Статті в журналах з теми "Колективна робота"

У статті окреслено питання використання сучасних цифрових інструментів для колективної роботи в умовах дистанційного навчання. Розглянуто засадничі положення досліджуваної проблеми у поглядах вітчизняних та закордонних науковців на основі аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури щодо здійснення спільної роботи в освітньому процесі засобами онлайн-інструментів. З’ясовано сутність понять «колективна робота», «дистанційне навчання». Зроблено акцент на доцільності використання онлайн-дошки як інструменту для здійснення дистанційного навчання та модернізації освітнього процесу. Проаналізовано можливості віртуальної дошки Bitpaper. Наведено алгоритм створення дошки та визначено умови роботи за різними тарифними планами. Ознайомлено з інструментарієм онлайн-середовища та здійснено аналіз функціонального призначення окремих інструментів, можливості налаштувань дизайну «полотна», «аркуша» дошки. Визначено переваги Bitpaper, зокрема: підтримка кирилиці; великий вибір фігур та форм для створення малюнків; можливість працювати на ґаджетах різних типів; писати, друкувати текстові повідомлення, працювати з формулами, зберігати створені дошки як зображення або pdf-документи. Наведено приклади дидактичних вправ для спільної роботи школярів в умовах дистанційного навчання. Узагальнено результати дослідження і оцінено ефективність їх використання в освітньому процесі. Визначено перспективи дослідження щодо використання віртуальних дошок різних типів для вивчення навчальних предметів в умовах цифровізації освіти.

Каракасіді О. Ф., Ліхашева П. І. Колективні до­говори як локальні акти трудового законодавства. - Стаття. Розглянуто роль колективного договору як локаль­ного нормативно-правового акта та форми соціального партнерства за чинним законодавством та за проектом Трудового кодексу України. Він укладається після проведення колективних переговорів між роботодав­цем і трудовим колективом, як правило, представле­ним профспілкою, містить зобов’язальні умови та діє протягом установленого строку, визначаючи локаль­ні норми права для певного підприємства. Тобто ко­лективний договір має змішану юридичну природу та є формою соціального партнерства, його розвиток актуальний і важливий для суспільства. Його наяв­ність дозволяє нівелювати прогалини в трудовому законодавстві, посилити співпрацю соціальних парт­нерів, підвищити гарантії трудових прав працівників, покращити роботу підприємства в цілому. Проаналі­зовано роль профспілкових організацій у розробленні та укладенні колективних договорів Автори вбачають причину порушення трудових прав працівників на деяких комерційних підприєм­ствах у повідомному характері реєстрації колективно­го договору, відсутності представницького органу тру­ дового колективу, внаслідок чого колективний договір взагалі не затверджується. Тому саме в комерційних структурах спостерігається найбільша кількість по­рушень трудового законодавства, а метод соціального партнерства перетворюється на просту декларацію. Крім того, питання встановлення посад із ненормо- ваним робочим днем, порядок надання матеріальної допомоги, пільги працівникам із великим стажем робо­ти на цьому підприємстві та інші питання, які регулю­ються саме колективним договором, тут залишаються неврегульованими. Тому на цьому етапі автори вважа­ють за доцільне у проекті Трудового кодексу України передбачити обов’язкову реєстрацію колективного до­говору замість повідомної, щоб створити реальністю соціальне партнерство найманих працівників із робо­тодавцями під контролем держави.

Мета роботи – визначити шляхи підвищення ефективності рівня освіти та вплив самостійної лікарської діяльності під час підготовки лікарів-інтернів у системі вищої медичної освіти. Основна частина. У статті розглядаються питання вдосконалення підготовки лікарів-інтернів за спеціальністю “Внутрішні хвороби”. Висвітлено значення самостійної лікарської діяльності у формуванні в інтернів професійних якостей, клінічного та наукового мислення, вміння обґрунтовувати і формулювати попередній діагноз, визначати напрямки діагностичного пошуку, проводити диференційну діагностику і формулювати заключний діагноз, призначати лікування і програму реабілітації. Колективна робота під час клінічних розборів хворих сприяє формуванню необхідних морально-етичних якостей і деонтологічних норм поведінки майбутніх лікарів. Висновки. Збільшення часу індивідуальної роботи з пацієнтом дозволить лікарям-інтернам удосконалювати практичні вміння, які визначаються як здатність фахівця оперувати системою теоретичних знань і практичних навичок у вирішенні професійних задач. Самостійна робота дозволяє аналізувати якість медичної допомоги, розвиває клінічне мислення, забезпечує розуміння важливості їх самостійної діяльності та відповідальності за пацієнтів.

Висвітлено підходи до організації навчально-пізнавальної та дослідницької діяльності студентів закладів вищої освіти в умовах змішаного навчання. Визначено, що змішане навчання як форма організації навчання поєднує технології традиційного та електронного навчання і передбачає проведення традиційних занять в аудиторії, організацію різних видів діяльностей за допомогою технологій дистанційного навчання. В умовах змішаного навчання та використання інформаційних технологій організацію навчально-пізнавальної діяльності доцільно розглядати в межах відповідних онлайнових середовищ, які можна поділити на категорії. Зокрема залежно від мети їх використання розрізняють засоби: управління навчальною діяльністю; подання навчальних матеріалів; організації зворотного зв’язку учасників освітнього процесу; моніторингу, контролю та оцінювання результатів діяльності; організації інших видів діяльностей (індивідуальна, групова, колективна). Автором запропоновано використання навчального електронного курсу як платформи для подання навчального матеріалу, завдань для виконання, представлення робіт студентів, а також організації окремих видів діяльностей (наповнення глосарію, обговорення на форумі), оцінювання результатів роботи студентів тощо. Електронний навчальний курс також слугував відправною точкою для доступу до зовнішніх онлайнових сервісів, що розширюють спектр інструментальних засобів і в такий спосіб урізноманітнюють види навчально-пізнавальної та дослідницької діяльності. У роботі описано організацію таких видів діяльності, як-от: «Створення карт знань», «Колективне оцінювання карт знань», «Робота з глосарієм», «Проведення майстер класу» із залученням інструментарію як електронного навчального курсу, так і зовнішніх онлайн-сервісів. Організацію дослідницької діяльності описано на основі моделі змішаного навчання «Зміна станцій», яка передбачає зміну режимів діяльності: традиційний в аудиторії та електронний (комп’ютерно-орієнтований, дистанційний, мобільний). У даній моделі використовуються різні режими роботи, але обов’язковим є організація дистанційного.

У статті проаналізовано психологічний комфорт учасників колективної діяльності закладу вищої освіти. У дослідженні встановлено, що певний характер відносин, виникає через об’єктивну необхідність. Відносини у системі “викладач – студент” набувають особистісного характеру, свідомо спрямованого та регульованого цілями, що сприймаються студентами і викладачами далеко не однозначно. Аналіз педагогічної практики свідчить, що створення сприятливого середовища в студентському колективі неможливо на основі педагогічного впливу, побудованого на примусі, підкоренні студентів і колективу волі викладача. Традиційна підготовка викладачів у системі методичної роботи ЗВО не спроможна ефективно вирішувати завдання щодо оздоровлення клімату студентського колективу і забезпечення психологічного комфорту кожному його члену. Відповідно, виникає потреба в організації емоційно сприятливого середовища серед студентства та управління ним. У той же час сучасний викладач повинен “бачити” і розуміти емоції, настрій як студента, так і свій власний, оволодіти теоретичними основами емоційно сприятливого середовища в колективі як фактору його розвитку і всебічного збагачення особистості студентів. Автор вивчив плани і програми підготовки викладачів у системі методичної роботи закладу вищої освіти, а це дає підстави говорити про переважання в їхньому змісті репродуктивних завдань та вправ. У програмах підготовки викладачів у системі методичної роботи закладу освіти недостатньо інформації про теоретичні засади емоційно сприятливого середовища, методики та технології його створення. Вивчення наявних програми та змісту підготовки викладачів у системі методичної роботи закладу вищої освіти дозволили сформувати висновки. Автор наголошує, що програма підготовки вчителів до створення емоційно сприятливого середовища передбачає зміну характеру відносин у системі “викладач – студентський колектив – студенти”. Доведено, що відносини повинні будуватися на принципах педагогічної взаємодії, співробітництва і співтворчості та характеризуватися довірою, можливістю висловити свою точку зору, мати право на помилку, свободу вибору способів досягнення навчальних цілей. Ключові слова: сприятливе середовище, підготовка вчителів, педагогічна взаємодія, психологічний комфорт, педагогічний вплив

У статті здійснено аналіз проблем використання lego-конструювання та робототехніки на заняттях з дітьми дошкіль- ного віку. Автори доводять, що розвиток здібностей до конструювання активізує психічні процеси дитини, спонукає інтерес до творчого вирішення поставлених завдань, винахідливість та самостійність, ініціативність, самореалізацію, бажання втілити нові й оригінальні ідеї, а отже, сприяє розвитку обдарованості здобувача дошкільної освіти. Метою цього дослідження є висвітлення нових аспектів Lego-освіти дошкільників у різних видах діяльності. У статті здійснено аналіз етапів, методів, прийомів Lego-освіти дітей дошкільного віку в контексті пропедевтич- ної роботи з робототехніки. Заняття з Lego спрямовані на розвиток усіх освітніх сфер дитини (інтелектуальна, мовленнєва, творча тощо). Мовленнєвий розвиток дошкільника на lego-заняттях формує здатність аналізувати завдання та обговорювати результати практичної діяльності (опис дизайну виробу, матеріалів, розповідь про хід дії та побудову плану діяль- ності, побудова логічних послідовних висловлювань у міркуваннях, обґрунтуванні, формулюванні висновків). Вони також спрямовані на усне спілкування із застосуванням спеціальної термінології; використання інтерв’ю для отримання інформації та складання схеми розповіді; застосування мультимедійних технологій для генеруван- ня та презентації ідей. Зміст психолого-педагогічної роботи сприяє розвитку особистості дитини на основі цінностей соціальної культу- ри, що забезпечують оволодіння способами поведінки, творчим та активним відтворенням комунікативного досвіду. Організаційні форми соціального та особистісного розвитку дітей дошкільного віку в умовах організації спіль- ної діяльності з дорослими та іншими дітьми та самостійної вільної діяльності обрано відповідно до проблеми дослідження: сюжетно-рольова гра; творчі ігри; педагогічні ситуації; бесіда; розповідання історій; обговорення ситуації; обговорення дій; спільна діяльність; колективна робота; вправи. Методи, прийоми роботи з Lego також сприяють формуванню фізичної культури дітей дошкільного віку, куль- тури здоров’я, первинних цінностей здоров’я та здорового способу життя відповідно до цілісного підходу до здоров’я людини як єдності її фізичного, психологічного та соціального благополуччя.

Статтю присвячено питанням формування учнівського колективу через упровадження засад педагогіки партнерства як одного з основних аспектів функціонування Концепції Нової української школи на основі аналізу дефініцій поняття колективу. Ідеї педагогіки партнерства спрямовані на створення суспільства, яке є вільним від кліше та офіціозу. Ця нова ланка має подолати інертне мислення, перейти на інший рівень міжособистісних відносин. Партнерські відносини беруть початок у закладі освіти, де вся шкільна спільнота працює над створенням оптимального та психологічно безпечного освітнього середовища, вільного від булінгу та утиску самовираження суб’єктів освітнього процесу, якими виступають учні та педагогічні працівники закладу освіти. У статті розкриваються основні можливості та перспективи формування учнівського колективу на засадах педагогіки партнерства, що є оптимальним шляхом до налагодження взаєморозуміння, поваги та толерантного ставлення до оточення. Встановлено, що учнівський колектив може бути утворено тільки шляхом налагодження спеціальної роботи педагогічного колективу з формування високоморальної та позитивно налаштованої особистості дитини. Аналіз основних визначень поняття «колектив» дав змогу розкрити його багатоаспектність, оскільки воно розглядається не тільки в межах педагогічних наук. На сучасному етапі розвитку суспільства колектив відіграє велику роль у менеджменті, адже неможливо керувати організацією, якщо не встановлено корпоративні зв’язки. Це дало підстави розглядати особистість учителя не тільки з позиції Концепції Нової української школи, а й як менеджера освітнього процесу. Доведено необхідність налаштування вчителя на виконання ролі лідера, який сприяє підвищенню якості та оригінальності у виконанні роботи, розвитку творчого підходу до справи. Демократичний клімат у колективі сприяє утворенню дружніх та відвертих відносин між членами колективу, формуванню почуття гордості за загальні досягнення та готовності розділяти труднощі колективу.

У статті розкриваються основні положення науково-методичної роботи Василя Сухомлинського з педагогічним колективом Павлиської середньої школи. Акцентується увага на особливостях педагогічної праці та особистісних якостях педагога. Аналіз принципів, форм і методів організації методичної роботи з учителями, сім’ями учнів, громадою селища Павлиш свідчить про системний характер діяльності педагогічного колективу школи щодо виховання всебічно розвиненої особистості кожної дитини. Організатором, науковим керівником, наставником і генератором нових ідей у цій роботі був директор школи, педагог-гуманіст Василь Олександрович Сухомлинський. Наголошується на необхідності вивчення і впровадження досвіду організації науково-методичної роботи з педагогічним колективом Павлиської середньої школи в сучасній українській школі.

Розглянуто актуальні проблеми командотворення за потреби використання фахівців з різних галузей в межах одного колективу. Обґрунтовано потребу формування команд під виконання конкретних завдань з урахуванням індивідуальних особливостей та максимально можливої психологічної сумісності. Запропоновано та обґрунтовано використання соціонічних методів підбору колективу. Проаналізовано основні чинники, які впливають на поведінкові реакції та інформаційну складову психіки. Відображено особливості побудови людської психіки згідно з моделлю "А". Висвітлено основні особливості соціонічних квадр, перераховано їхні квадральні цінності. Виведено означення протилежних і суміжних квадр. Сформульовано принципи побудови однорідних та неоднорідних колективів. Проаналізовано конфігурацію основних можливих варіантів утворення неоднорідних колективів та їхні основні комунікаційні канали. Перераховано усі психічні функції, що входять до моделі психіки, описано область і межі їх компетенції. Відзначено важливість таких характеристик колективу, як його інтегральний тип, коефіцієнт конфліктності та оптимальний вибір лідера (керівника) колективу. Проаналізовано нюанси стихійного та цілеспрямованого командотворення. Розглянуто можливості формування команд за квадральним принципом та їх особливості. Обґрунтовано неефективність поєднання в межах одного колективу представників протилежних квадр. Запропоновано використання для формування неоднорідних команд представників суміжних квадр. Описано можливі стилі керівництва неоднорідними командами залежно від їх конфігурації. Сформульовано основні правила формування неоднорідних колективів за соціонічним принципом. Визначено їхні особливості залежно від домінантних психічний функцій. Змодельовано можливість роботи в неоднорідному колективі у групах за квадральним принципом, описано модель правильної поведінки керівника в цьому випадку.

Звернення до проблеми колективної інтуїції викликане тим, що, з одного боку, цей феномен реально існує і має поширення в різних сферах суспільного життя, а з другого – що соціальна психологія досі не приділяла належної уваги дослідженню природи і механізмів функціонування колективної інтуїції, виявленню її реальних можливостей, подоланню помилкових уявлень і спростуванню різного роду містифікацій. З огляду на наявні суперечності в розумінні психологічної природи і сутності інтуїції загалом, а також її колективної похідної у пропонованій роботі сформульовано та обґрунтовано низкутеоретичних положень, а саме: про відносно самостійний онтологічний і гносеологічний статус інтуїції, що заперечує можливість її розуміння як побутового аналогу наукового поняття антиципації або як різновиду мисленнєвої, мнемічної чи перцептивної діяльностей; про інтуїцію як елемент системи психіки, що функціонує на перетині усвідомлюваного і неусвідомлюваного, раціонального й ірраціонального, логічного і почуттєвого, поняттєвого і образного модусів психічної активності, чим пояснюється її спроможність до цілісного відображення і конструювання дійсності як індивідуально неповторного, унікального сущого; про інтуїцію як різновид психічної діяльності, що має свою функціональну структуру; про колективну інтуїцію як спосіб і засіб розв’язання тих проблем, які не в змозі розв’язати індивідуальна інтуїція; про колективну інтуїцію як результат інтеграції індивідуальнихінтуїцій, що за своїми функціональними можливостями перевершує арифметичну суму останніх; про соціально-психологічні особливості функціональної структури колективно-інтуїтивної діяльності та ін.

У статті проаналізовано соціально-психологічну сутність і зміст культури міжособистісних відносин курсантів-прикордонників. Зазначено, що міжособистісні відносини в курсантських колективах становлять єдність загальносоціальних правил і норм та специфічних, властивих лише цим колективам, особливостей. Важливе місце у виконанні завдань, поставлених перед військовослужбовцями Державної прикордонної служби України, займає психологічна робота, яка не може бути ефективною без формування висококультурної особистості майбутнього офіцера-прикордонника. У результаті дослідження встановлено, що культура постає динамічною характеристикою, що змінюється під впливом психологічних умов, основними серед яких є: рівень розвитку курсантського колективу, наявність системи загальних духовних цінностей, індивідуально-психологічні особливості курсантів, їхні психологічні настановлення на військову службу.

ORCID 0000-0003-0867-1119 У статті досліджено та визначено поняття «соціально-психологічний клімат» як загальний емоційно-динамічний настрій колективу, який передбачає створення здорової творчої обстановки в колективі з високими результатами праці і перебуває в прямій залежності від того, який стиль управління обрано керівником. Авторами виокремлено фактори, що впливають на формування соціально-психологічного клімату в колективі, такі як: спрацьованість, дисципліна, адекватна самооцінка і взаємоповага. Досліджено вплив соціально-психологічного клімату на продуктивність праці педагогів: позитивний соціально-психологічний клімат підвищує настрій людини, її творчий потенціал, позитивно впливає на бажання працювати в даному колективі, застосовувати свої творчі та фізичні сили на користь оточуючим людям, а негативний соціально-психологічний клімат призводить до емоційної пригніченості і виснаженості, як наслідок – стресового стану і низького рівня професійної діяльності, можливого виникнення конфліктних ситуацій. Визначено роль управлінських рішень керівника у формуванні та підтримці позитивного соціально-психологічного клімату в педагогічному колективі дошкільного навчального закладу як діяльність, що спрямована на досягнення найефективнішого використання роботи працівників для досягнення цілей закладу. Основне завдання керівника дошкільного закладу – загальне керівництво процесом функціонування та розвитку системи управління та налагодження комфортного соціально-психологічного клімату в колективі, який прийнято вважати основою стабільного стану всього педагогічного колективу під час спільної діяльності по досягненню освітньої мети. Відібрано найбільш ефективні способи формування та підтримки соціально-психологічного клімату в педагогічному колективі дошкільного навчального закладу: міжособистісні взаємодії та колективні взаємодії.

У статті розглянуто особливості конструювання колективної образи за допомогою кінематографа. Розглянуто теоретичні основи роботи, а саме статті дослідників, які вивчають правила конструювання та утвердження колективної пам’яті в кінематографі. Колективна образа розглядається саме як частина пам’яті, в якій вона закріплюється за допомогою такого способу, як перегляд фільмів. Виявлено основні особливості відображення колективної образи в кіно. Найчастіше для її конструювання використовуються образи ворога і жертви. Вони гіпертрофовані, жертва постає виключно в позитивному світлі, практично без недоліків. Образ ворога створюється як образ жорстокого, брутального, зневажливого, який готовий фізично і морально принизити жертву. Позитивний персонаж стає жертвою дискримінації, військової агресії, інших проявів неповаги. Зображення образів жертви і ворога в картинах сприяє конструюванню ставлення до різних соціальних груп в суспільстві. Люди сприймають моделі поведінки, продемонстровані на екрані, як релевантні, а потім відтворюють їх у реальному житті. Проведене дослідження демонструє, що в Україні на тлі актуалізації військових і політичних проблем регулярно випускаються в широкий прокат фільми, які конструюють колективну образу. Серед картин, що вийшли в прокат у 2020 році, до таких можна віднести «Східняк», «Черкаси», «Наші котики». У них конструюється образ українських військових не тільки як героїв і захисників Батьківщини, але й як безневинних постраждалих, які стають жертвами обставин. Для картин характерні героїзація воїнів і демонстрація жертв, з якими зіткнулися військові. Несправедливість щодо них приводить до формування колективної образи як відповіді на ті бойові втрати, з якими довелося зіткнутися. Також у фільмах українського виробництва регулярно відтворюється образ ворога, який демонструється як жорстокий, підступний, що порушує наявні міжнародні домовленості. Його втілює як воєнне, так і політичне керівництво. Демонстрація таких картин сприяє консолідації певної частини населення навколо єдиних цінностей, а також посиленню негативного сприйняття ворога.

У статті на основі аналізу наукових поглядів вчених із приводу розуміння поняття «трудове законодавство» запропоноване власне визначення цієї наукової кате-горії. Наведено власне бачення переліку характерних особливостей трудового законодавства України. Від-значено, що трудове законодавство нашої країни пред-ставлено цілою низкою нормативно-правових актів, система яких є занадто розгалуженою, що значно пере-шкоджає нормальному регулюванню трудових право-відносин, а тому сьогодні постала нагальна необхідність його систематизації. Наголошено, що під норматив-но-правовим актом слід розуміти офіційний документ, який було розроблено і прийнято у встановленому законом порядку уповноваженим органом державної влади та який містить у собі однорідні правові норми, спрямовані на врегулювання правовідносин у конкрет-ній сфері суспільного життя. Тож сфера суспільних відносин, що потребує врегулювання, прямо впли-ває на зміст нормативно-правових актів, від якості наповнення яких вже залежить ефективність функці-онування відповідних правових відносин. З’ясовано, що ключове призначення локальних нормативно-пра-вових актів полягає у тому, щоб забезпечити ефектив-ність роботи трудового колективу в рамках кожного конкретного підприємства, організації, установи тощо. Вини покликані деталізувати норми централізованого законодавства, а також розширити перелік трудових гарантій працівників. У разі, якщо локальним нор-мативним актом становище працівника погіршується порівняно з централізованим законодавством, такий акт визнається недійсним. Визначено, що поєднання централізованого та локального регулювання трудо-вих відносин розкривається в інститутах трудового договору, колективно-договірного встановлення умов праці, оплати праці, дисципліни праці тощо. Регулю-вання відносин, які входять до предмета трудового права, може бути здійснено шляхом укладення, зміни, доповнення колективних договорів, угод, а також тру-дових договорів. Угоди, колективні договори, трудові договори не повинні мати у своєму змісті умов, які зни-жують рівень прав і гарантій працівників, установле-ний трудовим законодавством.

Постановка проблеми.Виховання творчої особистості неможливо здійснювати командно-адміністративними методами. Для цього потрібно створювати сприятливі умови для творчої діяльності вчителів та учнів та позитивні стимули для такої діяльності. Однією з таких умов є систематичне та ефективне використання інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-виховному процесі.Аналіз останніх досліджень.За останні два роки в Дніпропетровській області реалізовано цілий ряд проектів з впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, в багатьох з них наша школа приймає активну участь:– Єдиний освітній центр (http://dp.isuo.org) – за допомогою програмного комплексу КУРС:школа тут розміщується відкрита та закрита інформація про навчальний заклад, учнів та вчителів школи;– інформаційно-освітня мережа «Мої знання» (http://mz.com.ua) –тут розміщується розклад уроків школи, електронні класні журнали вчителів та класних керівників, щоденники учнів, засоби для спілкування вчителів, учнів та їх батьків;–освітній портал «Класна оцінка» (http://klasnaocinka.com.ua) – на цьому порталі розміщені сайти навчальних закладів, бібліотека, електронні класні журнали та щоденники, електронна школа.Крім цього, за допомогою мережі Інтернет наша сільська школа одержала доступ до великої кількості конкурсів та олімпіад, в яких учні приймають активну участь.Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми.Творча діяльність вчителів та учнів передбачає не тільки використання інформаційних джерел з мережі Інтернет та інших цифрових джерел інформації, а в першу чергу створення власних електронних засобів навчання та електронних документів. Вчителі, які систематично використовують ІКТ у навчально-виховному процесі, працюють з десятками чи навіть сотнями гігабайт ланих. Розмістити та систематизувати все це в мережі Інтернет достатньо складно, тому створення електронного освітнього середовища в локальній мережі навчального закладу – це реальні можливості для систематизації та ефективного використання ІКТ.Мета статті – показати можливості створення та ефективного використання електронного освітнього середовища школи для творчої діяльності вчителів та учнів.Комп’ютерна мережа школи. Про застосування ІКТ у школі говориться багато років, вчителі проходять курси, одержують сертифікати, але цього явно недостатньо для систематичного та ефективного використання ІКТ у навчальному процесі. Потрібен вільний доступ вчителів та учнів до комп’ютерів та електронних засобів навчання, одного кабінету інформатики для цього замало. Протягом 2011 року ми виконали великий об’єм роботи по модернізації комп’ютерної мережі школи.У кабінеті інформатики встановлено сервер з жорсткими дисками великої ємності – це дає можливість розмістити на ньому всі програмні засоби та електронні навчальні посібники, які є в школі. Комп’ютер-сервер автоматично включається вранці і виключається ввечері – це робить його незалежним від графіка роботи вчителя інформатики.Всі комп’ютери школи підключені до локальної мережі, крім цього, кабель локальної мережі підведений ще до кількох навчальних кабінетів, де вчителі можуть підключити до локальної мережі школи свої домашні ноутбуки і працювати у шкільному електронному середовищі.Через локальну мережу до всіх ПК школи підключено доступ до мережі Інтернет.Забезпечення учнів та вчителів школи ПК та Інтернет. Комп’ютери та Інтернет поступово стають звичними в сільських сім’ях. Восени 2011 року серед учнів 7-11 класів домашні ПК були в більш ніж половини учнів, а Інтернет – більш ніж у третини учнів. Тому перед школою та педагогічним колективом стоїть завдання використати цей потужний потенціал для навчання та розвитку учнів.Потреба сучасної школи в ІТ-спеціалістах. Вирішення цієї проблеми слід починати з розуміння того, що ІКТ прийшли в школу назавжди, це не чергова рекламна кампанія. Вчитель, який не володіє на професійному рівні ІКТ, у сучасній школі не має майбутнього. Вчителю для ефективного використання ІКТ необхідно створити умови: вільний доступ до комп’ютерів та Інтернету, надійну роботу обладнання та програмного забезпечення – це можуть забезпечити лише професійно підготовлені спеціалісти в оплачений робочий час. Висока ефективність ІКТ можлива лише при колективній роботі вчителів, що знову ж таки вимагає від вчителів високого рівня підготовки в галузі ІКТ.До недавнього часу комп’ютерний клас школи використовувався в більшості своїй для проведення уроків інформатики. Вчитель інформатики виконував роботи по обслуговуванню ПК для самого себе і це нікого не турбувало. Об’єм такої роботи був невеликий, її приходилось виконувати епізодично. Досвід роботи в 2011 році та зараз показує, що кілька годин роботи по обслуговуванню ПК щодня явно недостатньо для забезпечення умов роботи всього колективу школи – вчителів та учнів. Тим більше, цю роботу неможливо виконувати за рахунок уроків чи інших обов’язків. Потреба сучасної школи в ІТ-спеціалістах систематизована нижче.Секретар – завантаження та друк електронної пошти, підготовка та відправлення електронної пошти, набір та друк шкільних документів – цю технічну роботу, як правило, виконує адміністрація школи, за рахунок виконання своїх прямих службових обов’язків по управлінню навчальним процесом та діяльністю школиІнженер по ремонту та обслуговування ПК – ремонт та обслуговування комп’ютерів, обслуговування принтерів, обслуговування та монтаж обладнання локальної мережі школи, обслуговування мультимедійних пристроїв, обслуговування обладнання для підключення Інтернет.Системний адміністратор – установка та налагодження програмного забезпечення ПК, обслуговування антивірусних програм, обслуговування дискової та операційної систем ПК, управління роботою локальної мережі школи.Веб-майстер – створення та управління сайтами школи у локальній мережі та Інтернеті, створення та управління електронним освітнім середовищем школи, створення веб-сторінок для сайтів школи. Цю роботу, як правило, виконують вчителі інформатики, за рахунок свого вільного часу та уроків. Заступник директора з ІКТ навчання – навчання вчителів з ІКТ, управління процесом впровадження ІКТ у навчально-виховну роботу школи та вчителів. Цю роботу, як правило, ніхто не виконує системно, тому ефективність застосування ІКТ часто буває мінімальна.З 2012-13 навчального року в школах вводяться посади інженера-електроніка, це в значній мірі задовольняє потреби школи в обслуговуванні комп’ютерної техніки та програмного забезпечення.Електронне освітнє середовище школи – це програмні засоби, електронні навчальні комплекси з різних предметів, електронні документи різного призначення, які використовуються для навчання учнів та роботи вчителів і розміщені на сервері локальної мережі школи та мережі Інтернет. До цих документів є вільний доступ з усіх комп’ютерів локальної мережі школи. Головна сторінка електронного освітнього середовища містить посилання на локальні веб-сайти, тематичні сторінки або папки з файлами, які систематизовані в десять розділів.Важливо зараз – в цьому розділі розміщені документи для поточної роботи, наприклад, завдання ДПА з математики або карта з навчальним закладом, де проходить ЗНО.Управління школою – тут адміністрація школи розміщує документи та матеріали з різних напрямів роботи школи.Сторінки класів – тут зібрані посилання на електронні засоби з різних предметів для даного класу.Портфоліо учнів – у спеціальних папках протягом навчання в школі учні разом з вчителями збирають матеріали про досягнення учнів в навчанні та різних конкурсах.Вчителі – кожен вчитель має власну папку, де розміщені електронні матеріали з різних предметів, нормативні документи, портфоліо вчителя і т.д.Microsoft Learning – курс цифрових технологій від Майкрософт.Локальний сервер – на локальному сервері розміщені навчальні посібники та власні сайти, наприклад сайт «Випускники школи».Позакласна робота – тут розміщені посилання на додаткові навчально-інформаційні посібники для додаткової роботи.Інформаційна система – систематизовані навчально-інформаційні матеріали, підготовлені в попередні роки.Відеоенциклопедія – це п’ятихвилинні фільми про видатних вчених, митців, державних діячів в історії людства, наприклад, з астрономії.В мережі Інтернет шкільний веб-портал має адресу http://www.itfis.net.ua На головній сторінці шкільного веб-порталу розміщені кнопки сайтів, з якими постійно працюють вчителі та учні школи. Це сайти «Мої знання», «Класна оцінка», «КУРС: школа», «Острів знань», сайти органів управління освітою та інші.Крім цього на порталі розміщено 8 шкільних сайтів.Інформаційні технології в шкільному фізичному експерименті – це перший сайт створений у 2009 році, тут систематизовані матеріали, з якими ми працювали в школі під час підготовки до обласного семінару з фізики.Обласний семінар з фізики 2010 – матеріали семінару, підготовлені в нашій школі.Районний семінар заступників 2012 – матеріали семінару на тему: «Електронне освітнє середовище вчителя і школи та його роль у розвитку інтелектуально та творчо обдарованих учнів». Ці матеріали були представлені на Четвертій національній виставці-презентації «Інноватика в сучасній освіті» 2012 року.Відкритий план вивчення предметів – тут розміщено планування з фізики 7 класу та додаткові матеріали.Вікно в шкільний Інтернет – тут зібрані посилання на найбільш використовувані освітні та інформаційні сайти.Шкільний сайт – сайт школи, де публікуються новини та матеріали про школу.Фотолабораторія з фізики – on-line тести на вимірювання фізичних величин.Електронний зошит з фізики – матеріали для проведення лабораторних робіт з фізики 9 класу з теми «Постійний електричний струм».Висновки.1. Створення та використання електронного освітнього середовища навчального закладу є ефективним засобом для виконання творчих робіт як вчителями так і учнями.2. Важливим фактором у цій роботі є спільна робота вчителів та учнів над творчими проектами.3. Ефективність у використанні інформаційно-комунікаційних технологій досягається колективною роботою над різними проектами та відкритістю у використанні цих матеріалів.4. У 7-11 класах нашої школи навчається 40 учнів. В районних олімпіадах 2012 року вони одержали 10 призових місць, двоє учнів були учасниками обласних олімпіад. Створення сприятливих умов для творчої діяльності вчителів та учнів та позитивна мотивація для такої діяльності відіграли значну роль у цих досягненнях учнів та вчителів нашої школи.

У статті охарактеризовано особливості інноваційних технологій, доцільність їх упровадження у навчальний процес викладання української мови як іноземної. Зазначено, що інтерактивні технології забезпечують максимальну активізацію комунікативної діяльності на занятті з української мови як іноземної шляхом активного використання групових форм міжособистісної взаємодії. З’ясовано, що підґрунтям інтерактивних технологій є взаємодія, співробітництво, спільний пошук. Засвоєння інформації буде більш ефективним, якщо воно здійснюється у співробітництві, коли кожний студент стає активним учасником освітнього процесу. Розглянуто можливості та практичне значення використання роботи в малих групах. Підкреслюється, що використання роботи в малих групах є доцільним для кращого засвоєння матеріалу, для об’єднання інтернаціональної групи студентів. Наголошується, що перевагами спільної навчальної діяльності є те, що робота у малих групах: 1) породжує інтерактивне мовлення; 2) створює емоційно позитивний клімат, який забезпечує почуття безпеки; 3) сприяє підвищенню відповідальності та автономності студента; 4) є кроком до індивідуалізації навчання. Навчання у співробітництві, робота в команді, колективні способи навчальної роботи забезпечують вимушену пізнавальну активність і високий рівень комунікації студентів. Саме ця стратегія сприяє формуванню в іноземних студентів комунікативного досвіду, досвіду співпраці, узгодження інтересів і позицій, спільного прийняття рішень тощо. Щодо труднощів, з якими доводиться стикатися іноземним студентам під час групової роботи, виокремлюють брак словникового запасу і вміння граматично коректно оформляти свої думки. У результаті дослідження встановлено, що застосування групових форм роботи сприяє як оволодінню українською мовою, підвищенню пізнавального рівня засвоєння і закріплення знань, так і виробленню соціальних навичок комунікації та взаємодії іноземних студентів (вміння встановлювати контакти, працювати в команді, аналізувати, критично мислити, відстоювати свій погляд тощо), згуртуванню колективу. Предметом подальших наукових досліджень може бути визначення інших інтерактивних методів, які можуть бути використані в навчальному процесі викладання української мови як іноземної.

У статті розкрито етапи життєвого й творчого шляху Андрія Георгійовича Глущенка (1921-2003), відомого педагога, спеціаліста з питань трудового й морального виховання. Висвітлюючи біографію А. Г. Глущенка, автори стисло описують дитячі та юнацькі роки майбутнього педагога, розкривають участь Андрія Глущенка у бойових діях, у вигнанні німецько-фашистських загарбників із сотень сіл і десятків міст України, Молдавії, Румунії. Проаналізовано роботу А. Г. Глущенка як учителя й керівника шкільного колективу. Приділено певну увагу початку наукової діяльності педагога, захисту підготовленої ним кандидатської дисертації й переходу науковця до закладу вищої освіти. Наведено факти з історії Донбаського державного педагогічного університету (у минулому – Слов’янський державний педагогічний інститут), пов’язані з процесами зміцнення й послідовного поліпшення кадрового потенціалу цього закладу. Охарактеризовано наукові пошуки Андрія Глущенка – автора книг «Позакласна робота в початкових класах» та «Трудове виховання молодших школярів у позакласній роботі». Розкрито сутність феномена відношень, що виникають у процесі виконання школярами різних видів діяльності. Виховні відношення, як показав А. Г. Глущенко, формуються під впливом таких чинників організації діяльності: цільових настанов; обсягу й характеру завдання; розподілу на етапи й операції; розстановки учасників колективної справи та розподілу між ними обов’язків; використання прийомів стимулювання; залучення самих учасників до організації праці; позиції вихователя-організатора у процесі діяльності. Розкрито досягнення А. Г. Глущенка як письменника-мемуариста, автора книг «Живим залишитися було чудо», «Роки дитинства», «Жила на землі Людина».

У статті порушено проблему використання ефективних методів навчання дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» для студентів медичних спеціальностей. Зазначено, що ефект непередбачуваності роботи, мобільність викладача і розумна діджиталізація в освіті як нові методи та підходи до навчання завжди урізноманітнюють практичне заняття, привертають увагу, зацікавлюють і далі сприяють активній роботі студента. У дослідженні проаналізовано різнотипні завдання до теми «Мовна норма. Орфоепічні норми, норми наголосу». Наголошено на використанні цікавих інтерактивних методів навчання, як-от: «Мозковий штурм», «Фоторепортаж», «Мікрофон», «Робота в парах», «Тренувальні завдання», «Інтер­активні завдання», «Робота в групах», «Прес». Аргументовано важливість відеопрезентації на занятті, у якій відображено основні теоретичні аспекти теми. Встановлено, що метод «Мозковий штурм» і метод колективно-групового навчання «Мікрофон» сприяють швидкому і якісному опитуванню теоретичного матеріалу. Виконання завдання «Фоторепортаж» підвищує інтерес студентів до покращення рівня володіння українською мовою, адже виправлення чужих помилок – це дієвий метод для запам’ятовування норм літературної мови. Необхідно зазначити, щоб зосередити увагу студентів наприкінці практичного заняття, варто подавати такі завдання, які б із впевненістю їх зацікавили, мали підсумковий характер вивченого матеріалу і спонукали до покращення рівня володіння українським словом. На практичному занятті запропоновано студентам проаналізувати фрагмент телепрограми медичної тематики і виписати порушення літературних норм. Зауважимо, що робота в парах і в групах потребує більшої затрати часу, однак такі завдання є високоефективними. Безперечно, якісне виконання запропонованих завдань вимагає хоча б часткової попередньої підготовки студентів до заняття: знання теоретичного матеріалу, написання вдома запропонованих завдань, сумлінного виконання пошукової роботи.

Мета роботи. Стаття пов'язана з дослідженням природи, умов та особливостей функціонування колективного співу у дитячому фольклорі зі спиранням на категорії колективності, гри, цілісності, а також дитинства, дитячості. Методологія дослідження полягає в застосуванні компаративного, естетико-культурологічного, історичного методів, а також музикознавчого аналітичного підходу, які утворюють єдину методологічну основу. Зазначений методологічний підхід дозволяє розкрити модель дитячого колективного співу як специфічного культурного явища у синкретичній системі фольклору. Наукова новизна роботи полягає в розширенні уявлень про дитячий колективний спів у фольклорі у мистецтвознавчому та музикологічному аспектах. Доводяться колективна природа, ігрові засади дитячого співу у фольклорі, іманентність якості цілісності, зв’язок зі смисловим полем дитячості. Висновки. Категорії колективності, гри, цілісності, а також дитинства, дитячості, виступають у дитячому фольклорі (поряд з синкретизмом, утилітарністю, символізмом, образністю, декоративністю і традиційністю) тими основними концептами, які визначають його зміст, розвиток, міфологічні й виховальні засади, музично-мовні засоби.Ключові слова: дитячий фольклор, дитинство, колективний дитячий спів, ігрова природа, цілісність.

Унаслідок прийнятих комуністичною партією рішень про посилення пропаганди радянського способу життя закордоном і залучення до цього процесу громадськості в радянській Україні наприкінці 1950-х – 1960-ті рр. було створено Українське товариство дружби і культурного зв’язку з зарубіжними країнами(УТДКЗ). Воно мало обласні і міські відділення. Значний інтерес харківської громадськості до німецької мови і культури, наявність громадської просвітницької організації – Клубу друзів німецької мови (пізніше Клуб друзів НДР) зумовили створення у 1968 році Харківського міського відділення Товариства дружби з Німецькою демократичною республікою(ХМВТД). Діяльність Товариства відбувалася в рамках визначених статутом УТДКЗ і під контролем ідеологічного відділу обкому партії. Товариство складалося з колективних членів, серед яких були вищі навчальні заклади, підприємства, середні школи міста. «Клуб друзів НДР» був найактивнішим колективним членом ХМВТД і виконував більшість завдань, що стояли перед Товариством. Основними формами роботи були: зустрічі делегацій («потягів дружби») та окремих діячів культури, науки, техніки; проведення днів культури, урочистих зборів, присвячених річниці утворення НДР, вечорів німецької літератури, музики, театру; експонування виставок зарубіжних громадських організацій; шефська робота над студентами з Німеччини; відсилання закордон виставок, кінокартин, матеріалів для преси. Пропагандистсько-ідеологічний аспект в діяльності Товариства був обов’язковим, що позначалося на тематиці зустрічей і екскурсій, але ж міжособистісне спілкування сприяло встановленню теплих людських відносин. Актив товариства намагався неформально підходити до виконання своїх обов’язків. Члени Товариства з задоволенням виконували свою роботу, спілкувалися з гостями з НДР у неформальних обставинах, своїми руками готували сувеніри, організовували вечори і концерти, готували доповіді на різні теми, листувалися з німецькими друзями. Для цього вони вчили і постійно вдосконалювали німецьку мову.

Сучасні умови ставлять перед Українською державою та народом нові виклики та завдання, розв’язання яких визначить напрям розвитку нашої держави на найближчі кілька десятиліть. З огляду на зазначене, особливої ваги набувають питання вивчення, дослідження й аналізу інститутів, які дають змогу забезпечити належний рівень сприйняття народом тих чи інших рішень, збалансовують владне волевиявлення з усвідомленням необхідності виконання цих рішень кожним громадянином, забезпечують високий рівень легітимації основоположних, доленосних рішень для суспільства. Одним із таких інститутів є інститут народовладдя як невід’ємний атрибут побудови правової, демократичної, соціальної держави, в якій народу відводиться провідне місце в ухваленні державно-владних рішень, визначенні напрямку розвитку країни. Розвиток цього інституту в Україні викликає особливий інтерес з огляду на формування в державі своїх, неповторних видів та форм, їх використання. Колективне монографічне дослідження присвячене становленню та розвитку народовладдя на українських землях, еволюції конституційно-правових засад народовладдя в Україні, впливу глобалізації на формування та розвиток цього інституту. У роботі також аналізуються концептуальні умови становлення народовладдя в умовах глобалізації тощо. Досліджуючи розвиток інституту народовладдя в сучасних умовах, авторський колектив виділяє національну безпеку як невід’ємний складник та атрибут сучасного глобалізаційного процесу, необхідність збалансованого підходу до забезпечення механізмів народовладдя та національної безпеки. Таким чином, уся робота, з одного боку, носить правовий характер та послідовно відображає становлення, сучасний стан та перспективи розвитку інституту народовладдя, з іншого боку, робота є міждисциплінарною, оскільки послуговується методологією й напрацюваннями суміжних наук – історії, державного управління, філософії, політології тощо. Заслугою авторів є не просто характеристика нормативно-правових актів із досліджуваної проблеми, а й ґрунтовний аналіз рішень Конституційного Суду із зазначеної проблематики, формування ними відповідних правових позицій, реалізація права вимоги референдумів у судових рішеннях конституційних судів європейських країн та практика Європейського суду з прав людини у справах, що стосуються різноманітних аспектів реалізації права на референдум, що, своєю чергою, свідчить про намагання за результатами проведеної роботи дослідити і визначити динаміку розвитку відповідних суспільних відносин не тільки в статиці, але й фактичному, реальному правозастосуванні. Досить ґрунтовно у монографії опрацьована література з досліджуваної проблематики. Зокрема, заслуговує на увагу величезний масив проаналізованих зарубіжних досліджень. При цьому дослідники здійснюють аналіз не тільки чинних актів, а й еволюцію інституту народовладдя в Україні у конституційно-правових актах, яка охоплює період від Конституції Пилипа Орлика 1710 року до чинного Основного Закону України. На окрему увагу заслуговує розділ, присвячений розгляду народовладдя як гарантії демократичності конституційного ладу. Тут народовладдя розглядається, серед іншого, як базова цінність демократії в нашій державі. Передусім розкрито ряд аспектів, які раніше не були предметом достатньої уваги вітчизняних вчених. Ідеться про конституційний лад як нормативне закріплення суспільного ідеалу українського народу, позиціонування народовладдя в теорії та практиці українського конституціоналізму, як гарантію стабільності конституційного ладу України. Автори досить уважно проаналізували демократичні засади народовладдя в умовах глобалізованих викликів і криз. Не вдаючись до притаманної багатьом нинішнім роботам загальної критичної риторики на адресу існуючої правової системи, дослідники вказують як на її переваги, так і певні напрями модернізації. Цікавим, на нашу думку, є висвітлення в монографії концептуальних аспектів становлення народовладдя в умовах глобалізації. Імпонує те, що автори не намагалися охопити весь спектр відповідної проблематики, а докладніше зупиняються лише на проблематиці народовладдя як індикатора перетворень в умовах глобалізації. При цьому акцентовано увагу на механізмах конституціоналізації інституту народовладдя, які можуть бути використані в нашій державі у процесі удосконалення правового й інституційного забезпечення відповідного інституту. Так само важливими є частини роботи, присвячені концептуально-філософським поглядам на народовладдя, трансформації установчих аспектів народовладдя. Правове й інституційне забезпечення інституту народовладдя на сучасному етапі в монографії розкривається через відображення тих основних проблем, які потребують врегулювання у процесі модернізації відповідної сфери суспільних правовідносин. У цілому колективне монографічне дослідження «Народовладдя в Україні: глобалізаційні виклики» буде корисним не лише тим, хто цікавиться проблематикою народовладдя, а широкому колу правників.

Відзначено, що засновником фундаментальних положень ко- лективного несвідомого, яке складається з архетипів та ідей, є Карл Юнг. Проаналізовано, що на сьогодні досить актуальним є впровадження новіт- ніх інформаційних технологій у сфері обслуговування клієнтів Державною казначейською службою України через призму архетипіки. Зазначено, що трансформація Державної казначейської служби України здійснюється з урахуванням засадничих положень архетипіки, у тому числі проводиться діяльність щодо збалансування роботи та спрощення взаємодії посадових осіб з клієнтами Казначейства через впровадження новітніх інформаційних систем, що полегшують міжособистісну взаємодію, покращують мікроклімат у колективах органів Казначейства. Обґрунтовано, що рушійною силою в процесі впровадження новітніх технологій у сфері обслуговування клієн- тів органами Казначейства є цілеспрямована праця окремої людини, всього колективу. Визначено загальні принципи впровадження технологій сталого розвитку щодо казначейського обслуговування клієнтів. Розглянуто пріори- тетні напрями діяльності органів Державної казначейської служби. Схарак- теризовано впровадження системи дистанційного обслуговування клієнтів через програмно-технічний комплекс “Клієнт Казначейства – Казначейство”, за допомогою якого забезпечується спрощення та оптимізація взаємодії роз- порядників (одержувачів) бюджетних коштів з органами Казначейства, крім того використовується електронний формат обслуговування клієнтів з ви- користанням надійних засобів електронного цифрового підпису та сучас- них інтернет-технологій, що зменшує фінансові витрати клієнтів, яких об- слуговує Казначейство, а також впливає на завантаженість посадових осіб різноманітною паперовою роботою, що з точки зору колективної свідомості з урахуванням архетипів, які склалися нині в нашій державі, покращує як міжособистісні контакти, так і взаємодію органів державної влади з підпри- ємствами, установами, організаціями загалом. Визначено сучасні проблеми впровадження технологій сталого розвитку у сфері обслуговування клієнтів Державної казначейської служби України та запропоновано заходи, спрямо- вані на їх вирішення.

У статті на основі теоретичного аналізу констатується, що виховна робота в сучасних дитячих таборах – це перш за все робота за спеціально розробленими програмами. Відзначається, що від того, наскільки педагогічно грамотно розроблена програма табору, яким чином враховується специфіка дітей, їх потреби і інтереси, приймаються до уваги стратегічні напрямки виховної діяльності, як здійснюється безперервна освіта підростаючого покоління, залежить досягнення цілей і планованих результатів. Розкрито сутність основних критеріїв її розробки – актуальність; цілісність; прогностичність; реалістичність; оригінальність. Наведені підходи до структури і змісту авторської програми виховання моральних цінностей у підлітків в умовах літніх таборів відпочинку, упровадження якої у виховну практику цих соціальних інститутів гіпотетично має підвищити педагогічну ефективність морального виховання. Вказано, що при складанні програми враховувалися традиції і виховні можливості літніх таборів відпочинку, професійну готовність педагогічного колективу до виховання моральних цінностей у підлітків, а також теоретичний психолого-педагогічний досвід. Відзначається, що розроблена програма за своєю спрямованістю є корекційно-розвивальною і спирається на найбільш популярні в корекційно-розвивальній роботі з підлітками теоретичні підходи: гуманістичний, когнітивний та поведінковий. Визначені головні педагогічні умови, що сприяють вихованню моральних цінностей у підлітків в умовах літніх таборів відпочинку, – використання багатого морального потенціалу виховного середовища літнього табору відпочинку; включення підлітків в різноманітні види діяльності, перш за все творчі, на основі їх самостійного вибору; залучення підлітків в колективну творчу діяльність; підтримка і стимулювання соціально-значущих ініціатив; створення ситуацій успіху та умов для самореалізації та самоствердження підлітків; готовність педагогів літнього табору відпочинку до організації процесу виховання моральних цінностей підлітками; ставлення педагогів до підлітка як до суб'єкта виховання моральних цінностей.

У статті досліджено наявні доктринальні визна-чення мобінгу та булінгу. Зазначено, що дослідження українських науковців стосовно визначення та харак-теристики цих явищ в основному спираються на зару-біжний досвід. Булінг охарактеризовано як умисне, що не має характеру самозахисту й не санкціоноване нормативно-правовими актами держави тривале (пов-торне) фізичне або психологічне насильство з боку індивіда або групи, яка має певні переваги (фізичні, психологічні, адміністративні і т. д.) щодо іншого ін-дивіда, яке відбувається переважно в організованих колективах із певною особистою метою (наприклад, бажання заслужити авторитет в однолітків). Зазначе-но, що булінг не включає кримінальні дії, які почина-лися як конфлікт та розвилися, тобто серйозне фізич-не насильство, погрози такого насильства, напади.Під мобінгом у службовому колективі запропоно- вано розуміти колективний психологічний терор, цькування щодо кого-небудь із працівників із боку його колег, підлеглих або начальства, здійснювані з метою змусити працівника піти з місця роботи або ос-лабити міру його соціального або професійного впливу в колективі. Залежно від рівня управління в загальній ієрархії підприємства утиски на робочому місці розді-лено на вертикальні та горизонтальні. Виділено, що найбільш поширеним є горизонтальний мобінг, який полягає в психологічному переслідуванні в межах окремого структурного підрозділу серед працівників та характеризується недоброзичливим ставленням до працівника, групи колег або керівників. Причина-ми виникнення цього мобінгу є заздрість, нудьга, про-фесійні амбіції, занижена самооцінка, низький рівень моральних якостей, асоціальний стиль життя, інші політично-соціальні погляди. Підкреслено, що верти-кальний мобінг має лінійну спрямованість психоло-гічного терору від керівника, роботодавця щодо під-леглого (босінг). Як висновок, зазначено важливість нормативного закріплення аналізованих явищ для під-вищення ефективності боротьби з ними.

Актуальність статті полягає в тому, що нові види конфліктів в різ- них регіонах світу жодна країна не може повністю говорити про свою аб- солютну безпеку, при цьому виникають нові виклики, які не можуть бути вирішені країнами самостійно, а вимагають їх спільної взаємодії з держа- вами свого регіону. Колективна робота над зовнішніми загрозами довела свою ефективність, створення Ліги Націй, а потім і Організації Об’єднаних Націй в чому знизило і навіть запобігло рівень загроз, як і поява нових вог- нищ військової активності, але і ці організації не можуть повністю забез- печити державам безпеку і мир. Формою підтримки світової безпеки у світі залишається політика нейтралітету. Нейтралітет є міжнародно-право- вим інститутом, комплексом заходів щодо захисту держави від економіч- них, географічних і політичних наслідків воєн, а також від агресії експан- сіоністської налаштованих держав. За першим поняттям, «нейтралітет», непричетність до боротьби за життя і домінування, був тимчасовим політичним фактором, був неможливим як правовий статус. Держава не могла відмовитись від боротьби за виживання так само, як і людина. Про- те, з плином часу після світових воєн, великої кількості жертв та низки економічних наслідків воєн інститут нейтралітету набував все більшої ваги. Стаття розкриває основні етапи становлення та розвитку політики нейтралітету в європейському регіоні. Автор досліджує головні історичні передумови, які зумовлюють становлення нейтралітету з бажаного зов- нішньополітичного курсу в закріплений міжнародними нормами і догово- рами статус. Стаття висвітлює основні види нейтралітету в Європі, а саме озброєний нейтралітет, або нейтралітет під час війни, і постійний нейтралітет. Автор аналізує основні сучасні тенденції розвитку нейтралі- тету на прикладі Швейцарії. Період позитивізму характеризувався змен- шенням авторитету церкви. Саме в цей період у рамках галузі морського права виникли технічні правила нейтралітету, які знайшли своє найбіль- ше розроблення. У перші дні фіксованої європейської цивілізації на північ від Альп приватні репресії були нормальним способом вирішення суперечливих тверджень про право. Теорія «справедливої війни» за феодальної політичної організації створила природний закон репресій, забравши назад те, що було несправедливо відібрано іншим, доступним для рівних у феодальному мас- штабі майже на всіх рівнях.

Всі реформи, яких зазнавала наша школа з 30-х років ХХ ст., не зачіпали основ традиційного гербартиансько-колективістського навчального процесу, що і зараз здійснюється за схемою: “вчитель навчає – учні вчаться – вчитель відповідає за їх навчаність”. Нинішня реформа в галузі освіти передбачає в кінцевому результаті (на нашу думку, це повинно статися вже в недалекій перспективі) корінну зміну навчального процесу в школі.Згідно Концепції реформи, школа повинна готувати підростаюче покоління до життя, в школі діти мали б навчатися не абстрактним, в одірваним від дійсності знанням, а тому, що їм буде потрібно в майбутньому реальному житті. Цінними рисами характеру і якостями розуму, що дуже потрібні людині і життєвих обставинах, є самостійність, здатність робити оптимальні вибори, здатність відповідати за свої вчинки. Щоб сформувати такі якості впродовж тривалого періоду, потрібно змінити навчальний процес. Його схема могла бути хоча б такою: “вчитель навчає – учні вчаться – вчитель індивідуально ставить проблеми (завдання, проекти) – учень самостійно їх виконує – учень відповідає за свою навченість”. Це дало б змогу: а) різко збільшити роль самої дитини у виборі прийнятної для неї системи знань і рівня її засвоєння; б) активізувати навчальну самостійну діяльність школярів на уроках і в позаурочний час; в) забезпечити набуття індивідуального досвіду самою дитиною; г) встановити відповідальність школярів за наслідки своєї учбової діяльності.Самостійність формується під час самостійної діяльності. Школяр у процесі навчання на уроках повинен систематично самостійно вчитися. Вчитель просто зобов’язаний організовувати навчальний процес, в якому постійно проходить самостійна навчальна діяльність школярів. Разом з тим, ми вважаємо, що самостійне учення школярів з математики організовується переважно вже після їхнього навчання в процесі пояснення вчителя і виконання ними домашнього завдання, тобто тоді, коли в учнів сформовані, хоч би на формальному рівні, математичне поняття і вивчення їх перші властивості.Під навчальною самостійною роботою на уроці будемо розуміти метод навчання, в якому переважає індивідуальна самостійна діяльність школяра, що здійснюється за наперед заготовленими завданнями під керівництвом вчителя і, в разі потреби, з його невеликою допомогою.Сформулюємо ряд вимог до організації навчальних самостійних робіт на уроках математики.1. Кожна навчальна самостійна робота будується, виходячи з мети уроку і потреб формування навчально-пізнавальної діяльності учнів.2. Самостійні роботи повинні бути переважно навчальними, а не контролюючими, тобто метою роботи є навчання школярів, а не контроль знань та вмінь. Це сприяє більшій свободі дій учнів під час виконання роботи.3. Завдання повинні ставитися так, щоб учні сприйняли його як власну пізнавальну мету і активно намагалися досягти її. Це створює мотив діяльності школярів.4. При організації самостійної роботи враховуються індивідуальні особливості дітей. З цієї причини завдання на самостійну роботу повинне бути здебільшого індивідуальними, а не спільними для всіх учнів. Якщо завдання індивідуальне, то дії і мислення учня не залежать від дій його товаришів, він знаходиться в автономних умовах зростає його активність бо відсутня установка на спільну роботу, дитина працює у відповідності з природним темпом роботи. Нами давно помічено, що коли ті, що вчаться, працюють за індивідуальними завданнями, то їх навчальна активність різко зростає.5. Учень не мусить виконувати всі задачі одержаного завдання і не повинен наводити розв’язання кожної задачі.6. Управління пізнавальною діяльністю учнів вчитель здійснює вербальними, дидактичними або технічними засобами.Зворотній зв’язок від учнів класу, зайнятих самостійною роботою, вчитель одержує, перебуваючи весь час серед них і постійно проводячи спостереження: одним він підказує, інших консультує, за третім слідкує, когось похвалить, комусь зверне увагу і т.д.Кожна навчальна самостійна робота триває від 15 до 45 хвилин уроку.Разом з тим самостійну роботу ми трактуємо значно ширше – як самостійне виконання школярем великого завдання, що має єдину мету і потребує значних пізнавальних або практичних зусиль з боку виконуючого. Таке завдання має назву проекту. Завданнями-проектами можуть бути розв’язання системи типових (базових) задач (в кількості 15-20) із значної теми, побудови серії графіків функцій, встановлення властивостей математичного поняття, складання опорного конспекту значної теми тощо. Розширена самостійна робота (виконання проектів) може тривати 2-3 уроки і завершуватись в позаурочний час. За виконаний проект учень звітується перед вчителем і товаришами по класу. Звіти можуть проходити в різній формі: учні відмічають у вивішаній на стіні класу таблиці номери розв’язаних задач напроти свого прізвища, як це робив В.Ф. Шаталов, урочистий захист виконаного завдання перед учнями класу, перевірка комісією, в яку входять вчитель і декілька учнів, представлених проектів тощо. Захищені проекту оцінюються, і оцінка є своєрідним допуском до модульно-тематичної атестації.В педагогіці відомий принцип позитивного емоційного фону навчання. Оскільки навчання перестає бути авторитарним, то цей принцип набиратиме все більшого значення.Суть його полягає в тому, що робота, якою людина захоплена, виконується нею швидше і дає кращий результат. І, навпаки, робота, яка супроводиться негативними емоціями, не мобілізує сили, а пригнічує їх і тому є мало ефективною. Без натхнення, писав В.О. Сухомлинський, навчання перетворюється для дітей в муку.Процес навчання, який в сучасній школі в основному впливає на мислення і пам’ять дітей, повинен також сильно діяти на їх почуття і уяву. Для цього в методиці математики застосовують, так званий, ефект яскравої плями: використання вчителем кольору, несподіваних прийомів, цікавих повідомлень, задач з цікавої математики тощо. В цьому ж ключі можуть використовуватись різні і різноманітні, доцільно підібрані методи навчання.Виходячи з принципу позитивного емоційного фону навчання, скажемо, що навчальні самостійні роботи, які застосовує вчитель математики на уроках, повинні бути різними і різноманітними.Аналіз педагогічної літератури, яка стосується самостійних робіт на уроках з різних предметів, опрацювання методичних джерел з питань ефективності навчання математиці, власний досвід роботи дають можливість описати основні види навчальних самостійних робіт, які застосовуються на уроках математики.1. Тренувальні роботи за зразком.Використовуються для закріплення знань і відпрацювання вмінь розв’язувати задачі певного типу.Загальна схема такого виду роботи: розв’язується фронтально задача, яка служить зразком, аналогічну або подібну задачу учні розв’язують самостійно.Змінювати будову самостійної роботи можна, виходячи із різних прийомів пред’явлення задачі-зразка: зразок залишається на дошці, запис зразка витирається, розв’язання задачі-зразка проводиться в розгорнутому виді, у згорнутому виді, дається лише план розв’язання.В залежності від способу пред’явлення зразка, від того, як його сприймають учні, маємо різні можливості побудови цього виду робіт. Розв’язання задачі-зразка виконуєтьсяЦе розв’язанняУчні1.1. вчителем;1.2. учнем2.1. в розгорнутому вигляді;2.2. в згорнутому вигляді;2.3. у вигляді плану або схеми.3.1. залишається на дошці;3.2. витирається;3.3. є в посібнику чи дидактичній картці.4.1. вивчають і записують зразок у зошитах;4.2. розгортають роз­в’язання задачі-зразка;4.3. згортають роз­в’язання задачі-зразка;4.4. розв’язують задачу-зразок на основі поданого плану;4.5. усно вивчають зразок і переносять спосіб розв’язання на аналогічну задачу.2. Напівсамостійні роботи.Ці роботи займають проміжне місце між фронтальною формою роботи і методом самостійної роботи.Схема організації напівсамостійних робіт: план розв’язання задачі знаходиться колективно під керівництвом вчителя, а саме розв’язання здійснюється учнями самостійно.І тут є різні можливості побудови роботи: план розв’язання задачі, наприклад, може бути знайдений вчителем в ході показових, відкритих міркувань, може бути знайдений одним або кількома учнями або колективно багатьма учнями. Одержаний план розв’язання задачі можна записати на дошці або обмежитися усним повторенням і т.д.Такий вид роботи корисно використовувати при опрацюванні задач, розв’язання яких приводить до одержання нових знань або нових способів дій.3. Пошукові роботи із вказівкамиВикористовуються для розв’язання пізнавальних задач, що містять нові знання для дітей, в результаті розв’язання цих задач вони відкривають для себе нову інформацію.Учням пропонується завдання, що містить 3-4 більш складні задачі. Бажано, щоб завдання було однаковим для всіх учнів класу. Учні пробують розв’язувати задачі самостійно, звертаються до вчителя за допомогою і одержують її у вигляді підказок, вказівок або рекомендацій.4. Варіативні роботи.Це роботи, які виконуються за варіативними завданнями, тобто такими завданнями, в яких змінюється умова, вимога або умова і вимога задачі одночасно.Прикладами таких завдань є: 1) як зміниться значення дробу , якщо: а) чисельник дробу збільшити в 2 рази; б) знаменник дробу збільшити в два рази; в) чисельник і знаменник дробу збільшити в 2 рази; г) чисельник збільшити в два рази, а знаменник зменшити в 2 рази?5. СпостереженняЦе метод навчання, при якому учень веде спостереження за досліджуваним об’єктом, не втручаючись у його природний стан.Спостереження організовується для самостійного висловлення учнями догадки про певну математичну закономірність, що має місце в спостережуваному об’єкті. Вчитель вказує учням мету, що і для чого спостерігати, дає певний план спостереження і збору інформації, пояснює, яку роботу потрібно виконати.Різновидності спостереження: 1) попереднє спостереження перед вивченням нової теми; 2) спостереження в процесі вивчення нової теми, коли учні відкривають і самі обґрунтовують (можливо, за допомогою підручника) нову для них закономірність; 3) узагальнююче спостереження. В цьому випадку розв’язується пізнавальна задача на основі співставлення і порівняння конкретного матеріалу, виділення ознак спільних для різних об’єктів, за якими можна узагальнювати.6. Дослід (експеримент)Тут учень втручається в спостережуваний об’єкт, змінюючи певним чином умови чи елементи об’єкту. Під час проведення досліду учні розглядають різні частинні випадки і на основі накопиченої інформації у них виникає догадка – відкриття математичної закономірності. Учні повинні розуміти, що цю догадку потрібно довести або спростувати.Різновидності досліду: 1) індукція. Наприклад, встановлення формули загального члена арифметичної або геометричної прогресії; 2) широкий дослід – всі учні класу розглядають велику кількість частинних випадків, а результати співпадають.Досліджувані об’єкти – математичні тексти, малюнки, динамічні моделі.7. Опрацювання тексту підручника (робота з підручником).Організовується при вивченні нового матеріалу, при повторенні. Самостійній роботі з підручником передує підготовчий етап, організований вчителем. Тут проводиться мотивація, ставиться мета, дається інструкція і система питань, на які учні повинні відповідати.Після опрацювання нового матеріалу вчитель організовує перевірку рівня засвоєності його шляхом усного відтворення, відповідей на питання, вміння розв’язувати тренувальні вправи.Різновидності роботи: 1) опрацювання нового матеріалу за підручниками вдома; 2) те ж на уроці.8. Оцінка тексту підручника або оцінка розв’язування задачі (коментування).Суть цього виду самостійної роботи полягає в поясненні учням певного тексту або розв’язання задачі з коментуванням своєї оцінки.Різновидності роботи: 1) коментування тексту підручника; 2) коментування способу доведення теореми або розв’язання задачі.9. Складання плану опрацьованого тексту або складання опорного конспекту.Після пояснення вчителем нового матеріалу або після самостійного опрацювання учнями тексту підручника їм пропонується скласти опорний конспект вивченої теми, схему доведення теореми або план опрацьованого тексту.Слід мати на увазі, що опорний конспект – це стислий виклад матеріалу даної теми, записаний певними символами і значками, з опорою на другу сигнальну систему, тобто на слово і символ. За таким конспектом, опираючись на засвоєні сигнали, учень може швидко розгорнути доведення теореми чи відтворити вивчений матеріал.10. Складання задач.Наведемо декілька прикладів організації такого виду робіт.1) Зразу після засвоєння учнями математичного поняття або його властивостей вчитель пропонує їм скласти задачі по цьому матеріалу. Розглядаються пропозиції учнів, вибираються найбільш вдалі зразки вправ і переходять до закріплення теорії задачами з підручника.2) Після закріплення вивченого теоретичного матеріалу задачами вчитель пропонує скласти учням свої задачі по аналогії.3) В кінці вивчення значної теми можна оголосити конкурс на створення або відшукання оригінальних задач по цій темі.11. Практичні роботи.Практична робота – це робота, спрямована на застосування набутих знань в практичній діяльності учня. Під час практичної роботи учні залучаються до виконання вимірювань, обчислень, малюнків фігур, виготовлення нескладних моделей тощо.Різновидності практичних робіт: 1) розв’язання на уроці задач практичного змісту; 2) виконання вдома завдань практичного змісту з використанням вимірювань, обчислень, креслень; 3) роботи на місцевості (вимірні роботи); 4) графічні роботи (виконання графіків, функцій, малюнків геометричних фігур у паралельній проекції); 5) виготовлення розгорток геометричних тіл та їх моделей.12. Повторення.Мета цих робіт – повторити раніш

У статті досліджується актуальна проблема сучасності – шляхи підвищення ефективності управління закладом дошкільної освіти. Зроблено аналіз останніх досліджень і публікацій, надана характеристика понять, на які спираються автори: «управління», «управлінська діяльність», «менеджер освіти», «освітній простір», «освітнє середовище», «ефективність управління», «компетентність» тощо. Окреслено мету статті, яка полягає у визначенні шляхів підвищення ефективності управління дошкільної освіти у сучасному освітньому просторі. У статті використані сучасні нормативно-директивні документи стосовно організації закладу дошкільної освіти, управління освітнім процесом: Базовий компонент дошкільної освіти, Нова редакція та Положення про заклад дошкільної освіти. Розкриті психолого-педагогічні та методологічні основи управлінської діяльності керівника ЗДО. Охарактеризовано основні складники змісту роботи директора закладу та принципи управління: демократизації, децентралізації, гуманізації та людиноцентризму. Особливу увагу приділено вимогам до сучасного управлінця. У дослідженні виділено основні напрямки роботи керівника: робота з педагогічним колективом та обслуговуючим персоналом; створення досконалої матеріально-технічної бази; удосконалення предметно- розвивального освітнього середовища; планування; контроль; підготовка дошкільного закладу до нового навчального року; проведення літньої оздоровчої компанії; робота з батьками та охорона життя і здоров’я, створення безпечних умов життя. Виділено важливі фактори підвищення ефективності управління ЗДО: представлена виважена стратегія спілкування; партнерська взаємодія колективу закладу освіти і батьків; формування іміджу дошкільного закладу. Особливу увагу приділено впровадженню інформаційно-комунікаційних технологій в управлінську діяльність, що позитивно сприяє переходу на новий якісний рівень всіх структурних компонентів ЗДО. Значна увага приділена використанню кваліметричного підходу в управлінні та необхідності керівнику володіти міжнародною методикою ECERS-3, використання якої надає можливість якісно оцінити освітній процес ЗДО. Проаналізовано значення володіння елементами етикету, поведінковою культурою для підвищення авторитету, покращенню стилю у спілкуванні. Визначено значення комунікативних, сугестивних, перцептивних вмінь управлінця. Особливо важливою є асертивність поведінки як складової частини управлінського потенціалу керівника. Охарактеризовані технології «тайм-менеджмету» та «лідерства-служіння» в управлінні ЗДО. Зроблено висновки та надано бібліографічний список.

У післямові авторами визначено загальні підсумки наукового дослідження, сформульовано основні положення, що становлять зміст роботи, та пропозиції щодо вдосконалення кримінального процесуального законодавства. Отже, аналіз монографії «Джерела доказів у кримінальному процесі України», підготовленої авторським колективом Донецького державного університету внутрішніх справ: С. С. Вітвіцьким, О. О. Волобуєвою, Д. В. Давидовою, дає підставу констатувати, що робота є цілісним і завершеним дослідженням, яке є актуальним як для науки кримінального процесуального права, криміналістики та оперативно-розшукової діяльності, так і для використання у практичній діяльності.

Суятинова К. Є. Умови забезпечення рівних стартових можливостей здобуття передшкільної освіти. У статті розглянуто проблему наступності та безперервності освіти в Україні, здійснено огляд організаційних форм здобуття передшкільної освіти для дітей п’ятирічного віку, які не відвідують дошкільних закладів. Подано досвід роботи колективу закладу, на базі якого створено канікулярно-адаптаційну групу та роботу консультативного пункту

Вступ. Вивчення фізіології людини починається принаймні з 420 р. до н. е., з часів Гіппократа, основоположника медицини, з критичного мислення Аристотеля і його висновку про взаємозв’язок між структурою і функцією, із спостережень Клавдія Галена (близько 126-199 рр. н. е.), засновника експериментальної фізіології, але як наука фізіологія бере свій початок з робіт англійського лікаря Вільяма Гарвея (1578-1657), котрий своїм відкриттям системи кровообігу перетворив фізіологію на фундаментальну дисципліну [1].В області фізіології вченими була зроблена велика кількість відкриттів, в тому числі і українською школою фізіологів – А. В. Нагорним, О. О. Богомольцем, П. Г. Костюком, Є. Ф. Вотчалом, В. В. Фролькісом та іншими [2], здобуто величезні знання та досвід, що охоплює близько 50-ти наукових дисциплін, які включають перш за все медичні науки, біологію фізіологію, інформатику, охорону здоров’я та розвиток технологій.Разом з цим багато ключових висновків були визнані науковцями настільки важливими, що для визначення досягнень з фізіології було створено Нобелевську премію. З 1901 року по теперішній час її вручено 121 здобувачу, серед яких звучать імена великого І. П. Павлова (1904) та І. І. Сєченова (1908) [3].Постановка проблеми та її актуальність. Вивчення фізіології – фундаментальної науки про динаміку життєвих процесів, області пізнання з теоретичними та експериментальними науковими дослідженнями, пошуком закономірностей та механізмів, керуючих ними [4], було і є невід’ємною частиною при підготовці спеціалістів у вищих медичних навчальних закладах: лікарів, провізорів, косметологів, лаборантів.Навчання майбутніх фахівців відповідно медичної програми з фізіології завжди орієнтувалося на наукове розуміння студентом функцій людських органів і систем, механізмів їх регулювання на системних, органних, клітинних та молекулярних рівнях експлуатації і інтегрувалося із знаннями анатомії та біохімії.Сучасні умови та задачі навчання у ВНЗ України в світлі приєднання країни до європейської кредитно-модульної системи освіти сприяли появі нових шляхів в організації навчального процесу і вчасності підняттю на інший рівень значущості самостійної роботи студента при вивченні фундаментальних дисциплін.Згідно Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, самостійна робота студентів є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять [5]. Сьогодні це – цілеспрямована самостійна пізнавальна діяльність студента [6]. У широкому розумінні самостійна робота студентів присутня в кожному виді навчальних занять, і завдання викладача полягає в тому, щоб активізувати і управляти цією діяльністю, створити для неї найсприятливіші умови за рахунок комплексу організаційно-педагогічних заходів. У вузькому ж розумінні самостійна робота студентів – це один з видів навчальних занять, специфічною особливістю яких є відсутність викладача під час навчальної діяльності студента [6].У сучасному освітньому процесі немає проблеми більш важливої і, одночасно, більш складної, ніж організація самостійної роботи студентів. Важливість цієї проблеми пов’язана з новою роллю самостійної роботи, яка поступово перетворюється на провідну форму організації навчання [5].Життєвим досвідом доведено, що тільки ті знання, які студент здобув самостійно, достатньо чітко відкарбовуються у тенетах довготривалої пам’яті. За даними ЮНЕСКО, якщо навчальний матеріал людина опрацьовує сама, самостійно виконує завдання від його постановки до аналізу результатів, то засвоюється не менше, ніж 90% інформації [7]. У зв’язку з цим досить обґрунтовано, що навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни [5].Аналіз сучасної науково-педагогічної літератури показує, що самостійну роботу студента можна розглядати як метод навчання [8], як форму організації діяльності студента [9], як вид пізнавальної і практичної діяльності [10]. Більш повно педагогічну сутність самостійної роботи розкриває трактування її як форми колективної або індивідуальної навчальної діяльності студентів, під час якої вони засвоюють необхідні знання, оволодівають уміннями й практичними навичками, навчаються планомірно та систематично працювати, мислити, формувати власний стиль розумової діяльності [11].Плануванню і організації самостійної роботи студентів присвятили свої дослідження Б. П. Єсіпов, І. Я. Лернер, М. І. Махмутов, Ю. С. Васютін, П. І. Підкасистий [6; 12; 13; 14]. Вони розглядали загальнодидактичні, психологічні, організаційно-діяльні, методичні, логічні та інші аспекти, характерні для традиційного дидактичного підходу. Теоретичні основи диференційного навчання заклали Ю. К. Бабанський, М. І. Махмутов, Н. Ф. Тализіна [15; 16]. Закономірності процесу самоосвіти і формування прагнення до самоосвіти розглядав Б. Ф. Райський [17]. Але разом з тим аналіз наукових праць показав, що методичні аспекти використання новітніх форм організації самостійної роботи у процесі професійної підготовки майбутнього лікаря є недостатньо освітленими.Постановка завдання, цілі статті. З огляду на викладене, метою статті є розкриття необхідності використання різних форм самостійної роботи студента, залежно від рівня засвоєння матеріалу, при вивченні фундаментальної дисципліни – нормальної фізіології. Основним завданням є визначення самостійної роботи як одного з продуктивних методів засвоєння теоретичного та практичного матеріалу.Виклад основного матеріалу. В процесі підготовки майбутнього лікаря самостійній роботі відводиться більш ніж 30% загального погодинного навантаження на одного студента, що до курсу нормальної фізіології людини – є 100 годин на рік.З огляду на методи навчання, що забезпечують перший рівень засвоєння матеріалу, доцільна самостійна робота з джерелами інформації на ознайомчому рівні (підручниками, комп’ютерними навчальними програмами, наочними матеріалами). Самостійна робота студентів на другому рівні засвоєння значно складніша не тільки за обсягом, але й за методичними підходами до її вирішення. Вона ґрунтується на праці з літературою та іншими джерелами інформації (комп’ютерними навчальними програмами, матеріалами наочності) на репродуктивному рівні [18].Серед методів самостійної роботи студентів найчастіше широко впроваджується, визначений тематичним модулем, огляд літератури, який не виключає і користування анотаційними листами. Не втратила своєї значущості і підготовка тематичного реферату або інформаційного виступу, який готується за багатьма літературними джерелами з подальшою оцінкою роботи як автора так і слухачів, за їх участю у обговоренні доповіді авторів.Серед простих видів самостійної роботи студентів, з метою закріплення теоретичних знань та їх творчого осмислення, буде доцільним виділення ключових слів та взаємозв’язків між ними, у визначеному викладачем контексті. Не менш цікаве і рецензування конспектів лекцій, як своїх так і товаришів, або суттєві доповнення до лекційного матеріалу нової вагомої інформації, знайденої за новітніми джерелами. Самостійне створення плану-схеми лекції, на нашу думку, допомагає спростити сприйняття складного матеріалу теми, що взагалі через позитивно забарвлений досвід, поліпшує в майбутньому вільне та чітке відновлювання надбаних знань.Складні види самостійної роботи пов’язані із проробленням матеріалу, що буде вивчатися на перспективу, бажано за декількома джерелами літератури, або із складанням перспективної тематичної лекції чи її фрагменту. Деякі студенти охоче розробляють тематичні таблиці та алгоритми, які наочно демонструють ключові моменти визначеного тематичного модулю.Засвоєння та відпрацьовування практичних навичок також пов’язане з наполегливою самостійною працею студента, бо професійні вміння розуміються як здатність фахівця самостійно і кваліфіковано оперувати знаннями та навичками у вирішенні ускладнених, нетипових професійних задач [19]. Студенти із задоволенням сприяють різноманітні ігрові та творчі види самостійної роботи (наприклад, складання або розв’язування тематичного кросворду, ситуаційних клінічних задач, тестів різного рівня складності); виконання індивідуальних завдань за індивідуальним графіком роботи (наприклад, складання контуру регуляції органу чи системи органів). Особистий досвід демонструє результативність від залучення для творчих видів самостійної роботи різних методичних рівнів, таких як репродуктивний, евристичний або пошуковий [20; 21]. Так, великою популярністю користувалися завдання, що до підготовки короткої (до 5 хвилин) захоплюючої розповіді за заданим питанням (репродуктивний рівень), або невеликого повідомлення на оригінальну тему (за фахом) і виступ з ним з мультимедійним супроводом (евристичний рівень), чи підготовка, виголошення з мультимедійною презентацією та захист проблемної промови за тематичним модулем (пошуковий рівень).Самостійну роботу студента передбачено і у науково-дослідній галузі. В якісному плані ми можемо запропонувати підготовку наукового реферату; написання проблемної наукової доповіді; участь у роботі студентського наукового товариства або науковій конференції. Важливим є і самостійна підготовка матеріалу до підсумкового модульного контролю.Для більшої ефективності самостійної роботи студентів обов’язково має бути самоконтроль. Слід акцентувати увагу і на розширення функціональних обов’язків викладача, що працює в рамках кредитно-модульної програми. В сьогоденні він виступає не тільки як організатор і контролер навчального процесу в вищому навчальному закладі, але й як кваліфікований консультант студентського загалу.Ми поділяємо точку зору авторів , що визначають за необхідне для оптимізації викладацького контролю самостійної роботи студентів застосовувати наступний алгоритм:1. Вивчення умов формування у студентів уміння самостійно виконувати завдання.2. Аналіз навчального плану й навчальної програми.3. Визначення змісту й обсягу самостійної роботи.4. Підготовка переліку знань й умінь, які має здобувати студент у процесі самостійної роботи.5. Діагностування індивідуальних особливостей студентів і визначення змісту й засобів самостійної роботи для кожного з них.6. Розроблення банку професійно зорієнтованих завдань для самостійної роботи (для самостійного вивчення теорії, перевірки практичних умінь, здобутих під час самостійної роботи, самоконтролю знань й умінь тощо) та групування цих завдань блоками.7. Визначення методів контролю самостійної роботи й критеріїв оцінювання виконання завдань.8.Розроблення системи стимулювання самостійної роботи з урахуванням рівня їхніх академічних досягнень та індивідуальних особливостей [22].Разом з цим важливим підходом у організації самостійного навчання є заохочення студентів до самостійної групової роботи. Освітні переваги студентів, що працюють спільно в групах, добре відомі. Серед іншого, вивчення разом показало достовірне підвищення якості навчання (за нашими даними, на 40% у студентів-іноземців 2-го курсу медичного факультету).З іншого боку, придбані навички спільної роботи в групі, в майбутньому дуже цінуються роботодавцями. Відповідно з результатами одного з досліджень агентства «Контакт», сьогодні необхідні для роботодавців якості кандидатів на перспективне місце роботи розподіляються таким чином: 40% – корпоративність, вміння грати в команді; 30% – креативність, вміння людини сприймати нове, швидко відсівати непотрібне, генерувати ідеї; 20% – навички, вміння робити конкретну роботу, і, нарешті, тільки 10% – знання [23].Висновки. Таким чином, самостійна робота при вивченні фундаментальних дисциплін має бути спрямована не тільки на формування професійних знань та вмінь, а й на розвиток організаторських і комунікативних якостей.Самостійна робота студента є важливою ланкою при підготуванні конкурентоспроможного фахівця. Вона потребує сучасних методичних форм і методів реалізації на тлі об’єктивного систематичного особистого та викладацького контролю. Найбільш ефективні результати навчання та вірогідні перспективи що до майбутнього працевлаштуванні дає поєднання індивідуальної та групової самостійної роботи.

У роботі проаналізовано роль інформаційних технологій у задачах управління медичним ВНЗ. Показано актуальність упровадження моделі електронного документообігу в медичному ВНЗ. Продемонстровано можливості реалізації моделі електронного документообігу у вигляді хмарних сервісів. Здійснено огляд можливостей хмарного сервісу організації колективної роботи й управління проектами Podio. Запропоновано методику використання функціональних можливостей Podio для розв’язання окремих задач керування медичним ВНЗ. Продемонстровано підходи до розробки і застосування Робочих Просторів і Додатків Podio для організації взаємодії співробітників й управління проектами в окремих підрозділах медичного ВНЗ. Показано приклади використання можливостей Podio в автоматизації роботи аналітичного відділу і відділу програмного й апаратного забезпечення Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського.

У статті доведено, що формування ефективної кадрової політики підприємства залежить від системного мотиваційного фактору. Мотиваційний фактор є базисом в частині підвищення продуктивності праці в напрямку формування достатнього фінансового ресурсу для забезпечення соціально-економічного розвитку підприємства. Доведено, що в основу кадрової складової організаційної структури підприємства є формування ефективного мотиваційного механізму, орієнтованого на найманого працівника. Відтак, ефективність роботи залежить від закладених відносин в даний механізм. Визначено, що створення сприятливих умов праці на підприємстві є реальною передумовою високої ефективності роботи найманих працівників. Оскільки, інтерес працівників акумулюється в напрямку ефективної роботи, а не витрачання сил і енергії на пошуки нової. Запропоновано проводити оцінку та аналіз кадрового складу, з метою виявлення проблемних моментів та питань. А відтак, зменшити плинність кадрів та створити реальну зацікавленість в роботі. Адже прийняття нових працівників потребує витрачання додаткових витрат як фізичних, так і фінансових на адаптацію та їх підготовку. Тому, уникнення подібного роду ситуацій вимагає від керівника при прийнятті на роботу працівників, чітких вказівок щодо роботи, висвітлення сильних та слабких сторін виконуваної роботи, можливостей працівника вдосконалювати свою діяльність, фахову компетентність, підвищувати продуктивність праці та грошову винагороду за результати праці, як основний мотиваційний фактор формування кадрового складу підприємства. Тобто зниження плинності кадрів. Доведено, що важливим аспектом зниження плинності кадрів та підвищення продуктивності праці є соціальна адаптація в колективі, що оцінюється на основі результати тестів, результату проведених бесід керівників з найманими працівниками у вільний від роботи час, на основі власних спостережень поведінки працівника. Тому, ефективний мотиваційний механізм необхідно пов’язувати з результатами праці власника, керівника, найманого працівника та підприємницьких структур в цілому.

У статті досліджено сучасний стан правового регулювання нових форм зайнятості населення в Україні, а саме дистанційної, тимчасової зайнятості та самозайнятості, щодо збереження в них паритету інтересів працівників та роботодавців. Актуальність тематики статті підтверджується низкою вітчизняних та зарубіжних досліджень, присвячених правовому регулюванню дистанційної, тимчасової зайнятості та самозайнятості, які вказують на необхідність їх відповідного унормування до сучасних тенденцій, у тому числі використання ІТ-технологій. У процесі дослідження виявлено недоліки у правовому регулюванні нових форм зайнятості. Проаналізовано зміни до трудового законодавства, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 та проектом Закону України «Про працю» (від 11.01.2020 № 2708-1) щодо забезпечення паритету інтересів працівників. Проаналізовано кращу світову практику правового регулювання нових форм зайнятості та визначено основні підходи щодо правового регулювання відповідних форм на сучасному етапі. Досліджено можливості колективно-договірного регулювання за умови використання дистанційних форм зайнятості, насамперед ІТ-технологій. Виявлено неспроможність сучасних профспілкових комітетів, за умови використання традиційних форм та методів роботи, забезпечити належний рівень участі громадян в процесі колективно-договірного регулювання, а також належний рівень захисту їхніх трудових прав. На прикладі досвіду Сполучених Штатів Америки та Бельгії досліджені альтернативні організаційні форми, за своїми функціями подібні до профспілкових комітетів, а саме створені на базі неприбуткових громадських організацій профільного спрямування робочі центри та SMart-компанії. Вищезазначені утворення не ведуть колективних переговорів із роботодавцями за зразком профспілкових комітетів – вони здійснюють юридичний та консультаційний супровід працівників, надають адвокатські юридичні послуги та згуртовують індивідуальних працівників із метою забезпечення представництва їх інтересів на всіх рівнях.

Мета статті полягає у виявленні специфіки викладання диригентсько-хорових дисциплін в процесі фахової підготовці майбутніх вчителів музичного мистецтва з огляду на основні напрями вокально-хорової роботи вчителя музичного мистецтва: хоровий спів як вид колективної музичної діяльності на уроках музики та керування шкільними хорами, вокальними ансамблями у позаурочний час.Методологія. Методологічну основу дослідження становлять системно-діяльнісний, культурологічний, праксеологічний, аксіологічний підходи та філософський, термінологічний, когнітивний принципи. Використано загальнонаукові (аналіз, синтез, систематизація, узагальнення, порівняння, класифікація), емпіричні, прогностичні методи дослідження.Наукова новизна. У дослідженні схарактеризовано особливості викладання таких основних дисципліни диригентсько-хорового циклу, як: «Хорове диригування», «Хорове аранжування», «Хорознавство», «Хоровий клас» та «Практикум роботи з хором». Розкрито мету предмету «Хорове диригування», яка полягає у наданні майбутньому вчителеві музичного мистецтва як керівнику дитячого шкільного хору базової диригентської підготовки. Окреслено основні завдання дисципліни: оволодіння диригентсько-хоровими знаннями, розвиток професійних здібностей, формування умінь вчителя-хормейстера.У результаті дослідження розкрито специфіку змісту курсу «Хорове аранжування», який слід зосередити на оволодінні навичками створення партитур для дитячих хорів різних вікових категорій: починаючих дитячих хорових колективів, розвинутих хорових дитячих колективів, хорів старшокласників (однорідних, неповних мішаних). Оцінено роль курсу «Хоровий клас», в процесі якого студенти на основі отриманих знань з музично-теоретичних і вокально-хорових дисциплін удосконалюють професійні навички, необхідні для майбутньої практичної вчителя музичного мистецтва. Доведена необхідність введення у структуру підготовки вчителя музичного мистецтва курсу «Практикум роботи з хором», де здобувачі на практиці засвоюють вміння роботи із шкільним хором. Встановлено роль керівника хорового класу та викладача з хорового диригування у підготовці до ефективної роботи з хором. Розглянуто коло тем з «Хорознавства», які мають охоплювати історичні аспекти вітчизняної та зарубіжної теорії і практики вокально-хорової роботи з дітьми, висвітлювати основні напрями дитячого хорового виконавства і творчості, знайомити з особливостями розвитку голосового апарату дітей різного віку, надавати знання з охорони дитячого голосу, виявляти специфіку вокально-хорової роботи з дитячими хоровими колективами.Висновки. У ході дослідження встановлено, що методика викладання диригентсько хорових дисциплін має специфічні особливості і обумовлена змістом практичної діяльності педагога-музиканта у загальноосвітніх закладах середньої освіти.

У статті проаналізовано проблему професійної групової взаємодії. Зазначено, що групова згуртованість та сприятливий соціально-психологічний клімат виступають одними з важливих факторів, що зумовлюють характер професійної групової взаємодії та ефективність виконання спільної діяльності. Виокремлено чинники, які визначають рівень згуртованості колективу. Розкрито умови забезпечення сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі і шляхи його покращення. Представлено особливості професійної діяльності фахівців ІКТ-сфери. Зазначено, що успішна діяльність компаній у ІКТ-сфері залежить не тільки від кваліфікації фахівців та їх вміння і бажання працювати, але й від вміння ефективно взаємодіяти під час роботи над спільним проєктом. Вказано, що проведення соціально-психологічних тренінгів із командами фахівців ІКТ-сфери може виступати доцільним засобом опанування навичок ефективної групової взаємодії. Розкрито специфіку соціально-психологічного тренінгу, визначено його ключові завдання, форми та методи, а також умови його проведення. Наголошено на тому, що проведення соціально-психологічних тренінгів у професійних командах допомагає зміцнювати неформальні зв’язки між членами команди, створювати довірливі відносини, вирішувати різні проблемні ситуації, підвищувати рівень особистісної відповідальності за прийняття спільних рішень. З урахуванням специфіки професійної діяльності фахівців ІКТ-сфери розроблено та представлено програму соціально- психологічного тренінгу, спрямованого на оптимізацію групової взаємодії. Розкрито завдання тренінгу, умови його проведення, охарактеризовано групи вправ, які використовуються в роботі. Зроблено висновки про те, що представлений соціально-психологічний тренінг для фахівців ІКТ-сфери може виступати одним із дієвих методів покращення комунікації між членами професійних команд, підвищення загального рівня згуртованості, оптимізації соціально-психологічного клімату.

Nowadays, the profession is regarded as an important part of a person, which should promote his/her self-development, meet some social and existential needs. Thepurposeof the article is to cover the diagnostic scope of the job satisfaction questionary (JSQ) in individual counseling and monitoring of organizational space. Methods: it is presented an original tool with proven validity and reliability consisting of 38 items – job components (process, conditions of implementation, results) which render individual needs in professional activity. It allows assessing the five components of satisfaction: the resourcefulness of working space, work organization, work & life balance, the social value of work, the space of professional self-realization. Qualitative analysis of individual items demonstrates fundamental motivators, frustrated needs, and “pain points” of employees. The research has analyzed diagnostic results of 104 representatives of medical professions who have 3-35 years of experience: 55 paramedics and emergency doctors, 26 employees of a private clinic, 23 volunteers. Results of the comparative analysis of groups show that, depending on working conditions, representatives of different teams are characterized by unlike components of job satisfaction. This uniqueness is the key to developing programs for social and psychological support of employees, training activities, and organizational interventions. Group satisfaction profiles make it possible to assess the individual results of some team members objectively. This is the background against which the subjective perception of professional life unfolds; common factors can mitigate or exacerbate existing problems. Common features of the sample comprise dissatisfaction with tangible and intangible remuneration for work, awareness of the social usefulness of work, continuous training. Conclusions emphasize that different professional groups are distinguished by challenging aspects of work and their intensity. Regular monitoring of teams using the job satisfaction questionnaire makes it possible to timely respond to the relevant challenges ensuring the psychological well-being of professionals.Keywords: motivation of professional activity, frustration, professional stress and burnout, psychological well-being, organizational counseling, organizational space. Сьогодні професія розглядається як важлива частина особистості, що має сприяти її саморозвитку, задовольняти ряд соціальних та екзистенційних потреб.Мета статті – розкрити діагностичні можливості опитувальника задоволеності роботою в індивідуальному консультуванні та моніторингу організаційного простору. Методи:представлено оригінальний інструмент з доведеною валідністю та надійністю, що складається з 38 пунктів – складових роботи (процесу, умов реалізації, результатів), які представляють потреби особистості, реалізовані у професійній діяльності. Він дозволяє оцінити п’ять компонентів задоволеності: ресур-сність простору, організованість праці, баланс роботи і життя, соціальну цінність праці, простір професійної самореалізації. Якісний аналіз окремих пунктів демонструє провідні мотиватори діяльності, фрустровані потреби та “точки болю” працівників. Проаналізовано результати діагностики 104 представників медичних професій зі стажем 3-35 років: 55 фельдшерів та лікарів швидкої допомоги, 26 працівників приватної клініки, 23 волонтери. Результатипорівняльного аналізування груп показали, що залежно від умов діяльності, представники різних колективів достовірно відрізняються складовими задоволеності роботою. Ця своєрідність є ключем до побудови програм соціально-психологічноїпідтримки працівників, навчальних заходів та організаційних втручань. Групові профілі задоволеності дають можливість об’єктивно оцінити індивідуальні результати окремих членів колективу. Це фон, на якому розгортається суб’єктивне сприйняття професійного життя; загальні чинники можуть пом’якшити або загострити наявні проблеми. Спільними особливостями вибірки виявилась незадоволеність матеріальної і нематеріальною винагородою за роботу, усвідомлення соціальної корисності праці, постійне вдосконалення кваліфікації. Висновки підкреслюють, що різні професійні групи суттєво відрізняються за переліком проблемних аспектів роботи та їх інтенсивністю. Регулярний моніторинг колективів з використанням опитувальника задоволеності працею дозволяє вчасно реагувати на ці проблеми, забезпечуючи психологічне благополуччя фахівців.Ключовіслова: мотивація професійної діяльності, фрустрація, професійні стреси та вигорання, психологічне благополуччя, організаційне консультування, організаційний простір.

Мета: розробити та представити напрями і форми діяльності системи громадського здоров’я в боротьбі із цереброваскулярними хворобами у мегаполісі. Матеріали і методи. При виконанні роботи використано такі методи: бібліосемантичний, структурно-логічного аналізу, описового моделювання. Використовуючи метод експертних оцінок, встановлено напрями діяльності служби громадського здоров’я в боротьбі із цереброваскулярними хворобами. Експертами виступили 25 кваліфікованих спеціалістів. Методичною базою дослідження став системний підхід. Результати. Експертним шляхом встановлено напрями і форми діяльності системи громадського здоров’я в боротьбі із цереброваскулярними хворобами. Найвищу оцінку експертів отримала інформаційно-просвітницька комплексна робота з питань профілактики та наслідків цереброваскулярних хвороб та мозкових інсультів на рівні громади, організованих колективів і сімей, а найнижчий рівень оцінки отримала індивідуальна інформаційно-просвітницька робота. Експерти підтримали необхідність епідеміологічного нагляду за ризиками розвитку цереброваскулярних хвороб та мозкових інсультів, адвокації з формування здоров’язбережувального профілю міста, комунікацій та соціальної мобілізації в інтересах збереження та зміцнення здоров’я населення міста. Отримані результати стали основою для розробки моделі інформаційно-комунікативної роботи системи громадського здоров’я з боротьби із цереброваскулярними хворобами. Висновки. Використання запропонованих напрямів і форм діяльності системи громадського здоров’я в боротьбі із цереброваскулярними хворобами у мегаполісі дозволить знизити темпи захворюваності та смертності населення внаслідок цереброваскулярних хвороб та мозкових інсультів.

У статті розкрито актуальну проблему організації комунікації архівів України з місцевими громадами з метою популяризації архівної інформації на прикладі проєктної діяльності Державного архіву Київської області. Особливо нагальним, в контексті сучасної адміністративно-територіальної реформи, є оприлюднення регіонального інформаційного ресурсу та залучення місцевих громад до його використання. Не менш важливим завданням є перетворення місцевих архівів на організатора інформаційного та соціального простору територіальної громади. Авторами статті було з’ясовано, що в практичній роботі ДАКО активно використовується проєктна діяльність. За період з 2018 по 2020 рр., включно, колектив головної архівної установи Київщини взяв участь у 10 міжсекторальних проєктах, таких як: «Українська державність: Відродження. 100 років» (2018), «Історична Київщина - заповітна земля Кобзаря»(2019), «Бортництво Полісся: архаїчна традиція в сучасному вимірі»(2020) та багатьох ін. Окремі регіональні проєкти – «З відданістю Україні в серці» (2018) та «НепрOSTі листи» (2019) було ініційовано саме колективом ДАКО. В статті зазначається, що успішна реалізація проєктів в першу чергу залежить від налагодження архівами ефективної взаємодії з різними інститутами соціальної пам’яті, установами, органами влади, рухами, фондами, ЗМІ тощо, що дає можливість більш глибокого та ефективного розкриття змісту архівних фондів та долучення громадян до історико-культурної спадщини України. Партнерами ДАКО в період 2018-2020 рр. стали десятки музейних закладів, культурних товариств, мистецьких колективів. Проєкти були успішно реалізовані завдяки підтримці органів центральної та місцевої влади, Державної архівної служби України, архівній спільноті Київщини. Досягнення Державного архіву Київської області у реалізації міжсекторальних проєктів в цілому свідчать про ефективність та перспективність такої виду діяльності. Організацію взаємодії та співпраці ДАКО із місцевими громадами та інституціями Київщини можна вважати найбільш оптимальним шляхом досягнення кінцевої мети архівних проєктів – наближення архівного інформаційного ресурсу до громадян України та реалізації їх прав на інформацію, задекларовану Конституцією та законами держави.

У статті актуалізовано методичні засади хормейстерської підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва. Проаналізовано здобутки вітчизняної диригентсько-хорової освіти та їх значення у формуванні сучасних методологічних орієнтирів і закономірностей організації процесу хормейстерської підготовки здобувачів вищої освіти. Обґрунтовано сутність, зміст і структуру хормейстерської підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва у закладах вищої освіти. Розглянуто зміст хормейстерської підготовки, можемо трактувати її як цілісний навчально-творчий процес, який охоплює усі види хормейстерської діяльності, починаючи з вибору хорового твору, його розучування, вивчення й закінчуючи виконанням у процесі концертного виступу. Зміст репетиційної роботи розглядається як взаємозв'язок хормейстера та творчого колективу, що відображає єдність хорового виконавства і технологічні особливості роботи з хором. Визначено, що інтеграція різних видів диригентсько-хорової діяльності у процесі навчання дозволяє сформувати у здобувачів вищої освіти цілий комплекс фахових компетентностей (хормейстерських знань, умінь і навичок), досвід диригентсько-хорової діяльності й емоційно-творчого ставлення до роботи з хоровим колективом. Доведено, що ефективність хормейстерської підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва забезпечує методична система, основою якої є впровадження у теорію й практику вищої освіти національних та регіональних культурно-мистецьких цінностей, творчих досягнень і диригентсько-хорового досвіду видатних діячів хорового мистецтва, інноваційних технологій і сучасних засобів навчання.

У статті здійснено аналіз розвитку теоретичних основ і практики позашкільної освіти, який дав можливість автору зробити узагальнення, що вона має свою історію, зумовлену багатогранністю змісту і форм здійснення. Автор констатує, що роком народження позашкільної освіти в Україні як унікальної освітньої ланки вважається 1918 р. В уряді молодої української держави саме цього року громадський діяч, видатний педагог С. Русова очолила два відділи – шкільного виховання та позашкільної роботи. До 1917 р. простежувалися лише певні елементи цієї роботи. Термін «позашкільна освіта» в сучасному значенні увійшов у понятійний апарат у кінці ХІХ ст. У дослідженні наголошується, що початок ХХ ст. характеризується бурхливими політичними і соціальними змінами. Розвиток демократії, зростання національного руху в країні сприяли активізації роботи з дітьми та підлітками, що стало об’єктивною необхідністю виховання нової особистості і зумовило розширення мережі освітніх закладів у сфері дозвілля: функціонували недільні школи, різноманітні гуртки й курси, Народні будинки, які здійснювали культурно-освітню роботу, організовували лекції, вистави, екскурсії, створювали драматичні й хорові колективи, бібліотеки-читальні тощо. Було створено перші клуби для дітей і підлітків із бідних сімей з метою організації їхнього дозвілля, урахування інтересів до театру, музики, науки, образотворчого мистецтва тощо. У статті виокремлюються особливості позашкільної освіти на початку ХХ ст.: розширення її змісту та урізноманітнення форм організації в позашкільних та інших навчальних закладах. Йшов пошук шляхів розвитку освіти дітей поза школою. Велася аналітична робота, приходило усвідомлення необхідності створення умов для позашкілля. Цей час розглядається як підготовчий у створенні системи позашкільної освіти. Характерним для 20–30-х рр. ХХ ст. автор називає зв’язок виховання з виробництвом, який давав дітям можливість, ознайомившись із декількома професіями, обрати ту чи іншу з них відповідно до власних здібностей і бажань, що сприяло їхній соціалізації в суспільстві. У публікації обґрунтовано, що в 1930–1940 рр. система позашкільної освіти набувала подальшого розвитку. Мережа позашкільних закладів, зміст позашкільного виховання орієнтувалися на зв’язок із життям, вирішення завдання всебічного розвитку особистості, підготовку до праці та продовження навчання.

У статті розглянуто особливості проведення науково-педагогічних досліджень як різновиду досліджень із соціогуманітарних наук. Досліджено вимоги та положення чинних вітчизняних нормативних документів на предмет їх відповідності європейським та міжнародним принципам та підходам щодо правильного використання кількісних показників при оцінюванні діяльності вчених, науково-дослідних робіт та наукових установ з урахуванням специфіки галузі педагогічних наук. Виокремлено якісні та кількісні критерії оцінювання педагогічних досліджень, а також запропоновано як наукову продукції в галузі педагогічних наук розглядати: державні стандарти освіти, типові освітні програми, підручники, навчальні, навчально-методичні, методичні, навчальні посібники, методичні рекомендації, хрестоматії, енциклопедії, словники, наукові довідники, електронні освітні ресурси навчального призначення, управління та підтримки наукових досліджень, а також проєкти нормативно-правових документів, державних і галузевих програм, інформаційно-аналітичні матеріали та експертні висновки. Розглянуто досвід та можливості використання сервісів відкритих наукометричних систем, інституційних репозитаріїв, систем альтернативної метрики для збору та опрацювання статистичних даних щодо результатів педагогічних досліджень, які проводяться індивідуальним дослідником, колективом виконавців окремої науково-дослідної роботи, колективом структурного підрозділу чи наукової установи. Обґрунтовано доцільність створення та застосування для оцінювання результатів наукового колективу науково-дослідної роботи спеціального НДР-профілю Google Академії; ранжування науковців за кількістю цитувань у межах напряму досліджень (за науковими інтересами); загального або часового фактору впливу наукової продукції, відмінної від наукових статей, на основі даних щодо кількості її завантаження з інституційних репозитаріїв. Запропоновано аналітичну модель використання електронних копій наукової продукції як інформаційного ресурсу на основі аналітичних відомостей, пов’язаних з аналізом даних користувачів, які відвідали мережне сховище і скористалися науковим результатом шляхом його перегляду або завантаження як електронного ресурсу.

У статті подано результати дослідження актуальної для організаційної психології проблеми психологічних особливостей управлінської діяльності менеджерів освітніх організацій. Проаналізовано роль менеджера освітніх організацій в умовах інноваційних змін. Метою статті є висвітлення результатів дослідження виокремлення психологічних особливостей управлінської діяльності менеджера освіти. Виокремлено основні психологічні особливості й риси інноваційної освіти. Зазначено, що сучасне управління освітніми організаціями вимагає залучення до управлінської діяльності таких менеджерів, які не лише здобули професійні знання з теорії управління, а й є лідерами в освітніх організаціях. Важливу роль у підвищенні ефективності управління освітніми організаціями має психологічна готовність менеджерів до управління. До психологічних характеристик управлінської діяльності менеджерів освітніх організацій відносено: мотивація; командна робота; партнерська взаємодія; емоційний інтелект; креативний потенціал; суб’єктивне благополуччя; психологічне здоров’я; стиль управління. Висновки. Обґрунтовано, що на успішність упровадження інноваційних змін в освітніх організаціях впливає як об’єктивна ситуація, характеристики самої освітньої організації, так і різні процеси, що відбуваються в педагогічному колективі, а також вагомий вплив має стиль управління менеджерів, який здійснює управління колективом і є, безумовно, безперечним лідером освітньої організації.

Стаття присвячена ролі профспілки в правовому регулюванні трудової діяльності виборного працівника. Проаналізовано вимоги до статутів профспілкових організацій всіх рівнів, зокрема, звертається увага на організаційну структуру профспілки, повноваження її організацій, виборних органів, порядок формування їх складу. Звертається увага на зміну умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності виборних працівників, які є членами виборних профспілкових органів. Авторкою зазначається, що формування виборних профспілкових органів, контрольно-ревізійних комісій здійснюється знизу доверху через висування кандидатур та обрання їх безпосередньо на зборах, конференціях, з’їзді або прямим делегуванням, згідно з встановленою відповідним органом нормою для кожної профспілкової організації, з правом відкликання та заміни на вимогу відповідного органу або організації, яка делегує кандидатуру. Інколи представники організацій роботодавців не визнають право працівників брати участь в управлінні підприємствами будь-якої форми власності через своїх представників. Якщо на підприємстві діє кілька первинних профспілкових організацій, представництво колективних інтересів працівників підприємства щодо укладення колективного договору здійснюється об’єднаним представницьким органом у порядку, визначеному частиною другою статті 12 КЗпП. При цьому мають бути враховані гарантії для осіб, обраних у зазначені вище виборні органи, повноваження яких унормовані статтями 247–251 КЗпП, особливо статтею 252 КЗпП. Зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є (частина друга ст. 252. Таким чином, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату цьому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини. Ключові слова: профспілкова організація, виборний працівник, трудові відносини, трудовий колектив, трудове законодавство.

Резюме. Готовність до професійної самореалізації, що передбачає максимальне задовлення від професійної діяльності, на думку дослідників, включає багато комонентів. Мета дослідження – проаналізувати компоненти професійної діяльності медичних сестер та їх задоволення відповідно до тривалості їх праці. Матеріали і методи. В анкетуванні взяла участь 61 медична сестра. Респондентів поділили на 4 групи відповідно до тривалості роботи: перша – стаж роботи до 5 років, друга – стаж роботи 6–10 років, третя група – стаж роботи 11–20 років, четверта – стаж роботи понад 20 років. Вимірювали важливість роботи та задоволення працею, що базується на теорії мотивації Ф. Герцберга, та адаптована для маркетингових досліджень лікувально-профілактичних закладів. Результати. Серед основних мотиваторів трудової діяльності (виконувати цікаву роботу; досягати особистих цілей під час роботи; мати можливість професійного росту; одержувати заробітну платню відповідно до обсягу та якості роботи; брати участь і відчувати значущість своєї роботи в досягненні результатів діяльності лікувально-профілактичного закладу; брати участь в ухваленні рішень із проблем медичного обслуговування) медсестри, незалежно від стажу, найважливішим вважають одержання достойної заробітної плати відповідно до обсягу та якості виконаної роботи. Серед інших важливих компонентів медичні сестри усіх дослідних груп виділяють комфортні умови праці та добрі стосунки з колегами. Висновки. Найбільшою мірою задоволення середнього медичного персоналу професійною діяльністю пов’язане зі здатністю себе почувати частиною колективу, найменшою мірою – з оплатою праці.

Традиційні форми навчання студентів передбачають проведення групових занять в певні години у певному місці, при безпосередньому контакті між учнем та вчителем. Останнім часом, завдяки розвитку інформаційних технологій, комп’ютерних мереж та засобів зв’язку з’явилась можливість розвитку нової форми навчання – дистанційної. Характерною особливістю дистанційного навчання є те, що студент має можливість практично повністю самостійно, в індивідуальному темпі одержувати необхідні йому знання, в незалежності від місця розташування вузу. Використовуючи комп’ютерні мережі, студент може користуватись для свого навчання різноманітними навчально-методичними та іншими матеріалами викладачів та вчених будь-яких навчальних закладів та іншою літературою, звітувати викладачу про виконання завдань, одержувати потрібні консультації. А викладач, за допомогою розроблених тестів, може контролювати якість засвоєння матеріалу і, при необхідності – коректувати процес навчання.В наш час дистанційна форма навчання розглядається в світі як один з найбільш ефективних і перспективних способів підготовки висококваліфікованих спеціалістів. Ця форма навчання має певні переваги перед традиційними і основне – це те, що студенти мають рівні можливості для навчання незалежно від місця їх проживання, соціального статусу, національності, а в деяких випадках – стану здоров’я, можливість навчатися без відриву від виробництва, зменшення транспортних і готельних витрат. При цьому, студент може сам обирати навчальні предмети, методи їх вивчення, викладачів та інше. Є можливість проведення занять за індивідуальним розкладом і в індивідуальному темпі. При цьому термін одержання освіти можна змінювати в залежності від індивідуальності студента.При традиційних формах навчання колективне навчання більш ефективне. Саме колективні настанови, що задають безпосередньо лідери серед самих учнів, виявляють дух і настрій навчального процесу. Вплив лідера в колективі може бути як позитивним, тоді процес навчання активізується, так і негативним, що призводить до зниження активності учнів в процесі одержання знань. Учбові плани складають, орієнтуючись на середнього студента. Проведення занять у великих групах зменшує витрати на навчання, але не дає змогу викладачеві працювати із кожним студентом у індивідуальному темпі. При дистанційній освіті колектив учнів-однодумців можна створювати більш гнучко за допомогою віртуальних класів, об’єднуючи студентів у відповідності з їх здібностями. Процес навчання повинен ініціюватись, підтримуватись і направлятись досвідченим педагогом та психологом. Таким чином диференційоване навчання є однією з переваг дистанційного навчання. Для його успішної роботи та підтримки зворотного зв’язку між учнями та вчителем необхідно мати психологічний портрет та карту процесу навчання для кожного учня, тобто необхідна служба психологічної підтримки, розвинута гнучка система тестування, розвинута служба програмних засобів навчання, систем коректування процесу навчання, продумана система стимулюючих факторів.Традиційні форми навчання передбачають безпосередній контакт між учнем та вчителем. Іноді між учнем та вчителем виникають специфічні бар’єри, які носять соціальний або психологічний характер. Під час дистанційного навчання ці бар’єри зникають зовсім або зменшується їх значимість. Але не можна недооцінювати і той позитивний вплив особистості викладача на студента при безпосередньому їх спілкуванні, ту позитивну емоційну окрасу, яку надає вчитель своїм заняттям, намагаючись зацікавити студентів в одержанні знань.У віртуальному класі за рахунок колективної організації процесу спілкування можливо більш ефективно розв’язати проблему розвитку зацікавленності до предмету, що вивчається.Зворотний зв’язок між учнем та вчителем при дистанційному навчанні може здійснюватись шляхом створення системи тестування для неперервного контролю та аналізу засвоєння матеріалу. Для спілкування викладача і групи студентів згодом, з розвитком системи дистанційного навчання можливі використання телемостів.Відомо, що освітня роль математики полягає в тому, що вона активізує і розвиває інтелектуальні здібності людини, формує вміння проводити аналогії, логічно обґрунтовувати власну точку зору, творчо застосовувати одержані знання. Методика викладання математики неперервно розвивається, змінюється для найкращого втілення цієї мети в сучасних умовах, особливо при використанні нових форм навчання. При вивченні математики дуже важливим є систематизація знань, а також якість засвоєння базових знань, які формуються і накопичуються, починаючи з початкової школи, з набуття навичок усних розрахунків, які стимулюють розвиток пам’яті. Спостерігаючи проблеми, що виникають у студентів, які не мають таких навичок, ми підтримуємо тих досвідчених шкільних викладачів, які не дозволяють учням до певного віку користуватись калькуляторами при розв’язанні задач.При традиційних формах навчання активізуються одночасно декілька механізмів сприйняття інформації: через зір і слух; механічно (при запису), емоції. Все це активізує різні ділянки роботи мозку. Відсутність однієї з них – згубна. Відомо, що в цьому пересвідчилися в багатьох розвинених країнах світу. Тому, при дистанційній формі навчання особливо гостро постає питання про розвиток методик, які б передбачали і активізували таку самостійну роботу студентів, при якій комп’ютер не був єдиним засобом навчання, щоб запобігти одностороннього розвитку. Тим більше, що основну частину учбового матеріалу студент має засвоїти самостійно. Тому, перш за все, студент повинен бути готовим до самостійної роботи і мати зацікавленість в отриманні нових знань.Математика оперує абстрактними поняттями, між якими існує логічний зв’язок. Втрата логічного зв’язку призводить до часткового або повного нерозуміння подальшого матеріалу, як теоретичного так і при розв’язанні задач. Використання тільки довідкового матеріалу не може повністю поновити логічний зв’язок. Особливість математики полягає в тому, що кожне абстрактне поняття повинно фіксуватися в асоціативній пам’яті студента для подальшого оперування ним при розв’язанні конкретних задач і аналізі результатів. Важливим моментом при вивченні математики є написання математичних символів, знаків дій. Тому необхідно не тільки бачити формули на екрані комп’ютера, але й самостійно їх прописувати на аркуші паперу. Особливо це стосується тих розділів математики, коли для подальшого навчання необхідний процес “технічного” оволодіння навичками (наприклад, диференціювання, інтегрування, тощо). Такі навички здобуваються тільки шляхом запису.Безумовно, дистанційна форма навчання є перспективною на сучасному етапі, але всі методики обов’язково повинні містити обґрунтовані досвідченими психологами елементи. Вивчення математики не зводиться до засвоєння певних формул, понять, методів, навіть там, де математика не є фаховою дисципліною. Тому при складанні методик вивчення вищої математики при дистанційній формі навчання необхідно застосовувати не тільки новітні інформаційні технології, але й передбачати традиційне безпосереднє спілкування учня з вчителем, проведення прикладних, учбових науково-дослідних робіт.

Обмеження фінансових можливостей підприємств у збільшенні матеріальних стимулів, зокрема реальної заробітної плати співробітників, підвищило увагу до нематеріального боку мотивації. Оскільки мотиви та стимули групової мотивації достатньо не вивчено, а підходи, застосовні для індивідуальної мотивації працівників, не завжди можна застосувати для мотивування групи, тема дослідження актуальна.Мета роботи – охарактеризувати нематеріальний складник трудової групової мотивації, мотиваційні типи працівників і навести можливі нематеріальні стимули, специфічні для мотивування групи досягти ціль.Трудову мотивацію потрібно розглядати як систему компонентів, що являють собою сукупність мотивів внутрішнього і зовнішнього походження, стимулюючих чинників, які спонукають виробничий колектив до активної діяльності для досягнення як особистих, так і цілей підприємства. Високомотивовані працівники – працівники зацікавлені, а отже, досягаючи загальних цілей підприємства, вони задовольняють особисті потреби та свідомо обирають певний тип поведінки.Охарактеризовано основні мотиви (потреби), які спонукають робітників до діяльності. Мотивів, які визначають поведінку людини в процесі праці, безліч, проте нею керують тільки декілька з них, один з яких обов’язково переважає. Підбір учасників команди із урахуванням розбіжностей у мотивах забезпечує початкові умови для успіху. Зроблено припущення, що в кризових умовах мотиваційні потреби як окремих працівників, так і групи здебільшого пов’язані з очікуванням матеріальної винагороди за виконану роботу. За обмежених фінансових можливостях доцільно застосовувати нематеріальні стимули. Під час їх добору керівнику необхідно враховувати той факт, що для покращення результатів роботи виконавці мають перебувати у середовищі, яке відповідає їх основному емоційному стану. Невід’ємні компоненти такого «здорового» середовища – правильна субординація, корпоративний етикет, мікроклімат у колективі, наявність досвідченого керівника.Мотиваційний вплив як на окремого працівника, так і на групу в цілому реалізують із урахуванням відмінностей у потребах, рисах характеру, робочої поведінки, статусі, кваліфікації, досвіді, світогляді. У статті охарактеризовано мотиваційні типи робітників за цими критеріями та оцінено їх здатність працювати у групі за шкалою «низька здатність – висока здатність». Зроблено висновок, що для ефективної мотивації роботи групи у ході формування команди перевагу слід надавати працівникам господарського типу, який разом з інструментальним найбільше відповідає вимогам результативної праці. Надано рекомендації щодо застосування мотиваційних стимулів у контексті «застосування стимулів – формування умов».Наукова новизна дослідження – виявлення найпридатнішого до групової роботи мотиваційного типу співробітників шляхом порівняння їх потреб і стимулів.Результати дослідження можна використати для створення на підприємстві реальних умов для побудови групової трудової мотивації та зацікавлення кожного працівника у збільшенні продуктивності праці.Перспективні напрямки подальших досліджень – оцінка ефективності окремих запропонованих мотиваційних стимулів підвищення результативності групової праці для різних сфер діяльності.

Мета роботи – проаналізувати основні фактори, які впливають на організацію навчального процесу для провізорів-інтернів на кафедрі фармації ННІ ПО Тернопільського державного медичного університету імені І. Я. Горбачевського. Основна частина. Кафедра фармації Навчально-наукового інституту післядипломної освіти Тернопільського державного медичного університету імені І. Я. Горбачевського є базовою для навчання та підготовки в інтернатурі провізорів до самостійної та успішної роботи у фармацевтичній галузі, оснащена аудиторіями, науковою лабораторією та відповідними технічними засобами: комп’ютерами, відеосистемами, проектором, які використовуються для активних методів навчання. Колектив висококваліфікованих викладачів, із досвідом практичної роботи, відстежує важливі тенденції у вітчизняній та світовій фармації, впроваджує відповідні зміни у робочих програмах та доносить цю осучаснену інформацію до інтернів. При складанні навчально-методичних матеріалів дотримується концепція, згідно з якою фармацевт може покращити відповідальне вживання лікарських засобів, і, відповідно, потрібно розвивати такі навики для досягнення цієї мети, що є однією з рекомендацій FIP. Під час навчання в інтернатурі молоді спеціалісти засвоюють як основні фармацевтичні науки, так і основи застосування лікарських засобів у контексті фармацевтичної опіки. Після закінчення програми підготовки в інтернатурі провізори підлягають атестації для визначення рівня знань і практичних навичок. Висновок. Підготовка професійних кадрів, провізорів вимагає використання усіх наявних національних ресурсів та рекомендацій Міжнародної фармацевтичної федерації відповідно до міжнародних стандартів і національних інтересів, чим і керується у своїй роботі колектив кафедри фармації ННІ ПО Тернопільського державного медичного університету.

Враховуючи потреби часу і важливість формування світогляду молоді, на прикладі Національного лісотехнічного університету України відстежено процес формування системи національно-патріотичного виховання студентів впродовж періоду його становлення. Опираючись на нормативно-правові акти, обґрунтовано потребу створення Ради з організації виховної роботи та залучення до цієї роботи Координаційної ради кафедр гуманітарно-соціальних дисциплін та інших підрозділів університету. Окреслено основні напрями виховання студентів: національно-громадянський, військово-патріотичний, екологічний, громадянсько-правовий та ін., особливу роль серед яких відведено екологічному. Наведено основні форми вживання виховних заходів в університеті. Доведено необхідність активізації подальшої роботи в напрямі національно-патріотичного виховання. Окреслено роботу колективу університету в пошуку нових форм та методів здійснення виховних заходів та вирішення проблеми подолання пасивності та інертності частини студентського середовища. Стверджено, що активна участь студентів у позанавчальному житті університету також сприяє формуванню у них Soft Skills (м'яких навичок), в яких зацікавлені сучасні роботодавці. Акцентовано увагу на перспективі створення арт-студії та молодіжного центру для співпраці студент – викладач на виховній ниві.