Статті в журналах: "Компетентності особистісні"

1

Квітка, А. С. "СУТНІСТЬ, ОСОБЛИВОСТІ ЗМІСТУ І СТРУКТУРА СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, № 2(Ч.2) (28 вересня 2021): 36–48. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-36-48.

Повний текст джерела

Анотація:

Соціально-комунікативна компетентність офіцера кримінально-виконавчої служби є визначальним чинником його успішної професійної діяльності. З урахуванням наукових праць з питань формування професійно та соціально-комунікативної компетентності, а також особливостей професійної діяльності офіцера кримінально-виконавчої служби його соціально-комунікативну компетентність визначено як інтегративну особистісну властивість, що охоплює особистісні характеристики та мотиви професійної діяльності, спеціальні знання і вміння, необхідні для налагодження соціально-комунікативної взаємодії з різними категоріями осіб, насамперед колегами, ув’язненими, їхніми родичами та громадськістю. У структурі соціально-комунікативної компетентності виокремлено особистісно-комунікативний, інформаційно-пізнавальний та діяльнісно-результативний компоненти. Особистісно-комунікативний компонент стосується особистісних характеристик, властивостей та здібностей, необхідних офіцеру кримінально-виконавчої служби для професійної комунікації. Йдеться про визнання моральних норм, орієнтування на загальнолюдські цінності добра та справедливості, комунікативність, готовність до контактів з іншими людьми, толерантність, здатність до адекватного самооцінювання, готовність до саморозвитку та ін. Інформаційно-пізнавальний компонент соціально-комунікативної компетентності стосується знань про особливості професійної комунікації, розуміння функціонування груп засуджених, механізм регуляції спільної діяльності, правила екстремальної і конфліктної комунікації. Діяльнісно-результативний компонент соціально-комунікативної компетентності офіцера охоплює уміння чітко виражати свої думки під час комунікації із засудженими та іншими категоріями людей, вислухати співрозмовників, обґрунтувати свої рішення, уміти вести дискусію та володіти навичками переконання з метою зменшення кількості випадків застосування заходів примусу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

КУЗЬМІНА, Марія. "ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ: ЗАРУБІЖНИЙ ТА ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД". Humanitas, № 1 (6 травня 2022): 50–60. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2022.1.8.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено сутність понять «компетентний», «професійна компетентність». Зауважено, що фахівець із соціальної роботи повинен поєднувати у собі як професійні компетентності, так і особистісні. Наведено відмінні риси формування професійних (фахових) компетентностей від загальних: відбувається за допомогою лише дисциплін професійного циклу; обов’язкове проходження навчальної та виробничої практики. Встановлено, що у визначеннях щодо поняття професійної компетентності вітчизняні та зарубіжні вчені вказують на її складові. Їх думки щодо складових структури професійної компетентності переважно збігаються. Розглянуто структуру особистісного розвитку соціального працівника. Узагальнення думок вчених дозволило розглянути професійну компетентність соціального працівника у таких аспектах: актуальне, діяльнісне психічне новоутворення особистості; особистісно-професійна характеристика; професійні здібності спеціаліста; результат освіченості спеціаліста. Враховуючи аналіз зарубіжної та вітчизняної літератури розроблено теоретичну модель формування професійної компетентності соціального працівника, що складається з наступних компонентів: цільового, мотиваційного, функціонального, змістовного, діяльнісного та результативно-корекційного. Синтезувавши результати дослідження, встановлено недоліки підготовки майбутніх соціальних працівників у контексті досліджуваної проблеми (проблема проектування освітнього маршруту з урахуванням пропозицій роботодавців та самих студентів; проблема професійної підготовки викладачів до організації освітнього процесу в рамках компетентнісного підходу; проблема переважання частки теоретичних знань над практичними вміннями; проблема організації змістовної практики студентів у різних установах соціальної сфери; недостатнього рівня сформованості соціально-проектних компетентностей).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Красілов, А. Д. "СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА КІНЕЗІОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ". Педагогіка та психологія, № 62 (серпень 2019): 105–11. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.11.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтовано сутність та структуру кінезіологічної компетентності майбутніх фахівців з фізичної культури та спорту (ФКіС), яка формується та розвивається в процесі їхньої професійної підготовки. Кінезіологічна компетентність майбутніх фахівців фізичної культури та спорту розуміється як складова їх професійної компетентності, інтегральна особистісна якість, яка проявляється у поєднанні ціннісних поведінкових установок на раціональне виконання рухових дій і прагнення до фізичного розвитку й саморозвитку, спеціальних (кінезіологічних) знань і вмінь та методичних навичок їхнього розвитку в себе та інших, а також навичок рефлексії щодо оцінки ефективності рухової активності. Під формуванням кінезіологічної компетентності майбутніх фахівців з фізичної культури та спорту розуміється динамічний процес якісних та кількісних особистісних змін у майбутніх фахівців ФКіС, що відбуваються з позицій їхньої мотивації до формування кінезіологічної компетентності як професійного пріоритету у професійній діяльності та цілеспрямованості в оволодінні спеціальними кінезіологічними знаннями та вміннями. Результатом такого формування є цілісна особиста освіта, яка забезпечує ефективне вирішення професійних завдань майбутніми фахівцями ФКіС. Виділено гносеологічний (сприйняття, осмислення і відображення кінезіологічних знань, а також біомеханічне моделювання рухової активності), праксеологічний (здатність конструювання процесу навчання руховим діям та їх корекції) та поведінковий (прагнення досконалості професійної діяльності у формуванні рухових дій, професійно необхідні особистісні якості для педагогічної взаємодії) компоненти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

T.M., Horokhivska. "ОСОБИСТІСНО-МОТИВАЦІЙНИЙ КОМПОНЕНТ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВИКЛАДАЧА ТЕХНІЧНОГО ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Collection of Research Papers Pedagogical sciences, № 90 (4 листопада 2020): 86–92. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2020-90-14.

Повний текст джерела

Анотація:

The article presents a theoretical analysis of the personal-motivational component in professional-pedagogical competency of lecturers from technical universities. It conducts a comprehensive review of scientific-pedagogical literature on structural components of the personal-motivational component in the context of a competency-based approach. It comparatively analyzes pedagogical skills and professional-personal qualities of modern lecturers from technical universities. Despite many scientific studies on the structurization of teachers’ professional-pedagogical competency, there is still no single understanding of this concept’s components. The article presents an author’s approach to structuring professional-pedagogical competency of lecturers from technical universities. This approach singles out cognitive-intellectual, personal-motivational, functional-technological, social-communicative and reflexive-regulatory components. Besides, the article clarifies the main scientific approaches to considering semantically similar formulations of the personal-motivational component in professional-pedagogical competency and discloses its structural elements (values, motivational resources, a system of personally and professionally important qualities, pedagogical skills of lecturers). It indicates that the nature of lecturers’ motivational urges (motives, goals, ideals, interests, needs) determines the effectiveness of individual projects for developing professional-pedagogical competency. It finds that the groups of professional-pedagogical values (values-goals; values-means; values-attitudes; values-knowledge; values-qualities) act as the elements of the personal-motivational component. Finally, the article concludes that every pedagogical skill is a complex synthetic quality. It combines certain professional-personal qualities which should be inherent in modern lecturers with a high level of professional-pedagogical competency working at technical universities. У статті здійснено теоретичний аналізособливостей особистісно-мотиваційного компонента про-фесійно-педагогічної компетентності викладача технічного закладу вищої освіти. Проаналізовано науково-педагогічну літературу, присвячену проблемі дослідження структурних складників особистіс-но-мотиваційного компонента в контексті компетентнісного підходу, здійснено порівняльний аналіз відповідності педагогічних здібностей і професійно-особистісних якостей сучасного викладача техніч-ного закладу вищої освіти. Зокрема, наголошено, що, незважаючи на науковий доробок, присвячений структуруванню професійно-педагогічної компетентності педагога, у сучасних науково-педагогічних дослідженнях спостерігається неоднозначність розуміння компонентів цього поняття. Представлено авторський підхід до структурування професійно-педагогічної компетентності викладача технічного закладу вищої освіти, який передбачає виділення пізнавально-інтелектуального, особистісно-моти-ваційного, функціонально-технологічного, соціально-комунікативного та рефлексивно-регулятивно-го компонентів. Визначено основні підходи науковців до розгляду семантично близьких за змістом формулювань особистісно-мотиваційного компонента досліджуваної компетентності та виокремлено його структурні елементи: ціннісно-смислові, мотиваційні ресурси, систему особистісно і професійно важливих якостей, педагогічних здібностей викладача. З’ясовано, що характер мотиваційних спону-кань викладача (мотиви, цілі, ідеали, інтереси, потреби та ін.) визначає ефективність індивідуальних проєктів розвитку професійно-педагогічної компетентності. Зауважено, що складниками особистісно-мотиваційного компонента постають групи професійно-педагогічних цінностей (цінності-цілі; цінно-сті-засоби; цінності-відношення; цінності-знання; цінності-якості). Підкреслено і представлено у вигляді таблиці відповідності, що кожна педагогічна здібність викладача становить складну синтетичну якість, в якій поєднуються окремі професійно-особистісні властивості, якими повинен володіти сучасний викла-дач технічного закладу вищої освіти з високим рівнем професійно-педагогічної компетентності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Yershova, Liudmyla. "ТЕХНОЛОГІЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ КВАЛІФІКОВАНИХ КАДРІВ ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ ЕЛЕМЕНТІВ САМОМЕНЕДЖМЕНТУ". Professional Pedagogics 1, № 20 (11 серпня 2020): 151–59. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2020.20.151-159.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті зумовлена потребою постпандемічного ринку праці у фахівцях, здатних до саморозвитку, самовдосконалення і самозайнятості, зі сформованими навичками ефективного використання часових та психологічних ресурсів, готовністю до побудови успішної підприємницької кар’єи. Мета: охарактеризувати технологію розвитку підприємницької компетентності майбутніх кваліфікованих кадрів із використанням елементів самоменеджменту Методи: аналіз і синтез – з метою з’ясування рівня розробленості досліджуваної проблеми; узагальнення – для формулювання висновків і рекомендацій щодо використання елементів самоменеджменту у процесі розвитку підприємницької компетентності. Результати. Обґрунтовано основні детермінанти необхідності ознайомлення майбутніх фахівців з основами самоменеджменту для розвитку підприємницької компетентності (конкуренція, запит на креативність, інтенсивна діджиталізація ведення бізнесу, стресовість бізнесу, кризовий стан вітчизняної економіки). У структурі підприємницької компетентності особистості виокремлено основні компоненти (ціннісно-мотиваційний, когнітивний, рефлексивно-оцінний, діяльнісний) і в кожному з них виділено пов’язані з самоменеджментом особистісні утворення, необхідні для формування підприємницької компетентності (самосвідомість, система особистісних цінностей, самомотивація, знання про себе, світ, ринок праці і підприємницьку діяльність, рівень домагань і самооцінка особистості, самовиховання, самоактуалізація та самопрезентація). Представлено науковий та процесуально-описовий аспекти педагогічної технології розвитку підприємницької компетентності майбутніх кваліфікованих кадрів із використанням елементів самоменеджменту. Охарактеризовано основні етапи досягнення очікуваного результату – формування в учнівської молоді підприємницької компетентності засобами самоменеджменту (мотиваційно-стимулюючий, стратегічно-планувальний, координуючий, організаційно-виконавчий, процесуально-дієвий). Висновки: Педагогічна технологія розвитку підприємницької компетентності майбутніх кваліфікованих кадрів із використанням елементів самоменеджменту представлена як система поетапних педагогічних дій з навчання, виховання й розвитку особистості, спрямованих на використання форм, методів, прийомів самоменеджменту для гарантованого розвитку у майбутніх фахівців якостей, умінь і навичок, необхідних для відкриття й успішного ведення власної справи. Сформульовано мету застосування технологій самоменеджменту у процесі розвитку підприємницької компетентності (формування готовності і здатності особистості досягати особистісного та професійного успіху) та основні завдання (оптимізація особистістю часових витрат, раціональне використання інтелектуальних, фізичних та емоційних ресурсів, зростання продуктивності діяльності). Ключові слова: професійна освіта, самоменеджмент, підприємницька компетентність, кар’єрна компетентність, ключові компетентності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Кованда, Оксана. "Особистісні деструкції осіб з суїцидонебезпечними станами". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(50)T2 (2019): 92–99. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-2-92-99.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті враховуючи показники самооцінки, оцінки продуктивності інтервалів життя, соціально-психологічної адаптованості, рівня суб’єктивного контролю, антиципаційної спроможності (прогностичної компетентності), копінг-поведінки та її стратегій, особливостей інтраперсональних відносин, а також параметрів соціальної підтримки, були визначені інтраперсональні та інтерперсональні показники особистісних деструкцій. Інтраперсональні показники вказують на неадекватність та нестійкість самооцінки, фрустраційну напруженість, емоційну нестійкість, неузгодженість різних аспектів «Я» (цілісності, інтегрованості), несбалансованість локусу контролю, підвищену ригідність й конформність, звужений діапазон сприйняття можливостей самореалізації, неоптимальну життєву програму, відсутність гнучкості, недостатній рівень розвитку прогностичної компетентності у поєднанні з умовно-конструктивним копінгом, орієнтованим на емоції, схильність до пасивних стратегій поведінки (пасивне підпорядкування умов оточення, пасивне очікування зовнішніх змін). Інтерперсональні показники визначаються недостатністю психологічної (емоційної, когнітивної) підтримки, обмеженою соціальною мережею підтримки, низьким рівнем соціальної інтеграції. Соціально-психологічна програма подолання особистісних деструкцій була побудована на принципах системності; єдності діагностики й корекції; динамічності, комплексності; діяльнісного принципу корекції, та складалася з консультативно-діагностичного, корекційно-тренінгового, аналітико-синтетичного блоків, із застосуванням гуманістичного, екзистенціального і когнітивно-біхевіорального підходів й механізмів інтеріоризації, рефлексії, опосередкування. Завдання програми вирішувалися на інтраперсональному рівні – розширення навичок емоційної саморегуляції через поетапне формування рефлексивної здатності; трансформація деструктивних особистісних установок і переконань; розвиток прогностичної компетентності та продуктивної копінг-поведінки як елементів єдиної системи стабілізації особистості; на інтерперсональному рівні – тренінг дефіцитарних соціальних навичок, розвиток здатності до близьких довірчих відносин, розширення інтерперсональних зв’язків.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Андрощук, Ірина, та Ігор Андрощук. "ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ". Professional Pedagogics 2, № 21 (21 січня 2021): 29–34. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2020.21.29-34.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність: якість освітнього процесу значною мірою визначається рівнем сформованості педагогічної майстерності педагогів; формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів у закладах вищої освіти залежить від групи чинників, врахування яких сприятиме підвищенню результативності цього процесу. Мета: з’ясування сутності поняття «педагогічна майстерність» та її структурних компонентів, визначення чинників, що впливають на результативність формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів у закладах вищої освіти. Методи: теоретичні: аналіз психолого-педагогічних джерел, наукових праць присвячених проблемам формування педагогічної майстерності – для з’ясування сутності поняття «педагогічна майстерність» та її структурних компонентів; узагальнення та систематизація – для визначення чинників, що впливають на результативність формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів у закладах вищої освіти. Результати: проаналізовано основні підходи до трактування поняття «педагогічна майстерність» та визначення її структурних компонентів. Схарактеризовано педагогічну майстерність як інтегративне особистісне утворення, яке поєднує у собі загальні й професійні компетентності, здібності до педагогічної діяльності, володіння педагогічною технікою (внутрішньою та зовнішньою), сформованість відповідних професійно особистісних якостей, здатність до творчості та педагогічної взаємодії з учасниками освітнього процесу на рефлексивній основі й неперервної освіти впродовж життя. Виокремлено та коротко схарактеризовано три групи чинників, що впливають на формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів: соціально-економічні, особистісні та технологічні. Зазначено, що соціально-економічні чинники впливають на потреби учнівської молоді вступати на навчання за освітніми програмами, що здійснюють підготовку вчителів; особистісні й технологічні чинники є визначальними під час навчання у закладах вищої освіти. Висновки: підготовка майбутніх педагогів у закладах вищої освіти й формування педагогічної майстерності зокрема має здійснюватися з врахуванням таких груп чинників: соціально-економічних, особистісних та технологічних.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

МОСКАЛЕНКО, Сергій, та Сергій БІЛЯВЕЦЬ. "РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 27, № 4 (1 січня 2022): 134–47. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v27i4.915.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемі професійної підготовки офіцерів-прикордонників оперативно-тактичного рівня військової освіти. Метою статті є аспектний вибірковий аналіз наукової літератури з проблеми, висвітлення наукових джерел, що максимально відповідаютьтемі до слідження. Автори довели актуальність запропонованої у статті проблеми: зміст професійної підготовки офіцерських кадрів Державної прикордонної служби України повинен ураховувати кращий світовий досвід фахової підготовки представників сектору безпеки та оборони, зміни у сучасній світовій спільноті й водночас – євроінтеграційний вектор. Одним із шляхів забезпечення якісної професійної підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників оперативно-тактичного рівня військової освіти є підвищення рівня їхньої професійної компетентності. З’ясовано сутність професійної компетентності (професійна, особистісна та соціально значуща характеристика, зорієнтована на самовдосконалення та саморозвиток особистості фахівця) та її зміст (цінності та мотивація до професійної діяльності; емоційно-вольові якості особистості; фахові знання, уміння та навички; професійно важливі якості, зокрема мобільність, організованість, витривалість). Дослідники виокремлюють у змісті компетентності найважливіші особистісні характеристики. Компетентність є таким інтегративним утворенням, котре можна формувати на певному етапі освіти й остаточно сформувати та розвинути протягом освітньої та професійної діяльності людини. Сформульовано висновки дослідження та перспективи подальших наукових пошуків (з’ясування змісту та структури професійної компетентності офіцерів-прикордонників оперативно-тактичного рівня військової освіти, педагогічні умови розвитку зазначеної компетентності, а також зміст методичних рекомендацій науково-педагогічним працівникам щодо її розвитку).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Тульська, О. "Особистісні якості у структурі професійної компетентності фахівця-еколога". Педагогічний дискурс, Вип. 22 (2017): 177–82.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Дзюбишина, Наталія. "ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У СТУДЕНТІВ ХУДОЖНЬО-ПЕДАГОГІЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ". Інноватика у вихованні, № 9 (10 червня 2019): 153–61. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.145.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті актуалізовано проблему формування у студентів художньо-педагогічного факультету дослідницької компетентності. Розкрито сутність і значущість дослідницької компетентності, виділено складові компетентності дослідницької компетентності й обґрунтовано їхній зміст. Виокремлено педагогічні умови підвищення ефективності процесу формування дослідницької компетентності майбутніх фахівців художньо-педагогічних спеціальностей, як-то: цілеспрямоване формування мотиваційно-ціннісної спрямованості особистості на продуктивну і творчу діяльність дослідницького характеру, логіка розгортання якого реалізується у закладі вищої освіти з формування мотивів та потреб майбутнього спеціаліста у сфері художньо-педагогічної дії, а згодом трансформуються у систему ціннісного ставлення до науково-дослідницької діяльності як невід’ємної складової продуктивної професійної діяльності; змістово-процесуальне та технологічне забезпечення науково-дослідницької діяльності студентів, яке уможливлює розвиток у них операційних, організаційні, практичних і комунікативних знань, умінь, практичних навичок і способів мислення в умовах впровадження спеціально сконструйованого навчального курсу, різноманітних форм та методів активної педагогічної взаємодії; організація цілеспрямованої продуктивної діяльності студентів з достатньо ґрунтовного оволодіння фаховими знаннями (диференціюються залежно від напряму мистецької діяльності і визначаються стандартами вищої освіти), у якій формуються необхідні для майбутньої професії особистісні якості (ініціативність, самостійність, відповідальність, наполегливість); створення інноваційно-рефлексивного середовища для формування особистісної і професійної рефлексії, яка уможливлює самоаналіз та аналіз професійної діяльності, самооцінку й оцінку її ефективності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Voloshina, Oksana. "Компонентна структура, критерії сформованості професійної майстерності майбутніх педагогів". Педагогічний дискурс, № 29 (20 жовтня 2020): 19–23. http://dx.doi.org/10.31475/ped.dys.2020.29.03.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті порушено проблему виокремлення компонентної структури, визначення критеріїв сформованості професійної майстерності майбутніх педагогів. Для виокремлення компонентної структури сформованості професійної майстерності майбутніх педагогів визначено функції професійної діяльності сучасного вчителя, що реалізуються в цілісній структурі особистісної компетентності, а саме перцептивну, адаптивну, координаційну, рефлексивну функції. Розкрито професійно-значущі особистісні якості педагога, які розглядаємо як компоненти здатності педагога до професійної майстерності: емпатія (сприяє реалізації перцептивної функції), самоконтроль (основа для реалізації адаптивної функції), організаторські здібності (сприяє реалізації координаційної функції) і рефлексія (є основою для реалізації рефлексивної функції). Охарактеризовано критерії визначення рівня сформованості педагогічної майстерності: мотиваційний; когнітивний; функціональний.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Khomych, Ivanna. "ФАКТОРНА СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА". Психологія: реальність і перспективи, № 13 (26 грудня 2019): 173–79. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi13.140.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена визначенню факторної моделі особистісних характеристик молодших школярів, компонентами якої виступатимуть інтегральні (латентні) особистісні фактори, які детермінують змістовий характер і специфіку уявлень молодших школярів про нормовідповідність власної поведінки. Вважаємо, що молодші школярі ще не можуть володіти повноцінною моральною поведінкою із внутрішньою моральною самодетермінацією, вони можуть лише оволодівати її моральними формами. Тому саме емпіричне вивчення розвитку нормовідповідної поведінки дітей молодшого шкільного віку та визначення інтегральних особистісних факторів дозволяє розширити знання про природу становлення структури особистості, з’ясувати її особливості та механізми розвитку. В результаті факторного аналізу ми виділили факторну модель особистісних характеристик молодших школярів. В структуру даної моделі увійшло шість інтегральних особистісних факторів. Виявлені закономірності дозволили нам зробити припущення, що специфічні особливості виявлених інтегральних особистісних факторів молодших школярів можуть виступати особистісними предикторами розвитку їх соціально-психологічної компетентності у сфері нормовідповідності власної поведінки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Кириченко, В. В. "ІНВАРІАНТНА МОДЕЛЬ ФАХОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ". Психологія: реальність і перспективи, № 12 (3 листопада 2019): 103–8. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi12.57.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлені результати теоретичного дослідження, виконаного в рамках проекту «Оцінювання ринку управлінських державних послуг та функціональної й компетентнісної спроможності державної служби та держслужбовців в Україні». Нами була обґрунтована інваріантна модель професійної компетентності державного службовця, описано базові інваріанти та створено методику оцінки компетентнісної спроможності. Визначено провідні професійні та особистісні компетентності, які пов’язані з аналізом та обробкою інформації. До базових інваріантів професійної діяльності державного службовця ми відносимо ті професійні компетенції, які реалізуються у типових ситуаціях виробничої взаємодії та є мінімально-достатніми для виконання професійної діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Mudryk, Alla, та Oksana Kykhtuik. "ДО ПИТАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЮРИСТА". Psychological Prospects Journal, № 35 (3 серпня 2020): 83–100. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2020-35-83-100.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено аналіз основних підходів, у межах яких вивчається професійна компетентність юриста. Описано феномени «компетентність», «професійна компетентність». На основі теоретико-методологічного аналізу наукової літератури узагальнено основні характеристики юридичної діяльності. Розглянуто психологічні особливості діяльності юриста, визначено систему особистісних якостей юриста, що зумовлюють ефективність професійної діяльності. Окреслено особливості формування професійної компетентності фахівця. Розглянуто компоненти особистості юриста, сукупність яких спрямовано на вдосконалення професійної діяльності. Зазначено, що професійна компетентність юриста характеризується сформованістю цілісного комплексу знань, умінь та навиків, психологічних якостей, професійних можливостей. Зазначено, що професійно-компетентна особистість – це особлива конкретизація категорії «особистість». Особистість фахівця являє собою систему певних психологічних властивостей та рис, які є необхідними для ефективного виконання професійної діяльності; професійно-компетентна особистість характеризує людину як фахівця, котрий має достатні професійні знання, уміння, навички, професійну зацікавленість, професійний інтерес і здібності, професійний підхід та професійне ставлення до своєї праці й спроможний ефективно реалізовувати професійну діяльність та передбачати її наслідки; професійно-компетентна особистість володіє відповідними професійними знаннями та вміннями (які визначають результативність професійної діяльності), а також комплексом професійно важливих якостей (сукупність психологічних якостей особистості, що визначають успішність навчання та ефективне виконання професійної діяльності), що в сукупності дають змогу людині реалізувати себе як професіонал. Запропоновано власне визначення професійної компетентності фахівця юридичної сфери діяльності, розкрито її структуру, де основними складовими компонентами є загальнокультурна компетентність; особистісно-мотиваційна компетентність; практично-діяльнісна компетентність; спеціальна; професійно-правова компетентність; персональна (особистісна) компетентність; комунікативна компетентність; психологічна компетентність; соціально-психологічна компетентність; соціальна-перцептивна компетентність; аутокомпетентність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Galtseva, Tatiana. "ДОСЛІДЖЕНННЯ ВІКОВИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ НАВЧАЛЬНОЇ САМОЕФЕКТИВНОСТІ ДОРОСЛИХ". PSYCHOLOGICAL JOURNAL 13, № 3 (29 березня 2018): 41–52. http://dx.doi.org/10.31108/2018vol13iss3pp41-52.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлено дослідження навчальної самоефективності різних категорій дорослих. Надане авторське визначення конструкту «навчальна самоефективність дорослого» як феномену самосвідомості, що характеризується суб’єктивним очікуванням успіху у навчальній діяльності, констатує якісні особистісні зміни, що відбуваються у процесі навчання, характеризує людину як суб’єкта власного розвитку, здатного ефективно застосовувати навчальні компетентності, вільно орієнтуватися в освітньому просторі для вирішення професійних та особистісних задач. Визначена структура конструкту. За допомогою дисперсійного аналізу виявлено, що вік є значущим чинником, який неоднозначно впливає на розвиток показників (компонентів) навчальної самоефективності. З віком спостерігається зростання показників «Ціннісно-смислового відношення до навчальної діяльності (освіти)» , «Відповідальності за навчання та саморозвиток» та зниження показників «Мотиваційно-цільової спрямованості у навчанні», «Впевненості у власній навчальній здатності», «Прогностично-рефлексивної здатності до навчання». У статті надані перспективи подальших досліджень конструкту.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Kuzenko, Оlexandra, Elvira Kindrativ, Natalia Chuiko, Zoriana Guryk, Viktor Kostiuk та Ivan-Andrii Kondrat. "Формування універсальних компетентностей майбутніх лікарів засобами художньої літератури". Освітній простір України 17 (22 листопада 2019): 75–85. http://dx.doi.org/10.15330/esu.1.75-85.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемам формування універсальних компетентностей майбутніх лікарів – патологоанатомів засобами художньої літератури. Автори наголошують на актуальності формування як спеціальних (специфічних, предметно-професійних) компетентностей, так і базових (провідних, ключових, універсальних). Універсальні компетентності студентів-майбутніх патологоанатомів включають особистісні якості й здібності, зокрема, ініціативність, здатність до налагодження професійної комунікації на засадах толерантності, уміння адаптуватись у нових нестандартних ситуаціях, готовність критично аналізувати та адекватно оцінювати результати професійної діяльності, вміння аргументувати особисту точку зору тощо. Наголошується, що завдяки ознайомленню майбутніх патологоанатомів із медичною проблематикою в різних жанрах художньої літератури, насамперед, сформованому образу лікаря, а також вивченню творчого доробку письменників-медиків відбувається формування уявлення про медичну професію, яка потребує усвідомлення максимальної відповідальності за свої дії, систематичного психологічного й фізичного навантаження, готовності вирішувати неординарні, нестандарті завдання. Художній опис хвороби та смерті в літературних творах яскраво доповнюють їх сюжетну лінію. Проаналізувавши твори М. Булгакова, В. Стефаника, М. Коцюбинського, О. Кобилянської, автори статті наголошують на необхідності використання творів художньої літератури в формуванні універсальних компетентностей студентів-майбутніх патологоанатомів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Zhadan, Iryna. "Соціальне середовище як чинник розвитку громадянської компетентності: емпірична модель дослідження". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 45(48) (3 липня 2020): 50–58. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi45(48).141.

Повний текст джерела

Анотація:

Представлено й обгрунтовано емпіричну модель дослідження соціально-психологічних чинників розвитку громадянської компетентності молоді, складниками якої є ключові компетенції громадянина, чинники та інструменти впливу. До переліку ключових компетенцій внесено ті, які забезпечують успішність виконання ролі громадянина в демократичному суспільстві (ідеальна модель). Соціально-психологічними чинниками їх розвитку визначено: чинники макрорівня (дискурси і практики, які продукуються соціальним середовищем) та чинники мікрорівня (особистісні якості, які виникають і розвиваються в процесі соціальної взаємодії, – цінності, мотивації, когнітивні настановлення, ставлення, ідентичності). Згідно із запропонованою моделлю чинники макро- і мікрорівнів взаємозалежні. Виявлено також взаємозумовленість розвитку громадянської компетентності та пропозицій дискурсу і практик соціального середовища. Встановлено інструменти впливу соціального середовища на розвиток громадянської компетентності: обмеження – нормативні (норми, правила, приписи) і ненормативні (оцінки, стереотипи, звичаї); сприяння (схвалення, прийняття, залучення, підтримка, повага, пошана, визнання, заохочення); мотивування (до активності/пасивності, автономності/залежності, раціональності/ірраціональності, довіри/підозріливості, дружелюбності/антагонізму). Зроблено припущення, що те, які інструменти впливу частіше обирає середовище, вказує на його реальні очікування щодо компетенцій громадян. Порівняння ж реальних очікувань середовища з ідеальною моделлю дасть змогу визначити ступінь його відповідності вимогам до розвивального середовища. З’ясовано, що найбільш проблемними і значущими для сучасного етапу розвитку громадянського суспільства в Україні є готовність до партиципації та готовність до здобуття суспільних благ ціною обмеження власної вигоди або й відмови від неї. Виокремлено мікрочинники становлення цих компетентностей та індикатори їхнього розвитку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

ГРЕЧАНИК, Світлана, та Наталія ГРЕЧАНИК. "ЕМОЦІЙНО-ЕТИЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА". Acta Paedagogica Volynienses 2, № 1 (14 квітня 2022): 44–49. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.2.7.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено обґрунтуванню сутнісної характеристики поняття «емоційна-етична компетентність особистості» та його місця й ролі в освітньому процесі. Здійснено рефлексію наукових джерел з окресленої проблеми, проаналізовано наукові доробки відомих вітчизняних і зарубіжних науковців, що свідчить про актуальність проблеми формування емоційно-етичної компетентності в здобувачів освіти. Аналіз чинних нормативно-регулятивних освітніх документів України свідчить про те, що сучасні вітчизняні реформи зосереджені на питаннях формування емоційно-етичної компетентності особистості здобувачів освіти всіх рівнів і ступенів у процесі впровадження в освітню діяльність стратегічної ідеї Концепції Нової української школи. Проаналізовано актуальні дефініції понять «емоційний інтелект», «емоційна компетентність особистості», «етична компетентність особистості», «емоційно-етична компетентність особистості» в науковому доробку вчених, встановлено ключові відмінності в їх сутнісних характеристиках. В обґрунтуванні досліджуваного феномену ми спирались на узагальнене трактування емоційного інтелекту як комплексу знань, умінь, здібностей особистості ідентифікувати та розрізняти емоції, розуміти їх і керувати власними емоціями й інших, а також на розуміння емоційної компетентності в площині динамічної комбінації знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистісних якостей, що визначає здатність людини успішно соціалізуватися. У статті запропонована авторська інтерпретація досліджуваної характеристики особистості в психологічному й педагогічному контекстах як складна, індивідуально-психологічна риса, що поєднує в собі теоретичні знання (типи та інтенсивність емоцій, причини їх виникнення тощо), ціннісні й етичні орієнтації, особистісні здатності (усвідомлення власних відчуттів і почуттів, управління своїми емоційними станами), практичні вміння (конструктивна реакція на вияви емоцій без осуду, кореляція та стабілізація своєї уваги в процесі життєдіяльності) та застосування вищезазначених властивостей на засадах етики та моралі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

ШПІЦА, Р. І., та К. С. ТАРАСЕВИЧ. "КАТЕГОРІЯ «МУЗИЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ УЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ» У СУЧАСНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ НАУЦІ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, № 4 (18 квітня 2022): 203–9. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.1.30.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті окреслено різні підходи до розкриття поняття «компетентність» у науковій літературі. Розглянуто дефініцію «музична компетентність педагога» через окреслення дотичних категорій. Розкрито її значущість у музично-педагогічній площині в контексті підготовки майбутнього вчителя початкових класів. Узагальнення наукових розвідок вітчизняних і закордонних науковців, аналіз сучасних досліджень та окреслення музичної компетентності у Державному стандарті як здатності до розуміння і творчого самовираження у сфері музичного мистецтва завдяки музичній діяльності дали нам змогу сформулювати визначення музичної компетентності майбутнього вчителя початкових класів. Окреслено ключові характеристики музичної компетентності майбутнього вчителя початкових класів. Вивчення такого феномена та його складників у сучасних наукових дослідженнях дозволило сформулювати та конкретизувати компоненти музичної компетентності майбутнього вчителя початкових класів у освітньому процесі ЗВО. У статті доведено, що розвиток музичної компетентності майбутніх учителів початкової школи – складний багаторівневий процес набуття якостей особистості фахівця (майбутнього вчителя початкової школи), що включає відповідні знання, уміння, навички, професійно-особистісні якості та мотивацію до майбутньої музично-професійної діяльності. Вивчення стану проблеми у наукових дослідженнях дозволило виокремити важливість розвитку музичної компетентності майбутнього вчителя, оскільки відіграє в процесі практичної навчальної діяльності вагому роль і відбувається під час виконання семінарських та практичних завдань, участі у музично-літературних гуртках, ансамблевому співі, творчих конкурсах та під час проходження практики у загальноосвітніх школах і долученні до концертних виступів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Головань, Микола Степанович, та Валерій Валерійович Яценко. "Сутність та зміст поняття «дослідницька компетентність»". Theory and methods of learning fundamental disciplines in high school 7 (6 лютого 2017): 55–62. http://dx.doi.org/10.55056/fund.v7i1.590.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкривається сутність поняття “дослідницька компетентність”. Дослідницька компетентність – це інтегративна якість особистості, що поєднує в собі знання, уміння, навички, досвід діяльності дослідника, ціннісні ставлення та особистісні якості і виявляється в готовності і здатності здійснювати дослідницьку діяльність з метою отримання нових знань шляхом застосування методів наукового пізнання, творчого підходу в постановці цілей, плануванні, прийнятті рішень, аналізі та оцінці результатів дослідницької діяльності. У структурі дослідницької компетентності автори виділяють мотиваційно-ціннісний, когнітивний, діяльнісно-практичний та рефлексивний компоненти, які виконують спонукальну, ціннісно-орієнтирну, пізнавальну, результативну та регулятивну функції. Основу дослідницької компетентності складають уміння виявляти проблему, формулювати гіпотезу, підбирати відповідні методи проведення дослідження та здійснювати обробку отриманих результатів, аналізувати отримані результати, вести наукові дискусії, упроваджувати результати наукових досліджень у практику.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Яцула, Т. В. "Філософські аспекти розуміння смислу життя в підготовці майбутнього педагога". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 27 (6 квітня 2021): 65–70. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.923.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто філософські та психологічні аспекти розвитку смисложиттєвої позиції педагога. Автором обґрунтовано важливість розвитку в педагогів сприйняття педагогічної діяльності як смисложиттєвої цінності власного життя. Для сучасного педагога важливо не тільки усвідомити структуру педагогічної діяльності, її основні компоненти, педагогічні дії, професійно важливі вміння і свої психологічні якості, але й «увійти» в простір педагогічної взаємодії на основі усвідомлення його сенсу у своєму саморозвитку, самовдосконаленні, самоактуалізації та у розвитку людини як смислоутворювального компонента свого життя. Завдяки усвідомленню сенсу педагогічної діяльності студентами закладів вищої освіти сприймаються цінності, цілі, мотиви, функції взаємодії з людиною, яка навчається. Знання, уміння, навички набувають статусу життєво необхідного потенціалу компетентності педагога. Сенс мети дії та дії загалом залежить від того, якому мотиву вона слугує, задоволенню якої потреби сприяє. Якщо педагог особистісний сенс педагогічної діяльності, взаємодії вбачає в розвитку людини, підтримці її становлення, то й сенс професійної діяльності набуває гуманістичного характеру. Для особистості такого педагога зрозумілий сенс його життя, він збігається із сенсом педагогічної діяльності. Представляючи одне з головних утворень свідомості, особистісний сенс є індивідуалізованим відображенням дійсного ставлення особистості до об’єктів, заради яких розгортається її діяльність, усвідомлюваним як «значення для мене». Цінності педагогічної діяльності, її особистісні сенси мотивують студентів під час навчання у закладах вищої освіти на саморозвиток, самовдосконалення. Процес поширення значущості змісту навчання відбувається послідовно від одного об’єкта до іншого за обов’язкової умови наявності зв’язку між ними. У результаті цього виникають ланцюжки сенсу, а саме ланцюжки поширення значущості. Ланцюжок смислів – це відповіді на вічні питання діяльності людини «Навіщо?», «Чому?, «Для чого?» тощо. Освітній процес у закладі вищої освіти має бути насичений особистісно розвивальними засобами, які б дали змогу майбутньому педагогові орієнтуватись у смислах взаємодії зі школярами, студентами, смислах педагогічної діяльності як смислоутворювального складника сенсу власного життя.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Руденко, Володимир Миколайович. "МОДЕЛЮВАННЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ЗМІСТУ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Інноватика у вихованні, № 10 (7 листопада 2019): 93–102. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.190.

Повний текст джерела

Анотація:

Моделювання культурологічної спрямованості змісту вищої освіти закладене на підставах ізоморфної тотожності освіти і культури. Основна ідея полягає в наповненні змісту вищої освіти когнітивними, ціннісними та регулятивними формами смислового розуміння культури. Зміст навчання і виховання диференційовано представлено у контексті культури і цивілізації. Цільовий компонент вищої освіти вибудовується в рамках культурологічної парадигми гуманістичного типу (парадигми людини культури), що визначає необхідні і достатні умови для становлення цілісної системи професійно-особистісних якостей випускника вищої школи. Модель представляє єдність духовно-моральних і професійно-технологічних компонентів підготовки. Це відображає об’єктивну потребу людини, суспільства і держави в високому рівні розвитку професіоналізму, компетентності та особистісних якостей майбутніх фахівців. Модель змісту вищої освіти відображає основні дидактичні ознаки і характеристики будови і функціонування сучасної гуманітарної культурно-освітньої системи. Сукупність концептуальних засад розглядається на основі діалектики єдності культурології та антропології. На теоретичному та нормативному рівнях моделювання закладена можливість подання змісту вищої освіти за допомогою категорій «значення» і «сенс» як засобу перетворення на їх основі духовних, соціальних і технологічних компонентів культури у цілісну «предметну реальність». Освітній процес моделюється як своєрідний культурний акт (подія), що спирається на ціннісну ієрархію, а також механізми засвоєння змісту шляхом переведення суб’єктами значень на рівень особистісних когнітивних, ціннісних та регулятивних сенсів. Особистісні сенси є головними складовими в структурі цілісної свідомості особистості й одночасно виступають універсальними структурними елементами культури.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Косарєва, Галина Миколаївна. "ФОРМУВАННЯ ТОЛЕРАНТНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ У МАЙБУТНІХ ЛОГОПЕДІВ". Інноватика у вихованні, № 10 (7 листопада 2019): 176–82. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.165.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті з метою мотивації дослідження проблеми формування толерантного ставлення до дітей з особливими потребами у майбутніх логопедів розкрито сутність педагогічної толерантності як характеристики професійної діяльності майбутнього фахівця спеціальної освіти. Визначена роль професійної компетентності майбутнього педагога у формуванні зазначеної якості. Зазначено, що цінності та толерантність майбутнього педагога становлять фундамент професійної компетентності, а предметним полем формування цінностей та толерантності є культура. Проаналізовано досвід зарубіжних дослідників та різні підходи вітчизняних науковців щодо формування у майбутнього логопеда милосердя, терпимості, смиренності, чесності, доброти, гуманності та ставлення до дитини з особливими потребами, в якому немає осуду, але є співчуття, співпереживання, розуміння цінності людської особистості та бажання допомогти. Висвітлено значення педагогічної толерантності для сучасної педагогічної науки. Визначено місце толерантності в системі гуманістичних цінностей, виокремлено головні риси толерантного педагога. На основі узагальнених результатів дослідження виокремлено професійні та особистісні риси майбутнього логопеда, що впливають на формування толерантного ставлення до дітей з особливими потребами.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

ТОГОЧИНСЬКИЙ, Олексій. "СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ПІДГОТОВКА ОФІЦЕРІВ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ В СИСТЕМІ БЕЗПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 22, № 3 (16 січня 2021): 193–212. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v22i3.522.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті зосереджено увагу на наукових публікаціях, в яких розглянуто питання формування соціально-економічної культури та визначення змісту соціально-економічної компетентності. До змісту соціально-економічної компетентності офіцерів віднесено знання, вміння та навички, особистісні якості (правова культура, комунікабельність, вміння працювати в команді, відповідальність, прагматизм), досвід, що сприяють розумінню соціальної значущості професії, формуванню готовності до розпізнання наслідків соціальних та економічних процесів, що відбуваються в суспільстві, шляхом їх аналізу. Представлений аналіз освітньо-професійних програм для підготовки в Академії Державної пенітенціарної служби фахівців за спеціальностями 081 «Право», 262 «Правоохоронна діяльність», 053 «Психологія» та 051 «Економіка». Встановлено, що освітньо-професійні програми вміщують перелік соціально-економічних компетентностей, що стосуються усвідомлення майбутніми офіцерами соціальної значущості майбутньої професії, наявності знань про основи економіки та різні економічні явища. Проведений аналіз силабусу навчальної дисципліни «Економіка та управління підприємствами установ виконання покарань» й зазначено, що простежується перевага теоретичної складової над практичною. Названо питання, які мають вивчатися курсантами та слухачами в процесі соціально-економічної підготовки. Висвітлено результати опитування 156 офіцерів, які перебували на курсах підвищення кваліфікації та окреслено перелік питань, вивченню яких вони надають перевагу. Мета статті – розкрити зміст та визначити педагогічні умови соціально-економічної підготовки офіцерів ДКВС України в системі безперервної освіти. Теоретично обґрунтовані педагогічні умови соціально-економічної підготовки офіцерів ДКВС України в системі безперервної освіти, які передбачають: використання інноваційних підходів та методик, інтерактивних форм і методів проведення занять; інтеграцію в освітній процес дисциплін, які дозволяють формувати та розвивати соціально-економічну компетентність офіцерів; забезпечення освітнього процесу належною матеріально-технічною базою; сприяння економічній самоосвіті та самовдосконаленню офіцерів, формуванню у них моральних та ділових якостей в умовах безперервної освіти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Kondratiuk, V. Ye, S. H. Shevchuk, V. H. Khomaziuk, O. A. Bychkov та T. H. Ostashevska. "КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД ДО ВИКЛАДАННЯ ПРОПЕДЕВТИКИ ВНУТРІШНЬОЇ МЕДИЦИНИ". Медична освіта, № 1 (3 травня 2019): 79–81. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.1.10087.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи – визначити перспективні шляхи реалізації компетентнісного підходу при викладанні пропедевтики внутрішньої медицини. Основна частина. Модернізація традиційного навчального процесу на кафедрі пропедевтики внутрішньої медицини вимагає не тільки формування загальних та фахових компетенцій студента, але і перегляду роботи викладача. Розглянуто особистісні характеристики сучасного викладача, основні напрямки його педагогічної діяльності, різні види компетентності та способи досягти їх. Обґрунтовано необхідність розвитку самостійності студентів при оволодінні професійними навичками вже на початковому етапі клінічної підготовки. Висновки. Компетентнісний підхід до викладання пропедевтики внутрішньої медицини передбачає тісний взаємозв’язок у визначенні і формуванні компетенцій викладача і студента. Вміння ініціювати та забезпечити поступовий самостійний професійний розвиток студента стає базовою складовою професіоналізму викладача.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Омельченко, Марина. "РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ СВІДОМОСТІ НА ЕТАПІ НАВЧАННЯ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ: СПРОБА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ". Psychology of Personality 10, № 1 (20 лютого 2020): 159–66. http://dx.doi.org/10.15330/ps.10.1.159-166.

Повний текст джерела

Анотація:

Дана стаття присвячена проблемі пошуку детермінант професійного розвитку особистості на етапі професійної підготовки. Особливу увагу авторка приділяє процесу розвитку професійної свідомості, обґрунтовує його вирішальну роль у становленні особистості майбутнього фахівця, оскільки саме цей процес визначає формування індивідуального стилю діяльності людини, розвиток професійної творчості й прогресивних поглядів, формування інтересів, цінностей, мотивів, рефлексії. Підкреслюється актуальність проблеми структуризації професійної свідомості, визначення її місця і значення в механізмі професійного розвитку особистості. Встановлено й інші фактори професійного розвитку особистості – професійно-особистісні якості й професійна компетентність, обґрунтовано їхню взаємообумовленість. На основі наукового аналізу структури професійної свідомості та її складових компонентів – когнітивного, рефлексивного, аксіологічного, мотиваційного, афективного блоків визначено відповідні напрямки розвитку професійної свідомості та їхні показники: усвідомлення професійної дійсності; становлення професійного «Я»; усвідомлене оцінювання себе як фахівця; усвідомлення професійних цінностей; визначення свідомих професійних мотивів; усвідомлене переживання професійних емоцій; усвідомлене уникнення професійних стресів і вигорання. На основі виділених детермінант професійного розвитку (становлення професійно-особистісних якостей і професійної компетентності фахівця), а також напрямків розвитку професійної свідомості розроблено й представлено авторську модель становлення професійної свідомості фахівця. Отримані шляхом аналітичного огляду літератури дані дозволяють перейти до наступного етапу – дослідження механізмів розвитку професійної свідомості з метою розроблення відповідних ефективних тренінгових програм і оптимізації процесу професійної підготовки фахівців у закладах вищої освіти

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Павелків, Роман, Лариса Кулакова та Руслан Кулаков. "ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ СИСТЕМИ ОСВІТИ ДО УМОВ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Психологія: реальність і перспективи, № 14 (1 квітня 2020): 194–99. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi14.169.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлюється проблема діяльності психологічної служби системи освіти на сучасному етапі реформування освітньої галузі. Аналізується специфіка діяльності фахівців психологічної служби навчального закладу. У статті систематизовано фахові та особистісні показники професійної компетентності практичного психолога системи освіти. Охарактеризовано роль працівників психологічної служби у період змін та впровадження інновацій у систему освіти. Визначено основні детермінанти забезпечення ефективності координації психологічної служби та інших служб навчального закладу. Автором визначено коло проблем, що чекають молодого психолога-початківця. Охарактеризовано основні етапи та стадії процесу адаптації випускника закладу вищої освіти до умов професійної діяльності у закладах освіти, а також основні професійні недоліки у роботі молодих спеціалістів. Визначено структурно-функціональні складові процесу адаптації працівників психологічної служби. Здійснено аналіз головних умов ефективної професійної адаптації молодих психологів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Фіялка, Світлана, та Іванна Мельник. "Напрями роботи редактора з дитячими інтерактивними виданнями". Технологія і техніка друкарства, № 1(71) (5 квітня 2021): 78–89. http://dx.doi.org/10.20535/2077-7264.1(71).2021.228976.

Повний текст джерела

Анотація:

Наукова новизна дослідження полягає у вдосконаленні визначення поняття «інтерактивне видання». Популярність інтерактивних видань на ринку зумовлена потребами часу та потужним розвитком технологій. Видавництва орієнтуються на новий формат видань, який одразу ж зацікавлює читача своїми альтернативними підходами та оригінальною структурою. Саме це пояснює тенденцію поширення інтерактивних видань та зумовлює потребу їх детального аналізу. Досліджено вплив інтерактивного видання на психіку дитини з урахуванням перцептивних особливостей дітей старшого дошкільного віку. Доведено, що характер впливу відрізняється залежно від виду видання (друковане, електронне, друковане з використанням гаджета). Зазначено, що те, як впливатиме видання на дитину, залежить не тільки від його функціональних можливостей, а й від батьків, які самі вирішують, скільки часу дитина проводитиме за читанням книги, як вона буде з нею ознайомлюватися (сама або за допомогою батьків) тощо. Розглянуто сутність професійної діяльності редактора та особистісні критерії в роботі, які визначають високий професіоналізм фахівця. Запропоновано методику редагування інтерактивних видань. Розроблена методика забезпечує високий рівень професійної діяльності редактора у створенні якісного кінцевого продукту та поєднує в собі набір основних особистісних якостей редактора; осучаснені прийоми редагування; методику роботи з основним текстом, ілюстративним і мультимедійним матеріалом. Результати дослідження можна використовувати для формування професійної компетентності майбутніх фахівців видавничої справи та редагування та для підвищення кваліфікації редакторів. Робота доводить доцільність та ефективність використання інтерактивних видань для навчання дітей старшого дошкільного віку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Кононко, Олена Леонтіївна. "ОСОБИСТІСНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА: ЗМІСТ, СТРУКТУРА, УМОВИ ФОРМУВАННЯ". Інноватика у вихованні, № 10 (7 листопада 2019): 75–84. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.187.

Повний текст джерела

Анотація:

У матеріалах висвітлено концептуальний та технологічний підходи до проблеми формування особистісної компетентності майбутніх педагогів дошкільної освіти. Їх актуальність обумовлюється браком теоретичних та експериментальних досліджень означеного напряму, трансформацією морально-духовних цінностей сучасної молоді, затребуваністю закладами вищої освіти інформації щодо шляхів ефективного формування у майбутніх педагогічних кадрів особистісної компетентності як складного і вкрай важливого феномену. Під «особистісною компетентністю» розуміється інтегральна характеристика майбутнього фахівця, яка засвідчується його здатністю свідомо мотивувати, організовувати, регулювати, контролювати та адекватно оцінювати результативність своєї життєдіяльності й вкладених в неї особистісних зусиль, творчо й соціально прийнятно самовиражатися, уміло розв»язувати проблеми, реалізовувати свої потенційні можливості, орієнтуватися на духовні цінності, набувати індивідуального досвіду, домагатися життєвого успіху.. Критеріями оцінки типу сформованості особистісної компетентності слугували: міра реалізації майбутнім педагогом дошкільної освіти свого інтелектуального, емоційно-ціннісного, соціально-морального, вольового та рефлексивного потенціалів; прояви творчої активності, висока продуктивність навчальної та педагогічної діяльності, задоволеність життям. Схарактеризовано чотири типи особистісної компетентності: продуктивно-креативний, продуктивно-реконструктивний, продуктивно-відтворювальний та деструктивний. Умовами ефективного формування соціальної компетентності у закладі вищої освіти виступають: розвиток рефлексивних рис особистості, адекватного Я-образу; формування цілісної реалістичної картини світу, наукового світогляду та смислу життя; вправляння в умінні довіряти особистісному досвіду; виховання системи духовних цінностей; забезпечення балансу соціальних та індивідуальних потреб, професійних та особистих інтересів; прищеплення корисних звичок.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

ШТИК, Вікторія. "ДІАГНОСТИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ РІВНЯ СФОРМОВАНОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДІ В ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ". Humanitas, № 4 (25 листопада 2021): 64–69. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.4.10.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто проблему формування та діагностики соціальної компетентності молоді в діяльності громадських організацій. Проаналізовано наукові підходи до структурних компонентів та показників соціаль- ної компетентності й обґрунтовано показники сформованості соціальної компетентності молоді в діяльності громадських організацій. Розкрито критерії соціальної компетентності: мотиваційно-особистісний, когнітив- но-ціннісний, комунікативний, діяльнісний. Представлено соціальну компетентність, яка охоплює професійну, навчальну, громадську, особистісну сфери життєдіяльності людини. З’ясовано, що соціальна компетентність є найважливішою для встановлення соціальних контактів, розуміння суті міжособистісної взаємодії. Запро- поновано комплекс діагностичних методик для визначення рівня соціальної компетентності молоді в діяльнос- ті громадських організацій. Обґрунтовано доцільність представлених методик вивчення рівня сформованості соціальної компетентності. З’ясовано, що методики дозволять дослідити навички критичного мислення, кре- ативності, комунікативно-особистісний потенціал, рівень управління своїми емоціями, потребу в спілкуванні, самооцінку, емпатійні навички, мотив досягнення успіху, здатність до критичного аналізу інформації, технік переконання, відволікання уваги тощо. Представлено короткий опис методик, як-от «Вимірювання комуніка- тивної й соціальної компетентності» КОСКОМ В.М. Куніциної, «Адаптований тест критичного мислення» Л. Старкі, опитувальник Ю.М. Орлова «Потреба в спілкуванні», «Тест емоційного інтелекту EQ» Н. Холла, опитувальник М. Шерер та Дж. Маддукс «Шкала самоефективності», «Діагностика особистісної креативнос- ті» Є. Тунік, опитувальник А. Реана «Мотивація успіху та страх невдачі», «Діагностика оцінки самоконтролю в спілкуванні» М. Снайдера, «Діагностика рівня емпатії» І. Юсупова.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

ФЕДОРЕНКО, Олена, та Костянтин РАДЧЕНКО. "ФОРМУВАННЯ ДОСВІДУ ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У МАЙБУТНІХ ВІЙСЬКОВИХ ЮРИСТІВ НА ЗАСАДАХ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 22, № 3 (16 січня 2021): 213–26. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v22i3.523.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемі формування професійної компетентності у майбутніх юристів військових підрозділів. У статті конкретизовано сутність феномену «професійна компетентність майбутніх військових юристів» і визначено його як цілісне, складне особистісне утворення, інтегративну якість особистості, яка поєднує володіння майбутнім фахівцем системою знань, умінь та навичок військово-юридичного спрямування, сформованість професійно важливих якостей особистості юриста, що забезпечують ефективне виконання професійних функцій з метою дотримання й захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави в умовах мирного та воєнного часу. У структурі феномену виокремлено загально професійну, особистісну, комунікативну, фахову та військово-спеціальну складові даного феномену, надано їх характеристику. Визначено змістові компоненти професійної компетентності майбутнього військового юриста: знанієво-термінологічний (охоплює загально професійну складову компетентності); професійно-особистісний (поєднує особистісну, комунікативну складові, а також мотивацію до професійної діяльності); професійно-операційний (включає фахові та військово-спеціальні складові компетентності). У статті представлено алгоритм проведення різних типів занять, спрямований на відпрацювання практичних дій, умінь, навичок при вивченні дисциплін циклу професійної підготовки: сприйняття студентом нової інформації (зразків дій, прийомів); усвідомлення й фіксація нової інформації; ознайомлення зі сферою (ситуаціями) її застосування та прикладами використання; оволодіння практичними діями, прийомами самостійного застосування знань; самостійне застосування дій у різних ситуаціях (набуття досвіду практичної діяльності). Розкрито дидактичні можливості супроводження виробничої (юридичної) практики та військового стажування студентів задля набуття майбутніми військовими юристами досвіду практичної діяльності під час їх проходження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Кузікова, Світлана Кузікова, Валерій Зливков Зливков та Svitlana Lukomska. "ОСОБИСТІСТЬ ЕФЕКТИВНИХ ВЕДУЧИХ Т-ГРУП В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ЕМПІРИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ". Psychology of Personality 10, № 1 (20 лютого 2020): 209–15. http://dx.doi.org/10.15330/ps.10.1.209-215.

Повний текст джерела

Анотація:

Дану статтю присвячено аналізу професійно важливих якостей особистості ведучих Т-груп. Встановлено, що, починаючи з 90-х років ХХ століття, Т-групи набувають все більшої популярності в українському суспільстві, втім у США та країнах Європи історія тренінгового руху сягає 30-х років ХХ століття. На початку своєї історії до Т-груп залучалися невеликі неструктуровані колективи менеджерів, які навчалися чесної та відкритої комунікації протягом 3-4 тижнів в ситуаціях «тут і зараз». Нині метою діяльності Т-груп є допомога учасникам в усвідомленні власних емоційних реакцій, розумінні групової взаємодії і відповідної модифікації власної поведінки на основі набутого досвіду. Натепер Т-групи часто ототожнюються із терапевтичними, хоча між ними є суттєві відмінності як відносно групової динаміки, так і стосовно вимог до особистості ведучих. Відповідно, проблема емпіричного дослідження особистісних і професійно важливих якостей ведучих Т-груп не втрачає своєї актуальності. Констатовано, що професійна діяльність ведучих Т-груп вимагає чіткого усвідомлення власних переживань та досвіду, можливостей впливати на інших людей, гнучкості вживання у різні ролі, помірного рівня автентичного самовираження, особливо у контексті професійної взаємодії. Визначено основні характеристики ефективного ведучого Т-групи – когнітивна складність, толерантність до невизначеності та позитивне ставлення до себе, інших людей і своєї роботи, саме остання є ключовою для ведення тренінгів – як освітніх, так і терапевтичних. Тобто реляційні особистісні якості (такі, що стосуються міжособистісної взаємодії) професійної компетентності є найважливішими для ведучих Т-груп

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

ЧОРНИЙ, Артем. "РЕЗУЛЬТАТИ ПОРІВНЯЛЬНОГО АНАЛІЗУ ПОГЛЯДІВ ВІТЧИЗНЯНИХ І ЗАРУБІЖНИХ УЧЕНИХ НА ПОНЯТТЯ «ПРОФЕСІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ»". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки, № 4 (15 липня 2020): 240–55. http://dx.doi.org/10.32453/5.vi4.389.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено результати компаративного аналізу поглядів вітчизняних та зарубіжних учених, розглянуто теоретичні дослідження понять «професійна компетентність» та «професійна компетенція». Вказано на необхідність висвітлення сутності понять «компетентність», «компетенція». Досліджено погляди на сутність цих дефініцій з урахуванням культурного контексту, організаційної культури, соціокультурної практики та вимог раціоналістичного, пояснювального, поведінкового, функційного, багатомірного та цілісного підходів, які необхідні для розуміння характеру взаємодії знань, навичок і професійної діяльності. У статті зазначено, що вживання понять «компетентність», «компетенція» має синонімічний аспект; висвітлено зміни, які мали місце протягом кількох десятиліть щодо поняття «компетентність» у контексті ефективності життєдіяльності людини. Окреслено основу групування наукових підходів до розуміння терміну «компетенція», яке трактуємо як відповідне коло питань, в яких людина добре розбирається, має стійкі знання та певний досвід; як сукупність предметів відання, завдань, повноважень, прав і обов'язків державного органу або посадової особи, що визначаються законодавством та терміну «компетентності» як здатності відповідних фахівців в межах визначених за посадою повноважень застосовувати наявні (спеціальні) знання, уміння та навички з метою якісного виконання завдань та обов’язків, професійного та особистісного розвитку. З’ясовано несформованість єдиного тлумачення та надзвичайну різноманітність поглядів вітчизняних та зарубіжних учених на сутність понять «компетенція», «компетентність» залежно від контексту, необхідність урахування зв’язку між зростанням компетентності та системою цінностей. Зазначено, що найважливішими складовими терміну «компетентність» є здатність проводити аналіз явищ та ситуацій, ураховувати попередньо-набутий досвід, передбачати перешкоди, виявляти розумну ініціативу, особистісні характеристики, які можна змінювати й вдосконалювати.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Lazurenko, Olena. "ПРОБЛЕМА ОСОБИСТІСНО-ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ МАЙБУТНЬОГО ЛІКАРЯ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВИРІШЕННЯ У ПРАКТИЦІ ВИЩОЇ МЕДИЧНОЇ ШКОЛИ". PSYCHOLOGICAL JOURNAL 14, № 4 (19 квітня 2018): 121–37. http://dx.doi.org/10.31108/2018vol14iss4pp121-137.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемі особистісно-професійного становлення майбутнього лікаря в процесі професійної підготовки. Зроблено припущення, що становлення майбутнього фахівця залежить від навчально-пізнавальної діяльності, яка охоплює не лише оволодіння системою знань, набуття вмінь та навичок, а й постійне самовдосконалення. Представлено аналіз етапів професійного становлення фахівців. Розкрита система професійних компетентностей лікаря. Проаналізовані психолого-педагогічні особливості професійного становлення майбутнього лікаря. Досліджено проблему формування особистості студента з точки зору підготовки майбутнього фахівця, розглянуті можливості практичної підготовки студентів-медиків до професійної діяльності. Закономірності професійного становлення майбутніх лікарів досліджено в умовах навчальної діяльності у вищому медичному навчальному закладі. Виділено кілька етапів особистісно-професійного становлення майбутнього лікаря у період професійної підготовки. Визначено особливості формування професійної компетентності майбутніх медиків на етапі професійного становлення. Зроблено висновки та визначені перспективи подальшого дослідження. Ключові слова: професійне становлення, професійна компетентність, професіоналізм, професійна підготовка, особистість лікаря, вища медична школа.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

РАЄВСЬКА, Яна, та Ольга СОЛЯКОВА. "РОЗВИТОК ЕМОЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ДИСКУРС". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 3 (52) (21 лютого 2022): 127–32. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.3.18.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено спробу розкрити сутність феномена емоційної компетентності особистості, а також проаналізувати типи компетентностей особистості та на їх основі визначити компоненти та маркери рівня розвитку емоційної компетентності. Продемонстровано різноманітність підходів до визначення компетентності. Проаналізовано конструкт емоційної компетентності, що складається з чотирьох базових компонентів – рефлексії, саморегуляції, регуляції взаємин та емпатії, які утворюють чотири функціональні блоки – поведінковий, когнітивний, інтраперсональний та інтерперсональний. Визначено, що близькими до поняття «емоційна компетентність» є «особистісна компетентність», «соціальна компетентність», «соціально-психологічна компетентність», «рольова компетентність» та «комунікативна компетентність». Поняття «емоційна компетентність» визначено як готовність і здатність людини гнучко управляти власними емоційними реакціями та реакціями інших людей, адекватно до ситуацій і умов, що змінюються, та використовувати ці здатності для досягнення важливих цілей як у житті загалом, так і у професійній діяльності зокрема. У структурі емоційної компетентності особистості виокремлено компоненти (афективно-когнітивний, ціннісно-мотиваційний, поведінково-діяльнісний) та рівні (високий, достатній, середній, низький). Подано особистісну характеристику емоційно компетентної людини, якій властиві врівноваженість, сумлінність, доброзичливість, комунікабельність, відкритість; людина, яка легко уживається з іншими й перебуває у злагоді із собою, здатна контролювати власні емоції, адекватно оцінюючи їх природу й причину. Констатовано, що наявні наукові здобутки є недостатніми для чіткого розуміння феномена емоційної компетентності та основи вивчення психологічних підходів до розуміння емоційної компетентності, обґрунтовано визначення цього феномена як методологічного фундаменту конструювання та реалізації розвивальних програм. Перспективою дослідження визначено з’ясування функціональних конструктів розвитку емоційної компетентності особистості.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Hrechanyk, N. I. "ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ: ПРОФЕСІОГРАФІЧНИЙ ПІДХІД". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 93, № 6 (29 листопада 2019): 83–99. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-93-6-83-99.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена одній із актуальних проблем підготовки майбутніх учителів початкової школи – формуванню культурологічної компетентності в контексті професіографічного підходу. Метою дослідження є теоретичне осмислення ролі і місця професіографічного підходу у формуванні даної особистісної здатності фахівця у системі вищої педагогічної освіти. Здійснено аналіз змісту понять: «професія», «професійна підготовка», «професійна компетентність», «культурологічна спрямованість», «культурологічна готовність». Дані поняття позиціонуються, як складові сутнісної характеристики досліджуваного феномена. Зокрема, врахована специфіка професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи. У статті представлена така інтерпретація базових понять: культурологічна спрямованість – це розуміння і внутрішнє прийняття особистістю цілей і завдань професійної діяльності в культурологічній площині, а також пов’язаних із нею мотивів, потреб, переконань, поглядів; культурологічна готовність – це особистісна якість, яка передбачає, по-перше – психологічну готовність, яка виявляється в об’єктивній самооцінці, наявності позитивних інтересів, переконань значущості культурологічної діяльності; по-друге – об’єктивний аналіз знаннєвого культурологічного багажу в площині професійної діяльності, а також сформованість умінь і навичок впровадження культурологічних знань у практичну площину; формування культурологічної компетентності майбутніх учителів початкової школи у професійній підготовці майбутніх учителів початкової школи – це організований процес, метою якого є опанування особистістю відповідними знаннями, вміннями, навичками, необхідними для успішної педагогічної діяльності за законами загальнолюдських, культурних і професійних цінностей. На підставі проведеного аналізу виділені такі етапи формування культурологічної компетентності майбутніх учителів початкової освіти: формування культурологічної спрямованості; формування готовності до реалізації культурологічного потенціалу; формування навичок актуалізації культурологічного потенціалу у професійній діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

ЛАПІНА, Марина. "ФОРМУВАННЯ ОПЕРАЦІЙНИХ КОМПОНЕНТІВ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 341–48. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-341-348.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено актуальній проблемі формування професіоналізму фахівців соціономічних професій, зокрема особистісної компетентності, яка є найважливішою частиною фахової майстерності педагогів, психологів, соціальних працівників, фахівців системи МВС тощо. Метою статті є створення психолого-педагогічної програми формування операційних компонентів особистісно-професійної компетентності фахівців соціальної сфери за допомогою методів соціального проєктування. У статті зазначено, що операційний компонент професійної компетентності становлять професійно-важливі якості фахівців соціальної сфери, безпосередньо пов'язані з реалізацією фахової діяльності та належні до різних рівнів психологічної структури особистості, а саме: сталі професійні знання, комунікативні, конфліктологічні, інформаційні компетенції фахівців, якості самоорганізації та самоконтролю, стресостійкість та вміння керувати своїми емоціями. Зміст психолого-педагогічної програми формування операційного компонента особистісно-професійної компетентності складають методи активного практикоорієнтованого творчого опанування психолого-педагогічними та конфліктологічними знаннями, методи активного соціально-психологічного навчання, а саме групового психологічного тренінгу із використанням вправ з розвитку здібностей саморегуляції та аутотренінгу. Запропонований контроль ефективності програми через використання методів психодіагностики відповідних професійно-важливих якостей фахівців. Очікуваними результатами реалізації програми формування операційних складників компетентності є отримання сталих соціально-гуманітарних знань, психолого-педагогічного мислення, комунікативних та організаторських навичок фахівців соціальної сфери, здатність керувати своїми емоціями та розвиток індивідуальних якостей стресостійкості в допомагаючий діяльності для збереження психічного здоров’я фахівця. Викладена програма формування операційних компонентів особистісної компетентності є спробою технологізації процесу професійного навчання задля отримання високої якості освіти та стабільного спрямованого розвитку інструментальних компонентів професіоналізму фахівців соціальної сфери. Ключові слова: фахівці професій соціальної сфери, професійна компетентність, операційні компоненти особистісно-професійної компетентності, психолого-педагогічна програма, активне практикоорієнтоване навчання, психологічний тренінг.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Іванова, Наталя. "ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ПРОЄКТНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З ІНФОРМАЦІЙНОЇ, БІБЛІОТЕЧНОЇ ТА АРХІВНОЇ СПРАВИ". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 2, № 16 (28 листопада 2019): 67–75. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(16).2019.67-75.

Повний текст джерела

Анотація:

У публікації порушено проблему формування практико орієнтованих професійних компетентностей у майбутніх фахівців з інформаційної, бібліотечної та архівної справи, зокрема проєктної компетентності. Важливою характеристикою процесу формування професійних компетентностей визначено реалізацію певних педагогічних умов. Педагогічні умови формування проєктної компетентнос-ті визначено як цілеспрямоване проєктування процедур та застосування певної системи з елементів змісту, методів (прийомів), форм організації навчання для забезпечення готовності майбутнього фахівця до здійснення проєктної діяльності в професійній сфері. Наголошено на важливості педагогічних умов формування проєктної компетентності, які позитивно впливають на професійний рівень і творчу самореалізацію майбутніх професіоналів, ефективність проєктної діяльності як складової професійноїдіяльності, сприяють їх різнобічному розвитку. Визначено пріоритетні з них: 1) забезпечення мотивації до оволодіння професією та використання проєктної діяльності як способу професійного зростання; 2) проєктування змісту дисциплін циклу фахової підготовки; 3) використання інформаційно-комунікаційних технологій; 4) оволодіння практичним досвідом здійснення проєктної діяльності; 5) стимулювання рефлексивної позиції майбутніх фахівців; 6) формування особистісних і професійних якостей особистості майбутнього фахівця. Охарактеризовано їх особливості. Наголошено, що визначені педагогічні умови реалізуються комплексно і є взаємопов’язаними між собою. Доведено, що ефективність формування проєктної компетентності підвищується за умови дотримання поетапного формування її компонентів в їх взаємозв’язку. Ключові слова: проєктна компетентність, педагогічні умови, майбутні фахівці з інформаційної, бібліотечної та архівної справи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Шестерікова, Людмила. "НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ХУДОЖНИКІВ-ВИКОНАВЦІВ У ФАХОВИХ КОЛЕДЖАХ". Professional Pedagogics 1, № 24 (10 лютого 2022): 27–32. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2022.24.27-32.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті зумовлена підвищенням інтересу суспільства до креативних індустрій та зростанням запитів майбутніх художників-виконавців щодо набуття у фахових коледжах таких компетентностей, які б давали змогу майбутнім фахівцям здійснювати підприємницьку діяльність у цій галузі. Мета: обґрунтування наукових підходів до розвитку підприємницької компетентності майбутніх художників-виконавців у фахових коледжах. Методи: вивчення наукових джерел і педагогічної документації – для аналізу наукових праць і виявлення стану досліджуваної проблеми. аналіз і синтез, узагальнення – для обґрунтування наукових підходів до розвитку підприємницької компетентності майбутніх художників-виконавців у фахових коледжах. Результати: виокремлено й охарактеризовано основні наукові підходи до розвитку підприємницької компетентності майбутніх художників-виконавців у фахових коледжах, покликані забезпечити методологічну цілісність досліджуваного феномену (системний, компетентнісний, особистісно-орієнтований, суб’єктно-діяльнісний, інтегративний, екзистенційний, аксіологічний). Висновки: обґрунтовано призначення кожного з виокремлених наукових підходів до розвитку підприємницької компетентності майбутніх художників-виконавців у фахових коледжах: системний (спрямований на визначення закономірностей, структурування змісту освітнього процесу); компетентнісний (забезпечує здатність майбутніх художників-виконавців до бізнес-діяльності, їхню готовність удосконалювати професійну діяльність упродовж життя); особистісно-орієнтований (зосереджений на створенні педагогічних умов для розкриття і розвитку особистісних якостей митців, необхідних для відкриття і ведення власної справи в галузі креативних індустрій); суб’єктно-діяльнісний (орієнтований на створення належних умов для набуття майбутніми художниками-виконавцями досвіду реалізації власних бізнес-ідей); інтегративний (зумовлює взаємозв’язок усіх освітніх компонентів для досягнення синергетичного ефекту від опанування освітньої програми); екзистенційний (сприяє формуванню і розвитку потреби вдосконалювати життя (своє, родини, суспільства) шляхом відкриття і ведення власної справи); аксіологічний (спрямований на формування системи цінностей і ціннісних відносин у майбутніх художників-виконавців для ведення бізнесу з урахуванням потреб та інтересів особистості, родини, суспільства, держави).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

ПАСІЧНИК, ТЕТЯНА. "СТРУКТУРА І ЗМІСТ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УСНОГО ПЕРЕКЛАДАЧА ЯК ОСНОВА РОЗРОБКИ МОДЕЛІ ЙОГО МЕТОДИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (2019): 271–81. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2019-1-2-271-281.

Повний текст джерела

Анотація:

На сьогоднішній день актуальною є проблема формування професійної компетентності майбутніх викладачів усного перекладу, зокрема їх методичної компетентності. Для визначення структури і змісту методичної компетентності викладача усного перекладу необхідно побудувати робочу модель його професійної компетентності. Аналіз останніх досліджень свідчить, що серед науковців немає єдиного загальноприйнятого визначення змісту та складових цієї компетентності, незважаючи на її ключову роль у методиці викладання перекладу. Тому метою статті є визначення структури і змісту професійної компетентності усного перекладача як основи для розробки моделі його методичної компетентності. Ми розглядаємо професійну компетентність усного перекладача як інтегративну якість фахівця з усного перекладу, яка є динамічним поєднанням когнітивного-діяльнісного та особистісно-рефлексивного компонентів і проявляється в готовності та здатності до успішної реалізації його професійної діяльності та самовдосконалення впродовж життя. Когнітивно-діяльнісний компонент професійної компетентності усного перекладача включає професійні знання, навички, вміння та здатності, що відповідають таким фаховим компетенціям, як міжкультурна, перекладацька та фахово-соціальна. Особистісно-рефлексивний компонент охоплює психофізіологічні, морально-етичні, емоційно-вольові особливості усного перекладача та його здатність до рефлексії. Таким чином, особистісно-рефлексивний компонент включає якості, вміння та здатності, що відповідають фаховій особистісній компетенції. Успішне формування професійної компетентності в майбутніх усних перекладачів залежить значною мірою від рівня їх підготовки, зокрема від сформованості в них методичної компетентності. Перспективою подальших розвідок є розробка робочої моделі структури і змісту методичної компетентності викладача усного перекладу з урахуванням компонентного складу його професійної компетентності. Ключові слова: викладач усного перекладу, професійна компетентність, методична компетентність викладача усного перекладу, професійна компетентність викладача усного перекладу, професійна компетентність усного перекладача.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Кіреєва, Ольга. "ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ЯКОСТЕЙ В ОПЕРАТИВНИХ СПІВРОБІТНИКІВ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ КОНФІДЕНЦІЙНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛАХ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, № 1 (9 лютого 2020): 127–46. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.142.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено особливості формування професійних якостей в оперативних співробітників, які здійснюють конфіденційне співробітництво в оперативних підрозділах Державної прикордонної служби України.Для успішного виконання завдань оперативним співробітникам, які здійснюють конфіденційне співробітництво в оперативних підрозділах Державної прикордонної служби України, повинні бути притаманні основні професійно важливі якості, які можуть бути включені до підструктури об’єктивної готовності людини до діяльності.Зокрема, це високий рівень розвитку загальних здібностей (перш за все соціального та тестометричного інтелекту, здатності навчатися, креативності та загальної активності), позитивні характерологічні особливості (адекватна самооцінка, працездатність, комунікабельність, оптимізм тощо), високий рівень стресостійкості. Зазначені особистісні якості і риси можуть виступати базою професійної придатності оперативного співробітника до роботи з конфідентами. Теоретичний аналіз професійної діяльності оперативного співробітника, який здійснює конфіденційне співробітництво, дозволив нам визначити окремі складові її професійної компетентності, а саме: спеціальна професійна компетентність; комунікативна професійна; аутокомпетентність; організаторська компетентність; пошуково-реконструктивна компетентність. Наукові дослідження у сфері професійної підготовки оперативних співробітників для оперативних підрозділів свідчать про недостатнє розкриття даного питання. У зв’язку з цим, вважаємо, що з метою забезпечення підвищення ефективності підготовки оперативних співробітників необхідне визначення місця оперативного співробітника оперативних підрозділів Державної прикордонної служби України у системі професій, а саме створення його професіограми, визначення вимог до нього та критеріїв професійної придатності особи до професії оперативного співробітника.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

ТЕЛЬНА, Ольга, Віталія ТАРАСОВА та Валентина КОНДРАТЕНКО. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ЯКОСТЕЙ У МАЙБУТНІХ СПЕЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ ЗАСОБАМИ ІГРОВОГО МОДЕЛЮВАННЯ". Acta Paedagogica Volynienses 1, № 1 (14 квітня 2022): 211–16. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.1.33.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядається проблематика професійної підготовки майбутніх спеціальних педагогів у сучасному закладі вищої освіти. У фокусі дослідження перебуває ігрове моделювання як ефективна навчальна технологія та особливості його використання у фаховій підготовці майбутніх спеціальних педагогів. Аналізуючи сучасний стан педагогічної освіти в Україні, автори звертають особливу увагу на необхідність застосування інтерактивних навчальних технологій у сучасних педагогічних університетах, що сприятиме підвищенню фахової компетентності та особистісної готовності здобувачів освіти до самостійного виконання практичної діяльності. Щоб реалізувати мету дослідження, яка полягає в доведенні корисності технології ігрового моделювання в навчанні спеціальних педагогів, автори використовують комплекс компаративно-теоретичних методів, які дозволяють визначити компоненти особистісної готовності здобувачів спеціальної освіти до майбутньої професійної діяльності, розглянути можливості ігрового моделювання як засобу ефективного формування загальних і фахових компетентностей майбутніх педагогів, охарактеризувати суть і особливості технології ігрового моделювання в розвитку особистісних якостей майбутніх фахівців, визначити принципи, на яких має базуватися використання технології ігрового моделювання в роботі зі здобувачами спеціальної освіти, описати вимоги до створення сприятливого ігрового середовища, що допомагатиме правильно й ефективно організувати інтерактивне навчання майбутніх спеціальних педагогів. У підсумку автори доходять висновку, що ігрове моделювання, за умови системного та грамотного його використання, може бути корисним засобом формування у здобувачів спеціальної освіти як загальних, так і спеціальних (фахових) компетентностей, а також якостей особистості, необхідних для успішного виконання професійної діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Дорофєєва, М. С. "СИНЕРГЕТИКА ПЕРЕКЛАДАЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В ОНЛАЙН-НАВЧАННІ". Nova fìlologìâ 1, № 81 (23 червня 2021): 108–16. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-1-17.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлено концепцію підготовчого курсу (пропедевтики) до базового онлайн-курсу Міжнародного цифрового мережевого університету «Освіта для сталого розвитку – формуємо майбутнє». Змістову основу пропедевтики утворюють завдання базового курсу, розміщені на платформі Moodle Гете-інституту, а також окремі завдання Віртуальної академії сталості університету м. Бремена, ФРН. Пропедевтику спрямовано на українських студентів освітнього рівня «магістр», що навчаються за спеціальністю «Філологія», спеціалізаціями 035.043 – германські мови та літератури (переклад включно), перша – німецька; 035.041 – германські мови та літератури (переклад включно), перша – англійська, маючи вибіркові спеціалізації «Письмовий переклад» та «Усний переклад» за освітньою програмою ВНЗ. Проєкт пропедевтики має на меті підготувати українських студентів до сприйняття аутентичного матеріалу базового курсу Міжнародного цифрового мережевого університету й забезпечити формування синергетичної компетентності перекладача з її мовним, предметним, перекладацьким та особистісним складниками. Сучасне розуміння перекладацької компетентності виявляє синергетичні риси цієї категорії. Новітні моделі перекладацької компетентності в методиці викладання перекладу, а також система рамкових перекладацьких компетентностей групи European Master’s Translation включають лінгвістичні, транскультурні, перекладацькі, технологічні, міжособистісні виміри в загальному контексті надання перекладацьких послуг на ринку праці. Кожна окрема сфера перекладацької компетентності передбачає набуття й формування відповідних знань, умінь і навичок для забезпечення професійної придатності майбутніх перекладачів. Емерджентними складниками категорії перекладацької компетентності є фахова перекладацька компетентність та особистісна компетентність перекладача. Обидва аспекти знаходяться в динамічній ієрархії один відносно іншого, мають паралельно тренуватися на заняттях. Під час письмового й усного перекладу всі сфери перекладацької компетентності задіяні водночас у вигляді ментальних процесів, які відзначаються високим ступенем самоорганізації та не усвідомлюються перекладачем, що підтверджує синергетичний характер категорії перекладацької компетентності. Формування синергетичної перекладацької компетентності в майбутніх перекладачів потребує спеціального підходу, який передбачає методичну прогресію з чотирма видами завдань, зокрема вступними, початковими, поглиблювальними вправами та проєктною роботою, представленими в пропонованій концепції онлайн-пропедевтики.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Ye.A., Klopota, and Rotko O.M. "PERSONAL READINESS AS A COMPONENT OF TEACHER’S PROFESSIONAL COMPETENCE IN INCLUSIVE EDUCATIONAL ENVIRONMANT." Scientic Bulletin of Kherson State University. Series Psychological Sciences, no. 1 (April 15, 2021): 125–32. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2021-1-17.

Повний текст джерела

Анотація:

Purpose of the article is theoretical analysis and determines the essence of teacher’s personal readiness as a component of teacher’s professional competence in inclusive educational environment.Methods of the study – analysis, comparison, systematization and collation of the findings study data based on examination of scientific literature.Results. To determine the essence of teacher’s personal readiness in inclusive educational environment we analyzed general and special requirements to teachers. It has been found that during special focused training of future teachers, professional knowledge and skills are as important as development of teacher’s personal qualities, which determine that a teacher is prepared for pedagogical activity. The following components are important in the structure of readiness: cognitive, activity, value-motivational and emotionally volitional. The article reveals the concept concept of professional and inclusive competence. They are important components of teaching skills pedagogical mastery, which is necessary for the effective performance in the inclusive educational environment. It is noted that competence includes teachers’ personal attitude to their own activity. It emphasized that the personal aspect of key competences is a systemically important component. It defines and integrates other components. The attention is drawn to such features of inclusive educational process as its corrective focus and innovativeness. With this in view, teacher’s readiness to continuous improvement of their professional skills and competencies, i.e. life-long education is identified as an important condition.Conclusions. It was concluded that the concept of personal readiness is a complex structure, it is defined as an established characteristic, system of teachers’ personal features and their functional state. Such structuring of the category “personal readiness” determines the success of pedagogical activity in inclusive educational environment. The components of personal readiness include motivational, orientational, operational, volitional and evaluative components. In addition to the abovementioned components, teachers’ psychological readiness is an important condition as well. It determines teachers’ understanding of the nature, goals and features of their activity in inclusive educational environment.Key words: professional competence, teaching skills, inclusive competence, personal readiness, psychological readiness. Метою статті визначено теоретичний аналіз та розкриття сутності поняття «особистісна готовність» як складника професійної компетентності педагогів в інклюзивному освітньому просторі.Методи дослідження: аналіз, порівняння, систематизація та узагальнення даних з проблеми дослі-дження на основі вивчення наукової літератури.Результати. У статті розкрито сутність особистісної готовності майбутніх педагогів до роботи в інклюзивному освітньому просторі. Для цього нами було проаналізовано загальні вимоги до особистості педагога, а також специфічні, які зумовлені корекційною спрямованістю інклюзивної освіти. Встановлено, що під час спеціальної цілеспрямованої підготовки майбутніх педагогів важливим є не лише акцентування уваги на професійно важливих знаннях, уміннях та навичках. Поруч із зазначеними складниками професійної компетентності великого значення також набуває формування особи-стісних якостей педагогів, які визначають їх підготовленість до педагогічної діяльності. У структурі підготовленості мають значення такі компоненти: когнітивний, діяльнісний, ціннісно-мотиваційний та емоційно-вольовий. У статті розкриваються поняття професійної та інклюзивної компетентності, оскільки вони є важливими складниками педагогічної майстерності, необхідної для результативної діяльності в умовах інклюзивного освітнього простору. Зазначено, що володіння компетентностями включає в себе особистісне ставлення педагогів до власної діяльності. Акцентується увага, що особистісна сутність ключових компетентностей є системоутворювальним компонентом, визна-чає і інтегрує інші складники. Звертається також увага на такі особливості інклюзивного освітнього процесу, як його корекційна спрямованість та інноваційність. З огляду на це важливою визначається готовність педагогів до постійного вдосконалення професійних умінь і якостей, тобто до навчання протягом життя.Висновки. Встановлено, що поняття «особистісна готовність» є складною структурою, визначається як стійка характеристика, система якостей особистості педагогів, а також їх функціональний стан. Така структурність категорії «особистісна готовність» визначає успішність здійснення педагогічної діяльності в умовах інклюзивного освітнього простору. Серед компонентів особистісної готовності можна виділити мотиваційний, орієнтаційний, операційний, вольовий та оцінний компоненти. Окрім вже зазначених компонентів, важливою умовою є сформованість психологічної готовності педагогів, що безпосередньо визначає усвідомлення ними сутності, мети та особливостей педагогічної діяльності в умовах інклюзивного освітнього простору.Ключові слова: професійна компетентність, педагогічна майстерність, інклюзивна компетентність, особистісна готовність, психологічна готовність

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

БУЙНЯК, Мар’яна. "РОЗУМІННЯ СТУДЕНТАМИ СПЕЦІАЛЬНОСТІ 016 СПЕЦІАЛЬНА ОСВІТА СУТНОСТІ ПАРТНЕРСТВА У МАЙБУТНІЙ ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ". Acta Paedagogica Volynienses, № 5 (30 грудня 2021): 137–43. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.5.21.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті описано результати дослідження розуміння здобувачами вищої освіти спеціальності 016 Спеціальна освіта сутності партнерства у майбутній професійній діяльності. Обґрунтовано необхідність формування у студентів навичок партнерської взаємодії відповідно до Стандартів вищої освіти України зі спеціальності 016 Спеціальна освіта; наголошено на ролі концепції Нової української школи у формуванні професійної компетентності майбутніх корекційних педагогів. Акцентовано, що в освіті дітей з особливими освітніми потребами партнерська взаємодія є міждисциплінарною, оскільки сама освіта поєднується з лікуванням, корекційною роботою, соціальною допомогою. За результатами анкетування з’ясовано, що студенти спеціальності 016 Спеціальна освіта здебільшого розуміють сутність понять «партнерство», «педагогіка партнерства», підтримують ідею партнерської взаємодії з батьками учнів з особливими освітніми потребами та усвідомлюють важливість партнерської співпраці з учнями і колегами. Визначено особистісні якості, вміння і навички, які, на думку студентів, є важливими для успішної партнерської взаємодії з учнями та колегами. Встановлено, що майбутні фахівці недостатньо володіють вміннями і навичками, необхідними для ефективної реалізації партнерської взаємодії у закладах спеціальної та інклюзивної освіти. Доведено, що навчання у закладі вищої освіти сприяє формуванню навичок партнерської взаємодії у майбутній професійній діяльності: майже всі здобувачі вищої освіти зазначають, що повністю чи частково оволодівають ними у процесі вивчення дисциплін професійної підготовки. На підставі результатів анкетування зроблено висновок про необхідність створення системи підготовки здобувачів вищої освіти до реалізації партнерської взаємодії з різними суб’єктами освітнього процесу та позашкільних установ.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Волинець, Наталія. "СТРУКТУРНІ КОМПОНЕНТИ ОСОБИСТІСНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ В СЕРЕДОВИЩІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, № 1 (9 лютого 2020): 33–54. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.136.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті подано результати факторного аналізу структурних компонентів особистісного благополуччя в середовищі професійної діяльності персоналу Державної прикордонної служби України. Професійне робоче середовище, в якому працюють люди, охоплює фізичну обстановку, характеристики самої роботи, організаційні особливості та різні аспекти позаорганізаційного налаштування. Сприятливі умови середовища забезпечують як соціальну гармонію особистості, так і ставлення її до праці та задоволення працею. Умови праці є важливими фізіологічними та психологічними чинниками ефективності праці та розвитку організації, від яких безпосередньо залежить ефективність виробництва, мотивація працівника на досягнення мети та комфортні психологічні стосунки в колективі. Психологічними особливостями робочого середовища, що визначають особистісне благополуччя працівника, є ті характеристики, які впливають на його почуття, думки та поведінку.За результатами дослідження виявлено, що особистісне благополуччя є складним комплексним психологічним утворенням, що містить структурні компоненти особистісної здійсненності, професійної компетентності та самореалізації, особистісної самоефективності, особистісної гармонії, професійно-організаційної мотивації та професійного розвитку й досягнень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

N.S., Pavlova. "METHODOLOGICAL COMPETENCE OF THE FUTURE TEACHER OF INFORMATICS: THEORETICAL FUNDAMENTALS OF FORMATION." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 94 (May 6, 2021): 107–13. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2021-94-15.

Повний текст джерела

Анотація:

The article reveals the content of methodological competence of future computer science teachers taking into account the methods of teaching the subject, describes its importance in the training of higher pedagogical education on the basis of analysis, systematization and generalization of information in scientific, methodological, psychological and pedagogical literature. It is noted that the expediency of distinguishing between the concepts of methodical competence of the teacher and methodical competence of the future teacher. The methodological competence of the future teacher of computer science, who receives professional education under the educational-professional program Secondary education (computer science) is investigated as: the purpose and result of methodical training of the applicant of higher pedagogical education; activity characteristic, which integrates subject, psychological-pedagogical, informational, methodical knowledge and skills, acquired experience, professionally significant personal qualities of student; dynamic personal education that promotes self-development and self-improvement; ability to effectively construct the educational process in computer science in secondary education for a wide range of pedagogical situations in the context of school discipline; readiness for independent and responsible performance of methodical activity, job responsibilities of a computer science teacher. The formation of methodological competence of the future teacher is a holistic process at the bachelor’s and master’s levels, which ensures the unity of subject, information, psychological, pedagogical and methodological training in higher education.Methodical competence of a computer science teacher is not a permanent formation, due to the fact that its formation is influenced by a number of factors, including modern society’s requirements for the teacher’s personality, professional functions of a computer science teacher, dynamic development of computer science as a science, updating the structure and content of computer science. as a school discipline. The results of a survey of students to determine: methods and techniques of teaching that are effective in the formation of methodological competence in the study of methods of teaching computer science (76% of respondents preferred to solve methodically oriented problems); components of the process of formation of methodological competence in a higher education institution (72% of respondents noted the practical mastery of methods of teaching computer science).Key words: methodical competence, applicant of higher pedagogical education, computer science teacher, professional training, teaching methods. У статті розкрито зміст методичної компетентності майбутнього вчителя інформатики з урахуванням методики навчання предмету, описано її значимість у професійній підготовці здобувача вищої педагогічної освіти на основі аналізу, систематизації і узагальнення відомостей у науково–методичній та психо-лого-педагогічній літературі. Зауважено доцільність розмежування понять «методична компетентність вчителя» та «методична компетентність майбутнього вчителя». Методичну компетентність майбутнього вчителя інформатики, який здобуває професійну освіту за освітньо-професійною програмою Середня освіта (інформатика), досліджено як: мету і результат методичної підготовки здобувача вищої педаго-гічної освіти; діяльнісну характеристику, що інтегрує предметні, психолого-педагогічні, інформаційні, методичні знання та уміння, набутий досвід, професійно значущі особистісні якості студента; динамічне особистісне утворення, що сприяє саморозвитку й самовдосконаленню; здатність ефективно конструю-вати освітній процес з інформатики у закладах середньої освіти для широкого кола педагогічних ситуацій в контексті шкільної дисципліни; готовність до самостійного й відповідального виконання методичної діяльності, посадових обов’язків вчителя інформатики. Формування методичної компетентності майбутнього вчителя є цілісним процесом на бакалаврському та магістерському рівнях, який забезпечує єдність предметної, інформаційної, психолого-педагогічної та методичної підготовки у закладі вищої освіти.Методична компетентність вчителя інформатики не є сталим утворенням у зв’язку з тим, що на її фор-мування впливає низка чинників, серед яких – сучасні вимоги суспільства до особистості педагога, професійні функції вчителя інформатики, динамічні темпи розвитку інформатики як науки, оновлення структури та змісту інформатики як шкільної дисципліни. Наведено результати опитування студентів щодо визначення: методів і прийомів навчання, які ефективні під час формування методичної компетентності під час вивчення методики навчання інформатики (76% опитаних віддали перевагу розв’язуванню мето-дично орієнтованих задач); складових частин процесу формування методичної компетентності в закладі вищої освіти (72% опитаних відзначили практичне оволодіння методикою навчання інформатики).Ключові слова: методична компетентність, здобувач вищої педагогічної освіти, вчитель інформатики, професійна підготовка, методика навчання

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Штельмах, Г. Б. "Особистістно зорієнтоване навчання як один із шляхів формування предметних компетентностей майбутніх учителів філологічних спеціальностей". Освітній вимір 34 (13 січня 2012): 473–79. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v34i0.3641.

Повний текст джерела

Анотація:

Штельмах Г. Б. Особистістно зорієнтоване навчання як один із шляхів формування предметних компетентностей майбутніх учителів філологічних спеціальностей. У статті розглянуто переваги особистісно зорієнтованого навчання під час процесу професійної підготовки майбутніх учителів-філологів, досліджуються функції педагогічного спілкування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

АРТЮШИНА, Марина, Тетяна НОВІКОВА та Ольга ТУЗ. "ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ЕКОНОМІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ У ПРОЦЕСІ СТУПЕНЕВОЇ ОСВІТИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 23, № 4 (26 березня 2021): 5–21. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v23i4.617.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто проблему забезпечення якості професійної підготовки та розвитку психолого-педагогічних компетентностей фахівців економічних спеціальностей в процесі ступеневої освіти. Наведено результати аналізу стану та завдань формування психолого-педагогічних компетентностей майбутніх фахівців економічних спеціальностей у процесі ступеневої освіти. Обґрунтовано важливість формування психолого-педагогічних компетентностей сучасних фахівців. Розглянуто зміст та структуру психолого-педагогічної компетентності. Уточнене поняття психолого-педагогічної компетентності як ключової компетентності, яка розглядається як сукупність особистісних характеристик індивіда, володіння психолого-педагогічними знаннями, уміннями і навичками, здібностями і мотиваційно-ціннісними установками, які забезпечують можливість успішної взаємодії, накопичення та обміну досвідом із суб’єктами навколишнього світу та професійної діяльності. Розглянуто місце та роль психолого-педагогічних компетентностей у загальній структурі професійних компетентностей майбутніх фахівців економічних спеціальностей. Показано, що психолого-педагогічна компетентність майбутніх економістів забезпечує ефективнішу реалізацію професійних функцій, особисту успішність та готовність до подальшого професійного розвитку, а також здатність до викладацької діяльності за своїм фахом. Представлено результати кількісно-якісного аналізу представленості психолого-педагогічних компетентностей у змісті професійної підготовки студентів економічних спеціальностей на основі вивчення Стандартів вищої освіти з економічних спеціальностей першого (бакалаврського) та другого (магістерського) рівнів вищої освіти. Окреслено завдання з розвитку психолого-педагогічних компетентностей на різних рівнях професійної підготовки майбутніх економістів у закладах вищої освіти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

ГЕОРГІЄВ, Василь. "ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ ПОВІТРЯНОДЕСАНТНОЇ ПІДГОТОВКИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 20, № 1 (17 серпня 2020): 50–64. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v20i1.398.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність започаткованого дослідження вбачається в тому, що українське сьогодення характеризується не лише нестабільною політичною й економічною обстановкою, а й збройною агресією з боку Росії, що зумовлює пошук дієвих форм, методів і засобів навчання майбутніх офіцерів Збройних Сил України, опанування ними професійною компетентністю, яка у своїй основі передбачає не лише засвоєння професійних військових знань, а й формування і розвиток у курсантів особистісних якостей. Метою статті є визначення сутності психолого-педагогічної компетентності майбутніх офіцерів і визначення форм, методів і засобів її формування в освітньому процесі на заняттях спеціальних дисциплін військового спрямування. Зазначено, що під час навчання в закладах вищої військової освіти курсанти повинні опанувати психолого-педагогічну компетентність, що є невід’ємним складником професійної компетентності, оскільки у своїй подальшій діяльності вони повинні як навчати особовий склад професійних (військових) знань, умінь і навичок, так сприяти всебічному розвитку майбутніх підлеглих. Розглянуто підходи дослідників щодо визначення сутності професійної і психолого-педагогічної компетентностей майбутніх офіцерів. Зазначено, що курсанти, здебільшого, не усвідомлюють ролі психологічного і педагогічного аспектів професійної діяльності офіцера. Психолого-педагогічна компетентність майбутніх офіцерів розглядаєть як інтегративне особистісне утворення, що характеризується наявністю сукупності теоретичних психолого-педагогічних знань, практичних умінь і навичок здійснення освітньо-виховного процесу з підлеглими, сформованістю необхідних особистісних якостей,здатністю вирішувати різноманітні професійно-педагогічні ситуації і попереджувати конфліктні ситуації, що сприятиме виконанню на високому рівні професійних обов’язків. Зазначено, що в ході викладання навчальної дисципліни «Повітрянодесантна підготовка» можливим є використання таких інтерактивних форм і методів навчання, як проблемні лекції, лекції бесіди, дискусії, мозкові штурми, квести, розв’язання педагогічних ситуацій (кейсів), рольові ігри, метод проєктів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Компетентності особистісні"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями