Статті в журналах з теми "Контроль за коштами"

Стаття присвячена вивченню процесу впровадження міжнародних стандартів податкового контролю в національну правову систему. Податковий контроль є важливою ланкою державного контролю, яка при ефективному правовому регулюванні та успішній організації здатна наповнювати бюджет країни необхідними їй коштами для забезпечення стабільного соціального та економічного розвиту держави. Перепоною на шляху досягнення поставленої цілі є проблема ухилення від сплати податків, в тому числі з використанням прогалин у законодавстві та міжнародних угодах і недосконалостей правового регулювання податкового контролю. Ухилення від сплати податків давно стало масовим явищем, яке негативно впливає на економічний стан країни, незалежно від рівня її розвитку. Задля протидії даній проблемі розвинуті країни беруть активну участь у розробці та впровадженні дієвих способів здійснення податкового контролю. В умовах сучасних реформаційних процесів та з огляду на розвиток української економіки, постає актуальним питання співпраці України з іншими країнами в сфері контролю за оподаткуванням та імплементації міжнародних стандартів податкового контролю у вітчизняне законодавство. Метою статті є теоретичний аналіз розвитку нормативно-правового забезпечення впровадження в Україні міжнародних стандартів податкового контролю. У статті розглянуто вплив глобальних негативних явищ, таких як агресивне податкове планування, на міжнародні відносини в сфері оподаткування. Проаналізовано найбільш яскраві тенденції розвитку норм міжнародного податкового контролю та їх вплив на реформування нормативно-правового регулювання податкового контролю в Україні. Досліджено кроки держави з юридичного закріплення міжнародних стандартів податкового контролю в національному законодавстві. Незважаючи на, в загальному, досить позитивну динаміку з впровадження нових стандартів виявлено юридичну прогалину, що стосується правового регулювання процесу міжнародного обміну інформацією в податкових цілях.

Метою статті є дослідження питання розвитку публічних фінансів в умовах цифрової трансформації.Ураховуючи постійні трансформації інформаційних технологій, розвиток мережі Інтернет, відповідно, змі-нюється та вдосконалюється, як і фінансове законодавство, і сфера публічних відносин та публічні грошові кош-ти. Сучасне суспільство неможливо уявити сьогодні без використання мережі Інтернет. Інформаційна розбудованашої країни та розвиток суспільства в останні роки набуває ще більшого значення та стрімкого зростання, роз-вивається і правова наука. Усе більше і більше сфер суспільного життя проходять період цифрової трансформації,і право, як регулятор суспільних відносин, не виняток. Можна спостерігати за зміною та оновленням призначен-ня ролі держави в правовій сфері. Фактично всі суспільні сфери життя людини та громадянина здійснюютьсяза допомогою Інтернету, даючи можливість таким чином вільно виражати свої думки та реалізовувати своє правона свободу висловлювання та свободу думки. Варто зазначити, що гарантія реалізації даного права закріпленав Загальній декларації прав людини та Міжнародному пакті про громадянські та політичні права. Також необхід-но відмітити, що Інтернет – це не тільки джерело інформації, а й фактично спосіб отримати доступ до всіх суспіль-но важливих ресурсів та послуг. Беручи до уваги пандемію, з якою зіштовхнувся весь світ, життя перетворилосьна онлайн, а мережа Інтернет стала платформою для реалізації права на освіту, а також забезпечення належнихумов життя завдяки онлайн-покупкам та іншим видам послуг. Саме тому цифрова економіка потребує вдоскона-лення та модернізації способів здійснення контролю за державними коштами. Таким чином, і фінансове правостоїть на порозі цифровізації та трансформації сучасного суспільства. Використовуючи Інтернет-технології, мож-на спростити доступ до багатьох фінансових функцій та операцій, тим самим підвищити прозорість в діяльностіфінансових установ та покращити контроль за рухом публічних коштів держави.

У статті досліджується питання реформування діючої моделі місцевого самоврядування в Україні. Автор звертає увагу на те, що вона й досі містить велику кількість залишків радянської системи, а це гальмує, серед іншого, і розвиток громадянського суспільства. Адже місцеве самоврядування, за умови функціонування ефективної моделі, сприяє його розвитку. Метою дослідження, окрім аналізу реформування діючої моделі місцевого самоврядування, є надання деяких пропозицій щодо формування нової моделі. Аналіз також допомагає з’ясувати механізми публічного адміністрування, удосконалення яких сприятиме модернізації системи публічного управління і розвиткові громадянського суспільства в країні. Наукова новизна статті полягає у вивченні результативності реформ на предмет правової, організаційної та фінансової автономій органів місцевого самоврядування. Зроблено спробу проаналізувати правову автономію, яка зводиться до функціонування повноважень, визначених Конституцією та іншими законами. Такі повноваження повинні бути повними і винятковими, в їх межах органи місцевого самоврядування мають отримувати свободу дій з метою здійснення власних ініціатив з питань, які відносяться до їх компетенції. Надана оцінка організаційної автономії, яка надає можливість органам місцевого самоврядування самостійно визначати свою внутрішню структуру (відповідно до місцевих особливостей) з метою забезпечення ефективного управління. Наголошено, що організовуючи в межах законодавства свою діяльність, органи місцевого самоврядування не повинні підпорядковуватися іншим органам, а адміністративний контроль за їхньою діяльністю може відбуватися лише з метою дотримання конституційності та законності. Зроблено короткий аналіз фінансової автономії органів місцевого самоврядування щодо права в межах державної політики володіти та вільно розпоряджатися власними коштами при здійсненні своїх повноважень. Висновок. Для майбутньої моделі публічного управління України місцеве самоврядування має одне з першочергових значень. Завдяки йому кожен громадянин має можливість відчути, що реалізація демократії можлива за особистої участі кожного. І конституційне право на свободу, серед іншого, якраз і здійснюється через право на місцеве самоврядування. Але для цього потрібно, щоб місцеве самоврядування перетворилося на дієве й ефективне, його сучасна модель позбулася залишків радянської системи, а його органи повноцінно відновили правову, організаційну і фінансову автономії. За таких умов можна створювати багаторівневу модель публічного управління, вибудовуючи її від людини (а не територіальної громади) як головної одиниці цієї моделі.

Робота присвячена проведенню аналізу і контролю дебіторської заборгованості підрядних будівельних підприємств на основі статистичних методів виробничого менеджменту. Для вирішення даного наукового завдання застосовано метод контрольних карт Шухарта, який базується на статистичній обробці даних щодо відхилень фактичних термінів і обсягів дебіторської заборгованості від їх планових значень. На основі аналізу характеру відхилень робляться висновки щодо характеру відхилень (випадкові чи ні) та приймаються управлінські рішення. Запропоновано проводити контроль дебіторської заборгованості підрядних будівельних підприємств у розрізі договірних цін у складі будівельних контрактів та додаткових угод (планові показники), фактичних надходжень і витрат та розрахунку планової і фактичної потреби підприємства в оборотних коштах. Контроль здійснюється за показниками: терміни надходження грошових коштів та обсяги потреби в оборотних коштах за кожним будівельним контрактом. Такий підхід дозволяє диференційовано підходити до причин виникнення відхилень від плану. У роботі проаналізовано дебіторську заборгованість будівельного підприємства та запропоновано проводити контроль відхилень від плану за допомогою контрольних карт Шухарта, які дозволяють не тільки виявляти відхилення, але і визначати чинники впливу такі як випадкові і специфічні. Такий підхід дозволяє достовірно визначити фактори впливу, спрогнозувати ризики втрати фінансової стійкості та наслідки їх дії для економічної безпеки будівельного підприємства. Здійснено застосування відомого і широко розповсюдженого методу аналізу у новій області, а саме – для контролю дебіторської заборгованості. У процесі аналізу виявлено, що запропонований підхід дозволяє здійснювати контроль відхилень термінів і рівня дебіторської заборгованості, виявляти випадкові і специфічні чинники, які впливають на відхилення від плану. Окремі результати та висновки статті можуть бути використані будівельними підприємствами, а також підприємствами інших галузей, у разі їх відповідної адаптації, для аналізу і контролю дебіторської заборгованості.

Вказується, що під час здійснення кримінологічного аналізу, вирішального значення набуває питання правових наслідків вчинення кримінальних правопорушень підслідним органам, відповідальним за додержання податкового законодавства. Зазначено, що питання ефективного поповнення Державного бюджету України коштом податкових надходжень є основним питанням для органів, що здійснюють контроль за додержанням законодавства, оскільки нестача податкових надходжень негативно впливає на загальноекономічну ситуацію в Україні, тим самим знижуючи соціально важливі потреби держави. Виділено відповідні закономірності характеристики особи злочинця у сфері оподаткування. Серед них вирізняють відносно високе соціальне становище, цілеспрямованість у досягненні поставленої мети за допомогою соціальних зв’язків у різних галузях, зокрема в злочинному середовищі.

У статті досліджуються протиправні механізми, які можуть існувати на українському страховому ринку та наносити шкоду економічному потенціалу України. Визначаються типові ознаки характерні механізмам, пропонуються шляхи їх запобігання, викладаються основні шляхи протидії. В статье исследуются противоправные механизмы, которые могут существовать на украинском страховом рынке и причинять вред экономическому потенциалу Украины. Определяются типичные признаки характерные механизмам, предлагаются пути их предотвращения, представляются основные пути противодействия. Наголошено, що за попередньо досягнутою домовленістю між учасниками, укладалися договори страхування, настання страхових випадків за якими неможливе (наприклад: падіння літака у визначену будівлю, пожежа у приміщенні обладнаному сучасною протипожежною системою тощо), а в подальшому ці ризики перестраховувалися у підконтрольних страхових компаніях, більшість з яких за кордоном. Після цього отримані кошти переказувались на рахунки підприємств з ознаками фіктивності та обготівковувались, а кошти розподілялись між учасниками схеми. Зокрема, цей механізм дозволяє привласнювати кошти держпідприємств та уникати оподаткування приватним підприємствам. Зроблено висновок, що рівень фінансової безпеки страхового ринку визначається тим, наскільки ефективно його суб’єкти можуть протистояти наявним та потенційним загрозам та усувати негативні фактори впливу на функціонування страхового ринку. Значна частина представників страхового ринку зареєстрована у м. Києві та Київській області. Оперативно-розшукова діяльність по лінії захисту фінансових установ небанківського типу (зокрема, страхових) Київського регіону протягом 2019 року здійснювалась за визначеними пріоритетними та функціональними завданнями: захист інтересів держави у фінансово-економічній сфері, виявлення злочинів, що сприяють «тінізації» національної економіки та забезпечення контролю за додержанням законодавства у сфері валютного регулювання, протидія витоку капіталів за межі держави, вжиття заходів щодо повернення в Україну валютних цінностей, в частині діяльності та з позицій страхових компаній. Заходи попередження та протидії найбільш доцільно проводити в рамках контррозвідувальних та оперативних справ, обов’язково поєднуючи їх разом із проведенням оперативно-технічних заходів.

У статті пропонуються аналіз законодавства з охорони та збереження пам’яток та огляд основних дер- жавних памʼяткоохоронних інституцій Польщі. Проаналізовано закон «Про охорону і збереження пам’яток» від 23 липня 2003 р. та його подальші доповнення. Розглядаються державні реєстри об’єктів культурної спадщини, способи внесення пам’яток до реєстрів та ефективність останніх. Виявлено, що основною та найефективнішою формою захисту є запис до Реєстру пам’яток (нерухомих, рухомих чи археологічних), який робиться на підставі адміністративного рішення воєводського хранителя пам’яток. Показано еволюцію та механізм дії інституту Генерального хранителя пам’яток та воєводських хранителів пам’яток. Встановлено, що основну діяльність з охорони та збереження пам’яток покладено на Міністерство куль- тури й національної спадщини, а саме: Генерального хранителя пам’яток, Департамент охорони пам’яток та Департамент культурної спадщини. Розкрито функції Департаменту охорони пам’яток, серед яких: розробка національної програми охоро- ни та збереження памʼяток та контроль її виконання; координація та контроль за діяльністю воєводських хранителів пам’яток; надання субсидій на проведення консерваційно-реставраційних або будівельних робіт на історичних будівлях; фінансування археологічних досліджень за кошти Міністерства; перевірка стану збере- ження пам’яток; опрацювання заявок на нагороди за археологічні знахідки; проведення рекламних та освітніх заходів щодо охорони пам’яток та догляду за пам’ятками; ведення Переліку скарбів національної спадщи- ни та Національного реєстру нематеріальної спадщини. З’ясовано, що Департамент культурної спадщини опікується рухомими та нематеріальними об’єктами культурної спадщини. Його діяльність поширюється, зокре- ма, на діяльність, пов’язану з управлінням музеями та музейними експонатами, а також догляд національних пам’яток за кордоном та здійснення постійних вшанувань пам’яті в місцях національної пам’яті. Зазначено, що в підпорядкуванні Міністерства культури й національної спадщини знаходиться науковий Інститут національної спадщини, який здійснює надання експертної підтримки міністерству та фахової допомоги в оновленні та публікації реєстрів пам’яток, підтримки у формуванні поглядів міністра та низку інших завдань.

Стаття присвячена подоланню негативного стану протиставлення майнових активів юридичних осіб та фізичних осіб – їхніх засновників. Лише за таких умов несприятливі наслідки банкрутства банку, які виникають значною мірою – як було зазначено вище – у результаті порушення державою умов контролю за платоспроможною роботою банків, може бути відновлений баланс у забезпеченні платоспроможної роботи господарюючих суб’єктів загалом, а інвестиційні процеси в Україні отримують потужний сигнал для нових капіталовкладень, адже економіко-правовою основою будь-яких капіталовкладень завжди виступає накопичення капіталів на поточних рахунках підприємств. В статті автори розглянули, що Національний Банк України та інші контролюючі органи в умовах законодавчого обов’язку підприємств, здійснюючи розрахунки у безготівковій формі та зберігаючи грошові кошти у банках, по суті, допускають ситуацію неспроможності банку. За таких умов ці органи мають розглядатися як такі, що не вжили всіх залежних від них заходів для належного контролю за діяльністю банку, що призвело до слабкості банку та подальшої його неліквідної роботи, переведення його у розряд проблемних. У статті окреслено також досвід ЄС, зокрема йдеться про Директиву 94/19 / ЄС Європейського Парламенту та Ради від 30 травня 1994 р. «Про системи гарантування вкладів», яка вимагає, аби всі держави-члени мали ті чи інші системи гарантування вкладів як мінімум на 90% від суми депозиту, щонайменше 20 000 євро на особу. Розглянуто досвід Ірландії і зазначено, що збільшення суми страхування на необмежену суму змусило багато інших країн ЄС, починаючи із Сполученого Королівства, відреагувати, збільшивши межу страхування депозитів, аби уникнути відтоку коштів до ірландських банків. Висвітлено, що нагальною потребою є відновлення балансу справедливого відшкодування шкоди у результаті неспроможності банків шляхом істотного перегляду черговості задоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства банку.

У статті проаналізовано сучасний стан нормативно-правового забезпечення розвитку галузі будівництва житлового фонду України. Авторами означено основні недоліки чинного законодавства та їх негативні наслідки на формування інвестиційного клімату у сфері будівництва житла. Автори статті акцентують увагу на необхідності забезпечення населення України доступним житлом. Для вирішення цієї проблеми авторами запропоновано два альтернативних шляхи: на державному рівні – удосконалення чинного законодавства задля створення сприятливих умов для будівництва соціального і доступного житла і на муніципальному рівні – розробка та реалізація програм реконструкції застарілого житлового фонду міста. За першим напрямом авторами запропоновано удосконалити окремі чинні правові норми та узагальнити зміни у новому Житловому кодексі України, у тому числі стосовно державних стандартів та норм будівництва житла відповідно до стандартів ЄС. За другим напрямом у статті запропоновано авторську програму реконструкції застарілого житлового фонду на прикладі міста Дніпро та детальний, по-кроковий механізм її реалізації. Крім того, розкрито механізм виконання Програми який є досить складним та чітко визначені його організаційні, фінансові та контрольні складові. Авторами обґрунтована необхідність співпраці органів місцевого самоврядування, бізнес структур та громадянського суспільства для вирішення проблеми реконструкції застарілого житлового фонду міста та схематично означено напрями такої співпраці. Запропоновано з метою реалізації даної Програми об’єднати й спрямувати зусилля державних, муніципальних, громадських і комерційних структур на комплексне вивчення та вирішення проблем пов’язаних з покращенням якості існуючого і створення нового житлового фонду та оновленням інженерних мереж. Також, пропонується передбачити в муніципальному та державному бюджетах кошти для часткового фінансування робіт з реконструкції застарілого житлового фонду та інженерних мереж, а також створення привабливих умов для залучення приватних інвесторів для реалізації даної Програми. Авторами обґрунтовано, що реалізація Програми реконструкції застарілого житлового фонду на основі угод про публічно-приватне партнерство дасть змогу реально вирішити проблему забезпечення населення кожної окремої територіальної громади високоякісним житлом. Поєднання фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування та приватного бізнесу за участі й під контролем громадських організацій зробить громадянське суспільство не лише споживачем, але й учасником процесу ефективного розвитку житлового фонду міста.

У статті проаналізовано сучасний стан та ефективність заходів з протидії корупції в Україні, обґрунтовано актуальність дослідження досвіду протидії корупції у світі та необхідність його імплементації до вітчизняної практики. Визначено основні механізми подолання корупції у сфері публічних закупівель в Україні та першочергові заходи, що спрямовані на їх реалізацію. Мета статті висвітлити реальний стан і загрози від корупції у сфері публічних закупівель для економічного розвитку України та на основі зарубіжного досвіду; визначити дієві механізми протидії корупції й напрями їх імплементації в Україні. У ході дослідження використано та узагальнено офіційно оприлюднені результати наукових досліджень вітчизняних і зарубіжних авторів, статистичні дані, звіти державних контролюючих органів та міжнародних експертних організацій, творче осмислення яких на основі застосування системного підходу та методів статистичного та компаративного аналізу, контент-аналізу та синтезу отриманих результатів дозволило зробити обґрунтовані висновки. У роботі обґрунтовано, що дієвими механізмами протидії корупції є подальший розвиток інституційного, інформаційно-технологічного контрольного та моніторингового забезпечення механізму «електронних аукціонів», які за умови їх ефективного використання та активізації громадянського суспільства здатні створити необхідне підґрунтя для зменшення обсягів та викорінення корупції як у сфері публічних закупівель, так і в інших сферах життєдіяльності держави. Визначено, що нині протидія зловживанням та боротьба з корупцією у сфері публічних закупівель в Україні, перебуває на досить низькому рівні. Тому подолання корупції в системі розміщення державних замовлень є одним з найбільш важливих завдань державного управління у сфері публічних закупівель за бюджетні кошти. Позитивним у цьому напрямі є те, що держава стала на шлях вироблення нових механізмів протидії корупції – впровадження системи електронних закупівель ProZorro, запуск авторизованих електронних майданчиків та веб-порталу Уповноваженого органу з питань закупівель, проведення постійного контролю та моніторингу операцій з державних закупівель, розміщення результатів контролю на моніторинговому порталі DOZORRO тощо. Проте неефективне використання цих інструментів призводить до збереження високого рівня корупції у сфері публічних закупівель. Для підвищення ефективності протидії корупції з урахуванням досвіду зарубіжних країн запропоновано: повністю відмовитися від розміщення замовлення у єдиного джерела без проведення торгів; удосконалити процедуру оспорювання угод, укладених з порушенням вимог чинного законодавства. Це дозволить зменшити кількість зловживань та обмежить можливості застосування корупційних схем у системі публічних закупівель за бюджетні кошти. Загалом для успішного впровадження даних заходів передусім необхідно внести зміни до інституційного механізму державного управління системою публічних закупівель та посилити роль державного моніторингу та аудиту за обґрунтованим та цільовим використанням бюджетних коштів у системі публічних закупівель.

Розглядаються проблеми організації, спрямування та здійснення державної регуляторної політики в аграрному секторі економіки України. Показано особливості вітчизняного сільського господарства, через які не можуть автоматично застосовуватись поширені в економічно розвинутих країнах підходи до державного регулювання галузі. Основною з них є неналежний рівень сформованості аграрного ринку та його інфраструктури, що призводить до високої мінливості цін. За результатами здійсненого аналізу державного регулювання цін показано, що жоден з підходів, який застосовувався після 1991 року, не забезпечив належних результатів. В умовах активізації міжнародних інтеграційних процесів проблеми посилюються обмеженням міжнародними організаціями державного впливу на ціну. Через високу мінливість цін прискорено розвиваються особливо великі за розмірами суб’єкти господарювання голдингового типу, зорієнтовані на виробництво сировинної продукції та її поставки на зовнішній ринок, де ціни стабільніші. Зростання експортного потенціалу поєднується з посиленням монокультурної спрямованості вітчизняного сільського господарства, посиленням соціальних проблем у селах, значної ізоляції від ринків збуту малих і середніх за розмірами господарств. В цих умовах не відмічаються закономірні процеси диференціації особистих селянських господарств, трансформації їх у товарні господарства фермерського типу. Для забезпечення належної конкурентоспроможності переробленої продукції сільського господарства пропонується формувати інтегровані системи з участю різних за розмірами суб’єктів господарювання, що займаються виробництвом, переробкою і збутом продукції, а державну фінансову підтримку спрямовувати на ті інтегровані структури, які зорієнтовані на виробництво конкурентоспроможної на зовнішньому ринку продукції. Необхідною умовою такої підтримки може бути розробка бізнес плану виробництва такої продукції. Підтримку слід спрямовувати на придбання засобів виробництва, необхідних для реалізації бізне-плану. Для здійснення контролю за цільовим характером витрачання коштів державної підтримки її слід здійснювати на засадах приватно-державного партнерства. Держава може залишатись власником засобів виробництва, придбаних за кошти державної підтримки до виходу на проектну потужність визначену бізнес планом. Після цього дані засоби можуть бути передані на баланси підприємств. Переваги такої підтримки порівняно з нинішньою полягають у її вищій результативності, спрямованості на реалізацію потенціалу вітчизняного сільського господарства в умовах міжнародної інтеграції України. Позитивний досвід сприятиме поширенню інтегрованих систем на основі залучення децентралізованих коштів.

Особливість офшорного бізнесу – створення для підприємців сприятливих валютно- фінансового та фіскального режимів, високого рівня законодавчих гарантій банківської та комерційної секретності, лояльного державного регулювання. Головними перевагами офшорних компаній визначено просту реєстрацію; мінімальну комісію; гнучке управління та мінімальні вимоги до звітності, мінімальну кількість директорів й акціонерів; фінансову звітність, інформацію про рахунки та річний прибуток або зовсім не потрібні, або залишаються мінімальними; відсутність валютного контролю; сприятливе місцеве корпоративне законодавство, сприятливі правові рамки для заохочення й стимулювання розвитку офшорної індустрії; висока конфіденційність тощо. Розглянуто один із глобальних трендів використання офшорної юрисдикції світовими ТНК. Виявлено, що загальна сума, котра утримується в офшорних юрисдикціях, є значною. І всі ці кошти не оподатковуються повною мірою, що би відбувалося якби вони були виведені в країни, де їхні материнські компанії є резидентами. Але можливість створювати філії в офшорних гаванях зумовлює, по- перше, економічні можливості країн, де реєструються ТНК, а по-друге, за допомогою прискореного акумулювання капіталів надає цим ТНК не лише ринкову, економічну, але й значною мірою і політичну силу, а отже, вони стають значними акторами на світовій арені. Досліджено найбільші світові фінансові центри за індексом GCFI у 2018 р. Зроблено висновок, що Нью-Йорк залишається на першому місці в індексі, на 7 балів випереджаючи Лондон. Гонконг перебуває на третьому місці, а Сингапур залишається на четвертому. Шанхай, Токіо, Торонто, Цюрих, Пекін і Франкфурт залишилися в першій десятці. На основі проведеного аналізу виявлено, що нині, глобальний процес офшоризації економіки поглинув майже всі країни. За даними ОЕСР, щороку світ через офшори втрачає близько 20 трлн дол. США, що в середньому дорівнює 10 % економіки країн. Останніми роками світова спільнота дуже стурбована діяльністю офшорних компаній. Щороку розробляються нові підходи для боротьби з офшорами. Тому справедливо зазначимо, що світ розпочав глобальний процес деофшоризації світової економіки.

Сучасне кризове становище економіки в світі і в Україні внаслідок карантинних заходів, що запроваджуються країнами в період пандемії коронавірусу, призводить до систематичного погіршення економічних результатів діяльності різних суб’єктів. У таких умовах залишається недоречним продовжувати традиційне управління діяльністю суб’єктів з позиції їхнього розвитку, навпаки, актуалізується потреба в новій концепції управління з позицій забезпечення їхньої стійкості як здатності протидіяти негативному впливу середовища на них в період кризи. Основний зміст управління стійкістю суб’єктів діяльності полягає в моніторингу стану спостережуваних параметрів, які найбільше відбивають виниклі нові потреби в період кризи і у визначенні наявних чи можливих ресурсів компенсації цих потреб. Обґрунтовано показник рівня поточної стійкості суб’єкту як співвідношення величини знайдених ресурсів компенсації виниклих потреб до величини самих потреб, а також запропоновано процедуру подальшого контролю його стану. Режим управління стійкістю триває, аж поки нові потреби перестають виникати, показники діяльності суб’єкту відновлюються і настає можливість повернення до режиму управління розвитком.Зміст наслідків ігнорування принципами управління стійкістю проілюстровано на прикладі дій Уряду України в процесі використання створеного Фонду боротьби з пандемією коронавірусу на рівні виниклих потреб у 64,7 мільярда грн. Рівень досягнутої стійкості на той момент не визначався і подальший моніторинг його не проводився, що вплинуло на безпідставне відновлення режиму управління розвитком, зокрема, фінансування за кошти Фонду будівництва доріг. У результаті прояву другої хвилі пандемії Уряд був вимушений знов повернутися до режиму компенсації нових виниклих потреб, що в кінцевому рахунку обернулося суттєвою втратою бюджетної стійкості, коли дефіцит державного бюджету за 11 місяців 2020 року досяг 117 мільярдів грн., що значно перевищує заплановану на рік величину дефіциту.

Метою статті визначено аналіз конституційних засад створення та функціонування релігійних організаційв Україні.Автор починає зі звернення до положень статті 36 Конституції України, щодо яких висуває такі зауваження:а) у них йдеться про громадян України, що справедливо стосовно політичних партій, але навряд чи вірно,коли йдеться про громадські, а також і про релігійні організації;б) релігійні організації окремо не згадуються, що викликає запитання щодо того, чи конституційні основи їхстворення та діяльності містяться в частині першій статті 36, чи ні.Автор формулює та обґрунтовує тезу щодо необхідності уточнення назви Закону «Про свободу совісті та релі-гійні організації» від 23 квітня 1991 року, пропонуючи назву «Про релігійні організації», і доводить, що структу-ра чинного Закону не повністю відповідає потребам осіб, які опікуються питаннями створення, функціонування,припинення діяльності релігійних організацій. Запропоновано таку структуру, яка б відповідала всім стадіям«життєдіяльності» таких організацій, таким чином закладаючи засади конституційного регулювання їх створен-ня та діяльності: Розділ I «Загальні засади»; Розділ II «Порядок утворення та реєстрації релігійних організацій»;Розділ III «Правовий статус і діяльність релігійних організацій»; Розділ IV «Членство в релігійних організаціях»;Розділ V «Кошти й інше майно релігійних організацій»; Розділ VI «Державний контроль за діяльністю релігійнихорганізацій»; Розділ VII «Припинення діяльності релігійних організацій»; Розділ VIII «Заключні положення».Резюмовано, що під час дослідження конституційно-правових аспектів створення та діяльності релігійнихорганізацій усе ж таки варто враховувати не тільки конституційні положення про свободу совісті, але й положен-ня Основного Закону про свободу асоціацій. Обґрунтування того, як саме це зробити коректно й методологічновірно, являє собою подальші перспективи досліджень у напрямі.

У статті розглянуто сутність оборотних активів, та ризики, пов’язані з процесом формуванням їх оптимальної структури. Визначено вплив прискорення обіговості оборотних активів на фінансові результати діяльності підприємства. Аргументовано процедури постійного моніторингу і аналізу ефективності використання оборотних активів, що забезпечує керівництво підприємства своєчасною інформацією та дозволяє прийняти обґрунтовані управлінські рішення щодо оптимального формування обсягу оборотних активів. Розкрито дефініцію оборотних (мобільних) активів як системоутворюючого елемента поліфункціональних змін масштабів розвиненості структурних одиниць з одного боку – комерційного продукту(послуги) за ознакою його матеріально-речової форми, з іншого – як діяльність з безпосереднього його створення та реалізації в безперервному кругообігу форм власності, що убезпечує: агломерацію різних за природою суб’єктно-орієнтованих відносин та ущільнення взаємодії між усіма ієрархічними рівнями. З’ясовано, що коли підприємства знаходяться на повному самофінансуванні, визначення оптимальної потреби в оборотних активах як в цілому, так і по кожній складовій, має важливе значення. Збільшення суми оборотних активів вище за цей оптимум приводить до збитку через зайві кошти та невикористання наявних матеріальних ресурсів. У той же час зменшення оборотних активів підприємств, в порівнянні з їх оптимальним значенням, спричиняє простої устаткування і інші втрати, пов'язані з відсутністю тих або інших необхідних матеріальних ресурсів. Раціональне управління оборотними активами припускає їхню оптимізацію виходячи з потреби підприємства. Обґрунтовано напрями підвищення ефективності використання оборотних активів в залежності від стадії кругообігу, що включають економічно-фінансові детермінанти, джерела та інструментарій регулювання для створення результативної політики управління оборотними активами у загальній стратегії управління активами підприємства для формуванні необхідного обсягу і складу оборотних активів, оптимізації джерел їхнього фінансування. Опрацьовано критерії підвищення ефективності використання оборотних активів, що включають: прискорення їх обіговість за допомогою підвищення обсягу реалізованої продукції з забезпеченням довгострокового її випуску на замовлення, а також ретельної і своєчасної добірки продукції на відвантаження; використання методів нормування оборотних активів – метод прямого розрахунку, аналітичний (дослідно-статистичний) метод, коефіцієнтний метод; підвищенням ліквідності та платоспроможність підприємства; дотримання оптимального співвідношення власних і позикових оборотних активів, а також складання бюджетів поточних надходжень і витрат. Для системної оптимізації структурних одиниць визначені такі шляхи управління дебіторською заборгованістю, як надання знижок за швидку оплату; факторинг; контроль стану розрахунків з покупцями при відстроченій(простроченій) дебіторській заборгованості; системний аналіз співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості; класифікація дебіторської заборгованості залежно від її якості та створення резервів безнадійних боргів; проведення моніторингу дебіторської заборгованості і порівняння її показників з такими ж показниками по галузі, конкурентів та даними минулих років. В залежності від стадії кругообігу визначено пріоритетні шляхи підвищення ефективності використання оборотних активів: скорочення матеріальних запасів на складах за рахунок зниження наднормативних запасів матеріалів, внаслідок поліпшення постачання, за рахунок зниження норм витрат матеріалів на одиницю продукції; зменшення тривалості циклу виробництва основної продукції за рахунок застосування нової техніки і технології, підвищення продуктивності праці, норм витрат ресурсів, зменшення часу перебування в заділах деталей, складальних одиниць; скорочення залишків нереалізованої продукції через прискорення реалізації, підвищення ефективності роботи служби маркетингу, удосконалення розрахунків, поліпшення комплектності постачань; підвищення ритмічності виробництва внаслідок рівномірності випуску і відвантаження продукції, удосконалення планування і організації виробництва.

Мета наукових досліджень – оцінка зернової про- дуктивності ячменю ярого сортів Совіра й Ілот в умо- вах Півдня України під впливом передпосівної іноку- ляції насіння мікробними фосфатмобілізувальними препаратами альбобактерином, поліміксобактерином, проведення порівняльного аналізу економічної ефек- тивності досліджуваних технологічних заходів. Методи. Дослідження елементів агротехніки ячменю ярого вико- нували у 2016–2018 роках із дотриманням загальнови- знаних методик. До схеми двофакторного досліду було включено сорти Совіра й Ілот та три градації передпо- сівної інокуляції насіння біопрепаратами: без інокуляції (контроль), обробка препаратами альбобактерином і поліміксобактерином. Для оцінки варіантів досліду й обґрунтування вибору агротехнічних заходів прове- дено розрахунки показників економічної ефективності. Результати. Вартість виробленої продукції колива- лась у діапазоні від 16 620 до 20 280 гривень на гек- тар, виробничі витрати – від 14 719 до 16 112 гривень на гектар. Собівартість виробництва одиниці продукції ячменю ярого змінювалась залежно від взаємодії дослі- джуваних параметрів технологічних заходів від 4 767 до 5 314 гривень на тонну, чистий прибуток – від 1 901 до 4 168 гривень на гектар, рівень рентабельності – від 12,9 до 25,9%. Економічні показники вирощування ячменю ярого в досліді варіювали залежно від взаємо- дії елементів технології, що вивчались, та пов’язаних із ними додаткових витрат і змін урожайності. Висновки. Ефективні з економічного погляду під час вирощування ячменю ярого такі елементи посівного модуля: сорт Ілот, обробка насіння біопрепаратом поліміксобакте- рином. Виробничі витрати були найвищими в досліді, що зумовлено додатковими витратами на придбання мікробного препарату та проведення інокуляції насіння, а також збирання і доробку найбільшого врожаю зерна, але його величина у грошовому виразі компенсувала вкладені кошти та забезпечила їх раціональне викори- стання. У даному варіанті собівартість була мінімаль- ною в досліді (4 767 гривень за тонну), чистий прибуток досягав максимального значення (4 168 гривень на гек- тар), рівень рентабельності був найвищим (25,9%).

Анотація. Гарантування захисту фінансових інтересів інвесторів у житлове будівництво є актуальною проблемою для України, оскільки інвестиції громадян у житлове будівництво не захищені жодним економічним механізмом. Наявні законні шляхи фінансування будівництва об’єктів нерухомості нездатні повною мірою захистити інтереси громадян у цій сфері та забезпечити прозоре залучення коштів. Проведений аналіз динаміки обсягів упродовж 2012—2020 років дав змогу зафіксувати тенденцію до зниження обсягів будівництва житла, зумовленої зростанням цін на нерухомість, підвищенням процентних ставок за іпотечними кредитами, а найбільше — погіршенням фінансового стану населення внаслідок поширення коронавірусної пандемії COVID-19. У процесі аналізу виявлено суттєву різницю між обсягами введеного в експлуатацію і розпочатого будівництва житла, що свідчить не лише про зниження платоспроможного попиту на вітчизняному ринку житлової нерухомості, а також імовірність збільшення кількості недобудованого житла і поглиблення фінансових ризиків громадян, які вклали гроші в зазначене житло на початковому етапі його будівництва. Розроблено підхід до зміцнення фінансової безпеки громадян у процесі житлового будівництва, який базується на укладенні договорів інвесторами не із забудовником, а з фінансовою установою, яка контролює хід будівництва і перераховує кошти відповідно до графіка виконаних робіт. Обґрунтовано впровадження системи довгострокових житлових депозитів, що передбачає державне фінансове стимулювання їхніх власників у формі додаткових премій до процентної ставки. Це дасть можливість накопичувати житлові заощадження на рахунках, які будуть використані для поліпшення житлових умов. Сформульовано пріоритети державної політики, спрямованої на захист фінансових інтересів домогосподарств на ринку житлової нерухомості в Україні: формування бази даних із достовірною і прозорою інформацією про діяльність забудовників та її ретельний аналіз з метою недопущення виникнення проблемних об’єктів житлового будівництва; залучення банків, страхових компаній та інших фінансових посередників до участі у фінансуванні житлового будівництва шляхом розроблення відповідних депозитних, кредитних і гарантійних продуктів; упровадження системи довгострокових житлових депозитів, що передбачає державне фінансове стимулювання їхніх власників у формі додаткових премій до процентної ставки; створення гарантійних механізмів для виплат компенсацій інвесторам житлового будівництва в разі банкрутства забудовника; запровадження обов’язкового страхування відповідальності забудовників при фінансуванні об’єктів житлового будівництва; здійснення інвентаризації проблемних незавершених об’єктів житлової нерухомості та розроблення фінансових механізмів для забезпечення їх добудови і введення в експлуатацію; окреслення правових механізмів для гарантування державою майнових прав на об’єкти незавершеного будівництва та майбутні об’єкти нерухомості, у які вкладено кошти громадян. Ключові слова: домогосподарства, житлове будівництво, індивідуальні інвестори, фінансова безпека, фінансування житлового будівництва. Формул: 0; рис.: 0; табл.: 3; бібл.: 17.

У статті досліджено та розкрито значення змістів термінів «електронне навчання» та «дистанційне навчання» й особливості застосування можливостей електронного навчання в практиці вищого навчального закладу. Охарактеризовано електронне (дистанційне) навчання, його види, форми реалізації. Запропоновано практичний досвід використання можливостей електронного навчання в університеті. Доведено, що електронне навчання дасть можливість створити нове навчальне середовище, де студенти можуть отримати доступ до навчальних матеріалів у будь-який час та в будь-якому місці, зробить навчальний процес більш привабливим, демократичним, комфортним і стимулюватиме студентів до самоосвіти та навчання протягом усього життя. Відповідно до мети поставлено й виконано такі завдання: розглянуто інформаційно-комунікаційні технології для організації електронного навчання та виконання взаємодії між учасниками навчального процесу. Проаналізовано перший досвід практичного використання електронного навчання засобами хмарного сервісу Microsoft Office 365 працівниками Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Досліджено Microsoft Office 365, який дає можливість будь-якому навчальному закладу безкоштовно скористатися неймовірною ефективністю «хмари», допомагаючи економити час і кошти, та вивільняти цінні ресурси. Система Office 365 поєднує програмний комплекс Office й онлайн-послуги для зв’язку та спільної роботи наступного покоління Exchange Online, SharePoint Online, Skype для бізнесу, Class Note, OneDrive. Система Office 365 проста у використанні й зручна для адміністрування. Office 365 можна використовувати на всіх своїх пристроях – ПК, комп’ютері Mac, планшеті, смартфоні. Застосовуючи Microsoft Office 365, ви матимете надійний захист з автоматичним резервним копіюванням даних, суворою політикою конфіденційності та оперативним захистом від зловмисних програм. Окрему увагу зосереджено на розгляді й аналізі особливостей використання та їхніх переваг для створення віртуального класу навчальної дисципліни за допомогою додатка Class Note. Застосовуючи набір служб Office 365, викладач створює тестування, а також надає студентам групові завдання й контролює їх, має можливість обмінюватися миттєвими повідомленнями, здійснювати відеовиклики під час виконання конкретних задач, планувати проекти та виконувати їх.

Реформа системи вищої освіти завдяки цілеспрямованій праці Міністерства освіти і науки та вузів дала позитивні результати, але ще не вирішила головного завдання – підвищення якості підготовки спеціалістів, які потрібні державі і суспільству для творчої професійної діяльності в період науково-технічного прогресу людства і ринкових відносин.Головною причиною цього, на мій погляд, є те, що розвиток системи освіти тісно пов’язаний з економічними проблемами держави та національними особливостями суспільства, а ми намагаємось розв’язати освітянські проблеми за іноземним зразком, забуваючи що, наприклад, в Америці, звідки взято найбільше запозичень, цивілізована ринкова економіка, в якій визначальними є закони та справа. В них життєвий успіх спеціаліста визначається рівнем його підготовки у вузі, а недоукам не дають роботи на власних фірмах навіть батьки. У нас життєвий успіх спеціаліста у великій мірі залежить від зв’язків, причому ця “хвороба” так укоренилася, що сприймається за нормальні речі. Дане явище потрібно якнайшвидше ліквідувати, бо воно сильно гальмує прогресивний розвиток.В порівнянні з економікою передових капіталістичних держав, економіка України має інші проблеми. Там її основою є новітні технології з використанням сучасної техніки і головним для них є знайти ринки збуту для конкурентноспроможної продукції. В нас же головною проблемою є необхідність технічного переозброєння більшості галузей промисловості і сільського господарства, тому що на одиницю продукції (в більшості низької якості) відносно світових показників набагато вищі витрати енергоносіїв та сировини.Зрозуміло, що ці проблеми можуть успішно вирішувати спеціалісти високої кваліфікації, які підготовлені до творчої професійної діяльності по створенню ефективних технологій та машин для їх реалізації. Рівень кваліфікації спеціаліста будь-якого профілю, а особливо це стосується підготовки сучасних інженерів, залежить від рівня його базової фундаментальної підготовки, яка є наріжним каменем технічної освіти. За всіх часів дана теза була постулатом і ніким не спростовувалась. Тим більш вражаючим є той факт, що роль фундаментальних дисциплін в навчальному процесі постійно знижується. Щоб переконатися в цьому, достатньо порівняти обсяги годин, що відводяться на їх викладання в недалекому минулому з нинішніми. Але ж ми хочемо, щоб наші випускники мали рівень кваліфікації не нижчий за рівень спеціалістів, що випускають кращі закордонні вузи!Проведений порівняльний аналіз навчального навантаження з математики, фізики і хімії для різних напрямків підготовки у нас і в деяких закордонних вузах також засвідчує, що питома вага майже з усіх фундаментальних дисциплін в них приблизно в два рази більша, ніж у нас. Деякі відхилення маємо в Краківській гірничій академії, але в Польщі зовсім інша система середньої освіти. В них дванадцятирічна середня освіта, причому в технічних ліцеях чи гімназіях, наприклад, учні вже вивчили матаналіз, який в нас студенти вивчають протягом першого курсу. Крім цього, в них має місце тісний зв’язок фундаментальних дисциплін з майбутньою професією. В австрійських і німецьких вузах, наприклад, назва дисциплін звучить так: математика для машинобудівників, чи електриків, чи економістів. Точно так само і фізика та хімія читаються відповідно до обраної спеціальності. Тут, на мою думку, йдеться про питання державної ваги і його треба вирішувати на відповідному рівні. Не принижуючи значення інших наук, необхідно все ж наголосити, що саме фундаментальні дисципліни формують основи наукового світогляду кожної людини, саме фізика, хімія і математика складають основу науково-технічного прогресу людства.Також треба визнати, що у справу погіршення фундаментальної освіти значний “внесок” робить і середня школа, в якій рівень знань учнів, наприклад, з фізики і хімії, вже опускається до критичної межі. Одним із каталізаторів такого становища стала відміна вступного іспиту з фізики на переважну більшість факультетів багатьох технічних університетів. Цей сигнал чітко зрозуміли вчителі, учні і їхні батьки. В результаті вузівські викладачі, а пізніше і викладачі інших технічних дисциплін, в розпачі від низького рівня знань фундаментальних дисциплін своїх студентів. Вони за перші семестри намагаються ліквідувати прогалини шкільної освіти, але це, як правило, не вдається. Пізніше такі студенти отримують дипломи інженерів, деякі вступають до аспірантури та стають викладачами, тобто колесо виродження все більше розкручується. Те, що в даний час відбувається із шкільними і вузівськими програмами фундаментальних дисциплін, є копіюванням нашою освітою чужих методик і ідей. Але саме наші спеціалісти, які навчались математики, фізики і хімії за традиційними програмами, є бажаними в різних зарубіжних наукових центрах, які працюють в галузі фізики плазми, твердого тіла, квантової електроніки, тощо. Тому не варто відкидати те позитивне, що напрацьовано десятиріччями і яке давало нам Нобелівських лауреатів та здобутки світового рівня у різних областях знань, технологій і техніки.Треба відзначити, що одне із найгостріших питань, які обговорювались на загальних зборах Відділення фізики і астрономії НАН України – низький рівень освіти з фізики у школах і вузах країни. До Президента України і уряду відповідне звернення підписали сорок дійсних членів та членів-кореспондентів НАН України. Як же покращити фундаментальну підготовку фахівців? Відомо, що тепер вузи мають значні автономні права і варто ними скористатися, не чекаючи рішень “згори”. В нашому національному університеті нафти і газу завдяки правильному розумінню ситуації з боку ректора, відомого у світі вченого в області механіки машин, академіка Української нафтогазової академії, професора Крижанівського Є.І., зроблені відповідні кроки щодо виправлення ситуації та покращення викладання фундаментальних дисциплін, без яких не може бути повноцінного інженера, який би успішно конкурував на міжнародному ринку праці. Два роки тому Вченою Радою університету було створено інститут фундаментальної підготовки, який згідно Положення є навчально-методичним, навчально-організаційним і науково-дослідним підрозділом університету на правах факультету для практичного втілення концепції вищої багатоступеневої інженерно-технічної освіти на базі глибоких фундаментальних знань з вищої математики, фізики і хімії. До складу інституту входять три кафедри фундаментальних наук, на черзі створення іще двох кафедр. Сьогодні можна констатувати, що створення такого інституту було необхідним і корисним, так як кафедри фізики, вищої математики і хімії вирішують спільні питання та об’єднані однією метою – покращити базову фундаментальну підготовку фахівців. Викладачі мають можливість обмінюватись досвідом своєї роботи, бо знаходяться на одному рівні, тоді як раніше були в певній мірі на другорядних ролях, оскільки кафедри відносились до різних факультетів, які більше розв’язують задачі спеціальної підготовки.Дуже важливим моментом у діяльності інституту була участь в організації і проведенні VIII науково-методичної конференції, на якій обговорювались питання фундаментальної підготовки фахівців і на яку були запрошені викладачі з інших вузів та вчителі шкіл і коледжів. При підготовці до конференції виконано значний об’єм роботи по вивченню і порівнянню навчальних планів різних спеціальностей у нашому університеті та багатьох європейських технічних вузах. Цей аналіз було покладено в основу рекомендацій, які затвердила наша Вчена Рада і які стали програмою діяльності інституту. Так, враховуючи неможливість перегляду навчальних планів спеціальностей в сторону збільшення аудиторних годин на вивчення фізики, математики, хімії, інформатики і програмування ми змістили акцент при їх викладанні в сторону профілізації навчального процесу в залежності від потреб профілюючої кафедри, тобто змінили зміст робочих програм дисциплін. Також на кафедрах інституту запроваджено керовану і контрольовану самостійну роботу, тобто йде мова про індивідуалізацію навчального процесу, оскільки світ на початку ХХ1 століття надзвичайно швидко змінюється, – вперше в історії розвитку людства покоління теоретичних ідей і машин змінюються в часі швидше, ніж покоління людей, а тому потрібно навчити студентів, майбутніх фахівців, самостійно знаходити необхідні знання в морі інформації що нас оточує для досягнення певного освітнього рівня. Для реалізації даного напрямку роботи потрібно змінити роль викладача: замість передавача певної суми знань студенту, він повинен стати координатором навчального процесу, консультантом, керівником навчання. Зауважу, що зміна функцій викладача – це довготривалий процес по підвищенню фахового рівня професорсько-викладацького складу.Проведений аналіз показав, що в нас є недостатнє забезпечення студентів навчально-методичною літературою. Тому в інституті сформовано єдиний план підготовки і випуску підручників, навчальних посібників, конспектів лекцій, електронних посібників тощо, а також створені творчі колективи, які повинні якнайшвидше забезпечити всіх студентів необхідними дидактичними матеріалами українською мовою.Дуже важливим напрямком діяльності інституту є налагодження співпраці і зв’язків наших кафедр із спорідненими кафедрами технічних вузів України. До речі, це один із шляхів більш швидкого забезпечення методичною літературою студентів внаслідок обміну, а також підвищення кваліфікації викладачів.Розв’язанню проблеми покращення фундаментальної підготовки майбутніх фахівців сприяє використання нових інформаційних та телекомунікаційних технологій проведення навчального процесу з використанням відповідних технічних засобів (аудіо- і відеоапаратури, комп’ютерів, телебачення, мережі Інтернет та ін.). Для цього потрібно використовувати як мізерні бюджетні кошти, так і залучати кошти різних фондів під проекти навчально-методичного характеру. Адже саме отримання грантів у великій мірі допомагає зміцнювати матеріально-технічну базу кафедр.Також хочу зачепити іще одне болюче питання вищої школи. З метою виживання зараз у вузах ми маємо поряд із студентами, які навчаються за рахунок бюджетних коштів, так званих контрактників. Це добре, але борючись за гроші ми намагаємось зберегти більшість студентів, що веде до зниження якості навчання. У даній ситуації кафедри фундаментальної підготовки в найгіршому становищі, тому що перед ними постає завдання виправлення браку середньої школи і відбору студентів для їх подальшого навчання. В нашому університеті знайдено вихід з даної ситуації: в навчальний процес впроваджено модульну технологію в поєднанні з визначенням рейтингу студентів. Було проведено п’ять науково-методичних конференцій, результати роботи яких дозволили розробити і вдосконалити “Положення про систему поточного, підсумкового контролю і оцінювання знань та визначення рейтингу студентів”. Треба відзначити, що через консерватизм характеру людини, все нове важко приживається. Але завдяки саме волі ректора Крижанівського Є.І. дана система організації і проведення навчального процесу працює, стимулюючи систематичну і самостійну роботу студентів протягом всього семестру. Вона підвищує об’єктивність оцінки знань, активізує навчальну діяльність та розвиває творчі здібності студентів, а результати екзаменаційних сесій та висновки більшості викладачів стверджують, що впровадження даної технології навчання є виправдане і сприяє підвищенню фахового рівня спеціалістів.Аналізуючи етапи і тенденції розвитку фундаментальної підготовки в технічному вузі приходимо до висновку, що зараз, коли створені нові форми і методи управління навчальним процесом, потрібен перехід до нових принципів формування змісту. Тому, створюючи нові інтенсивні технології навчання, треба зберегти глибокі традиції нашої фундаментальної підготовки та поєднати їх із здоровим прагматизмом заходу, тобто додати їй прикладну спрямованість. Це потребує координації зусиль викладачів різних предметів, великих затрат часу, тому що ці технології повинні базуватись на ідеї синтезу усіх дисциплін та принципу фундаментальності освіти, які об’єднують закономірності процесу пізнання і повинні враховувати ментальність нашого народу.

Одним із перспективних підходів до організації навчального процесу є модель інтеграції технологій навчання: традиційного та дистанційного, електронного, мобільного. Інтеграція аудиторної та позааудиторної роботи в процесі навчання можлива за рахунок використання педагогічних технологій та сучасних ІКТ, зокрема, засобів електронного, дистанційного, мобільного навчання. Для того, щоб процес інтеграції був найефективнішим, викладачу необхідно управляти, регулювати та контролювати діяльність студентів [1].З практичної точки зору класичний підхід до ІКТ в освіті включає «політику / стратегію – вклад – процес – продукт / результати». Для того, щоб інтеграція ІКТ в національні системи освіти стала ефективною, потрібно відповідне поєднання наступних політичних і практичних чинників [2]: 1) чіткі цілі та створення національної програми по підтримці використання ІКТ в освіті; 2) допомога та стимулювання як державних, так і приватних навчальних закладів до придбання обладнання ІКТ (наприклад, шляхом цільового державного фінансування, включаючи кошти на технічне обслуговування; податкових знижок на обладнання ІКТ та програмне забезпечення для навчальних закладів; інвестицій або спонсорства досліджень з розвитку недорогого обладнання та програмного забезпечення ІКТ, тощо); 3) пристосування навчальних програм до впровадження ІКТ, розвиток і придбання стандартних якісних електронних навчальних посібників та програмного забезпечення; 4) розробка програм масової підготовки викладачів до використання ІКТ; 5) умотивованість викладачів та студентів організовувати процес навчання із залученням ІКТ; 6) адекватний рівень національного моніторингу та система оцінки, що дозволяють регулярно визначати результати та дієвість, а також заздалегідь виявляти недоліки з метою підвищення ефективності стратегії.Виданий Департаментом освіти США Національний план освітніх ІКТ у 2010 році являє собою модель навчання, що базується на використанні ІКТ та включає в себе цілі і рекомендації в п’яти основних областях: навчання, оцінювання, викладацька діяльність, засоби і продуктивність [3]. Розглянемо, як інтерпретується кожна із зазначених областей.Навчання. Викладачі мають підготувати студентів до навчання впродовж всього життя за межами аудиторії, тому необхідно змінити зміст та засоби навчання для того, щоб відповідати тому, що людина повинна знати, як вона набуває знання, де і коли вона навчається, і змінити уявлення про те, хто повинен навчатися. В XXI столітті необхідно використовувати доступні ІКТ навчання для мотивації й натхнення студентів різного віку.Складні і швидко змінні потреби світової економіки говорять про необхідний зміст навчання і про тих, кого потрібно навчати. Використання ІКТ дозволяє впливати на знання і розуміння навчального матеріалу.На рис. 1 показана модель навчання, що базується на використанні ІКТ. На відміну від традиційного навчання в аудиторії, де найчастіше один викладач передає один і той же навчальний матеріал всім студентам однаково, модель навчання із використанням ІКТ ставить студента у центр і дає йому можливість взяти під контроль своє індивідуальне навчання, забезпечуючи гнучкість у кількох вимірах. Основний набір стандартних знань, вмінь та навичок утворюють основу того, що всі студенти повинні вивчати, але, крім того, студенти та викладачі мають можливість вибору у навчанні: великі групи чи малі групи, діяльність у відповідності з індивідуальними цілями, потребами та інтересами.В цій моделі навчання підтримується ІКТ, надаючи зручні середовища та інструменти для розуміння і запам’ятовування змісту навчання. Залучення ІКТ навчання забезпечує доступ до більш широкого і більш гнучкого набору навчальних ресурсів, ніж є в аудиторіях, підключення до ширшої і більш гнучкої кількості «викладачів», включаючи викладачів ВНЗ, батьків, експертів і наставників за межами аудиторії. Досвід ефективного навчання може бути індивідуальним або диференційованим для окремих однолітків, персональних навчальних мереж, онлайн навчання та керованих курсів, експертизи та авторитетних джерел, однолітків із подібними інтересами, даними та ресурсами, навчальних спільнот, засобів навчання, управління інформацією та засобів зв’язку, викладачів, батьків, тренерів та інструкторів і студентів.Для конкретних дисциплін, хоча і існують стандарти змісту навчання, модель навчання із використанням ІКТ дає зрозуміти, яким чином можна проводити навчання. Серед всіх можливих варіантів будується власний проект навчання, що розв’язує проблеми реальної значимості. Добре продумані плани індивідуального навчання допомагають студентам отримати знання з конкретних дисциплін, а також підтримують розробку спеціалізованого адаптивного досвіду, що може бути застосований і в інших дисциплінах. Рис. 1. Модель навчання із використанням ІКТ у США [3] Згідно з Національним планом освітніх ІКТ Департаменту освіти США індивідуалізація, диференціація і персоналізація стали ключовими поняттями у сфері освіти [3]. Індивідуалізація розглядається як підхід, що визначає потрібний темп у навчанні різних студентів. При цьому навчальні цілі однакові для всіх студентів, але студенти можуть вивчати матеріал з різною швидкістю в залежності від їх потреб у навчанні. Диференціація розглядається як підхід, що ураховує переваги різних студентів. Цілі навчання однакові для всіх студентів, але методи навчання варіюються в залежності від уподобань кожного студента або потреб студентів. Персоналізація розглядається як підхід, за якого вивчаються навчальні потреби студентів із урахуванням навчальних переваг та конкретних інтересів різних студентів. Персоналізація включає в себе диференціацію та індивідуалізацію.Викладачі постійно мають визначати необхідний рівень знань та вмінь студентів. На сучасному етапі в навчанні, крім знань з конкретних дисциплін, студент має володіти критичним мисленням, умінням комплексно вирішувати проблеми, бути готовим до співпраці. Крім того, студент має відповідати таким категоріям: інформаційна грамотність (здатність ідентифікувати, знаходити, оцінювати та використовувати дані для різних цілей); медіаграмотність (здатність до використання і розуміння засобів масової інформації, а також ефективного спілкування, використовуючи різні типи носіїв); можливість оцінювати і використовувати інформаційно-комунікаційні технології, відповідно вести себе в соціально прийнятних Інтернет-спільнотах, а також розумітися в питанні навколишньої конфіденційності та безпеки. Все це вимагає базового розуміння самих ІКТ і здатності використовувати їх в повсякденному житті.Навчаючи, викладачі мають враховувати те, що студенти не можуть вивчити все, що їм потрібно знати в житті, і економічна реальність така, що більшість людей будуть змінювати місце роботи протягом всього життя. Тому необхідно привити адаптивні навички навчання, що поєднують зміст знань із можливістю дізнатися щось нове.Найчастіше у навчанні прийнято використовувати такі веб-ресурси і технології, як вікі, блоги та інший вміст, що створюють користувачі для дослідження та підтримки співпраці і спілкування у роботі. Для студентів ці інструменти створюють нові навчальні можливості, що дозволяють їм подолати реальні проблеми, розробити стратегії пошуку, оцінити довіру і авторитет веб-сайтів і авторів, а також створювати і спілкуватися за допомогою мультимедіа. Так, при вивченні вищої математики, інтерактивні графіки та статистичні програми роблять складні теми більш доступним для всіх студентів і допомагають їм підключатися до навчального матеріалу, що має відношення до їх спеціальності.ІКТ можуть бути використані для забезпечення більших можливостей у навчанні у поєднанні з традиційним методам навчання. Із використанням ІКТ можна подавати навчальні матеріали, вибираючи різні типи носіїв, та сприяти засвоєнню знань, вибираючи інтерактивні інструменти, до яких відносяться інтерактивні тематичні карти, хронології, що забезпечують візуальний зв’язок між наявними знаннями і новими ідеями.Із використанням ІКТ розширюються засоби навчання студентів: 1) забезпечується допомога студентам у процесі навчання; 2) надаються інструменти для спілкування у процесі навчання (це можна зробити через веб-інтерфейс мультимедіа, мультимедійні презентації, тощо); 3) сприяють виникненню Інтернет-спільнот, де студенти можуть підтримувати один одного у дослідженнях та розвивати більш глибоке розуміння нових понять, обмінюватися ресурсами, працювати разом поза ВНЗ і отримувати можливості експертизи, керівництва та підтримки.Для стимулювання мотивації до взаємодії із використанням ІКТ можна: 1) підвищувати інтерес та увагу студентів; 2) підтримувати зусилля та академічну мотивацію; 3) розробляти позитивний імідж студента, який постійно навчається.Оскільки людині впродовж всього життя доводиться навчатися, то ключовим фактором постійного і безперервного навчання є розуміння можливостей ІКТ. Використання ІКТ в навчанні надає студентам прямий доступ до навчальних матеріалів та надає можливості будувати свої знання організовано і доступно. Це дає можливість студентам взяти під контроль і персоналізувати їх навчання.Оцінювання. В системі освіти на всіх рівнях планується використовувати можливості ІКТ для планування змісту навчального матеріалу, що є актуальним на момент навчання, і використовувати ці дані для безперервного вдосконалення навчальних програм. Оцінювання, що проводиться сьогодні в ВНЗ, спрямоване показувати кінцевий результат процесу навчання. При цьому не відбувається оцінка мислення студента в процесі навчання, а це могло б допомогти їм навчитися краще.У процес оцінювання необхідно уводити поліпшення, що включають в себе пошук нових та більш ефективних способів оцінювання. Необхідно проводити оцінювання в ході навчання таким чином, щоб мати змогу поліпшити успішність студентів в процесі навчання, залучати зацікавлені сторони (роботодавців) у процес розробки, проведення та використання оцінок студентів.Існує багато прикладів використання ІКТ для комплексного оцінювання знань студентів. Ці приклади ілюструють, як використання ІКТ змінило характер опитування студентів, воно залежить від характеру викладання та апробації теоретичного матеріалу. Впровадження ІКТ дозволяє представити дисципліни, системи, моделі і дані різними способами, що раніше були недоступними. Із залученням ІКТ у процес навчання можна демонструвати динамічні моделі систем; оцінювати студентів, запропонувавши їм проводити експерименти із маніпулюванням параметрів, записом даних та графіків і описом їх результатів.Ще однією перевагою використання ІКТ для оцінювання є те, що з їх допомогою можна оцінити навчальні досягнення студента в аудиторії та за її межами.В рамках проекту «Національна оцінка освітніх досягнень» (The National Assessment of Educational Progress – NAEP) розроблено і представлено навчальні середовища, що надають можливість проводити оцінювання студентів при виконанні ними складних завдань і вирішенні проблемних ситуацій. Використання ІКТ для проведення оцінювання сприяє поліпшенню якості навчання. На відміну від проведення підсумкового оцінювання, використання корекційного оцінювання (тобто оцінювання, що дозволяє студенту побачити та виправити свої помилки в процесі виконання запропонованих завдань, наприклад, тестування з фізики, запропоноване Дж. Р. Мінстрелом (J. R. Minstrell) – www.diagnoser.com), може допомогти підвищити рівень знань студентів.Під час аудиторних занять викладачі регулярно намагаються з’ясувати рівень знань студентів, проводячи опитування. Але це надає можливість оцінити лише незначну кількість студентів, нічого не говорячи про знання та розуміння навчального матеріалу іншими студентами. Для вирішення цієї проблеми вивчається можливість використання різних технологій на аудиторних заняттях в якості «інструменту» для оцінювання. Одним із прикладів є використання тестових програм, що пропонують декілька варіантів відповідей на питання, до складу яких включено як істинні так і неправдиві відповіді. Студенти можуть отримати корисні відомості із запропонованих відповідей на подібні питання, якщо вони ретельно розроблені.При навчанні студентів із використанням засобів Інтернет існують різні варіанти використання доступних Інтернет-технологій для проведення формуючого оцінювання. Використовуючи онлайн програми, можна отримати детальні дані про рівень досягнень студентів, що не завжди можливо в рамках традиційних методів навчання. При виконанні завдань студентами програмно можна з’ясувати час, що витрачають студенти на виконання завдань, кількість спроб на розв’язання завдань, кількість підказок даних студенту, розподіл часу в різних частинах даного завдання.У моделі навчання, де студенти самі обирають доступні засоби навчання, оцінювання виступає в новій ролі – визначення рівня знань студента з метою розробки подальшого унікального плану навчання для конкретного студента. Із використанням такого адаптивного оцінювання забезпечується диференціація навчання.В системі освіти в США на всіх рівнях застосовуються можливості Інтернет-технологій для вимірювання знань студентів, що надає можливість використовувати дані оцінки для безперервного вдосконалення процесу навчання.Для проведення вдосконалення процесу навчання необхідні наступні дії [3]:1) на рівні держави, районів необхідно проектувати, розробляти і здійснювати оцінювання, що дає студентам, викладачам та іншим зацікавленим сторонам своєчасні та актуальні дані про навчальні досягнення студентів для підвищення рівня та навчальної практики студентів;2) науковий потенціал викладачів освітніх установ, а також розробників Інтернет-технологій використовувати для поліпшення оцінювання в процесі навчання. Із використанням Інтернет-технологій можна проводити вимірювання ефективності навчання, забезпечуючи систему освіти можливостями проектування, розробки та перевірки нових і більш ефективних методів оцінювання;3) проведення наукових досліджень для з’ясування того, як із використанням технологій, таких як моделювання, навчальні середовища, віртуальні світи, інтерактивні ігри та навчальні програми, можна заохочувати та підвищувати мотивацію студентів при оцінці складних навичок;4) проведення наукових досліджень і розробок із проведення об’єктивного оцінювання (без оцінювання сторонніх здібностей студента). Для того, щоб оцінки були об’єктивними, вони повинні вимірювати потрібні якості та не повинні залежати від зовнішніх факторів;5) перегляд практики, стратегії і правил забезпечення конфіденційності та захисту даних про одержані оцінки студентів, при одночасному забезпеченні моделі оцінок, що включає в себе постійний збір і обмін даними для безперервного вдосконалення процесу оцінювання.Всі студенти повинні мати право на доступ до даних про власні оцінки у вигляді електронних записів, дізнаючись таким чином рівень своїх знань. У той же час, дані по студентам повинні бути відкритими і для інших студентів.Викладацька діяльність. Викладачі можуть індивідуально або колективно підвищувати свій професійний рівень, використовуючи всі доступні технології. Вони можуть отримати доступ до даних, змісту, ресурсів, відомостей і передового досвіду навчання, що сприяє розширенню можливостей викладачів і надихає їх на забезпечення більш ефективного навчання студентів.Багато викладачів працюють поодинці, не спілкуючись з колегами або викладачами з інших ВНЗ. Професійний розвиток зазвичай проводиться на короткому, фрагментарному і епізодичному семінарі, що пропонує мало можливостей для використання отриманих матеріалів на практиці. Основна аудиторна робота викладача на практиці зводиться до перевірки набутих знань студентами. Багато викладачів не мають відомостей, часу, або стимулу для постійного підвищення свого професійного рівня щороку. Так само, як використання ІКТ може допомогти поліпшити процес навчання та оцінювання, використання ІКТ може допомогти краще підготуватися до ефективного викладання, підвищити професійний рівень. Використання ІКТ дозволяє зробити перехід до нової моделі зв’язаного навчання.У зв’язаному навчанні викладачі мають отримувати повний доступ до даних про процес навчання студентів та аналітичні інструменти для обробки цих даних. Їм необхідно забезпечити комунікацію зі своїми студентами, доступ до даних, ресурсів і систем підтримки навчання, що дозволить їм створювати, управляти і оцінювати досягнення навчання студентів в позааудиторний час. Викладачі також можуть отримати доступ до ресурсів, що надають можливість підвищити свій професійний рівень (рис. 2). Рис. 2. Модель зв’язаного навчання викладачів Оскільки середовище навчання постійно ускладнюється, у зв’язаному навчанні забезпечу

Вивчено особливості радіологічних методів діагностики як медичної послуги в окремих галузях медицини, так і за окремими найпоширенішими методиками в Україні та інших країнах світу.Мета дослідження – аналіз сучасної ситуації та наукове обґрунтування проблем медичної послуги в напрямку радіологічної діагностики у різних галузях охорони здоров’я.Матеріали і методи. Проведено пошук, узагальнення та аналіз публікацій зарубіжних та вітчизняних джерел стосовно медичної послуги у радіології, застосовуючи методику контент-аналізу. В роботі використано епідеміологічні (історично-описовий, аналітичний методи) та соціологічні методи (логічна індукція, дедукція, емпіричні узагальнення). Систематизацію та аналіз дослідження проводили на персональному комп’ютері з використанням програм Microsoft Office 2016.Результати досліджень та їх обговорення. Відзначено, що радіологія – це одна з найбільш капіталоємних галузей медицини, тому при виборі методу променевої діагностики доцільно враховувати критерії радіаційної безпеки, інформативності, інвазивності, економічності та доступності. Для безперебійної роботи такої діагностичної техніки необхідні значні кошти на запасні частини і проведення профілактичних оглядів. А в даний час у більшості регіонів нашої країни закупівля медичної техніки як вітчизняної, так і імпортної задовольняють потреби лікувально-профілактичних установ лише на 30–40 %. У результаті високого ступеня зносу наявної медичної техніки (за експертними оцінками до 80 %) в установах охорони здоров’я відбувається зниження ефективності діагностичного процесу, в тому числі у результаті нерентабельного використання пропускної здатності сучасної діагностичної апаратури. Однією з причин такого становища є недостатня пропрацьованість методології аналізу використання високовартісного медичного обладнання та системи медико-економічного обґрунтування його придбання.Висновки. Важливим є перегляд та вирішення питань із забезпечення і контролю якості діагностичного процесу та вдосконаленні стандартизації цих послуг. Проблеми якості та ефективність діяльності лікувального закладу прямо пов’язані з обсягом фінансування та способом розподілення фінансових ресурсів усередині лікувального закладу. Власне державне управління якістю надання медичних послуг має бути невід’ємною складовою державного регулювання ринку медичних послуг.

У процесі встановлення ринкових відносин в Україні нематеріальні активи становлять все більшу частку корпоративних активів. Сьогодні важливо створити умови, які залучають великі обсяги інвестицій, з метою підвищення прибутковості підприємств. З цією метою інвестори повинні бути впевнені, що вкладені ними кошти дійсно можуть принести очікувані вигоди. Тому керівники повинні приділяти особливу увагу моніторингу ефективності діяльності підприємства, особливо вирішального фактора розвитку підприємства – нематеріальних активів, щоб мати можливість знаходити проблеми підприємства та створювати умови для їх вирішення. Це допоможе зробити компанію конкурентоспроможною в сучасних ринкових умовах. Оскільки нематеріальні активи впливають на конкурентоспроможність та інвестиційну привабливість підприємств, виникає проблема контролю за їх використанням. Сьогодні розвиток використання нематеріальних активів, недосконалість законодавчої бази та розробка класифікації об’єктів, а також недосконалість методів оцінки зумовлюють необхідність вдосконалення його обліку та аудиту. Дедалі більше інформації, що відображається у фінансовій звітності, вимагає незалежної оцінки, щоб переконати користувачів у фінансовому стані суб'єкта господарювання. Для надання такого підтвердження необхідний незалежний огляд. З огляду на все більше використання нематеріальних активів, особливу увагу слід приділити методам, що використовуються при зовнішньому огляді таких конкретних об'єктів. Ця стаття присвячена аналізу поточних питань незалежного аудиту нематеріальних активів з метою розробки вдосконалених методів з урахуванням конкретних деталей цього об'єкта. Дослідження підтвердило необхідність систематичного підходу до аудиту, включаючи впровадження аналітичних процедур для підвищення об'єктивності аудиторських звітів. Бухгалтерські помилки нематеріальних активів, виявлені в процесі дослідження, вважаються основою для формулювання рекомендацій щодо процедури аудиту.