Статті в журналах: "Клінічний стан пацієнтів"

1

Ковач, I. В., та Н. В. Гутарова. "РЕЗУЛЬТАТИ КЛІНІЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ ПАЦІЄНТІВ ІЗ ЗАПАЛЬНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ТКАНИН ПАРОДОНТУ НА ТЛІ ОРТОДОНТИЧНОГО ЛІКУВАННЯ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 110, № 1 (27 травня 2021): 41–45. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2020-35-1-41-45.

Повний текст джерела

Анотація:

Одним із розповсюджених методів лікування анома-лій зубощелепної системи є використання різномані-тних ортодонтичних конструкцій, які можуть бути як знімними, так і незнімними.Мета нашого дослідження. Вивчення та оцінка стану тканин пародонту у пацієнтів під час орто-донтичного лікування.Матеріал та методи дослідження. Для вирішення поставленої мети нами було проведено комплексне обстеження пацієнтів віком 18-25 років, які проходи-ли ортодонтичне лікування з використанням незнім-ної апаратури.Серед них – 65 жінок, що складало 57,5 % та 48 чоло-віків і це відповідало 42,5 %. Всі обстежені пацієнти були розділені на 2 групи в залежності від тривалості ортодонтичного лікування. В кожній групі у пацієн-тів проводили клінічний огляд із збором анамнезу за-хворювання, вивчали стан тканин пародонту за інде-ксною оцінкою.Результати досліджень та їх обговорення. Звертає на себе увагу, що у переважної більшості хворих із причинною кровоточивістю (майже 80%) симптом з'являвся тільки під час чищення зубів, у 5% кровото-чивість була лише при прийомі твердої їжі, а у 10 хворих кровоточивість відзначалася, як при чищенні зубів, так і при прийомі твердої їжіДані зіставлення стоматологічної захворюваності пацієнтів обстежених груп показали, що найбільш поширеними патологіями під час ортодонтичного лі-кування є карієс зубів та його ускладнення та хроніч-ний катаральний гінгівітВисновки. Проведені клінічні дослідження та аналіз стану тканин пародонту показали високий рівень поширеності їх ураження серед пацієнтів, які перебу-вають на ортодонтичному лікуванні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Удод, О. А., та Р. С. Костенко. "ПРЯМІ ТА НЕПРЯМІ РЕСТАВРАЦІЇ ЗУБІВ: КЛІНІЧНИЙ СТАН І ОЦІНКА". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 110, № 1 (27 травня 2021): 26–30. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2020-35-1-26-30.

Повний текст джерела

Анотація:

Для відновлення зубів після ендодонтичного лікування застосовують пряму або непряму реставрацію, однак єдиних підходів не визначено. Мета. Клінічна оцінка прямих та непрямих відновлень зубів бічної групи після ендодонтичного лікування у різні терміни спостереження. Матеріали та методи. У проспективному рандомізованому дослідженні обстежено 79 осіб, в яких було відновлено 170 молярів з порожнинами 2 класу за Блеком після ендодонтичного лікування. У 38 пацієнтів 89 зубів (52,4 %) були відновлені прямим методом з фотокомпозита, у 41 пацієнта було проведено 81 непряме відновлення з керамічного матеріалу за цифровими технологіями. Стан реставрацій оцінювали через 6 та 12 місяців за клінічними критеріями. Результати дослідження. У термін 6 місяців за клінічними критеріями виявлено порушення у 6 прямих (6,7 %) та у 1 непрямій реставрації (1,2 %). Через 12 місяців серед прямих відновлень встановлено руйнування 2 з них (2,2 %), порушення анатомічної форми ‒ у 6 реставраціях (6,7 %), крайового прилягання ‒ у 5 (5,6 %), крайове забарвлення ‒ у 9 реставраціях (10,1 %), дефекти контактного пункту ‒ в 11 випадках (12,4 %). Зазначені порушення були у 13 відновленнях (14,6 %). У той же час, анатомічна форма та крайове прилягання були порушені лише в 1 непрямому відновленні (1,2 %), крайове забарвлення, як і дефекти контактного пункту, виявлено в 2 реставраціях (2,5 %). Загалом, з порушеннями було 2 непрямі реставрації (2,5 %). За підсумками двох обстежень з порушеннями виявлено 19 прямих відновлень (21,3 %) та 3 непрямі реставрації (3,7 %). Висновок. Бічні зуби після ендодонтичного лікування доцільно відновлювати керамічними матеріалами за непрямим методом.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Korzhyk, N. P. "Методи реабілітації хворих після оперативного лікування варикозної хвороби". Klinicheskaia khirurgiia 85, № 10 (29 жовтня 2018): 43–44. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.10.43.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета. Вивчити вплив медикаментозного та бальнеологічного лікування на перебіг післяопераційного періоду у пацієнтів з варикозною хворобою (ВХ). Матеріали і методи. Дослідження проведено щодо 70 пацієнтів з ВХ, прооперованих за період з 2006 по 2017 р. Жінок було 44, чоловіків - 26 віком від 31 до 73 років. У 42 із 70 пацієнтів застосовано запропоновану реабілітаційну схему. Результати. Санаторно-курортне лікування покращувало післяопераційний перебіг та запобігало виникненню рецидивів ВХ. Висновки. Після успішно виконаної венектомії реабілітаційне лікування є обов’язковим і його проведення має бути пунктуальним. Післяопераційна реабілітація за запропонованою схемою покращує клінічний стан хворого, запобігає розвитку ускладнень та рецидиву ВХ.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Pyasetska, L. V., та M. A. Luchynskiy. "ОЦІНКА КЛІНІЧНОГО СТАНУ ТКАНИН ПАРОДОНТА В ОСІБ ІЗ ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНИМИ РЕАКЦІЯМИ ДЕЗАДАПТАЦІЇ У НАЙБЛИЖЧІ ТЕРМІНИ ЛІКУВАННЯ". Вісник наукових досліджень, № 3 (12 жовтня 2018): 102–5. http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2018.3.9333.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлено результати оцінки клінічного стану тканин пародонта за даними папілярно-маргінально-альвеолярного індексу в осіб із різними клінічними варіантами реакцій психофізіологічної дезадаптації після застосування лікувально-профілактичних комплексів, які розробили та впровадили автори даної роботи, у найближчі терміни спостереження. Мета дослідження – оцінити клінічний стан тканин пародонта в осіб молодого віку з різним психофізіологічним станом у найближчі терміни лікування (3–6 місяців) за даними папілярно-маргінально-альвеолярного індексу. Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 48 пацієнтів із запальними захворюваннями тканин пародонта та 52 осіб із запально-дистрофічними захворюваннями тканин пародонта з різним психофізіологічним станом організму. Для оцінки ефективності запропонованих лікувально-профілактичних комплексів було сформовано дві основні лікувальні підгрупи. Результати досліджень та їх обговорення. У середньому через 6 місяців після лікування значення папілярно-маргінально-альвеолярного індексу зменшувалось стосовно значень до лікування в першій основній лікувальній підгрупі у 2,0 рази та в другій основній лікувальній підгрупі – у 1,5 раза (р<0,01). В осіб із захворюваннями тканин пародонта з контрольних лікувальних підгруп через 6 місяців спостережень у результаті застосування традиційних лікувальних заходів значення папілярно-маргінально-альвеолярного індексу збільшувалось при усіх типах психофізіологічних реакцій дезадаптації і дорівнювало даним до лікування (р>0,05). Висновки. Проведені клінічні дослідження переконливо доводять ефективність лікувально-профілактичних комплексів при лікуванні захворювань тканин пародонта у пацієнтів основних лікувальних підгруп, які ми запропонували, що підтверджено зниженням інтенсивності запальних процесів у тканинах пародонта за даними папілярно-маргінально-альвеолярного індексу в найближчі терміни спостережень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Grubnik, V. V., N. D. Parfentyeva, R. S. Parfentyev, І. А. Коlker, Yu О. Solodovnikova, І. G. Chemeresyuk та V. B. Yablonska. "Функціональний стан м`язів черевної стінки при післяопераційних вентральних грижах: сучасні клінічні інструменти діагностики та прогнозу". Klinicheskaia khirurgiia, № 1 (28 січня 2018): 59–62. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.01.59.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета. Комплексне оцінювання функціонального стану м’язів черевної стінки при післяопераційних вентральних грижах з використанням функціональних тестів та інтерференційної електроміографії. Матеріал і методи. Робота виконана на базі клініки кафедри хірургії № 1 з післядипломною підготовкою Одеського національного медичного університету. За період з 2003 по 2016 рр. було обстежено і прооперовано 280 хворих з післяопераційними вентральними грижами (ПОВГ) віком від 30 до 75 років. До першої групи (порівняння) увійшли 140 пацієнтів, яким виконували алопластику за методикою «onlay». До другої (основної) групи увійшли 140 пацієнтів, прооперованих за оригінальною методикою алопластики з переміщенням прямих м’язів живота. На віддаленому етапі після проведеного оперативного втручання оцінювали частоту рецидивів, наявність синдрому хронічного абдомінального болю, функцію черевного преса. Усі пацієнти були обстежені неврологом та терапевтом. Отримані в результаті дослідження дані обробляли за методами дисперсійного аналізу за допомогою пакету прикладних програм Statistica 10.0 (StatSoft Inc., США). Результати. У пацієнтів основної групи наприкінці 1-го року спостереження вдалося значно покращити результати виконання функціональних тестів: сила черевного пресу (СЧП) 7,3 ± 0,2 балів, тоді як в контрольній групі цей показник становив 4,0 ± 0,2 балів. Аналіз амплітудно-частотних характеристик електроміограми (ЕМГ) показав, що через 6 міс. після оперативного втручання в основній групі значення максимальної амплітуди турнів становило 1195,5 ± 55,1 мкВ, а частота турнів – 121,2 ± 6,7 Гц, тоді як в контрольній групі максимальна амплітуда турнів була 788,8 ± 89,2 мкВ, а частота турнів – 111,5 ± 9,9 Гц. Висновки. Використання функціональних тестів разом з проведенням інтерференційної електроміографії дозволяє оцінити функціональний стан прямих м’язів живота та клінічний ефект проведення оперативних втручань у хворих з ПОВГ.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Burzhynska, Inna. "СИНДРОМ ГІПЕРГІДРАТАЦІЇ У ПАЦІЄНТІВ З НИРКОВОЮ НЕДОСТАТНІСТЮ". Actual Problems of Nephrology, № 26-27 (22 грудня 2020): 42–47. http://dx.doi.org/10.37321/nefrology.2020.26-27-06.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. Синдром накопичення рідини (гіпергідратація) виникає при порушеннях водно-сольового обміну. При нирковій недостатності гіпергідратація пов’язана з порушенням складу і об’єму позаклітинної рідини. Це впливає і на внутрішньоклітинний об’єм, змінюючи тканинний метаболізм втсторону катаболічних процесів з розпадом білків, жирів і вуглеводів. Такий стан супроводжується симптомами: падіння температури тіла, починається слиновиділення, нудота, блювота, порушення координації рухів, з’являються судоми, м’язова слабкість, головний біль.Мета. Описати клінічні прояви гіпергідратації та проаналізувати динаміку лабораторно-інструментальних показників у пацієнта з хронічною нирковою недостатністю та синдромом накопичення рідини в органах і тканинах.Матеріал і методи. Загальноприйняті лабораторні та інструментальні методи дослідження (УЗД, ехокардіографія, ЕКГ, ЕГДС).Результати. Наведено клінічний випадок: Вторинна нефрогенна артеріальна гіпертензія, ІІ ст., 2 ст., ризик високий (3). Гіпертензивне серце, помірна відносна недостатність мітрального клапану, невелика відносна трикуспідальна недостатність, мінімальна недостатність аортального клапану СНПА зі збереженою функцією викиду лівого шлуночка (52%), двобічний гідроторакс, невеликий гідроперикард, легенева гіпертензія ІІ ст. ФКП. ХХН 5Д ст. гломерулонефрит. Лікування гемодіалізом з 01.11.2017 р. Анемія. Вторинний гіперпаратиреоз. Проаналізовані різні типи гіпергідратації. Наведено механізм розвитку синдрому накопичення рідини та виникнення ендотеліальної дисфункції у пацієнтів з хронічною хворобою нирок.Висновок. При хронічній нирковій недостатності основним механізмом розвитку гіпергідратації є первинна затримка натрію і води, яка з часом призводить до систолічної та діастолічної дисфункції серця, внаслідок чого зростає кінцево-діастолічний тиск у порожнинах серця та судинах. Поглиблення змін одночасно з боку нирок і серця (синдром накопичення рідини в органах і тканинах – дифузно-набрякові зміни паренхіми нирок, гідроторакс, плеврит, перикардит, асцит) сприяють прогресуванню ниркової недостатності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Veselyy, S. V., та R. P. Klimanskyi. "Результати хірургічного лікування аноректальних вад розвитку у дітей". Klinicheskaia khirurgiia 85, № 11 (1 листопада 2018): 53–56. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.11.53.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета. Оцінити віддалені результати хірургічного лікування аноректальних вад розвитку (АВР) у дітей з урахуванням анамнестичних даних. Матеріали і методи. Проаналізовано результати обстеження та хірургічного лікування 32 пацієнтів з АВР за останні 6 років. Результати. Оперативні втручання у дітей виконували в залежності від форми аноректальної вади. Післяопераційні ускладнення спостерігали у 9 (28,1%) із 32 пацієнтів, оперованих з приводу атрезії анального отвору та прямої кишки. Померли 2 (6,3%) недоношених дітей з супутніми вадами розвитку. Висновки. У дітей із вродженими АВР та ускладненим передопераційним періодом (недоношеність, супутні вади розвитку, внутрішньоутробна інфекція тощо) клінічний перебіг захворювання характеризувався великою кількістю різноманітних післяопераційних ускладнень у порівнянні з дітьми без обтяжливого анамнезу. Загальний стан дітей даної групи був значно тяжчим, вони потребували більш тривалої та інтенсивної передопераційної підготовки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Podobivsky, S. S., L. Ya Fedoniuk, M. M. Korda, I. M. Klishch, M. A. Andreychyn, M. I. Shkilna, V. S. Podobivsky та S. O. Nykytiuk. "ВПРОВАДЖЕННЯ МЕДИЧНОЇ ГЕОІНФОРМАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ПРИ ДОСЛІДЖЕННЯХ ІКСОДОВИХ КЛІЩІВ І КЛІЩОВИХ ІНФЕКЦІЙ В УКРАЇНІ". Інфекційні хвороби, № 3 (29 листопада 2019): 38–45. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2727.2019.3.10634.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи – створити медичну геоінформаційну систему на базі отриманих даних про кліщів, зібраних з тіла людей і домашніх тварин в межах м. Тернополя, Тернопільської та інших областей України, де проводилися польові дослідження; узагальнити та систематизувати дані про клінічний стан пацієнтів, уражених іксодовими кліщами за період польових і лабораторних досліджень. Матеріали і методи. Ідентифікацію іксодових кліщів здійснювали за допомогою оптико-електронної системи SEO – IMAGLAB. Визначення збудників, яких переносили добуті кліщі, проводилось за допомогою методу полімеразно-ланцюгової реакції (ПЛР) шляхом приготування суспензії кліщів, виділення самої ДНК та проведення подальшої ампліфікації з використанням ампліфікатора «ROTORGene–6000» в «реальному часі». За основу створеної медичної геоінформаційної системи (ГІС) була взята платформа ArcGIS. Результати. Створена ГІС дає можливість он-лайн бачити поширення кліщів, зумовлених ними інфекцій та пацієнтів, у яких ці інфекції виявлені, в м. Тернополі, Тернопільській, Житомирській, Хмельницькій, Закарпатській та інших областях України. Операційні можливості ГІС дозволяють узагальнювати результати у вигляді таблиць, графіків і діаграм, здійснювати пошуки кліщів і пацієнтів за ідентифікаційним номером і т. п. Висновки. Застосування медичної ГІС під час дослідження морфо-фізіологічних, біологічних та епідеміологічних особливостей іксодових кліщів дає можливість отримувати просторові уявлення та демонструвати отримані результати, важливе у плані узагальнення та впорядкування даних про стан пацієнтів, атакованих кліщами і заражених різними видами збудників інфекційних захворювань на певних територіях. Медична ГІС може використовуватися у прогнозуванні епідеміологічної небезпеки у населених пунктах і окремих регіонах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Andreychyn, S. M., та U. O. Mudra. "ЗМІНИ ЛІПІДНОГО ТА ВУГЛЕВОДНОГО ОБМІНУ В ПАЦІЄНТІВ З ПОДАГРОЮ ТА НЕАЛКОГОЛЬНИМ СТЕАТОГЕПАТИТОМ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (5 травня 2020): 40–45. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i1.11067.

Повний текст джерела

Анотація:

Патологія суглобового апарату належить до числа частих і поширених хвороб у популяції. Найчастіше серед так званих сольових артропатій виявляють подагру, на клінічний перебіг якої значно впливає коморбідна патологія. Поєднання подагри і неалкогольного стеатогепатиту є актуальним питанням сьогодення, оскільки обидва захворювання є мультисистемними, з метаболічними та серцево-судинними розладами. Мета – виявити зміни ліпідного та вуглеводного обміну і оцінити клінічні прояви захворювання в пацієнтів із подагрою в поєднанні з неалкогольним стеатогепатитом. Матеріал і методи. В дослідженні взяли участь 123 хворих на подагру в період загострення, з них 118 (95,9 %) чоловіків і 5 (4,1 %) жінок. Хворим проводили загальноклінічне обстеження (збір скарг, анамнезу, вимірювання зросту та маси тіла) та біохімічні тести (визначали функціональні проби печінки, показники ліпідного спектра, вуглеводного обміну, також рівень сечової кислоти (СК) у сироватці крові як маркер порушення пуринового обміну). Усіх обстежених було поділено на дві групи. До групи І увійшло 65 хворих на подагру без ураження печінки, до групи ІІ – 58 осіб із супутнім НАСГ. Групу порівняння склали 30 практично здорових осіб (ПЗО). Встановлено, що розвиток НАСГ у хворих на подагру асоціюється з більшими порушеннями показників функціонального стану печінки (підвищення вмісту СК, активності АлАТ, АсАТ, глікемії, загального білірубіну, зниження рівня загального білка), супроводжується суттєвою дис- та гіперліпідемією (зростання у крові ЗХС, проатерогенних ЛПНЩ, зниження протиатерогенних ЛПВЩ). Висновок. Наявність НАСГ, як супутнього захворювання у пацієнтів з подагрою, погіршує їх загальний стан і якість життя. Встановлено глибші ліпідні порушення крові при поєднаному перебігу подагри і НАСГ, що погіршує перебіг основного захворювання і підвищує ризик кардіоваскулярних подій.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Павлюк, Н. М., та С. М. Василюк. "Особливості передопераційної підготовки пацієнтів з оклюзійними захворюваннями артерій нижньої кінцівки". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Медицина 61, № 1 (30 червня 2020): 71–75. http://dx.doi.org/10.24144/2415-8127.2020.61.71-75.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. Результати загальнонаціональної програми PARTNERS (США) показали, що у пацієнтів віком 50–70 років за наявності облітеруючого атеросклерозу та таких факторів ризику, як паління або цукровий діабет імовірність розвитку ХКІНК становила 29 %. У країнах Євросоюзу витрати на стаціонарне лікування такого пацієнта становлять понад 20000 євро щороку, смертність упродовж 6 міс. – майже 20 %. Враховуючи глобальне збільшення частки населення зрілого та похилого віку, а також поширення метаболічного синдрому, клінічний і соціально-економічні аспекти ХКІНК у найближчому майбутньому стануть ще вагомішими. Мета дослідження. Проаналізувати основні етапи передопераційної діагностики та особливості антибіотикотерапії у пацієнтів з оклюзійними захворюваннями артерій нижньої кінцівки, яким були виконані нетравматичні ампутації. Матеріали та методи. Проведений аналіз клінічного обстеження та лікування 189 пацієнтів з оклюзійними захворюваннями артерій нижніх кінцівок. У ретроспективний етап дослідження було включено 115 пацієнтів, яким було проведено ампутації нижніх кінцівок на різному рівні впродовж 2010–2014 рр. Проспективний етап дослідження включав 74 пацієнтів, в яких ампутація нижньої кінцівки була проведена впродовж 2015–2018 рр. Результати досліджень та їх обговорення. У хворих ретроспективного етапу частіше траплялися ознаки SIRS(<0,01). Згідно даних ультразвукового дослідження найчастіше траплялася оклюзія артерій гомілки – у ретроспективному етапі (р<0,01) та проспективному (р<0,001).У 12 пацієнтів (10,4±2,85%) ретроспективного етапу та 31 пацієнта (41,89±5,74%) проспективного етапу для передопераційної оцінки ймовірного рівня ампутації проводили комп’ютерне томографічне дослідження артеріального русла нижньої кінцівки, що дозволяло оцінити не тільки рівень оклюзії чи стенозу, а й стан колатерального кровообігу, що впливало на вибір рівня ампутації кінцівки. Про-аналізовано динаміку використання різних груп антибактеріальних препаратів у різні роки, відзначили зниження призначення цефалоспоринів та фторхінолонів та підвищення карбапенемів та аміноглікозидів. Висновки. Тривалість передопераційної підготовки залежала від наявності ознак системи запальної відповіді (SIRS). У період з 2015 по 2018 рр. збільшилась кількість пацієнтів з оклюзійними захворюваннями, в яких передопераційна діагностика включала крім ультразвукового доплерівського сканування комп’ютерну томографію. Виявлено зміни у призначеннях антибактеріальних препаратів. Ключові слова: оклюзійні захворювання артерій нижніх кінцівок, критична ішемія нижніх кінцівок, ампутація, ультразвукове доплерівське сканування, комп’ютерна томографія

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Taryanyk, K. A., M. Yu Delva, T. Y. Purdenko та L. A. Samarchenko. "Хронічний нейробореліоз із синдромом церебральної псевдопухлини (клінічне спостереження, обговорення)". INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL 17, № 6 (10 січня 2022): 57–61. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0713.17.6.2021.242237.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті описується клінічний випадок хронічного нейробореліозу із синдромом церебральної псевдопухлини в пацієнтки 30 років, яка звернулася зі скаргами на головокружіння, двоїння в очах, зниження гостроти зору на обидва ока, відчуття «туману перед очима», постійний головний біль (7–8 балів за візуальною аналоговою шкалою), порушення сну. За 5–6 місяців до початку захворювання, протягом літнього періоду, неодноразово були укуси кліщів із почервонінням шкіри, за медичною допомогою не зверталася. Хворіє упродовж останніх 1,5 місяця, коли без видимих причин з’явився головний біль, 1 місяць тому почала відмічати зниження зору, двоїння в очах. У неврологічному статусі: ураження лівого відвідного нерва. МРТ головного мозку — симптом порожнього турецького сідла, сплющення заднього полюса склер, звивистість зорових нервів. Окуліст: гострота зору правого ока — 0,3, лівого ока — 0,8, набряк диска зорового нерва обох очей. Аналіз ліквору: тиск 300 мм вод.ст. (при люмбальній пункції в положенні лежачи), загальний білок — 0,198 г/л, цитоз — 5 в 1 мкл (лімфоцити), протибореліозні IgG — 38,15 од/мл, IgM — 5,61 од/мл. Відразу після люмбальної пункції пацієнтка відмітила значне зменшення головного болю та двоїння в очах. Індекс лікворно-сироваткових протибореліозних IgG — 1,2. Установлений діагноз: хронічний нейробореліоз із синдромом церебральної псевдопухлини, з ураженням лівого відвідного нерва та зоровими порушеннями. Лікування: цефтріаксон, реосорбілакт, цитиколін, ацетазоламід, мелатонін, фенібут. Від повторних люмбальних пункцій пацієнтка відмовилась. За час стаціонарного лікування стан хворої покращився: зменшилися головні болі (до 3–4 балів за візуальною аналоговою шкалою), зникло двоїння в очах, відновилися в повному обсязі рухи лівого очного яблука, зменшився набряк дисків зорових нервів. Пацієнтка через 3 місяці телефоном повідомила про відсутність будь-яких скарг, окрім зниження зору. Таким чином, у пацієнтів із синдромом церебральної псевдопухлини серед потенційних етіологічних чинників захворювання необхідно виключати в тому числі і хворобу Лайма.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Khomyakova, O. V. "ЕФЕКТИВНІСТЬ РАДІОХВИЛЬОВОЇ (3,8 МГЦ) БЛОКЕКСЦИЗІЇ МЕЛАНОМИ ЦИЛІОХОРІОЇДАЛЬНОЇ ЛОКАЛІЗАЦІЇ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 3 (29 вересня 2020): 173–78. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i3.11599.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження – визначити ефективність застосування радіохвильової хірургії в лікуванні хворих з меланомою циліарного тіла і хоріоідеї у сполученні з ад’ювантною β- терапією. Матеріал та методи. Клінічний анализ проведений у 48 хворих на меланому іридоциліохоріоїдальної ділянки. Всім пацієнтам завчасно проводилась брахітерапія на основу пухлину за 40,0±0,2 днів до оперативного втручання. У якості офтальмоаплікаторів були використані стронціє-ітрієві (90Sr+90Y) аплікатори. Разова доза дорівнювала 40 Гр, сумарна поглинена доза склала 400 Гр Результати. Після проведеної брахітерапії у всіх пацієнтів відбувалася часткова резорбція пухлини (на 50-60 % від вихідного розміру). Важких пострадіаційних реакцій після опромінення у пацієнтів не було, але у 23 (47,9 %) посилилися прояви початкової і незрілої катаракти. Значно рідше зазначалося помутніння склоподібного тіла – 5 випадків або 10,4 %). При оцінці частоти післяопераційних ускладнень в контрольній групі встановлено, що найбільш частими ускладненнями були гемофтальм (5 випадків або 25,0 %), відшарування сітківки (3 випадки або 15,0 %), епіретинальний фіброз (1 випадок або 5,0 %). В основній групі були виявлені 2 випадки гемофтальму (7,1 %). Після проведеного втручання відзначалося зниження частоти випадків вторинної глаукоми, показник ВОТ знизився до 21,3±3,6 мм рт ст. При оцінці динаміки гостроти зору встановлено, що до кінця першого року спостереження хворих із гостротою зору більше 0,6 було 6 (21,4 %) у І групі, та 5 (25,0 %) – у ІІ групі. Висновки. 1. При циліохоріоїдальній локалізації доцільно перед хірургічним втручанням використовувати брахітерапію з використанням бета-активних ізотопів. 2. При циліохоріоїдектомії з використанням ріжучого хірургічного інтрументарію з попередньою брахітерапією частота післяопераційних ускладнень в 5,7 разу вище в порівнянні з застосуванням радіохвильового ножа. 3. Застосування радіохвильового методу зменшує ризик рецидиву на порядок, при цьому безпосередні (зорові функції, післяопераційний клінічний перебіг) і віддалені результати (зорові функції, стан оптичних середовищ, ВГД, ймовірність розвитку рецидиву пухлини) не залежать від застосованого методу розсічення тканин при хірургічному втручанні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Buldygina, Yu V., G. M. Terekhova, Shlachtych S. L. Shlachtych, T. V. Fed’ko, V. M. Klochkova та L. S. Strafun. "Результати хірургічного лікування хворих на дифузний токсичний зоб з автоімунною офтальмопатією". Endokrynologia 25, № 1 (20 березня 2020): 5–10. http://dx.doi.org/10.31793/1680-1466.2020.25-1.5.

Повний текст джерела

Анотація:

Лікування дифузного токсичного зоба з автоімунною офтальмопатією є однією з проблем сучасної ендокринології через складний механізм патогенезу захворювання та його тяжкий перебіг, що в деяких випадках призводить до інвалідизації пацієнтів. Одним із методів лікування цієї патології є хірургічне втручання, а саме тиреоїдектомія, яка забезпечує швидку ліквідацію не лише тиреотоксикозу, а й «мішені» для антитиреоїдних антитіл (АТ рТТГ). У подальшому для лікування автоімунної офтальмопатії застосовують пульс-терапію глюкокортикоїдами згідно з рекомендаціями EUGOGO 2016 року. Але вибір оптимального часу для початку пульс-терапії після тиреоїдектомії остаточно не з’ясовано. Метою дослідження було вивчення концентрації АТ рТТГ та перебігу автоімунної офтальмопатії у хворих на дифузний токсичний зоб з автоімунною офтальмопатією в різні терміни після тиреоїдектомії. Матеріал і методи. Виконано проспективне дослідження, до якого було включено 70 пацієнтів (60 жінок і 10 чоловіків; середній вік 46,0±3,4 року), хворих на дифузний токсичний зоб з автоімунною офтальмопатією. Досліджували стан очей і клінічний перебіг автоімунної офтальмопатії (огляд офтальмолога, екзофтальмометрія, ультразвукове дослідження орбіт), а також концентрації АТ рТТГ перед операційним втручанням і через 6, 12, 24 і 36 місяців після нього. Результати. Отримані результати дослідження дозволяють стверджувати, що після тиреоїдектомії поступово зменшується активність автоімунного процесу, підтвердженням чого є зменшення концентрації АТ рТТГ. Рівень АТ рТТГ вірогідно (р<0,05) зменшувався вже через 6 місяців після тиреоїдектомії, далі ця тенденція зберігалася протягом 36 місяців. Паралельно зі зниженням рівня АТ рТТГ протягом року після тиреоїдектомії значно зменшувалися клінічні прояви офтальмопатії в 14,3% випадків. У цілому по групі також зменшилась активність офтальмопатії (за САS), але вірогідних змін розмірів екзофтальму, товщини хоріоретинального комплексу та ретробульбарної клітковини не виявлено. Висновки. Після хірургічного втручання (в обсязі тиреоїдектомії) з приводу дифузного токсичного зоба з автоімунною офтальмопатією рівень АТ рТТГ вірогідно зменшується вже через 6 місяців, а мінімального рівня досягає через 36 місяців. У 14,3% випадків значно зменшилися клінічні прояви офтальмопатії — зникли спонтанний ретробульбарний біль, періорбітальний набряк, гіперемія кон’юнктиви та хемоз. Доцільно починати пульс-терапію глюкокортикоїдами через 6 місяців після тиреоїдектомії, коли досягнуто стану еутиреозу на тлі замісної терапії левотироксином і вірогідного зменшення концентрації АТ рТТГ.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Дебрецені, К. О., І. В. Чопей та К. І. Чубірко. "ХАРАКТЕРИСТИКА КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ ГАСТРОЕЗОФАГЕАЛЬНОЇ РЕФЛЮКСНОЇ ХВОРОБИ ТА ОЦІНКА ПСИХОСОМАТИЧНОГО СТАНУ ДАНИХ ПАЦІЄНТІВ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (29 квітня 2021): 78–82. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2021.v.i1.11996.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета – оцінка впливу психосоматичного стану на клінічний перебіг і якість життя хворих на ГЕРХ. Матеріал і методи. У групу обстеження було включено 80 пацієнтів із ГЕРХ. Клінічне обстеження хворих включало традиційну оцінку скарг, анамнезу захворювання і життя, даних об᾽єктивного обстеження. Психологічна частина обстеження складалася з індивідуальної бесіди з пацієнтом і психодіагностичних тестів. Результати. Проведено аналіз основних показників, що відображають дані про захворювання на ГЕРХ, тривалість його перебігу і частоту виникнення. Проведено оцінку та аналіз основних клінічних та психосоматичних проявів захворювання. Висновки. Неерозивна ГЕРХ знижує якість життя хворих за всіма шкалами фізичного і психологічного здоров᾽я.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Babinets, L. S., I. V. Mahnitska та Yu Ya Kotsaba. "ЗНАЧЕННЯ рН-МЕТРІЇ В ДІАГНОСТИЦІ І ФОРМУВАННІ ПЕРСОНІФІКОВАНОГО КОМПЛЕКСНОГО ЛІКУВАННЯ ПАЦІЄНТА ПІСЛЯ ПІЛОРУСЗБЕРІГАЮЧОЇ ПАНКРЕАТОДУОДЕНАЛЬНОЇ РЕЗЕКЦІЇ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 2 (20 серпня 2019): 64–68. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2019.v0.i2.10370.

Повний текст джерела

Анотація:

Кислотозалежні захворювання складають значну частину гастроентерологічної патології. Точна діагностика та ефективно підібрана терапія визначають перебіг захворювання і прогноз пацієнта. На сьогодні оцінка секреторної функції шлунка із застосуванням рН-метрії є найбільш інформативною і досконалою. Мета – на клінічному прикладі продемонструвати діагностичну цінність використання рН-метрії при кислотозалежному поліморбідному стані пацієнта з метою визначення лікарської тактики. Результати (клінічний випадок). Пацієнт С., 45 років, діагноз – інсулома головки підшлункової залози Т2N0M0, ІІ стадія, ІІа клінічна група, 10.04.2017 р. – атипова резекція головки підшлункової залози з інсуломою. При первинній внутрішньошлунковій рН-експрес-діагностиці встановлено виражену гіпоацидність: наявний дуоденогастроезофагельний рефлюкс на фоні тижневої відміни ІПП пантопразолу, який до цього тривало приймав пацієнт у дозі 20 мг 1 раз на добу. Повторне проведення внутрішньошлункової рН-метрії на тлі відміни пантопразолу протягом 1 міс. також показало результат на рівні вираженої гіпоацидності. Проте порівнюючи показники рН-метрії в динаміці ми встановили поступове зниження глибини гіпоацидності шлунка, покращення загального стану пацієнта, зменшення інтенсивності клінічної симптоматики. Висновки. 1. Призначення протокольної терапії у хворих з кислотозалежними захворюваннями навіть при позитивному тесті на H. pylori потребує додаткового визначення кислотності шляхом виконання внутрішньошлункової рН-експрес-діагностики. Аналіз описаного клінічного випадку з виконанням рН-метрії підтвердив вищу діагностичну цінність дихального тесту на H. pylori, порівняно з виявленням позитивного антигена в калі. Результат виконання рН-метрії у даному клінічному випадку став підґрунтям для відміни антисекреторного препарату пантопразолу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Tymruk-Skoropad, Kateryna, Svitlana Stupnytska та Iuliia Pavlova. "Місце фізичної терапії в системі легеневої реабілітації при хронічному обструктивному захворюванні легень (аналіз клінічних настанов)". Physical education, sports and health culture in modern society, № 2(42) (26 липня 2018): 126–34. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2018-02-126-134.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність. На сьогодні легенева реабілітація – це втручання, яке рекомендоване всім пацієнтам із хронічними обструктивними захворюваннями легенів, незалежно від важкості перебігу захворювання, а засоби фізичної терапії є невід’ємною складовою частиною ефективних програм легеневої реабілітації. Поряд із великою кількістю досліджень про вплив програм ЛР загалом та окремих її компонентів на фізичний, функціональний та психоемоційний стан пацієнтів, детальних клінічних настанов із легеневої реабілітації при хронічних обструктивних захворюваннях легенів є обмежена кількість. Мета дослідження – проаналізувати клінічні настанови щодо менеджменту й легеневої реабілітації та оцінити місце фізичної терапії в системі легеневої реабілітації при хронічних обструктивних захворюваннях легенів. Проаналізовано клінічні настанови, відібрані на основі пошуку, здійсненого в базах даних PubMed (за останні п’ять років), PEDro, Cochrane в січні 2018 р., які стосуються клінічних настанов щодо лікування, менеджменту, легеневої реабілітації та фізичної терапії пацієнтів із хронічними обструктивними захворюваннями легенів. Установлено, що фізична терапія є невід’ємною складовою частиною програм легеневої реабілітації пацієнтів із хронічними обструктивними захворюваннями легенів. Головними засобами фізичної терапії, які рекомендовані клінічними настановами для пацієнтів із хронічними обструктивними захворюваннями легенів, є фізичне тренування, дихальні вправи, тренування дихальних м’язів, фізична терапія грудної клітки, електростимуляція периферичних м’язів. Найбільш повно описано методики застосування фізичного тренування в пацієнтів із хронічними обструктивними захворюваннями легенів. Відсутні або недостатні рекомендації щодо особливостей фізичної терапії при загостренні та в умовах стаціонарного лікування; недостатньо інформації стосовно місця й особливостей застосування дихальних вправ і фізичної терапії грудної клітки в пацієнтів із хронічними обструктивними захворюваннями легенів на різних етапах лікування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Ожоган, Ю. М., та З. Р. Ожоган. "КЛІНІЧНЕ ПОРІВНЯННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВІДБІЛЮЮЧИХ СИСТЕМ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ДИСКОЛОРИТОМ ТВЕРДИХ ТКАНИН ЗУБІВ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 119, № 2 (26 травня 2022): 56–59. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2022-44-2.10.

Повний текст джерела

Анотація:

Протягом останніх років естетична стоматологія в нашій країні стає все більш затребуваною, оскільки красиві та білі зуби – це елемент сучасної культури, символ молодості, здоров’я, краси та успіху. Дисколорит зубів – дуже поширена і багатофакторна за природою патологія, пов’язана зі зміною кольору емалі та дентину зубів і становить актуальну проблему стоматології, пов’язану з естетичним дефектом. Потреба в послугах естетичної стоматології є актуальною у зв’язку з високою поширеністю даних стоматологічних захворювань та шкідливих звичок, що ведуть до зміни кольору твердих тканин зубів. Для відбілювання запропонована досить значна кількість різноманітних засобів, які дають змогу відносно швидко змінити колір зубів. Мета дослідження – порівняльна оцінка ефективності використання відбілюючих систем при лікуванні пацієнтів із дисколоритом твердих тканин зубів. Методи дослідження. Пацієнтам проводили загальноклінічні методи обстеження, рентгенологічні, оцінку стану індивідуальної гігієни порожнини рота – визначення індексу гігієни порожнини рота (OHI-S). При проведенні роботи нами обстежено 140 пацієнтів з дисколоритами твердих тканин зубів, віком 18–49 років, розподілених на 5 груп. Саме пацієнтам 4 групи нами була застосована найновітніша система відбілювання “Beyond”, котра відповідає світовим стандартам та є зареєстрованою в Україні. Пацієнти відразу після відбілювання спостерігають суттєве покращення кольору зубів, і позбавляються на декілька років щоденних самостійних застосувань препаратів для відбілювання. Особливу увагу приділяли психологічним методам дослідження – анкетуванню власною розробленою анкетою. Висновки. Результати клінічного дослідження свідчать про доцільність використання сучасних відбілюючих систем, що суттєво покращують як естетичні вимоги наших пацієнтів так і якісні зміни в психоемоційному стані зокрема.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Gerasymenko, S. I., M. V. Polulyakh, I. V. Roy, A. S. Gerasymenko, T. V. Zamorskyi, V. M. Gromadskyi та E. M. Avtomeenko. "Зміни динамічних характеристик у суглобах нижньої кінцівки до та після ендопротезування колінного суглоба у хворих на ревматоїдний артрит". TRAUMA 16, № 5 (2 листопада 2015): 53–58. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.5.16.2015.79791.

Повний текст джерела

Анотація:

Ревматоїдне ураження суглобів має швидкий і агресивний перебіг, що призводить до вираженої деструкції не тільки суглобів кінцівок, але й оточуючих тканин унаслідок аутоімунної реакції. Через 5–8 років понад 50 % хворих утрачають працездатність, а 10–12 % потребують сторонньої допомоги. Ураження колінних суглобів при ревматоїдному артриті спостерігається приблизно в 70 % випадків. Відновлення рухів у колінному суглобі на пізніх стадіях захворювання можливе тільки за допомогою оперативного лікування. Важливим фактором для ефективності оперативного лікування є реабілітація хворих у ранньому післяопераційному періоді. Матеріали і методи. Робота виконана в Інституті травматології і ортопедії НАМН України. Проліковано 113 хворих на ревматоїдний артрит з ураженням колінного суглоба, яким виконано 140 оперативних утручань (тотальне ендопротезування колінного суглоба), у 27 пацієнтів були прооперовані обидва колінних суглоби. Вік пацієнтів коливався від 18 до 77 років і в середньому становив 45,5 ± 1,1 року. Результати. У здорової особи лінія дії маси тіла проходить через центри суглобів. Лінія дії маси тіла опускається через центр голови, проходить на один сантиметр уперед від тіла четвертого поперекового хребця, через центр кульшового суглоба попереду колінного, лягає на площу опори на 4–5 см наперед від лінії внутрішніх кісточок. Це положення відзначається незначними енергетичними затратами. Методом математичної статистики були розраховані середні параметри й оцінений клінічний стан пацієнтів до ендопротезування колінних суглобів, після операції й проведення комплексу реабілітаційних заходів. Аналіз результатів даних дослідження ходіння хворих після лікування показав, що ходіння наближається до більш динамічного типу: на динамограмі з’являються максимуми навантаження переднього й заднього поштовхів і мінімум міжпоштовхового періоду, відзначається незначне скорочення загального часу опори щодо даних, отриманих до лікування, але ходіння пацієнтів залишається патологічним, а саме: ходіння хворих супроводжується низкою компенсаторних рухів, у результаті чого виникають певні деформації різних ділянок графіка реакцій опори. Висновки. Розроблена програма реабілітації хворих на ревматоїдний артрит при протезуванні колінного суглоба дозволяє провести підготовку опорно-рухового апарату до оперативного лікування й відновити силу м’язів і руху в суглобах у післяопераційному періоді. Комплекс заходів, що складається з лікувальної гімнастики, масажу, міостимуляції м’язів нижніх кінцівок і магніто-квантової терапії в передопераційному й ранньому операційному періодах, сприяє поліпшенню динамічних характеристик ходіння після ендопротезування колінного суглоба у хворих на ревматоїдний артрит. У результаті застосування запропонованої методики в пацієнтів відзначається значне збільшення навантаження на задній і передній відділи стопи, скорочення часу опори стопи, наближення ходіння хворих до динамічного типу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Redushko, Yu, T. Dmytryshyn, and О. Rozhko. "Clinical condition of prosthetic bed tissues in patients who use different adhesive means to improve fixation of removable dentures." SUCHASNA STOMATOLOHIYA, no. 1 (2020): 96. http://dx.doi.org/10.33295/1992-576x-2020-1-96.

Повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Havryltsiv, S. T., та Y. V. Vovk. "Клініко-рентгенологічна оцінка перебігу репаративного остеогенезу в післякістозних дефектах щелеп, виповнених різними остеопластичними матеріалами". Clinical Dentistry, № 4 (17 лютого 2020): 25–32. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2019.4.10879.

Повний текст джерела

Анотація:

Легкодоступним джерелом остеогенних мезенхімальних клітин може слугувати окістя щелепних кісток. Оскільки при остеопорозі відбувається порушення процесу ремоделювання в цих кістках, значний науковий та практичний інтерес становить вивчення місцевого впливу культивованих клітин окістя на динаміку остеорегенерації у ділянках дефектів щелеп, що утворились після видалення радикулярних кіст великих розмірів. Мета дослідження – дати клініко-рентгенологічну оцінку особливостям перебігу репаративного остеогенезу в післякістозних дефектах щелеп після їх пластики різними остеопластичними матеріалами. Матеріали і методи. У клінічні спостереження було задіяно 85 пацієнтів віком від 20 до 70 років із радикулярними кістами щелеп. Залежно від діагностованого стану мінерального обміну всіх пацієнтів поділили на дві клінічні групи: у першу увійшли 44 пацієнти без вікових порушень мінерального обміну, в другу – 41 хворий (жінки) із віковими порушеннями мінерального обміну. Після видалення радикулярних кіст утворені кісткові дефекти щелеп у пацієнтів першої клінічної групи та першої підгрупи другої клінічної групи (31 пацієнт) виповнювали колаполом КП-2. У другій підгрупі другої клінічної групи у 10 хворих після видалення радикулярних кіст щелеп великих розмірів проводили пластику утворених кісткових дефектів культивованими клітинами періоста, поміщеними на субстрат колапол КП-2. Через 3; 6; 9; 12 місяців після операційних втручань проводили рентгенологічний моніторинг редукції післякістозних дефектів щелеп, відновлення трабекулярної структури та мінералізації кісткового регенерату. Для дослідження мінеральної щільності у кістковій тканині нижніх щелеп використовували метод ультразвукової ехоостеометрії. Результати досліджень та їх обговорення. Процес гоїння кісткових ран у хворих, в яких було видалено радикулярні кісти малих та середніх розмірів, перебігав однотипово в обох клінічних групах. Повне закриття післякістозних дефектів через 9 місяців спостерігалось у 20 хворих першої групи та 16 другої. Цей процес був дещо сповільненим у 3 пацієнтів першої групи та 4 другої. Через 12 місяців рентгенологічно спостерігали відновлення цілості щелепних кісток в усіх хворих. Процес гоїння кісткових ран після видалень радикулярних кіст великих розмірів був повільнішим у хворих обох груп. Виразно це проявилось у хворих із порушенням мінерального обміну. Через 12 місяців після цистектомій рентгенологічно візуалізувалась повна редукція післякістозних дефектів щелеп тільки у 45,5 % хворих першої підгрупи другої клінічної групи. У хворих другої підгрупи другої клінічної групи в аналогічні терміни відбувалось завершення репаративного остеогенезу в ділянках ураження щелеп у 80 % випадків. Висновки. Застосування для остеопластики післякістозних дефектів щелеп різних розмірів колаполу КП-2 у хворих без порушень мінерального обміну забезпечує успішний перебіг репаративного остеогенезу в 80,95 % випадків. У пацієнток із віковими порушеннями мінерального обміну (постменопаузним остеопорозом) використання для остеопластики колаполу КП-2 виявилось ефективним при лікуванні післякістозних дефектах щелеп малих та середніх розмірів. Результати клініко-рентгенологічних досліджень встановили, що найоптимальнішим методом стимуляції репаративного остеогенезу в післякістозних дефектах щелеп великих розмірів у жінок із постменопаузним остеопорозом є застосування комбінованого остеопластичного матеріалу, що складається із культивованих періостальних аутоклітин, поміщених на колаполі КП-2.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Svyatenko, T. V., V. S. Hlushok та T. S. Shkrobot. "ЕФЕКТИВНІСТЬ КОМБІНОВАНОЇ ПОСЛІДОВНОЇ ТЕРАПІЇ АКТИНІЧНОГО КЕРАТОЗУ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (6 травня 2020): 165–72. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i1.11083.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи – оцінити ефективність використання комбінованої послідовної терапії актинічного кератозу (АК) шляхом порівняння з результатами терапевтичної ефективності монотерапії. Матеріал і методи. Розроблено триетапний алгоритм комбінованої терапії, спрямованої на послідовне видалення ділянок атипових проліфератів кератиноцитів, на зниження васкуляризації у наявних осередках АК і у потенційно можливих нових осередках на прилеглих ділянках шкіри, а також на покращення стану фотоушкодженої шкіри. Під спостереженням перебували 90 пацієнтів з АК, яких було рандомізовано у дві групи. Пацієнти 1-ої групи (58 осіб) отримували комбіновану терапію згідно з розробленою методикою, пацієнтам 2-ої групи (32 особи) було проведено лише кріодеструкцію рідким азотом. Результати та висновки. На основі проведеного аналізу скарг і клінічних даних у пацієнтів до і після лікування, доведено, що комбінована терапія забезпечує кращі клінічні й косметичні ефекти, порівняно з монотерапією. Висока терапевтична ефективність, добра переносимість, малоінвазивність процедур, доступність, зручність застосування дозволяють рекомендувати цю методику для лікування хворих на АК в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Tkachenko, V. I., B. M. Mankovskyi та M. M. Dolzhenko. "Аналіз медичного стану пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу та його впливу на розвиток ускладнень". INTERNATIONAL JOURNAL OF ENDOCRINOLOGY (Ukraine), № 8.64 (22 січня 2014): 18–24. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.8.64.2014.77857.

Повний текст джерела

Анотація:

Оцінка якості діабетологічної допомоги в умовах впровадження нового клінічного протоколу є актуальною проблемою. Мета дослідження — оцінити медичний стан пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу за вказаними в уніфікованому клінічному протоколі показниками для щорічного моніторингу в динаміці (2012–2013 рр.), а також провести додаткове комплексне обстеження пацієнтів (2014 р.) для визначення впливу їх стану на розвиток мікро- та макросудинних ускладнень (як додаткового індикатора якості медичної допомоги).Матеріали та методи. Обстежено 92 хворих на цукровий діабет 2-го типу віком 58,90 ± 1,17 року (55 жінок і 37 чоловіків; тривалість діабету — 6,2 ± 2,1 року), в яких із метою оцінки стану аналізувались медичні дані амбулаторних карток. Проведено опитування пацієнтів щодо наявності факторів ризику ускладнень, дотримання рекомендацій і прихильності до лікування та клініко-лабораторне і інструментальне обстеження (артеріальний тиск, індекс маси тіла, частота серцевих скорочень, HbA1c, ліпідограма, С-реактивний білок, сечова кислота, співвідношення альбумін/креатинін сечі, оцінка оксиду вуглецю у видиху, показники ехокардіографії та допплерографії сонних артерій). Для порівняння за тими ж показниками були обстежені 30 відносно здорових осіб без цукрового діабету відповідного віку — 49,43 ± 5,60 року (18 жінок і 12 чоловіків). Статистичний аналіз — за допомогою Excel 2007, SPSS. Результати. Рекомендований уніфікованим клінічним протоколом щорічний моніторинг показників і проведення профілактичних заходів пацієнтам із цукровим діабетом 2-го типу Київської області протягом 2012–2013 рр. здійснювався не в повному обсязі як на первинному, так і на вторинному рівнях. Проводився моніторинг не всіх рекомендованих показників і не всім хворим, до того ж профілактичні заходи з корекції стану пацієнтів проводилися не в повному обсязі, та в результаті не всі пацієнти досягали цільових рівнів показників. Комплексне обстеження пацієнтів у 2014 р. із метою дослідження їх медичного стану показало наявність недіагностованих мікро- та макросудинних діабетичних ускладнень, великої кількості факторів ризику їх розвитку та прогресування, недостатній рівень профілактичних заходів, низький комплайєнс пацієнтів до їх застосування.Висновки. Ситуація може бути покращена шляхом забезпечення надання медичної допомоги хворим на цукровий діабет за мультидисциплінарним принципом у структуризованій команді, координатором якої повинен виступати лікар первинної медичної допомоги, який працює в тісній співпраці зі спеціалістами та повинен забезпечити якісну профілактичну допомогу та навчання пацієнтів самоконтролю. З метою оптимізації якості медичної допомоги хворим на цукровий діабет 2-го типу нами розроблено і впроваджено в закладах первинної медичної допомоги Київської області форму моніторингу якості діабетологічної допомоги пацієнтам.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Гулій, М. А., та В. С. Соловйова. "ПЕРЕВАГИ БІОРЕГУЛЯЦІЙНОГО ПІДХОДУ В ЛІКУВАННІ ТА РЕАБІЛІТАЦІЇ ПАЦІЄНТІВ З COVID-19. КЛІНІЧНИЙ ДОСВІД". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 4 (25 березня 2022): 64–73. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2021.v.i4.12801.

Повний текст джерела

Анотація:

РЕЗЮМЕ. З початку спалаху нової коронавірусної інфекції COVID-19, причиною виникнення якої є вірус SARS-CoV-2, перед медичною спільнотою поставлені задачі, повʼязані не тільки з наданням кваліфікованої медичної допомоги, а й з проведенням реабілітаційних втручань під час і після захворювання. В більшості випадків спостерігаються легкі і навіть безсимптомні форми перебігу; часто прояви середньої тяжкості у вигляді пневмоній без дихальної недостатності; рідше – з різним ступенем вираження дихальної недостатності; іноді – ускладнюється розвитком гострого респіраторного дистрес-синдрому (ГРДС). Саме характер епідемічного поширення і неоднорідна клінічна картина захворювання свідчать про істотну роль у розвитку даної патології рівня функціонального стану організму. Тому своєчасне використання неспецифічних методів корекції типових патологічних процесів, а саме запалення, ендогенної інтоксикації, порушень метаболізму, енергетичного балансу, імунного захисту, з допомогою методів фізичного впливу дозволяє запобігти розвитку ускладнень. Через особливості патогенезу захворювання та різноманітність його клінічних форм шаблонне застосування загальноприйнятих схем часто є неефективним. А ефективність методів, які застосовують, прямо залежить від раннього початку проведення реабілітаційних заходів і комплексної оцінки стану пацієнта. У статті представлений власний клінічний досвід курації пацієнтки похилого віку з позалікарняною пневмонією, асоційованою з COVID-19, та коморбідною патологією, на етапах лікування та реабілітації. На прикладі цього клінічного випадку були продемонстровані можливості, ефективність та безпека впровадження персоніфікованого алгоритму біорегуляційної корекції та індивідуальної програми реабілітаційних втручань на основі комплексної оцінки стану здоровʼя пацієнтки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Moskaliuk, V. D., Iu I. Boiko, Yu O. Randiuk та I. V. Balaniuk. "КОГНІТИВНІ ПОРУШЕННЯ ПРИ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ". Інфекційні хвороби, № 3 (3 грудня 2020): 36–43. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2727.2020.3.11552.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи – встановити частоту та особливості порушень когнітивних функцій у хворих на ВІЛ-інфекцію. Пацієнти і методи. Обстежено 116 хворих на ВІЛ-інфекцію у різних клінічних стадіях недуги. Усім пацієнтам здійснювали нейропсихологічне дослідження, що включало тестування з використанням ряду шкал і тестів. Перед проведенням нейропсихологічного тестування усім досліджуваним пропонувалися опитувачі для оцінки наявності та вираженості депресивних симптомів (шкала депресії Бека – Beck A. T. et al., 1961) і оцінки рівня ситуаційної (реактивної) тривожності (тест Спілбергера-Ханіна, 1976). Акцентуацію характеру визначали за тестом Леонгарда К.; особові особливості – за багатофакторним опитувальником Кеттелла Р.Б. (1949). Групу контролю, цілком порівнювану за віком і статтю з досліджуваною групою, склали 39 практично здорових добровольців. Результати та висновки. Клінічні ознаки ВІЛ-асоційованого ураження ЦНС у вигляді помірного зниження нейрокогнітивних функцій виявляються у 22,4 % хворих на ВІЛ-інфекцію, причому з наростанням ступеня імунодефіциту кількість осіб з легкими когнітивними порушеннями зростає. ВІЛ-інфекція є причиною мінімальної вогнищевої неврологічної симптоматики у вигляді симптомів орального автоматизму і вестибулярно-атактичних розладів (Р<0,05-0,001). Практично у кожного другого пацієнта з легкими когнітивними порушеннями виявляється вестибуло-церебральний синдром, рідше – пірамідний синдром і ще рідше – екстрапірамідний синдром. Порівняно зі здоровими особами різниця у частоті усіх зазначених неврологічних симптомів статистично вагома – Р<0,05-0,001. Оцінка порушень вищих коркових функцій у I-II клінічних стадіях ВІЛ-інфекції засвідчила переважні зміни в соматосенсорному гнозисі, пам’яті, увазі, значущі зміни в динамічному праксисі. ВІЛ-інфіковані у III-IV клінічних стадіях порівняно з контрольною групою практично завжди поступаються у здатності зосереджувати увагу, в зоровому, соматосенсорному, слуховому гнозисі, динамічному праксисі, здатності писати, читати, запам’ятовувати передусім ряди цифр, рахувати, а також в інтелекті (Р<0,05-0,001). У III-IV клінічних стадіях ВІЛ інфекції більшість пацієнтів перебувала у стані субдепресії, що супроводжувалася високим рівнем тривожності (порівняно з умовно здоровими особами Р<0,001).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Центіло, В. Г., В. О. Волошин, С. І. Драмарецька, М. М. Солодка та В. В. Афоніна. "ЕСТЕТИЧНА РЕСТАВРАЦІЯ ЗУБІВ З ПРИШИЙКОВИМИ УРАЖЕННЯМИ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 111, № 2 (27 травня 2021): 44–48. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2020-36-2-44-48.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження. Клінічна оцінка прямих віднов-лень зубів з пришийковими каріозними ураженнями, які виконані з різних реставраційних матеріалів за рі-зних підходів до препарування порожнин.Матеріали та методи дослідження. Обстежено 118 осіб віком від 20 до 40 років з пришийковими карі-озними ураженнями бічних зубів. У пацієнтів 1 та 3 груп порожнини препарували за загальноприйнятими вимогами, в осіб 2 групи у дентині приясенної стінки створювали додаткові умови для ретенції. Прямі від-новлення у пацієнтів 1 та 2 груп виконували з нано-фотокомпозита, в осіб 3 групи – з склоіономерного цементу. Стан реставрацій оцінювали за клінічними та естетичними критеріями у строки 12 та 24 міся-ці.Результати дослідження та їх обговорення. За два роки спостереження найбільшу кількість відсутніх реставрацій та випадків вторинного карієсу виявили в осіб 1 групи, естетичні порушення найчастіше зу-стрічались у пацієнтів 3 групи. Додаткові умови для ретенції забезпечили високі клінічні показники пря-мих пришийкових фотокомпозитних відновлень в осіб 2 групи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

КОЛЯДЕНКО, Катерина, Олександр ФЕДОРЕНКО та Крістіан ДІЛ. "ВПЛИВ СУПЕРОКСИДДИСМУТАЗИ НА СТАН ШКІРИ І НА ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ПРИ МІСЦЕВІЙ ТЕРАПІЇ У ХВОРИХ НА БУЛЬОЗНИЙ ЕПІДЕРМОЛІЗ". Психологічне здоров’я, № 1(6) (23 лютого 2022): 102–11. http://dx.doi.org/10.32689/2663-0672-2021-1-12.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. Постановка проблеми. Бульозний епідермоліз (БЕ) належить до генетично та клінічно гетерогенних захворювань, які характеризуються утворенням на шкірі та слизових оболонках пухирів та ерозій внаслідок навіть дуже незначного механічного тертя або травми. За міжнародною класифікацією, ухваленою в 2008 р., БЕ має чотири форми залежно від рівня ураження епідермісу: простий, межовий, дистрофічний та синдром Кіндлера. Клінічні прояви БЕ вкрай негативно впливають на самооцінку якості життя маленького пацієнта та членів його родини не тільки у фізичному, але й у психологічному аспекті. Формулювання мети статті. Мета – оцінити ефективність місцевого використання ферменту супероксиддисмутази у вигляді крему на стан шкірних покривів та оцінку якості життя пацієнтів, хворих на бульозний епідермоліз. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Актуальним напрямком досліджень є пошук ефективних засобів покращення якості життя хворих на бульозний епідермоліз. Матеріали та методи дослідження. Робота була виконана на кафедрі дерматології та венерології з курсом косметології НМУ ім. О.О. Богомольця та за підтримки центру «Дебра-Україна». З метою об’єктивізації оцінок реального терапевтичного впливу супероксиддисмутази у хворих на бульозний епідермоліз було використано оцінку стану шкірних покривів та автоматизоване тестування якості життя в динаміці до та після застосування препарату. Результати дослідження. Проведено комбіноване дослідження терапевтичного впливу багатотижневого місцевого лікування уражених ділянок шкіри у хворих на БЕ препаратом Sodermix (компанія Life Science Investments). Обговорення результатів дослідження. Лікувальний ефект препарату забезпечується високим вмістом Супероксиддисмутази (СОД), яка знищує вільні радикали, що з’являються при фізіологічному метаболізмі, тим самим сприяючи покращенню стану шкірних покривів і суб’єктивних відчуттів пацієнтів. Висновки та перспективи подальших досліджень. Доведено, що лікування супероксиддисмутазою сприяє покращенню стану шкірних покривів хворих на бульозний епідермоліз, що опосередковує позитивний вплив препарату на якість життя цих пацієнтів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Shahinian, V. R., I. V. Filchakov, O. P. Danko, H. V. Sopil та O. P. Diachenko. "КЛІНІКО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПАРАЗИТАРНОЇ ІНВАЗІЇ BLASTOCYSTIS SPP." Інфекційні хвороби, № 3 (4 грудня 2020): 84–90. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2727.2020.3.11556.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи – узагальнити сучасні погляди на епідеміологічні та клінічні особливості паразитарної інвазії Blastocystis spp. Проведено аналіз сучасних уявлень і даних власних досліджень про поширеність і роль Blastocystis spp. у патології травного каналу, зокрема синдрому подразненого кишечнику (СПК). Висвітлюється стан вивчення механізмів впливу мікробіоти кишечнику на патогенез СПК та участі в цьому бластоцистної інвазії. Розглянуте питання про поширеність Blastocystis spр. в осіб з імунодефіцитними станами. Ґрунтуючись на даних літератури та власних досліджень, вказується на низьку поширеність Blastocystis spр. у ВІЛ-позитивних пацієнтів. Суттєві відмінності у частоті виявлення різних кишкових найпростіших у ВІЛ-позитивних пацієнтів може підтверджувати вищу патогенність Cryptosporidium spp порівняно з Blastocystis spр. Враховуючи неоднозначність літературних даних про патогенний потенціал паразита, бластноцистна інвазія була розглянута з позицій паразитарної системи як біологічної основи епідемічного процесу. Узагальнення існуючих епідеміологічних і клінічних даних дало змогу припустити, що подальші еволюційні зміни біологічних властивостей Blastocystis spр. відбуватимуться у напрямку зниження вірулентності паразита, що сприятиме тривалій персистенції збудника в організмі хазяїна. Висновок. Отримані на теперішній час дані можуть свідчити про несуттєве епідеміологічне значення бластоцистної інвазії на тлі значної поширеності паразита у людській популяції. Відсутність єдиної думки про клінічне значенні Blastocystis spр. у формуванні та розвитку хронічної патології травного каналу підтверджує необхідність поглибленого вивчення тонких механізмів взаємодії паразита і хазяїна з урахуванням інтенсивності інвазії, стану мікробіоти кишечнику та імунної резистентності організму.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Салєєва, А. Д., І. М. Чернишова, І. П. Нартова, Н. Ю. Трегуб та Н. П. Задерей. "Інноваційні підходи при складанні реабілітаційних програм для пацієнтів з наслідками хребтово-спинномозкової травми". Pain medicine 3, № 2/1 (18 жовтня 2018): 39. http://dx.doi.org/10.31636/pmjua.t1.27895.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність. За даними статистики, щорічно в Україні понад 2500 пацієнтів отримують травми хребта і спинного мозку, 80 % з них – пацієнти працездатного віку. Крім проведення медикаментозного лікування, важливе місце в реабілітації цієї категорії пацієнтів займає фізична реабілітація із застосуванням механотерапії, роботизованих систем. Виникає необхідність розробки індивідуальної комплексної реабілітаційної програми з урахуванням соматичного стану та результатів тестування для сумісного використання різних методик механотерапії. Програма включала дозоване навантаження та спеціальні реабілітаційні вправи на блочному тренажері, які покращують рухливість суглобів, еластичності м’язів та зв’язок, і застосування роботизованої системи (G-EO) для тренування навиків ходи в стані полегшеної ваги пацієнта. Метою дослідження було оцінити ефективність розробленої інноваційної програми реабілітації пацієнтів з наслідками хребтовоспинномозкової травми. Матеріали та методи. Під наглядом перебувало дві групи пацієнтів. Хворим першої групи проводилась медикаментозна терапія й апаратна фізіотерапія, пацієнти другої групи отримували медикаментозну терапію, фізіотерапію та механотерапію з використанням роботизованої системи G-EO та блочного тренажера. Ефективність проведеного лікування (в середньому 1 місяць) оцінювалась за допомогою Функціональної Оціночної Шкали для хворих з травмою спинного мозку (Vatutazione Fuczionate Mietotesi – VFM), толерантність до фізичних навантажень оцінювалась клінічно (пульс, частота дихання, почервоніння обличчя, запаморочення, підвищене потовиділення). Результати дослідження та їх обговорення. В результаті проведених досліджень встановлено, що фізична реабілітація сприяла підвищенню толерантності до фізичних навантажень (збільшення часу тренувальних вправ без ознак втоми). Після проведеного курсу реабілітації з використання G-EO та блочного тренажера 80 % пацієнтів (другої групи) мали результати тестування в середньому на 5–10 балів вищі, ніж пацієнти першої групи. Висновки. Таким чином, за даними проведених досліджень, практика застосування програми комплексної реабілітації з використанням роботизованої механотерапії та блочних тренажерів для пацієнтів з наслідками спинномозкової травми показала переваги даного підходу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

РАДАЙДЕХ, Доктор Абдельрахман M., та Доктор Мохамед НУСЕЙР. "ПІСЛЯПОЛОГОВИЙ ГІПОПІТУІТАРИЗМ У ПАЦІЄНТОК ІЗ ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ 1 ТИПУ". Психологічне здоров’я, № 1 (28 квітня 2021): 90–102. http://dx.doi.org/10.32689/2663-0672-2021-1-8.

Повний текст джерела

Анотація:

Постановка проблеми. Пангіпопітуітаризм є рідкісним ендокринним захво- рюванням з різними клінічними уявленнями, від безсимптомного до загрозливого до життя стану. Післяпологовий пангіпопітуітаризм (синдром Шихана) – добре відомий клінічний стан, який пояснюється масовим до- або післяпологовим крововиливом. Післяпологовий гіпопітуіта- ризм, з іншого боку, який розвивається після нормальних пологів, є рідкісним станом. В основ- ному це пояснюється лімфоцитарним гіпофізитом. У хворих з цукровим діабетом 1-го типу було описано некроз гіпофіза, який є дуже рідкісним. Аналіз останніх досліджень і публіка- цій. Лімфоцитарний гіпофізит, або аутоімунний гіпофізит – це захворювання, що характери- зується лімфоцитарною інфільтрацією гіпофіза, яка в кінцевому підсумку призводить до руй- нування гіпофізарної тканини, що супроводжується різними клінічними проявами гіпофізарної дисфункції. Формулювання мети статті. Мета полягає в тому, щоб представити випадок гіпопітуїтаризму в пацієнки з діабетом типу 1 в післяпологовому періоді, після нормальних по- логів, причиною якого було визнано лімфоцитарний гіпофізит або некроз гіпофіза antepartum. Викладення основного матеріалу. Тут ми описуємо випадок хворої на цукровий діабет 1-го типу з післяпологовим пангіпопітуітаризмом. Стан може бути пов’язаний або з аутоі- мунним гіпофізитом, або з некрозом передньої долі гіпофіза під час вагітності. Обговорен- ня: Важкий стан пацієнтки пояснювався неспецифічним асептичним менінгітом. Ендо- кринний дефіцит був обумовлений гіпопітуітарізмом передньої долі гіпофіза, що спочатку проявлялося аменореєю, невдачею лактації і пізніше було діагностоване як дефіцит АКТГ і ТТГ. Цей випадок є діагностичною ознакою пангіпопітуітаризму, аутоімунного гіпофізиту. Висновки та перспективи подальших досліджень. Ми робимо висновок, що будь-який го- ловний біль від раптового початку, пов’язаного з нудотою і блювотою під час вагітності, слід вважати попередженням гіпофізарного розладу, який не можна пояснити симптомами, пов’я- заними з вагітністю, або менінгітом. Раннє лікування стероїдами може запобігти прогресу- ванню гіпофізарного руйнування та багаторічним стражданням таких хворих.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Курах, А. В., К. І. Чубірко, І. В. Чопей, М. В. Бичко, К. О. Дебрецені та М. М. Гечко. "ПОСТКОВІДНИЙ СИНДРОМ: КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (29 квітня 2021): 6–11. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2021.v.i1.11987.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи полягала в дослідженні найчастіших клінічних проявів постковідного синдрому (ПС) та впливу наявності поширених коморбідних станів на частоту виникнення даного синдрому. Матеріал і методи. Пошук проводили у базах PubMed та Medline. Було використано наступні ключові слова: «post-covid syndrome», «COVID-19», «persisting symptoms», «risk factors», «long COVID». До уваги бралися статті, опубліковані в рецензованих виданнях. Результати. Зважаючи на невеликий час, який пройшов від початку пандемії, кількість проведених досліджень ПС є незначною. Більшість із них було проведено за методикою анкетування пацієнтів через певні проміжки часу після завершення госпіталізації (найменший становив 2 тижні, а найбільший – 24 тижні). Проаналізувавши результати деяких досліджень ми встановили, що такі симптоми як загальна слабість, задишка та тривога зустрічалися практично в кожного хворого. Рідше у хворих персистували симптоми кашлю, болю в грудній клітці та інших частинах тіла, порушення сну та уваги. Звертає на себе увагу той факт, що у пацієнтів, які мали принаймні один коморбідний стан, зростав ризик збереження симптомів гострого COVID-19 протягом 8–18 тижнів. Так, пацієнти з ожирінням, цукровим діабетом та респіраторним дистрес-синдромом частіше мали тяжчий перебіг гострого COVID-19 та довшу тривалість персистенції симптомів. Пацієнти старших вікових груп (старше 50 років) частіше мали персистенті симптоми, порівняно з особами у віці 18–34 та 35–49 років. Висновок. Найчастішими симптомами, які зустрічаються при ПС, були загальна слабість, задишка та тривожність. Ці симптоми зустрічалися у всіх вікових групах, але частота їх виникнення та тривалість, імовірно, зростає з віком. Також наявність принаймні одного коморбідного стану збільшувала ризик виникнення ПС.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Halei, M. M., I. Ya Dzubanovskij, I. P. Marchuk та P. A. Gashchyshyn. "Оцінка доцільності симультанних лапароскопічних втручань при лікуванні жовчнокам’яної хвороби з хірургічною коморбідністю органів черевної порожнини". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 4 (11 січня 2020): 105–13. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2019.4.10719.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи: визначити та оцінити якість надання медичної допомоги хворим з жовчнокам’яною хворобою і коморбідною хірургічною патологією, використовуючи сучасні шкали для оцінки стану хірургічних хворих. Визначити оптимальну стратегію лікування для таких пацієнтів. Матеріали і методи. На базі ВОКЛ ВІМДЛ проліковано 410 пацієнтів з поєднаною патологією, одна з яких хронічний калькульозний холецистит і 681 хворий з прооперованою лише однією хірургічною патологією органів черевної порожнини. Використано методику з нульовою гіпотезою, аналіз за Пірсоном, Тюкі, Манна–Уїтні. Результати досліджень та їх обговорення. Симультанне хірургічне лікування більш доцільне і краще відповідає сучасним стандартам надання медичної допомоги. Стан пацієнтів після операцій значуще не відрізнявся в обох групах. Не було клінічно значущої різниці у термінах видужання. Рівень післяопераційних ускладнень у обох групах не відрізнявся. Морбідність у обох групах дорівнювала нулю. Симультанні операції не показали підвищення стресовості для організму пацієнта. Глікемія чи інші об’єктивні показники (лабораторні дані чи показники шкал для оцінки стану пацієнта) у хворих обох груп не мала значущих відхилень. Тривалість операцій і наркозу зросли, але це не спричинило збільшення анестезіологічних ризиків. Також тривалість госпіталізації значуще не зросла, а різниця не перевищила одного ліжко-дня. Якщо порівнювати з двома госпіталізаціями для двох операційних втручань, то перевага очевидна. Методика ефективна і показує свої переваги над конвенційними методами.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Kulyk, O. V. "КЛЮЧОВІ ОСОБЛИВОСТІ АНАМНЕЗУ ХВОРИХ ІЗ ПОСТТРАВМАТИЧНИМИ ПОСТКОМАТОЗНИМИ ТРИВАЛИМИ РОЗЛАДАМИ СВІДОМОСТІ". Вісник наукових досліджень, № 4 (29 жовтня 2018): 135–40. http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2018.4.9469.

Повний текст джерела

Анотація:

Проблематика черепно-мозкового травматизму й надалі набуває як медичної, так і соціальної значущості через високі показники інвалідизації та летальності. Нагальною потребою є подальше вивчення причин, епідеміології та клінічних варіантів тяжкої черепно-мозкової травми (ЧМТ), наслідками якої є не лише неврологічні розлади, когнітивні чи психологічні дисфункції, а й тривалі розлади свідомості. Тому продовження пошуку нових можливостей ефективного лікування та виходжування хворих із тривалими розладами свідомості після тяжкої ЧМТ не втрачає своєї актуальності. Мета дослідження – проаналізувати ключові анамнестичні фактори та вивчити взаємозв’язок між причинами, клінічними варіантами тяжкої ЧМТ, глибиною коми та синдромами посткоматозного порушення свідомості. Матеріали і методи. В основу роботи покладено результати діагностики, реабілітації та відновного лікування 220-ти хворих із постткоматозними тривалими розладами свідомості після тяжкої ЧМТ. Опис клініко-неврологічної картини посткоматозного порушення свідомості у пацієнтів після тяжкої ЧМТ проводили залежно від клінічної форми її тяжкості й глибини травматичної церебральної коми, що мали різну за виразністю і подібну за семіотикою (ознаками) неврологічну симптоматику, проте на момент включення хворого в дослідження, а потім у ході реабілітаційного лікування, в основному визначали стадію відновлення посткоматозного розладу свідомості. Результати досліджень та їх обговорення. Головну увагу приділено анамнестичним даним щодо клінічної форми ЧМТ та рівня глибини травматичної коми як ключових факторів впливу на розвиток тривалих посткоматозних порушень свідомості у пацієнтів, яким і надалі застосовували методи медичної (фізичної) реабілітації. Розкрито причини травматизму, проаналізовано варіанти поєднання клінічних форм тяжкої ЧМТ у пацієнтів із посткоматозними порушеннями свідомості, досліджено залежності між ними. У дослідженні акцентується увага на тому, що у більшості травмованих хворих помірна кома (кома І) була проявом тяжкого забою головного мозку, поєднаного зі стисненням головного мозку субдуральною, епідуральною гематомою, фрагментами стисненого перелому кісток склепіння черепа. Навіть при дифузному аксональному пошкодженні (ДАП) незначно переважали пацієнти, яким діагностовано кому І. разом з тим, глибока кома, незважаючи на відмінні числові значення кількості пацієнтів, у яких її виявлено, мала аналогічну закономірність залежності від поєднаних клінічних форм тяжкої ЧМТ і тому так само часто спостерігалася саме при тяжкому забої головного мозку, поєднаному зі стисненням головного мозку вищеописаними чинниками, залишаючи на другому місці забої головного мозку з лінійними переломами кісток склепіння та основи черепа (з епідуральними нашаруваннями крові). І зовсім відмінна ситуація з термінальною (позамежовою) комою, яку діагностовано більшості пацієнтів, була проявом ізольованого ДАП і його варіантами в поєднанні зі стисненням головного мозку епідуральною гематомою та фрагментами стисненого. Висновки. Саме тяжкі забої головного мозку зі стисненням його різними окремими факторами є найчастішими органічними субстратами посткоматозного порушення свідомості, незалежно чи була діагностована кома І, чи кома ІІ, якщо її тривалість становила більше 10 діб. Ізольоване чи поєднане ДАП у більшості випадків, порівняно з іншими клінічними формами тяжкої ЧМТ, мало симптоматику коми ІІІ. І якщо додати дорожньо-транспортну пригоду (ДТП), як головну причину ДАП, то кома ІІІ, як прояв крайнього ступеня тяжкості ЧМТ, була найтиповішою для такого виду травмування, яке, у свою чергу, призвело до того, що більшість хворих, яка вийшла з коми ІІІ, все одно залишилась у вегетативному стані, незважаючи навіть на тривале інтенсивне відновне лікування та реабілітацію.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Попович, І. Ю. "КЛІНІЧНА ОЦІНКА ПРЯМОЇ РЕСТАВРАЦІЇ З ВИКОРИСТАННЯМ ВНУТРІШНЬОКАНАЛЬНИХ ШТИФТІВ У НАЙБЛИЖЧІ ТА ВІДДАЛЕНІ ТЕРМІНИ СПОСТЕРЕЖЕННЯ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 118, № 1 (29 березня 2022): 24–28. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2022-43-1.4.

Повний текст джерела

Анотація:

Нині зруйновану коронкову частину зуба можна відновити прямим, непрямим чи комбінованим методом. Кожен із цих методів має свої переваги та недоліки. Пряма реставрація надає можливість виконати заміщення дефекту коронкової частини зуба в одне відвідування одразу після обтурації кореневих каналів та запобігти розвитку ускладнень у найближчі та віддалені терміни спостереження. Мета дослідження – порівняння клінічної ефективності прямої реставрації девітальних різців із використанням внутрішньоканальних штифтів у найближчі та віддалені терміни спостережень. Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети була проведена реставрація девітальних різців із використанням трьох видів внутрішньоканальних штифтів. Залежно від виду конструкції були сформовані три клінічні групи. Кожна група складалась із 20 пацієнтів. Пацієнтам першої групи коронкову частину зуба відновлювали за допомогою металевих анкерних штифтів “Vitaplant” (Україна), зафіксованих на склоіономірний цемент, модифікований композитом “FUJI plus” (Японія, GS), та фотополімерного матеріалу “Esthet X” (Великобританія, Dentsply Sirona). Пряму реставрацію коронкової частини у другій групі проводили за допомогою фотополімерного матеріалу «Еста-3» (Україна, «Еста») та склопластикових «ПАСС» штифтів (Україна, «Еста»), зафіксованих на композитний цемент подвійного твердіння «ЦАПО» (Україна, «Еста»). Третю групу становили пацієнти, у яких коронкові частини різців були відновлені за допомогою скловолоконних штифтів фірми “J-dental” (Сполучені Штати Америки, J-dental), які були зафіксовані на композит подвійного твердіння “Сalibra” (Великобританія, Dentsply Sirona), та фотополімерного матеріалу “Esthet X” (Великобританія, Dentsply Sirona). Оцінку виконаної прямої реставрації коронкової частини зуба проводили клінічно за загальноприйнятими критеріями. Вивчали анатомічну форму, крайову адаптацію, шорсткість поверхні реставрації, наявність крайового забарвлення, кольорової відповідності, вторинного карієсу та стан контактного пункту. Дані критерії оцінювали у день реставрації через шість, дванадцять місяців, два, три та п’ять років після відновлення коронкової частини зуба. Висновки. Результати клінічного дослідження свідчать про доцільність використання еластичних штифтів як внутрішньоканальних конструкцій для проведення прямої реставрації коронкової частини девітальних різців.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Zadorozhnа, V. I., та N. P. Vynnyk. "КОРОНАВІРУС 2019-nCOV: НОВІ ВИКЛИКИ ОХОРОНІ ЗДОРОВ’Я ТА ЛЮДСТВУ". Інфекційні хвороби, № 1 (14 травня 2020): 5–15. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2727.2020.1.11091.

Повний текст джерела

Анотація:

Проведено аналіз наукових джерел щодо структури емерджентного коронавірусу 2019-nCoV (SARS-CoV-2), гіпотез його походження, клінічних, епідеміологічних особливостей нової коронавірусної хвороби COVID-19. Симптомами цієї інфекції можуть бути підвищена температура тіла, кашель, задишка, біль у м’язах, сплутаність свідомості, біль голови, біль у горлі, ринорея, діарея, нудота та блювання, двобічна пневмонія, гострий респіраторний дистрес-синдром, поліорганна недостатність. Частота симптомів COVID-19, за різною інформацією, мала деякі відмінності, залежала від ступеня тяжкості недуги. Випадки середнього ступеня тяжкості спостерігалися у близько 80 %. Можна припустити, що в подальшому ці показники можуть змінюватися. Це пов’язано з потенціалом вірусу до мінливості та його подальшою адаптацію до організму нового хазяїна. За нашими припущеннями, легкий ступінь захворювання у дітей може бути пов’язаний з низькою експресією у них рецепторів АСЕ2, що не дозволяє забезпечити в організмі високе вірусне навантаження і, відповідно, – тяжкий маніфестний прояв інфекції. Загальна летальність становила близько 2 %. Її рівень збільшувався з віком. Крім того, летальність мала відмінності у різних країнах (від 0,7 % у Південній Кореї до 8,8 % в Ірані). Частка чоловіків і жінок серед захворілих була майже однаковою. У той же час, летальність серед чоловіків була в 1,6 разу вищою, тобто і клінічний перебіг хвороби у чоловіків був тяжчим. Провідним є крапельний механізм передачі збудника, але вірус визначають і в пробах фекалій пацієнтів. При цій інфекції велике значення має дотримання інфекційного контролю. Середня тривалість інкубаційного періоду становить 3,0-6,4 доби, загальноприйнята максимальна тривалість – 14 діб, однак є поодинокі повідомлення про можливість його подовження до 24 і 27 діб. Можливий безсимптомний перебіг інфекції. На круїзному судні «Діамантова принцеса» в Японії його показник був вище 50 %. Тривалість збереження збудника в організмі людини як при цій, так і при маніфестній формах COVID-19, невідома і потребує вивчення. Натепер перевіряються різні стратегії антивірусної терапії: нуклеозидний аналог GS-5734 ремдезевір, антиретровірусні препарати, плазма перехворілих та інші. Можливими сценаріями подальшого розвитку подій можуть бути: 1. Набуття COVID-19 характеру пандемії з укоріненням збудника в людській популяції. У подальшому будуть спостерігатися сезонні підйоми захворюваності на COVID-19. При створенні вакцини інфекція може стати вакцинокерованою. 2. Перехід епідемічного процесу у стан уповільненого перебігу в масштабах світу, окремих його регіонах або на обмежених територіях. 3. Після широкого розповсюдження можливе поступове зниження біологічного потенціалу вірусу та елімінація з циркуляції, як це сталося з вірусом SARS. Для мінімізації наслідків від нової біозагрози Україні необхідно бути готовою до протидії за найнесприятливішим сценарієм. Суворі епідеміологічні заходи мають вирішальне значення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Dzhus, M. B. "ДИНАМІЧНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ДОРОСЛИМИ ПАЦІЄНТАМИ З ЮВЕНІЛЬНИМ РЕВМАТОЇДНИМ АРТРИТОМ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 3 (1 жовтня 2018): 52–60. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2018.v0.i3.9020.

Повний текст джерела

Анотація:

Протягом останніх років у лікуванні ювенільного ревматоїдного артириту (ЮРА) відбувся суттєвий прогрес, пов’язаний із розробленням інноваційних лікарських засобів, хоча доступність для українських пацієнтів обмежена через високу ціну та відсутність достатнього державного забезпечення. Мета роботи – провести обстеження молодих дорослих пацієнтів з ЮРА на момент звернення до дорослого ревматолога та через рік спостереження з оцінкою динаміки клінічних, лабораторних показників, психологічного стану, стану мінеральної щільності кісткової тканини та проведеного лікування. Матеріал і методи. У дослідження включено 168 пацієнтів з ЮРА, що досягли 18-річного віку, які були обстежені на базі Олександрівської міської клінічної лікарні, м. Київ з оцінкою клініко-лабораторних паказників активності захворювання, якості життя (ЯЖ) за SF-36, алекситимії за TAS, рівня депресії за PHQ-9, стану мінеральної щільності кісткової тканини та отриманого лікування. Результати. При динамічному спостереженні за дорослими пацієнтами з ЮРА протягом 1 року на фоні терапії згідно з Уніфікованим клінічним протоколом медичної допомоги хворим з ЮРА виявлено зменшення тривалості ранкової скутості (p<0,05), покращення суглобового синдрому, зменшення артриту кистей (p<0,05), артриту більше трьох суглобів (p<0,05), симетричного артриту (p<0,05), ентезитів (p<0,05), болю в хребті (p<0,05), що відобразилося в зниженні (p<0,05) ступеня функціональної недостатності суглобів та відсутності рентгенологічного прогресування, не збільшилася потреба в протезуванні суглобів, не виявлено динамічних змін системних проявів, наявності увеїту та сакроілеїту. Виявлено відсутність позитивної динаміки лабораторних показників активності ЮРА в дорослому віці за DAS28 та JADAS, ШОЕ, СРБ, хоча є тенденція до їх зменшення. У пацієнтів з ЮРА залишається активність захворювання через 1 рік спостереження в дорослому віці. За рік спостереження виявлено збільшення рівня вітаміну 25-(ОН) (p<0,05), хоча він все ще не нормалізувався. Встановлено, що як на момент первинного огляду, так і після спостереження протягом 1 року МЩКТ в різних ділянках скелета та Z- і T-показники відповідних ділянок були достовірно нижчими, порівняно з групою контролю. Однак, при оцінці МЩКТ в різних відділах скелета та Z- і T-показників відповідних ділянок не виявлено їх динамічних змін протягом року спостереження. Через 1 рік спостереження не виявлено відмінностей ні за ЯЖ та її шкалами, ні за рівнем алекситимії, ні за ступенем депресії. Хоча 4 % пацієнтів з ЮРА після 1 року спостереження в дорослому віці мали від легкої «субклінічної» до середнього ступеня тяжкості депресію, тоді як на момент первинного огляду дорослим ревматологом ознаки депресії різного ступеня спостерігали у 61,1 % пацієнтів. Висновки. У дорослих пацієнтів з ЮРА, що перебували під спостереженням протягом 1 року, відмічена стабілізація як клінічного, так і психологічного стану. Через 1 рік спостереження виявлено зменшення тривалості ранкової скутості та покращення суглобового синдрому, що відобразилося в зниженні ступеня функціональної недостатності суглобів та припиненні рентгенологічного прогресування, однак утримувалась висока лабораторна активність. При оцінці МЩКТ у різних відділах скелета та Z- і T-показників відповідних ділянок не виявлено її позитивних динамічних змін протягом року спостереження. Через 1 рік спостереження за дорослими пацієнтами з ЮРА не виявлено відмінностей в ЯЖ за її шкалами, алекситимії, та ступені депресії, що свідчить про необхідність корекції за участі відповідних спеціалістів. Встановлено, що 32 (19 %) пацієнти від дебюту захворювання до дорослого віку не приймали хворобомодифікуючих препаратів, та отримували терапію лише НПЗП та локально глюкокортикоїдами, 53 (31,5 %) пацієнти приймали протягом всієї тривалості захворювання 1 хворобомодифікуючий препарат, 34 (20,2 %) пацієнти отримували послідовно або паралельно 2 хворобомодифікуючих препарати, 11 (6,5 %) пацієнтів отримували послідовно або паралельно 3 хворобомодифікуючих препарати, 19 (11,3 %) пацієнтів отримували 1 хворобомодифікуючий препарат та 1 препарат ІБТ, 10 (6 %) пацієнтів отримували 2 хворобомодифікуючих препарати та 1 препарат ІБТ, 9 (5,4 %) пацієнтів отримували більше 3 хворобомодифікуючих препаратів або більше 2 препаратів ІБТ.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Шаповалова, Юлія, та Сергій Усатов. "СУЧАСНИЙ ПОГЛЯД НА МОЖЛИВІСТЬ КОРЕКЦІЇ ДЕЯКИХ ПАРАМЕТРІВ ІМУННОЇ СИСТЕМИ ХВОРИХ ПРИ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВІЙ ТРАВМІ". Immunology and Allergy: Science and Practice, № 1-2 (21 травня 2021): 46–51. http://dx.doi.org/10.37321/immunology.2021.1-2-06.

Повний текст джерела

Анотація:

Незважаючи на значну розповсюдженість й увагу дослідників до ЧМТ, є потреба вивчення її клінічних і імунологічних особливостей та пошук шляхів раціональної імунокорекції, для якої може бути використаний препарат імунофан.Мета роботи. Вивчення впливу імунофану на стан цитокінів сироватки крові у пацієнтів із ЧМТ середньої тяжкості в післяопераційному періоді.Матеріали і методи. В дослідження було включено 47 хворих з ЧМТ середньої тяжкості – забоєм головного мозку середньої тяжкості, ускладненимгематомою різної локалізації і об’єму, яка підлягала оперативному втручанню. Всі пацієнти методом сліпої рандомізації були розподілені на дві групи: пацієнти I групи у післяопераційному періоді отримували лікування згідно затверджених протоколів та рекомендацій. Пацієнтам II групи, яким у післяопераційному періоді додатково вводився препарат імунофан у дозі 1,0 мл 0,005 % розчину внутрішньом’язово 1 раз на день впродовж 10 днів з третьої доби після операції. Сироватку крові хворих досліджували одразу після проведеної операції та через 10 днів лікування. Склад досліджуваних цитокінів сироватки IL-1β, IL-2, IL-4, IL-6 та γ-IFN вивчали спектрофотоко-лориметричним методом із використанням наборів реактивів для імуноферментного аналізу.Результати. У пацієнтів ІІ групи після операційного втручання на тлі проведення комплексного лікування із додаванням до загальноприйнятих засобів імуноактивного препарату імунофану відбувалось більш суттєве, ніж при лікуванні пацієнтів І групи, зниження всіх вивчених цитокінів та співвідношення IL-1β/IL-4, що відображувало імунологічну активність імунофану при лікуванні пацієнтів із ЧМТ. Проте, збереження всіх прозапальних цитокінів підвищеними свідчить, що в організмі хворих продовжують існувати запальні зміни, наявність яких може слугувати підставою для тривалого відновлювального періоду та до проведення пацієнтам медичної реабілітації у відновлювальному періоді.Висновки. Перспективним є можливість застосування імуноактивного препарату імунофану у хворих з черепно-мозковою травмою у післяопераційному періоді для запобігання ускладнень та підвищення ефективності терапії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Мінцер, О. П., О. М. Шевцова та О. В. Сарканич. "ДИСТАНЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСАМИ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПАЦІЄНТІВ". Medical Informatics and Engineering, № 4 (4 червня 2020): 73–75. http://dx.doi.org/10.11603/mie.1996-1960.2019.4.11023.

Повний текст джерела

Анотація:

Представлено питання віддаленої охорони здоров'я, особливо проблеми визначення стану пацієнтів за допомогою інформаційних технологій поза умов стаціонару. обґрунтовано необхідність прийняття системних рішень у технологіях використання дистанційного управління реабілітацією пацієнтів. Зроблено висновки про недостатність сучасного рівня інтерпретації інформації про пацієнтів для виявлення подібності та класифікації у клінічно обґрунтовані групи за спектром симптомів, ознак, біомаркерів. Запропонована реабілітаційно-орієнтована онтологія, що надає необхідні пояснення та забезпечує можливості персоналізаци діагностики та лікування пацієнтів, заснованих на структурних зв'язках між клінічними поняттями в онтології. Віддалене надання медичної допомоги можливе за умови відповідної концептуалізації, що базується на принципах обґрунтування сталих станів, тригерно-каскадних уявленнях, використання онтологій знань.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Моісеєва, Ю. А., М. І. Марущак, Н. В. Ліснянська та О. М. Копаниця. "ЯКІСНА ОЦІНКА ВІДНОШЕННЯ ДО ХАРЧУВАННЯ ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ 2 ТИПУ". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 1 (22 травня 2021): 76–79. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.1.12090.

Повний текст джерела

Анотація:

Резюме. Однією із загальних цілей дієтотерапії при цукровому діабеті 2 типу (T2DM) є удосконалення знань про харчування, пов’язане з діабетом, щоб сприяти позитивним дієтичним практикам та підвищувати якість харчування. Мета дослідження – оцінити відношення до харчування людей, хворих на цукровий діабет 2 типу. Матеріали і методи. У дослідження включили 34 хворих на T2DM, які перебували на стаціонарному лікуванні в комунальному закладі «Міська клінічна лікарня № 4» Дніпровської міської ради. З кожним пацієнтом проводили бесіду тривалістю 30–60 хв, під час якої дослідник з’ясовував як діагноз цукрового діабету змінив відношення до харчування, роль харчування при діабеті, зокрема були поставлені наступні запитання: чи вважаєте ви харчування компонентом забезпечення нормального стабільного життя; як змінилося ваше харчування після виявлення цукрового діабету; чи змінилося у вас відношення до їжі після того, як ви дізналися, що у вас діабет; як навколишні відносяться до того, що ви відмовляєтесь від певної їжі через діабет; як ви оцінюєте свій емоційний стан у компанії за столом; як ви організували своє харчування в сім’ї; чи отримуєте ви позитивні емоції від харчування; чи пов’язуєте ви зростання глюкози з погрішностями в харчуванні. Результати. При аналізі отриманих результатів встановлено, що більшість пацієнтів (61,76 %) розуміє, що харчування є вагомим компонентом забезпечення нормального стабільного життя, проте решта 38,24 % пацієнтів не задумується над якістю харчування для нормального функціонування їх організму. Практично усі хворі на T2DM змінили харчовий раціон після виявлення захворювання, при цьому 9 пацієнтів строго стежать за дієтою, 4 пацієнти зменшили тільки об’єм порцій, решта намагаються дотримуватися дієтотерапії. Після виявлення у хворих T2DM, в них також змінилося відношення до їжі, зокрема, у більшої частини пацієнтів підвищилося бажання з’їсти «шкідливі» для цієї категорії хворих продукти. Часто як пацієнти, так і навколишні почували себе незручно під час прийому їжі за одним столом. Висновки. Модифікація харчування є необхідним заходом для ефективного керування цукрового діабету 2 типу пацієнтами. Спільна робота медичного персоналу з хворим на діабет дозволить виробити стратегії для конкретного пацієнта, що збалансує не тільки їх харчування, але й міжособистісні стосунки під час споживання їжі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Бабінець, Л. С., та І. М. Галабіцька. "ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОСЕКРЕТОРНОЇ НЕДОСТАТНОСТІ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ НА ПЕРЕБІГ ПЕРВИННОГО ОСТЕОАРТРОЗУ ЗА УМОВ КОМОРБІДНОСТІ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (29 квітня 2021): 164–66. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2021.v.i1.11721.

Повний текст джерела

Анотація:

Ураження органів шлунково-кишкового тракту (ШКТ), що супроводжується зниженням екскреторної функції підшлункової залози (ПЗ), є частими патологічними процесами, що супроводжують первинний ОА як коморбідні стани. Мета – провести дослідження параметрів суглобового болю та їх взаємозв’язків із показниками екскреторної функції підшлункової залози у пацієнтів із первинним ОА з коморбідними станами. Матеріал і методи. Було обстежено 174 амбулаторних пацієнти з первинним ОА у поєднанні із захворюваннями, що супроводжуються зниженням екскреторної функції ПЗ, у стані повної та неповної клінічної ремісії. Результати. Аналіз отриманих показників вмісту фекальної α-еластази пацієнтів показав наявність зниження ексреторної функції ПЗ у групі дослідження ((64,24±5,85) мкг/г), порівняно з групою контролю ((212,71±4,65) мкг/г) (р<0,05). Показник ВАШ у спокої був (25,54±3,42) мм, показник ВАШ при рухах – (38,81±4,41) мм. Було встановлено, що між парами кореляційного зв’язку наявні статистично значимі середньої сили кореляційні зв’язки. Висновки. Виявлені кореляції довели взаємозалежність та обтяжливість між зниженням екскреторної функції підшлункової залози та силою больового суглобового синдрому у пацієнтів з первинним ОА.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Романов, В. О., Т. В. П’ятчаніна та О. В. Ковирьова. "МЕДИЧНІ КОМУНІКАТОРИ ДЛЯ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ". Medical Informatics and Engineering, № 1 (22 червня 2020): 78–83. http://dx.doi.org/10.11603/mie.1996-1960.2020.1.11132.

Повний текст джерела

Анотація:

Оцінювання адекватного рівня стану здоров'я пацієнтів і ефективності методів лікування вимагає сучасних клінічних досліджень «якості життя» шляхом використання різноманітних стандартизованих опитувальників як загального призначення, так і створених для окремих нозологій. Оцінювання якості життя, що здійснюється самим пацієнтом із використанням анкет-опитувальників, разом із традиційним медичним висновком лікаря, дає повну й об'єктивну характеристику стану пацієнта. Тому мета роботи полягала у розробленні програмних засобів автоматизації оцінювання якості життя на основі стандартизованого опитувальника MOS SF-36 для мобільного планшетного комп'ютера з використанням результатів у якості інформаційної підтримки прийняття об'єктивних лікарських рішень. В якості прототипу взято медичний інформаційний комунікатор розробки Інституту кібернетики імені В. М. Глуш-кова НАН України та Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика (МОЗ України) на базі мобільного планшетного комп'ютера, програмне забезпечення якого містить п'ять підсистем із певним набором довідниково-інформаційних функцій для підтримки та супроводу діяльності лікаря й інтерактивного спілкування з пацієнтом, зокрема, у випадку обмеження його комунікативних можливостей у результаті захворювання. Проведений аналіз предметної області поширених стандартизованих опитувальників для оцінювання якості життя пацієнтів виявив оптимальний для проведення автоматизації — The Medical Outcomes Study Short Form (MOS SF-36) — коротка форма неспецифічного опитувальника для визначення якості життя, для якої існує україномовна адаптована версія. здійснено початковий етап розробки програмних засобів автоматизації оцінювання якості життя на основі стандартизованого опитувальника MOS SF-36 для мобільного планшетного комп'ютера, результати якого можуть слугувати інформаційним супроводом прийняття обґрунтованих лікарських рішень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Svystilnyk, V. O., O. S. Mihnusheva та K. B. Savinova. "Скелетно-м’язові ураження в перебігу коронавірусної хвороби (COVID-19) у педіатричній практиці. Власне спостереження: клінічний випадок". INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL 17, № 7 (27 січня 2022): 11–15. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0713.17.7.2021.245559.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність. Пандемія коронавірусної хвороби залишається в центрі уваги вітчизняної і світової системи охорони здоров’я. Патогенні властивості вірусу SARS-CoV-2 обумовлюють ураження як нервової системи, так й інших органів і систем людини. Мета: привернути увагу лікарів до діагностики скелетно-м’язових уражень, зокрема рабдоміолізу, для запобігання можливим ускладненням при коронавірусній хворобі (COVID-19). Матеріали та методи. Нами обстежена й спостерігається група дітей зі скелетно-м’язовими ураженнями на тлі перебігу коронавірусної хвороби (COVID-19) протягом 2020–2021 років. Клінічний випадок власних спостережень такого хворого наведено в статті. Результати та висновки. В пацієнта, хлопчика 15 років, після перенесеної гострої фази коронавірусної хвороби через 33 дні з’явилися загальна слабкість, сильний біль в ділянці правого стегна і кульшового суглобу, лихоманка. Проведена диференціальна діагностика скелетно-м’язових уражень і остеомієліту. Дифузні хвороби сполучної тканини, захворювання, що відносяться до онкогематологічних, а також гепатити були виключені на підставі клінічних даних і проведених обстежень. Ідентифіковані на підставі клінічного обстеження та результатів МРТ запальні зміни клубового, затульного та грушоподібного м’язів з формуванням абсцесу, разом із високим рівнем трансаміназ крові свідчили про розвиток рабдоміолізу. Виявлений позитивний IgG до вірусу SARS-CoV-2 підтверджував зв’язок даного патологічного стану з перенесеною раніше гострою фазою COVID-19. Ознаки коагулопатії, анемія в гемограмі одночасно з клінічними симптомами рабдоміолізу, дозволили підтвердити системність ураження в перебігу коронавірусної хвороби в дитини. Своєчасна оцінка клінічної симптоматики (загальної слабкості, болю в м’язах) і рівня КФК, трансаміназ, електролітів, креатиніну, сечовини крові допоможе здійснити ранню діагностику рабдоміолізу, призначити адекватну терапію і запобігти розвитку тяжких ускладнень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Naumenko, Galyna. "Модель спільного прийняття рішення в медичній практиці". Psychosomatic Medicine and General Practice 3, № 4 (16 лютого 2019): e0304173. http://dx.doi.org/10.26766/pmgp.v3i4.173.

Повний текст джерела

Анотація:

На сьогоднішній день питання пацієнторієнтованного надання медичних послуг стоїть особливо гостро. Та мова йде не просто про хороші манери лікарів: ввічлива посмішка, привітання, звертання до пацієнта з повагою, скільки про медичні результати завдяки вираженим професійним компетенціям. Якість комунікації в медичній сфері відіграє величезну роль в наданні кваліфікованної медичної допомоги, за рахунок того, що сприяє: більш ефективному інтерв'ю або збору інформації (точність, продуктивність, підтримка для пацієнта); підвищенню задоволеності і пацієнта, і фахівця; поліпшенню стану здоров'я пацієнта, прихильності до призначеної терапії (комплаєнс). Таким чином, для того щоб біомедичні технології були безпечними та результативними, їх варто застосовувати на базі ефективної комунікації та відношення. Одним із ефективних методів взаємодії лікар-пацієнт є метод спільного прийняття рішення (СПР). Це процес, в якому пацієнти заохочуються брати участь у виборі відповідних методів лікування або варіантів самоуправління своїм станом. Модель має три етапи: впровадження вибору; опису варіантів; надання допомоги пацієнтам у вивченні переваг та прийнятті рішень. Спільне прийняття рішень є доцільним, коли існує більше одного можливого курсу дій, і жоден варіант очевидно не найкращий для всіх. У цих випадках доведено, що формування відношення пацієнта до можливих переваг та ризиків лікування хвороби має бути ключовим фактором у прийнятті рішення. Коли існує спільна думка, лікарі можуть краще використовувати мотиваційні підходи для сприяння зміни поведінки, подолання клінічної інерції та сприяння саморегуляції та селф-менеджменту (самоуправління) пацієнтами всього процесу лікування та реабілітації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Максимець, Т. О. "ВПЛИВ ПІДВИЩЕНОГО ІНДЕКСУ МАСИ ТІЛА НА РІВЕНЬ ТРОМБОНЕБЕЗПЕКИ ПРИ ЛАПАРОСКОПІЧНОЇ МІОМЕКТОМІЇ". Clinical Anesthesiology and intensive Care, № 2 (26 квітня 2022): 65–74. http://dx.doi.org/10.31379/2411.2616.18.2.8.

Повний текст джерела

Анотація:

Міома матки – одне з найпоширеніших захворювань в гінекологічний практиці. Одним із основних методів хірургічного лікування міоми матки у жінок репродуктивного віку є лапароскопічна міомектомія. За даними ВООЗ надмірною вагою вважається ІМТ 25 та вище, ІМТ 30 та вище – ожиріння. Зв’язок ожиріння з внутрішньосудинними тромботичними ускладненнями (ВТУ) підтверджується клінічними даними. На сьогоднішній день існує досить вагомий набір клотінгових, імуноферментних методів оцінки системи регуляції агрегатного стану крові (РАСК), результати яких дають лише дуже приблизну характеристику гемостатичного потенціалу. Тому особливого значення набувають цінність інструментальні методи оцінки гемостазу. Низькочастотна п’єзоелектрична тромбоеластографія (НПТЕГ) є найбільш ефективною методикою дослідження гемостатичного потенціалу (ГП), здатна об’єктивно відобразити судинно-тромбоцитарний компонент, коагуляційну ланку системи гемостазу і фібриноліз. Ця технологія дозволяє візуалізувати процес згортання крові, дає можливість в режимі реального часу оцінювати всі фази згортання і кількісно визначати інтенсивність про- і антикоагулянтного потенціалу. Мета – вивчення впливу підвищеного індексу маси тіла на рівень тромбонебезпеки для проведення адекватної комплексної тромбопрофілактики у пацієнток в периоперацыйному періоді при лапароскопічній міомектомії, використовуючи інструментальний метод діагностики – низькочастотний п’єзоелектричний гемовіскозиметр. Матеріали та методи. Досліджені результати хірургічного лікування 60 хворих міомою матки, які перенесли лапароскопічну міомектомію в медичному центрі «Мати та дитина» ТОВ «НЕОМЕД 2007» в м. Києві в 2019–2020 роках. Пацієнтки були розподілені на 2 групи в залежності від величини ІМТ. До 1 групи (16 пацієнток) увійшли хворі з ІМТ< 30 кг/м2. До 2 групи (44 пацієнтки) увійшли хворі з ІМТ> 30 кг/м2. Стан системи гемостазу до операції, а також на 1 та 5 добу після оперативного втручання контролювався стандартними біохімічними тестами, а також інструментальним методом оцінки функціонального стану компонентів системи гемостазу та фібринолізу – низькочастотним вібраційним п’єзоелектричним гемовіскозиметром (НВПГ). Результати. Після аналізу стандартних біохімічних тестів оцінки гемостазу до оперативного втручання, на 1 та 5 добу після операції в обох групах пацієнтів наявних та суттєвих патологічних змін не виявлено. При оцінці функціонального стану компонентів системи гемостазу та фібринолізу за допомогою НВПГ «Меднорд» перед оперативним втручанням в 1 групі пацієнтів не відмічалось достовірних відмінностей в межах нормальних показників. У 2 групі були виявлені статистично достовірні (р < 0.05) відхилення від референтних величин показників гемостазіограми в бік структурної та хронометричної гіперкоагуляції, підвищення тромбінової активності, активації судинно-тромбоцитарної ланки гемостазу, пригнічення літичної активності крові. На першу добу після оперативного втручання в обох групах пацієнтів спостерігались зміни в ланках системи гемостазу. В 1 групі пацієнток відмічалось скорочення хронометричних показників та підвищення структурних показників НПЕГ, але вони не виходили за межі референтних величин. В 2 групі відмічалось достовірне зменьшення (в порівнянні з доопераційними показниками) хронометричних показників, підвищення структурного показника МА, а також достовірне збільшення КТА, ІКД, що свідчить про наявне підвищення тромбонебезпеки у даної групи пацієнтів, яке потребує проведення тромбопрофілактики. Після проведеної тромбопрофілактики у 2 групі пацієнтів спостерігались зміни в бік нормокоагуляційного тренду гемостатичного потенціалу (ГП). Фібринолітична активність крові перед оперативним втручанням в 1 групі знаходиться в межах нижніх референтних величин, а в 2 групі відмічається пригнічення літичної активності крові. Через добу після оперативного втручання, на фоні антитромботичної терапії літична активність крові нормалізується. На 5 добу після оперативного втручання в обох групах пацієнтів відмічався нормокоагуляційний тренд гемостатичного потенціалу. Висновки. У пацієнток з міомою матки, які мають ІМТ >30, за допомогою апаратно-програмного комплексу АРП-01М «Меднорд» виявлена наявна тромбонебезпека на периопераційному етапі лапароскопічної міомектомії, про що свідчать достовірно значущі (р < 0.05) зміни основних показників гемовіскозиметрії. Стандартні скринінгові методи дослідження системи гемостазу не забезпечують швидку та адекватну оцінку гемостатичного потенціалу (ГП), реакції системи РАСК у відповідь на хірургічне втручання; а також не дають змогу в повній мірі оцінити функціональну активність судинно-тромбоцитарної ланки коагуляції та фібринолізу. Використання низькочастотної п’єзоелектричної гемовіскозіметрії дозволяє достовірно та швидко оцінити кінетику тромбоутворення, починаючи від початкової в’язкості та агрегації до утворення згустку та фібрінолізу, а також виявити гемокоагуляційні розлади у пацієнтів з міомою матки на самих ранніх етапах порушень в периопераційному періоді лапароскопічної міомектомії. Це дає змогу своєчасно та ефективно проводити профілактику та лікування тромбогеморагічних порушень у даної групи пацієнтів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Максимець, Т. О. "ВПЛИВ ПІДВИЩЕНОГО ІНДЕКСУ МАСИ ТІЛА НА РІВЕНЬ ТРОМБОНЕБЕЗПЕКИ ПРИ ЛАПАРОСКОПІЧНОЇ МІОМЕКТОМІЇ". Clinical Anesthesiology and intensive Care, № 2 (26 квітня 2022): 65–74. http://dx.doi.org/10.31379/2411.2616.18.2.8.

Повний текст джерела

Анотація:

Міома матки – одне з найпоширеніших захворювань в гінекологічний практиці. Одним із основних методів хірургічного лікування міоми матки у жінок репродуктивного віку є лапароскопічна міомектомія. За даними ВООЗ надмірною вагою вважається ІМТ 25 та вище, ІМТ 30 та вище – ожиріння. Зв’язок ожиріння з внутрішньосудинними тромботичними ускладненнями (ВТУ) підтверджується клінічними даними. На сьогоднішній день існує досить вагомий набір клотінгових, імуноферментних методів оцінки системи регуляції агрегатного стану крові (РАСК), результати яких дають лише дуже приблизну характеристику гемостатичного потенціалу. Тому особливого значення набувають цінність інструментальні методи оцінки гемостазу. Низькочастотна п’єзоелектрична тромбоеластографія (НПТЕГ) є найбільш ефективною методикою дослідження гемостатичного потенціалу (ГП), здатна об’єктивно відобразити судинно-тромбоцитарний компонент, коагуляційну ланку системи гемостазу і фібриноліз. Ця технологія дозволяє візуалізувати процес згортання крові, дає можливість в режимі реального часу оцінювати всі фази згортання і кількісно визначати інтенсивність про- і антикоагулянтного потенціалу. Мета – вивчення впливу підвищеного індексу маси тіла на рівень тромбонебезпеки для проведення адекватної комплексної тромбопрофілактики у пацієнток в периоперацыйному періоді при лапароскопічній міомектомії, використовуючи інструментальний метод діагностики – низькочастотний п’єзоелектричний гемовіскозиметр. Матеріали та методи. Досліджені результати хірургічного лікування 60 хворих міомою матки, які перенесли лапароскопічну міомектомію в медичному центрі «Мати та дитина» ТОВ «НЕОМЕД 2007» в м. Києві в 2019–2020 роках. Пацієнтки були розподілені на 2 групи в залежності від величини ІМТ. До 1 групи (16 пацієнток) увійшли хворі з ІМТ< 30 кг/м2. До 2 групи (44 пацієнтки) увійшли хворі з ІМТ> 30 кг/м2. Стан системи гемостазу до операції, а також на 1 та 5 добу після оперативного втручання контролювався стандартними біохімічними тестами, а також інструментальним методом оцінки функціонального стану компонентів системи гемостазу та фібринолізу – низькочастотним вібраційним п’єзоелектричним гемовіскозиметром (НВПГ). Результати. Після аналізу стандартних біохімічних тестів оцінки гемостазу до оперативного втручання, на 1 та 5 добу після операції в обох групах пацієнтів наявних та суттєвих патологічних змін не виявлено. При оцінці функціонального стану компонентів системи гемостазу та фібринолізу за допомогою НВПГ «Меднорд» перед оперативним втручанням в 1 групі пацієнтів не відмічалось достовірних відмінностей в межах нормальних показників. У 2 групі були виявлені статистично достовірні (р < 0.05) відхилення від референтних величин показників гемостазіограми в бік структурної та хронометричної гіперкоагуляції, підвищення тромбінової активності, активації судинно-тромбоцитарної ланки гемостазу, пригнічення літичної активності крові. На першу добу після оперативного втручання в обох групах пацієнтів спостерігались зміни в ланках системи гемостазу. В 1 групі пацієнток відмічалось скорочення хронометричних показників та підвищення структурних показників НПЕГ, але вони не виходили за межі референтних величин. В 2 групі відмічалось достовірне зменьшення (в порівнянні з доопераційними показниками) хронометричних показників, підвищення структурного показника МА, а також достовірне збільшення КТА, ІКД, що свідчить про наявне підвищення тромбонебезпеки у даної групи пацієнтів, яке потребує проведення тромбопрофілактики. Після проведеної тромбопрофілактики у 2 групі пацієнтів спостерігались зміни в бік нормокоагуляційного тренду гемостатичного потенціалу (ГП). Фібринолітична активність крові перед оперативним втручанням в 1 групі знаходиться в межах нижніх референтних величин, а в 2 групі відмічається пригнічення літичної активності крові. Через добу після оперативного втручання, на фоні антитромботичної терапії літична активність крові нормалізується. На 5 добу після оперативного втручання в обох групах пацієнтів відмічався нормокоагуляційний тренд гемостатичного потенціалу. Висновки. У пацієнток з міомою матки, які мають ІМТ >30, за допомогою апаратно-програмного комплексу АРП-01М «Меднорд» виявлена наявна тромбонебезпека на периопераційному етапі лапароскопічної міомектомії, про що свідчать достовірно значущі (р < 0.05) зміни основних показників гемовіскозиметрії. Стандартні скринінгові методи дослідження системи гемостазу не забезпечують швидку та адекватну оцінку гемостатичного потенціалу (ГП), реакції системи РАСК у відповідь на хірургічне втручання; а також не дають змогу в повній мірі оцінити функціональну активність судинно-тромбоцитарної ланки коагуляції та фібринолізу. Використання низькочастотної п’єзоелектричної гемовіскозіметрії дозволяє достовірно та швидко оцінити кінетику тромбоутворення, починаючи від початкової в’язкості та агрегації до утворення згустку та фібрінолізу, а також виявити гемокоагуляційні розлади у пацієнтів з міомою матки на самих ранніх етапах порушень в периопераційному періоді лапароскопічної міомектомії. Це дає змогу своєчасно та ефективно проводити профілактику та лікування тромбогеморагічних порушень у даної групи пацієнтів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Крук, Б. Р., та Н. Я. Росолянка. "Неінструментальні методи оцінки рівноваги у осіб із черепно-мозковою травмою". Pain medicine 3, № 2/1 (18 жовтня 2018): 33. http://dx.doi.org/10.31636/pmjua.t1.25739.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність. Черепно-мозкова травма (ЧМТ) являє собою складну як медичну, так і соціально-економічну проблему (J. Ghajar, 2000). Зниження працездатності та інвалідизація хворих є наслідком черепно-мозкової травми і трапляється у 50–100 % випадків, залежно від важкості травми. Для перевірки ефективності фізичної терапії необхідні тести, які дають змогу оцінити здатність виконання повсякденних завдань, а також відобразити вплив неповносправності на загальний стан здоров’я і якості життя пацієнта (Яворская В. А., 2012; Живолупов С. А., 2009). Мета дослідження: проаналізувати використання клінічних тестів для оцінки рівноваги в осіб із черепно-мозковою травмою. Матеріали та методи: теоретичний аналіз і узагальнення даних науково-методичної літератури та інформаційної мережі Інтернет. Результати дослідження та їх обговорення. Для оцінки важкості порушення рухових навичок, ефективності та результатів фізичної терапії необхідні тести, які дають можливість об’єктивно визначити рівень володіння руховими навичками та встановити чинники, які впливатимуть на загальний стан здоров’я і якості життя пацієнта (Wood-Dauphinee S., 1997; Живолупов С. А., 2009). Використання тестів для оцінки рівноваги в процесі фізичної терапії є необхідним для формування цілей реабілітації. Для визначення рівноваги можемо застосовувати клінічні шкали, які виявляють наявність або відсутність порушень, визначають ризики падінь (шкала Берга, функціональне досягнення, тест чотирьох квадратів, проба Ромберга). Перелічені тести мають доведену надійність (Berg K., 1992; Hong S. K., 2015; Dite W., 2007; Blennerhassett J. M., 2008; Duncan P. W., 2017; Whitney S. L., 2007). Є простими і зручними у застосуванні. Висновки. Існує низка тестів, які можуть бути використані як достовірні та ефективні клінічні тести для оцінювання рівноваги й координації рухів у хворих із неврологічними розладами, зокрема для осіб із забоєм головного мозку. Їх доцільно використовувати для оцінки важкості рухових порушень, ризиків падіння та динаміки результатів реабілітації. Перспективи подальших досліджень будуть пов’язані з використанням клінічних тестів для оцінки стану рівноваги та координації рухів у осіб із забоєм головного мозку в лікарняному періоді реабілітації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Shevchuk, M. M. "Стоматологічний статус у пацієнтів львівської обласної клінічної лікарні з дистрофічно-запальними захворюваннями тканин пародонта". Clinical Dentistry, № 4 (24 січня 2019): 36–42. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2018.4.9749.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті відображено особливості перебігу запально-дистрофічних захворювань тканин пародонта у хворих стаціонару Львівської обласної клінічної лікарні. У даний час наявність соматичної патології змінює етіологію та патогенез окремих стоматологічних нозологій. При поєднанні цих форм характерним є взаємообтяжувальний перебіг захворювань при наявності тісного функціонального зв’язку між ураженими органами, що в подальшому диктує необхідність в удосконаленні відомих способів лікування. Мета дослідження – вивчити зміни стоматологічного статусу в пацієнтів стаціонару Львівської обласної клінічної лікарні (ЛОКЛ). Матеріали і методи. Досліджували стоматологічний статус у 331 пацієнта з дистрофічно-запальними захворюваннями тканин пародонта деяких відділень ЛОКЛ. Для вивчення інтенсивності та поширеності запального процесу в яснах ми застосували модифіковану методику визначення папілярно-маргінально-альвеолярного індексу (РМА), запропонованого I. Shour, M. Massler у відсотках за Č. Parma. Гігієнічний стан ротової порожнини оцінювали за спрощеним індексом гігієни J. C. Greene, J. R. Vermillion (OHI-S). Інтенсивність карієсу зубів визначали за індексом КПВ. Вакуумпресурна стійкість капілярів (ВПСК) вивчено з використанням методики В. І. Кулаженка [5]. Статистичну обробку результатів досліджень здійснювали за допомогою загальноприйнятих методів варіаційної статистики. Результати досліджень та їх обговорення. У результаті оцінки стоматологічного статусу в пацієнтів ЛОКЛ встановили, що в осіб із дистрофічно-запальними захворюваннями тканин пародонта інтенсифікація цих процесів за індексом РМА була однаковою. Гігієнічний стан ротової порожнини в пацієнтів відділень серцево-судинної хірургії та гастроентерології визначали як незадовільний. Інтенсивність каріозної хвороби, за даними КПВ, була однаковою у групах дослідження. Гемодинамічний стан судин пародонта, за даними ВПСК, у хворих відділень серцево-судинної хірургії, неврології і ревматології був однаковим та достовірно вищим в осіб гастроентерологічного відділення. Комплексного лікування потребувала однакова кількість пацієнтів, обстежених у різних відділенях. Висновки. У пацієнтів ЛОКЛ виявлено високу поширеність запальних захворювань тканин пародонта, незадовільний рівень гігієни порожнини рота серед усіх обстежених груп та середній рівень інтенсивності карієсу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Sobko, R. Yu, та M. T. Boiko. "Артеріотрахеальна нориця як ускладнення пролонгованої трахеостомії". EMERGENCY MEDICINE 17, № 8 (27 січня 2022): 81–83. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.17.8.2021.245582.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті наведений клінічний випадок рідкісного та тяжкого ускладнення пролонгованої трахеостомії у вигляді формування нориці між просвітом трахеї та брахіоцефальною артерією та розвитку масивної кровотечі з неї. Лікування пацієнта було ургентним й успішним. Пацієнту проведене оперативне втручання з наступним алопротезуванням плечоголовного стовбура (використаний судинний протез Vascutec 8 мм) та формуванням анастомозу методикою безперервного шва. На 17-ту післяопераційну добу пацієнта виписали додому в задовільному стані.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Мойсеєнко, Валентина. "ФУНКЦІОНАЛЬНА НЕВИРАЗКОВА ДИСПЕПСІЯ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ ПІЄЛОНЕФРИТ". Men’s Health, Gender and Psychosomatic Medicine, № 1-2 (30 грудня 2021): 40–46. http://dx.doi.org/10.37321/ujmh.2021.1-2-05.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. Інфекційно-запальне ураження нирок – хронічний пієлонефрит – широко поширене захворювання і має тривалий перебіг. Тривале медикаментозне лікування може спровокувати появу абдомінальгії і (або) диспепсичного синдрому, для корекції яких доцільна цитопротекторна терапія. Відомо, що ітоприд гідрохлорид (itoprid) широко використовується в клініці внутрішніх хвороб, зокрема для купірування шлунково-кишкових симптомів функціональної невиразкової диспепсії (ФНД).Мета. Метою нашого дослідження було вивчення динаміки клінічних симптомів та функціонального стану слизової оболонки шлунку та дванадцятипалої кишки у хворих з проявами ФНД на тлі ХП без ознак хронічної ниркової недостатності.Матеріали та методи. Дві групи хворих: 32 хворих на ПН з проявами функціональної невиразкової диспепсії, що складали основну групу; групою порівняння служила група із 30 хворих, які лікувалися виключно алопатично, без призначення ітоприду гідрохлориду, які за віком, статтю і клінічною формою ХП вірогідно не відрізнялася від основної групи.Результати та їх обговорення. Патологія системи травлення проявлялась явищами помірного загострення (31,07%) або нестійкої ремісії (68,93%). Провокуючими факторами у виникненні захворювань зі сторони органів травлення були емоційні перенапруження, порушення режиму та характеру харчування, шкідливі звички. Поєднання декількох причинних факторів визначались у 75,8% випадків. Згідно попереднього лікування загострень ХП, належної уваги до корекції уражень системи травлення не було. За структурою клінічних синдромів виявляли наступні симптоми зі сторони органів травлення: больовий (61,25%), диспепсичний (87,35%), антено-вегетативний синдром (100%), вегетативні розлади (61,76%). Диспепсичний синдромпроявлявся у вигляді шлункової та кишкової диспепсій. При зовнішньому огляді у всіх хворих було виявлено обкладеність язика. Відчуття дискомфорту в епігастральній ділянці відмічено у 37,12% пацієнтів. У більшості больовий синдром був помірним. При пальпації визначалась болючість під мечоподібним відростком (35,56%), пілородуоденальній ділянці (24,36%) та в обох ділянках. У частини хворих (11,23%) пальпаторно виявлялась болючість при відсутності скарг зі сторони органів травлення.При дослідженні кислотоутворюючої функції шлунка за допомогою рН-метрії встановлено переважання гіперацидних станів. Не змінена шлункова секреція (рН=1,6-2,2) була у 32,15% хворих, помірно підвищена (рН=1,3-1,5) у 31,45% випадків та помірно знижена (рН=2,3-3,5) в 24,65% хворих.Пацієнти основної групи на тлі прийому ітоприду гідрохлориду відмічали зменшення гастроентерологічних проявів. Наведена динаміка клінічної симптоматики больового синдрому в залежності від локалізації, який був виявлений пальпатор-но. Після курсового лікування тільки у 1 пацієнта (3,12%) основної групи виявилась пальпаторна болючість в епігастральній ділянці, у 2 (6,25%) – в пілородуоденальній зоні (p<0,05), тоді як у групи порівняння ці показники дещо гірші.Висновки. Таким чином, при вивченні клінічної симптоматики зі сторони ГДЗ у пацієнтів з ФНД на тлі ХП в динаміці лікування виявлено більшу ефективність у групі з включенням ітоприду гідрохлориду порівняно із стандартним лікуванням.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Nedashkivsky, S. M., S. I. Babak та O. A. Galushko. "Антибактеріальна терапія госпітальних пневмоній". EMERGENCY MEDICINE, № 3.58 (11 квітня 2014): 121–25. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.3.58.2014.83291.

Повний текст джерела

Анотація:

З метою аналізу ефективності й безпечності лінезоліду при лікуванні госпітальної пневмонії було проведено дослідження, що охопило загалом 32 пацієнти, у яких перебіг захворювання давав підстави підозрювати одним із можливих збудників MRSA. Залежно від застосованої антибактеріальної пневмонії пацієнти були рандомізовані на дві групи: 1-ша — 16 пацієнтів, які отримували внутрішньовенно лінезолід 600 мг кожні 12 годин. У цих пацієнтів використовували препарат українського виробництва — Лінелід®; 2-га — 16 пацієнтів, які отримували ванкоміцин 15 мг/кг кожні 12 год. Було встановлено, що застосування лінезоліду у хворих на госпітальну пневмонію, викликану MRSA, сприяло більш вираженому клінічному покращенню та більш швидкому поліпшенню стану хворих порівняно з ванкоміцином. Використання Лінеліду® виявилось ефективним і не супроводжувалося виникненням клінічно значущих побічних реакцій.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Filyk, O. V., та M. B. Vyshynska. "Гемостаз та запалення у пацієнтів із політравмою". EMERGENCY MEDICINE 17, № 8 (27 січня 2022): 66–72. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.17.8.2021.245580.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність. Причинами смерті при тяжких травмах є як ушкодження, несумісні з життям, так і тяжкі кровотечі. Коагулопатію, асоційовану з травмою, виявляють у 46 % пацієнтів уже на місці події та у 60 % пацієнтів — при надходженні на лікування. Мета: встановити наявність зв’язку між показниками загальної відповіді організму на запалення та показниками судинно-тромбоцитарного і коагуляційного гемостазу у пацієнтів з політравмою. Матеріали та методи. Проведено проспективне обсерваційне дослідження 20 пацієнтів віком від 19 до 55 років з політравмою, які перебували на лікуванні у відділенні анестезіології з ліжками інтенсивної терапії в Комунальному некомерційному підприємстві «8-ма міська клінічна лікарня м. Львова». Пацієнтів оцінювали за Injury Severity Score (ISS) та шкалою APACHE II (Acute Physiology And Chronic Health Evaluation II) з урахуванням тривалості синдрому загальної відповіді організму на запалення і лікування у відділенні інтенсивної терапії (ВІТ) та госпіталізації. Етапи дослідження: надходження на лікування у ВІТ (d1), третя доба (d3), п’ята доба (d5). Основними оцінюваними клінічними маркерами були показники: загальної відповіді організму на запалення, судинно-тромбоцитарного гемостазу (внутрішньосудинна активація тромбоцитів, агрегація тромбоцитів, індукована адреналіном і аденозиндифосфатом), коагуляційного гемостазу (міжнародне нормалізоване відношення, активований частковий тромбопластиновий час, рівень загального фібриногену та D-димерів). Результати. Встановлено наявність вірогідного (p < 0,05) позитивного кореляційного зв’язку між співвідношенням рівнів дискоехіноцитів до сфероехіноцитів та рівнем загального фібриногену на етапі d1, а також тенденцію (p = 0,09) до наявності позитивного кореляційного зв’язку між цим співвідношенням та температурою тіла пацієнта. Виявлено вірогідний (p < 0,05) зворотний кореляційний зв’язок між цим співвідношенням і рівнем тяжкості стану пацієнтів за шкалою APACHE II та прямий вірогідний (p < 0,05) кореляційний зв’язок із тривалістю госпіталізації у ВІТ, а також тенденції до зворотного кореляційного зв’язку з тяжкістю ушкоджень за шкалою ISS (p = 0,07) та до прямого кореляційного внаслідок Systemic Inflammatory Response Syndrome (SIRS) (p = 0,12). Висновки. У пацієнтів із політравмою встановлено: наявність вірогідного (p < 0,05) позитивного кореляційного зв’язку між співвідношенням дискоехіноцити/сфероехіноцити та рівнем загального фібриногену; тенденцію (p = 0,09) до позитивного кореляційного зв’язку між цим співвідношенням та температурою тіла пацієнта; вірогідний (p < 0,05) зворотний кореляційний зв’язок з рівнем тяжкості стану пацієнтів за шкалою APACHE II; прямий вірогідний (p < 0,05) кореляційний зв’язок з тривалістю госпіталізації у ВІТ; тенденцію (p = 0,07) до зворотного кореляційного зв’язку з тяжкістю ушкоджень за шкалою ISS та тенденцію (p = 0,12) до прямого кореляційного зв’язку з тривалістю SIRS.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Клінічний стан пацієнтів"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями