Добірка наукової літератури з теми "Клітинна відповідь"

Проаналізовані зміни клітинного імунітету у хворих при синдромі діабетичної стопи (СДС). Відзначено тенденцію до збільшення на 28,7% абсолютної кількості загального пулу Т–лімфоцитів, проте, зменшення їх відносної кількості на 16,5%. При цьому виявлені імунні розлади першого (у 62,5% хворих) та другого (у 37,5%) ступеня. Можливою причиною таких змін є те, що збудниками гнійно–некротичних процесів м’яких тканин є умовно патогенні мікроорганізми, локалізовані у позаклітинних просторах, проти яких формується в основному гуморальна імунна відповідь, на відміну від імунної відповіді проти внутрішньоклітинних збудників, що забезпечує клітинна ланка імунітету.

Як відомо, найбільш поширеною формою алергічних реакцій є так звана IgE-опосередкована гіперчутливість, що, за даними різних авторів, зустрічається у 25 % населення індустріально розвинених країн [1].Як відомо, метод алергенспецифічної імунотерапії (ASIT) включає в себе повторне введення сенсибілізуючого алергену, зазвичай шляхом підшкірної ін’єкції або, як було запропонованого нещодавно, сублінг-вально [8].Деякі останні дослідження підтверджують роль дендритних клітин в індукції певної популяції CD4+ Т-лімфоцитів, здатних у великій кількості продукувати IL-10, що в сучасній літературі позначаються терміном «Т-регуляторні клітини» (Treg1) із фенотипом і функціональними властивостями Т-лімфоцитів-хелперів. На думку багатьох авторів, поява цієї популяції регуляторних клітин, мабуть, і є основним позитивним результатом при проведенні ASIT [15]. Однак така антигенна презентація причинного антигена незрілими дендритними клітинами викликає посилення продукції IL-10 Treg1 клітинами, що зрештою з часом призводить до ослаблення алергічної запальної реакції. Недавні клінічні випробування ASIT показали, що збільшення концентрації IL-10 може бути пов’язане з безпосереднім синтезом даного цитокіну іншими антигенпрезентуючими клітинами (В-лімфоцитами, моноцитами і макрофагами) і формуванням на цьому фоні генерації IL-10-секретуючих Treg1 клітин [16].Було встановлено, що Treg1 клітини у відповідь на вплив алергенів кліщів домашнього пилу або пилку берези на слизових оболонках верхніх дихальних шляхів виробляють IL-10 і TGF-β. Ці субкласи регуляторних клітин були позначені як Th3-клітини. Treg1 клітини, індуковані активацією Toll-like рецепторів, здатні продукувати в основному IL-10 із невеликою кількістю IFN-γ, а Treg1 клітини, індуковані алергенами отрути перетинчастокрилих, у відповідь на проведену ASIT переважно виробляють IL-10 [19]. Таким чином, виявилося, що множинні Treg1 клітини неоднорідні й залежно від впливу мікрооточення здатні продукувати різні комбінації цитокінів.На той час як більш ранні дослідження вказували на перехід від Th2-типу системного клітинного відповіді до Th1-відповіді у хворих у пізній стадії алергічної реакції в шкірі та слизових оболонках, більшість сучасних досліджень вказує на те, що ASIT алергенами пилку рослин призводить до збільшення в слизовій оболонці периферичних Treg1 клітин, здатних синтезувати IL-10 і TGF-β. При цьому локальна присутність CD4+ CD25+ Treg1 клітин в назальному епітелії та збільшення їх кількості після проведеної ASIT безпосередньо підтверджують роль цих клітин в індукції та підтримці алергенспецифічної толерантності. При цьому збільшення кількості цих клітин корелює з клінічною ефективністю проведеної ASIT і зменшенням сезонного алергічного запалення [20].На підставі вищевикладеного ключова роль у формуванні імунологічної толерантності при проведенні ASIT відводиться IL-10, ключовому цитокіну, здатному регулювати синтез антигенспецифічних IgG і IgE. При цьому IL-10 залишається потужним імуносупресивним фактором для вироблення як загального, так і алергенспецифічного IgE. Високі концентрації IL-10 призводять до системного підвищення рівня виробництва плазматичними клітинами імуноглобулінів класу G4 (IgG4). Таким чином, IL-10 здатний не тільки індукувати Т-клітинну імунологічну толерантність, але й регулювати формування специфічного ізотипу плазматичних клітин зі зміною профілю високоспецифічної відповіді на алерген з IgE-залежної на IgG4-домінуючу імунологічну відповідь.Було відзначено, що в процесі проведення ASIT у пацієнтів із проявом алергії на антигени кліща домаш-нього пилу протягом 70 днів після терапії спостерігалося значне збільшення вмісту в сироватці IgА і IgG4, що збігається за часом із підвищенням концентрації IL-10 і TGF-β. Це багато в чому пояснює асоціативну роль IgА і TGF-β, а також IgG4 і IL-10 у формуванні периферичної імунологічної толерантності при впливі алергенів на здорових індивідуумів. Цілком можливо, що зниження співвідношення IgE/IgG4 у процесі проведення ASIT відбиває формування клітинної девіації від алергенспецифічних Th2-клітин до Treg1 клітинної популяції.Значна частина часу при проведенні серій ASIT, ймовірно, йде на виснаження клону довгоживучих алергенспецифічних плазматичних клітин, термін служби яких може бути ще однією мішенню для проведення додаткової супутньої імуномодуляції.Спостереження за пацієнтами, які мають алергічну патологію, в Західному регіональному центрі клінічної імунології та алергології протягом 10 років показали, що кількість IgE-залежних захворювань становила 72,3 % від загальної кількості обстежених 5845 хворих. Переважна більшість пацієнтів були хворі на поліноз — 91,8 %, алергічний риносинусит — 84,7 %, атопічний дерматит — 70,2 % бронхіальну астму — 58,6 % кропив’янку — 54,8 %, інші IgE-залежні захворювання/реакції — 50,8 %. Проведення алергенспецифічної діагностики визначило необхідність застосування SIT або ASIT. На жаль, кількість тих пацієнтів, які ­отримали цей вид терапії, становила лише 5,3 %. Причин такого низького рівня застосування цього виду лікування багато, і в сучасних умовах постала необхідність більш широкого навчання лікаря-алерголога та самих пацієнтів, щоб змінити їх ставлення до використання SIT та особливо ASIT як доказового методу лікування IgE-залежних алергічних хвороб із рівнем доказовості А.

Предметом роботи стало порівнянне дослідження реакцій тютюну за дії летального засолення та ролі вільного проліну в реалізації солестійкості.Методом клітинної селекції з використанням летальних для клітинних культур доз катіонів Ва2+ отримано стійкі клітинні лінії тютюну. Із них отримано регенеранти R0, а також насіннєві покоління R1, R2. Клітинні лінії й рослини R0, R1 та R2 вирізнялися стійкісттю до модельованого летального сольового стресу. Порівнювали реакції, спряжені з підвищенням рівня вільного проліну, в експериментально отриманних рослин і вихідних рослин тютюну, який є типовим глікофітом. Рослини R0 культивували in vitro протягом 35 діб у присутності 20,0 г/л солей морської води, рослини R1, R2 тестували у водній культурі 10 діб, додаючи 25,0 г/л тієї ж речовини.Відзначали протилежні реакції рослин тютюну у відповідь на дію засолення: контрольні рослини гинули, а експериментальні варіанти стабілізували свій метаболізм, що проявлялось у збереженні синтезу білка. Водночас у всіх рослинах зростав уміст вільного проліну. Однак акумуляція цієї амінокислоти в експериментальних варіантах була наслідком підвищення її синтезу, тоді як пролін у контрольних рослинах утворювався при деградації клітинних білкових компартментів. Отже, абсолютне значення вмісту вільного проліну не може бути гарантованим показником солестійкості, потрібно оцінювати динаміку його змін.

У доповіді наведено результати співпраці вчених Інституту молекулярної біології і генетики НАН України та лабораторії клітинної регуляції Університетського коледжу Лондона зі з’ясування механізму біосинтезу та визначення нових функцій коензиму А (КоА), який відіграє ключову роль у багатьох біохімічних клітинних реакціях. Уперше у світі було ідентифіковано ензим КоА-синтазу, який відповідає за два останні етапи біосинтезу КоА, а також визначено всі ензими, задіяні в цьому процесі. Встановлено новий тип посттрансляційної модифікації білків — коалювання, який виявився поширеним і універсальним механізмом антиоксидантного захисту протеїнів клітин та організму в цілому від оксидативного стресу. Наголошено на перспективності подальшого вивчення ролі коалювання в патогенезі нейродегенеративних захворювань з метою розроблення сучасних підходів до їх лікування та профілактики.

Вивчення впливу одонтопрепарування під металокерамічні конструкції на морфофункціональні зміни тканин зуба дає можливість характеризувати особливості препарування зубів під даний вид конструкцій з метою збереження життєздатності та функціонування їх пульпи. Недостатньо вивченими залишаються питання реактивних змін ясен залежно від виду одонтопрепарування та прогнозування віддалених результатів протезування з урахуванням індивідуалізованого підходу у віковому аспекті. Мета дослідження – оптимізувати підходи до одонтопрепарування під повні металокерамічні конструкції зі створенням уступу та без нього, виходячи із закономірностей морфологічних змін клітинного складу ясен за умов різних видів одонтопрепарування. Матеріали і методи. Об’єктом дослідження є причинно-наслідкові зв’язки між різними видами одонтопрепарування та перебігом процесу диференціації клітинного складу ясен на 45 добу клінічних спостережень, які виникають у результаті проведеного ортопедичного лікування повними металокерамічними конструкціями. Забір матеріалу у пацієнтів брали з поверхні маргінальної частини ясен шляхом зіскрібування, за допомогою серпоподібної гладилки на 45 добу клінічних спостережень. Зібраний матеріал наносили на стерильне предметне скло, фіксували методом сухої фіксації при кімнатній температурі за умов відкритого доступу повітря з подальшим забарвленням за методикою Романовського–Гімзи. Результати досліджень та їх обговорення. Проведено вивчення клітинного складу ясен у ділянці відпрепарованих зубів пацієнтів обох клінічних груп спостережень на 45 добу після одонтопрепарування, беручи за основу наукові дані стосовно оновлення епітелію слизової оболонки порожнини рота, який для ясен складає 41–57 діб, за даними В. Л. Бикова. У клітинному складі ясен пацієнтів першої групи переважали проміжні епітеліоцити, за умови наявності поверхневих клітин та рогових лусочок. Проміжні клітини мали округлої форми ядро, центрально розташоване азур-позитивну цитоплазму та видовжену форму, плазмолема узурована. Проміжні клітини з явищами цитопатології. Сегментоядерні лейкоцити із чіткосегментованими ядрами та їх поодинокими юними формами. Гетерогенність клітин мієлоїдного ряду, як реакція на високу активність запального процесу, вказує на диференціювання лейкоцитів. Потужний мікробний склад у подальшому ініціює некробіотичні процеси в епітеліоцитах, та сегментоядерних нейтрофілах. Поряд з цим, за рахунок фагоцитозу відбувається руйнування цитоплазми сегментоядерних нейтрофільних лейкоцитів, так званий незавершений фагоцитоз. Клітинний склад ясен у ділянці препарованих вітальних зубів пацієнтів другої групи представлений багатошаровим плоским епітелієм. Переважали проміжні епітеліоцити за умови наявності поверхневих клітин та рогових лусочок. Наявні поодинокі представники паличкової флори, та проміжні базофільні епітеліоцити переважно кубічної або полігональної форми, із азурпозитивними гранулами в цитоплазмі. Ядро округле, іноді овальне. Клітинний склад ясен у ділянці препарованих депульпованих зубів у пацієнтів обох груп представлено багатошаровим плоским епітелієм із проміжними, поверхневими клітинами та роговими лусочками. Візуалізувалися поодинокі лімфоцити та сегментоядерні лейкоцити. Однією із визначених відмінностей якісної перебудови клітин осіб обох груп була поява в клітинному складі епітеліоцитів з ознаки подразнення у вигляді різкої базофілії, гомогенізації і вакуолізації цитоплазми як прояв дистрофічного процесу. З урахуванням того, що в зіскрібку клітини запальної реакції поодинокі, то зміни ясен у даний термін спостережень необхідно констатувати як ті, які виникли унаслідок порушення диференціації епітелію, відповідно як компенсаторно-адаптативна відповідь на фіброз періодонта та меншою мірою як реакція на одонтопрепарування. Висновки. Результати комплексного цитологічного дослідження вказують, що вищенаведені тинкторіальні особливості ясенних епітеліоцитів у клітинному складі пацієнтів обох груп клінічних спостережень відображають функціонування захисних механізмів тканин ясен в нормі та забезпечують їх гомеостаз.

Вступ. Методи регенеративної терапії починають широко використовувати в медицині. Лікування пародонтиту є складним завданням стоматології, тому відбувається пошук новітніх методів, які були б ефективними за цієї патології. Мета дослідження – вивчити вплив стовбурових клітин на стан клітинної та гуморальної ланок імунітету за умов експериментального пародонтиту. Методи дослідження. Дослідження проводили на білих безпородних щурах-самцях масою 180–200 г. Пародонтит викликали шляхом уведення в тканини ясен ліпополісахариду по 40 мікролітрів (1 мг/мл) через день протягом 14 діб. Через 1, 7, 14 і 21 доби після останнього його введення щурів декапітували під тіопенталовим наркозом (50 мг/кг). Контролем слугував матеріал від інтактних тварин. Отримували мезенхімальні стовбурові клітини (МСК) у вагітних самок орієнтовно на 21–24-ту доби вагітності. Для одержання життєздатних МСК використовували ферментний метод. Культивування здійснювали в СО2- інкубаторі за температури 37 °С та концентрації СО2 – 5 %. Стовбурові клітини вводили щурам у ділянку ясен разовою ін’єкцією з розрахунку 1 млн клітин на 1 кг маси тіла. Для максимального збереження життєздатності клітин вводили МСК протягом 30 хв після отримання суспензії. Клітинну (CD4+, CD8+, CD3+, CD20+) ланку імунітету досліджували імунофлуоресцентним методом за допомогою моноклональних антитіл до CD4+-, CD8+-, CD3+- і CD20+-антигенів щура, кон’югованих із флуоресцеїн ізотіоціанатом (FITC) виробництва “Beckman Coulter” (США). Імунореактивність організму вивчали за вмістом сироваткових імуноглобулінів класів А, М, G методом твердофазового імуноферментного аналізу за допомогою набору реагентів “eBioscience, Inc” із використанням аналізатора “StatFax”. Отримані цифрові дані обробляли методом варіаційної статистики. Достовірність відмінностей порівнюваних параметрів між різними вибірками визначали з використанням t-критерію Стьюдента (при нормальному розподілі результатів) чи Манна – Уїтні (в разі розподілу, що не був нормальним). Результати й обговорення. За умов моделювання гострого пародонтиту продукування сироваткових імуноглобулінів значно зростало на початкових етапах експерименту з подальшим зниженням до 21-ї доби. При введенні МСК воно було менш інтенсивним, ніж у тварин без корекції. Вміст CD4+-клітин у щурів з гострим пародонтитом достовірно підвищувався на початкових етапах з подальшим зниженням до 21-ї доби. Після введення МСК він був меншим і на 1-шу добу складав 130,8 % від показника здорових тварин, що, відповідно, становило 88,6 % від рівня щурів, яким корекції не проводили. До 21-ї доби вміст CD4+-клітин продовжував знижуватись і достовірно не відрізнявся від такого у тварин без патології. Подібною була динаміка рівня CD8+-клітин, однак підвищення було меншим, ніж CD4+-клітин. Динаміка регуляторного індексу CD4+/CD8+ вказувала на достовірне зростання у тварин з гострим пародонтитом у ранні терміни з подальшим зниженням до 21-ї доби. Вміст CD3+- та CD20+-клітин у сироватці крові щурів з гострим пародонтитом на 1-шу добу достовірно перевищував показники інтактних тварин з подальшим зниженням до 21-ї доби. Корекція із застосуванням МСК супроводжувалась менш інтенсивним зростанням рівня CD3+- та CD20+- клітин. Висновки. У тварин з гострим пародонтитом спостерігають достовірне зростання рівня CD4+-лімфоцитів, порушення співвідношення основних субпопуляцій лімфоцитів (CD4+ і CD8+), що супроводжується достовірним підвищенням імунорегуляторного індексу, а також порушення функціональності гуморальної ланки імунної системи, що проявляється дисбалансом імуноглобулінів у кров’яному руслі та зниженням резистентності гуморальної ланки імунної системи. Застосування МСК суттєво вирівнює спричинений патологічним процесом дисбаланс імунної системи, сприяючи нормалізації імунорегуляторного індексу та основних класів імуноглобулінів.

Культури клітин важливі для онкологічних і біологічних досліджень. Ми досліджуємо зростання в’язких клітин Hela на наноструктурованих, вертикально вирівняних, багатостінних каркасах із вуглецевих нанотрубок (VA-MWCNTs) порівняно з полірованими кремнієвими поверхнями за допомогою скануючої електронної мікроскопії (СЕМ). Каркаси VA-MWCNT були вирощені методом хімічного осадження з парової фази з посиленням плазми. Обидві поверхні стерилізували ультрафіолетовим випромінюванням і поміщали в чашку Петрі перед культивуванням клітин на 5 годин і 24 години відповідно. Після цього клітини були хімічно зафіксовані, щоб можна було охарактеризувати морфологію за допомогою СЕМ. Результати показали, що на поверхні каркасів VA-MWCNT зросла більша кількість клітин порівняно з полірованими кремнієвими пластинами. Ниткоподібні псевдоподії клітин Hela були виявлені на поверхні обох типів кремнієвих пластин. Клітини Hela демонстрували різні морфологічні характеристики на VA-MWCNTs у різний час культивування in vitro, що може бути пов’язано з циклом ділення клітин Hela. Схоже, що каркас VA-MWCNT впливає на цикл клітинного поділу, що може пояснити зміну морфології. На закінчення слід зазначити, що MWCNTs сприяли проліферації та росту клітин Hela, а також впливали на напрямок і морфологію росту клітин.

Актуальність. Рецептори гіалуронану відіграють певну роль при різних типах раку. Однак зміни, що відбуваються в рецепторах CD44 та RHAMM після введення рапаміцину, потребують пояснення. Мета дослідження: вивчити зміни рецепторів гіалуронової кислоти CD44 і RHAMM після введення рапаміцину в клітинних лініях MCF-7 та MDA-MB-231. Матеріали та методи. Клітинні лінії MCF-7 і MDA-MB-231 культивували в стандартних умовах та забарвлювали з використанням первинних антитіл до CD44 і RHAMM для виявлення білків. Значення H-score визначали за інтенсивністю імунореактивності. Рівень експресії CD44 і RHAMM оцінювали за допомогою методу полімеразної ланцюгової реакції в реальному часі (qRT-ПЛР). Результати. У клітинних лініях MCF-7 і MDA-MB-231 імунореактивність CD44 та RHAMM знизилася на 24-ту годину після введення рапаміцину порівняно з контрольною групою. Відповідно до результатів використання qRT-ПЛР, експресія CD44 (p < 0,033) та RHAMM (p < 0,0002) зменшилася в групі, що отримувала рапаміцин, порівняно з контрольною групою. Висновки. Рапаміцин знижував вплив рецепторів гіалуронану на клітинні лінії раку молочної залози. Таким чином, знову наголошено на важливості позаклітинного матриксу при раку молочної залози.

Споживання людиною тауриновмісних енергетичних напоїв разом з алкоголем призводить до важких функціональних розладів в організмі та навіть смерті. Зручним об’єктом для з’ясування впливу хімічних речовин на клітинні мембрани є еритроцити, а критерієм для оцінки стану клітинних мембран за дії різних чинників – показники гемолізу еритроцитів. Дослідження параметрів гемолізу проводили на суспензії еритроцитів білих щурів-самців через 2 години після одноразового внутрішньошлункового введення тваринам 40 % етанолу або води в контролі (4 г на 1 кг маси тіла). Суспензію клітин інкубували впродовж 30 хв за температури 37°С у безтауриновому та тауриновмісному (0,45 мМ) середовищах. З’ясували, що інтенсивність гемолізу еритроцитів залежить від впливу етанолу й наявності таурину в середовищі інкубування. Спостерігали збільшення часу гемолізу 50 % еритроцитів щурів контрольної та дослідної груп у 1,20 (р<0,01, n=4) і 1,38 (р<0,01, n=4) раза відповідно внаслідок їх інкубування в тауриновмісному середовищі. Проте за дії таурину час повного гемолізу еритроцитів алкоголізованих щурів у 1,27 раза (р<0,05, n=4) був меншим, ніж час гемолізу еритроцитів контрольної групи тварин. Розподіл еритроцитів на групи за стійкістю до HCl засвідчив, що в крові алкоголізованих щурів було найбільше низькостійких і найменше середньостійких еритроцитів. Найбільший відсоток еритроцитів із підвищеною стійкістю до HCl ми спостерігали внаслідок дії таурину на еритроцити інтактних щурів, проте взагалі не виявили їх за впливу таурину на еритроцити алкоголізованих тварин. Також ми спостерігали агрегацію еритроцитів алкоголізованих щурів (без впливу таурину й після їх модифікації таурином) на мікрофотографіях клітин, одержаних за допомогою методів світлової та електронної мікроскопії.

Споживання людиною тауриновмісних енергетичних напоїв разом з алкоголем призводить до важких функціональних розладів в організмі та навіть смерті. Зручним об’єктом для з’ясування впливу хімічних речовин на клітинні мембрани є еритроцити, а критерієм для оцінки стану клітинних мембран за дії різних чинників – показники гемолізу еритроцитів. Дослідження параметрів гемолізу проводили на суспензії еритроцитів білих щурів-самців через 2 години після одноразового внутрішньошлункового введення тваринам 40 % етанолу або води в контролі (4 г на 1 кг маси тіла). Суспензію клітин інкубували впродовж 30 хв за температури 37°С у безтауриновому та тауриновмісному (0,45 мМ) середовищах. З’ясували, що інтенсивність гемолізу еритроцитів залежить від впливу етанолу й наявності таурину в середовищі інкубування. Спостерігали збільшення часу гемолізу 50 % еритроцитів щурів контрольної та дослідної груп у 1,20 (р<0,01, n=4) і 1,38 (р<0,01, n=4) раза відповідно внаслідок їх інкубування в тауриновмісному середовищі. Проте за дії таурину час повного гемолізу еритроцитів алкоголізованих щурів у 1,27 раза (р<0,05, n=4) був меншим, ніж час гемолізу еритроцитів контрольної групи тварин. Розподіл еритроцитів на групи за стійкістю до HCl засвідчив, що в крові алкоголізованих щурів було найбільше низькостійких і найменше середньостійких еритроцитів. Найбільший відсоток еритроцитів із підвищеною стійкістю до HCl ми спостерігали внаслідок дії таурину на еритроцити інтактних щурів, проте взагалі не виявили їх за впливу таурину на еритроцити алкоголізованих тварин. Також ми спостерігали агрегацію еритроцитів алкоголізованих щурів (без впливу таурину й після їх модифікації таурином) на мікрофотографіях клітин, одержаних за допомогою методів світлової та електронної мікроскопії.