Статті в журналах з теми "Коло оперативне"

Стаття присвячена аналізу функціональних особливостей людини як складника оперативно-роз-шукової характеристики кримінальних правопорушень. Актуалізація дослідження зумовлена тим, що сполучною ланкою комплексу ознак оперативно-розшукової характеристики певного виду кримі-нальних правопорушень виступає агентурно-оперативний складник. При цьому науковці-дослідники у галузі кримінального права, кримінології, криміналістики залишають поза увагою факт застосу-вання негласних форм і методів, які здебільшого використовуються у процесі оперативно-розшукової діяльності, а тому окремі елементи кримінального правопорушення саме з позиції застосування вказаних форм і методів вони не розглядають. Усунути цю прогалину покликана оперативно-розшукова характеристика кримінальних правопорушень, складовим елементом якої повинна бути інформація оперативно-розшукового характеру. Під час дослідження функціональних особливостей людини як складника оперативно-розшуко-вої характеристики кримінальних правопорушень зроблені такі висновки: 1) дослідження й вивчення навичок і функціональних особливостей людини служить основою для висунення версій про особу, яка вчинила кримінальне правопорушення або іншим чином причетна до його вчинення, що дозво-лить істотно звузити коло розшуку осіб або об’єднати в одне провадження кримінальні провадження про злочини, що мають ознаки серійності; 2) під час формування висновку щодо причетності особи до вчинення кримінального правопорушення на підставі дослідження її навичок та функціональних особливостей має враховуватися сукупність інформації, отриманої під час комплексного проведення оперативно-розшукових заходів, складання психологічного портрета, перевірки за базами оператив-них та криміналістичних обліків, провадження експертних досліджень.

Стаття присвячена комплексному дослідженню провідних напря- мів оперативно-бойової діяльності радянських спецслужб на терито- рії України з метою виявлення їх внеску у відсіч нацистським агресорам та сприяння Діючій армії. В основу публікації покладено раніш недоступ- ні широкому колу дослідників документи органів НКВС-НКДБ з фондів Галузевих державних архівів СБ України та МВС України. Висвітлю- ються контррозвідувальна, зафронтова розвідувально-диверсійна робо- та органів НКВС-НКДБ УРСР, подаються основні результати діяльно- сті спецслужби у протиборстві із агресорами. Автор зосереджує увагу на спрямованості й змісті саме тих напрямів оперативно-бойової діяль- ності органів НКВС-НКДБ, котрі найбільшою мірою сприяли військово- му розгрому агресорів та визволенню України (одного із провідних ТВД Другої світової війни) й країн Східної Європи від нацизму. Ключові слова: розвідка, контррозвідка, розвідувально-диверсійна діяльність, спецслужби, безпека, оперативне мистецтво спецслужб

Мета дослідження – визначення ранніх діагностичних предикторів генітоуринарного синдрому на основі оцінки частоти і структури урогенітальної дисфункції у віддаленому періоді після гістеректомії, виконаної з приводу міоми матки. Матеріали та методи. Під нашим спостереженням протягом 5 років перебували 100 жінок у віці від 40 до 50 років, які перенесли радикальне оперативне втручання із приводу міоми матки, де у 40 жінок було проведено гістеректомію із трансабдомінальним доступом, у 30 пацієнток – класичну трансвагінальну гістеректомію і у 30 – LAVH. Результати дослідження та їх обговорення. Із 58 пацієнток з урологічними порушеннями у 44,8 % дизуричні прояви були діагностовані у випадку трансабдомінальної гістеректомії, у 27,6 % – у випадку трансвагінальної гістеректомії і у 10,3 % спостережень – у випадку трансвагінальної гістеректомії, асоційованої із лапароскопічним доступом. Слід відмітити, що частка проявів цистуретриту у випадку гістеректомії зростала до п’ятого року після оперативного оздоровлення у 3,0 рази – з 7,0 до 21,0 %, найбільш вагомо у пацієнток після абдомінальної гістеректомії. Такі урологічні прояви, як полакіурія, неповне спорожнення сечового міхура, стресова інконтинентація та імперативне нетримання сечі, продемонстрували найвищий ступінь тяжкості також у пацієнток після трансабдомінальної і класичної трансвагінальної гістеректомії з давністю оперативного лікування 5 років і більше, найменший ступінь було верифіковано у випадку лапароскопічної гістеректомії. Аналогічно, найбільш низькі результати за всіма доменами опитувальника сексуальної дисфункції встановлено у групі з гістеректомією із трансабдомінальним та класичним трансвагінальним доступом, де діагностовано занижену сексуальну функцію порівняно зі здоровою популяцією (< 27 балів у 22,5 та у 36,7 % випадків відповідно). Висновки. Таким чином, кожна третя пацієнтка до п’ятого року моніторингу після гістеректомії відмічала неспроможність тазового дна та ознаки цисто-ректоцеле І–ІІ ступенів, синдром релаксації тазового дна, а ступінь вираження генітоуринарних розладів напряму залежав від оперативних технік, віку, коли було проведено оперативне лікування, та ступеня гіпоестрогенії.

Освітня сфера – одна із перших, яка відчула глобальні зміни у звичному світовому порядку й вжила кардинальних заходів в організації та реалізації своєї діяльності. Йдеться про стрімкий й масовий перехід освітніх інституцій на дистанційні форми навчання. Дистанційне навчання широко використовує комп’ютерні навчальні програми різного призначення та створює за допомогою сучасних навчального матеріалу та спілкування. Як ілюстрація зазначеного – спосіб дистанційного навчання курсантів у розробці графічних оперативно-службових документів. Цей спосіб дистанційного навчання ґрунтується на відомому підході тактико-стройового виду занять, де передача знань і умінь здійснюється послідовною розповіддю (обговоренням), показом та подальшим удосконаленням (використанням при вирішенні практичних завдань). Найбільші труднощі у поясненні нового графічного матеріалу виникають за умови, коли необхідно детально розкрити порядок нанесення умовних знаків й відповідно пояснювальних написів до них. Показ послідовності відображення модульних блоків умовних знаків, які передбачені для використання у Державній прикордонній службі, керівником практичного заняття, передбачений особистим здійсненням з використанням кольорових ручок та офіцерської лінійки на роздрукованому бланку графічного документа. Коли це проводиться в аудиторії, то процес пояснення графічної, візуальної інформації не викликає особливих труднощів, усі процедури зрозумілі та доступні й курсанти мають можливість одночасно відстежувати та переносити ці відомості на свої бланки. Практичне використання сервісів й дистанційна організація навчання показали низку труднощів в організації навчання й формування професійних компетентностей під час розгляду порядку опису обстановки на оперативно-службових документах за допомогою умовних знаків та скорочень. Створення та підтримка сприятливого мікроклімату всередині навчальної групи за рахунок керування пізнавальними і соціальними процесами є однією із завдань викладача.

В статті авторами проаналізовано та надано рекомендації, щодо процесів планування оперативно-службової діяльності Державної прикордонної служби України. Концептуальними і стратегічними документами держави визначено зміни щодо застосування сил прикордонного відомства в сучасних умовах. Існуючі форми оперативно-службової діяльності набувають нового змісту. На Державну прикордонну службу України, як правоохоронний орган спеціального призначення, покладаються нові завдання щодо захисту державного кордону. У зв’язку з цим система управління Державної прикордонної служби України зазнає суттєвих змін. Розширюється коло завдань резервів Державної прикордонної служби України. Створюються мобільні, ефективні, оснащені сучасним озброєнням, військовою та спеціальною технікою прикордонні Спеціальні сили, що будуть забезпечувати своєчасне реагування на виклики та загрози прикордонній безпеці України, використовуючи раціонально наявний потенціал (спроможності). Постає нагальна необхідність сумісності системи планування з системою, яка прийнята у Збройних Силах України та НАТО на основі спроможностей. Запровадження в діяльність Державної прикордонної служби України планування оперативно-службової діяльності на основі спроможностей дасть змогу значно покращити якість планування, підвищити здатність Державної прикордонної служби України до виконання завдань в сфері забезпечення безпеки державного кордону. Виконання даних заходів, спільно з іншими складовими сектору безпеки та оборони, забезпечить активну участь України в реалізації Спільної безпекової та оборонної політики ЄС та співробітництві з НАТО для забезпечення виконання вимог набуття повноправного членства в Північно-Атлантичному Альянсі.

Проведений аналіз науково-методичного апарату планування оперативно-службової діяльності Державної прикордонної служби України показав, що окремі методики, які застосовуються в інших військових формуваннях та правоохоронних органах можуть бути застосовані для обґрунтування оперативно-службових дій підрозділів Державної прикордонної служби України. Це можливо у випадках коли дії елементів службового порядку та прикордонних нарядів підрозділів Державної прикордонної служби України подібні до дій підрозділів інших військових формуваннях та правоохоронних органів. В основу штабних методик Державної прикордонної служби України покладено оперативно-тактичні розрахунки. Методики, що розглядалися, в основному орієнтовані на відносно визначені вхідні дані, однак в умовах гібридних дій противника та порушників державного кордону ці методики є неадекватними реальним процесам. Таким чином, постає питання про системний перегляд науково-методичного апарату планування оперативно-службових дій підрозділів Державної прикордонної служби України. В основу яких має бути покладено аналіз сценаріїв дій противника, визначення ситуацій, що складають ці сценарії, визначення необхідних спроможностей для реагування на ситуації, оцінку наявних спроможностей, визначення заходів щодо створення (нарощування) необхідних спроможностей. Метою систематизації науково-методичного апарату планування оперативно-службових дій підрозділів Державної прикордонної служби України є вирішення завдань формування та раціонального розподілу завдань сил та засобів (підрозділів) різних відомств, визначення необхідних ресурсів (розподіл наявних ресурсів), визначення способів виконання завдань, способів взаємодії (як варіанту поєднання потенціалів, ресурсів, спроможностей, способів виконання завдань) одночасно на декількох територіально розподілених об’єктах (районах).

Інститут юридичної відповідальності є наріжним каменем будьякої галузі права. Не виняток і господарсько-правова відповідальність як інститут господарського права, який, незважаючи на своє значення у сфері захисту прав та інтересів учасників господарських відносин, не набув належного висвітлення у наукових дослідженнях. Метою статті є розкриття особливостей господарсько-правової відповідальності й застосування господарських, оперативно-господарських та адміністративногосподарських санкцій до учасників господарських відносин. Розкриваються особливості господарсько-правової відповідальності, головною з яких є сфера застосування, що зумовлює як підставу застосування заходів зазначеної відповідальності (господарське правопорушення), так і коло суб’єктів господарсько-правової відповідальності, якими є учасники відносин у сфері господарювання. Відмінними ознаками господарсько-правової відповідальності є: потерпання учасника господарських відносин від несприятливих економічних наслідків не лише майнового, а й організаційного характеру; застосування до правопорушника, крім гос подарських, оперативно-господарських та адміністративно-господарських санкцій, а також можливість визначення розміру штрафних санкцій у внутрішньогосподарських відносинах; встановлення видів та розмірів (у випадку їхнього визначення) гос подарських, оперативно-господарських та адміністративно-господарських санкцій переважно (а щодо останніх – виключно) законом; позасудовий порядок (процедура) реалізації окремих видів господарсько-правової відповідальності. Зроблено висновок, що норми Господарського кодексу України (ГК України) загалом відображають особливості господарсько-правової відповідальності як одного з видів юридичної відповідальності та особливості застосування таких заходів господарсько-правової відповідальності, як оперативно-господарські та адміністративно-господарські санкції, а також визнання боржника банкрутом. Водночас підкреслюється, що ГК України в частині регулювання відносин господарсько-правової відповідальності потребує певних змін і пропонуються основні з них. Зазначається, що проблеми господарсько-правової відповідальності потре бують подальших наукових досліджень із тим, щоб на основі кращих напрацювань вітчизняної та зарубіжної юридичної науки і практики створити сучасну теорію господарсько-правової відповідальності, адекватну існуючим умовам ринкової економіки.

Предметом вивчення в статті є необхідно достатній функціонал роботи з геопросторовими даними. Метою є визначення переліку та загального функціоналу геоінформаційних ресурсів для здійснення геоінформаційної підтримки та ведення геопросторового аналізу. Завдання: визначити базовій набір геоінформаційних ресурсів який є мінімально необхідним для забезпечення геоінформаційної підтримки та ведення геопросторового аналізу; визначити загальний функціонал типових геоінформаційних ресурсів базового набору, який необхідний для забезпечення геоінформаційної підтримки та ведення геопросторового аналізу. Використовуваними методами є: методи статистичного аналізу, методи оптимізації, методи моделювання, методи побудови складних систем Отримані такі результати. Встановлено, що актуальним є питання створення такого набору геоінформаційних ресурсів, який би на мінімально достатньому рівні задовольняв потреби у геоінформаційній підтримці та забезпечив максимальну ефективність побудованої геоінформаційної системи. Встановлено, що існує геоінформаційні ресурсі, які затребувані у бідь-якій сфері діяльності, а їх функціонал роботи з геопросторовими даними від неї не залежить. Визначено наступний базовий набір типових геоінформаційних ресурсів: геоінформаційні ресурси, які призначені для збору, систематизації та накопичення базового набору геопросторових даних; геоінформаційні ресурси, які призначені для збору, систематизації, накопичення та відображення геопросторових даних та іншої інформації про об’єкти, які розташовані на певній території (акваторії); геоінформаційні ресурси, які призначені для відображення оперативної інформації (новини, події, розвідувальні дані, тощо) на визначній карті з прив’язкою до місцевості або об’єкту, яких стосується ця інформація. Також, визначено загальний функціонал цих ресурсів. Висновки. Визначений базовий набір типових геоінформаційних ресурсів охоплює всі основні питання геоінформаційної підтримки та геопросторового аналізу. Такий підхід надає змогу, за умов можливості, необхідності та достатності отримання даних, мати оперативну поінформованість де?, що? і коли? відбувається і відбувалось та найповнішу інформацію про потрібні території та об’єкти на них. Можливість цих базових типових геоінформаційних ресурсів використовувати інформацію з баз даних, які не входять до складу ГІС і супроводжуються окремо або у складі інших інформаційних систем, унеможливлює дублювання цієї інформації та значно спрощує структуру власних баз даних ГІС.

Наведені дані дослідження ефективності препарату Гліатилін (холіну альфосцерат) у терапії гострого періоду черепно-мозкової травми (ЧМТ), забою головного мозку тяжкого ступеня з порушенням свідомості у випадку, коли оперативне втручання не показано, але є верифіковані контузійні вогнища з порушенням свідомості. У дослідження були включені 40 пацієнтів (28 чоловіків і 12 жінок) віком від 21 до 63 років (середній вік — 42 роки) із ЧМТ тяжкого ступеня. Пацієнти були розділені на 2 групи по 20 осіб (по 14 чоловіків та 6 жінок) за призначеною терапією. I група отримувала стандартизовану метаболічну, протинабрякову, антибіотикотерапію та ноотропну терапію. II група — таку ж терапію, доповнену Гліатиліном у дозі 1000 мг/добу внутрішньовенно краплинно. На тлі проведеної фармакотерапії в динаміці відстежувалася її ефективність протягом усього курсу (14 діб) за шкалою коми Глазго, за даними епідурального сенсора внутрішньочерепного тиску та за даними спіральної комп’ютерної томограми головного мозку.

У статті наголошується, що розслідування злочи-нів, які вчиняються членами молодіжних неформаль-них груп (об’єднань), вимагає від слідчого (прокурора) використання всіх наявних у криміналістиці такти-ко-криміналістичних прикладних конструкцій, одні-єю з яких є тактична операція. Аналіз практики розслідування злочинів, що вчи-няються членами молодіжних неформальних груп (об’єднань), дозволяє виокремити три тактичні опера-ції, у проведенні яких може виникнути необхідність, зумовлена розвитком слідчої ситуації та специфікою злочинних проявів. Тактична операція «Захист свідка» притаманна розслідуванню групових злочинів, зокрема й розсліду-ванню кримінальної активності неформальної молоді. Слідчий (прокурор) ухвалює рішення про проведення зазначеної тактичної операції на підставі наявної ви-хідної інформації, якщо існує загроза життю, здоров’ю свідка (його близьких родичів), майну, репутації тощо. Зазначена тактична операція, під час розслідування аналізованої категорії злочинів, повинна передбачати: 1) проведення комплексу слідчих (розшукових) дій, оперативно-розшукових і організаційних заходів (це допит (допити) учасників кримінального провадження, окремі негласні слідчі (розшукові) дії, оперативно-роз-шукові заходи, подання запитів, клопотань, заяв до органів, установ тощо); 2) безпосереднє застосування заходів безпеки, передбачених Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримі-нальному судочинстві». Потреба у проведенні тактичної операції «Вста-новлення особи підозрюваного та його затриман-ня» виникає на початку досудового розслідування, коли слідчий володіє мінімальним об’ємом інформації щодо того, який злочин вчинено, а також припущення про причетність до нього молодіжного неформального угруповання. Структурними компонентами зазначе-ної тактичної операції під час розслідування злочинів, що вчиняються членами молодіжних неформальних груп (об’єднань), може бути: 1) затримання підозрюва-ного «по гарячих слідах» під час спроби приховатися від органів, які здійснюють досудове розслідування; 2) проведення негласних слідчих (розшукових) дій і оперативно-розшукових заходів для встановлення місця перебування чи мешкання підозрюваної особи; 3) огляд місця події; 4) допит свідка (свідків); 5) допит потерпілого (потерпілих); 6) проведення обшуку (об-шуків); 7) допит підозрюваного (підозрюваних). Ураховуючи резонансність кримінальної активнос-ті неформальної молоді, органи слідства в більш ніж 60% випадків стикаються з різноманітними формами протидії розслідуванню. Структурними компонентами тактичної операції «Нейтралізація протидії розсліду-ванню» можуть бути: проведення негласних слідчих (розшукових) дій і оперативно-розшукових заходів; проведення слідчих (розшукових) дій; ужиття заходів щодо безпеки учасників кримінального провадження; направлення запитів до різних підприємств, установ, організацій тощо; проведення прес-конференцій тощо.

Вступ. В умовах швидкої урбанізації зростає частка людей, що живуть у мегаполісах. Міський розвиток створює власний мікроклімат і свою неповторну циркуляцію повітряних мас. Автомобільний транспорт є найбільшим забруднювачем міста, кількість якого з роками зростає, особливо в сучасних умовах, коли він став більш доступним. У результаті цього його вплив на здоров’я людини стає відчутнішим. Міські каньйони є основною функціональною одиницею мегаполісу. Вивчення впливу міських каньйонів на екологічну ситуацію в умовах щільної забудови мегаполісу є надзвичайно актуальним завданням. Моделювання полів забруднення атмосферного повітря урбанізованих територій є надзвичайно складним завданням, оскільки структура міського розвитку нерівномірна. У зв’язку з цим у статті представлено безліч елементарних фрагментів – вуличних каньйонів з відповідними просторово-геометричними характеристиками. Практичне значення результатів полягає в оцінці та прогнозуванні стану атмосферного повітря в міських каньйонах. Мета. Метою роботи є моделювання й оперативна оцінка концентрації забруднюючих речовин вуличних каньйонах у проектах екологічного менеджменту мегаполісу. Результати. На основі запропонованої моделі визначено динаміку рівня забруднення атмосферного повітря міст транспортними потоками, установлено періоди доби, коли концентрація забруднюючих речовин досягає критичного рівня, перевищуючи гранично допустимі значення. Висновки. Запропонована модель дасть змогу моделювати рівень забруднення вуличних каньйонів міст, а також визначати критичні значення інтенсивностей транспортних потоків, при яких концентрація забруднюючих речовин перевищуватиме гранично допустимі значення. Отримані результати можуть бути використані для побудови прогнозу щоденного забруднення екосистем придорожнього простору й управління екологічним станом мегаполісу.

Актуальність. Остеохондроз хребта є однією з найбільш частих причин появи больового синдрому в спині та кінцівках. Методи лікування варіюють від лікувальної фізкультури та масажу до складних транспедикулярних фіксацій хребта з декомпресією спинного мозку та його корінців. У найскладніших випадках, незважаючи на адекватно проведене оперативне втручання, больовий синдром повертається з не меншою інтенсивністю. Метою нашої роботи було описати клінічний випадок лікування больового синдрому при поширеному остеохондрозі хребта з післяопераційним м’язово-тонічним синдромом. Результати. Хронічний біль не піддавався лікуванню нестероїдними протизапальними препаратами та прегабаліном, проте його ефективно купірували за допомогою техніки регіонарної анестезії: міжфасціальної блокади м’язів — випрямлячів спини. Основною складністю і небезпекою при проведенні блокади було те, що вже наявна в пацієнта металоконструкція змінила анатомічні орієнтири, а метал, з якого вона складалася, розсіював ультразвукові промені, тому зображення на моніторі ультразвукового апарату стало недостатньо якісним для безпечного та ефективного виконання регіонарної анестезії. Блокаду м’язів — випрямлячів спини було виконано під контролем цифрової рентгенографії. Висновки. Блокада м’язів — випрямлячів спини може бути використана для лікування болю незалежно від його етіології. Альтернативою ультразвукової навігації при проведенні блокад може бути цифрова рентгенографія, особливо в разі, коли ультразвукове дослідження є технічно складним чи неможливим.

У статті піднімається питання використання засобів невербальної комунікації до підозрюваних осіб, які дають можливість слідчому у тій чи іншій невербально-комунікативній слідчій ситуації під час допиту підозрюваної особи оперативно обрати найбільш розумний, правильний напрям його процесуальної і тактичної діяльності. Також невербально-комунікативна ситуація в широкому її розумінні дає змогу слідчому оперативно вирішувати тактико-діагностичні і частково процесуально-діалектичні завдання. Охарактеризовано таку першочергову слідчу розшукову дію, як допит, яка під собою розуміє інформаційний процес та має свою складну й багатоелементну структуру. Для досягнення цілей допиту необхідно правильно обрати тактику його проведення, що зводиться до використання певних тактичних прийомів, які сприяють одержанню більш докладної і повної інформації. Автором проаналізовано, що у низці випадків неправдиві показання можуть бути пов'язані з обмовлянням або самообмовою. За підозри на обмовляння необхідно обов'язково виявити характер взаємостосунків, розбіжності інтересів. Так, якщо допитуваний викривається у брехні іншою особою, яка також є учасником провадження, то перш ніж використовувати ці показання, слід з'ясувати їхні стосунки: як вони познайомились, чи не було між ними неприязні, сварок, чи немає підстав для обмовляння. Якщо є, то слід поміркувати про доцільність пред'явлення цих показань, якщо ж скаже, що стосунки нормальні, то є менш імовірною заява про обмовляння. Аргументовано, що поширеним випадком неправди з боку підозрюваного є повідомлення про своє алібі. Після того як допитуваний заявив про своє алібі, слідчий повинен конкретизувати його просторово-часові характеристики. З цією метою на стадії постановки запитань під час проведення допиту слідчому доцільно запропонувати підозрюваному самостійно записати до протоколу показання про алібі, скласти схему свого маршруту із зазначенням певних місць та часу, коли він там перебував. Під час допиту застосовується такий тактичний прийом, як деталізація показань. Підозрюваний, який заявив заздалегідь непідготовлене неправдиве алібі, зазвичай не має часу та можливості детально продумувати свої показання щодо узгодженості в деталях.

Доведено, що адміністративна процедура в діяльності СБУ щодо забезпечення критичної інфраструктури – це законодавчо визначена юридична конструкція послідовно здійснюваних дій, що закріплена адміністративно-процедурними нормами і спрямована на виконання позитивної діяльності щодо запобігання посяганням на об’єкти критичної інфраструктури. Сформульовано особливості зазначеної категорії з урахуванням суб’єкта її здійснення. Наголошено, що при здійсненні адміністративно-процедурної діяльності СБУ щодо охорони об’єктів критичної інфраструктури остання здебільшого є правообмежувальною та такою, що сьогодні не завжди має нормативно визначений стадійний характер, що пов’язано з необхідністю оперативно, без зволікань виявляти загрози і ризики, які впливають на функціональність та безпечність об’єктів критичної інфраструктури. Доведено, що сьогодні нормативного закріплення отримали лише адміністративні процедури охорони об’єктів інформаційної критичної інфраструктури СБУ. Це свідчить про те, що перелік об’єктів критичної інфраструктури, який наразі визначений проєктом Закону України «Про критичну інфраструктуру та її захист», є неповним, оскільки, по-перше, поза увагою залишився об’єкт інформаційної критичної інфраструктури, а по-друге – вимагає розширення кола повноважень СБУ щодо забезпечення охорони об’єктів критичної інфраструктури, особливо в діяльності, що стосується надання послуг у галузі енергетики, у сфері використання ядерної енергії, хімічної промисловості, оборонно-промислового комплексу, електронних комунікацій, у банківському та фінансовому секторах.

Предметом дослідження є методика розрахунку зон виявлення РЛС метрового діапазону, на формування якої істотно впливає Земля. Метою роботи є розробка та аналіз математичної моделі зони виявлення, яка узагальнює відому модель на випадок, коли антена РЛС не має фазового центру або він не збігається з початком обраної системи координат для розрахунку діаграми спрямованості антени. Модель базується на методі відбиттєвої трактовки і враховує особливості побудови антени. Випромінюючі елементи антени у вигляді хвильових каналів розташовані на двох поверхах, що дозволяє підбором висот поверхів і їх збудження сигналами з визначеними амплітудами і початковими фазами зменшити глибину провалів в діаграмі спрямованості в певних кутових секторах.. У таких антенах зазвичай відсутній фазовий центр, тому в математичній моделі зони виявлення враховані не тільки амплітудні, а й фазові характеристики антени. Це дозволило врахувати відмінності фаз полів у напрямках на ціль і точку відображення й уточнити результат інтерференції прямих і відбитих хвиль. Проведено розрахунки зон виявлення, що ілюструють вплив на їх параметри електричних властивостей землі, висот підйому антени і її нахилу відносно горизонту. Математична модель реалізована за допомогою доступного і простого комп'ютерного математичного пакета Mathcad. Комп'ютерна модель дозволяє при змінах конструкції антени або електричних параметрів Землі оперативно оцінювати зони виявлення та можливості їх управління для поліпшення умов виявлення цілей під певними кутами місця.

Мета роботи – проаналізувати сучасні наукові відомості про зв’язок передчасного розриву плодових оболонок (ПРПО) з внутрішньоутробними і материнськими інфекціями та особливості ведення недоношеної вагітності, ускладненої ПРПО. ПРПО ускладнює до 8 % усіх вагітностей і є основною причиною розвитку спонтанних передчасних пологів (ПП) в 30-51 %, а в терміні, коли ПП починаються до 26 тиж вагітності, частка ПРПО досягає 90-92 %. ПРПО в недоношеному терміні не завжди призводить до розвитку регулярної пологової діяльності, безводний період (БВП) може тривати дні й місяці, і це, зазвичай, веде до патологічного перебігу пологів, украй несприятливо впливає на материнський організм і на стан плода. Зважаючи на те, що у дітей, народжених раніше 34 тиж, гіпоплазія легень може призвести до неонатальної смертності, вичікувальна тактика в цьому терміні є виправданою, а після 34 тиж тривала вичікувальна тактика (12-24 год і більше) не показана. При ПП, ускладнених ПРПО, необхідно оцінювати ризики: 1) ризик вичікувальної тактики (пролонгація вагітності); 2) ризик активно-вичікувальної тактики (преіндукція, індукція пологів); 3) ризик активної тактики (оперативне розродження шляхом кесаревого розтину (КР), а також одночасно плодові ризики: недоношеність, неонатальний сепсис, легенева гіпоплазія, респіраторний дистрес-синдром (РДС), компресія пуповини, материнські ризики: передчасне відшарування нормально розташованої плаценти, розвиток хоріоамніоніту (ХА), післяродового ендометриту (ПЕ) і сепсису. Розвиток сепсису у новонароджених при ПРПО до 34 тиж вагітності статистично значущо частіший у жінок з позитивним результатом полімеразно-ланцюгової реакції на такі інфекційні агенти, як Ureaplasma, Mycoplasma hominis, Chlamydia trachomatis і з клінічними ознаками ХА.

Описано принципи валідації та верифікації методик вимірювання геометричних розмірів в умовах виробництва. Зазначається, що виготовлена деталь перевіряється за допомогою вимірювального пристрою і порівнюється з еталоном з метою перевірки специфікацій розмірів та геометричних характеристик (фактичний розмір і допуск), а потім відхилення обчислюються та відображаються. Представлена модель налаштування процесу перевірки в якій схематично наведено всі етапи верифікації. Сформовано визначення основних понять, так валідація – верифікація, при якій встановлені вимоги пов'язані з передбачуваним використанням; валідація методик вимірювань – це процес підтвердження, через приведення об'єктивних доказів, як правило, отриманих експериментальним шляхом, того, що методику можна використовувати для певного призначення, а верифікація – надання об'єктивних доказів того, що даний об'єкт повністю відповідає встановленим вимогам. Математично обґрунтовано принцип формування вимірювальної величини та комбінованої стандартної невизначеності. Описано метод Монте-Карло, який зазвичай використовується для наближення статистичної поведінки вимірюваної величини в ситуаціях, коли функцію вимірювання неможливо знайти безпосередньо. Наведено модель налаштування комп’ютерної результуючої системи геометричних вимірів та описано концептуальну основу для перевірки моделі системи геометричних вимірів, яка включає п’ять типів дійсності (концептуальний, логічний, типовий, експериментальний, оперативний). Зазначено, що довгострокові переваги використання перевіреної моделі для доповнення фізичного вимірювання повинні бути збалансовані із витратами, пов'язаними з розробкою моделі та моделлю вимірювання геометричних розмірів в умовах виробництва.

Описано принципи валідації та верифікації методик вимірювання геометричних розмірів в умовах виробництва. Зазначається, що виготовлена деталь перевіряється за допомогою вимірювального пристрою і порівнюється з еталоном з метою перевірки специфікацій розмірів та геометричних характеристик (фактичний розмір і допуск), а потім відхилення обчислюються та відображаються. Представлена модель налаштування процесу перевірки в якій схематично наведено всі етапи верифікації. Сформовано визначення основних понять, так валідація – верифікація, при якій встановлені вимоги пов'язані з передбачуваним використанням; валідація методик вимірювань – це процес підтвердження, через приведення об'єктивних доказів, як правило, отриманих експериментальним шляхом, того, що методику можна використовувати для певного призначення, а верифікація – надання об'єктивних доказів того, що даний об'єкт повністю відповідає встановленим вимогам. Математично обґрунтовано принцип формування вимірювальної величини та комбінованої стандартної невизначеності. Описано метод Монте-Карло, який зазвичай використовується для наближення статистичної поведінки вимірюваної величини в ситуаціях, коли функцію вимірювання неможливо знайти безпосередньо. Наведено модель налаштування комп’ютерної результуючої системи геометричних вимірів та описано концептуальну основу для перевірки моделі системи геометричних вимірів, яка включає п’ять типів дійсності (концептуальний, логічний, типовий, експериментальний, оперативний). Зазначено, що довгострокові переваги використання перевіреної моделі для доповнення фізичного вимірювання повинні бути збалансовані із витратами, пов'язаними з розробкою моделі та моделлю вимірювання геометричних розмірів в умовах виробництва.

Розглядається гідро-вітроенергетична установка, у якій залежно від добових потреб електроенергії та природніх коливань напору води і сили вітру оперативно здійснюється регулювання ефективності виробленої електроенергії за рахунок ситуативного використання енергії вітрогенератора. Встановлено, що стихійні зміни параметрів енергоносіїв негативно впливають на техніко-економічні показники енергообладнання. Внаслідок цього втрати і собівартість електроенергії суттєво зростають. Підтверджено, що залежність собівартості виробництва електроенергії від числа годин використання встановленої потужності енергоустановки оцінюється коефіцієнтом екстенсивного використання Кекс, коефіцієнтом інтенсивного використання Кінт та коефіцієнтом інтегрального використання Кін = Кекс × Кінт . Запропонована схема гідро-вітроенергетичної установки, в якій механічно об’єднані процеси виробництва електроенергії через використання сили вітру і напору води. Механічно об’єднуючи (для спільного регулювання) процеси виробництва електроенергії в одній гідро-вітроенергетичній установці, можна підвищити ступінь використання встановленої потужності міні-ГЕС за рахунок збільшення тривалості безперервної роботи з максимально високим ККД. Ступінь використання встановленої потужності міні-ГЕС зростає за рахунок збільшення тривалості безперервної роботи з максимально високим ККД. У нічний період гідрогенератор з турбіною може використовуватися як насос для накопичення води у водоймищі і її подальшого використання в денний максимум навантаження. Підвищення ефективності роботи таких установок буде відчутним, коли один з генераторів буде здатний підсилювати механічною або (і) електричною енергією потужність іншого, забезпечуючи більший ступінь їх використання. Розглянуто і проаналізовано різні варіанти механічного управління роботою гідро-вітроенергетичної установки при можливих змінах напору води чи (і) вітру. Подано висновки та перспективи подальших досліджень висвітленої проблеми.

Мета дослідження – оцінка власних результатів лікування хворих із грижами стравохідного отвору діафрагми шляхом лапароскопічної круроррафії, фундоплікації за Nissen. Матеріал і методи. За допомогою лапароскопічної технології проліковано 100 пацієнтів із грижами стравохідного отвору діафрагми в період з 2011 по 2018 рік у клініці Державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами. Серед них було 67 жінок і 33 чоловіки. Середній вік склав 55,3±1,3 року. Результати. Усі пацієнти пройшли обстеження в повному обсязі на передгоспітальному етапі. Діагноз підтверджували на підставі клінічних даних і результатів додаткових методів обстеження (фіброгастродуоденоскопія, комп’ютерна томографія, рентгеноскопія стравоходу та шлунка з використанням контрастної речовини). Госпіталізацію проводили в день виконання оперативного втручання. В усіх випадках виконано круроррафію, фундуплікацію за Nissen. Тривалість операції в середньому складала 150±4,6 хв. У 12 випадках подовження тривалості операції було пов’язано з виконанням симультанних операцій (у 9 випадках – холецистектомії, в 3 випадках – лапароскопічної пластики пупкової грижі). В ранній поопераційний період ускладнення зафіксовано в 1 випадку, коли виникла потреба в повторному оперативному втручанні через непрохідність стравоходу. Активацію пацієнтів проводили з першої доби. У переважній більшості випадків поопераційний період перебігав без ускладнень. Явища дисфагії спостерігали в 2 пацієнтів за умов швидкого відновлення фізіологічного харчування. Середня тривалість перебування у стаціонарі склала 3,3±0,1 доби. За період подальшого спостереження (від 1 місяця до 7 років) виявлено 2 випадки рецидиву захворювання; одна 1 пацієнтка відмовилася від повторної операції, іншій проведено повторне оперативне втручання. Висновок. Операцію в обсязі круроррафії, фундоплікації за Nissen можна вважати операцією вибору в лікуванні пацієнтів із грижами стравохідного отвору діафрагми.

На базі аналізу процесуального статусу слідчого, керівника органу досудового розслідування і співробіт-ника оперативного підрозділу обґрунтовується обов’яз-кова участь цих владних суб’єктів досудового розслі-дування на стороні обвинувачення під час реалізації процесуальної функції обвинувачення в її початковій (досудовій) формі. Визначено, що діяльність слідчого, керівника органу досудового розслідування і співро-бітника оперативного підрозділу спрямована виключ-но на встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення з послідуючим її викриттям у цьому правопорушенні, тобто їх кримінальна процесуальна діяльність за своїм змістом має суто обвинувальний характер. Доведено, що діяльність слідчого, пов’язана з виявленням доказів для підозри певної особи у вчи-ненні кримінального правопорушення, обґрунтуван-ням підозри, встановленням підстав для застосування до підозрюваного процесуальних заходів забезпечення кримінального провадження, викриттям підозрювано-го у вчиненні кримінального правопорушення, за своїм характером і змістом є обвинувальною і він обґрунто-вано зарахований законодавцем до сторони обвинува-чення, очолюваної прокурором. Наголошено, що ке-рівник органу досудового розслідування обґрунтовано зарахований законодавцем до сторони обвинувачен-ня, бо коло наданих йому повноважень дає йому змо-гу, з одного боку, здійснювати організацію досудово-го розслідування, а з іншого – брати активну участь на стороні обвинувачення, бо він має пряме відношен-ня як до забезпечення швидкого і повного розкриття кримінальних правопорушень, так і до викриття осіб, які їх вчинили. З’ясовано, що співробітники опера-тивних підрозділів, визначених ст. 41 КПК України, правоохоронних органів держави також обґрунтовано зараховані законодавцем до сторони обвинувачення, бо специфіка їхніх процесуальних правовідносин з проку-рорами і слідчими та характер процесуальних повнова-жень під час виконання письмових доручень свідчать про обвинувальну направленість їхніх процесуальних дій. Зроблено висновок, що на сьогодні стосовно обви-нувальної діяльності співробітників оперативних підрозділів є багато дискусійних проблем, що вимагають їх вирішення як на теоретичному, так і законодавчому рівнях.

Метою дослідження є розкриття особливостей законодавчого регулювання правових засад організації та діяльності органів зовнішньої розвідки України на основі порівняльного аналізу із законодавчим забезпеченням функціонування розвідувальних органів Російської Федерації. Наукова новизна полягає у тому, що вперше на основі юридичної компаративістики проаналізовано правове регулювання організації та діяльності органів зовнішньої розвідки України та РФ. Досліджено чинники, що спонукали законодавців зазначених країн прийняти законодавчі акти у сфері розвідувальної діяльності. Показано відмінності у правових приписах стосовно діяльності розвідок двох держав за цілями, завданнями, сферами застосування методів, сил і засобів. Визначено, які положення законодавства РФ про зовнішню розвідку можна врахувати для удосконалення вітчизняного законодавства. Висновки. За результатами дослідження виділено основні позитивні моменти у національному законодавстві, а саме: наявність двох фундаментальних законодавчих актів, що регулюють діяльність розвідувальних органів. Це Закони України «Про розвідувальні органи України» та «Про Службу зовнішньої розвідки України». Російський законодавець обмежився прийняттям лише одного Закону «Про зовнішню розвідку», фактично залишивши без правового регулювання за багатьма аспектами діяльність окремого незалежного розвідувального органу, яким є СЗР РФ; визначення правовими приписами основних категорій розвідувальної діяльності (розвідувальна діяльність, розвідувальна інформація, розвідувальні органи, спеціальна розвідка), чого немає у російському законодавстві; визначення для розвідувальних органів широкого кола завдань, у тому числі з правоохоронною спрямованістю. Натомість у Законі РФ «Про зовнішню розвідку» немає завдань щодо участі розвідки у боротьбі з тероризмом, міжнародною організованою злочинністю, незаконним обігом наркотиків, незаконним обігом зброї та технології її виробництва, нелегальною міграцією тощо; надання права на використання методів і засобів оперативно-розшукової діяльності для отримання розвідувальної інформації. Відповідно до російського законодавства оперативно-розшукові заходи здійснюються виключно для забезпечення власної безпеки. До основних позитивних моментів російського законодавства можна віднести: надання зовнішній розвідці при власному ліцензуванні і сертифікації права на придбання, розроблення (за виключенням криптографічних засобів захисту), створення, експлуатацію інформаційних систем, систем зв’язку та систем передачі даних, а також засобів захисту інформації від витоку по технічних каналах; визначення правовим приписом положення про те, що співробітники розвідки не можуть мати подвійного громадянства (підданства) і підлягають обов’язковій державній дактилоскопічній реєстрації; наявність правового положення про те, що особа, яка надає конфіденційну допомогу органу зовнішньої розвідки РФ і не є громадянином РФ, може бути прийнята, за її бажанням та клопотанням, до громадянства РФ у порядку, який визначений федеральними законами. У законодавстві обох держав, окрім позитивних моментів, також є й спірні законодавчі положення, виявлення і дослідження яких, а також удосконалення у подальшій законотворчій діяльності значно покращить функціонування всієї розвідувальної спільноти в Україні.

Спадкоємців не завжди задовольняє зміст заповіту, тому вони звертаються до суду із позовом про визнання заповіту недійсним, посилаючись на порушення закону при його посвідченні. Метою статті є з’ясування особливості процедури посвідчення заповіту нотаріусом, визначення методологічних засад дослідження та напрямів удосконалення законодавства. Головна особливість цієї нотаріальної дії полягає у тому, що при виникненні спору особа, яка її вчинила, вже відсутня. Зазначено, що при посвідченні заповіту нотаріус зобов’язаний: встановити особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії; перевірити її дієздатність і здатність розуміти значення своїх дій; з’ясувати дійсні наміри особи відносно долі свого майна; ознайомити з правами заповідача; роз’яснити правові наслідки складання заповіту; ознайомити з межами заповідального волевиявлення; викласти текст заповіту відповідно до волі заповідача, оголосити заповіт та посвідчити його. Виявлено певну неузгодженість між окремими нормативними актами щодо переліку документів, які дають змогу нотаріусу встановити особу заповідача. Аргументується пропозиція щодо внесення відповідних змін у законодавство, які б дали нотаріусу можливість оперативно перевірити наявність чи відсутність судового рішення щодо визнання заявника недієздатним. Обґрунтовується, що важливим доказом адекватності поведінки заповідача може бути відеозапис вчинення цієї нотаріальної дії. Введення відеофіксації підвищить міру захисту укладених заповітів від їх оскарження і визнання недійсними у тих випадках, коли заповіти укладають особи похилого віку чи з певними фізичними вадами. Виявлені характерні порушення при посвідченні заповіту, які можуть стати підставою для визнання його недійсним. З метою уніфікації нотаріальної практики пропонується розробити методичні рекомендації щодо посвідчення, зміни та скасування заповітів, прийняття на зберігання секретного заповіту та процедури його оголошення.Обґрунтовується необхідність внесення змін у ч. 4 ст. 1254 Цивільного кодексу України щодо правових наслідків, які настають при визнанні недійсним нового укладеного заповіту.

Іванський А. Й. М’яке право в системі джерел фінансового права України. - Стаття. У статті розглянуто систему джерел фінансового права України й визначено м’яке право як один із ре­гуляторів фінансових правовідносин. Установлено, що джерела фінансового права - це форми вираження правових приписів через нормативні акти як результат діяльності компетентних органів держави, які вста­новлюють чи санкціонують правові норми, обов’язкові для сторін фінансових правовідносин, що становлять предмет фінансового права. Визначено, що м’яке право як джерело фінансо­вого права містить рішення, резолюції міжнародних фінансових організацій, що мають рекомендаційний характер, політичні домовленості, які впливають на регулювання фінансових правовідносин і модельне законодавство, котре може бути застосовано в регулю­ванні фінансових правовідносин. Досліджено, що норма м’якого права, як і внутріш­ньодержавна правова норма, по суті встановлює певну модель чи стандарт відповідної поведінки суб’єктів міжнародного права й без механізму її імплементації на національному рівні є лише фікцією. М’яке пра­во може бути імплементованим до національного законодавства за допомогою матеріальної інкорпора­ції, коли положення вводяться у внутрішньодержавне право через нормативно-правові акти. Розглянуто, що використання норм м’якого права в регулюванні фінансових правовідносин на національному рівні опосередковано тим, що м’яке право здатне оперативно розв’язувати фінансові про­блеми, що виникають, стимулюючи водночас нор- мотворчу діяльність міжнародних організацій і дер­жав на рівні укладення політичних домовленостей спрощеним механізмом санкціонування, моніторингу й нагляду за дотриманням м’якого права, одночасною гармонізацією фінансового законодавства й збережен­ням суверенітету держави у сфері фінансово-правового регулювання. Виокремлено варіанти значення актів м’якого пра­ва, які й визначають їхнє місце в європейській системі джерел права, зокрема такі як: необов’язкова допомога під час інтерпретації, обов’язкова допомога під час ін­терпретації та забезпечення послідовної інтерпретації.

Постійною проблемою для суддів першої інстанції є проблема судової правотворчості щодо тлумачення норм права стосовно випадків, коли спірні правовідносини не врегульовані законом чи не мають відповідної точності, а тому їхнє урегулювання здійснюється на основі закону, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за їхньої відсутності – за допомогою тлумачення процесуальних принципів, способів захисту тощо, беручи до уваги інші загальні засади законодавства (аналогія права). Водночас невід’ємною складовою для судової правотворчості як у сфері аналогії закону, так і у сфері аналогії права є наявність стандарту доказування, який формується судом при його комплексному дослідженні всіх засобів доказування, які були надані сторонами. Оскільки ці дві процесуальні категорії завжди перебувають у взаємозв’язку, то відсутність такої взаємозалежності унеможливлює висновок щодо юридичної кваліфікації спірних правовідносин. Таким чином, на основі стандарту доказування, за відсутності чи казуїстичності або суперечливості норм матеріального права, суд може здійснити точне тлумачення подібних до спірних правовідносин норм права, розширяючи їхній зміст, яким і охоплюється вся суть спірних правовідносин, а за відсутності наближених до спірних правовідносин норм права – може розглянути справу по суті, даючи спірним правовідносинам відповідну юридичну кваліфікацію. Сьогодні надстрімкий розвиток суспільних, наукових, технічних, технологічних відносин об’єктивно не дає можливості законодавцю врегулювати всі без винятку правовідносини нормами права чи оперативно внести зміни до таких норм. Це означає, що проблема судової правотворчості в судах першої інстанції і невід’ємної його частини – стандарту доказування, буде посилюватися, оскільки норми права доволі швидко “старіють”. Метою статті є дослідження теоретико-правових аспектів як судової правотворчості, так і стандарту доказування у судах першої інстанції та їхній взаємозв’язок у сфері застосування аналогії права та аналогії закону з урахуванням тих тенденцій, які формуються у суспільстві та правосудді сучасної України.

Вступ. Сучасні турбонагнітачі суднових дизельних двигунів мають високий коефіцієнт підвищення тиску в компресорі – до 5 і вище. Вони створюють високий тиск наддувочного повітря, тим самим забезпечуючи високу питому потужність і високоефективну роботу суднового двигуна з низьким викидом оксидів вуглецю та сажі. Серед іншого, висока економічність дизельних двигунів MAN MC і MAN ME з фактичною питомою витратою палива на рівні 160–170 г/ кВт·год забезпечується високим тиском наддувочного повітря. При зниженні ефективності роботи турбонагнітача, потужність і економічність дизельного двигуна швидко знижуються, а рівень викидів оксидів вуглецю та сажі зростає. Допустимий рівень шкідливих викидів при експлуатації суднових дизельних двигунів обмежений чинними вимогами Міжнародної морської організації. Оскільки переважна більшість морських транспортних суден різного класу має дизельні двигуни, питання їх ефективної та безпечної експлуатації є безумовно актуальним. У статті представлено метод віброакустичної діагностики турбокомпресора суднового дизельного двигуна в умовах експлуатації, коли необхідно оперативно визначити миттєву частоту обертання турбокомпресора та рівня вібрації ротора. Метод полягає в аналізі віброакустичного сигналу, який формується компресором турбонагнітача під час роботи дизельного двигуна під навантаженням. Результати. Спектральний аналіз показує, що лопатки компресора генерують коливання, які завжди присутні в спектрі загальної вібрації турбонагнітача незалежно від його технічного стану. «Лопаткова» гармоніка, яка відповідає цим коливанням, в спектрі визначається за допомогою методу обмежень. Розрахована миттєва частота обертання турбокомпресора дозволяє проаналізувати амплітуду основної гармоніки в спектрі. Метод, представлений у статті, допомагає усунути спектральні витоки дискретного перетворення Фур’є (DFT), щоб оцінити амплітуду основної гармоніки. Подальший аналіз амплітуди основної гармоніки дозволяє ефективно оцінити рівень вібрації ротора турбокомпресора під час експлуатації. Метод можна застосувати на практиці за допомогою смартфона або комп’ютера, на якому встановлено спеціальне програмне забезпечення. Висновки. Запропонований метод може бути закладений в основу системи постійного моніторингу частоти і рівня вібрації турбокомпресора суднового дизельного двигуна.

У статті обґрунтовано актуалізацію загроз, пов’язаних з важливими державними об’єктами, що розташовані на території України. Відомо, що Національна гвардія України є одним з основних суб’єктів забезпечення безпеки даних об’єктів. Для успішного виконання покладеної на Національну гвардію України функції з охорони важливих державних об’єктів першочергове значення має вивчення факторів, що впливають на ступінь захищеності об’єктів охорони. Проведено класифікацію цих факторів за принципом об’єднання широкого кола факторів у групи. З використанням методу експертного оцінювання була визначена сукупність факторів, що впливають на ступінь захищеності важливих державних об’єктів. Встановлено, що основними фак-торами, які впливають на ступінь захищеності об’єктів охорони, є фактори групи мезорівня. До них належать: некеровані або слабокеровані фактори (рівень складності оперативної обстановки в районі виконання завдань, тривалість виконання завдань бойової служби, рівень всебічного забезпечення, очікувані втрати сил та засобів в ході виконання завдань, рівень підготовки противника) і керовані фактори (чисельність сил та засобів охорони об’єктів, способи організації бойової служби та охорони об’єктів, рівень підготовки особового складу, обсяг службово-бойових завдань та бойової служби). З використанням методу апріорного ранжирування була визначена величина впливу на ступінь захищеності об’єктів охорони кожного із цих факторів. Результати проведення ранжирування показали, що найбільш суттєвий вплив на ступінь захищеності важливих державних об’єктів мають такі фактори: чисельність сил та засобів охорони об’єктів, рівень підготовки особового складу, обсяг службово-бойових завдань та бойової служби, способи організації бойової служби і охорони об’єктів. Наведено рекомендації щодо використання отриманих результатів у практичній діяльності органів військового управління Національної гвардії України і визначено напрями подальших досліджень.

Дієва система публічного управління у сфері праці здатна швидко, точно й ефективно реагувати на виклики сьогодення, суспільні запити та проблеми, є передумовою оздоровлення економіки нашої держави, успішної її участі в євроінтеграційних процесах. Вироблення і впровадження державної політики має здійснюватися на основі загальновизнаних міжнародно-правових стандартів у відповідній царині. Зі свого боку оцінювання державної політики України у сфері праці дає змогу встановити результативність роботи державних інституцій, ступінь задоволення ними потреб як працівників, так і роботодавців. Беручи це до уваги, у книгу першу “Загаль ні положення” нового Трудового кодексу України (ТК України) слід включити окрему главу – “Державна політика у сфері праці”, що об’єднає такі статті: “Мета державної політики у сфері праці”; “Основні завдання державної політики у сфері праці”; “Принципи державної політики у сфері праці”; “Пріоритети державної політики у сфері праці”; “Шляхи реалі зації пріоритетів державної політики у сфері праці”; “Суб’єкти державної політики у сфері праці”; “Механізми реалізації державної політики у сфері праці”; “Джерела фінансування державної політики у сфері праці”. Предмет трудового права є менш однорідним, ніж предмет цивільного права, у нього включені не тільки відносини, що носять приватний характер, а й, зокрема,відносини щодо нагляду й контролю за дотриманням законодавства про працю, що мають яскраво виражений публічно-правовий характер. Базовим кодифікованим законом із питань праці, що впорядкує максимально широке коло відповідних відносин, має стати новий ТК України. З його прийняттям мають зберегти чинність тільки ті законодавчі акти, які, окрім трудових і пов’язаних із ними відносин, врегламентовують й інші суспільні від носини. Договірні правові акти конкретизують, деталізують і розвивають загальні норми трудового законодавства щодо умов певного роботодавця. У цьому полягає головне їх призначення. Такий метод є гнучким і динамічним, що дає можливість оперативно реагувати на зміни економічної ситуації і брати до уваги особливості розвитку окремих регіонів, сфер економіки, професій, що, зі свого боку, зумовлюють особливості умов праці працівників, зайнятих на роботах у цих регіонах, галузях, за цими професіями. Підвищення ролі зазначеного виду правового впорядкування трудових відносин впливає й на централізовану правову регламентацію праці. Це виражається у збільшенні обсягу соціальнопартнер ських і локальних нормативних актів завдяки доповненню і конкретизації у них норм, які містяться в централізованому акті, що спричиняє зменшення обсягу змісту останніх.

Біологічний метод захисту культурних рослин від шкідників і хвороб заснований на використанні хижих і паразитичних комах (ентомофагів), хижих кліщів (акарифагів), нематод, птахів, ссавців і ін. для пригнічення або зниження чисельності шкідливих організмів (проти шкідників с.-г. культур), і біопрепаратів, заснованих на продуктах життєдіяльності мікроорганізмів (проти шкідників і хвороб с.-г. культур). Даний метод боротьби зі шкідниками й хворобами відрізняється тим, що абсолютно безпечний для навколишнього середовища й людини, а також має ряд переваг у порівнянні із застосуванням хімічних препаратів. Сучасні біологічні методи, застосовувані для захисту сільськогосподарських культур від шкідників, умовно діляться на наступні: а) застосування харчових і феромонних принад; б) зоологічний метод; в) застосування ентомофагів; г) препарати на основі продуктів життєдіяльності мікро й макроорганізмів. Використовуючи харчові принади, можна локалізувати шкідників у певному місці, де їх буде не складно знищити. Інший метод принад – застосування пасток з феромонами й атрактантами. Заснований цей метод боротьби з комахами на їхній здатності до комунікації за допомогою пахучих речовин, що виділяються спеціальними статевими залозами. Зоологічний метод – залучення на ділянку дрібних тварин і птахів, що харчуються шкідливими комахами, їх яйцями й личинками. Ентомофаги – корисні комахи, що харчуються комахами-шкідниками, що є їхніми природними ворогами. Застосування ентомофагів при вирощуванні культурних рослин дозволяє забезпечити раннє виявлення шкідника, знизити пестицидне навантаження й зберегти екологічну чистоту врожаю. Використання організмів і продуктів їх життєдіяльності (або їх синтетичних аналогів) для контролю щільності популяцій комах-шкідників, бур'янів і грибів, що викликають хвороби сільськогосподарських культур – найбільш зручний, оперативний і технологічний варіант біологічного методу захисту с.-х. культур. Цілком припустима комбінація елементів біологічного захисту разом із помірним використанням синтетичних пестицидів у строки, коли вони найменш небезпечні для ентомофагів і не виявлять фунгіцидної дії на корисну мікрофлору.

У статті розглянуто актуальну проблему сучасної дентальної імплантології – стабілізацію ремоделювання кісткової тканини при застосуванні дентальних імплантатів, протетичне використання дискретних імплантат-протезів на тлі онкологічної патології, проявів COVID-19, вікових деструкційних змін в організмі людини. Автори запропонували застосовувати принцип Парето при діагностиці та реабілітації пацієнтів. Мета дослідження – визначити доцільність застосування принципу Парето при протетичній реабілітації на імплантат-протезах. Матеріали і методи. Імплантат-протетична реабілітація означає застосування кон’юнктивної системи протетичних конструкцій на базі імплантатів, інтегрованих у кістковій тканині. Ми використовували в аналізі чинників ефективність лікування після дентальної імплантації. А також методики протетичної реабілітації пацієнта, що базуються на біофізичних закономірностях з урахуванням репаративних можливостей анатомічних структур за принципом: дискретності фіксації протетичної конструкції: протези з дискретним часом фіксації. Статистичну обробку результатів проводили за стандартними методами варіаційної статистики та кореляційного аналізу з використанням пакета комп’ютерних програм Statistica 6.0 for Windows та QuattroPro 12.0 for. Результати досліджень та їх обговорення. З метою критичної оцінки метод протетичного лікування представлено в Університеті м. Кельн (Німеччина), курс професора Й. Е. Цоллера у 2006 р. Рекомендації врахували у подальшому при лабораторних етапах виготовлення протетичної конструкції. Оперативні маніпуляції проводив один оператор у стандартизованих умовах. Лабораторні етапи виконував також один спеціаліст в умовах спеціалізованої зуботехнічної лабораторії. У клінічних дослідженнях вибірку склали 120 пацієнтів (320 одиниць імплантат-протетичного лікування): лікування проводили за запропонованою методикою – основна група, застосовували еластичний корегований формувач ясен. Для порівняльного аналізу 30 пацієнтів склали контрольну групу, співставні за віком та статтю, яким імплантат-протетичне лікування проводили за загальноприйнятою методикою. Досліджено ефективність способу протезування на ангулярних та коротких імплантатах як засобу стабілізації атрофічних процесів анатомічних структур після втрати зубів, а також дисперсність факторів впливу на процес стабілізації ремоделювання кісткових структур у постімплантаційний період. Висновки. У зв’язку з вищенаведеним, на засадах доказової медицини ми проаналізували ефективність застосування ергономічного способу протезування для виконання органозберігаючого оперативного втручання за умов, коли інші способи є не комфортними чи вимагають додаткових зусиль, вищої кваліфікації оператора, технічного забезпечення в клініці стоматології.

Інтернет забезпечує швидке зберігання та поширення великої кількості інформації між користувачами. Такі відомості можуть мати значення та підлягати доказуванню під час досудового розслідування кримінальних проваджень. Відсутність юридичної літератури, наукових розробок та інших знань з порядку проведення огляду відомостей, розміщених в Інтернеті, зокрема в облікових записах користувачів соцмереж, може створити труднощі під час його проведення або спричинити визнання його недопустимим, неналежним доказом. Обліковий запис користувача дає можливість встановити коло осіб, з якими знайома особа, отримати фото особи, вивчити особисті якості, захоплення, дізнатись ставлення особи до певної події тощо. Ці відомості згодом можна використати для складення версій і плану розслідування, подальшого проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, оперативно-розшукової діяльності. Проведеним дослідженням встановлено, що залежно від ступеня доступу до облікового запису у соцмережі огляд може проводитись без відома особи - власника облікового запису із загальнодоступного ресурсу; з добровільним наданням доступу володільцем до персональної інформації облікового запису, листування тощо; отримання доступу до персональної інформації облікового запису, листування на підставі рішення суду. Отримання мобільного телефону під час обшуку чи арешту не дає права правоохоронним органам на отримання змісту інформації, яка в ньому міститься. Тому слідчий може отримати згоду на огляд мобільного телефону, в тому числі відомостей і листування з облікового запису соцмережі за згодою власника або на підставі рішення суду про тимчасовий доступ до речей та документів. Дозвіл на отримання доступу до мобільних телефонів, мобільних терміналів систем (у разі неможливості копіювання, якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем) можна отримати одразу під час звернення до суду з клопотанням про проведення обшуку, якщо у ньому зазначити та обґрунтувати таку необхідність. За допомогою листування у соціальних мережах можна дізнатись про наявність домовленості на спільне скоєння злочину, розроблення плану його скоєння, приховування, мотив, мету і ставлення до правопорушення. Також листування може бути підтвердженням наявності конфлікту, вислову образ, погроз, примусу та ін. Під час огляду особистого листування користувача у соцмережі слід зазначати про добровільність надання облікового запису на огляд або наявність відповідної ухвали суду на огляд; інформацію про те, з якого пристрою здійснюється вхід у соціальну мережу, індивідуальні ознаки такого пристрою, спосіб входу у соціальну мережу - через браузер чи додаток, обліковий запис, з якого здійснено вхід, основні персональні дані, які зазначені у ньому, дата та час отримання повідомлень, їх зміст, обліковий запис, з якого надходили повідомлення, основні персональні дані цього облікового запису, додані ним раніше фотографії тощо. Єдиною слідчою (розшуковою) дією, за допомогою якої можна провести огляд сторінки, є огляд. У статті акцентується увага на тому, що огляд слід проводити за участю спеціаліста, який може звернути увагу на важливі деталі та допоможе підготувати додатки до протоколу огляду, виготовити копію облікового запису. Запропоновано проведення огляду облікового запису користувача з проведенням безперервного відеозапису екрана через відповідну програму, функцію технічного пристрою та надалі його додавання до протоколу огляду у вигляді додатка.

Грыжи брюшной стенки остаются самым распространенным заболеванием, требующим планового хирургического лечения,встречаясь у каждого 3–5-го жителя планеты. Ежегодно в мире выполняют более 20 млн. хирургических операций, из кото-рых 10-15% составляют грыжесечения, занимающие третье место в структуре хирургических операций после аппендэкто-мии и холецистэктомии.Паховые грыжи диагностируются у 80% от общего числа больных с вентральными грыжами, с количеством рецидивов по-сле пластики косой паховой грыжи от 5 до 30% наблюдений, при прямой – до 10%. Вероятность повторного рецидива припластике паховых грыж достигает до 40%.Операцией выбора при паховых грыжах в настоящий момент является ненатяжная герниопластика задней стенки паховогоканала с использованием различных сетчатых имплантов, которая может быть выполнена как традиционным (открытым),так и лапароскопическим способами. И только при отсутствии возможности осуществить ненатяжную гернипластиткупо каким либо причинам, прибегают к натяжным методам.Целью работы явился выбор наиболее эффективного и рационального с экономической точки зрения способа герниопластикипри паховых грыжах у пациентов, среди наиболее часто применяемых современных хирургических методик.Материалы и методы. Ретроспективному медико-экономическому анализу были подвергнуты 100 медицинских карт ста-ционарных больных, оперированных по поводу паховых грыж в хирургическом отделении ФНКЦ за период 2013-2015 гг.Средний возраст пациентов составил 51,4 ± 3,7 лет, из них 83 было мужчин и 17 – женщин. У 53 больных выявлена право-сторонняя паховая грыжа, из них у 39 грыжа была косой и у 14 - прямой. У 40 пациентов наблюдалась левосторонняяпаховая грыжа: у 28 – косая и у 12 – прямая. 7 больных имели двухстороннюю паховую грыжу. Анализируемым пациентамбыли выполнены в плановом порядке следующие операции: 1) герниопластика по методу Lichtenstein с использованиемполипропиленового сетчатого имплантата фирмы «Еticon» (США), 53 больных; 2) герниопластика по методу Onstep с ис-пользованием полипропиленового сетчатого имплантата «Polysoft» фирмы «C.R. Bardinc.» (США), 21 пациент и лапаро-скопическая интраперитонеальная герниопластика с использованием полипропиленового сетчатого имплантата фирмы«Еticon» (США), 26 больных.Результаты и их обсуждение. Длительность оперативных вмешательств при односторонних паховых грыжах была прак-тически одинаковой в группах больных оперированных лапароскопическим способом и по методу по методу Lichtenstein,соответственно 42,8 ± 12,4 мин. и 39,7 ± 8,9 мин. (р ˃ 0,05). Общее время, затраченное на выполнение операций по методуOnstep, было существенно меньше, чем при использовании других 2 методик, а именно: 25,3 ± 4,7 мин. (р ˂ 0,05).С финансовой точки зрения, себестоимость анестезиологического пособия была значительно больше у пациентов с лапа-роскопической интраперитонеальной герниопластикой - 3,5 тысячи рублей, тогда как у больных, оперированных по методуLichtenstein или Onstep – 2 тысячи рублей. Наибольшая общая стоимость расходных материалов, как и ожидалось, оказаласьпри выполнении лапароскопической интраперитонеальной герниопластики, за счет использования инструмента для фик-сации сетчатого имплантата (герниостеплер). Послеоперационное ведение пациентов было одинаковым и не зависело отспособа хирургического лечения грыжи. К основным осложнениям герниопластики в послеоперационном периоде относятся:серома или гематома в области послеоперационной раны, невралгия, отек мошонки, чувство инородного тела, водянка илиатрофия яичка, орхит, орхоэпидидимит, раневая инфекция и образование свища. В нашем наблюдении встретились следую-щие осложнения: при лапароскопической интраперитонеальной герниопластике – 1 острая задержка мочи, потребовавшаякатетеризации мочевого пузыря; при герниопластике по методу Lichtenstein – в 1 случае длительная невралгия и в 2 случаях– жалобы пациентов на чувство инородного тела в области послеоперационного рубца. Осложнений при герниопластикепо методу Onstep не наблюдали. В исследуемой группе из 100 больных сроки наблюдения составили от 6 месяцев до 2-х лет.Рецидив грыжи выявлен у двух пациентов через 1 и 1,5 года соответственно, после лапароскопической интраперитонеальнойгерниопластике и гернипластике по методу Lichtenstein.Выводы. 1. Высокая эффективность лечения, простота в применении, а также надежность в отношении риска возникно-вения рецидивов заболевания позволяет рекомендовать грыжесечение по методике Onstep для пластики практически у всехпациентов с паховыми грыжами. 2. Герниопластика по методу Onstep особенно показана у лиц пожилого и старческоговозраста, имеющим сопутствующие заболевания, которая может быть выполнена под местной анестезией. 3. Для гер-ниопластики по методу Onstep необходимо использовать полипропиленовый сетчатый имплантат «Polysoft» фирмы «C.R.Bardinc.» (США), размером 14 х 7,5 см или 16 х 9,5 см. 4. При выделении грыжевого мешка необходимо добиться полной егомобилизации и отделения от семенного канатика. В случае косых паховых грыж целесообразно иссечение грыжевого мешка,при прямых грыжах допустимо погружение его в брюшную полость. 5. Не позднее чем через 2 часа после операции, больныхнеобходимо активизировать, что способствует их ранней реабилитации и благоприятному послеоперационному течению.Ключевые слова Паховая грыжа, медико-экономический стандарт лечения, метод «ONSTEP», паховый имплантат, стра-ховая медицина.

Національна доктрина розвитку освіти України у XXI ст. пріоритетним напрямком розвитку визначає “впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, що забезпечують подальше удосконалення навчально-виховного процесу”. Одним із шляхів досягнення намічених цілей названо дистанційне навчання (ДН) [1].На нашу думку, дистанційне навчання займе належне йому місце на ринку освітніх послуг тоді, коли основну увагу буде приділено педагогічним технологіям, а не інформаційним. Головна складність роботи у дистанційному навчанні – це організація навчального процесу взаємодії викладача і студента.Дистанційний студент або слухач більшість часу проводить на значній відстані від викладача, тому значна частина його навчальної роботи – це самостійна робота з матеріалами, викладеними на сайті. Таким чином, управління навчальним процесом є необхідною умовою проведення дистанційного навчання, без якого воно втрачає всякий зміст.Управління навчальним процесом розпочинається з планування, яке повинно враховувати специфічне інформаційне освітянське середовище і ґрунтуватися на складових компонентах навчального процесу. Інформаційне середовище стає невід’ємною частиною освітньої системи дистанційного навчання. Учасниками навчального процесу з одного боку є слухачі (студенти), а з іншого – викладач-т’ютер, члени груп технічного і методичного забезпечення. Планування навчального процесу потребує чіткого представлення ролі і функцій кожного його учасника:Слухачі, вивчаючи навчальний план і розклад, знайомляться зі структурою курсу електронного підручника, виконують самостійні чи контрольні роботи тощо.Працівники центру ДН:автор курсу – здійснює авторський супровід, розробляє робочу програму курсу, аналізує процес навчання і його результати, оновлює матеріали;методист – планує і розробляє сценарій структурованого курсу, робить відбір звітних форм і методів у відповідності з засобами навчання;викладач – знайомить слухачів з навчальним планом, електронним підручником, направляє, консультує, видає завдання, проводить роботу у чаті, форумах, приймає виконані завдання;психолог курсу – здійснює психологічний моніторинг, досліджує динаміку групи слухачів;адміністратор – організовує “контакт” викладача із слухачем, вирішує питання зарахування (відрахування);діловод – здійснює роботу із документами (оформлення договорів, рахунків за оплату, підготовка наказів тощо);програмно-телекомунікаційна група – забезпечує роботу необхідних програмних засобів, підтримує роботу мережних ресурсів.Для планування навчального процесу необхідно:Постановка мети навчання.Вибір методів навчання.Розробка методичних вимог до структурованого матеріалу.Складання розкладу занять.Організація моніторингу навчального процесу.Планування контрольних заходів. До таких належать тести.Підхід до тестування тільки як до засобу контролю на сучасному етапі розвитку вітчизняної освіти вже не розкриває його справжнього значення. Адже ефективний контроль є не самоціллю, а органічною складовою навчального процесу. Такий контроль [3]:формує цілі й методи навчання, фокусуючи увагу на головному та на вмінні застосовувати набуті знання;забезпечує оперативний зворотній зв’язок при навчанні, що дозволяє своєчасно корегувати навчальний процес.Останнє є особливо важливим саме для процесу навчання слухачів навчально-підготовчого відділення вузу.Отже, структура навчального процесу складається з таких ланок:розробка навчальної програми, визначення кількості модульних тестувань;підготовка матеріалів до тестування – складання завдань, їх впорядкування, розробка алгоритму перевірки та критеріїв оцінювання;включення тестових завдань до розробленої програмної оболонки;безпосереднє тестування слухачів та автоматизоване отримання результатів;оформлення результатів тестування, їх аналіз і систематизація.Зауважимо, що у підготовці матеріалів до тестування приймає участь не тільки викладач-автор тестів та методист, а й адміністратор та психолог курсу. Це пояснюється тим, що для успішного проведення процесу тестування необхідно виконання наступних умов.Психологічна та технічна підготовка слухача до комп’ютерного тестування. Для цього перед початком тесту був запропонований демонстраційний тест, виконуючи який слухачі знайомились із типом питань та правилами відповіді на них. Крім того були пояснені критерії оцінювання їх відповідей.Підбір типів завдань, розподіл за відповідними рівнями складності, обрання системи оцінювання. З усіх типів тестів були вибрані такі, що дають можливість однозначно і відкрито визначити рейтинг знань абітурієнта, з яким він вступає до університету:“на вибір однієї або декількох правильних відповідей”;“на послідовність” – розташувати математичні дії, етапи розв’язку фізичної задачі, події, сюжетні епізоди в правильній послідовності;“на відповідність” – провести відповідність між терміном, поняттям з одного боку та його означенням, характеристикою з іншого.Кожному слухачеві була запропонована одна папка-тест, яка включала в себе в середньому 20-25 запитань, розрахованих на 20-30 хв. Завдання в тестах-папках були розподілені за трьома рівнями складності і відображали всі три типи тестових запитань.Система оцінювання результатів тестування з кожного предмету була різною і коливалася в межах від 20 до 80 балів. Це дозволило скласти достатньо чітку картину успішності слухачів навчально-підготовчого відділення.Коректне опрацювання отриманих результатів – складання та виведення протоколу тестування. До протоколу увійшли такі розділи як: прізвище, ім’я та по-батькові абітурієнта; форма навчання; спеціальність; назва предмету, з якого він тестувався; час та номер комп’ютера, на якому відбувалося тестування; номер і текст запитання; відповідь вибрана абітурієнтом; кількість отриманих балів. Протокол тестування підписували абітурієнт та директор Інституту дистанційного навчання, узгоджуючи тим самим результати проведеного комп’ютерного тестування.

На сьогоднішній день існує багато компаній у всьому світі, що займаються розробкою систем машинного перекладу (СМП), за допомогою яких здійснюється переклад на різні мови світу. Серед них можна виділити такі: SYSTRAN (США, systransoft.com), Langenscheidt (Німеччина, langenscheidt.de), Transparent Language (США, transparent.com), LANGUAGE ENGINEERING CORPORATION (США, lec.com), Translation Experts (США, tranexp.com), Linguatec (Німеччина, linguatec.net), SDL (Великобританія, sdl.com), STAR (Швейцарія, star-group.net), ATRIL (США, atril.com), Alis Technologies (Канада, alis.com).Вивчення джерел щодо комп’ютерних технологій перекладу й опрацювання текстів свідчить, що проблеми перекладу і розпізнавання образів за допомогою машини тісно пов’язані із проблемами штучного інтелекту і кібернетикою. Проблеми створення штучної подібності людського розуму для вирішення складних завдань і моделювання розумової діяльності вивчаються досить давно. Вперше ідею штучного інтелекту висловив Р. Луллій у XIV столітті, коли він намагався створити машину для вирішення різноманітних задач з основ загальної класифікації понять. А у XVIII столітті Г. Лейбніц і Р. Декарт розвили ці ідеї, запропонувавши універсальні мови класифікації всіх наук [1].Ці ідеї лягли в основу теоретичних розробок у галузі створення штучного інтелекту. Проте розвиток штучного інтелекту як наукового напряму став можливим лише після створення електронних обчислювальних машин (ЕОМ). Це сталося у 40-ві роки ХХ століття.Термін «штучний інтелект» був запропонований в 1956 р. на семінарі, присвяченому розробці логічних завдань з аналогічною назвою у Стенфордському університеті. Штучний інтелект – розділ комп’ютерної лінгвістики та інформатики, де розглядаються формалізація проблем та завдань, які нагадують завдання, виконувані людиною. При цьому у більшості випадків алгоритм розв’язування завдання невідомий наперед. Точного визначення цієї науки немає, оскільки у філософії не вирішене питання про природу і статус людського інтелекту. Немає і точного критерію досягнення комп’ютером «розумності», хоча стосовно штучного інтелекту було запропоновано низку гіпотез, наприклад, тест Тьюринга або гіпотеза Ньюела-Саймона [2].Після визначення штучного інтелекту як самостійного розділу науки відбувся його поділ за двома основними напрямками: нейрокібернетика і кібернетика «чорного ящика». Розпізнавання образів – традиційний напрямок штучного інтелекту, близький до машинного навчання і пов’язаний з нейрокібернетикою. Кожному об’єкту відповідає матриця ознак, за якою відбувається його розпізнавання. Машинний переклад належить до кібернетики «чорного ящика», головним принципом якого є принцип, протилежний нейрокібернетиці, а саме: немає значення, як побудований «розумовий» пристрій – головне, щоб на задані вхідні дії він реагував, як людський мозок.Слід зазначити, що сьогодні науковці розглядають штучний інтелект як один з напрямків інформатики, метою якого є розробка апаратно-програмних засобів, за допомогою яких можна користувачу-непрограмісту ставити і вирішувати завдання, що традиційно вважаються інтелектуальними [2].З другої половини 1960-х рр., коли людство вступило в епоху комп’ютерних технологій, використання комп’ютерів звільнило людей від багатьох видів рутинної роботи, будь то трудомісткі обчислення чи пошук необхідних елементів в різних базах даних. При цьому слід мати на увазі, що принципова відмінність комп’ютерних технологій від будь-яких виробничих технологій полягає саме в тому, що в одному випадку технології не можуть бути безупинні, тому що вони поєднують роботу рутинного типу (скажімо, оперативний облік) і роботу творчу, яка не піддається поки що формалізації (прийняття рішень), а в іншому випадку функція виробництва безупинна і відображає строгу послідовність всіх операцій для випуску продукції (конвеєризація процесу).Переклади текстів з однієї мови на іншу можна віднести до рутинної роботи, але тільки частково. Дійсно, з одного боку, в роботі будь-якого перекладача є досить велика кількість елементів формалізму, хоча, з іншого боку, у даний час жоден серйозний переклад не може бути виконаний зовсім формально.Усі переклади можна розділити на технічні і літературні. Межа між ними є дуже «розмитою» (проміжне положення займають, наприклад, переклади ділових листів). Особливістю технічних перекладів є необхідність у першу чергу знати стандарти фахових понять. Специфіка ж літературного перекладу полягає в тому, що потрібно одержати текст, за художньою цінністю максимально близький до оригіналу. Якість виконання з використанням комп’ютера технічних і літературних перекладів у теперішній час зовсім різна: технічні переклади є якісніші, ніж літературні. Останній факт особливо відчутний при перекладі віршованих форм  тут використання комп’ютера практично неможливе: його використання поступається поетам-перекладачам.Переклад текстів  одна з перших функцій, яку людина спробувала виконати за допомогою комп’ютера. Всього через кілька років після створення перших ЕОМ з’явилися і програми машинного перекладу. Датою народження машинного перекладу як галузі досліджень прийнято вважати 1947 р. Саме тоді У. Уівер [3] (який написав трохи пізніше, у 1949 р., разом із К. Шенноном книгу з основ теорії інформації), написав лист Н. Вінеру, «батькові кібернетики», порівнявши в цьому листі завдання перекладу із завданням дешифрування текстів.Завдання дешифрування до цього часу вже вирішувалися (і небезуспішно) на електромеханічних пристроях. Більше того, перша діюча ЕОМ за назвою Colossus-1, сконструйована в Англії в 1942-43 рр. знаменитим математиком і логіком А. Тьюрінгом, автором теоретичного автомата «машина Тьюрінга», разом з Х. А. Ньюменом, використовувалася під час війни для розшифровування секретних німецьких кодів. Оскільки ЕОМ Colossus-1, як і всі перші обчислювальні машини, конструювалася і використовувалася головним чином для військових цілей, відомості про неї стали відомі набагато пізніше її введення в експлуатацію. У 1944 р. Г. Айкен сконструював обчислювальну машину МАРК-1 на електромеханічних елементах і установив її в Гарвардському університеті. Ця машина також використовувалася для виконання завдань дешифрування. Відзначимо також, що завдання дешифрування доводилося і доводиться нерідко вирішувати не тільки військовим, але також археологам і історикам при спробах прочитати рукописи давніми, забутими мовами [4].Після листа У. Уівера Н. Вінерові відбувся ряд гострих наукових дискусій, потім були виділені гроші на дослідження. Сам Н. Вінер, що вільно розмовляв 13-тьма мовами, довгий час оцінював можливості комп’ютерного перекладу дуже скептично. Він, зокрема, писав: «...що стосується проблеми механічного перекладу, то, відверто кажучи, я боюся, що межі слів у різних мовах занадто розпливчасті, а емоційні й інтернаціональні слова займають занадто велике місце в мові, щоб який-небудь напівмеханічний спосіб перекладу був багатообіцяючим... В даний час механізація мови... уявляється мені передчасною» [5, 152]. Однак, всупереч скепсису Вінера і ряду інших вчених зі світовими іменами, у 1952 р. відбулася перша міжнародна конференція з машинного перекладу. Організатором цієї конференції був відомий ізраїльський математик І. Бар-Хіллел. Він прославився в першу чергу застосуванням ідей і методів математичної логіки в різних напрямках досліджень з теорії множин і основ математики, але видав також ряд робіт із загальної теорії мови, математичної лінгвістики, автоматичного перекладу і теорії визначень (у СРСР була дуже популярна монографія «Основи теорії множин», написана І. Бар-Хіллелом разом з А. А. Френкелом) [3].Незабаром після конференції 1952 р. був досягнутий ряд успіхів у академічних дослідженнях, які, у свою чергу, стимулювали комерційний інтерес до проблеми машинного перекладу. Вже в 1954 р. знаменита фірма IBM разом із Джорджтаунським університетом (США) зуміла показати першу систему, що базується на словнику з 250-ти слів і 6-ти синтаксичних правилах. За допомогою цієї системи забезпечувався переклад 49-ти заздалегідь відібраних речень. Вже до 1958 р. у світі існували програмні системи для машинного перекладу технічних текстів, найдосконаліша з яких була розроблена в СРСР і мала запас 952 слова.В період з 1954 р. по 1964 р. уряд і різні військові відомства США витратили на дослідження в галузі машинного перекладу близько 40 млн. доларів. Однак незабаром «запаморочення від успіхів» змінилося повною зневірою, що доходила практично до повного заперечення здійсненності машинного перекладу. До подібного висновку прийшли на основі звіту, виконаного спеціальним комітетом із прикладної лінгвістики (ALPAC) Національної Академії наук США. У звіті констатувалося, що використання систем автоматичного перекладу не зможе забезпечити прийнятну якість у найближчому майбутньому. Песимізм ALPAC був обумовлений, головним чином, невисоким рівнем розвитку комп’ютер­ної техніки того часу. Справді, труднощі роботи з перфокартами і величезними комп’ютерами I-го і II-го поколінь (на електронних лампах чи транзисторах) були чималими. Саме з цих причин перші проекти не дали істотних практичних результатів. Однак були виявлені основні проблеми перекладу текстів природною мовою: багатозначність слів і синтаксичних конструкцій, практична неможливість опису семантичної структури світу навіть в обмеженій предметній галузі, відсутність ефективних формальних методів опису лінгвістичних закономірностей [6].До поширення персональних комп’ютерів машинний переклад міг бути швидше цікавим об’єктом наукових досліджень, ніж важливою сферою застосування обчислювальної техніки. Причинами цього були:висока вартість часу роботи ЕОМ (з огляду на той факт, що кожну обчислювальну машину обслуговувала велика група системних програмістів, інженерів, техніків і операторів, для кожної машини було потрібне окреме, спеціально обладнане приміщення і т.п., «комп’ютерний час» був дуже і дуже дорогим);колективне використання ресурсів комп’ютера. Це часто не дозволяло негайно звернутися до електронного помічника, зводячи нанівець найважливішу перевагу машинного перекладу перед звичайним  його оперативність.За результатами звіту ALPAC дослідження з комп’ютерного перекладу припинилися на півтора десятка років через відсутність фінансування. Однак у цей же час відбувся якісний стрибок у розвитку обчислювальної техніки за рахунок переходу до технологій інтегральних схем. ЕОМ III-го покоління на інтегральних схемах, що використовувалися у 1960-ті роки, до кінця 1960-х  початку 1970-х років стали витіснятися машинами IV-го покоління на великих інтегральних схемах. Нарешті, у 1970 р. М. Е. Хофф (Intel) створив перший мікропроцесор, тобто інтегральну схему, придатну для виконання функції великої ЕОМ. До середини 1970-х років з’явилися перші комерційно розповсюджувані персональні комп’ютери (ПК) на базі 8-розрядних мікропроцесорів фірми Intel. Це була на той час комп’ютерна революція.Саме поява ПК стала сильним додатковим стимулом для вдосконалювання комп’ютерного перекладу (особливо після створення комп’ю­терів Apple II у 1977 р. і IBM PC у 1981 р.). Поновленню досліджень з комп’ютерного перекладу сприяло також підвищення рівня розвитку техніки і науки взагалі. Так, у 1970-ті рр. одержала поширення система автоматизованого перекладу SYSTRAN. Протягом 1974-75 рр. система була використана аерокосмічною асоціацією NASA для перекладу документів проекту «Союз-Аполлон». До кінця 1980-х років за допомогою цієї системи перекладали з кількох мов вже близько 100 000 сторінок щорічно. Розвитку комп’ютерного перекладу сприяло ще і зростання інтересу дослідників і проектувальників до проблеми штучного інтелекту (тут явно переважали лінгвістичні аспекти) і комп’ютерного пошуку даних [7].Починаючи з 1980-х рр., коли вартість машинного часу помітно знизилась, а доступ до них можна було одержати в будь-який час, машинний переклад став економічно вигідним. У ці і наступні роки удосконалювання програм дозволило досить точно перекладати багато видів текстів. 1990-ті рр. можна вважати справжньою «епохою Відродження» у розвитку комп’ютерного перекладу, що пов’язано не тільки з широкими можливостями використання ПК і появою нових технічних засобів (у першу чергу сканерів), але і з появою комп’ютерних мереж, зокрема глобальної мережі Internet.Наприклад, створення Європейської Інформаційної Мережі (EURONET DIANA) стимулювало роботи зі створення систем автоматизованого перекладу. У 1982 р. було оголошено про створення європейської програми EUROTRA, метою реалізації якої була розробка системи комп’ютерного перекладу для всіх європейських мов. Спочатку проект оцінювався в 12 млн. доларів США, але вже в 1987 р. фахівці визначили сумарні витрати по цьому проекту більш ніж у 160 млн. доларів [4].Використання глобальної мережі Internet об’єднало мільйони людей, що говорять різними мовами, у єдиний інформаційний простір. Домінує, природно, англійська мова, але: є користувачі, які нею зовсім не володіють чи володіють дуже слабко; існує безліч Web-сторінок, написаних не англійською мовою.Для полегшення перегляду Web-сторінок, описаних незнайомою користувачеві мовою, з’явилися додатки до браузерів, за допомогою яких здійснюється переклад обраних користувачем фрагментів Web-сторінки або всієї Web-сторінки, що переглядається. Для цього досить лише скопіювати частину тексту та вставити його у відповідне поле або «натиснути» на спеціальну кнопку меню. Прикладом такого комп’ютерного перекладача є програмний засіб WebTransSite фірми «Промт», створений на базі програмного засобу Stylus, який можна використовувати в різних браузерах (Netscape Navigator, Internet Explorer, Mozilla Firefox, Opera та ін.) або, наприклад, Google Translate – це сервіс компанії Google, за допомогою якого можна автоматично перекладати слова, фрази та Web-сторінки з однієї мови на іншу. В системі Google використовується власне програмне забезпечення для перекладу на основі статистичного машинного перекладу. З вересня 2008 р. підтримуються й переклади українською мовою. Користувач уводить текст, поданий мовою оригіналу, та вказує мову, якою цей текст потрібно подати.Проблемами машинного перекладу в теперішній час займається ряд відомих компаній, таких як SYSTRAN Software Inc., Logos Corp., Globalink Inc., Alis Technologies Inc., Toshiba Corp., Compu Serve, Fujitsu Corp., TRADOS Inc., Промт та інші. З’явилися також компанії, що спеціалізуються на машинному перекладі, зокрема компанія SAP AG, яка є європейським лідером у розробці програмного забезпечення і протягом багатьох років використовує системи машинного перекладу різних виробників при локалізації своїх програмних продуктів. Існує і служба машинного перекладу при комісії Європейського Союзу (обсяг перекладу в комісії перевищує 2,5 млн. сторінок щорічно; переклади всіх документів виконуються оперативно 11-тьма офіційними мовами, забезпечують їх 1100 перекладачів, 100 лінгвістів, 100 менеджерів і 500 секретарів) [8].Проблемам комп’ютерного перекладу значна увага науковців приділяється в галузі лінгвістики, зокрема в Україні у Київському державному університеті лінгвістики, дуже міцною є лінгвістична школа Санкт-Петербурга та Москви. Не можна не згадати такі праці, як фундаментальна монографія Ф. Джорджа «Основи кібернетики» [5], Дж. Вудера «Science without properties», О. К. Жолковського «О правилах семантического анализа», Ю. М. Марчука «Проблемы машинного перевода», Г. С. Цейтіна, М. І. Откупщикової та ін. «Система анализа текста с процедурным представлением словарной информации» [6] та інші, в яких сформульовані основні принципи і проблеми практичної реалізації машинного перекладу. Ці монографії містять цікавий фактичний матеріал і можуть бути корисні педагогу в побудові курсу лекцій з комп’ютерних технологій перекладу й опрацювання текстів.Протягом багатьох років науковці в галузях лінгвістики, кібернетики, інформатики вели інтенсивні пошуки моделей і алгоритмів людського мислення і розробок програм, але так сталося, що жодна з наук – філософія, психологія, лінгвістика – не в змозі запропонувати такого алгоритму. Таким чином, штучний інтелект як «генератор знань» [9, 139] ще не створений, машинний переклад є частково структурованим завданням, а тому втручання людини в створення досконалих перекладів буде потрібне завжди і її треба, як слід, цього навчати.

Високі темпи оновлення техніки і технологій, які перевищують сьогодні темпи зміни поколінь людей, зумовлюють зміни в системі професійної освіти. Вона відрізняється від традиційної освіти, перш за все, своїм технологічним забезпеченням, оскільки не може функціонувати на базі традиційних освітніх технологій [1].Технологічність неперервної професійної освіти означає таке:– збільшення часових термінів і значущості етапів самоосвіти;–підвищення ролі засобів навчання, розроблених на основі сучасних інформаційних технологій;–підвищення значущості принципу індивідуалізації навчання.З розвитком інформаційних технологій все більшого поширення набувають автоматизовані навчальні системи, які мають реалізувати наведені вище принципи. У даній статті розглядатиметься модель представлення предметних знань у одній з таких навчальних систем, яка у свою чергу призначена для вивчення графічних САПР .Розглянемо структурування навчального матеріалу спочатку з найзагальніших позицій. Навчальний матеріал завжди являє собою систему, що має ту чи іншу структуру. Виділяють глобальну і локальну структуру навчального матеріалу. До глобальної структури відносять більш чи менш об’ємні частини навчального матеріалу, до локальної структури – систему внутрішніх зв’язків між поняттями, що входять у дану частину матеріалу.Моделювання навчальної предметної області істотно відрізняється від моделювання інших предметних областей. Цілі моделювання навчальних і не навчальних предметних областей є різними. Так відбувається тому, що будь-яка діяльність здійснюється шляхом розв’язання власних, специфічних задач. Але у ненавчальній діяльності розв’язання задач і є ціллю, тоді як для навчальної діяльності розв’язання задач – це не ціль, а засіб досягнення цілі (маються на увазі цілі навчання). Інакше кажучи, власне результат вирішення задач не настільки важливий, як сам факт його правильності чи неправильності. Важливий процес їх вирішення, так як саме під час процесу вирішення задач у учня формується спосіб дій.Для того, щоб навчити людину певній діяльності, необхідно виділити усі дії, які належать до цього виду діяльності, а у кожній дії – усі операції, що забезпечують успіх цієї дії.У відповідності до класифікації (рис. 1), існує розподіл предметних знань на декларативні і процедурні [2]. Рис. 1. Класифікація предметних знань При побудові моделі предметної області (ПО) її об’єкти та поняття вивчаються з точки зору структури чи зовнішніх форм (синтаксична модель ПО), властивостей та відношень між ними (семантична модель), методів та алгоритмів функціонування (прагматична модель ПО).Одним з актуальних підходів до побудови такої моделі знань є онтологічний аналіз, яки включає побудову словника понять і термінів для опису ПО та набір логічних висловлювань, які формулюють обмеження, що існують у предметній області.Онтологія визначає загальний словник для спеціалістів, яким необхідно разом використовувати інформацію у предметній області. Звичайно онтологія включає структури даних, які містять усі релевантні класи об’єктів, їх зв’язки і правила (теореми, обмеження), прийняті у цій області. Чому виникає потреба у розробці онтології? Ось деякі причини:– для спільного використання людьми чи програмними агентами, загального розуміння структури інформації;– для можливості повторного використання знань у предметній області;– для відділення знань у предметній області від оперативних знань;– для аналізу знань у предметній області.Онтологія предметної області сама по собі не є метою дослідження. Розробка онтології подібна до визначення набору даних і їх структури для використання іншими програмами.В основі онтологій лежать класи, об’єкти, їх властивості та обмеження, що реалізують представлення про об’єкти як про множину сутностей, які характеризуються певним набором властивостей. Ці сутності знаходяться у певних відношеннях між собою і за певними ознаками (властивостями та обмеженнями) об’єднуються у групи (класи). В результаті повного опису об’єктів та їх властивостей предметна область буде представлена як складана база знань, для якої можна здійснювати інтелектуальні операції, такі як семантичний пошук і визначення цілісності та достовірності даних.В рамках навчальних процесів застосування онтологій дозволить визначити основні компоненти навчальних дисциплін – лекції, практичні та лабораторні заняття, навчальні матеріали, що використовуються. Роль навчальних систем у такому випадку буде зводитися до ролі інтелектуальних агентів, які будуть здійснювати вибірки з бази знань у залежності від контексту навчання. Іншою досить важливою особливістю такої системи буде можливість збудувати тестуючу програмну систему, яка генеруватиме набори контрольних завдань виходячи з семантики описаних онтологій конкретних навчальних курсів.В основу онтології «Навчальна дисципліна» (рис. 2) покладено основні принципи, які використовуються для структуризації лекцій, практичних занять і т.д. в «звичайному» навчальному процесі. У відповідності до цих принципів було сформовано структуру і виділено основні компоненти навчальних курсів.Даний спосіб являє собою шаблон, що описує структуру електронних матеріалів навчального курсу. Іншими словами, було створено онтологію, що визначає структуру і поняття, характерні для більшості навчальних курсів.Предметною областю тут є вся термінологія, що використовується для організації навчального курсу: тема, лекція, практичне заняття, лабораторна робота, контрольні запитання, приклади, списки додаткової літератури, а також усі більш дрібні компоненти кожного з об’єктів [3].У цій статті онтологія – формальний явний опис понять розглянутої предметної області (класів), властивостей кожного поняття (слотів, атрибутів) та обмежень, накладених на слоти (інколи їх називають обмеженнями ролей). Онтологія разом з набором індивідуальних екземплярів класів утворює базу знань.Якщо ж ми будемо за допомогою онтологій описувати предметну область «графічна САПР», то вона виглядатиме дещо інакше. У центрі онтології знаходяться класи, що описують поняття предметної області. Наприклад, клас «Інструменти створення зображення» представляє всі засоби, якими можна скористатися для створення графічного зображення.Конкретні інструменти, такі як «Точка», «Відрізок», «Коло» – екземпляри цього класу.Деякі класи мають підкласи, які представляють більш конкретні поняття, ніж надклас. Наприклад, можна розділити клас усіх інструментів оформлення на розміри, умовні позначення, інструменти вставки текстів і таблиць. Рис. 2. Онтологічне подання змісту навчальної дисципліни В результаті вивчення було виявлено наступні види зв’язків в онтології (табл. 1):Таблиця 1Типи зв’язків у онтології Тип зв’язкуЗначення зв’язкуПриклад застосування у предметній області «Навчання»Приклад застосування у предметній області «Графічні системи»Таксономія («kind-of», «is-a»)Відношення приналежності до певного класу чи категоріїКонтрольні запитання, контрольні завдання, тести належать до категорії «Засоби контролю знань»Наприклад, інструменти «Колонна», «Балка», «Ферма» належать до більш загальної категорії «Несучі конструкції». Інструменти «Стіна», «Перегородка» належать до категорії «Огороджуючі конструкції»Партономія («part-of», «consists», «has part»)Відношення «частина-ціле», складова частина, компонентЛекції, практичні завдання, тести є складовими частинами навчального курсу. У свою чергу вони також поділяються на частини: тести складаються з запитань, лекції – з певних інформаційних блоків тощоКреслення може містити такі складові, як графічна частина, елементи оформлення, атрибути або метадані. У свою чергу графічна частина складається с шарів, шари з макрооб’єктів, макрооб’єкти з елементарних об’єктівГенеалогіяВідношення «предок-нащадок»На рис. 2 є наступний приклад такого відношення: класи «Електронна література» та «Друкована література» є нащадками класу «Література» «if-then»Причинно-наслідковий зв’язокПрикладом причинно-наслідкового зв’язку у навчальному процесі може бути адаптація навчального курсу у відповідності до результатів попередніх тестувань особи, що навчається.Прикладом причинно-наслідкового зв’язку може бути зміна розмірного напису при зміні геометричних характеристик об’єкту, перебудова зображення при зміні масштабу і т.д.Атрибутивний зв’язокСутність є одночасно атрибутом іншої сутностіНа рис.2 представлено сутність «Вид діяльності», атрибутами якої є «Теоретичні відомості», «Приклади», «Вправи», «Контроль», «Література». В той же час вони є окремими сутностями і мають власні атрибути. Існує декілька можливих підходів для розробки ієрархії класів: низхідний, висхідний та комбінований. Для даної розробки був обраний висхідний підхід, який починається з визначення найбільш конкретних класів, листків ієрархії, з наступним групуванням цих класів у більш загальні поняття. Наприклад, спочатку ми визначаємо класи для інструментів «Стіна», «Колона» й «Вікно». Потім ми створюємо загальний надклас для цих трьох класів «Інтелектуальні інструменти», який, у свою чергу, є підкласом для «Інструментів створення зображення».Класи самі по собі не містять достатньої інформації про об’єкти предметної області, після визначення ієрархії класів необхідно описати внутрішню структуру понять, тобто їхні властивості та обмеження.У процесі навчання системою фіксуються стійкі послідовності чи комбінації об’єктів (т.зв. патерни проектування) та понять, вони класифікуються і формуються у асоціативні ланцюги та метапоняття. Ланцюги операцій об’єднуються в операції більш високого рівня, в результаті на моделі ПО будується ієрархія операцій.Висновки. У даній статті описано процес розробки онтології інструментальних засобів для створення проектної документації з використанням графічних САПР. Детально розглянуто усі кроки створення онтології, питання визначення ієрархій класів та властивостей класів і екземплярів.

В Меморандумі неперервної освіти Європейського союзу зафіксовано, що «Європа вже вступила в «епоху знань»…». Тому сьогодні безперечною є теза про успішність переходу до економіки і суспільства, основаних на знаннях, за умов супроводу його процесом неперервної освіти – учіння довжиною в життя (lifelong learning) [7]. Відтак, концепція освіти впродовж всього життя у ХХІ столітті набула ключового значення.Очевидно, що необхідність у неперервній освіті, професійній підготовці виникає щоразу, коли людина зустрічається з чимсь новим, що з’являється в його професійному й особистому житті. Тому ця необхідність нині набуває все більшої актуальності. За результатами дослідження проблеми неперервності освіти в глобалізованому світі М. Вартанян дійшов висновку, що неперервна освіта має репрезентувати «не тільки освітній шлях людини довжиною в життя з широким спектром можливостей доступу до освіти, але й трьохмірний освітній простір, в якому кожна людина може і зобов’язана знайти свою освітню траєкторію, що відповідає її індивідуальним запитам і потребам суспільства, рівень глибини якої залежить лише від його здібностей» [1, 21]. Ця позиція науковця близька нам за суттю, оскільки відповідає потребам керівників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) з огляду на специфіку їх управлінської діяльності і може бути основою для побудови такої освітньої траєкторії кожного з них. Вона цілком органічно вбудовується в цілісну систему неперервної професійної освіти як її складова, забезпечуючи підвищення професіоналізму керівників ПТНЗ, їх потребу в постійному професійному вдосконаленні.Проблема неперервної професійної освіти знаходиться в центрі уваги відомих вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких О. Гагаріна, Т. Десятов, С. Коваленко, Л. Кравченко, Л. Лукьянова, Н. Ничкало, В. Олійник, Л. Сігаєва тощо. Безумовно, що основною сферою реалізації неперервності підвищення професійного рівня управлінця (менеджера) є післядипломна освіта, додаткова освіта та самоосвіта. На переконання В. Олійника, самоосвіта керівного персоналу ПТНЗ (як окремий елемент системи післядипломної педагогічної освіти) має бути керованою в міжкурсовий період за акумулятивним принципом і становити фундамент для здобуття вищих освітньо-кваліфікаційних рівнів [1111, 252].Досліджуючи наукові основи підготовки менеджерів освіти у системі неперервної педагогічної освіти, Л. Кравченко модифікувала поняття «педагогічна професійна підготовка менеджера освіти» як «поетапний концентричний індивідуалізований процес цілеспрямованого формування особистісно і соціально значущих професійно-педагогічних компетентностей фахівця та його самоздійснення у системі освіти впродовж життя» [5]. Ідеї, сформульовані Л. Кравченко в концепції професійної підготовки менеджера освіти, можна вважати основоположними для розвитку інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) керівників ПТНЗ, оскільки вони відображають поступальне вдосконалення професіоналізму як індивідуального процесу довжиною в усе життя, висвітлюють наукові засади до організації керованої самоосвіти в міжкурсовий період.Відомо, що будь-який підхід визначається певною ідеєю, концепцією, принципом і базується на основних категоріях. Ідеї неперервності освіти людини в усі періоди її життєдіяльності, розвинуті до теоретичних положень, створили передумови для розробки і розвитку акмеології (акме в перекладі з давньогрецької – вища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора) як нової міждисциплінарної галузі наукового знання, що межує з усіма науками, які вивчають людину і які вивчає сама людина в процесі професійного становлення. Акмеологія цілеспрямовано виокремлює професіоналізм і чинники впливу на нього [6, 7]. Завданням акмеології є побудова, розроблення і вдосконалення систем професійної майстерності, для яких ключовими є поняття продуктивності і рівня професіоналізму [3].Здійснення науковцями досліджень в галузі акмеології стосуються вивчення і використання резервних можливостей педагога щодо стану професійного і особистісного зростання – акме. Однак, досягнення суб’єктом навчання вершини професійної майстерності було «природнім в умовах орієнтації освіти на підготовку необхідних для держави спеціалістів і при розгляді професійної освіти як головної цінності…» [16, 45]. Водночас, при такому підході ця парадигма також орієнтується на соціальні норми і фактично дублює андрогогічну. Тому, на думку Ю. Фокіна, цей напрям можна назвати професійною акмеологією. Очевидно, в реаліях сьогодення, коли здійснюється переорієнтація на особистість, її індивідуальні потреби, виникла необхідність змінити орієнтири. Вчений вважає, що при акмеологічному підході до процесів навчання було б більш природним орієнтуватись на потенціал суб’єкта учіння, на його індивідуальність (людина як унікальна самобутня особистість, яка реалізує себе в творчий діяльності). Тоді орієнтація на соціальні норми стає нераціональною і керуватись слід нормами, що залежать від індивідуальності суб’єкта навчання. У такому разі змінюються орієнтири акмеологічної парадигми – викладання має бути спрямоване на допомогу суб’єкту навчання в досягненні вершини його можливостей, в найбільш повній реалізації ним потенціалу своєї особистості. Тобто, той потенціал, яким володіє суб’єкт навчання, може бути розвинутим до таких висот специфічної діяльності, про існування яких інші люди й не здогадувались, а соціальні норми відсутні. В той час як суспільно визнану вершину професійної майстерності індивід досягти нездатний. Такий підхід зараз використовується в дефектології, але «для забезпечення досягнення вершини реалізації індивідуального потенціалу такого підходу потребує кожний, навіть із здібностями і можливостями для одержання установленої суспільством вищої освіти» [16, 46].Такий погляд близький нам за своєю сутністю, оскільки він відповідає особливостям управлінської діяльності керівного персоналу ПТНЗ. Адже в Україні функціонують різнотипні ПТНЗ різних форм власності та підпорядкування, які відрізняються за рівнем атестації, профілем підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей виробництва, умовами соціально-економічного регіонального розвитку тощо.Для подальшого дослідження заявленої проблеми необхідно визначити сутність поняття «керівник ПТНЗ». Семантичний аналіз поняття «керівник» показав що це «той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось» [9, 827]. Це також менеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб’єктом власності визначеними повноваженнями. До числа керівників відносять лінійних і функціональних керівників організації та її структурних підрозділів [2]. В сучасну професійну педагогіку вводяться нові поняття і категорії, що вказує на її постійний розвиток і конвергенцію з іншими науками, зокрема менеджментом. Так, в науковому дослідженні Л. Кравченко на основі авторського компетентнісно-концентричного наукового підходу репрезентовано поняття «менеджер освіти». Нею визначено, що це професіонал високого рівня, освітній лідер, організатор педагогічної взаємодії, що «має спеціальну професійну підготовку, конвергентний світогляд, наділений владними повноваженнями з боку держави чи власника закладу, професійно керує педагогічним колективом відповідно до мети, місії й освітніх стандартів та соціально значущих педагогічних вимог, забезпечує рентабельність і конкурентоздатність освіти, здійснює моніторинг внутрішнього і зовнішнього педагогічного середовища, проводить маркетинг освітніх послуг, налагоджує ефективні зв’язки з громадськістю, як креативна особистість займається оперативним упровадженням інновацій у практику діяльності закладу» [5]. Отже, на основі смислового визначення цього поняття керівниками є директор і його заступники, директор (завідувач) філіалу, завідувач відділення, старший майстер, тобто ті особи, які працюють на керівних посадах, визначених Типовими штатними нормативами ПТНЗ. Вони мають затверджені функціональні обов’язки, що корелюють із змістом наукової категорії «менеджер освіти», і виходять за межі педагогічної діяльності, чим і зумовлюється необхідність визначення індивідуальної траєкторії їх самоосвіти. Керівництво нею в міжкурсовий період сьогодні здійснюється обласними навчально-(науково-)методичними центрами професійно-технічної освіти, які, зазвичай, і визначають зміст самоосвітньої діяльності керівного персоналу ПТНЗ, виходячи з потреб регіону (планують семінари, круглі столи, педагогічні читання, надання методичної допомоги тощо). Однак, останнім часом спостерігається тенденція зростання потреби керівників ПТНЗ у дослідженні окремих проблем розвитку педагогічних процесів, що виражається в координації тем дисертацій, створенні експериментальних майданчиків, підписанні договорів з науковими установами про співпрацю, участь у міжнародних і всеукраїнських виставках, публікації статей у фахових виданнях, виступах на всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних семінарах тощо. Реалізація цієї потреби і визначає індивідуальну траєкторію руху особистості керівника до тієї вершини професіоналізму (акме), яку сьогодні він визначає самостійно і здебільшого інтуїтивно. Водночас саме поняття «керована» (самоосвіта) передбачає визначення цілей, планування, організацію, координацію, контроль, при необхідності корегування, аналізу і обов’язково рефлексії.Стратегія управління сучасним ПТНЗ потребує від керівників знань, умінь, навичок і здатності приймати неординарні рішення, організовувати інноваційні, творчі процеси в умовах певної невизначеності, високої конкуренції на ринку освітніх послуг і ринку праці, що зумовлює необхідність постійного суб’єктивного розвитку та опанування різними компетентностями, зокрема інформаційно-аналітичною, яка науковцями визнана невід’ємною складовою управлінської діяльності. Педагогічна практика свідчить, що формування і розвиток інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) не носить цілеспрямованого і обґрунтованого характеру в системі підвищення кваліфікації керівників ПТНЗ. Прояв цієї компетентності здебільшого залежить від ситуативних чинників, а тому в практиці управління не корелює з професіоналізмом управлінця. Однак, нерідко її недостатній розвиток стає причиною невдач в управлінській діяльності [14, 449].Аналіз останніх досліджень і публікацій з філософії, соціології, менеджменту, педагогіки і психології засвідчує зростання інтересу вчених до інформаційного аспекту дійсності та діяльності, що виникає на її основі, та висвітлений в наукових працях Ю. Абрамова, Д. Блюменау, Н. Ващекіна, В. Глушкова, О. Єлчанінової, С. Злочевського, Л. Кедровської, О. Кузя, А. Урсула та інших. Значна увага приділяється вивченню проблеми інформаційного забезпечення управління організаціями (В. Афанасьєв, Г. Воробйов, В. Волович, Н. Дніпренко, Л. Козачкова, В. Тарасенко, С. Шапіро тощо). В. Биков, Г. Бордовський, І. Гришанов, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Л. Калініна, Т. Коваль, В. Лапінський, А. Олійник, Н. Островерхова, Т. Поясок, С. Сисоєва, Л. Сущенко, Н. Тверезовська, І. Утюж та інші розглядають інформаційно-аналітичну діяльність у контексті управління навчальними закладами та організації навчально-виховним процесом.Вивчення результатів науково-дослідної роботи вказує на те, що кожний окремо взятий процес управління в ПТНЗ здійснюється за допомогою інформації – її вивчення, аналізу і синтезу, якісно-смислової переробки, в результаті чого виникає нова інформація та нові знання. З кожним днем у практичних працівників зростає об’єм інформації, що потребує обробки, вивчення, осмислення та прикладного застосування. Тобто, постійний розвиток ІАК суб’єктів управління ПТНЗ є очевидною необхідністю. На це вказують і результати вивчення нами ступеня готовності керівного складу ПТНЗ до реалізації ІАК в практичній діяльності. Саме труднощі, що виникають у роботі з різною інформацією, брак часу, відсутність необхідних «знань, умінь і навичок» як фундаменту інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД), часто демотивують керівників до вивчення наукових підходів здійснення управління педагогічним і учнівським колективами, вивчення сучасних тенденцій розвитку професійної освіти і навчання, досвіду роботи своїх колег як за кордоном, так і на теренах країни, тощо.Повертаючись до проблеми нашого дослідження, зазначимо, що ІАК керівників ПТНЗ за визначенням учених (О. Гайдамак, Н. Гайсинк, Т. Єлканова, Н. Зинчук, О. Назначило, В. Омельченко, Н. Рижова, І. Савченко, О. Філімонова, В. Фомін, Н. Фролова, В. Ягупов) є складним, інтегрованим, особистісним та індивідуальним утворенням, до складу якого обов’язково входять когнітивний і функціональний (діяльнісний, процесуальний) компоненти. Для їх розвитку в системі неперервної освіти, а також самоосвіти необхідно передбачити певний зміст – програму як інформаційну технологію розвитку ІАК керівного складу ПТНЗ. Саме її розроблення забезпечить керовану самоосвіту управлінців, а використання різних форм контролю і самоконтролю, самооцінки (рефлексії) – стимулювання до опанування наукових підходів у роботі з інформацією. Таким чином, окреслиться роль обласних навчально-(науково-)методичних центрів професійно-технічної освіти в реалізації акмеологічної парадигми щодо розвитку менеджерів освіти.Існують різні підходи до розроблення навчальних програм. У науковій літературі, що висвітлює результати дослідження проблеми розвитку ІАК, представлені програми формування і розвитку цього утворення у студентів і курсантів. У нашому дослідженні ми маємо справу з дорослими людьми з багатим досвід педагогічної роботи і управлінської діяльності, амбітними у визначенні життєвих і професійних цілей, що необхідно враховувати як при конструюванні змістової складової інформаційної технології розвитку в них ІАК, так і процесуальної. Тому вважаємо, що розроблення програми має здійснюватись на основі діагностики (для визначення рівня сформованої ІАК, потенціалу особистості керівника та його потреб). Адже в «самому загальному вигляді компетентність фахівця – це актуальна особиста якість людини, заснована на знаннях, інтелектуально і особисто зумовлених його соціально-професійними інтересами» [15, 14–15]. Вибір форм навчання також бажано узгоджувати. При цьому необхідно запропонувати декілька, щоб була альтернатива вибору. Не менш важливим є з’ясування очікувань учасників процесу розвитку ІАК щодо обраних ними інформаційних ролей (приймальник, розповсюджувач, оратор) [13]. Одним із методів з’ясування очікувань є робота з «листами очікувань», в яких пропонується закінчити одну із фраз (наприклад: «я сподіваюсь, що виконання цієї програми буде …», «я бажав би (бажала) унести з собою …», «я очікую, що …», «я буду розчарований (розчарована), якщо …» і т. ін.). Вони мають певне значення: для організаторів процесу навчання – дають інформацію про те, на що сподіваються учасники процесу, для самих керівників – це деякою мірою стимул для цілеспрямованої роботи.Ефективний розвиток ІАК керівників ПТНЗ у процесі неперервної професійної освіти, зокрема в міжкурсовий період, як зазначалось вище, передбачає визначення мети і завдань. Метою нашої програми є розвиток ІАК керівників ПТНЗ, а завдання полягають у: вивченні теоретичної основи ІАД (систему теоретичних і технологічних знань); розвинути в керівників інформаційно-аналітичні уміння, рефлексивні здібності, що допомагають усвідомлювати і оцінювати ІАД. Отже, реалізація програми розвитку ІАК дасть змогу її учасникам опанувати системою інформаційно-аналітичних знань (базовими поняттями, технологіями – способами і методами – здійснення ІАД; реалізувати їх на практиці (опанувати інформаційно-аналітичними уміннями); оцінювати і корегувати ІАД, визначати перспективи розвитку ІАК у межах власного потенціалу.При розробленні програми можливе використання блочно-модульного структурування навчального матеріалу з урахуванням рівня сформованості ІАК керівника. Ґрунтуючись на результатах попереднього опитування керівного персоналу ПТНЗ, зазначимо, що зміст програми може містити, наприклад, такі теми: основні теоретичні положення розвитку ІАК, організація ІАД, засоби забезпечення ІАД, інформаційний пошук, обробка і фіксація інформації, аналіз і синтез отриманої інформації, практичне використання інформації в управлінській діяльності, самодіагностика рівня ІАК.Для визначення блочно-модульного розподілу навчального матеріалу, орієнтуючись на загальну структуру діяльності і логіку управлінської діяльності керівників ПТНЗ, ми визначили структуру їх ІАД і виокремили інформаційно-аналітичні уміння, які необхідні в роботі з інформацією. Одержані результати показані на рис. 1, який ілюструє, що на першому етапі ІАД – мотиваційно-цільовому – керівник використовує управлінські уміння (коректне формулювання своїх інформаційних запитів; визначення потреби певного інформаційного ресурсу в межах оперативного і стратегічного управління ПТНЗ; сприйняття і активний пошук усіх різновидів і типів інформації; уміння, що запезпечують планування, організацію і регулювання інформаційно-аналітичної дільності; створення і забезпечення розвитку інформаційної системи ПТНЗ); на другому етапі – організаційно-виконавчому – затребувані

Стаття присвячена актуальним питанням визначення сутності внутрішньогосподарської звітності, а також визначення її ролі в системі управління підприємствами. Розглянуті поняття «внутрішня звітність» та «управлінська звітність», а також їх трактування у роботах вітчизняних науковців та практиків. Розглянуті вимоги щодо формування управлінської звітності, які можуть розкрити повний стан роботи підприємства та надати повну та достовірну інформацію для керівників стосовно подальшого прийняття управлінських рішень. Виявлено, що внутрішньогосподарська звітність є одним з основних джерел інформації про діяльність підприємства, а також важливим інструментом контролю за господарською діяльністю. Зазначено, що така звітність повинна бути оперативною, короткою та подаватися тоді, коли вона необхідна для прийняття конкретних управлінських рішень без зайвої інформації.

Сучасний світ вже не перший рік говорить про можливість ведення бойових дій у кіберпросторі. Це сталося після 2010 року, коли на прикладі Ірану світ побачив що шкідливе програмне забезпечення може здійснити суттєвий вплив на дійсність та зупинити процеси, що відбуваються у реальному світі. Наразі навіть розроблено регулювання щодо того, яким чином ці кіберпротистояння мають відбуватися та за якими правилами здійснюватися (маються на увазі теоретичні розробки які закладені у першому та другому Талліннських керівництвах). В Україні процес нормативно- правового регулювання саме питання забезпечення кібербезпеки держави почався достатньо пізно – у 2015 році, коли була прийнята Стратегія забезпечення кібербезпеки України. Розвиток питань врегульованих цієї Стратегією відбувся ще у кількох законах та інших нормативно- правових актах. Але, на жаль, існуюче нормативно правове регулювання не дає відповіді на дуже багато питань, з якими українське суспільство може зіштовхнутися у сферу панування інформаційних технологій та інтернету речей. З 2014 року Україна перебуває у стані збройного конфлікту з агресором- Російською Федерацією. За ці роки українське військо навчилося стійко обороняти кордони та стримувати натиск агресора, але існує нове, ще незвідане поле бою – кіберпростір. У зв’язку з цим, питання порядку надання відсічі будь якому агресору у кіберпросторі є актуальними та такими, які вимагають вивчення. У статті буде розглянуто основні положення нормативно - правового регулювання здійснення кібероборони в Україні, та теоретичний порядок проведення дій з кібероборони. Визначено основні проблемні питання законодавчого регулювання, які перешкоджають оперативно та коректно здійснювати відповідь на кібератаки проти України.

Розшарування аорти – це розрив у стінці аорти, що змушує кров текти між шарами стінки, відділяючи їх один від одного. Розшаровуюча аневризма є невідкладним станом, який може швидко призвести до смерті, навіть за оптимального лікування. Смертність унаслідок розриву сягає 80%, а половина пацієнтів помирають ще до госпіталізації. Якщо збільшення аорти досягає в діаметрі 6 см і більше, пацієнт повинен бути прооперованим ургентно. Мета роботи – представити клінічний випадок поетапної реконструкції аорти після розшаровуючої аневризми І типу (за DeBakey). Матеріали та методи. У статті представлено клінічний випадок пацієнта з розшаровуючою аневризмою аорти І типу за класифікацією DeBakey та її поетапною реконструкцією. Результати та обговорення. Метою проведення хірургічного втручання є заміна висхідної аорти, щоб запобігти виникненню ретроградної дисекції і тампонади серця (основна причина смерті). Може бути виконана реконструкція аортального клапана або його ресуспензія. У випадках, коли структура аортального клапана порушена (синдром Марфана, двостулковий аортальний клапан), виконується його протезування. Висновки. Вибір методу лікування залежить від типу розшарування та його впливу на інші органи та системи організму.1. Пацієнтам із розшаруванням висхідної аорти потрібно виконувати оперативне втручання в екстреному порядку, контролювати АТ.2. Пацієнти із розшаруванням низхідної аорти cпочатку лікуються консервативно, із жорстким контролем АТ.3. Медикаментозне лікування з подальшим ендопротезуванням грудної аорти наразі набуває поширеності при лікуванні гострих розшаровуючих аневризм аорти типу В.

Під час виконання завдань щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України у її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні Державна прикордонна служба України (далі – ДПСУ) реалізує основні види інформаційної діяльності передбачені Законом України «Про інформацію», а саме створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорону та захист інформації. Актуальність дослідження отримання інформації у діяльності ДПСУ зумовлена проголошенням розвитку інформаційної складової у Стратегії розвитку Державної прикордонної служби України, Концепції інтегрованого управління кордонами, Основних напрямках діяльності та подальшого розвитку Державної прикордонної служби України у 2019 році, а також відсутністю системності у врегулюванні суспільних відносин, що виникають з приводу отримання інформації ДПСУ та багатоманітністю термінології що відображає цей процес. Мотивуючими засадами отримання інформації у функціонуванні ДПСУ є необхідність виконання поставлених державою й суспільством завдань, а також задоволення, у зв’язку із ними (завданнями), службових потреб усіх структурних підрозділів. Отримання інформації повинно відбуватись виключно у межах чинного законодавства, відповідно Конституції та законів України. Аналіз яких дозволив зробити наступні узагальнення, а саме отримання інформації у межах функціонування ДПСУ є: повсякденною роботою її військовослужбовців та працівників, що має системний характер; закріплюється безпосередньо чи опосередковано, як право й обов’язок ДПСУ, так і бути кореспондованим як обов’язок громадян або інших суб’єктів інформаційних відносин повідомляти відповідні дані; відбувається залежності від затрачених зусиль: активно (коли є мета отримання інформації в інтересах охорони державного кордону) чи пасивно (коли інші суб’єкти інформаційних відносин повідомляють, надають або надсилають відповідну інформацію); поняття «одержувати», «здобувати», «збирати», «діставати» тощо, відображають яким чином чи шляхом отримана інформація; застосовуються різноманітні конструкції формулювань, що вказують на процес отримання інформації. Проведене дослідження дозволило визначити отримання інформації у межах діяльності ДПСУ як, постійний процес, що відбувається у ході повсякденної оперативно-службової діяльності шляхом прийняття, пошуку, збирання тощо інформації пов’язаної зі сферою охорони державного кордону й виконанням завдань ДПСУ.

Розвиток легеневого серця викликає ряд компенсаторно-адаптаційних процесів на всіх рівнях структурної організації, які відіграють ключову роль у його декомпенсації. Адекватно оцінити різні фізіологічні процеси, що виникають, можна за допомогою морфометрії, яка найбільш повно об’єктивізує результати морфологічних досліджень, дозволяє логічно інтерпретувати механізми морфогенезу ушкоджених органів, визначити адаптаційні резерви та можливості корегуючих впливів. Незворотні патологічні процеси легеневої тканини часто є показами для резекції легень, яка продовжує залишатись одним з найбільш травматичних оперативних втручань, що супроводжується частими ускладненнями через раптове підвищення опору у малому колі кровообігу, внаслідок зменшення його об’єму. Недостатній розвиток адаптаційно-компенсаторних можливостей міокарда може спричинити гостру недостатність правого шлуночка – гостре легеневе серце. Видалення 1/3 та більше легеневої тканини може призводити до розвитку синдрому гіпердинамії правого шлуночка, дилатації на етапі декомпенсації хронічного легеневого серця, артеріальної гіпертензії у малому колі кровообігу та розвитку легеневого серця, яке характеризується зростанням маси та розширенням камер серця з домінуванням гіпертрофії та дилатації правого шлуночка і правого передсердя, потовщенням стінки артерій, звуженням їх просвіту, зниженням пропускної здатності, зростанням кількості ушкоджених ендотеліоцитів, венозним повнокрів’ям закапілярних венул та венул, погіршенням секреторної активності міоендокринних клітин передсердь, дистрофією, некробіозом кардіоміоцитів, ендотеліоцитів, стромальних структур, інфільтративними та склеротичними процесами. За допомогою морфометрії встановлено, що правостороння пульмонектомія у віддалені строки після оперативного втручання у свиней в’єтнамської породи та лабораторних білих щурів-самців призводить до вираженого ремоделювання камер серця, яке характеризується незбалансованим, диспропорційним зростанням мас та розширенням камер серця. Також у пострезекційному легеневому серці виникає виражена структурна перебудова переважно дрібних артерій шлуночків та передсердь, виражене ремоделювання судин мікрогемоциркуляторного русла шлуночків серця та передсердь. При декомпенсації гіпертрофованого серця секреторна активність міоендокриноцитів знижується. Стадії морфогенезу гіпертрофованого міокарда: компенсоване та декомпенсоване легеневе серце характеризуються кардіометричними параметрами. Найбільш інформативними є показники, які відображають незбалансованість і диспропорційність гіпертрофічних та гіперпластичних процесів на всіх рівнях організації серцевогом’яза.

Мета роботи – проаналізувати і оцінити роботу циклової методичної комісії із хірургічних дисциплін в організації навчального процесу вищих навчальних закладів.Основна частина. Проведений аналіз 18-річної роботи циклової методичної комісії з хірургічних дисциплін ДВНЗ “Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України ».Результати та обговорення. Діяльність методичної комісії із хірургічних дисциплін спрямована на удосконалення організаційного та методичного забезпечення навчально-виховного процесу. Вона надавала рекомендації стосовно вдосконалення навчальних планів підготовки спеціалістів за відповідними напрямками та структурування змісту навчальних програм. Планування роботи методичної комісії здійснюється щорічно на основі рішень і рекомендацій ректорату, вченої ради університету, деканатів. План роботи складався на кожний навчальний рік у червні місяці. Після обговорення та схвалення методичною комісією план роботи затверджувався ректором. Засідання методичної комісії проводилися один раз на два місяці. При необхідності, скликались оперативні позачергові засідання. У разі необхідності на засідання методичної комісії запрошувались представники відповідних структурних підрозділів університету та окремі викладачі, які мають відношення до питань, що розглядались на методичній комісії. Рішення методичної комісії приймались відкритим голосуванням і вважались прийнятими тоді, коли за нього проголосувало більше половини присутніх на засіданні, доводились до відома працівників хірургічних кафедр університету впродовж 3-х днів. Однією з особливостей роботи комісії є реалізація навчально-виховних цілей. Зміст цієї роботи полягав у вдосконаленні методичної майстерності викладачів, зміні авторитарно-дисциплінарної моделі навчання на особистісно-орієнтовану.Висновок. Циклова методична комісія з хірургічних дисциплін повинна бути однією з ланок цілісної системи організації навчального процесу в медичному вищому навчальному закладі.

Мета роботи. Проведення на базі одного центру ретроспективного аналізу впливу гострого пошкодження нирок (ГПН) на смертність пацієнтів, яким виконували екстракорпоральну мембранну оксигенацію (ЕКМО). Матеріали та методи. На базі ДУ «НПМЦ ДКК» у період з 2014 по 2018 рік було проведено 11 процедур ЕКМО. Екстракорпоральну мембранну оксигенацію було розпочато у 7 (64 %) пацієнтів у зв’язку з розвитком гострої серцевої недостатності; у 2 (18 %) – через пневмонію та розвиток гострого респіраторного дистрес-синдрому; в 1 (9 %) пацієнта причиною став сепсис та ще в 1 дитини (9 %) – аритмія. Під час лікування ГПН у наших пацієнтів ми застосовували дві методики: перитонеальний діаліз та модифіковану ультрафільтрацію. Для діалізу використовували розчин «Діавітек ПД» 4,25 % компанії «Юрія-Фарм», для ультрафільтрації – гемоконцентратори Medos® та Terumo®. Результати та обговорення. Кількість успішних процедур ЕКМО становила 7 (63,5 %) з 11. Ми вважали процедуру ЕКМО успішною, якщо після деканюляції пацієнт прожив протягом 48 год. Із 7 успішно деканюльованих пацієнтів 3 (43 %) були виписані з лікарні. З 11 пацієнтів в 1 дитини (9 %) функція нирок була збережена, а в 10 (91 %) розвинулося ГПН AKIN3. У зв’язку з ГПН для замісної терапії 6 (55 %) дітям проводили ультрафільтрацію, 1 (9 %) – перитонеальний діаліз; у 3 (27 %) дітей терапію не проводили. Після запуску ЕКМО ми суттєво покращили кровообіг. За рахунок здійснення ефективної перфузії тканин досягли нормалізації рівня сироваткового лактату на 2-у добу після запуску ЕКМО, діурез відновився на 3-ю–4-у добу, рівень креатиніну знизився на 8–9-у добу. Усі пацієнти, що перебували на замісній нирковій терапії, мали позитивну динаміку в лікуванні ГПН, але з летальним наслідком за рахунок інших причин. Загальна летальність становила 73 %. Висновки. Екстракорпоральна мембранна оксигенація – це процедура, що дозволяє проводити доставку кисню в критичних пацієнтів, коли інші методи інтенсивної терапії неефективні. У 90 % пацієнтів, яким виконували ЕКМО, розвинулося ГПН, що потребувало проведення замісної терапії, в тому числі і ультрафільтрації. Гостре пошкодження нирок, що потребує замісної терапії, є предиктором погіршення перебігу захворювання та підвищення летальності в дітей із вродженими вадами серця, які перенесли оперативне втручання з використанням апарату штучного кровообігу. Проведення ультрафільтрації не супроводжувалося розвитком ускладнень та давало змогу отримати від’ємний водний баланс.