Статті в журналах з теми "Комплекси важелів"

Ведення мисливського господарства є невід'ємною складовою частиною суспільного використання природних ресурсів. Це особлива галузь, що розвивалася одночасно із розвитком людини. Її вклад у сучасний стан людства важко переоцінити. Хоча самі тлумачення понять "мисливства", "полювання", "добування" давно змінили свою первозданну сутність та значення й у розвиненій цивілізованій системі еколого-економічних відносин переросли у поняття "ведення мисливського господарства". Це комплексний, складний, науковий підхід до охорони, відтворення та невиснажливого, раціонального користування ресурсами мисливських угідь і тварин. Ведення мисливського господарства мають провадити люди, що дійсно люблять природу і є спеціалістами своєї справи. При цьому особливу роль відводять державному регулюванню через відповідні важелі стимулювання раціонального ведення мисливського господарства. Одним з таких важелів має стати дієвий механізм справляння плати за спеціальне використання ресурсів мисливських угідь. У роботі досліджено підходи до визначення плати за спеціальне використання мисливських угідь та самого механізму справляння плати. Відзначено основні умови дієвості запропонованої методики та її недоліки. Запропоновано більш універсальну методику, яка є простішою для розрахунків та менш часозатратною.

Вплив фіскального механізму на інвестиційні процеси здійснюється через його структуру та спрямованість складових на вирішення конкретних завдань і досягнення реального ефекту, що відбувається завдяки фінансовим ресурсам, які формуються, розподіляються та використовуються на задоволення інвестиційних потреб суб’єктів економіки. Зазначене обумовлює актуальність дослідження структурних складових фіскального механізму та їх впливу на здійснення інвестицій. Стаття присвячена виокремленню та обґрунтуваннюю структурних складових фіскального механізму регулювання інвестиційних процесів. Специфіка наукових завдань, що становлять предмет дослідження, вимагала використання комплексу спеціальних методів, застосування яких допомогло визначити структурні складові фіскального механізму регулювання інвестиційних процесів, зокрема методи, форми, інструменти та важелі. У статті досліджено зміст методів фіскального механізму регулювання інвестиційних процесів і запропоновано до них відносити планування, організацію та контроль. Розглянуто сутність форм фіскального механізму регулювання інвестиційних процесів і обґрунтовано їх склад, що охоплює податкову форму мобілізації бюджетних доходів, неподаткову форму мобілізації бюджетних доходів, трансфертування, кошторисне фінансування, бюджетне інвестування, бюджетне резервування, фінансування бюджету, кредитування бюджету, державні (місцеві) запозичення, державні (місцеві) гарантії. Визначено зміст інструментів фіскального механізму регулювання інвестиційних процесів і рекомендовано до них включати доходи, видатки, балансування бюджету та державне (місцеве) кредитування. Висвітлено сутність важелів фіскального механізму регулювання інвестиційних процесів і запропоновано відносити до них засоби, завдяки яким підсилюється дія фіскальних інструментів, яка може мати як стимулювальний, так і стримувальний характер. В результаті дослідження доведено, що фіскальний механізм регулювання інвестиційних процесів є сукупністю методів, форм, інструментів і важелів впливу держави на процес формування, розподілу та використання фінансових ресурсів з метою реалізації фіскальної політики, спрямованої на незворотні, закономірні, кількісні, структурні та якісні соціально-економічні зміни, обумовлені реалізацією інвестицій.

В умовах перманентної політичної та економічної кризи в Україні, непередбачуваних викликів внутрішнього та зовнішнього середовища актуальним є обгрунтування детермінант управління інвестиціями на регіональному та місцевому рівнях та стимулювання соціально-економічного розвитку. Україна потребує суттєвих структурних змін, а це неможливо без формування механізму відтворення цілісної національної еко-номіки. Обґрунтувано рубрикатори ефективності управління інвестиціями та можливі напрями її підвищення в умовах нестабільного середовища. Досліджено прагматику економічної ситуації України, проаналізовано напрацювання відомих наукових економічних шкіл у питаннях управління інвестиціями на регіональному та місцевому рівнях. Обгрунтовані теоретико-методичні засади оцінювання ефективності управління інве-стиціями. Оскільки йдеться про перехід до регульованої ринкової економіки, можна передбачити, що методо-логічно і практично постає досить складне питання взаємодії процесу планування інвестицій із ринковим ме-ханізмом, якому не притаманний плановий диктат. Тому роль планування має бути докорінно змінена таким чином, щоб воно не тиснуло і не заважало розвиткові ринкових відносин в інвестиційному комплексі. Запропо-новано напрями підвищення результативності використання важелів управління інвестиціями в умовах не-стабільного середовища. Зроблено висновок, що важелі стабілізаційної політики працюють не тільки в періоди кризи, а й у випадках необхідності закріплення досягнутого рівня розвитку, підтримки загальної еко-номічної рівноваги за повної зайнятості, стійкого зростання економіки, стабільного рівня цін і збалансованого платіжного балансу, запобігання небажаного виходу параметрів економіки за допустимі межі через вплив на сукупний попит чи сукупну продукцію. Зокрема, підвищення результативності управління економічної політики має проводитися в розрізі цільового, функціонального та ресурсного підходів.

Актуальність теми дослідження. Прагнення побудови відкритої соціально-економічної моделі національного господарювання, інтеграційні процеси, діджиталізація зумовлюють актуальність проблем державного регулювання сталого розвитку сільського господарства на засадах генерації нових знань, інноваційних технологій і їх освоєнні у аграрному виробництві. Постановка проблеми. Сталий розвиток сільського господарства є системою узгоджених комплексних дій держави (інструментів, засобів, важелів, інститутів), орієнтованих на забезпечення його стійкого сталого розвитку з урахуванням умов цифровізації та специфічних особливостей функціонування. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Наукові погляди щодо регулювання розвитку сільського господарства на засадах сталості, значною мiрою представлені у наукових доробках таких вчених, як: А. Андрiйчук, I. Бланк, В. Лук’янова, А. Мазаракi, В. Маргасова, В. Нижник, В. Павлова, О. Пересада, В. Прокопенко, І. Ревак, П. Саблук, Г. Савiна, К. Шапошников, С. Шкарлет та iн. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Вивчення практики регулювання розвитку сільського господарства свідчать про те, що деякі аспекти теоретико-концептуального обґрунтування і методичного забезпечення державного регулювання сталого розвитку сільського господарства розроблені недостатньо й вимагають подальшого удосконалення. Постановка завдання. Метою статті є розробка практичних рекомендацій щодо функціонування системи державного регулювання сталого розвитку сільського господарства в Україні. Виклад основного матеріалу. У статті обґрунтовано, концептуальні уявлення про державне регулювання сталого розвитку сільського господарства в частині ідентифікації складових елементів (суб’єкти регулювання; нормативне, бюджетне, податкове та митне забезпечення; регулятори та інформаційне забезпечення), уточненні їхніх змістовно-функціональних характеристик з урахуванням вимог цифрової трансформації національного господарства. Висновки. Сформовано наукове підґрунтя для окреслення напрямів державного впливу на сільське господарство через комплекс регуляторних дій, орієнтованих на досягнення цілей сталого розвитку.

У статті досліджено проблему формування системи адаптації суб’єкта господарювання до динамічних умов невизначеності зовнішнього середовища. Розглянуто концептуальні підходи до управління адаптивним розвитком підприємства. Проаналізовано особливості адаптивного управління потенціалом суб’єкта господарювання у конкурентному середовищі. Проведено аналіз ефективності діяльності та проблем розвитку підприємств олійно-жирової галузі. Діагностовано чинники зовнішнього середовища та важелі впливу на економічну стабільність функціонування суб’єктів господарювання. Проаналізовано сучасні тенденції формування системи забезпечення інноваційної адаптивності суб’єктів господарювання олійно-жирового комплексу. Запропоновано систему адаптації як стратегічного вектора управління підприємством в умовах турбулентності зовнішнього середовища. Обґрунтовано шляхи протидії та мінімізації негативного впливу зовнішніх та внутрішніх загроз на суб’єкт господарювання.

Розроблено комплексне методологічне підґрунтя для дослідження й опису гомеостатичних механізмів забезпечення стійкості економічних систем, що полягає у обґрунтуванні й удосконаленні понятійно-категоріального апарату теорії сталого господарювання, за використання якого структуровано й ідентифіковано чотири види гомеостазу (еволюційний, структурний, резистентний, системний). Розкрито їхній ієрархічний замкнений взаємозв’язок та взаємозалежність між чотирма підсистема управління гомеостазом; стабілізаційні, інерційні, адаптаційні, організаційно-економічні, кінематичні, кібернетичні, алармові, когнітивно-інформаційні, репаративні, регенеративні, бінарні, специфічні й прогностичні управлінські властивості економічних систем, якими мають володіти останні задля досягнення певного виду гомеостазу. Обґрунтовано комплекс умов і механізмів забезпечення оберненого взаємозв’язку між елементами саморегулюючої економічної системи та її адаптації до зовнішніх і внутрішніх трансформацій задля досягнення певного виду гомеостазу. Це стало основою побудови схеми замкненого взаємозв’язку і взаємозалежності між чотирьохрівневою ієрархією гомеостатичних властивостей, яка убезпечує проектування регуляторів і важелів консолідації за пріоритетними об’єктами внаслідок набування утвореннями системних ознак за чотирма видами гомеостазу. Доведено, що вказане уможливлює: формування матричної управлінської структури щодо забезпеченням стійкості економічних систем; створення конгруентного інституційного середовища на кожному етапі досягнення системного гомеостазу; ефективне подолання інституційних обмежень, поряд, із елімінуванням різної природи найгостріших загроз і ризиків сталому розвитку. Сформульовано методологічні висновки за наслідками проєктної реалізації (в турбулентних умовах) чотирьох етапів управління забезпеченням стійкості економічних систем за домінантами гомеостазу. Підтверджено, що в наслідок досягнення гомеостазу: система не лише зберігає головні життєво важливі параметри в процесі адаптації до умов функціонування і критичних зрушень, а й забезпечує стабілізацію діяльності; системні гомеостатичні властивості та її стабілізаційні параметри залежать від набутих системою на попередніх етапах генерування еволюційних, структурних та резистентних ознак; для системи та її елементів чи процесів (економічної, виробничої, природно-ресурсної, соцієтальної природи) у кожний момент часу має визначатися стан за узагальненими результатами оцінювання п’яти властивостей і стабілізаційних параметрів (самовирівнювання, інерційності, запізнення, вимірів галузевої та структурно-логічної побудови) та задаватися концепт зміни цих параметрів і властивостей у часі.

У статті встановлено необхідність формування і реалізації механізму стратегічного управління підприємством внаслідок його функціонування у мінливих умовах зовнішнього середовища з його динамічними змінами, обумовленими загостренням карантинних обмежень, пов’язаних із боротьбою з COVID-19. Надано функціонально-семантичний аналіз таких категорій, як «механізм», «господарський механізм», «організаційний механізм», «економічний механізм», «організаційно-економічний механізм», «механізм стратегічного управління», «організаційно-економічний механізм управління». Наведено специфічні особливості між господарським, економічним та організаційно-економічним механізмами. Встановлено, що за своїми властивостями економічний механізм є важливою структурною складовою частиною загального господарського механізму та «працює» на засадах використання економічних важелів, використовуючи які, суб’єкт управління чинить безпосередній вплив на об’єкт управління. Визначено, що організація за своїми властивостями не є функцією управління, а економічний механізм характеризується ширшим і вагомішим змістом, ніж управління. Головна роль в управлінні належить саме економічному механізму, оскільки саме він чинить безпосередній вплив на формування й функціонування структурних елементів організаційного механізму. З’ясовано, що в основі наведених понять лежать системний підхід, на базі якого робиться припущення, що будь-яка система є певною сукупністю взаємопов’язаних елементів, має вхід, вихід і зв’язки із зовнішнім оточенням, та комплексний підхід, який передбачає всебічне охоплення усіх сфер і рівнів функціонування економічної діяльності підприємства. Запропоновано авторське визначення організаційно-економічного механізму стратегічного управління підприємством, сутність якого зводиться до такого: це забезпечення комплексного використання економічних законів, методологічних підходів і принципів управління, які в практичній діяльності підприємства реалізуються за допомогою удосконалення організаційних структур управління. За допомогою методів та важелів механізму досягається узгодження ухвалення рішень з економічними законами, методологічними підходами та принципами управління.

У науковій статті розглянуто роль, значення і дієвість надзвичайно важливого питання, а саме економічних методів управління, що посідають сьогодні найважливіше місце в системі методів менеджменту. Адже економічні методи в сучасному управлінні впливають як на ефективний розвиток суб’єктів господарювання так як охоплюють питання виробництва і реалізації виробленої ними продукції, ціноутворення, інвестування, кредитування, ведення чіткого госпрозрахунку, систему податків і інші економічні важелі. Наші дослідження і практичний досвід показують, що економічні методи є особливо важливими і актуальними в період формування ринкових умов, які наділяють господарюючі підприємства самостійно формувати ціни на продукцію чи послуги, самостійно обирати поставщиків необхідних ресурсів, а також запроваджувати ту чи іншу форму оплати праці, як головного стимулу працівників підприємства та інше. Враховуючи це якраз широке та вміле використання економічних методів дає можливість уникнути небажаних прорахунків, а то й запобігти окремих ризиків в господарській діяльності. Також нами в статті показано якраз те, що в умовах сьогодення без вмілого застосування економічних методів управління неможливо досягти бажаних результатів в діяльності того чи іншого підприємства, адже економічні методи управління охоплюють цілий комплекс взаємопов’язаних питань, без яких марно сподіватися на ефективні результати виробничої діяльності. В статті відображено також роль економічних методів та їх взаємодоповнюючих складових, що прямо впливають на розвиток питань соціальної значимості колективу підприємства, що є в даний час надзвичайно важливим, адже дає можливість в забезпеченні дієвого та позитивно морального настрою працюючих на підприємстві. Особливу увагу у публікації звернуто на виняткову важливість економічних методів управління, які є досить дієвими важелями у забезпечені ефективного госпрозрахунку підприємства, адже лише на розрахунковій основі по кожному напрямку господарської діяльності стає можливим забезпечити основне завдання господарюючого підприємства, а саме, досягти максимального прибутку з найменшими витратами. В даній публікації досить змістовно показано як економічні методи управління сприяють виконанню певних взаємопов’язаних відповідних функцій менеджменту. Наведені окремі приклади досягнутих виробничих та фінансових здобутків, а також матеріального стимулювання працюючих в сільськогосподарських підприємствах Волинської області завдяки використанню ефективних методів управління.

Стаття присвячена теоретичним засадам формування організаційно-економічного механізму розвитку інноваційного підприємництва на рівні регіону. Проаналізовано та визначено основні фактори впливу на стан та розвиток інноваційного підприємництва в регіоні, до яких віднесено: посилення деструктивних впливів на стан та розвиток регіону; нестача кваліфікованих кадрів, задіяних в розвитку інноваційного підприємництва; недосконалість комунікацій між наукою, бізнесом та владою; відсутність єдиного стратегічного бачення розвитку інноваційного підприємництва регіонів держави тощо. Визначено структурні елементи досліджуваного механізму, до яких віднесено організаційні, інституційні та економічні складові, що формують комплекс важелів управління процесом розвитку інноваційного підприємництва регіону. Систематизовано основні типи стейкхолдерів розвитку інноваційного підприємництва регіону, до яких віднесено органи влади, підприємницькі суб’єкти регіону, інвестори, громадськість, міжнародні стейкхолдери, інститути знань. З метою більш чіткого визначення переліку інструментів досліджуваного механізму, які відповідають його конкретним стратегічним цілям, сформовано та деталізовано пріоритети регулювання розвитку інноваційного підприємництва регіону. До таких приорітетів віднесено: формування та реалізацію конкурентоспроможних регіональних інноваційних продуктів та послуг; підвищення рівня якості інституційної інфраструктури інноваційного підприємництва регіону; удосконалення інформаційного забезпечення інноваційного підприємництва регіону; організація системи якісної підготовки кваліфікованих фахівців для сфери інноваційного підприємництва; системна детінізація діяльності суб’єктів підприємництва регіону. Доведено, що регулювання розвитком інноваційного підприємництва регіону здійснюється шляхом визначення і підтримки пріоритетних напрямів як державного та галузевого, так і регіонального та місцевого рівня. Більшість регіонів, шляхом формування і реалізації регіональних стратегій та програм самостійно здійснюють підтримку та розвиток інноваційного підприємництва, виділяють кошти з власних бюджетів на провадження науково-дослідницької діяльності та на впровадження інновацій в регіоні. Крім того, регіони захищають права та інтереси суб’єктів інноваційної діяльності, забезпечують фінансову підтримку виконання інноваційних проектів, стимулюють комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, що кредитують виконання інноваційних проектів; підтримують функціонування і розвиток сучасної інноваційної інфраструктури регіону тощо. Організаційно-економічний механізм розвитку інноваційного підприємництва може стати дієвим напрямом соціально-економічного розвитку регіону. Чітке та дієве регулювання процесів розвитку інноваційного підприємництва регіонів передбачає застосування комплексу економічних, організаційних та інституційних заходів, що забезпечують ефективне використання ресурсного потенціалу регіону, реалізацію потенціалу всіх суб’єктів інноваційного підприємництва та збалансування інтересів усіх стейкхолдерів регіону. Визначено, що не існує ідеальної формули для створення оптимальної системи регулювання розвитку інноваційного підприємництва, але реалізація цілеспрямованої, послідовної та добре продуманої регіональної політики у даній сфері дозволяє досягти значних позитивних результатів.

У статті обґрунтовано необхідність впровадження smart-освіти як відповіді на запити прогресивного суспільства. Розкрито сутність smart-освіти як комплексу елементів освітньої системи, що набувають цілісності завдяки Інтернет-мережі задля реалізації мети та змісту освіти. З’ясовано, що smart-освіта як інновація спрямована насамперед на більш раціональне вирішення актуальних освітніх задач за допомогою використання вже наявних ресурсів та засобів – таких як Інтернет, гаджети, мультимедійні пристрої – в навчальних цілях. Виокремлено основні риси концепції smart-освіти: індивідуалізація освітнього процесу; вмотивованість до навчання; адаптивність імплементації; технічне й технологічне розмаїття.Обґрунтовано, що smart-освіта завдяки прогресивності та повноцінному залученню технологій і гаджетів в процес навчання здатна вплинути на студентів позитивним чином, при цьому інноваційність освітнього середовища є одним із ключових мотиваційних важелів впливу. Саме інноваційність та індивідуалізацію освіти необхідно позиціонувати як альтернативу застарілому баченню в площині формальної вищої освіти.У результаті проведеного дослідження доведено, що вітчизняна освітня система знаходиться в кризовому, трансформаційному стані. При цьому, перебуваючи на зламі століть, етап трансформації знаходить своє відображення як в освітній так і в економічній, соціальній, демографічній та культурній сферах життя України. Вважаємо, що саме концепція smart-освіти є вагомим кроком назустріч вирішенню цих проблем. Розглядаючи її як можливість модернізувати застарілу освітню парадигму, можемо зауважити, що дана концепція цілком здатна реагувати на численні виклики сучасного соціуму.

Мета: дослідити сучасні стратегії та підходи до профілактики вживання алкоголю і зменшення шкоди, пов’язаної з цим чинником ризику, в стратегічних документах Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). Матеріали і методи. При виконанні дослідження використано бібліографічний та інформаційно-аналітичний методи. Науковою базою є інформаційні, стратегічні, програмні та робочі документи ВООЗ та Європейського регіонального бюро (ЄРБ) ВООЗ. Результати. Аналіз стратегічних і програмних документів ВООЗ, ЄРБ ВООЗ, ООН, ЄС засвідчив пріоритетність питань профілактики та скорочення нездорового вживання алкоголю в рамках боротьби з неінфекційними захворюваннями та зміцнення здоров’я населення. Глобальний план дій щодо неінфекційних захворювань, Глобальна стратегія скорочення шкідливого вживання алкоголю висвітлюють перспективні напрями запобігання нездоровій алкогольній поведінці та зменшення поширеності цього чинника ризику з використанням популяційних, групових та індивідуальних підходів, економічних, правових, інформаційних, медичних та інших важелів. Регіональні європейські документи, насамперед Європейський план дій зі скорочення шкідливого вживання алкоголю на 2012–2020 рр., представляють комплекс дієвих заходів, що стосуються впровадження заходів маркетингової та цінової політики, підвищення обізнаності громадян, боротьби з водінням у нетверезому стані, лідерства і прихильності, скорочення негативних наслідків вживання алкоголю та алкогольної інтоксикації в рамках сектору охорони здоров’я, зменшення доступності алкогольних напоїв, скорочення вживання, виробленої незаконно алкогольної продукції або неорганізованим сектором, моніторингу та епідеміологічного нагляду. Висновки. Визначені перспективні напрями, стратегії та заходи протидії нездоровому вживанню алкоголю, які окреслено міжнародними та регіональними документами в охороні здоров’я, є основою для обґрунтування і розробки концептуальних засад та конкретних планів дій з профілактики і боротьби з негативними наслідками вживання алкоголю населенням з урахуванням національного контексту.

У системі економічних показників фінансові результати, у яких відображені різні сторони ви-робничої, збутової, постачальницької і фінансової діяльності підприємства, посідають чільне місце. Сучасна практика засвідчує гостру необхідність досліджень формування та використання прибутку, підтвердженням чого є хронічна нестача коштів практично в усіх секторах фінансової системи України та незадовільний фі-нансовий стан значної частини суб’єктів господарювання. У зв’язку з цим гострою потребою стало всебічне і детальне вивчення прибутку, який займає центральне місце в загальній системі вартісних інструментів і ва-желів управління економікою. Це виражається в тому, що фінанси, кредит, ціни, собівартість та інші важелі прямо чи опосередковано пов’язані з прибутком. У статті обґрунтовано теоретико-методичні підходи сто-совно ролі держави та системи макроекономічних чинників впливу на фінансові результати діяльності суб’єктів господарювання. Проведено аналіз фінансових результатів (прибутку та рентабельності) підпри-ємств України за 2014-2018 рр. Висвітлено завдання комплексу першочергових інституційних перетворень, які сприятимуть у майбутньому зростанню прибутковості підприємств та посиленню активності держави у формуванні економічних і правових умов діяльності суб’єктів господарювання України. Проведені дослідження переконують у тому, що позитивний вплив макроекономічних (зовнішніх) факторів справляє вкрай важливий вплив на формування фінансових результатів діяльності підприємств. Зроблено висновок, що завдання держа-ви – максимізувати резерви підвищення прибутковості суб’єктів господарювання у царині державної фінансо-вої політики.

У статті досліджено теоретичні основи побудови механізму управління прибутком підприємства. Обґрунтовано, що незважаючи на те, що управління формуванням прибутку підприємства інтегроване в загальну систему управління прибутком, воно є окремим об’єктом управління, який має свої специфічні особливості. На основі узагальнення думок видатних науковців на практиків було сформовано авторське визначення понять «управління прибутком підприємства» та «механізм управління прибутком підприємства». Доведено, що розроблений механізм управління прибутком підприємства є сучасною дієвою комплексною технологією менеджменту, застосування якої дає змогу здійснювати ефективний процес управління прибутком, що сприяє стійкому економічному розвитку суб’єктів господарювання у довгостроковій перспективі. Обґрунтовано, що структура механізму управління прибутком підприємства формується із комплексу взаємопов’язаних підсистем управління прибутком: організаційної підсистеми, підсистеми забезпечення, процедур управління прибутком, моніторингу та оптимізації контролю. Розроблені та детально розписані основні елементи даного механізму. Показаний взаємозв’язок між методами і важелями даного механізму, за принципом відповідності методів управління важелям їх дії в процесі реалізації процедур управління прибутком підприємства. В основі побудови комплексної та цілісної структури механізму управління прибутком підприємства має бути функціонально-ресурсний підхід, поскільки саме він формує раціональне підґрунтя для забезпечення ефективного функціонування механізму управління прибутком у довгостроковій перспективі.

Анотація. Запропоновано погляд на проблеми забезпечення економічної стійкості в Україні в умовах пандемії COVID-19. Здійснено ґрунтовний аналіз досліджень з розвинених країн і країн, що розвиваються, в розрізі соціо-економічних наслідків коронокризи і шляхів підвищення економічної стійкості в умовах пандемії COVID-19. Виділено ключові драйвери коронокризи та її вплив на економіку в світі загалом і Україні зокрема. Розглянуто основні соціально-економічні наслідки пандемії COVID-19. Наведено приклади заходів, які запроваджуються урядами різних країн світу, що спрямовані на відновлення економічної стійкості в умовах пандемії COVID-19. Окремий фокус спрямовано на причинно-наслідкові зв’язки в розвитку коронокризи щодо економічної стійкості. Наголошено на нетиповому перебігу коронокризи в порівнянні з «традиційними» фінансовими і соціально-економічними кризами. Подано особливості заходів урядів країн світу в умовах коронокризи, що сфокусовані на важелях соціальної підтримки та діджиталізації. Узагальнено кращі практики з подолання негативних соціально-економічних наслідків пандемії COVID-19, що спрямовані на укріплення економічної стійкості. Наведено приклади заходів соціальної підтримки та діджиталізації в контексті мінімізації негативних наслідків коронокризи. Здійснено огляд комплексу заходів Уряду України на тлі пандемії COVID-19, що покликані зміцнити економічну стійкість України. Виділено релевантні рішення щодо боротьби з негативними соціально-економічними наслідками коронокризи, спираючись на українську проблематику. Виділено потенційні зони ризику фінансової та соціально-економічної природи в контексті коронокризи, базуючись на особливостях національної економіки України. Визначено пріоритетні напрями для формування комплексу заходів Уряду України в контексті боротьби з негативними соціально-економічними наслідками пандемії COVID-19. Подано авторське бачення щодо заходів соціальної підтримки та діджиталізації, що були би дієвими в укріпленні економічної стійкості на тлі коронокризи в Україні. Наголошується на тому, що з метою досягнення економічної стійкості важливо підтримувати баланс у заходах між запобіганням новим випадкам інфікування COVID-19 і відновленням росту економічної активності. Ключові слова: економічна стійкість, COVID-19, коронокриза, програма соціальної підтримки, програма підтримки бізнесу, діджиталізація. Формул: 0; рис.: 0; табл.: 0; бібл.: 18.

Проаналізовано освіту з погляду освітнього рівня, здобуття якого передбачає системне та цілеспрямоване оволодіння змістом навчання. То, згідно з чинним законом, освіта – це, передусім, сукупність систематизованих компетентностей, знань, умінь, практичних навичок, способів мислення (компетентностей), професійних, світоглядних, громадянських якостей та морально-етичних цінностей, що набуваються в закладах середньої освіти. Це цілком відповідає європейським тенденціям розвитку освіти на засадах компетентнісного підходу. Відповідно, й освітню діяльність розглядаємо ширше (не лише як надання освітніх послуг із видачою відповідного документа, а й орієнтація на задоволення освітніх потреб школяра). Якість освітньої діяльності трактуємо не тільки як сукупність характеристик системи освіти та її складників, а й рівень організації освітнього процесу, орієнтованого як на забезпечення здобуття особами якісної освіти, так і на створення нових знань. Концептуально закладається модель сучасної динамічної системи, яка має забезпечити розвиток освіти із широким залученням до навчального та організаційно-управлінського процесів науково-педагогічних працівників та молоді. Одним з основних напрямів концепції розвитку освіти є реформування змісту освіти. Це дасть змогу впровадити ідеї олімпізму в майбутню діяльність; забезпечити поширення олімпійської освіти серед різних верств населення. Інноваційний характер основних положень закону випливає з аналізу його тезаурусу. Так, до кола основних категорій, що чітко визначаються й регулюються законом, віднесено такі, як освіта, заклад освіти, освітня діяльність, якість освіти, якість освітньої діяльності та ін. Аналіз спеціальної літератури дав підставу виділити основні етапи формування системи олімпійської освіти як потужного фактора виховання підростаючого покоління: витоки ідеї олімпійської освіти; формування основ олімпійської освіти; становлення й розвиток олімпійської освіти. Проведене емпіричне дослідження дає змогу зробити висновок, що після впровадження олімпійської освіти в загальноосвітні заклади Херсонської області довело її позитивний вплив на комплекс основних показників навчально-виховного процесу, які мають бути предметом суспільного консенсусу, розуміння того, що освіта – це один з основних важелів цивілізаційного поступу й значною мірою характеризують соціальне замовлення держави на формування та розвиток фізично, психічно, духовно й соціально здорової дитини.

Комплексне та скоординоване інституційне забезпечення сільського зеленого туризму в Україні в умовах відновлення національної економіки сприятиме активізації підприємницької діяльності галузі, соціально-економічному розвитку сільських територій та реновації рекреаційних зон. Мета статті полягає в обґрунтуванні механізмів, важелів та інструментів державного регулювання сільського зеленого туризму, визначенні основних проблем інституційного забезпечення та обґрунтуванні пропозицій щодо його удосконалення. Наукова новизна полягає у наданні рекомендацій щодо розробки напрямів інституційного забезпечення сільського зеленого туризму в Україні. Висновки. Основні фактори, що ускладнюють процес регулювання діяльності суб’єктів сільського зеленого туризму в Україні, це недосконалість чинного законодавства, кризові явища та процеси, нестача фінансових ресурсів, недостатня платоспроможність населення, сезонний та регіональний характер споживчого попиту на послуги сільського зеленого туризму, недостатній рівень популяризації цього виду послуг, а також не завжди задовільна та стандартизована їх якість. У зв’язку з цим запропоновано розробити інституційні заходи з координації та регулювання, які враховуватимуть пріоритети розвитку галузі, даючи можливість економічним суб’єктам діяти самостійно. З огляду на зазначене доцільно: 1) розробити нормативно-правову базу з метою виділення сільського зеленого туризму в окремий вид економічної діяльності для визначення статусу її економічних суб’єктів, якими є переважно агрооселі та агросадиби, а також принципів ведення ними економічної діяльності та обґрунтування податкової політики; 2) здійснювати координацію дій суб’єктів підприємницької діяльності сільських територій з метою досягнення мультикативних ефектів приватної підприємницької діяльності для уникнення негативних екстерналій, забезпечення симетричності інформаційно-консультативної платформи та соціально-економічної справедливості на селі; 3) включити сільський зелений туризм до: стимулюючих програм розвитку за напрямами пільгового кредитування та оподаткування, програм соціального забезпечення, спеціальних ліній фінансування в рамках надзвичайних фондів та програм підтримки; 4) впровадити дієвий інвестиційний механізм, орієнтований на підвищення рівня туристичної інфраструктури в сільській місцевості.

В сучасному суспільстві проблеми коректної роботи з інформацією набули першочергового значення. Але законодавча база не спроможна встигнути за стрімким процесом інформатизації суспільства. Закони та накази мають заборонний характер, а нормативно-правова та методична система профілактики злочинів, пов’язаних з інформацією, є недостатньо розвиненою.Інформація – багатофункціональний об’єкт, який застосовується в різних сферах діяльності, виконує безліч задач і може виступати товаром та засобом:управління процесами життєдіяльності суспільства;звітування про діяльність юридичних та фізичних осіб;реалізацію особистісних прав та свобод.Багатофункціональність інформації призводить до того, що інформаційне право має застосовувати різні важелі впливу в процесі регулювання інформаційних відносин.Оцінка інформації в грошовому еквіваленті є проблематичною, а система ліцензування й сертифікації здебільшого направлені на захист покупця від неякісного товару, ніж на продукування конкурентоспроможної інформації. Тому є необхідність розробки комплексу норм та інституцій, які б регулювали правові та економічні механізми роботи з інформацією.Механізм формування культури безпечної роботи з інформацією має включати такі складники:висвітлення правового захисту інтересів осіб, котрі продукують інформацію як товар;висвітлення питань про відповідальність (в тому числі і юридичну) за порушення правил отримання і несанкціонованого копіювання інформації;висвітлення технологічних та юридичних аспектів захисту інформації від несанкціонованого доступу;розробку системи захисту авторських прав на інтелектуальну власність;висвітлення кримінальної та адміністративної відповідальності за розробку комп’ютерних вірусів та свідомо непридатного до роботи програмного забезпечення.Деякі з перелічених складників певною мірою підтримуються на державному рівні, але провідну роль у формуванні культури безпечної роботи з інформацією мають відігравати навчальні заклади середньої, середньої спеціальної та вищої освіти. Зокрема, в Криворізькому педагогічному університеті в межах чинного курсу методики викладання інформатики означена проблема вирішується шляхом уведення до робочої програми окремої теми «Нормативно-правові засади культури безпечної роботи з інформацією», де розглядаються наступні питання:відповідальність за витік, втрату, крадіжку, викривлення та підробку інформації;введення поняття про несанкціоновані дії по знищенню, модифікації, копіюванню та блокуванню інформації;забезпечення правового захисту електронних документів та авторських прав.Висновок. Інформаційне право не є окремою дисципліною в педагогічних ВНЗ, воно являє собою один із компонентів курсу методики викладання і має на меті формування культури безпечної роботи з інформацією.

Досліджено особливості формування і функціонування системи національної екологічної політики. Отримано висновок, що екологічна криза є наслідком недосконалості механізмів соціально-економічної системи. Визначено роль екологічної складової у вирішенні політичних та економічних проблем. Проаналізовано проблеми реалізації сучасної національної екологічної політики. Обґрунтовано необхідність її подальшого удосконалення і визначено пріоритетні напрями її подальшого розвитку. Проведення у процесі реформування національної економіки політики збалансованого використання і відтворення природних ресурсів та об’єктів у межах усіх виробничо-територіальних комплексів України, що вирізнялися високою ресурсо- та енергоємністю, було пов’язане, в першу чергу, з необхідністю подолання еколого-економічних кризових явищ. В еколого-економічному аспекті розвиток України в 1992-2015 рр. можна розділити на два етапи: - загальна еколого-економічна криза з одночасним суттєвим скороченням використання головних природних ресурсів (1992—2000) - водних, мінерально-сировинних, частково земельних, зниження викидів у повітря тощо; - відносна стабілізація і початок відродження (з 2000р.) про­мислового та аграрного виробництв зі зростанням в окремих регіонах об’ємів скидання забруднених вод, викидів шкідливих речовин та ін. Діюча в Україні система показників оцінки екологічного стану навколишнього середовища та використання природних ресурсів значною мірою ґрунтується на параметрах статистичної звітності 70-х років. Для зміни даної методики оцінки варто зосередити увагу на наступних напрямах щодо формування засад збалансованого використання і відтворення природних ресурсів: - наукового обгрунтування внутрішніх потреб України в різних видах природних ресурсів; - прискореного впровадження заходів щодо попередження незворотних порушень екологічного стану середовища в гірничодобувних регіонах та промислово-міських агломераціях, забезпечення його стійкого покращання та екологічно врівно­важеного стану; - виконання екологічно обґрунтованих оцінок питомої забезпе­ченості населення різними видами природних ресурсів, у тому числі життєзабезпечуючими; -удосконалення економічних важелів регулювання природоохоронної діяльності. Україна належить до числа країн, розвиток яких значною мірою залежить від збалансованості використання наявної бази природних ресурсів, у першу чергу, життєзабезпечуючих (земельних, водних, мінерально-сировинних). Дослідження й аналіз підтверджують, що, незважаючи на успадковані проблеми розвитку, Україна має власні можливості їх вирішення, насамперед шляхом ефективного викорис­тання всіх видів природних ресурсів. Якщо виходити з того, що промислова структура є ядром націо­нальної економіки, її динаміки і природоресурсомісткості, то пріори­тетним завданням є вдосконалення структури промисловості у напрямі підвищення її технологічності та надання переваг тим галузям і виробництвам, які випускають кінцеву екологічно немістку і екологічно чисту продукцію. Це проблема великої стратегічної мети, на яку має спрямовуватися державна політика. Таким чином, найбільш активним рівнем еколого-економічних систем є регіональний, оскільки регіон (область) є одночасно об’єктом управління, на цьому рівні формуються екологічні проблеми суспіль­ства, ставляться вимоги до екологізації виробництва і раціонального природокористування. Саме регіон поєднує конкретні пункти розміщення продуктивних сил, підприємства-забруднювачі і підприємства- природокористувачі, які є елементами його економічної структури. Структура і масштаб регіонального виробництва визначають характер і обсяги забруднень, інтенсивність впливу на природне середовище. Отже, розвиток національної економіки вимагає враховувати при­наймні три обставини: по-перше, природоресурсний потенціал національної території, який в Україні, як і у кожної країни, має свої обмеження, зокрема, коли йдеться про окремі базові елементи довкілля (воду, лісові ресурси тощо); по-друге, розвиток економічної, зокрема промислової структури, зорієнтованої на мінімізацію затрат природних ресурсів; по-третє, економне видобування і використання природних ресурсів, бо воно не тільки пов’язане з ефективністю економіки, але передусім із забрудненням повітряного басейну, водоймищ тощо. Чим потужніше природні ресурси залучаються у процес виробництва, тим більші можливості погіршення якості довкілля шкідливими промисло­вими і непромисловими викидами.

Тенденція до скорочення кількості годин фундаментальних дисциплін примушує шукати нові шляхи для підвищення ефективності викладання. Одним із способів такого підвищення є введення у навчальний процес елементів проблемності [1]. Проблемне навчання полягає у створенні для студентів проблемних ситуацій, усвідомленні і вирішенні цих ситуацій у ході активної пошукової діяльності, в процесі вирішення студентами проблемно-пізнавальних задач. Це все відбувається при максимальній самостійності і під загальним керівництвом викладача.Проблемне навчання дозволяє формувати особливий стиль розумової діяльності і дослідницької активності студентів.До останнього часу вважалося, що єдиним способом навчити студентів вирішувати задачі є практика у розв’язуванні великої кількості задач. Значна частина всього навчального часу, власне, на це витрачається. Та результати такої роботи, зазвичай, скромні: більшість студентів так і не оволодіває загальним підходом до вирішення задач і при зустрічі з незнайомим типом завдання, губиться, не знаючи з чого почати. В кінцевому рахунку ці задачі розв’язуються лише за допомогою викладача. Отже, потреба в зміні цього застарілого методу є нагальною. Але повністю побудувати навчання на основі проблемності – нереально. У студентів, переважно, різний рівень підготовки і різний інтелект. І якщо для когось проблемне завдання виявиться непосильним, то це вносить дезорганізацію у навчальну роботу.Для того, щоб вияснити рівень інтелекту студентів, а також їх здібності до вивчення таких фундаментальних дисциплін як фізика чи теоретична механіка, пропонується на першому практичному занятті провести ряд психологодіагностичних тестів. Це дасть можливість отримати достовірний прогноз оцінки (і, відповідно, рівня набутих і усвідомлених знань) на кінець вивчення студентами даного навчального предмету (фізики, теоретичної механіки), а також дозволить визначити наскільки інтенсивно можна застосовувати елементи проблемного навчання у конкретній групі.До сих пір для перевірки знань, необхідних для вивчення предмету, застосовувався вхідний контроль. За його допомогою можна було виявити той багаж знань, з яким студенти підходять до вивчення дисципліни. Але, як свідчить досвід викладання, вхідний контроль не показує реального рівня базових знань студентів, частина з яких просто забула за час канікул необхідний матеріал, інша частина ставиться до вхідного контролю формально, без інтересу. Використання ж комплексного тестування, яке включатиме відносно полегшений вхідний контроль, тест на визначення рівня інтелекту та тест на розуміння техніки, дасть можливість отримати достовірні дані про потенціал кожного студента в царині конкретної дисципліни (у даному випадку йдеться про фізику і теоретичну механіку).Існує досить значна кількість тестів для вимірювання рівня інтелектуального розвитку. Вартими уваги слід визнати шкали вимірювання інтелекту за Векслером [2], методику Равена [3] та тести Айзенка [4]. Але шкали Векслера є занадто громіздкими, а методика Равена більше підходить для оцінювання логіки мислення. Для здійснення нашої мети найбільш придатними слід вважати тести розроблені англійським психологом Г. Айзенком. Вони дають змогу визначити “коефіцієнт інтелектуальності”, який скорочено позначають “IQ”. У цих тестах використовується словесний, цифровий і графічний матеріал у поєднанні з різними способами формулювання і постановки задачі (зразки завдань наведені нижче, мал. 1).Вставте пропущене число 6 ( 96 ) 1210 ( ... ) 15Вставте слово, яке було б закінченням першого слова і початком другогоКОНТР ( ... ) ИВВставте пропущене число 4 1 22 6 33 2 ?Виберіть потрібну фігуру з шести пронумерованих Мал. 1 Такий змішаний характер тестів дозволяє більш об’єктивно дати загальну оцінку “IQ” студента. Для вирішення завдань встановлюється обмежений час (30 хв.). За кожну правильно вирішену задачу нараховуються бали. Сума цих балів по спеціальній шкалі перераховується в “IQ”. Головне у тестах Айзенка – їх модельний характер.Що стосується тестів на розуміння техніки, то для застосування у комплексному тестуванні краще за все підходить тест Беннета [3]. Його методика використовується з метою визначення технічних здібностей. Студентам пропонується 60 малюнків, які представляють собою технічні задачі. Час проведення тесту не повинен перевищувати 40 хв. Зразок завдань наведений на мал. 2. Особливістю тесту Беннета, на відміну від тестів інтелекту, є його спрямованість на вимірювання досягнень студентів у даній області на момент тестування, в той час як дослідження інтелекту передбачає і прогноз подальшої критеріальної діяльності, тобто передбачення майбутнього розвитку.Отже, провівши за дві академічні години таке комплексне тестування, ми можемо отримати “важелі” для ефективного керування навчальним процесом кожного студента. Звичайно, що тут можливі різні варіанти: трапляються студенти з добрим володінням базовими знаннями, але з посереднім інтелектом і поганим розумінням техніки, а буває і навпаки. Якраз у другому випадку слід застосовувати індивідуальний підхід, аби не втратити потенційно сильного студента. Хоча ідеальним слід вважати варіант, при якому всі три тестування дадуть високі результати. Таким чином, можна зорієнтуватися, наскільки інтенсивним може бути застосування проблемного навчання у даній студентській групі. Який аероплан повертає направо? Яка шестерня здійснює більше обертів у хвилину? Який візок має більше шансів перевернутися на горбі? Які колеса чинять більший тиск на рейки? Мал. 2 “Левова” частка практичних занять з фундаментальних дисциплін витрачається на розв’язування задач. Тому формування культури вирішення задач – є одним з найважливіших завдань. Культура розв’язку задач полягає в тому, що пошук вирішення здійснюється на основі всестороннього аналізу задачі, кожна гіпотеза обґрунтовується, після відшукання правильного розв’язку проводиться ретроспективний аналіз з метою виявлення загальних методів, які були застосовані у даному вирішенні. При цьому слід використовувати особливу систему вправ, де конкретні задачі виявляються лише матеріалом, а метою є послідовне здійснення таких операцій: а) розчленування задачі на елементарні умови та вимоги; б) виявлення залежностей між окремими даними і вимогами; в) побудова схематичної моделі задачі.Обов’язково слід враховувати, що у всіх цих вправах сама запропонована задача не вирішується, щоб не відволікати студентів від головного – аналізу задачі. Особливу роль у формування в студентів культури розв’язуванні задач відіграє завершальний аналіз проведеного вирішення з метою виявлення і засвоєння загальних методів і прийомів розв’язування задач. Доцільно проводити також одночасне вирішення декількох однотипних задач, щоб прищепити студентам розумний підхід до пошуків і конструювання методів розв’язування. Студент повинен набути уміння ставити навчальну задачу і вирішувати її.Тільки детальне знання можливостей конкретного студента, яке викладач повинен отримати буквально на перших заняттях, дозволяє відчути ту межу в студентській свідомості на якій закінчується бездумний перебір варіантів і починається справжній творчий пошук.

Сучасний стан вищої інженерної освіти в Україні та вимоги. ХХІ сторіччя, як відчуває людство, несе глобальні проблеми, пов’язані, перш за все, з енергетичною та продовольчою кризами, які стрімко наближаються, з вичерпанням запасів корисних копалин, порушенням навколишнього середовища, землетрусами, нетиповими хворобами, суттєвими радіоактивними забрудненнями і таке інше. Необхідність вивчення цих проблем та їх наслідків не підлягає сумніву. Це можливо тільки значно підвищивши рівень, якість освіти, яка відіграє основну, суттєву роль в пізнанні та оволодінні істинною картиною світу, методами її використання та адаптації до її швидкозмінних процесів. Цивілізований світ розуміє, що акцент у ХХІ сторіччі необхідно робити на підготовку людини з більш розвиненим ментальним тілом, здібностями мислення, яка жила б у порозумінні з суспільством, природою та їх інформаційними проявами. Саме фундаментальні кафедри технічних університетів повинні формувати у студентів системне, структуроване, логічне світосприйняття та здійснювати фундаментальну підготовку, закладати базис майбутнього інженера на основі математичних, природничо-наукових та загальноінженерних дисциплін. Сучасні педагогічні дослідження показують [8], що на сучасному етапі розвитку вищої освіти на перше місце виступають саме загальнотеоретичні, фундаментальні та міждисциплінарні знання, а не технологічні, утилітарні знання та практичні вміння , як це має місце останніми роками. Без фундаментальної освіти, без оволодіння системним знанням та без формування цілісної природничо-наукової та інформаційної картини світу підготовка сучасного, здатного до навчання протягом всього життя фахівця, як наголошено у національній доктрині розвитку освіти в Україні, неможлива. Не є панацеєю від усіх негараздів і проблем вищої інженерної освіти в Україні пріоритетні інформатизація та комп’ютерізація. За словами відомого фахівця механіки твердого деформівного тіла В. І. Феодосьєва [7], електронні обчислювальні машини та інформаційні технології, звільняючи та спрощуючи життя інженера у плані чисельних розрахунків, не звільняють його від необхідності знання механіки [1; 2], математики та, особливо, від творчого мислення [3; 4]. Сьогодні важливим показником якісної освіти стає мобільність знань, якої може набути лише якісно освічена людина, з надійною фундаментальною базою, здатна адаптуватися та гнучко реагувати на швидкозмінні процеси, машини та технології. Тенденція «миттєвого прагматизму» [5; 6; 8],орієнтація на вузьких професіоналів, характерна для минулого сторіччя, поступово зникає з виробничої сфери. Виробництву ХХІ століття, у тому числі і агропромисловому, потрібен спеціаліст, здатний гнучко перебудовувати напрям та зміст своєї діяльності у зв’язку зі зміною життєвих орієнтирів та вимог ринку. Досягнення професійної мобільності є однією з найважливіших задач Болонського процесу [8], розв’язання якої можливе лише за умови фундаменталізації вищої освіти. Вузькопрофесійна підготовка, отримання знань на все життя, поступово замінюються освітою впродовж усього життя. Таки реалії, реальні вимоги часу та ринкової економіки.Деякі заходи по підвищенню якості вищої аграрної освіти. Сучасна парадигма системи вищої освіти за ЮНЕСКО полягає коротко у тому, що треба вчитися, вчитися і ще раз вчитися «щоб бути, щоб існувати». У протилежному випадку людство загине, як написано на піраміді Хеопса «від невміння користуватися природою, від незнання дійсної картини світу». Як відгук на виклик та вимоги часу, у Дніпропетровському державному аграрному університеті прийнята стратегія перспективного розвитку університету на 2011-2015 р.р., в основі якої лежить концепція 4-Я, а саме: якість освіти → якість виробництва → якість продуктів харчування → якість життя. Весь цей ланцюг має прямий і зворотній зв’язок та відповідає національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, згідно з якою розвиток освіти є стратегічним ресурсом подолання кризових процесів, покращення людського життя, ствердження національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені. Основна мета прийнятої концепції спрямована на підготовку якісних фахівців для АПК, для виробництва якісної сільськогосподарської продукції, її переробки та виготовлення якісних і безпечних продуктів харчування. Наприкінці 2010 року у стінах ДДАУ відбулося відкриття центру природного землеробства, головною метою якого є створення інноваційної системи виробництва, переробки , культури споживання сільськогосподарської продукції та створення інноваційної природної системи співіснування людини і довкілля. Не є секретом, що сучасний процес вирощування сільськогосподарської продукції з об’єктивних та суб’єктивних причин давно відійшов від природного, про що свідчать зміни смаку, запаху та якості продукції, що вирощується на землі, іноді багатою на нітрати та шкідливі хімічні елементи, яка, як відомо не є корисною для споживання людини. Глобальним завданням АПК України є перехід на товарне виробництво якісної продукції, яке треба починати з підготовки фахівців. ДДАУ здатний забезпечити повний цикл цієї важливої роботи, бо має необхідну структурну, наукову та кадрову бази. Природне землеробство покращуватиме родючість землі, позбавить від ерозії, позитивно впливатиме на її урожайність. Звичайно, тут теж є свої проблеми і труднощі, які потребують вирішення. Покращивши якість освіти, втіливши наведені концепції в реальність, матимемо якісне виробництво, якісні продукти, якісну державу, якісну Україну та, головне, здорових її мешканців. Якісна Україна – це справа усіх її мешканців, і починається ця справа саме з якісної освіти. Для забезпечення якісної інженерної освіти, вважаємо, необхідно: підвищити рівень шкільної підготовки, особливо з природничих дисциплін; не знижувати фундаментальності вищої освіти; приділяти більше уваги самостійній роботі студентів; втілювати у навчальний процес дієвий контроль; використовувати ринкові важелі управління навчальним процесом; приділяти більше уваги заохоченню (мотивації) студентів до навчання та стимулюванню викладачів до ефективної, результативної роботи; створити необхідну, сучасну матеріально-технічну базу та фінансувати систему освіти на належному рівні. Переймаючись питанням покращення якості освіти та підготовки інженерних кадрів для агропромислового виробництва, на кафедрі теоретичної механіки та опору матеріалів Дніпропетровського державного аграрного університету за потребою часу у складі авторського колективу С. В. Кагадія, А. Г. Дем’яненка та В. О. Гурідової підготовлено та надруковано навчальний посібник «Основи механіки матеріалів і конструкцій» для інженерно-технологічних спеціальностей АПК, який рекомендовано Міністерством аграрної політики України як навчальний посібник під час підготовки фахівців ОКР «бакалавр» напряму 6.100102 «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» у вищих навчальних закладах II–IV рівнів акредитації (лист № 18-28-13/1077 від 18.08.2010 р.). З урахуванням переходу навчального процесу в Україні на кредитно-модульну систему (КМС), суттєвим зменшенням аудиторних годин на вивчення цієї важливої для інженера-механіка дисципліни після приєднання України до Болонського процесу у навчальному посібнику приділено більше уваги фаховим питанням, а саме розрахункам елементів конструкцій та деталей машин на міцність, жорсткість та стійкість, які використовуються у машинах та знаряддях агропромислового виробництва [5; 6]. Теоретичний матеріал кожного розділу проілюстровано прикладами із галузі сільськогосподарського виробництва. У зв’язку із скороченням кількості аудиторних годин на вивчення предмету та винесенням великої кількості матеріалу на самостійне вивчення студентами, для кращого розуміння та засвоєння в посібнику наведено багато фахових прикладів з відповідними розрахунками та поясненнями. Маючи на увазі, що більша частина землеробської техніки працює на ріллі та знаходиться у стані вібрації під дією динамічних, знакозмінних навантажень та напружень, велика увага у посібнику приділена розрахункам елементів та деталей під дією динамічних навантажень та питанням їх втомної міцності. По кожному розділу наведені запитання для самоконтролю отриманих знань, навичок та тестові завдання. У навчальному посібнику узагальнено багаторічний досвід викладання теоретичної механіки, механіки матеріалів і конструкцій, будівельної механіки, накопичений кафедрою теоретичної механіки та опору матеріалів Дніпропетровського державного аграрного університету. Сподіваємося що навчальний посібник буде корисним для студентів, а його автори зробили свій посильний внесок у справу підвищення рівня та якості підготовки майбутніх фахівців землеробської механіки та в цілому агропромислового комплексу України.В умовах ХХІ інформаційного та нанотехнологічного сторіччя , сторіччя інформаційного буму, перенасиченості новою інформацією не вдається традиційними репродуктивними методами навчання охопити, довести всю інформацію до майбутніх фахівців. У зв’язку з цим при переході на КМС організації навчального процесу у вищій школі, у тому числі і аграрній, біля 50% передбачених програмою навчання питань з технічних дисциплін винесено на самостійне опрацювання студентами. При цьому значно скорочена кількість аудиторних годин, відведених на вивчення технічних дисциплін професійного спрямування, природничо-наукових дисциплін, які закладають основи, формують базу професійних знань майбутніх фахівців народного господарства. А тому, у тій ситуації, яку зараз маємо у вищій інженерно-технологічній освіті в Україні, у тому числі і аграрній, сьогодні варто використовувати інформацційно-комунікаційні технології (ІКТ) при організації навчального процесу. Виникають питання іншого плану – коли, як, скільки, щоб ефективно та оптимально, хто сьогодні використовуватиме, чи є готові педагогічні кадри, які не завжди встигають за розвитком ІКТ і таке інше. Відомо, що інформатизація та комп’ютеризація призначені слугувати підвищенню ефективності, результативності навчання, створенню нових машин та сучасних технологій, а в цілому спрямовані на підвищення якості навчання, якості підготовки майбутніх фахівців агропромислового виробництва та народного господарства в цілому. Особливо це питання актуальне для галузі сільськогосподарського машинобудування, наприклад, тракторного виробництва південного машинобудівного заводу імені О. М. Макарова, де сьогодні на порядку денному стоїть питання створення нових зразків тракторної техніки, які відповідатимуть європейським вимогам по технічному рівню, безпеці та екології навколишнього середовища. Цю проблему здатні розв’язувати нова генерація фахівців землеробської механіки, які володіють знаннями та навичками комп’ю­терного проектування з використанням інформаційних та комп’ютерних технологій. Починаючи з 2011 року викладачами кафедри, які мають вищу освіту класичного університету за спеціальністю «Механіка» та володіють комп’ютерними та інформаційними технологіями, на факультеті механізації сільського господарства за напрямом підготовки «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» викладають варіативну дисципліну «Основи комп’ютерних розрахунків в інженерній механіці». Метою викладання дисципліни є формування у майбутніх фахівців знань та навичок у галузі виконання комп’ютерних розрахунків в задачах інженерної механіки елементів конструкцій та деталей машин сільськогосподарського призначення. За час вивчення дисципліни студенти повинні оволодіти основними методами комп’ютерних розрахунків елементів конструкцій та деталей машин на міцність, жорсткість та стійкість. Звичайно, тут необхідно привернути увагу до складу, контингенту студентів аграрних навчальних закладів, які у своїй більшості із сільської місцевості, де, чого гріха таїти, і шкільна підготовка не завжди на вищому рівні, особливо з природничих наук, фізики, математики та і інформатики. Зрозуміло, що і технічні дисципліни на лаві студентів їм опановувати значно складніше. Застосовуючи ІКТ, потрібно не забувати , що тільки одними засобами ІКТ проблему якісної підготовки майбутніх фахівців, інженерів, у тому числі і агропромислового виробництва не розв’язати. Базисом є фундаментальна підготовка з математики, фізики, матеріалознавства,теоретичної механіки, механіки матеріалів і конструкцій та інших інженерних наук, а усе інше є надбудовою над фундаментом інженера. А тому, реформуючи систему вищої інженерної освіти, приєднавшись до створення Європейського простору вищої освіти, не треба втрачати кращих здобутків національної системи вищої інженерної освіти, і в першу чергу – її фундаментальності. Розробляючи заходи по реформуванню, реформуючи освіту, необхідно ґрунтовно розуміти, наскільки це конче необхідно і що в результаті матимемо. Бо дуже часто сподіваємося на краще, а в результаті маємо ще гірше, ніж маємо. Такі реформи краще не здійснювати, залишити галузь у спокої.

У статті розкрито підходи до організації та механізм управління міжнародним техніко-технологічним партнерством підприємств. Розглянуто та обґрунтовано партнерські відносини підприємств, форми взаємодії між підприємствами-партнерами у техніко-технологічній сфері. Визначено специфіку міжнародного техніко-технологічного партнерства (орієнтація на техніко-технологічні проєктів, належність організаційної та економічної систем до систем відкритого типу з функціонуванням на принципах відкритих інновацій). Уточнено переваги реалізації техніко-технологічного партнерства між вітчизняними та іноземними підприємствами, способи взаємодії. Сформовано та обґрунтовано організаційну структуру підприємства за реалізації техніко-технологічного партнерства, її спрямування на забезпечення співпраці у межах партнерської стратегії техніко-технологічного забезпечення; формування планів придбання та реалізації обладнання, технологій, моніторингу задоволеності економічних інтересів партнерів. Сформовано механізм управління міжнародним техніко-технологічним партнерством, який інтегрує принципи, важелі управління, методи, інструментарій та функціонує на поєднанні комплексу організаційних заходів та економічних важелів. До перших віднесено: пошук та вибір партнера, організація структури управління міжнародним техніко-технологічним партнерством, проведення переговорів та підписання угод включно з розподілом дослідно-конструкторських робіт, інтелектуальної власності, координація діяльності та взаємодії у міжнародному економічному просторі, підвищення результативності на основі автоматизації. До других: оцінювання фінансового стану, інноваційного потенціалу, техніко-технологічної бази партнера, розподіл витрат на НДДКР, виробництво, транспортування високотехнологічного обладнання, оформлення права на об’єкти ІВ, оцінювання інноваційного потенціалу для співпраці з партнером та економічних ризиків з їх розподілом між партнерами. Визначено, що досягнення мети механізму – підвищення ефективності партнерських взаємовідносин та конкурентоспроможності підприємства у реалізації техніко-технологічних проектів, забезпечується керуючою, ресурсною та забезпечуючою підсистемами.

У статті висвітлюються особливості місцевого економічного розвитку України, аналізуються сучасні підходи до стимулювання економічного зростання на місцевому рівні. Визначено комплекс механізмів стимулювання регіонального та місцевого розвитку, вплив фінансових та інвестиційних важелів на динаміку економічного зростання на місцевому, регіональному рівнях. Запропоновано набір рекомендацій, спрямованих на реалізацію та оптимальне використання ресурсного потенціалу місцевого розвитку, формування сприятливого інституційно-правового середовища місцевого розвитку, стимулювання співробітництва на рівні територіальних громад та міжрегіонального співробітництва, підвищення результативності управлінського впливу місцевої влади на соціально-економічний розвиток території.Також у статті розглядаються перспективи та сучасні концепції місцевого економічного розвитку зарубіжних країн. На основі їх аналізу автор виділяє сучасні вимоги щодо управління на місцевому рівні та акцентує на необхідності цілеспрямованого розвитку та використання внутрішніх ресурсів кожної громади.

У статті досліджено теоретичний базис логістичної цілісності товарних ринків на засадах холіс-тичного підходу. Запропоновано комплексне уявлення логістичної цілісності як послідовної її декомпо-зиції в складі властивостей логістичної системи, цільових характеристик (параметрів) ринків та ринко-вої концепції холістичного маркетингу. Надано класифікацію важелів інституційного забезпечення ло-гістичної цілісності товарних ринків з виокремленням зовнішньої та внутрішньої складових. На прикла-ді географічних меж товарних ринків обґрунтовано доцільність використання послідовної схеми адап-тації ланцюгів до цільових характеристик ринків. Визначено провідну роль організаційно-правовихформ логістичного обслуговування товароруху у формуванні компонентної структури холістичного ма-ркетингу, зокрема, складових «маркетинг взаємовідносин» та «інтегрований маркетинг». Дослідженоособливості логістичного доповнення етичної, соціальної та суспільної складових соціально-відповідального маркетингу.

Мета роботи – проаналізувати підстави та перспективи вибору тактики призначення антибіотиків при гострих респіраторних захворюваннях, доцільність та інформативність результатів бактеріологічного дослідження мікробіоти ротоглотки з визначенням чутливості до антибіотиків виділених штамів і врахуванням діючих нормативних документів. Наведені переваги призначення антибіотикотерапії хворим за результатами бактеріологічного дослідження, що стосуються пацієнта зокрема та мікрофлори загалом, а саме: запобігання розвитку кишкового дисбіозу, збільшенню кількості полірезистентних штамів представників умовно-патогенної флори, зменшення вартості лікування та відповідно – кількості днів непрацездатності. Робота включає дані про застосування основних груп антибіотиків, що використовуються амбулаторно, та особливості їх взаємодії між собою і впливу на макроорганізм. Відображено модифікований алгоритм дій лікаря первинної ланки обслуговування при ГРІ з урахуванням результатів бактеріологічного дослідження та антибіо­тикограми. Висновки. Наведено економічні важелі, що дозволять здешевити комплекс лікування при ГРІ за рахунок обґрунтованої відмови від призначення антибіотиків або застосування їх з урахуванням чутливості збудників, конкурентоспроможність бактеріологічного дослідження порівняно з вірусологічним та імунологічним.

Мета статті полягає в обґрунтуванні методичних аспектів моделювання системи ризик-менеджменту проектного фінансування. Методи. У процесі дослідження використано наступні загальнонаукові й специфічні методи пізнання: порівняння і узагальнення – для систематизації класифікаційних ознак проектних ризиків різної етіології; системний підхід – при методичному обґрунтуванні складових системи ризик-менеджменту проектного фінансування; групування та конкретизації – при визначенні процедур ризик-менеджменту проектного фінансування; логічний підхід – при формулюванні власних суджень та висновків дослідження. Результати. В статті запропоновано систему ризик-менеджменту проектного фінансування, що дозволить оптимізувати та підвищити ефективність процесу прийняття управлінських рішень на основі етапізації процедур моніторингу, ідентифікації, оцінки, аналізу, контролю, фінансування проектних ризиків в умовах невизначеності та обмеженості інформаційних даних щодо стану об’єкту управління. Доведено, що в системі ризик-менеджменту першочерговим є класифікація ризиків проектного фінансування за відповідними ознаками. Механізм управління ризиками повинен містити комплекс методів, принципів, важелів, інструментів та стратегій взаємодії суб'єктів управління на об’єкт (нівелювання негативного впливу дії таких ризиків) задля прийняття ефективних управлінських рішень відповідно до стратегії проектного фінансування. Встановлено, що ефективність функціонування системи ризик-менеджменту проектного фінансування залежить від інформаційних потоків та їх синхронності, відтак точну інформацію щодо стану об’єкту управління, а також внутрішнього та зовнішнього середовища суб’єкт управління отримує на основі відповідної документації. Результати наукового дослідження доведені до рівня практичних рекомендацій та можуть бути використані при впровадженні системи ризик-менеджменту проектного фінансування в діяльність учасників інвестиційного процесу.

Мета — обґрунтування методичних аспектів моделювання системи ризик-менеджменту проєктного фінансування. Методи. У процесі дослідження використано наступні загальнонаукові й специфічні методи пізнання: порівняння й узагальнення — для систематизації класифікаційних ознак проєктних ризиків різної етіології; системний підхід — при методичному обґрунтуванні складових системи ризик-менеджменту проєктного фінансування; групування та конкретизації — під час визначення процедур ризик-менеджменту проєктного фінансування; логічний підхід — при формулюванні власних суджень та висновків дослідження. Результати. У статті запропоновано систему ризик-менеджменту проєктного фінансування, що дозволить оптимізувати та підвищити ефективність процесу прийняття управлінських рішень на основі етапізації процедур моніторингу, ідентифікації, оцінювання, аналізу, контролю, фінансування проєктних ризиків в умовах невизначеності та обмеженості інформаційних даних щодо стану об’єкта управління. Доведено, що в системі ризик-менеджменту першочерговим є класифікація ризиків проєктного фінансування за відповідними ознаками. Механізм управління ризиками повинен містити комплекс методів, принципів, важелів, інструментів та стратегій взаємодії суб’єктів управління на об’єкт (нівелювання негативного впливу дії таких ризиків) задля прийняття ефективних управлінських рішень відповідно до стратегії проєктного фінансування. Встановлено, що ефективність функціонування системи ризик-менеджменту проєктного фінансування залежить від інформаційних потоків та їх синхронності, відтак точну інформацію щодостану об’єкта управління, а також внутрішнього та зовнішнього середовища суб’єкт управління отримує на основі відповідної документації. Результати наукового дослідження доведені до рівня практичних рекомендацій та можуть бути використані під час впровадження системи ризик-менеджменту проєктного фінансування в діяльність учасників інвестиційного процесу.

Стаття присвячена розвитку галузі туризму і готельно-ресторанного бізнесу як особливого важеля у сучасній економіці України. Схарактеризовано вплив інформаційних систем і технологій на діяльність туристичних підприємств, а також готельно-ресторанних закладів. Визначено проблеми некомпетентності персоналу у сфері обслуговування щодо використання автоматизованих програмних комплексів у професійній діяльності. Розглянуто роботи видатних вітчизняних наукових діячів, які займалися дослідженням використання інформаційних систем і технологій у туризмі та готельно-ресторанному бізнесі, а також професійної підготовки майбутніх фахівців у визначених напрямах. Виокремлено завдання закладів вищої освіти щодо формування певного рівня знань і вмінь з використання інформаційних систем та технологій у майбутніх фахівців туристичної галузі й готельно-ресторанного бізнесу.