Статті в журналах з теми "Контрактні відносини"

Нині одна із найбільш обговорюваних технологій, яка зачіпає сферу господарських відносин у межах цифрової економіки України, – це блокчейн та смарт-контракти, що створюються у його середовищі та широко застосовуються у різних галузях народного господарства. У статті аналізуються підходи до впровадження смарт-технології як засобу підтримання класичної договірної діяльності та інноваційної технології її інтеграції у договірне право України. Розглянуто особливості правового регу- лювання смарт-договірних відносин. Мета дослідження - визначення місця смарт-контракту в межах традиційних договірно-правових конструкцій, простеження підходів до розуміння його правової природи, зокрема на підставі аналізу визначень, сформульованих у західній правовій доктрині. Встановлено, що існують два основних підходи: смарт-контракт як юридичний документ і смарт-контракт як комп’ютерна програма. На підставі виділених підходів до розуміння правової природи смарт-контрактів запропоновано дві моделі інкорпорації смарт-контрактів у національне договірне право: технологічна та інноваційно-правова. Технологічна модель передбачає використання смарт-контракту тільки як інструментального засобу, призначеного для підтримання діяльності за контрактом у частині автоматичного виконання зобов’язань та блокчейн-зберігання їхніх результатів. Водночас у разі суперечності між тим, як комп’ютерна програма виконує договір, і тим, що написано в умовах договору, перевагу має той сценарій, який прописано у класичному договорі. Інноваційно-правова модель інкорпорації смарт-контрактів у договірному праві передбачає їхню легітимацію і на цій основі – відмову від паперової версії договору, визнання юридичного статусу договору за угодою, укладеною із використанням смарт-технології без виконання будь-яких інших формальностей. У межах поставленої мети автор аналізує форму, предмет, суб’єктний склад смарт-контрактів у разі їхньої легітимації у межах інноваційно-правової моделі інкорпорації у договірне право. Зроблено висновок про достатність чинної правової бази та законодавчих ініціатив для впровадження смарт-контрактів у сферу господарювання.

Стаття присвячена дослідженню особливостей правового регулювання контрактів футболістів в Україні. Визначено перелік характерних деталей футбольних контрактів (наприклад, досягнення футболістом 15 років, установлена форма контракту, визначення точної заробітної плати футболіста тощо). У даній статті досліджено питання правової природи такого контракту, а саме два основних підходи до цього питання – «трудовий» та «цивілістичний», відповідно до яких питання, що постають навколо футбольного контракту, мають регулюватися приписами відповідної галузі права. Зроблено висновок про необхідність проведення комплексних наукових досліджень футбольного контракту як самостійного типу спортивного договору, специфіку якого слід ураховувати при регулюванні праці спортсменів – професіоналів для покращення загального рівня функціонування футбольної сфери в Україні. Ключові слова: контракт, футбольний контракт, трудові відносини, розрізнення цивільно-правових та трудових контрактів, спортивне право.

У статті розглядаються особливості правового регулювання службово-трудових відносин на державній службі України, а також проводиться аналіз окремих норм Кодексу законів про працю України і Закону України «Про державну службу», що стосуються праці державних службовців. Ключові слова: державна служба, службово-трудові відносини, трудовий договір, контракт, правове регулювання праці.

Метою статті є вивчення інституту корпоративної відповідальності, що зумовлене розвитком корпоративних відносин, удосконаленням корпоративного законодавства та законодавства про неплатоспроможність, формуванням нових видів корпоративних відносин та ускладненням їхньої структури. У статті досліджено правову природу відповідальності учасників корпоративних відносин, посадових осіб органів управління, кінцевих бенефіціарних власників, “тіньових” директорів. Визначено ознаки та принципи корпоративної відповідальності в корпоративних відносинах. До ознак корпоративної відповідальності віднесено: а) юридичну (закон, статут, внутрішній документ (положення, правила), договір (засновницький договір, цивільно-правовий договір (контракт), корпоративний договір) та фактичну підставу виникнення (корпоративне правопорушення); б) особливий суб’єктний склад – учасники корпоративних відносин, засновники, голова та члени ліквідаційної комісії, арбітражний керуючий, тимчасово виконуючі обов’язки посадової особи, особи, що входять до нелегітимних органів управління, колишні члени органів управління, “тіньові” директори, особи, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями товариства за законом, кінцеві бенефіціарні власники, пов’язані з банком особи; в) зміст – обмеження або позбавлення корпоративного права, покладання на правопорушника додаткового обов’язку або негативного наслідку; г) застосування в особливому, встановленому законом, локальним нормативним актом, цивільно-правовим або корпоративним договором порядку; ґ) функції: забезпечення виконання обов’язків учасників корпоративних правовідносин, захист кредиторів та стейкхолдерів, покарання порушника. Під корпоративним правопорушенням авторка розуміє порушення корпоративних прав або охоронюваних законом інтересів інших учасників, невиконання або неналежне виконання корпоративних обов’язків учасників або фідуціарних обов’язків посадових осіб, зловживання правом. Корпоративна відповідальність у формі відшкодування збитків передбачає доведення повного складу корпоративного правопорушення: протиправна поведінка (дія або бездіяльність), шкода (збитки, немайнова шкода), причинно-наслідковий зв’язок, вина. У разі доведення шкоди та протиправної поведінки вина порушника та причинно-наслідковий зв’язок презюмуються і можуть бути спростовані відповідачем у загальному порядку. До принципів корпоративної відповідальності віднесено принципи відокремленості відповідальності компанії та її учасників, обмеженої відповідальності (limited liability) учасників, повного відшкодування збитків, спеціалітета, персоналізації та диференціації. Проаналізовано законодавство України, що регламентує підстави та порядок застосування корпоративної відповідальності, судова практика.

У статті викладені основні результати комплексного аналізу розвитку відносин Міністерства оборони України з представниками оборонної промисловості, результати якого дозволили виявити основні характерні риси та процеси, які відбувались на етапах вітчизняних перетворень при переході від державних форм управління процесами технічного оснащення Збройних Сил України до контрактних відносин.Проведений факторний аналіз дозволив сформовати сучасну модель їх взаємодії, вивчити її параметри і характеристики, виявити негативні фактори, що потребують врегулювання.

Наукове дослідження, основні матеріали якого наведені в даній статті, містить компаративний аналіз сучасних неоліберальних концепцій інформаційно-знаннєвої економіки. За результатами порівняння ключових ідей прихильників концепцій знань і «людини-самопідприємця» визначено наступне: обидві концепції заперечують власність робітника на інтелектуальну робочу силу; спростовують факти експлуатації самозайнятих працівників, визнають лише позитивні риси нових моделей дистанційної зайнятості. В статті розглянуто внутрішньо-системні умови, що призвели до зміни зв’язків факторів виробництва, й обумовили відповідні деформації інституціональної матриці капіталістичного суспільства зі збереженням старих і появою нових протиріч відносин власності. Показано, що з впровадженням на практиці ідей концепції «людини-самопідприємця» статус працівника не забезпечений соціальними гарантіями. Доведено, що при моделі дистанційної зайнятості контракти зовнішньо незалежних самопідприємців з великими замовниками виступають інституціональною формою реалізації позаекономічного примусу й підсилюють експлуатацію.

Зміна суспільних відносин, зумовлена створенням і бурхливим розвитком інформаційних технологій, потребує швидкої та адекватної реакції з боку права. Водночас сучасний правовий механізм регулювання і охорони суспільних відносин не може повною мірою належно забезпечити відповідні зміни, спричинені експансією ІТ. Мета статті полягає у здійсненні первинного аналізу стану готовності вітчизняної правової системи до змін соціальних відносин, що відбуваються у результаті бурхливого розвитку ІТ, а також прогностичному визначенні основних сфер сспільного життя, які мають бути максимально підготовлені до напрацювання та впровадження нових правових механізмів. Стан нормативно-правового забезпечення сфери ІТ в Україні має початковий рівень, який надає можливість лише доганяти розвинуті правові порядки, а не відігравати роль лідера. На сьогодні немає навіть натяків на формування єдиного, концептуально нового, системного, всеохоплюючого правового механізму, за допомогою якого можна було б комплексно забезпечити динаміку суспільних відносин, спричинену бурхливим розвитком сфери ІТ. Ані науковці-правники, ані законотворці не готові до формування правової політики в цій сфері, визначення меж та умов комплексного нормативно-правового регулювання застосування сучасних інноваційних підходів, методологій і технологій, зокрема й Blockchain, Інтернету речей, хмарної інфраструктури, Mobile ID, sharing economy, просування методики опрацювання даних великих обсягів (Big Data), визначення правової природи криптовалюти, процесу майнінгу, смарт-контрактів, токенів, ICO тощо. Розвиток ІТ, як і подальша інтеграція Інтернету в суспільне життя, є неминучими й не залежатимуть від бажань держави. Питання полягатиме в готовності права запропонувати цим змінам сучасний, системний та адекватний підхід для того, щоб забезпечити належне регулювання цієї сфери з метою використання її на благо суспільства загалом та окремих осіб зокрема. На сьогодні перспективним убачається формування правової політики, спрямованої на процеси цифровізації людини та суспільних відносин. Основою такого процесу могла б стати технологія блокчейну, застосування якої сприятиме забезпеченню прозорості, ефективності, пришвидшенню процесів у більшості сфер життєдіяльності людини

У статті розглянуто поняття і сутність санкційних і форс-мажорних застережень у договірних умовах. Історично під обставинами форс-мажору розумілися стихійні лиха та природні катаклізми, унаслідок яких утворювалася фактична неможливість виконання дого-вірних зобов’язань. У подальшому категорія обставин форс-мажору була розширена шляхом включення в неї односторонніх актів уповноважених органів державної влади, що також створюють неможливість виконання контрактних домовленостей. У міжнародно-правовій практиці складання приват-ноправових договорів міжнародного характеру закрі-пилося правило про внесення в текст застереження на випадок настання обставин форс-мажору, а також правило, що настання і продовження обставин непере-борної сили повинно бути підтверджено торгово-про-мисловою палатою або іншим компетентним органом. Залежно від права, яке підлягатиме застосуван-ню до такого договору, буде розглядатися і відповідна подія на предмет її кваліфікації як обставини непере-борної сили. Питання про кваліфікацію події як об-ставини непереборної сили є питанням матеріального права. Якщо відповідно до права держави, що розгля-дає спірні відносини за договором, неможливість виконання контрактних зобов’язань внаслідок вве-дення економічних санкцій Радою Безпеки Організа-ції Об’єднаних Націй буде кваліфікована як настання обставини форс-мажору, то сторона буде звільнена від несення відповідальності за невиконання або неналеж-не виконання. Уведення санкцій робить виконання договірних зобов’язань юридично неможливим. Неможливість виконання договору призводить до припинення дії або призупинення дії договору, у зв’язку із чим сторони відчувають значні негативні майнові труднощі, що ви-ражаються в несенні збитків за укладеними договора-ми, а також відповідальності у зв’язку з невиконанням договору. Розгляд атрибутів економічних санкцій, що вво-дяться рішеннями Ради Безпеки Організації Об’єдна-них Націй (відсутність вольового складника поведінки сторін; наявність у нормативному акті, що імплемен-тує резолюцію Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй про введення економічних санкцій, суворо ім-перативних приписів, від яких сторони не мають право відступити), дозволяє дійти висновку про те, що зазна-чена юридична неможливість виконання міжнародних комерційних зобов’язань може бути віднесена за пого-дженням сторін до форс-мажорних обставин, що звіль-няє несправну сторону від відповідальності.

У статті розглянуто питання взаємодії держави та громадянського суспільства в контексті досвіду європейських країн, визначено форми такої взаємодії, можливість застосування європейського досвіду в Україні. Вказано на те що розбудова демократичної, правової, соціальної держави є ключовим та важливим пріоритетом, а реалізація надважливого стратегічного курсу на інтеграцію з Європейським Союзом – є кінцевою метою цього процесу, цьому сприяє також забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір. Розкрито взаємодію інститутів громадянського суспільства і держави яка має формуватися на європейських загальноприйнятих засадах, таких як взаємна співпраця, партнерство. Показано що держава формуючи інституційно-правове середовище всебічно сприяє взаємодії та розвитку громадянського суспільства. Зазначено що сучасною тенденцією у відносинах державних органів та інститутів громадянського суспільства є трансформація системи грантів у систему контрактів, яка посилює скорочення фінансової залежності громадянського суспільства від державної влади. Констатовано що загалом, у країнах ЄС поступово відмовляються від формату засідань консультативно-дорадчих органів на користь онлайн-консультацій з громадськістю.

Резюме. На сьогодні актуальним є вивчення застосування фізичної терапії в умовах відділення анестезіології та інтенсивної терапії. Мета. Виділити основні порушення стану пацієнтів в умовах відділення анастезіології та інтенсивної терапії; визначити ефективні методи впливу щодо відновлення функціонального стану хворих; сформулювати принципи фізичної терапії, які визначають методи впливу на стан пацієнта відносно його порушень. Методи. Aналіз науково-методичної літератури, синтез та узагальнення. Результати. Внаслідок перебування в умовах інтенсивної терапії пацієнти отримують значні порушення на рівні всіх систем організму. У ході аналізу науково-методичних статей було виявлено основні порушення систем організму пацієнтів інтенсивної терапії. Доведено позитивний вплив фізичної терапії на попередження виникнення та зменшення порушень функцій дихання, нейротрофічних та метаболічних порушень, серцево-судинних уражень, а також суглобово-м’язових контрактур. Однак фізична терапія в умовах анестезіології та інтенсивної терапії має багато суперечливих методів та малу доказовість внаслідок незначної кількості досліджень. Фізична терапія значно зменшує можливість виникнення порушень і навіть попереджає їх виникнення за умови обов’язкового дотримання принципів втручання. Ключові слова: відділення анестезіології, інтенсивна терапія, вертикалізація, мобілізація, критично хворі пацієнти, фізична терапія, принципи фізичної терапії.

Мета статті – рекомендувати підхід до визначення поняття «адміністративне законодавство України».Автор починає з того, що приклад застосування поняття «законодавство» у широкому розумінні можна знайти у практиці правозастосовних органів. Так, Конституційний Суд України у 1998 році розглядав сутність та зміст поняття «законодавство», однак не загалом, а лише у контексті певної сфери правового регулювання. Відповідно до описової частини Рішення у справі про тлумачення терміна «законодавство» у статті проаналізовано положення цього рішення та резюмовано, що ніякі його положення не свідчать про те, що єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні прагнув надати універсальну дефініцію поняттю «законодавство». Натомість очевидно, що Суд зосередив свою увагу лише на питанні щодо контрактів як особливої форми трудового договору, яке поставили суб’єкти звернення.Констатовано, що до системи документів, які у сукупності становлять адміністративне законодавство України, слід включити Конституцію України та закони України, адже будь-який учений, формулюючи дефініцію поняття «законодавство», не оминає їх своєю увагою.Виходячи з цього, склалося поняття «законодавство» у вузькому розумінні, яке застосовується лише до законів України, але поки що у сучасній українській юридичній літературі подібні приклади майже відсутні.Для сучасних адміністративно-правових досліджень навряд чи правильним буде застосовувати 53ПРОБЛЕМИ ТА СУДЖЕННЯпоняття «законодавство» у вузькому значенні та обмежитись лише класифікацією законів України, які регламентують суспільні відносини, що становлять предмет адміністративного права. Рекомендовано приділити увагу також нормативно-правовим актам органів та посадових осіб місцевого самоврядування та іншим документам. Застосування поняття «законодавство» у широкому розумінні, тобто не тільки як сукупності законів України, ставить питання визначення кола тих нормативно-правових актів, які будуть охоплюватись цим поняттям. У цьому полягають перспективи подальших досліджень

У статті розкрито поняття педагогічного коучингу, що визначають його як різновид технології науково-методичного супроводу, систему андрагогічних принципів і прийомів, які сприяють розвитку потенціалу особистості та групи людей, котрі спільно працюють (команди, організації), а також забезпечують максимальне розкриття і дієву реалізацію цього потенціалу. Зауважується, що коучинг у системі вищої освіти України може бути використаний як універсальний інструмент, котрий дає можливість ефективно працювати на суб’єкт-суб’єктному рівні. Розкривається таке поняття, як коучинг-технологія, що базується на демократичному стилі керівництва, заснованому на системному мисленні та певним чином організованій техніці запитань, що в кінцевому підсумку орієнтована на перспективу позитивних змін й оптимізацію виробничих відносин на основі співробітництва та налагодження зворотного зв’язку. Акцентовано увагу на тому, що коучинг – це сфокусований на рішенні, орієнтований на результат систематичний процес співробітництва, внаслідок якого коуч сприяє покращенню виконання завдань, збільшенню життєвого досвіду, самостійному навчанню й особистісному зростанню людей. У статті автор зауважує, що класичний коучинговий процес можна розглядати через декілька поетапних кроків: аналіз (оцінка рівня компетенцій, узгодження особистих цілей і цілей організації, які реалізуються в процесі коучингу, укладення контракту); планування (визначення ключових чинників успіху, підготовка плану розвитку вмінь, узгодження плану дій і моніторинг ефективності результатів); впровадження (супровід від моменту «зараз» до моменту «бажане майбутнє», безпосередні дії, відповідно до довгострокових і короткострокових цілей, визначення пріоритетів); оцінку (систематичне надання зворотного зв’язку, схвалення набутих умінь, а також мотивування до відповідальності і прийняття нових викликів, створення методів самодисципліни студента без підтримки коуча). Для фахівців-коучів коучинг – це планований двосторонній процес, в якому людина розвиває вміння та досягає окреслених компетенцій за допомогою ретельної оцінки, цілеспрямованої практики та регулярного зворотного зв’язку.

У статті розглянуто особливості та порядок укладання договору форфейтингу. Варто відзначити, що актуальність дослідження визначається таким: договір форфейтингу – відносно новий договір у системі цивільно-правових договорів України і як такий потребує свого доктринального визначення та обґрунтованого положення щодо доцільності внесення до Цивільного кодексу України. Зазначено, що ініціатором договору форфейтингу є, як правило, експортер чи його банк. Це пов’язано з тим, що для дисконтування подаються або переказні векселі, що виписані експортером, або прості векселі, одержувачем коштів за якими він є. Визначено, що у світовій практиці склалися певні схеми укладення договору форфейтингу, які ми використаємо під час висвітлення зазначених правовідносин. Для експортера, що прагне вийти на ринок форфейтингу, необхідно визначити мету його залучення і спільно з банком-організатором розробити стратегію виходу позичальника на цей ринок. Проаналізовано послідовність здійснення форфейтингових операцій. Для прикладу наведено досвід укладання та використання договору форфейтингу, в якому чітко визначена стратегія та тактика його укладення. Запропоновано виділити стадії укладання договору форфейтингу. Перша – ініціювання договору форфейтингу, а друга – визначення характеру форфейтування. Виокремлено етапи укладення договору форфейтингу. Зазначено, що ці етапи охоплюють такі моменти: узгодження основних умов договору, підписання протоколу або рамкового договору, укладення зовнішньоекономічного контракту, його виконання. Встановлено, що немає стандартизованих та однотипних рекомендацій з укладення договору форфейтингу. Одночасно з процедурою укладення договору форфейтингу відбувається цесія – перехід права грошової вимоги від клієнта-експортера до форфейтера. Вимоги останнього переадресовуються до імпортера, а факультативні (забезпечувальні) – до банку-гаранта.

В статті досліджуються методологічні проблеми адаптації статистики широкосмугового доступу до мережі Інтернет (ШСД) в Україні до міжнародних індикаторів сфери – європейського цифрового табло та індексу DESI в частині ШСД, індикаторів інших міжнародних організацій в цій сфері. Встановдено, що через невиконання урядових рішень щодо визначення індексів, індикаторів та методик оцінювання цифрового розвитку України відповідно до міжнародних практик, офіційна статистика продовжує використовувати показники, що не дозволяють в повній мірі здійснювати міжнародні порівняння, розробляти стратегічні документи щодо перспектив розвитку ШСД в країні. Не гармонізовано з європейськими підходами аналіз діапазонів швидкостей ШСД. Це не дозволяє оцінювати ступінь проникнення передових технологій (звичайний, швидкий, надшвидкний ШСД). Дані щодо покриття 3-4G технологіями зв’язку фрагментарні. Відрізняються термінологічні підходи до визначення технологій підключення і передачі даних, об’єкту надання послуг (в ЄС ним є домогосподарство, в Україні – абонент), способу встановлення договірних відносин щодо надання послуг ШСД (контракт з ідентифікацією підписчика чи анонімна передплата). В Україні значною мірою офіційно не публікується статистика, яка вимагається від суб’єктів господарювання згідно форм державних статистичних спостережень. В той же час Міжнародний Союз Електрозв’язку публікує значний діапазон статистичних даних, які не оприлюднює офіційна статистика в Україні, – фінансові показники, обсяг інвестицій, цін (не співпадають з європейськими підходами до формування послуг кошику ШСД), податкового навантаження на споживачів послуг ШСД. Запропоновано структуру формування в України аналога показника DESI 1b3 Spectrum, який в ЄС не розраховується з 2018 р., оскільки його цілі досягнуті. Для країни з перехідною економікою, де лише формуються інституційні засади ринкової економіки, суспільства та є значне технологічне відставання, він є доцільним. До статистичної бази слід своєчасно вносити показники, які відображають нові явища в сфері, наприклад, ступінь розвитку 5G.

У статті визначено чинники формування правил на основі стандартів, які визначають проблему вибору моделі втручання держави в економіку. Зроблено висновок, що ліберальна, ліберально-демократична, соціетальна та перехідні моделі економіки є відносними і насамперед залежать від балансування між принципами і цінностями, що визначається в інституційну спроможність економіки та держави. У статті застосовано синтетичний підхід здійснення досліджень у правничій науці, який поєднує міждисциплінарність, правовий плюралізм та цінності у праві. Доктрина, правозастосування та верифікація достовірності постулатів та юридичних конструкцій у процесі правозастосування аналізуються як єдина правова матерія, в основі якої лежать цінності права. З погляду досягнень сучасної доктрини конституціоналізму, зокрема поваги до гідності людини та приватної автономії індивіда, у статті проаналізовані основні моделі втручання держави в економічну систему. Такі моделі накладаються на особливості перехідних конституційних демократій для визначення прийнятного алгоритму економічних реформ. На основі аналізу природи принципу пропорційності розкрито конституційні аспекти втручання держави у фундаментальні економічні свободи – свободу договору, гарантії права приватної власності, свободи вибору професії і роду занять, свободи руху капіталів, товарів, послуг та свободи поселення і вибору місця проживання. Компаративний аналіз моделей втручання держави у здійснення економічних свобод через призму принципу пропорційності свідчить, що застосування конкретних заходів з боку держави цілком залежить від певної структури економіки, ступеня її диференціації, відкритості та гарантування економічних свобод. Це охоп люється інституційною спроможністю держави за активної участі економічних акторів формулювати, відтворювати та примножувати правила та процедури, які можуть гарантувати стабільність і добросовісне виконання контрактів. З точки зору соціетального конституціоналізму держава діє у симбіозі з суспільством із метою впровадження передових економічних досягнень та збереження довкілля, реалізуючи у такий спосіб сталий розвиток.

МУЗИЧНИЙ ТВІР ЯК ОБ’ЄКТ АВТОРСЬКОГО ПРАВА: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІУ статті досліджуються загальні положення про музичний твір як одного з видів у системі об’єктів авторськогоправа, передбаченого нормами права інтелектуальної власності за ЦК України та Законом України «Про автор-ське право і суміжні права». Здійснюється аналіз норм чинного цивільного законодавства України щодо визна-чення ознак музичного твору й формулюється його поняття. Публікація актуалізує питання музичного твору якодного з найбільш затребуваних видів об’єктів авторських прав, який, безспірно, став цінним продуктом діяль-ності людини не тільки з моральної, духовної, а і з економічної точки зору. Виявлено, що невеликий досвід реа-лізації авторського права в Україні дав змогу визначити його основні переваги й недоліки, виправлення яких єважливим завданням законодавця для ефективної роботи всього інституту. З’ясовано, що одним із проблемнихаспектів правового регулювання в музичній індустрії є взаємини між автором-виконавцем і звукозаписуючоюкомпанією (лейблом), оскільки контракти між лейблом та автором музичних творів найчастіше містять складніумови і складаються таким чином, що пересічна людина без спеціальної юридичної освіти може не врахувативсі нюанси. Це призводить до того, що договір укладається на невигідних для виконавця умовах. Узагальнюютьсянаукові дослідження, у яких аналізуються схожі відносини. Розглядаються основні проблеми чинного законодав-ства щодо результатів інтелектуальної діяльності в галузі музики на сучасному етапі, висвітлюються проблемніаспекти правового регулювання особливостей суб’єктного складу авторів музичних творів і взаємин між авто-ром-виконавцем і звукозаписуючою компанією (лейблом), проблеми правової охорони ф захисту авторськихправ. Зроблено висновок, що чинні норми цивільного права є занадто загальними й не враховують усіх нюансіві складнощів організації музичної індустрії в умовах розвитку музичного бізнесу й нових технологій в Україніі світі. На основі системного аналізу положень нормативно-правових актів і їх практичного застосування вне-сено пропозиції щодо вдосконалення законодавства України в цій сфері. Доводиться необхідність залученнядля вдосконалення чинної нормативної бази у сфері шоу-бізнесу, зокрема в розрізі питання щодо музичноготвору, не тільки фахівців у галузі права, а й людей, обізнаних, і тих, які безпосередньо беруть участь в організаціїмузичної індустрії.

Актуальність наукового осмислення проблематики пенсійного забезпечення обумовлюється нагальною потребою розробки дієвих механізмів реалізації пенсійної реформи. Складність, багатоаспектність та соціальна значущість процесів модернізації пенсійної системи держави є додатковими викликами на цьому шляху, що потребують уваги не лише законотворця і виконавчої влади, а й наукової спільноти. У світлі цього рецензований підручник колективу авторів, за редакцією В.І. Грушка та Ю.І. Скулиш, є вагомим за обсягом та досягнутими результатами дослідженням сучасних систем пенсійного забезпечення і страхування. Самостійне місце у тексті книги займає також аналіз засад та особливостей функціонування недержавних пенсійних фондів в Україні та окремих зарубіжних країнах. За складністю поставлених завдань та своїм практичним потенціалом підручник можна назвати не лише навчальним виданням (із такими класичними елементами, як питання для самоперевірки, словник основних понять і термінів, перелік рекомендованої літератури та значна кількість корисних не лише в навчальному процесі, але й для практичної діяльності додатків), а й універсальною працею з питань пенсійного забезпечення. Видання характеризується комплексним підходом до розгляду питань пенсійної реформи, що знайшло безпосереднє відображення у побудові загального змісту та його структурних елементів. У першій главі розглядаються загальні питання правової природи та значення соціального захисту й соціального страхування у світлі завдань і функцій сучасної соціальної держави, розкриваються складові елементи системи соціального захисту, прослідковується історичне становлення пенсійного страхування та інших видів соціального захисту населення (соціального та пенсійного забезпечення) у їх функціональному та еволюційному взаємозв’язку. Окремий підрозділ 1.3 присвячено характеристиці сучасного стану пенсійного забезпечення в Україні, його проблем, наслідків дії численних негативних факторів. Засновуючись на багатосторонньому аналізі конкретних соціально-економічних показників, що ілюструється численними актуальними таблицями та графіками, автори резюмують, що характерними рисами нинішньої пенсійної системи є низький рівень пенсій, старіння населення, збільшення кількості дострокових пенсіонерів, нестача коштів у Пенсійному фонді тощо. Аргументується необхідність запровадження низки заходів, спрямованих на детінізацію економіки країни та поліпшення фінансового стану в рамках солідарної пенсійної системи, зокрема оптимізації єдиного соціального внеску, звільнення солідарної пенсійної системи від невластивих їй виплат, розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, запровадження єдиних для всіх громадян правил пенсійного забезпечення, побудованих на принципах пенсійного страхування та ін. Друга глава присвячена характеристиці структури та особливостей систем пенсійного забезпечення, в першу чергу, – солідарної системи. Заслуговує на увагу проведений авторами аналіз трьох рівнів системи пенсійного забезпечення: солідарної та накопичувальної систем загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, системи недержавного пенсійного забезпечення, що здійснювався з огляду на їхню структуру, суб’єктний склад та особливості реалізації правовідносин. Визначено сутність, порядок внесення та адміністрування єдиного соціального внеску, види пенсій та детально описано механізми управління в солідарній системі. Третя, четверта та п’ята глави, об’єднані темами сутності накопичувальної системи пенсійного страхування та порядку створення, особливостей функціонування недержавних пенсійних фондів. Базові теоретичні позиції викладаються у главі третій, де, серед іншого, визначені джерела формування накопичувальної системи пенсійного страхування, способи використання коштів цієї системи, управління пенсійними активами недержавного пенсійного фонду, його організаційна структура тощо. Важливим питанням, що детально розглядається на сторінках підручника, є діяльність із адміністрування пенсійних фондів, для чого юридична особа повинна отримати в Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, ліцензію на провадження відповідної діяльності. Важливо, що правовою підставою надання адміністратором послуг пенсійному фонду є договір, який укладається з радою пенсійного фонду у письмовій формі та повинен містити широкий перелік істотних умов. У главі четвертій ключовим питанням є забезпечення належної діяльності недержавних пенсійних фондів. Пропонується перелік робіт, що здійснюються в рамках діяльності з недержавного пенсійного забезпечення, серед яких: розроблення пенсійних схем та інвестиційних декларацій; укладення пенсійних контрактів; укладення договорів з компанією з управління пенсійним фондом, компанією з управління пенсійними активами, банківською установою-зберігачем, аудитором чи аудиторською фірмою, страховими організаціями; залучення пенсійних внесків і ведення персоніфікованого обліку цих внесків і пенсійних контрактів; накопичення пенсійних активів, їх розміщення та інвестування та ін. Попри договірну природу аналізованих відносин, важливе місце посідає система державного нагляду та регулювання недержавного пенсійного забезпечення, функції у сфері яких на сьогодні покладено на Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг в Україні, Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольний комітет та Національний банк. Додаткової цінності підручнику надає проведений у підрозділі 4.4 порівняльний аналіз пенсійного забезпечення та пенсійних систем у зарубіжних країнах. У главі п’ятій увага зосереджується на дослідженні структури пенсійних схем, можливих видів та умов здійснення пенсійних виплат, порядку визначення розміру останніх та, з іншого боку, порядку, розміру та термінів сплати пенсійних внесків. Розглянуто механізми здійснення недержавного пенсійного забезпечення залежно від суб’єкта його провадження: пенсійними фондами, страховими організаціями або банківськими установами. Не залишені поза увагою авторів підручника й питання оподаткування пенсійної діяльності та успадкування пенсійних активів. Окремо висвітлено питання про можливість розроблення недержавним пенсійним фондом пенсійних схем для юридичних осіб. Мова йде про накопичення у фонді, коли внески здійснюються підприємством на користь своїх працівників. Наукове, навчальне та практичне значення підручника «Пенсійна система» за редакцією В.І. Грушка та Ю.І. Скулиш полягає у формуванні цілісної картини правової природи пенсійної системи, особливостей функціонування систем пенсійного забезпечення та пенсійного страхування у світлі виконання державою функції соціального захисту, в окресленні тенденцій і перспектив розвитку пенсійного забезпечення. Слід відзначити належний науковий рівень підручника, поєднаний з доступністю викладення матеріалу. Розкриття змісту пенсійного страхування, правового регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів, управління активами останніх та інвестування пенсійних резервів сприятиме отримання студентом не просто сукупності інформації, а системи взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих знань. Ще однією позитивною рисою рецензованої праці є наведення після кожної глави питань для самоперевірки, що, безумовно, сприятиме полегшенню підготовки студентів до практичних занять, складання заліків та іспитів, підвищить рівень засвоєння матеріалу. Заслуговує на увагу список рекомендованої у підручнику літератури, в тому числі, подання окремо переліку законодавчих актів, монографій, підручників, навчальних посібників, наукових статей, посилань на інформаційні джерела. Таке групування рекомендованих джерел сприятиме покращенню інформаційно-пошукових навичок, формуванню системних знань у студентів. Розміщення в кінці підручника додатків стане у нагоді для закріплення вивченого матеріалу та застосування на практиці отриманих знань. Підручник буде корисним студентам і слухачам вищих навчальних закладів, у яких вивчаються дисципліни, дотичні до проблематики пенсійної системи, в тому числі, з фінансів і кредиту, права соціального забезпечення і пенсійного права, окремі спецкурси та практикуми з відповідних тем, а також для викладачів, аспірантів, практичних працівників і всіх, хто цікавиться питаннями пенсійної системи.

Стаття присвячена дослідженню еволюції розвитку базисних умов постачання Incoterms у міжнародній торговельній сфері для раціоналізації механізму дії зовнішньоекономічних контрактів суб’єктів міжнародного бізнесу на основі спрощення в складанні й узгодженні його позицій і статей, наданні допомоги контрагентам у пошуку рівноправних способів вирішення виникаючих розбіжностей, що влаштовують обидві сторони. Обґрунтовано, що правила Incoterms допомагають регулювати відносини внутрішньої та міжнародної торгівлі та можуть використовуватися в будь-якій редакції, узгодженої сторонами угоди, в тому числі і Правила Міжнародної торгової палати по використанню термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі в редакції 2020 року. Авторами проаналізовано переваги та недоліки застосування умов постачання всіх груп Incoterms для імпортера та експортера, що дозволяє гнучко використовувати їх для оптимізації умов зовнішньоекономічних контрактів.

Мета роботи – розробка способу виявлення прихованої недостатності функції системи імунітету наоснові цитоморфологічних досліджень, виявлення й визначення вмісту атипових, морфологічно змінених лімфоцитів у військовослужбовців із хворобами органів дихання.Пацієнти і методи. Наведено інформацію про цитоморфологічні зміни формених елементів крові у 84 хворих на ГРЗ військовослужбовців. Вміст лейкоцитів периферичної крові та відносний вміст елементів лейкограми периферичної крові визначали за допомогою звичайних методів. Приховану недостатність системи імунітету за показниками функціонально здатних й атипових лімфоцитів визначали за методом Ракші-Слюсаревої та співавторів, 2016.Результати. Встановлено, що у перші дні захворювання на ГРЗ у 54,5 % хворих реєструвались лімфоцити у вигляді ручки дзеркала, у 27,2 % – аберантні лімфоцити, пул молодих лімфоцитів й широкоплазмених лімфоцитів мав тенденцію до майже подвійного збільшення, у 54,5 % виявлялись плазмоциnи, їх вміст збільшувався майже вдвічі, у 72,0 % – широкоплазменіb й у 63,6 % – фестончасті лімфоцити, у 27 % – природні великі гранульовані лімфоцити, у 54,5 % – бобоподібні лімфоцити, у 27 % хворих – Ріддерівські лімфоцити, у 54,5 % – лімфоцити з ядром у вигляді сухого листка.Висновок. Отримані результати свідчили про недостатність системи імунітету у 95,3 % хворих на ГРЗ, яка у більшості в період ранньої реконвалесценції зникає