Статті в журналах: "Клінічні дослідження"

1

Pasteur, I. P., та M. D. Tron’ko. "Клінічні дослідження з використання стовбурових клітин у лікуванні пацієнтів із синдромом діабетичної стопи згідно з базою даних сайту ClinicalTrials.gov". Endokrynologia 25, № 3 (6 жовтня 2020): 251–66. http://dx.doi.org/10.31793/1680-1466.2020.25-3.251.

Повний текст джерела

Анотація:

Представлена інформація про клінічні дослідження з використання стовбурових клітин у лікуванні пацієнтів із синдромом діабетичної стопи згідно з базою даних сайту ClinicalTrials.gov. Станом на 20 квітня 2020 р. на сайті www.ClinicalTrials.gov розміщена інформація про 37 клінічних досліджень із використання стовбурових клітин у лікуванні пацієнтів із синдромом діабетичної стопи. Середня тривалість цих клінічних досліджень становить 2 роки і 7 місяців (від 8 місяців до 6 років). Поточний статус клінічних досліджень: «невідомий» — 18 досліджень, «завершено» — 10 досліджень, «набір» — 5 досліджень, «активний, без набору» — 2 дослідження, «немає набору» і «відкликано» — по 1 дослідженню. Найбільше клінічних досліджень проводиться в Китаї (8 досліджень), Сполучених Штатах Америки (6 досліджень), Республіці Корея (4 дослідження), Іспанії та Німеччині (по 3 дослідження). 35 клінічних досліджень були інтервенційними, 2 дослідження — обсерваційними проспективними «тільки випадок» з оцінки безпеки препарату. Загальна кількість учасників клінічних досліджень склала 2438 осіб (мінімальна — 4, максимальна — 250, середня — 66). Розподіл для22 клінічних досліджень був рандомізованим і для 3 — не рандомізованим; для 12 досліджень інформація відсутня. За типом інтервенційної моделі 23 клінічні дослідження були призначеннями в паралельних групах, 11 — призначеннями в одинарних групах і 1 — послідовним призначенням. У 25 клінічних дослідженнях маскування не застосовувалося, 5 досліджень були одиночними сліпими, 3 дослідження — подвійними сліпими, 1 дослідження — потрійним сліпим і 1 дослідження — четвертним сліпим; для 2 досліджень інформація відсутня. Основною метою 35 клінічних досліджень було лікування. Для 31 клінічного дослідження були вказані такі фази дослідження: рання фаза I (раніше фаза 0) — для 2 досліджень, фаза I — для 12 досліджень, фаза I/II (поєднання фаз I і II) — для 9 досліджень, фаза II — для 6 досліджень, фаза II/III (поєднання фаз II і III) — для 1 дослідження, фаза III — для 1 дослідження; у 4 дослідженнях визначення фаз не застосовувалося, а у 2 дослідженнях інформація відсутня. Представлено огляд публікацій за результатами 7 клінічних досліджень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Pasteur, I. P. "Клінічні дослідження медичних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно з базою даних сайту ClinicalTrials.gov". Endokrynologia 25, № 4 (14 грудня 2020): 343–54. http://dx.doi.org/10.31793/1680-1466.2020.25-4.343.

Повний текст джерела

Анотація:

26 квітня 1986 р. на четвертому реакторі Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС) сталася найбільш масштабна техногенна аварія в історії людства. Мета — представити інформацію про клінічні дослідження медичних наслідків аварії на ЧАЕС. Результати. Станом на 31 березня 2020 р. на сайті ClinicalTrials.gov була розміщена інформація про 6 клінічних досліджень із медичних наслідків аварії на ЧАЕС. Середня тривалість досліджень становить 15 років і 9 місяців, а 2/3 із них виконуються понад 20 років. Поточний статус досліджень: «завершено» — 3 дослідження, «набір», «активний, без набору» і «призупинено» — по 1 дослідженню. 4 клінічних дослідження проводяться в Україні: 3 — на базі ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини НАМН України» і 1 — на базі ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України»; 1 дослідження проводиться в Республіці Білорусь на базі Республіканського науково-практичного центру радіаційної медицини та екології людини (м. Гомель), а 1 завершене дослідження проводилося в Спо- лучених Штатах Америки на базі Національного інституту раку (National Cancer Institute). У всіх дослідженнях головний дослідник є співробітником National Cancer Institute (США). Спонсором усіх досліджень є National Cancer Institute (США). Загальна кількість учасників клінічних досліджень становила 51 051 особу (мінімальна — 673, максимальна — 23 143, середня — 8 508). Тип дослідження у всіх випадках був обсерваційний. За моделлю дослідження розподіл наступний: когортне дослідження — 2 дослідження, дослідження «випадок-контроль» — 2 дослідження, дослідження сімей — 1 дослідження (для одного дослідження інформація відсутня). За часовою перспективою дослідження були ретроспективними — 3 дослідження, проспективними і поперечними — по 1 дослідженню (для одного дослідження інформація відсутня). За методом вибірки клінічні дослідження були випадковими (2 дослідження) і невипадковими (3 дослідження); для одного дослідженняінформація відсутня. Представлено огляд 20 публікацій за результатами 5 клінічних досліджень. Висновок. На сайті ClinicalTrials.gov зареєстрована вкрай мала кількість клінічних досліджень медичних наслідків аварії на ЧАЕС.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Назаренко, І. В., та Н. О. Гевкалюк. "Сучасні концепції лікування початкового карієсу зубів у дітей (огляд літератури)". CLINICAL DENTISTRY, № 4 (11 березня 2022): 44–51. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2021.4.12790.

Повний текст джерела

Анотація:

Резюме. Карієс зубів на сьогодні залишається однією із найбільш актуальних проблем дитячої стоматології. Відомо, це патологічний процес, при якому відбуваються процеси демінералізації та розм’якшення твердих тканин зуба із подальшим формуванням дефекту у вигляді порожнини. Мета дослідження – проаналізувати дані наукових літературних джерел щодо неінвазивних і мікроінвазивних методів лікування початкового карієсу зубів у дітей та їх ефективності в практиці дитячої терапевтичної стоматології. Матеріали і методи. Застосовано бібліосемантичний метод для з’ясування стану проблеми, вивчення аналізу результатів попередніх наукових досліджень на основі джерел літератури та електронних ресурсів. Результати досліджень та їх обговорення. В огляді представлено аналіз досліджень, присвячених неінвазивним і мікроінвазивним методам лікування початкового карієсу зубів у дітей. Особливу увагу приділено аналізу експериментальних та клінічних досліджень, присвячених формуванню резистентності емалі зуба до дії карієсогенних факторів. Карієс-інфільтрація продемонструвала свою ефективність у лікуванні початкового карієсу відносно деяких видів ремінералізуючої терапії, однак порівняльні дослідження нечисленні та в більшості випадків проведені в лабораторних умовах. Досвід використання нових препаратів для неінвазивного та мікроінвазивного лікування карієсу зубів показав хороші результати, однак для широкого впровадження їх в клінічну практику необхідні достовірні клінічні докази, подальші довготривалі рандомізовані клінічні дослідження. Висновки. У даний час існує численна кількість препаратів для лікування початкового карієсу зубів, що дозволяє лікарю-стоматологу зробити правильний вибір у кожній конкретній клінічній ситуації. Тим не менше, не дивлячись на широкий арсенал сучасних препаратів і методик лікування початкового карієсу в дітей, універсального засобу на даний момент не існує, а тому вказана проблема потребує більш ретельного і довготривалого дослідження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Павленко, О. В., М. В. Кривцова, О. О. Случевська та О. М. Ступницька. "ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОТИМІКРОБНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ КОМПОЗИЦІЇ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ЗАПАЛЬНИХ УРАЖЕНЬ ПАРОДОНТУ ВІТЧИЗНЯНОГО ВИРОБНИЦТВА". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 112, № 3 (27 травня 2021): 17–24. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2020-37-3-17-24.

Повний текст джерела

Анотація:

Ціль дослідження. Запально-деструктивні захворю-вання пародонту в світі становлять не тільки зага-льномедичну, а й соціально-економічну проблему, яка спонукає до пошуку нових методів лікування та діаг-ностики. Сучасні концепції лікування хронічного гене-ралізованого пародонтиту передбачають застосу-вання комплексу терапевтичних, ортопедичних, хіру-ргічних і ортодонтичних методів лікування, і доволі часто їх ефективність є сумнівною.На сьогодні загальновизнаним препаратом вибору в пародонтології є хлоргексидину біглюконат (та його інші сполуки), оскільки він здатний пригнічувати ріст і формування колоній понад 80,00% мікроорганізмів біоплівки ротової порожнини.Також у клінічній практиці застосовують протимік-робні препарати системної дії, особливо у випадках агресивних і важких форм генералізованого пародон-титу, що виникають на фоні загальносоматичної патології, а також при ускладненнях хірургічних втручань. Матеріали та методи дослідження. Для проведення досліджень використовували типові музейні культу-ри ATTC (American Type Culture Collection, USA) Candida albicans ATCC 885–653; Staphylococcus aureus ATCC 25923; Escherichia coli ATCC 25922, Enterococcus faecalis ATCC 29212, Streptococcus pyogenes ATCC 19615, та клінічні культури ізольовані із ротової порожнини людей із запальними захворю-ваннями: мікроскопічні гриби роду Candida (C. albicans) Staphylococcus aureus, Escherichia coli, Streptococcus pyogenes, Enterococcus faecalis.Мінімальну бактерицидну та інгібуючу концентрацію досліджуваного гелю визначали у полістиролових пла-стикових 96-лункових планшетах.Результати дослідження та їх обговорення. Ре-зультати дослідження показали, що досліджуваний гель та розчин хлоргексидину біглюконат 0,05% чини-ли активний вплив на музейні та клінічні штами ла-бораторних мікроорганізмів.Висновки. Отже, досліджуваний гель для лікування запальних уражень пародонту вітчизняного виробни-цтва «Джен-Метрогелур» виявився ефективним протимікробним засобом відносно клінічних та лабо-раторних штамів мікроорганізмів. Високочутливими до засобу виявилися клінічні та музейні культури C. albicans. Чутливими до гелю були культури S. aureus та музейні штами S. pyogenes та E. coli. Помірно чу-тливими виявилися культури E. faecalis та клінічні штами S. pyogenes та E. coli.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Prokopiv, O. V., та L. I. Sehediy. "СУЧАСНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ТОКСОКАРОЗУ". Інфекційні хвороби, № 4 (19 березня 2021): 12–17. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2727.2020.4.11891.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи – проаналізувати випадки токсокарозу у дітей з урахуванням особливостей його перебігу й даних параклінічних досліджень. Матеріали і методи. Спостерігали 8 дітей віком 3,5-10 років з вісцеральною (6) та субклінічною (2) формами токсокарозу. Проводилось комплексне обстеження, що включало дані епіданамнезу, клінічні, загальноприйняті лабораторні, біохімічні, імунологічні (виявлення антитіл IgG до Toxocara canis у сироватці крові), інструментальні (КТ органів грудної порожнини, УЗД внутрішніх органів) методи дослідження. Результати. Висвітлені й узагальнені літературні дані, що стосуються захворюваності, особливостей клінічного перебігу та лікування токсокарозу у дітей, причетності Tocsocara canis до виникнення абортів у вагітних, передчасних пологів і безпліддя. Описані клінічні випадки вісцерального токсокарозу у дітей та труднощі діагностики, пов’язані з розмаїттям клінічних проявів хвороби. У клінічній картині домінують неврологічні симптоми та порушення з боку бронхолегеневої системи. Висновки. Лише настороженість щодо токсокарозу та проведення цілеспрямованих методів досліджень дають змогу діагностувати це захворювання, насамперед у дітей з бронхолегеневим і судомним синдромами. З профілактичних заходів суттєве значення належить санітарно-освітній роботі, скерованій на проведення паразитологічних досліджень собак і котів для виявлення токсокарозу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Клочан, С. М. "ОЦІНКА ПОШИРЕНОСТІ КЛІНІЧНИХ ПІДГРУП СКРОНЕВО- НИЖНЬОЩЕЛЕПНИХ РОЗЛАДІВ В ОБСТЕЖЕНИХ ДОРОСЛИХ, ЇХ ГЕНДЕРНИЙ ТА ВІКОВИЙ РОЗПОДІЛ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 115, № 2 (22 вересня 2021): 46–52. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2021-40-2.9.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження. Дослідження та аналіз пошире- ності клінічних діагнозів скронево-нижньощелепних розладів (СНЩР) серед обстежених дорослих з вико- ристанням затверджених Міжнародною асоціацію стоматологічних досліджень (IADR, 2014) діагнос- тичних критеріїв СНЩР, клінічного діагностичного протоколу (DC/TMD, Ахіs I). Методи дослідження. Клінічні та променеві методи згідно з клінічним діа- гностичним протоколом DC/TMD, Ахіs I, статистичні методи обробки даних. Наукова новизна. Інтерес представляють результати поширення клінічних під- груп СНЩР в українській популяції отримані на основі стандартизованої, уніфікованої системи оцінки DC/ TMD, Ахіs I, що створює можливість порівняльного аналізу із закордонними дослідженнями та створення єдиних стратегій профілактики та лікування СНЩР. Висновки. серед СНЩР найпоширенішою виявилась група різних типів зміщень суглобового диска (ЗСД) – 55,47% та м’язові розлади (МР) у вигляді міалгій, міофас- ціального больового синдрому (МБС) – 48,83%. Загалом частка больового синдрому СНЩР (БС), представлена міалгіями та артралгіями, склала 62,11%. Група ЗСД є наймолодшою у віковому аспекті із середнім віком (с/в) 34,93±11,98 років, найстаршою є група дегенеративних захворювань скронево-нижньощелепного суглоба (ДЗ СНЩС) із часткою 18,75% та с/в – 48,88 ±15,83 років. В усіх групах переважають жінки, яких залежно від групи в 2,5–6 разів більше, ніж чоловіків.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Koloskova, O. K., U. I. Marusyk та N. V. Kordunian. "Клінічно-параклінічні особливості перебігу атопічного дерматиту на тлі порушення мікробного пейзажу кишечника у немовлят". ACTUAL INFECTOLOGY, № 2.07 (15 липня 2015): 39–42. http://dx.doi.org/10.22141/2312-413x.2.07.2015.78617.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою роботи було вивчення діагностичного значення загальноклінічних та параклінічних показників у дітей із проявами дисбактеріозу кишечника на тлі атопічного дерматиту для підвищення ефективності лікування даного захворювання. Проведене комплексне спостереження за 26 дітьми першого року життя, які мали клінічні прояви атопічного дерматиту. За даними бактеріологічного посіву випорожнень дітей розподіляли на дві клінічні групи порівняння. Першу групу становили 19 дітей зі значними порушеннями складу мікрофлори кишечника, що проявлялося дисбактеріозом ІІ–ІІІ ступеня тяжкості. Решта пацієнтів із відсутніми ознаками дисбактеріозу кишечника (за даними бактеріологічного дослідження випорожнень) увійшла до складу другої клінічної групи. Комплексне обстеження передбачало клінічну оцінку змін на шкірі за шкалою Eczema Area and Severity Index, відповідно до якої враховують площу ураження шкіри та інтенсивність морфологічних елементів висипання, а також загальний аналіз крові та визначення рівня загального імуноглобуліну E. У результаті проведених досліджень встановлено, що патологічне порушення мікробіоценозу кишечника у дітей, хворих на атопічний дерматит, підвищує ризик тяжкого перебігу цього захворювання у 2,8 раза, а ризик виявлення високої концентрації загального імуноглобуліну E у сироватці крові > 130,0 МО/мл — практично у 5 разів (відношення шансів — 4,8 (95% довірчий інтервал — 2,4–9,5)).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Cherkashyna, L. V., I. I. Kyrychenko та G. P. Siabrenko. "КЛІНІЧНІ ВАРІАНТИ СОМАТОГЕННОГО АСТЕНІЧНОГО СИМПТОМОКОМПЛЕКСУ ТА КАРДІОВАСКУЛЯРНИЙ РИЗИК У КОМБАТАНТІВ". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 4 (25 лютого 2021): 104–8. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2020.4.11823.

Повний текст джерела

Анотація:

Резюме. Актуальність дослідження визначається недосконалістю існуючих підходів до оцінки кардіоваскулярного ризику (КВР), що базуються на лабораторно-інструментальних дослідженнях, при яких не враховують ні психологічного портрету особистості, ні наявності непсихотичних розладів психічної сфери. Саме це й вимагає удосконалити концепцію діяльності на первинному рівні надання допомоги задля підвищення ефективності профілактичних заходів та покращання прогнозу пацієнтів із високим КВР. Мета дослідження – вивчити частоту та характер клінічних варіантів соматогенного астенічного симптомокомплексу серед комбатантів, стратифікованих за рівнем КВР. Матеріали і методи. Первинною інформаційною базою для виконання дослідження стали результати комплексного клініко-анамнестичного обстеження 450 пацієнтів комбатантів, серед яких 400 осіб мали НППС та які попередньо були стратифіковані за рівнем кардіоваскулярного ризику (КВР), визначеним за методикою «SCORE». Застосування цієї методики передбачало урахування віку, статі, наявності тютюнокуріння, рівня артеріального тиску тощо і передбачало можливість екстраполяції можливого ризику на старший вік. Результати. Серед 99 пацієнтів із мінімальним КВР виявлено, що САСК мало місце у (21,2±4,1) % обстежених: однаково поширеними були всі клінічні варіанти САСК (їх частота коливалась у межах від (3,0±1,7) % – астенічний, до (7,1±2,6) % – астено-тривожний та астено-субдепресивний). При цьому проміжне положення за показником частоти займав дисомнічний варіант САСК – (4,0±2,0) %. Серед 102 пацієнтів з середнім КВР виявлено, що частота САСК у цій групі не відрізняється від аналогічного показника групи з мінімальнгим КВР та становила (21,6±4,1) %, однак у структурі САСК групи з середнім КВР достовірна (р≤0,05) більше клінічних варіантів астенічного типу, частота якого становила (11,8±3,2) %, тоді як інші клінічні варіанти в цій групі діагностовані з однаковою частотою (у межах від (2,0±1,4) % – дисомнічний варіант до (4,9±2,1) % – астено-субдепресивний, р>0,05). Серед 97 пацієнтів із високим КВР виявлено, що САСК мав місце достовірно (р≤0,05) рідше, ніж при мінімальному КВР – у (10,1±3,2) % обстежених, а за частотою діагностування клінічні варіанти САСК виявлялися однаково часто (від (1,0±1,0) % – дисомнічний, до (3,0±1,7) % – астено-тривожний та астено-субдепресивний, р>0,05). Висновки. У дослідженні визначені частота та характер клінічних варіантів САСК у комбатантів із різним рівнем КВР та доведено наявність найбільш високої частоти астенічного типу (р<0,05) в групі пацієнтів з середнім рівнем КВР порівняно з іншими клінічними варіантами. Астенічний тип САСК найбільш властивий хворим із реалізованим КВР та пацієнтам з середнім рівнем КВР, тоді як інші клінічні варіанти САСК виявлені з однаковою частотою серед пацієнтів з різним рівнем КВР.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Никитюк, С. О., та С. І. Климнюк. "АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ХВОРОБИ ЛАЙМА У ДІТЕЙ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 3 (1 грудня 2021): 21–33. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2021.v.i3.12505.

Повний текст джерела

Анотація:

Хвороба Лайма має різні клінічні прояви, її слід виключити у всіх пацієнтів з укусом кліща. Хвороба Лайма викликається Borrelia burgdorferi senso lato, збудником гетерогенної групи, з якої три гени систематично асоціюються із хворобою Лайма: B. burgdorferi senso stricto, B. afzelii і B. garinii, і є ендемічною хворобою в Україні. Ранні клінічні маркери Лайм-бореліозу та інші прогностичні фактори, що загрожують життю дитини, ускладнення бореліозної інфекції, все ще перебувають на початку активного дослідження вченими. Висновки. Клініцисти, включаючи сімейних лікарів, ревматологів, імунологів та молекулярних кардіологів, повинні брати участь у розробці нових критеріїв, що включають клінічну картину та результати лабораторного дослідження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Osyodlo, G. V., O. P. Shmatenko, S. M. Prokopchuk, V. V. Osyodlo та Y. Y. Kotyk. "Організаційні та фармакоекономічні аспекти медикаментозного супроводу військовослужбовців із H.Pylori-асоційованою пептичною виразкою". Ukrainian Journal of Military Medicine 1, № 4 (4 січня 2021): 44–55. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2020.4(1)-044.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження: оцінка клінічної та фармакоекономічної ефективності вісмутовмістної та потрійної АГБТ при пептичній виразці дванадцятипалої кишки із застосуванням препаратів вітчизняного виробника і впливу на бюджет Збройних Сил України (ЗСУ) застосування фармакоекономічно-доцільних схем лікування ПВДК. Матеріали та методи. Застосовували бібліографічний метод – для дослідження стану забезпечення військовослужбовців сучасними засобами для лікування пептичної виразки дванадцятипалої кишки, місця і ролі фармакоекономічного аналізу (ФЕА) у системі медичної служби ЗСУ; математико-статистичний – для дослідження динаміки захворюваності військовослужбовців; методи „витратної вартості”, „вартісної ефективності” та „корисності витрат” – для вибору найбільш оптимальних схем АГБТ за клінічними та фармакоекономічними показниками; описового моделювання – для визначення загальних витрат на забезпечення лікування ПВДК в умовах військово-медичної служби. Клінічні дослідження включали обстеження 40 хворих на НР-асоційовану ПВДК, діагноз у яких підтверджено клінічним та ендоскопічним дослідженнями. Усім обстеженим пацієнтам проводили загальноклінічні дослідження, ультрасонографічне обстеження органів черевної порожнини, індикацію HР до лікування та через 4 тижні після закінчення АГБТ. Для експертної оцінки фармакоекономічної ефективності проводилось вивчення показників ЯЖ за опитувальником «SF-36 Health Status Survey». Результати. Запропоновано алгоритм медикаментозного забезпечення військовослужбовців (МЗВ) при пептичній виразці дванадцятипалої кишки з урахуванням показників ФЕА. Показано клінічні та фармакоекономічні переваги застосування вісмутовмісткої АГБТ із застосуванням вітчизняного езомепразолу та колоїдного субцитрату вісмуту, що обґрунтовується кращою (на 20 %) витратною вартістю, вищою (на 30%) антигелікобактерною активністю та переважанням корисності витрат (на 20%), порівняно з потрійною АГБТ на основі омепразолу. Висновки. Фармакоекономічний аналіз сучасного МЗВ при ПВДК антигелікобактерними та антипептичними комплексами засвідчив доцільність переходу на вісмутовмістку АГБТ із застосуванням вітчизняного езомепразолу та колоїдного субцитрату вісмуту. Фармакоекономічно обґрунтоване управління медичними і фінансовими ресурсами при організації лікування військовослужбовців, хворих на ПВДК із застосуванням вісмутовмісткої антигелікобактерної й антипептичної терапії на основі езомепразолу та колоїдного вісмуту, оптимальної з точки зору фармакоекономічного аналізу, сприятиме підвищенню ефективності та якості лікування, уникненню невиправданих бюджетних витрат на лікування та економічним вигодам для медичної служби ЗСУ у найближчі 5 років у розмірі до 1180000 грн.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Запорожченко, М. Б., Д. Ю. Парубіна та А. В. Сидоренко. "КОРЕЛЯЦІЯ МІЖ КЛІНІЧНИМ ПЕРЕБІГОМ ЛЕЙОМІОМИ МАТКИ ТА СТАНОМ МІКРОБІОЦЕНОЗУ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ". Актуальні питання педіатрії, акушерства та гінекології, № 1 (9 вересня 2021): 60–65. http://dx.doi.org/10.11603/24116-4944.2021.1.12356.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження – простежити взаємозв’язок між клінічним перебігом лейоміоми матки та наявністю порушень мікробіоценозу статевих органів. Матеріали та методи. Обстежено 246 жінок репродуктивного віку, зокрема 216 хворих із клінічно безсимптомним, симптомним перебігом лейоміоми матки, та вивчено мікробіоценоз статевих органів у даних жінок бактеріоскопічним, бактеріологічним, ПЛР методами. Результати дослідження та їх обговорення. У 100 % обстежуваних із лейоміомою матки на тлі вагініту постійно мали місце тяжкість, біль внизу живота, радикулоалгічний синдром, часте сечовипускання. При бактеріальному вагінозі до 80 % жінок, хворих на лейоміому матки, відмічали біль внизу живота та радикулоалгічний синдром. У жінок із проміжним типом мікробіоценозу статевих шляхів ці показники були в середньому в 50 % хворих на лейоміому матки. У жінок із нормоценозом незначний біль та дискомфорт внизу живота були відмічені лише в однієї хворої під час статевого акту в групі жінок із безсимптомним перебігом лейоміоми матки. У групі жінок із симптомним перебігом лейоміоми матки нормоценозу виявлено не було, але вдвічі переважав вагініт порівняно з групою безсимптомного перебігу лейоміоми матки. Висновки. Отже, порівнюючи клінічний перебіг лейоміоми матки в жінок репродуктивного віку залежно від стану мікробіоценозу піхви, найбільш виражені клінічні симптоми лейоміоми матки, які вивчали, були в групі хворих із вагінітом, що не виключає ролі інфекційного фактора в патогенезі лейоміоми матки, «хибному» рості лейоміоматозних вузлів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Грубар, Ю. О., М. Ю. Грубар, Ю. Ю. Грубар та Р. І. Цицюра. "КЛІНІЧНІ АСПЕКТИ ДІАГНОСТИКИ КАЛЬЦИФІКУЮЧОГО ТЕНДИНІТУ ПЛЕЧА". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 3 (1 грудня 2021): 79–85. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2021.v.i3.12518.

Повний текст джерела

Анотація:

Кальцифікуючий тендиніт є захворюванням плечового суглоба з характерним накопиченням гідроксиапатиту кальцію в сухожилля обертової манжети та супроводжується локальним запаленням і больовим синдромом, що суттєво впливає на якість життя пацієнтів. Мета – визначити характерні клінічні симптоми та ефективність додаткових методів дослідження для покращення діагностики та визначення подальшої тактики лікування вказаної патології. Матеріал і методи. Проведено обстеження 58 (17,90 %) пацієнтів з кальцифікуючим тендинітом сухожилків обертальної манжети плеча. Середній вік пацієнтів становив (43,7±1,6) років, чоловіків було 23 (39,65 %), жінок 35 (60,35 %). Обстеження пацієнтів проводили згідно з клінічними протоколами надання медичної допомоги. Вони включали загальноклінічні та інструментальні методи дослідження, а саме – огляд пацієнта, рентгенографію, сонографію, при показаннях – магніторезонансну томографію. Результати. Маніфестація симптомів залежала від фази захворювання. Серед провідних симптомів виявилися больовий синдром та обмеження обсягу активних та пасивних рухів, особливо відведення у плечовому суглобі. Рентгенологічні ознаки кальцифікуючого тендиніту виявлено у 87,93 % пацієнтів. Сонографічні ознаки патології були виявлені практично в усіх випадках і вони залежали від типу осифіката. Магніторезонансна томографія проводилася за показаннями. Висновки. При клінічному дослідженні пацієнтів провідними симптомами виявилися біль різної інтенсивності та обмеження обсягу активних і пасивних рухів у суглобі. Рентгенографія та сонографія дозволяють в повній мірі визначити розміри та локалізацію відкладень гідроксиапатиту кальцію в сухожилля обертальної манжети плеча та визначити подальшу лікувальну тактику.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Potapchuk, A. M., Ye L. Onipko, M. Yu Sabov, V. M. Almashi, A. V. Yurzhenko та M. O. Stecique. "Біомаркери в діагностиці хвороб пародонта". Clinical Dentistry, № 2 (5 вересня 2019): 19–25. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2019.2.10395.

Повний текст джерела

Анотація:

Хронічний перебіг пародонтиту та гінгівіту вражає до 80 % дорослого населення, стаючи одним із найпоширеніших серед хвороб людства. Захворювання ініціюється накопиченням бактерій вздовж ясенного краю і в просторі між ясенними тканинами та зубами. Відсутність клініки гострого болю при захворюваннях пародонта є однією з основних причин низького рівня звернень пацієнтів за стоматологічною допомогою. Діагностику захворювань пародонта, як правило, проводить лікар-стоматолог. Вона включає візуальний огляд тканин ясен та ряд інших протокольних процедур, у тому числі додоткових методів діагностики – клінічну оцінку рентенограми. Водночас, звичайні клінічні та рентгенографічні методи діагностики пародонта здатні лише до ретроспективного діагнозу, вони не можуть виявити або передбачити активність пародонтиту. Тому в останні роки активно досліджують потенційні біомаркери для діагностування хвороб тканин пародонта. Джерелом біомаркерів перш за все є ясенна рідина та слина, як такі, що безпосередньо контактують з ураженими тканинами. Враховуючи сказане, доцільно проаналізувати літературні дані щодо біомаркерів ясенної рідини та слини, які використовують для діагностики хвороб пародонта та можливості розробити прості у застосуванні тест-методи для ранньої діагностики. Мета дослідження – проаналізувати літературні дані щодо оцінки перспективи застосування біомаркерів у стоматологічній практиці, зокрема в діагностиці патології тканин парадонта разом із періімплантною патологією. Матеріали і методи. У дослідженні застосовано бібліосематичний та аналітичний методи. Результати досліджень та їх обговорення. У статті проаналізовано та опрацьовано джерела науково-медичної інформації, що стосуються застосування біомаркерів у діагностиці хвороб пародонта. Висновки. Незважаючи на те, що в діагностиці рогової рідини наявна значна кількість потенційних біомаркерів, проведені на сьогодні дослідження виявилися недостатніми щодо надання клінічно достовірної та корисної інформації для практиків з точки зору більш точної діагностики та планування лікування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Pohranychna, Kh R., R. Z. Ohonovskyi та Yu B. Pasternak. "Комплексна діагностика ушкодження хрящової тканини при захворюваннях скронево-нижньощелепного суглоба травматичного характеру". Clinical Dentistry, № 1 (1 липня 2020): 24–33. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2020.1.11218.

Повний текст джерела

Анотація:

Протягом останніх десятиліть спектр діагностики уражених суглобових хрящів надає безліч варіантів розпізнавання, візуалізації, кількісної оцінки та аналізу, пов’язаних із прогресуванням від осередкового ушкодження хряща до розвитку загального захворювання. Точна діагностика ушкодження скронево-нижньощелепних суглобів, особливо їх хрящової тканини, є необхідною умовою для успішного лікування та сприяє покращенню прогнозу в пацієнтів із захворюваннями суглобів різної етіології. Мета дослідження – запропонувати оновлення та розуміння діагностики суглобових хрящів для клінічних та дослідних цілей, від раннього ураження матриксу та дегенерації до генералізованого внутрішньосуглобового процесу, акцентуючи увагу на надійності, клінічній цінності, поточному стані та можливим застосуванням. Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз медичної літератури з порівнянням усіх можливих способів дослідження скронево-нижньощелепних суглобів, у т. ч. клінічні ознаки та симптоми, рентгенографічні дослідження, артроскопію та магнітно-резонансну томографію (МРТ), ультразвукове дослідження, біохімічні показники тощо. Результати досліджень та їх обговорення. Порівняльний аналіз інструментальних та лабораторних показників довів доцільність застосування найновіший методів діагностики деструкції суглобової хрящової тканини, такі, як уповільнена гадолінієва МРТ хряща, оптична когерентна томографія та генетичне профілювання, що стосуються різних аспектів морфології та функціонування хряща. А можливість визначення маркерів ушкодження хрящової тканини та їх кореляція з іншими показниками дозволяє з аргументованою впевненістю діагностувати усі скронево-нижньощелепні розлади та планувати адекватне лікування. Висновки. Різноманітні методи діагностики захворювань скронево-нижньощелепного суглоба засновані на візуалізації, біохімічних та біомеханічних характеристиках суглобового хряща. Очікується, що технічне удосконалення та розширення знань про початок та динаміку захворювання позитивно впливатимуть на сучасні тенденції у діагностиці методики та стануть надійною основою для розробки нових лікувальних методик.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Дубовик, Віктор, Ольга Гончарова та Світлана Дубівська. "КЛІНІЧНІ ВАРІАНТИ ПЕРВИННОГО ГІПЕРПАРАТИРЕОЗУ В ПАЦІЄНТІВ, ОБСТЕЖЕНИХ В ЕНДОКРИНОЛОГІЧНІЙ КЛІНІЦІ". Problems of Endocrine Pathology 78, № 4 (3 грудня 2021): 14–19. http://dx.doi.org/10.21856/j-pep.2021.4.02.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження. Встановити структуру клінічних варіантів первинного гіперпаратиреозу (ПГПТ) у пацієнтів, обстежених в умовах ендокринологічної клініки. Матеріали та методи. Обстежено 36 хворих з ПГПТ, пролікованих в хірургічному відділенні клініки ДУ «ІПЕП» за період 2018-2020 р.р. Проаналізовано скарги, стан кісткової, серцево-судинної, травної систем і нирок. Досліджено рівні паратгормону (ПТГ) в сироватці крові, загального і іонізованого кальцію крові, фосфору крові, рівня кальційурії та фосфорурії. Проведено УЗД органів шиї. Результати. Серед обстеженої групи переважали жінки. У всіх хворих при УЗД виявлено аденоми паращитоподібних залоз. При цьому у 70% мала місце м'яка форма захворювання. У 30% обстежених хворих встановлена органна патологія, в т.ч. з боку нирок (22,2%), серцево-судинної системи (19,4%), травного тракту (13,8%), кісткової системи (13,8%). У більшості хворих встановлено значне підвищення загального та іонізованого кальцію крові, яке завжди супроводжувалося підвищенням рівня ПТГ. В постопераційному періоді на першу добу достовірно знизилися рівні ПТГ (˂0,05), а на 3-4 добу відбулося зниження рівня валентного та іонізованого Са (˂0,05). Висновки. З метою оптимізації роботи з виявлення хворих з ПГПТ рекомендувати сімейним лікарям направляти до ендокринолога пацієнтів зі скаргами на загальну слабкість, втрату апетиту, міалгії, болі в кістках. Особливу увагу необхідно приділяти особам з патологічними переломами, рецидивуючою сечокам'яною хворобою, кістами верхньої щелепи. Виявлення підвищеного кальцію в крові, навіть незначного, дозволить зв'язати ці скарги з наявністю гіперпаратиреозу. Доцільно використовувати на амбулаторному прийомі опитувальники, які дозволяють швидко і ретельно досліджувати патологічний стан пацієнтів. На сьогодні хірургічне лікування є найбільш ефективним методом лікування первинного гіперпаратиреозу. Воно повинно проводитися навіть при асимптомних формах захворювання, що дозволяє попередити розвиток важких, невиліковних ускладнень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Зубченко, Світлана, Ігор Гайдучок, Сергій Юр’єв та Валентина Чопяк. "ОЦІНКА КЛІНІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ АЛЕРГЕНІМУНОТЕРАПІЇ У ПАЦІЄНТІВ З АЛЕРГІЧНИМИ ХВОРОБАМИ". Immunology and Allergy: Science and Practice, № 3-4 (24 грудня 2020): 71–78. http://dx.doi.org/10.37321/immunology.2020.3-4-08.

Повний текст джерела

Анотація:

Патогенетично обумовленим методом лікування алергічних захворювань є специфічна алергенімуно-терапія (АІТ). Існують різні способи введення алерговакцини: від традиційних – субкутанних (СКІТ), до порівняно нових – сублінгвальних (СЛІТ). Ефективність алергенімунотерапії і безпека для пацієнта є метою багатьох досліджень.Мета. Аналіз клінічної ефективності АІТ з використанням різних способів введення алерговакцини (СЛІТ і СКІТ) у пацієнтів з алергічними хворобами.Матеріали і методи. Групу спостереження склали 165 хворих на різні алергічні хвороби, з них 73 (44,2%) жінок і 92 (55,8%) чоловіків, віком 32,6±2,4 років. Виконували загальні клінічні, лабораторні, інструментальні, специфічні алергологічні, в т.ч. молекулярні дослідження. Для АІТ використовували АЛКСОЇД (суміш полімеризованих екстрактів алергенів), для СЛІТ – спрей сублінгвальний ОРАЛТЕК, виробництва «Inmunotek», Іспанія. Оцінку клінічної ефективності на різних етапах трьохрічного періоду лікування проводили за візуальною аналоговою шкалою (ВАШ).Результати дослідження. Оцінку проводили у трьох групах: 87 (52,7%) осіб (група СЛІТ), 78 (47,3%) осіб (група СКІТ) і 42 пацієнтів з алергічними хворобами (контрольна група). Визначили, що у пацієнтів на АІТ незалежно від способу введення алерговакцини спостерігалось достовірне зниження оцінки за ВАШ верхніх носових, верхніх неносових і нижніх симптомів через 36 місяців терапії порівняно з контрольноюгрупою. Натомість, достовірної різниці оцінки симптомів між групами на СЛІТ і СКІТ на усіх етапах спостереження (р>0,05) не виявлено.Висновок. Проведений трьохрічний курс АІТ вакциною виробництва «Inmunotek», Іспанія, незалежно від способів її введення (сублінгвального чи субкутанного), продемонстрував точність персоніфікованого вибору алерговакцини на підставі молекулярних досліджень і високу клінічну ефективність у пацієнтів з різними типами алергічних хвороб, що підтверджувалось критеріями ВАШ.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Максименко, А. І. "КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ В ПОРОЖНИНІ РОТА В ДІТЕЙ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 115, № 2 (22 вересня 2021): 69–73. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2021-40-2.13.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження – вивчення особливостей клініч- них проявів ВІЛ-інфекції в порожнині рота у дітей. Методи дослідження. Аналіз та узагальнення літе- ратурних даних щодо особливостей клінічних проявів ВІЛ-інфекції в порожнині рота у дітей. Наукова новизна. Систематизація лікувально- діагностичних аспектів ураження слизової оболонки порожнини рота, слинних залоз і тканин пародонта, які впливають на перебіг захворювання. Це дозволить розробити патогенетичну схему лікувально-профі- лактичних заходів, що призведе до поліпшення якості життя ВІЛ-інфікованих дітей. Висновки. Кандидозний стоматит діагностується в більшості хворих на СНІД (до 75%) і проявляється в декількох клінічних формах: ангулярний хейліт, ери- тематозний, гіперпластичний або псевдомембраноз- ний кандидоз. Вважається, що «раптовий» розвиток кандидозу в дітей, які раніше не одержували антибіотики або кортикостероїди, є підозрою на наявність ВІЛ-інфекції й вимагає лабораторного обстеження на ВІЛ. Бактеріальні інфекції у ВІЛ-інфікованих дітей най- частіше викликають асоціації різних збудників (фузоспірохети, стрепто- і стафілококи). Проявом цих інфекцій можуть бути гінгівіт, ВІЛ-некротичні ураження ясен або слизової оболонки щік, піднебіня, ВІЛ-хронічний пародонтит. Серед вірусних інфекцій у клінічній симптоматиці ВІЛ-інфікованих відзначають ураження слизової оболонки порожнини рота, викликані вірусом простого герпесу. «Волосиста» лейкоплакія зустрічається в 98% хворих на ВІЛ-інфекцію та є маркером захворювання. Похо- дження «волосистої» лейкоплакії пов’язане з високим рівнем реплікації вірусу Епштейна – Барра у клітинах епітелію язика. Ураження слинних залоз у дітей при ВІЛ-інфекції зустрічається значно частіше, ніж у дорослих. При цьому вони збільшуються і набухають, відбуваються гіперпластичні зміни.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Стоцька, Ольга Ігорівна. "МОНІТОРИНГ ХВОРОБ ШКІРИ СОБАК В УМОВАХ ПРИВАТНОЇ ВЕТЕРИНАРНОЇ КЛІНІКИ «АЛЬФА-ВЕТ», М. КОНОТОП". Bulletin of Sumy National Agrarian University. The series: Veterinary Medicine, № 2 (53) (27 січня 2022): 3–8. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.vet.2021.2.1.

Повний текст джерела

Анотація:

В роботі був проведений моніторинг захворюваності собак на дерматити поліетіологічного походження. Дерматит – загальне визначення для будь-якого типу запалення шкіри. Цей термін, зазвичай, використовують для опису стану шкіри до досягнення конкретного діагнозу. Існує безліч причин запалення шкіри, включаючи зовнішні подразники, опіки, алергени, травми та інфекції (бактеріальні, вірусні, паразитарні або грибкові). Дерматит також може бути пов’язаний із захворюваннями внутрішніх органів Дослідження проводилися на базі клініки ветеринарної медицини «Альфа-вет» (м. Конотоп, вул. Красногірська 4а) в період 2020-2021 рр. Пацієнтами для проведення досліджень були хворі на дерматити собаки порід мопс, ягд-тер’єр, лабрадор, стафордширський тер’єр, німецька вівчарка, шарпей, такса, французький бульдог, різних вікових груп та статі. Всього клінічно за цей період було обстежено 730 собак. При постановки діагнозу враховували дані анамнезу, клінічні ознаки, результати мікроскопічних досліджень, клінічні та біохімічні показники крові, цитологічні дослідження. Саркоптичний дерматит був зареєстрований у восьми випадках, в яких, крім саркоптичних кліщів, також були помічені нейтрофіли, макрофаги та плазматичні клітини та ороговілі епітеліальні клітини. Гематологічними дослідженнями встановлена відносну нейтрофілія та легка еозинофілію. Важкого та генералізованого демодекозу, ускладненого бактеріями та Malassezia sp. також було зафіксовано у 28 випадках зараження. Гістопатологічно численні Demodex sp. було виявлено кліщів у різній стадії дозрівання, які пошкоджують волосяні фолікули разом із супутніми патологічними змінами та гранулемами стороннього тіла. Крім того, алергічний дерматит від бліх також спостерігався у 89 собак. Цитологія виявилася однозначно ефективною при діагностиці паразитарного дерматиту. Собак з атопічним дерматитом було зафіксовано 28 випадків. Однак виникнення нових випадків постійно зростає. Патогенетичні механізми цього захворювання до кінця не вивчені, проте доведено участь аномальних генів та змінених імунологічних процесів. У собак діагноз атопічного дерматиту ґрунтується на зборі анамнезу, клінічному обстеженні та диференційній діагностиці. Основну частину захворювань займають алергічні хвороби шкіри та бактеріальні захворювання шкіри собак. При проведенні моніторингу дерматитів у собак було встановлено, що алергічні дерматити складали 63,01 % випадків; паразитарні – 24,66 %, грибкові – 9,32 % та бактеріальні – 3,01% Найбільш складні у діагностуванні та лікуванні атопічний, контактний та алергічний дерматити.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Іваницька, А. І., та Я. В. Лесик. "ВПЛИВ СПОЛУК СИЛІЦІЮ НА ГЕМАТОЛОГІЧНІ, БІОХІМІЧНІ ТА КЛІНІЧНІ ПОКАЗНИКИ ОРГАНІЗМУ КРОЛІВ". Effective rabbit breeding and fur farming, № 6 (2 травня 2020): 144–55. http://dx.doi.org/10.37617/2708-0617.2020.6.144-155.

Повний текст джерела

Анотація:

Дослідження проводили на молодняку кролів породи Hyla в умовах приватного господарства. Кролів для дослідження відбирали у віці 41 доби за принципом аналогів, масою тіла 1,2–1,4 кг, поділяли на шість груп (контрольну і п’ять дослідних), по 6 тварин (3 самці і 3 самиці) у кожній. Тварин утримували в приміщеннях із регульованим мікрокліматом та освітленням у сітчастих клітках розміром 50×120×30 см, відповідно до сучасних ветеринарно-санітарних норм. Кролям контрольної групи згодовували без обмеження збалансований гранульований комбікорм, з вільним доступом до води. Тваринам І, ІІ і ІІІ дослідних груп згодовували корми раціону контрольної групи і впродовж доби випоювали наносиліцію цитрат, із розрахунку відповідно 25; 50 і 75 мкг Si/кг маси тіла. Молодняку ІV і V дослідних груп згодовували корми раціону контрольної групи і з водою задавали метасилікат натрію (Na2SiO3H2O) в кількості відповідно 2,5 і 5,0 мг Si/кг маси тіла. Дослід тривав 68 діб, в тому числі підготовчий період 10 діб, дослідний – 58 діб. У підготовчому періоді – на 52 добу і дослідному на 83 та 110 доби життя (31 та 58 доби випоювання добавок) у 4 тварин (2 самці і 2 самиці) з групи відбирали зразки крові для біохімічних досліджень. Аналіз змін показників червоної крові кролів свідчить про більше виражений вплив за тривалого випоювання органічної сполуки силіцію у кількості 50 і 75 мкг Si/кг маси тіла у тварин ІІ і ІІІ дослідних груп на процеси стимуляції еритропоезу та концентрації гемоглобіну. Загальна кількість лейкоцитів у крові тварин ІІІ дослідної групи була вищою (Р<0,05) на 31 добу дослідження за тенденції до більшої їх кількості у ІІ-ІV групах на завершальному періоді дослідження порівняно з контрольною групою. Вміст загального протеїну в крові кролів І, ІІ і ІІІ дослідних груп був відповідно вищим (Р<0,01) на 31 добу дослідження та на 5,1; 5,2 і 6,4 % (Р<0,05) на завершальному етапі експерименту (58 доба дослідження) порівняно з контрольною групою. Тоді як, застосування у раціоні кролів метасилікату натрію відзначилося у крові тварин тільки ІV дослідної групи вірогідним підвищенням цього показника порівняно з контролем. Випоювання силіцію цитрату та метасилікату натрію не відзначилося вірогідним змінами клінічних параметрів їхнього організму, однак відзначені тенденції були в межах фізіологічної норми.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Salii, Z. V. "ХРОНІЧНА ПОСТТРАВМАТИЧНА ЕНЦЕФАЛОПАТІЯ. ПОГЛЯД НА ПРОБЛЕМУ". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 3 (2 грудня 2020): 167–74. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2020.3.11528.

Повний текст джерела

Анотація:

Резюме. Хронічна травматична енцефалопатія (ХТЕ) – унікальна нейродегенеративна таупатія – вперше описали в боксерів, а згодом, у спортсменів контактних видів спорту, військових ветеранів та цивільних, які піддавалися повторним легким черепно-мозковим травмам. Мета дослідження – проаналізувати світовий досвід останнього десятиліття у дослідженні поширеності, факторів ризику, патогенезу та діагностики хронічної травматичної енцефалопатії. Матеріали і методи. Здійснено аналіз доступних інформаційних ресурсів мережі «Internet», іноземних фахових видань, медичної бази даних MEDLINE/PubMed за останні десять років. Застосовано метод інформаційного пошуку та аналітико-порівняльний. Результати. Експериментальні та клінічні роботи останнього десятиліття спрямовані на вирішення численних проблем, зокрема встановлення поширеності ХТЕ, факторів ризику, основних патогенетичних механізмів, удосконаленні морфологічних та клінічних критеріїв, спробах класифікувати ХТЕ, пошуку біомаркерів та специфічних нейровізуальних критеріїв. Клінічно для патології властиві прогресуючі когнітивні (пам’ять, виконавча дисфункція, візуально-просторова дисфункція) й поведінкові (збудливість, агресія) розлади, зміни настрою (депресія, суїцидальність) та рухові порушення (дисфагія, брадикінезія, тремор, ригідність, порушення ходи, падіння тощо). Триває пошук консенсусу щодо клінічної класифікації ХТЕ. Морфологічно ХТЕ характеризується процесами накопичення фосфорильованого тау (р-тау) у верхівках і навколосудинних ділянках, мікрогліозу та астроцитозу, що призводить до прогресуючої нейродегенерації. Ураження зазнають в основному лобна, скронева та потилична частки. Встановлено роль контактних видів спорту, віку, в якому було отримано першу черепно-мозкову травму (критично 9–12 років), тривалості спортивної кар’єри. Висновки. Незважаючи на майже столітню історію вивчення ХТЕ, з часом кількість питань, які потребують вирішення, – зростає. Перспективним є пошук діагностичних критеріїв, які дозволять не лише прижиттєво підтвердити діагноз ХТЕ, але і встановити маркери (нейрональної, аксональної та астрогліальної травм), що прогнозуватимуть ризик розвитку нейродегенеративної патології після черепно-мозкової травми.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Belska, I. V., та Yu I. Holovchenko. "Алгоритм клініко-параклінічного обстеження та лікувальної тактики при болях у нижньому відділі спини в жінок фертильного віку на фоні хронічного аднекситу". INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL, № 2.72 (7 травня 2015): 160–68. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0713.2.72.2015.78410.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена вивченню патогенетичних особливостей взаємозв’язку між перебігом хронічного аднекситу, формуванням ураження периферичного відділу нервової системи та розвитком астенодепресивних розладів на додаток до диференціальної діагностики клінічних проявів болю в нижньому відділі спини. Предметом дослідження були клінічні прояви, особливості перебігу, патофізіологічні механізми, структурні зміни міжхребтових дисків при попереково-крижовому болі із змінами психоемоційної сфери в жінок фертильного віку із супутньою патологією органів малого таза. Отримані результати дозволяють сформувати діагностично-лікувальний алгоритм.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Osyodlo, G. V., O. P. Shmatenko, G. Z. Moroz, S. A. Bychkova та V. V. Osyodlo. "Організаційні, клінічні та фармакоекономічні аспекти медикаментозного супроводу військовослужбовців із хронічним гастритом". Ukrainian Journal of Military Medicine 2, № 4 (30 грудня 2021): 121–29. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2021.4(2)-121.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. Проблема лікування хронічного гастриту у військовослужбовців, як одного з найчастіших захворювань шлунково-кишкового тракту, особливо актуальна в призмі доказових даних щодо визначальної ролі H. pylori - інфекції в прогресуванні захворювання і розвитку його ускладнень та у зв'язку з відсутністю фармакоекономічно обґрунтованих схем медикаментозної терапії. H. pylori-асоційований гастрит на сьогодні визначають як інфекційне захворювання незалежно від наявності симптомів і ускладнень та вважають таким, що можна вилікувати саме за рахунок проведення антигелікобактерної терапії. Мета дослідження. Оцінка клінічної та фармакоекономічної ефективності послідовної та потрійної АГБТ при НР-асоційованому хронічному гастриті і потенційної економічної вигоди для Збройних Сил України при застосуванні препаратів вітчизняного виробника. Матеріали і методи. Матеріалами дослідження слугували медичні карти військовослужбовців із хронічним гастритом. Методи дослідження: бібліографічний, клінічний, математико-статистичний, метод „вартість-ефективність», описового моделювання, структурно-логічний. Результати. Авторами проведено аналіз захворюваності на хронічний гастрит серед військовослужбовців за 10-річний статистичний ряд. Проаналізовано результати власних досліджень щодо клінічної ефективності та фармакоекономічної доцільності медикаментозного забезпечення військовослужбовців при Н. pylori - асоційованому хронічному гастриті лікарськими засобами для проведення потрійної та послідовної антигелікобактерної терапії шляхом застосування препаратів вітчизняного виробника. Запропоновано алгоритм організації МЗВ при НР-асоційованому хронічному гастриті з урахуванням фармакоекоекономічного аналізу. Висновки. Клінічний та фармакоекономічний аналіз сучасного МЗВ антигелікобактерними й антисекреторними ЛЗ засвідчив доцільність переходу на послідовну АГБТ у хворих на ХГ із застосуванням вітчизняного езомепразолу. Це обґрунтовується порівняною оптимальною вартістю, вищою (на 15 %) антигелікобактерною активністю, кращою її переносимістю та переважанням корисності витрат на 50 % при застосуванні послідовної АГБТ порівняно з потрійною на основі омепразолу, що дає підстави рекомендувати послідовну схему до широкого застосування при лікуванні НР-асоційованого ХГ. Застосування у військовослужбовців із НР-асоційованим ХГ послідовної антигелікобактерної та антисекреторної терапії на основі езомепразолу, оптимальної з точки зору ФЕА, сприятиме підвищенню ефективності та якості лікування, уникненню невиправданих бюджетних витрат на лікування та економічним вигодам для медичної служби ЗС України у найближчі 5 років у розмірі до 1 789 813 грн.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Штокайло, К. Б., М. І. Шкільна, О. Л. Івахів, І. М. Кліщ, Г. Г. Габор та З. В. Смаглій. "КЛІНІЧНІ ТА ІМУНОЛОГІЧНІ ПРОЯВИ ПОЄДНАНИХ БОРЕЛІОЗІВ У ПРАЦІВНИКІВ ЛІСОВИХ ГОСПОДАРСТВ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ". Medical and Clinical Chemistry, № 3 (14 грудня 2021): 19–25. http://dx.doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2021.i3.12558.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. Вивчення клінічних та імунологічних проявів поєднаних бореліозів залишається актуальною проблемою сучасної інфектології. Мета дослідження – вивчити клінічні та імунологічні прояви поєднаних бореліозів у працівників лісових господарств Тернопільської області. Методи дослідження. Проведено клініко-лабораторне обстеження 106 лісівників Тернопільської області віком від 20 до 65 років; чоловіків було 95,3 %, жінок – 4,7 %. Контрольну групу становили 25 донорів крові, які за віком і статтю відповідали розподілу обстежених хворих, в анамнезі не вказували на присмоктування кліщів. У сироватках крові лісівників визначали наявність специфічних імуноглобулінів (Ig) класів M і G до збудників Лайм-бореліозу (ЛБ), використавши двоетапний метод діагностики (імуноферментний аналіз (ІФА) та імуноблот), застосувавши тест-системи компанії “Euroimmun AG” (Німеччина). Отримані результати інтерпретували відповідно до рекомендацій виробника. Специфічні IgM та IgG до B. miyamotoi (одного зі збудників кліщових поворотних гарячок) визначали у сироватці крові методом імуноблоту в лабораторії “IGeneX Inc.” (Мілпітас, Каліфорнія, США). Концентрацію IgA, IgM, IgG та IgE визначали методом ІФА з використанням наборів “ІФА-Бест”. Рівень ендогенної інтоксикації оцінювали за сорбційною здатністю еритроцитів, яку визначали за методом А. А. Тогайбаєва (1981). Результати й обговорення. Серед лісівників Тернопільської області, за двома методами діагностики (ІФА та імуноблот), виявлено 49,1 % серопозитивних осіб до B. burgdorferi s. l., до B. burgdorferi s. l. і B. miyamotoi одночасно – 25,5 %. У хворих на поєднані бореліози, зумовлені B. burgdorferi s. l. і B. miyamotoi, клінічна картина недуги суттєво відрізнялася від клінічної картини Лайм-бореліозу, спричиненого лише B. burgdorferi s. l.: достовірно частіше відзначали гарячку, біль голови, втому/загальну слабість, міалгії, лімфаденопатію, послаблення концентрації уваги, свербіж шкіри, в тому числі й віддалено від місць присмоктування кліщів (p<0,05). У лісівників, хворих на поєднані бореліози, відмічали суттєво вищі показники сироваткового IgE і сорбційної здатності еритроцитів, ніж в осіб, в яких ЛБ був зумовлений лише B. burgdorferi s. l. Висновок. Доцільно хворих на ЛБ, в яких відзначають тривалу гарячку, виражений свербіж шкіри поза місцями присмоктування кліщів, обстежувати на наявність можливого інфікування ще й B. miyamotoi.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Дубова, О. А., О. А. Згозінська, Л. О. Ковальова та П. В. Ковальов. "СПЛЕНОМЕГАЛІЯ ЯК УСКЛАДНЕННЯ, СПРИЧИНЕНЕ БАБЕЗІОЗОМ У СОБАК". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 2 (27 червня 2019): 126–32. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2019.02.16.

Повний текст джерела

Анотація:

Надзвичайно розповсюдженою кровопротозойною хворобою собак регіону Центрального ПоліссяУкраїни є бабезіоз. Збудники паразитують в еритроцитах хворих тварин, зумовлюючи їхнє руйну-вання. Рештки зруйнованих клітин, вивільнені фактори еритроцитів сприяють реакції з боку лімфо-їдних тканин. Постійна патогенна стрес-стимуляція органів системи мононуклеарних фагоцитівзбудниками захворювання, особливо селезінки, призводить до гіперпластичних змін – спленомегалії.Мета роботи – визначити механізм формування спленомегалії, спричинений бабезіозом та патоген-ний вплив зміненої селезінки, встановити клінічні ознаки, стан організму під час цього ускладнення,обґрунтувати рекомендації щодо лікування хворих тварин. Матеріалом дослідження слугували соба-ки, хворі на спонтанний бабезіоз, з ускладненням хвороби на спленомегалію. Проводили клінічні і ла-бораторні дослідження для встановлення загального стану функціонування організму хворих собак.Виявлено виражену сезонну активність спалахів бабезіозу. Ускладнення перенесеного бабезіозу спле-номегалією відмічено в середньому у 7 % хворих собак. Основну кількість їх зареєстровано наприкін-ці осінньої хвилі спалаху бабезіозу в зимовий період. Спленомегалія є віддаленим наслідком дії збудни-ка та патологічних реакцій, відповідно на його вплив. Клінічно ускладнення проявляється збільшен-ням селезінки в розмірах, периспленітом. Розлади шлунково-кишкового тракту зумовлені компресій-ним впливом селезінки і часто гепатомегалією, що розвивається паралельно до гіперплазії селезінки.Лабораторні дослідження свідчать про завершення запалення і розвиток гіперплазії селезінки, запа-льні процеси, а також дистрофічні зміни у печінці, ниркову недостатність, що сукупно визначаєсимптомокомплекс псевдогепаторенального синдрому. Гіперпластично змінена селезінка загрожуєнаростанням несприятливих явищ позапечінкової портальної гіпертензії, компресійних порушеньорганів черевної порожнини, септичного розплавлення органу. Такий стан визначає необхідністьпроведення спленектомії для збереження здоров’я та життя тварини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

КОЛЯДЕНКО, Катерина, Олександр ФЕДОРЕНКО та Крістіан ДІЛ. "ВПЛИВ СУПЕРОКСИДДИСМУТАЗИ НА СТАН ШКІРИ І НА ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ПРИ МІСЦЕВІЙ ТЕРАПІЇ У ХВОРИХ НА БУЛЬОЗНИЙ ЕПІДЕРМОЛІЗ". Психологічне здоров’я, № 1(6) (23 лютого 2022): 102–11. http://dx.doi.org/10.32689/2663-0672-2021-1-12.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. Постановка проблеми. Бульозний епідермоліз (БЕ) належить до генетично та клінічно гетерогенних захворювань, які характеризуються утворенням на шкірі та слизових оболонках пухирів та ерозій внаслідок навіть дуже незначного механічного тертя або травми. За міжнародною класифікацією, ухваленою в 2008 р., БЕ має чотири форми залежно від рівня ураження епідермісу: простий, межовий, дистрофічний та синдром Кіндлера. Клінічні прояви БЕ вкрай негативно впливають на самооцінку якості життя маленького пацієнта та членів його родини не тільки у фізичному, але й у психологічному аспекті. Формулювання мети статті. Мета – оцінити ефективність місцевого використання ферменту супероксиддисмутази у вигляді крему на стан шкірних покривів та оцінку якості життя пацієнтів, хворих на бульозний епідермоліз. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Актуальним напрямком досліджень є пошук ефективних засобів покращення якості життя хворих на бульозний епідермоліз. Матеріали та методи дослідження. Робота була виконана на кафедрі дерматології та венерології з курсом косметології НМУ ім. О.О. Богомольця та за підтримки центру «Дебра-Україна». З метою об’єктивізації оцінок реального терапевтичного впливу супероксиддисмутази у хворих на бульозний епідермоліз було використано оцінку стану шкірних покривів та автоматизоване тестування якості життя в динаміці до та після застосування препарату. Результати дослідження. Проведено комбіноване дослідження терапевтичного впливу багатотижневого місцевого лікування уражених ділянок шкіри у хворих на БЕ препаратом Sodermix (компанія Life Science Investments). Обговорення результатів дослідження. Лікувальний ефект препарату забезпечується високим вмістом Супероксиддисмутази (СОД), яка знищує вільні радикали, що з’являються при фізіологічному метаболізмі, тим самим сприяючи покращенню стану шкірних покривів і суб’єктивних відчуттів пацієнтів. Висновки та перспективи подальших досліджень. Доведено, що лікування супероксиддисмутазою сприяє покращенню стану шкірних покривів хворих на бульозний епідермоліз, що опосередковує позитивний вплив препарату на якість життя цих пацієнтів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Shevchenko-Bitensky, K. V. "КЛІНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МЕДИКАМЕНТОЗНОГО КОМПЛАЄНСУ ПАЦІЄНТІВ ІЗ ГАЛЮЦИНАТОРНО-ПАРАНОЇДНИМИ РОЗЛАДАМИ ПРИ СУДИННІЙ ДЕМЕНЦІЇ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 4 (30 січня 2020): 154–60. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2019.v.i4.10816.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність проблеми клінічних особливостей медикаментозного комплаєнсу (МК) пацієнтів із судинною деменцією (СД) обумовлена, перш за все, поширеністю даної патології. Проблемі МК пацієнтів з деменцією присвячено достатню кількість досліджень, але в сучасній науці відсутні систематизовані уявлення щодо комплаєнтності хворих, клінічна картина яких включає не лише когнітивні, а й некогнітивні розлади. Особливу проблему складають галюцинаторно-параноїдні розлади (ГПР) при СД. Дослідження в цьому напрямку мають велике медико-соціальне значення. Мета – встановити особливості МК у пацієнтів з ГПР при СД. Матеріал і методи. З метою визначення особливостей МК у пацієнтів з ГПР при СД було обстежено 75 пацієнтів з вказаною патологією. 51 пацієнт з частковим та неповним МК увійшов в основну групу, 24 пацієнти з повним МК склали контрольну групу. Для реалізації мети дослідження був використаний комплекс методів дослідження, що включав клініко-психопатологічний метод, доповнений шкалою МК, шкалою GAF та шкалою BPRS. Результати. Результати досліджень показали, що у 67,9 % пацієнтів з ГПР при СД виявлено порушення МК (у 34,6 % – частковий, у 33,3 % – низький МК). Ознаками такого порушення виявилися чинники ставлення до медикації (відмова/ухилення від прийому призначених ліків і процедур, негативне ставлення до препаратів, що приймаються та низька оцінка їх ефективності), чинники, пов’язані з пацієнтом (відсутність або часткова критика до хвороби і її проявів; високий рівень продуктивної симптоматики у вигляді розпаду розумових процесів, ворожості, підозріливості, галюцинаторно-параноїдної симптоматики та низький рівень соціального функціонування); чинники, пов’язані з близьким оточенням (низький рівень соціальної підтримки); чинники, пов’язані з лікарем (низький рівень терапевтичного альянсу). Висновки. Визначені фактори МК у осіб з ГПР при СД необхідно використовувати для вдосконалення діагностики ГПР у цих хворих та розробки персоніфікованої програми їх психосоціальної реабілітації, що дозволить підвищити ефективність терапії у цього контингенту.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Havryltsiv, S. T., та Y. V. Vovk. "Клініко-рентгенологічна оцінка перебігу репаративного остеогенезу в післякістозних дефектах щелеп, виповнених різними остеопластичними матеріалами". Clinical Dentistry, № 4 (17 лютого 2020): 25–32. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2019.4.10879.

Повний текст джерела

Анотація:

Легкодоступним джерелом остеогенних мезенхімальних клітин може слугувати окістя щелепних кісток. Оскільки при остеопорозі відбувається порушення процесу ремоделювання в цих кістках, значний науковий та практичний інтерес становить вивчення місцевого впливу культивованих клітин окістя на динаміку остеорегенерації у ділянках дефектів щелеп, що утворились після видалення радикулярних кіст великих розмірів. Мета дослідження – дати клініко-рентгенологічну оцінку особливостям перебігу репаративного остеогенезу в післякістозних дефектах щелеп після їх пластики різними остеопластичними матеріалами. Матеріали і методи. У клінічні спостереження було задіяно 85 пацієнтів віком від 20 до 70 років із радикулярними кістами щелеп. Залежно від діагностованого стану мінерального обміну всіх пацієнтів поділили на дві клінічні групи: у першу увійшли 44 пацієнти без вікових порушень мінерального обміну, в другу – 41 хворий (жінки) із віковими порушеннями мінерального обміну. Після видалення радикулярних кіст утворені кісткові дефекти щелеп у пацієнтів першої клінічної групи та першої підгрупи другої клінічної групи (31 пацієнт) виповнювали колаполом КП-2. У другій підгрупі другої клінічної групи у 10 хворих після видалення радикулярних кіст щелеп великих розмірів проводили пластику утворених кісткових дефектів культивованими клітинами періоста, поміщеними на субстрат колапол КП-2. Через 3; 6; 9; 12 місяців після операційних втручань проводили рентгенологічний моніторинг редукції післякістозних дефектів щелеп, відновлення трабекулярної структури та мінералізації кісткового регенерату. Для дослідження мінеральної щільності у кістковій тканині нижніх щелеп використовували метод ультразвукової ехоостеометрії. Результати досліджень та їх обговорення. Процес гоїння кісткових ран у хворих, в яких було видалено радикулярні кісти малих та середніх розмірів, перебігав однотипово в обох клінічних групах. Повне закриття післякістозних дефектів через 9 місяців спостерігалось у 20 хворих першої групи та 16 другої. Цей процес був дещо сповільненим у 3 пацієнтів першої групи та 4 другої. Через 12 місяців рентгенологічно спостерігали відновлення цілості щелепних кісток в усіх хворих. Процес гоїння кісткових ран після видалень радикулярних кіст великих розмірів був повільнішим у хворих обох груп. Виразно це проявилось у хворих із порушенням мінерального обміну. Через 12 місяців після цистектомій рентгенологічно візуалізувалась повна редукція післякістозних дефектів щелеп тільки у 45,5 % хворих першої підгрупи другої клінічної групи. У хворих другої підгрупи другої клінічної групи в аналогічні терміни відбувалось завершення репаративного остеогенезу в ділянках ураження щелеп у 80 % випадків. Висновки. Застосування для остеопластики післякістозних дефектів щелеп різних розмірів колаполу КП-2 у хворих без порушень мінерального обміну забезпечує успішний перебіг репаративного остеогенезу в 80,95 % випадків. У пацієнток із віковими порушеннями мінерального обміну (постменопаузним остеопорозом) використання для остеопластики колаполу КП-2 виявилось ефективним при лікуванні післякістозних дефектах щелеп малих та середніх розмірів. Результати клініко-рентгенологічних досліджень встановили, що найоптимальнішим методом стимуляції репаративного остеогенезу в післякістозних дефектах щелеп великих розмірів у жінок із постменопаузним остеопорозом є застосування комбінованого остеопластичного матеріалу, що складається із культивованих періостальних аутоклітин, поміщених на колаполі КП-2.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Marchenko, N. E., та T. P. Yaremchuk. "ЗАСТОСУВАННЯ ВІТЧИЗНЯНОГО КЕТОКОНАЗОЛУ ДЛЯ ДОПОЛОГОВОЇ ПІДГОТОВКИ ВАГІТНИХ ІЗ ГЕНІТАЛЬНИМ КАНДИДОЗОМ". Актуальні питання педіатрії, акушерства та гінекології, № 2 (5 березня 2020): 50–52. http://dx.doi.org/10.11603/24116-4944.2019.2.10921.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження – поліпшення перинатальних наслідків вагітності та зменшення кількості акушерських ускладнень у вагітних із хворобами піхви на основі застосування вітчизняного кетоконазолу (лівагін-М, Україна) в допологовій підготовці вагітних із генітальним кандидозом та вивчення його впливу на піхвовий мікробіом. Матеріали та методи. Матеріалом дослідження були показники результатів бактеріологічного дослідження піхвового секрету 32 вагітних із генітальним кандидозом та 15 здорових вагітних у 36–38 тижнів вагітності. Методи дослідження: клінічні, біохімічні, УЗД, бактеріологічні та медико-статистичні. Результати дослідження та їх обговорення. У хворих на вагінальний кандидоз вагітних було виявлено високі титри грибів роду Candida – 1×105 КУО/мл у 28,12 % вагітних, 1×106 КУО/мл – у 53,13 % жінок, понад 1×107 КУО/мл – у 18,75 % обстежених при різкому зниженні рівня лактобацил – менше 1×106 КУО/мл у всіх пацієнток. Після 10-денного курсу лікування у 93,75 % вагітних спостерігали клінічне та бактеріологічне одужання. Відмічали достовірне збільшення кількості лактобацил у концентраціях понад 1×106 КУО/мл. Висновки. Вітчизняний кетоконазол лівагін-М є високоефективним засобом лікування генітального кандидозу у вагітних жінок та профілактики внутрішньоутробного інтранатального інфікування плода.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Polishchuk, I. P. "ПРОФІЛАКТИКА ПОСТОВАРІОЕКТОМІЧНИХ УСКЛАДНЕНЬ У ЖІНОК ІЗ МЕТАБОЛІЧНИМ СИНДРОМОМ". Актуальні питання педіатрії, акушерства та гінекології, № 2 (19 листопада 2018): 69–71. http://dx.doi.org/10.11603/24116-4944.2018.2.9180.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження – довести доцільність терапії постоваріоектомічного синдрому в даної категорії хворих сумішшю омега-3 поліненасичених жирних кислот та протодіосцином. Матеріали та методи. Під спостереженням перебували жінки з метаболічним синдромом при проведенні планової гістерооваріоектомії та протягом 3 місяців запропонованої терапії. В дослідженні використовували такі методи: клінічні, біохімічні, гемостазіологічні та статистичні. Результати дослідження та їх обговорення. В результаті дослідження доведено, що в жінок із метаболічним синдромом після гістерооваріектомії основні синдроми гіперкоаагуляції і дисліпідемії, котрі призводять до атерогенних катастроф, достовірно ефективно корегуються призначенням суміші омега-3 поліненасичених жирних кислот та протодіосцином. Висновки. Проведення гістерооваріектомії суттєво підвищує ризик розвитку критичних серцево-судинних ускладнень у жінок із метаболічним синдром. Дані проведеного дослідження свідчать, що препарати з сумішшю омега-3 поліненасичених жирних кислот та протодіосцину слід використовувати з метою попередження менопаузальних ускладнень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Kopcha, V. S., та A. M. Bondarenko. "СУЧАСНА ДІАГНОСТИКА ТА ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА БОТУЛІЗМ". Інфекційні хвороби, № 4 (17 березня 2020): 24–42. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2727.2019.4.10958.

Повний текст джерела

Анотація:

Методичні рекомендації складені з урахуванням сучасних відомостей про клінічні прояви харчового, ранового, ятрогенного, інгаляційного ботулізму та хвороби у немовлят. Клінічна картина харчового, ранового, ятрогенного, інгаляційного та «дитячого» ботулізму подібна й зводиться до білатерального паралічу черепних нервів; диспепсичних проявів; респіраторної дисфункції; відсутності гарячки, сплутаності свідомості, загальмованості, порушення чутливості. Наведено об’єктивні прояви при фізикальному обстеженні, методи лабораторної діагностики. Виділено фактори ризику захворювання. Стандартна лабораторна діагностика ботулізму ґрунтується на виявленні токсину у сироватці, шлунковому секреті, калі та зразках продуктів харчування шляхом постановки біологічної проби на мишах, зрідка – бактеріологічного та електрофізіологічного дослідження, імуноферментного аналізу, полімеразно-ланцюгової реакції. Детально проаналізовано лікування хворих на різні клінічні форми ботулізму. Враховуючи відсутність вітчизняних імунобіологічних препаратів, зібрано відомості про протиботулінічні препарати різних виробників, що дозволяє використати доступні у конкретних умовах зарубіжні препарати. Розглянуто різні способи уникнення тяжких ускладнень після антитоксичної терапії. Обговорено перспективу використання ефективних і безпечних вакцин від ботулізму.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Центіло, В. Г., В. О. Волошин, С. І. Драмарецька, М. М. Солодка та В. В. Афоніна. "ЕСТЕТИЧНА РЕСТАВРАЦІЯ ЗУБІВ З ПРИШИЙКОВИМИ УРАЖЕННЯМИ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 111, № 2 (27 травня 2021): 44–48. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2020-36-2-44-48.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження. Клінічна оцінка прямих віднов-лень зубів з пришийковими каріозними ураженнями, які виконані з різних реставраційних матеріалів за рі-зних підходів до препарування порожнин.Матеріали та методи дослідження. Обстежено 118 осіб віком від 20 до 40 років з пришийковими карі-озними ураженнями бічних зубів. У пацієнтів 1 та 3 груп порожнини препарували за загальноприйнятими вимогами, в осіб 2 групи у дентині приясенної стінки створювали додаткові умови для ретенції. Прямі від-новлення у пацієнтів 1 та 2 груп виконували з нано-фотокомпозита, в осіб 3 групи – з склоіономерного цементу. Стан реставрацій оцінювали за клінічними та естетичними критеріями у строки 12 та 24 міся-ці.Результати дослідження та їх обговорення. За два роки спостереження найбільшу кількість відсутніх реставрацій та випадків вторинного карієсу виявили в осіб 1 групи, естетичні порушення найчастіше зу-стрічались у пацієнтів 3 групи. Додаткові умови для ретенції забезпечили високі клінічні показники пря-мих пришийкових фотокомпозитних відновлень в осіб 2 групи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Крук, Б. Р., та Н. Я. Росолянка. "Неінструментальні методи оцінки рівноваги у осіб із черепно-мозковою травмою". Pain medicine 3, № 2/1 (18 жовтня 2018): 33. http://dx.doi.org/10.31636/pmjua.t1.25739.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність. Черепно-мозкова травма (ЧМТ) являє собою складну як медичну, так і соціально-економічну проблему (J. Ghajar, 2000). Зниження працездатності та інвалідизація хворих є наслідком черепно-мозкової травми і трапляється у 50–100 % випадків, залежно від важкості травми. Для перевірки ефективності фізичної терапії необхідні тести, які дають змогу оцінити здатність виконання повсякденних завдань, а також відобразити вплив неповносправності на загальний стан здоров’я і якості життя пацієнта (Яворская В. А., 2012; Живолупов С. А., 2009). Мета дослідження: проаналізувати використання клінічних тестів для оцінки рівноваги в осіб із черепно-мозковою травмою. Матеріали та методи: теоретичний аналіз і узагальнення даних науково-методичної літератури та інформаційної мережі Інтернет. Результати дослідження та їх обговорення. Для оцінки важкості порушення рухових навичок, ефективності та результатів фізичної терапії необхідні тести, які дають можливість об’єктивно визначити рівень володіння руховими навичками та встановити чинники, які впливатимуть на загальний стан здоров’я і якості життя пацієнта (Wood-Dauphinee S., 1997; Живолупов С. А., 2009). Використання тестів для оцінки рівноваги в процесі фізичної терапії є необхідним для формування цілей реабілітації. Для визначення рівноваги можемо застосовувати клінічні шкали, які виявляють наявність або відсутність порушень, визначають ризики падінь (шкала Берга, функціональне досягнення, тест чотирьох квадратів, проба Ромберга). Перелічені тести мають доведену надійність (Berg K., 1992; Hong S. K., 2015; Dite W., 2007; Blennerhassett J. M., 2008; Duncan P. W., 2017; Whitney S. L., 2007). Є простими і зручними у застосуванні. Висновки. Існує низка тестів, які можуть бути використані як достовірні та ефективні клінічні тести для оцінювання рівноваги й координації рухів у хворих із неврологічними розладами, зокрема для осіб із забоєм головного мозку. Їх доцільно використовувати для оцінки важкості рухових порушень, ризиків падіння та динаміки результатів реабілітації. Перспективи подальших досліджень будуть пов’язані з використанням клінічних тестів для оцінки стану рівноваги та координації рухів у осіб із забоєм головного мозку в лікарняному періоді реабілітації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Бурцева, Д. Д., Т. П. Локес-Крупка, С. О. Кравченко та А. Н. Хоменко. "ТЕРАПЕВТИЧНЕ ЛІКУВАННЯ КОТІВ ЗА СЕЧОКАМ’ЯНОЇ ХВОРОБИ". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 4 (31 грудня 2021): 227–32. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2021.04.30.

Повний текст джерела

Анотація:

У роботі проаналізовано статистичні дані по захворюванню котів на уролітіаз. Дослідження було проведено у період 2020–2021 років. Об’єктами клінічного і лабораторного дослідження послужили 40 свійських котів різних вікових груп, статі та порід, які під час комплексного дослідження мали яскраво виражену клініку уролітіазу. Аналізуючи поширення уролітіазу серед котів, ми враховували стать, вік, породу, тип годівлі, сезонність, вид конкрементів, їх локалізацію в сечовивідних шляхах, рецидивність та причини захворювання. За нашими дослідженнями найчастіше сечокам’яну хворобу реєстрували у некастрованих котів віком від 4 до 6 років, рідше віком до одного року та понад 10 років. При постановці діагнозу на сечокам’яну хворобу ми керувалися результатами клінічного, лабораторного та інструментальних досліджень. З клінічних показників враховували загальний стан, поведінку, температуру тіла, пульс, частоту дихання, стан слизових оболонок, результати пальпації нирок і сечового міхура, приймалися до відома помічені власниками симптоми. Важливе значення мали відомості про початкові прояви захворювання, тривалість і розлади сечовиділення. За допомогою збору анамнеза, ми отримали відомості про умови утримання, структуру раціону і якість кормів. Основними діагностичними критеріями були клінічні прояви – дизурія, кольки, слабкість, вимушена поза; лабораторні показники сечі – протеїнурія, гемоглобінурія, надмірна кількість в осаді оксалатів, еритроцитів та лейкоцитів, а також епітелію сечового міхура. Ультрасонографічно виявляли уроліт підвищеної ехогенності та пісок у сечовому міхурі. Лікування сечокам’яної хвороби у свійських котів включає складний комплекс лікувальних і профілактичних процедур. Консервативне лікування, у залежності від стадії і симптомів захворювання, займає тривалий час, його проводять до оперативного втручання і в післяопераційний період. Нами складена схема лікування свійських котів за сечокам’яної хвороби. Вона включала: Катазал, НоШпа, Дексафорт, Мелоксикам, Етамзілат та Синулокс. На її ефективність вказує покращення клінічного стану тварин та нормалізація показників сечі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Ковач, I. В., та Н. В. Гутарова. "РЕЗУЛЬТАТИ КЛІНІЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ ПАЦІЄНТІВ ІЗ ЗАПАЛЬНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ТКАНИН ПАРОДОНТУ НА ТЛІ ОРТОДОНТИЧНОГО ЛІКУВАННЯ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 110, № 1 (27 травня 2021): 41–45. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2020-35-1-41-45.

Повний текст джерела

Анотація:

Одним із розповсюджених методів лікування анома-лій зубощелепної системи є використання різномані-тних ортодонтичних конструкцій, які можуть бути як знімними, так і незнімними.Мета нашого дослідження. Вивчення та оцінка стану тканин пародонту у пацієнтів під час орто-донтичного лікування.Матеріал та методи дослідження. Для вирішення поставленої мети нами було проведено комплексне обстеження пацієнтів віком 18-25 років, які проходи-ли ортодонтичне лікування з використанням незнім-ної апаратури.Серед них – 65 жінок, що складало 57,5 % та 48 чоло-віків і це відповідало 42,5 %. Всі обстежені пацієнти були розділені на 2 групи в залежності від тривалості ортодонтичного лікування. В кожній групі у пацієн-тів проводили клінічний огляд із збором анамнезу за-хворювання, вивчали стан тканин пародонту за інде-ксною оцінкою.Результати досліджень та їх обговорення. Звертає на себе увагу, що у переважної більшості хворих із причинною кровоточивістю (майже 80%) симптом з'являвся тільки під час чищення зубів, у 5% кровото-чивість була лише при прийомі твердої їжі, а у 10 хворих кровоточивість відзначалася, як при чищенні зубів, так і при прийомі твердої їжіДані зіставлення стоматологічної захворюваності пацієнтів обстежених груп показали, що найбільш поширеними патологіями під час ортодонтичного лі-кування є карієс зубів та його ускладнення та хроніч-ний катаральний гінгівітВисновки. Проведені клінічні дослідження та аналіз стану тканин пародонту показали високий рівень поширеності їх ураження серед пацієнтів, які перебу-вають на ортодонтичному лікуванні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Pyasetska, L. V., та M. A. Luchynskiy. "ОЦІНКА КЛІНІЧНОГО СТАНУ ТКАНИН ПАРОДОНТА В ОСІБ ІЗ ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНИМИ РЕАКЦІЯМИ ДЕЗАДАПТАЦІЇ У НАЙБЛИЖЧІ ТЕРМІНИ ЛІКУВАННЯ". Вісник наукових досліджень, № 3 (12 жовтня 2018): 102–5. http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2018.3.9333.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлено результати оцінки клінічного стану тканин пародонта за даними папілярно-маргінально-альвеолярного індексу в осіб із різними клінічними варіантами реакцій психофізіологічної дезадаптації після застосування лікувально-профілактичних комплексів, які розробили та впровадили автори даної роботи, у найближчі терміни спостереження. Мета дослідження – оцінити клінічний стан тканин пародонта в осіб молодого віку з різним психофізіологічним станом у найближчі терміни лікування (3–6 місяців) за даними папілярно-маргінально-альвеолярного індексу. Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 48 пацієнтів із запальними захворюваннями тканин пародонта та 52 осіб із запально-дистрофічними захворюваннями тканин пародонта з різним психофізіологічним станом організму. Для оцінки ефективності запропонованих лікувально-профілактичних комплексів було сформовано дві основні лікувальні підгрупи. Результати досліджень та їх обговорення. У середньому через 6 місяців після лікування значення папілярно-маргінально-альвеолярного індексу зменшувалось стосовно значень до лікування в першій основній лікувальній підгрупі у 2,0 рази та в другій основній лікувальній підгрупі – у 1,5 раза (р<0,01). В осіб із захворюваннями тканин пародонта з контрольних лікувальних підгруп через 6 місяців спостережень у результаті застосування традиційних лікувальних заходів значення папілярно-маргінально-альвеолярного індексу збільшувалось при усіх типах психофізіологічних реакцій дезадаптації і дорівнювало даним до лікування (р>0,05). Висновки. Проведені клінічні дослідження переконливо доводять ефективність лікувально-профілактичних комплексів при лікуванні захворювань тканин пародонта у пацієнтів основних лікувальних підгруп, які ми запропонували, що підтверджено зниженням інтенсивності запальних процесів у тканинах пародонта за даними папілярно-маргінально-альвеолярного індексу в найближчі терміни спостережень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Tymruk-Skoropad, Kateryna, Svitlana Stupnytska та Iuliia Pavlova. "Місце фізичної терапії в системі легеневої реабілітації при хронічному обструктивному захворюванні легень (аналіз клінічних настанов)". Physical education, sports and health culture in modern society, № 2(42) (26 липня 2018): 126–34. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2018-02-126-134.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність. На сьогодні легенева реабілітація – це втручання, яке рекомендоване всім пацієнтам із хронічними обструктивними захворюваннями легенів, незалежно від важкості перебігу захворювання, а засоби фізичної терапії є невід’ємною складовою частиною ефективних програм легеневої реабілітації. Поряд із великою кількістю досліджень про вплив програм ЛР загалом та окремих її компонентів на фізичний, функціональний та психоемоційний стан пацієнтів, детальних клінічних настанов із легеневої реабілітації при хронічних обструктивних захворюваннях легенів є обмежена кількість. Мета дослідження – проаналізувати клінічні настанови щодо менеджменту й легеневої реабілітації та оцінити місце фізичної терапії в системі легеневої реабілітації при хронічних обструктивних захворюваннях легенів. Проаналізовано клінічні настанови, відібрані на основі пошуку, здійсненого в базах даних PubMed (за останні п’ять років), PEDro, Cochrane в січні 2018 р., які стосуються клінічних настанов щодо лікування, менеджменту, легеневої реабілітації та фізичної терапії пацієнтів із хронічними обструктивними захворюваннями легенів. Установлено, що фізична терапія є невід’ємною складовою частиною програм легеневої реабілітації пацієнтів із хронічними обструктивними захворюваннями легенів. Головними засобами фізичної терапії, які рекомендовані клінічними настановами для пацієнтів із хронічними обструктивними захворюваннями легенів, є фізичне тренування, дихальні вправи, тренування дихальних м’язів, фізична терапія грудної клітки, електростимуляція периферичних м’язів. Найбільш повно описано методики застосування фізичного тренування в пацієнтів із хронічними обструктивними захворюваннями легенів. Відсутні або недостатні рекомендації щодо особливостей фізичної терапії при загостренні та в умовах стаціонарного лікування; недостатньо інформації стосовно місця й особливостей застосування дихальних вправ і фізичної терапії грудної клітки в пацієнтів із хронічними обструктивними захворюваннями легенів на різних етапах лікування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Венгер, О. П., та І. Г. Герасим’юк. "ОСОБЛИВОСТІ ВИНИКНЕННЯ ТА ПЕРЕБІГУ РЕКУРЕНТНОГО ДЕПРЕСИВНОГО РОЗЛАДУ: СУЧАСНИЙ СТАН ПИТАННЯ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 2 (28 липня 2021): 7–13. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2021.v.i2.12196.

Повний текст джерела

Анотація:

Сьогодні рекурентний депресивний розлад розглядається як складний біологічний феномен, що включає дисрегуляцію нейро-ендокринно-імунологічних процесів, з явною спадковою схильністю, де генетичні фактори відіграють значну роль у формуванні, розвитку і клінічних проявах депресивних станів. Мета – дослідити сучасні погляди на виникнення та клінічні прояви рекурентного депресивного розладу. Матеріал і методи. Були використані бази даних PubMed, MedLine, EMBASE, CINAHL, PsycINFO, пошук включав публікації до 2019 року. Дослідження були включені за умови, що вони задовольняли всім наступним критеріям: дослідження за останні п’ять років, метою яких стало виокремлення факторів ризику розвитку депресивного розладу, чинників, що можуть ускладнити перебіг РДР та методів діагностики. Результати. Отримані результати останніх досліджень дозволяють краще зрозуміти генетичну та нейрофізіологічну архітектуру даного захворювання, а також відкривають шлях для подальших досліджень біологічних механізмів виникнення і розвитку депресії, здатних стати терапевтичними мішенями для потенційно принципово нових антидепресантів. Значимість раннього розвитку нервової системи як фактора ризику для психічних розладів стає все більш очевидною. Незважаючи на докази, що вказують на зв'язок між перинатальною депресією і збільшенням рівня розвитку психопатології у нащадків, є безліч факторів, які можуть пом'якшити або, навпаки, погіршити наслідки депресії у матері. Ці фактори впливають на плід від початку вагітності до раннього життя дитини, з широким діапазоном наслідків. Деякі з найбільш вивчених – такі як генетика, жорстоке поводження з матерями і використання антидепресантів під час вагітності, а також інші, менш вивчені фактори, – такі як роль батька, звички харчування і вплив тривалості і вираження психічних проблем батьків на дитину. Висновки. Незважаючи на наявність обнадійливих результатів досліджень, включаючи генетичні та епігенетичні, дослідження експресії генів, поєднання біомаркерів у крові, нейрокогнітивні і нейровізуалізаційні дослідження, даний напрям потребує подальшого вивчення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Сапіга, Віта, Оксана Хухліна, Віталій Смандич та Ольга Мандрик. "ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЛІКУВАННЯ ІНФЕКЦІЙНОГО ЕНДОКАРДИТУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ". Young Scientist, № 12 (88) (30 грудня 2020): 259–63. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2020-12-88-52.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджено теоретичні основи патомеханізмів розвитку інфекційного ендокардиту, особливості перебігу захворювання на сучасному етапі. У дос-лідженні виведено основні групи ризику захворюваності на інфекційний ендо-кардит, вивчено основні преморбідні стани, що призводять до розвитку захворювання. Узагальнено та систематизовано новітні знання з питань діагностики захворювання, особливу увагу приділено мікробіологічній діагностиці з акцентуванням уваги на випадки негативних результатів посівів, також ультразвуковій діагностиці, а саме застосуванню стандартної ехокардіографії та її варіантів – трансторакальної та черезстравохідної. Також приділено немалу частку дослідження лікуванню патології. Проаналізовано основні клінічні настанови з питань антибіотикотерапії інфекційного ендокардиту, застосування комбінованих схем та особливості використання певних препаратів, в залежності від збудника. Кінцевим результатом дослідження стало виведення основних позицій алгоритму діагностики та лікування інфекційного ендокардиту.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Khlyebas, S. V., та V. Ye Novoshitsky. "Поширеність клінічних форм хронічного періодонтиту в стоматологічних пацієнтів Залежно від віку". Clinical Dentistry, № 3 (8 листопада 2019): 18–24. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2019.3.10573.

Повний текст джерела

Анотація:

Резюме. Серед стоматологічних захворювань інфекційно-запальні процеси в пульпі та в періапікальних тканинах, що виникають унаслідок ускладнення карієсу, займають третє місце серед населення України та є основною причиною ранньої втрати зубів. Мета дослідження – вивчити поширеність клінічних форм хронічного періодонтиту в стоматологічних пацієнтів залежно від віку. Матеріали і методи. У дослідження включили 542 стоматологічних пацієнтів, середній вік яких складав (35,30±8,31) року (М±SD). Серед обстежуваних осіб було 255 чоловіків та 287 жінок, яких поділили на дві групи залежно від віку. Діагноз клінічних форм хронічного періодонтиту встановлювали на основі клінічного та рентгенологічного обстежень. Результати досліджень та їх обговорення. Результати проведеного обстеження показали, що 185 пацієнтів (34,13 %) зі 542 обстежених мають різні клінічні форми хронічного періодонтиту. Серед його клінічних форм гранулематозний періодонтит був найчастіше – в 63,64 % випадків, а найрідше – хронічний фіброзний періодонтит – у 16,97 % випадків. У пацієнтів молодого віку різні форми хронічного періодонтиту були у 34,54 %, при чому найчастіше простежувався гранулематозний періодонтит (23,25 %), найрідше – фіброзний періодонтит (4,97 %). Серед стоматологічних пацієнтів середнього віку в 32,32 % були різні форми хронічного періодонтиту, найчастіше гранулематозний періодонтит (22,22 %), а найрідше – гранулюючий періодонтит (4,04 %). Висновки. Результати проведеного аналізу поширеності клінічних форм хронічного періодонтиту залежно від віку продемонстрували, що у пацієнтів молодого віку частота хронічного періодонтиту становила 34,54 % та була вищою, ніж у пацієнтів середнього віку (32,32 %), але не достовірно (p=0,726). Найчастіше серед клінічних форм хронічного періодонтиту був хронічний гранулематозний періодонтит як у пацієнтів молодого віку, так і в осіб середнього віку. Не було виявлено достовірної різниці (p>0,05) між усіма формами хронічного періодонтиту залежно від віку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Титух, Ярослав. "Моніторинг різних форм маститу у господарствах Сумської області". Bulletin of Sumy National Agrarian University. The series: Veterinary Medicine, № 1 (52) (31 березня 2021): 45–50. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.vet.2021.1.7.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті викладені результати моніторингу маститу корів у Сумській області. Мастит, спричинений інфекційними збудниками, досі вважається згубним для молочних тварин, впливає на їх добробут, а також несе величезні економічні збитки молочній галузі через зниження продуктивності та збільшення вибракування. Дослідження проводили на молочних фермах Сумської області. Процедури поводження з тваринами в рамках дослідження були затверджені Комітетом з етики Сумського національного аграрного університету. Тварин утримують у вільних стійлах. Доїння відбувається тричі на день. Досліди проводили на коровах у 1-5 лактації, що належали до стада голштинської породи великої рогатої худоби. В результаті проведення досліджень було встановлено, що субклінічні форми маститу у молочних господарства виявляються набагато частіше, ніж клінічні. Захворювання корів на субклінічний мастит контролювали за кількістю соматичних клітин (КСК) у молоці. Найчастіше корови уражуються на субклінічний мастит (СМ) у перші місяці після отелення через виникнення фізіологічного стресу у тварини. Захворювання поступово зменшуються під кінець періоду лактації і знову виникає рецидив в період запуску. Однак у здорових корів кількість соматичних клітин в молоці може коливатись протягом всього періоду лактації в межах фізіологічної норми. У хворих тварин КСК різко збільшується і може переходити мастит з субклінічної форми у клінічну через ненадання своєчасного лікування. При проведенні моніторингу маститу різної форми у корів в господарствах Сумської області встановлено, що субклінічна форма маститу діагностувалась частіше ніж клінічна у Сумському районі на 33,4 %; у Лебединському – на 17,8 %; у Конотопському – на 45,4 %; у Шосткінському – на 42,8 %; у Роменському – на 34,3 %; у Охтирському – на 21,9 %. Встановлено, що пік розвитку субклінічного маститу приходиться на 7-10 добу запалення і повертається до початкових значень за два тижні. За результатами визначення основного складу мікрофлори у молоці корів встановлено, що основними збудниками субклінічного маститу є S. agalactiae (20 %), S aureus (17 %), S. epidermidis (15 %), E. fecalis (12 %), E. coli (10 %), Mycoplasma spp. (8 %), гриби Candida (7 %) та асоційована мікрофлора (11 %).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Orynchak, L. B. "Вплив віку менархе та сімейного стану у хворих на розсіяний склероз жінок на клінічні характеристики цього захворювання". INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL, № 3.73 (6 липня 2015): 151–56. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0713.3.73.2015.78330.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті наведено результати дослідження 207 жінок, хворих на розсіяний склероз (РС), жителів м. Івано-Франківська та Івано-Франківської області. Детально розглянуто середній вік початку розсіяного склерозу, типи перебігу та прогресування захворювання за EDSS залежно від віку початку менархе. Також розглянуто вплив менопаузи на перебіг РС серед обстеженої групи жінок. Досліджено вплив соціального статусу на клінічні характеристики цього захворювання. Проведено порівняльний аналіз типів перебігу та ступеня прогресування розсіяного склерозу за EDSS залежно від сімейного стану хворих.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Desyaterik, V. I., S. P. Mikhno, O. V. Zalozny та A. M. Litvin. "Хірургічні проблеми вторинного і третинного гіперпаратиреозу в діалізних пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 1 (16 січня 2020): 62–64. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2020.1.10740.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи: визначення поширенності гіперпаратиреозу у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю (ХНН), які проходили лікування з використанням діалізних технологій та аналіз результатів його хірургічного лікування. Матеріали і методи. Дослідження проведено на основі вивчення медичної документаціїї 89 пацієнтів, які лікувалися у відділенні нефрології міської клінічної лікарні № 2 міста Кривого Рогу за 2014–2018 рр. Всі пацієнти проходили лікування ХНН із застосуванням діалізних методів. Серед пацієнтів першої групи 66 (74,2%) хворих були на гемодіалізі (ГД), другої – 23 (25,8 %) на перитоніальному діалізі (ПД). За статтю в обох групах переважали чоловіки: відповідно 49 (55,1 %) та 40 (44,9 %) – жінки. Середній вік пацієнтів першої групи з ГД складав (35±6,4) року, другої з ПД – 43±12,4. Середній термін діалізу у першій групі складав (9,6±2,3) року, у другій – 5,4±3,7. Результати досліджень та їх обговорення. Серед основних критеріїв до хірургічного лікування гіперпаратиреозу у діалізних пацієнтів визначено клінічні, лабораторні та інструментальні показники.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Мехно, Н. Я., та О. З. Яремчук. "Антифосфоліпідний синдром та ураження легень". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 4 (23 лютого 2022): 125–34. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.4.12552.

Повний текст джерела

Анотація:

Резюме. Антифосфоліпідний синдром характеризується венозним та артеріальним тромбозом і тяжкими ускладненнями, що призводять до частих летальних наслідків. Продукція антифосфоліпідних антитіл (антикардіоліпінові антитіла, антитіла до β2-глікопротеїну I та вовчакові антитіла) сприяє ушкодженню, головним чином, ендотелію судинної стінки, що запускає механізм гіперкоагуляції та тромбоутворення під впливом зовнішніх чинників. Антифосфоліпідні антитіла можуть сприяти розвитку дисфункції органів через механізми імунної відповіді та системи гемостазу, пов’язані між собою. Їх вплив на легеневу систему, який недостатньо вивчено, є важливим для вчасної діагностики антифосфоліпідного синдрому. Мета дослідження – проаналізувати та систематизувати літературні джерела, щоб оцінити частоту та причини виникнення антифосфоліпідного синдрому, його патогенез та механізми ураження легень на фоні даного захворювання. Матеріали і методи. Опрацьовано матеріали з інформаційних «Internet»-ресурсів, публікації закордонних та українських фахових видань, медичної бази даних MEDSCAPE/PubMed за останнє десятиріччя. Результати. Клінічні дослідження пацієнтів з антифосфоліпідним синдромом із легеневими ускладненнями показали неоднозначність у підходах верифікації та лікування. Точна причина виникнення даного синдрому остаточно нез’ясована. Головними наслідками його є активація системи гіперкоагуляції та тромбоутворення, що зумовлює ішемію тканин чи викликає, навіть, поліорганну недостатність. Це провокується утворенням трьох типів антифосфоліпідних автоантитіл. Проте антифосфоліпідні антитіла не завжди виявляють у хворих з антифосфоліпідним синдромом, які мають клінічні прояви. Тоді діагностують серонегативний антифосфоліпідний синдром. Клінічний спектр проявів, пов'язаних із наявністю антифосфоліпідних антитіл, поступово розширюється, включаючи опис декількох легеневих проявів. Сюди належать тромбоемболія легеневої артерії, легенева гіпертензія, гострий респіраторний дистрес-синдром, фіброзуючий альвеоліт. Однією з інфекційних хвороб, при якій утворюються антифосфоліпідні антитіла, є SARS-CoV-2, особливо за тяжкого перебігу. Ведення хворих з ускладненнями після перенесеного COVID‑19 є актуальним питанням сьогодення. Висновки. Недостатнє вивчення механізмів ураження легень при антифосфоліпідному синдромі є поштовхом для нових досліджень у даній галузі медицини. Розкриття патогенетичних механізмів утворення автоімунних антитіл і їх роль у прогресуванні цієї патології є обов’язковими для постановки чіткого діагнозу. Більшість легеневих ускладнень має тяжкий перебіг, який часто призводить до втрати пацієнта.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Сірчак, Є. С., В. Є. Барані, В. Ю. Коваль та З. Й. Фабрі. "Клінічні особливості ураження підшлункової залози у хворих на цукровий діабет та хронічний панкреатит". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Медицина 60, № 2 (31 грудня 2019): 63–67. http://dx.doi.org/10.24144/2415-8127.2019.60.63-67.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. Цукровий діабет (ЦД) – найнебезпечніший виклик людству в XXI столітті. Патології підшлункової залози, у тому числі хронічний панкреатит (ХП), за темпами розповсюдження, відсотком хворих, котрі тимчасово, а то й постійно втратили працездатність, без перебільшення також можна віднести до вагомих медико-соціальних проблем сучасності. Мета дослідження: визначити клінічні особливості ураження підшлункової залози при хронічному панкреатиті у хворих на цукровий діабет 1 та 2 типів. Матеріали та методи. Обстежено 84 хворих на ЦД та ХП. Хворих розподілено на 2 групи: в І групу увійшло 40 хворих на ЦД 1 типу, а ІІ груп склали 44 пацієнти на ЦД 2 типу. Усім обстеженим пацієнтам проведено загальноклінічні, антропометричні, інструментальні та лабораторні методи дослідження. Результати досліджень та їх обговорення. У всіх хворих на ЦД клінічно спостерігаються зміни з боку органів травлення. У пацієнтів І групи переважали прояви кишкової диспепсії, а у хворих ІІ групи – скарги, характерні для біліарної диспепсії. У 57,5 % хворих І та у 63,6 % хворих ІІ групи визначали больовий синдром. У групі хворих з ЦД 1 типу переважали пацієнти з нормальною вагою тіла та дефіцитом маси тіла (45,0 % та 35,0 % обстежених відповідно – р<0,01), тоді як серед пацієнтів з ЦД 2 типу – особи з ожирінням І ст. та надмірною вагою тіла (38,6 % (р<0,01) та 31,5 % (р<0,05) обстежених відповідно). Висновки. 1. Клінічні ураження ПЗ у хворих на ЦД 1 типу та ХП проявляється ознаками кишкової диспепсії (проноси, поліфекалія, метеоризм) та вираженими спастичними болями періодичного характеру. 2. У хворих на ЦД 2 типу та ХП ураження підшлункової залози у переважної більшості випадків проявляється диспептичними розладами (нудота, блювання, гіркота у роті) на фоні постійного, ниючого болю у верхніх відділах черева. 3. При оцінці вгодованості в групі хворих на ЦД 1 типу та ХП переважають пацієнти з нормальною вагою та дефіцитом маси тіла, тоді як серед хворих з ЦД 2 типу та ХП – особи з ожирінням І ст. та надмірною вагою тіла. Ключові слова: цукровий діабет, хронічний панкреатит, підшлункова залоза.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Podpriatov, S. S., S. E. Podpryatov, S. G. Gichka, A. V. Makarov, G. S. Marinsky, V. A. Tkachenko, O. V. Chernets, D. V. Tarnavsky та K. G. Lopatkina. "ДОСЛІДЖЕННЯ ВИМОГ ДО ІНСТРУМЕНТА ДЛЯ ОТРИМАННЯ ЕЛЕКТРОЗВАРНОГО З’ЄДНАННЯ СТІНОК КИШЕЧНИКА В ЕКСПЕРИМЕНТІ". Вісник наукових досліджень, № 3 (12 жовтня 2018): 106–9. http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2018.3.9243.

Повний текст джерела

Анотація:

Створення електрозварного міжкишкового анастомозу є очікуваною новою технологією. Упровадження результатів досліджень у спеціалізованому інструменті вимагає попереднього вивчення змін у місці електрозварювання. Мета досліджень – на основі стендових досліджень із прототипом спеціалізованого інструмента установити вимоги до інструментів для створення електрозварного з’єднання в міжкишковому анастомозі для клінічних випробувань. Матеріали і методи. В умовах гострого експерименту на свині та лабораторних досліджень на органокомплексах виконали 98 серій досліджень із лінійними та циркулярними електродами. Джерелом електрозварювальних імпульсів були адаптовані клінічні апарати ЕК-300М1 та ЕКВЗ-300 “Патонмед”. Тиск втрати герметичності порівнювали з тиском, який визначали ми раніше, для скобкового анастомозу – (24,2±3,2) мм рт. ст. Результати досліджень та їх обговорення. Моделювали розташування кишки в циркулярному анастомозі та стискали електродами в діапазоні від 2,0 до 3,0 Н/мм2. Застосовували напругу до 140 В, струм – до 5 А. У 32,4 % спостережень виявлено ділянки від 1/3 до 1/4 довжини кола, із менш щільним з’єднанням, або розрізали струмом. Середня міцність анастомозу в дослідженні склала (36,2±12,3) мм рт. ст., діапазон міцності нещільних ділянок – 12–34 мм рт. ст. При тиску 3,0 Н/мм2 розподіл ефектів електрозварного струму в тканинах був рівномірним. Висновки. Розміри електродів, величина та межі стиснення тканини, функціональний стан стінки кишки, відведення пари та фіксація від розмикання є чинниками стабільної щільності тканини між електродами, перебігу електрозварного струму та досягнення характеристик електрозварного міжкишкового з’єднання, прийнятних для клінічного впровадження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Dolzhykova, O. V., та L. M. Maloshtan. "ВПЛИВ СУПОЗИТОРІЇВ «МЕЛАНІЗОЛ» НА КЛІНІЧНІ ПОКАЗНИКИ КРОВІ НА ТЛІ НЕСПЕЦИФІЧНОГО ВАГІНІТУ У ЩУРІВ". Фармацевтичний часопис, № 3 (9 вересня 2019): 67–73. http://dx.doi.org/10.11603/2312-0967.2019.3.10404.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи. Дослідження впливу нових вагінальних супозиторіїв «Меланізол» на клінічні показники крові на тлі неспецифічного вагініту у щурів. Матеріали і методи. Неспецифічний вагініт моделювали шляхом одноразової внутрішньопіхвової аплікації іританту (суміш скипидару та диметилсульфоксиду) нелінійним щурам-самицям. У якості контролю лікування вагініту використовували показники: температуру у піхві, ШОЕ, кількість лейкоцитів та лейкоцитарну формулу крові. Препаратом порівняння слугували супозиторії «Гравагін» вітчизняного виробництва, рекомендовані для лікування неспецифічних вагінітів. Результати й обговорення. В результаті проведеного дослідження встановлено, що супозиторії «Меланізол», які містять метронідазол і олію чайного дерева, протягом лікування неспецифічного вагініту достовірно знижують температуру у піхві, кількість лейкоцитів і ШОЕ у крові щурів-самок та відновлюють показники лейкоцитарної формули по відношенню до тварин групи контрольної патології та до першої доби дослідження протягом усього експерименту. Це свідчить про лікувальний вплив досліджуваних супозиторіїв «Меланізол» в умовах експериментального неспецифічного вагініту, а саме про зменшення проявів запалення. Встановлено, що за ефективністю зменшувати клінічні прояви вагініту, досліджувані супозиторії «Меланізол» достовірно перевершують препарат порівняння «Гравагін». Висновки. Отримані в результаті експерименту дані дозволяють рекомендувати супозиторії «Меланізол» для подальшого вивчення в якості лікарського засобу з протизапальним ефектом для лікування неспецифічних вагінітів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Черногорський, Д. М., Ю. В. Чепурний та А. В. Копчак. "ВИВЧЕННЯ БІОМЕХАНІЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ЕНДОПРОТЕЗІВ ТА ПАЦІЄНТОСПЕЦИФІЧНИХ ІМПЛАНТАТІВ ДЛЯ ЗАМІЩЕННЯ СУБТОТАЛЬНИХ ДЕФЕКТІВ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ МЕТОДОМ СКІНЧЕННИХ ЕЛЕМЕНТІВ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 112, № 3 (27 травня 2021): 50–59. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2020-37-3-50-59.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. Заміщення великих дефектів нижньої щелепи залишається актуальною проблемою щелепно-лицевої хірургії, що має важливе медико-соціальне та еконо-мічне значення.Мета дослідження. Вивчити напружено-деформований стан різних типів пацієнто-специфічних титанових імплантатів при заміщенні субтотальних дефектів нижньої щелепи за допомо-гою методу скінченим елементів, оцінити їх жорст-кість та міцність в умовах жувального наванта-ження.Матеріали і методи. Проведене дослідження перед-бачало створення і розрахунок 3 імітаційних комп’ютерних моделей нижньої щелепи із відтворе-ним субтотальним дефектом, який заміщували паці-єнто-специфічними імплантатами/ендопротезами трьох різних типів, моделювання яких проводили від-повідно до протоколів і рекомендацій.Висновки. Таким чином, всі досліджені конструкції пацієнто-специфічних імплантатів забезпечують не-обхідну жорсткість і міцність в умовах пережову-вання м’якої їжі.Для підтвердження отриманих даних водночас необ-хідні подальші порівняльно-механічні та клінічні дос-лідження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Гребеник, М. В., Д. В. Жегестовська, З. М. Небесна та С. Б. Крамар. "РЕЗУЛЬТАТИ ГІСТОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ ТРОМБІВ, ОТРИМАНИХ ПІД ЧАС ПЕРКУТАННОГО КОРОНАРНОГО ВТРУЧАННЯ: МОРФОЛОГІЧНІ ТА КЛІНІЧНІ ПАРАЛЕЛІ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (29 квітня 2021): 53–59. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2021.v.i1.11921.

Повний текст джерела

Анотація:

В основі патогенезу гострого коронарного синдрому лежить дестабілізація атеросклеротичної бляшки із подальшим тромбозом коронарної артерії. Із введенням у клінічну практику перкутанних коронарних втручань з’явилася можливість не лише швидко та ефективно відновлювати прохідність інфаркт-залежної судини, а й прижиттєво досліджувати структуру коронарних тромбів. Ця інформація є цінною як для поглиблення розуміння патогенезу гострих коронарних подій, так і для прогнозу їх подальшого перебігу. Мета – зіставити клінічні дані та гістологічну структуру тромбів у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда (ГІМ). Матеріал і методи. У дослідженні взяли участь 109 пацієнтів із діагнозом ГІМ. Придатний для гістологічного дослідження матеріал було отримано в 12 випадках. Відповідно до цього проводили аналіз зразків із визначенням гістологічного віку аспірованих тромбів, а також зіставлення їх морфологічних характеристик та клінічних даних пацієнтів. Результати. У більшості випадків аспіровані тромби за макроскопічними показниками були віднесені до групи «червоних» – n=10 (83,3 %). «Білі» тромби траплялися рідше – у 2 (16,7 %) випадках, і були отримані лише у разі тривалості больового синдрому менше 2 годин. За даними світлової мікроскопії у 3 (25,0 %) випадках тромби класифікувалися, як «свіжі», всі вони були отримані в перші 6 годин з моменту розвитку больового синдрому. «Літичні» тромби виявлено у 7 (58,3 %) пацієнтів і у 2 (16,7 %) зразках відмічалися ознаки, характерні для «організованих» тромбів. При оцінці віддаленого прогнозу лише в одному випадку був епізод повторної госпіталізації з приводу повторного інфаркту міокарда у пацієнта із «червоним» тромбом, що за результатами світлової мікроскопії був віднесений до групи «літичних», тобто віком від 1 до 5 днів, незважаючи на тривалість періоду «сипмтом-балон» близько 3 годин. Висновки. Нами було виявлено невідповідність гістологічного та клінічного віку коронарних тромбів. Також вдалося попередньо підтвердити існування зв’язку між структурою аспірованих тромбів та потенційним прогнозом перебігу гострого інфаркту міокарда, в тому числі й розвитку ускладнень у далекій перспективі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Попович, І. Ю. "КЛІНІЧНА ОЦІНКА ПРЯМОЇ РЕСТАВРАЦІЇ З ВИКОРИСТАННЯМ ВНУТРІШНЬОКАНАЛЬНИХ ШТИФТІВ У НАЙБЛИЖЧІ ТА ВІДДАЛЕНІ ТЕРМІНИ СПОСТЕРЕЖЕННЯ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 118, № 1 (29 березня 2022): 24–28. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2022-43-1.4.

Повний текст джерела

Анотація:

Нині зруйновану коронкову частину зуба можна відновити прямим, непрямим чи комбінованим методом. Кожен із цих методів має свої переваги та недоліки. Пряма реставрація надає можливість виконати заміщення дефекту коронкової частини зуба в одне відвідування одразу після обтурації кореневих каналів та запобігти розвитку ускладнень у найближчі та віддалені терміни спостереження. Мета дослідження – порівняння клінічної ефективності прямої реставрації девітальних різців із використанням внутрішньоканальних штифтів у найближчі та віддалені терміни спостережень. Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети була проведена реставрація девітальних різців із використанням трьох видів внутрішньоканальних штифтів. Залежно від виду конструкції були сформовані три клінічні групи. Кожна група складалась із 20 пацієнтів. Пацієнтам першої групи коронкову частину зуба відновлювали за допомогою металевих анкерних штифтів “Vitaplant” (Україна), зафіксованих на склоіономірний цемент, модифікований композитом “FUJI plus” (Японія, GS), та фотополімерного матеріалу “Esthet X” (Великобританія, Dentsply Sirona). Пряму реставрацію коронкової частини у другій групі проводили за допомогою фотополімерного матеріалу «Еста-3» (Україна, «Еста») та склопластикових «ПАСС» штифтів (Україна, «Еста»), зафіксованих на композитний цемент подвійного твердіння «ЦАПО» (Україна, «Еста»). Третю групу становили пацієнти, у яких коронкові частини різців були відновлені за допомогою скловолоконних штифтів фірми “J-dental” (Сполучені Штати Америки, J-dental), які були зафіксовані на композит подвійного твердіння “Сalibra” (Великобританія, Dentsply Sirona), та фотополімерного матеріалу “Esthet X” (Великобританія, Dentsply Sirona). Оцінку виконаної прямої реставрації коронкової частини зуба проводили клінічно за загальноприйнятими критеріями. Вивчали анатомічну форму, крайову адаптацію, шорсткість поверхні реставрації, наявність крайового забарвлення, кольорової відповідності, вторинного карієсу та стан контактного пункту. Дані критерії оцінювали у день реставрації через шість, дванадцять місяців, два, три та п’ять років після відновлення коронкової частини зуба. Висновки. Результати клінічного дослідження свідчать про доцільність використання еластичних штифтів як внутрішньоканальних конструкцій для проведення прямої реставрації коронкової частини девітальних різців.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Gorelaya, M. V., I. A. Klenina та A. U. Shirokova. "Дослідження біохімічних показників при хворобах шлунково-кишкового тракту". Biosystems Diversity 17, № 1 (11 лютого 2009): 32–37. http://dx.doi.org/10.15421/010905.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджено біохімічні показники сироватки крові людини: систему перекисного окиснення, загальний вміст ліпідів, холестеролу, ліпопротеїнів високої щільності, триацилгліцеролів та церулоплазміну за умов хронічних неспецифічних запальних захворювань кишок. Проаналізовано отримані дані з боку біохімічних показників та частоти відхилень показників у сироватці крові від норми у хворих на вищезазначені патології. Встановлено наявність біохімічних змін у хворих на запальні захворювання кишок з боку ліпідного обміну та системи перекисного окиснення, які відіграють головну роль у патогенетичних механізмах цих захворювань, мають свої клінічні прояви та потребують терапевтичної корекції.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Клінічні дослідження"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями