперативних рішень у певній галузі діяльності людини та їх всебічного аналізу.Інформаційні портали дозволяють формалізувати доступ до інформаційних ресурсів компанії, організації, товариства, громади тощо незалежно від типу джерела інформації.Зокрема, інформаційний портал організації пропонує його користувачам єдину точку доступу (єдиний URL) до всіх структурованих і неструктурованих даних, необхідний їм інструментарій для персоніфікованого доступу, перегляду й аналізу корпоративної інформації і для подальшого швидкого реагування на події на основі більш повної й оперативної інформації. На відміну від статичних мереж Intranet, портали здатні надавати інформацію, яка оперативно змінюється і відповідає поточному моменту звернення до неї. У бізнесі портал забезпечує:надійні ділові зв’язки із співробітниками, клієнтами, постачальниками і партнерами;створення нових моделей бізнесу і мережевої стратегії через глибоке розуміння потреб клієнтів, аналіз статистики і оточення;безпечне спільне використання інформації в режимі реального часу;зростання задоволення клієнтів і партнерів від підвищення рівня обслуговування;більш якісне наповнення і обслуговування ділової спільноти через партнерство та інтегроване наповнення порталу.Відкрита портальна платформа дозволяє підприємству розгорнути портал із наданням на ньому послуг, орієнтованих на потреби конкретного бізнесу, а при необхідності доповнити його додатковими послугами.Освітні портали необхідні для підвищення ефективності освітніх процесів на основі використання сучасних інформаційних технологій і телекомунікаційних засобів. Мета даної статті розглянути деякі організаційні особливості створення освітніх регіональних порталів і дати загальну характеристику їх змістовної складової.Серед основних причин, які обумовлюють створення освітніх регіональних порталів можна виділити такі:неспроможність існуючої інфраструктури регіональної освіти забезпечити всім бажаючим можливість одержати необхідну їм освіту (територіальність);відставання знань, які одержують студенти при традиційних формах навчання, від сучасного рівня розвитку науки та інформаційних технологій (консерватизм);низька адаптивність системи регіональної освіти до різних соціально-економічених умов (інерційність);специфічність освіти, яку надають окремі навчальні заклади регіону (локальність);обмеженість номенклатури спеціальностей, які пропонують регіональні ВНЗ особам, котрі бажають навчатися на відповідній території (обмеженість).Створення регіонального освітнього порталу, на нашу думку, буде сприяти частковому вирішенню зазначених проблем, а також дозволить:активізувати використання наявних і створення нових актуальних і якісних інформаційних та освітніх ресурсів;розширити доступ до освітніх ресурсів учням і студентам, вчителям і викладачам, працівникам органів управління освіти і науки, адміністрацій різного рівня, політичним і громадським організаціями;створити організаційну і технологічну базу для впровадження дистанційних форм навчання в регіоні;забезпечити прозорість та інвестиційну привабливість освітніх установ;підвищити рівень конкурентоспроможності випускників ВНЗ регіону на ринку праці;знизити витрати на освітні процеси;скоротити час навчання і підвищити рівень професійної підготовки студентів;забезпечити загальний доступ до інформаційних і освітніх ресурсів населення регіону;покращити процес взаємодії між освітніми установами;інтегруватися регіональним навчальним закладам у світовий освітній простір;створити єдину платформу для надання освітніх послуг;підвищити продуктивність праці професорсько-викладацького складу;підвищити віддачу від інвестицій в освіту.Як зазначено в [2], розвиток ідеї створення інформаційного освітнього порталу – задача всіх вищих навчальних закладів регіону. Лише колективними зусиллями кількох ВНЗ можна забезпечити створення і підтримку такого порталу. Створення освітнього регіонального порталу повинно спиратися на результати ряду попередніх дій, зокрема:написання і широке обговорення концепції освітнього порталу, яка повинна містити такі основні розділи:актуальність створення порталу та його призначення;цілі й основні напрями діяльності порталу;основні завдання порталу;учасники проекту та їх ролі;структура порталу;організаційне забезпечення порталу;правове забезпечення діяльності порталу;змістовна складова порталу;технологічна складова порталу;фінансове забезпечення процесу створення і функціонування порталу;очікувані кінцеві результати проекту.досягнення домовленостей відносно змісту і технології оперативного оновлення даних корпоративної бази даних ВНЗ-учасників проекту;аналіз наявних інформаційних ресурсів ВНЗ довідкового, навчально-методичного, наукового та іншого характеру і можливості їх об’єднання;визначення номенклатури видів оперативної інформації і технології її публікації всіма ВНЗ;оцінка можливостей створення віртуальних творчих колективів із складу співробітників ВНЗ-учасників проекту, які спроможні здійснювати спільну освітню, науково-дослідну, проектно-конструкторську, рекламно-видавничу, культурно-просвітницьку, інноваційну, благочинну, правозахисну та інші види діяльності;визначення номенклатури тематичних дискусійних форумів, списків поштової розсилки та персоналії авторитетних спеціалістів регіону, спроможних виконувати функції модераторів даних служб;розподіл між ВНЗ-учасниками проекту функцій підтримки окремих розділів порталу з урахуванням специфіки і можливостей кожного ВНЗ.Розглянемо деякі аспекти створення регіонального освітнього порталу, які стосуються організаційних, змістових і технологічних його складових.Організаційно освітній портал створюється як консорціум провідних навчальних закладів регіону, як державної, так і недержавної форм власності, управління освіти і науки регіону, що об’єднують за допомогою Internet свої інформаційно-довідкові та освітні ресурси і технології для їх широкого й ефективного використання.Діяльність порталу повинна ґрунтуватися на законодавчих і нормативно-правових актах, зокрема таких, як: Конституція України; Закон України “Про освіту”; Закон України “Про вищу освіту”; Закон України “Про Національну програму інформатизації”; Постанова Верховної Ради України від 06.07.2000 р. №1851-III “Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2000-2002 роки”; Указ Президента України від 31.07.2000 року № 928/2000 “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мереж в Україні”; Наказ Міністерства освіти і науки України “Про створення Українського центру дистанційної освіти” від 07.07.2000 р. №293; Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні.Оскільки освітній портал призначений для реалізації задач сучасного розвитку всіх рівнів освіти в регіоні, тому він повинен бути, насамперед орієнтований на свого користувача.Тому, на думку авторів, інформація і послуги порталу повинні групуватися за категоріями користувачів:учні;батьки;вчителі;абітурієнти;студенти;аспіранти;викладачі ВНЗ;наукові співробітники;адміністратори ВНЗ;випускники ВНЗ;роботодавці;адміністратори середніх і вищих навчальних закладів;адміністратори регіонального органу управління освіти і науки;адміністратори МОН України.Повинні бути передбачені також загальні розділи, які, насамперед, будуть містити нормативно-правову базу в галузі освіти, електронну бібліотеку навчальних матеріалів, що мають гриф МОН України, новини освіти і науки.Дамо стислу характеристику можливостей освітнього порталу відповідно до категорій користувачів.Учням освітній портал повинен пропонувати:мультимедійні матеріали з кожного предмету, що вивчається у школі;можливість контактувати з вчителями і консультуватися з ними за допомогою електронної пошти і чатів;можливість брати участь в освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість індивідуально настроювати сайт для відображення персональних завдань, розкладу занять й контрольних заходів (персоналізація);можливість оцінити власні успіхи в навчанні й одержати матеріали для вивчення найбільш складних тем;місце для збереження навчальних матеріалів і документів учня на сервері порталу.Батькам учнів портал повинен пропонувати можливість:здійснювати навігацію в сфері освіти, а також одержати допомогу у виборі майбутньої кар’єри для своєї дитини;контактувати з вчителями і методистами, консультуватися з ними з питань навчання своєї дитини;одержати кваліфіковану консультацію психолога або соціального педагога з питань сімейного виховання та особистих проблем;аналізувати успішність своїх дітей;брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях для батьків.Вчителям і викладачам портал повинен пропонувати:великий вибір мультимедійних матеріалів, які вони зможуть використати при створенні власних навчальних (дистанційних) курсів;інформацію про новітні методики у дистанційному навчанні;можливість створювати власні сторінки в Internet та сторінки на порталі, на яких вони зможуть розміщувати власну інформацію;засоби спілкування через портал з своїми учнями за допомогою електронної пошти і чатів;можливість спілкуватися з колегами, національними й міжнародними експертами з питань освіти;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість розміщувати на порталі свої навчально-методичні матеріали, наукові публікації;можливість слідкувати за успішністю своїх учнів (студентів), а також порівнювати її з успішністю паралельних класів (академічних груп).Адміністраторам регіонального органу управління освіти і науки портал повинен пропонувати:нормативну базу даних з дошкільної, середньої, професійної та вищої освіти, національні й міжнародні новини в галузі освіти, накази й інші документи Міністерства освіти і науки України;можливість створювати власні сторінки на порталі;засоби спілкування з колегами, національними й міжнародними експертами з питань управління освітою;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;місце для збереження власних документів на сервері порталу, в тому числі для створення інформаційних баз даних.Орієнтований перелік загальних розділів порталу:Структура й склад регіонального адміністративного органу управління освіти і науки;Форум з тематичних питань і періодичною участю відповідальних працівників органів управлення освіти;Положення про орган управління освітою і наукою, інші документи, що регламентують його діяльність;Плани й основні напрями діяльності органу управління освіти й науки;Інформація про національні й регіональні освітні програми, проекти, фонди, гранти і конкурси;Освітні стандарти середньої, спеціальної і вищої освіти;Правила ліцензування, акредитації й атестації закладів освіти;Міжнародне співробітництво в галузі освіти;База даних з нормативними документами МОН України;Каталог науково-пізнавальних та освітніх журналів, книг й навчальних посібників;Бази даних навчальних матеріалів відкритого й персоніфікованого доступу;Інформація про освітні й наукові конференції, семінари й виставки;Інформація про акредитовані навчальні заклади регіону;Новини;Карта веб-сайту з системою пошуку;Фотогалерея подій.Інформація, яка буде розміщуватися на освітньому порталі, повинна бути якісною, достовірною, оперативною й по можливості повною.Одним з напрямків діяльності освітнього порталу повинна бути підтримка дистанційної освіти інвалідів або створення умов, які забезпечують реальні права інвалідів на вищу освіту.Крім зазначених послуг портал може надавати різноманітні додаткові послуги:1. Система тестування знань.Необхідно передбачити, щоб за допомогою освітнього порталу учні старших класів середніх шкіл, а також всі бажаючи, в том числі і дорослі, могли проходити регулярне тестування своїх знань, пройти підсумкову атестацію через систему Державного централізованого тестування для одержання відповідного сертифіката;2. Магазин електронної т