Статті в журналах з теми "Компетенція професійна"

У статті схарактеризовано основні підходи до визначення понять “діяльність” і “професійна діяльність”, установлення зв’язку між ними, зумовленості акмеологічної компетенції фахівця його професійною діяльністю. Обґрунтовано зміст поняття “професійна діяльність” щодо професії судноводія, визначено її особливості та специфіку. Окреслено основні компоненти професійної діяльності судноводія та чинники, що визначають її специфіку. Акцентовано увагу на основних професійно важливих якостях фахівця, наведено тлумачення таких якостей для судноводія.Розтлумачено поняття “акмеологічна компетенція майбутнього судноводія”, визначено її структуру. Виокремлено структурні складові акмеологічної компетенції майбутнього судноводія: когнітивно-професійна – система акме-знань та акме-досвіду; мотиваційно-ціннісна – система мотивів і ціннісних орієнтацій поведінки; операційно-комунікативна – система акме-умінь, акме-навичок, акме-активностей і акме-дій; оцінно-рефлексивна – система моніторингу особистісно-професійного саморозвитку. Визначено і схарактеризовано такі функції акмеологічної компетенції: інформативна (вільне оперування акме-знаннями), технологічна (оволодіння акме-вміннями і способами дій, формування акме-навичок), комунікативна (передача, приймання та обмін інформацією, завдяки якій відбувається взаєморозуміння та узгодження дій членів екіпажу), регулятивна (визначення і прийняття норм поведінки у професійному середовищі, налагодження міжособистісних стосунків), аксіологічна (визначення ціннісних орієнтирів діяльності). У той же час акмеологічна компетенція майбутнього судноводія виступає, з одного боку, засобом, а з іншого – результатом актуалізації індивідуально-особистісних ресурсів курсантів ВМНЗ, які дозволяють результативно здійснювати процес особистісно-професійного саморозвитку і на цій підставі якісно виконувати професійні завдання.

У статті розглядаються різні підходи щодо трактування принципу професійної спрямованості у навчанні. Визначається поняття “професійна спрямованість” та аналізується принцип професійної спрямованості в іншомовній підготовці майбутніх фахівців з міжнародної інформації. Визначаються такі поняття, як інтереси, знання, життєвий досвід та уміння вчитись як складові професійної іншомовної підготовки майбутніх фахівців-міжнародників. Розглядаються поняття: “компетентнісний підхід”, “компетентність”, “професійна компетентність” та “іншомовна компетентність”. Представлено умови розвитку професійної компетентності, взаємозв’язок між комунікативною культурою суб’єкта, що вивчає іноземну мову, та його іншомовною компетентністю, якої він набуває у процесі засвоєння мови. Автор зазначає, що іншомовна професійна компетентність складається з компетенції лінгвістичного рівня, компетенції соціолінгвістичного рівня та компетенції прагматичного рівня. Продано відношення компонентів іншомовної професійної компетентності у її структурі. Детально аналізуються компоненти іншомовної компетентності. Виділяється поняття “іншомовна комунікативна компетенція” як професійно-важлива риса особистості фахівця з такими компонентами: лінгвістичний, соціокультурний, стратегічний, професійний. Сформованість іншомовної готовності майбутніх фахівців з міжнародної інформації розуміється як сукупність послідовних педагогічних впливів на її мотиваційно-орієнтаційний, когнітивно-інтегративний та ситуативно-діяльнісний компоненти та визначаються критерії сформованості цих компонентів. Виділяються чотири рівні сформованості іншомовної компетентності: низький, середній, достатній та високий.

У статті обґрунтовано зміст поняття «професійна діяльність» щодо професії судноводія, визначено її особливості та специфіку. Окреслено основні якості професійної діяльності судноводія та чинники, що визначають її специфіку. Акцентовано увагу на основних професійно важливих якостях фахівця, наведено тлумачення таких якостей для судноводія. З’ясовано поняття «акмеологічна компетенція майбутнього судноводія», визначено її структуру. Виокремлено структурні складові акмеологічної компетенції майбутнього судноводія: когнітивно-професійна – система акме-знань та акме-досвіду; мотиваційно-ціннісна – система мотивів і ціннісних орієнтацій поведінки; операційно-комунікативна – система акме-умінь, акме-навичок, акме-активностей і акме-дій; оцінно-рефлексивна – система моніторингу особистісно-професійного саморозвитку. Визначено і схарактеризовано такі функції акмеологічної компетенції: інформативна (вільне оперування акме-знаннями), технологічна (оволодіння акме-вміннями і способами дій, формування акме-навичок), комунікативна (передача, приймання та обмін інформацією, завдяки якій відбувається взаєморозуміння та узгодження дій членів екіпажу), регулятивна (визначення і прийняття норм поведінки у професійному середовищі, налагодження міжособистісних стосунків), аксіологічна (визначення ціннісних орієнтирів діяльності). Водночас, акмеологічна компетенція майбутнього судноводія виступає, з одного боку, засобом, а з іншого – результатом актуалізації індивідуально-особистісних ресурсів курсантів ВМНЗ, що дозволяють результативно здійснювати процес особистісно-професійного саморозвитку і на цій основі якісно виконувати професійні завдання.

У статті подано, що майбутній фахівець з інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ) у закладі вищої освіти повинен володіти не тільки базовими професійними знаннями і вміннями, а й ціннісними орієнтаціями спеціаліста, мотивами його діяльності, стилем взаємин з людьми та колегами, комунікаційною та інформаційною культурою, здатністю до розвитку свого творчого потенціалу у професійній сфері. Відзначено, що організація професійної підготовки майбутнього фахівця з ІКТ у ЗВО повинна передбачати використання інформаційно-комунікаційних технологій як: знайомство з сучасними методами та технологіями обробки інформації, враховуючи специфіку організації інформаційних процесів у професійному середовищі майбутнього фахівця; інструменту для рішення професійних задач. Зазначено, що в сучасних умовах феномен професійна компетентність майбутнього фахівця з ІКТ придбав небувалу актуальність для педагогічної теорії і практики. Незворотні зміни в житті, зумовлені суспільством з ринковими відносинами, внесли корективи в сутнісні характеристики актуалізованої часом поняття «професійна компетентність майбутнього фахівця з ІКТ: за збереження соціокультурного, морального потенціалу професійна компетентність інтегрується в систему економічних відносин, бо вже сьогодні освіта стає економічною категорією. Тому у цьому сенсі компетенції збігаються з метою освіти, але ця мета формальна, операційно перевіряється. З одного боку, компетенція - більш дрібне ділення узагальнених цілей освіти та більш високий рівень конкретизації, з іншого боку, компетенція - діяльнісна складова отриманої освіти, яка допомагає проявитися (виявити) знання, уміння і навички в незнайомій ситуації, тобто є більш високим рівнем узагальнення останніх.

Актуальність: необхідність розроблення та впровадження у практику організаційно-педагогічних умов здобуття первинних професійних компетенцій майбутніми судновими механіками у процесі вивчення освітньої компоненти «Морська інженерна практика» визначається вимогами Міжнародної Конвенції «Про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року (з поправками)» (ПДНВ) та базових Модельних курсів ІМО (Course 7.02 «Chief engineer officer and second engineer officer», Course 7.03 Course 7.04 «Officer in charge of an engineering watch» Мета: обґрунтувати організаційно-педагогічні умови здобуття первинних професійних компетенцій майбутніми судновими механіками при вивченні освітньої компоненти «Морська інженерна практика» та їх вплив на подальшу професійну діяльність у складі екіпажу морського судна. Методи: теоретичні (логічний аналіз наукових досліджень у галузі професійної педагогіки і методики професійного навчання у вищій школі; логіко-структурний аналіз – для визначення суті й структури понять «професійна компетенція» і «професійна підготовка майбутніх суднових механіків до практичних дій на судні», обґрунтування організаційно-педагогічних умов означеної підготовки); емпіричні (вивчення та аналіз педагогічного досвіду практичної підготовки майбутніх судномеханіків); експериментальні (самооцінювання – для осмислення результатів професійної підготовки до взаємодії у складі екіпажу судна в умовах небезпечних та аварійних ситуацій). Результати: розроблено та впроваджено в освітній процес організаційно-педагогічні умови формування професійної компетентності у майбутніх суднових механіків, що сприяє побудові у вищому морському закладі освіти ефективної індивідуальної освітньої траєкторії та забезпечує безперервність професійного розвитку майбутніх фахівців. Висновки: доведено, що впровадження в освітній процес організаційно-педагогічних умов здобуття професійних компетенцій майбутніми судновими механіками у процесі вивчення освітньої компоненти «Морська інженерна практика», надало можливість студентам перейти до освоєння фахових дисциплін на більш високому рівні, про що свідчать дані незалежного тестування. Результативність розроблених організаційно-педагогічних умов підтверджують також результати виконання студентами контрольних робіт на міжкафедральному семінарі.

У статті досліджено процес формування професійної культури майбутніх юристів. Охарактеризовано види людської діяльності. Визначеноя основні компоненти структури професійної діяльності юриста. Піддано аналізу поняття «комунікативна компетенція юриста», її значення в професійній діяльності. Професійну діяльність можна визначити як специфічну людську форму цілеспрямованої активності в конкретній трудовій галузі, що обумовлена потребами життєдіяльності в суспільстві, яка спрямована на реалізацію цих потреб, зміст якої складає доцільна його зміна і перетворення. Юридична діяльність базується на міцних теоретичних юридичних знаннях, практичних навиках, котрі становлять основу професійної діяльності. Зроблено висновок про те, що професійна культура фундаментально впливає на професійну діяльність юриста, пов'язується з безперервним процесом його виховання, освіти, обумовлена специфікою його юридичної діяльності. Професійна культура тісно пов'язана з культурою особистості, яку характеризує, перш за все, праця, діяльність, виконання службових обов'язків і особливо їх характер, оскільки тільки працею, власними якостями людина перетворює світ і реалізує свої сили і здібності. Успішна професійна діяльність юристів вимагає наявності у них певних умінь, які формуються під впливом навчання, праці, інших обставин життя. Система підготовки майбутніх юристів у вищих навчальних закладах має бути спрямована на теоретико-практичні аспекти майбутньої професійної діяльності, що буде запорукою якісного виконання ними службових обов'язків.

Стаття присвячена дослідженню проблем формування цифрової компетентності у майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності у процесі професійної підготовки. У ході дослідження з’ясовано, що найбільш ефективним засобом якісної освіти є запровадження компетентнісного підходу з особливою увагою на формування цифрової компетентності. Розглянуто визначення та сутність понять «цифрова грамотність» та «цифрова компетентність». Цифрова грамотність означає здатність розуміти та використовувати інформацію за допомогою цифрових маніпуляцій, а також оцінювати і застосовувати нові знання, отримані з цифрового середовища. Цифрова компетенція включає в себе: уміння підбирати потрібну інформацію, аналізувати її, обробляти та використовувати; уміння вести спілкування через засоби онлайн-комунікації; опанування основ програмування для створення програм з метою спрощення ведення діловодства; уміння захистити персональні дані, інформацію та комп’ютерні пристрої, від загроз пошкодження чи викрадення; уміння та підлаштовувати комп’ютерну техніку під власні потреби та вирішувати технічні проблеми з приладами. Зіставлено поняття «компетентність» та «компетенція». У нашому розумінні, компетентність – це сукупність взаємопов’язаних здібностей, знань і навичок, які дозволяють людині професійно та ефективно виконувати свої обов’язки. Компетенція – особиста якість фахівця вирішувати певне коло професійних завдань чи обов’язків. Компетентність – це поєднання певних компетенцій, тобто навичок і знань, а також поведінкових якостей. Описано професійну підготовку фахівців із документознавства та інформаційно-бібліотечної справи на кафедрі документознавства та методики навчання Університету Григорія Сковороди в Переяславі за спеціальностями «Професійна освіта (Документознавство)»), «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа». Кафедрою розроблений та викладається комплекс дисциплін, які покликані забезпечити формування і розвиток цифрової компетентності майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності, зокрема: «Аналітико-синтетична переробка документної інформації», «Електронне урядування», «Електронний документообіг», «Соціальна та інформаційна безпека», «Комп’ютерна обробка та редагування документів», «Інформаційна безпека та захист інформації», «Автоматизовані інформаційно-пошукові системи» тощо.

Стаття присвячена висвітленню теоретичних засад формування управлінської компетентності майбутніх фахівців фізичної культури і спорту. Проведений аналіз наукових праць, присвячених формуванню професійної та управлінської компетентностей майбутніх фахівців фізичної культури і спорту, свідчить про те, що ця проблема як у теоретичному, так і в методологічному аспектах не досить досліджена. Зазначено, що науковці розглядали різні аспекти професійної компетентності та культури майбутніх фахівців фізичної культури і спорту, проблему формування управлінської компетентності. Досліджуються поняття «компетентність», «компетенція», «професійна компетентність», «управлінська компетентність», «управлінська компетентність фахівців фізичної культури і спорту», а також з’ясовується сучасний стан їх сформованості. Встановлено, що управлінська компетентність майбутнього фахівця фізичної культури і спорту – це сукупність компетенцій, які охоплюють систему знань основ теорії управління. Щоб фахівець не тільки мав управлінську компетентність, але й міг би її застосовувати у своїй професійній діяльності, необхідно забезпечити розширення меж професійної підготовки у сфері фізичної культури і спорту, ґрунтуючись на передових підходах до навчання та нових освітніх стандартах. Доведено, що майбутня діяльність фахівця фізичної культури і спорту, а фактично й управлінська компетентність, передбачає її формування під час професійної підготовки, що дасть змогу більш ефективно використовувати творчий, фізичний та інтелектуальний потенціал в теперішніх економічних умовах праці, здійснюючи професійні функції на фоні високого рівня ділових та особистісних якостей, в керуванні процесами і людьми. Автор наголошує, що розвиток фізкультурно-спортивного руху в ринкових умовах неможливий без фахово підготовлених, компетентних фахівців-управлінців фізичної культури і спорту. Встановлено, що формування управлінської компетентності майбутнього фахівця фізичної культури і спорту у процесі професійної підготовки має базуватися на загальнолюдських цінностях, комплексному компетентнісному підході та професійній компетенції майбутнього фахівця, необхідних під час роботи у сучасних соціально-економічних умовах.

В статті визначено професійну компетентність реабілітолога з огляду на аналіз його професійної діяльності в системі «людина – людина». Схарактеризовано систему загальнозначущих цінностей, необхідних для формування у майбутніх реабілітологів професійної компетентності. Актуалізовано проблему розрізнення термінів «компетенція» та «компетентність» за їх змістовим та сенсовим наповненням. Виокремлено показники, які входять до складу компетентностей фахівця з фізичної реабілітації. Зазначено, що професійна компетентність у фаховій діяльності фізичного реабілітолога – це здатність спеціаліста найбільшою мірою оптимально розв’язувати певне коло професійних завдань та задач. Визначено, що професіоналізм передбачає сформованість багатьох професійних умінь та навичок, а також і компетентностей, зокрема: компетентність професійної діяльності, компетентність в професійному спілкуванні, аутопсихологічна компетентність. В свою чергу, компетентності включають наступні показники. Компетентності професійної діяльності: спеціальні (знання своєї професії, вміння та навички); технологічні; суб’єктивні; правові; економічні; соціально-психологічні і т.д. Компетентності професійного спілкування: комунікативні (здатність до спілкування, співпраці та інтеракції); соціально-перцептивні; інтерактивні; диференційно-психологічні; діагностичні (здатність до вивчення оточуючого середовища); етичні; емпатійні; міжкультурні (терпимість до інших культур); протистояння конфліктам та ін. Компетентності в розвитку особистості професіонала: психологічні (вміння вивчати іншу людину); індивідуальні, аутопсихологічні (вміння вивчати себе); культурні (здатність до опанування культурними нормами, прийнятими в даному суспільстві як еталон для розвитку своєї особистості); рефлексивні та ін. Компетентності соціально-психологічні: здатність до спільного, колективного виконання професійної діяльності; оволодіння прийомами роботи в професійній групі, в команді; здатність до проектування (у разі необхідності) нового професійного середовища, оволодіння новими формами ділового і творчого спілкування та ін.

У статті визначено сутність основних дефініцій «компетенція» – можливiсть встановлення зв’язку мiж знаннями i ситуацiєю, «професійна компетентність» – характеризується рівнем професійної освіти, досвідом та індивідуальними здібностями людини, її мотивованими прагненнями до безперервної самоосвіти та самовдосконалення, творчим і відповідальним ставленням до справи. З’ясовано, що зміни у термінології основних понять зумовлені змінами як у педагогiчнiй практицi так і в теорії педагогiчних систем: поняття компетенцiї увiйшло до суспiльних наук у цiлому, зокрема, педагогiки, психології, в управлiння i в сферу працi та організацій; модернiзацiї змiсту професiйної підготовки; швидка поява нових і старiння ранiше набутих знань, якi вписуються нинi в практичний досвiд декiлькох поколiнь і посилюють переконання людей, що наступнi поколiння повиннi навчатися впродовж всього життя; змiни практики та технологiй в системi навчання вiдбуваються в результатi повiльних змiн способiв і механiзмiв управлiння освiтнiми системами i регулювання ними. Визначено, що професійно значущі якості учителів, залежать від особистості та визначаються, насамперед, здібностями і характером, а складні особливості здібності, такі, як організаторські, так і управлінські, уточнюються в окремих професійних здібностях, і необхідно чітко окреслити та обґрунтувати основу класифікації. З’ясовано, що професіоналізм виступає як необхідна умова прояву компетентності, компетентність є показником ступеня відповідності, адекватності професіоналізму і змісту компетенції посади. Вихідний показник професійної компетентності вчителя Нової української школи у сучасній ситуації – це сфера відношень до людини, оскільки вчитель працює в системі «людина – людина». Виокремлено структурні компоненти професійної компетентності вчителя Нової української школи: особистісно-гуманітарна спрямованість, системне сприйняття освітньої реальності, уміння інтегрувати інший досвід, креативність як спосіб буття в професії, здатність до рефлексії.

Цвіркун Л. О. Проектно-конструкторська компетентність як складник професійної готовності майбутнього інженера. У статті розглянуто наукові поняття «професійна компетенція», «професійна компетентність» та «проектно-конструкторська компетентність майбутнього інженера», уточнено сутність використовуваних понять в аспекті компетентнісного підходу, конкретизовано терміни та надано авторське визначення проектно-конструкторської компетентності як невід’ємного складника професійної готовності майбутнього інженера.

У статті висвітлено результати компаративного аналізу поглядів вітчизняних і зарубіжних учених, розглянуто теоретичні дослідження понять “професійна компетентність” та “професійна компетенція”. Вказано на необхідність висвітлення сутності понять “компетентність”, “компетенція”. Досліджено погляди на сутність цих дефініцій з урахуванням культурного контексту, організаційної культури, соціокультурної практики і вимог раціоналістичного, пояснювального, поведінкового, функційного, багатомірного та цілісного підходів, які необхідні для розуміння характеру взаємодії знань, навичок і професійної діяльності. У статті зазначено, що вживання понять “компетентність”, “компетенція” має синонімічний аспект; висвітлено зміни, які мали місце впродовж кількох десятиліть щодо поняття “компетентність”у контексті ефективності життєдіяльності людини. Окреслено основу групування наукових підходів до розуміння терміна “компетентності” як здатності до виконання службових обов’язків відповідно до чинного законодавства.З’ясовано несформованість єдиного тлумачення та надзвичайну різноманітність поглядів вітчизняних і зарубіжних учених на сутність понять “компетенція”, “компетентність” залежно від контексту, необхідність урахування зв’язку між зростанням компетентності та системою цінностей.

Стаття присвячена проблемі модернізації вищої освіти України на компетен-тнісній основі. В статті проаналізовано наукову літературу з даного питання. Автор статті розкриває складові поняття «професійна компетенція», визначає особливості понять «компетенція» та «компетентність».

Єсіна Н. А. Компетентнісний підхід до професійної підготовки майбутнього педагога. У статті розкрито поняття «компетентність», «професійна компетентність»; описано види і підвиди професійної компетентності майбутнього педагога, які впливають на результати навчально-виховної та управлінської діяльності студентів; подано авторське визначення «компетенція», визначено структурні складники професійної підготовки майбутнього педагога.

У статті висвітлено результати компаративного аналізу поглядів вітчизняних та зарубіжних учених, розглянуто теоретичні дослідження понять «професійна компетентність» та «професійна компетенція». Вказано на необхідність висвітлення сутності понять «компетентність», «компетенція». Досліджено погляди на сутність цих дефініцій з урахуванням культурного контексту, організаційної культури, соціокультурної практики та вимог раціоналістичного, пояснювального, поведінкового, функційного, багатомірного та цілісного підходів, які необхідні для розуміння характеру взаємодії знань, навичок і професійної діяльності. У статті зазначено, що вживання понять «компетентність», «компетенція» має синонімічний аспект; висвітлено зміни, які мали місце протягом кількох десятиліть щодо поняття «компетентність» у контексті ефективності життєдіяльності людини. Окреслено основу групування наукових підходів до розуміння терміну «компетенція», яке трактуємо як відповідне коло питань, в яких людина добре розбирається, має стійкі знання та певний досвід; як сукупність предметів відання, завдань, повноважень, прав і обов'язків державного органу або посадової особи, що визначаються законодавством та терміну «компетентності» як здатності відповідних фахівців в межах визначених за посадою повноважень застосовувати наявні (спеціальні) знання, уміння та навички з метою якісного виконання завдань та обов’язків, професійного та особистісного розвитку. З’ясовано несформованість єдиного тлумачення та надзвичайну різноманітність поглядів вітчизняних та зарубіжних учених на сутність понять «компетенція», «компетентність» залежно від контексту, необхідність урахування зв’язку між зростанням компетентності та системою цінностей. Зазначено, що найважливішими складовими терміну «компетентність» є здатність проводити аналіз явищ та ситуацій, ураховувати попередньо-набутий досвід, передбачати перешкоди, виявляти розумну ініціативу, особистісні характеристики, які можна змінювати й вдосконалювати.

Бочарникова Т. Ф. Можливості поєднання компетентнісного та контекстного підходів у фаховій підготовці майбутніх перекладачів. У статті аналізуються можливості поєднання компетентнісного та контекстного підходів у фаховій підготовці майбутніх перекладачів. Вивчається сутність компетентнісного та контекстного підходів. Наголошується на необхідності доповнення компетентнісного підходу контекстним у процесі професійної підготовки студентів, що характеризується максимальним наближенням змісту та форм навчання до змісту і форм професійної діяльності фахівця. Уточнюються поняття «перекладацька діяльність», «професійна компетентність» та «перекладацька компетенція».

Притаманна нашому часу інформатизація всіх галузей народного господарства зумовлює необхідність формування у майбутніх кваліфікованих робітників інформаційної компетенції, як складової професійної компетентності, що забезпечує ефективну діяльність випускника ПТНЗ в умовах інтенсивного використання інформаційно-комунікацій­них технологій. Формування інформаційних компетенцій безпосередньо пов’язано з інформатизацією освіти.Інформатизація освіти – упорядкована сукупність взаємопов’яза­них організаційно-правових, соціально-економічних, навчально-мето­дичних, науково-технічних, виробничих і управлінських процесів, спрямованих на задоволення інформаційних обчислювальних і телекомунікаційних потреб, що пов’язані з можливостями методів і засобів інформаційних та комунікаційних технологій (ІКТ) учасників навчально-виховного процесу, а також тих, хто цим процесом управляє та його забезпечує [3, 360]. Процес інформатизації освіти охоплено відповідною нормативно-правовою та законодавчою базою: Концепція інформатизації освіти (1984), Постанова Уряду України щодо забезпечення комп’ютерної грамотності учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів (1985), Закон України «Про концепцію Національної програми інформатизації»(1998) та ін.Проблемам інформатизації освіти присвячені праці Л. Білоусової, В. Бикова, І. Булах, Т. Волкової, Р. Гуревич, Ю. Дорошенка, М. Жалдака, С. Жданова, М. Кадемії, В. Кухаренка, С. Сисоєвої, М. Шкіля та ін. Інформаційно-комунікаційні технології, стрімко вдосконалюючись, нарощують свій освітній потенціал, проте практика навчання свідчить про відставання темпів впровадження новітніх досягнень зазначених технологій у реальний навчальний процес професійно-технічних навчальних закладів України. Однією з вагомих причин такого відставання є недостатність спрямованості навчального процесу у ПТНЗ на забезпечення всебічної підготовки майбутнього кваліфікованого робітника до свідомого й ефективного застосування інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності.Вивчення проблеми впровадження інноваційних виробничих технологій у процес підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю забезпечило можливість виявити суперечності між зростанням обсягів роботодавців до знань, умінь та професійних компетенцій в цілому, які необхідні конкурентоздатному фахівцю поліграфічної галузі та недостатньою модернізацією, відсутністю системи в оновленні змісту освіти в ПТНЗ. Педагогічна практика свідчить, що сьогодні ще далеко не всі навчальні заклади використовують у повному обсязі інформаційні технології з метою формування у випускників інформаційних компетенцій. Причини різні: відсутність відповідної матеріально-технічної бази (більшість ПК, які надані ПТНЗ за Державною програмою комп’ютеризації на сьогодні відносяться до застарілих моделей ); наявна кількість не відповідає потребам навчального процесу (при наявності 1 – 2 кабінетів не можливо повноцінно забезпечити загальноосвітню підготовку з предметів «Інформатика», «Інформаційні технології» та професійно-практичну підготовку з професій, які пов’язані з використанням комп’ютерної техніки у професійній діяльності); відсутність необхідних професійно-прикладних програмних продуктів (інноваційного дидактичного інструментарію); відсутність підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій, лабораторних робіт щодо оволодіння комп’ютерними технологіями професійно-орієнтованого змісту для учнів ПТНЗ; відсутність затверджених на державному рівні комплексних завдань та контрольних робіт з перевірки знань і умінь, навичок учнів з використанням тестових технологій (кожен навчальний заклад розробляє свої форми діагностики, що не сприяє уніфікації та стандартизації в освіті); відсутність внутрішньої мотивації як в учнів так і в педагогічних працівників до ефективного застосування інформаційних технологій у процесі підготовки до професійної діяльності); не розуміння педагогічними працівниками та адміністрацією ПТНЗ цілей використання інформаційних технологій.Сьогодення вимагає від педагога професійної майстерності не просто надання учням певних знань, а навчання їх мисленню, структуруванню інформації та цілеспрямованому відбору необхідного. Викладач спецтехнології і майстер виробничого навчання мають разом нести учням не просто нові знання, а новий тип оволодіння інформацією. У зв’язку з цим, особливого значення набуває переорієнтація мислення сучасного педагогічного працівника на усвідомлення принципово нових вимог до його педагогічної діяльності, до його готовності щодо використання засобів ІКТ у професійній діяльності як провідної педагогічної умови у процесі вивчення учнями ПТНЗ інноваційних виробничих технологій.Вивчаючи зарубіжний досвід, ми виокремили основні педагогічні цілі використання інформаційних технологій [1], [6], [8]:1. Розвиток особистості учня, підготовка його до продуктивної самостійної діяльності в умовах інформаційного суспільства, що включає: розвиток конструктивного, алгоритмічного мислення на основі спілкування з комп’ютером; розвиток творчого мислення за рахунок зменшення частки репродуктивної діяльності; розвиток комунікативних компетенцій на основі виконання сумісних проектів; формування уміння самостійно приймати рішення у складних виробничих ситуаціях; розвиток навичок дослідної діяльності (при роботі з моделюючими програмами та інтелектуальними навчальними системами); формування інформаційної культури, умінь обробляти інформацію.2. Реалізація соціального замовлення, яке обґрунтоване інформатизацією сучасного суспільства: професійна підготовка фахівців в галузі інформаційних технологій на різних рівнях (кваліфікований робітник, бакалавр, спеціаліст, магістр); підготовка учнів засобами педагогічних та інформаційних технологій до самостійної пізнавальної діяльності.Соціальне замовлення для освіти – вимоги зі сторони суспільства і держави до змісту освіти і якостей особистості, яка формується в освітній системі [8, 270].3. Інтенсифікація усіх рівнів навчально-виховного процесу: підвищення ефективності і якості навчання за рахунок використання інформаційних технологій; виявлення та використання стимулів пізнавальної діяльності; поглиблення міжпредметних зв’язків у результаті використання сучасних засобів обробки інформації при вирішенні завдань з різних предметів.Виходячи із цілей інформатизації освіти, розширенням масштабів упровадження засобів інформаційно-комунікаційних технологій у професійно-технічні навчальні заклади формуються нові завдання, які передбачають: створення автоматизованих систем з розроблення комп’ютерно-орієнтованих програмно-методичних комплексів, підтримки наукових досліджень, моніторингу результатів впровадження педагогічних інновацій, оцінювання і моніторингу результатів навчальної діяльності, підтримки процесу навчання, інформатизації бібліотечних систем, інформаційно-аналітичних систем управління освітою і навчальними закладами [3, 362]. Отже, діяльність педагога професійної майстерності має бути спрямованою на системне вивчення, оволодіння і використання комп’ютерних технологій, як педагогічної умови, що дозволяє активізувати діяльність учнів у будь-якій предметній області та формувати інформаційну компетенцію майбутніх випускників.Сьогодні відбувається перегляд Державних стандартів професійної освіти, розробляються нові стандарти на основі професійних компетенцій, які включають в освітній простір не тільки кваліфікаційні характеристики випускників по професії (що повинен знати чи вміти випускник ПТНЗ), а й ті компетенції, які формують учня як конкурентоздатного фахівця на ринку праці. До числа таких компетенцій ми відносимо інформаційну компетенцію.Інформаційна компетенція формується при допомозі реальних об’єктів (комп’ютер, телевізор, телефон тощо) та самих інформаційних технологій (ЗМІ, електронна пошта, Інтернет, мультимедіа). В її структуру входять уміння та навички учнів по відношенню до інформації, яка міститься в навчальних предметах і оточуючому світі: самостійно шукати, аналізувати і відбирати інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її [5, с. 57].Сьогодні багато українських економістів і політологів вважають, що зростання закордонних інвестицій на внутрішньому ринку – це нові високі технології, сучасна організація виробництва, випуск якісної, конкурентоздатної продукції [7, 153]. Динамічні зміни у видавничо-полігра­фічній галузі в останнє десятиріччя підтвердили цю істину. На зламі століть техніка і технологія галузі зазнала значних якісних змін. Усі підприємства впроваджують сьогодні найсучаснішу комп’ютерну техніку, принципово нове обладнання і матеріали. Широке впровадження цифрових технологій сприяло інтеграції видавничих і поліграфічних процесів, створенню настільних видавничо-поліграфічних систем. Відбувся безповоротний технологічний стрибок, який докорінно змінив характер роботи працівників галузі, а отже і вимагає оновлення і зміст професійної освіти поліграфічного профілю.Маркетингове дослідження поліграфічних підприємств показало, що роботодавці відмовляються від робітників, які мають вузьку спеціалізацію, а володіння інформаційними технологіями вони відносять до складу ключових соціально-професійних компетенцій. Сучасний кваліфікований робітник має уміти самостійно вносити в систему своєї діяльності наростаючий потік інформації. Інформаційна насиченість видавничо-поліграфічної галузі потребує перебудови усього навчального процесу у ПТНЗ. Отже, у процесі підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю маємо враховувати, що інформаційні технології є джерелом отримання інформації про інноваційні виробничі технології; сформовані в учнів інформаційні компетенції надають вагомої переваги при працевлаштуванні у галузі та подальшому кар’єрному зростанні. Отже, інформаційна компетенція майбутнього робітника видавничо-поліграфічної профілю – це задана соціальним замовленням норма (вимога) до професійної підготовки учня ПТНЗ, необхідна для його якісної продуктивної діяльності у галузі в умовах інформатизації суспільства, розвитку науки, комп’ютерної техніки, різноманітних програмно-технічних засобів, ресурсів, виробництва, технологій.В якості прикладу розглянемо кваліфікаційні вимоги до інформаційних компетенцій випускника ПТНЗ за професією «Оператор комп’ютерного набору; Оператор комп’ютерної верстки»: технічна підготовка: технічна робота з комп’ютером, управління файлами (архівування, створення копій), робота із замовником, планування і нормування; технічне обслуговування: проектування технічної системи, адміністрування технічних систем, технічна підтримка; верстання: коректура тексту, попередній дизайн видання, верстання сторінки, корекції технологічного процесу; отримання зображення: робота із сканером, цифрове перетворення, редагування зображення; виведення даних: спуск полос і шпальт, пробні відбитки, монтаж, виготовлення форм.Отже, процес формування інформаційних компетенцій майбутніх поліграфістів ґрунтується на знаннях та навичках з п’яти основних галузей: системотехніки, отримання зображення, верстання, електронного чи графічного виводу, технічного обслуговування. Інформаційні компетенції поліграфістів передбачають наявність таких професійно-важливих якостей: гнучкість і динамічність мислення, здатність аналізувати ситуацію, відповідальність, високий рівень розвитку концентрації та стабільності уваги, швидкість сприйняття, кольоровідчуття, просторова уява, координація рухів, естетичний і художній смак, оперативне мислення та пам’ять, стійкість до зовнішніх перешкод, уміння розподіляти та переключати увагу [4, 284].Педагогічний колектив Міжрегіонального вищого професійного училища з поліграфії та інформаційних технологій має значний досвід у системному оновленні змісту поліграфічної професійної освіти з врахуванням: потреб суспільства; нової техніки; технологій; результатів праці; взаємовідносин між замовником, роботодавцем, працівником тощо. Розробка нового змісту навчання з використанням інформаційних технологій вимагає дотримання системного професійного аналізу, формування в учнів інформаційних компетенцій як професійно важливих якостей. Вагомим внеском в оновлення змісту освіти стала розробка галузевого електронного «Термінологічного довідника (для учнів ПТНЗ поліграфічного профілю, майстрів виробничого навчання, викладачів)» [9]. Електронний довідник складається з двох розділів. Перший розділ «Терміни та визначення понять» містить українські видавничі та поліграфічні терміни пов’язані з професійною видавничою діяльністю і технологією виробництва паперу, фарб тощо. Терміни упорядковано в алфавітному порядку. Тлумачне визначення термінів здійснено українською мовою, крім того, дається англійська та російська назва кожного терміна. У другому розділі авторами презентовано огляд напрямів та технологічних процесів видавничо-поліграфічної галузі українською і англійською мовами, розділ унаочнено рисунками і фотографіями (загалом 35 рисунків двома мовами). Електронний довідник «загорнуто» в систему електронного пошуку, – пошук в якій організований таким чином, що система сканує весь зміст намагаючись знайти в ньому хоча б щось схоже на запит. Використання такого сучасного засобу навчання як електронний довідник дозволяє впроваджувати нову форму організації навчання – E-learning. Поняття «E-learning» походить від термінологічного словосполучення (Electronic Learning) і означає електронне навчання (або Інтернет-навчання). E-learning – це надання доступу до комп’ютер­них навчальних програм (coursware) через мережу Інтернет чи корпоративні Інтернет-мережі. Синонімом E-learning є термін WBT (Web-based Training) – навчання через веб [8, 185]. Використання інноваційних засобів навчання, нових форм організації навчання на основі комп’ю­терних технологій вирішує завдання: збагачення знаннями та вміннями у галузі інформаційних технологій; розвитку стійкої пізнавальної мотивації, інтелектуальних та комунікативних здатностей учнів ПТНЗ.Окремо слід зазначити, що в умовах інформатизації освіти, в професійно-педагогічній діяльності вчителя, поряд із традиційними функціями, з’являється необхідність виконання нових, які пов’язані з його особистою ІКТ-компетентністю. ІКТ-компетентність вчителя – комплекс якостей особистості, що забезпечують її гнучкість і готовність швидко прилаштовуватися до будь-яких змін у професійній діяльності в умовах інформатизації освіти, використовувати продуктивні ідеї, напрацьовані в одній галузі, до іншої, а також стимулюючий потяг до самовираження [2, 10].Таким чином, формування інформаційної компетенції майбутнього робітника видавничо-поліграфічної галузі, як складової соціально-професійної компетентності залежить від багатьох чинників – починаючи з комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання, зокрема програмних засобів навчального призначення і закінчуючи ІКТ-компетентністю самих педагогічних працівників. На нашу думку, дослідження проблеми формування інформаційної компетенції майбутнього кваліфікованого робітника видавничо-поліграфічної галузі, як педагогічної умови впровадження інноваційних виробничих технологій у зміст освіти дасть змогу професійним навчальним закладам спрямувати психолого-педагогічне, методичне забезпечення навчального процесу в необхідному напрямі.

У статті висвітлено одна із актуальних проблем навчання майбутніх логопедів – формування у них комунікативної компетенції. Охарактеризовано зміст поняття «комунікативна компетенція»; розкрито взаємозв’язок розвитку комунікативної та риторичної компетенцій майбутнього учителя; окреслено організація викладання навчального предмета «Риторика та культура мовлення корекційного педагога» щодо спрямування студентів до засвоєння комунікативно-мовленнєвих і риторичних умінь та навичок у межах предметно-спеціальної підготовки бакалаврів. Узагальнено роль і місце дисципліни в системі компетентносного підходу до професіональної підготовки спеціального педагога. Аналіз категорії «комунікативна компетенція» репрезентовано як лінгвістичний феномен, розкрито концептуальні основи і технологія її розвитку у вчителя-логопеда. На основі стандартів і освітньо-професійних програм проаналізовано зміст комунікативної бази професійної компетенції логопеда. Доведено, що культура мовлення є підґрунтям для розвитку загальної культури людини, а комунікативна компетенція формується в процесі професійної підготовки спеціаліста і системним виявом знань, умінь, здібностей і особистісних якостей, які дозволяють успішно вирішувати функціональні завдання в професійній діяльності. Поряд із теоретичним матеріалом, у статті подано систему вправ, практичні поради, які допоможуть внести відповідні корективи в поведінку учасників комунікаційного акту.

Метою даної статті є обґрунтування поняття та сутності рефлексійно- оцінювальної компетенції майбутніх лікарів та визначення її місця у їхній професійній діяльності. Для досягнення поставленої мети проведено аналіз науково-педагогічної, психологічної літератури, який дав можливість побудувати логічно структуровану послідовність визначення поняття «рефлексійно-оцінювальна компетенція», доповнити та узагальнити поняття «рефлексія» й «оцінювання» у діяльності майбутніх лікарів. Визначено типи рефлексії (особистісна, інтелектуальна, комунікативна, кооперативна, регулятивна), функції (мотиваційна, прогностична, організаційна, комунікативна, смислотворча, корекційна), види рефлексії за спрямованістю дій (особистісної діяльності та професійної діяльності). Зазначено, що рефлексія є професійно важливою якістю особистості, що є необхідним компонентом здійснення професійної діяльності лікаря для самоосвіти, саморозвитку фахівця, забезпечує її ефективність, уміння адекватно здійснювати оцінювання своєї діяльності, своїх можливостей, моральних якостей і вчинків. Установлено, що поняття «рефлексія» та «оцінювання» у деякому сенсі є тотожними, оскільки відбувається співвіднесення отриманих результатів із цілями діяльності. Зазначені поняття виступають стрижневим компонентом зрілості особистості під час оволодіння ключовими компетенціями. З’ясовано, що відповідно до проаналізованих освітньо-професійних програм до компетентностей, які формуються у здобувачів закладів медичної освіти, належать ті, що містять елементи рефлексійно-оцінювальної компетенції, а саме: самопізнання, цілепокладання, аналіз власного досвіду, планування, коригування власних дій, самовдосконалення. На основі вищезазначеного ми зробили висновок, що рефлексійно-оцінювальна компетенція майбутніх лікарів – це якість особистості, що дає змогу найбільш ефективно й адекватно здійснювати рефлексію та оцінювання своєї діяльності. Це сприяє розвитку і саморозвитку майбутнього лікаря, його творчому підходу до навчальної та професійної діяльності, досягненню їх максимальної ефективності та результативності.

У статті представлено теоретичний огляд можливостей компетентнісного підходу в процесі неперервного професійного розвитку лікарів. Реалізація компетентнісного підходу в професійній підготовці фахівців у сучасних вищих медичних навчальних закладах розглядається як орієнтація на високий рівень сформованості в студентів і слухачів актуального набору компетентностей, необхідних для якісного виконання професійної діяльності. Представлено зміст етапів професіоналізації лікарів: професійне самовизначення майбутнього лікаря, урахування його професійних інтересів, нахилів; професійна підготовка студента-медика, оволодіння професійними знаннями; початок практичної діяльності, у тому числі професійне навчання в інтернатурі; виконання професійних обов’язків. Компетентність майбутнього лікаря розглядається як результат особистісної та професійної, теоретичної й практичної підготовки, володіння певним набором професійних компетенцій. Наукова новизна дослідження полягає в уточненні переліку компетенцій, які необхідні сучасному лікарю та мають знаходитися у фокусі розвитку в рамках неперервної освіти. Представлено зміст авторського курсу «Психологічна компетентність як складова професійної діяльності», який успішно впроваджується в програму неперервного професійного розвитку лікарів у Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця. У програмі циклу висвітлено сучасний підхід до особистісно-професійного становлення фахівця медичної галузі з метою актуалізації професійних та особистісних ресурсів, формування систематизованих уявлень про психологічні особливості професіогенезу лікаря й сприяння розвитку його професійних компетенцій. Визначено актуальні завдання післядипломної медичної освіти.

Бурлаєнко Т. І. «Lifelong learning» – навчання протягом життя – необхідна вимога часу. У статті розглядаються проблеми пошуку шляхів формування компетенції майбутніх фахівців як складника ключових компетентностей на сучасному етапі розвитку України. Нині система освіти покликана дати системні знання про професійну сферу діяльності, її специфіку, має формувати особистісні якості спеціаліста, враховуючи швидкоплинність світу. Сучасний фахівець повинен володіти міцними та глибокими знаннями, професійним мисленням, мати власну професійно-особистісну позицію, певний набір компетенцій, які є ознакою сучасної професійної освіти.

У статті розглянуто основні завдання, пов’язані з професійною компетентністю, які є специфічними для освітньої галузі «Охорона праці». На основі аналізу знань і вмінь, якими необхідно оволодіти майбутньому фахівцю з охорони праці для здійснення професійної діяльності та визначених завдань, виокремлено складові його професійної компетентності; сформульовано педагогічні умови процесу формування професійної компетенції майбутніх фахівців з охорони праці. Автором обґрунтовується необхідність зміни цілей освіти в умовах ринку праці, розкриваються особливості компетентнісного підходу в процесі підготовки фахівця з охорони праці, охарактеризовано ознаки виявлення базових і загальнофахових компетенцій, а також виокремлено шляхи їх формування в майбутній професійній діяльності. Проаналізовано головну мету формування професійної компетентності майбутнього викладача з охорони праці, конкретизовано основні завдання фахової підготовки. У статті розкриваються питання, пов`язані з формуванням професійної комунікативної компетенції, яка забезпечує ефективність підготовки та конкурентоспроможність молодого фахівця. Уточнено визначення понять «компетентність», «компетенції», «компетентнісний підхід». З’ясовано, що формування професійної компетентності майбутніх викладачів професійної освіти (охорона праці) слід розуміти як професійну здатність фахівця орієнтуватися в сучасному інформаційному просторі з метою отримання (пошуку, відбору й аналізу) інформаційних джерел та ефективного застосування інформаційно-комунікаційних технологій у майбутній професійній діяльності.

У статті на основі проаналізованого досвіду провідних фахівців визначено підходи до моделювання процесу формування акмеологічної компетенції майбутніх судноводіїв у процесі їх професійної підготовки. З’ясовано підходи до моделювання різних педагогічних систем професійної освіти майбутніх судноводіїв. Визначено основні складові акмеологічної компетенції та процесу формування компетенцій курсантів ВМНЗ, розкрито їх зміст і взаємозв’язок. Показано, що формування акмеологічної компетенції майбутніх судноводіїв є динамічним процесом, який детермінується зовнішніми і внутрішніми чинниками. Акмеологічні компетенції майбутніх судноводіїв репрезентовані як письмовий опис названого процесу, представлений за допомогою схематичного зображення розподілу змістовно-структурних його складових із відображенням ієрархічних (горизонтально-вертикального упорядкування) зв’язків між елементами. Виходячи з цього, формування акмеологічної компетенції майбутніх судноводіїв у процесі їх професійної підготовки визначено як формування актуального «акме» – тобто, такого індивідуально-соматичного, психофізіологічного і соціально-професійного стану особистості, який дозволяє досягати курсантам ВМНЗ найбільш високих показників у предметно-пізнавальній діяльності. Відповідно до цього буде формуватись «акмеологічна компетенція майбутніх судноводіїв», де основними завданнями виступатимуть: у когнітивній сфері – набуття акме-знань і акме-вмінь; в особистісній сфері – розвиток акме-якостей і акме-здібностей, формування акме-здатностей і акме-цінностей; у професійно орієнтованій сфері – вироблення саморегуляції емоцій та поведінки, саморефлексії, формування мотивації до неперервного самовдосконалення. А впровадження акмеологічного підходу в навчальний процес дозволить зорієнтувати професійну підготовку майбутніх судноводіїв на розвиток необхідних особистісних якостей; реалізувати контекстне навчання, сутність якого полягає у відтворенні за допомогою усієї системи дидактичних форм, методів і засобів предметного контексту майбутньої професійної діяльності.

В оглядовій статті здійснено аналіз навичок особистої ефективності у контексті професійної компетентності соціального працівника. Висвітлено спостереження щодо процесу активного дослідження ринку праці, який у цілому буде розширюватися і одні сфери зайнятості витісняться іншими. Зазначено, що на Всесвітньому економічному форумі інструментом успіху та економічного зростання держави визнана якісна безперервна освіта, яка забезпечить постійне вдосконалення фахівців різної сфери зайнятості, розширення їх професійної компетентності, вдосконалення умінь і навиків, зокрема групи навичок особистої ефективності. У даній статті авторами визначено місце навичок особистої ефективності у структурі професійної компетентності соціального працівника. Здійснено аналіз понять «компетентність» і «компетенція». Окреслено сутність професійної компетентності соціального працівника, детально описано кожну навичку з групи навичок особистої ефективності фахівця соціальної сфери. Серед них виокремлено вміння приймати рішення та працювати зі складними ситуаціями, уміння навчатися впродовж життя та управляти власним розвитком, навички планування та цілепокладання, виконання поставлених завдань, вміння грамотно розпоряджатися ресурсами та стресостійкість, конкурентоспроможність і відповідальність, вмотивованість й ініціативність, гнучкість і креативність, громадську активність та адекватну самооцінку, емоційний інтелект і самоконтроль, самокритичність і самоаналіз. Обґрунтовано, що справжній професіоналізм соціального працівника полягає не тільки у прийнятті правильних рішень в нестандартних ситуаціях, а й у здатності у процесі здійснення професійної діяльності прогнозувати результати свого впливу на клієнта. Зазначено, що навчання впродовж життя сприяє розвитку конкурентоспроможності та мобільності соціального працівника. Ключові слова: «soft skills»; професійна компетентність; професійні навички; особиста ефективність; соціальний працівник.

На сьогоднішній день актуальною є проблема формування професійної компетентності майбутніх викладачів усного перекладу, зокрема їх методичної компетентності. Для визначення структури і змісту методичної компетентності викладача усного перекладу необхідно побудувати робочу модель його професійної компетентності. Аналіз останніх досліджень свідчить, що серед науковців немає єдиного загальноприйнятого визначення змісту та складових цієї компетентності, незважаючи на її ключову роль у методиці викладання перекладу. Тому метою статті є визначення структури і змісту професійної компетентності усного перекладача як основи для розробки моделі його методичної компетентності. Ми розглядаємо професійну компетентність усного перекладача як інтегративну якість фахівця з усного перекладу, яка є динамічним поєднанням когнітивного-діяльнісного та особистісно-рефлексивного компонентів і проявляється в готовності та здатності до успішної реалізації його професійної діяльності та самовдосконалення впродовж життя. Когнітивно-діяльнісний компонент професійної компетентності усного перекладача включає професійні знання, навички, вміння та здатності, що відповідають таким фаховим компетенціям, як міжкультурна, перекладацька та фахово-соціальна. Особистісно-рефлексивний компонент охоплює психофізіологічні, морально-етичні, емоційно-вольові особливості усного перекладача та його здатність до рефлексії. Таким чином, особистісно-рефлексивний компонент включає якості, вміння та здатності, що відповідають фаховій особистісній компетенції. Успішне формування професійної компетентності в майбутніх усних перекладачів залежить значною мірою від рівня їх підготовки, зокрема від сформованості в них методичної компетентності. Перспективою подальших розвідок є розробка робочої моделі структури і змісту методичної компетентності викладача усного перекладу з урахуванням компонентного складу його професійної компетентності. Ключові слова: викладач усного перекладу, професійна компетентність, методична компетентність викладача усного перекладу, професійна компетентність викладача усного перекладу, професійна компетентність усного перекладача.

У статті узагальнено результати досліджень та публікацій з проблеми професійного зростання та формування лідерства майбутніх офіцерів на засадах акмеологічного підходу. З’ясовано, що вдосконалення освітнього процесу у вищих військових навчальних закладах (закладах вищої освіти зі специфічними умовами навчання), забезпечення державної політики у сфері національної безпеки та оборони, інтеграція до стандартів НАТО, а також імплементація стандартів підготовки офіцерських кадрів, що діють у державах-членах Північноатлантичного альянсу, потребує урахування рекомендацій щодо активізації мотивації курсантів і слухачів до професійного зростання та формування лідерства. Професійне зростання майбутніх офіцерів запропоновано розглядати як процес і результат набуття ними нових компетенцій (знань, умінь, навичок, здатностей), які будуть необхідні у професійній діяльності для виконання завдань за призначенням. Лідерство офіцера дослідники розглядають як інтегроване поняття, що охоплює його професійну компетентність, професійну мобільність, а також здатність швидко адаптуватися до нових умов, орієнтуватися в інформаційних потоках, оптимально вирішувати професійні і соціальні проблеми. Ефективне лідерство залежить від сформованих професійних і морально-вольових властивостей, зокрема відповідальності за рішення, їхні результати й наслідки. У комплексі всі ці компоненти дозволяють офіцеру діяти ініціативо в різних сферах діяльності (професійній, управлінській, навчальній, виховній тощо). Автори пропонують розглядати лідерство і професійне зростання як пов’язані між собою. Вказано на важливість для активізації професійного зростання та лідерства урахування чинників, що впливають на цей процес, а також впровадження кращих світових і вітчизняних освітніх традицій розвитку лідерського потенціалу, використання можливостей сучасних контекстних і професійно орієнтованих педагогічних технологій. З’ясовано, що під час навчання у вищих військових навчальних закладах ефективними методами формування лідерських якостей є коучинг, тренінг, наставництво, діяльнісне та емпіричне навчання, кейс-технології, моделювання дій і використання електронних освітніх ресурсів.

У статті розглянуто основні методичні прийоми навчання метеорології для офіцерів палуби. Проаналізовано праці науковців із питань метеорології для судноплавства та зосереджено увагу на їхній інтерпретації терміна «метеорологія» та питаннях навчання, які пропонуються студентам кафедри судноводіїв (Б. Лю, К. Тейлор, Л. Хассе, Л. Сі, Т. Грис, В. Стенлі Вілсон). Визначено роль метеорології в безпечній навігації, а саме: результат методів прогнозування наслідків унаслідок суворих погодних умов, аналізу метеорологічних даних, дії відповідно до морських публікацій («Адміралтейські напрямки плавання», «Керівництво по входу до порту», повідомлення NAVTEX), які передбачені та регулюються ІМО (Міжнародна морська організація), щоб уникнути морських надзвичайних ситуацій. Запропоновано на занятті морської англійської мови для офіцерів палуби такі методи навчання для ефективності: перевернутий клас, дизайнерське мислення, самонавчання, гейміфікація, соціальні медіа, безкоштовні інструменти онлайн-навчання. Представлено детальний опис планування навчального заняття відповідно до тем, де всі згадані методи навчання поєднувалися і давали можливість говорити про метеорологію для безпечної навігації. Модуль складається з трьох тем, кожна з яких має п’ять уроків на основі підходу EASA (Занурення, Дія, Вивчення, Дія). Після кожної теми було визначено професійні компетенції: вміти читати та описувати карти погоди, описувати стан моря за шкалою Бофорта; звітувати про погодні умови згідно з повідомленням NAVTEX, й основна компетенція всього модуля полягає у тому, щоб говорити про метеорологічну інформацію для безпечної навігації. Запропоновано оцінку професійних навичок студентів, отриманих після модуля: комп'ютерний тест на навчальній платформі Moodle – 24 різні тести відкритого/закритого типу – 5 балів; усна професійна компетентність – 10 питань – 10 балів. Перевірено доречність, плавність, точність відповідей студентів під час говоріння. Зроблено висновок про корисність та ефективність методичних прийомів під час теми «Метеорологія» на занятті морської англійської мови для офіцерів палуби.

У статті проведено концептуалізацію процесу розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутніх фахівців-гуманітаріїв. Запропоновано концептуальне соціально-психологічне обгрунтування процесу розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутнього фахівця гуманітарного профілю. Показано, що комунікативна компетентність не є спектральним набором певних компетенцій, а являє собою складну ієрархічну систему взаємозалежних, мінливих у часі компетенцій, різні рівні якої характеризують напрямки розвитку професійної траєкторії майбутнього фахівця-гуманітарія. При цьому комунікативні компетенції професіоналізму, як системні утворення та як функціональні системи, підпорядковуються у своєму системогенезі і у своєму функціонуванні та розвитку системно-генетичним законам та компетентнісній парадигмі професійної діяльності гуманітарного профілю. Чим більше безліч одиничних або елементарних комунікативних компетенцій, тим більшою є потужність безлічі потенційних композиційних компетенцій, з яких формуються компетентнісні новоутворення – функціональні системи, що забезпечують професійну успішність фахівця-гуманітарія, тим більшим стає потенціал комунікативних компетенцій професіоналізму майбутнього фахівця гуманітарного профілю. Ключові слова: майбутні фахівці гуманітарного профілю, компетенції професіоналізму, комунікативні компетенції, комунікативні компетенції професіоналізму, соціально-психологічні технології розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму.

У статті розкрито поняття інформаційно-аналітичної компетентності майбутніх фахівців з документознавства як складової частини професійної компетентності документознавців через аналіз термінологічного апарату і виявлення особливостей формування даної компетентності. Зокрема, проаналізовано поняття «компетенції», «компетентність», «професійна компетентність», «професійна компетентність документознавців», «інформаційно-аналітична компетентність документознавців». Розглянуто існуючі в науковій літературі класифікації професійних компетенцій фахівців-документознавців, запропоновані Г. Малик, Л. Філіповою та іншими дослідниками. Зосереджено увагу на інформаційно-аналітичній компетентності майбутніх документознавців. Зокрема, простежено співвідношення інформаційного й аналітичного компонентів у структурі компетентності фахівців різних профілів, при цьому наголошено, що документознавці (інформаційні аналітики, аналітики консолідованої інформації), маючи пряме відношення до різних видів інформації та її аналізу, повинні володіти спеціально сформованою інформаційно-аналітичною компетентністю фахівця. Закцентовано на важливості й необхідності формування саме таких результатів навчання, пов’язаних з інформаційно-аналітичними знаннями, уміннями та навичками. Розкрито потенціал навчальних дисциплін інформаційно-аналітичного профілю, які мають вводитися до навчальних планів підготовки фахівців. Наголошено на посиленні аналітичного компонента у структурі інформаційно-аналітичної компетентності підготовки відповідних фахівців. Запропоновано робоче визначення інформаційно-аналітичної компетентності майбутніх фахівців з документознавства як складової частини професійної компетентності документознавців, що інтегрує знання, уміння, навички й професійно значущі якості, необхідні для пошуку, систематизації й аналізу різних видів інформації, презентування опрацьованої інформації у доступному форматі, виявлення закономірностей у певній галузі та прогнозування подальшого розвитку ситуації на ґрунті виявлених закономірностей та іншого роду інформації.

Підвищення якості підготовки майбутніх інженерів сфер сільськогосподарського машинобудування та виробничої експлуатації сільськогосподарської техніки залишається актуальною проблемою національної системи освіти. Одним із шляхів вдосконалення навчального процесу є тісна співпраця університетів з роботодавцями сільськогосподарського виробництва та залучення їх до активної участі у формуванні компетенцій випускників, адекватних вимогам ринку праці. З огляду на важливість підвищення ефективності цієї співпраці в статті досліджуються взаємопов'язані поняття «компетенція», «компетенції», «компетентність», «компетентний». Пропонується перелік компетенцій інженера. Вивчається зміст сукупності значущих для випускника компетенцій, а також досліджується їх прояви у виробничих умовах, пов'язаних з необхідністю певного часу для адаптації випускника інженерного факультету. Основна мета дослідження — підвищити ступінь готовності студентів спеціальностей: галузеве машинобудування та агроінженерія, до швидкої адаптації в майбутній професійній діяльності. Для чого, на підставі результатів дослідження вимог роботодавців, відкоригувати змістовну складову сукупності професійних компетенцій. Для досягнення мети в лютому 2017 року по вересень 2018 року здійснювалось експертне опитування роботодавців. Брали участь в дослідженні випускники грудня 2016 роки (78 чол.), факультету конструювання та дизайну, а також механіко-технологічного факультету направлені на роботу в машинобудівні, дилерські, сервісні та виробничі сільськогосподарські організації різних форм власності. Результати проведеного опитування дозволили встановити саме які компетенції вимагають перегляду навчальних курсів і програм дисциплін для вдосконалення навчального процесу.

Актуальність поданої статті зумовлена соціально-економічними, інноваційно-освітніми трансформаціями в житті України, а також глобалізаційними процесами, зорієнтованими на інтеграцію нашої держави із світовою спільнотою. У цьому сенсі викликає науковий і практичний інтерес проблема професійної компетентності майбутнього вчителя музичного мистецтва, діяльність якого зорієнтована на формування духовності, естетизму, моральної та ціннісної сфер особистості. Метою статті є обґрунтування й розробка моделі професійної компетентності майбутнього вчителя музичного мистецтва. Використано комплекс методів дослідження, а саме: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, моделювання для вивчення, зіставлення й узагальнення наукових джерел з метою визначення сутності та структури професійної компетентності майбутнього вчителя музичного мистецтва та розробки її моделі. Визначено сутність компетентнісного підходу як пріоритетної стратегії в мистецькій освіті та розкрито його базові поняття: компетенція, компетентність, професійна компетентність. Представлено авторську дефініцію професійної компетентності майбутнього вчителя музичного мистецтва. Проаналізовано базові позиції теорії моделювання. Висвітлено більш ґрунтовні підходи до структури професійної компетентності вчителя музичного мистецтва, що подані в студіях дослідників мистецької освіти. На засаді структурно-діяльнісної ознаки та типів компетентностей вчителів музичного мистецтва, пов’язаних з видами їх професійної діяльності (музично-педагогіної, диригентсько-хорової, музичновиконавської), обґрунтовано й розроблено модель професійної компетентності майбутнього вчителя музичного мистецтва, що містить мотиваційноціннісний, когнітивний, креативно-діяльнісний компоненти. Доведено, що подана модель відбиває структурні компоненти професійної компетентності майбутнього вчителя музичного мистецтва і за своєю сутністю є концептуальною, прогностичною, структурно-компонентною.

Статтю присвячено актуальній проблемі формування професіоналізму фахівців соціономічних професій, зокрема особистісної компетентності, яка є найважливішою частиною фахової майстерності педагогів, психологів, соціальних працівників, фахівців системи МВС тощо. Метою статті є створення психолого-педагогічної програми формування операційних компонентів особистісно-професійної компетентності фахівців соціальної сфери за допомогою методів соціального проєктування. У статті зазначено, що операційний компонент професійної компетентності становлять професійно-важливі якості фахівців соціальної сфери, безпосередньо пов'язані з реалізацією фахової діяльності та належні до різних рівнів психологічної структури особистості, а саме: сталі професійні знання, комунікативні, конфліктологічні, інформаційні компетенції фахівців, якості самоорганізації та самоконтролю, стресостійкість та вміння керувати своїми емоціями. Зміст психолого-педагогічної програми формування операційного компонента особистісно-професійної компетентності складають методи активного практикоорієнтованого творчого опанування психолого-педагогічними та конфліктологічними знаннями, методи активного соціально-психологічного навчання, а саме групового психологічного тренінгу із використанням вправ з розвитку здібностей саморегуляції та аутотренінгу. Запропонований контроль ефективності програми через використання методів психодіагностики відповідних професійно-важливих якостей фахівців. Очікуваними результатами реалізації програми формування операційних складників компетентності є отримання сталих соціально-гуманітарних знань, психолого-педагогічного мислення, комунікативних та організаторських навичок фахівців соціальної сфери, здатність керувати своїми емоціями та розвиток індивідуальних якостей стресостійкості в допомагаючий діяльності для збереження психічного здоров’я фахівця. Викладена програма формування операційних компонентів особистісної компетентності є спробою технологізації процесу професійного навчання задля отримання високої якості освіти та стабільного спрямованого розвитку інструментальних компонентів професіоналізму фахівців соціальної сфери. Ключові слова: фахівці професій соціальної сфери, професійна компетентність, операційні компоненти особистісно-професійної компетентності, психолого-педагогічна програма, активне практикоорієнтоване навчання, психологічний тренінг.

АНОТАЦІЯ Автором було проведено професіографічний аналіз фітнес-тренера, узагальнено дані науково-методичної літератури щодо вимог роботодавців до фахівців цього профілю, враховано основні результати формуання фахових компетентностей здобувачів за освітньо-професійною програмою “Фізична культура і спорт. Фітнес” Бердянського державного педагогічного університету зі спеціальності 017 Фізична культура і спорт. Фітнес-тренер, який дозволив визначити професіограму фаху “Фітнес-тренер”. Методом порівняння і зіставлення було конкретизовано здібності та якості психофізичної готовності майбутнього фітнес-тренера для успішного здійснення професійної діяльності. У цій роботі проведений ґрунтовний аналіз наукової та методичної літератури щодо визначення та характеристики домінуючих видів діяльності професії “фітнес-тренер”; систематизовано та упорядковано необхідні психомоторні, артистичні, технічні, наукові, організаційно-педагогічні, морально-вольові здібності та загальногромадянські, психофізичні, професійно важливі особистісні якості. Метою статті було скласти професіограму, тобто узагальнити базові тенденції розвитку необхідних загальногромадянських, психофізичних, особистісних та професійно важливих якостей фахівців цієї професії. Перегляд змісту підготовки майбутнього фітнес-тренера в закладах вищої освіти, розширення їх спеціальних професійних якостей та професійних компетенцій дозволить майбутньому фітнес-тренеру досягти психофізичної готовності та може вирішити такі найрізноманітніші завдання: формування в психіці людини нових якостей професіонала; оволодіння нею новими професійно важливими знаннями, уміннями та навичками, які враховують умови професійної підготовки, мету і зміст професійної діяльності; забезпечать можливість ефективно здійснювати не тільки майбутню професійну діяльність, але й оптимально жити. Це, на думку автора, підвищить якість фахової підготовки майбутнього фітнес-тренера, зробить його конкурентоспроможним на ринку фітнес-послуг та ефективно вирішить завдання з оздоровлення населення України. Ключові слова: психофізична готовність, професіограма, види діяльності, здібності, особистісні якості, фітнес-тренер.

У статті розглядається проблема формування професійного іміджу як важливої компетенції кожного майбутнього вчителя та затребуваної особистісно-професійної якості, що безпосередньо підвищує ефективність навчання. У системі професійної освіти майбутніх вчителів приділяється достатньо уваги оволодінню академічним знанням, проте формуванню вчителя як гармонійно розвиненої особистості, суб’єкта педагогічної діяльності, психічні якості якого вдало поєднуються з фізичним, духовним, моральним, особистісним, соціальним розвитком, зовнішньою привабливістю, вчителя, який володіє адекватною самооцінкою, повагою та розвиненою Я-концепцією, часто залишається поза межами діяльності навчальних закладів. Мета статті – проаналізувати найбільш значущі та бажані особистісні якості, які є основою формування позитивного професійного іміджу майбутнього педагога. Як показали результати нашого короткого наукового дослідження, сучасного майбутнього вчителя вже не можна обмежувати лише навичками добору та подання навчального матеріалу. Його діяльність у нових соціально-економічних умовах має бути зосереджена на творчості, ефективному спілкуванні, вмілому поєднанні демократичності з педагогічною вимогливістю та зв’язку навчального матеріалу з життям, що загалом вимагатиме від майбутнього педагога оволодіння відповідними особистісними якостями. Висновки. Доводиться думка, що професійна підготовка майбутніх вчителів потребує не лише системного вдосконалення змісту та методики їх навчання, а й формування та розвитку особистості, оволодіння тими особистісно-професійними якостями, які забезпечать повноцінну професійну діяльність педагога в сучасному українському суспільстві. При цьому професійні якості майбутнього вчителя нової ери невіддільні від особистісних, що виглядає цілком логічно, оскільки неможливо стати справжнім, ефективним учителем, маючи лише той чи інший показник. Отже, сформованість усіх особистісних і професійних характеристик забезпечать сучасному вчителю високу продуктивність праці та сприятливий професійний імідж.

Визначення місця іншомовної комунікативної компетенції в професійній компетентності сучасного державного службовця проблематика нашого дослідження. Здійснено детальний аналіз вітчизняних наукових праць та законодавчої (нормативної) бази. Встановлено, що важливою умовою для вступу на державну службу та подальшого її проходження на всіх етапах є відповідний рівень професійної компетентності державного службовця. Від рівня професійної компетентності кожного державного службовця залежить ефективність функціонування державної служби загалом. Комунікативна компетенція висвітлена як вагома складова професійної компетентності. Враховуючи необхідність залучення державного службовця до міжнародних відносин, постійного перебування в міжнародному інформаційному просторі, комунікативні навички та достатній рівень знання іноземної мови професійного спрямування стають вирішальними у даному питанні та дають впливають на формування та розвиток іншомовної комунікативної компетенції. З метою розкриття сутності цієї компетенції, наголошено на основних її компонентах та надано пояснення до кожного з них. Доведено, що формування та розвиток іншомовної комунікативної компетенції відбувається одночасно з проходженням професійного навчання державних службовців. Наведено приклади започаткованих на державному рівні програм з вивчення іноземної мови (англійської), до яких залучаються державні службовці. Також зазначається, що самоосвіта та саморозвиток мають не менш вагомий вплив на навчання, що надає можливість самостійно планувати, коригувати, координувати своє навчання та самостійно впливати на формування іншомовної комунікативної компетенції як складової своєї професійної компетентності. Зазначено, що іншомовна комунікативна компетенція посідає чільне місце в професійній компетентності сучасного державного службовця та сприяє застосуванню отриманих під час професійного навчання знань та вмінь у професійній діяльності, використовуючи спеціальні лінгвістичні засоби.

У статті зосереджено увагу на необхідності обґрунтування суті та структури професійної компетентності методистів закладів професійної (професійно-технічної) освіти для актуалізації необхідності її розвитку в міжкурсовий період підвищення кваліфікації, зроблено коротий аналіз останніх наукових праць і публікацій з досліджуваної проблеми. Розглянуто трактування основних ключових понять з точки зору вітчизняної та зарубіжної наукової думки: «компетенції», «компетентність», «суть», «структура», «методист закладу професійної (професійно-технічної) освіти», «професійна компетентність». На підставі аналізу й узагальнення наукових досліджень встановлено, що професійна компетентність розглядається як професійна підготовка і здатність педагогічних працівників (методистів) до виконання завдань і обов’язків діяльності, міра та основний критерій їх відповідності вимогам професійної діяльності, яка складається з таких компонентів: знання, уміння, навички, професійна позиція, індивідуальні психологічні особливості людини та акмеологічні чинники (цінності та потреба в саморозвитку). Автором здійснено аналіз суті і структури професійної компетентності методистів закладів професійної (професійно-технічної) освіти. Розкрито суть професійної компетентності та наведено структуру педагогічної компетентності. Закцентовано увагу на проблемі необхідності формування професійної здатності педагога здійснювати діяльність творчо. Означено існування гострої потреби сучасного суспільства в педагогах-дослідниках, здатних організовувати діяльність на інноваційних засадах. Обгрунтовано необхідність розвитку професійної компетентності методистів, розкрито зміст професійної компетентності методиста. Конкретизовано суть і структуру поняття «професійна компетентність методиста». Охарактеризовано основні взаємозалежні та взаємообумовлені структурні компоненти професійної компетентності методиста. Виокремлено професійно важливі якості методистів.

У статті проаналізовано структуру професійної діяльності фахівців з харчових технологій, виділено різноманітні підходи до вивчення її компонентів. Відзначено, що проблема вдосконалення професійної підготовки спеціалістів для різних галузей народного господарства з кожним роком набуває все більшої актуальності. Обґрунтовано теоретичні аспекти професійної підготовки фахівців з харчових технологій за умови реалізації дуальної форми здобуття освіти. До особливостей такої підготовки віднесено: системність та послідовність, тісний зв'язок теоретичної та професійно-практичної складової навчання, відтворення виробничих процесів, соціального змісту професії, адаптація випускників закладів освіти до першого робочого місця, оптимальне співвідношення навчальних методів, прийомів, технологій для вирішення навчальних та виробничих завдань. Визначено, що професійна діяльність фахівців з харчових технологій вимагає наявності спеціальних знань, вмінь, навичок, ціннісних орієнтацій, мотивацій, психологічної готовності до виконання виробничих дій. Серед структурних компонентів такої діяльності виокремлено стратегічні цілі, функції та завдання, для реалізації яких випускникові необхідно мати сформовані на належному рівні професійні компетенції. Вони відображають зміст і характер діяльності та слугують орієнтиром для реалізації дуального освітнього процесу. Зміст типових завдань професійної діяльності та її функції обумовлені особливостями виробничої галузі (підгалузі), характером економічної діяльності суб’єкта господарювання. У структурі професійної діяльності також визначено різноманітні соціальні, психологічні та професійні аспекти.

Стаття присвячена розкриттю питання формування іншомовної комунікативної компетенції у здобувачів другого (магістерського) рівня освіти за спеціальністю 281 “Публічне управління та адміністрування”. Розглянуто сутність понять “компетенція”, “іншомовна компетенція”, “комунікативний підхід”. Здійснено аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури з питань якісної підготовки сучасних фахівців з державного управління та адміністрування. Обґрунтовано важливість розвитку комунікативної компетенції та необхідність вивчення магістрами з публічного управління та адміністрування іноземних мов в цьому контексті. Зазначено, що комунікативно-орієнтоване навчання іноземної мови, в основі якого покладено комунікативний підхід, передбачає формування у слухачів іншомовної комунікативної компетенції, яка вважається сформованою, якщо слухачі використовують іноземну мову з метою самостійного отримання і розширення своїх знань і досвіду. Встановлено, що характер навичок та вмінь, пов’язаних з формуванням іншомовної комунікативної компетенції при вивченні іноземної (англійської) мови магістрами з публічного управління та адміністрування носить не лише комунікативно-орієнтований, але й професійно-спрямований характер. У дослідженні показані ефективні форми та методи навчання іноземної мови професійного спрямування, зокрема з використанням проєктних технологій, аудіо- та відеоматеріалів, у тому числі автентичних матеріалів. Проведено опитування у формі анкетування серед слухачів магістратури за спеціальністю 281 “Публічне управління та адміністрування” та державних службовців, які проходили навчання з підвищення кваліфікації в Інституті державного управління та наукових досліджень з цивільного захисту (м. Київ). За результатами проведеного аналізу з’ясовано, що навчальна дисципліна “Іноземна (англійська) мова за професійним спрямуванням” є актуальною у наш час, слухачі виявляють бажання та розуміють необхідність вивчення мов для здійснення подальшої професійної діяльності або використання в різних життєвих ситуаціях, відмічають значне покращення свої знать за час навчання.

У статті розкрито питання професійної компетентності, інноваційної діяльності вчителя як умова виховання міжкультурної толерантності молодших школярів, що визначається обсягом компетенцій, колом повноважень у сфері професійної діяльності, які передбачають індивідуальний стиль роботи, спосіб досягнення освітньої мети, забезпечують якість та ефективність професійної діяльності. Схарактеризовано сутність професійної компетентності вчителя, професійну підготовку фахівця та його професійну компетентність, де перше поняття відображає процес оволодіння необхідними знаннями й навичками, а друге – результат цього процесу, якісну характеристику. Проаналізовано проблему визначення професійної педагогічної компетентності та її істотні характеристики. Зазначено, що найбільш суттєвою ознакою досліджень є трактування поняття «професійна компетентність учителя» як інтегрування відповідного рівня його професійних знань, умінь і навичок, особистісних якостей, що виявляються в результаті діяльності (рівень вихованості й освіченості учнів). Розглянуто потенціал професійної компетентності вчителя, усвідомлення актуальності та необхідності його професійної діяльності, бажання ефективно здійснювати її, знання про сутність толерантності та особливості її формування в молодших школярів; прийняття дитини, емпатійне розуміння; настановлення на терпимість у педагогічній діяльності; володіння формами і методами формування толерантності як емоційно-позитивна мотивація педагога у процесі виховання толерантності в молодших школярів. Окреслено питання необхідності підвищення професійної компетентності педагогів у вихованні міжкультурної толерантності молодших школярів, виокремлено основні його етапи (організаційно-інформаційний, практичний, результативний), що передбачають ознайомлення із загальною інформацією про виховання міжкультурної толерантності молодших школярів, а також програмою підвищення професійної компетентності вчителів.

Стаття присвячена проблемі формування комунікативної компетентності майбутніх медичних працівників. На основі аналізу сучасної наукової літератури проаналізовано різні підходи до визначення та інтерпретації сутності феномену «комунікативна компетентність майбутніх лікарів». У статті розглянуто різні підходи до визначення сутності понять «компетенція», «компетентність», «культурологічна компетентність». Подано порівняльний аналіз понять «компетентність» і «компетенція». Визначено структуру комунікативної компетентності майбутніх лікарів. Акцентовано увагу на гнучкості спілкування, емпатійності, рефлективності, комунікативних уміннях тощо. Доведено, що комунікативна компетентність є одним із основних пріоритетів сучасної якісної освіти та однією із важливих складових професійної культури лікарів. Сформульовано принципи та підходи, які покладено в основу формування комунікативної компетентності майбутніх лікарів. Розглянуто основні напрямки формування комунікативної компетентності в закладах вищої медичної освіти. Питання комунікативної компетентності порушено філософами, психологами, педагогами, вченими-лікарями. У їхніх дослідженнях доведено необхідність розвитку комунікативної компетентності кожної особистості як у соціальній, так і професійній сферах. Гострота проблеми формування комунікативної компетентності в царині комунікативної підготовки працівників медичної сфери визначена соціальним замовленням, яке має чітко окреслену законодавчу базу: «Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті», Закон України «Про освіту», Закон України «Про вищу освіту» та ін. В офіційних урядових документах зазначається, що одним із пріоритетних напрямків реформування сучасної вищої освіти є підготовка високо­квалі­фікованих кадрів, здатних до творчої праці та професійного розвитку, які вміють на високому професійно-етичному рівні у складних умовах сьогодення ефективно вирішувати гострі проблеми медичної галузі. Цим зумовлено підвищення вимог до професійних та особистісних якостей майбутніх медичних працівників. Клю­чова роль у реалізації зазначених ідей належить закладам вищої медичної освіти, оскільки саме тут формуються професійне мислення, комунікативна компетентність та майстерність майбутнього лікаря на етапі професійної підготовки.

Стаття розкриває актуальність проблеми професійної підготовки майбутніх фахівців для аграрного сектору України в закладах вищої освіти. Дослідження акцентує на спілкуванні як необхідному засобі формування однієї з професійних компетентностей. Викладається специфіка навчального процесу, яка неможлива без повного опанування мовних компетентностей, адже професійна комунікація – складний багатогранний процес, зумовлений багатьма факторами, що має складну структуру. У роботі розглянуто освітньо-професійні й освітньо-наукові програми підготовки майбутніх фахівців освітніх рівнів «молодший бакалавр», «бакалавр», «магістр» і «доктор філософії» в розрізі 6 факультетів і 19 спеціальностей в Уманському національному університеті садівництва. Було проаналізовано навчальне навантаження на вивчення дисциплін «Українська мова», «Ділова українська мова», «Іноземна мова», «Ділова іноземна мова», «Ділова українська й іноземна мова», «Основи наукових комунікацій іноземними мовами» й визначено питому вагу обсягу кожної з досліджених дисциплін до загального обсягу відповідних освітніх програм, розраховано співвідношення навантажень на вивчення української та іноземних мов, з’ясовано види підсумкових контролів зазначених освітніх компонентів. Установлено, що проаналізовані освітньо-професійні й освітньо-наукові програми зорієнтовані на здобуття студентами професійних знань, умінь, навичок та інших компетентностей для успішного здійснення ними майбутньої професійної діяльності. Розглянуто, що вивченню мови приділяється значна увага, про що свідчить її висока питома частка у структурі загального навантаження. Крім того, за деякими освітньо-професійними програмами вивчення мови диверсифікується за різними навчальними дисциплінами. Зазначені освітні компоненти дають можливість значною мірою розширити перелік як програмних результатів навчання, так і загальні й професійні компетенції майбутніх фахівців.

Інноваційна перебудова суспільства потребує ефективного державногоуправління, ключовим елементом реалізації якого є професійна діяльність лідерів публічноїслужби, заснована на самоактуалізації їх професійно-особистісних компетенцій.Необхідною умовою таких перетворень є належний професійний рівень публічногослужбовця, що підкріплений відповідними професійними навичками та лідерськимиякостями особистості, зокрема достатнім рівнем розвитку емоційного інтелекту. Уроботі розглянуто проблему емоційного інтелекту у становленні професійно важливихякостей особистості лідерів публічної служби, проаналізовано структуру емоційногоінтелекту та його значення в лідерських якостях публічних службовців. Для удосконаленнярізних сторін емоційного інтелекту лідерів публічної служби важливим є розвиток йогоскладових та пов’язаних з ними навичок. Розвиток емоційного інтелекту, у свою чергу,підсилює становлення професійно-особистісних компетенцій та підвищує ефективністьпублічних службовців у діяльності різних рівнів органів публічної влади. У статтіпредставлено результати впровадження психолого-педагогічних заходів щодо формування тарозвитку емоційного інтелекту як складової професійно-особистісних компетенцій студентів таслухачів спеціальності «Публічне управління» у навчальному процесі.

У статті обґрунтовано структуру готовності майбутніх економістів до професійної діяльності та постійної самоосвіти, що забезпечує здобуття студентами вищої освіти готовності до діяльності у цьому напрямку, їх доступ до рівня постійного професійного та особистісного саморозвитку та самовдосконалення. На основі аналізу наукових праць вітчизняних та зарубіжних дослідників запропоновано авторське визначення поняття «готовність майбутніх економістів до професійної діяльності та неперервної освіти» як інтегративне особистісне утворення, що є результатом професійної підготовки у закладах вищої освіти та охоплює здатність провадити ефективну професійну економічну та неперервну самоосвітню діяльність, спрямовану на професійно-особистісний розвиток відповідно до особистих потреб та актуальних професійних вимог до фахівців-економістів. Виокремлено сутнісні характеристики та індикатори готовності майбутніх економістів до професійної діяльності та неперервної самоосвіти: особистісна мотивація та суб’єктивне значення професійної діяльності та безперервна самоосвіта; незалежність та ефективність професійної діяльності за фахом, наступність та систематичність професійної самоосвіти; цілеспрямованість та активність професійної рефлексії, самовиховання, саморозвиток, самовдосконалення. Висвітлено перелік показників готовності майбутніх економістів до професійної діяльності та неперервної самоосвіти, що охоплюють різні її аспекти. Обґрунтовано та схарактеризовано мотиваційно-ціннісний, когнітивний, операційно-діяльнісний та рефлексійно-поведінковий компоненти готовності майбутніх економістів до професійної діяльності та неперервної самоосвіти. А саме: мотиваційно-ціннісний (мотиваційно-ціннісна сфера, прагнення до досягнення успіху, готовність до постійної самоосвіти тощо); пізнавальний (галузь компетенції, формування теоретичних знань та практичних навичок, включаючи постійну самоосвіту тощо); оперативний (здатність до ефективної професійної діяльності та постійне самовиховання тощо) та рефлексивно-поведінковий (рефлекторні здібності, здатність розвивати індивідуальний стиль економічної поведінки, формувати індивідуальну професійну концепцію тощо) компоненти.

Статтю присвячено одній з актуальних проблем підготовки майбутніх учителів історії – компетентнісному підходу в освітньому процесі. Учитель історії має не лише збагачувати учнів історичними знаннями, а насамперед допомагати їм орієнтуватися у соціальному й культурному просторі, формувати в учнів національну самосвідомість, сприяти цілісному сприйняттю світу. Задля реалізації означених цілей в освітньому процесі закладів загальної середньої освіти вчитель історії має бути готовим до цього. Отже, професійна підготовка майбутнього вчителя історії має базуватися на формуванні у нього ціннісних (аксіологічних) орієнтацій, здатності критично мислити, приймати ефективні рішення у складних життєвих і педагогічних ситуаціях. Доведено, що підготовка майбутніх учителів історії до формування в учнів аксіологічної компетентності сприяє підготовці їх до творчої діяльності через парадигму гуманістичної освіти та виховання. У процесі творчої діяльності відбувається створення нових ціннісних понять, які залежать від економічних, політичних, соціальних відносин у суспільстві. У статті, зокрема, розкривається сутність таких понять, як компетентність, компетенція, професійна компетентність, предметні компетентності (історичні), аксіологічна компетентність, педагогічна практика. У дослідженні виділено підходи в освітньому процесі педагогічних закладів вищої освіти, що сприяли ефективній підготовці майбутніх учителів історії до формування в учнів аксіологічної компетентності (діяльнісний, цілісний та ціннісний (аксіологічний)). Діяльнісний підхід сприяв підготовці до формування історичних компетентностей та застосування їх у практичній діяльності, стимулював особистість до самоосвіти та інтеграцію у професійну діяльність під час проходження педагогічної практики. Застосування цілісного підходу сприяло впровадженню в освітній процес ЗВО цілісної структури теоретичної і практичної підготовки майбутніх учителів історії. Ціннісний (аксіологічний) підхід був спрямований на особистісно орієнтоване навчання, створення психологічно сприятливих умов в освітньому процесі, спрямованих на ціннісні (аксіологічні) орієнтації особистості. Нами визначено педагогічні умови в підготовці майбутніх учителів до формування в учнів аксіологічної компетентності, а саме: 1) активне впровадження на заняттях у ЗВО моделювання педагогічної діяльності, педагогічних тренінгів; 2) упровадження в календарний план педагогічної практики завдань, спрямованих на формування в учнів аксіологічної компетентності; 3) мотивація майбутніх учителів історії до самоосвіти та самовдосконалення. Нами доведено, що саме застосування визначених педагогічних умов сприятиме ефективній підготовці майбутніх учителів історії до формування в учнів аксіологічної компетентності.

Пошук можливостей застосування власних знань і умінь на практиці, готовність та можливість використовувати набуті в процесі навчання компетенції в роботі за фахом, реалізовувати себе в професії є важливою умовою професійного розвитку та подальшої самореалізації для менеджерів-початківців. В статті розглянуто особливості роботи менеджерів в напрямах забезпечення лінійного та функціонального керівництва в організаціях, виявлено найбільш затребувані сфери вакансій для менеджерів-початківців та визначено можливості щодо їх працевлаштування з використанням сайту пошуку роботи work.ua. Важливою умовою успішного працевлаштування менеджерів-початківців є їх готовність до виконання певної роботи, яка повинна бути сформована шляхом навчання та розвитку компетенцій студентів у ВНЗ. В статті надано рекомендації щодо розвитку в процесі навчання та самоосвіти необхідних професійних компетенцій, що дозволить менеджерам-початківцям прискорити працевлаштування та більш цілеспрямовано витрачати свої ресурсні можливості на розвиток професійних компетенцій з урахуванням обраної сфери діяльності та вимог щодо працевлаштування в ній. Сформульовані компетенції до певного виду професійної діяльності з орієнтацією на опис вимог до реальних вакансій, які представлено на сайтах пошуку роботи, можливо цілеспрямовано використовувати для їх формування та розвитку.

У статті розглядаються деякі аспекти актуальної проблеми сучасного стану викладання іноземних мов у про- цесі підготовки майбутніх фахівців до участі в міжкультурному діалозі. Зроблена спроба описати актуальність такої проблеми викладання іноземної мови, як розвиток міжкультурної компетенції, як одного зі складників іншомонвної компетентності студентів вузів. У статті проаналізовано проблему міжкультурної освіти в сучасному суспільстві, досліджено актуальність вивчення іноземної мови у цьому аспекті та необхідність формування соціокультурної компетентності вчителя у викладанні іноземної мови. З’ясовано такі поняття, як «міжкультурна комунікація» «міжкультурна компетенція»,«соціокультурна комунікація», «соціокультурна компетенція». Доводиться важлив- ність формувнання міжкультурної компетенції майбутніх вчителнів. Розкрито аспекти актуальної проблеми сучас- ного стану викладнання іноземних мов у процесі підготовки майбутніх фахівців до участі в міжкультурному діалозі. Зазначено, що «особливу важливість набувають фактори комунікабельності й толерантності, підвищення професій- ної кваліфікації та перепідготовка працівників, зростання їх професійної мобільності». Доведено, що тільки між- кулньтурна компетенція в її взаємозв’язку з іншомовною комунікативною компетненцією може виступнити одним із показнників сформованості іншомонвної компетентності студеннтів вузу. Розглянуто аспекти актуальної проблеми сучасного стану викладання іноземних мов у процесі підготовки майбутніх фахівців до участі в міжкультурному діалозі. Зазначено, що особливо важливими стають фактори комунікабельності й толерантності, підвищення про- фесійної кваліфікації та перепідготовка працівників, зростання їх професійної мобільності.

Структура системи стандартів вищої освіти являє собою ієрархічну сукупність взаємопов’язаних стандартів, що встановлюють вимоги до змісту, обсягу та рівня якості вищої освіти. Сучасні працівники медичної галузі повинні мати міцні знання й уміння, навички, професійні якості та психолого-педагогічні здібності, що дають змогу знаходити оптимальні, самостійні рішення в нестандартних ситуаціях. У таких умовах лише професійно підготовлений лікар може вийти за межі незапланованого, наднормативного й ухвалити правильне, обґрунтоване рішення, а також нести за нього відповідальність. У статті розглянуто педагогічну проблему формування професійної компетентності майбутніх лікарів у медичних закладах вищої освіти. Окреслено термінологічну компетентність майбутніх лікарів як сформовану здатність доцільно використовувати фахові терміни під час професійної діяльності, розуміти й використовувати професійні висловлювання у різноманітних ситуаціях професійного спілкування з обов’язковим використанням фахової лексики, спираючись на досвід, отриманий під час навчання в університеті, та мотивуючи себе особистісною відповідністю обраному фаху і високими результатами у професійній діяльності. Термінологічна компетентність необхідна для професійної діяльності фахівця, вона міцно прив’язана до професії кожної галузі, визначаючи інваріантну частину базової компетентності фахівця. Зроблено наголос на тому, що сучасні навчальні програми, які впроваджені внаслідок реформи медичної освіти, побудовані не лише за принципом здобуття знань та умінь, а й набуття компетенцій. З’ясовано, що якість вищої медичної освіти встановлюється на основі професійної компетентності. Окреслено також теоретичні аспекти цієї проблеми. Дослідження довело необхідність розробки методичних матеріалів для цілеспрямованого формування професійної підготовки майбутніх лікарів.