Статті в журналах: "Колективна комунікація"

1

Кузьменко, Ганна Олександрівна. "СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ МІФ: МІФОТВОРЕННЯ ТА МІФОТВОРЧІСТЬ У ПРИЗМІ СУЧАСНИХ КОМУНІКАТИВНИХ ПРАКТИК". Public management 26, № 1 (19 липня 2021): 71–84. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-71-84.

Повний текст джерела

Анотація:

Проаналізовано міф на основі міждисциплінарного підходу. Це питання не містить точних вказівок стосовно розв’язання актуальних за- вдань переосмислення ролей міфу у транзитному суспільстві, виокремлення можливостей використання мобілізаційного потенціалу міфу для здійснен- ня позитивних суспільних змін. Тому необхідність окреслення нового ро- зуміння феноменології сучасного міфу, концептуалізації проблемного поля політичного міфу як чинника формування нових якостей політичної свідо- мості українського суспільства, внесення ясності у питання змістовності, ефективності, моральності, інструментальності міфотворчості у трансфор- маційному суспільстві обумовлює актуальність теми дослідження. Динаміка соціокультурних змін на сучасному етапі породжує нові проб- леми, пов’язані з кризовими явищами в політичній сфері, посиленні вір- туалізацією частини суспільних відносин. Обґрунтовано, що соціальна мі- фотворчість є невід’ємною складовою суспільного життя, а найяскравішим її прикладом стають виборчі кампанії. Свідомість трансформаційного етапу розвитку українського суспільства є сприятливою основою для змін, але вона особливо схильна до маніпуля- цій. Міфологія в соціумі може бути виправданням, відмовкою для утвер- дження власної бездіяльності. У кризовому суспільстві за умови низької ле- гітимності влади повною мірою розкривається технологічна роль штучних політичних міфів в аспекті маніпуляції суспільною свідомістю. Отже, образна мова політичної комунікації конструює сакральну політич- ну реальність способом моделювання уявлення про неї, конституйованого у вигляді значущих фактів-конструктів, релевантного українській політичній культурі “міфотексту”, який читає колективна особистість. Комунікація за допомогою міфу — це модель односторонньої політичної комунікації. Узагальнено, що соціально-політичний міф дієво структурує бачення нинішнього й майбутнього, але ускладнює усвідомлений політичний вибір.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Сверлюк, Ярослав. "Психологічний концепт комунікативної взаємодії в оркестровому колективі". Scientific journal of National Pedagogical Dragomanov University. Series 14. Theory and methodology of arts education 27 (27 грудня 2019): 45–50. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series14.2019.27.07.

Повний текст джерела

Анотація:

Спостереження за творчою діяльністю оркестрового колективу та практика доводять, що єдності дій оркестрантів не можна досягти механічним виконанням вимог диригента. Вона можлива за умови встановлення в оркестрі ефективних взаємозв’язків, спрямованих на узгодження технології гри, супідрядження індивідуальних почуттів та емоцій. Зазнається, що організація творчої діяльності (та функціонування оркестру в цілому) безпосередньо залежить від взаємодії між диригентом і його учасниками. Тому без досягнення диригентом кваліфікованого рівня професійного спілкування неможливо вирішити творчі завдання з колективом. У пропонованій статті акцентується увага на важливості взаємної комунікації між диригентом оркестру та його учасниками. Показана роль комунікативної взаємодії у загальному творчому процесі колективу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Бєліков, Олександр. "МОДЕЛІ НАУКОВИХ КОМУНІКАЦІЙ У ВІТЧИЗНЯНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ (ПОЧАТОК ХХІ СТ.)". Гуманізація навчально-виховного процесу, № 1(100) (3 грудня 2021): 71–77. http://dx.doi.org/10.31865/2077-1827.1002021.245400.

Повний текст джерела

Анотація:

Доведено, що ефективність включення українських наукових колективів в міжнародні комунікації визначається значною мірою поширеністю та інтенсивністю як формальних, так і неформальних наукових комунікацій. Внутрішні українські комунікації більш стабільні й продовжують зв'язки, які беруть початок з радянських часів; пострадянський простір характеризується «обірваними і поновленими зв'язками»; динамічно розвиваються комунікації зі світовим науковим співтовариством. Важливим джерелом у системі наукової комунікації, її найбільш успішним та вдалим засобом, як відомо, є науковий журнал – першоджерело для опублікування наукових ідей, теорій, результатів досліджень, місце для критичного розгляду нових ідей тощо. Нову еру у науковій комунікації кінця XX – початку XXI ст. відкрили електронні журнали (як і електронні видання в цілому), забезпечуючи таку оперативність і повноту задоволення інформаційних потреб у знаннях, якої не могло бути в еру друкованих журналів. Нові технології спричинили та запропонували альтернативні моделі (2 моделі: відритий архів чи інституційний репозитарій та «журнали відкритого доступу»).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Курченко, Тетяна, та Ольга Юрченко. "МІЖСЕКТОРАЛЬНІ ПРОЄКТИ ДЕРЖАВНОГО АРХІВУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ЯК ЗАСІБ КОМУНІКАЦІЇ З МІСЦЕВОЮ ГРОМАДОЮ". Society. Document. Communication 12, № 12 (14 вересня 2021): 209–37. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-12-209-237.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито актуальну проблему організації комунікації архівів України з місцевими громадами з метою популяризації архівної інформації на прикладі проєктної діяльності Державного архіву Київської області. Особливо нагальним, в контексті сучасної адміністративно-територіальної реформи, є оприлюднення регіонального інформаційного ресурсу та залучення місцевих громад до його використання. Не менш важливим завданням є перетворення місцевих архівів на організатора інформаційного та соціального простору територіальної громади. Авторами статті було з’ясовано, що в практичній роботі ДАКО активно використовується проєктна діяльність. За період з 2018 по 2020 рр., включно, колектив головної архівної установи Київщини взяв участь у 10 міжсекторальних проєктах, таких як: «Українська державність: Відродження. 100 років» (2018), «Історична Київщина - заповітна земля Кобзаря»(2019), «Бортництво Полісся: архаїчна традиція в сучасному вимірі»(2020) та багатьох ін. Окремі регіональні проєкти – «З відданістю Україні в серці» (2018) та «НепрOSTі листи» (2019) було ініційовано саме колективом ДАКО. В статті зазначається, що успішна реалізація проєктів в першу чергу залежить від налагодження архівами ефективної взаємодії з різними інститутами соціальної пам’яті, установами, органами влади, рухами, фондами, ЗМІ тощо, що дає можливість більш глибокого та ефективного розкриття змісту архівних фондів та долучення громадян до історико-культурної спадщини України. Партнерами ДАКО в період 2018-2020 рр. стали десятки музейних закладів, культурних товариств, мистецьких колективів. Проєкти були успішно реалізовані завдяки підтримці органів центральної та місцевої влади, Державної архівної служби України, архівній спільноті Київщини. Досягнення Державного архіву Київської області у реалізації міжсекторальних проєктів в цілому свідчать про ефективність та перспективність такої виду діяльності. Організацію взаємодії та співпраці ДАКО із місцевими громадами та інституціями Київщини можна вважати найбільш оптимальним шляхом досягнення кінцевої мети архівних проєктів – наближення архівного інформаційного ресурсу до громадян України та реалізації їх прав на інформацію, задекларовану Конституцією та законами держави.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Galіuk, I. B. "РОЛЬ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ КОМУНІКАЦІЙ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ СУЧАСНОГО БІЗНЕСУ". Actual problems of regional economy development 2, № 15 (4 листопада 2019): 41–46. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.15.41-46.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. У статті подано визначення внутрішніх комунікацій, які покликані дати можливість працівникові зрозуміти корпоративну культуру, цілі і цінності організації. В статті виділено основні ознаки ефективних внутрішніх комунікацій: інформативність; ясність; своєчасність; незалежність і неупередженість; лаконічність. Водночас, визначено якості працівників, які займаються формуванням внутрішніх комунікацій, а саме: відкритість, чесність, здатність до діалогу. У роботі розглянуто канали внутрішніх комунікацій: вертикальні, горизонтальні та внутрішні. Особливу увагу приділено системі внутрішніх комунікацій, яка є комплексом інформаційних каналів, що дають можливість надавати дані ділового, інтелектуального і емоційного характеру всередині організації між співробітниками. Розглянуто основні інструменти внутрішніх комунікацій: інформаційні, комунікативні, аналітичні і організаційні. Виділено основні аспекти оцінки дієвості системи внутрішніх комунікацій, а саме кількість комунікаційних каналів; якість виконання робіт, які вимагають одночасної замученості різних підрозділів; кількість проміжних ланок при передачі інформації; своєчасність розповсюдження інформації; наявність балансу між вертикальними і горизонтальними комунікаціями всередині компанії, між документованими і формальними засобами; стан соціально-психологічного клімату в колективі; кількість неформальних комунікацій. Висвітлено питання аудиту внутрішніх комунікацій, ефективність якого і ставлення до якого персоналу всіх категорій багато в чому залежить від того, які дії зроблять менеджери за його підсумками, а також від ступеня прозорості і доступності результатів.Дане питання потребує подальшого вивчення з метою деталізації процесу побудови організаційних комунікацій.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

БОГУЦЬКИЙ, ПАВЛО. "Нелінійна раціональність системи права". Право України, № 2018/06 (2018): 182. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-06-182.

Повний текст джерела

Анотація:

Система права постає у вигляді відкритого для соціального впливу, для соціальних комунікацій цілісного утворення, яке втрачає ознаки лінійності з тим, щоб досягти свого призначення, зберегти свою сутнісну основу, витоки якої у соціальних комунікаціях і морально-етичних, ціннісних нормативах, що мають здатність упорядковувати такі комунікації. Метою статті є дослідження нелінійності системи права на основі застосування парадигми ризоми, розкриття особливостей формування системи права внаслідок дії ризоми, утворення міжгалузевих, комплексних спільностей та збереження системою права цілісності і рівноваги в умовах соціальної ентропії. Феноменологія нелінійності системи права формує сутнісні ознаки, які виходять із загальних закономірностей правового розвитку та засновуються на концептуальному розумінні правової реальності. Системний підхід вимагає розкриття особливостей системи права з огляду на нелінійні та лінійні характеристики, які визначають її зміст і природу. Герменевтичні особливості нелінійної раціональності системи права визначили розкриття концептуальних ідей, їх розуміння і використання загальнотеоретичною юриспруденцією та галузевими юридичними науками. Важливими для розкриття проблеми нелінійності системи права, для визначення і характеристики ризоми права є міждисциплінарний і синергетичний підходи. Встановлено, що система права виявляє зміст права, проте не може передати всі особливості правової реальності. Водночас система права є одним із найбільш раціональних концептів аналітичної юриспруденції, який засновується на національній характеристиці, маючи відкриті та усталені зв’язки з наднаціональним, міжнародним правом. Детермінантами системи права не є її внутрішні компоненти, оскільки соціальний зріз правових явищ засвідчує, що першоосновами їхнього утворення є соціальні та морально-етичні, ціннісні нормативи. Множинні варіанти утворення права та, насамперед, норм права, відсутність наперед визначеної заданості конкретного змісту права, множинність входів до правової реальності і множинність, багатоваріантність проявів права у соціальному бутті, або ж багатоваріантність правопропозицій, що існують у правовій реальності, багатоваріантність правової конфігурації соціальних комунікацій засвідчують достовірність нелінійної раціональності системи права з використанням парадигми ризоми. Ризома права розглядається як сформоване на основі ідеї права поєднання соціальної та морально-етичної енергії, що містить ціннісні наративи, які віддаляють і наближують усвідомлену діяльність соціальних акторів до визначеної у соціальних комунікаціях мети, завдяки чому відбувається незалежний процес формування системи права, підтримання її у рівновазі. Нелінійна раціональність системи права, розуміння змісту і призначення ризоми права сприяють реалізації принципу верховенства права, розгортання якого за таких умов об’єднує, зміцнює індивідуальні та колективні дії соціальних акторів, формує безпекове середовище, зберігаючи єдність усього соціуму

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Скороход, Т. О., та Л. Є. Смола. "Потенціал соціальних мереж у контексті функціонування сучасної студентської періодики". Обрії друкарства, № 1(9) (30 грудня 2021): 161–79. http://dx.doi.org/10.20535/2522-1078.2021.1(9).240619.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено рівні використання потенціалу соціальної мережі Фейсбук редакціями українських студентських періодичних видань. Відповідно до першого рівня, редакції студентської періодики використовують соціальні мережі для ретрансляції новин, статей із друкованого видання або постатейного дублювання електронних версій видань. Відповідно до другого рівня, використання соціальних мереж для функціонування студентських редакцій стосується створення інтерактивного майданчика для комунікації з читачами. Виявлено, що за допомогою різних форм контенту колектив студентських видань прагне не тільки поінформувати читача про певні організаційні аспекти своєї діяльності, мотивувати до прочитання, але й емоційно вплинути на нього, налаштувати на інтерактивну комунікацію, залучити його до співтворення видання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Хорошевська, Ірина Олександрівна. "СТРУКТУРА ВІРТУАЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА ПІДТРИМКИ СТУДЕНТОЦЕНТРОВАНОГО НАВЧАННЯ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ «ВИДАВНИЦТВО ТА ПОЛІГРАФІЯ»". Information Technologies and Learning Tools 78, № 4 (11 вересня 2020): 203–18. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v78i4.2885.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті запропоновано структуру віртуального навчального середовища, що є дієвим інструментом підтримки та активізації студентоцентрованого навчання зі спеціальності «Видавництво та поліграфія». На основі проведеного аналізу теоретичних та практичних напрацювань у напрямі розробки систем віртуального навчання та віртуальних навчальних середовищ, дослідження особливостей студентоцентрованого навчання і специфіки образу сучасного студента «цифрового покоління», дослідження особливостей самої предметної області спеціальності була розроблена модульно-компонентна структура віртуального навчального середовища. В основу процесу побудови структури покладена ідея внутрішньої та зовнішньої ресурсної інтеграції таких складових, як-от: базова платформа (тобто навчальна платформа, реалізована засобами Moodle) та сім online ресурсних складових контентоспрямованих на специфіку спеціальності «Видавництво та поліграфія» (у розрізі її поліграфічних та мультимедійних потреб). Розглянуто змістове навантаження базової навчальної платформи та online ресурсних складових подання навчального контенту з прикладами їх вмісту. У наведених ресурсних складових здійснюється реалізація віртуальних та віртуалізованих форм організації занять та відповідних засобів навчання, засобів взаємодії (індивідуальної та колективної), методів підвищення мотивації «цифрового» студента до навчання та методів активізації його пізнавальної діяльності. З’ясовано, що для реалізації підтримки процесу студентоцентрованого навчання необхідно забезпечити віртуальне навчальне середовище окремими та водночас взаємопов’язаними компонентами двох груп: 1) для підтримки навчання на основі online взаємодії (пропоновані компоненти даної групи: індивідуалізація професійної взаємодії, колективна взаємодії та підтримка колективної комунікації, підтримка міжособистісної комунікації вільного спілкування) та 2) компонентів ресурсної підтримки навчання (пропоновані компоненти даної групи: підвищення оперативності виконання поточних операцій професійного спрямування, інформація за фахом та колекції медіаконтенту, емуляція та симуляція об’єктів і процесів, хмарні середовища). Наведено приклад реалізації базової навчальної платформи та online компоненту, що забезпечує підтримку процесу візуалізації в 3D просторі творчих мікропроєктів студентів спеціальності «Видавництво та поліграфія».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Козаков, Володимир, та Олександр Лук’янюк. "ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКОЇ КОМУНІКАЦІЇ В СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ". Public management 20, № 5 (29 грудня 2020): 124–34. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-5(20)-124-134.

Повний текст джерела

Анотація:

Обґрунтовано особливості функціонування державно-громад- ської комунікації у сфері захисту прав споживачів та наданні практичних рекомендацій щодо їх впровадження у практику демократичного врядуван- ня в Україні. Особливу увагу приділено аналізу концепції державної по- літики у сфері захисту прав споживачів, а також напрямів удосконалення взаємодії держави та громадянського суспільства у захисті прав спожива- чів. Визначено, що на противагу звичної практики державного управлін- ня, яка спирається на ієрархії та передбачає безумовне виконання наказів та розпоряджень, головними параметрами публічно-комунікативної сфери (публічна політика, публічне врядування, публічна комунікація) стають зго- да і договір. Традиційна адміністративно-управлінська діяльність приділяє переважно увагу праву та регламентам, публічно-комунікативна — нормам, колективним рекомендаціям, цінностям, пропозиціям, моральним угодам. Змінити існуючу піраміду влади, зробити її відповідальною за розпоря- дження суспільними справами, а не бути розпорядником власності грома- дян, їхньої життєвої долі, загальнонародних ресурсів, — це сучасний шлях організації влади, реальний механізм її демократизації, підконтрольності суспільству і справжнього самоврядування. З’ясовано, що запорукою успі- ху для досягнення високих стандартів якості життя є співпраця державних органів, громадських організацій та споживачів. Споживчій культурі необ- хідно привчати дітей змалечку, адже належна якість товарів та послуг — це не тільки безпека для життя та здоров’я, а й повага до гідності людини. Доведено, що сучасна модель взаємин держави і громадян має вибудову- ватися не за традиційним принципом суб’єкт-об’єктних відносин (керуючі– керовані), а на механізмах “комунікативної поведінки”, тобто суб’єкт-суб’єк- тних відносинах, на принципах визначення рівноправності як людини державної, так і людини “приватної”, що передбачає як головну демокра- тичну процедуру “діалогову комунікацію” державної влади і “вільної гро- мадськості”. Головна “відмінність діалогової моделі полягає в тому, що вона припускає своєрідну “горизонтальну рівність” учасників інформаційного обміну, на противагу “вертикальному” принципу “керівництва-підпорядку- вання”, властивого для моделі “віщання”.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Семеніст, І. В., та Р. К. Махачашвілі. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ОСВІТНЬОЇ КОМУНІКАЦІЇ В ЦИФРОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ (НА МАТЕРІАЛІ ГЛОБАЛІЗОВАНИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ТА СХІДНИХ МОВ)". Nova fìlologìâ, № 83 (10 листопада 2021): 235–43. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-34.

Повний текст джерела

Анотація:

Основна увага в роботі зосереджена на дослідженні теоретико-методологічних принципів вивчення інноваційної освітньої комунікації в цифровому середовищі (інноваційна освітня комунікація в цифровому просторі у розумінні трансформаційних інноваційних шарів та комунікативного застосування, опосередкованого сучасними європейськими та східними мовами глобального спілкування – англійська, іспанська, французька, китайська, японська, відповідно). Проблема теоретичного та методологічного обґрунтування наскрізних принципів, напрямів, механізмів та результатів якісного моделювання макро- та мікроструктур вербальних засобів та засобів процесування у сфері цифрового освітнього спілкування, як консолідованого мовного та технологічного об’єкта, досліджується ґрунтовно. Мозаїчний, імітаційний, багатовимірний та рамковий підходи до розуміння складних динамічних лінгвістичних явищ та сутностей, пріоритетні для цього методологічного контексту, дозволили нам виявити онтологічну природу навчальних комунікаційних одиниць глобалізованих мов у сфері інноваційного освітнього спілкування. Тезаурус ІКТ, електронного навчання, гібридного навчання, цифрових компетенцій, що сприяє інноваційному освітньому спілкуванню, побудований для визначення та категоризації ключових компонентів інноваційної кібертермінології, які своєю чергою сприяють побудові та функціонуванню середовища електронного навчання. Запропоновано моделювання макро-, мікро- та надструктур інноваційної освітньої комунікації та їх цифрову обробку на основі трьох основних принципів: 1) Інтернет-освітня антропосфера (антропне середовище у Всесвітній павутині); 2) зовнішньо-мережева антропосфера освіти (компоненти електронної реальності, функціонують поза сферою Всесвітньої павутини); 3) техногенна освітня антропосфера (переорієнтовані компоненти антропогенного середовища із заміщеним онтологічним параметром на однорідний антропний). Динамічна взаємодія структурних рівнів змістовного рівня ІКТ у шарах інноваційної освітньої комунікації характеризується антропогенними та когнітивними параметрами змістовної площини, опосередкованими суб’єктивним та колективним когнітивним досвідом стейкхолдерів цифрової освіти, втіленого в рамках цифрової трансформації інноваційних комунікативних освітніх сценаріїв.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Оленіна, О. Ю. "Вплив рекламної комунікації на масову свідомість і колективну поведінку". Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури, Вип. 21 (2008): 169–77.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Дмитрієв, В. В. "КОМУНІКАТИВНИЙ ВИМІР ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 33 (26 березня 2022): 93–96. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1048.

Повний текст джерела

Анотація:

У сучасному світі важко переоцінити роль комунікацій. Їх вплив поширюється на усі соціальні простори, вони визначають напрямки розвитку політичних та економічних відносин. Комунікаційний вимір присутній у взаємодії між владою та громадянами, між різними державами, у міжінституційній взаємодії. Виокремлено індивідуальну та колективну ідентичності. Відзначено, що комунікативний вимір наявний у процесі конструювання колективних ідентичностей (цивілізаційної та територіальної, національної та регіональної, громадянської та національної тощо). Одним із основних стає комунікативний вимір у процесі формування політичної ідентичності. Передусім наголошується на ролі масмедіа у формуванні політичної ідентичності. Дослідження комунікативного виміру політичної ідентичності має міждисциплінарний характер: від філософських візій до соціологічних даних, від комунікативістики до політичної науки. Визначено, що посилення комунікативного виміру формування політичної ідентичності було характерним для процесів модернізації та глобалізації. Зростає вплив транснаціональних медіа та глобальних сервісів (соціальних мереж, месенджерів). На сучасному етапі визначальним стає розвиток інтернет-комунікацій, перехід від традиційних медіа до мережевих. Це трансформує і простір політичних ідентичностей. Комунікативний вимір формування політичної ідентичності враховує як «голос» індивідів, які ідентифікують себе з певною політичною позицією (партійною, ідеологічною національною тощо), так і «відповідь» публічної влади. Наголос зроблено на процесі медіатизації формування політичної ідентичності та зростанні ролі медіакратії (влади медіа-магнатів в умовах демократичного політичного режиму, або авторитарних правителів, що контролюють національну систему медіа). Відзначено загрозливу тенденцію щодо відмови медіакратії від принципів свободи слова у медіа, віртуалізацію простору політичних ідентичностей, зниження ролі ідеологій і політичних партій і водночас посилення ролі медіаполітичних засобів управління. Замість політичних дебатів між представниками різних політичних ідентичностей маємо широке використання медіа-скандалів, псевдо-сенсацій, комунікативних технологій тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Шарманова, Наталя Миколаївна. "Мовні кліше в мас-медійній комунікації: особливості маніпулятивного впливу". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 12 (5 травня 2015): 210–26. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v12i0.339.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано питання маніпуляції масовою свідомістю за допомогою стандартизованих стереотипних одиниць з мови новітніх українських медіа. Масовий мовний вплив на реципієнта осмислюється з погляду лінгвопрагматики. Використання мовних кліше визначає маніпулятивні впливи на колективну свідомість.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Korobka, Larysa. "Психологічні засоби підвищення адаптивності спільноти до наслідків воєнного конфлікту". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 43(46) (15 липня 2019): 63–71. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).25.

Повний текст джерела

Анотація:

За результатами узагальнення і систематизації даних теоретичного та емпіричного вивчення проблеми психологічних стратегій адаптації спільноти до умов і наслідків воєнного конфлікту в процесі зміцнення громадського здоров’я представлено організацію дослідження з метою вироблення й апробації психологічних засобів підвищення адаптивності спільноти. Обґрунтовано теоретичні засади вироблення психологічних засобів та необхідність їх застосування для підвищення адаптивності спільноти до наслідків воєнного конфлікту та зміцнення як індивідуального, так і громадського здоров’я. Запропоновано соціально-психологічну модель зміцнення громадського здоров’я як умови адаптації спільноти до кризових умов життя, у якій зроблено акценти: на сприянні комунікації, спрямованій на поліпшення поінформованості з питань здоров’я, підвищення відповідальності в ставленні до нього та набуття компетентності щодо його збереження; на посиленні відчуття зв’язності та підвищенні психологічної пружності як здатності жити повноцінним і продуктивним життям попри різні обмеження, зберігати і підвищувати рівень благополуччя; на посиленні здатності використовувати стресову ситуацію як можливість для подальшого розвитку, тобто на посттравматичному зростанні; на посиленні рефлексивних процесів та активізації індивідуальних і колективних ресурсів для подолання наслідків воєнного конфлікту. Розкрито зміст розробленої програми соціально-психологічної роботи, спрямованої на підвищення рівня когнітивної, емоційної та поведінкової компетентності громади, зокрема представників педагогічної спільноти, з метою активізації ресурсів підвищення адаптивності та зміцнення здоров’я як умови адаптації до складних життєвих ситуацій. Здійснено аналіз отриманих результатів апробації психологічних засобів, які засвідчили можливість і перспективність запобігання негативним наслідкам воєнного конфлікту через посилення відчуття зв’язності як здатності контролювати здоров’я та добробут; самоефективності як основи людської суб’єктності; індивідуальної і колективної рефлексивності щодо важливості та можливості активізації індивідуальних і колективних зусиль, спрямованих на підвищення адаптивності та подолання негативних соціально-психологічних наслідків воєнного конфлікту.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Фоменко, Т. М. "ВПРОВАДЖЕННЯ НОВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЦЕС ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 3 (29 квітня 2021): 149–53. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-1-22.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті охарактеризовано особливості інноваційних технологій, доцільність їх упровадження у навчальний процес викладання української мови як іноземної. Зазначено, що інтерактивні технології забезпечують максимальну активізацію комунікативної діяльності на занятті з української мови як іноземної шляхом активного використання групових форм міжособистісної взаємодії. З’ясовано, що підґрунтям інтерактивних технологій є взаємодія, співробітництво, спільний пошук. Засвоєння інформації буде більш ефективним, якщо воно здійснюється у співробітництві, коли кожний студент стає активним учасником освітнього процесу. Розглянуто можливості та практичне значення використання роботи в малих групах. Підкреслюється, що використання роботи в малих групах є доцільним для кращого засвоєння матеріалу, для об’єднання інтернаціональної групи студентів. Наголошується, що перевагами спільної навчальної діяльності є те, що робота у малих групах: 1) породжує інтерактивне мовлення; 2) створює емоційно позитивний клімат, який забезпечує почуття безпеки; 3) сприяє підвищенню відповідальності та автономності студента; 4) є кроком до індивідуалізації навчання. Навчання у співробітництві, робота в команді, колективні способи навчальної роботи забезпечують вимушену пізнавальну активність і високий рівень комунікації студентів. Саме ця стратегія сприяє формуванню в іноземних студентів комунікативного досвіду, досвіду співпраці, узгодження інтересів і позицій, спільного прийняття рішень тощо. Щодо труднощів, з якими доводиться стикатися іноземним студентам під час групової роботи, виокремлюють брак словникового запасу і вміння граматично коректно оформляти свої думки. У результаті дослідження встановлено, що застосування групових форм роботи сприяє як оволодінню українською мовою, підвищенню пізнавального рівня засвоєння і закріплення знань, так і виробленню соціальних навичок комунікації та взаємодії іноземних студентів (вміння встановлювати контакти, працювати в команді, аналізувати, критично мислити, відстоювати свій погляд тощо), згуртуванню колективу. Предметом подальших наукових досліджень може бути визначення інших інтерактивних методів, які можуть бути використані в навчальному процесі викладання української мови як іноземної.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Zeman, Aleksandra, and Wanda Liszewska. "THE CULTURALLY CREATIVE MEANING OF COMMUNICATION DURING CHORAL CONCERT." Musical art in the educological discourse, no. 4 (2019): 10–15. http://dx.doi.org/10.28925/2518-766x.2019.4.15.

Повний текст джерела

Анотація:

The article presents selected issues related to the cultural significance of communication during a choir concert. Moreover, it indicates that it manifests itself most fully in the service of learning and sharing beauty. The author points out that this process should take place in a situation of creative dialogue helping culture to discover the meaning of its own humanity. Furthermore, a choral concert can be of fundamental and invaluable importance for building human culture, groups and societies. Participation in a choir concert can stimulate, inspire, encourage and be an activating factor to explore knowledge about one’s own and other nations’ cultures. Using this abundance is the foundation for creating an attitude of responsibility for the shape of cultural life in families, local, national, European and world communities.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Балагур, Л. О., Д. Л. Карасьов, В. В. Грінченко та Д. О. Олешко. "КОМУНІКАТИВНІ НАВИЧКИ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 98, № 5 (1 грудня 2020): 31–40. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-98-5-31-40.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена загальній проблемі ефективного функціонування прикордонного відомства України. З цієї проблеми для детального аналізу виокремлено аспект професійної взаємодії офіцерів-прикордонників, зокрема питання сформованості їх комунікативних навичок. Авторський колектив проаналізував широкий спектр наукових праць: від вчених, котрі вивчали зміст теорії комунікації до вчених із прикордонної служби, які створили наукові праці, дотичні до діяльності та навчання офіцерів-прикордонників. Здійснено дослідження результатів наукових робіт зарубіжних вчених США, Франції та Німеччини. Метою статті є аналіз проблеми формування комунікативних навичок майбутніх офіцерів-прикордонників. Авторами зазначено, що вимоги щодо здійснення взаємодії у прикордонній службі сформульовані у низці важливих нормативно-правових документів: законах, постановах та наказах різного рівня. Проаналізовано зміст понять «взаємодія» та «комунікація». Визначено рівні прояву професійної взаємодії офіцерами-прикордонниками: макро-, мезо- та мікрорівень. Розкрито зміст та можливості реалізації взаємодії на кожному її рівні. Здійснено аналіз навчальних планів та навчальних програм тих дисциплін, що створюють можливості для формування комунікативних навичок майбутніх офіцерів прикордонного відомства за усіма спеціальностями, що є в академії прикордонної служби. Запропоновано низку педагогічних технологій, методів та прийомів, що впливають на формування комунікативних навичок курсантів-прикордонників: технології колаборативного навчання, кейс-метод, рольові та імітаційні ігри тощо. У пропозиціях щодо перспективних напрямків подальших наукових досліджень запропоновано розробку методики формування комунікативних навичок майбутніх офіцерів-прикордонників.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Шишкіна, Марія. "ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО Й НАУКОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА У ВІРТУАЛЬНИХ СИСТЕМАХ ВІДКРИТОЇ НАУКИ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 18, № 2 (25 грудня 2020): 122–30. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(18).2020.122-130.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто особливості формування віртуальних систем відкритої науки у закладах вищої освіти, що є суттєвою передумовою підготовки ІКТ-компетентних фахівців, здатних до активного, доцільного, науково обґрунтованого застосування найсучасніших ІКТ у своїй професійній діяльності. У результаті дослідження уточнено поняттєвий апарат; виявлено перспективи та сучасні європейські тенденції формування хмаро орієнтованих систем відкритої науки у закладах вищої освіти; визначено перспективні шляхи застосування хмаро орієнтованих платформ і адаптивних сервісів управління контентом у діяльності викладавча, науковця; узагальнено досвід впровадження окремих сервісів хмаро орієнтованих систем відкритої науки у процесі підтримування наукового співробітництва у закладах вищої освіти. Встановлено, що завдяки ширшому залученню в освітній у процес закладів вищої освіти засобів і сервісів науково-освітніх хмаро орієнтованих платформ, а також різних типів корпоративних хмарних сервісів вдається досягти позитивних змін у здійсненні навчальної і наукової діяльності, поліпшенні її якісних і кількісних показників, застосуванні нових форм і моделей її організації, що позитивно впливає як на результати навчання, так і на розвиток наукових досліджень, поліпшення рівня їх організації, підвищення ефективності. Узагальнено досвід використання відкритих хмаро орієнтованих систем відкритої науки для підтримування комунікації; спільної роботи; адаптивного управління контентом; створення і використання електронних освітніх ресурсів у процесі організації освітньо-наукового співробітництва у віртуальних міжнародних колективах, створених на базі декількох закладів вищої освіти. Ключові слова: відкрита наука; системи відкритої науки; віртуальні колективи; інструменти відкритої науки; заклади вищої освіти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Астахов, Дмитро Володимирович. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТРЕНІНГ ЯК МЕТОД ОПТИМІЗАЦІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ГРУПОВОЇ ВЗАЄМОДІЇ В КОМАНДАХ ФАХІВЦІВ ІКТ-СФЕРИ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 6 (28 лютого 2022): 65–69. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.6.10.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано проблему професійної групової взаємодії. Зазначено, що групова згуртованість та сприятливий соціально-психологічний клімат виступають одними з важливих факторів, що зумовлюють характер професійної групової взаємодії та ефективність виконання спільної діяльності. Виокремлено чинники, які визначають рівень згуртованості колективу. Розкрито умови забезпечення сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі і шляхи його покращення. Представлено особливості професійної діяльності фахівців ІКТ-сфери. Зазначено, що успішна діяльність компаній у ІКТ-сфері залежить не тільки від кваліфікації фахівців та їх вміння і бажання працювати, але й від вміння ефективно взаємодіяти під час роботи над спільним проєктом. Вказано, що проведення соціально-психологічних тренінгів із командами фахівців ІКТ-сфери може виступати доцільним засобом опанування навичок ефективної групової взаємодії. Розкрито специфіку соціально-психологічного тренінгу, визначено його ключові завдання, форми та методи, а також умови його проведення. Наголошено на тому, що проведення соціально-психологічних тренінгів у професійних командах допомагає зміцнювати неформальні зв’язки між членами команди, створювати довірливі відносини, вирішувати різні проблемні ситуації, підвищувати рівень особистісної відповідальності за прийняття спільних рішень. З урахуванням специфіки професійної діяльності фахівців ІКТ-сфери розроблено та представлено програму соціально- психологічного тренінгу, спрямованого на оптимізацію групової взаємодії. Розкрито завдання тренінгу, умови його проведення, охарактеризовано групи вправ, які використовуються в роботі. Зроблено висновки про те, що представлений соціально-психологічний тренінг для фахівців ІКТ-сфери може виступати одним із дієвих методів покращення комунікації між членами професійних команд, підвищення загального рівня згуртованості, оптимізації соціально-психологічного клімату.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Василенко, Надія, Майя Семко та Сергій Пойда. "ЕФЕКТИВНІ ФОРМИ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЯК ОСНОВИ РОЗВИТКУ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СУЧАСНОГО КЕРІВНИКА В УМОВАХ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ". Public management 23, № 3 (20 березня 2020): 50–62. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-50-62.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглянуто проблему технологічної компетентності сучасного керівника з метою обґрунтування її значення для ефективного застосування професійних комунікацій в його управлінської діяльності; обґрунтовано роз- виток технологічної компетентності сучасного керівника в умовах публічно- го управління, яка розглядається як основа складової комунікативної ком- петентності фахівців з публічного управління; показано інноваційні підходи та ресурси керівника щодо розвитку його ефективних форм комунікативної компетентності шляхом формування професійних комунікацій; розроблено спеціальні правила професійних комунікацій щодо набуття керівниками не- обхідних знань, умінь з організації та проведення різних форм управлінських комунікацій, що дають можливість уникнути конфлікту сучасному керівни- ку в умовах публічного управління. Дослідження підтвердило, що наради, засідання, різні бесіди, дискусії, по- становка і роз’яснення завдань підлеглим, звіти перед колективом і керівниц- твом та ін. — усе це різні форми комунікативної компетентності, найпошире- нішими серед яких є ділова бесіда і ділова нарада. При цьому серед умов і чинників технологічної компетентності встанов- лено кілька ведучих управлінських комунікацій: комплекс специфічних знань у галузі публічного управління та адміністрування; вміння та навички керівника з ділового спілкування. Доведено, що технологічна компетентність виявляється в управлінських діях із застосуванням конкретних комунікативних засобів та прийомів, які забезпечують інтерес та засвоєння сучасним керівником накопичених кому- нікативним простором знань та вмінь про інноваційні комунікативні техно- логії управління, націлених на перспективний розвиток управлінської діяль- ності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Левченко, Інна. "СОЦІАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ". Society Document Communication, № 14 (5 травня 2022): 253–65. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2022-14-253-265.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтовується нова роль соціальної комунікації у сучасному інформаційно-комунікаційному просторі. Автор з'ясовує обмеженість використання у соціологічному дискурсі теорії «інформаційного суспільства», пропонуючи нові підходи у визначенні сутності соціальної комунікації та її впливу на процеси трансформації світової спільноти. Аналіз тематики сучасних наукових досліджень призводить до висновку про необхідність приділити увагу змісту комунікаційних процесів у діяльності соціальних інститутів та соціальних практик, що зароджуються, на основі новітніх комунікаційних технологій, що надалі дозволить посилити практичну значимість соціологічної науки в цілому. Розглядається багатоаспектний і багатогранний соціальний феномен, пов'язаний з інформаційними та комунікаційними технологіями, що інтенсивно змінюються. Аналізується історичний процес формування ІКП першим елементом якого виступала людська мова, як перший канал соціальної комунікації, що виникла в ході трудової діяльності первісних людей. Згадується мовний канал соціальної комунікації як ефективний засіб взаємодії у відносинах людей. У дослідженні акцентується увага на важливих функціях розвитку суспільства, зокрема: пізнання та розуміння, пояснення та передчуття, самовираження та саморозуміння, соціальне пізнання та вплив, розвиток основних форм відносин у людському колективі, соціалізація, переконання та ін. Разом з цим, розглядаються головні функції соціальної комунікації: досягнення поставленої мети; підтримка її внутрішньої структури в динамічному та гнучкому стані; адаптація до зовнішнього середовища; здатність змінюватись або навіть удосконалюватися. У процесі дослідження було з’ясовано, що людська мова в інформаційно-комунікаційному просторі виступає як окрема структурна одиниця, і як окремий канал комунікації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Дубровіна, Ірина, Наталія Максименко-Гладишко та Ольга Зінченко. "Формування комунікативної взаємодії у педагогічному колективі: теорія та практика". New pedagogical thought 108, № 4 (29 грудня 2021): 55–62. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-108-4-55-62.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються шляхи та методи формування комунікативної взаємодії у педагогічному колективі. Комунікативна взаємодія схарактеризована як інтегративне, динамічне, структурно-рівневе утворення, представлене сукупністю комунікативних знань, умінь і навичок, а також комунікативно-значущих якостей особистості, що забезпечують у своїй взаємодії продуктивну професійну комунікативну діяльність. Доведено, що удосконалення комунікативної взаємодії у педагогічному колективі повинно здійснюватися за активної допомоги фахівця дорадчо-методичної сфери. Визначено необхідність цілеспрямованого формування ефективної комунікативної взаємодії у рамках роботи педагогічної студії «Антиконфлікт». Поняття взаємодії розглядається як спосіб взаємозв’язку, взаємовпливу та умова розвитку всіх соціальних систем. Оскільки індивідуальна дія в людському соціумі виконується в умовах прямих або непрямих відносин з іншими людьми, взаємодія передбачає водночас із фізичним і комунікативний аспект. Процес освітньо-професійного удосконалення фахівців щодо оновлення змісту освітньо-кваліфікаційних програм, фахової практики, змісту практичних та семінарських робіт, творчих завдань, проведення тренінгів із комунікації та організації проблемних педагогічних студій потребує ґрунтовного дослідження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Скоромний, Д. А. "ПРЕЗУМПЦІЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЯК A PRIORI СУСПІЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ". Знання європейського права, № 1 (21 вересня 2020): 96–101. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.57.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена тематиці комунікативного процесу та його нормативних основ як потенційної моделі злагодженої взаємодії в умовах сучасного багаторівневого суспільства. У дослідженні робиться акцент на висвітленні комунікативної взаємодії через призму семіотичного розуміння особистості як її трансцендентального учасника - семіотичної монади. Ідеальний характер мовленнєвої інтеракції розкривається у діалозі поколінь та культур як самодостатніх та необхідних одиниць багатовимірного семіотичного простору. У рамках статті первинною позицією згадуваної комунікації визначаються морально-етичні максими дискурсу, що ґрунтуються на толерантності до прав, свобод і легальних інтересів усіх учасників мовленнєвої інтеракції, а також на визнанні та повазі до самобутності іншого (комунікативній солідарності). Як a priori такої взаємодії нами обґрунтовується «презумпція відповідальності» у розумінні здатності співмовця дати відповідь за власну діяльність (бездіяльність), передумовами якої нами визначаються превалювання правил дискурсу над внутрішньою мотивацією співрозмовників, іманентним характер обґрунтованої незгоди та допущенням помилковості мовленнєвої позиції сторони обговорення. У дослідженні також висвітлюється складність та багатовимірний аспект розуміння відповідальності у комунікативному спрямуванні. Вона, розкриваючись через призму правової відповідальності та чистої етики дискурсу, комплексно ускладнюється й переростає у відповідальність колективних суб'єктів, де кожна семіотична особистість (монада) відповідає не тільки за свої діяння, а й за дії чи бездіяльність як частина більшого за себе колективного утворення (монади вищого рівня).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

СМОКОВИЧ, Т. В., О. А. КОБУК та Т. С. МАРХАЛЕВИЧ. "КOМУНIКАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ У СУЧАСНОМУ АКAДЕМІЧНОМУ ТА МАСОВОМУ МУЗИЧНOМУ МИCТЕЦТВІ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 4 (19 квітня 2022): 43–46. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.2.6.

Повний текст джерела

Анотація:

У cтатті обґрунтовано виявлення ключових принципів взаємозв’язків окремих ланок музичної комунікації, oб’єднання фізичних та віртуальних cкладових частин цьoго процесу в загальну структуру комунікаційних контактів у сучасному академічному і масовому музичному мистецтві. Мeтодологія дослідження ґрунтується на системно-аналітичному метoді (феномен музичної комунікації розглядається як система кoмунікативних ланок, елементи якoї перебувають у єдності і формують своєю взаємодією цілісність); пoрівняльно-історичному (зіставлення особливостей музично-комунікативних процесів у ХVII – XIX, ХХ та ХХІ стoліттях); методах аналізу даних та інтерпретації показників. Наукoва новизна роботи полягає у доповненні загальноприйнятої схеми взаємозв’язків cуб’єктів музичної комунікації новими ланками, що відповідають найновішим диcкурсам комунікативних контактів у cучасному академічному мистецтві та масовій культурі. Фенoмен музичної комунікації є складною системою комунікативних ланок, елементи якої перебувають у структурній єдності і свoєю взаємодією формують загальну цілісність. Нами запропоновано таку базову структуру комунікації у cучасному академічному та масовому музичному миcтецтві: «композитор – твір – виконавець – медіаформа твору – комунікативний простір – cлухач». Додатковими комунікаційними ланками цієї cтруктури вважаємо видавця, редактора, музикознавця, критика (блогера), педагога-консультанта, автора обробки, диригента (керівника виконавського колективу), звукорежисера аудіозапису, відеорежисера, прoдюсера, саунд-продюсера, саунд-дизайнера, арт-директора, звукoрежисера концерту та режисeра трансляції. Швидкий рoзвиток інформаційних технологій упродовж останніх десятиліть дає нові імпульси змінам в усіх галузях суспільного і культурного життя, зокрема в музичному мистецтві. Ми cтали свідками появи в Україні абсoлютно нових музичних професій, таких як саунд-продюсер, саунд-дизайнер, діджей, віджей тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Сунєгін, Сергій. "ЦИФРОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ДЕРЖАВНОГО РОЗВИТКУ: РИЗИКИ ІННОВАЦІЙ". ГРААЛЬ НАУКИ, № 7 (3 вересня 2021): 96–104. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.27.08.2021.014.

Повний текст джерела

Анотація:

у статті досліджуються соціальні ризики цифрової трансформації суспільно-державного розвитку. Відзначається, що ризики сучасних цифрових інновацій у значній мірі закладені у філософсько-світоглядних, ідеологічних константах соціального розвитку сьогодення. Наголошується на невід’ємності онлайн-життя сучасної людини від її офлайн-відносин, у зв’язку із чим з кожним роком індивіду стає все складніше орієнтуватися в специфіці відповідної комунікації. Детально висвітлюється проблема забезпечення належного рівня соціальної відповідальності в умовах віртуалізації суспільного життя та основні передумови, необхідні для її вирішення. Робиться висновок, що основною передумовою забезпечення позитивних перспектив обмеженої цифровізації суспільних відносин є значне посилення рівня колективної та індивідуальної моральної свідомості.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Макухіна, С. В. "ВИКОРИСТАННЯ КЕЙС-МЕТОДУ В КОНТЕКСТІ ІНШОМОВНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ". Nova fìlologìâ, № 82 (10 серпня 2021): 128–32. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-21.

Повний текст джерела

Анотація:

Розвиток сучасних технологій зумовлює зміну підходу щодо вивчення іноземної мови в немовному закладі вищої освіти. Стаття присвячена аналізу використання методу кейс-стаді для навчання іноземної мови професійного спрямування. У роботі представлено теоретичний матеріал про метод кейс-стаді, наведено практичні рекомендації з використання цієї методики. Визначено, що, на відміну від традиційних методів сучасного викладання, метод кейс-стаді потребує активної участі здобувача вищої освіти в процесі навчання. Кейси дають змогу здобувачам творчо застосовувати пройдений мовний матеріал на базі своїх професійних знань і адаптуватися до реальних і потенційно можливих ситуацій, розвивають вміння вести дискусію, вдосконалюють навички професійного читання іноземною мовою, дають змогу повноцінно вирішити самостійну роботу здобувачів. У статті наголошено на формуванні конкурентоздатності в процесі роботи над ситуаціями у здобувачів, розвитку персональної і колективної відповідальності, особистих цінностей та установок, здобуванні навичок управління репутацією і формуванні позитивного іміджу. Розглянуто моделі ситуаційного навчання, виділено етапи створення кейсу, які допомагають зробити навчання більш результативним і ефективним. Проаналізовано переваги, недоліки і особливості застосування кейс-стаді як активного методу навчання іноземних мов, принципи і закономірності критичного мислення, основні психолого-педагогічної характеристики здобувачів в освітньому процесі аграрно-економічних закладів вищої освіти. На базі аналізу теоретичних джерел та педагогічної практики пропонується напрям пошуку більш продуктивних підходів та способів вирішення питання розвитку проблемно-дієвої основи навчання професійній англійській мові в контексті впровадження кейс-методу. Розвиток цього методу – це динамічний та циклічний процес, який передбачає постійну взаємодію між афективними, когнітивними та експериментальними факторами. Зроблено висновки, що кейси та рольові ігри, які розглядають проблемні ситуації реального бізнесу, мотивують студентів-аграріїв вивчати іноземну мову і застосовувати на практиці свої професійні знання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

БЄЛОВА, Олена. "ПЛОЩИНА СОЦІАЛЬНОЇ ГОТОВНОСТІ ДО НАВЧАННЯ У ШКОЛІ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". Acta Paedagogica Volynienses, № 4 (26 листопада 2021): 139–44. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.4.21.

Повний текст джерела

Анотація:

Здійснено теоретичний аналіз проблеми вивчення соціальної готовності до школи дітей старшого дошкіль- ного віку. Мета дослідження – здійснити теоретичний огляд наукових джерел, присвячений соціальній готов- ності до шкільного навчання дітей старшого дошкільного віку. Методи дослідження: аналіз наукових джерел. Завдання: теоретичний аналіз наукових джерел, як класичних, так і сучасних, щодо проблеми вивчення соці- альної готовності до шкільного навчання дітей старшого дошкільного віку; обґрунтування термінів, таких як «суспільство», «соціум», «соціальний» і терміносполуки «соціальна готовність до школи»; визначення основних показників соціальної готовності у дітей старшого дошкільного віку; розкриття впливу колективу на соціальний розвиток старшого дошкільника; вивчення вимірів готовності до навчання у школі, представлених у зарубіж- них дослідженнях; зазначення ролі батьківського виховання на становлення соціальної готовності до шкільного навчання. Науково-теоретичне дослідження показало, що процес соціалізації має велике значення для розвитку особистості дитини. Суспільний досвід, традиції, культурне надбання, визначені правила та норми поведінки формують у дошкільника особливе ставлення до навколишнього світу. Вивчено зміст термінів і терміносполук; розкрито, що показниками соціальної готовності до школи у дітей старшого дошкільного віку є насамперед сформованість мотивації до навчання, здатність отримувати нові знання, бажання вчитися, вміти комфортно почуватися у новому навчальному середовищі, вміти слухати педагогічних працівників, виконувати їхні завдан- ня, співпрацювати з учнями у класі, доводити свої дії до логічного завершення. Визначено, що соціальний досвід дошкільник набуває у колективі однолітків, під час спільної діяльності формуються індивідуальні риси, самооцін- ка, самовпевненість, самопрезентація, ставлення до самого себе, тобто ті якості, які необхідні під час навчан- ня у шкільних умовах; визначено шість вимірів готовності до навчання у школі, серед яких соціально-емоційна зрілість. Доведено, що соціальний досвід дитина набуває під час взаємодії та комунікації із близьким оточен- ням. Батьківська підтримка, належне навчання та виховання допомагають дитини пройти етап соціалізації. Перспективою вважаємо дослідження соціальної готовності до школи у дітей із логопатологією.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

КАРПОВА, О. О., та В. В. БУБЛИК. "ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ У СТУДЕНТІВ ДЛЯ БЕЗПЕРЕРВНОГО НАВЧАННЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 4 (19 квітня 2022): 79–83. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.2.12.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто проблему формування міжкультурної компетенції у студентів для забезпечення ефективної професійної діяльності та безперервного навчання в умовах цифрової глобалізації. Наведено аналіз літератури, який показав актуальність досліджуваної теми та необхідність підготовки фахівця, здатного володіти певним набором компетенцій, у тому числі навичками міжкультурної комунікації. Автори посилаються на Європейську довідкову систему ключових компетентностей для навчання протягом усього життя, в якій культурна обізнаність та здатність вираження визначені одними з ключових компетентностей. Міжкультурну компетентність визначено як розуміння та повагу до того, як ідеї та значення творчо створюються та виражаються й передаються у різних культурах і через цілу низку мистецтв та інших культурних форм. Аналіз теоретико-методичних джерел показав, що формування навичок міжкультурної комунікації є однією з найважливіших тенденцій професійної підготовки студентів. Такі навички охоплюють свідомі знання власної культури (культурний самоаналіз), здатність аналізувати взаємодію, прогнозувати непорозуміння й адаптивну поведінку. Основними умовами професійної підготовки, що висуваються до студентів, визначено відкритість для міжкультурної спільної роботи, бажання співпраці в міжкультурних колективах, проведення міжкультурних обмінів та спілкування з питань управління міжнародною бізнес-діяльністю. Авторами вибрано такі методи формування навичок міжкультурної комунікації, як створення проєкт-презентацій із глибоким та всебічним аналізом бізнес-культур різних країн (дослідження стилю управління, культури привітань, дрес-коду, подарунків, тайм- менеджменту тощо); мозковий штурм завдяки розв'язанню кейсів, вирішенню міжкультурних дилем, обговоренню суперечливих тем та навчальні поїздки за кордон, у тому числі грантові. Наведено результати апробації визначених методів та доведено їх ефективність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Рудик, І. М. "РОЗШИРЕННЯ СЛОВНИКОВОГО СКЛАДУ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ У 2020 РОЦІ". Nova fìlologìâ, № 83 (10 листопада 2021): 230–34. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-33.

Повний текст джерела

Анотація:

Дослідження мови як динамічної соціальної системи невідривно пов’язане з аналізом зовнішніх факторів, які стимулюють мову до змін. Особливе місце серед таких факторів посідає зв’язок мови із суспільством, зміни життя якого призводять до появи в мові неологізмів. За результатами аналізу останніх публікацій і колекцій «Слово року», англомовні неологізми, утворені протягом двох останніх десятиліть, переважно належать до таких тематичних груп, як Інтернет-технології та соціальні комунікації, технічні розробки, політично-економічні умови й реалії, а також кліматичні проблеми й засоби реагування на них. У 2020 році колектив словника Oxford English Dictionary вперше не зміг визначити слово року й натомість оприлюднив доповідь під назвою Words of an unprecedented year. Представлене дослідження має на меті аналіз семантики активно вживаних неологізмів, породжених COVID‑19, і встановлення тематичних груп, до яких вони належать. З-поміж понад 1000 нових лексичних одиниць чи словосполучень, утворених в англійській мові протягом 2020 року, значна частка припадає на одиниці, що позначають коронавірусну хворобу. Інші одиниці залежно від їх предметно-понятійних ознак можна розподілити за кількома тематичними групами. Першу групу утворюють назви нових суспільних об’єднань у тому числі за професійною належністю (наприклад, critical workers, support bubble, childcare bubble, quarantine pod, covidiots, anti-maskers тощо). До другої тематичної групи включаємо лексичні одиниці на позначення нових форм комп’ютерно-опосередкованої взаємодії (наприклад, Zoombie, Zoombombing, covideo parties, quarantini тощо). Третя тематична група містить назви нових технологічних реалій і режимів роботи (наприклад, WFH (working from home), workation, staycation, remote learning, remote working тощо). Таким чином, одну з провідних тенденцій у розширенні словникового складу англійської мови у 2020 році вбачаємо в зосередженості на соціальних зв’язках, що проявляється в активному творенні нової лексики на позначення як міжособистісної взаємодії, так і різних видів колективів. Інша тенденція, на думку автора, полягає в увазі до організації робочого процесу в нових умовах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

ГРИГОР’ЄВА, Вікторія. "МЕТОДИ РОЗВИТКУ НЕВЕРБАЛЬНИХ ЗАСОБІВ КОМУНІКАЦІЇ СТУДЕНТА-ХОРМЕЙСТЕРА В КЛАСІ ДИРИГУВАННЯ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 233–40. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-233-240.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто проблему диригентсько-хорової підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва як важливої складової їх професійного навчання у педагогічному закладі вищої освіти. Зазначається, що невербальні засоби комунікації майбутнього хормейстера є важливою складовою диригентської підготовки поряд із опануванням мануальної техніки. Виконавська практика, а саме диригування, звертається до невербальної мови міміки та жесту, коли неможливий словесний або будь-який інший засіб комунікації. Таким чином, у результаті синтезу та природного відбору з’явилася система виразних жестів і рухів, що складають виразно-пластичну диригентську мову. Аналіз досліджень провідних педагогів-диригентів та актуальність зазначеної тематики дозволили сформулювати мету статті, яка полягає у висвітленні невербальних засобів комунікації диригента-хормейстера та методів їх розвитку в умовах роботи в класі диригування. Встановлено, що центр невербальної поведінки складають різні рухи: жести, погляди, пози, інтонаційно-ритмічні характеристики голосу, які пов’язані з мінливими психічними станами людини й визначають експресивний компонент. Саме така виразна поведінка є джерелом певної інформації для виконавців хорового колективу. Узагальнюючи теоретичні засади, автором обґрунтовано методи невербальних засобів комунікації студента-хормейстера в класі диригування. Представлено групи вправ, спрямованих на розвиток вищезазначених здібностей диригента. Автором зазначається, що вправи на вироблення свободи володіння диригентськими рухами та розвиток пантомімічних навичок є ефективним засобом удосконалення диригентської майстерності майбутніх учителів музичного мистецтва. Для розвитку пантомімічних здібностей використовуються не тільки репродуктивні методи, але й творчі завдання, представлені у вигляді рольових ігор та невеликих тематичних сценок. Вони сприяють розкутості диригента в показі емоцій і настроїв та мотивують до створення власної оригінальної інтерпретації хорового твору. Ключові слова: невербальні здібності, диригентсько-хорова підготовка, мануальна техніка, міміка і жести, студенти-хормейстера.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

ШИНКАР, Марія. "ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ТА КОМУНІКАЦІЇ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В СУЧАСНОМУ МЕДІАСЕРЕДОВИЩІ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 1 (54) (19 травня 2022): 91–99. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2022.1.13.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто особливості соціально-психологічної адаптації та комунікації студентської молоді в сучасному медіасередовищі. Визначено, що протягом навчання у ЗВО в студентів закладаються основи професіоналізму , формується потреба й готовність до безперервної самоосвіти тощо. Значною мірою це визначається успішністю адаптаційних та комунікаційних процесів, які слід враховувати в освітньому процесі. Таким чином, метою нашого дослідження є визначення особливостей соціально-психологічної адаптації та комунікації студентської молоді в сучасному медіасередовищі. Методологічну основу статті становлять загальні психологічні положення про сутність і розвиток оосбистості в процесі життєдіяльності, теоретичні положення про сутність і закономірності психічного розвитку особистості, її соціально-психологічної адаптації та комунікації в сучасному медіасередовищі, принцип системного підходу, який набув значного поширення в сучасних наукових розробках. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні особливостей соціально-психологічної адаптації та комунікації студентської молоді в сучасному медіасередовищі; розробці заходів, здатних прискорити входження студентів першокурсників до колективу; зведенні до мінімуму наслідків дезадаптації студентської молоді в сучасному медіасередовищі. Висновки. Отже, соціально-психологічну адаптацію можна визначити як процес оптимальної відповідності особистості та професійного й освітнього середовища. У випадку адаптації студентів до умов закладів вищої освіти ці дві сторони будуть такими: адаптація до умов освітнього процесу і соціально- психологічна адаптація у навчальній групі. До переліку основних соціально-психологічних чинників, що впливають на процес адаптації студентів можна віднести чинники нового навчального середовища, нового соціально-психологічного середовища, нового інформаційно-когнітивного простору та чинник професійного середовища. Зазначені чинники можуть здійснювати як позитивний, так і негативний вплив на процес адаптації студентської молоді. Це може залежати від психологічних особливостей особистості, пояснення якої припускає сукупність внутрішніх умов, що змінюються під дією зовнішніх впливів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

ЄЩЕНКО, Тетяна Анатоліївна. "КОЛЕКТИВНИЙ АДРЕСАНТ ПОЕТИЧНОГО ТЕКСТУ: КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ". Мова, № 35 (29 липня 2021): 85–91. http://dx.doi.org/10.18524/2307-4558.2021.35.237790.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті – опис лінгвоперсонологійних виявів колективного адресанта української поезії кінця ХХ століття як літературно-мовного феномена, окреслення динаміки зрушень та стильові тенденції іміджу митців постколоніального українського дискурсу. Джерельною базою розвідки слугують поетичні словесні цілі, з яких у спосіб точної і повної інвентаризації здійснено вибірку одиниць (метафор, епітетів, перифраз, оксюморонів тощо), що маніфестують текстову категорію «колективний адресант». Об̓єктом вивчення є український поетичний дискурс постколоніальної епохи та його складники (колективний адресант↔текст↔адресат), а предметом – художні образи української поезії 1990-х років як виразники колективного адресанта «дев̓ятдесятників». Джерельною базою обрано віршовані твори сучасних українських поетів В. Виноградова, Р. Скиби, І. Павлюка, Л. Мельник, М. Кіяновської, Н. Нежданої, А. Дністрового, В. Балдинюк, С. Жадана, О. Галети, В. Махно, Д. Кубая, Н. Дички, О. Яковини, Н. Федорака, П. Михайлюк, П. Вольвача, А. Бондаря, І. Бондаря-Терещенка, О. Сливинського та ін., що уміщені в літературних часописах, журналах, газетах («Березіль», «Кальміус», «Сучасність», «Курʾєр Кривбасу», «Літературна Україна», «Тернопіль вечірній», «Дніпро», «Світо-вид», «Дзвін», «Дніпро», «Слово просвіти» «Слово і час», «Західний курʾєр», «Світ молоді», «Київ», «Українська культура», «Дивослово» та ін.), антологіях поезій («Іменник» (1997), «Девʾятдесятники» (1998), «Антологія нової української поезії» (1998), «Дивовид» (1997), «Антологія нової української поезії» (1998), «Боян-97», «Пастухи квітів» (1999), «Цех поетів» (1999) та ін.). Результатом наукового пошуку стало опрацювання концепції антропоцентричної природи поетичного тексту, в якому адресант і адресат складають інтерактивний комунікативний ланцюг, а художньо-поетична комунікація в аспекті дискурсивного підходу розглядається як процес, у якому предмет вербальної взаємодії між її учасниками закодований у віршованій формі. Подано також характеристику стильових мовних ознак іміджу митців. Висновком є те, що кожна культурно-історична епоха витворює мікрообраз часу, виробляє власний спосіб художньо-образного осмислення і бачення світу. Українські поети покоління «1990» – це знакова спільнота письменників, що народилася орієнтовно в один час і має спільний життєвий досвід, і як наслідок – ідентичність способів рефлексії, спорідненість емоцій, проблем, зацікавлень. Ці автори характеризуються спільним досвідом так званого поколіннєвого переживання, що визначило їх подальше духовне зростання й формування свідомості. Молодіжна поетична група «1990» у своїх поетичних збірках нарешті позбулася комплексу меншовартості колоніальної нації, сформувала унікальну манеру письма, виступила проти так званого методу «соціалістичного реалізму» у літературі, зафіксувала протест проти офіціозу й ідеологічної заангажованості у художній словесності, утвердила гендерну рівність у поезії. Визначаємо лінгвоперсонологійні вияви колективного адресанта української поезії кінця ХХ століття: сарказм, депресивний синдром, почасти мода на деконструкцію, колажність техніки, кліповість, фрагментарність бачення світу, стилістична какафонія, змішування жанрів, гіперболізм та цитатність мислення, антипоетичність, антиестетичність, іронічна позиція щодо усталених зворотів, синтез сучасного європейського світогляду з притаманними тільки українському менталітету способу сприйняття міфів, образів та метафор, гра з етноміфологемами українського віршування, етнототожніми елементами етнокультури, мовно-естетичний радикалізм, пародійність, гротескність, стилістчні варіації, семантично-деструктивні експерименти з усталеними поетизмами, фразеологізмами, відомими у національній і світовій культурі текстами, прецедентними іменами, деконструктивістська гра з узуально-«стертими» метафоричними образами з метою подолання тиражованості, автоматизму їх сприймання, знижена мова як масово-естетична реакція на нормотворчість, стандартність мови та пуризм, зорієнтованість на маси, тобто «середню» людину, без переваг та духовної вишколеності, кітчева естетика письма, уведення у поезію кліше мас-медіа-простору, ідеологізованих висловів тоталітарного режиму, які творчо модифікуються авторами шляхом іронізування та заперечення, нівелювання канонізованого сентиментального ставлення до історичних та релігійних істот, будь-яких авторитетів, розширення мовно-естетичних горизонтів поетичного слова (сленг, суржик, діалектизми), відчуження від соціальних інститутів, політики, панівних ідеалів та ідеологій, семантико-стилістичні мотиви самотності, порожнечі та спустошення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Ступак, Оксана. "ВИКОРИСТАННЯ ОНЛАЙН РЕСУРСІВ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ". Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти 2, № 14 (12 липня 2021): 70–77. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.14.2021.236872.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлено теоретичний аналіз електронних освітніх ресурсів для підготовки здобувачів вищої педагогічної освіти, підібрано низку платформ для створення електронних інструментів освітнього процесу: інтерактивні презентації, онлайн-дошки, онлайн-ігри, вебквести, вікторини, тести, пазли, ментальні карти. На онлайн-дошках можна фіксувати картинки, документи, робити записи, малювати, виконувати спільні завдання. Онлайн-ігри підвищують ефективність освітнього процесу, маючи чітко визначені цілі, завдання та вектор спрямування. Використання вебквестів успішно моделює професійно зорієнтовані завдання, виконання яких вимагає залучення колективу однодумців до аналітичної, креативної діяльності, зокрема за допомогою усної та писемної комунікації. Створення онлайн-пазлів сприяє формуванню вміння концентрувати увагу, систематизувати та аналізувати наявну інформацію. Ментальні карти використовують техніки візуалізації мислення та фіксації інформації, графічного зображення структури понять.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Івацко, Тетяна. "КОМУНІКАТИВНІ НАВИЧКИ ПУБЛІЧНОГО КЕРІВНИКА ДЛЯ ПОБУДОВИ ДІАЛОГУ". Public management 24, № 4 (20 березня 2020): 125–35. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-125-135.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглянуто комунікативні навички керівника освіти для по- будови діалогу та цілеспрямованого формування нової генерації сучасного керівника. З’ясовано, що професійна компетентність публічного керівника є спеціально підготовленим глибинним процесом обміну смислами, під час яко- го відбуваються якісні зміни в стосунках між учасниками в умовах демокра- тичного розвитку суспільства. Встановлено, що у цьому контексті необхідним стає цілеспрямоване формування комунікативних умінь в умовах проведення діалогу як в організації внутрішніх, так і зовнішніх зв’язків в умовах нової ге- нерації професіоналів, які мають адекватно реагувати на суспільні виклики, впроваджувати та продукувати ідеї в умовах використання налагодження вза- ємин із громадськістю, ефективно транслювати соціальні й культурні цінно- сті, мати уміння ведення переговорів та ділового спілкування, обміну базови- ми суспільними цінностями та комунікації з масовим адресатом. Досліджено, що важливою умовою ефективності роботи фахівця з пу- блічного управління є врахування гендерної складової під час розгляду кон- фліктів у середовищі організації, уникнення гендерних стереотипів та фор- мування гендерної чутливості своєї та колег. Таке врахування відповідатиме вагомому кроку у побудові європейського освітнього простору та зменшен- ню рівня конфліктності в колективі; зазначено шляхи впровадження освіт- ньої програми “Базові навички медіатора в закладі освіті та громаді”, яка успішно апробована з 2015 року. Обґрунтовано, що комунікативні навички керівника освіти для побудови діалогу набувають нового змісту медіації та діалогу, який надасть можливість сформувати технології комунікації та ово- лодіти навичками в галузях етичних вимог демократії, відкритості публічної сфери, свободи ЗМІ, забезпечення національних інтересів тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Pliushch, O. M., O. I. Khorina та V. E. Tsysman. "ГРОМАДСЬКА ДУМКА ЯК ІНДИКАТОР ПРОЦЕСУ ЗДІЙСНЕННЯ ОСВІТНІХ РЕФОРМ". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 39(42) (17 липня 2017): 188–201. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).52.

Повний текст джерела

Анотація:

Обстоюється думка, що в сучасному суспільстві на перший план виходять комунікативні методи управління, які передбачають перехід до самоорганізації суспільства на основі конструювання громадської думки. Стверджується, що попереднє формування громадської думки дає можливість впливати на просування соціальних інновацій, підтримка яких зумовлена причетністю суб’єктів суспільства до конструювання проекту цих інновацій. Наводяться та аналізуються результати всеукраїнського експерименту, спрямованого на формування позитивної громадської думки щодо освітніх інновацій. Громадська думка розглядається як засіб самоорганізації суспільства, який виконує функцію зворотного зв’язку в процесі конструювання спільного плану побудови майбутнього. Відповідно до запропонованого підходу конструювання громадської думки проходить у два етапи: спочатку визначається колективний автор майбутніх перетворень, коли задаються способи комунікації суб’єктів суспільства; на наступному етапі відбувається конструювання спільного соціокультурного проекту, який проявляється в громадській думці. Виявлено, що негативне ставлення представників різних соціальних груп до освітніх інновацій зумовлено здебільшого недовірою до держави як до автора реформ, який не враховує інтереси інших суб’єктів суспільства. Разом з тим декларована особиста зацікавленість учасників експерименту в реформуванні середньої освіти дає надію на можливість здійснення позитивних змін у системі освіти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Семенова, Юлія, Олена Орленко, Світлана Червона та Наталія Салтан. "Соціально-філософські та етичні аспекти конфлікту і агресивності у спортивній діяльності". Слобожанський науково-спортивний вісник K, № 6 (30 грудня 2019): 57–61. http://dx.doi.org/10.15391/snsv.2019-6.031.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета: розв’язання протиріч інтерпретації спорту як чинника ствердження агресивних моделей поведінки і світог-лядних орієнтацій у буденному дискурсі. Матеріал і методи: звертаючись до результатів філософських, психологічних та інших наукових досліджень з питань агресії, конфліктності, змагальної природи спорту здійснено аналіз перспективи розвитку етичних принципів спорту як соціального інституту. Результати: залучення індивідуума до спортивної діяльності є стратегією мінімізації агресивності особистості в соціумі: долучаючись до спорту, людина формує звичку дотримуватись правил і спортивної етики, що вона потім буде екстраполювати на реальне життя; у процесі спортивної діяльності людина переживає низку актів психоемоційного переживання, яке долається протягом тренування; командна природа спорту мінімізує загрози утвердження егоїстичних світоглядних орієнтацій, формуючи навички перебування в колективі, і розбудови продуктивної комунікації; якісно організована спортивна діяльність допомагає системному підвищенню результатів і досягнень, забезпечуючи позитивний психологічний клімат. Висновки: факт залучення до спортивної діяльності фундаментальним чином трансформує світоглядні і психологічні атрибути особистості, проте, прояви агресивності носять більше ситуативний характер, аніж постають системною рисою особистості спортсмена. Ключові слова агресивність; конфлікт; протистояння в спортивній діяльності; етичні принципи сучасного спорту

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Khyzhniak, O. V. "Культурні практики і культурні права іноземних студентів у контексті соціальної дії: досвід case study". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 12 (11 березня 2018): 42–48. http://dx.doi.org/10.15421/1717163.

Повний текст джерела

Анотація:

Темою статті є визначення стану культурних практик іноземних студентів та проблем реалізації культурних прав у освітньому середовищі в контексті соціальної дії. Показано, що в освітніх практиках в умовах активізації академічної мобільності відбувається загострення проблеми захисту культурних прав студентів (як індивідуальних, так і колективних). Культурні практики іноземних студентів фіксувалися через їхні соціальні дії в повсякденності їхнього буття в українському університеті. На матеріалах проведеного автором емпіричного соціологічного дослідження (опитування студентів університету) виявлено такі стратегії захисту іноземними студентами своїх прав: орієнтація на інституційний захист, орієнтація на соціальну підтримку з боку освітнього середовища, орієнтація на самозахист (активний/пасивний), орієнтація на підтримку з боку дружнього середовища, самовиключення із системи захисту своїх прав. Встановлено, що перешкоди на шляху застосування принципу недискримінації до культурних прав студентів пов’язані з відсутністю дієвих соціальних механізмів, які б формували безпечне освітнє середовище, вони знаходяться в комунікативній площині у якості міжкультурних комунікацій. Наголошується на тому, що важливо не тільки визнавати культурні права, розвивати культурні освітні практики, а й переводити захист культурних прав у площину соціальної дії, сприяти оволодінню студентами найбільш ефективними стратегіями захисту цих прав.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Горбань, Юрій Іванович, Лариса Анатоліївна Рибка та Анна Тимофіївна Рибка. "НАУКОВА БІБЛІОТЕКА КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ: МОДЕРНІЗАЦІЯ І СТРАТЕГІЯ В УМОВАХ СЬОГОДЕННЯ". Питання культурології, № 37 (28 травня 2021): 137–49. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.37.2021.236015.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті — здійснити аналіз ефективності роботи наукової бібліотеки Київського національного університету культури і мистецтв за 2020 рік. Ефективність роботи бібліотеки — важливий чинник при прийнятті управлінських рішень, плануванні та покращенні діяльності не лише окремих підрозділів, технологічних процесів, видів послуг, а й установи загалом. Методологія дослідження передбачає використання аналітичного, термінологічного, хронологічного методів, а також зіставлення, порівняння. Описовий метод дозволив виявити різноманітні форми роботи з користувачами, розвиток інноваційних сервісів, розширення репертуару інформаційних ресурсів / продуктів. Наукова новизна. Представлено досвід в організації віддаленої роботи колективу та основні результати наукової бібліотеки Київського національного університету культури і мистецтв. Розкрито роль бібліотеки як видавничого центру в формуванні наукових комунікацій. Висновки. Досвід наукової бібліотеки Київського національного університету культури і мистецтв показав, що установа здатна не лише вчасно реагувати на труднощі та виклики часу, а й швидко адаптуватися до нових умов та використовувати всі можливості задля забезпечення безперервного функціонування. Розвиток інформаційно- комунікаційних технологій суттєво впливає на вдосконалення бібліотечної роботи, а застосування електронних ресурсів сприяє підвищенню ефективності інформаційного супроводу наукової та освітньої діяльності закладів вищої освіти й інтеграції вітчизняної освіти та науки у світовий інформаційний простір.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

ГРИГОРЕНКО, Григорій, та Дарина ГРИГОРЕНКО. "ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ТА СОЦІАЛЬНИЙ СУПРОВІД ПІЗНАВАЛЬНО-ОЗДОРОВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ". Humanitas, № 1 (5 травня 2022): 16–21. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2022.1.3.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття носить аналітичний характер. Метою дослідження є теоретичний аналіз психолого-педагогічного та соціального супроводу пізнавально-оздоровчої діяльності учнів закладів загальної середньої освіти. Зазначається, що соціальний, психолого-педагогічний супровід пізнавально-оздоровчої діяльності учнів представляє собою систему загальної практики педагогів. Вона впливає на створення оптимальних соціальних, психоемоційних, духовно-соматичних умов допомоги учням у вирішенні їх особистісних проблем, пов’язаних з індивідуальним соціальним розвитком, психічним, соматичним і духовним здоров’ям, успішною пізнавально-оздоровчою діяльністю, ефективною діловою та міжособистісною комунікацією, з соціально-життєвим самовизначенням, особистісною ідентифікацією учня, як здоров’ятворчої особистості. Звертається увага на ефективне використання сучасних інноваційних технологій, активних методів пізнавальної, виховної, оздоровчої, здоров’ятворчої діяльності учнів, а саме: на теоретико-пізнавальну, дослідницьку діяльність; дискусії; персоніфіковану рефлек- сивну діяльність; інтерактивні форми діяльності. Структура психолого-педагогічного та соціального супроводу пізнавально-оздоровчої діяльності учнів в умовах освітньо-виховного процесу забезпечила визначення професійних функцій педагога (діагностична, прогностична, проєктивна, організаційно-інформаційна, контрольно-оцінна та корекційно-мотиваційна функції). Позитивний результат означений супровід учнів мав за рахунок його властивостей (інформативність, операційність, дозованість впливу педагогічних чинників) та через оперативний зворотній зв’язок в системах «учень – педагог», «учень – учень», «учень – колектив класу», «педагог – колектив класу», на основі яких вчитель вдосконалює та оптимізує супровід діяльності учнів. Автори зазначають, що реалізація вчителем своїх професійних функцій в процесі супроводу освітньо-виховної, фізкультурно-оздоровчої діяльності учнів забезпечує формування у них впевненості у собі та адекватної самооцінки; створення комфортного психоемоційного стану та психоемоційної саморегуляції; задоволення від спілкування та суспільної діяльності; усвідомленої мотивації досягнення позитивної «Я» – концепції як ціннісного аспекту здоров’я кожного учня.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Kolisnyk, O. V. "Соціокультурні виміри творчості у суспільстві". Grani 18, № 6 (18 квітня 2015): 74–77. http://dx.doi.org/10.15421/1715122.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті автором аналізується контекст сприйняття творчості з позиції такого вагомого явища соціокультурної реальності людини, як життєтворчість. Життєтворчість виступає однією з форм творчого ставлення до дійсності і є особливим видом свідомого конструювання соціокультурного простору, яке здійснюється людиною у формі побудови життєвих планів, моделей їх реалізації й розкривається нами з позиції самоусвідомленого ставлення індивіда до своїх життєвих процесів. Найбільш поширеною формою життєтворчості є самореалізація. Предметом життєтворчості постає, перш за все, сама людина, яка самоздійснює себе через цілепокладання власного життя, обираючи з того, що реально є доступним на даний період часу в конкретних суспільних умовах. Крім того, на процеси творчості й життєтворчості впливають інтенціональні стани, які є показниками внутрішніх ментальних станів людини. Зазначено, що дослідження інтелектуальної та цілеспрямованої життєтворчості особи з позиції її інтенціональних устремлінь є одним з вагомих підходів, який дає можливість більш об’єктивного розуміння механізмів творення значень людиною на шляху її самоздійснення. Інтенціональність є структурним елементом мотивацій, який, проявляючись у процесі комунікації у мовленнєвих актах, бере участь у формуванні індивідуальної сфери значень для людини. В основу розкриття специфіки соціокультурної життєтворчості покладені принципи багатовимірності, плюральності життєвого світу людини, взаємозв’язок її соціальнокультурних, індивідуальних і колективних, свідомих і несвідомих сторін, вимога єдності спонтанностихійних та свідомоспрямованих засобів впливу на процеси управління життєвими змінами.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Petrenko, Mykhaylo. "Концепт людської гідності в сучасній комунікативній філософії". Multiversum. Philosophical almanac, № 1-2 (18 травня 2018): 57–66. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2018.1-2.05.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті, насамперед у контексті методологічного повороту від філософії свідомості до філософії комунікації, досліджено вплив техногенної, інформаційної складової сучасного етапу розвитку суспільства на всі його сфери, що супроводжується змінами в ставленні до людини з її економічними та морально-етичними потребами. При цьому виокремлено основні сучасні фактори, які істотно впливають на зміни в осмисленні проблеми людської гідності: «інформаційна революція», генетичні дослідження, соціально-економічні та екологічні проблеми. У статті з’ясовано, що класики сучасної комунікативної філософії К.-О. Апель, Ю.Габермас, Г.Йонас наголошують на трансформації дискурсивної етики в річище етики соціальної та екологічної, плідності подальшого осмислення проблем свободи та відповідальності, людської гідності. А це своєю чергою сприяє усвідомленню суспільством необхідності персональної і колективної відповідальності (етики відповідальності), що можливо лише за умов повноцінної участі в означених процесах усіх громадян, розвитку справедливої, правової держави. У статті доведено істотний взаємозв’язок питання справедливості та проблеми людської гідності в процесі розподілу матеріальних та духовних ресурсів, можливості створення передумов для подолання сучасних викликів та нагальних екологічних, економічних та морально-етичних проблем. Послідовне реконструювання соціально-філософської складової сучасної комунікативної філософії свідчить про плідність запропонованого нею методологічного принципу осмислення концепту людської гідності, людського буття загалом за сучасних умов розвитку суспільства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Prokopiv, М. М., та G. O. Slabkiy. "НАПРЯМИ І ФОРМИ ДІЯЛЬНОСТІ СИСТЕМИ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я В БОРОТЬБІ ІЗ ЦЕРЕБРОВАСКУЛЯРНИМИ ХВОРОБАМИ У МЕГАПОЛІСІ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 3 (21 грудня 2020): 5–9. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2020.3.11613.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета: розробити та представити напрями і форми діяльності системи громадського здоров’я в боротьбі із цереброваскулярними хворобами у мегаполісі. Матеріали і методи. При виконанні роботи використано такі методи: бібліосемантичний, структурно-логічного аналізу, описового моделювання. Використовуючи метод експертних оцінок, встановлено напрями діяльності служби громадського здоров’я в боротьбі із цереброваскулярними хворобами. Експертами виступили 25 кваліфікованих спеціалістів. Методичною базою дослідження став системний підхід. Результати. Експертним шляхом встановлено напрями і форми діяльності системи громадського здоров’я в боротьбі із цереброваскулярними хворобами. Найвищу оцінку експертів отримала інформаційно-просвітницька комплексна робота з питань профілактики та наслідків цереброваскулярних хвороб та мозкових інсультів на рівні громади, організованих колективів і сімей, а найнижчий рівень оцінки отримала індивідуальна інформаційно-просвітницька робота. Експерти підтримали необхідність епідеміологічного нагляду за ризиками розвитку цереброваскулярних хвороб та мозкових інсультів, адвокації з формування здоров’язбережувального профілю міста, комунікацій та соціальної мобілізації в інтересах збереження та зміцнення здоров’я населення міста. Отримані результати стали основою для розробки моделі інформаційно-комунікативної роботи системи громадського здоров’я з боротьби із цереброваскулярними хворобами. Висновки. Використання запропонованих напрямів і форм діяльності системи громадського здоров’я в боротьбі із цереброваскулярними хворобами у мегаполісі дозволить знизити темпи захворюваності та смертності населення внаслідок цереброваскулярних хвороб та мозкових інсультів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

KАBLOVА, Tetіаnа. "ВОКАЛЬНО ЕСТРАДНЕ МИСТЕЦТВО В ДИСКУРСІ ФОРМУВАННЯ МУЗИЧНОГО ЕТОСУ КУЛЬТУРИ". ART-platFORM 3, № 1 (27 травня 2021): 246–58. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.3.2021.246-258.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою даної роботи є розгляд концепції музичного етосу та обґрунтування ролі естрадного та вокального виконавства як явища для формування культурних цінностей найвищого рівня існування суспільства. Було проаналізовано значну кількість джерел, що дозволило визначити основні проблеми, що потребують вивчення, а саме вивчення естрадного мистецтва з позицій смислового навантаження щодо формування культурних цінностей. Методологія дослідження полягає у застосуванні порівняльного, історичного та логічного методів. Цей методологічний підхід дозволяє розкрити та проаналізувати певні погляди на українську популярну музику та її значення як культурний код швидкоплинних змін часу та значення цього виду мистецтва на шляху до позиції культурної цінності етосу. Встановлено, що культурний вектор вокальної та естрадної діяльності поширюється на антропологічний напрямок у контексті історичного та культурного сенсу існування суспільства, яке, в свою чергу, є носієм як колективне несвідоме в процесі сприйняття дійсності. Це дозволяє вивчати естрадно-вокальне мистецтво як втілення цінностей короткого проміжку часу і як тенденцію до визначення вокально-естрадного мистецтва як соціокультурного явища в історичному континуумі, що впливає на формування загальнолюдського музичного етосу. Близькість до соціальних подій людського життя, а також відповідність інтерактивному існуванню міжкультурної комунікації дозволяє нам стверджувати естрадно-вокальне мистецтво як спосіб виокремлення складової музичного етосу епохи. Визначено взаємозв'язок між соціальними та історичними факторами, які суттєво впливають на формування естрадно-вокального мистецтва, що дозволяє виокремити основні віяння та характерні погляди суспільства в короткий проміжок часу. Зазначено, що саме завдяки естрадно-вокальному мистецтву структурується певне підґрунтя для формування музичного етосу культури.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Бєльська, Тетяна, та Марія Лашкіна. "АРХЕТИПИ СУЧАСНОСТІ: УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 59–74. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-59-74.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті стверджується, що “популізм” як явище стає архетипом сучасного світу. Вказано, що популізм базується на емоційній та нераціональ- ній природі страху та інстинкті самозбереження. Визначено, що в колективно- му несвідомому закарбувалися всі психологічні травми попередніх поколінь, ґрунтується сучасне соціальне життя, вирощуються та наповнюються нові архетипи, які стають фактором впливу на діяння цілого покоління людей. Обґрунтовано, що інструментальною основою популізму є інформацій- но-комунікативний світ, який стрімко розвивається. Стверджується, що модернізація країн по всьому світу, спрощений доступ до світових інформа- ційних мереж і широке використання смартфонів дають людям можливість користуватися Інтернетом. Соціальні мережі є одним з найпопулярніших он- лайн-видів діяльності. Вказано, що засоби масової комунікації в житті сучасного суспільства ві- діграють важливу та водночас небезпечну роль, замінюючи функцію інфор- мування населення на формування певних поглядів, ідей і думок. Автори впевнені, що сучасні інформаційні ресурси спрямовані, насамперед, на мані- пулювання суспільною свідомістю, яка контролюється урядами різних кра- їн, власниками телевізійних каналів і використовується як пропагандистська зброя. Спрогнозовано, що за таких умов архетип популізму під час демокра- тичних виборчих перегонів нарощуватиме свій підсвідомий вплив. Доведено, що ґрунт для розвитку та процвітання архетипу “популізму” в Україні є дуже плідним, оскільки наше суспільство має травму і в третьому і в другому поколінні та переживає посттравматичний психологічний синдром голодомору, репресій, втрати державності, російської агресії на сході Украї- ни, тому використання “популізму” в суспільстві буде тільки посилюватися та сприятиме прийняттю нераціональних рішень. Водночас існує запит суспільства на зміни та потребу самоактуалізованої інтровертної активної людини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Андреєва, М. О., О. М. Василенко та К. С. Волкова. "ФОРМУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ В УМОВАХ КАРАНТИНУ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 99, № 6 (24 грудня 2020): 20–28. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-99-6-20-28.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті аналізується проблема формування інклюзивної компетентності майбутніх педагогів під час карантинних обмежень, визначаються і характеризуються загальні тенденції упровадження дистанційної освіти в Україні, узагальнюється досвід авторів із вирішення означеної проблеми. Авторами досліджується термінологічне поле, зокрема визнаються поняття «компетентність», «інклюзивна компетентність», «інклюзивна компетентність майбутніх педагогів». Визначено компоненти інклюзивної компетентності майбутнього педагога, зокрема мотиваційний, когнітивний, рефлексивний та операційний, розкрито їх зміст і структуру. Автори окреслюють традиційні шляхи формування інклюзивної компетентності майбутніх вчителів і характеризують, з якими ускладненнями довелося зіткнутись викладачам закладів вищої освіти. Авторами проаналізовано досвід використання дистанційних технологій у практиці закладів вищої освіти за період карантину в 2020 році. Проведено узагальнення досвіду використання технологій в організації виховної роботи педагогічних закладів вищої освіти в умовах карантину й визначено, що найчастіше в освітньому процесі використовуються online (в реальному часі) і offline (режим очікування) форматах. Перелічено платформи, програми, хмарні середовища, месенжери, використання яких, з досвіду дослідників і практиків, є найефективнішим у вітчизняній практиці. У статті підтверджується ефективність дотримання правил «Internet-етикету», що покликані полегшити процес комунікації та налаштувати колектив на плідну співпрацю в online-режимі. Дослідниками представлений комплекс заходів із використанням дистанційних технологій з формування інклюзивної компетентності майбутніх педагогів під час карантину, узагальнений у вигляді таблиці і систематизований. Також проаналізовані переваги й недоліки формування інклюзивної компетентності майбутніх педагогів в умовах карантинних обмежень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Кузікова, Світлана Кузікова, Валерій Зливков Зливков та Svitlana Lukomska. "ОСОБИСТІСТЬ ЕФЕКТИВНИХ ВЕДУЧИХ Т-ГРУП В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ЕМПІРИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ". Psychology of Personality 10, № 1 (20 лютого 2020): 209–15. http://dx.doi.org/10.15330/ps.10.1.209-215.

Повний текст джерела

Анотація:

Дану статтю присвячено аналізу професійно важливих якостей особистості ведучих Т-груп. Встановлено, що, починаючи з 90-х років ХХ століття, Т-групи набувають все більшої популярності в українському суспільстві, втім у США та країнах Європи історія тренінгового руху сягає 30-х років ХХ століття. На початку своєї історії до Т-груп залучалися невеликі неструктуровані колективи менеджерів, які навчалися чесної та відкритої комунікації протягом 3-4 тижнів в ситуаціях «тут і зараз». Нині метою діяльності Т-груп є допомога учасникам в усвідомленні власних емоційних реакцій, розумінні групової взаємодії і відповідної модифікації власної поведінки на основі набутого досвіду. Натепер Т-групи часто ототожнюються із терапевтичними, хоча між ними є суттєві відмінності як відносно групової динаміки, так і стосовно вимог до особистості ведучих. Відповідно, проблема емпіричного дослідження особистісних і професійно важливих якостей ведучих Т-груп не втрачає своєї актуальності. Констатовано, що професійна діяльність ведучих Т-груп вимагає чіткого усвідомлення власних переживань та досвіду, можливостей впливати на інших людей, гнучкості вживання у різні ролі, помірного рівня автентичного самовираження, особливо у контексті професійної взаємодії. Визначено основні характеристики ефективного ведучого Т-групи – когнітивна складність, толерантність до невизначеності та позитивне ставлення до себе, інших людей і своєї роботи, саме остання є ключовою для ведення тренінгів – як освітніх, так і терапевтичних. Тобто реляційні особистісні якості (такі, що стосуються міжособистісної взаємодії) професійної компетентності є найважливішими для ведучих Т-груп

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Розман, І. І. "ПЕДАГОГІЧНА КОМПАРАТИВІСТИКА ТА ФОРМУВАННЯ ЧИТАЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ НА УРОКАХ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ". Медична освіта, № 3 (16 грудня 2021): 97–100. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.3.12603.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті зазначено, що з кінця 80-х рр. ХХ ст. національна педагогічна компаративістика почала позбавлятися комплексу меншовартості. Наголошено, що багато часу піддавалася критиці більшість представників зарубіжної педагогіки («апологети буржуазії» та проповідники «реакційних», «антинаукових рухів»), оскільки вони суперечили канонізованій марксистсько-ленінській педагогіці. Зауважено на працях відомих вчених, таких, як Д. Скільський, В. Кравець, К. Лучаковський, які здійснили вагомий внесок у розвиток української компаративістики. У 90-х рр. ХХ – на початку ХХІ ст. українська педагогічна компаративістика здійснила поступ у дослідженні педагогічних персоналій закордоння. На тлі вдосконалення її наукового інструментарію напрацьовано оптимальні методологічні підходи, які дозволяють комплексно, синтезовано, цілісно осмислювати їхні біографії, творчу спадщину та різні напрями суспільної діяльності, що допомагають за певним алгоритмом краще вивчити та дослідити біографію зарубіжних письменників. У статті розглядається роль педагогічної компаративістики та прийомів розвитку креативності на уроках зарубіжної літератури. Зазначено, що необхідно розвивати творчість учнів, використовуючи метод навчання, який допомагає фундаментальному засвоєнню матеріалу, розвитку уяви, самостійну та групову роботу у навчальному колективі. Заняття з використанням креативних методик дозволяють школярам розвивати навички уваги, а також мислити нестандартно. Зауважено на доброзичливому ставленні до учнів, формуванні толерантності до носіїв іншої культури на основі знайомства з життям своїх однолітків в інших країнах. Наголошено, що твори фольклору є доступним зразком художньої літератури. Зосереджена увага на формуванні початкових навичок комунікації, вихованні моральних і естетичних почуттів, розвитку творчої діяльності. Доведено, що уроки зарубіжної літератури є важливою складовою для формування читацької компетентності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Демуз, Інна, та Олександр Бабак. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКА СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ДОКУМЕНТОЗНАВЦІВ". Society. Document. Communication, № 8 (6 лютого 2020): 99–119. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-8-99-119.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито поняття організаційно-управлінської компетентності та особливості її формування в майбутніх фахівців з документознавства в процесі їхньої професійної підготовки; окреслено структуру та зміст управлінської (менеджерської) компетентності. Розглянуто існуючі в науковій літературі класифікації професійних компетенцій фахівців-документознавців, запропоновані Г. Малик, Л. Філіповою та іншими дослідниками. Встановлено, що в загальному вигляді науковці трактують організаційно-управлінську компетентність як готовність до виконання організаційних та управлінських завдань, наявність ціннісних орієнтацій, здатність прийняття індивідуальних і колективних управлінських рішень; здатність приймати оптимальні управлінські рішення; сприймати, аналізувати і реалізовувати управлінські інновації в професійній діяльності. При цьому акцентовано увагу на першочерговості саме управлінської (менеджерської) складової даної компетентності. Проаналізовано такі суміжні з організаційно-управлінською компетентністю поняття як «професіоналізм управління», «професійна культура», «компетентнісний профіль документознавця», «управлінська культура документознавців». Звернуто увагу на змістовий компонент вітчизняної документознавчої освіти, в якому, поряд із документознавчим, інформаційним, лінгвістично-комунікаційним, правознавчим циклом навчальних дисциплін, студенти опановують управлінський, пов'язаний із формуванням у них організаційно-управлінської компетентності. Проаналізовано інформацію з сайтів закладів вищої освіти, що засвідчило підготовку документознавців з управлінськими функціями. Наголошено, що вказані фахівці можуть реалізуватися на таких управлінських посадах: керівник адміністративного апарату (завідувач секретаріату, завідувач канцелярії); керівник підрозділу кадрів і трудових відносин (начальник відділу кадрів); керівник/спеціаліст служби документаційного забезпечення управління; менеджер архівних державних та комерційних установ; менеджер з реклами та маркетингових комунікацій; менеджер з управління персоналом; менеджер інформаційної діяльності; керівник відділу реклами; офіс-менеджер; HR-менеджер (управлінець людськими ресурсами в організації); PR-менеджер тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Voznyak, H. V. "СМАРТ-СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ У ПОСТУЛАТАХ ЕКОНОМІЧНИХ ШКІЛ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ДИСКУРС". Actual problems of regional economy development 1, № 17 (30 листопада 2021): 153–62. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.17.153-162.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті проведено огляд сучасних теорій економічного розвитку територій, доцільність врахування яких дасть змогу скоротити розрив між практичною спрямованістю смарт-спеціалізації та її теоретично обґрунтованою концепцією. Метою статті є дослідження еволюції теорій у постулатах економічних шкіл, які формують теоретичний базис смарт-спеціалізації регіонів. Застосування методів логічного узагальнення, аналізу та історичного підходу дало змогу стверджувати, що теоретичне підґрунтя смарт-спеціалізації формують ідеї теорії ендогенного зростання, теоретичні постулати нерівномірного розвитку, окремі позиції теорії креативного класу, інформаційного суспільства, низка положень теорії колективних дій тощо. З’ясовано, що формування теоретичного концепту смарт-спеціалізації регіонів на сучасному етапі пов’язано із актуалізацією теорії ендогенного зростання, ключова ідея якої базується на орієнтації на внутрішні чинники та механізми технологічного прогресу, які в сукупності здатні забезпечити саморозвиток і самовідтворення цілісних соціально-економічних систем. Збалансоване поєднання державного втручання, протекціонізму та стратегічних інвестицій - визначальні детермінанти економічного поступу прихильників теорії «економічного націоналізму», яка переконливо доводить, що тільки завдяки індустріалізації можна досягнути добробуту. Аргументовано, що з кожним роком традиційні чинники економічного зростання втрачають свою вагу, натомість більшого значення набуває креативний клас, а відкритість і спільне використання стають новітніми принципами розвитку соціально-економічних систем. Спільним вираженням аналізованих концепцій є розбудова взаємозв’язків між стейкхолдерами, розбудова і посилення багатостороннього партнерства, комунікації із зовнішніми мережами, формування і просування унікальності регіону. Саме такі домінанти, синергія яких гарантуватиме підприємницьке відкриття та конкурентну перевагу регіону набувають особливої актуальності в існуючих умовах. Проведене дослідження вказує на необхідність застосування ключових положень даних теоретичних концепцій при обґрунтуванні теоретико-методологічного ядра смарт-спеціалізації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Жайворон, Михайло. "Шовковий шлях літературного Китаю: погляд із України". Український інформаційний простір, № 2(8) (15 листопада 2021): 261–71. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.2(8).2021.245897.

Повний текст джерела

Анотація:

Китай – далека й незвичайна країна, яка належить до стародавньої цивілізації, чия історія ніколи не переривалася. Відносини між Україною та Китаєм почали зароджуватися ще за часів Київської Русі завдяки Великому шовковому шляху, що заходив на територію сучасної України – анексованого Криму. Країна Східної Азії є однією із найбільших інвесторів світу, що зробила величезний внесок у розвиток світового мистецтва, науки та культури. 2019-й був роком Китаю в Україні – зрозумілий і символічний жест нашої держави. У недавно прийнятій Кабміном Стратегії зовнішньополітичної діяльності України на найближчі три роки після північноамериканських та європейських ключових стратегічних партнерів визначено й Китай, що, безумовно, є новацією на тлі боротьби за світове лідерство. Але наразі мова не про політику, а про літературу в Китаї, що повсякчас відігравала значну роль у різноманітних сферах культурного життя: Конфуцій, Цао Сюецінь, Лу Цінь, Лю Чженьюнь і, звичайно, наш сучасник – Мо Янь. У статті йдеться, зокрема, про колективну монографію «Тенденції китайської літератури та творчість Мо Яня», упорядковану доктором наук із соціальних комунікацій, професором кафедри української преси Львівського національного університету імені Івана Франка, письменником Ігорем Павлюком за сприяння Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка Національної академії наук України. Зроблено короткий огляд монографії про далеку минувшину та сьогодення літературного Китаю з допомогою досліджень співробітників Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України (М. М. Сулима, І. З. Павлюк, Д. І. Дроздовський) та науковців із провідних університетів України (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Львівський національний університет імені Івана Франка, Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франкa, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, Київський національний університет культури і мистецтв та ін.).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Колективна комунікація"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями