Добірка наукової літератури з теми "Князь Володимир"

Актуальна стаття є відповіддю на ряд публікацій Володимира Александровича 2015–2019 рр., спрямованих заперечити залежність князя Данила Романовича від Арпадів на різних етапах стосунків того з угорськими королями Андрієм ІІ і Белою IV. Шляхом ретельного аналізу робіт згаданого львів­ського професора автори демонструють хибність його методологічних підходів, професійні прорахунки та прояви суб’єктивної особистої неприязні до критикованих опонентів. Верифікація далеко не всіх залучених ним до власної аргументації джерельних свідчень відтворює етапи покрокового (з волі вдови Романа Мстиславовича) потрапляння юного Данила у залежність до короля Андрія ІІ 1205–1206/7 рр., оформленої de іure й de facto від зустрічі короля у Сянку із вдовою загиблого під Завихостом 19 червня 1205 р. руського володаря – до остаточного добровільного переїзду князя Данила на двір Арпадів що­най­далі взимку 1206/7 р. Впродовж окресленого часу Данилова матір вочевидь не один раз просила Андрія ІІ про військову допомогу проти вороже налаштованих сусідніх династій, наслідком надання якої стало щонайпізніше від 1206 р. (за замовчування – ще з кінця 1205 р.) і щонайменш семикратне лише упродовж того року вживання королем титулу Galiciae Lodomeriaequae Rex із відповідними подальшими політич­ними практиками. Набутий титул угорський володар вживав до 1235 р., передавши у спадок старшому синові Белі, не зрікшись, до слова, 1210 (або 1211 р.), коли власними силами встановив моло­дого Данила на галицький престол. Окреслена модель стосунків із Романовичами вочевидь випливала із непевності їхнього становища на батьківщині, зумовленого проблемним (з канонічного погляду) походженням. Нато­мість династія Арпадів, взявши молодого князя Данила під опіку і патронат реалізо­ву­вала щодо земель його покійного батька політику цілком суголосну іншим балканським сусідам кінця ХІ – початку ХІІІ ст., частина теренів яких de facto перебували під контролем угорських королів із відповідними змінами у титулатурі останніх. Ключові слова: Володимир Александрович, династія Арпадів, Романовичі, князь Данило, король Андрій ІІ, Роман Мстиславович, Galiciae Lodomeriaequae Rex.

У статті зроблено спробу проаналізувати життєвий шлях одного з переяславських князів, що займав княжий стіл Переяслава у першій половині ХІІ ст. Це був Ярополк Володимирович, наймолодший із синів Володимира Мономаха від Гіди Вессекської. Він багато років був помічником свого батька, а власну княжу кар’єру розпочинав з Переяслава. Ще до Переяслава Ярополк Володимирович, під керівництвом свого батька, пройшов добру бойову школу. Він неодноразово вів бойові дії проти половецьких військ, ходив проти них походами на чолі переяславського полку. Також у Переяславі 1116 р. він одружився з Оленою, донькою яського (аланського) князя., яку захопив у полон під час походу на Дон (Сіверський Донець). Керування батьковими (київськими) та переяславськими полками, багатолітнє управління надзвичайно складним Переяславським князівством та отриманий у Переяславі життєвий, військово-політичний та адміністративний досвід дозволили Ярополку Володимировичу успішно керувати київським великокняжим престолом. На обох своїх столах Ярополк Володимирович продовжував активну політику своїх попередників щодо розбудови Переяслава як одного з провідних сакральних центрів Руської землі. Також він укріплював Посульську оборонну лінію, збудувавши дерево-земляне місто-фортецю Желні й поселивши у ньому захоплених ним у полон і приведених у Русь мешканців міста Друцьк (територія сучасної Білорусі). Князь Ярополк Володимирович збудував на території «окольного міста» Переяслава шестистовпний монастирський собор, виявлений під час розкопок 1953 р., та каплицю під сучасною Успенською церквою. Також він капітально відремонтував родинну усипальню Мономаховичів – собор св. Архістратига Михаїла. Це було здійснено в період між травнем 1124 р. й квітнем 1132 р. Ремонт старого храму та зведення нових розпочалися ще за життя Володимира Мономаха, який останні роки життя проживав неподалік від Переяслава, на території сучасного міста Бориспіль. Зв’язаний присягою та хресним цілуванням, які він дав попередньому великому князю Мстиславу Володимировичу, бездітний князь Ярополк чесно намагався захистити інтереси дітей старшого брата від зазіхань наступного сина Володимира Мономаха – Юрія Долгорукого. Цей найстарший син від другої дружини Мономаха постійно чекав слушної нагоди, щоб після смерті Ярополка й собі стати великим київським князем. Незважаючи на те, що йому не вдалося допомогти дітям Мстислава, все ж Ярополк Володимирович, після смерті Володимира Мономаха, був одним із найбільш яскравих державних діячів Русі першої половини ХІІ ст.

Мета статті полягає у введенні до наукового обігу, нумізматичному дослідженні та атрибуції донедавна невідомого типу місцевих наслідувань дирхемів хана Токтамиша (1380–1399) карбування київського князя Володимира Ольгердовича (1362–1394). Автор розглядає обставини та географію знахідок, аналізує результати їх метрологічного дослідження, порушує питання про емітента, причини випуску цього типу наслідування, період карбування, специфіку обігу, пропонує власну версію атрибуції «князівського знаку» на аверсі монет. Методологія дослідження окреслена принципами науковості, історизму, об’єктивності, методами аналізу, класифікації, узагальнення, історико-генетичним та історико-типологічним, методом штемпельного аналізу. Наукова новизна. Імовірним прототипом для наслідування міг бути дирхем хана Токтамиша карбування Сарая ал-Джадіда з датою 794. Пов’язати досліджувану емісію з іменем Володимира Ольгердовича дозволяє стилістична тотожність «князівського знаку» на аверсі монет із геральдичним елементом денаріїв цього князя. Присутня на монеті дата та історичні обставини зміщення Володимира з київського удільного столу дозволяють окреслити період карбування цього типу монет 1392–1394 рр. Відомі на сьогодні знахідки дирхемів з «князівським знаком» локалізовано дугою вздовж лінії литовсько-татарського прикордоння в межах південних і східних теренів Київського удільного князівства та сусідніх північних територій Сіверщини. Головною метою емісії вважаємо економічні мотиви, а саме покриття дефіциту монетної маси на грошовому ринку прикордоння в межах Київського князівства. Участь даної емісії в торгівельних чи данницьких розрахунках з Ордою наразі недостатньо підтверджується нумізматичними джерелами, проте останнє не заперечує можливості спорадичного проникнення цих монет внаслідок переважно роздрібних торгово-грошових операцій на широкий простір литовсько-ординського прикордоння. Припускаємо, що однією з причин карбування Володимиром Ольгердовичем наслідувань даного типу могло бути спровоковане складними військово-політичними реаліями прагнення князя до ширшої політичної автономії й перегляду в майбутньому свого політичного статусу. Авторські спостереження дозволяють припустити стилістичний зв’язок «князівського знаку» на монетах із родовими гербами київських князів Х–ХІ ст. Чітка просторова орієнтація цього геральдичного елементу на наслідуваннях дирхема спонукає до перегляду усталеної в нумізматиці думки щодо просторової орієнтації «князівського знаку» на київських денаріях Володимира Ольгердовича. Висновки. Попередня атрибуція нумізматичної пам’ятки дає підстави стверджувати, що ми маємо справу з новим і наразі малодослідженим у нумізматиці типом наслідування дирхем хана Токтамиша карбування київського князя Володимира Ольгердовича (1362–1394). Присутність на атрибутованій монеті «князівського знаку» може свідчити про офіційний характер емісії та її приналежність до регіональних регулярних наслідувань джучидських монет.

При дослідженні літописів та решток поховань у князя Володимира Васильовича було встановлено рак нижньої губи. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/19819
При исследовании летописей та останков захоронения у князя Владимира Васильевича было установлено рак нижней губы. При цитировании документа, используйте ссылку http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/19819
At research of chronicles and the corpses rests at the burial place for a prince Vladimir Vasiliy was sett he cancer of lower lip . When you are citing the document, use the following link http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/19819