Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Компетентність комунікативна.
Статті в журналах з теми "Компетентність комунікативна"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Компетентність комунікативна".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Красновська І. П. "Теоретичне обґрунтування комунікативної компетентності майбутніх моряків". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 46 (12 лютого 2021): 157–63. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi46.122.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто й уточнено поняття комунікативної компетентності морських фахівців, а також обґрунтовано важливе значення комунікативної компетентності морського фахівця в професійній діяльності.Зазначено умовний поділ процесу становлення трьох історичних періодів вивчення комунікативної компетентності. Наприкінці 60-х – на початку 70-х років XX століття було зроблено перші спроби визначити комунікативну компетентність у межах уміння застосовувати лінгвістичну компетентність у різноманітних ситуаціях. Поступово сутність і структуру комунікативної компетентності було розширено та наповнено новим змістом. Від 80-х років минулого століття комунікативна компетентність аналізується вченими з урахуванням психологічного підґрунтя особистості. Починаючи з 2000 рр. активно впроваджують комунікативний підхід в освітніх закладах із професійною підготовкою фахівців різних галузей.Проаналізовано науковий доробок вітчизняних і зарубіжних дослідників Ю. Ємельянова, Л. Петровської, М. Пентилюк, Д. Хаймза, Н. Хомського, С. Савіньона, М. Свейна щодо сутності даного поняття. У своїх працях вони доводять, що під комунікативною компетентністю слід розуміти застосування вербальних та невербальних засобів спілкування під час навчання та виховання з метою взаємодії з людьми в різних соціально-побутових ситуаціях. Комунікативні компетенції, які базуються на знаннях, вміннях, навичках, способах комунікативної діяльності і проявах емоційно-ціннісного ставлення до неї, є складовими основи комунікативної компетентності.На основі аналізу наукової літератури запропоновано визначення поняття «комунікативна компетентність» морських фахівців. Виявлено, що вона є ключовою компетентністю робітників морського профілю, оскільки особливість специфіки професії вимагає постійного контакту між людьми та виконання ними щоденних обов’язків.
2
Шевченко, Н. Ф. "ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАТИВНИХ ЯКОСТЕЙ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Problems of Modern Psychology, № 1 (30 червня 2021): 144–51. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-1-16.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено результати емпіричного дослідження особливостей комунікативних якостей суб’єктів підприємницької діяльності. На підставі аналізу підприємницької діяльності та особливостей професійного спілкування розроблена модель комунікативних якостей у суб’єктів підприємницької діяльності. Визначені комунікативні якості складають три блоки, які виявляються у всіх аспектах комунікативної діяльності підприємців: комунікативній, інтерактивній та перцептивній. Блок «Комунікативно-соціальна компетентність» включає в себе такі якості: комунікабельність, конкретність мислення, емоційна врівноваженість, нормативність поведінки, домінантність, самоконтроль. Блок «Стиль професійно-діяльнісного спілкування» визначається певним орієнтаційним стилем, який домінує у професійно-діяльнісному спілкуванні підприємця. Блок «Комунікативна саморегуляція» характеризує стратегії самопред’явлення підприємця у спілкуванні. Вивчення комунікативно-соціальної компетентності засвідчило, що у досліджуваних, які працюють в сферах продажу і послуг, на високому рівні розвинені комунікабельність, конкретність мислення (розвиненість логічного мислення, кмітливість), нормативність поведінки (реалістичність, раціональність), домінантність (перевага власних рішень, незалежність, орієнтованість на себе). У підприємців, зайнятих у сфері послуг, також виявлено високий рівень емоційної стабільності та самоконтролю. Дослідження орієнтаційних стилів професійно-діяльнісного спілкування показало, що у підприємців, зайнятих у сфері продажу, переважають стилі орієнтації на дію та на перспективу. У підприємців, зайнятих у сфері послуг, переважними виявилися стилі спілкування з орієнтацією на людей і на перспективу. Вивчення особливостей комунікативної саморегуляції показало, що у респондентів обох груп переважає високий рівень здатності до управління самопред’явленням у спілкуванні – суб’єкти підприємницької діяльності вміють добре регулювати свою поведінку і робити її відповідною до ситуації. Під час дослідження було підтверджено припущення про те, що комунікативні якості суб’єктів підприємницької діяльності як єдність універсальних комунікативних якостей особистості (комунікативно- соціальна компетентність, стиль професійно-діяльнісного спілкування та комунікативна саморегуляція) мають характерні особливості залежно від типу підприємницької діяльності.
3
Haliyash, N. B., N. A. Bilkevych та N. V. Petrenko. "ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНОЇ СКЛАДОВОЇ ПРОФЕСІЇ ЛІКАРЯ". Медична освіта, № 2 (15 серпня 2019): 67–74. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.2.10346.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті сформульовано сучасну концепцію професійної (медичної) комунікативної компетентності та запропоновано підходи для її ефективної імплементації в систему підготовки медичних кадрів.
Комунікативна компетентність медика розглядається як інтелектуально й мотиваційно обумовлена соціально-професійна характеристика, що базується на комунікативних здібностях, вміннях і знаннях та дозволяє лікарю самостійно й відповідально реалізовувати ефективні й адекватні комунікативні дії в конкретних ситуаціях міжособистісної взаємодії. Оволодіння комунікативною компетентністю в медицині передбачає засвоєння таких складових елементів, як ініціація спілкування, збір інформації, роз’яснення та планування діагностичних і лікувальних процедур, завершення розмови, застосування різних комунікативних методик тощо. Традиційно засвоєння навичок спілкування відбувалося після вивчення низки розрізнених теоретичних предметів на практиці за механізмом наслідування стилю поведінки лікарів-викладачів, які слугували взірцем. Втім, на сьогодні такий підхід має низку недоліків. Сучасний міжнародний досвід показує, що оволодіння даною компетентністю повинно починатися ще до початку роботи в клініці та вимагає виділення окремого циклу занять для формування початкових навичок спілкування, що і було впроваджено в 2018–19 навчальному році в ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України», а також видано посібник «Комунікативні навички в медицині» для забезпечення теоретичної та методичної бази формування комунікативної компетентності студентів.
У сучасних умовах висококваліфікований фахівець, задля конкурентоспроможності на ринку праці, повинен досконало володіти комунікативними навичками. Здатність до ефективної комунікації є набутою, тому її необхідно розвивати та тренувати. Для досягання відповідності зростаючим вимогам щодо рівня володіння комунікативними навичками необхідна оптимізація навчальних програм та використання спеціальних педагогічних підходів при підготовці фахівців медичного профілю як на додипломному, так і на післядипломному рівні. Доцільним є розробка та впровадження наскрізної програми з медичної комунікації, що забезпечить методичний та системний підхід для трансформації теоретичних знань та початкових навичок спілкування у повноцінну комунікативну компетентність майбутнього фахівця медичного профілю.
4
Марійчин, Андрій. "Емпіричне дослідження особливостей впливу комунікативної компетенткості на професійну мобільність спортсменів". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 2(55) (2021): 113–22. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-55-2-113-122.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті представлені результати емпіричного дослідження особливостей впливу комунікативної компетентності на професійну мобільність спортсменів. Показано, що показником високої професійної мобільності спортсменів є комунікативна компетентність. Теоретично обґрунтовано складові компоненти комунікативної компетентності: когнітивний, соціально-перцептивний, інтерактивний, комунікативно-мовленнєвий. Визначено специфіку впливу компонентів комунікативної компетентності на професійну мобільність особистості спортсменів-гірськолижників. Встановлено, що для горизонтального вектору кар’єрного розвитку досліджених спортсменів визначальним є інтенсивність соціальної взаємодії в зонах включення та афекту. Показано, що для вертикального вектору кар’єрного розвитку досліджених спортсменів визначальними є вміння долати різноманітні труднощі у спілкуванні, висока самооцінка своїх комунікативних навичок, усвідомлення відповідальності за якість і результати своєї комунікації, спирання на інформацію про ситуаційну адекватність тієї чи іншої поведінки. Ключові слова: комунікативна компетентність, складові комунікативної компетентності, професійна мобільність спортсменів, вектори кар’єрного розвитку, комунікація, кар’єра, емпатія, кар’єрний розвиток.
5
Марійчин, Андрій. "Структурно-функціональні взаємозв’язки між складовими комунікативної компетентності спортсменів-гірськолижників". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 180–94. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-180-194.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена емпіричному дослідженню структурно-функціональних взаємозв’язків між складовими комунікативної компетентності спортсменів-гірськолижників. Автор описує обґрунтування валідності застосування психодіагностичних методик, а також проведений статистичний аналіз даних. Отже за допомогою парного кореляційного аналізу встановлено функціональні відношення між інтегральними змінними, що характеризують структуру комунікативної компетентності спортсменів-гірськолижників. Показано, що статистично значущі коефіцієнти кореляції описують взаємовідносини між наступними компонентами комунікативної компетентності: «Адаптивна комунікативна самооцінка» та «Обсяг комунікативної взаємодії», «Асертивність» та «Комунікативне домінування», «Асертивність» та «Комунікативний самоконтроль». Перша пара змінних характеризувалась від’ємним коефіцієнтом кореляції, а друга та третя пари – додатними коефіцієнтами кореляції. Показано, що функціональні відношення між цими складовими розкривають два аспекти комунікативної компетентності спортсменів. Зроблено висновки про те, що динаміка розвитку комунікативної взаємодії розкривається в процесі адаптації в малих групах, де взаємодія від зон включення та афекту у кінцевому підсумку концентрується в зоні контролю, де відбувається основна комунікативна взаємодія; відзначено, що комунікативне домінування та комунікативний самоконтроль виступають проявами такої компоненти комунікативної компетентності спортсменів-гірськолижників як асертивність. Ключові слова: комунікативна компетентність, складові комунікативної компетентності, професійна мобільність спортсменів, вектори кар’єрного розвитку, комунікація, кар’єра, кар’єрний розвиток.
6
Kinash, I. O. "ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ НА ЕТАПІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ". Медична освіта, № 3 (15 жовтня 2020): 84–88. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2020.3.11445.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі формування комунікативної компетентності майбутніх медичних працівників. На основі аналізу сучасної наукової літератури проаналізовано різні підходи до визначення та інтерпретації сутності феномену «комунікативна компетентність майбутніх лікарів». У статті розглянуто різні підходи до визначення сутності понять «компетенція», «компетентність», «культурологічна компетентність». Подано порівняльний аналіз понять «компетентність» і «компетенція». Визначено структуру комунікативної компетентності майбутніх лікарів. Акцентовано увагу на гнучкості спілкування, емпатійності, рефлективності, комунікативних уміннях тощо.
Доведено, що комунікативна компетентність є одним із основних пріоритетів сучасної якісної освіти та однією із важливих складових професійної культури лікарів.
Сформульовано принципи та підходи, які покладено в основу формування комунікативної компетентності майбутніх лікарів. Розглянуто основні напрямки формування комунікативної компетентності в закладах вищої медичної освіти.
Питання комунікативної компетентності порушено філософами, психологами, педагогами, вченими-лікарями. У їхніх дослідженнях доведено необхідність розвитку комунікативної компетентності кожної особистості як у соціальній, так і професійній сферах.
Гострота проблеми формування комунікативної компетентності в царині комунікативної підготовки працівників медичної сфери визначена соціальним замовленням, яке має чітко окреслену законодавчу базу: «Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті», Закон України «Про освіту», Закон України «Про вищу освіту» та ін. В офіційних урядових документах зазначається, що одним із пріоритетних напрямків реформування сучасної вищої освіти є підготовка висококваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці та професійного розвитку, які вміють на високому професійно-етичному рівні у складних умовах сьогодення ефективно вирішувати гострі проблеми медичної галузі.
Цим зумовлено підвищення вимог до професійних та особистісних якостей майбутніх медичних працівників. Ключова роль у реалізації зазначених ідей належить закладам вищої медичної освіти, оскільки саме тут формуються професійне мислення, комунікативна компетентність та майстерність майбутнього лікаря на етапі професійної підготовки.
7
АВДИМИРЕЦЬ, Наталія. "Комунікативна компетентність як чинник ефективного спілкування студентської молоді: філософський вимір". EUROPEAN HUMANITIES STUDIES: State and Society, № 2 (11 травня 2020): 114–24. http://dx.doi.org/10.38014/ehs-ss.2020.2.08.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено комунікативну компетентність, як підгрунтя ефективного спілкування та соціальної взаємодії студентської молоді. Висвітлена структура комунікативної компетентності, проаналізовані її складові, розглянуті актуальні сфери комунікативної компетентності студентської молоді. Обґрунтовано необхідність дослідження сучасною наукою комунікативної компетенції як складової професійних компетенцій майбутніх фахівців, а також – як чинника всебічного, гармонійного розвитку сучасної молоді та усталення її буття. Підкреслено, що комунікативна компетентність розвивається не тільки засобами освіти, а й засобами усіх сфер культурно-освітнього простору, у якому функціонує молода людина.
8
Багрій, Ганна. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФІЛОЛОГІВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, № 1 (9 лютого 2020): 5–20. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.134.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена одному з аспектів професійної підготовки майбутнього філолога – формуванню іншомовної комунікативної компетентності. У статті розкривається значення іншомовної комунікативної компетентності філолога для здійснення професійної діяльності; аналізуються змістові складові компоненти комунікативної компетентності, зокрема лінгвістичний, соціокультурний і прагматичний компоненти; визначається сутність поняття “комунікативна компетентність”, висвітлюються особливості та специфіка іншомовної комунікації на різних етапах навчання. Встановлено, що іншомовна комунікативна діяльність на початковому етапі характеризується загальною емоційною забарвленістю та неопосередкованістю інформації, що передається; орієнтацією в комунікативній діяльності на викладача, його авторитет та схвалення, на особистісно важливі знання; сприйманням себе та інших у комунікативній діяльності на рівні відчуттів і уявлень; сприйманням представників інших культур крізь призму цінностей та стандартів, прийнятих у власній культурі. На завершальному етапі навчання іншомовна комунікативна діяльність майбутніх філологів характеризується формуванням індивідуального стилю комунікативної діяльності; ускладненням висловлювань, вибором мовних засобів відповідно до ситуації спілкування; спрямованістю висловлювання на реципієнта; сприйманням себе та інших через самостійні судження, умовиводи, докази; сприйманням норм власної культури через усвідомлення їхньої відносності та культурної специфічності. Доведено, що моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор сприяють закріпленню іншомовних комунікативних навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії. Автор окреслює основні психолого-педагогічні умови, які впливають на формування іншомовної комунікативної компетентності майбутнього філолога у процесі професійної підготовки.
9
КВІТКА, Аліна. "СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 23, № 4 (26 березня 2021): 169–82. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v23i4.606.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено проблематику соціально-комунікативної компетентності у різних галузях знань, зокрема філософії, соціології, лінгвістики, психології та педагогіки. З’ясовано, що згідно з філософським підходом, головним у визначенні комунікативної компетентності є те, що спілкування – це процес, що породжує спільність людей. Соціологи акцентують увагу на соціально-комунікативній компетентності як результаті засвоєння досвіду взаємодії із іншими людьми. Мовознавці розглядають соціально-комунікативну компетентність у контексті засвоєння особистістю мовної системи. Педагоги досліджують шляхи формування соціально-комунікативної компетентності, чинники, що впливають на цей процес. Визначено, що соціально-комунікативну компетентність учені пов’язують насамперед зі знаннями, вміннями й навичками конструктивного спілкування, вмінням орієнтуватися в різноманітних ситуаціях професійної взаємодії. Щодо пенітенціарної служби актуальним є забезпечення ефективної комунікації і виконання соціальних ролей у професійному середовищі.
За результатами аналізу психолого-педагогічної літератури можна стверджувати, що соціально-комунікативну компетентність учені пов’язують насамперед зі знаннями, вміннями й навичками конструктивного спілкування, вмінням орієнтуватися в різноманітних ситуаціях професійної взаємодії. Важливими характеристиками соціально-комунікативної компетентності дослідники називають повагу й прийняття. Іншого, дотримання системи моральних норм, налаштованість на співпрацю та діалог, уміння організовувати спільну діяльність, узгоджувати особисті інтереси з потребами організації, суспільства, здатність кооперуватися й співробітничати.
10
Кипиченко, Н. "Комунікативна компетентність майбутнього вчителя початкової школи як психолого-педагогічна проблема". Освітній вимір 36 (13 вересня 2012): 274–79. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v36i0.3425.
Повний текст джерелаАнотація:
Кипиченко Н. Комунікативна компетентність майбутнього вчителя початкової школи як психолого-педагогічна проблема.
У статті розглянуто основні підходи вітчизняних і зарубіжних науковців до визначення сутності та структури комунікативної компетентності; уточнено сутність та зміст поняття «комунікативна компетентність учителя початкової школи», визначено структурні компоненти комунікативної компетентності майбутнього вчителя початкової школи.
11
Стьопкіна, А. С., та І. В. Трубник. "ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, № 1 (28 квітня 2021): 247–56. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-247-256.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано актуальність формування соціально-комунікативної компетентності майбутніх фахівців соціальної сфери (спеціальності «Соціальна робота», «Соціальне забезпечення»), наведено соціально-комунікативні компетенції, зазначені в освітніх програмах відповідних спеціальностей. Автори пропонують застосовувати методи та прийоми проблемного навчання в процесі вивчення дисципліни «Соціально-комунікативний розвиток особистості» та інших фахових дисциплін з метою формування соціально-комунікативних компетенцій. Описують вимоги до проблемних ситуацій, їх будову, основні складові, умови ефективного вирішення проблемних ситуацій (питань, завдань), ступені складності проблемних ситуацій, етапи вирішення проблеми та інші особливості вирішення проблемних ситуацій професійного або науково-пошукового характеру в умовах аудиторної роботи з майбутніми фахівцями соціальної сфери; наводять конкретні приклади проблемних ситуацій.
Автори доводять, що використання проблемних ситуацій у процесі формування соціально-комунікативної компетентності сприяє активізації соціальної взаємодії спочатку на заняттях, а потім з партнерами іншого соціокультурного середовища. У результаті сформована соціально-комунікативна компетентність розвиває не тільки комунікативні вміння, а й сприяє розвитку компетенцій соціальної взаємодії, розвитку творчих умінь здобувачів у межах компетентнісної парадигми сучасної освіти. Даний напрям сучасної освіти ефективно впливає на розвиток творчої особистості, яка вміє ставити і вирішувати проблеми соціального і професійного характеру.
12
Лосієвська, Ольга. "Концептуалізація процесу розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутніх фахівців-гуманітаріїв". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т3 (2021): 117–24. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-3-117-124.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено концептуалізацію процесу розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутніх фахівців-гуманітаріїв. Запропоновано концептуальне соціально-психологічне обгрунтування процесу розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутнього фахівця гуманітарного профілю. Показано, що комунікативна компетентність не є спектральним набором певних компетенцій, а являє собою складну ієрархічну систему взаємозалежних, мінливих у часі компетенцій, різні рівні якої характеризують напрямки розвитку професійної траєкторії майбутнього фахівця-гуманітарія. При цьому комунікативні компетенції професіоналізму, як системні утворення та як функціональні системи, підпорядковуються у своєму системогенезі і у своєму функціонуванні та розвитку системно-генетичним законам та компетентнісній парадигмі професійної діяльності гуманітарного профілю. Чим більше безліч одиничних або елементарних комунікативних компетенцій, тим більшою є потужність безлічі потенційних композиційних компетенцій, з яких формуються компетентнісні новоутворення – функціональні системи, що забезпечують професійну успішність фахівця-гуманітарія, тим більшим стає потенціал комунікативних компетенцій професіоналізму майбутнього фахівця гуманітарного профілю. Ключові слова: майбутні фахівці гуманітарного профілю, компетенції професіоналізму, комунікативні компетенції, комунікативні компетенції професіоналізму, соціально-психологічні технології розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму.
13
Forostyuk, Tetiana. "ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ СУЧАСНОЇ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ В ПРОЦЕСІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ". HUMANITARIUM 45, № 2 (3 липня 2020): 147–53. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2019-45-2-147-153.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено проблему формування комунікативної компетентності в майбутніх учителів початкової школи в процесі фахової підготовки. Проаналізовано наукові праці з проблеми. Узагальнено сучасні підходи до розв’язання актуальної проблеми сьогодення.У статті обґрунтовується думка про те, що підготовка майбутнього фахівця початкової школи буде найефективнішою, якщо здійснювати її з урахуванням компетентнісного підходу та особливостями формування комунікативної компетенції. Комунікативно-діяльнісний підхід у процесі фахової підготовки майбутніх учителів початкової школи сприяє ефективному формуванню комунікативної компетентності студентів, які в майбутньому зможуть формувати комунікативну компетентність учнів, готовність спілкуватися українською мовою в повсякденному спілкуванні, любов до рідного слова, інтерес і повагу до історичного минулого українського народу, до української мови.Досліджено сутність поняття «комунікативна компетентність», а також «комунікативна компетенція». Розглянуто визначення понять у науковій літературі.Розкрито й доведено необхідність використання ефективних методів, засобів і прийомів у процесі фахової підготовки майбутніх учителів початкової школи, зокрема на уроках української мови. Здійснено спробу узагальнити умови формування комунікативної компетентності в майбутніх учителів початкової школи в процесі фахової підготовки. Проаналізовано педагогічний досвід. Звертається увага на важливість упровадження в практику підготовки майбутнього вчителя інноваційних технологій, методів, прийомів, які сприятимуть формуванню комунікативної компетентності майбутніх учителів початкової школи. Пропонуються цікаві вправи та завдання, зокрема з української мови, які будуть ефективними під час формування комунікативної компетентності в майбутніх учителів початкової школи.Розглядається вербальне спілкування та невербальні засоби спілкування, етикет у спілкуванні. Звертається увага на можливі помилки в мовленні та спілкуванні. Пропонуються шляхи формування комунікативної компетентності майбутнього вчителя та учнів початкової школи, що сприятимуть ефективній комунікації.
14
СУКАЛЕНКО, Тетяна. "СКЛАДНИКИ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Acta Paedagogica Volynienses, № 5 (30 грудня 2021): 118–23. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.5.18.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті уточнено зміст понять «комунікативна компетентність» і «мовленнєва компетентність», наголошено на тому, що комунікативна компетентність здобувача вищої освіти відображає рівень його духовного й культурного розвитку, формує світоглядні уявлення та цінності для успішної професійної самореалізації. Здійснено огляд праць українських та зарубіжних науковців із проблем вивчення комунікативної компетентності, визначено актуальні аспекти дослідження. Встановлено структуру комунікативної компетентності, у межах якої виділено мовну, дискурсивну, соціолінгвістичну, ілокутивну, стратегічну, мовленнєву компетенції. Увагу сфокусовано на мовленнєвій компетентності, яку визначено як інтегровану характеристику фахових та особистісних якостей здобувача вищої освіти, складниками якої є позитивна мотивація, володіння мовними знаннями, уміннями й навичками, необхідними для здійснення професійної діяльності. Розкрито мовний, соціокультурний, стратегічний і професійний компоненти комунікативної компетентності. Мовний компонент визначають знання, уміння, навички та здібності, завдяки яким здобувач вищої освіти будуватиме доречне мовлення відповідно до норм граматики й лексики. Соціокультурний компонент охоплює фонові знання, зокрема знання соціокультурних особливостей народу, мови, комунікативної поведінки. Стратегічний компонент комунікативної компетентності містить знання, уміння й навички, які допоможуть здобувачеві вищої освіти здійснювати ефективну комунікацію, застосовувати необхідні комунікативні стратегії та тактики. Професійний компонент містить здібності, якості, знання, уміння й навички здійснювати пошук професійно значущої інформації, визначати основне у фахових текстах, проводити презентації, опитування тощо. Охарактеризовано ключові складники комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти: обізнаність із різними комунікативними ситуаціями, здатність взаємодіяти з навколишнім світом, уміння контактувати з людьми, навички конструктивного спілкування. Визначено, що комунікативна компетентність особистості полягає у спроможності встановлювати й підтримувати контакти; це визначена система знань, навичок, умінь, позицій, думок і поглядів, за допомогою яких здійснюється ефективне спілкування. Зауважено, що для розвитку комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти необхідно розвивати навички управління комунікацією під час моделювання ситуацій спілкування, виконання спеціальних вправ, розроблення стратегій і тактик спілкування, аналізу очікуваних результатів, прогнозування поведінки комунікантів.
15
Бабяк, Ольга. "Особливості діагностики комунікативної діяльності учнів із затримкою психічного розвитку". Особлива дитина: навчання і виховання 1, № 90 (27 січня 2020): 67–75. http://dx.doi.org/10.33189/ectu.v1i90.19.
Повний текст джерелаАнотація:
На основі теоретичних та емпіричних методів дослідження було визначено особливості функціонування мотиваційного, операційного та когнітивного компонентів комунікативної діяльності. Мотиваційний компонент дає змогу виявити особистісні та соціальні потреби, які визначають комунікативну активність особистості, операційний — комунікативну поведінку, яка відповідає нормам поведінки у суспільстві і здійснюється за допомогою саморегуляції; когнітивний — комунікативну компетентність та культуру, які визначаються комунікативними якостями, знаннями, вміннями, навичками, здібностями.
Результати дослідження дають підстави стверджувати, що в учнів із ЗПР комунікативна діяльність сформована недостатньо, а саме: переважання домінантних форм поведінки з негативним ставленням до однолітка зі спільної діяльності, що характеризується низькою потребою в спілкуванні, афективними проявами поведінки, конфліктністю, обмеженістю комунікативних можливостей; високим рівнем конфліктності, підвищеним рівнем агресивності, що виражається в афективних, розгальмованих формах відхилень в емоційно-вольовій сфері; низьким рівнем взаємодій з оточуючими, низьким рівнем розвитку потреби в спілкуванні з навколишніми людьми, недосконалістю комунікативних засобів здійснення контактів. Низький стан сформованості компонентів комунікативної діяльності призводить до значних труднощів, що виникають під час взаємодії один з одним, а це впливає на подальшу соціалізацію та інтеграцію у соціум.
16
ДУКА, Т. М., та О. В. РЯБОШАПКА. "ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ МОВНО-ЛІТЕРАТУРНОЇ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 4 (19 квітня 2022): 214–21. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.2.30.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито зміст і структуру комунікативної компетентності молодшого школяра. З’ясовано, що сутність поняття «комунікація» є фундаментальною ознакою людської культури, яка полягає в інтенсивному взаємоспілкуванні людей на основі обміну різного виду інформацією. Поняття «комунікативність» розглядається як мотивованість будь-якої дії особистості, здійснення її з власної ініціативи, а не під впливом зовнішнього стимулювання. Комунікативні уміння – це здатність встановлювати й підтримувати контакти з іншими людьми, використовуючи власні здібності, необхідні для ефективної комунікативної дії під час міжособистісного спілкування. Визначено, що комунікативна компетентність передбачає не тільки оволодіння необхідною кількістю мовних і мовленнєвих знань, а й формування умінь практичного використання мови в процесі мовленнєвої діяльності. Здійснено спробу обґрунтування доцільності формування комунікативної компетентності учнів початкової школи, враховуючи, що молодший шкільний вік надзвичайно сприятливий для оволодіння комунікативними уміннями й навичками. Проаналізовано основні аспекти нової типової освітньої програми мовно-літературної галузі, в якій окреслено нові цілі навчання та його компетентнісні результати. Схарактеризовано дидактико-методичний супровід формування комунікативної компетентності учнів початкової школи в процесі навчання української мови. Узагальнено, що комунікативно спрямоване навчання української мови вимагає урізноманітнення форм організації навчальної діяльності. Зокрема, обґрунтовано використання інтерактивних та ігрових технологій із метою формування комунікативних умінь у дітей молодшого шкільного віку з урахуванням сучасних методологічних і психолого-педагогічних вимог. Установлено, що інтерактивні форми навчання передбачають організацію комфортних умов для навчання, під час якого використовуються моделі життєвих ситуацій, рольові ігри й методи, котрі дають змогу створювати ситуації пошуку й передбачають, що в процесі навчання діти молодшого шкільного віку й педагог перебувають у режимі бесіди, діалогу між собою.
17
Черній, Алла, та Оксана Колодич. "Комунікативно-орієнтоване вивчення іноземних мов дітьми із затримкою психічного розвитку". New pedagogical thought 106, № 2 (7 липня 2021): 71–76. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-106-2-71-76.
Повний текст джерелаАнотація:
У дослідженні розкрито проблему вивчення мови як засобу соціальної взаємодії. Доведено, що сьогодні у спеціальній психології та методиці психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами розвивається новий напрям підтримки, що одержав назву «комунікативного підходу» до вивчення іноземних мов як засобу подолання мовленнєвих порушень. Окреслено, що комунікативний підхід до вивчення іноземних мов, труднощі якого обумовлені тим, що процес комунікації є надзвичайно складним явищем, виходить зі сфери лінгвістичного аналізу. Мету комунікативного підходу до вивчення іноземних мов дітьми із затримкою психічного розвитку обґрунтовано як оволодіння мовною та мовленнєвою компетентністю. Сформовано психолого-педагогічну систему засобів психолого-педагогічної підтримки дітей із затримкою психічного розвитку, що значно розширює семантику терміна «мовленнєва компетентність» та дозволяє виокремити такі поняття, як: «вербально-комунікативна компетентність», «лінгвістична компетентність», «соціальна компетентність» та ін. Розглянуто комунікативно-орієнтоване навчання іноземних мов дітей із затримкою психічного розвитку, що спрямоване на подолання недоліків і обмеженості уже відомих методів, зокрема аудіолінгвального. Комунікативний принцип формування мовленнєвої компетентності у процесі вивчення іноземних мов визначено як подальший розвиток і логічне продовження методів, які концентрують увагу на навчанні усної іноземної мови дітей із затримкою психічного розвитку.
З’ясовано, що недостатнє володіння мовленнєвими навичками перешкоджає дітям із затримкою психічного розвитку опановувати навчальний матеріал, поєднується із неналежним рівнем сформованості усного мовлення або комунікативної компетентності, але педагоги не завжди можуть визначити причини таких порушень та їх проявів, а отже, надати відповідну допомогу. Застосування звичайних методів корекції не завжди є ефективними. У результаті проведеного дослідження доведено, що спілкування для дітей із затримкою психічного розвитку є основним джерелом надходження знань про навколишню дійсність, засобом набуття досвіду, способом удосконалення мовних засобів, що використовуються у практичній мовленнєвій діяльності, головним фактором подолання порушень, який сприяє формуванню мислення і самосвідомості.
18
Квітка, А. С. "СУТНІСТЬ, ОСОБЛИВОСТІ ЗМІСТУ І СТРУКТУРА СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, № 2(Ч.2) (28 вересня 2021): 36–48. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-36-48.
Повний текст джерелаАнотація:
Соціально-комунікативна компетентність офіцера кримінально-виконавчої служби є визначальним чинником його успішної професійної діяльності. З урахуванням наукових праць з питань формування професійно та соціально-комунікативної компетентності, а також особливостей професійної діяльності офіцера кримінально-виконавчої служби його соціально-комунікативну компетентність визначено як інтегративну особистісну властивість, що охоплює особистісні характеристики та мотиви професійної діяльності, спеціальні знання і вміння, необхідні для налагодження соціально-комунікативної взаємодії з різними категоріями осіб, насамперед колегами, ув’язненими, їхніми родичами та громадськістю. У структурі соціально-комунікативної компетентності виокремлено особистісно-комунікативний, інформаційно-пізнавальний та діяльнісно-результативний компоненти. Особистісно-комунікативний компонент стосується особистісних характеристик, властивостей та здібностей, необхідних офіцеру кримінально-виконавчої служби для професійної комунікації. Йдеться про визнання моральних норм, орієнтування на загальнолюдські цінності добра та справедливості, комунікативність, готовність до контактів з іншими людьми, толерантність, здатність до адекватного самооцінювання, готовність до саморозвитку та ін. Інформаційно-пізнавальний компонент соціально-комунікативної компетентності стосується знань про особливості професійної комунікації, розуміння функціонування груп засуджених, механізм регуляції спільної діяльності, правила екстремальної і конфліктної комунікації. Діяльнісно-результативний компонент соціально-комунікативної компетентності офіцера охоплює уміння чітко виражати свої думки під час комунікації із засудженими та іншими категоріями людей, вислухати співрозмовників, обґрунтувати свої рішення, уміти вести дискусію та володіти навичками переконання з метою зменшення кількості випадків застосування заходів примусу.
19
Dronenko, V. V. "ДОСЛІДЖЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ". Медична освіта, № 4 (24 вересня 2018): 41–47. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2018.4.9249.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – діагностика комунікативної компетентності майбутніх лікарів.
Основна частина. Успішність фахівця в медицині визначається професійними знаннями й навиками, досвідом і лікарською етикою, а також вмінням реалізувати їх у власній діяльності за рахунок певних особистісних якостей. У структурі комунікативної компетентності ми виокремлюємо комунікативний самоконтроль, толерантність, емпатію, бажання допомогти й орієнтацію на соціальну користь, прагнення до співпраці. У статті описані основні теоретичні підходи до визначення поняття “комунікативна компетентність майбутнього лікаря”, представлено результати діагностики цього особистісно-професійного утворення, описано орієнтовний зміст комунікативних тренінгових вправ для студентів медичного ВНЗ. Наголошено на необхідності формування навиків активного слухання, емпатії, продуктивних стратегій самопрезентації лікаря для успішного виконання своїх професійних обов’язків, для створення довірливих взаємин між лікарем і пацієнтом, для формування авторитету медика.
Висновок. Доведено, що цілеспрямована систематична робота з формування комунікативної компетентності майбутнього лікаря впливає на зміни типів комунікативних реакцій, розвиток емпатії, комунікативного самоконтролю студентів медичного університету.
20
Puz, Iryna, та Oksana Shevchenko. "ЗНАЧЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ПРОФЕСІЙНОМУ СТАНОВЛЕННІ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ". PSYCHOLOGICAL JOURNAL 14, № 4 (19 квітня 2018): 149–64. http://dx.doi.org/10.31108/2018vol14iss4pp149-164.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена розкриттю значення комунікативної компетентності у професійному становленні майбутніх психологів. Проаналізовано особливості професійного становлення майбутніх психологів на етапі професійного навчання, розкрито поняття комунікативної компетентності, висвітлено особливості прояву комунікативної компетентності у професійній діяльності психологів, визначено умови формування комунікативної компетентності у майбутніх психологів під час професійного становлення. Проведено емпіричне дослідження особливостей розвитку комунікативної компетентності у майбутніх психологів. Встановлено, що студенти-психологи старших курсів мають більш високий рівень комунікативної компетентності у порівнянні зі студентами молодших курсів.
Ключевые слова: професійне становлення, професійне навчання, майбутні психологи, комунікативна компетентність, комунікативні знання, вміння та навички.
21
Забіяка, Ірина, та Світлана Лобанова. "МІЖКУЛЬТУРНА КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ТЕХНІЧНОГО ТА ГУМАНІТАРНОГО ПРОФІЛЮ У КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ". Інноватика у вихованні 2, № 11 (30 травня 2020): 120–27. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i11.220.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено проблемні питання формування та розвитку міжкультурної комунікативної компетентності у майбутніх фахівців технічного та гуманітарного профілю у контексті глобалізації освітнього простору. На підставі узагальнення основних наукових понятійно-категоріальних ознак досліджуваного феномену, міжкультурну комунікативну компетентність майбутнього фахівця технічного та гуманітарного профілю трактовано як інтегративну, динамічну, здатну до саморозвитку професійно-особистісну якість, що забезпечує успіх у розв’язанні завдань міжкультурної комунікації, адаптацію та самореалізацію фахівців технічного та гуманітарного профілю в іншомовному суспільстві. Розглянуто поняття «міжкультурна комунікативна компетентність», означено її структуру та основні складові, що мають бути закладені в основу її формування. Розкрито сутнісні характеристики структурних складових міжкультурної комунікативної компетентності та її компоненти як інтегративної якості особистості майбутнього фахівця. Обґрунтовано особливості формування міжкультурної комунікативної компетентності у майбутніх фахівців у процесі вивчення іноземних мов та визначено педагогічні технології, що забезпечують ефективне її формування.
22
Ануфрієва, Н. М. "Комунікативна компетентність особистості". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка, Вип. 12/13 (2002): 52–55.
Знайти повний текст джерела
23
Березовська-Савчук, Наталя Анатоліївна. "Особливості формування комунікативної компетентності майбутніх учителів нефілологічних спеціальностей". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 13 (15 вересня 2015): 425–32. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v13i0.300.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано погляди вітчизняних і зарубіжних дослідників на сутність понять «компетенція», «компетентність», «комунікативна компетентність» у сучасному лінгводидактичному вимірі. З’ясовано змістові характеристики і визначальні ознаки цих понять, доведено важливість формування комунікативної компетентності студентів педагогічних вишів.
24
Біличенко, Ганна, та Олена Міхєєва. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНА ПІДГОТОВКА ВИХОВАТЕЛІВ ДО ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". Гуманізація навчально-виховного процесу, № 1(100) (3 грудня 2021): 139–51. http://dx.doi.org/10.31865/2077-1827.1002021.245408.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі вдосконалення педагогічної майстерності вихователів дітей дошкільного віку, що базується на необхідністі реалізації тенденцій демократизації та гуманізації сучасного освітнього простору, особистісно-зорієнтованого підходу, забезпечення ефективного педагогічного супроводу особистісного зростання суб’єктів освітнього процесу.
На основі аналізу наукової літератури «комунікативна культура» розглядається в сукупності з суміжними й підпорядкованими поняттями одного проблемного кола: «спілкування», «культура спілкування», «комунікація», «міжособистісна взаємодія», «комунікативні здібності», «комунікативні якості особистості», «комунікативні вміння», «комунікативна компетентність», «культура мовлення».
Надано визначення комунікативної культури як динамічного поліструктурного інтегративного утворення особистості, що включає сукупність взаємопов’язаних компонентів (ціннісно-мотиваційного, інформаційно-когнітивного, емоційно-вольового, мовленнєво-діяльнісного), детерміновано зовнішніми умовами (соціальна ситуація розвитку особистості) і внутрішніми чинниками (комунікативні здібності та якості особистості) та забезпечує гармонійну соціалізацію особистості через взаємодію з реальним соціальним середовищем і самим собою.
Констатуються результати розвідувального дослідження рівня потреби педагогів у реалізації позиції педагогічного супроводу розвитку особистості дітей в закладах дошкільної освіти та особливостей комунікативної культури педагогів, що показали недостатній рівень сформованості зазначених параметрів та визначили необхідність організації цілеспрямованого впливу на розвиток комунікативної культури та зміну педагогічної позиції педагогів.
Визначено зміст дослідницької роботи, що була організована в межах постійно діючого семінару «Комунікативна культура педагога: проблеми, пошуки, рішення», індивідуальних та групових занять-консультацій, інноваційного здійснення засідань педагогічних рад, проведення науково-практичної конференції «Комунікативна культура педагога як вимога сучасності».
У статті розкрито предмет вивчення семінару «Комунікативна культура педагога: проблеми, пошуки, рішення», його основні завдання, програма проведення та різні форми педагогічної взаємодії; проблематика занять-консультацій; зміст проведення педагогічних рад, щодо актуалізації комунікативного потенціалу соціокультурного середовища ЗДО; поетапне методичне наповнення науково-практичної конференції.
Отже, у статті визначено підсумки дослідження та перспективні напрями подальших наукових розвідок.
25
Лосієвська, Ольга. "Соціально-психологічні аспекти дослідження процесу розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутнього фахівця гуманітарного профілю". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)T.1 (2021): 172–83. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-1-172-183.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наголошується, що навчання у системі вищої освіти, передбачаючи інтенсифікацію процесу професійного становлення майбутнього фахівця гуманітарного профілю, має значний ресурс розвитку його комунікативних компетенцій професіоналізму. Експериментально визначено, що комунікативна компетентність не є спектральним набором певних компетенцій, а являє собою складну ієрархічну систему взаємозалежних, мінливих у часі компетенцій, різні рівні якої характеризують напрямки розвитку професійної траєкторії майбутнього фахівця-гуманітарія. При цьому комунікативні компетенції професіоналізму, як системні утворення та як функціональні системи, підпорядковуються у своєму системогенезі і у своєму функціонуванні та розвитку системно-генетичним законам та компетентнісній парадигмі професійної діяльності гуманітарного профілю. Розроблено системний програмно-цільовий проект соціально-психологічного супроводу процесу розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутнього фахівця гуманітарного профілю та визначено основні умови його ефективної реалізації. Ключові слова: майбутні фахівці гуманітарного профілю, компетенції професіоналізму, комунікативні компетенції, комунікативні компетенції професіоналізму, соціально-психологічні технології розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму.
26
Перегончук, Н., та В. "Комунікативна компетентність майбутніх психологів". Актуальні проблеми психології. Психологія навчання. Генетична психологія. Медична психологія 10, вип. 23 (2012): 491–500.
Знайти повний текст джерела
27
Хоцкіна, С. М. "КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ЕКОНОМІСТА". Educational Dimension 31 (19 травня 2022): 271–76. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4684.
Повний текст джерела
28
Галецький, Сергій Миколайович. "КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ". Інноватика у вихованні, № 9 (11 червня 2019): 327–38. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.135.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. У статті розглянуто підходи до трактування комунікативної компетентності. Зазначено, що комунікативна компетентність є складовою професійно-педагогічної компетенції викладачів англійської мови. Рівень сформованості знань, комунікативних навичок, умінь майбутніх фахівців здійснює визначальний вплив на здатність реалізувати їх у педагогічному процесі, встановленні контактів, вихованні сучасної молоді, успішної діяльності в бізнес-середовищі. З’ясовано загальні і відмінні риси у таких її складових як «компетенція» і «компетентність», «спілкування» і «комунікація». Наголошено на необхідності більш чіткого використання таких загальнонаукових визначень як «термін», «поняття», «категорія». Важливо розрізняти у внутрішній організації явища співвідношення понять «загальне» і «часткове». Саме воно характеризує розмежування змісту явища і форми його прояву не тільки в якості внутрішньої субординації, а й їх діалектичної взаємодії. Процес розвитку явища проявляється в нерозривності та взаємопереході однієї категорії в іншу. Зроблено висновок, що відсутність узгодженості в підходах вчених щодо трактування сутності, складових, співвідношення багатьох понять часто пов'язано із нечітким вирізненням у внутрішній організації явища співвідношення понять «загальне» і «часткове».
29
ГАЛЕЦЬКИЙ, Сергій. "ОСОБЛИВОСТІ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ ЗАСОБАМИ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (грудень 2020): 241–49. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-241-249.
Повний текст джерелаАнотація:
АНОТАЦІЯ У статті розглянуто особливості системного підходу до проблеми формування комунікативної компетентності майбутніх викладачів іноземних мов засобами інформаційно-комунікаційних технологій. Зазначено, що системний підхід визначає провідні системні характеристики компетентності, професійної підготовки, інформаційно-комунікаційних технологій. Охарактеризовано системні об’єкти, що підлягають вивченню й експериментальній перевірці: професійна підготовка майбутніх викладачів іноземних мов у ЗВО як система; комунікативна компетентність як системний об’єкт; інформаційно-комунікаційні технології як системне явище і процес; модель і технологія формування комунікативної компетентності майбутніх викладачів. Представлено системні характеристики формування комунікативної компетентності майбутніх викладачів іноземних мов засобами інформаційно-комунікаційних технологій. Наголошено на значущості системного підходу до проблеми формування комунікативної компетентності майбутніх викладачів іноземних мов. Визначено, що існування комунікативних зв’язків між компонентами системи і компонентами зовнішнього середовища відноситься до двох основних структурних зв’язків системи (підпорядкованості й узгодженості). Підпорядкованість передбачає існування домінуючого, головного складника системи, що є визначальним у функціонуванні й розвитку системного об’єкта. Визначено, що таким головним складником у системі формування комунікативної компетентності майбутніх викладачів виступають інформаційно-комунікаційні технології. Зв’язок узгодженості, натомість, передбачає рівноцінність компонентів системи; у нашому дослідженні такими виступають, по-перше, компоненти комунікативної компетентності майбутніх викладачів; по-друге, компоненти моделі / технології формування означеної компетентності засобами інформаційно-комунікаційних технологій. На засадах системного підходу окреслено авторське формування комунікативної компетентності майбутніх викладачів іноземних мов як складну динамічну відкриту систему, що має ознаки матеріальної й абстрактної водночас. Ці системні характеристики уможливлюють проєктування моделі та технології формування означеної компетентності з сукупності взаємопов’язаних складників, що забезпечують ефективність упровадження названих моделі і технології. Ключові слова: системний підхід, комунікативна компетентність, майбутні викладачі іноземних мов, засоби інформаційно-комунікаційних технологій.
30
Жигунова, Вікторія. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ІНШОМОВНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 16, № 1 (12 червня 2021): 154–67. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v16i1.696.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються різні підходи щодо трактування принципу професійної спрямованості у навчанні. Визначається поняття “професійна спрямованість” та аналізується принцип професійної спрямованості в іншомовній підготовці майбутніх фахівців з міжнародної інформації. Визначаються такі поняття, як інтереси, знання, життєвий досвід та уміння вчитись як складові професійної іншомовної підготовки майбутніх фахівців-міжнародників. Розглядаються поняття: “компетентнісний підхід”, “компетентність”, “професійна компетентність” та “іншомовна компетентність”. Представлено умови розвитку професійної компетентності, взаємозв’язок між комунікативною культурою суб’єкта, що вивчає іноземну мову, та його іншомовною компетентністю, якої він набуває у процесі засвоєння мови. Автор зазначає, що іншомовна професійна компетентність складається з компетенції лінгвістичного рівня, компетенції соціолінгвістичного рівня та компетенції прагматичного рівня. Продано відношення компонентів іншомовної професійної компетентності у її структурі. Детально аналізуються компоненти іншомовної компетентності. Виділяється поняття “іншомовна комунікативна компетенція” як професійно-важлива риса особистості фахівця з такими компонентами: лінгвістичний, соціокультурний, стратегічний, професійний. Сформованість іншомовної готовності майбутніх фахівців з міжнародної інформації розуміється як сукупність послідовних педагогічних впливів на її мотиваційно-орієнтаційний, когнітивно-інтегративний та ситуативно-діяльнісний компоненти та визначаються критерії сформованості цих компонентів. Виділяються чотири рівні сформованості іншомовної компетентності: низький, середній, достатній та високий.
31
Баранець, І. В. "МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ІЗ МОТОРНОЮ АЛАЛІЄЮ". Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, № 54 (2020): 67–88. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2020.54.05.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкривається сутність поняття «комунікативна компетентність» у дітей із моторною алалією, яка є показником пізнавального розвитку та передумовою успішності подальшого освітнього процесу. Схарактеризовані основні складові організації корекційно-розвивальної роботи із дітьми старшого дошкільного віку із моторною алалією, що визначають ефективність процесу формування та розвитку їх комунікативно-мовленнєвої діяльності. Обґрунтовано та розроблено методику формування комунікативної компетентності у дітей старшого дошкільного віку із моторною алалією, визначено її дидактичний зміст та основні етапи впровадження, а саме: координаційно-діагностичний, корекційно-мотиваційний та репродуктивно- комунікативний. Представлені методичні рекомендації щодо її застосування. Методика формування комунікативної компетентності дітей старшого дошкільного віку із моторною алалією була побудована на основі комунікативно-діяльнісного підходу з урахуванням механізмів міжпівкульної взаємодії. Автор висвітлює ефективні шляхи стимуляції міжфункціональної взаємодії півкуль головного мозку шляхом використання технік нейролінгвістичного програмування мовленнєвого висловлювання, використанням невербальних і вербальних засобів активізації мовленнєвої діяльності. Підкреслено особливості використання авторської методики у процесі експериментального навчання з метою формування комунікативної компетентності у дітей. Обґрунтована доцільність та ефективність застосування спеціалізованих психолого-педагогічних умов формування комунікативної компетентності у дітей досліджуваної категорії. Результати формуючого експерименту дають всі підстави стверджувати, що запропонована методика формування комунікативної компетентності у дітей старшого дошкільного віку сприяє підвищенню результативності означеного процесу. При цьому відмічено суттєві зрушення за визначеними показниками, а саме вміння проявляти ініціативу у спілкуванні, вміння підтримувати діалог, закріплення правильного використання у мовленні простих і складних речень, вміння встановлювати зв’язок слів у реченні за запитаннями, закріплення правильних мовленнєвих стереотипів, тощо.
32
Podanovska, Halyna. "СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА". Освітні обрії 49, № 2 (27 грудня 2019): 36–40. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.49.2.36-40.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено теоретичний аналіз понять «компетенція», «компетентність» та, зокрема, «комунікативна компетентність» особистості молодшого школяра в науковій парадигмі. Виявлено багатогранність цих термінів, що пояснюється актуальністю та водночас складністю підходів до їх вивчення. Охарактеризовано структуру комунікативної компетентності. Встановлено, що навчання української мови, літературного читання потребує комунікативного спрямування, щоб діти у процесі навчально-мовленнєвої практики навчалися використовувати мову, засоби спілкування для побудови усних і писемних висловлювань у певному стилі, ураховуючи обставини мовлення.
33
Касярум, К. В. "Комунікативна компетентність викладача вищої школи". Наукова скарбниця освіти Донеччини, № 2 (15) (2013): 24–27.
Знайти повний текст джерела
34
ФІЛАТОВА, Оксана. "ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МЕДИЧНОГО ПСИХОЛОГА". Психологічне здоров’я, № 2 (28 квітня 2021): 98–107. http://dx.doi.org/10.32689/2663-0672-2021-2-10.
Повний текст джерелаАнотація:
Постановка проблеми. Комунікативна компетентність медичного психо- лога є однією з складових його професійної діяльності, яка забезпечує можливість створен- ня оптимальних терапевтичних стосунків в діаді «консультант – хворий» та обумовлює високий рівень психотерапевтичної та психокорекційної роботи. Аналіз останніх дослі- джень та публікацій. Як свідчать дані вітчизняних та зарубіжних авторів, важливою умовою успішності комунікативної взаємодії між консультантом та пацієнтом стає оперування фахівцем цілим рядом як спеціальних медичних та психологічних знань, так і знань про правила організації спілкування, способах трансляції та адекватної інтерпрета- ції інформації, що надається, про особливості мовної поведінки пацієнтів, про потенційні комунікативні перешкоди, про засоби створення сприятливої психоемоційної атмосфери. Формулювання мети статті. Розвиток комунікативної компетентності повинен по- чинатися з перших кроків студента-медичного психолога на шляху оволодіння професією. Виклад основного матеріалу. Виборка дослідження складала 214 медичних психологів ві- ком від 28 до 42 років, яки висловлювали скарги, що під час клінічного інтерв'ю і протягом робочих сесій хворі виплескують весь накопичений негатив, агресію, роздратування. Ка- тарсис, пережитий пацієнтом, обертається для психологів когнітивними перевантажен- нями, емоційним виснаженням, підсвідомим бажанням відгородитися від лавини чужого не відреагованого матеріалу. Скаргами були: психоемоційне напруження, яке супроводжуєть- ся тривогою, має динамічний характер, з коливаннями глибини переживань в залежності від загального тонусу і зовнішніх обставин; невдоволення собою, обраною професією; слаб- ку комунікативну компетентність, недостатній розвиток фахової інтуїції. Обстежені відмічали в собі жорстку інтеріоризація обов'язків, ригідність рольового репертуару, не- вміння регулювати обставини діяльності, підвищене почуття відповідальності. Висновки та перспективи подальших досліджень. З метою підвищення рівню комунікативної компетентності використовуються особистісно- орієнтовні методики, які спрямовані на розвиток соціальної перцепції, поглиблення емпатії, вироблення вміння протистояти стресовим ситуаціям за допомогою адаптивних копінг-стратегій.
35
Вороненкова, Тетяна, та Світлана Омельченко. "УПРОВАДЖЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ В ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС ЗАКЛАДУ ОСВІТИ". KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 1, № 8 (12 липня 2021): 16–21. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.1.3.
Повний текст джерелаАнотація:
У положеннях наукової статті автори проводять аналіз думок щодо упровадження педагогічної технології в освітній процес закладу освіти. В статті акцентується увага на необхідності реалізації педагогічної технології певними педагогічними умовами, які спрямовані на успішне формування комунікативної компетент- ності майбутніх учителів музичного мистецтва у процесі вивчення дисциплін гуманітарного циклу. Автори дають визначення поняття «педагогічні умови» й розкривають необхідність його використання у науковому досліджен- ні. Впровадження певних педагогічних умов у реалізацію педагогічної технології дає нам змогу розвивати та удо- сконалювати певні комунікативні навички, що необхідні для успішної праці та самореалізації майбутніх учителів музичного мистецтва. Сформована комунікативна компетентність дає змогу розкрити певні професійні якості майбутніх учителів музичного мистецтва.
36
Мельник, Оксана, та Ольга Приступко. "Формування комунікативної компетентності майбутніх фармацевтів у процесі вивчення хімічних дисциплін". Нові технології навчання, № 95 (15 грудня 2021): 158–67. http://dx.doi.org/10.52256/2710-3560.95.2021.18.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано поняття «комунікативна компетентність майбутніх фармацевтів», яке ми розглядаємо як інтегративну властивість особистості, яка охоплює знання мови і практичні навички володіння її вербальними та невербальними засобами та вміння застосовувати їх у професійній діяльності; здатність та вміння налагоджувати спілкування і взаємодію з людьми як в професійному, так і в соціальному аспектах. Акцентовано увагу на значенні комунікативної компетентності у майбутній професійній діяльності фармацевта. Описано форми та методи роботи на заняттях з хімічних дисциплін, які є найбільш ефективними у процесі формування комунікативної компетентності. Це, насамперед, методи організації освітньої діяльності: бригадно-груповий, робота в парах; інтерактивні методи: евристична бесіда, метод проєкту, дискусія/диспут/дебати, ділові та імітаційні ігри; нестандартні форми проведення занять: заняття – виставка-конкурс,заняття – презентація.Наголошено на ефективності описаних методів, процесі за допомогою яких студенти активно тренують мовлення, невербальні навички комунікації, професійні комунікативні якості.
37
Ворона, I. I., Г. Я. Кітура та О. А. Маковська. "ПРОФЕСІЙНО-КОМУНІКАТИВНА КУЛЬТУРА МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ КРІЗЬ ПРИЗМУ ФАХОВОЇ ОСВІТИ". Медична освіта, № 3 (16 грудня 2021): 81–86. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.3.12600.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена обґрунтуванню основних концептів професійно-комунікативної культури фахівців медичного профілю в контексті фахової освіти. З’ясовано суть професійної культури, що є важливою складовою професіограми майбутнього працівника охорони здоров’я. Наголошується, що формування професійно-комунікативної культури студента-медика є невід’ємним аспектом професійно орієнтованого навчання у медичному ЗВО і здійснюється шляхом опанування особливостей фахового спілкування. Увага акцентується на необхідності аналізу різноманітних методик та підходів щодо формування професійно-комунікативної культури у студентів із різним рівнем знань та навичок. Розглядаються питання змістового наповнення та ефективності процесу формування фахової компетентності, відбору навчального матеріалу, розвитку комунікативного компонента в процесі оволодіння студентом основами культури спілкування. Охарактеризовано ефективні шляхи формування повноцінної фахової комунікативної діяльності, розглянуто рівні професійної культури майбутніх фахівців, якими є професійна грамотність, професійна компетентність, мотиваційно-ціннісний та емоційно-чуттєвий компоненти; наголошено на необхідності засвоєння лексики для правильного оформлення висловлювання; окреслено основні домінанти комунікативної культури. Запропоновано констатувати професійно-комунікативну культуру майбутніх лікарів як складне динамічне особистісне утворення, що охоплює систему гуманістичних та професійних цінностей, мовленнєвих та етичних знань, комунікативних умінь і якостей, зразків поведінки, норм і правил здійснення професійної комунікативної діяльності, котрі пов’язані зі специфікою професії і забезпечують високу ефективність професійної комунікації лікарів.
38
Shevtsova, Larysa, та Liubov Bashmanivska. "Формування комунікативної компетентності студентів-філологів". Освітній простір України, № 13 (28 вересня 2018): 108–14. http://dx.doi.org/10.15330/esu.13.108-114.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті зосереджено увагу на важливості комунікативного аспекту на заняттях з фахової методики. На основі аналізу наукових джерел авторами розкрито суть понять “комунікативна компетентність”, “компетентність майбутнього вчителя російської мови” та підкреслено необхідність залучення всіх компонентів комунікації до активного володіння навчальним предметом. Зазначено, що в структурному плані комунікативна компетентність є комплексним явищем та охоплює ряд компонентів: розвиток зв’язного мовлення, володіння аудиторією, вміння висловлювати думку тощо. Стисло описано основні фактори вираження думки. Наголошується на доцільності комунікативного спрямування у вивченні російської мови. Подальший розгляд подібних питань стане у нагоді викладачам у пошуку ефективних методів навчання.
39
Кузікова, Світлана, та Світлана Пухно. "Розвиток емоційно-вольового компоненту комунікативної компетентності майбутніх педагогів". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(50)T3 (2019): 175–86. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-175-186.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті проаналізовано складові комунікативної компетентності педагога, а саме, – мотиваційний, когнітивний, поведінковий, ціннісно-смисловий, емоційно-вольовий компонент, їх специфіка. Мета статті – теоретичний аналіз структури комунікативної компетентності педагогів та дослідження особливостей розвитку емоційно-вольового компоненту визначеної компетентності у майбутніх вчителів. Завдання дослідження полягали у теоретичному аналіз наукової літератури з виділених проблем та проведенні експериментального дослідження з метою визначення рівня розвитку вольової саморегуляції та виявлення «перешкод» у встановленні емоційних контактів студентів і магістрантів – майбутніх педагогів, аналізі результатів та формулюванні узагальнюючих висновків. Дослідження ґрунтувалось на методах комплексного теоретичного аналізу. В експериментальній складовій використовувались психологічні методики «Дослідження вольової саморегуляції» (А. В. Зверков, Е. В. Ейдман); «Методика діагностики перешкод у встановленні «емоційних контактів» (В. В. Бойко); «Оцінка комунікативного контролю у спілкуванні» (адаптований варіант тесту М. Снайдера). Результати. Представлено, що комунікативна компетентність є однією з умов ефективності виконання майбутнім педагогом своїх професійних функцій. У результаті проведеного експериментального дослідження, визначено, що магістранти закладу вищої освіти демонструють високий рівень самовладання, низький рівень виявлених «перешкод» у встановленні емоційних контактів та високий комунікативний контроль у порівнянні з даними результатів студентів І та ІІ курсів. Висновки. Визначено, що формування комунікативної компетентності студентів – майбутніх педагогів, – це тривалий динамічний процес, який залежить від оволодіння молодою людиною системи комунікативних знань, формуванні вмінь та навичок ефективної взаємодії під час навчання у закладі вищої світи. Представлено, що визначені складові емоційно-вольового компоненту комунікативної компетентності відіграють значну роль у виникненні комунікативних бар’єрів в ході виконання завдань педагогічної діяльності. Показано, що необхідними умовами розвитку комунікативної компетентності студентів є активізація психологічної просвіти, робота студентських наукових гуртків, проведення соціально-психологічних тренінгів, впровадження інтерактивних форм роботи, створення сприятливої психологічної атмосфери співпраці.
40
Павелків, Катерина. "ІНШОМОВНА КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ: СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ". Інноватика у вихованні, № 9 (11 червня 2019): 193–202. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.126.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано необхідність іншомовної комунікативної компетентності майбутніх фахівців соціальної сфери. Здійснено аналіз проблеми формування іншомовної компетентності фахівців різного профілю в різних аспектах: теорія, методологія і методика іншомовної підготовки фахівців. Висвітлено авторське опрацювання реалізації завдань діяльності закладу вищої освіти (за Законом України «Про вищу освіту») в іншомовній підготовці студентів. Акцентовано увагу на особливості структурування іншомовної комунікативної компетентності майбутніх фахівців соціальної сфери на підставі аналізу наукових джерел, що представляють методологію, теорію і методику формування означеної компетентності, особливості її розвитку у процесі навчання у закладі вищої освіти, специфіку структурування іншомовної комунікативної компетентності як науково-педагогічного об’єкта. Схарактеризовано підходи (компетенційний та функціональний) до структурування іншомовної комунікативної компетентності майбутніх фахівців соціальної сфери з урахуванням методології, теорії і методики формування означеної компетентності: компетенційний (розглядає різні компетенції в складі іншомовної комунікативної компетентності), функціональний (за якого кожен компонент несе на собі різне смислове навантаження, виходячи з процесів, які його забезпечують). Визначено орієнтовну структуру іншомовної комунікативної компетентності майбутніх фахівців соціальної сфери у поєднанні чотирьох складників, як-то: мотиваційно-аксіологічний (мотиваційні чинники вивчення іноземних мов як важливої цінності для майбутньої професійної діяльності в соціальній сфері), когнітивний (сукупність знань з іноземної мови майбутніх фахівців соціальної сфери), діяльнісно-поведінковий (як процес навчання, засвоєння, відтворення знань з іноземної мови і як способи поведінки студентів в навчальній та квазіпрофесійній комунікативній діяльності іноземною мовою), рефлексивний (здатність студентів до адекватної самооцінки досягнутого рівня сформованості іншомовної комунікативної компетентності та інших само-процесів).
41
Greylih, Olga. "ТОЛЕРАНТНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ". HUMANITARIUM 42, № 1 (14 листопада 2019): 49–58. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2019-42-1-49-58.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито сутність толерантності як базової складової комунікативної компетенції особистості. Проаналізовано теоретичні підходи до визначення поняття толерантність та комунікативна компетентність у діяльності педагога. Акцентовано важливість комунікативної компетентності для успішності реалізації професійного потенціалу вчителя. Обґрунтовано механізми комунікативної компетентності, де толерантність є одним з її механізмів. Зазначено специфіку комунікативної компетентності педагога, яка проявляється в тому, що вона має бути атрибутом як самого вчителя, так і метою його діяльності. Показано, що педагог повинен логічно мислити, чітко формулювати свою думку, аргументувати її, при цьому дотримуватися формальних та неформальних правил етики ділового спілкування, уміти читати невербальні знаки комунікації, налагоджувати зв’язок, проявляти емпатію та формувати компетентність в учнів. З’ясовано, що ефективність навчання та формування комунікативної компетентності і толерантності як її складової залежить від відповідних методик і технік, які сприяють не лише засвоєнню нових знань, а й мотивують до самоосвіти і саморозвитку. Визначено значущість формування комунікативної компетентності в ранньому віці. Запропоновано кейси «Один в групі», «Чужинець», «Я інший», «Я такий», «Чого не вистачає?», які сприяють формуванню толерантного ставлення учнів до представників різних соціальних груп, орієнтують дітей на вихід з власної зони комфорту та «примірювання» на себе інших соціальних статусів і ролей. Проаналізовано підходи до вивчення поняття комунікативної компетентності і толерантності майбутнього фахівця педагогічної сфери. Означено толерантність як сукупність комунікативних, перцептивних та інтерактивних знань і вмінь, які визначають спроможність суб’єкта орієнтуватися в міжособистісній взаємодії. Доведено, що сучасна освіта вимагає від педагога нових підходів до розуміння освітнього процесу через формування компетенцій.
42
Плужник, Оксана. "ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ". Society Document Communication, № 14 (5 травня 2022): 266–84. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2022-14-266-284.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено поняття соціальних комунікацій, які через пандемію та стрімкий розвиток і масове використання інформаційних технологій, зазнали значних змін у нинішньому суспільстві. З’ясовано, що сьогодні конкурентоспроможний фахівець будь-якого профілю має досконало володіти фаховими компетентностями, вміти ефективно здійснювати різновиди соціальних дій, виконувати соціальні функції, встановлювати нормальні соціальні відносини, дотримуючись норм соціальної поведінки, взаємодіяти, а отже, бути соціально орієнтованою особистістю. Щоб зрозуміти сутність соціально-комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти, було проаналізовано та узагальнено наукові визначення даного поняття та його складових. Слід зазначити, що науковці здебільшого розглядають соціальну та комунікативну компетентність окремо, але визнають їх взаємозумовленість та взаємозалежність. На нашу думку, соціально-комунікативна компетентність – є невід’ємною складовою професійних якостей будь-якого фахівця та виявляється у здатності успішно й ефективно взаємодіяти з конкретними людьми або групами, досягаючи поставлених цілей. В ході дослідження підкреслено, що сучасна вища освіта переходить до нових форматів освіти, які зумовлені глобальною пандемією, тому змінюються і підходи до способів обміну інформацією між викладачем та студентом, а також між студентами. Акцентовано увагу на значне місце соціальних мереж у освітньому процесі під час дистанційного навчання. Розглянуто окремі платформи соціальних мереж, які викладачі можуть використовувати як інструменти навчання. З’ясовано, що для сучасних викладачів та педагогів в соціальних мережах корисними можуть стати такі функції, як: забезпечення відеозв’язку; спілкування та обмін файлами у створених групах, чатах; можливість групової діяльності; публікація навчальних матеріалів; обговорення публікацій, фото та відео; організація опитувань, анкетування та голосувань; пошук освітніх заходів, подій чи конференцій тощо. Використання соціальних мереж для освітніх цілей значно покращує соціально-комунікативні навички, формує лідерські якості, удосконалює цифрову обізнаність
43
Khametova, Liudmyla. "КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ ЯК ПСИХОЛІНГВІСТИЧНА ПРОБЛЕМА". Psycholinguistics in a Modern World 15 (25 грудня 2020): 272–76. http://dx.doi.org/10.31470/10.31470/2706-7904-2020-15-272-276.
Повний текст джерелаАнотація:
Modern education is focused on formation of the basic and professional competences in applicants of higher education with a view to successful implementation of youth in future professional activities and harmonious development of personality. Competence includes a set of basic knowledge, skills, and abilities, humanitarian values that help people to find their place in the professional world and realized themselves in accordance with their skills.
44
Костюк, С. С. "Структура поняття міжкультурна комунікативна компетентність студентів-іноземців". Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського. Педагогічні науки, № 4 (51), грудень (2015): 91–94.
Знайти повний текст джерела
45
Диба, О. П. "Комунікативна компетентність як складова професійності менеджера культури". Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія, № 3 (2018): 103–11.
Знайти повний текст джерела
46
Арістова, Н. О. "Комунікативна компетентність майбутніх філологів: сутність, зміст, структура". Вісник Національного авіаційного університету. Педагогіка. Психологія, вип. 2 (11) (2017): 9–15.
Знайти повний текст джерела
47
Домбровська, Я. М. "Комунікативна компетентність документознавців як складова професійної діяльності". Соціум. Документ. Комунікація, Вип. 1 (2016): 61–73.
Знайти повний текст джерела
48
Мимренко, Олена. "ВИКОРИСТАННЯ ПРАКТИЧНИХ ВОРКШОПІВ ДЛЯ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ КОЛЕДЖІВ СФЕРИ ПОСЛУГ". Professional Pedagogics 1, № 22 (14 липня 2021): 69–81. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2021.22.69-81.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність: в умовах діджиталізації для педагогів коледжів сфери послуг комунікативна компетентність постає як стрижнева характеристика їхньої професійної діяльності, оскільки забезпечує готовність до співпраці та взаємодії педагогічних працівників і здобувачів освіти, зумовлює результативність набуття учнівською та студентською молоддю загальноосвітніх, професійних і фахових компетентностей. Мета: визначення рівнів розвиненості комунікативної компетентності педагогів коледжів сфери послуг, розроблення програми воркшопів для практичного її розвитку в педагогічних працівників у міжкурсовий період підвищення кваліфікації. Методи: аналіз, синтез, логічне узагальнення, класифікація і систематизація емпіричних даних і науково-методичної літератури з розвитку комунікативної компетентності, ретроспективний аналіз власного досвіду. Результати: конкретизовано структурно-змістові складові комунікативної компетентності педагогів коледжів сфери послуг; обґрунтовано рівні її розвиненості та практичні аспекти розвитку у міжкурсовий період підвищення кваліфікації з урахуванням уточнених структурно-змістових складників. Висновки: експериментально з’ясовано наявність низького і середнього рівня розвиненості комунікативної компетентності у більшості педагогічних працівників коледжів сфери послуг; укладено програму воркшопів, що передбачає використання різних видів групової активності, забезпечує взаємодію тренера-фасилітатора та всіх учасників, активізує процес розвитку комунікативних умінь, сприяє корегуванню самооцінки педагогів, підвищенню в них мотивації до самовиховання i саморозвитку.
49
Ясногурська, Людмила Михайлівна. "ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ СТУДЕНТІВ ПРИ ВИВЧЕННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ". Інноватика у вихованні, № 9 (11 червня 2019): 302–7. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.7.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Статтю присвячено проблемі формування міжкультурної комунікативної компетенції студентів закладів вищої освіти. Розглядаються характеристики понять «компетентність», «компетенція», «міжкультурна комунікативна компетенція». Представлений процес формування даної компетенції у студентів в умовах немовного вузу. У статті стверджується, що розуміння ролі іноземної мови, знайомство з культурою країни досліджуваного мови допомагає молоді усвідомити культурно-історичні цінності і сприяє формуванню міжкультурної комунікації. Полікультурне становлення сприяє гармонізації особистості молодої людини, взаєморозуміння і співпраці з представниками інших культур в студентському, а також і в професійному середовищі. Різноманітна палітра методів, прийомів подачі матеріалу ініціює моделювання соціокультурного простору, формує у студентів уявлення про навколишній світ. Виконуючи завдання, пов’язані з вивченням іншої культури, студенти асоціюють вивчений матеріал з реаліями української культури. Відбувається діалог культур, внаслідок чого формується міжкультурна комунікативна компетенція. Формування міжкультурної комунікативної компетенції слід розглядати в контексті з розвитком здатності студентів брати участь в діалозі культур на основі принципів взаємоповаги, терпимості до культурних відмінностей і подолання культурних бар’єрів.
50
Мукан, Наталя, Володимир Сулим, Олена Біда, Тетяна Кучай, Олександр Кучай та Антоніна Чичук. "ПОЗИЦІЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ". Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології 9(103), № 9(103) (30 листопада 2020): 380–85. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.09/380-385.
Повний текст джерелаАнотація:
Навчання іноземної мови передбачає формування в учнів комунікативної компетентності, що означає оволодіння мовою як засобом міжкультурного спілкування. У початковій школі створюються умови для ранньої комунікативнопсихологічної адаптації школярів до нового мовного світу та для подолання подальших психологічних бар’єрів у процесі використання іноземної мови як засобу спілкування; для розвитку мотивації в подальшому оволодінні іноземної мови; формується елементарна комунікативна компетентність. У процесі вивчення іноземної мови формується особистість, здатна мислити й діяти в глобальних умовах, забезпечуючи тим самим входження України до світового економічного простору.