Статті в журналах з теми "Класифікація персонажів"

У статті висвітлено особливості відтворення фразеологічних одиниць як засобів характеротворення персонажів у перекладах твору «Аліса в Задзеркаллі» українською та польською мовами. Подано класифікацію фразеологічних одиниць з точки зору перекладознавства. Визначено способи перекладу фразеологічних одиниць (переклад фразеологічним еквівалентом, фразеологічним аналогом, описовим перекладом, контекстуальними замінами та калькуванням, використання відповідного фразеологізму в цільовій мові). Проаналізовано класифікацію фразеологічних одиниць за їх семантикою (звичайні словосполучення (звороти, свобода вибору яких обмежена); фразеологічні ряди (звороти, що виражають одне, але складне поняття); фразеологічні єдності (звороти, що є одним нерозривним цілим). Визначено, що фразеологічне зрощення – це семантично неподільна фразеологічна одиниця, і на значення якої ніколи не впливають значення її компонентів; фразеологічна єдність – це семантично неподільна фразеологічна одиниця, ціле значення якої мотивоване значеннями її компонентів; фразеологічна комбінація – це семантично подільна фразеологічна одиниця, в якій кожне слово має абсолютно незалежне значення. Подано функціональну класифікацію фразеологізмів у творі «Аліса в Задзеркаллі» (фразеологізми, що стосуються характеристики персонажів; фразеологічні одиниці, що передають внутрішній стан героя; фразеологічні одиниці, що допомагають розкрити фізичний стан персонажа; фразеологізми, що характеризують багатий духовний світ героя, мудрість, дотепність). Фразеологізми, що стосуються характеристики героїв і виконують оцінну функцію, тематично поділено на такі групи: фраземи, що допомагають розкрити позитивні якості персонажів; фраземи, що сприяють розкриттю негативних якостей; фраземи, що доповнюють портретну характеристику. Досліджено способи перекладу фразеологічних одиниць українською та польською мовами. Аналіз 150 фразеологічних одиниць привів до висновку, що існує кілька способів перекладу фразеологічної одиниці залежно від того, до якої групи вона належить. Існують такі способи перекладу фразеологічних одиниць – переклад фразеологічного еквівалента, фразеологічний аналог, описовий переклад, контекстуальні заміни.

Lexical analysis has always been a productive way to study discourse through the semiotic nature of the word and its ability to function as a link between language and reality. The purpose of the article is to explore the lexical level of the discourse of a serial killer character in order to reveal their psychological features and prove their authenticity in comparison with the lexicon research of real serial killers. This study is relevant because the number of thrillers with serial killers in American literature is growing every year, but the discourse of these characters is poorly studied and requires more attention from linguists. The article uses such research methods as the method of lexical and semantic analysis of language units to study the features of language nominations; method of semantic fields, for grouping language units according to their thematic affiliation in microfields; associative method for the distribution of language units to the corresponding microfields; structural method for the separation of units, their classification and interpretation.Results. In the process of lexical analysis of the discourse of the serial killers characters, the words of the characters were divided into three main groups: words denoting mental activity, psychological needs, physiological activity and security. These groups were divided into semantic fields in order to facilitate the process of research. The analysis showed that the largest group of words in most discourses (except for two characters) is a group denoting physiological activity and safety, which corresponds to a study of the lexicon of real serial killers conducted by J. Hancock, which shows that the most important for the life of serial killers is biological component. The lexicon of the two characters (Lecturer and Claiborne), which differ from others by the predominance of words denoting mental activity, can be explained by their high educational and professional level, which shows their high IQ, which is also a feature of real serial killers.Thus, we can conclude that the authors were able to portray the characters plausibly through their lexicon.Key words: discourse, lexicon, semantic field, term, character. Лексичний аналіз завжди був продуктивним способом вивчення дискурсу через семіотичну природу слова та його здатність функціонувати як сполучна ланка між мовою та реальністю. Ця стаття має на меті дослідити лексичний рівень дискурсу персонажа серійного вбивці, щоб розкрити його психологічні особливості та довести достовірність та правдоподібність змалювання його образу в порівнянні з дослідженнями лексикону справжніх серійних убивць. Таке дослідження є актуальним, оскільки в американській літературі з кожним роком зростає кількість трилерів, де ключовими фігурами є серійні вбивці, а от дискурс цих персонажів є маловивченим і вимагає більшої уваги лінгвістів.У статті використані такі методи дослідження, як метод лексико-семантичного аналізу мовних одиниць для вивчення особливостей мовних номінацій; метод семантичних полів, для групування мов-них одиниць за їх тематичною приналежністю в мікрополя; асоціативний метод для розподілу мовних одиниць до відповідних мікрополів; структурний метод для виокремлення одиниць, їх класифікації та інтерпретації.Результати. У процесі лексичного аналізу дискурсу персонажів серійних вбивць слова персонажів було розділено на три основні групи: слова, що позначають розумову діяльність, психологічні потреби, фізіологічну активність та безпеку. Ці групи були поділені на семантичні поля, щоб полегшити процес вивчення. Аналіз показав, що найбільша група слів у більшості дискурсів (крім двох персонажів) – це група, що позначає фізіологічну активність та безпеку, що відповідає дослідженню лексикону справжніх серійних вбивць, проведеному Дж. Хенкоком, яке показує, що найважливішим для життя серійних вбивць є біологічний компонент. Лексикон двох персонажів (Лектор і Клейборн), що відрізняються від інших перевагою слів, які позначають розумову діяльність, можна пояснити їхнім високим освітнім та професійним рівнем. Це засвідчує їхній високий коефіцієнт інтелекту, що також є особливістю справжніх серійних вбивць.Отже, можна зробити висновки, що авторам вдалося зобразити портрети персонажів правдоподібно через їх лексикон, що співвідноситься з дослідженнями лексикону реальних серійних вбивць. Завдяки лексичному аналізу дискурсу вдалося розкрити психологічні особливості характерів персонажів.Ключові слова: дискурс, лексикон, семантичне поле, термін, персонаж.

У статті йдеться про особливості формування психолінгвістичного образу кіноперсонажа за психологічним архетипом «Жінка-месія». Розвідка є частиною комплексного дослідження цілісної системи психолінгвістичних образів персонажів англомовного кінодискурсу масової культури ХХІ сторіччя, що визначає її актуальність і новизну. Дослідження виконано на матеріалі фентезі-фільму Дж. Кемерона Avatar (2009). Методи роботи: описовий, метод суцільної вибірки, метод контекстуального і статистичного аналізів. За основу визначення основних психологічних рис персонажів взято класифікацію В. Шмідт (2007). До архетипу «Жінка-месія» в досліджуваному фільмі віднесено Ґрейс Оґустін, визначальними рисами якої є такі: 1) «Жінка-месія» – це шлях до любові та просвітництва; її підсилено другорядним архетипом «Ментор», головна функція якого – навчити героя; у мовленні персонажа ця риса актуалізована використанням апелятивів на позначення Джейка Саллі, прямих і непрямих директивів, лексики зі значенням позитивної оцінки; 2) її віра – непорушна, а смисл усього життя – змінити життя тисяч людей; риса актуалізована використанням конфронтативного комунікативного стилю в спілкуванні з антагоністами Паркером Селфріджем і Майлзом Кворічем; 3) її послання можуть бути як фемінними (про любов і співчуття), так і маскулінними (про порятунок, боротьбу, вигнання загарбників); риса актуалізована застосуванням кооперативного й конфронтативного комунікативних стилів; використанням лексем з позитивним і негативним оцінним значенням, зниженої лексики; 4) вона живе в гармонії з природою, кожна жива істота для неї – утілення вищої сили; риса актуалізована за допомогою позитивно маркованої оцінної лексики; 5) вона піклується більше про інших, ніж про себе, і переймається тільки тим, що її сім’я може постраждати внаслідок її дій; риса актуалізована частотним використанням займенника другої особи ‘you’, першої особи множини ‘we’ й апелятивів на позначення команди науковців, яких Ґрейс уважає своєю сім’єю.

У статті розглядаємо мовленнєвий портрет персонажа за психологічним архетипом «Амазонка» у фільмі Т. Бертона Alice in Wonderland (2010). За основу взято класифікацію архетипів В. Шмідт (2007). У роботі проаналізовано вчинки та мовлення Аліси Кігнслі, визначено риси характеру, які дозволяють віднести персонаж до психотипу «Амазонка», а також встановлено характерні особливості мовлення, які слугують безпосереднім проявом психотипу. Риси, які дозволяють віднести Бертонівську Алісу до архетипу «Амазонка»: 1) Аліса у фільмі феміністка і відстоює своє право на рівність з чоловіками наперекір суспільному осуду; 2) вона прийде на допомогу іншим, незважаючи на смертельну небезпеку для себе самої; 3) вона любить подорожувати та досліджувати нові землі; 4) вона не боїться провести ніч на самоті просто неба; 5) найбільший її страх – не бути здатною подбати про себе (фізично чи фінансово); 6) вона завжди прийме виклик від чоловіка і не відступиться, поки не переможе; 7) вона цінує жіночу дружбу, але має більше друзів серед чоловіків; 8) вона керується інтуїцією частіше, ніж логікою; 9) вона настільки сконцентрована на досягненні мети, що може сприйматися як байдужа і відчужена. Характерними для мовлення Аліси у фільмі Т. Бертона є такі елементи: 1) окличні речення у поєднанні з апелятивами для привернення уваги адресата чи для формування директивів, що свідчить про силу волі, здатність приймати рішення і брати на себе відповідальність; 2) декларативи у формі окличних речень для емфатизації сенсу, а також під час висловлювання таких емоцій, як подив, гнів, роздратування, розпач, коли на її шляху до мети з’являються перешкоди; 3) прямі квеситиви, які вимагають відповіді від співрозмовника; 4) прямі та непрямі директиви як засіб реалізації лідерської функції персонажа; 5) складні речення з причинно-наслідковим зв’язком для демонстрації логіки мислення, заснованої переважно на інтуїції. У мовленні Аліси майже відсутні оцінні лексеми, відповідно, характерною є стриманість у висловлюваннях і оцінках; майже однакова частотність займенників першої особи однини та другої особи однини й множини демонструє, з одного боку, самодостатність, незалежність персонажа, вміння покладатися передусім на себе, а з іншого – піклування про інших, альтруїзм та концентрацію на потребах співрозмовника.

Вступ. Проблема структурування драматичного тексту, функцій списку дійових осіб у композиційній та семантичній організації п’єси є важливою для інтерпретації твору драматургії. Проникнення в глибинні смислові та текстові зв’язки між аналізованим структурним компонентом та самим текстом уможливлює глибше розуміння естетичного задуму як читачів, так і для режисерів, акторів, сценаристів. Мета статті полягає в багатоплановому аналізі способів презентації дійових осіб, що містить вивчення їх інформативності, співвідношення з загальною проблематикою п’єси; здійснення класифікації списків персонажів; обґрунтування функції «глобальної зв’язності» списку дійових осіб у композиційній структурі тексту драми. Методи та матеріал дослідження. Домінантними методами дослідження обрано описовий та функціональний. Залучення жанрово-дискурсивного, когнітивного та психолінгвістичного аспектів аналізу зумовило застосування методів концептологічного, наративного та дискурс-аналізу Матеріалом слугували п’єси сучасних українських драматургів кінця ХХ – початку ХХІ століття. Основні результати дослідження. Ключовою функцією презентації дійових осіб є своєрідний вступ до художнього дискурсивного простору п’єси. В структурному плані список персонажів виступає елементом глобальної зв’язності тексту, який тематично та концептуально об’єднує його частини. Інформативність презентації персонажів кореспондує з проблематикою твору драматургії. Так, було виявлено, що узагальнені презентації персонажів представлені переважно узагальненим антропонімом, займенником або антропонімом з іменем, в якому відсутня подальша характеристика особистості, крім ґендерної. Зміст творів із узагальненими презентаціями містять філософське спрямування, в них представлені долі особистостей без вікової, фахової чи іншої конкретизації. Соціальні презентації дійових осіб містять вступ до певного професійного, родинного чи іншого відтворюваного дискурсу, де набуває смислового навантаження інформація про вік, соціальний статус, сімейні стосунки між учасниками подій. У переліках персонажів представлено митців і науковців, викладачів і вчителів, священників і філософів, лікарів і мистецтвознавців, бізнесменів і управлінців, військових і юристів, представників ЗМІ та працівників СБУ, поліціянтів і повій тощо. Особистісні презентації персонажів апелюють до майбутніх дійових осіб як до персон зі своїми особливими рисами характеру, переконаннями, звичками, що зумовлює психологічне спрямування твору драматургії. Висновки. Список дійових осіб є важливим структурно-композиційним та семантичним компонентом твору драматургії, інформативність, характер представлення якого кореспондує з загальним змістом п’єси. Його осмислення сприяє глибшому розумінню драматургії як з позицій читача, так і з позицій постановників п’єси. Ключові слова: твір драматургії, список дійових осіб, зв’язність тексту, узагальнені презентації, соціальні презентації, особистісні презентації.

Пропонована стаття містить результати дослідження комунікативної стратегії маніпулювання та комунікативних тактик, які її реалізують. Матеріалом дослідження слугували англомовні детективні романи, в яких об’єктом вивчення вибрано персонажне мовлення: допити поліцейським свідків та підозрілих. Предметом дослідження є комунікативні тактики, якими послуговуються поліцейські для створення маніпулятивного впливу на допитуваних. Метою розвідки є когнітитивно-прагматичний ана- ліз комунікативних тактик, якими послуговуються детективи для створення маніпулятивного впливу на опитуваних. Дослідження ґрунтується на загаль- нонаукових та спеціальних лінгвістичних методах: методі синтезу й аналізу, методі спостереження, описовому методі, прагмалінгвістичному методі, когнітивному методі та контекстуально-інтерпретаційному аналізі. Запро- поновано розширити перелік критеріїв, які зумовлюють структурні та кому- нікативно-прагматичні особливості допитів, і додати критерій ступеня офіційності допиту, адже у фактичному матеріалі поліцейському часто вда- ється отримати необхідну інформацію саме тому, що він обіцяє не додавати її до справи, тобто має місце неофіційний допит. Когнітивно-прагматич- ний аналіз стратегічного плану детектива, персонажа детективного дис- курсу, уможливив створення власної класифікації комунікативних стратегій і тактик, якими послуговується той під час допитування свідків і підозрілих, намагаючись знайти вбивцю. Виявлено, що однією з головних комунікативних стратегій, до яких звертається детектив, є стратегія маніпулювання. Її екс- плікують комунікативні тактики провокування, попередження, погрози, шан- тажу, вмовляння та лестощів, кожна з яких маркована певними лексичними, морфологічними та синтаксичними засобами мови. Перспективою подальших досліджень є різнобічне вивчення лінгвальних механізмів здійснення маніпуля- тивного впливу на реципієнта у художньому дискурсі.

У статті йдеться про особливості формування психолінгвістичного образу кіноперсонажа за психологічним архетипом «Руйнівниця». Робота є частиною комплексного дослідження цілісної системи психолінгвістичних образів персонажів англомовного кінодискурсу масової культури ХХІ сторіччя, що визначає її актуальність та новизну. Дослідження виконано на матеріалі супергеройського фентезі-фільму Т. Вайтіті Thor: Ragnarok (2017). Методи роботи: описовий, метод суцільної вибірки, контекстуального, стилістичного, прагматичного та статистичного аналізів. За основу визначення основних психологічних рис персонажів взято класифікацію В. Шмідт (2007). До архетипу «Руйнівниця» в досліджуваному матеріалі належить головна антагоністка Тора Гела, провідними рисами характеру якої є: 1) «Руйнівниця» керується не так власними цілями й бажаннями, як найвищим благом і планує галактичне завоювання Асґардом інших народів та рас; риса реалізована частотним використанням займенників першої особи множини, одиниць лексико-семантичної групи CONQUER, домінуванням дієслів у формах минулого часу; 2) «Руйнівниця» позбавлена емоцій, її мета – виконати місію; риса актуалізована майже повною відсутністю окличних речень та лексики на позначення позитивних емоцій; 3) вона бачить життя у чорно-білих тонах; риса актуалізована використанням антонімічних пар, що формують лексико-семантичні опозиційні групи LIFE та DEATH; 4) «Руйнівниця» бачить тільки два шляхи розвитку подій: або їй коритимуться, або загинуть; риса реалізована частотним використанням займенників першої особи однини та одиницями лексико-семантичної групи RULE; 5) «Руйнівниця» не виправдовує своїх вчинків; риса актуалізована використанням конфронтативного стилю спілкування, тактикою ухиляння від розмови, частотним використанням займенника другої особи; 6) «Руйнівниця» повідомляє раніше невідому інформацію; риса реалізована тактикою самопрезентації, використанням кластерів коротких, простих констативів, риторичних запитань.

У статті розглянуто особливості вживання прецедентних імен в англійській мові шляхом висвітлення закономірностей їх мовностилістичного вираження у творах сучасної художньої літератури. Аналіз ілюстративного матеріалу здійснено на основі узагальненої класифікації типів і видів прецедентних імен, яка охоплює їх поділ за критерієм належності до певної соціокультурної групи (універсально-прецедентні, національно-прецедентні й соціумно-прецедентні), а також за семантичним критерієм (прецедентні антропоніми та топоніми; термінологічні й полісемічні прецеденти). Серед найчисленніших еталонних тематичних груп прецедентних імен зареєстровано імена історичних осіб, героїв класичних творів і фільмів та міфологеми, які реалізуються в тексті через низку стилістичних фігур, таких як метафора, гіпербола й порівняння. До провідних критеріїв, котрі слугують основою для розрізнення прецедентних феноменів від інших імен, відносимо апелювання до ознак зовнішності осіб або персонажів, рис їхнього характеру або комунікативних ситуацій, через які проявляється знаковість героя або видатної особи. За результатами аналізу з’ясовано, що прецедентні імена як одна з вербальних форм відображення стереотипно-метафоричного сприйняття дійсності певною культурною спільнотою людей демонструють тенденцію до розширення свого контекстуального значення та примноження характеристик завдяки здатності формувати ментальні зв’язки між їхнім першоджерелом і новим контекстом. Виконане дослідження ілюстративного матеріалу засвідчило, що прецедентні імена належать до дієвих засобів привернення уваги читача до певної ідеї твору й слугують засобом інтенсифікації конкретних рис та особливостей персонажів художньої літератури ХХІ ст. Перспективним убачається вивчення питань, пов’язаних із сугестивним й емоційно-прагматичним потенціалами прецедентних імен, а також поглиблення знань про перебіг синергетичних процесів під час їх породження та актуалізації в межах різних лінгвокультур.

Проаналізовано характерні риси вокальної компоненти в художньому кіно (на обраних прикладахрізножанрових кінокартин періоду «відлиги», що увійшли до фонду радянської кінокласики) в аспекті її ставленнядо художніх просторів кінофільму (дієгетичний, метадієгетичний, екстрадієгетичний або недієгетичний) іфункціонування в них (за класифікацією функцій звукового ряду в кіно З. Лісси). Визначено основні різновиди сольного вокального виконання в художніх кінофільмах: вокальне виконання актора-персонажа; вокальне озвучуванняперсонажа; вокальне озвучування візуального ряду (відеоряду) кінофільму. Розглянуто в музично-художній тавокально-технічній площинах особливості сольного виконання пісень акторами в обраних кінофільмах. Зазначенодомінування естрадної манери співу (за наявності певної варіативності) у вокальних компонентах художніх кінокартинуказаного періоду.

У статті досліджено й систематизовано основні історіографічні інтерпретації життєвого та професійного шляху науковця, освітянина й талановитого управлінця М. М. Дарманського. Здійснено класифікацію всього комплексу джерел, які дозволяють ґрунтовно вивчити постать видатного подільського педагога й управлінця М. М. Дарманського. Зібрано та конкретизовано основні архівні матеріали педагогічної творчої спадщини видатного реформатора. Розглянуто особисті здобутки – наукові праці М. М. Дарманського, в яких відображені ідеологічні, педагогічні, наукові й управлінські погляди досліджуваної персоналії. Досліджено творчий доробок М. М. Дарманського та простежено основні етапи еволюції його наукових поглядів. Визначено основні реформації та нововведення талановитого управлінця. Окреслено основні вектори науково-публіцистичної літератури про М. М. Дарманського. Обґрунтовано вагомий внесок М. М. Дарманського у створенні й удосконаленні мережі закладів вищої освіти на Хмельниччині.

Стаття присвячена аналізу «музичного» шару роману Діни Рубіної «Біла голубка Кордови». Автор статті дойшов висновку, що цей шар представлений цілою низкою інтермедіальних посилань (intermedial references – І. Раєвська), які реалізовані на різних рівнях тексту. Відповідно до класифікації, запропонованої В. Вульф, їх можна також позначити поняттям «інтермедіальна тематизация». Інтермедіальні посилання виконують у романі Рубіної в першу чергу характерологічну функцію, маючи при цьому найрізноманітніші форми: ім’я персонажа, опис виконання музичного твору або танцювального номера, музичні метафори і порівняння як частина портретної характеристики персонажа тощо. Випадки включення в текст твору слів пісні розглядаються як приклади інтрамедіальності. Музичні прийоми застосовуються для організації художнього світу «Білої голубки Кордови», стають засобом характеристики просторового середовища, у якому розгортається дія. Основу архітектоніки роману становить діалог між головним героєм – художником Кордовіним, який сприймає світ у якості мальовничого полотна, і наратором – професійним музикантом, для якого світ – це гармонія звуків і ритмів. Музичні прийоми визначають будову сюжету, що складається із взаємодії окремих тем, розвиток яких імітує розгортання музичних лейтмотивів і визначає специфіку композиції твору, яку можна порівняти з музичної симфонією. Принципи організації роману, запозичені з інших видів мистецтва – музики, живопису, кінематографу – розглядаються автором статті в якості перспективи подальшого дослідження поетики твору.

У статті описано результати дослідження стосовно знаковості як невід’ємного елементу жанру англійської літературної казки. Зокрема, висвітлено питання декодування мовного знаку, де знак, репрезентований певною дією чи ситуацією, представляє при цьому інше поняття або явище. Окрім того, проаналізовано семіотичний простір літературної англомовної казки. Установлено, що семіотична система дає змогу об’єднати вигадку, категоріальну ознаку казки, та її знакову природу. Схарактеризовано значення семіотики у вивченні казкового оповідання. Установлено перспективність дослідження літературної англомовної казки як такої, що стає ще більш художньою, і, як наслідок – більш образною й символічною, де побутові подробиці трапляються поряд із фантастичними явищами. Репрезентовано визначення літературної казки як такої, що має здатність поєднувати реальне та чудесне, зближуючи літературну казку із життям, тим самим створюючи основу для дослідження семантичної ускладненості казкового оповідання й розгляду авторської ідеї на різних рівнях інтерпретації. Проаналізовано важливість трилатеральності знаку, де, окрім єдності плану вираження та плану змісту, третім елементом представлено читача, котрий отримує інформацію шляхом декодування значення знаку, що трапляється в тексті казки. Розглянуто класифікацію знаків Ч. Пірса задля виділення саме тих, що наявні в літературній казці, і можливість їх взаємодії. Отже, виокремлено індексальні знаки, а саме знаки-симптоми та знаки-кінеми, а також подано їх дефініції. Так, симптоми представлено саме умовними знаками для читача, які наділені імпліцитним характером, певними характерними ознаками, що дають додаткову інформацію й наповнюють текст емоційним складником, тоді як знаки-кінеми є конвенційними, свідомими жестами чи мімікою, які несуть «парасемантичне значення». Проілюстровано й доведено індексальність літературної казки, де знаки є можливими засобами передачі не лише умовної поведінки та причинно-наслідкових зв’язків, а й прихованого змісту емоційного стану персонажів.

Автором оглядової статті здійснено наукометричний аналіз наукового доробку С. Гончаренка. Здійснено класифікацію джерел за змістом, визначаючи суто наукові дослідження (монографії, наукові статті, дисертації), популяризаторські праці (публіцистика, науково-популярні видання), навчальні (посібники, підручники), довідкова література (енциклопедії, бібліографічні покажчики, словники тощо), хрестоматійні видання (збірки документів, видання творів та ін.). Визначено проблематику наукових розвідок Семена Устимовича, виокремлено їх пріоритетні напрями: дидактика фізики, проблеми розвитку вітчизняної освіти, загальна дидактика, методологія педагогіки. Зазначено, що систематизація науково-педагогічної спадщини вченого за різними критеріями дозволила отримати уявлення про різноплановість доробку вченого та коло проблем, які були предметом його дослідження. Обґрунтовано, що оприлюднення інформаційних ресурсів вченого в електронній бібліотеці сприяє поширенню та забезпечує відкритий доступ до результатів його наукових досліджень. Зазначено, що внесення інформаційних ресурсів до електронної бібліотеки (оприлюднення), завантаження ресурсів (розповсюдження), цитування наукової продукції (використання) є впровадженням наукових результатів науковця. Представлено бібліометричний профіль С. Гончаренка за допомогою найважливіших критеріїв оцінювання наукового рівня (h-індекс, і10-індекс). Отримано адекватну оцінку наукової продуктивності С. Гончаренка, визначено загальну кількість публікацій та загальне число цитувань вченого. Зроблено висновок, що праці академіка С. Гончаренка є досить цитованими і нині: як у текстах дисертаційних робіт, авторефератів, так і в найновіших працях нинішніх вчених з проблем історії педагогіки, дидактики, теорії виховання, національної освіти, внеску конкретних персоналій у розвиток вітчизняної педагогіки. Ключові слова: С. Гончаренко, наукові праці, критерії, наукометричний аналіз, бібліометричний профіль.

ХХ століття ознаменоване формуванням та становленням тоталітарних держав. Література зреагувала на це появою творів-антиутопій, які висвітлювали ознаки авторитаризму та розвінчували міф про створення ідеального суспільства. Зокрема тоталітарний режим Радянського Союзу викликав зацікавленість у англійського письменника Дж. Орвелла, який здійснив спробу проаналізувати теорію К. Маркса через призму організації життя тварин у сатиричному романі «Скотоферма». Мета статті полягає у тому, щоб дослідити особливості роману «Скотоферма» Дж. Орвелла на рівні різних типів образності та виокремити їхню специфіку функціонування, враховуючи авторське світобачення у критичному ставленні до соціально-політичних цілей та реальностей. У статті здійснено спробу розглянути поетику образності роману з урахуванням її типів: зоровий, слуховий, одоровий, смаковий і кінестетичний. Кожний тип образності потрібен для виокремлення певних рис головних героїв та їхнього відношення до подій з урахуванням авторського задуму. Зорові образи допомагають у створенні портретної характеристики головних героїв, за якою стають пізнаваними реальні історичні особи. Слухові образи доповнюють зовнішність героїв, актуалізуючи їхню справжню тваринну природу із зображенням причинно-наслідкових зв’язків між вчинками героїв та подіями. Одорові та смакові образи за своєю чисельністю поступаються вище означеним, проте слугують для передачі повноти картини зовнішнього та внутрішнього устрою ферми, висвітлюючи минулі та майбутні події, які охоплюють тваринне життя. Кінестетичні образи передають рухи, реакції тварин, які символізують їхнє ставлення до проголошення та створення республіки тварин та формують поведінкові моделі у тоталітарному режимі. Деякі типи образної системи помежовані один з одним, що, з одного боку, ускладнює їхню класифікацію, проте, з іншого – уможливлює створення повної картини твору з урахуванням авторського світобачення. Дж. Орвелл використовує різні типи образності для створення повноцінних образів персонажів, які знаходять порівняння із реальними історичними фігурами радянського суспільства, зображуючи їхні спільні зовнішні та поведінкові риси. Це сприяє формуванню і розвитку сюжету, який передає зміни, що відбулися в суспільстві в процесі встановлення тоталітарного режиму на території колишнього СРСР.

Purpose. The task of this article is to study the use of gemination that is the stylistic device of repetition. It is used to depict the emotional states of the characters in the novel “451 degrees Fahrenheit” by the American writer Ray Bradbury. Until now this topic has not been examined thoroughly in scientific studies. It seems interesting to mark gemination as positive and negative one by means of the context that helps to acquire a certain expressive and evaluative judgment.Methods. The research is carried out using a descriptive method for cataloguing, systematization, and classification of factual material, as well as methods of theoretical generalization and analysis. The method of contextual analysis is used to clarify the role of expressive means in the text of the novel. This method is aimed at revealing the context, taking into account the author’s intention, and commented on the means of expression used by the writer. The application of these methods allows analyzing the use of the stylistic figure gemination as an expression of the characters’ different emotional states.Results. The article considers the theoretical aspects of repetition and stylistic devices which are based on its principle. In the novel, repetition functions as one of the principles to verbalize the expression of the characters’ emotional states. The views of linguists on the peculiarities of gemination’s functioning in the language are analyzed. The attempt to give the definition to this stylistic device is made. In linguistics, gemination is characterized as a phenomenon of the expressive syntax that has a contact location. The achievement of the influential effect is due to redundancy. Conclusions. The analyzed examples which are based on gemination mostly describe negative emotions. The number of examples in the novel where gemination is used to denote positive emotions is rather small. It is emphasized that such a distribution is not usual as it depends on the genre, the text’s general tone, and the context of the analyzed stylistic device.Key words: repetition, stylistic devices, expressive syntax, fiction, function, emotion. Мета наукової розвідки полягає в дослідженні вживання стилістичної фігури повтору гемінації, яку використано для зображення емоційного стану персонажів у романі американського письменника РеяБредбері «451 градус за Фаренгейтом», що до сьогодні не ставало предметом ретельних наукових студіювань. Цікавим видається позитивне та негативне маркування стилістичної фігури, яка залежно від контексту набуває певного експресивно-оціночного судження.Методи. Дослідження здійснено за допомогою описового методу – для інвентаризації, систематизації і класифікації фактологічного матеріалу, а також методів теоретичного узагальнення та аналізу. Для з’ясування ролі експресивного засобу в тек-сті роману було використано метод контекстуального аналізу, який спрямовано на розкриття контексту з урахуванням задуму автора та було прокоментовано виражальні засоби, якими послуговувався письменник. Використання зазначених методів дозволило здійснити аналіз уживання стилістичної фігури гемінація як виразника різних емоційних станів персонажів твору.Результати. У статті розглянуто теоретичні аспекти фігури мови повтору та стилістичних фігур, які засновані на його принципі. У тексті роману повтор функціонує як один із принципів вербалізації вираження емоційних станів персонажів. Детально проаналізовано ті з них, які використано як інструмент досягнення експресивності. Розглянуто точки зору вчених-лінгвістів на особливості функціонування гемінації в мові та зроблено спробу надати дефініцію зазначеному явищу. У науко-вих лінгвістичних розвідках гемінація характеризується як фігура експресивного синтаксису. Зазначене явище має контактне розташування, а досягнення впливового ефекту відбувається за рахунок надлишковості. Вживання гемінації у тексті привер-тає увагу читачів, акцентує увагу на найголовнішому, допомагає відобразити настрій та емоції героїв твору.Висновки. У статті звернено увагу на вживання стилістичних фігур, які засновано на принципі повтору і є семантико-стилістичною домінантою у творі письменника. Досліджувані приклади, які засновані на вживанні фігури мови гемінації, в основному описують негативні емоції. Кількість прикладів у романі, де гемінація вживається на позначення позитивних емоцій, складає незначну кількість. Наголошено, що такий розподіл не є закономірним, а залежить від жанру, загального тону твору та контексту аналізованої фігури. Ключові слова: повтор, стилістичні засоби, експресивний синтаксис, художній текст, функція, емоція.

У статті акцентовано увагу на важливості проведення історико-педагогічних досліджень для більш глибокого пізнання особливостей і проблем сучасної освіти, прогнозування її подальшого розвитку. Доведено доцільність нового формату розроблення історико-педагогічних проблем, який ґрунтується на засадах герменевтики, використанні різних методів інтерпретації текстів, зокрема методу контент-аналізу. Зважаючи на це, автори ставлять за мету розкрити особливості організації та напрями застосування контент-аналізу в історико-педагогічних дослідженнях. Вивчення підходів науковців до тлумачення поняття контент-аналіз дозволив розглядати його як метод якісно-кількісного аналізу змісту документа, за допомогою якого можливе більш глибоке осягнення позатекстової реальності. Контент-аналіз застосовують до різних видів матеріальних носіїв інформації – книг, журналів, газет, фонограм, аудіо- і відеозаписів, фотографій, листів, діловодної документації, відомчих документів, які є продуктом діяльності людини. Він має множинність варіацій (кількісний, якісний, комп’ютерний) залежно від методики його проведення. Типовий (класичний) контент-аналіз передбачає такі етапи застосування: відбір змістових одиниць, класифікація, операціоналізація (пробне кодування), кодування, квантифікація тексту. З’ясовано, що метод контент-аналізу набув поширення в психолого-педагогічних дослідженнях. У статті наведено приклади його застосування за такими напрями: виявлення мотивів, інтересів, ціннісних орієнтацій різних груп населення; обґрунтування актуальності теми й перспективності наукових розвідок у цьому напрямі; з’ясування суті базових понять педагогіки як науки; вивчення особливостей реципієнтів через зміст їхніх повідомлень, продуктів життєдіяльності тощо. Акцентовано увагу на тому, що серед істориків педагогіки він є менш затребуваним. Утім поширення математичних методів в історико-педагогічних дослідженнях, потреба в об’єктивній інтерпретації писемних (текстових) джерел на основі стандартизованих процедур спонукає до більш широкого його впровадження. У статті визначено вимоги до застосування контент-аналізу в історико-педагогічних дослідженнях, схарактеризовано етапи його організації й проведення, наведено напрями застосування (отримання відомостей про особливості державної освітньої політики і специфіку її регіонального компонента, про зміст, організаційні форми та методи навчання, про взаємовідносини між педагогами і вихованцями в різні історичні періоди, про біографію педагогічних персоналій, виявлення залежності між різними соціальними й життєвими позиціями авторів наукових праць з окремих педагогічних проблем, специфіки їхніх педагогічних ідей і концепцій тощо), а також приклади апробації дослідниками. Ключові слова: контент-аналіз, історико-педагогічне дослідження, особливості, напрями.

Purpose. The purpose of the research is to analyze the functions of stylistically marked artistic anthroponyms in the satirical and funny works written by M.Bilokopytov (on the material of the collection “And Eternal Time passes slowly...”).Methods. The method of purposeful sampling (collection of actual material for analysis), descriptive (analysis of collected material), method of systematization and classification (division of anthroponyms into groups), statistical (detection of quantitative ratios of proper names in works), and contextual analysis were used to establish functional specificity of anthroponyms.Results. The article examines the pragmatics of anthroponyms in the satirical and funny works written by M.Bilokopytov. We studied the author's peculiar way to use anthroponyms, their variability, frequency, and functions. Both satirical and funny proper names are classified according to their functions, so we were able to distinguish stylistically neutral anthroponyms from stylistically marked artistic ones. The stylistically neutral anthroponyms are represented by the following groups: proper names related to the depicted epoch; first and last names; first names and patronymics; fist name, patronymic and last name; proper names of famous real people. Among the stylistically marked artistic anthroponyms, we can distinguish evaluative-characteristic names and precedent proper ones. We admit that M.Bilokopytov selected quite skillfully anthroponyms in his satirical and funny works showing his sound individual and authorial ingenuity. It is worth paying attention to the proper names in the author’s scope, to be borrowed from the real anthroponymicon. Such anthroponyms refer to specific people around the writer, his personal acquaintances and friends.Conclusions. Thus, the inexhaustible source of the comic in the satirical and funny works written by M.Bilokopytov are precisely the stylistically marked artistic anthroponyms. Most of the names of the characters are expressive and are used by the author as evaluative-characteristic names. They help to characterize the hero, point out his special features.Key words: emotional coloring, stylistically marked artistic anthroponyms, pragmatic potential, satirical and funny works, function. Мета. Метою розвідки є аналіз функційного навантаження літературно-художніх антропонімів сатирично-гумористичних творів М.Білокопитова (на матеріалі збірки «А Вічний Час непоспіхом тече...»).Методи. У роботі використані метод цілеспрямованої вибірки (збирання фактичного матеріалу для аналізу), описовий (аналіз зібраного матеріалу), метод систематизації та класифікації (поділ антропонімів на групи), статистичний (виявлення кількісних співвідношень власних імен у творах), а також застосовано контекстуальний аналіз для встановлення функціональної специфіки антропонімів.Результати. У статті досліджено функційне навантаження антропонімів в сатирично-гумористичних творах М.Білокопитова. Визначено авторські особливості вживання антропонімів, їх варіативність, частотність та функціональне навантаження. Сатирично-гумористичні власні імена класифіковано відповідно до їх функцій, тому було виділено стилістично-нейтральні та стилістично-марковані літературно-художні антропоніми. Зазначено, що стилістично-нейтральні антропоні-ми представлені такими групами: власні імена, що відповідають зображуваній епосі; імена та прізвища; імена та по батькові; прізвища + імена + імена по батькові; власні імена відомих реальних людей. Серед стилістично-маркованих антропонімів виділено оцінювально-характеризувальні та прецедентні власні імена. Антропоніми у сатирично-гумористичних творах М.Білокопитова дібрані досить майстерно, адже для цього потрібна неабияка індивідуально-авторська винахідливість. Варто звернути увагу на власні імена у спадщині письменника, що запозичені автором із реального антропонімікону. Такі антропоніми називають конкретних людей з оточення письменника, його особистих знайомих та друзів.Висновки. Отже, невичерпним джерелом комічного в сатирично-гумористичних текстах М.Білокопитова є саме літературно-художні антропоніми. Більшість імен персонажів експресивні і використовуються автором як оцінювально-характери-зувальні. Вони допомагають схарактеризувати героя, вказують на його особливі риси.Ключові слова: емоційне забарвлення, літературно-художні антропоніми, прагматичний потенціал, сатирично-гуморис-тичні твори, функціональне навантаження.

The purpose of the article is to analyze the mechanism of the emergence and functioning of the discourse of neurosis of Vasyl Stefanyk on the material of the artistic and biographical novel by S. Protsyuk “Rose of Ritual Pain”.Methods of analysis, synthesis, description, interpretation, psychoanalytic methodology, postcolonial reading were used to analyze the set goal.Research results. The novel presents a wide range of artistic psychoanalytic tools – unconscious processes of mental development of the hero, traumas and traumatic events in the life of Vasily Stefanyk, a body of mental inspirations, built on numerous fears, neuroses, pain, a number of associations and suggestions, well-associated images and visionary discourses, indepth archetypes. It was found that neurosis is a natural consequence of the intensified struggle of various incarnations of Vasyl Stefanyk, which he tried to reconcile with each other. Significant aspects of the appearance and functioning of the neurotic state of the hero added children’s trauma, fears, complexes, stress, excessive anxiety. Internal tension and early childhood trauma formed deeply associated images of the beast with the bloody paw and the Bullet of Alarm as fundamental neurotic factors. The Oedipus complex and the conflict between the real idea of oneself and one’s ideal self also significantly developed the neurotic way of life of Vasyl Stefanyk. It is established that the image of Vasyl Stefanyk in the novel is marked by dispersive tension, excessive anxiety, which led to the emergence of a depressive, melancholic and partly infantile worldview. It was found that creativity helped the character to alleviate tension, fears, guilt, sins.Conclusions. The image of Vasyl Stefanyk in the novel is marked by neurosis, the key components of which are excessive anxiety, depression, actually neurotic and mental disorders in behavior, fears and addictions, communication problems, the Oedipus complex, multiple personality. Important psychoanalytic codes for the interpretation of the neurotic type of personality are the deep personal associations of the Bullet of Alarm and the beast with the bloody paw, which express the neurotic discourse of the protagonist’s performance.Key words: neurosis, fear, trauma, anxiety, association. Мета статті – на матеріалі художньо-біографічного роману С. Процюка «Троянда ритуального болю» проаналізувати механізм появи і функціонування дискурсу неврозу Василя Стефаника.Для аналізу поставленої мети використано дослідницькі прийоми систематизації, класифікації та узагальнення, застосовано психоаналітичну методологію, постколоніальне прочитання.Результати дослідження. У романі представлений широкий художній психоаналітичний інструментарій – неусвідомлені процеси психічного розвитку героя, травми і травматичні події у житті Василя Стефаника, корпус душевних інспірацій, розбудованих на численних страхах, неврозах, болях, низка асоціацій і сугестій, вдало засоційованих образів тривоги і неспокою, хитросплетених сновидного й візійного дискурсів, поглибленої архетипіки. Зʼясовано, що невроз є закономірним наслідком утривавленої боротьби різних іпостасей Василя Стефаника, які він намагався примирити між собою. Вагомих аспектів появи і функціонування невротичного стану героя додали дитячі травми, страхи, комплекси, стреси, надмірна тривожність. Внутрішня напруга й рання дитяча травма виформували глибоко засоційовані образи звіра із кривавою пащекою і Кулі Тривоги як засадничих невротичних факторів. Едіпів комплекс і конфлікт між реальним уявленням себе та своїм ідеальним Я також вагомо розвивали невротичний спосіб життєукладу Василя Стефаника. Встановлено, що образ Василя Стефаника в романі відзначається дисперсійною напругою, надмірною тривожністю, що призвело до появи депресійного, меланхолійного і почасти інфантильного світоставлення. Зʼясовано, що творчість допомагала персонажеві притлумлювати напругу, страхи, відчуття провини, гріхи.Висновки. Образ Василя Стефаника в романі маркований неврозом, ключовими складниками якого є надмірна тривога, депресія, власне невротичні і психічні зриви в поведінці, страхи і залежності, проблеми в комунікації, Едіпів комплекс, множинна особистість. Важливими психоаналітичними кодами потрактування невротичного типу особистості є глибинні осібні асоціації Кулі Тривоги та звіра із кривавою пащекою, що увиразнюють невротичний дискурс виповнення головного героя.Ключові слова: невроз, страх, травма, тривога, асоціація.

The purpose of the research is to define “family narrative” term; to analyze its structure as well as typological features in “Bukova Zemlya” [Beech Land]. Panorama-novel covering 225 years” by M. Matios published in 2019.Methods have been designed in compliance with the key principles of narratology (particularly, works by Roland Barthes, Gérard Genette, Yury Lotman, Vladimir Propp, Wolf Schmid, etc), the inter-relation of narration types as well as the implemented forms of memory’s reproduction.Results. The author of the research has suggested a definition of “family narrative” term as a form of transformation of cultural, historical and communicative memory. The author has identified and analyzed its structure, key functions, typological and individual features using “Bukova Zemlya” novel by M. Matios. The text of the novel is built as a linear narrative of four families during 225 years in XVIII-XX centuries at the territory of Bukovyna (currently, in the South-West of Ukraine). According to G. Genette’s typology, the impartiality of the story is achieved via conducting a narration on behalf of a heterodiegetic narrator in an extradiegetic situation. Combination of a family and a historical narratives is typologically manifested through detailed descriptions of ancestry trees; family stories; ethnography-styled descriptions of customs and every-day living of Hutsuls [an ethnic group living in Caprathian mountains of Ukraine or nearby]. The author also mentions well-known historical figures, uses testimonies of the individuals who lived in those times found in archive sources on the First World War, protests, rallies and riots in 1918; describes the events of the Second World War, anti-Soviet Resistance in Bukovyna and finishes the novel with the events of the War in Donbas in 2014. Following the classification approach by G. Genette, M. Matios applies an internal focalization of a plural type. In particular, the views of the various characters are presented from the perspective of a heterodiegenetic narrator. For example, one of the novel’s chapters describes a cross-cutting theme of war simultaneously both as viewed by a peasant, Dariy Berehovchuk, and by an ambassador, Nikolay Vasylko. The family narrative includes specific typology features as “sine qua non” components of the plot: birth, marriage, re-location (home/village/city/home country), hardships (diseases, famines, the Holocaust, wars), death. The author’s specific elements of her view upon the family narrative include the themes of Land, the God and belief, Language, Ethnicity (including the topic of multiple ethnic groups living in Bukovyna). The novel also has such popular elements for a family narrative as images of twins (or twin strangers) and some borrowed traditional features of folk epic tales: cases of “magical recognition” and “magical prophecy” for a future of a kin.Conclusions. The family narrative of M. Matios’ novel includes both typology and individual features. It is built in compliance with the structure of the internal focalization of plural type. The narration is presented as conducted by a heterodiegentic narrator in a extradiegenetic situation. Hence, an impartiality of a narration and a subjectivity of a discourse in present time provides for realization of “I”-presence of a reader and avoiding idealization and mythologization of a family narrative, which are quite traditional for it.Key words: narration, heterodiegenetic narrator, historical narrative, cultural memory, communicative memory. Мета – визначити поняття «родинний наратив», проаналізувати його структуру та типологічні ознаки у творі М. Матіос «Букова земля. Роман-панорама завдовжки у 225 років» (2019).Методи дослідження формуються відповідно до основних положень наратології (праці Р. Барта, Ж. Женетта, Ю. Лотмана, В. Проппа, В. Шміда та ін.), взаємозв’язку типу нарації і втілених форм репродукції пам’яті.Результати. У процесі дослідження було запропоновано дефініцію поняття «родинний наратив» як форми трансформації культурної, історичної та комунікативної пам’яті. Визначено та проаналізовано його структуру, основні функції, типологічні та індивідуальні ознаки на прикладі роману М. Матіос «Букова земля». Зазначено, що текст побудований у формі лінійного наративу історії чотирьох родів протягом 225 років на території Буковини XVIII–XXI століть. Об’єктивність викладу досяга-ється, за типологією Ж. Женетта, завдяки нарації від імені гетеродієгетичного наратора в екстрадієгетичній ситуації. Типо-логічною ознакою є поєднання родинного та історичного наративів, що демонструється через детальний опис родоводів, сімейних історій, етнографічного опису побуту та звичаїв гуцулів, згадок про відомих осіб, використання свідчень сучасників з архівних джерел подій Першої світової війни, протестів, мітингів і заворушень 1918 р., подій Другої світової війни, істо-рії антирадянського опору на Буковині та завершення оповіді роману подіями війни на Донбасі у 2014 р. За класифікацією Ж. Женетта, в романі використано внутрішню фокалізацію множинного типу, а саме подаються погляди різних персонажів із точки зору гетеродієгетичного наратора. Наприклад, наскрізна тема війни в одному з епізодів роману одночасно описується з погляду селянина Дарія Береговчука і посла Николая Василька. Типологічними ознаками родинного наративу є і неодмінні складники сюжету: народження, одруження, зміна місця (дому/села/міста/батьківщини), випробування (хвороби, голод, голо-кост, війна), смерть. Виразними елементами авторського погляду на родинний наратив стали теми землі, Бога і віри, мови, національності (зокрема, і тема багатонаціональної буковинської землі). У романі присутні і такі поширені елементи родин-ного наративу, як образи близнюків (або двійників), а також запозичені усталені ознаки сюжетів народного епосу – епізоди чарівного упізнання і магічного передбачення майбутнього роду.Висновки. Родинний наратив роману М. Матіос містить типологічні та індивідуальні ознаки, формується відповідно до структури внутрішньої фокалізації множинного типу. Нарація подається у викладі гетеродієгетичного наратора в екстрадієге-тичній ситуації. Таким чином, об’єктивність оповіді та суб’єктивність дискурсу теперішнього часу дає змогу втілитися ефекту «я»-присутності читача та уникнути традиційної для родинного наративу ідеалізації та міфологізації.Ключові слова: нарація, гетеродієгетичний наратор, історичний наратив, культурна пам’ять, історична пам’ять, комуні-кативна пам’ять.

У статті охарактеризовано фразеологічні одиниці повісті Бориса Харчука «Вишневі ночі». Здійснено класифікацію фразем на основі семантичного принципу, подано їх стилістичний аналіз, а також представлено «фразеологічні» портрети персонажів. Виокремлено різноманітні за семантикою, структурою та емоційною насиченістю фразеологізми з різними стилістично-виражальними функціями.

Стаття присвячена особливостям класифікації архівних джерел в історико-педагогічних дослідженнях ґенези вітчизняної системи морської освіти в кінці ХІХ – на початку ХХІ століття. Автором констатовано, що розширення архівної джерельної бази з вищезазначеної проблематики вимагає вирішення питання її класифікації. Водночас установлено, що це питання все ще залишається відкритим. Зазначено, що класифікації архівних джерел у сучасних дослідженнях, пов’язаних зі становленням і розвитком системи підготовки фахівців морської галузі, ґрунтуються переважно на територіальному принципі. За результатами дослідження розроблено комплексну схему класифікації матеріалів архівних установ, які розкривають ґенезу вітчизняної системи морської освіти в кінці ХІХ – на початку ХХІ століття, з урахуванням 8 критеріїв: форми фіксації документа (друковані, рукописні, фотодокументи); територіального критерію (документи вітчизняних та іноземних архівів); хронологічного критерію (документи дорадянського, радянського періодів та періоду незалежності); типу власності (документи загальнодержавних архівних установ, архівів закладів освіти морського профілю та приватних архівів); типу фондоутворювача (матеріали фондів органів влади, закладів освіти морського профілю, дотичних організацій, персоналій); рангу документа у вертикальній ієрархії (документи загальнодержавного, локального значення, у межах конкретного закладу морської освіти); фактичної цінності (документи, що безпосередньо розкривають особливості та закономірності досліджуваного історико-педагогічного явища, розвитку морської галузі в конкретний історичний період, політичному, економічному, соціальному житті країни загалом); змісту (нормативно-правові, звітно-статистичні, організаційно-управлінські, навчально-методичні, публіцистичні документи).

У статті висвітлюється постать визначного львівського скульптора та графіка польського походження, який яскраво проявив свою творчу особистість в декорі архітектурних споруд Львова та інших формах скульптурної пластики в кінці XIX – на початку XX ст. Аналізуються віднайдені зразки звернення митця до музичної символіки та постатей музичної культури в монументальній та портретній пластиці. Здійснюється жанрова класифікація віднайдених артефактів в заявленій тематиці, а також детально аналізуються зразки з групи скульптурної оздоби, як ключової в дослідженні. Проводиться пошук джерел такого зацікавлення в творчій біографії митця і встановлення причинно-наслідкових зв'язків в контексті мистецьких процесів того часу. Акцентується увага на ролі персоналій, що зустрічались на мистецькому шляху скульптора, а також на конкретних прикладах їх впливу на творчу реалізацію З. Курчинського.

Анотація. У статті сформульоване поняття «аксіологія», надано класифікацію існуючих підходів до вивчення поняття «цінність»; висвітлено розвиток аксіології освіти; простежено динаміку розвитку аксіології освіти Європи і Азії (на прикладі Китаю) в історичній ретроспективі. У даній публікації досліджено ідеї видатних діячів освіти країн західної Європи та Китаю з метою подальшого компаративного аналізу, виявлення спорідненості аксіології освіти двох віддалених та, на перший погляд, таких не схожих частин світу. Кожна історична епоха визначається духом внутрішньої ексклюзивності, духом непідкорюваності зовнішнім впливам, сміливості відступу від догм та переконань або слідуванні їм, відзначається власною стійкою позицією щодо своєї значущості в освітньому середовищі, формуванням певних моральних устоїв, цінностей суспільства. Аксіологія дає можливість виокремити «дух епохи» в тій або іншій сфері у відповідності до здійнювального підходу. В даному дослідженні обрано культурно-історичної підхід для вивчення аксіології освіти країн різних частин світу в історичній ретроспективі. Вивчення ідей швейцарського педагога-новатора Йогана Генріха Песталоцці та китайського філософа Конфуція дало змогу визначити ціннісні орієнтири в освіті Європи та Азії (на прикладі Китаю). І хоча ці видатні персоналії належать до різних епох, їхній вклад є фундаментальним для розбудови основних зачад аксіології освіти в країнах Заходу і Сходу, які і досі не втрачають своєї актуальності. Результати статті сприяють усвідомленню значущості існуючої спорідненості цінностей в освіті Європи та Китаю в умовах глобалізаційних та інтеграційних процесів в освітньому просторі. Ключові слова: цінність, аксіологія, аксіологія освіти, європейська культура, китайська традиційність, конфуціанство.