Статті в журналах: "Колізійне регулювання"

1

МИХАЙЛІВ, МАРІЯ. "Колізійне регулювання спадкових відносин у міжнародному приватному праві України". Право України, № 2020/06 (2020): 127. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-127.

Повний текст джерела

Анотація:

Євроінтеграційні процеси та модернізація європейського законодавства призвели до потреби перегляду й удосконалення законодавства України у сфері міжнародних приватноправових відносин. Це, зокрема, стосується і колізійного регулювання міжнародних спадкових відносин. Існування колізій у спадкових відносинах з іноземним елементом зумовлене різними підходами як у міжнародних договорах, так і в національному законодавстві держав до регулювання таких відносин за допомогою матеріальних та колізійних норм. Сучасний стан колізійного регулювання спадкових відносин в Україні вказує на потребу перегляду підходів та удосконалення існуючих колізійних конструкцій, а також на напрацювання понят тєвого інструментарію, що, зі свого боку, допоможе вирішити проблеми, які виникають у судовій та нотаріальній практиках із питань спадкування у міжнародному приватному праві. Метою статті є аналіз колізійних норм у сфері спадкових відносин у міжнародному приватному праві, вивчення способів та засобів колізійного регулювання міжнародних спадкових відносин, а також викладення власного бачення з удосконалення механізмів їх колізійного регулювання, вироблення теоретичних дефініцій і пропозицій у досліджуваній сфері. Встановлено, що Закон України “Про міжнародне приватне право” (Закон про МПрП) не проводить чіткої диференціації колізійних норм, виходячи із видів спадкування та предмета спадкових відносин, що ускладнює можливість належного регулювання цих відносин. Закріплюючи універсальну колізійну прив’язку останнього місця проживання спадкодавця до відносин спадкування, Закон про МПрП не передбачає дефініції поняття “останнє місце проживання”. Визначення поняття відсутнє і в законодавстві України. Це дає змогу трактувати його по-різному як у доктрині, так і на практиці. Як наслідок, запропоновано до відносин спадкування застосовувати колізійну прив’язку “останнього постійного місця проживання”. З’ясовано, що Закон про МПрП із питань колізійного регулювання здатності особи на складання і скасування заповіту, а також форми заповіту й акта його скасування закріплює колізійну прив’язку права держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання у момент складення акта або в момент смерті. Проте, якщо спадкодавець тимчасово проживав на території іноземної держави в момент складення акта або в момент смерті, законодавство якої встановлює інші вимоги щодо здатності складати заповіт, чи в цьому випадку це не буде мати правовим наслідком недійсність форми заповіту. Вважаємо, що таку ситуацію можна вирішити через закріплення колізійної прив’язки права держави місця складення заповіту, проте питання, пов’язані з прийняттям спадщини, повинні регулюватися правом держави, на території якої розміщене спадкове майно, якщо спадкодавцем не визначено інше право у самому заповіті. У сфері міжнародного спадкування залишається чимало питань, які є нез’ясованими та недостатньо врегульованими, зокрема, це стосується колізійного регулювання спадкування окремих видів прав спадкодавця, визначення меж автономії волі спадкодавця у сфері спадкування тощо. Тому удосконалення колізійного регулювання міжнародних спадкових відносин допоможе вирішити чимало проблем, які існують у судовій та нотаріальній практиці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

РЕБРИШ, БОГДАН. "Колізійно-правове регулювання у сфері транскордонної недобросовісної конкуренції: європейська теорія та законодавча практика в Україні". Право України, № 2020/06 (2020): 147. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-147.

Повний текст джерела

Анотація:

Нині у багатьох європейських країнах, зокрема й тих, які не є учасницями Європейського Союзу (ЄС), діють спеціальні колізійні правила, що регламентують правила вибору права у приватних відносинах захисту від транскордонної недобро совісної конкуренції. До європейських країн, які на рівні свого законодавства закріпили окремі колізійні норми права щодо цивільних правопорушень у сфері недобросовісної конкуренції, можна віднести Швейцарію, Ліхтенштейн, Російську Федерацію, Албанію, Македонію, Молдову та ін. Невипадково такі норми знайшли своє відображення й у положеннях Регламенту (ЄС) Європейського Парламенту і Ради “Щодо права, яке підлягає застосуванню до позадоговірних зобов’язань (‘Рим II’)” (Регламент “Рим ІІ”), який сьогодні застосовується у всіх країнах – членах ЄС. На відміну від багатьох держав, у правовій системі України колізійні питання, що виникають у зв’язку з учиненням недобросовісної конкуренції, не врегульовані. Закон України “Про міжнародне приватне право” (Закон про МПрП), як і чинні міжнародні договори нашої держави, не містить спеціальних колізійних норм у зазначеній сфері. Безумовно, це викликає потребу детального вивчення європейського досвіду регламентації приватних відносин захисту від недобросовісної конкуренції з іноземним елементом з метою з’ясування доцільності впровадження у вітчизняну законодавчу й судову практику нових колізійних підходів, які широко застосо вуються у цих зарубіжних країнах. Метою статті є визначення особливостей спеціального колізійно-правового регулювання зобов’язань, що виникають унаслідок недобросовісної конкуренції, у міжнародному приватному праві європейських країн, а також формулювання пропозицій і рекомендацій з удосконалення вітчизняного Закону про МПрП у цій сфері. У статті висвітлені особливості спеціального колізійно-правового регулювання зобов’язань, що виникають унаслідок недобросовісної конкуренції, у міжнародно-му приватному праві окремих європейських країн, а також сформульовано пропозиції та рекомендації з удосконалення Закону про МПрП. Зокрема, автором здійснений детальний аналіз колізійних норм ст. 6 Регламенту “Рим II”, розкриті особливості їх інтерпретації та застосування європейською докт риною і практикою, а також порівняно релевантні норми з подібними спеціальними колізійними правилами законодавства тих європейських країн, у яких Регламент “Рим II” не застосовується. Висвітлені основні причини деталізації колізійних правил вибору права щодо вказаної категорії деліктів у законодавстві переважної більшості європейських країн, а також продемонстровані переваги й недоліки спеціальних норм, присвячених зобов’язанням, що виникають унаслідок недобросовісної конкуренції, які містять ся у Регламенті “Рим II”. Зроблені висновки стосовно необхідності запровадження у національне колізійне законодавство окремих правил вибору права щодо недоговірних зобов’язань, які виникають унаслідок недобросовісної конкуренції, а також сформульовані пропозиції та рекомендації з удосконалення вітчизняного Закону про МПрП у цій сфері, через доповнення новою ст. 501 щодо недоговірних зобов’язань із недобросовісної конкуренції.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

МАЙДАНИК, РОМАН. "Правове регулювання відносин сурогатного материнства з іноземним елементом. Імплементація кращого досвіду в Україні". Право України, № 2020/03 (2020): 121. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-03-121.

Повний текст джерела

Анотація:

Необхідність усталеного розвитку вітчизняного права в умовах євроінтеграції та глобалізації зумовлює потребу у формуванні та застосуванні в Україні законодавства і правозастосовної практики про сурогатне материнство з урахуванням кращого іноземного досвіду. Мета статті полягає у проведенні загальної характеристики сурогатного материнства з іноземним елементом, матеріально-правового та колізійно-правового регулювання зазначених відносин, колізійних прив’язок встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої із застосуванням сурогатного материнства, як базових елементів імплементації у вітчизняне право кращого іноземного досвіду у цій сфері. Судова практика в Україні при вирішенні спорів щодо встановлення споріднення між фактичними батьками і дитиною, народженою із застосуванням сурогатного материнства, дотримується позиції, згідно з якою відмова органів іноземної держави у визнанні факту реєстрації заявниці матір’ю дитини порушує її права та права дитини, оскільки зі статусом матері пов’язані всі права та обов’язки її щодо дитини, зокрема матеріального забезпечення та піклування, які вона набула відповідно до законодавства України. Суди виходять із того, що таке порушення прав заявниці може бути усунуто через встановлення факту родинних відносин у суді України за місцем народження дитини з ухваленням відповідного судового рішення. Колізійне регулювання сурогатного материнства відображає сучасні підходи диференціації та ускладнення колізійних норм, а також тенденцію до переходу від жорсткого до гнучкого правового регулювання шлюбно-сімейних відносин. Законодавство іноземних держав до встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої сурогатною матір’ю, застосовує кілька колізійних прив’язок:право держави дитини, громадянином якої вона є; особистий закон дитини (з моди фікаціями); особистий закон одного або обох батьків дитини; право держави, з якою подружжя мають найбільш тісний зв’язок; одностороння колізійна прив’язка, згідно з якою встановлення та оспорювання батьківства на території держави проводиться відповідно до законодавства цієї держави. Колізійні прив’язки встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої із застосуванням сурогатного материнства, необхідно тлумачити і застосовувати відповідно до положень принципу найкращих інтересів дитини. Оптимальною формулою прикріплення для встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої сурогатною матір’ю, є особистий закон дитини на момент здійснення сурогатного материнства або одного з її батьків, з урахуванням найкращих інтересів дитини. Під державою місця здійснення сурогатного материнства доцільно розуміти державу місця імплантації ембріона, оскільки саме ця медична процедура є першим етапом, який має вирішальне значення для реалізації цього методу допоміжних репродуктивних технологій. Доцільним є внесення змін до ст. 65 Закону України “Про міжнародне приватне право”, а саме, доповнення статті ч. 2: “Встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої із застосуванням сурогатного материнства, визначається особистим законом дитини на момент здійснення сурогатного материнства або одного з її батьків, з урахуванням найкращих інтересів дитини”.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Дворак, М. Є. "Колізійне регулювання порядку розірвання шлюбу". Держава і право, Вип. 30 (2005): 382–88.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

ВИГОВСЬКИЙ, ОЛЕКСАНДР. "Урегулювання нових інститутів міжнародного приватного права в оновленій цивільно-правовій кодифікації України". Право України, № 2020/06 (2020): 82. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-082.

Повний текст джерела

Анотація:

Рекодифікація норм із міжнародного приватного права у межах оновленого Цивільного кодексу України (ЦК України) має супроводжуватися формулюванням нових статей і внесенням додаткових положень, сфера застосування яких охоплювала б ті інститути приватного права, які не були врегульовані під час попередньої автономної кодифікації. Зокрема, зведення колізійних норм має бути доповнене положеннями щодо цінних паперів, які існують у документарній та бездокументарній формах, і щодо неттінгу як способу припинення цивільних зобов’язань. Метою статті є висвітлення ключових проблемних аспектів колізійного регулювання транскордонних правовідносин щодо цінних паперів і неттінгу та шляхів їх вирішення, які мають бути враховані при формулюванні змісту відповідних колізійних норм у межах нового розділу ЦК України, який міститиме норми з міжнародного приватного права. Встановлено, що різні колізійні принципи мають бути покладені в основу регулювання “речового статуту” та “зобов’язального статуту” цінних паперів, а також по-різному має здійснюватися локалізація цінних паперів у різних формах існування. Адаптація класичного колізійного принципу lex situs до цієї категорії об’єктів цивільних правовідносин ускладнюється неможливістю визначення їх місцезнаходження із використанням звичних критеріїв та потребою пошуку додаткових факторів локалізації. У випадку з цінними паперами, які обліковуються у депозитарній системі та перебувають у володінні посередників, колізійне регулювання має спиратися на спеціальні принципи вирішення цього питання, закріплені на міжнародному конвенційному рівні та застосовні у світовій практиці. З’ясовано, що розв’язання колізійного питання щодо правочинів відносно неттінгу за відсутності вибору права сторонами цих правочинів пов’язане з об’єктивними труднощами, обумовле-ними специфікою функціонування цього договірного інституту, і має відбуватися з урахуванням всіх обставин конкретних правовідносин. Автор доходить висновку, що доповнення української кодифікації норм із міжнародного приватного права положеннями щодо транскордонних правочинів із цінними паперами та правочинів відносно неттінгу сприятиме наближенню вітчизняного законодавства у цій сфері до кращих стандартів європейського колізійного права та створенню адекватного правового поля для інтеграції України до міжнародного фінансового простору.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

LUKIANOV, D. V., I. A. SHUMILO, and M. O. LUKAN. "Conflict of Law Regulation in Cross-border Copyright Inheritance." Journal of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine 27, no. 2 (2020): 60–80. http://dx.doi.org/10.31359/1993-0909-2020-27-2-60.

Повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

ТРОЩЕНКО, ІРИНА. "Колізійне регулювання недоговірних зобов’язань у міжнародному приватному праві України та шляхи його вдосконалення на підставі досвіду європейських країн". Право України, № 2020/06 (2020): 111. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-111.

Повний текст джерела

Анотація:

Колізійне регулювання недоговірних зобов’язань у міжнародному приватному праві України здійснюється відповідно до положень Закону України “Про міжнародне приватне право” (Закон про МПрП). Основними формулами прикріплення, що використовується згідно з Законом про МПрП, є прив’язка до місця вчинення дії, що призвела до виникнення зобов’язання або правопорушення – lex loci actus і lex loci delicti commissi. Незважаючи на те, що зазначені формули прикріплення є традиційними для недоговірних зобов’язань, уніфіковане колізійне право країн Європейського Союзу (ЄС) щодо недоговірних зобов’язань, втілене у Регламенті ЄС № 864/2007 щодо права, що підлягає застосуванню до недоговірних зобов’язань, відійшло від використання зазначених прив’язок на користь прив’язки до місця настання шкідливих наслідків – lex loci damni. Метою статті є аналіз колізійного механізму застосування до недоговірних зобов’язань, закріпленого у чинному законодавстві України з метою визначення наявних проблем його використання, зокрема й через аналіз судової практики застосування існуючих формул прикріплення і через аналіз чинного права ЄС щодо недоговірних зобов’язань, з метою визначення необхідності реформування чинного законодавства України та формулювання пропозицій щодо внесення змін до Закону про МПрП. У результаті проведеного дослідження було визначено, що основними формулами прикріплення, які використовуються для визначення права, яке підлягає застосуванню до недоговірних зобов’язань згідно з чинним законодавством України, є прив’язка до місця вчинення дії, що призвела до виникнення зобов’язання або правопорушення – lex loci actus і lex loci delicti commissi. Крім того, Законом про МПрП передбачено низку спеціальних прив’язок, зокрема: до права спільного доміцилію сторін та права найбільш тісного зв’язку. Також правом України передбачено спеціальні формули прикріплення зобов’язань, що виникають зі шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) та щодо зобов’язань із набуття, збере-ження майна без достатньої правової підстави. Регламент ЄС № 864/2007 щодо права, що підлягає застосуванню до недоговірних зобов’язань, закріплює як основне правило прикріплення – прив’язку до місця настання шкоди lex loci damni, якщо сторонами не було реалізовано вибір права відповідно до lex voluntatis, а також містить низку спеціальних колізійних прив’язок, згідно з якими визначається застосовне право у численних окремих видах правовідносин. Було сформульовано висновки щодо доцільності внесення змін до законо давства України, а саме Закону про МПрП, направлені на закріплення місця настання шкоди lex loci damni на рівні основної формули прикріплення та закріплення спеціальних колізійних прив’язок для окремих видів правовідносин, зокрема щодо зобов’язань, які виникають унаслідок завдання шкоди навколишньому середовищу та внаслідок страйків чи локауту й усунення інших прогалин законодавства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Лукань, М. О. "Сутність принципів конфлікту законів у сфері інтелектуальної власності". Актуальні проблеми держави і права, № 86 (23 вересня 2020): 132–38. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2422.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті автор розкриває структуру та зміст «Принципів конфлікту законів у сфері інтелектуальної власності» (Принципи CLIP), їх значення в регулюванні конфліктних відносин інтелектуальної власності в Європейському Союзі. Ці принципи є набором альтернативних доктринальних правил регулювання конфліктів інтелектуальної власності в Європейському Союзі, які мають на меті уніфікувати колізію законів, що стосуються конкретних відносин інтелектуальної власності, з метою усунення регуляторних прогалин та неефективних підходів у реґламентах Європейського Союзу в цій галузі. Правила реґламентів Європейського Союзу, які містять колізійні норми у спорах щодо інтелектуальної власності в наукових колах, піддаються критиці. Підстави для цієї критики в узагальненому розумінні зводяться до неефективності та непрактичності підходів, визначених реґламентами щодо вибору закону, який застосовуватиметься, та встановлення юрисдикції у спорах щодо інтелектуальної власності, зважаючи на особливий статус, специфіку інтелектуальної власності; відсутність законодавчих норм для вирішення зазначених спорів щодо Інтернету. Зокрема, положення «Принципів конфлікту законів у сфері інтелектуальної власності» передбачають можливість відхилення від необхідності та доцільності залежно від обставин справи, відхилення від суворого дотримання принципу "lex loci protectionis", застосування принципу "lex voluntatis" навіть у позадоговірних зобов'язаннях щодо інтелектуальної власності, також регулювались питання щодо численних відповідачів та певних правил юрисдикції у спорах щодо інтелектуальної власності, пов'язаних з Інтернетом та засобами масової інформації. «Принципи конфлікту законів у сфері інтелектуальної власності», як передбачається, мають високі шанси вплинути на майбутній розвиток міжнародного європейського приватного права, що змінить наявну правову базу Європейського Союзу. Ми вважаємо, що «Принципи конфлікту законів у сфері інтелектуальної власності» можна розглядати як джерело для створення нового необхідного законодавства на рівні Європейського Союзу про колізійне регулювання відносин інтелектуальної власності. Оскільки «Принципи конфлікту законів у сфері інтелектуальної власності» містять важливі положення, які усувають прогалини в законодавстві Європейського Союзу в цій галузі, наприклад, щодо безлічі відповідачів у спорах щодо інтелектуальної власності, уперше намагаються забезпечити юридичне врегулювання конфліктів щодо спорів, пов'язаних з інтелектуальною власністю в Інтернеті.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Шупінська, О. "Колізійне регулювання відносин власності в міжнародному приватному праві деяких країн Європейского Союзу". Право України, № 12 (2007): 130–34.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

СТРЕЛЬЦОВА, ЄВДОКІЯ. "Міжнародне приватне морське право України: сучасний стан системи колізійних норм". Право України, № 2020/06 (2020): 95. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-095.

Повний текст джерела

Анотація:

Відмінності у правових нормах, що регулюють відносини у сфері торговельного мореплавства, відмінності у змісті понять та інститутів морського приватного права різних країн створюють невизначеність щодо юрисдикції спору, застосовного матеріального права, а також виконання рішень компетентного правозастосовного органу на території іноземної держави, тим самим породжуючи колізійну проблему. Дієвим методом подолання колізій у цій сфері вбачається колізійно-правовий метод, який, проте, має бути здійснений з урахуванням сучасних тенденцій переосмислення його ролі та функцій. Метою статті є виявлення, на основі комплексного аналізу теоретичних і законодавчих положень, сучасного стану системи колізійних норм міжнародного приватного морського права України для формування уявлення про рівень їхньої ефективності та відповідності сучасним тенденціям розвитку міжнародного приватного права. Зазначено, що проблема подолання колізій у морському праві частково вирішена через міжнародно-правову уніфікацію матеріальних норм, проте загалом цей процес є напруженим і надто політизованим, може супроводжуватися труднощами теоретичного та практичного характеру, що підштовхує до переосмислення ролі колізійного метода, оновлення, можливо, масиву колізійних норм, застосування комбінованих форм і методів зближення та взаємодії національних правових систем. Доведено, на основі аналізу теоретичних положень міжнародного приватного права, колізійних норм і принципів, закріплених у національному законодавстві (Кодекс торговельного мореплавства України (КТМ України) і міжнародних договорах України наявність в українському праві великого масиву колізійних норм, які підлягають застосуванню до широкого кола відносин у сфері торговельного мореплавства. Обґрунтовано виокремлення у межах міжнародного приватного права спеціальної підгалузі – міжнародного приватного морського права, що з урахуванням перспективного розвитку морської індустрії України є важливим. Визначено, що особливості відносин у сфері торговельного мореплавства зумовили і специфіку методів вирішення колізій, що проявилося у виробленні специ-фічних колізійних прив’язок-принципів: закон прапора, різні модифікації закону порту, закон місця зіткнення тощо. Зазначено, що тенденція розвитку колізійних норм проявляється у збільшенні варіативності колізійних норм, у зміні домінуючої ролі односторонніх колізійних прив’язок, у зміні способів регулювання “морських” колізій: від жорстких до гнучких. Зроблено висновок, що система колізійних норм міжнародного приватного морського права України володіє ефективним інструментарієм подолання колізій і розвивається у дусі сучасних тенденцій розвитку міжнародного приватного права загалом. Обґрунтовано необхідність ревізії КТМ України з метою удосконалення систематизації колізійних норм, запропоновано виокремити спеціальний розділ для об’єднання усіх колізійних норм, бо це забезпечило б більшу чіткість цієї системи та зручність у використанні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Kisil, V., and A. Pashynskyi. "CONFLICT OF LAW RULES ON MARITAL PROPERTY RELATIONS IN UKRAINE: THEORY AND PRACTICE." Actual Problems of International Relations, no. 137 (2018): 48–57. http://dx.doi.org/10.17721/apmv.2018.137.0.48-57.

Повний текст джерела

Анотація:

This article is about the theoretical and practical aspects of conflict of law regulation of marital property relations under the Law of Ukraine “On Private International Law”. Inter alia, the paper deals with the possibility of the choice of law applicable to prenuptial contracts and marital property relations as well as the conflict of law rules applicable to property consequences of marriage in the event of absence of the choice of law. The author analyses the limitations to applying the principle of autonomy of will in marital property relations, the correlation between legal concepts of “marital property relations” and “legal consequences of marriage” and the possible forms of performing lex voluntatis. With a view to protecting the interests of the child and the weaker party in a marriage, the author proposes amendments to para 1 of Art. 61 of the Law, pursuant to which the law chosen by the parties must not impair the standing of the child or one of the spouses as compared to the law to be applied to property consequences of marriage in the event of absence of a choice of law. The paper also focuses on the overview of relevant Ukrainian court practice regarding the application of the Law during proceedings on marital property relations with a foreign element.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Овечкіна, О. С. "Вирішення колізійних питань правового статусу юридичних осіб у законодавстві ФРН: сучасний стан та перспективи". Актуальні проблеми держави і права, № 87 (5 листопада 2020): 120–30. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2808.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджується питання вирішення правових колізій, що зумовлені відсутністю єдиного підходу до регулювання приватноправового статусу юридичних осіб законодавствами сучасних держав. Вирішення питання регулювання приватно-правого статусу юридичних осіб в науці міжнародного приватного права вже традиційно вважають одним із найскладніших, оскільки правові системи держав містять суттєві відмінності в обсязі правоздатності юридичних осіб, регламентації щодо порядку їх створення та функціонування, що призводить до правових колізій. Актуальність дослідження регулювання приватноправового статусу іноземних юридичних осіб у ФРН зумовлюється тим, що юридичні особи України вже традиційно співпрацюють з юридичними особами ФРН, яка є одним із найбільших торгових партнерів України. Встановлено, що Ввідний закон до Німецького цивільного уложення не містить колізійної норми, що визначає правовий статус юридичної особи. Німецькою доктриною та судовою практикою закріплено критерій фактичного (реального) місцезнаходження в разі встановлення особистого закону юридичної особи. Щодо іноземних юридичних осіб, котрі належать до держав, які не є державами-членами ЄС, німецькими судами застосовується, як правило, критерій фактичного місцезнаходження. Застосування критерію осілості в державах-членах ЄС фактично перешкоджає реалізації принципу свободи заснування, визначеному установчими договорами ЄС, що засвідчує прецедентна практика Суду ЄС. Прецедентне право Суду ЄС змінює принципи, за якими держави-члени мають вирішувати колізійні питання регулювання статусу юридичних осіб. У рамках ЄС з метою подолання проблем, що викликані розбіжностями колізійно-правового регулювання статусу юридичних осіб, здійснюються процеси гармонізації національних законодавств держав-членів з окремих питань правового статусу та діяльності юридичних осіб, а також створення нових організаційно-правових форм юридичних осіб, правовий статус та діяльність яких регулюється правом ЄС. Згідно з Директивою ЄС 2019/2121 має бути гармонізовано норми законодавств держав-членів ЄС щодо транскордонного перетворення, злиття та поділу товариств з обмеженою відповідальністю.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Звонарьов, Валентин Вадимович. "КОЛІЗІЇ У ПРАВІ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЇ". New Ukrainian Law, № 6 (27 грудня 2021): 84–88. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.11.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджено теоретичні підходи до визначення колізій у праві. Проаналізовано поняття колізійної норми як способу вирішення правових колізій і конфліктів. Показано нормативно-правову невизначеність поняття «колізія» у національному українському законодавстві. Наголошено на відсутності комплексного підходу у профільних дослідженнях до проблематики адміністративно-правових конфліктів із відповідним аналізом практики їх подолання, включаючи колізійні питання застосування законодавства про адміністративну відповідальність і колізійні проблеми адміністративного судочинства. Відзначено реалізацію в Україні протягом останніх років адміністративної реформи, процес якої неодмінно породжує адміністративно-правові колізії, прогалини та конфліктні питання адміністративно-правового статусу органів публічної влади, баланс функцій і повноважень яких має забезпечувати нормальне функціонування держави. Визначено, що у чинному українському законодавстві немає нормативного визначення понять «колізія» та «колідуюча норма», натомість в окремих нормативно-правових актах, які належать до сфери дії міжнародного приватного права, визначається поняття колізійної норми як способу вирішення юридичної колізії з іноземним елементом. Показано, що прогалини у нормативно-правовому регулюванні юридичних колізій потребують розроблення комплексного, широкого теоретико-методологічного підходу, який охоплює як формально-юридичні колізії, так і фактологічні правові конфлікти (наприклад, у вигляді суперечностей між змістом норми права та реальним станом суспільних відносин; між позитивним і природним правом; між публічним порядком і приватним інтересом тощо). Доведено, що розв’язання правових колізій і конфліктів слід вважати важливим елементом визначеної у чинному законодавстві компетенції органів публічної влади на рівні правотворчості, правотлумачення та правозастосування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

ПЕРЕСТЮК, НАТАЛІЯ. "Правова кваліфікація у міжнародному приватному праві: удосконалення теоретичних і практичних підходів в Україні". Право України, № 2020/06 (2020): 54. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-054.

Повний текст джерела

Анотація:

Зважаючи на доктринальну дискусійність питань про місце правової кваліфікації в оперуванні з колізійною нормою, її межі, предмет, розмежування понять “кваліфікація” і “тлумачення”, автор загалом підтримує вдалий підхід українського законодавця до нормативного регулювання цього питання у Законі України “Про міжнародне приватне право” (Закон про МПрП). Як показано у статті, у концепції чинної ст. 7 Закону про МПрП прослідковується кореляція з доктринальним підходом кваліфікації за функціональним призначенням (“par la fonction” або “enlightened lege fori”), за яким саме функція, втілена в іноземному правовому інституті, має братись за точку синхронізації такого інституту з відповідною колізійною нормою закону суду. Мета статті – вдосконалити регулювання в Україні питання правової кваліфікації в міжнародному приватному праві з орієнтиром на розвиток права ЄС та особливим акцентом на уніфікацію підходів до правової кваліфікації у питаннях регулювання колізій законів та колізій юрисдикцій. У руслі зазначеного тренду та з огляду на підписання Гаазької конвенції у 2019 р. та на відносини асоціації України з Європейським Союзом, рекомендовано низку удосконалень регулювання в Україні питання правової кваліфікації у міжнародному приватному праві. Такі пропозиції спрямовано на уніфікацію підходів до право вої кваліфікації в контексті регулювання колізій законів і колізій юрисдикцій. Серед ключових рекомендацій: 1) доповнення Закону про МПрП новим розділом V1 “Колізійні норми щодо трастів” із відповідним розширенням понятійного апарату Закону про МПрП терміном “траст” у світлі доктрини правової кваліфікації за функціональним призначенням; 2) вдосконалення положення ст. 75 Закону про МПрП, спрямованого на уникнення ефекту паралельного розгляду однієї справи двома судами (“lis alibi pendens”), із відповідним закріпленням підходу Європейського Суду Справедливості (ЄСС) (у контексті тлумачення понять, властивих системам цивільного судочинства іноземних країн); 3) відображення запропонованих удосконалень Закону про МПрП (за певними виключеннями) на рівні відповідних процесуальних кодексів. Поряд із цим рекомендовано утриматись від безпосереднього закріплення на рівні процесуальних кодексів положення ч. 3 ст. 75 Закону про МПрП (яким запропоновано впровадження принципу телеологічного і системного тлумачення, притаманного практиці ЄСС). Зважаючи на природу такого принципу, впровадження його в судову практику вбачається більш ефективним через відповідні правові позиції Верховного Суду. Аналогічний підхід рекомендовано і щодо правової кваліфікації за функціональним призначенням у питаннях внутрішніх аспектів трастів (як запропоновано у положеннях нового розділу V1 та нового пункту перехідних положень Закону про МПрП). Так, на шляху впровадження у життя доктрини правової кваліфікації за функціональним призначенням авторка бачить визначальну роль саме за судовою практикою. Адже, окрім доктринальної неоднозначності, правова кваліфікація ще й завжди невід’ємно пов’язана з фактичними обставинами конкретної справи, а намір передбачити у конкретному законі виключний перелік фактів навряд чи можна вважати реалістичним.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Михайлів, М. О. "МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ ЯК ДЖЕРЕЛО ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАПОВІТОМ В МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 5 (10 лютого 2022): 49–55. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5.930.

Повний текст джерела

Анотація:

Михайлів М. О. Міжнародні договори як джерело правового регулювання спадкування за заповітом в міжнародному приватному праві. – Стаття. У статті розглянуто питання правового регулювання відносин спадкування за заповітом з іноземним елементом за допомогою норм міжнародних договорів. Проведено аналіз різних видів міжнародних договорів з питань правового регулювання спадкування за заповітом з іноземним елементом, надано перелік таких договорів та проведено їх коротку характеристику. У статті звертається увага на те, що багатосторонніх міжнародних договорів у сфері міжнародного спадкування за заповітом є порівняно небагато, у зв’язку із чим більший успіх мала уніфікація колізійних норм щодо спадкування на регіональному рівні та у спосіб прийняття двосторонніх міжнародних договорів про правову допомогу. У статті звертається увага на те, що багатосторонні конвенції регулюють лише окремі питання спадкування, оскільки значні розбіжності, які існують у внутрішньодержавному регулюванні, становлять певні труднощі під час створення уніфікованих норм. У статті закцентовано увагу на різних підходах щодо колізійного регулювання питань спадкування за законом в двосторонніх міжнародних договорах про правову допомогу. Зокрема, міжнародні договори про правову допомогу, які містять колізійні норми щодо заповідальної здатності, надають перевагу не праву держави, у якій заповідач мав місце проживання, а праву держави, громадянином якої останній був на момент складення чи скасування заповіту. Провівши аналіз норм Регламенту ЄС № 650/2012 від 4 липня 2012 року, звертається увага на те, що за загальним правилом до регулювання спадкових правовідносин застосовується право держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання на момент смерті. Проте заповідач має право обрати право держави, громадянином якої він був на момент такого вибору чи на момент смерті. За цим правом визначається, зокрема, здатність особи на складення заповіту. Як підсумок запропоновано класифікацію міжнародних договорів у сфері спадкування за заповітом за такими критеріями, як кількісний склад, види норм, які містяться в таких міжнародних договорах, та сфера їх дії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Кравчук, П. С. "Колізійні норми регулювання трудових відносин наукових працівників". Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки, № 4 (2) (2015): 64–71.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Шупінська, О. В. "Колізійно-правове регулювання відносин власності в Україні та Росії". Порівняльно-правові дослідження, № 1 (2008): 137–39.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Чернявська, Б. В. "ЮРИДИЧНІ ДЕФЕКТИ У ПРАВОВОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА СВОБОДУ ОБ’ЄДНАННЯ У ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (24 березня 2020): 123–28. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).372.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті автор досліджує питання дефектності права на свободу об’єднання громадян в Україні. Метою є ана-ліз нормативно-правового регулювання права фізичних осіб на свободу об’єднання у громадські організації на предмет виявлення наявних колізій та прогалин і вироблення відповідних рекомендацій, спрямованих на нейтралізацію цих негативних чинників. Для початку автором було розкрито поняття «юридичний дефект» та обрано класифікацію, на підставі якої здійснювався подальший аналіз. Критерієм класифікації було взято особливості прояву юридичних дефектів у механізмі правового регулювання, в залежності від його елементів. Першим видом юридичних дефектів були юридичні дефекти правових норм, а саме: логіко-структурні та техніко-юридичні. Автор загострив увагу на недосконалості категоріального (термінологічного) апарату та необхідності приведення його до єдиних стандартів, адже навіть норми Конституції та Закону «про громадські об’єднання» суперечать у цьому плані. Також автор звернув увагу на надмірну конкретизацію та невиправдану деталізацію деяких норм, що регулюють досліджувані правовідносини. До другого виду юридичних дефектів можна віднести дефекти джерел права. Автор знаходить певні суперечності між приписами нормативно-правових актів. Автор дійшов висновку, що потребують перегляну як норми Конституції, так і норми законів, що регулюють питання реалізації права на об’єднання. Третім видом юридичних дефектів у залежності від елементів механізму правового регулювання є юридичні дефекти правовідносин. Так, зокрема, багато колізійних питань щодо суб’єктного складу досліджуваних правовідносин. По-перше, невирішеним є питання на-лежності деяких конституційних прав громадським об’єднанням. По-друге, існують суперечності між поло-женнями нормативно-правових актів щодо того, хто має право на свободу об’єднання у громадські організації. Зроблено узагальнюючі висновки про те, що нагальним є приведення чинного законодавства до єдиних стандартів та норм, у тому числі міжнародних, по відношенню до яких Україна взяла зобов’язання, а також наголошено на необхідності перегляду усіх нормативно-правових актів, що стосуються реалізації права приватних осіб на об’єднання на предмет дублювань, розбіжностей, нераціонального розміщення норм.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Подільчак, О. "Правове регулювання виконання покарань у виді штрафу". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 3 (28 грудня 2019): 231–40. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2019.3.21.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті окреслено проблеми виконання покарання у виді штрафу, розстрочки несплаченої суми штрафу чи заміни штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавленням волі, проаналізовано особливості притягнення до відповідальності за ухилення від покарання. Запропоновано зміни в нормативні акти з метою усунення виявлених колізій та неузгодженостей.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Калакура, В. Я. "Механізми взаємодії колізійних принципів правового регулювання в міжнародному сімейному праві". Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України, № 5 (8) (2011): 126–32.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Калакура, В. "Матеріально-правове та колізійно-правове регулювання опіки та піклування в міжнародному приватному праві". Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України, № 1 (2013): 58–63.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Кожевнікова, В. "Основи колізійно-правового регулювання процедури укладення шлюбу з іноземним елементом в європейських державах". Вісник прокуратури, № 11 (125) (2011): 107–12.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Волков, А. "Усунення колізій в регулюванні процедур банкрутства та виконавчого провадження". Юридичний журнал, № 12 (78) (2008): 71–75.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Волков, А. "Усунення колізій в регулюванні процедур банкрутства та виконавчого провадження". Юридичний журнал, № 12 (78) (2008): 71–75.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

НИКИТЧЕНКО, НАТАЛІЯ, та СЕРГІЙ ДОНКОВ. "Особливості процедур банкрутства об’єктів державної власності". Право України, № 2020/04 (2020): 216. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-04-216.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена аналізу правових норм, що регулюють процедури банкрутства суб’єктів господарювання державного сектору економіки, а також виявленню колізійних норм у чинному законодавстві України про банкрутство та приватизацію. Зокрема, Урядом оголошено реалізацію програми приватизації. Близько 960 державних підприємств передано Фонду державного майна України для приватизації. Постановка проблеми, проаналізованої авторами статті, полягає у тому, що переважна більшість цих підприємств має велику заборгованість перед кредиторами. Така ситуація породжує низку конфліктів у застосуванні на практиці різних нормативно-правових актів, які так чи інакше торкаються сфери банкрутства. Мета статті полягає у дослідженні проблеми правового регулювання банкрутства об’єктів державної власності. Основні результати полягають у рекомендації щодо недоцільності встановлення надмірних обмежень і мораторіїв на застосування процедур банкрутства відносно підприємств державного сектору управління. Зазначена практика адміністративноправового регулювання господарсько-правових відносин, як правило, має небажані економічні наслідки. Такі обмеження призведуть до негативного економічного ефекту як для підприємств державного сектору, зокрема, так і для економіки загалом, що позначиться на міжнародних рейтингах інвестиційної привабливості України. У результаті дослідження можна зробити висновки про необхідність удосконалення механізмів практики застосування законодавчих норм, що регулюють процеду ри банкрутства відносно підприємств із часткою державної власності понад 50 %. Таке вдосконалення можливе через активізацію взаємодії між органами державного управління, судової влади та суб’єктами професійного громадського суспільства, зокрема, з професійними саморегулівними організаціями арбітражних керуючих України з метою уніфікації практики застосування, вирішення колізійних питань та підвищення ефективності реалізації процедур банкрутства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Onyshchuk, I. I. "Вдосконалення нормативно-правового регулювання моніторингу якості та ефективності нормативно-правових актів в Україні". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (2 жовтня 2017): 7–12. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2017.01.01.

Повний текст джерела

Анотація:

Розроблено питання вдосконалення нормативно-правового регулювання моніторингу якості та ефективності нормативно-правових актів в Україні. Обґрунтовано доцільність прийняття Закону України «Про правовий моніторинг», який сприятиме подальшому утвердженню принципу верховенства права, підвищенню якості нормотворчої роботи, законодавчо закріпить умови вирішення юридичних колізій, наявних у правовій системі, що в цілому покращить рівень підготовки нормативно-правових актів. Усунення недоліків у законодавстві, що виявлятимуться за допомогою моніторингових механізмів, сприятиме забезпеченню прийняття ефективних та інноваційних законів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Nazarkina, V. M. "ДОСЛІДЖЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТУПНОСТІ ЛІКІВ ДЛЯ НАСЕЛЕННЯ". Фармацевтичний часопис, № 1 (28 лютого 2020): 106–16. http://dx.doi.org/10.11603/2312-0967.2020.1.10905.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи. Аналіз і систематизація нормативно-правової бази у сфері забезпечення доступності ліків для населення. Матеріали і методи. Нормативно-правові акти, аналітичні документи, офіційні сайти органів влади, наукові праці вітчизняних вчених щодо державного регулювання цін на лікарські засоби; аналіз історичний, логічний, узагальнення і систематизація. Результати й обговорення. В контексті забезпечення державою гарантій доступності медичної та фармацевтичної допомоги для населення держава здійснює регулювання цін на ліки шляхом декларування цін, встановлення граничних націнок, референтного ціноутворення. За умов відсутності в Україні обов’язкового медичного страхування впроваджуються пілотні проекти та урядові програми щодо підвищення доступності ліків для населення. За період незалежності державою прийнято низку нормативно-правових актів у сфері фармацевтичного ціноутворення, а саме: 25 Постанов КМУ, більше 20 наказів МОЗ України. За результатами опитування працівників аптек, часта зміна та суперечливість нормативної бази є однією з основних проблем, що зумовлює низьку ефективність системи державного регулювання фармацевтичної діяльності. Це, у свою чергу, впливає на якість надання фармацевтичної допомоги населенню. Висновки. З метою створення ефективної системи цінового регулювання пропонується оптимізувати нормативно-правову базу в напрямку кодифікації, що дозволило б оперативно вносити зміни, уникати правових колізій та, нарешті, підвищити якість та доступність фармацевтичної допомоги для населення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Mykolayets, D. "НЕДОЛІКИ СУЧАСНОГО СТАНУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН У СФЕРІ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 40–47. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.05.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що потреба в пристосування адміністративного законодавства у сфері електроенергетики до європейських вимог та стандартів, запровадження ринку електроенергетики, існування загроз для незалежності та стабільності електроенергетики призвели до того, що адміністративно-правове регулювання відносин у даній сфері є доволі неоднорідним та має, як негативні, так й позитивні сторони. Виявлення недоліків сучасного стану направлене на встановлення причин неефективного адміністративно-правового регулювання, виявлення прогалин та колізій, а отже й шляхів їх вирішення в межах досягнення спільної цілі. Зі свого боку, з’ясування переваг сучасного стану вказуватиме на ті аспекти адміністративно-правового регулювання відносин у сфері електроенергетики, що важливо зберегти в процесі реформування й продовжити їх розвиток. У статті досліджено засади формування та функціонування системи державного регулювання електроенергетичного сектору в Україні. Практика показала, що об’єднання крупних теплових електростанцій у компанії (по принципу чотири електростанції в кожній компанії) створило умови, як до сумнівної приватизації окремих теплових електростанцій і виділення їх в окрему компанію, так і до створення умов монополізації виробництва електричної енергії на теплових електростанціях компаній, шляхом приватизації їх одним суб’єктом. Методи державного управління, якими здійснювалися ці перетворення, були суто адміністративно-командними, оскільки всі підприємства електроенергетики були державною власністю. Разом із тим, це дозволило провести акціонування реорганізованих підприємств та створити умови для їх приватизації. Для акціонованих та приватизованих компаній «державне управління» щодо переходу до нової моделі ринку можливо тільки при запровадженні регуляторних методів управління, що потребує оновлення нормативно-правової бази регулювання суб’єктів, які будуть працювати за новою моделлю ринку електричної енергії установлені позитивні практики та можливі перспективи розвитку та модернізації системи державного регулювання цього сектору крізь призму організаційно-правового забезпечення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Бєлкіна, Д. "Правові колізії та прогалини, що стосуються змісту запобіжної діяльності у місцях позбавлення волі". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 1 (28 травня 2020): 205–13. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2020.1.20.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті, на основі аналізу змісту запобіжної діяльності, що здійснюється у виправних та виховних колоніях, а також у слідчих ізоляторах України, встановлені проблемні питання, що пов’язані із правовим регулюванням даного виду суспільних відносин та реалізацією на практиці законодавчо визначених завдань по запобіганню злочинам і правопорушенням з боку засуджених. Виходячи з цього, в зазначеній статті розроблено низку науково обґрунтованих заходів, спрямованих на подолання правових колізій і прогалин з означеної тематики дослідження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Chornolutsky , R. V. "Парадигма законопроектної діяльності в контексті соціального проектування та соціального конструювання: актуалізація процесуально-стадійного забезпечення". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (27 вересня 2020): 106–18. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.05.11.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є дослідження парадигми законопроектної діяльності як одного з найважливіших видів соціального проектування (СП) та соціального конструювання (СК) в контекстуалізації його процесуально-стадійного забезпечення. Наукова новизна полягає у дослідженні та виокремленні рис законопроектної діяльності в контексті феноменологій соціального проектування і соціального конструювання. Висновки. Дослідивши формування парадигми процесуально-стадійного забезпечення нормопроектної діяльності в конституційному праві України в контекстуалізації СП та СК, можна дійти наступних висновків: - феноменології СП та СК за своїм змістовним навантаженням, телеологічною спрямованістю та доктринально-праксеологічною цінністю є тотожними феноменології НПД, що виступає одним із найважливіших видів СП, та нормативно-технологічним засобом СК; - концепт нормопроектування в конституційному праві носить об’єктивний характер, детермінований, по-перше, особливими місцем і роллю конституційного права в національній правовій системі, а, по-друге, його функціональною спрямованістю щодо забезпечення найважливіших суспільних відносин, що виникають між особою, державою і суспільством; - НПД веде до нормативізації певної сфери суспільних відносин, подолання прогалин і колізій у законодавчому забезпеченні відповідної сфери – у цьому процесі можна виокремити декілька етапів: 1) окреслюється коло суспільних відносин, які потребують нормопроектування; 2) визначаються всі закони, які регламентують суспільні відносини в межах визначеного об’єкту правового регулювання, виявляються і фіксуються предмети правового регулювання кожного з таких законів з метою запобігання виникнення колізій; 3) виявляється відповідність законодавчого регулювання суспільних відносин; 4) визначаються групи суспільних відносин, законодавча регламентація яких в проекті в межах досліджуваного напряму відсутня, визначається так званий «дефіцит закону» (відсутність законодавчого забезпечення регулювання об’єктивно існуючих суспільних відносин); 5) визначаються групи соціальних відносин, регламентування яких в проекті в межах досліджуваного напряму дублюється кількома законами, визначається «профіцит закону» (наявність неодноразового законодавчого регламентування об’єктивно існуючих суспільних відносин). Всі наведені дії реалізуються паралельно з дотриманням методів, засобів, стандартів і технологій юридичної (законодавчої) техніки в процесі розробки проекту закону; - модальність НПД в конституційному праві України знаходить своє теоретичне та праксеологічне втілення у формуванні відповідної управлінсько-нормативної парадигми, яка спирається на відповідний управлінсько-процесуальний ланцюжок, що може бути виражений наступним чином: «об’єктивація НПД. – актуалізація НПД. – конституціоналізація (нормативізація) НПД. – легалізація НПД. – процесуалізація НПД. – конституційно-правове забезпечення НПД»; - кожний із елементів цього ланцюжка має своє обґрунтування, більш того, він володіє відповідною онтологічною, гносеологічною та аксіологічною складовими, які проявляються досить ярко ззовні і є логічно пов’язаними один з одним.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Логвиненко, М. Л. "Природа міжнародного приватного права та його місце у правовій системі". Актуальні проблеми політики, № 67 (25 травня 2021): 163–67. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1167.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена розгляду основних підходів у науці щодо сприйняття та пояснення природи міжнародного права та його значення. У теперішньому розумінні міжнародне право являє собою комплекс прав, до якого відносяться цивільне право, частково публічне право. Також важливою складовою частиною статті є аналітична діяльність щодо принципів міжнародного права, що відіграють велику роль у міжнародній та внутрішньодержавній політиці. Принципи є тими логічними, юридичними, філософськими, психологічними та лінгвістичними правилами, що використовуються у діяльності міжнародного товариства. Нині все більшої ваги набувають взаємозв’язки між державами, що знаходить своє підтвердження у постійному розвитку відносин у різних сферах: трудовій, цивільній, торговельно-економічній, військовій, політичній. Такі відносини з кожним роком набувають все більшого масштабу та різноманітності підходів для їх розуміння та інтерпретації. Правильний розвиток таких відносин забезпечується насамперед завдяки правовому регулюванню, на якісному рівні регламентації як у зовнішньому, так і у внутрішньому аспекті. У разі неналежного рівня регламентації дія буде протилежна, у такому разі можливе виникнення правових колізій, гальмування та перепони розвитку. Міжнародне право займає важливе місце у правовому та політичному регулюванні відносин між державами. Адже завдяки йому відбувається визначення рівня сприятливості правового режиму, що формується для суб’єктів міжнародних зв’язків, у тому числі і їхніх майнових відносин. Нині Україна вибрала стратегію розвитку, де саме такі відносини відіграють важливу роль для створення сприятливих умов та правового клімату. Зважаючи на вищевказане, можна стверджувати, що міжнародне право зайняло унікальну нішу у правовій системі, і саме тому питання походження та статусу в системі права є поширеним та потребує детального аналізу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Буквич, А. В. "Колізійний метод регулювання клірингово-розрахункової діяльності в acquis ЄС відповідно до директив 98/26 ЄС". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 105, (ч. 1) (2012): 85–92.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Bugaichyk, A. A. "Проблемні питання вітчизняного кримінального процесуального закону як джерела кримінального процесуального права". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (31 липня 2020): 33–41. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.04.03.

Повний текст джерела

Анотація:

Кримінальному процесуальному закону, як джерелу права, приділяється фрагментарно-констатуюча увага, з аксіоматичним сприйняттям його існування. Будучи динамічною категорією, закон еволюціонує із розвитком суспільних відносин і потребує постійного правового моніторингу його якості і дієвості. Визначення й узагальнення проблемних питань застосування кримінального процесуального закону сприяє його удосконаленню та ефективному правозастосуванню. Метою статті є висвітлення проблемних питань реалізації кримінального процесуального закону та авторського бачення шляхів їх вирішення. Наукова новизна пов’язана з тим, що закон в системі кримінального процесуального законодавства покликаний визначити завдання кримінального провадження, забезпечити їх реалізацію, врегулювати порядок кримінального провадження і належну правову процедуру, при поєднанні політики держави у боротьбі зі злочинністю та дотримання прав і свобод осіб. Провівши моніторинг існуючих різновекторних думок щодо проблемних питань застосування кримінального процесуального закону в якості джерела кримінального процесуального права, узагальнено напрями його реформування та висловлено авторську думку щодо пріоритетності його удосконалення. Вказано, що виокремлення правозастосовних проблем та бачення шляхів їх вирішення відбувається за характером діяльності суб’єктів кримінальних процесуальних правовідносин, а саме – за виконанням ними відповідної процесуальної функції у кримінальному провадженні. Звідси формуються правові інститути і категорії кримінального процесуального права, що потребують законодавчого уточнення. Зауважено, що проблема закріплення в кримінальному процесуальному законі певного правила здійснення кримінального провадження і дотримання належної правової процедури встановлюється завдяки виявленню колізій і прогалин правового регулювання як на праксіологічному, так і науково-доктринальному рівні. Запропоновано критерії моніторингу колізій та прогалин законодавчого забезпечення кримінальних процесуальних відносин. Висновки. Підсумовано, що серед пріоритетів і перспектив кримінального процесуального закону залишаються: понятійно-термінологічне узгодження, практичні механізми забезпечення реалізації принципів кримінального провадження, розгляд справи судом присяжних, порядок перегляду вироків, за якими особи були засуджені без належної доказової бази та відшкодування завданої шкоди, питання, пов’язані із реформою адвокатури, судово-експертної діяльності, оновленням методів боротьби із злочинністю. Щодо застосування кримінального процесуального закону, його чинності (зворотної дії, аналогії) в наукових колах існують діаметрально протилежні точки зору: від беззаперечного сприйняття до категоричного заперечення. У цьому контексті правової визначеності потребує застосування аналогії у КПК України, необхідне також теоретико-методологічне оновлення сприйняття у галузевому розумінні (зокрема, поширення дії) інституту чинності закону за колом осіб. Відправною точкою удосконалення кримінального процесуального закону є системне встановлення прогалин і колізій правового регулювання кримінального провадження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Мілієнко, О. А. "ЄВРОПЕЙСЬКІ ТА СВІТОВІ СТАНДАРТИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ПРИЙНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ АКТІВ". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (11 травня 2021): 134–38. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).705.

Повний текст джерела

Анотація:

Мілієнко О. А. Європейські та світові стандарти здійснення процедури прийняття адміністративних актів. - Стаття.Метою наукової роботи визначено здійснення ха¬рактеристики європейських і світових стандартів про-цедури прийняття адміністративних актів. З’ясова¬но, що інтеграція України в європейський правовий простір вимагає докорінного реформування правової системи та приведення її у відповідність до стандартів європейських інституцій.Визначено, що європейські стандарти є тими вимо¬гами, які забезпечують наближення правових систем і є важливим засобом гармонізації законодавства Украї¬ни та Європейського Союзу. Підкреслено, що адаптація законодавства України до системи права Європейсько¬го Союзу відповідно до критеріїв, які висуваються ЄС щодо держав, які мають намір приєднатися до нього, - це перший етап тривалого процесу наближення націо-нальної системи права, яка серед іншого включає док¬трину та судову й адміністративну практику.Визначено, що контроль за адміністративними ак¬тами може відбуватися в порядку поступового адміні-стративного і судового оскарження цих актів, причому обов’язкова адміністративна скарга відповідно до Реко-мендації R (80)2 не є порушенням європейських стан¬дартів за умови, що відомчий контроль не перешкод¬жає судовому. Визначено, що Рекомендація (2003)16 містить положення, які стосуються наслідків оскар¬ження особою адміністративного акту.Зроблено висновок, що європейські стандарти у сфері адміністративного оскарження перетворилися на досить складний комплекс вимог, які накладають¬ся на державу як у вимірі правового регулювання цих питань, так і щодо забезпечення належного функціону¬вання судової влади та доступу до правосуддя. Обґрун¬товано, що правові стандарти встановлюються у сферах правового регулювання, в яких необхідно типологізу- вати поведінку відповідних суб’єктів права з метою усунення юридичних колізій або «підготовки» певної сфери суспільних відносин для більш високого рівня уніфікованого регулювання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Феєр, О. "Окремі теоретичні аспекти проблематики правового статусу інтернет-засобів масової інформації в Україні, Словацькій Республіці та Угорщині". Юридичний вісник, № 2 (26 серпня 2020): 267–73. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1732.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена порівняльному дослідженню правових норм та інститутів України, Словацької Республіки та Угорщини, котрі регулюють функціонування інтернет-засо-бів масової інформації, та виявленню правових колізій, які можуть виникнути у процесі реєстрації діяльності інтернет-ЗМІ. У статті проаналізовано державно-правовий статус інтернет-засобів масової інформації в контексті близькості національних правових систем, спільних пра-вопорядків та тісної транскордонної взаємодії. З'ясовано, що держава здійснює регулятивний вплив у галузі діяльності інтернет-ЗМІ за допомогою певних інструментів - засобів (методів) державного регулювання, основними з них є адміністративні та економічні. Досліджено методи правового регулювання інтер-нет-ЗМІ, у яких утілюється керівний вплив держави на суспільні відносини в галузі діяльності інтер-нет-ЗМІ, оскільки від їх адекватності тенденціям розвитку цієї сфери залежить ефективність правового регулювання в ній, а також досліджено спеціальні закони Словацької Республіки, що регулюють різні види ЗМІ та Закон Угорщини «Про засоби масової інформації», які заклали правовий шлях побудови інформаційного суспільства в цих державах. Розглянуті теоретичні та практичні проблеми правового врегулювання діяльності інтернет-засобів масової інформації в Україні, Словацькій Республіці та Угорщині, окреслено основні напрями подальшого вдосконалення законодавства, яке регулює механізм функціонування інтернет-засобів масової інформації. Аналіз положень нормативно-правових актів дозволяє виокремити певні принципи державного контролю в галузі інтернет-ЗМІ, класифікувати їх на загальні та спеціальні. Особливу увагу приділено профілактичному принципу, котрий полягає в обов'язку органів державної влади та їх посадових осіб за результатами кожного порушення аналізувати причини й умови, виявляти прогалини та помилки в діяльності інтер-нет-ЗМІ та сприяти їх усуненню самостійно засобом масової інформації без застосування санкцій до них, систематизувати практику виявлених причин та умов, що сприяли порушенню, механізмів їх усунення та зробити її загальнодоступним інтернет-ЗМІ для використання у процесі своєї діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Костюченко, Я. "Міжнародно-правові аспекти охорони інтелектуальності власності: досвід, правове регулювання, перспективи для національної практики". Юридичний вісник, № 6 (17 лютого 2021): 241–48. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2052.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено міжнародно-правові аспекти охорони інтелектуальної власності. Зазначено, що з розвитком інформаційних правовідносин та інформаційно-комунікаційних технологій правова охорона інтелектуальної власності значно модернізувалась, адже змінилась концепція юридичної відповідальності, виникли нові правовідносини, нові об'єкти правової охорони тощо. Як одну з актуальних проблем у зазначеному контексті виокремлено конкуренцію міжнародно-правових норм охорони інтелектуальної власності. Серед оптимальних варіантів урегулювання проблеми конкуренції норм міжнародного права у сфері охорони інтелектуальної власності у статті запропоновано колізійний підхід до вирішення проблеми множинності застосовного права; за неможливості прив'язати правопорушення, учинене в Інтернеті, до конкретного місця його здійснення застосування правила lex loci delicti; гармонізація міжнародного законодавства, зокрема на рівні великих субрегіонів (США, ЄС, Тихоокеанський регіон тощо). У статті досліджено досвід окремих країн із правової охорони інтелектуальної власності. Зроблено висновок, що у країнах романо-гер-манської правової сім'ї концепція правової охорони інтелектуальної власності відрізняється від підходу, прийнятого у країнах англо-амери-канської правової системи. Однак для отримання даних про правову охорону інтелектуальної власності в конкретній країні мало знати, до якої правової сім'ї вона належить. У законодавстві країн, що входять до однієї правової системи, спостерігаються істотні відмінності в механізмах правової охорони інтелектуальних прав. Така гармонізація може відбуватися на рівні директив, які роз'яснила б і за необхідності осучаснила Директива 2001/29/ЄС Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу «Про гармонізацію деяких аспектів авторського права і суміжних прав в інформаційному суспільстві» 2001 р.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Лаврова, В. "СТРОКИ ОСКАРЖЕННЯ ПОВІДОМЛЕНЯ ПРО ПІДОЗРУ". Юридичний вісник, № 2 (6 липня 2021): 166–76. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2170.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено колізію між строками подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, передбачені ч. 1 ст. 303 КПК, встановленими в ч. 1 ст. 304 КПК, та строками оскарження повідомлення про підозру, визначеними в п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК. Проаналізовано норми п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК та ч. 1 ст. 304 КПК із точки зору їх співвідношення як загальної та спеціальної норми. На основі проведеного аналізу визначено, що спеціальною нормою є п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК, а загальною нормою є ч. 1 ст. 304 КПК, оскільки: 1) поява строків оскарження повідомлення про підозру є результатом диференціації (спеціалізації) правового регулювання, для досягнення найбільшої ефективності правового регулювання, а саме врахування особливостей повідомлення про підозру, як юридичного факту; 2) за критерієм об'єму правового регулювання п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК є значно вужчою, оскільки стосується лише повідомлення про підозру, тоді як ч. 1 ст. 304 КПК поширюється на різні рішення, дії і бездіяльність; 3. п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК є похідним від ч.1 ст. 304 КПК, яка є первинною щодо нього; 4. співвідношення між ч. 1 ст. 304 та п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК характеризується співвідношенням понять «рід - вид»; 5) п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК встановлено для зміни способу і меж регулювання оскарження повідомлення про підозру, а саме первинно впроваджено вказане оскарження (до цієї норми такого права не існувало) і встановлено його особливості. За результатами проведеного дослідження встановлено, що при вирішенні колізії між ч. 1 ст. 304 КПК та ч. 1 ст. 203 КПК слід керуватися загальними засадами кримінального провадження, а саме принципом верховенства права та принципом верховенства спеціальних норм, тобто колізійним правилом «спеціальний закон скасовує дію загального». Отже, п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК має пріоритет в застосуванні перед ч. 1 ст. 304 КПК. Запропоновано викласти ч. 1 ст. 304 КПК у такй редакції: «1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, за винятком повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого, дізнавача чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Табачник, П. Я. "ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРИЙНЯТТЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ В ПЕРІОД XIX СТ. ПОЧАТКУ XX СТ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (40) (4 лютого 2021): 189–95. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-189-195.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто деякі особливості правого регулювання прийняття на роботу працівників в період xix ст. початку xx. Приділено увагу значення і ролі Селянської реформи 1861 р, аналіз норм Закону від 3 червня 1886 року "Про затвердження проекту правил про нагляд за закладами фабричної промисловості, про взаємні відносини фабрикантів і робітників і про збільшення числа чинів фабричної інспекції», оскільки з прийняттям цього закону у трудового права з'явилися самостійний предмет і метод правового регулювання. Висвітлено Судову реформи 1864 року. Проаналізовано, що до Селянської реформи 1861 р суспільне виробництво ґрунтувалося головним чином на примусовій праці кріпаків. На відміну від дореформеного періоду (до реформи 1861 р), коли законодавство, регламентувало взаємини фабрикантів і вільних працівників, обмежувалося двома основними актами чинності майже повної відсутності вільного ринку праці, в період після реформи 1861 р аж до Жовтневої революції 1917 р трудове законодавство (представлене в основному так званим фабричним законодавством) активно розвивалося. У період військового комунізму (1918-1921 рр.) судовий захист при виникненні колізій в сфері трудових відносин практично був відсутній, і трудові суперечки вирішувалися переважно в адміністративному порядку. Світові суди були створені в результаті Судової реформи 1864 року для вирішення дрібних цивільний і кримінальних справ. Світові судді повинні були «постановити рішення» на основі закону тільки в тому випадку, якщо попередні спроби до примирення виявляться безуспішними. Уже в 30-40-х рр. XIX ст. частиною промисловців зізнавалася недостатність тільки каральних заходів, і серед них набуває популярності ідея примирення розгляду з робітниками. Після революції 1905 р. новостворене Міністерство торгівлі і промисловості розробило законопроект про промислових судах і представило його на розгляд особливої наради з робочого питання. Слід зазначити, що в кінці XIX-початку XX століття певну роль у вирішенні трудових спорів грала Фабрична інспекція, спочатку створена в 1882 році для здійснення нагляду за виконанням закону про охорону праці малолітніх, а потім значно розширила свої функції і повноваження. Ключові слова: праця, трудові відносини, прийом на роботу, трудові відносини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

БИЧКОВА, СВІТЛАНА. "Правовий статус учасників цивільної справи (у контексті новел процесуального законодавства України)". Право України, № 2018/10 (2018): 114. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-10-114.

Повний текст джерела

Анотація:

Із набранням чинності 15 грудня 2017 р. Законом України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” було суттєво реформовано цивільне процесуальне законо давство України, зокрема, змінено процесуальну термінологію, запроваджено новий підхід до визначення суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин, уточнено обсяг процесуальних прав та обов’язків учасників справи тощо. Зважаючи на це, виникла нагальна потреба провести аналіз оновленого законодавства для вироблення єдиних підходів до тлумачення його змісту і подальшого застосування нормативних приписів. Метою статті є визначення законодавчих змін щодо правового статусу учасників цивільної справи, з’ясування питання про обсяг і зміст їх процесуальних прав, обов’язків та інтересів, виявлення прогалин і колізій у правовому регулюванні, що стосується окремих учасників справи, а також розроблення пропозицій щодо удосконалення цивільного процесуального законодавства. Учасники справи – це учасники судового процесу, які звертаються до суду за захистом своїх порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод чи інтересів або у встановлених законом випадках прав, свобод чи інтересів інших осіб (крім представників), для підтвердження наявності або відсутності визначених законом юридичних фактів, а також інші заінтересовані особи, які залучаються до участі у судовому процесі або вступають у цивільну справу за власною ініціативою. Зважаючи на характер належних учасникам справи процесуальних прав, обов’язків та інтересів, а також мету участі кожного з них у цивільному процесі, їх правовий статус може бути загальним (ним наділені всі без винятку учасники справи) та спеціальним (ним наділяється окремо кожний учасник справи). За результатами проведеного дослідження аргументовано необхідність внесення змін до статей 49, 56, 294 Цивільного процесуального кодексу України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Бу, Н. "СУБ’ЄКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ". Юридичний вісник, № 2 (6 липня 2021): 186–93. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2172.

Повний текст джерела

Анотація:

Україна через свою законодавчу і державницьку діяльність уже досить давно намагається створити всі умови для того, щоб чоловіки та жінки мали рівні можливості для реалізації своїх прав в усіх сферах суспільного життя. Як відомо, декілька статей Основного Закону, серед яких - ст. 21, 24, 51, проголошують рівність усіх людей незалежно, зокрема, і від статі [1]. Але конституційні норми можуть бути звершені лише за умови подальшого їх впровадження в усій системі законодавства, а тому і реалізацію цих норм суб'єктами державного забезпечення і практичного втілення за допомогою відповідних інституційних механізмів. Питання, що таке суб'єкт, як це поняття співвідноситься із поняттями «суб’єкт права», «суб’єкт правовідносин» та зрештою «суб’єкт державного забезпечення» розкрила ця стаття. Через велику кількість органів, які займаються таким напрямом, виникають неузгодженості та колі зії у правовому регулюванні. Виникнення колізій створює питання ефективності законодавства, адже саме узгодженість нормативно-правових актів є передумовою їх належного функціонування. Законодавчі колізії заважають нормальній, злагодженій роботі правової системи, нерідко порушують права громадян, позначаються на ефективності правового регулювання, стані законності і правопорядку, правосвідомості і правовій культурі суспільства [17, с. 231]. Наприклад, з аналізу повноважень Урядового уповноваженого з питань тендерної політики простежуємо факт, що деякі функції дублюються із Департаментом гуманітарної та соціальної політики, а також Управлінням моніторингу рівних прав і свобод урядового уповноваженого. Або ж профільний Представник Уповноваженого з дотримання рівних прав і свобод переймає на себе частину повноважень, що входять до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, про що детально розглянуто у статті.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Лісова, Т. В. "Деякі актуальні питання правового забезпечення відновлення земель". Актуальні проблеми держави і права, № 90 (9 серпня 2021): 94–103. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3213.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено дослідженню проблем правового забезпечення відновлення земель. Наголошується, що значна частина земель незалежно від їх цільового призначення вимагає проведення невідкладних заходів відновлення. Звертається увага на декларативність правових приписів, спрямованих на відновлення стану земель, наявність юридичних прогалин і колізій у вказаній сфері. Запропоновано критерії розмежування понять «відновлення» та «відтворення», зауважено, що вказані поняття не є тотожними. Наголошено на невідтворюваності земель як природного об’єкта. Зазначено, що під час відновлення земель відбувається приведення стану земель від існуючого негативного до притаманного їм первісного якісного стану. Підкреслюється необхідність документальної фіксації змін стану земельної ділянки. Запропоновано дефініцію поняття «відновлення земель». Наголошено на різних його правових аспектах. Запропоновано класифікацію заходів відновлення земель. Особливу увагу привернуто до основних заходів відновлення останніх. Пропонується відрізняти відновлення земель у широкому розумінні від вузького розуміння вказаного терміну. Наголошується на особливостях відновлення земель різних категорій. Акцентовано увагу, що насамперед землі потребують відновлення через неправомірні дії, водночас у певних випадках стан земель може бути погіршеним і через дії правомірні. Досліджено правову природу норм, що регулюють суспільні відносини у сфері відновлення земель, їх місце у системі земельного права. Запропоновано обґрунтовані критерії розмежування охорони та відновлення земель, проаналізовано їх взаємозв’язок. Розглянуто особливості та місце відновлення стану земельної ділянки в системі способів захисту порушених прав на землю. Проведено аналіз правових норм, які регламентують права та обов’язки у відповідній сфері. Виявлено прогалини у правовому регулюванні у вказаній царині та зроблені відповідні пропозиції. Зроблено висновок про слабкий економічний механізм та необхідність посилення юридичної відповідальності у сфері забезпечення відновлення земель. Зроблено висновок про необхідність надання відновленню системного характеру та розробки й прийняття необхідних нормативно-правових актів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

КАБЕНОК, ЮЛІЯ. "Участь арбітражного керуючого у справі про банкрутство (неплатоспроможність)". Право України, № 2021/04 (2021): 71. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-04-071.

Повний текст джерела

Анотація:

Важливим аспектом процедури банкрутства є належна реалізація завдань арбітражного управління, що забезпечується арбітражним керуючим. Його участь у справі про банкрутство (неплатоспроможність) безпосередньо виявляється у тісних взаємозв’язках із іншими учасниками такого провадження. Ключову роль при цьому відіграє призначення та відсторонення арбітражного керуючого, а також можливий вплив на його діяльність і контроль за нею з боку господарського суду та кредиторів. Метою статті є поглиблений аналіз правового регулювання участі арбітраж ного керуючого у справі про банкрутство (неплатоспроможність), судової практики, виявлення колізій та прогалин у законодавстві, а також надання пропозицій щодо його удосконалення. Констатовано, що виявлені неточності у законодавстві свідчать про неналежний стан правового забезпечення відбору та призначення арбітраж ного керуючого на етапі відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність). Аргументовано, що кандидатура арбітражного керуючого повинна оцінюватися з позиції фактів, які мають місце виключно під час розгляду питання про його призначення, уникаючи при цьому необґрунтованих суджень, що можуть спричинити порушення прав учасників справи про банкрутство (неплатоспроможність). Виділено види відсторонення арбітражного керуючого: добровільне (здійснюється за заявою арбітражного керуючого, як власне волевиявлення) і примусове (за ініціативою господарського суду або за клопотанням учасника провадження у справі). Примусове, зі свого боку, поділяється на відсторонення за наявності і без таких підстав. Наголошено, що існуючий порядок відсторонення за клопотанням комітету кредиторів арбітражного керуючого порушує прямо перед-бачений принцип незалежності останнього. Вказується, що у випадку звернення комітету кредиторів із таким клопотанням, господарський суд повинен надати йому оцінку також із позиції можливого зловживання правами комітетом кредиторів. Оскільки, наділивши останнього таким правом, законодавець, зокрема, фактично запровадив “підлаштування” арбітражного управління боржником виключно інтересам комітету кредиторів. У цьому контексті пропонується передбачити обов’язкове обґрунтування підстав для відсторонення та прямої вказівки на обов’язок господарського суду надати оцінку діяльності арбітражного керуючого при розгляді клопотання комітету кредиторів. Авторка доходить висновків, що нині вбачається створення несприятливих умов для здійснення арбітражного управління в частині повної залежності арбітражного керуючого після призначення судом і впродовж процедури банкрутства від комітету кредиторів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

ГЕТЬМАН, АНАТОЛІЙ, та ГАННА АНІСІМОВА. "Теоретико-методологічні засади формування національної доктрини земельного права". Право України, № 2020/05 (2020): 29. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-029.

Повний текст джерела

Анотація:

Формування сучасної національної доктрини земельного права пов’язано з низкою питань, зокрема й теоретико-методологічного характеру. Спираючись на методологічні підходи, земельно-правову доктрину розглянуто як галу зеву юридичну основу земельного права, державної земельної політики, що інституціоналі зована в земельному законодавстві і є інтегруючою сукупністю юридично-наукових трактувань і суджень про право, в межах яких розробляються юридичні форми пізнання права і правових явищ, принципи, поняття, терміни та конструкції, обґрунтовуються способи, засоби, прийоми сприйняття, розуміння і тлумачення його джерел, системи, структури тощо. Метою статті є огляд і впорядкування теоретико-методологічних засад формування земельно-правової доктрини, окреслення перспективних напрямів становлення та визначення особливостей її застосування при вдосконаленні національної політики, зокрема для реформування земельних правовідносин, і подальшій система тизації земельного законодавства в умовах євроінтеграції і сталого розвитку, а також викладення власного бачення окресленої проблематики. Для досягнення поставленої мети використано комплексний підхід, що передбачає застосування широкого кола загальнофілософських, загальнонаукових, спеціально-наукових і, власне, правових методів. Історичний метод став у нагоді при вивченні генези доктрини земельного права і законодавства. Діалектичний метод дав змогу всебічно розглянути й обґрунтувати закономірний характер формування (через динаміку, постійне оновлення й удосконалення) земельно-правової доктрини. За допомогою системно-структурного методу визначено місце земельноправової доктрини в архітектоніці системи національної правової доктрини. Теоре тико-прогностичний метод застосовано при прогнозуванні подальшого вдосконалення положень національної земельно-правової доктрини й земельного законо давства, а метод розумового моделювання – у процесі конструювання та модернізації правових норм, запропонованих з метою внесення змін до чинного законодавства. Використання статистичного методу дало змогу довести негативний вплив колізійності й неузгодженості норм земельного законодавства на механізм правового регулювання земельних відносин. Ці та інші методи використовувалися у взаємо зв’язку, що сприяло повноті дослідження та обґрунтованості сформульованих висновків і пропозицій. При цьому енвайронменталізм став оптимальною методологічною основою при формуванні доктрини земельного права. Крім того, завдяки комплексному підходу до вивчення зазначеної проблеми доведено, що подальша систематизація земельного законодавства має відбуватися на підставі опрацювання єдиної наукової доктрини, що сприятиме правильному тлумаченню юридичних норм, подоланню суперечностей, колізій і прогалин у чинному земельному законодавстві України, а також сформульовано пропозиції з удосконалення цього законодавства та зроблено висновок, що головним завданням нашої країни в умовах євроінтеграції є створення цілісної, логічно узгодженої національної земельно-правової доктрини як теоретичної основи нормотворчих процесів і формування єдиного правового простору.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

БОНДАРЄВА, МАРІЯ. "Реформування нотаріату в Україні: актуальні проблеми". Право України, № 2020/09 (2020): 81. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-09-081.

Повний текст джерела

Анотація:

Український нотаріат як складова юридичної інфраструктури суспільства не може не мати структурних і системних проблем, оскільки вони вразили всю інфраструктуру. Ці проблеми мають різну природу, зумовлені різними чинниками – від негативного минулого радянського періоду до сучасного недосконалого законодавства, але вони впливають на ефективність виконання органами й посадовими особами нотаріату свого основного завдання – забезпечення стабільності цивільного обігу в державі. Сьогодні дискусії про шляхи та напрями реформування нотаріату актуалізувалися економічною кризою, результатами непродуманої державної політики “ручного” управління нотаріатом, намаганням створити “квазінотаріат” – паліативів, скерованих на забезпечення приватних інтересів, зокрема при формуванні ринку землі, а також небажанням влади створити правову базу для розширення функцій і переведення нотаріату на якісно новий рівень Е-нотаріату. Метою статті є аналіз правового регулювання організаційно-правової структури та процесуальної компетенції нотаріусів задля виявлення лакун, колізій та неефективних норм, які на практиці не показують ефективного результату, є недоречними, застарілими або й просто шкідливими; оцінка напрацювань походженням від науко вого середовища та практиків щодо пропонованих у процесі реформування нотаріату новацій; пропозиція нового підходу при створенні концепції реформування нотаріату, сутністю якого є комплексність: від розроблення заходів для підвищення публічного статусу нотаріату до спільної реформи нотаріату й органів, дотичних у функціоналі до його діяльності. Стаття має науково-прикладний характер. За результатами дослідження виявлено, що невирішеність проблеми єдиного нотаріату через нескасування державного нотаріату перешкоджає його єдності й уніфікації правил діяльності, а також створює нерівність умов оплати державнихі приватних нотаріусів; належним чином у законодавстві не представлено особливість дуального статусу нотаріуса, через що потрібні зміни на користь підсилення публічної компоненти його статусу; неефективність ліберального підходу до формування корпусу нотаріусів не дало позитивних результатів, через що варто було би повернутися до квотування; проблеми, пов’язані з неефективністю законодавства про оподаткування й соціальне забезпечення нотаріусів. Розкрито сутність новацій, впровадження яких вимагає нотаріальна спільнота: саморегулювання на базі Нота-ріальної палати України, Е-нотаріат, розширення переліку нотаріальних дій і дій нотаріусів як реєстраторів. На підставі проведеного дослідження зроблено такі висновки: реформування нотаріату необхідне на засадах державного визнання публічної ролі нотаріату й у комплексі з іншими, дотичними у своїй діяльності, органами, заборони створення паралельних структур, визнання податкового статусу з урахуванням чиннику “самозайнятої особи”, впровадження новацій Е-нотаріату.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Водянніков, Олександр. "Прогалина в праві як предмет конституційної скарги". Право України, № 12/2018 (2018): 128. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-12-128.

Повний текст джерела

Анотація:

Змінами до Конституції України 2016 р. був запроваджений механізм конституційної скарги. Нормативна модель конституційної скарги, обрана українським конституцієдавцем, дає змогу особі після вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту оскаржити до Конституційного Суду України (КСУ) консти туційність закону, застосованого в її остаточному рішенні. Право на звернення до КСУ з конституційною скаргою є конституційним правом, гарантованим ч. 4 ст. 55 Конституції України, а тому має тлумачитися у спосіб, що забезпечує ефективність цього положення. У такому контексті постає питання, чи може бути предметом конституційної скарги прогалина в праві, адже конституційні права і свободи можуть зазнавати порушень не тільки внаслідок дій органів державної влади, а й бездіяльності. Метою статті є дослідження умов, за яких прогалина в праві може бути предметом конституційної скарги. Виокремлення питання прогалин у праві в окремий предмет дослідження відбувається в XVIII–XIX ст. у період народження модерної держави і системи права, коли на місце полінормативності домодерного суспільства приходить ідея законодавчої монополії держави. Крім того, у цей період стає наочним таке явище, як lacuna legis, або прогалина в праві. Адже законодавча монополія і мононормативність, властиві модерній державі, витіснили і маргіналізували інші нормативні порядки, якими послуговувалася домодерна юриспруденція. У статті здійснюється розрізнення між прогалинами права і прогалинами в праві. Прогалина права означає ситуацію ultra legem, тобто відсутність правового регулювання певних суспільних відносин. Натомість прогалина в праві охоплює два випадки: 1) “прогалини формулювання”, або “технічні прогалини”, коли відсутні нормативно-правові приписи у правовій системі, які суддя може використати для вирішення конкретної справи, або такі норми є неповними; 2) “аксіологічні”, або “оцінні”, прогалини, коли наявне правоположення не є належним, задовільним чи справедливим. Прогалини права не можуть внаслідок самої своєї природи бути предметом конституційного контролю і, відповідно, предметом конституційної скарги. Однак прогалини в праві мають бути предметом конституційного контролю за конституційними скаргами. Адже в такому разі йдеться як про якість “закону” загалом, так і про дотримання державою своїх позитивних обов’язків зокрема. І тому прогалини в праві, будь-то аксіологічні чи технічні (явні, теологічні, колізійні чи реальні) можуть бути предметом конституційної скарги, якщо їх наслідком є порушення будь-якого з прав і свобод, гарантованих розділом ІІ Конституції України. Оскільки визначення змісту закону і, відповідно, прогалин в законі неможливе без звернення до судової практики, поняття “закон” для цілей ст. 1511 Конституції України має включати і практику його застосування судами. Зміст “закону” для цілей цієї статті має визначатися відповідно до тлумачення, яке надається йому судом. У цьому, власне, й полягає один із важливих мотивів встановлення вимоги щодо вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту. Прогалини в праві є саме тим мостом, який із точки зору юридичної техніки й аргументації пов’язує конституційні права і свободи та позитивні обов’язки держави для цілей конституційної скарги. Для цілей дієвості конституційного права на конституційну скаргу, гарантованого ст. 55 Конституції України прогалини в праві не тільки можуть бути предметом конституційної скарги, а й становлять той юридичний механізм, який поширює конституційний контроль на позитивні обов’язки держави через механізм конституційної скарги.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Колізійне регулювання"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями