Статті в журналах з теми "Консолідація демократії"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Консолідація демократії.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-19 статей у журналах для дослідження на тему "Консолідація демократії".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Klyuchkovich, AnatolIy YurIyovich. "СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ РОЗМЕЖУВАННЯ В СЛОВАЦЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ:". Epistemological Studies in Philosophy, Social and Political Sciences 2, № 1 (12 липня 2019): 71–78. http://dx.doi.org/10.15421/341907.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано соціально-політичні розмежування як чинник партійно-політичного розвитку в Словаччині. Простежено аналогійну відповідність класичних соціально-політичних розмежувань словацькому соціально-структурному контексту. Виокремлено нестандартні конфліктні лінії, які ситуативно та кон’юнктурно загострювалися в умовах переходу Словаччини до демократії. Падіння комуністичного режиму та плюралізація суспільно-політичного життя на поч. 1990-х рр. зумовила інституціоналізацію численних соціально-політичних розмежувань. Консолідація демократичного політичного режиму сприяла послабленню суспільно-політичної напруги в Словаччині й актуалізувала стандартні суперечності в соціально-економічній, етнічній, ліберально-консервативній площинах.
2
Lutsyshyn, Halyna, та Nataliia Khoma. "ОСОБЛИВОСТІ ПОСТІНТЕГРАЦІЙНОЇ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВ БАЛТІЇ: АНАЛІЗ ВІДПОВІДНОСТІ ПОЛІТИЧНОМУ КУРСУ ЄС". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (9) (9 лютого 2021): 240–52. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2021-01-240-252.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті запропонована авторська оцінка відповідності держав Балтії на сучасному етапі вимогам ЄС до держав-учасниць. Ставиться завданням за індикаторами гендерної рівності та толерантності виявити розбіжності політики Естонії, Латвії та Литви з ініціативами ЄС. Авторки аргументують, що попри очевидний поступ за останні три десятиліття в політичній модернізації, консолідація демократії для держав Балтії є викликом: на певних напрямках демократизації є успіхи, однак на багатьох – наявна стагнація та навіть регрес. Відзначено, що попри низку проблем у взаєминах з ЄС, держави Балтії демонструють виваженість і не схильні агресивно акцентувати на національних пріоритетах, як це характерно для окремих держав Центральної та Східної Європи. Щодо кожної з держав Балтії авторки вказали на причини, які посилюють ризики погіршення якості демократії та сповільнюють проєвропейську постінтеграційну демократизацію. Спільними характеристиками Естонії, Латвії та Литви виділено: зростання підтримки популістських, консервативних, націоналістичних політичних áкторів; посилення різноманітних етнічних стереотипів і соціальних фобій (гомофобії, мігрантофобії, ромофобії та ін.); збереження рудиментів попередньої недемократичної політичної культури, що суперечить ціннісній парадигмі ЄС. Відзначено відмінності між державами Балтії, які впливають на рівень ефективності постінтеграційної демократизації. Наголошено, що в усіх державах Балтії проблеми якості демократії напряму пов’язані з особливостями політичної культури населення (превалювання цінностей виживання над цінностями самовираження). Зроблено висновок: держави Балтії ще не відповідають повною мірою стандартам ЄС як інституційному, так і (особливо) на ціннісному рівні.
3
Klyuchkovych, Anatoliy Yuriyovych. "The consolidation of democracy as the final stage of transit in the Slovak Republic." Politicus 1 (2019): 41–45. http://dx.doi.org/10.24195/2414-9616-2019-1-41-45.
Повний текст джерела
4
Tupitzya, O. L. "Внутрішньопартійна демократія як чинник консолідації перехідного суспільства". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 9(137) (11 серпня 2016): 81. http://dx.doi.org/10.15421/171682.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті вивчено внутрішньопартійну демократію як явище перетворення суспільного середовища трансформаційної політичної системи та чинник. Надано увагу статусу політичних партій, у процесах залучення громадян до політичної участі на основі самоорганізації. Розглянуто консолідацію громадянського суспільства на основі зростання впливу процедур внутрішньопартійної демократії. Визначено значення соціального запиту для розбудови практик внутрішньопартійної демократії. Метою статті є встановлення значення внутрішньопартійної демократії як чинника консолідації суспільства у перехідних країнах. З’ясовано специфіку розподілу членів партії на найвище керівництво, середню функціональну ланку та рядових членів. Встановлено організаційні засади внутрішньопартійної демократії як розгалуженої і системної організації. Охарактеризовано закономірності зацікавленості партій у широкій співпраці з організаціями, близькими за світоглядними уявленнями та ідейними переконаннями. Виявлено особливості взаємовпливу громадських інституцій та процесів партійної структуризації у перехідних країнах. Оцінено значення процесу прозорого прийняття внутрішньопартійних рішень. Приділено увагу просуванню внутрішньопартійних лідерів. Проаналізовано причини збільшення довіри політичним силам на основі розширення практик внутрішньопартійної демократії.
5
Lukin, Serhij. "Кореляція суспільних феноменів «публічний простір» та «держава»". Public Administration and Regional Development, № 8 (30 червня 2020): 345–68. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.08.01.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується диференціація публічної сфери, яка розглядається на основі еволюції інституту монарха в процесі буржуазно-демократичних трансформацій в Європі і США, переходу від концепції феодально-станової репрезентації влади до буржуазно-демократичної концепції. Методологія дослідження включає в себе використання історичного і логічного методів, які дозволяють на основі вивчення теорії та практики державного управління простежити становлення публічного простору, а також визначити його основні елементи та взаємозв’язки між ними. Основними висновками проведеного дослідження є наступні положення: публічний простір багато в чому залежить від репрезентації влади в умовах інформатизації державного управління, а також розвитку засобів масової інформації в умовах масової демократії; державна влада бере на себе функції координації публічного простору та публічної політики; відбувається консолідація суспільної влади в мережевому публічному просторі; подолання «рефеодалізації» публічної сфери можливо на основі досягнення державою і суспільством нових політичних компромісів; публічні актори потребують постійної підтримки з боку суспільства в умовах кризи публічності.
6
Шимченко, Людмила. "ГРОМАДЯНСЬКИЙ КОНТЕКСТ КОНСОЛІДАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СОЦІУМУ". Society. Document. Communication, № 10 (9 січня 2021): 440–56. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-10-440-456.
Повний текст джерелаАнотація:
Світова спільнота, як і суспільства кожної з світових країн, потребують консолідації в протистоянні тим загрозам, які безпосередньо посягають на основу буття – життя, здоров’я, продовження роду, безпеку, власність, добробут. До таких загроз відносимо не лише COVID-19, протистояння в боротьбі за світове лідерство, а й ту кількість локальних війн, масштабність яких зросла на межі тисячоліть та має тенденцію до збільшення. Шість років військових дій, анексований Крим, мільйони мігруючого населення, тотальне збідніння населення – це далеко не повний перелік загроз, що характерними є для України.
Протистояти загрозам можливо лише консолідуючи суспільство для досягнення всіма підтриманої мети – суверенна, незалежна, демократична, правова та соціальна держава; працюючий, у достатку проживаючий народ; всенародно підтримувана влада; переважаюча народжуваність над смертністю. Консолідація стала тою необхідністю, над забезпеченням якої повинні працювати всі – і влада, і суспільство. Тому обрана нами тема для дослідження є одним із елементів пошуку шляху консолідації суспільства в Україні, а отже – актуальною.
Метою статті, відповідно, постає: дослідити громадянський чинник як один із елементів консолідації українського суспільства.
У статті проаналізовано фактор релігії, як потужний важіль впливу на гуманітарну сферу життя з можливістю коригувати менталітет, сприяти усвідомленню ідеалів та згуртувати навколо найістотніших із них. Але переважно акцентовано увагу на тому, що більш потужним фактором консолідації нинішнього суспільства постає громадянська ідентифікація та вибудуване на її основі громадянське суспільство.
Проаналізовано також фактор свободи як цінності, без якої всі інші цінності втрачають сенс, а за її наявності – розширюється простір можливостей людини щодо себе як активного учасника суспільних процесів, як панування над собою.
Свобода самостійного вибору стає основою громадянської ідентифікації особи та забезпечує формування нової якості – громадянськості. Все це є можливим в демократичній державі, де громадянину відводиться роль тої вісі, навколо якої повинне обертатися все життя і все це повинно бути для України своєрідною національною ідеєю на перспективу.
У статті велику увагу приділено фактору громадянської ідентифікації як специфічному механізму соціалізації особистості, сутністю якого є усвідомлене ототожнення своєї долі з долею країни. Особливу увагу звернуто на «громадянськість» як якісну ознаку громадянина, готового й здатного на постійну й ефективну участь у вирішенні загальносуспільних проблем – тобто активного учасника громадянського суспільства.
Громадянська ідентифікація здатна і зможе віднайти нову колективну й персональну ідентичність за рахунок культури громадянськості, що будучи пов’язаною з підтримкою ідеї демократії та демократичних цінностей, як от свобода, політична рівність, соціальна справедливість, толерантність, спрямує громадян до консолідації, визначеності щодо національної ідеї.
7
Красносільська, А. О. "Засади градуалістичного підходу до визначення консолідації демократії". Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, № 5 (61), вересень - жовтень (2012): 176–87.
Знайти повний текст джерела
8
Красносільська, А. О. "Засади градуалістичного підходу до визначення консолідації демократії". Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, № 5 (61), вересень - жовтень (2012): 176–87.
Знайти повний текст джерела
9
Красносільська, А. О. "Засади градуалістичного підходу до визначення консолідації демократії". Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, № 5 (61), вересень - жовтень (2012): 176–87.
Знайти повний текст джерела
10
Козьма, В. "Вплив політичної еліти на процес консолідації демократії". Освіта регіону, № 4 (2011): 177–80.
Знайти повний текст джерела
11
СЕРЬОГІН, ВІТАЛІЙ, та СВІТЛАНА СЕРЬОГІНА. "Децентралізація і місцеве самоврядування у контексті зміцнення народовладдя в Україні". Право України, № 2019/10 (2019): 158. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-158.
Повний текст джерелаАнотація:
За останнє десятиліття вектор демократичних рухів і реформ досяг глобального масштабу, а демократична децентралізація поширилася по всьому світу. Як наслідок, нині близько 95 % демократичних країн мають органи влади субнаціонального (регіонального чи місцевого) масштабу, яким передаються політичні, фіскальні та адміністративні повноваження. Твердження на користь демократичної децентралізації та зміцнення місцевого самоврядування часто ґрунтуються на тому, що демократизація і розширення повноважень субнаціональних о рганів влади призведуть до більшої підзвітності й відповідальності публічної влади перед місцевими жителями і зроблять врядування більш адаптованим до місцевих потреб та уподобань. Метою статті є розгляд сутності і типів децентралізації, переваг і недоліків, розкриття її співвідношення з народовладдям та визначення тих моделей демократії, які найбільше корелюють із реформою щодо децентралізації й можуть бути найбільш ефективними в умовах розширення компетенції місцевого са-моврядування в Україні. Здійснено кваліфікацію реформи територіальної організації влади та місцевого самоврядування в Україні, розпочатої в 2014 р., із точки зору типів децентралізації та очікуваної моделі локальної демократії, котрої планується досягти. Звертається увага на правові межі реформи децентралізації, характер тих функцій, що підлягають розподілу, на необхідність забезпечення додаткових повноважень місцевого самоврядування достатніми мате ріальнофінансовими ресурсами, на проблему місцевої автономії та систему стримувань і противаг у відносинах між центральними й місцевими органами влади, на роль неурядових організацій у розгортанні реформи та зміцненні місцевого самоврядування. Обґрунтовується думка, що реформа децентралізації не повинна обмежуватися інституційними змінами (змінами конституційного дизайну на субнаціональному рівні), а має забезпечити перехід від консультативної до партисипативної демократії, коли кожен член територіальної громади матиме право і реальну здатність безпосередньо або через виборних представників впливати на процес вироблення і зміст публічно-владних рішень, які безпосередньо визначають умови життя на відповідній території. Стверджується, що саме партисипативна демократія може слугувати ефективним інструментом протидії консолідації влади в руках зацікавлених бізнес-груп та політичних еліт, що захищають свої корпоративні інтереси. Звертається увага на необхідність підвищення легальної громадянської активності на місцевому рівні та посилення ролі органів самоорганізації населення як “інститутів сусідського самоврядування”.
12
Арушанян, Марієтта. "Аналіз зовнішніх факторів консолідації демократії (на прикладі України)". Схід, № 9 (100) (2009): 114–17.
Знайти повний текст джерела
13
Арушанян, Марієтта. "Аналіз зовнішніх факторів консолідації демократії (на прикладі України)". Схід, № 9 (100) (2009): 114–17.
Знайти повний текст джерела
14
Тупиця, О. Л. "Внутрішньопартійна демократія як чинник консолідації перехідного суспільства". Грані, № 9 (137), вересень (2016): 81–88.
Знайти повний текст джерела
15
Minenkova, N. Y. "Аргументи «pro et contra» люстрацій в країнах Центрально-Східної Європи у сучасному науковому дискурсі". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 9(137) (17 серпня 2016): 116. http://dx.doi.org/10.15421/171687.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена вивченню сучасного наукового дискурсу з теми люстрацій в країнах Центрально-Східної Європи. Визначено та охарактеризовано основні аргументи «за» і «проти» люстраційних практик. Серед про-люстраційних факторів найбільш розповсюдженими є: інтерпретація люстрації як політичного інституту, діяльність якого необхідна для захисту нового режиму як на початку трансформаційних змін, так і в процесі консолідації демократії, а також люстрації для відновлення справедливості і пізнання правди про минуле і сьогодення. Зазначено, що аргументація «pro et contra» люстрацій у науковому дискурсі не має антагоністичного змісту, при цьому домінуючі позиції займають чинники «pro». На практиці ж прояв обох груп аргументів («pro et contra») обумовлюється іншими факторами: моделлю люстрації, часом та місцем її проведення, конфігурацією політичних еліт тощо.
16
Мамонтова, Е. В., та О. О. Ковальова. "Клієнтелізм як політико-психологічний феномен". Актуальні проблеми політики, № 66 (18 січня 2021): 65–72. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.709.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто явище клієнтелізму у розрізі процесів моделювання систем представництва інтересів в політиці. Окреслено історичні етапи його становлення та функціонування. Виокремлено його специфіку як політико-психологічного феномену.
Доведено, що, зростаюча спеціалізація та інституалізація політичної діяльності у демократичних суспільствах не припинила клієнтелістичних практик, не зважаючи на їх архаїчність та невідповідність етичним принципам демократичного ідеалу. Актуальність клієнтелізму пояснюється його глибинною психологічною природою. Клієнтелізм завжди грунтується на персоналізованих обмінах та інструментах впливу, а клієнтела представляє собою спільноту, яка базується на психологічній сумісності матеріально та емоційно залежних від лідера членів, і функціонує на основі їх безумовного підпорядкування.
Обгрунтовано, що на сучасному етапі клієнтелізм здебівльшого знаходить благодатний грунт на локальному рівні політики. Дана характеристика локального політичного режиму. Показано, що локальні політичні клієнтели будуються за принципом вертикальної мережи, в якій в ролі привілейованих «патронів» виступають формальні інститути влади, а залежні від них «клієнти» (різноманітні групи інтересів) намагаються впливати на прийняття рішень через опосередковані механізми нерівноцінного обміну в умовах монополії на доступ до ресурсів. У такій ситуації головним інструментом забезпечення панівних позицій місцевої влади стає адміністративний ресурс. Найбільш наочно специфіка локального клієтелізму проявляється у перехідних суспільствах. Зокрема багатий фактологічний матеріал для аналізу клієнтелізму як соціального, економічного, політичного явища та психологічного феномену надає нам пострадянській простір. Показано, що в період системних трансформацій, клієн-тела може бути прийнятною як «перехідна» модель представництва інтересів в політиці, адже за умов її тимчасовості сприятиме консолідації місцевої влади, місцевих еліт та громади. Втім якщо на зміну клієнтелі не прийде більш інституціалізована система політичних ролей, це може значно загальмувати демократичний транзит.
На основі політико-психологічного аналізу відносин клієнтелістичного типу відзначено, що вони не є антагоністичними демократії та не перебувають у повному протиріччі з бюрократичною логікою її політико-адміністративних інституцій. І хоча офіційні уявлення про легітимні форми представництва інтересів в політиці призводять до дискредитації клієнтелізму і, через це, телепортують його в сфери неофіційних коридорів влади, дане явище залишається структурованою частиною представницьких демократій у силу його психологічної природи.
17
Куц, Б. Ю. "ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ ЯК ЗАПОРУКА ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОЦЕСУ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ: ПОЛІТИКО-КУЛЬТУРНИЙ РАКУРС". Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 2, № 2-19 (2020): 69–78. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2019.19.2.06.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена виявленню специфіки популяризації електронного урядування в Україні. Зазначається, що важливою компонентою електронного урядування є електронна демократія, завдяки якій постає можливість уникнення надмірної бюрократизації в системі органів влади, наближення влади до громадян шляхом задоволення їхніх потреб, використання технологій інформаційного суспільства в організації управлінського процесу, знищення корупційних «пасток» у системі надання послуг населенню та ін. Аргументується, що популяризація електронного урядування здатна стати успішною при вмілій доступній подачі інформації. В епоху інформаційного суспільства з’явилися нові можливості для популяризації практик електронного врядування: через мас-медіа, соціальні мережі, соціальну рекламу тощо. Обґрунтовується, що популяризація електронного врядування серед населення здатна стати запорукою успішності процесу демократизації, оскільки це сприятиме формуванню демократичної політичної культури суспільства, основою якої є культивування довіри, консолідації, толерантності тощо.
18
Беззубенко, Аліна. "ПРАВОЗАХИСНИЙ АКТИВІЗМ У ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛЬСЬКИХ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ". Litopys Volyni, № 23 (20 квітня 2021): 58–62. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.10.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню діяльності польських неурядових організацій у сфері охорони прав людини. Загалом польський «третій сектор» виступає своєрідним каталізатором та важливим фактором у процесі розбудови громадянського суспільства в країні, що особливо простежується після 1989 р. із падінням комуністичного режиму. Саме неурядові організації надають істотну підтримку населенню практично в усіх сферах життєдіяльності, правовий захист зокрема. Наведено приклади вже реалізованого позитивного досвіду такої діяльності. Зокрема, охарактеризовано діяльність найбільш авторитетних і досвідчених польських неуря- дових організацій – Польського Червоного Хреста, Гельсінської фундації з прав людини, Польської Міжнародної амністії, Карітас тощо. Вище перераховані НУО є найбільшими із найширшим спектром правозахисної діяльності. У Польщі також існують інші організації. Усі вони однаково важливі та сприяють просуванню ідеї прав люди- ни. Правозахисний активізм неурядових організацій та його форми й масштаби залежать від низки чинників. Це політична структура суспільства, історичні традиції, рівень знання та розуміння громадянами своїх прав, рівень розвитку системи захисту прав людини, фінансування діяльності організацій. Усі ці фактори тією чи іншою мірою є важливими у процесі реалізації правозахисної діяльності НУО. У досліджуваний період спостерігаємо консолідацію правозахисних неурядових організацій, перетворення їх на активний соціально-політичний фактор у країні. Досвід Польщі, де такі організації свого часу стали ядром у боротьбі за демократичні перетворення, дедалі більше запозичується неурядовими організаціями інших країн, зокрема і Україною, оскільки дотримання прав людини є важливою частиною загального прагнення до демократії, законності та правової держави.
19
Podgorna, Victoria. "Цифрові платформи та їхній вплив на політичну сферу". Проблеми політичної психології 24 (30 грудня 2021): 285–92. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol24-year2021-81.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті зумовлена стрімким розвитком таких цифрових платформ, як Google, Facebook, Microsoft, Apple тощо, та набуттям ними вагомого суспільного, економічного та політичного значення у світі в цілому і Україні зокрема. Цифрові платформи визначено як складні інформаційні системи, що забезпечують виконання функцій взаємозв’язку між учасниками ринків, і є відкритими для використання клієнтами, партнерами, розробниками додатків, постачальниками послуг. Проникнення цифрових платформ у всі сфери суспільно-політичного буття спричиняє дедалі більшу індивідуалізацію громадянських інтересів, формування множинних ідентичностей, розмиванню традиційних підстав консолідації громадської думки. Для виживання в епоху цифровізації партії починають працювати за моделями функціонування цифрових платформ та стають все більш популістськими.
Метою статті є огляд перспектив та напрямів впливу цифрових платформ на розвиток політичних інститутів в Україні.
Результати аналізу показують, що рекламна база Фейсбуку в Україні нині сягнула 22 мільйонів осіб. 63% отримують політичну інформацію з соціальних мереж, і ця кількість збільшується щороку, в той час як телебачення залишається основним джерелом політичної інформації для 48% українців, у тому числі 8% дізнаються про важливі події виключно з телевізійних новин Станом на лютий 2021 року 57% українців користуються Вайбером, понад 20% - Телеграмом. Водночас якщо громадяни розвинутих країн (США, Нідерландів, Данії, Великобританії) все більш негативно оцінюють вплив великих технологічних компаній на сучасну демократію, українці майже не усвідомлюють негативного впливу.
Перспективи подальших досліджень пов’язані із необхідністю розробки законодавства, спрямованого на захист персональних даних та інші напрями запобігання негативному впливу цифрових платформ і технологій штучного інтелекту на сталість демократичних інститутів в Україні.