Добірка наукової літератури з теми "Кодекс системи розподілу"

Процюк І. В. Класифікація законів: загальнотеоре-тичні аспекти. – Стаття.Стаття присвячена дослідженню системи законодав-чих актів і визначенню основних критеріїв поділузаконів на групи (види), розглянуто головні критеріївиокремлення законів у системі законодавчих актів,проаналізовано юридичну природу, значення, силу,призначення та їх особливості, запропоновано підходидо розподілу законів на види та нормативного закрі-плення такої класифікації.Поділ законів на види у статті розглянуто за низкоюкритеріїв, які залежать від типу правової сім’ї і специ-фіки національних правових систем, а саме за: а) низ-кою питань, що регулюються законом; б) юридичноюсилою; в) структурною формою; г) простором, в межахякого вони діють; ґ) термінами їх дії; д) способом роз-гляду й ухвалення; е) цільовим призначенням і зміс-том; є) колом осіб, на яких вони поширюють свою дію;ж) часом набрання чинності тощо. Автор зазначає, щоцей перелік не є вичерпним.Особливу увагу в статті приділено виокремлен-ню законів за ступенем узагальнення регулюваннясуспільних відносин і за структурним способом орга-нізації нормативного матеріалу з виділенням з усіхзаконів простих тематичних законів і кодифікованих(основ законодавства і кодексів). Кодекс – це системо-утворювальний законодавчий акт, що регулює певнусферу суспільних відносин, навколо якого формуютьсяінші законодавчі та підзаконні акти, що є відповідноюсферою законодавства.За дією у просторі виокремлюють ті закони, що ді-ють на території всієї держави, та ті, що діють лишена визначеній частині території, за терміном дії – постій-ні і тимчасові, за цільовим призначенням і змістом – ін-ституційні, регламентаційні та проблемно-ситуаційні.Автор акцентує особливу увагу на такому критерії,як спосіб розгляду і прийняття законів, та виокремлюєзакони, прийняті на референдумі та прийняті парла-ментом. Звернено увагу на те, що думка про беззапе-речні переваги референдуму послідовно не обґрунтова-на і референдум також певні недоліки.Найбільш важливим і значущим критерієм поділузаконів на види, на думку автора, є їх юридична сила.Згідно з цим критерієм виділено такі закони, як кон-ституції, конституційні закони, звичайні закони тазакони, що затверджують інші нормативні акти.Автор зазначає необхідність ухвалення спеціаль-ного Закону «Про нормативно-правові акти», що маєпозитивно вплинути на юридичну практику, вирішитибагато дискусійних питань юридичної науки щодо кла-сифікації законів та їх взаємозалежності та співвідно-шення між собою.

У статті приділяється увага тенденціям розвитку вчення про систему покарань у вітчизняній кримінально-правовій доктрині з її розподілом на конкретні етапи. На основі проведеного аналізу зроблено висновок відносно існуючої в українському законодавстві системи покарань і прогноз щодо можливих перспектив її подальшого розвитку. Важко уявити сучасні дослідження без звернення до характеру та змісту порівняльно-історичних розробок вчених минулого. Зародження доктрини про систему покарань розпочалося у дореволюційні часи із характеристики видів покарань, які отримали необхідне обґрунтування в теорії кримінального права часів царизму. Подальша теоретична розробка припадає на радянський період. Радянське кримінальне законодавство було побудоване на принципі верховенства інтересів держави над інтересами особистості, який втілився у ключові юридичні категорії. В цей час відбулося становлення системи покарань, яка відповідала соціалістичним принципам і революційним соціально-економічним цінностям. Ідентичним шляхом відбувався розвиток і доктрини кримінального права, яка висловлювала підтримку класовому підходу, що виражався у підкоренні винуватості політичним інтересам, тяжіла до ідеологічного фактору формування вихідної концепції системи покарань і вчення соціологічної школи, на відміну від дореволюційного кримінального законодавства, що йшло шляхом класичної школи кримінального права. Початок процесу становлення теорії кримінального права незалежної України розпочався із прийняття нового Кримінального кодексу у 2001 році. Побудова системи покарань відбувалася крізь призму принципів гуманізму, законності, рівності, індивідуалізації покарання. Сучасний стан вивчення системи покарань характеризується як з'ясуванням внутрішніх, органічних зв'язків її складників, так і її розумінням як певної послідовності, переліку. Окремі види розглядаються не лише з позиції структурного аналізу, але й як тлумачення. Однак вироблення вчення про систему покарань як «ціле, зрозуміле, пов'язане» у зв'язку з реформуванням кримінального права ще попереду.

У статті обґрунтовано політики та процедури Національного університету «Львівська політехніка» щодо дотримання принципів академічної культури та доброчесності учасниками освітнього процесу. Зокрема, на основі аналізування окремих елементів рамкової програми із забезпечення якості академічної доброчесності, запропонованої в дослідженнях Ганни Полякової, Юлії Лоли та Ольги Почуєвої, розкрито особливості впровадження та оцінювання рівня дотримання академічної культури та доброчесності в Національному університеті «Львівська політехніка». Проаналізовано цілісність системи впровадження та відстеження рівня дотримання академічної культури та доброчесності в університеті в межах системи внутрішнього забезпечення якості освіти, основу якої становить певна система принципів, політик та процедур. Висвітлено розподіл відповідальності за доброчесну академічну поведінку між суб’єктами освітнього процесу університету. Представлено перелік процедур, показників та політик університету щодо дотримання академічної доброчесності академічною спільнотою. З’ясовано, що в університеті є розроблені та застосовуються в освітньому процесі відповідні нормативно-інструктивні документи, що регулюють питання принципів дотримання академічної доброчесності. Серед них – положення про академічну доброчесність, Кодекс корпоративної культури, регламент перевірки на академічний плагіат кваліфікаційних робіт студентів, рукописів дисертацій та монографій, рукописів статей, поданих до публікування в періодичних наукових виданнях та порядок розгляду звернень студентів Національного університету «Львівська політехніка». Не менш важливим інструментом щодо виявлення та недопущення проявів академічної недоброчесності в університеті є систематичне проведення опитувань серед науково-педагогічних працівників та здобувачів вищої освіти.

Мета: показати актуальні питання громадського здоров’я, проголошені в проєкті Закону України «Про систему громадського здоров’я», та можливості їх реалізації. Матеріали і методи. Використовуючи метод системного аналізу, проведено вивчення найактуальніших завдань системи громадського здоров’я у даному законопроєкті. Результати. Даний законопроєкт орієнтований на стратегічний план розвитку громадського здоров’я, має бути консолідованим законом на кшталт Основ законодавства чи Кодексу. У ньому повинна бути чітко виписана виконавча структура, її місце у владних органах, співіснування з ними, функціональна підпорядкованість тощо. У даному законопроєкті вводиться нова структура – уповноважений орган у сфері громадського здоров’я, який розглядають як «центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері громадського здоров’я та санітарно-епідемічного благополуччя, у тому числі щодо організації та здійснення державного контро­лю, в порядку визначеному законом, за дотриманням вимог санітарного законодавства у сферах господар­ської діяльності, які можуть становити ризик для санітарно-епідемічного благополуччя». У цьому законопроєкті не чітко визначено місце даного органу у виконавчій структурі влади, а отже унеможливлює його співфункціонування ні в плані розподілу праці, ні в плані фінансування. Декларативні стратегічні тези мають мати чітко визначене фінансування зі зазначеними джерелами поступлень та співвідноситись із фінансовими можливостями. Питання вакцинації на сьогодні має ознаки юридичної колізії та потребує збалансування між правами особи та інтересами громади. Питання громадського здоров’я повинно вирішуватись консолідованими силами суспільства і узгодженими діями виконавчої вертикалі влади. Пропаганда здоров’я і профілактика захворювань повинні бути пріоритетним напрямком державної політики у сфері охорони здоров’я. Висновки. Безперечно, що галузь громадського здоров’я потребує вагомого законодавчого підґрунтя, яке має бути достатньо виважене, орієнтоване на інтереси як громади, так і окремого громадянина і не викликати настороги з боку населення.

Із 17 березня 2014 року в Україні діє особливий період. За обставин особливого періоду значно зросла кількість військових і загально-кримінальних злочинів, які почали набувати поширення у військовому середовищі. Це підриває дисципліну, моральний дух військовослужбовців, негативно впливає на боєздатність і боєготовність Збройних Сил України, унеможливлює ефективне виконання завдань за призначенням. Одним із небезпечних злочинів вважається умисне протиправне позбавлення життя іншої люди-ни-військовослужбовця, яке відповідно до Кримінального кодексу України кваліфікується як умисне вбивство. Вказаний злочин відноситься до категорії особливо тяжких, за нього передбачено покарання від 7 до 15 років або довічне позбавлення волі з можливою конфіскацією майна. Розслідування злочинів цієї категорії порівняно з іншими відрізняється своєю складністю, важливістю та відповідальністю. Ефективність протидії таким злочинам є запорукою забезпечення постійної бойової готовності ЗСУ, їх можливості своєчасно здійснювати відповідні заходи для подолання будь-яких загроз, у тому числі незалежності та територіальної цілісності України. Вбивства військовослужбовців від цивільних осіб завжди відрізнялися своєю специфікою, розкриття яких залежно від обставин та особливостей потребувало застосування відповідних криміналістичних методів. Своєчасне не проведення невідкладних слідчих (розшукових) дій перешкоджає ефективності розслідування, ускладнює його розкриття. При вбивствах військовослужбовців у бойовій обстановці уповноважена особа, яка має проводити невідкладні слідчі (розшукові) дії перебуває в режимі обмеженого часу, сил і засобів, повинна спланувати їх завчасно, вжити додаткових заходів для забезпечення їх проведення. Ідея цієї статті полягає у розробленні криміналістичної класифікації вбивств військовослужбовців під час особливого періоду, тобто створення системи супідрядних понять щодо розподілу вбивств військовослужбовців за групами (класами) згідно заздалегідь визначених ознак. На підставі криміналістичної класифікації злочину можливо зробити його криміналістичну характеристику та побудувати систему криміналістичних рекомендацій, спрямованих на його розкриття. Існування такої класифікації дасть можливість виділити схожі проблеми при розслідуванні убивств військовослужбовців в особливий період, запропонувати шляхи їх вирішення, виокремити низку невідкладних заходів, які слід застосовувати в тих чи інших умовах.

У даній статті досліджуються напрями та мета інвестиційної політики держави, засоби і механізми реалізації інвестиційної політики держави, зокрема державна підтримка, яка включає в себе систему різних форм прояву, зокрема таких як гарантії прав та законних інтересів інвесторів у контексті Господарського кодексу України, Закону України «Про інвестиційну діяльність». Водночас було розглянуто ряд ризиків, які можуть виникнути під час реалізації інвестиційних договорів за участі органів державної влади та органів місцевого самоврядування, таких як договори, що укладаються в рамках державно-приватного партнерства, що пояснює необхідність в існуванні різного роду гарантій прав та законних інтересів сторін таких договорів. Окрім цього, розглядаються особливості гарантій прав та законних інтересів сторін інвестиційних договорів за участі органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а саме розглянуто деякі особливості гарантій прав та законних інтересів сторін договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, як договорів, що відносяться до ряду інвестиційних договорів за участі органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зокрема гарантії, що передбачаються окремо для державних партнерів – сторін договору та гарантії, що передбачаються для приватних партнерів – сторін договору відповідно до Закону України «Про державно-приватне партнерство» та ряду інших нормативно-правових актів України. У результаті дослідження також було проаналізовано різницю між гарантіями від змін у законодавстві, які надаються приватному інвестору за угодою про розподіл продукції відповідно до Закону України «Про угоди про розподіл продукції» та гарантіями від змін у законодавстві, які надаються приватному партнеру під час реалізації договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства відповідно до Закону України «Про державно-приватне партнерство».

Чинна редакція Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) є по суті абсолютно новим нормативно-правовим актом, хоча технічно й був прийнятий шляхом доповнення та внесення змін. У зв’язку з цим теоретичні дослідження правового забезпечення організації перегляду справ касаційним судом є актуальними саме в аспекті дослідження статусу судді-доповідача, адже його роль завжди була важливою, і його важливість зросла внаслідок очікувань позитивних змін, обумовлених судовою реформою. Метою статті є дослідження статусу судді-доповідача у сучасних умовах становлення судової системи України, а завданням – аналіз окремих норм ГПК України, зокрема й на предмет відповідності конституційним нормам, та знаходження шляхів його вдосконалення. За колегіального розгляду справи першочерговою є роль судді-доповідача, саме тому у цій статті досліджуються його функції, права та обов’язків в умовах функціонування нового процесуального законодавства, у якому відсутнє визначення поняття “суддя-доповідач”, що є вельми важливим. Запропоновано власне визначення цього поняття: “Суддя-доповідач – це призначений Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою член постійно-діючої колегії, який забезпечує реалізацію принципу колегіальності судового розгляду”. Як самостійний суб’єкт суддя-доповідач має такі процесуальні обов’язки: слідувати результатам автоматичного розподілу, отримати від служби діловодства матеріали касаційної скарги, передати питання про поновлення строку на касаційне оскарження на розгляд колегії, викласти окрему думку у тому разі, якщо не він готує текст постанови (ухвали), готувати доповідь не довше, ніж десять днів. Як самостійний суб’єкт суддя-доповідач має процесуальне право самостійно визначати обсяг доповіді, випадки, коли він звертається до членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді, вимагати від всіх осіб, які присутні під час розгляду справи, дотримання вимог процесуального законодавства. Варто звернути увагу на те, що положення ч. 3 ст. 288 та ч. 4 ст. 293 ГПК України по суті мають протиріччя, адже одна встановлює випадки з обов’язкового поновлення строку, тоді як друга – визначає випадки, коли строк не поновлюється, і містять посилання одна на одну як на рівнозначні. У статті обґрунтовується твердження, що норма про невиконання ухвали суду, яка міститься у ГПК України, щодо повернення касаційної скарги порушує не суддя, а працівник апарату, який одержує цю ухвалу для виконання. Зроблено висновок, що не направлення касаційної скарги одночасно з постановленням ухвали про її повернення містить ознаки невиконання рішення суду.

В Україні бюджетний контроль певною мірою зачіпає питання ефективності використання бюджетних коштів в якості фінансового менеджменту, а його результати майже не використовують при формуванні бюджетів та прийнятті управлінських рішень. Автор зазначає, що контроль за цільовим використанням бюджетних коштів, дотриманням вимог бюджетного законодавства, станом та використанням державного та комунального майна повинен стати більш дієвим, орієнтованим не лише на виявлення, але переважно на запобігання фінансовим правопорушенням, має створювати основу для прийняття конкретних управлінських рішень. Тільки на цій основі в державному секторі може бути створена ефективна система бюджетного контролю. Необхідність бюджетного контролю, його сутність і значення визначаються державним устроєм та Конституцією України. При аналізі Бюджетного кодексу України постає запитання про те, чи є контроль стадією бюджетного процесу. На думку автора, бюджетний контроль не є самостійною стадією бюджетного процесу, оскільки він має місце на всіх стадіях бюджетного процесу і супроводжує весь процес утворення, розподілу і використання централізованого фонду грошових коштів – державного та місцевих бюджетів. В статті зазначається, що бюджетний контроль є необхідною процедурою супроводження стадії складання, розгляду і затвердження Бюджетної декларації або прогнозу місцевого бюджету, складання проекту бюджету, розгляду і затвердження бюджету, виконання бюджету, а також складання, розгляду і затвердження звіту про виконання відповідного бюджету.

Актуальність теми. Одним з шляхів розвитку електричних мереж на території України є підключення нових побутових та промислових споживачів, а саме реконструкція існуючих ліній для дотримання рівня якості електроенергії. Основними проблемами є: - непрозорість надання послуг з приєднання електричних установок до електричних мереж; (Основною проблемою приєднання є те що, вам ніколи ніхто точно не скаже зразу – скільки коштуватиме приєднання до електричної мережі з певної точки на карті і за який час це буде виконано. Це явище створює можливості для «торгів» з клієнтами для «вичавлювання» з них максимальної економічної вигоди». Саме через це багато іноземних інвесторів переносить своє виробництво до інших країн). - непрозора процедура визначення плати за приєднання до електричних мереж; (Плата за приєднання має бути недискримінаційною та прозорою, а також публікуватися у відкритому доступі. – з такими умовами кожен зможе підрахувати ціну з точністью до 90-95%, але залишається питання прозорості. Зараз замовнику можуть поставити вимоги які рівні, або й перевищують ціну звичайного приєднання) - невідповідність законодавства України законодавству ЄС; (Після підписання Президентом України закону про «Про ринок електричної енергії» стартував дворічний перехід, під час якого всю архітектуру ринку перебудують у відповідність до правил, які працюють в ЄС. В галузі повинна з’явитися конкуренція і зникнути перехресне субсидіювання) Та ще багато інших проблем, які будуть розглянуті в цій роботі, тож я вважаю що тема досить актуальна. За результатами аналізу технічного стану енергетичної галузі України встановлюємо її незадовільний технічний стан та організацію експлуатації, що впливає на подальший розвиток економіки країни та життєвий рівень населення. Відповідно до міжнародних зобов’язань Україна має забезпечити розвиток бізнесу (зокрема підняття свого рейтингу Doing Business), адже на сьогодні рівень України ще не задовольняє інтереси суспільства. Для забезпечення належного рівня України принциповим питанням є спрощення процедури та пошук оптимальності приєднання до електричних мереж. Мета та завдання досліджень. Полягає у огляді та вирішення питань стосовно підвищення ефективності функціонування мереж електропередавальних організацій в частині приєднання споживачів до електричних мереж шляхом організаційно-управлінських, технікоекономічних, нормативно-правових, екологічних та технологічних питань. Об’єкт дослідження – процеси організації приєднання споживачів до електричних мереж електропередавальної організації. Предмет дослідження – методи підвищення ефективності організації приєднання. Методи дослідження. Методологічну основу проведеного наукового дослідження склали такі методи: нечітка логіка (теорія масового обслуговування), кластерний аналіз даних трансформаторних підстанцій, математично-фізичні розрахунки. Наукова та практична цінність роботи полягає у проведенні дослідження організаційно-управлінських, техніко-економічних, нормативно-правових, екологічних та технологічних питань, формуванні пропозиції по підвищенню ефективності діяльності електропередавальної організації щодо приєднання споживачів до електричних мереж, а також у розробці пропозицій запровадження геоінформаційної системи управління розвитком та експлуатацією об’єктів енергетики в Україні.
Actuality of theme. One of the ways to develop electricity networks in Ukraine is to connect new household and industrial consumers, namely the reconstruction of existing lines to meet the level of electricity quality. The main problems are: - non-transparency of electricity connection services installations to electric networks; (The main problem with joining is that, you never have exactly anyone will tell at once - how much will cost connection to an electric network with a certain point on the map and how long it will take. This phenomenon creates opportunities to "bid" with customers to "squeeze" out of them maximum economic benefit ". That is why many foreigners investors transfers their production to other countries). - non-transparent procedure for determining the fee for connection to the electricity grid; (The accession fee should be non - discriminatory and transparent, and also be published in the public domain. - with such conditions everyone will be able to calculate the price with an accuracy of 90-95%, but remains issues of transparency. Now the customer can set requirements which equal to, or exceed the cost of a conventional connection) - inconsistency of Ukrainian legislation with EU legislation; (After the President of Ukraine signed the law on the electricity market, a two-year transition began, during which the entire market architecture will be rebuilt in accordance with the rules in force in the EU. Competition should appear in the industry and cross-subsidization should disappear) Yes, there are many other issues that will be considered in this paper, so I think that the topic is quite relevant. Based on the results of the analysis of the technical condition of the energy industry of Ukraine, we establish its unsatisfactory technical condition and organization exploitation, which affects the further development of the country's economy and living standards of the population. In accordance with Ukraine's international obligations should ensure business development (including raising its Doing rating) Business), because today the level of Ukraine does not satisfy the interests society. To ensure the proper level of Ukraine in principle the question is to simplify the procedure and find the optimal connection to electrical networks. The purpose and objectives of research. It consists in reviewing and resolving issues related to improving the efficiency of networks of electricity transmission organizations in terms of connecting consumers to electricity networks through organizational and managerial, technical and economic, regulatory, environmental and technological issues. The object of research - the processes of organization of connection of consumers to the electrical networks of the power transmission organization. The subject of research - methods to increase the efficiency of the organization of accession. Research methods. The methodological basis of the conducted research was the following methods: fuzzy logic (queuing theory), cluster analysis of transformer substation data, mathematical and physical calculations. The scientific and practical value of the work lies in the study of organizational and managerial, technical and economic, regulatory, environmental and technological issues, the formation of proposals to improve the efficiency of the transmission organization to connect consumers to electricity networks, as well as the development of proposals for geographic information management system development and operation of energy facilities in Ukraine.