Статті в журналах з теми "Концепція людини"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Концепція людини.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Концепція людини".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Bazhanskyi, Dmytro Romanovych. "КОНЦЕПЦІЯ ОСОБИСТОСТІ В ТЕОРІЇ БІХЕВІОРИСТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, № 2 (25 грудня 2021): 11–18. http://dx.doi.org/10.15421/342117.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі дослідження творів Абрахама Маслоу, Дугласа Макгрегора та Фредеріка Герцберга здійснюється реконструкція концепції особистості в дослідницькій програмі школи біхевіористичного менеджменту. Застосування методології суспільствознавчих і людинознавчих наук до вивчення проблем управління дозволило спростувати традиційні уявлення про людину, як ліниву, егоцентричну та жадібну істоту. В ході досліджень мотивації було встановлено, що в основі стратегії поведінки всіх людей незалежно від раси лежать одні й ті самі мотиви. Високі і шляхетні прагнення людини укорінені в її біологічній природі, а найсильніший мотив людської діяльності – прагнення до самоактуалізації. Абрахам Маслоу відмовляється від класичного протиставлення високих потреб нижчим, розглядаючи їх в межах багаторівневої моделі. У ній кожна потреба виникає на певному етапі життєдіяльності і органічно узгоджується з іншими. На найвищих рівнях мотиваційного життя почуття обов’язку може зливатись із задоволенням. Диференціацію людського і тваринного начал у людині Абрахам Маслоу здійснює шляхом розділення нижчих потреб і інстинктів, які не можуть зазнавати суттєвого впливу з боку культури. Дуглас Макгрегор сформулював дві базові теорії менеджменту X і Y, які описують людину. Репресивні методи управління, які опираються на ідеологічні конструкти класичного менеджменту, позбавляють людину ініціативи і не дають реалізувати особистісний потенціал. На противагу їм прибічники людиноорієнтованих підходів заперечують ефективність примусу і наголошують на необхідності забезпечення психологічно комфортних умов праці. Дослідження гігієнічних факторів переконало Фредеріка Герцберга у тому, що складність і суперечливість поведінки людини обумовлена не хаотичністю її бажань, а складною взаємодією умов праці, мотивів і стимулів. Мотиви людини є раціональними і доступними пізнанню. Абрахам Маслоу сформулював і обґрунтував концепцію «нейтральної» людської природи, а також описав багаторівневу модель людських потреб, яка пояснювала базові механізми формування мотивації. Дуглас Макгрегор доповнив її аналізом ідеологічних конструктів класичного і некласичного напрямів менеджменту, які формулювали власні концепції людини. Фредерік Херцберг описав вплив гігієнічних факторів на мотивацію і пояснив природу «аномалій» в поведінці працівників, які не могла пояснити теорія Абрахама Маслоу.
2
Turylo, Anatolii. "КОНЦЕПЦІЯ ОЦІНКИ І УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМ КАПІТАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА". Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 2, № 18 (3 червня 2019): 44–50. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2019-02-44-50.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті обґрунтовано необхідність розроблення концепції, головною відзнакою якої є те, що вона повинна змістовно і структурно об’єднувати в собі пізнання і оцінювання людських якостей з позиції, по-перше, людина – як цінність суспільства, по-друге, людина – як особистість.
Обґрунтовано концепцію дослідження оцінювання і управління якісними характеристиками певної людини в процесі її розвитку, у т.ч. людським капіталом.
В основу даної концепції покладено положення, що людина – це головна цінність і головне джерело інноваційно-економічного і соціального розвитку будь-якого суб’єкта господарювання.
3
Legeza, Oleksandra. "Концепція міфу у працях М. Еліаде". Multiversum. Philosophical almanac, № 3-4 (26 вересня 2019): 145–58. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2019.3-4.08.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено концепцію міфу у працях М. Еліаде. Визначено, що М. Еліаде розглядає міф як невід’ємний структурний компонент реальності культури, відмежовуючи його від «несправжніх» оповідей. Надана характеристика основних складових частин міфу у працях М. Еліаде. Доведено, що, згідно з концепцією М. Еліаде, міф повертає людину до витоків світу, відповідає її екзистенційним запитам, надає людині необхідні паттерни поведінки. Відзначається, що навіть після процесів деміфологізації, міф, яким його бачить румунський мислитель, продовжує відігравати ключову роль у житті людини, оскільки сприяє створенню важливих традицій, політичних та релігійних течій, літературних творів і витворів мистецтва, а на індивідуальному рівні проявляється у вигляді фантазій та сновидінь.
4
Петренко, Оксана Борисівна. "РОЛЬ ТЕОРІЇ ДОМІНАНТИ О. УХТОМСЬКОГО (1875–1942) У РОЗВИТКУ КОМПЛЕКСНОЇ НАУКИ ПРО ЛЮДИНУ". Інноватика у вихованні, № 9 (10 червня 2019): 6–16. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.127.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано спадщину видатного ученого Олексія Олексійовича Ухтомського, філософсько-світоглядна концепція якого про людину не лише підводить підсумки накопичених знань й отриманих результатів, але й визначає перспективи подальшого розвитку комплексної науки про людину. Доведено, що вчення О. Ухтомського про домінанту належить як фізіології, так і філософії та психології, а також стало підґрунтям окремих ідей кібернетики й синергетики. Схарактеризовано роль теорії домінанти у розвитку комплексної науки про людину: О. Ухтомський погодив її з фундаментальними питаннями людського буття й пізнання, її особистої соціальної сутності, поширив теорію на найбільш складні форми психічного відображення дійсності й духовного життя особистості, визнав її потужним системотворчим фактором у комплексному науковому описі найбільш складної живої системи – людини. З’ясовано, що О. Ухтомським розроблена струнка концепція людини, побудована на новому синтетичному підході до природи людини, на стику природничо-наукових і гуманітарних знань, що дало можливість ученому органічно пов’язати природничо-наукові уявлення про поведінку й психіку людини із законами моральної поведінки людини у світі, що виводять зміст і сенс життя людини за її чисто фізіологічні, природні межі. Учений довів, що людина – істота не тільки біологічна, але й історична та соціальна, вона включена у суспільну взаємодію й у процес зміни поколінь, і цим багато в чому визначаються її реакції на зовнішні виклики. Крім того, людина активна, має волю, здатна до цілеспрямованої діяльності, відносно вільна, і в міру цієї волі відповідальна. І, що дуже важливо, сприймає себе цілісно.
Розкрито якісно нове розуміння ученим «середовища» у контексті культури, яка об’єднує як індивідуальний внутрішній світ, так і колективне несвідоме, назване О. Ухтомським «досвідом батьків».
У статті доведено, що теорія домінанти О. Ухтомського може використовуватися у таких прикладних галузях, як психологія праці, спорту, медична психологія, педагогічна психологія тощо.
5
Васильченко, О. П. "ПРАВО НА ПОВАГУ ДО ГІДНОСТІ: НОВИЙ ЧАС, НОВІ ВИКЛИКИ". Знання європейського права, № 1 (18 вересня 2020): 12–15. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.39.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто сутність концепції поваги до людської гідності, яка набула нового витку в контексті останніх подій в США та пізніше в Європі (хвиля протестів проти расизму в результаті смерті Джорджа Флойда). Автор проаналізував закріплення та зміст «поваги до людської гідності» на рівні міжнародного права прав людини та конституцій деяких держав, включаючи Україну. Згадано, що, попри те, що ключову роль ця концепція зіграла в період після Другої світової війни як основоположний принцип та джерело прав у міжнародному праві прав людини та більшості національних конституцій, вона продовжується вивчатися науковцями та представниками міжнародних органів у практичному контексті і значенні. Серед основних акцентів статті - тезис про те, що гідність притаманна людині незалежно від зовнішніх характеристик, кожна людина повинна мати право користуватися своїми правами людини, не зазнаючи будь-якої дискримінації чи розрізнення, виходячи з таких зовнішніх характеристик. У статті також приділяється особлива увага відповіді міжнародних органів із прав людини (Рада ООН з прав людини) на перевищення правоохоронними органами США своїх повноважень у світлі саме систематичності таких дій, а також фокусується увага на дискримінації як явищі, яке, попри прогресивність деяких демократій світу, ще не зникло з порядку денного міжнародного співтовариства. Крім того, автор наголошує, що положення Конституції України, які стосуються гідності людини, не можуть бути порушені навіть у випадку загальносуспільної користі, а тому зазначене право не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. Відзначено також прямий зв'язок, визначений українським законодавцем, між життям людини і її гідністю. На нашу думку, це найбільш повний підхід до розуміння концепції цього поняття, саме існування людини нерозривно пов'язане з гідністю такого існування.
6
Яковенко, Р. В. "КОНЦЕПЦІЯ ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАКОНІВ". Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 1 (23 червня 2019): 308–25. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5940.1.2019.308-325.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито нові принципи перебігу економічних процесів, які визначаються наявними змінами в людині, виробництві та суспільстві. На основі положень теорії людського потенціалу визначено основні закономірності процесів виробництва, споживання та обігу товарів і доходів. Здійснено адаптацію теоретико-наукового пошуку в процесі дослідження переходу від „людини економічної” до „людини творчої”, до зафіксованих у вітчизняній та закордонній літературі закономірностей, що характеризують перебіг економічних процесів.
7
Ткач, Іван. "Концепція дослідження проблем забезпечення воєнно-економічної безпеки держави". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 4, № 2 (30 квітня 2018): 3–13. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2018.4.2.1.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті проведеній аналіз економічних систем суспільства. Розроблено концептуальні засади дослідження сучасної економічної системи суспільства. Дана концепція дає змогу із застосуванням системного підходу в науковому пізнанні виділити певні логічні ланцюжки взаємодії складових суспільного устрою у відповідній субординації. Встановлено, що інтегральним результатом економічної діяльності економічної системи суспільства є стан добробуту громадян, в кінцевому вимірі – кожної людини, як головного чинника економічного розвитку. На підставі даної концепції розроблено Концептуальні засади дослідження проблем національної безпеки держави. Запропоновані концептуальні засади розвивають, розкривають і розширюють потенційні можливості методології економічних систем і є першим прикладом застосування ідей цієї методології для дослідження прикладних, практично-значимих для держави проблем, таких як національна безпека держави. Розвиваючи розглянуті концептуальні засади запропоновано концепцію дослідження воєнно-економічної безпеки держави з позиції економічної детермінанти. Запропоновані вперше підходи до побудови концепцій дослідження проблем сучасної економічної системи суспільства, національної безпеки держави і забезпечення воєнно-економічної безпеки держави з позиції економічної детермінанти, які продовжують пошуки у науковому і практичному економічному середовищі у напрямку уточнення, переосмислення і оптимізації категорії “Економічна система суспільства” і її прикладного застосування для забезпечення національної безпеки держави.
8
Вавринів, Олена, та Марта Маковецька. "Структурні компоненти Я-концепції майбутніх рятувальників". Педагогіка і психологія професійної освіти, № 1 (8 серпня 2019): 131–40. http://dx.doi.org/10.32447/22185186.2019.1.14.
Повний текст джерелаАнотація:
У психологічних дослідженнях різних авторів уявлення про Я-концепцію дуже різноманітні та неоднорідні. Якщо одні дослідники намагаються приділити більше уваги вивченню Я-образу, то інші зупиняються на вивченні проблеми самоставлення і його будови, розглядають будову самосвідомості, досліджують структуру Я-концепції. У статті здійснено теоретичний аналіз основних характеристик Я-концепції особистості й емпірично досліджено структурні компоненти Я-концепції майбутніх рятувальників. Я-концепція курсантів-рятувальників впливає на всі життєві прояви людини, відіграючи самостійну роль у її житті. Визначено зміст поняття «Я-концепція» і фактори, які впливають на формування Я-концепції особистості, з’ясовано функціонально-рольові аспекти Я-концепції, виокремлено структурні компоненти Я-концепції. Емпірично досліджено структурні компоненти Я-концепції майбутніх рятувальників – курсантів першого курсу Львівського державного університету безпеки життєдіяльності: когнітивний, емоційно-оцінний, поведінковий. Встановлено, що у майбутніх рятувальників переважає когнітивний компонент структури Я-концепції, який виражається у зв’язках із соціальною ідентичністю, товариськістю і незалежністю. Емоційно-оцінний компонент також притаманний структурі особистості курсантів та має зв’язки із середнім рівнем домагань і адекватною самооцінкою, середнім рівнем ригідності, низьким рівнем фрустрації, середнім рівнем тривожності й агресивності. Поведінковий компонент виражається у тому, що під час виникнення конфліктних ситуацій у курсантів переважають такі типи поведінки, як співпраця та суперництво. Такі результати свідчать про розуміння курсантами своїх можливостей.
9
Савченко, А. А. "Концепція енергоінформаційної парадигми культури людини". Культура України, Вип. 31 (2010): 73–82.
Знайти повний текст джерела
10
Запорожченко, О. В. "КОНЦЕПЦІЯ «ОДНОВИМІРНОЇ ЛЮДИНИ» Г. МАРКУЗЕ ТА КРИТИКА ІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 33 (27 березня 2022): 30–36. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1060.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автор розглядає критичну концепцію суспільства одного із представників Франкфуртської школи – Герберта Маркузе, який критично проаналізував процеси розвиненого індустріального суспільства та виклав свої погляди у відомій книзі «Одновимірна людина». Розглядаються ідейні основи формування поглядів Маркузе, їхній зв’язок із ідеями марксизму, психоаналізу, екзистенціалізму та представників Франкфуртської школи. У статті дається опис концепції «одновимірного суспільства», у якому ніби то згладжуються ті соціальні суперечності, що були характерні для попередніх епох, приділена особлива увага негативним явищам, притаманним розвиненому індустріальному суспільству споживання. Розглядається той факт, що у суспільстві споживання відбувається маніпуляція свідомістю людини, за допомогою засобів масової інформації нав’язуються штучні потреби, спрямовані не на самореалізацію потенціалу особистості, а на задоволення потреб ринку товарів і послуг, потреб політичної еліти й істеблішменту. Крім цього, за допомогою маніпулятивного впливу посилюється політичне відчуження громадян – вони не хочуть і не можуть впливати на політику. Продуктом «одновимірного суспільства» є «одновимірна людина», для якої характерні конформізм, соціальна пасивність, споживацтво. Герберт Маркузе вважає, щ,о якщо раніше були більш явні форми відчуження, які призводили до гострих соціальних суперечностей, а, отже, до протестів і можливостей соціальних змін, то в умовах «одновимірного суспільства» відчуження має вже прихований, тотальний характер. Людина ніби поглинається «одновимірним суспільством» і стає сама «одновимірною». Непомітно для неї самої вона стає рабом соціальної системи, людиною-функцією, нездатною критично мислити і, тим більше, прагнути до зміни існуючої соціальної системи. Ця тотальна одномірність поступово спричиняє дегуманізацію і деградацію суспільства. Також у статті розглядаються й основні механізми дегуманізації, такі як тотальна раціоналізація, інструменталізм, сцієнтизм, операційне мислення тощо. Загалом робиться висновок, що критична теорія суспільства, запропонована Г. Маркузе, може бути теоретичною основою вивчення процесів у сучасному інформаційному суспільстві.
11
Кіфряк, Олександр. "ДО ПИТАННЯ ПРО КОНЦЕПЦІЮ ПРОЗОРОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ". Public management 17, № 2 (27 лютого 2019): 97–109. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-97-109.
Повний текст джерелаАнотація:
Розкрито наукові підходи до реалізації концепції прозорості у сфері державної політики, коли у глобалізаційному просторі відбуваються процеси посилення ролі та значення інформації як для суспільства загалом, так і в житті кожного громадянина. Зроблено етимологічний аналіз термі- нів “концепція” та “прозорість”. Окреслено понятiйно-категорiйнi питання визначення “концепцiї прозоростi”, основнi механiзми та iнструменти впро- вадження зазначених iдеологiчних орiєнтирiв у дiяльнiсть системи органiв публiчної влади загалом та в окремих сферах життєдiяльностi суспiльства. Досліджено наукові підходи до визначення понять “концепція” та “прозо- рість”, на основі чого надано власне визначення поняття “концепція прозоро- сті”. Здійснено розгляд концептуальних особливостей принципу прозорості державної політики. Виділено основні складові елементи принципу прозо- рості, зокрема, визначено його зміст як взаємодію органів управління з його об’єктами, забезпечення належного зворотного зв’язку у процесі здійснення повноважень з реалізації управлінських функцій. Окреслено роль громад- ськості у забезпеченні прозорості функціонування публічної влади. Зробле- но висновок, що доступ до інформації є передумовою публічного контролю і головним елементом розвитку громадянського суспільства. Досліджено пи- тання зростання уваги центрів громадських ініціатив до питання концепції прозорості державної політики. Наголошено на тому, що розв’язання проблем прозорості усієї системи державного управлiння є одним із ключових напря- мів у процесі подальшого утвердження в Україні демократичних принципів в умовах конституційного реформування, укорінення цивілізованих норм функціонування держави на благо та захист прав людини та громадянина.
12
Гулаткан, Т. "Витоки концепції прав людини". Юридичний вісник, № 1 (7 серпня 2020): 329–35. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1641.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз формування основ прав людини в ранніх юридичних текстах і філософських думках. Оскільки концепція прав людини сягає ще самого світанку людської цивілізації, вона закріплена в усіх великих релігіях світу. На перший погляд це поняття видається таким, що асоціюється із сучасним світом, проте його витоки зустрічаються дуже глибоко у вічності. У всьому світі основні релігії, незважаючи на різницю в їх змісті, мають гуманістичну точку зору, яка підтримує права людини.
Основи прав людини також укорінені в античній думці й у філософських концепціях природного права та природних прав. У статті досліджується вплив ідей справедливості й прав людини в Стародавньому Єгипті та Близькому Сході, стародавньому Китаї, Класичній Греції, Середньовіччі, в епоху Відродження й епоху Просвітництва. Розглянуто відповідні твори кількох мислителів, включаючи Менція та Платона, зазначено, що в стародавніх писаннях є посилання на основні права людини, хоча цей термін не згадується. Термін «права людини» ввійшов дещо пізніше в словниковий запас людства. Він уперше використаний Томасом Пейном. Протягом століть більшість ранніх філософських теорій природного права зосереджувалася виключно на загальних моральних обов'язках.
Зазначається, що боротьба за права людини почалася в західному світі приблизно на початку XIII століття. Однак права, що містяться в Маґна Карті, були не правами людини, а радше політичними врегулюваннями. Суттєвий вплив на становлення концепції здійснили ідеї філософів епохи Просвітництва, для яких спільним було бажання розширити свободу, право користуватися свободою віросповідання й вираження поглядів, право на справедливість і на захист верховенства права. Підсумковий поворот цього періоду, котрий принципово сприяв становленню ідей справедливості й прав людини, настав з американською та французькою революціями. Унаслідок цих історичних подій прийнято низку важливих юридичних текстів, які в подальшому стануть зразками для наслідування під час укладення практично кожного міжнародного договору у сфері прав людини.
13
Коптєва, О. О. "Безпека людини як концепція міжнародного права". Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України, № 6 (2014): 57–62.
Знайти повний текст джерела
14
Литовка, О. П. "Концепція людини у вченні Фрідріха Ніцше". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія, вип. 42/45 (2002): 160.
Знайти повний текст джерела
15
Криса, Б. "Концепція людини в поезії українського бароко". Парадигма, Вип. 3 (2008): 352–59.
Знайти повний текст джерела
16
Завальнюк, І. В. "Еволюція концепції «справедливий суд» у конституційно-правовій доктрині". Прикарпатський юридичний вісник, № 4(33) (18 листопада 2020): 3–5. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i4.613.
Повний текст джерелаАнотація:
Концепція справедливого суду почала використовуватись у праві відносно недавно. З початку її появи у XVIII столітті, зазнавши змістовної трансформації, концепція справедливого суду в сучасному розумінні почала втілювати в собі головну ідею - дотримання прав сторони в ході судового розгляду (в тому числі права на розумні строки розгляду, право на неупередже-ний суд, право на залучення і допит свідків тощо) лише у другій половині ХХ століття. Право на справедливий суд виступає необхідною передумовою забезпечення та належної реалізації всіх інших прав людини і громадянина. Аргументується, що витоки концепції справедливого суду слід шукати ще у праві Давнього Риму. Висувається теза, що власне поняття «справедливість» знаходиться в нерозривному діалектичному взаємозв'язку з поняттям «закон». Виявлено, що концепція справедливого суду («fair trial») походить з англосаксонського права і була вперше використана як характеристика судового процесу ще у XVIII ст. Однак на той час вона була в значному ступені суб'єктивною та характеризувалась фрагментарністю і малозастосованістю.
Відзначається, що вперше в міжнародних документах концепція справедливого суду знайшла своє втілення наприкінці 1940-х років, а першим таким документом стала Загальна декларація прав людини 1948 р., в наступні роки отримавши суттєве змістовне розширення і розвиток. Водночас активно почала застосовуватись формула Радбруха, що досить часто використовувалась у судовій практиці Федеральної Республіки Німеччина. Підсумовується, що, попри те, що концепція справедливого суду в умовах сучасної державно-правової дійсності вже давно є певним «золотим стандартом» правосуддя, вона є динамічною і постійно розвивається та змінюється, а сучасне розуміння права на справедливий суд не є остаточно визначеним ані в міжнародному, ані в національному законодавстві.
17
ВОЛИНЕЦЬ, Наталія. "Я-КОНЦЕПЦІЯ ЯК ЧИННИК ОСОБИСТІСНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ В РАННІЙ ЮНОСТІ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 1 (54) (19 травня 2022): 27–34. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2022.1.4.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті подано результати емпіричного дослідження Я-концепції як чинник особистісного самовизначення в ранній юності. Показано, що наукові роботи, присвячені проблемам Я-концепції, розкривають змістовні смисли цього складного феномена і одночасно виходять на нові проблеми та диференціюють питання, пов'язані з ним, що відображається навіть у визначеннях, поняттях, термінах, пов'язаних з Я (образ Я, Я-концепція, Я ідеальне, Я реальне, Супер Я тощо). Зазначено, що зростає і розширюється операціональний арсенал значень Я у зв'язку з осмисленням всієї складності структурно-змістовної характеристики процесу самовизначення, соціалізації та індивідуальності. На сучасному етапі розвитку психології реалізуються дослідження внутрішнього світу особистості, стрижнем якого є її Я-концепція, вивчаються і різні соціальні умови, які впливають на формування Я-концепції особистості. Науковці поглиблюють теоретико-методологічний аналіз та виявляють нові аспекти обґрунтування категорії «Я-концепція» через самоставлення, самооцінки, самовизначення, самоствердження, уявлення особис- тості про себе в умовах спільної діяльності, впливу Я-концепції на мотивацію, духовні потреби, ціннісні орієнтації, розвиток професійного Я тощо. Зазначено, що на розвиток Я-концепції людини, починаючи від раннього дитинства й упродовж усього життя, впливають внутрішні та зовнішні чинники. Метою статті є висвітлення результатів емпіричного дослідження Я-концепції як чинника особистісного самовизначення в ранній юності. Висновки. Виявлено особливості когнітивного, емоційно-оцінкового та поведінкового компонентів Я-концепції особистості в ранній юності. Показано, що самоефективність студентів як результат самовизначення сформованої Я-концепції найбільше залежить від наявності роботи, їхнього ставлення до себе як цінності, набуття лідерських позиції та рефлексивності.
18
Богуславська, Л. Г. "Концепція людини-артиста у творчості Михайла Коцюбинського." Alfred Nobel University Journal of Philology 2, № 16 (2018): 187–94. http://dx.doi.org/10.32342/2523-4463-2018-2-16-14.
Повний текст джерела
19
Бродюк, Ю. "Концепція людини в малій прозі Катерини Мотрич". Теоретична і дидактична філологія. Серія "Філологія", вип. 26 (2017): 4–13.
Знайти повний текст джерела
20
Сірик, Л. "Антропологічна концепція людини в поезії київських неокласиків". Народна творчість та етнологія, № 2 (384), березень - квітень (2020): 28–51.
Знайти повний текст джерела
21
Сірик, Л. "Антропологічна концепція людини в поезії київських неокласиків". Народна творчість та етнологія, № 2 (384), березень - квітень (2020): 28–51.
Знайти повний текст джерела
22
Reshetilov, Bogdan. "Пауль Гіндеміт. Тема з варіаціями «Чотири темпераменти» для фортепіано та струнного оркестру: особливості жанру, концепція Людини". Kyiv Musicology, № 58 (7 жовтня 2019): 113–27. http://dx.doi.org/10.33643/kmus.2019.58.10.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено твору Пауля Гіндеміта «Чотири темпераменти», що є жанрово неоднозначним і може трактуватися з різних позицій. Є аргументи на користь трактовки композиції як балету й концерту. Проте інтонаційно-драматургічний аналіз і розгляд твору в контексті сонатно-симфонічного циклу за «концепцією Людини» М. Арановського відкриває нові семантичні вектори. Разом із висвітленням творів інших композиторів, присвячених темі темпераментів людини, особливостей співпраці з Л. М’ясіним та ймовірної зацікавленості композитором функціональною психологією, все це формує головний результат дослідження – віднаходження нової філософської концепції твору.
23
Виговська, О. І. "ШАНС СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ВЧИТЕЛЯ: АВТЕНТИЧНА ПЕДАГОГІЧНА ОСВІТА ТА ЇЇ ДУХОВНІ АСПЕКТИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, № 3 (30 грудня 2021): 58–84. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-58-84.
Повний текст джерелаАнотація:
В українській освіті, як педагогічній, так і шкільній, на жаль, відсутнє поняття «людина». Сьогоднішня педагогічна практика до того ж демонструє безліч деформацій у семантиці й інших базових понять. Тому нашим завданням для даної статті стало привернення уваги до цих фактів і демонстрація їх наслідків у шкільній справі.
Зрозуміло, що від наукової розробленості самого поняття «людина», у першу чергу, його відповідності природі людини, її суті й покликанню залежить, наскільки робота педагогів задовольнятиме вимоги сучасності.
Тому для педагогічної практики особливо важливим стає встановлена нами структура самого поняття «людини», у ключі авторського тлумачення якого розглядаються і всі інші поняття – індивід, індивідуальність, особистість.
Концепція людини, пропонована автором, центрує увагу педагогів на головному сенсі педагогічної діяльності – вивченні дитини у спосіб споглядання та спілкування з нею. В результаті вчителі опановують головний педагогічний механізм роботи з людиною.
У статті автор актуалізує увагу і на тому, якого педагога мають готувати педагогічні виші в умовах людиноцентриської педагогічної освіти, а для цього педагог і має стати метою такої освіти, а отже, й головним її досягненням! Тоді як результатом запропонованого закономірно стає набуття вчителем автентичної педагогічної освіти, а наслідком цього – спроможність здійснювати дитиноцентристську шкільну освіту.
Вочевидь, професійна підготовка такого вчителя має набути, насамперед, духовного змісту, для чого йому необхідно «напитатися/наповнитися» ідеями і духом класиків педагогіки. За цієї умови відбудеться переосмислення та переорієнтація ціннісних напрямків в освіті: якісне виховання дитини/людини відбуватиметься на платформі духовності, моральності, культури. Ось так і скористаємося ШАНСОМ отримати нового українського ВЧИТЕЛЯ!
24
Рабінович, С. "Концепція прав людини у суасному католцизмі: загальнотеоретична характеристика". Юридична Україна, № 2 (2004): 13–23.
Знайти повний текст джерела
25
Черненко, О. "Концепція людини в українській ренесансній та романтичній літературі". Літературознавчі студії, Вип. 5 (2003): 184–89.
Знайти повний текст джерела
26
Antonov, Valerij Nikolaevich. "ФРАКТАЛЬНАЯ АКМЕОЛОГИЯ И КИБЕРАКМЕОЛОГИЯ". Научный взгляд в будущее, № 12-01 (31 січня 2018): 30–33. http://dx.doi.org/10.30888/2415-7538.2019-12-01-018.
Повний текст джерела
27
Rudenko, Tamara, та Olga Potishchuk. "Антропологічні виміри творчості в контексті європейської та української філософії". Multiversum. Philosophical almanac 2, № 2 (23 грудня 2020): 88–105. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.2.07.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено аналізу антропологічних вимірів творчості в контексті європейської та української філософії. Творчий потенціал особистості є неповторним елементом перетворення навколишнього середовища людиною. Однак протягом історії становлення та розвитку творчості в контексті філософської традиції відбувалися значні зміни. Аристотель розглядає людину з точки зору природної істоти, що наділена розумом, духом, а творчість постає суспільним явищем. У теологічній концепції людина розглядається як надприродне утворення, що має свій сенс, призначення і свою історію виникнення. Творчість властива Богу, а не людині. Таким чином, у теологічній концепції людина втрачає свій творчий потенціал. Це стає передумовою розуміння людини як творця власного життя та долі. Відбувається антропологічний поворот до розуміння творчості. На пізніх етапах розвитку людства творчість ототожнюється з мисленням. Творчість людини залежить від творення, що постає діяльністю Абсолютної ідеї, яка у нього є «вічною творчістю, вічною життєвістю». Творча сила людського серця розкривається у філософській концепції Г. Сковороди. В екзистенціальній філософії свобода постає як специфічна складова людського буття, що є ірраціональної ідеєю, яка надихає на творчість. А творчість розкриває величезні можливості людського духу.
28
Stoiano, O. O. "Феномен самоідентифікації особистості у давньосхідній традиції". Grani 18, № 6 (18 квітня 2015): 27–32. http://dx.doi.org/10.15421/1715114.
Повний текст джерелаАнотація:
Самопізнання людського «Я» належить до вічних філософських проблем. Здавна людина замислювалась над тим, хто вона така, намагаючись зрозуміти свою сутність, своє покликання у світі, що з необхідністю включає самоідентифікацію. Самоідентифікація – це комплексна діяльність людини з самовизначення, результатом якої є тотожність людини з самою собою. Стаття присвячена виявленню особливостей поглядів про самоідентифікацію в давньосхідній філософії на основі історикофілософського аналізу ведичної літератури, буддійських і даоських навчань, а також компаративістському розгляду давньоіндійських і давньокитайських уявлень про самість людини. Багатьом давньоіндійським мудрецям (у Ведах, Упанішадах) «самість» уявлялася як інваріант і незмінне ядро сутності душі (Атмана), що управляє тілом і є органічною частиною загального цілого (Брахмана). В філософії буддизму концепція «Я» рухлива, непізнавана, оскільки являє собою безперервний процес вибору життєвих цінностей, перевтілень і страждань на шляху до набуття справжнього «Я» в нірвані. Подібно до буддизму даосизм уявляє самість як сукупність станів душі і тіла, але на відміну від першого стверджує можливість самопізнання хоча б на інтуїтивному рівні.
29
Лабінський, Р. "Концепція прав та свобод людини у світлі Священного Писання". Православний вісник, № 3/4 (2012): 48–56.
Знайти повний текст джерела
30
Анісімова, Г. В. "Концепція природного екологічного права в Загальній декларації прав людини". Проблеми законності, Вип. 99 (2008): 108–17.
Знайти повний текст джерела
31
Тимків, Я. "Концепція "безпеки людини" як один з аспектів гуманітарної безпеки". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 85, ч. 1 (2009): 54–60.
Знайти повний текст джерела
32
Пилипишин, П. Б. "Філософсько-правовий погляд на трансформацію ідей індивідуалізму у протестантизмі". Актуальні проблеми держави і права, № 86 (23 вересня 2020): 169–75. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2430.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті робиться спроба розкриття індивідуалізму через аналіз протестантизму як течії, яка не лише здійснила реформу в релігійному світі, але й кардинально поміняла свідомість та мислення тогочасної людини, перетворила її на індивідуаліста. Теологічна проблематика стала фундаментом, на якому базувалась тогочасна філософсько-правова концепція індивідуалізму. До цих питань належать питання: про структуру церковної організації, питання рівності між мирянами та священнослужителями, а згодом між всіма людьми як дітьми Божими; розуміння покликання, з якого частково зросла трудова етика протестантських країн; вчення про два царства - спроба обґрунтувати розмежування компетенції матеріальної і духовної складових частин людського буття.
Доведено, що завдяки Реформації відбулась зміна формування мислення, в основі якого лежить усвідомлення сокровенності реальності, індивідуальне судження. Філософії досліджуваної доби властива орієнтація людини на роботу над своїм внутрішнім світом, на формування його єдності, боротьбу з афектами, внесення у свідомість дисципліни, самоконтролю та відповідальності, оскільки в них визнавались основні причини того, що відбувається. Обґрунтовано, що Реформація посприяла появі незалежного, самостійного, відповідального у своїх судженнях і вчинках індивіда з волею морального вибору.
Визначено, що епоха Реформації здійснила переворот у християнському світі, змінила весь тогочасний світогляд, адже основні зміни, які стосувалися теологічного простору, спричинили зміни у внутрішньому світі кожної людини і суспільства загалом. Така трансформація спочатку відбувалась у теологічному світі, а згодом перейшла і на світогляд людини і суспільства загалом. До теологічних змін, які згодом стали світоглядно-правовими, запропоновано віднести: обстоювання реформаторами скасування будь-якого посередництва між Богом та людиною; розвиток таких ідеологій, як: лютеранство, кальвінізм, англіканство; можливість самостійного читання та тлумачення Біблії; зміну суті свободи віри; біблійний прагматизм; теологічну ідею особистої відповідальності перед Богом; теологічну орієнтацію протестантів на внутрішній світ людини; орієнтацію протестантизму на трудову діяльність, професійні досягнення людини як на покликання.
33
Танько, А. "Людиноцентриська концепція взаємодії Національної поліції з громадянами". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 4 (5 квітня 2020): 62–73. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2019.4.06.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано необхідність поглибленої розробки людиноцентриського підходу до організації продуктивної взаємодії Національної поліції з громадянами України як орієнтиру для розгортання демократичних процесів у сучасному суспільстві. Здійснено науково-методологічне обґрунтування нового – людиноцентриського – підходу до організації діяльності правових структур й, безпосередньо, їх співробітників, що пов’язаний з визнанням прав і свобод людини та громадянина найвищою людською цінністю та пріоритетом у питаннях захисту людської гідності і недоторканості.
34
КОЛЬЦОВА, О. С. "КОНЦЕПЦІЯ ЛІНГВІСТИЧНОЇ БАЗИ ДАНИХ «ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ЕМОЦІЇ ЛЮДИНИ В АНГЛІЙСЬКІЙ ФРАЗЕОЛОГІЇ»". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ», № 3 (16 лютого 2022): 118–24. http://dx.doi.org/10.52726/as.humanities/2021.3.17.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті опрацьовано концепцію лінгвістичної бази даних «Фундаментальні емоції людини в англійській фразеології» з опертям на вивчення емоційної картини світу. Успішна реалізація мети потребує виконання таких завдань: 1) схарактеризувати кваліфікаційні ознаки бази даних та окреслити її переваги порівняно з іншими файловими системами; 2) ознайомитись із досвідом створення фактографічних лінгвістичних баз даних у вітчизняній і закордонній фразеології; 3) визначити теоретико-прикладні засади укладання ЛБД «Фундаментальні емоції людини в англійській фразеології». Об’єктом дослідження постає база даних як упорядкована сукупність даних, призначених для зберігання, накопичення та обробки інформації за допомогою комп’ютерних технологій. Предметом розвідки є лінгвістична база даних «Фундаментальні емоції людини в англійській фразеології». При розробці лінгвістичної бази даних використано метод концептуального проєктування, метод суцільної вибірки, метод семантичних полів, методологічний прийом співвіднесення компонентів фразеологічної одиниці (ФО) зі знаками різних семіотичних галузей культури. Схарактеризовано кваліфікаційні ознаки бази даних та окреслено її переваги порівняно з іншими файловими системами. Окреслено досвід створення фактографічних лінгвістичних баз даних у вітчизняній і закордонній фразеології. Визначено теоретико-прикладні засади укладання зазначеної лінгвістичної бази даних. Стратегія створення лінгвістичної бази даних спрямована на багаторазове різноаспектне використання. Формат представлення фразеографічних даних у вигляді лінгвістичної бази даних дозволяє реалізувати новий підхід до вивчення емоційної картини світу.
35
Ремінська, Ю. Ю. "Концепція верховенства права у практиці Європейського суду з прав людини". Малий і середній бізнес (право, держава, економіка), № 1/2 (64/65) (2016): 77–83.
Знайти повний текст джерела
36
Протосавіцька, Л. С. "Права людини в політичних і правових поглядах М.П.Драгоманова, концепція федералізму". Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Серія "Право", Вип. 197, ч. 2 (2014): 22–28.
Знайти повний текст джерела
37
Serednya, V. G. "Постнекласичне розуміння духовності у філософії освіти". Grani 19, № 4 (11 березня 2016): 34–38. http://dx.doi.org/10.15421/1716075.
Повний текст джерелаАнотація:
Постнекласична методологія виступає як форма подолання духовної кризи класичних та некласичних підходів до пізнання та розвитку. Концепція постнекласичної наукової раціональності характеризується співвіднесеністю з ціннісно-смисловими настановами дослідника. У межах постнекласичних підходів важлива не просто діяльнісна природа людини, а суб’єктна центрованість діяльності, розуміння соціокультурних механізмів інтегрування людини у власну діяльність як детермінант її суб’єктивності. Духовність звичайно розглядається як поняття, що відображає цінності і смисли людського буття. Вплив освітньої діяльності як чинника формування духовності людини носить проектно-моделюючий характер, оскільки через цінності майбутнього соціокультурного середовища, яким підпорядковується буття особистості, формуються реальні соціальні відносини постмодерного зразка. У цьому сенсі проблематика духовності в освіті принципово впливає на процес її цілепокладання, оскільки забезпечує когерентність завдань розвитку постмодерного суспільства та людини.
38
Шпак, Марія. "ПСИХОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ОСОБИСТОСТІ В ОНТОГЕНЕЗІ". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, № 10(55) (26 травня 2020): 125–34. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.10(55).12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано концептуальні основи розвитку емоційного інтелекту в онтогенезі, визначено теоретико-методологічні підходи, які дають змогу створити цілісне уявлення про сутність емоційного інтелекту людини з точки зору: системного підходу (природа, структура, функції, психологічні механізми розвитку, форми і рівні розвитку в онтогенезі); суб’єктно-діяльнісного підходу (через характеристику основних структурних компонентів діяльності – мотиваційного, змістового, операційного та результативного; визначення сенситивного періоду – найбільш сприятливого для розвитку емоційного інтелекту; аналіз особливостей його прояву в суб’єкта діяльності); особистісно-орієнтованого підходу (через прояв індивідуально-психологічних особливостей розвитку емоційного інтелекту); компетентнісного підходу (шляхом розвитку і формування емоційної компетентності молодших школярів, учителів початкових класів, шкільних психологів, батьків учнів).Визначено, що емоційний інтелект є інтегральною властивістю особистості, яка відображає пізнавальну здатність людини до розуміння емоцій та управління ними шляхом когнітивної обробки емоційної інформації та забезпечує психологічне благополуччя особистості й успішність соціальної взаємодії. Відповідно до рівнів психічного відображення (сенсорно-перцептивного, когнітивного, особистісного, суб’єктного, духовного) виокремлено форми (емоційний інтелект як властивість: індивіда, суб’єкта діяльності, особистості, суб’єкта життєтворчості, суб’єкта життєдіяльності), психологічні механізми (ідентифікація, наслідування, емоційне зараження, рефлексія, емоційна децентрація, емоційна саморегуляція, антиципація, емпатія), критерії та рівні розвитку емоційного інтелекту в онтогенезі (психофізіологічний, когнітивний, соціопсихологічний, креативно-суб’єктний, екзистенційно-духовний). На основі результатів емпіричного дослідження здійснено порівняльний аналіз особливостей розвитку емоційного інтелекту в старшому дошкільному, молодшому шкільному і підлітковому віці. Доведено, що молодший шкільний вік є сенситивним періодом розвитку емоційного інтелекту.
39
Костров, В. О. "КОНЦЕПЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ І ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ". Знання європейського права, № 1 (27 квітня 2021): 41–45. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.168.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено характеристиці теоретичного та конституційно-правового аспектів концепції соціальної та правової держави в Україні. Аналіз теоретичних аспектів соціальної, правової держави та її місця у сучасній політичній і юридичній науках дає змогу не лише зробити певні висновки щодо методологічного змісту поняття соціальної, правової держави, специфіки її існування та основних механізмів взаємодії з громадянським суспільством, з одного боку, та державною владою з іншого, а й окреслити ще один надзвичайно вагомий зріз цієї проблеми.
Політико-правове значення ідеї соціальної, правової держави у стратегічному процесі українського державотворення, як і її роль у формуванні напрямів розвитку сучасної політичної практики, сприяє визначенню проблематики досліджень конституційно-правового забезпечення тих процесів, що супроводжують запровадження принципів соціальної, правової держави та виступають тими показниками, які дають змогу в юридичному плані зафіксувати ступінь реалізації тих чи інших норм, принципів, механізмів, правил, що визначають соціальну, правову державу.
Конституція України створила міцні основи для розвитку соціальної, правової держави. Основні ознаки такої держави закріплені у конституційних принципах: визнання пріоритету прав і свобод людини та громадянина; взаємна відповідальність держави і громадян; поділ державної влади на виконавчу, законодавчу та судову; соціальна справедливість, гуманізм, демократична форма правління та інші. Проте встановлення зазначених норм, як і тривалий процес побудови демократичної, правової, соціальної держави, потребує негайного приведення правових, організаційних, структурних та інших засад функціонування усіх інститутів влади в Україні, закріплених у діючому законодавстві, відповідно до нових політико-правових умов їх діяльності та розвитку.
Органи державної влади мають, з одного боку, забезпечити виконання вимог чинного законодавства, а з іншого - створити досконалу законодавчу базу, яка б забезпечувала стабільний рух України в проголошеному європейському напрямі, виходячи з пріоритетності прав і свобод людини як альфи і омеги всіх державотворчих процесів.
40
Pisna, Yuliya V. "ПРОБЛЕМА КОНФЛІКТУ У ФІЛОСОФІЇ ЕРІХА ФРОММА". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 11, № 2 (25 грудня 2019): 24–29. http://dx.doi.org/10.15421/351914.
Повний текст джерелаАнотація:
Фромівське розуміння конфлікту вирізняється впевненістю у його конструктивних наслідках і користі для суспільного розвитку. Проте така характеристика актуальна лише для істинних конфліктів, на противагу деструктивним, які породжені злоякісною агресією і ведуть до насильства та військових зіткнень. Концепція особистості Е. Фромма базується на розумінні внутрішнього конфлікту біофілії і некрофілії, де перевага того чи іншого визначає сутність людини. Конфлікт не патологія, а хвороба, яку можна вилікувати зниженням рівня агресії людини через творчу самореалізацію і конструктивні зміни. Людство має враховувати наявність такого потужного ресурсу задля викорінення деструктивних конфліктів із суспільної взаємодії.
41
Берегова, Г. Д. "Філософія освіти: прагматистсько-інструменталістська концепція формування людини майбутнього у вищій школі". Future human image, № 3 (6) (2016): 32–45.
Знайти повний текст джерела
42
Савченко, А. А. "Концепція космічної еволюції людини в культурному просторі: від міфів до реальності". Культура України, Вип. 33 (2011): 54–61.
Знайти повний текст джерела
43
Линдюк, Сергій. "ТЕОРЕТИЧНІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ КОНЦЕПТУ «СОЦІАЛЬНА БЕЗПЕКА» В УКРАЇНСЬКОМУ НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ". Науковий вісник: Державне управління, № 1(11) (18 квітня 2022): 92–113. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2022-1(11)-92-113.
Повний текст джерелаАнотація:
Цілями статті є дослідження теоретичних інтерпретацій концепту «соціальна безпека» в українському науковому дискурсі, підходів до розуміння його сутності, аналіз ґенези його становлення, що дасть змогу розвинути понятійно-категоріальний апарат дослідження, надати авторське обґрунтування його сутності, враховуючи наявне теоретичне підґрунтя, а також розвинути теоретичний базис дослідження соціальної безпеки та дефініцій, що визначають її сутність. Дослідження пропонує як систематичний огляд літератури щодо концепцій соціальної безпеки, так і емпіричний аналіз. Дані емпіричного дослідження були проаналізовані за допомогою контент-аналізу, аналізу та синтезу, індукції та дедукції тощо. Об’єднані висновки огляду літератури та емпіричного дослідження зумовили обґрунтування концепції соціальної безпеки, яка свідчить про багатовимірний склад понять і тісно пов’язаний характер понятійно-категорійного апарату системи соціальної безпеки. Здійснено огляд наявних визначень соціальної безпеки та їх застосування в науковому дискурсі, з’ясовано базові структурні елементи системи соціальної безпеки. Теоретичний внесок статті полягає в її підході до концептуалізації та узгодження взаємопов’язаної та багатовимірної природи концепцій соціальної безпеки для подальшого розвитку та розширення концептуальних підходів. Досліджено, що концепція соціальної безпеки стосується таких питань, як ідентичність, соціальна узгодженість, включення, виключення та дилема безпеки. Виокремлено два напрями досліджень концепту «соціальна безпека»: перший вивчає суб’єктивну конструкцію та захист ідентичності, другий розвивається відповідно до об’єктивістських онтологій, зосереджених на неминучих загрозах ззовні та важливості захисту соціальних систем, що підтримують життєдіяльність. Методологічний внесок – це чіткий і систематичний дизайн якісного дослідження, щоб сприяти прозорості, структурі та уявленню про майбутні дослідження концепцій безпеки. Хоча висновки статті в певних аспектах збігаються з більшою частиною джерел, що існують, у ній пропонуються нові ідеї та виміри для цих концепцій та подальших досліджень. За результатами дослідження варіантів дефініцій можна стверджувати, що концепт «соціальна безпека» є комплексним, містить економічні, політичні, соціальні, гуманітарні та ціннісні аспекти, відображає все те, що впливає на життєдіяльність, зокрема на середовище існування людини, на якість життя людей, робить суспільство стійким, здатним до розвитку.На підставі аналізу визначень, запропонованих провідними науковцями, удосконалено, сформовано та надано авторське визначення концепту «соціальна безпека», що, на відміну від наявних, розглядається як цілісна система взаємопов’язаних елементів, побудована на взаєминах соціальної системи і середовища з метою запобігання негативним впливам соціальних ризиків та зниження рівня небезпек, а також убезпечення від загроз соціального характеру людини, держави, суспільства, їх соціальних інтересів, цінностей і потреб.
44
Матвєєва, Л. "Належна правова процедура та правові стандарти Європейського суду з прав людини". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 4 (27 березня 2021): 54–64. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2020.4.05.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються теоретичні проблеми визначення поняття та змісту належної правової процедури. Висвітлюється концепція належної правової процедури, характеризуються основні етапи її становлення, розвитку та юридичного оформлення. Основні елементи належної правової процедури розкриваються на основі аналізу норм міжнародного, регіонального та національного права. Розглянути найбільш важливі гарантії свободи та недоторканності особи які відображені в міжнародних угодах про права людини та закріплені в конституціях сучасних держав.
45
Humeniuk, Svitlana. "Концепція полемічної літератури у дослідженнях Дмитра Чижевського". Філологічний дискурс, № 8 (28 вересня 2018): 17–25. http://dx.doi.org/10.31475/fil.dys.2018.08.02.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується релігійна полеміка на українських землях у період кінця ХVI ‒ початку ХVII століть, розлого проінтерпретована у дослідженнях Д.Чижевського, концептуальну основу яких склала творчість православного подвижника Івана Вишенського.
Дослідник апелює до історико-релігійного контексту становлення світоглядних домінант українства та спонукає науковців до переосмислення ролі східного християнства як невід’ємної частини і ключової ланки єдиної європейської християнської культури. З цією метою Д. Чижевський говорить про високі ідеали ісихазму, які плекають православні містики, опираючись на особливий авторитет Діонісія Ареопагіта.
Д.Чижевський доводить думку про те, що діяльність острозьких полемістів зосереджена на концептуальних поняттях внутрішньої людини, «серця», самопізнання,духовної мудрості та ін. Вона мала істотний вплив на розвиток ментальних складових українського народу. Таким чином, концепція полемічної творчості у дослідженнях Дмитра Чижевського ‒ це відкрита і незавершена тема, яка потребує подальшої експлікації, особливо у час нинішніх карколомних світоглядних зрушень.
46
Щокін, Ростислав, Валентина Радкевич, Олександра Бородієнко, Євген Романенко, Олександр Дацій, Олексій Мірошниченко, Родіон Колишко, Сергій Притоманов та Ліна Короткова. "КОНЦЕПЦІЯ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ". Public management 23, № 3 (20 березня 2020): 236–52. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-236-252.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано концептуальні положення щодо управління розвитком професійної освіти, що визначені нормативно-правовими акта- ми України. Встановлено, що професійна підготовка “під конкретне робоче місце” доволі часто, не сприяючи життєвому успіху учнів, може привести до появи фахівців, чиї знання і вміння не затребує суспільство. Визначено слабкі сторони моноступеневої системи. Встановлено причини, які зумов- люють доцільність переходу до багаторівневої системи.
Відзначено найважливіші моменти в багаторівневій системі освіти: структурний і змістовний. Встановлено, що нові педагогічні технології є стрижнем змістовної сторони багаторівневої системи навчання. Вказано на необхідність знаходження оптимального співвідношення між освітніми складовими на різних рівнях навчання та виділення пріоритетних напрямів у галузі диверсифікації освіти.
Доведено, що ступенева система реалізує наступність програм, що нале- жать до певного виду діяльності людини або до даної галузі виробництва і відрізняються рівнем кваліфікації. Програми орієнтовані, найперше, на за- безпечення професійної підготовки; освітня функція підпорядкована в них професійній підготовці та на деяких етапах освітній компонент може зовсім не бути присутнім. По завершенні кожного етапу фахівець отримує відпо- відний документ, що засвідчує рівень його кваліфікації (наприклад, токар, технік, інженер).
Моноступенева система професійної освіти доцільна та цілком ефек- тивна при жорсткому довгостроковому закріпленні кадрів у цій галузі. Го- ловною метою такої системи є задоволення державного замовлення на спе- ціаліста.
Визначено принципи розвитку професійної освіти, зокрема гуманізацію і фундаменталізацію. Розглянуто системоутворювальні функції, які виконує професійна освіта в суспільстві: економічну, соціальну і культурну.
47
ШУМИЛО, МИКОЛА, та ОЛЕКСАНДР АНДРУШКО. "Держава як суб’єкт юридичної відповідальності перед людиною у кримінальному процесі". Право України, № 2018/08 (2018): 15. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-08-015.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено сучасні теоретичні, нормативно-правові та прагматичні передумови доктринального визнання держави суб’єктом юридичної відповідальності перед людиною у кримінальному процесі. Обов’язок держави відповідати перед людиною за свою діяльність сформульовано у ст. 3 Конституції України, але ця проблема практично обділена увагою у наукових розвідках: залишається не розробленою теорія держави як юридичної особи публічного права, тому відсутня концепція юридичної відповідальності держави взагалі та у кримінальному процесі зокрема; не опрацьована теоретична модель правового механізму відповідальності винних у вчиненні кримінально-процесуальних правопорушень посадових осіб в порядку регресу перед державою. Все це та інше стримує своєчасне вдосконалення законодавства і, як наслідок, ускладнює реалізацію конституційного права особи на відшкодування шкоди, завданої органами і посадовими особами держави. Метою статті є доктринальне обґрунтування теоретичних положень про державу як юридичну особу публічного права та її юридичну відповідальність перед людиною у кримінальному процесі і їх реалізація у відповідному законодавстві. На основі критичного аналізу законодавства та літературних джерел автори формулюють основні тези статті про те, що: держава як юридична особа публічного права виступає суб’єктом права та юридичної відповідальності перед людиною, що утверджує, гарантує та забезпечує дотримання прав людини, а в разі їх порушення – відновлює їх та відшкодовує свою провину; юридична відповідальність правової держави перед людиною як конституційний принцип не повною мірою конкретизована в кримінальному процесуальному законодавстві; юридична відповідальність має публічно-правовий характер, а тому ініціатива відшкодування шкоди, завданої органами і посадовими особами держави, повинна виходити, насамперед, від суб’єктів, що її завдали; відповідальність держави перед своїми громадянами реалізується через систему двосторонніх правових зв’язків за схемою: держава відповідає перед людиною, а перед державою відповідає наділена функціональними повноваженнями посадова особа за неналежне їх виконання. З урахуванням викладеного зроблено висновки про те, що існує нагальна потреба у розробленні цілісної наукової доктрини про юридичну відповідальність держави перед людиною з урахуванням її особливостей у кримінальному процесі Це передбачає наукове розроблення теоретичних моделей складів кримінально-процесуальних правопорушень відповідно до їх суспільної небезпеки і наслідків для прав людини, вчинених суб’єктами владних повноважень, для індивідуалізації юридичної відповідальності у кримінальному та адміністративному законодавстві. На основі опрацьованої теоретичної конструкції пропонується прийняти комплексний закон “Про відповідальність держави за шкоду, завдану людині”. Формою реалізації юридичної відповідальності держави перед людиною у кримінальному процесі є реабілітація, законодавчі положення якої повинні бути закріплені в КПК України. Це дасть можливість усунути декларативність і невизначеність окремих положень законодавства та запровадити ефективний механізм захисту прав людини від свавілля державних чиновників.
48
Ткачук, М. "Естетична концепція людини і часу в романах Олеся Гончара "Собор" та "Циклон"". Літературознавчі студії, Вип. 1 (54) (2019): 234–46.
Знайти повний текст джерела
49
Шевчук, С. "Концепція позитивних обов"язків держави у практиці Європейського суду з прав людини". Право України, № 2 (2010): 55–64.
Знайти повний текст джерела
50
КОЗЮБРА, МИКОЛА. "Доктрина природного права: через історичні злети й падіння до визнання основою найважливіших досягнень сучасної правової теорії та практики". Право України, № 2021/01 (2021): 12. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-01-012.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті простежується еволюція доктрини природного права від зародження її ідей у період античності, формування засадничих положень доктрини до визнання її місця у сучасній правовій теорії та практиці. Підкреслюється, що на довгому історичному шляху доктрини природного права були періоди як стрімких злетів, так і болючих падінь, які часом межували з повним занепадом. Один із найвищих злетів природного права припадає на періоди Відродження і Просвітництва (XVII–XVIII ст.). Саме в цей час була створена потужна школа природного права, яка вивела його на провідні позиції у праворозумінні та справила величез ний вплив на процес розвитку не тільки національного, а й міжнародного права, яке своїм становленням у сучасному його вигляді зобов’язане названій школі. У статті аналізуються причини занепаду школи природного права, найболючішого удару по якій завдала концепція юридичного позитивізму з його абсолютизацією ролі науки та раціонального логічного мислення у правотворенні, ігноруванням духовно-моральних, ціннісних засад права, зведенням його до логічно замкнутої системи норм, запереченням ролі судової практики у процесі правотворення тощо. Ці та інші недоліки юридичного позитивізму не могли не сприяти відродженню природного права, справжній ренесанс якого відбувся після Другої світової війни як реакція на кричущі свавілля нацистського режиму, яке часто підносилося до рангу закону. У статті піддається аналізу внесок у цей процес таких видатних філософів права, як Г. Радбрух, А. Кауфман та ін. У завершальній частині статті, на основі аналізу праць таких провідних філософів права сучасності, як Р. Алексі, Л. Фуллєр, Р. Дворкін та інші, простежуються тенденції розвитку ідей доктрини природного права в сучасній непозитивістській правовій філософії. Цей аналіз дав авторові змогу дійти таких висновків. По-перше, найбільш поширені і впливові в сучасному світі філософськоправові концепції – доктрина природного права, теорія юридичного позитивізму, соціологічна теорію права та їх численні варіанти – неможливо оцінювати на осно ві критеріїв, притаманних науці – “істинності – хибності”, “істини – омани”. На відміну від наукових концепцій, вони мають оцінюватися за критерієм взаємодоповнення надбаннями одна одної. По-друге, незважаючи на те що доктрина природного права, як і інші концепції праворозуміння, не позбавлена вад, її здобутки перевершують вади. До здобутків доктрини природного права належать: орієнтація доктрини на пошук об’єктивної сутності права через звернення до його морально-етичних основ, що суттєво розширює і поглиблює зміст права, пов’язуючи його з нагромадженими протягом багатьох віків цінностями світової культури; людиноцентричність доктрини природного права: у центрі всіх її варіантів – людина, її гідність, невідчужувані права та свободи, які є невіддільною рисою природи людини. Вони обмежують державу, є суттєвою перешкодою для державного свавілля; протидія доктрини природного права надмірному формалізму й догматизму у праві. Згідно з нею першоджерелом права є не держава, а людина, її природні невідчужувані права й свободи та інші цінності людської культури; розрізнення понять “право” й “закон”, встановлення орієнтирів для пошуку критеріїв правового закону та “правопорушуючого законодавства”. По-третє, ці та інші здобутки доктрини природного права лежать нині в основі досягнень у сфері як правової теорії, зокрема таких її безсумнівних надбань, як теорія прав людини, концепції верховенства права й правової держави, так і юридичної практики.