Статті в журналах з теми "Комп’ютерний синдром"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Комп’ютерний синдром.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-23 статей у журналах для дослідження на тему "Комп’ютерний синдром".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Tamm, T. I., I. N. Mamontov, I. Zulfigarov, A. Hamam, A. J. Barduk та A. P. Zaharchuk. "Особливості діагностики та лікування хворих на синдром міріззі". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 1 (15 січня 2020): 14–19. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2020.1.10730.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: поліпшити результати лікування хворих на жовчнокам’яну хворобу, ускладнену синдромом Міріззі, шляхом покращення якості його передопераційної діагностики та удосконалення хірургічного лікування через відновлення фізіологічного пасажу жовчі у дванадцятипалу кишку.
Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз 898 хворих на гострий холецистит, синдром Міріззі діагностували у 117 хворих, перший тип – у 74, другий тип – у 43 пацієнтів. Комплекс обстеження складався з даних аналізів, клініко-лабораторних методів, променевих методів (ультразвукова діагностика, комп’ютерна томографія), інструментальних методів (фіброгастродуоденоскопія, ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія). Отримані результати дослідження зіставляли з результатами оперативного лікування.
Результати досліджень та їх обговорення. Аналіз 898 історій хвороби пацієнтів із гострим холециститом показав, що синдром Міріззі було виявлено у 117 (13 %) хворих, зокрема перший тип був у 74 (8,3 %), а другий – у 43 (4,7 %).
З 74 хворих із першим типом ЛХЕ виконана в 43 (58 %) випадках, а у пацієнтів із другим типом синдрому Міріззі лапароскопічна холецистохоледохолітотомія виконана у 3 (6,9 %) хворих. Зі 117 пацієнтів з обома типами синдрому Міріззі у 46 (39,3 %) були виконані лапароскопічні втручання.
У всіх 117 (100 %) хворих було відновлено фізіологічний пасаж жовчі у дванадцятипалу кишку шляхом використання оригінальної техніки оперативних втручань, пріоритетність яких захищена патентами України.
Удосконалення діагностичних прийомів для виявлення синдрому Міріззі та визначення його типу, а також використання нових способів виконання оперативних втручань дало змогу уникнути конверсій та ятрогенних ушкоджень жовчних проток.
2
Леві, Д., К. Флавер, T. Хайнд, T. Алі, С. Винол та A. Варвинский. "АНЕСТЕЗІОЛОГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ПОРУШЕНИХ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ ВНАСЛІДОК СИНДРОМУ ЛЕМ’ЄРА". Clinical Anesthesiology and intensive Care, № 2 (26 квітня 2022): 8–12. http://dx.doi.org/10.31379/2411.2616.18.2.2.
Повний текст джерелаАнотація:
Синдром Лем’єра – це небезпечна для життя інфекція м’яких тканин шиї. Ми описуємо анестезіологічне забезпечення у пацієнтів з порушенням дихальних шляхів через сильний набряк м’яких тканин, пов’язаний із синдромом Лем’єра. У цьому випадку передопераційна комп’ютерна томографія та ендоскопія носа видобразить анатомію. Бригаду отоларингологів підготували до невідкладної допомоги, щодо дихальних шляхів. Зволожений назальний кисень із високим потоком повітря забезпечує максимальну оксигенацію під час фібро-оптичної інтубації та час, доступний для термінової трахеостомії, якщо потрібно.
3
Леві, Д., К. Флавер, T. Хайнд, T. Алі, С. Винол та A. Варвинский. "АНЕСТЕЗІОЛОГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ПОРУШЕНИХ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ ВНАСЛІДОК СИНДРОМУ ЛЕМ’ЄРА". Clinical Anesthesiology and intensive Care, № 2 (26 квітня 2022): 8–12. http://dx.doi.org/10.31379/2411.2616.18.2.2.
Повний текст джерелаАнотація:
Синдром Лем’єра – це небезпечна для життя інфекція м’яких тканин шиї. Ми описуємо анестезіологічне забезпечення у пацієнтів з порушенням дихальних шляхів через сильний набряк м’яких тканин, пов’язаний із синдромом Лем’єра. У цьому випадку передопераційна комп’ютерна томографія та ендоскопія носа видобразить анатомію. Бригаду отоларингологів підготували до невідкладної допомоги, щодо дихальних шляхів. Зволожений назальний кисень із високим потоком повітря забезпечує максимальну оксигенацію під час фібро-оптичної інтубації та час, доступний для термінової трахеостомії, якщо потрібно.
4
Павлюк, Н. М., та С. М. Василюк. "Особливості передопераційної підготовки пацієнтів з оклюзійними захворюваннями артерій нижньої кінцівки". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Медицина 61, № 1 (30 червня 2020): 71–75. http://dx.doi.org/10.24144/2415-8127.2020.61.71-75.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Результати загальнонаціональної програми PARTNERS (США) показали, що у пацієнтів віком 50–70 років за наявності облітеруючого атеросклерозу та таких факторів ризику, як паління або цукровий діабет імовірність розвитку ХКІНК становила 29 %. У країнах Євросоюзу витрати на стаціонарне лікування такого пацієнта становлять понад 20000 євро щороку, смертність упродовж 6 міс. – майже 20 %. Враховуючи глобальне збільшення частки населення зрілого та похилого віку, а також поширення метаболічного синдрому, клінічний і соціально-економічні аспекти ХКІНК у найближчому майбутньому стануть ще вагомішими. Мета дослідження. Проаналізувати основні етапи передопераційної діагностики та особливості антибіотикотерапії у пацієнтів з оклюзійними захворюваннями артерій нижньої кінцівки, яким були виконані нетравматичні ампутації. Матеріали та методи. Проведений аналіз клінічного обстеження та лікування 189 пацієнтів з оклюзійними захворюваннями артерій нижніх кінцівок. У ретроспективний етап дослідження було включено 115 пацієнтів, яким було проведено ампутації нижніх кінцівок на різному рівні впродовж 2010–2014 рр. Проспективний етап дослідження включав 74 пацієнтів, в яких ампутація нижньої кінцівки була проведена впродовж 2015–2018 рр. Результати досліджень та їх обговорення. У хворих ретроспективного етапу частіше траплялися ознаки SIRS(<0,01). Згідно даних ультразвукового дослідження найчастіше траплялася оклюзія артерій гомілки – у ретроспективному етапі (р<0,01) та проспективному (р<0,001).У 12 пацієнтів (10,4±2,85%) ретроспективного етапу та 31 пацієнта (41,89±5,74%) проспективного етапу для передопераційної оцінки ймовірного рівня ампутації проводили комп’ютерне томографічне дослідження артеріального русла нижньої кінцівки, що дозволяло оцінити не тільки рівень оклюзії чи стенозу, а й стан колатерального кровообігу, що впливало на вибір рівня ампутації кінцівки. Про-аналізовано динаміку використання різних груп антибактеріальних препаратів у різні роки, відзначили зниження призначення цефалоспоринів та фторхінолонів та підвищення карбапенемів та аміноглікозидів. Висновки. Тривалість передопераційної підготовки залежала від наявності ознак системи запальної відповіді (SIRS). У період з 2015 по 2018 рр. збільшилась кількість пацієнтів з оклюзійними захворюваннями, в яких передопераційна діагностика включала крім ультразвукового доплерівського сканування комп’ютерну томографію. Виявлено зміни у призначеннях антибактеріальних препаратів. Ключові слова: оклюзійні захворювання артерій нижніх кінцівок, критична ішемія нижніх кінцівок, ампутація, ультразвукове доплерівське сканування, комп’ютерна томографія
5
Tkachenko, R. P., O. G. Kuryk, A. S. Golovko та G. O. Lazarenko. "Локальний рецидив адренокортикального раку через 18 років після адреналектомії: клінічний випадок". Клінічна та профілактична медицина 2, № 5-6 (25 жовтня 2018): 116–22. http://dx.doi.org/10.31612/2616-4868.2-5.2018.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Адренокортикальна карцинома – дуже рідкісна пухлина, що трапляється в 0,5-2 випадках на мільйон людей на рік. Частіше виникає в жінок (59% випадків). У 50% випадків пухлини є гормонально активними, що проявляється специфічною клінічною картиною даного захворювання, включаючи вірилізм і прояви гіперадреналового синдрому. В більшості випадків адренокортикальні карциноми досягають 20 см у діаметрі та мають тенденцію до інвазії в надниркову та нижню порожнисту вену. Середня тривалість виживання – 2 роки.
Клінічний випадок. Жінку віком 35 років було госпіталізовано з болем у животі, головним болем і гіпертензію, резистентною до консервативної терапії, що тривала близько двох місяців (до 220/130 мм рт. ст.). З анамнезу: лівобічна адреналектомія з приводу адренокортикального раку 18 років тому. Патогістологічний висновок – низькодиференційована адренокортикальна карцинома ліворуч, остаточний клінічний діагноз – рТ3NxМо, ІІІ стадія, третя клінічна група. Пацієнтка підлягала профілактичним оглядам кожні 3 місяці з контролем лабораторних показників метаболітів глюкокортикоїдів у сечі, комп’ютерною томографією органів черевної порожнини тощо. За результатами даних фізикальних та інструментальних обстежень (комп’ютерна томографія органів черевної порожнини з внутрішньовенним контрастом, комп’ютерна томографія органів грудної клітки, мамографія, ультразвукове дослідження) встановлено клінічний діагноз – новоутворення заочеревинного простору ліворуч. Проведено оперативне втручання: лівобічна нефректомія, видалення локального рецидиву адренокортикального раку ліворуч. Патоморфологічний висновок: низькодиференційована адренокортикальна карцинома, з ділянками некрозу та з інвазією в ліву ниркову вену.
Обговорення. Адренокортикальний рак – рідкісна та дуже агресивна пухлина, що складає до 0,02% усіх неоплазій. Крім того, в літературі повідомлено про 20 випадків із максимальним виживанням пацієнтів до 5 років. З огляду на наявність утворення в ложі надниркової залози ліворуч проведено комплекс діагностичних заходів для виключення метастазів з інших локалізацій. Біопсію надниркової залози не проводили згідно з останніми рекомендаціями.
6
Piontkovskyi, V. K., Ya V. Fishchenko та L. D. Kravchuk. "Досвід ендоскопічної мікродискектомії при грижах міжхребцевих дисків". Klinicheskaia khirurgiia 85, № 1 (30 січня 2019): 49–51. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2019.01.49.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Оцінити ефективність трансфорамінальної ендоскопічної мікродискектомії, виявити недоліки та переваги даного методу в порівнянні зі стандартними методиками, на основі отриманих даних визначити основні показання та протипоказання до даної процедури. Матеріали і методи. Проаналізовано 290 історій хвороб пацієнтів з грижами поперекового відділу хребта, які перебували на лікуванні в Обласному центрі ортопедії, травматології та вертебрології Рівненської обласної клінічної лікарні та відділенні хірургії хребта Інституту травматології та ортопедії НАМН України з квітня 2016 по квітень 2018 р. Серед пацієнтів було 156 жінок та 134 чоловіки віком від 20 до 84 років. Усім хворим в передопераційному періоді було проведено магнітно-резонансну (МРТ) або комп’ютерну (КТ) томографію поперекового відділу хребта, функціональну рентгенографію, загально-клінічні обстеження. Результати. В післяопераційному періоді відповідно до міжнародного опитувача якості життя Oswestry середній показник щодо досліджуваних хворих становив 21,1%, що відповідає доброму результату. Больовий синдром перед операцією за візуально-аналоговою шкалою був оцінений у 8,5 бала, а через 6 міс після операції - у 1,5 бала (переважала люмбалгія і майже не було корінцевого болю). Накопичений значний практичний досвід виконання ендоскопічної трансфорамінальної мікродискектомії засвідчив, що хірург може зіткнутися з певними технічними труднощами у разі краніальної або каудальної міграції секвестру, в ряді спостережень доступ на рівні L5 - S1 затруднений через високе розташування гребеня клубової кістки, але все-таки за наявності правильних показань ця методика дає змогу в короткі строки позбутися компресійного корінцевого синдрому.
7
Dronov, О. І., І. О. Коvalska, К. О. Zadorozhna та А. І. Gorlach. "ВПЛИВ ОЖИРІННЯ НА ПЕРЕБІГ ТА ПРОГНОЗ ГОСТРОГО ПАНКРЕАТИТУ". Klinicheskaia khirurgiia, № 11 (20 листопада 2017): 9. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2017.11.09.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Ожиріння є фактором ризику виникнення гострого панкреатиту (ГП). Сьогодні аналіз несприятливого впливу ожиріння на тяжкість перебігу та прогноз ГП не застосовують на практиці для прогнозування та оптимізації лікувальної тактики.
Мета дослідження: проаналізувати вплив індивідуальних параметрів ожиріння на тяжкість перебігу ГП.
Матеріали і методи. Проведений проспективний аналіз результатів лікування 30 хворих з приводу ГП. Досліджене співвідношення індивідуальних параметрів ожиріння за даними комп’ютерної томографії (КТ) та тяжкості перебігу ГП, його локальних та системних ускладнень.
Результати. Найбільш значуща кореляція встановлена між площею вісцерального жиру і електронним індексом маси тіла (еІМТ) та тяжкістю синдрому поліорганної недостатності (СПОН), тривалістю SIRS (systemic inflammatory response syndrome), тяжкістю локальних ускладнень за шкалою Balthazar. На основі результатів кореляційного аналізу відзначено, що найбільше на тривалість лікування хворих у стаціонарі впливали тривалість SIRS, тяжкість СПОН, КТ індекс тяжкості за Balthazar. На основі мультиваріантного аналізу, єдиним параметром, що впливає на тривалість лікування хворого у стаціонарі, є тривалість SIRS, решта параметрів, в тому числі індивідуальні параметри ожиріння, на цей показник не впливали. У хворих при ожирінні достовірно частіше виявляли інфікування скупчень рідини в поєднанні з інфікуванням вогнищ некрозу порівняно з такими у хворих за збільшеної та нормальної маси тіла, проте, у них частіше спостерігали формування псевдокіст підшлункової залози (р < 0,05). При дослідженні інфікування скупчень рідини і вогнищ некрозу достовірно частіше інфікування спостерігали у хворих при ожирінні. У пацієнтів при ожирінні спостерігали більш раннє інфікування скупчень рідини і вогнищ некрозу (p = 0,006).
Висновки. Ожиріння є фактором, що впливає на тяжкість перебігу ГП, частоту локальних і системних ускладнень.
Ключові слова: гострий панкреатит; ожиріння; ускладнення; синдром системної запальної відповіді; поліорганна недостатність.
8
Dziubanovskyi, I. Ya, A. I. Tsvyakh, A. Ya Hospodarskyi та R. S. Drevnitskyi. "ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ ТЕЛЕМЕДИЧНОГО МОНІТОРИНГУ БОЛЬОВОГО СИНДРОМУ ПІСЛЯ ГЕМОРОЇДЕКТОМІЇ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (6 травня 2020): 78–82. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i1.11073.
Повний текст джерелаАнотація:
Проведено порівняння методик гемороїдектомії за Мілліганом–Морганом та степлерної гемороїдектомії при хірургічному лікуванні геморою III–IV стадій.
Матеріал і методи. 184 пацієнти, що перенесли гемороїдектомію за Мілліганом–Морганом, та 312 пацієнтів після степлерної гемороїдектомії склали контрольну та основну групи. Було проведено аналіз післяопераційного больового синдрому за допомогою спеціалізованої програми “Ternotel-Vida”, розробленої авторами.
Результати. Рівень болю за візуальною аналоговою шкалою Вонга–Бейкера в післяопераційному періоді на 1-у добу в контрольній групі був значно вищий і склав, у середньому, 8 балів, порівняно з 5 балами у основній групі. На 15-ту добу пацієнти основної групи не відчували болю в післяопераційній ділянці. У пацієнтів контрольної групи больові відчуття зберігалися після двох тижнів. Усі пацієнти з обох груп відмічали, що використання програми в домашніх умовах давало їм відчуття контакту з хірургом та постійного контролю болю зі сторони лікуючого лікаря.
Висновки. Степлерна гемороїдектомія є надійною альтернативою гемороїдектомії за Мілліганом–Морганом і дозволяє зменшити рівень болю в післяопераційному періоді та скоротити період непрацездатності пацієнтів. Використання спеціалізованої комп’ютерної програми дозволяє ліквідувати емоційну складову та реальніше оцінити рівень болю у післяопераційному періоді.
9
Kryuchko, T. O., I. N. Nesina та M. O. Rumyantseva. "Діагностичне значення комп’ютерної інтрагастральної рH-метрії у дітей із синдромом функціональної диспепсії". CHILD`S HEALTH, № 4.39 (1 квітня 2012): 71–73. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0551.0.4.39.2012.100892.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуті показання до застосування у клінічній практиці малоінвазивного експрес-методу інтрагастральної рН-метрії у дітей, що дозволяє діагностувати кислотоутворюючу та кислотонейтралізуючу функції шлунка при функціональній диспепсії, а надалі використовувати даний метод як індикатор ефективності антисекреторної терапії та стратифікації диференційованих рекомендацій у плані корекції секреторних порушень при функціональній диспепсії у дітей.
10
Pylypchuk, V. I. "Результати хірургічного лікування об’ємних новоутворень наднирників". Klinicheskaia khirurgiia 85, № 8 (30 серпня 2018): 68–71. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.08.68.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Вивчити результати лапароскопічної адреналектомії (ЛАЕ), виконаної з приводу об’ємних новоутворень наднирників (ОНН), з метою покращення діагностики та хірургічного лікування таких хворих.
Матеріали і методи. Проаналізовано результати ЛАЕ, виконаної 59 хворим у відділенні загальної хірургії Івано-Франківської обласної клінічної лікарні за період з 2013 по 2018 р. Чоловіків було 17 (28,8%), жінок - 42 (71,2%). Вік хворих коливався від 21 до 64 років, середній вік становив (47,4 ± 8,6) року. У 22 (37,7%) хворих новоутворення локалізувались у правому наднирнику, у 37 (62,3%) – у лівому. Для діагностики патологічних змін у наднирниках використовували лабораторні дослідження рівнів гормонів наднирників, ультразвукове дослідження (УЗД), комп’ютерну томографію (КТ), патогістологічне дослідження операційного матеріалу.
Результати. Синдром артеріальної гіпертензії мали 45 (76,3%) хворих. Хірургічне лікування проведено за такими показаннями: синдром Кушинга, зумовлений доброякісною кортизол-продукуючою аденомою наднирника - 12 (20,3%) хворих, хвороба Кушинга, лікування якої іншими методами не мало ефективності - 6 (10,2%), синдром Конна - 12 (20,3%), доброякісна феохромоцитома наднирника - 10 (16,9%), нефункціональні аденоми наднирників та інші пухлини (діаметром 2 см і більше чи в разі постійного їх росту) – 19 (32,3%). ЛАЕ виконували з трансабдомінального доступу. У ранньому післяопераційному періоді ускладнень не було. У віддалені строки після операції помірну артеріальну гіпертензію спостерігали у 5 (15,1%) пацієнтів, наднирникову недостатність - у 1 (1,7%) хворої.
Висновки. Комплексна діагностика ОНН з обов’язковим лабораторним дослідженням функції наднирників та використанням КТ дає змогу встановити чіткі показання до операції у кожного конкретного хворого. ЛАЕ є «золотим стандартом» хірургічного лікування хворих з ОНН, метод має добрі і задовільні результати у ранньому та віддаленому періоді. Доцільним є створення єдиного Національного реєстру пацієнтів з ОНН з постійним онлайн-оновленням, що дало б змогу більш детально та на великому клінічному матеріалі проаналізувати виконані оперативні втручання та їх результат.
11
Dolgopolov, O. V., O. S. Strafun та V. A. Boier. "Оцінка результатів ультразвукового дослідження стану ішемізованих м’язів кінцівок у хворих з наслідками компартмент синдрому". Klinicheskaia khirurgiia, № 8 (7 вересня 2017): 38. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2017.08.38.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовані результати ультразвукового дослідження (УЗД) 653 м’язів кінцівок у 69 хворих за ішемічної контрактури (ІК) в реактивно–відновному періоді. Для кількісної оцінки стану м’язів розроблені спеціальні комп’ютерні програми визначення їх некрозу та δ–ентропії. Встановлене збільшення частки некрозу в ішемізованих м’язах у міру збільшення тяжкості ІК. Показники вертикальної δ–ентропії ішемізованих м’язів вірогідно менші, ніж інтактних м’язів за ІК тяжкої та середньої тяжкості; показники горизонтальної δ–ентропії ішемізованих м’язів, навпаки, вірогідно більші, ніж в інтактних м’язах, за ІК тяжкої (достовірно) і середньої тяжкості. Встановлений вірогідний позитивний зв’язок між тяжкістю ІК та часткою некрозу м’язів. За допомогою регресійного аналізу встановлений обернений кореляційний зв’язок між часткою некрозу і показниками δ–ентропії, особливо ішемізованих м’язів. Низькі показники δ–ентропії (вертикальної і горизонтальної) свідчать про значний некроз ішемізованих м’язів, що має суттєве діагностичне значення.
12
Zakhozha, Natalia, Olga Kasarda, Vladimir Zakhozhiy, Oksana Usova та Andrey Gavrilyuk. "Фактори патології органів зору в студентів та їх профілактика". Physical education, sports and health culture in modern society, № 2(42) (26 липня 2018): 111–16. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2018-02-111-116.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті зумовлена значною кількістю студентської молоді з порушенням зору, що викликає тривогу як у медиків, так і в педагогів, адже зір – один із найголовніших аналізаторів організму, який забезпечує отримання повної динамічної інформації про колір, форму, віддаль, навколишній світ тощо. Мета роботи – узагальнення причин патології органів зору та способи його збереження. Методологія дослідження – аналіз науково-методичної літератури, опитування студентів щодо користування комп’ютерними й мобільними пристроями. Результати. Узагальнено фактори патології зору, які можуть бути спадковими, вродженими та набутими. Спадкові передаються від батьків або через покоління. До вродженої патології можуть призвести негативні впливи на плід у період вагітності. Причиною набутих є захворювання внутрішніх систем й органів, передусім хвороби ЛОР-органів та серцево-судинні патології, шкідливі звички, нераціональне харчування, екологічні умови, а також робота з дисплеями. Багатогодинне читання з монітора провокує зоровий синдром і загалом погіршує зір. Студентська молодь надто захоплюється комп’ютерними й мобільними технологіями, незважаючи на їх негативний вплив. Тому науковці наголошують на необхідності дотримання правил користування комп’ютерами й мобільними пристроями, наводять спеціальні вправи для профілактики та корекції зору, завдяки яким підвищуються рівень й інтенсивність обмінних процесів в організмі, посилюється кровообіг. Регулярне їх виконання позитивно впливає як на роботу м’язів ока, так і на гостроту зору. Висновки. Керуючись як загальними, так і спеціальними рекомендаціями, такими як належна організація роботи з дисплеями, регулярні перерви, використання вправ для розслаблення та лікувальної гімнастики, можна запобігти патології зору.
13
Яворський, О. А., А. М. Ломакін та В. П. Свєтлицький. "Ускладнення пункційної вертебропластики". Pain medicine 4, № 1/1 (16 травня 2019): 14. http://dx.doi.org/10.31636/pmjua.t2.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Покращити результати пункційної вертебропластики як методу мінімально інвазивного лікування больового синдрому при травматичних та патологічних переломах хребта.
Матеріали та методи. Виконано аналіз результатів лікування хворих в Університетській клініці ОНМедУ за період з 2013 по 2018 рік. Загалом проаналізовано випадки лікування 134 хворих та виконання вертебропластики 214 хребців. З приводу гострої травми лікувалися 21 хворих (23 хребці), з приводу патологічних переломів на фоні остеопорозу проліковано 58 хворих (104 хребці), з приводу пухлинного ураження хребта – 55 хворих (87 хребців). Післяопераційний контроль виконувався інтра- та післяопераційно за допомогою флюороскопії з використанням С-дуги і, на наступний день після операції, методом комп`ютерної томографії. Виконано аналіз кількості й структури післяопераційних ускладнень та їх вплив на якість життя хворих за шкалами ВАШ (візуальна аналогова шкала болю) та FIM (functional independence measure scale). Також виконано порівняльний аналіз специфічності методів рентгенологічного контролю екстравертебрального розповсюдження полімеру (кісткового цементу).
Результати. Жодне з виявлених ускладнень не мало суттєвого клінічного впливу на перебіг захворювання. Кількість випадків екстравертебрального розповсюдження цементу, що не проявлялись клінічно, які були виявлені під час комп’ютерної томографії, значно перевищувала рентгенологічні дані. В порівнянні: 18,7 % та 4,7 % випадків ускладнень виявлені за допомогою комп’ютерної томографії та рентгенографії. Єдиний випадок емболії дрібних гілок легеневої артерії був виявлений випадково під час післяопераційного дослідження грудного відділу хребта.
Висновки. Аналіз літературних даних та власних отриманих результатів дозволяє пропонувати використання комп’ютерної томографії в післяопераційному періоді, як найбільш чутливого методу діагностики післяопераційних ускладнень пункційної вертебропластики.
14
Lenchuk, T. L., V. M. Matskevych та S. M. Vasyliuk. "Радіологічні та патогістологічні методи оцінки периферичного сегмента артеріального русла для об’єктивізації синдрому діабетичної стопи". Klinicheskaia khirurgiia 85, № 11 (1 листопада 2018): 44–48. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.11.44.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Підвищення інформативності мультидетекторної комп’ютерно-томографічної ангіографії (МДКТА) та гістоморфометрії судин нижніх кінцівок (НК) шляхом їх порівняння та визначення клінічної цінності кожного зокрема у пацієнтів із синдромом діабетичної стопи (СДС).
Матеріали і методи. Обстежено 80 хворих (усі чоловіки) із СДС, яким проведено передопераційну МДКТА НК та гістоморфометрію судинних структур післяопераційного біоматеріалу.
Результати. МДКТА мала нижчу чутливість (31,3%) щодо визначення виду атеросклеротичної бляшки порівняно з гістологічним дослідженням, за даними якого навіть у певній вказаній стадії чітко встановлювали початок чи зрілість названого патоморфологічного процесу. І за допомогою МДКТА, і за допомогою прямої морфометрії отримали високоінформативну кількісну оцінку анатомічних розмірів досліджуваних артерій (площа під ROC-кривою дорівнювала 0,994 та 0,875 відповідно), якщо зважати на статистично достовірні результати якості діагностичних тестів згідно з експертною шкалою класифікаторів.
Висновки. МДКТА має високу клінічну значущість у виявленні власне атеросклеротичних бляшок, але її не можна вважати «золотим стандартом» щодо диференціації стадій атеросклерозу у пацієнтів з діабетичною макроангіопатією. Пряма морфометрія артеріальних структур діабетичної стопи поступалась щодо операційних характеристик МДКТА через складність штучного відтворення гомеостазу артеріального русла, що вплинуло на стан досліджуваних анатомічних структур.
15
Оленович, О. А. "ВПЛИВ ХРОНІЧНОЇ ГІПЕРГЛІКЕМІЇ НА РОЗВИТОК ТУБУЛОІНТЕРСТИЦІЙНОГО СИНДРОМУ ЗА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 1 (22 травня 2021): 80–86. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.1.12091.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. Діабетична хвороба нирок (ДХН) – одне з найбільш тяжких ускладнень цукрового діабету, головну роль у розвитку та прогресуванні якого відіграє нелікована чи недостатньо коригована гіперглікемія, тривалість та величина якої добре корелюють зі ступенем та швидкістю розвитку діабетичного ураження нирок. Тривала гіперглікемія запускає низку метаболічних порушень і, в решті решт, призводить до прогресуючого зниження маси діючих нефронів.
Мета дослідження – вивчити механізми формування тубулоінтерстиційного синдрому на тлі хронічної алоксаніндукованої гіперглікемії.
Матеріали і методи. Дослідження проведено на 20 статевозрілих нелінійних самцях білих щурів, у 10 з яких викликали експериментальний цукровий діабет (ЕЦД) шляхом одноразового внутрішньочеревного введення розчину алоксану в дозі 160 мг/кг маси тіла, 10 щурів увійшли до контрольної групи. Через 45 діб після уведення діабетогенної речовини тварин виводили з експерименту. Статистичну обробку отриманих даних здійснювали із визначенням середньої величини, стандартних відхилень. Для оцінки вірогідності різниці між дослідними групами застосовували непараметричний ранговий критерій Манна – Уїтні за алгоритмами, що реалізовані в комп’ютерній програмі «Statistica for Windows», «Version 8.0». Дослідження проводили з дотриманням положень Директиви ЄЕС № 609 (1986) та наказу МОЗ України № 690 від 23.09.2009 р. «Про заходи щодо подальшого удосконалення організаційних норм роботи з використанням експериментальних тварин».
Результати. Встановлено, що сосочково-кірковий та мозково-кірковий концентраційні градієнти іонів натрію істотно зростали, тоді як сосочково-мозковий натрієвий градієнт достовірно зменшувався. Аналогічні зміни стосувалися концентраційних ниркових градієнтів іонів калію. При цьому концентрація іонів натрію і калію в сечі алоксандіабетичних тварин та інтенсивність їх екскреції зростала. Збільшене фільтраційне завантаження нирок іонами натрію супроводжувалося збільшенням проксимальної реабсорбції іонів натрію, однак її стандартизований за об’ємом клубочкового фільтрату показник, так само як і дистальне надходження катіону, були меншими за показник контрольної групи. І хоча відносна реабсорбція іонів натрію залишалася практично незмінною, вона супроводжувалась значним зростанням кліренсу катіону. В пробах сечі та плазми крові визначали рівень глюкози, а також концентрацію іонів натрію та калію з наступним розрахунком (з урахуванням водного індукованого 2-годинного діурезу та кліренсу ендогенного креатиніну) показників екскреції електролітів, інтенсивності їх фільтрації, абсолютної та відносної реабсорбції, кліренсу та концентраційного індексу, їх проксимального та дистального ниркового надходження. Вилучені після декапітації щурів нирки розшаровували на 3 частини – кіркову та мозкову речовину, сосочок нирки, у водному екстракті відповідної частини ниркової паренхіми визначали концентрацію іонів натрію та калію, обчислювали сосочково-кірковий, сосочково-мозковий та мозково-кірковий концентраційні іонні градієнти.
Висновки. Хронічна алоксаніндукована гіперглікемія спричиняє розвиток тубулоінтенстиційних порушень, прояви яких спостерігаються задовго до маніфестації гломерулопатії. Викликане гіперперфузійно-гіперфільтраційним перевантаженням нирок виснаження реабсорбційної потужності канальцевого апарату нирок відображається як на проксимальних, так і на дистальних канальцях, та ініціює порушення процесів реабсорбції та іоноурез. Саме розлади канальцевого надходження іонів натрію та калію, перерозподіл їх вмісту між судинним, тубулярним та інтерстиційним компартментами нирок, призводять до порушення місцевої гемодинаміки у нирках, зміни гідрофільності та осмолярності інтерстицію, обмеження регулюючого впливу поворотно-множильної системи нирок, порушення механізмів концентрування сечі та системи регуляції водно-осмотичної рівноваги.
16
Shved, M. I., N. M. Kovbasa, N. I. Yarema, T. O. Dobrianskyi, I. M. Herasymets та O. A. Prokopovych. "РОЗВИТОК ОБШИРНОГО ІНФАРКТУ МІОКАРДА ВНАСЛІДОК МНОЖИННИХ АНЕВРИЗМ КОРОНАРНИХ АРТЕРІЙ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (6 травня 2020): 188–94. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i1.11086.
Повний текст джерелаАнотація:
Широкий діапазон коливань поширеності аневризматичної хвороби коронарних судин (від 0,02 до 1,4 %) пов’язують не лише з рідкісністю патології, а й з неспецифічністю клінічних проявів та труднощами візуалізаційної діагностики.
Мета – аналіз сучасних підходів до діагностики та лікування пацієнтів із множинними аневризмами коронарних судин, ускладнених гострим інфарктом міокарда, та розбір власного клінічного випадку для оцінки клінічної адекватності запропонованого діагностично-лікувального алгоритму.
Матеріал і методи. Використали системний аналіз, бібліосемантику та аналіз випадку захворювання на множинні аневризмами коронарних судин.
Результати. Наведений клінічний випадок характеризується типовою клінічною симптоматикою гострого коронарного синдрому (ГКС), причиною якого стали множинні аневризми коронарних артерій. Ідентифікували етіологію ГКС шляхом проведення контрастної коронароангіографії. Згідно із запропонованим діагностично-лікувальним алгоритмом ведення таких хворих пацієнту проведено аортокоронарне шунтування і призначено подвійну антиагрегантну та статинотерапію, що дало стабільний клінічний ефект.
Висновки. Різноманітність клінічних проявів аневризматичної хвороби серця зумовлює суттєві діагностичні труднощі даної хвороби і обґрунтовує необхідність використання різноманітних діагностичних візуалізаційних підходів (коронаровентрикулографія, комп’ютерна томографія, аортографія), а безпосередня тактика лікування хворих на аневризми/ектазії коронарних артерій повинна бути індивідуалізована на основі запропонованого діагностично-лікувального алгоритму.
17
Білошицький, В. В. "Primary headache associated with sexual activity." Pain medicine 4, no. 1/1 (May 16, 2019): 15–16. http://dx.doi.org/10.31636/pmjua.t2.12.
Повний текст джерелаАнотація:
Пацієнт, 48 років, звернувся зі скаргами на приступи інтенсивного головного болю, що виникає під час оргазму. Уперше такий приступ виник за 13 днів до консультації під час статевого акту з новою партнеркою, який супроводжувався значним сексуальним збудженням. Напад повторився через 3 дні під час наступного статевого акту і ще за 6 днів після другого. Відчуття болю з’являється в лівій потиличній ділянці голови, інтенсивність зростає протягом 3 секунд, допоки не виникає надзвичайно сильний біль (VAS 8–9), який при розпитуванні пацієнт характеризує як найсильніший у житті («наче лусне голова»). Біль локалізується в лівій потилично-скроневій ділянці з відчуттям «тиску на очі». Інтенсивний біль тривав 1,5–2 хвилини, потім його вираженість зменшувалася до VAS 3, і такий остаточний біль зберігався до 1,5 години. На початку на-паду пацієнт приймав 2 таблетки спазмалгону (метамізол натрію моногідрат, пітофенону гідрохлорид, фенпіверинію бромід).Головний біль не супроводжується нудотою, фото- й фонофобією. Також немає вегетативних проявів, характерних для тригемінальних вегетативних цефалгій (ін’єкція кон’юнктиви та/або сльозотеча, закладення носа та/або ринорея, набряк повік, потіння лоба та обличчя, почервоніння лоба та обличчя, відчуття закладення вуха, міоз та/або птоз).Під час третього нападу пацієнт, відчувши «пульсацію в голові», зменшив активність і рівень збудження, внаслідок чого біль не сягнув вище рівня VAS 4 і згодом припинився. Пацієнт зазначає, що замолоду мав один епізод головного болю (не пов’язаного з сексуальною активністю), що тривав кілька днів. Із 35-річного віку з’явилися головні болі тієї ж локалізації (ліва потилично-скронева ділянка), тупі, низької інтенсивності (VAS 3), які виникають при фізичних навантаженнях, особливо пов’язаних із нахилами («качання черевного преса» – не більше 15 нахилів, робота на городі – сапання).При нападах інтенсивного головного болю, що настають вибухоподібно, у тому числі при першому нападі головного болю, пов’язаного з сексуальною активністю, завжди слід виключати такі види патології, як субарахноїдальний крововилив, внутрішньочерепна й екстракраніальна артеріальна дисекція та синдром оборотної мозкової вазоконстрикції – reversible cerebral vasoconstriction syndrome (RCVS). Ми призначили мультиспіральну комп’ютерну томографію (МСКТ) черепа й головного мозку з МСКТ-ангіографією, яка не виявила патологічних змін.
18
Okusok, O. M., L. A. Hryshchuk, I. V. Zhuklevich та P. S. Tabas. "ВИКОРИСТАННЯ БІОХІМІЧНИХ МАРКЕРІВ ТА КОМПЮТЕРНОЇ ТОМОГРАФІЇ У ДІАГНОСТИЦІ УРАЖЕНЬ ПЕЧІНКИ ПРИ ТУБЕРКУЛЬОЗІ ЛЕГЕНЬ". Вісник наукових досліджень, № 4 (13 січня 2018). http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2017.4.8299.
Повний текст джерелаАнотація:
Порушення функції печінки у хворих на туберкульоз легень зумовлені різними факторами, зокрема токсичним впливом протитуберкульозних препаратів. Виявити такі порушення можливо за допомогою біохімічних та інструментальних досліджень.Мета дослідження – визначити біохімічні маркери печінки, а також зміни тканини печінки у хворих на вперше діагностований туберкульоз легень за допомогою комп’ютерної томографії до лікування і при виписці зі стаціонару.Результати досліджень та їх обговорення.Для здійснення поставленої мети було обстежено 29 хворих на вперше діагностований туберкульоз легень до лікування і при виписці зі стаціонару після терапії протитуберкульозними препаратами першого ряду. Пацієнтів поділили на дві групи: перша – хворі (15 осіб), у яких при госпіталізації інтоксикаційний синдром був помірно виражений; друга – пацієнти (14 осіб), у яких при госпіталізації інтоксикаційний синдром був значно виражений. Усім хворим при прийнятті й виписці було проведено комп’ютерну томографію легень та печінки. Щільність печінки визначали у IV, VII та VIII її сегментах із визначенням одиниць Хаунсфільда за допомогою програми Radi Ant DICOM Viewer. Проведено кореляційний аналіз змін біохімічних маркерів та щільності тканини печінки в кожній групі. За результатами, отриманими до лікування, у другій групі спостерігали зворотний зв’язок високої сили між рівнями АС Т і HU (r=-0,72; -0,83; -0,64), АЛ Т і HU (r=-0,62; -0,73; -0,61). У хворих на вперше діагностований туберкульоз легень після лікування було вірогідне збільшення таких показників, як аланінамінотрансфераза, лужна фосфатаза та гамма-глутамілтранспептидаза. Тривала протитуберкульозна терапія призводить до зменшення щільності печінки, що відображається зменшенням одиниць Хаунсфільда і може бути пов’язане з розвитком жирового гепатозу печінки.Висновки. Визначення щільності тканини печінки у хворих на вперше діагностований туберкульоз легень до лікування і при виписці зі стаціонару за допомогою комп’ютерної томографії може слугувати допоміжним методом для діагностики функціональних порушень печінки.
19
Buchneva, O. V. "Інструментальні методи дослідження при гострих аортальних синдромах: переваги та недоліки методів". Cardiology and cardiac surgery: continuous professional development, 22 квітня 2019, 44–52. http://dx.doi.org/10.30702/ccs.201905.02.0094452.
Повний текст джерелаАнотація:
Лікування хворих із захворюваннями та пошкодженнями аорти є одним з найважливіших завдань сучасної судинної реконструктивної хірургії. За умови своєчасної та точної діагностики гострої патології аорти, розривів аневризм, розшарувань і поранень аорти можливе успішне хірургічне лікування хворих та постраждалих.
Основними методами діагностики гострого аортального синдрому є ультразвукове до-слідження, мультиспіральна комп’ютерна томографія, ангіографія. Однак кожен метод має свої обмеження, при використанні будь-якого методу можливі діагностичні помилки.
Вивчена діагностична ефективність методів діагностики при гострій патології аорти, пе-реваги та обмеження кожного методу діагностики та їх причини, розроблена оптимальна послідовність застосування методів променевої діагностики, алгоритми обстеження хво-рих при гострих аортальних синдромах.
20
Логаніхіна, К. Ю., І. В. Бєлоус, І. Б. Мельник, С. В. Дибкалюк, В. Г. Несукай та І. С. Зозуля. "Можливості мультиспіральної комп’ютерної томографії у діагностиці синдрому компресії хребтової артерії". Ukrainian Medical Journal 140 (18 листопада 2020). http://dx.doi.org/10.32471/umj.1680-3051.140.193491.
Повний текст джерела
21
Oryshchyn, N., Y. Ivaniv та Yu Palamarchuk. "Синдром некомпактного міокарда лівого шлуночка: огляд літератури та власна практика візуалізації". Cardiology and cardiac surgery: continuous professional development, 3 травня 2019, 68–83. http://dx.doi.org/10.30702/ccs.201905.02.0016883.
Повний текст джерелаАнотація:
Синдром некомпактного міокарда лівого шлуночка (СНКМ ЛШ) – вроджена патологія міокарда внаслідок порушень ембріогенезу. Характерна ознака СНКМ – наяв-ність двошарової будови міокарда лівого шлуночка із компактним зовнішнім шаром і не-компактним внутрішнім шаром, представленим численними трабекулами із глибокими синусами між ними, які сполучаються із порожниною ЛШ. Патологія структури міокарда ЛШ призводить до дилятації камер серця, розвитку серцевої недостатності та аритмій, між-трабекулярні синуси можуть бути джерелом формування тромбів і причиною системних тромбоемболій. До методів діагностики СНКМ ЛШ належать методи візуалізації серця: ехо-кардіографія, магнітно-резонансна томографія серця, мультидетекторна комп’ютерна то-мографія, вентрикулографія. Діагностичним критерієм СНКМ ЛШ є співвідношення неком-пактного і компактного шарів міокарда. Серйозний прогноз у значного відсотка пацієнтів і можливість ефективного лікування є підставою для поширення наукової інформації про ді-агностику цієї патології серед кардіологічної спільноти. Наведені приклади спектра клініч-них та ехокардіографічних проявів СНКМ ЛШ у пацієнтів.
22
Готюр, О. І., та Х. В. Влашин. "КОЖЕН ПАЦІЄНТ МАЄ ПРАВО НА МАКСИМАЛЬНО ЯКІСНІ ТА БЕЗБОЛІСНІ МЕДИЧНІ ПРОЦЕДУРИ". Art of Medicine, 22 березня 2019, 48–51. http://dx.doi.org/10.21802/artm.2019.1.9.48.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасна діагностика та новітні технологічні можливості сучасної медицини просто вражають. Комп’ютерна діагностика, магнітно-резонансна томографія із контрастуванням, онкологічні лабораторні показники та багато інших діагностичних тестів дозволяють професіоналам медичної практики своєчасно встановлювати діагнози та надавати кваліфіковану медичну допомогу пацієнтам.
Часто хвороби пацієнтів впливають на їх психологічний стан. Пацієнти які виснажилися від свого фізичного не задоволення, стають вередливими, вимагають гіперопіки до себе, особливо ті пацієнти, які спостерігають за можливостями сучасної медицини із телесеріалів, інтернету. Але, як виявляється, 20 % населення пострадянських країн та 10 % американців, не просто «капризують», а хворіють на – трипанофобію.
Згідно нашого дослідження, яке відбувалося на базі ЦМКЛ приймального відділення, на основі соціологічного опитування з 80 опитаних пацієнтів – 11 пацієнтів боялися ін’єкцій, 15 пацієнтів мали підвищений поріг больової чутливості, а 2 пацієнти навіть відмовилися від госпіталізації у стаціонар через синдром «білого халата». Це означає, що 35 % пацієнтів могли б отримати більш кваліфіковану медичну допомогу, якщо б попередньо знали про причину своїх фобій та були проінформованими про те, що мають право на безболісні процедури і правильну підготовку до медичних маніпуляцій.
23
Ціфринець, О. І., та В. М. Денисенко. "ДІАГНОСТИЧНА ЦІННІСТЬ КОМП'ЮТЕРНОЇ ТОМОГРАФІЇ ТА МАГНІТНО-РЕЗОНАНСНОЇ ТОМОГРАФІЇ ПРИ МІСЦЕВИХ УСКЛАДНЕННЯХ ГОСТРОГО ПАНКРЕАТИТУ". Art of Medicine, 22 березня 2019, 153–60. http://dx.doi.org/10.21802/artm.2019.1.9.153.
Повний текст джерелаАнотація:
Гострий панкреатит (ГП) – первинно-асептичне запалення демаркаційного характеру, в основі якого лежать процеси некробіозу панкреатоцитів, ферментативної, оксидантної аутоагресії з наступним розвитком некрозу, дегенерації підшлункової залози (ПЗ), ураженням життєво-важливих органів і наступним приєднанням гнійної інфекції.
ГП є частою причиною гострого живота і його ускладнень, які, в результаті, можуть призвести до смерті. Найбільш частою причиною ГП є біліарний калькульозний холецистит та зловживання алкоголем. Комп'ютерна томографія (КТ), магнітно-резонансна томографія (МРТ) не є необхідністю в діагностиці ГП, але вони є фундаментальними інструменти для виявлення причин, ступеня тяжкості і ускладнень ГП. Оцінка ступеня тяжкості ГП насправді одне з найважливіших питань в лікуванні даного захворювання, оскільки ми можемо оцінити тяжкість стану хворого та спрогнозувати перебіг захворювання, використовуючи, наприклад, шкалу Бальтазар. Комп’ютерна томографія (КТ) є одним з найчутливіших методів дослідження (71-100%) при ГП і його ускладненнях, що дає різнобічну інформацію про стан ПЗ і заочеревинного простору, залучення в процес жовчовивідних шляхів. КТ з контрастуванням – це золотий стандарт обстеження пацієнтів з ГП, яким легко можна скористатися в ургентній ситуації, дозволяє з високою точністю діагностувати наявність панкреонекрозу, оцінити його масштаб і локалізацію, виявити різноманітні ангіогенні ускладнення. Діагностична цінність МРТ не менша, ніж в КТ, але діагностичний процес займає набагато більше часу, тому утруднює використання в невідкладній ситуації. Ускладнення гострого панкреатиту можна поділити на локалізовані та генералізовані. До локалізованих ускладнень можна віднести: гострі перипанкреатичні рідинні скупчення (ГПРС), гострі некротичні скупчення (ГНС), відмежовані некрози (walled-off necrosis), псевдокисти, тромбоз вен, псевдоаневризми та кровотечі. З генералізованих ускладнень можливі синдром поліорганної недостатності (СПОН) та сепсис. У цьому огляді ми зосередилися на КТ і МРТ-висновках місцевих ускладнень ГП, коли і як проводити КТ і МРТ. Ми також звернули увагу на останні розробки в діагностичній класифікації ускладнень ГП.