Добірка наукової літератури з теми "Концентраційна залежність"

У роботi представлено результати дослiджень спектрiв ЯКР 127I при 77 K напiвпровiдникових змiшаних шаруватих кристалiв (BiI3)1–x(PbI2)x в широкому iнтервалi 0 ≤ x ≤ 0,50 вмiсту PbI2. Показано, що в дiапазонi 0 ≤ x ≤ 0,20 вмiсту PbI2 поведiнка параметрiв спектрiв ЯКР 127I при 77 K свiдчить про знаходження груп PbI2 в межах структурних шарiв кристала BiI3. При цьому вмiстi PbI2 у змiшаному кристалi (BiI3)1–x(PbI2)x вiдбувається утворення кластерiв з груп атомiв PbI2 острiвного типу. За подальшого збiльшення вмiсту PbI2 у спектрi ЯКР 127I кристала (BiI3)1–x(PbI2)x з’являється нова лiнiя так, що у кристалi (BiI3)1–x(PbI2)x при вмiстi (x ≈ 0,20) PbI2 вiдбувається структурний фазовий перехiд. Стверджується, що синтезований новий кристал при x > 0,20 може бути твердим склоподiбним розчином типу замiщення, в якому групи атомiв PbI2 – iнтеркалянти повнiстюабо частково впорядкованi у промiжках мiж структурними шарами кристала BiI3.

У статті наведені результати вивчення кінетичних закономірностей формування, структури, а також елек- тричних властивостей полімерних композитів на основі поліаміноаренових сполук, синтезованих окисною полі- меризацією аміноаренів (о-толуїдину або аніліну) у водних розчинах (гідрогелях) поліакрилової (ПАК) та поліме- такрилової кислот (ПМАК), методом in situ; з’ясовано нові можливості застосування таких систем. Досліджено вплив водорозчинних матриць поліакрилової або поліметакрилової кислот на кінетику окисної полімеризації аніліну, о-толуїдину. За допомогою методу ІЧ-спектроскопії вивчено будову та молекулярну структуру полімерних композитів ПАН−ПАК. На підставі вивчення електричних властивостей отриманих композитів з’ясовано, що концентраційна залежність питомої електропровідності від вмісту наповнювачів має перколяційний характер із «порогом пер- коляції», який залежить від природи полімерної матриці та поліаміноарену і становить 2,3−2,5% для композита ПоТІ−ПАК, 3−4% − для ПоТІ−ПМАК, 1,8% − для ПАН-ПАК і близько 2% − для ПАН−ПМАК. З’ясовано, що наявність іон-провідних матриць поліакрилової та поліметакрилової кислот суттєво змінює кінетику полімеризації аніліну та о-толуїдину, проте не впливає на напівпровідниковий характер електропровід- ності та оптичного поглинання, спряжених поліаміноаренів, що дозволяє використовувати утворені композити для виготовлення нових електропровідних полімерних матеріалів.

Представлено результати експериментальних досліджень впливу ексцентриситету ротора відносно статора та розчинів карбоксиметилцелюлози на коефіцієнт тертя в гідрогальмі з регулювальним гальмівним моментом. Кільцевий проміжок між ротором із діаметром 113 мм і статором із діаметром 142 мм заповнювали водними розчинами карбоксиметилцелюлози з додаванням гідрокарбонату натрію для стабілізації. Масові концентрації карбоксиметилцелюлози – 0,5; 1,0; 2,0; 4,0 %, гідрокарбонату натрію – 0,2 % від маси розчину. Кільцевий проміжок між поверхнями циліндрів, який відповідав коаксіальному їх розташуванню, трансформувався у замкнений конфузорно-дифузорний внаслідок зміни положення зовнішнього циліндра відносно внутрішнього. Виявлено залежність коефіцієнта тертя від числа Рейнольдса, ширини проміжку між ротором і статором під час їх аксіального розташування та концентрації водних розчинів карбоксиметилцелюлози. Зі збільшенням числа Рейнольдса спостережено зменшення коефіцієнта тертя для досліджених концентрацій розчинів карбоксиметилцелюлози. За сталих значень числа Рейнольдса зі збільшенням концентрації розчинів карбоксиметилцелюлози отримано збільшення коефіцієнта тертя, порівняно з водою. У разі зменшення ширини проміжку одержано збільшення коефіцієнта тертя для всіх досліджених концентрацій розчинів карбоксиметилцелюлози. Отримані результати свідчать про можливість регулювання гальмівного моменту гідрогальма змінюванням ексцентриситету між ротором і статором, які можна використати під час проектування гідравлічних гальм із регулювальним гальмівним моментом.

Новий вітчизняний антидіабетичний засіб розроблено на основі β-фенілетиламіда 2-оксисукцинанілової кислоти (β-ФЕАОСАК). Основним механізмом його дії є пригнічення оксидативного стресу, стимуляція біоенергетичної активності мітохондрій та зниження неферментативного глікозилювання. Метаболітами першої фази біотрансформації β-ФЕАОСАК є 2-гідроксифеніл- (2-ГФСА) і β-фенілетилсукцинамід (β-ФЕСА), які можуть відігравати певну роль у механізмі антидіабетичної дії цієї сполуки. Мета дослідження — оцінити антиокислювальний та антигіперглікемічний потенціал 2-гідроксифеніл- та β-фенілетилсукцинаміда порівняно з їх вихідною сполукою – β-фенілетиламідом 2-оксисукцинанілової кислоти. Антигіперглікемічну активність сполук визначали в тесті толерантності до глюкози на щурах, яким вводили 2-ГФСА і β-ФЕСА перорально в дозах 17 мг/кг м.т., 18 мг/кг м.т, які еквімолярні ефективній дозі β-ФЕАОСАК, що дорівнює 25 мг/кг м.т. Рівень глікемії оцінювали за показниками базальної глікемії та площі під глікемічною кривою. Дослідження антиокислювальної активності метаболітів β-ФЕАОСАК проведено in vitro на суспензії жовточних ліпопротеїдів шляхом визначення вмісту активних сполук, що реагують з тіобарбітуровою кислотою, у системі з антиоксидантом та без нього. Досліджені концентрації сполук в інкубаційному середовищі знаходились в діапазоні 25–500 мкМ. β-ФЕАОСАК служила сполукою порівняння, яку застосовували у таких же концентраціях. Встановлено, що 2-ГФСА та β-ФЕСА, як і β-ФЕАОСАК, не проявляють антигіперглікемічної активності в тесті толерантності до глюкози. Метаболіти β-ФЕАОСАК in vitro в умовах їх ізольованого надходження демонструють помірно виражений антиокислювальний ефект, який за умов їх комбінованої дії посилюється та має адитивну залежність у певному діапазоні концентрацій. За ступенем антиоксидантної активності β-ФЕСА достовірно перевершує інший метаболіт в діапазоні концентрацій 100–250 мкМ. Проте обидва метаболіти, навіть при сумісному впливі, поступаються за ступенем сумарної антиокислювальної активності β-ФЕАОСАК, яка є їх вихідною сполукою. Отже, метаболіти першої фази біотрансформаціі β-фенілетиламіда 2-оксисукцинанілової кислоти 2-гідроксифенілсукцинамід та β-фенілетилсукцинамід, не виказують антигіперглікемічної активності, але in vitro проявляють антиоксидантну дію та роблять певний внесок у прояв антиокислювального ефекту їх вихідної сполуки.

Вступ. Одним із найважливіших етапів створення лікарських засобів є доклінічні та клінічні випробування, належне проведення яких гарантує в подальшому безпечність і високу терапевтичну ефективність розроблених лікарських засобів. Ключовим елементом доклінічних досліджень є різноманітні фармакологічні методики, при застосуванні яких здійснюють ряд аналітичних вимірювань на тих чи інших біологічних об’єктах. Таким чином, набувають актуальності питання, пов’язані з визначенням особливостей процесу валідації біоаналітичних методів, які використовують під час доклінічних фармакологічних досліджень лікарських засобів та розробки стандартизованих підходів до проведення таких валідаційних робіт для оригінальних субстанцій. Мета дослідження – провести експериментальне вивчення валідаційного параметра “лінійність/калібрувальна модель” методики кількісного визначення кардіазолу в плазмі крові для виконання фармакокінетичних досліджень. Методи дослідження. Біоаналітична методика визначення кардіазолу ґрунтується на ВЕРХ/МС/МС-аналізі аналітів у досліджуваних розчинах, отриманих із зразків плазми після попереднього осадження протеїнів. Проби хроматографують з використанням хроматографічної колонки Discovery C18 (50×2,1 мм) з розміром часток 5 мкм та градієнтного елюювання. Результати й обговорення. При побудові калібрувальної кривої необхідно виконати такі умови: для нижньої межі кількісного визначення відхилення від номінальної концентрації повинно бути не більшим ±20 % для калібрувальних розчинів з концентраціями, вищими, ніж нижня межа кількісного визначення, не більшим ±15 %. Доведено лінійну залежність між концентрацією та площею хроматографічних піків кардіазолу в діапазоні концентрацій 1–100 нг/мл. Рівняння регресії – y=0,0141x+-0,00146, коефіцієнт кореляції – r2 0,9985. Висновок. Висновок щодо розробленої методики стосовно валідаційного параметра “лінійність/калібрувальна модель” – коректна.

Вступ. Аналіз публікацій у провідних світових хіміко-аналітичних та фармацевтичних журналах дозволяє зробити висновок про пріоритетний інтерес дослідників до валідації біоаналітичних методик, на що вказує постійне вивчення валідаційних параметрів, у тому числі параметра “лінійність/калібрувальна модель”. Таким чином, набувають актуальності питання, пов’язані з визначенням валідаційного параметра “лінійність/калібрувальна модель”, який використовують під час доклінічних фармакологічних досліджень лікарських засобів та розробки стандартизованих підходів до проведення таких валідаційних робіт для оригінальних субстанцій. Мета дослідження – провести експериментальне вивчення валідаційного параметра “лінійність/калібрувальна модель” аналітичної методики кількісного визначення урокарбу в плазмі крові для виконання фармакокінетичних досліджень. Методи дослідження. Біоаналітична методика визначення урокарбу ґрунтується на ВЕРХ/МС/МС аналізі аналітів у досліджуваних розчинах, отриманих із зразків плазми після попереднього осадження білків. Проби хроматографують із використанням хроматографічної колонки Discovery C18, 50×2,1 мм, з розміром часток 5 мкм та градієнтного елюювання. Результати й обговорення. Придатність біоаналітичної методики була підтверджена валідаційними характеристиками, які висувають до біоаналітичних методик. У цій роботі описано валідаційний параметр “лінійність/калібрувальна модель”. Розроблено електронні протоколи з використанням Microsoft Exсel, в яких передбачено поля для введення даних. При побудові калібрувальної кривої необхідно виконати такі умови: для нижньої межі кількісного визначення відхилення від номінальної концентрації повинно бути не більшим ±20 %, для калібрувальних розчинів з концентраціями, вищими, ніж нижня межа кількісного визначення, – не більшим ±15 %. Доведено лінійну залежність між концентрацією та площею хроматографічних піків урокарбу в діапазоні концентрацій 1–100 нг/мл. Рівняння регресії – y=0,00365x+0,000177, коефіцієнт кореляції – r2 0,9993. Висновки. Проведено експериментальне вивчення валідаційного параметра “лінійність/калібрувальна модель” аналітичної методики кількісного визначення урокарбу в плазмі крові для виконання фармакокінетичних досліджень. Висновок щодо розробленої методики стосовно валідаційного параметра “лінійність/калібрувальна модель” – коректна.

Вступ. Аторвастатин – широко представлений на фармацевтичному ринку України гіполіпідемічний засіб, який використовують при гіперліпідемії та для профілактики захворювань серцево-судинної системи. Відомо багато методик кількісного визначення аторвастатину, однак багато з них має обмежене застосування через використання шкідливих реагентів, довготривалість, нагрівання, необхідність екстракції тощо. Мета дослідження – розробити з дотриманням принципів “зеленої” хімії просту економічно ефективну УФ-спектрофотометричну методику визначення аторвастатину в лікарських засобах, які представлено на ринку України. Методи дослідження. При виконанні цього дослідження застосовували спектрофотометр “Shimadzu UV-1800” (Японія), ваги лабораторні електронні “RAD WAG AS 200/C”, ультразвукову баню “Sonorex Digitec DT100H”, мірний посуд класу А, фармакопейний стандартний зразок аторвастатину кальцію тригідрат (“Sigma-Aldrich”, ≥98 %, HPLC), метанол Р (“Honeywell Riedel-de Haen™”, 99,9 %), таблетки “Аторвастатин-Teвa”, 10 мг № 10 (“Teva”, Ізраїль), серія № 19939. Результати й обговорення. Для опрацювання методики кількісного визначення аторвастатину методом прямої УФ-спектрофотометрії було обрано інтенсивно виражений максимум поглинання препарату при довжині хвилі 247 нм. Шляхом прогнозування повної невизначеності аналітичної методики підтверджено її коректність (2,56 %). Лінійну залежність отримано в діапазоні 8–40 мкг/мл, межа виявлення та межа кількісного визначення становили 0,5 і 1,6 мкг/мл відповідно. Специфічність методики доведено відсутністю смуг поглинання при аналітичній довжині хвилі у розчинів плацебо аналізованих таблеток. Прецизійність експериментальних результатів характеризувалася низьким стандартним відхиленням у досліджуваному діапазоні концентрацій активного фармацевтичного інгредієнта (RSD=3,1 %), а систематична похибка була на рівні 0,02 %. При вивченні робасності методики встановлено стабільність поглинання розчинів у часі впродовж 100 хв. За аналітичною еко-шкалою методика є “Відмінним “зеленим” аналізом”. Висновки. Розроблено методику УФ-спектрофотометричного визначення кількісного вмісту аторвастатину в таблетках (λmax=247 нм). Розраховано повну невизначеність розробленої методики. За такими валідаційними характеристиками, як лінійність, прецизійність, правильність та робасність, методика є коректною.

Мета роботи. Зипразидон широко використовують для лікування як позитивних, так і негативних симптомів шизофренії. При передозуванні чи комбінуванні його з лікарськими засобами, що викликають пролонгацію інтервалу QT, спостерігається кардіотоксична дія препарату. Серцево-судинні порушення, що виникають при цьому, нерідко стають причиною летальних випадків. Тому метою роботи було розробити оптимальні умови виділення та визначення зипразидону в біологічному матеріалі для експрес-діагностики отруєнь даним препаратом.Матеріали і методи. Виділення зипразидону із об’єктів біологічного походження проводили сумішшю ацетонітрил – 70 % перхлоратна кислота (1:1) з наступною рідинною екстракцією препарату хлороформом (рН 11). Для очистки екстрактів із біологічних проб застосовували картриджі для твердофазної екстракції Strata X 30 mg (Phenomenex). Ідентифікацію та кількісне визначення зипразидону в етанольних розчинах та екстрактах із біологічного матеріалу проводили методом спектрофлуориметрії. Інтенсивність флуоресценції вимірювали на спектрофлуориметрі Hitachi MPF4 (Японія) у кварцових односантиметрових кюветах при 25 °С.Результати й обговорення. Ефективність ізолювання зипразидону з модельних проб печінки водою, підкисленою оксалатною кислотою, є недостатньою - виділено 34 - 36,1 % зипразидону. Кращі результати було одержано при настоюванні біологічного матеріалу з сумішшю ацетонітрил - 70 % перхлоратна кислота (1:1). При цьому було досягнуто ступеня ізолювання зипразидону 71,3 - 74,1 %. Межа кількісного визначення зипразидону запропонованим методом становить 0,15 мкг препарату в 1 г біологічного матеріалу при відносній похибці ± 1,39%. Встановлено, що спектр флуоресценції зипразидону в 96 % етанолі характеризується максимумом збудження при довжині хвилі Лз6= 320 нм та максимумом випромінювання Лем при 400 нм. У межах концентрацій зипразидону від 200 до 800 нг/мл калібрувальний графік описується залежністю Y=0.128xX-5.60078 (r=0,9996), а в діапазоні концентрацій від 0,8 - 40,0 мкг/мл кількісний вміст препарату визначають за рівнянням прямої виду Y=2.55478xX+6.63262 (r=0,9995).Висновки. Розроблено умови ідентифікації та кількісного визначення зипразидону у витяжках із біологічного матеріалу методом флуоресцентної спектроскопії. Розроблений спосіб ізолювання препарату може бути рекомендований для впровадження в роботу судово-медичних експертиз при діагностиці отруєнь зипразидоном.