Статті в журналах: "Класифікація методів адміністративно-правового регулювання"

1

Золотухіна, Л. О. "МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОНЯТТЯ «ПУБЛІЧНИЙ ІНТЕРЕС» ЯК АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОЇ КАТЕГОРІЇ". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(26) (28 листопада 2019): 135–39. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).26.

Повний текст джерела

Анотація:

У науковій публікації досліджується система наукових підходів, прийомів та способів дослідження поняття «публічний інтерес» як адміністративно-правової категорії. Визначається специфіка методології дослідження співвідношення публічних та приватних інтересів в адміністративному праві з метою удосконалення їх правової регламентації. Актуальність розробки цієї теми обґрунтовується тим, що дослідження будь-якого правового процесу чи явища потребує відповідного методологічного інструментарію, що зумовлено достатньою складністю об’єктів дослідження, впливом на них значної кількості об’єктивних та суб’єктивних факторів. Поняття «публічний інтерес» є міжгалузевою категорією, що використовується в таких гуманітарних науках, як філософія, політологія, соціологія та юриспруденція зокрема. Отже, важливим є визначення специфіки методології дослідження поняття «публічний інтерес» як правової категорії та класифікація конкретних наукових методів – інструментарію наукової роботи, який буде використовуватися для доктринального дослідження зазначеного поняття. Відзначається, що методологія дослідження поняття «публічний інтерес» як адміністративно-правової категорії має ґрунтуватися на органічному поєднанні філософських, загальнонаукових та спеціально юридичних методів дослідження, а також принципів об’єктивності та історизму. Специфіка методології дослідження співвідношення публічних та приватних інтересів в адміністративному праві полягає у пріоритетному застосуванні спеціально юридичних методів юридичної догматики та юридичного моделювання, адже, попри існування визначених правових аксіом (верховенство права, примат міжнародного права, пріоритетність прав і свобод людини в механізмі правового регулювання), завданням як науковців, так і практиків є пошук та моделювання оптимального співвідношення приватних та публічних інтересів у сфері адміністративно-правових відносин. Яскравим прикладом такого моделювання є Правові висновки Верховного Суду, прецеденти Європейського суду з прав людини, в яких визначаються межі втручання держави у сферу приватних інтересів, а також підстави, умови та ступінь обмеження приватних інтересів задля забезпечення реалізації та захисту публічних інтересів суспільства та держави. У контексті євроінтеграційних процесів велике значення має використання методів порівняльного правознавства з акцентом на європейські правові цінності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Коваленко, Н. В. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (26 січня 2020): 66–72. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).190.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено нормативно-правову базу щодо адміністративно-правового режиму використання природних ресурсів. Надано визначення адміністра-тивно-правового режиму права власності на природні ресурси, вивчено його специфіку. Розглянуто характерні ознаки й особливості дозвільних процедур щодо використання природних ресурсів. Запропоновано авторську дефініцію поняття «адміністративно-право-вий режим земельних ресурсів» (встановлений держа-вою особливий порядок публічного управління, контр-олю використання земельних ресурсів, застосування санкцій, спрямований на забезпечення та реалізацію управління, контролю й охорони земельних ресур-сів). Обґрунтовано необхідність її введення у правовий обіг. З’ясовано, що ключовим аспектом вивчення пра-вових режимів є їх класифікація, що дає можливість виокремлення різновидів правових режимів і надання їм певної характеристики. Наголошено на недостат-ності комплексного правового аналізу категорій засобу й методу юридичного регулювання правовідно-син, що виникають щодо володіння, користування й розпоряджання відповідними благами. Визначено, що власність в об’єктивному та суб’єктивному значеннях становить матеріальну основу громадянською суспіль-ства, визначає ступінь свободи особи в державі. Саме економічна свобода людини є фундаментом для свободи особи в межах інших сфер, тобто вона постає гарантом свободи економічного характеру. Зроблено висновок, що в умовах демократизації державного управління і розвитку ринкових відносин адміністративно-правові режими можуть охоплювати окремі управлінські про-цедури, пов’язані з отриманням дозволів на заняття певними видами діяльності. При цьому зазначені про-цедури можуть передбачати необхідність дотримання об’єктами державного управління, що їм підлягають, інших адміністративно-правових режимів. Отже, тра-пляються ситуації, коли вимоги одного адміністратив-но-правового режиму включають в себе вимоги іншого. Це призводить до складних взаємозв’язків між різни-ми адміністративно-правовими режимами, причому незалежно від конкретних суб’єктів і об’єктів публіч-ного управління.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Хорошенюк, Оксана Вікторівна, та Олександра Олександрівна Доценко. "ПРАВО НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ". New Ukrainian Law, № 1 (30 березня 2022): 71–75. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.10.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто окремі аспекти права на медичну допомогу як одного з основоположних особистих немайнових прав фізичної особи. Звертається увага на недостатність нормативно-правового регулювання правовідносин в означеній сфері, а також на потребу в осучасненні нормативно-правової бази. Вказується на актуальність теми дослідження, що пов’язано зі стрімким розвитком відносин у галузі медичного права. Розглядається структура права на медичну допомогу. У цій структурі, виходячи з аналізу норм національного законодавства, виділяють право на ефективне та доступне медичне обслуговування, в тому числі на безоплатну медичну допомогу; право на вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря і закладу охорони здоров’я; право на медичну інформацію; право на таємницю про стан здоров’я; право на інформовану добровільну згоду на медичне втручання; право на відмову від медичного втручання; право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім’ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса, адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду. Пропонується до означеної структури включити також право на медичну реабілітацію та право на вакцинацію. У статті окрема увага приділяється етичним та правовим питанням трансплантації анатомічних матеріалів людини в Україні. Зауважується, що трансплантацію слід розглядати саме під кутом права на медичну допомогу. Звертається увага на особливості цивільно-правового договору про надання медичних послуг, а також на особливості класифікації означених договорів. Підтримується з позиції практичності застосування класифікація, згідно з якою означені договори поділяють на а) договори про медичне обслуговування населення, б) договори про надання медичних послуг, в) змішані договори на надання медичних та інших послуг, г) договори в медичній сфері, які забезпечують надання медичних послуг або медичної допомоги.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Завальнюк, Сергій Володимирович. "КЛАСИФІКАЦІЯ ПОДІЛУ ПРОГАЛИН У ЦИВІЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ НА ВИДИ ЗАЛЕЖНО ВІД СТУПЕНЯ УРЕГУЛЬОВАНОСТІ ПРАВОВІДНОСИН ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ". Часопис цивілістики, № 37 (29 липня 2020): 21–25. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i37.344.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальною та важливою проблемою залишається класифікація прогалин у цивільному законодавстві. Як зазначає А.Н. Калашник, виділяючи певні типи прогалин з метою глибшого їх розуміння, з’ясування причин їх появи, а потім їх подолання або усунення, покращить законодавчий процес, вдосконалить техніку прийняття законодавчих актів і забезпечить законність у виконанні норм. З точки зору вдосконалення правового регулювання важливо вирішити проблему класифікації прогалин у законодавстві та їх критеріїв, оскільки залежно від того, чи належать прогалини до певного класу (типу), питання щодо способів і методів їх подолання по-різному вирішуються. Одна з існуючих класифікацій поділу прогалин у цивільному законодавстві на види залежно від ступеня врегулювання правових відносин цивільним законодавством передбачає поділ на повні та неповні прогалини. Дослідження правової природи класифікації типів прогалин у цивільному законодавстві залежно від ступеня врегулювання правових відносин цивільним законодавством так чи інакше досліджено в роботах С.С. Алексєєва, С.І. Вільнянського, А.Н. Калашника, А.А. Кашинцева, В.В. Лазарева, В.І. Леушина, П.П. Недбайло, О. Печеного, А.Н. Тарнопольської, Л.С. Явич та багатьох інших. Однак переважна більшість цих авторів, досліджуючи питання прогалин, майже завжди ототожнюють поняття прогалин у законі та прогалин у законодавстві. Також більшість із цих авторів взагалі не враховували цивільно-правових аспектів питання, що робить цю статтю ще більш актуальною. У статті визначено типи прогалин у цивільному законодавстві України за класифікацією залежно від ступеня врегулювання правових відносин цивільним законодавством: повні та неповні прогалини. Обґрунтовано розподіл видів прогалин у цивільному законодавстві залежно від ступеня врегулювання правових відносин цивільним законодавством. Також автор дослідив правову природу, причини виникнення повних і неповних прогалин у цивільному законодавстві, їх вплив на динаміку перебігу цивільних відносин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

БЕЗУХ, ОЛЕКСАНДР. "Технічне регулювання у сфері господарювання". Право України, № 2018/05 (2018): 30. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-05-030.

Повний текст джерела

Анотація:

Формування сучасних ринкових відносин неможливе без створення конкурентного середовища, подолання бар’єрів у торгівлі, підвищення конкурентоспроможності національної продукції, створення ефективного захисту національного споживчого ринку від небезпечної продукції. Вирішення означених завдань досягається за допомогою системи технічного регулювання, що відповідно до досвіду інших країн та прийнятих в Україні нормативно-правових актів фактично складається із системи стандартизації, з системи оцінки і підтвердження відповідності й метрології. Створена в Україні система технічного регулювання має певну суперечливість у формуванні вимог до товарів і його обігу та неоднозначність застосування правниками термінології, а дослідження змісту технічного регулювання здійснюється переважно фахівцями з технічних і природознавчих наук, які не розглядають технічне регулювання у системі ринкових господарських правовідносин. Причиною такого стану є недооцінка цього правового явища в системі господарських правовідносин та формуванні умов обороту товару на ринку. Метою статті є визначення місця технічного регулювання у системі господарського права. У статті встановлено, що технічне регулювання є підгалуззю господарського права, яке регулює всі відносини стосовно виконання обов’язкових вимог (правових приписів) до характеристик продукції або пов’язаних із ними процесів та методів виробництва, які виникають на кожному ланцюзі обороту товарів на ринку, права та обов’язки суб’єктів господарювання, умови обороту товарів, починаючи з введення товару в обіг та створення в подальшому додаткової вартості з його використанням, аж до його споживання або виведення з ринку, та ринкового нагляду. Приписи щодо виконання обов’язкових вимог до характеристик продукції або пов’язаних із ними процесів та методів виробництва, передбачені актами технічного регулювання, у разі настання певних юридичних фактів породжують складні правовідносини, що можуть випливати з договорів, фактів нанесення шкоди, порушення публічного господарського правопорядку й економічної конкуренції, захисту прав споживачів тощо. Автором доводиться, що акти технічного регулювання встановлюють певні технічні та інформаційні вимоги щодо суб’єктів господарювання, товару та умов його обороту на ринку. Недотримання вимог актів технічного регулювання спростовує презумпцію відповідності товару вимогам чинного законодавства та є підставою для недопущення відповідної продукції для обороту на ринку, виникнення правовідносин щодо захисту прав споживачів та захисту економічної конкуренції. Встановлено, що розуміння та застосування термінології у сфері технічного регу лювання, зокрема і з боку компетентних органів України, є неоднозначним, що створює враження суперечливості з системою технічного регулювання у Європейському Союзі. В Україні відсутня класифікація та облік нормативних актів, які мають фактичний статус технічних регламентів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Pylypenko, S. M., N. P. Banera та L. O. Heley. "Класифікація бухгалтерського аутсорсингу та доцільність його застосування в Україні". Scientific Bulletin of UNFU 31, № 3 (29 квітня 2021): 80–84. http://dx.doi.org/10.36930/40310312.

Повний текст джерела

Анотація:

Виявлено проблему недостатнього рівня розвитку аутсорсингу в Україні, проте відзначено наявність значного потенціалу для забезпечення цього процесу. З'ясовано сутність та мету бухгалтерського аутсорсингу. Розглянуто основні засади організації бухгалтерського обліку на умовах аутсорсингу. Встановлено наявність істотних переваг користування послугами аутсорсингової компанії порівняно з веденням бухгалтерського обліку внутрішньою бухгалтерською службою підприємства. Наведено перелік послуг, що надаються аутсорсинговими компаніями. Узагальнено класифікацію бухгалтерського аутсорсингу за такими ознаками, як: тривалість надання, обсяг переданих ділянок обліку, спосіб співпраці між аутсорсинговою компанією та підприємством-замовником послуг, територіальне розміщення, обсяг виконаної аутсорсинговою компанією роботи. Охарактеризовано класифікацію процесів, явищ та характеристик, що пов'язані з бухгалтерським аутсорсингом. Виявлено необхідність ретельного обґрунтування доцільності аутсорсингу на етапі прийняття рішення про його застосування. Обґрунтовано доцільність використання бухгалтерського аутсорсингу для малих та середніх підприємств. Проаналізовано можливість розподілу облікових функцій між аутсорсинговою компанією та штатними бухгалтерами через спільний доступ до бухгалтерських програм для великих підприємств. Обґрунтовано доцільність застосування моделі розрахунку економічного ефекту від упровадження бухгалтерського аутсорсингу, наведено порядок його кількісного розрахунку та визначення альтернативного варіанта організації і ведення бухгалтерського обліку. Визначено вплив якісних методів оцінювання ефективності бухгалтерського аутсорсингу. Наведено чинники, які є визначальними у прийнятті рішення щодо доцільності бухгалтерського аутсорсингу. Проаналізовано вибір підприємством повного або часткового аутсорсингу. Рекомендовано пошук і вибір аутсорсингової компанії здійснювати з урахуванням проведеного аналізу ринку. Визначено доцільність складання технічного завдання, де відображаються основні критерії відбору, та врахування стандартного чи розширеного варіанта ведення бухгалтерського аутсорсингу. Відзначено перспективи розвитку вітчизняного бухгалтерського аутсорсингу, які пов'язані з удосконаленням нормативно-правового регулювання цього процесу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Позняков, С. "Методологія сучасного дослідження методів адміністративно-правового регулювання господарських відносин". Право України, № 9 (2011): 222–27.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Стрельченко, О. Г., та І. Г. Бухтіярова. "ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПОВОДЖЕННЯ ІЗ МЕДИЧНИМИ ВІДХОДАМИ". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 2, № 94 (30 червня 2021): 156–70. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.94.156-170.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито адміністративно-правове регулювання збирання, транспортування та утилізацію небезпечних медичних відходів. Методологія проведеної роботи базується на використанні загальнонаукових і спеціально-наукових методів і прийомів наукового пізнання. Порівняльно-правовий метод застосовувався з метою особливостей збирання, транспортування та утилізації небезпечних медичних відходів в Україні та європейських країнах. Формально-юридичний метод дозволив всебічно дослідити сучасний стан законодавчого та нормативно-правового регулювання збирання, транспортування та утилізації небезпечних медичних відходів, виявити недоліки щодо зазначеного виду діяльності, прогалини, суперечності та прорахунки, а також розробити рекомендації, спрямовані на їх усунення. Результати проведеного дослідження показали, що збирання, транспортування та утилізацію небезпечних медичних відходів необхідно удосконалювати за допомогою шляхів удосконалення запропонованих авторами. Результати дослідження будуть впроваджені в практичну та наукову діяльність сфери обігу лікарських засобів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Смерницький, Д. В. "Визначення та класифікація суб"єктів адміністративно-правового регулювання науково-технічної діяльності". Наука і правоохорона, № 3 (41) (2018): 118–26.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Ларенюк, Ю. Ф. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ УКРАЇНИ ТА ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ НОРМ: ҐЕНЕЗА ТА СУЧАСНІСТЬ". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (11 травня 2021): 111–15. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).702.

Повний текст джерела

Анотація:

Лавренюк Ю. Ф. Адміністративно-правове забезпечення економічних інтересів України та форми реалізації адміністративно-правових норм: ґенеза та сучасність. - Стаття. Статтю присвячено наданню характеристики значення форм реалізації адміністративно-правових норм у здійсненні адміністративно-правового забезпечення економічних інтересів України, формулюванню на цій основі напрямів удосконалення актуального адміністративного законодавства з урахуванням розвитку наведеного адміністративно-правового забезпечення в діалектичному розрізі, оскільки досвід його здійснення дозволяє уточнити отримувані наукові результати. Опрацьовано дотичні дослідження останніх років, присвячені: формуванню дефініції реалізації норм адміністративного права, форм реалізації окремих видів норм адміністративного права; актам реалізації адміністративно-правових норм у конкретних сферах адміністративно-правового регулювання. Звернено увагу на комплексні дослідження в окремих сферах адміністративно-правового забезпечення державних інтересів, яких окреслена проблематика торкається побічно: протидія тіньовій економіці, забезпечення митної безпеки. Втім, окреслені дослідження варто охарактеризовано як такі, що можуть бути використані як підґрунтя для подальшого дослідження окресленої проблематики, але не вирішують її. На основі історичного дослідження адміністративно-правового регулювання економіки в контексті забезпечення економічних інтересів держави виділено такі його періоди: 1) період Російської Імперії (до 1917 року); 2) період Радянського Союзу (до 1991 року); 3) період незалежної України (до 2017 року); 4) сучасний період. У перший період спостерігаються тенденції до трансформації монархічного режиму у відповідності до викликів ринкової економіки, що набирала обертів. Другий період характеризувався жорстким централізованим характером державного регулювання економіки. У третьому періоді відбувається активний розвиток децентралізованих засад державного регулювання в економіці на основі збалансованого поєднання правових та економічних методів управління. Визначено, що сучасний період характеризується розвитком людиноцентричних засад в адміністративно-правовому регулюванні, в тому числі й у сфері економіки. На основі цього обґрунтовано, що керівним державним інтересом у сфері економіки постає забезпечення прав і свобод людини в цій сфері. Визначено, що в сучасній реалізації норм адміністративного права в контексті забезпечення економічних інтересів України зростає значення форм реалізації, не пов’язаних із правозастосуванням: виконання, використання, дотримання. Вказане пояснюється розвитком значення економічних методів управління в публічному адмініструванні економіки, а також обов’язком суб’єктів економічних відносин діяти в межах правового поля. Вихідним сучасним пріоритетом у забезпеченні економічних інтересів України визначено забезпечення прав та свобод людини як визначальної соціальної цінності. На основі дослідження історичного досвіду розвитку адміністративно-правового управління економікою вказаний пріоритет охарактеризовано як єдино можливий, а інші цілі та завдання мають вважатись проміжними та підпорядковуватись йому. Обґрунтовано, що така організація цілей має тільки розвиватись надалі в контексті адміністративно-правового забезпечення економічних інтересів України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Сулацький, Владислав. "ЗАВДАННЯ ТА ФУНКЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ". KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 2, № 8 (13 липня 2021): 204–8. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.2.32.

Повний текст джерела

Анотація:

Автором досліджено авторські підходи до тлумачення завдання та функцій адміністративно-пра- вового механізму діяльності Національної поліції України. Досліджено понятійний апарат, що пропонується в подальшому застосовувати в досягненні мети статті, а саме тлумачення терміна «адміністративно-правовий механізм» у взаємозв’язку з діяльністю Національної поліції України, та встановлено, що адміністративно-пра- вовим механізмом є комплекс чинних положень законодавства, що складаються із взаємоузгоджених методів, способів, засобів, що дають можливість належним чином організувати системне та послідовне функціонування будь-якого інституту права чи його галузі у відносинах із державою. Визначено підходи до розуміння поняття «завдання» та аргументовано, що завданням адміністративно-правового регулювання у діяльності Національної поліції України є досягнення необхідного для подальшого функціонування та розвитку країни та суспільства рівня законності, правопорядку у суспільстві. Доведено, що сам термін «завдання» бере свої витоки з декількох базових елементів, котрі насичено в тому числі й дефініціями. Досить часто вченими підкреслюється позиція про ототожнення завдань і цілей адміністративно-правового регулювання, саме тому нами було комплексно дослі- джено відповідне явище. З’ясовано сутність «функцій», узагальнено підходи до формування їх структури та роз- тлумачено окремі з них у контексті наукової статті. Констатовано, що передбачення конкретних функцій у межах адміністративно-правового регулювання Національної поліції України дозволяє деталізувати та спрямувати полі- цейську діяльність на забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а також уможливити найефективніше виконання поставлених перед Національною поліцією України завдань.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Mykolayets, D. "НЕДОЛІКИ СУЧАСНОГО СТАНУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН У СФЕРІ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 40–47. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.05.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що потреба в пристосування адміністративного законодавства у сфері електроенергетики до європейських вимог та стандартів, запровадження ринку електроенергетики, існування загроз для незалежності та стабільності електроенергетики призвели до того, що адміністративно-правове регулювання відносин у даній сфері є доволі неоднорідним та має, як негативні, так й позитивні сторони. Виявлення недоліків сучасного стану направлене на встановлення причин неефективного адміністративно-правового регулювання, виявлення прогалин та колізій, а отже й шляхів їх вирішення в межах досягнення спільної цілі. Зі свого боку, з’ясування переваг сучасного стану вказуватиме на ті аспекти адміністративно-правового регулювання відносин у сфері електроенергетики, що важливо зберегти в процесі реформування й продовжити їх розвиток. У статті досліджено засади формування та функціонування системи державного регулювання електроенергетичного сектору в Україні. Практика показала, що об’єднання крупних теплових електростанцій у компанії (по принципу чотири електростанції в кожній компанії) створило умови, як до сумнівної приватизації окремих теплових електростанцій і виділення їх в окрему компанію, так і до створення умов монополізації виробництва електричної енергії на теплових електростанціях компаній, шляхом приватизації їх одним суб’єктом. Методи державного управління, якими здійснювалися ці перетворення, були суто адміністративно-командними, оскільки всі підприємства електроенергетики були державною власністю. Разом із тим, це дозволило провести акціонування реорганізованих підприємств та створити умови для їх приватизації. Для акціонованих та приватизованих компаній «державне управління» щодо переходу до нової моделі ринку можливо тільки при запровадженні регуляторних методів управління, що потребує оновлення нормативно-правової бази регулювання суб’єктів, які будуть працювати за новою моделлю ринку електричної енергії установлені позитивні практики та можливі перспективи розвитку та модернізації системи державного регулювання цього сектору крізь призму організаційно-правового забезпечення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Лемеха, Р. І. "МИТНИЙ РЕЖИМ ЯК РІЗНОВИД АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕЖИМУ: АСПЕКТИ ТЕОРІЇ". Знання європейського права, № 3 (3 лютого 2021): 104–9. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.108.

Повний текст джерела

Анотація:

У науковій публікації досліджується поняття митного режиму як різновиду адміністративно-правового режиму з метою визначення теоретико-методологічних засад удосконалення адміністративно-правового регулювання митних режимів в Україні. Методологія даної публікації ґрунтується на комплексному поєднанні філософських (законів діалектики та метафізики), загальнонаукових (прийомів логічного методу, системного та структурно-функціонального методів) та спеціально-юридичних методів дослідження (методології порівняльного правознавства, методу юридичного моделювання тощо), принципів об'єктивності та історизму. Зазначається, що правовий режим є не тільки сукупністю норм права, які цілеспрямовано регулюють певні суспільні відносини, але й по суті є динамічним процесом правового регулювання із застосуванням цілого ряду правових засобів, включаючи адміністративну та судову практику. Під адміністративно-правовим режимом пропонується розуміти динамічну систему взаємопов'язаних правових засобів регулювання певної сфери публічно-правових відносин, одним із учасників яких є органи публічної адміністрації, які використовують передбачені чинним законодавством інструменти адміністративно-правового впливу з метою забезпечення публічних інтересів держави та суспільства. Зазначається, що митні режими відносяться до міжгалузевих, постійно діючих адміністративно-правових режимів у сфері публічного управління та економіки на території пунктів пропуску через державний кордон України, та пов'язані із режимом обігу предметів - порядком переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон України. Аналізується законодавче визначення митного режиму як комплексу взаємопов'язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо цих товарів, їх правовий статус, умови оподаткування і обумовлюють їх використання після митного оформлення. Формулюється висновок про необхідність удосконалення визначення митного режиму в чинному Митному кодексі України, а саме визначення митного режиму як комплексу правових засобів, якими, в залежності від заявленої мети переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон України, врегульовано порядок такого переміщення: митні процедури щодо цих товарів та транспортних засобів, їх правовий статус, порядок визначення митної вартості, умови оподаткування, використання після митного оформлення. Зазначається, що перспективність подальшого дослідження даної тематики зумовлена необхідністю удосконалення теоретико-методологічних та правових засад митних режимів в Україні, приведенням їх у відповідність до міжнародних стандартів, а також норм і принципів права ЄС.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Черній, В. Д. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ: УРОКИ З КОНСТИТУЦІЙНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ". Знання європейського права, № 3 (3 лютого 2021): 131–34. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.113.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті зазначено, що триваюча в Україні адміністративна реформа привертає увагу до дослідження широкого спектра питань, пов'язаних з її проведенням. Сучасний (поточний) етап цієї реформи передбачає, по-перше, зміни в адміністративно-територіальному устрою, по-друге, зміни у системі місцевих виконавчих органів, по-третє, компетенційні зміни у системі органів місцевого самоврядування у контексті подальшої децентралізації публічної влади. Таким чином, питання адміністративно-правового регулювання функціонування системи органів місцевого самоврядування в Україні є нагальною темою для наукових досліджень. До числа авторів - фахівців з конституційного права, праці яких найбільше стануть у нагоді під час дослідження питань адміністративно-правового регулювання функціонування системи органів місцевого самоврядування в Україні, слід уважати належними В.І. Борденюка, М.О. Баймуратова, О.В. Батанова, П.М. Любченка, Н.В. Мішину. Так, О.В. Батанов значну частину своїх публікацій присвятив проблематиці місцевого самоврядування у контексті його первинного суб'єкта - територіальної громади. Однак з точки зору адміністративно-правових досліджень являють інтерес ті його праці, які стосуються питань становлення та розвитку національного муніципального права. Він зробив значний внесок у розвиток тезаурусу відповідних досліджень, сформулював низку інноваційних висновків та пропозицій щодо тих суспільно-політичних умов, які впливають на подальший розвиток місцевого самоврядування, проаналізував питання нормативно-правової регламентації місцевого самоврядування з урахуванням процесів глобалізації та європейської інтеграції. В.І. Борденюк розмірковував над місцем місцевого самоврядування в механізмі держави, зробив внесок у визначення поняття «регіон» у контексті державної регіональної політики, охопив увагою концептуальні основи співвідношення функцій місцевого самоврядування та його органів з функціями держави, а також співвідношення функцій державного управління з функціями управління, що здійснюються в процесі місцевого самоврядування. Дослідник також не оминув увагою і проблеми методології - він проаналізував основи співвідношення методів державного управління та методів здійснення місцевого самоврядування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Ковальчук, Ю. М. "ДОСВІД ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН ІЗ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ВИКОНАВЧИХ ОРГАНІВ МІСЦЕВИХ РАД НА БАЗОВОМУ РІВН". Знання європейського права, № 1 (27 квітня 2021): 36–40. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.167.

Повний текст джерела

Анотація:

Від проголошення незалежності і до цього часу Україна постійно перебуває в стані пошуку власної моделі організації місцевої влади, яка була б досить ефективною і відповідала сучасним проблемам, які постають перед нею. Розпочавши процес передачі влади на місця, наша держава стала на шлях дієвих змін та утвердження міжнародних стандартів у національному законодавстві в сфері місцевого самоврядування. При цьому чималу роль у діяльності системи органів місцевого самоврядування відіграють їхні виконавчі органи як інструменти безпосередньої реалізації наданих повноважень. У зв’язку з цим постає необхідність звернення до зарубіжного досвіду держав у питанні регулювання діяльності виконавчих органів місцевих рад на базовому рівні. Метою статті є вивчення, дослідження та аналіз системи, функцій, форм та методів діяльності виконавчих органів місцевих громад у міжнародних актах і нормативно-правових актах зарубіжних країн шляхом виокремлення критеріїв їх класифікації та умовного поділу на групи для висвітлення їх різнорідного та спільного характеру, вироблення цілісного уявлення досліджуваного питання. За результатами дослідження встановлено та сформовано основні критерії класифікації зарубіжного досвіду у сфері регулювання діяльності органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, зокрема: за концепціями (моделями) місцевого самоврядування, функціональним призначенням, методом правового регулювання, способом визначення, формою державного устрою, територіальним (географічно-територіальним) критерієм, за історичними формами регулювання тощо. Відповідно до зазначених критеріїв виокремлено і проаналізовано його види. Особлива увага приділена зарубіжному досвіду країн із близькими до критеріїв України. Визначено, що такими країнами є Польща та Франція. На основі їхнього досвіду вивчено та підсумовано результати реформування системи місцевого самоврядування в Україні за останні роки. Відповідно до результатів дослідження зроблено висновки щодо можливості використання міжнародного досвіду для України та сформовано основні проблемні питання, які необхідно вирішити для врегулювання питання діяльності виконавчих органів місцевих громад.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Ковбас, І. В. "Нагородна справа як об’єкт адміністративно-правового регулювання: поняття та зміст". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(30) (13 липня 2020): 81–87. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).521.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність. Практичне виконання положень Концепції реформування нагородної справи в Україні істотно актуалізує проблематику визначеності поня-тійного апарату, одним із елементів якого є нагородна справа. Саме відсутність легального визначення наго-родної справи у законодавстві України зумовлює різ-ні підходи до його тлумачення на практиці у процесі застосування нагородного законодавства. Наслідком цього є ототожнення її із системою нагород, нагородною системою, нагородною практикою, нагородною політи-кою тощо. Представники різних галузевих правових наук поглиблено, на жаль, феномен нагородної спра-ви не досліджували, а здебільшого зосереджувалися на окремих проблемах різновидів нагород, нагородної процедури, співвідношенні нагороди з іншими видами заохочень тощо. Саме відсутність наукових ґрунтов-них тематичних досліджень, безпосередньо присвя-чених нагородній справі, зумовили й «дефект» дефі-ніційного ряду й проєктів нормативно-правових актів з проблематики нагородної справи. Тобто понятійна прогалина нагородного законодавства стосовно визна-чення основного «понятійного» фундаменту залиша-ється, а отже, й різноваріативність нагородної практи-ки також, що негативно впливає й буде зберігатися й у майбутньому. Отже, нагальна потреба корегування «базового» понятійного нагородного апарату, насам-перед стосовно визначення нагородної справи, яке б охопило її зміст, визначає вектори наукових тема-тичних фахових досліджень і, зокрема, цієї роботи. Метою роботи є – на підставі опрацювання «базових» тематичних наукових, нормативних джерел сформу-лювати визначення поняття «нагородна справа», яке б охоплювало весь її зміст, й обґрунтувати доцільність закріплення його для використання як офіційної дефі-ніції. Об’єкт дослідження формують суспільні відно-сини, що виникають у зв’язку із використанням наго-род, що виникають у сфері нагородної справи. Предмет дослідження – теоретико-методологічні положення щодо розуміння нагородної справи, її змісту, співвід-ношення із суміжними поняттями, а також форму-вання наукового базису для нормативних визначень. Методи дослідження, які використовувалися, форму-ють систему загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання, серед яких: діалектичний, порів-няльно-правовий, логіко-юридичний, семантичний, експертних оцінок, прогнозування, моделювання. Під час написання роботи опрацьовувалися наукові, нор-мативні, публіцистичні тематичні джерела, які тією чи іншою мірою пов’язані із нагородною справою, а саме: роботи Є. Трофімова, М. Титаренко, А. Майдебури, Д. Коритько та інших. Результати дослідження. Уза-гальнюючи все вищезазначене, можна запропонувати авторське визначення нагородної справи як регламен-тованої нормами права історично сформованої з ура-хуванням нагородних традицій офіційної публічної діяльності, безпосередньо пов’язаної із впроваджен-ням та застосуванням державних нагород за заслуги особи (колективу осіб) перед державою, українським народом, а також реалізацією гарантій такої діяльно-сті. Таку діяльність умовно варто поділяти на два види: основну (безпосередньо пов’язану із впровадженням та застосуванням державних нагород) та додаткову (організаційне, матеріально-технічне, інформаційне забезпечення такої діяльності). Нагородну справу вар-то розглядати як елемент єдиного тематичного суміж-ного понятійного ряду, відмежовуючи від нагородної системи держави, системи нагород, нагородної політи-ки, нагородної практики, нагородних традицій, наго-родної культури, нагородної ідеології, нагородної про-цедури, нагородної юстиції та нагородних матеріалів (нагородних документів), нагородного права, нагород-ного законодавства. Враховуючи її тісні зв’язки з ін-шими нагородними явищами, нагородну справу варто розглядати як складник нагородної системи України. Запропоноване визначення варто використовувати як у наукових дослідженнях з проблематики нагородного права, так і закріпити як норму-дефініцію, упорядку-вавши тим самим понятійний термінологічний апарат й усунувши передумови для помилкового ототожнення суміжних нагородних явищ.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

КУЛИНИЧ, ПАВЛО. "Земельне законодавство України періоду земельної реформи: основні тенденції розвитку". Право України, № 2020/05 (2020): 63. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-063.

Повний текст джерела

Анотація:

Здійснювана в Україні протягом майже 30-ти років земельна реформа пройшла декілька етапів, зумовила кардинальне оновлення земельного законодавства та земельних відносин і стала основою для формування нового земельного ладу країни. У теорії земельного права завершення земельної реформи в нашій країні досить часто пов’язують зі скасуванням земельного мораторію та прийняттям закону про ринковий обіг сільськогосподарських земель. Таким чином, основне завдання земельної реформи зводиться до забезпечення переходу від “неринкового” до “ринкового” стану земельних правовідносин. Таке розуміння суті земельної реформи в Україні є дещо спрощеним. Мета статті полягає у виявленні основних напрямів розвитку земельного законодавства України протягом усього періоду здійснення земельної реформи, визначенні їх змістовних рис і формуванні оптимальної методологічної основи для визначення суті розвитку правового забезпечення земельної реформи та перспектив її завершення. Встановлено, що у розвитку земельного законодавства України періоду земельної реформи простежуються такі основні його напрями, як деколективізація сільськогосподарського землекористування, приватизація земель, держкомземоцентризм, дерегуляція правового регулювання земельних відносин і децентралізація влади у сфері управління земельними ресурсами. Якщо перші два напрями були закладені у “стартовий план” правового забезпечення вітчизняної земельної реформи, то решта три спричинені певними відхиленнями від цивілізаційних стандартів правового регулювання земельних відносин. Так, через абсолютизацію ролі держави та адміністративно-правових важелів у реформуванні земельних відносин у земельному законодавстві України сформувався такий напрям його розвитку, як держкомземоцентризм, за якого значна частина земельних правовідносин виникає, змінюється та припиняється за наявності згоди посадових осіб державних органів земельних ресурсів. Саме держкомземоцентризм спричинив корупційність сфери земельних відносин в Україні. Необхідність подолання його наслідків зумовила формування у земельному законодавстві України таких напрямів розвитку, як дерегуляція та децентралізація. Зазначені тенденції розвитку земельного законодавства України дають підстави для висновку про те, що метою земельної реформи в Україні та, відповідно, критерієм її завершення є не тільки запровадження ринку сільськогосподарських земель, а й перехід від адміністративно-планових методів регулювання земельних відносин за принципом “згори – донизу”, за яких домінують повноваження органів державної влади, до притаманної правовій державі системи правового регулювання земельних відносин, основу якого становить забезпечення пріоритету прав і законних інтересів особи, територіальної громади та суспільства, які має забезпечити держава.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Моргунов, О. А. "ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ СФЕР ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (24 березня 2020): 86–89. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).364.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою даної статті є встановлення місця і ролі адміністративно-правового забезпечення сфер фізичної культури і спорту в Україні через визначення галузевої належності норм, які складають основу правового забезпечення публічного адміністрування вказаних сфер, а також з’ясування значення таких норм в меха-нізмі правового регулювання сфер фізичної культури і спорту в Україні. У статті встановлені місце і роль адміністративно-правового забезпечення сфер фізичної культури і спорту в Україні через визначення галузевої належності норм, які складають основу правового забезпечення публічного адміністрування вказаних сфер. Визначено, що захист професійних спортсменів забезпечується нормами адміністративного права як щодо статусу суб’єктів захисту, його форм, методів тощо, так і в аспекті визначення підстав та порядку захисту. Кодекс України про адміністративну відповідальність визначає ті дії чи бездіяльність суб’єктів чи об’єктів управлінської системи, які становлять склади адміністративних правопорушень у сферах фізичної культури та спорту, а також санкції за вчи-нення адміністративних правопорушень, підстави та порядок притягнення до юридичної відповідальності. З’ясовано, що у сферах фізичної культури і спорту складаються відносини, які будуються на засадах влади та підпорядкування, передбачають застосування примусу, імперативність методу регулювання та інші ознаки, які не притаманні предметам і методам перерахованих вище галузей права. Такі відносини, наприклад, виникають у зв’язку з порушенням прав спортсменів, при визначенні та впровадженні державної політики у сферах фізичної культури та спорту, при наданні чи зміні дитячо-юнацьким спортивним школам певної категорії тощо. Зроблено висновок, що провідне місце у правовому забезпеченні сфер фізичної культури і спорту належить нормам адміністративного права, які складають основу публічного адміністрування вказаних сфер, визначаючи статус суб’єктів публічного адміністрування, принципи, підстави, форми і методи їх службової діяльності, пріоритети та шляхи формування державної політики в галузях фізичної культури і спорту, засоби та процедури її впровадження, регулюють контроль та нагляд у вказаних сферах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Берегеля, І. М. "ДЕЯКІ ПИТАННЯ АДМІНІСТРАТИНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРОВЕДЕННЯ ЕВТАНАЗІЇ ТВАРИН". Знання європейського права, № 1 (18 вересня 2020): 55–59. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.48.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджується національна нормативно-правова база адміністративно-правового регулювання евта-назії тварин. Проводиться глибокий аналіз чинного законодавства, пропонуються власні висновки, судження та пропозиції з питання врегулювання проведення евтаназії тварин, зокрема зміни та доповнення до ст. 89 Кодексу України про адміністративні правопорушення та Методичних рекомендацій щодо проведення евтаназії тварин, затверджених Наказом Державного комітету ветеринарної медицини від 07.09.2010 р. № 365. Акцентується увага на схожості та відмінності понять «евтаназія тварин» та «евтаназії людини», етичних проблемах та думках громадськості з приводу проведення евтаназії (присипляння) тварин. З'ясовано, що в законодавстві, яке забороняє жорстоке поводження з тваринами, регламентуються такі поняття, як «умертвіння», «евтаназія», «забій» та інші, що стосуються, як правило, певного виду тварин, Розглядаються випадки проведення законної та незаконної евтаназії тварин органами місцевої влади. Досліджується діяльність «Бюро ритуальних послуг для тварин» у частині проведення ними евтаназії. Вивчаються види (соціальна та паліативна), підстави та методи (фізичні, інгаляційні та неінгалідовані) проведення евтаназії тварин. Зауважується, що мають використовуватись такі методи проведення евтаназії, які є гуманними, тобто повністю виключають жорстокість. У полі зору залишаються труднощі в роботі лікарів ветеринарної медицини, дотримання ними відповідних правил та процедур, використання законних методів проведення евтаназії. Акцентується увага на бажаній поведінці власників тварин під час процедури, адже вони, як правило залишають тварину наодинці з ветеринарним лікарем, і та, в останні хвилини свого життя, переживає сильне хвилювання, поглядом шукає власника. Особлива увага надається проведенню евтаназії (присиплянню) тварин незаконними, зокрема фізичними методами, або ж без відповідних на те підстав (щодо безпритульних тварин, яким не знайшли власників тощо).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Надточиєва, А. "КЛАСИФІКАЦІЯ СУБ’ЄКТІВ КОРУПЦІИНИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ". Юридичний вісник, № 2 (5 липня 2021): 145–52. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2159.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено аналізу наявних підходів до класифікації суб'єктів корупційних кримінальних правопорушень та виробленню авторського бачення функціональних ознак суб'єктів корупційних кримінальних правопорушень, які можуть бути покладені в основу їх класифікації. З'ясовано теоретичне та практичне значення проведення класифікації суб'єктів корупційних кримінальних право порушень, систематизації та впорядкування, поділу на види, групи та відмежування останніх наукою кримінального права. З'ясовано, що виділення ознак окремої класифікаційної групи спеціальних суб'єктів є передумовою коректного визначення ступеня суспільної небезпечності правопорушення, врахування таких ознак під час юридичної оцінки поведінки суб'єкта правопорушення важливе для реалізації принципу диференціації кримінальної відповідальності та індивідуалізації покарання. Визначено, що серед суб'єктів корупційних кримінальних правопорушень можуть бути як загальний суб'єкт, так і спеціальні суб'єкти кримінальних правопорушень. Функціональна діяльність спеціальних суб'єктів корупційних кримінальних правопорушень полягає в постійному, тимчасовому здійсненні функції представників влади, виконанні організаційно-розпорядчих чи адміністративно господарських обов'язків (у тому числі відповідно до спеціальних повноважень). Окремо виділено серед службових осіб посадових осіб, доведено доцільність включення посадових осіб до кола службових осіб у контексті кримінально-правового регулювання. Зроблено висновок, що суб'єкти корупційних кримінальних правопорушень можуть бути класифіковані відповідно до характеру їхньої діяльності та функцій суб'єкта кримінального правопорушення. Серед суб'єктів корупційних кримінальних правопорушень виділено осіб, які здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування; осіб, які виконують організаційно-розпорядчі функції; осіб, які виконують адміністративно-господарські функції. Крім того, серед суб'єктів корупцій- них кримінальних правопорушень мають бути диференційовані службові особи публічного права та службові особи приватного права.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Науменко, Костянтин. "МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ГРОМАДЯНСЬКИМ СУСПІЛЬСТВОМ". Public management 17, № 2 (27 лютого 2019): 219–29. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-219-229.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглянуто особливості методів державного управління, які використовуються у суспільному середовищі. Досліджено міжнародний досвід нормативно-правового регулювання суспільної діяльності. Встанов- лено залежність між суспільними явищами та особливостями державного управління в історичному, правовому, соціальному та економічному аспек- тах. Досліджено ефективність вітчизняних методів на основі міжнародного досвіду. Представлено власну класифікацію методів державного управління громадянським суспільством. Надано визначення поняття громадянського суспільства як феномену з розвиненими економічними, культурними, право- вими і політичними відносинами між його членами, незалежне від держави, який взаємодіє з ним. Методологія теоретико-правового аналізу громадян- ського суспільства охоплює такі процеси, як досягнення свободи, рівності, справедливості та інших людських цінностей. Зазначено, що наявність проблем у державному управлінні України, зо- крема неефективна діяльність інститутів державної влади та органів місцевого самоврядування, корупція, відсутність ефективної взаємодії між дер- жавою та інститутами громадянського суспільства є наслідком ігнорування об'єктивних наукових підходів до формування цілісної та логічно правильно вибудованої системи управління суспільством; відсутністю стратегічного ба- чення удосконалення та розвитку держави та її інститутів на довготривалу і середньотривалу перспективу; відсутністю методології адаптації та впрова- дження передового зарубіжного досвіду державного управління, насамперед, країн – членів Європейського Союзу. Вирішення даної проблеми на шляху реформи державного управління може бути реалізовано через реформу полі- тичного керівництва.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Лемеха, Р. "Адміністративно-правове регулювання митних режимів в японській державі та Китайській Народній Республіці". Юридичний вісник, № 6 (17 лютого 2021): 263–70. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2055.

Повний текст джерела

Анотація:

У науковій публікації досліджується адміністративно-правове регулювання митних режимів в Японській Державі та Китайській Народній Республіці задля запозичення найкращого позитивного досвіду організації митної справи та визначення можливості його впровадження в національне законодавство та юридичну практику. Актуальність статті обґрунтовується тим, що, як показують дослідження, значна кількість суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні не задоволена якістю митних послуг та професіоналізмом осіб, з якими вони взаємодіють на митниці (представники компаній вказують на нестачу злагодженої взаємодії між контролюючими органами та низьку активність митниці щодо координації такої взаємодії). Методологія публікації ґрунтується на комплексному поєднанні філософських (законів діалектики та метафізики), загальнонауко-вих (прийомів логічного методу, системного та структурно-функціонального методів) та спеціально-юридичних методів дослідження (методології порівняльного правознавства, методу юридичного моделювання тощо), принципів об'єктивності та історизму. Формується висновок про те, що Японія як розвинута держава зі стабільною ринковою економікою та високим показником валового внутрішнього продукту застосовує систему преференцій, створену для сприяння економічному зростанню в країнах, що розвиваються. Для України такий досвід є позитивним для застосування у перспективі. Для розвитку національної митної справи більш корисним є досвід правового регулювання митних режимів у Китайській Народній Республіці. Зокрема, позитивним є досвід стимулювання експорту та гнучкої тарифної політики в Китайській Народній Республіці. Ключовою в цьому досвіді є політика захисту національного виробника та стимулювання національної промисловості завдяки системі заходів тарифного та нетарифного регулювання в процесі функціонування митних режимів. Зокрема, митний режим експорту має бути максимально спрощеним у поєднанні з ефективним контролем з боку публічної адміністрації задля недопущення фактів фіктивного відшкодування податку на додану вартість та інших зловживань. В рамках митного режиму імпорту необхідно застосовувати гнучку систему заходів тарифного та нетарифного регулювання задля стимулювання імпорту товарів, які не виробляються в Україні, та обмеження імпорту товарів, які достатньою мірою випускаються національними підприємствами. Розвитку потребує митний режим переробки на митній території (який активно використовується в КНР) завдяки достатньо невисокій вартості праці в Україні та потенціалу розвитку національної економіки. Перспективність подальшого дослідження з цієї тематики обґрунтовується необхідністю удосконалення теоретико-методологічних та правових засад митних режимів в Україні, приведення їх у відповідність до міжнародних стандартів з урахуванням актуального та найкращого позитивного досвіду зарубіжних країн.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Кононець, В. П. "ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ АДМІНІСТРАТИВНО – ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИМУСОВОГО ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 166–75. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.20.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що з боку держави вимагаються лише дії щодо гарантування прав та відтворення порушеного права. Зазначений механізм включає елементи, які сприяють створенню умов для здійснення свобод, охорону і захист їх від правопорушень, участь у відтворенні порушеного права людини. Аналіз джерельної основи державного управління у сфері виконання судових рішень судами та іншими установами показує, що, як правило, в контексті правоохоронних процедур представники права та практики здебільшого розглядають усі аспекти державного управління. У той же час не було проведено всебічного аналізу виконання рішень як явища державного управління та аналізу форм і методів державного управління, а отже, удосконалень у сфері державного управління в галузі правозастосування примусового виконання судових рішень. Акцентується увага, що в сучасній науковій юридичній літературі відсутній єдиний підхід до розуміння адміністративно-правового механізму забезпечення примусового виконання судових рішень, його складових еле- ментів та предмету. Оскільки найчастіше, в теорії адміністративного права, до елементів структури адміністративно-правового механізму ре- гулювання суспільних відносин зараховують норми права, що регулюють- ся управлінські суспільні відносини, адміністративно-правові відносини, а також правозастосовна практика у зазначеній сфері. Зауважимо, що у теорії права розрізняють механізм правового регулювання, механізм реалізації прав і свобод та механізм забезпечення реалізації прав і свобод людини. Крім механізму реалізації конституційних суб’єктивних прав і свобод, має значення механізм забезпечення реалізації цих прав. Такий механізм є складовою механізму реалізації суб’єктивних прав та свобод людини. Акцентуємо увагу, що механізм забезпечення виконання судових рішень, є невід’ємною складовою реалізації конституційних прав громадян, коли є необхідність втручання держави та органів влади у процес реалізації прав громадян на справедливий суд та гарантії судочинства на виконання судового рішення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Смерницький, Д. В. "ПРАВОВІ ОСНОВИ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ДЛЯ СФЕРИ ТЕХНІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ". Знання європейського права, № 4 (10 листопада 2021): 47–49. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.259.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто питання правового регулювання підготовки фахівців для сфери технічного регулюван-ня. Встановлено, що технічне регулювання – це правове регулювання відносин у сфері визначення та виконанняобов’язкових вимог до характеристик продукції або пов’язаних із ними процесів і методів виробництва, а такожперевірки їх додержання шляхом оцінки відповідності та/або державного ринкового нагляду і контролю нехар-чової продукції чи інших видів державного нагляду (контролю). До складових елементів технічного регулюваннябуло віднесено: розроблення технічних регламентів, стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов;проведення визначеними суб’єктами (як державними, так і недержавними) оцінки відповідності, сертифікації,метрологічного забезпечення, державного ринкового нагляду і контролю нехарчової продукції чи інших видівдержавного нагляду, а також діяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, державнихустанов щодо адміністративно-правового регулювання сфери дотримання якості та безпечності продукції, робіті послуг. З огляду на міжгалузевий характер сфери технічного регулювання вона вимагає залучення для роботифахівців різного профілю – як технічних спеціальностей, так і юристів, фахівців у сфері екології, стандартизації,оцінки відповідності та сертифікації, метрології, котрі залучаються до розробки технічних регламентів, норма-тивних документів, а також проведення відповідних випробувань продукції. Визначено, що підготовка фахівціву сфері технічного регулювання повинна бути комплексною. Програма підготовки має включати системний під-хід із наданням поглиблених знань із технічного регулювання, оцінки відповідності, сертифікації, стандарти-зації, метрології, екологічної безпеки та правознавства. Крім того, підготовка кваліфікованих фахівців вимагаєне тільки вивчення загальних теоретичних основ спеціальності, а й набуття практичних знань і навиків. Одниміз основних питань підготовки фахівців із технічного регулювання є проходження практичної підготовки (ста-жування). Набуті під час стажування навики допомагають дипломованому фахівцю у подальшій роботі, а такожу виконанні наукових досліджень, у тому числі дисертаційних. Зроблено висновок, що під час підготовки фахів-ців із технічного регулювання у закладах вищої освіти необхідно системно запроваджувати практику проведен-ня стажування з відривом від навчання в установах, підприємствах та організаціях різних напрямів діяльності(таких як випробувальні та сертифікаційні лабораторії, підрозділи стандартизації, метрологічні установи тощо).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Коротун, О. М. "МЕТОДИ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ПРАВ СУБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (26 січня 2020): 100–103. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).197.

Повний текст джерела

Анотація:

Широкий аспект питань, пов’язаних з правовим захистом інтелектуальної власності, спонукає автора звернутися до різних теоретичних джерел. В основі правового спрямування цієї статті лежать концепції та доктринальні підходи представників адміністра-тивного права до вирішення проблеми. З метою роз-криття специфіки діяльності державного управління було проаналізовано обов’язковий їх атрибут – методи управління. Цікавим є те, що специфіка форм діяльно-сті публічної адміністрації щодо забезпечення захисту прав інтелектуальної власності пов’язана з кількістю власників прав інтелектуальної власності та великою кількістю їх об’єктів. Це визначає конкретні адміні-стративно-правові методи діяльності.Автор звертає увагу, що процес реалізації функцій державного управління передбачає впровадження ад-міністративно-правових та організаційних методів. З цією метою аналізуються такі аспекти діяльності: концептуальні підходи вчених до запровадження ад-міністративно-правових методів, що відображають взаємозв’язок керівної системи та керованої підсисте-ми; виконавча та адміністративна діяльність суб’єктів державного управління; нормативно-правові акти, що стосуються конкретної діяльності державного управ-ління у сфері захисту інтелектуальної власності. На основі аналізу методів управлінської діяльності дове-дено, що за допомогою використання адміністратив-них інструментів (методів здійснення управлінської діяльності) та за наявності відповідних керованих об’єктів реалізація адміністративно-правових форм суб’єктом державного управління залежить від пра-вового статусу суб’єкта та характеристики керовано-го об’єкта. Від цього залежать особливості реалізації адміністративно-правових та організаційних мето-дів у галузі захисту прав інтелектуальної власності, у тому числі й із застосуванням адміністративного примусу. Методи управління, що виражають різні ас-пекти практичної діяльності різних суб’єктів держав-ного управління, певною мірою залежать від стану законодавчого регулювання захисту прав інтелекту-альної власності, особливостей керованого об’єкта, що дає широкий вибір використання різних видів адміні-стративно-правових методів.Автор визначає поняття «адміністративно-право-ві методи забезпечення захисту прав інтелектуальної власності» як методи та прийоми прямого та свідомого впливу органів (службових осіб) державного управлін-ня на підставі визначеної компетенції.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Сташевська, І. В., та І. С. Петренко. "ПРОВЕДЕННЯ ТОВАРОЗНАВЧИХ ЕКСПЕРТИЗ ІЗ ВИЗНАЧЕННЯ КОДІВ ТОВАРУ ЗГІДНО З УКТ ЗЕД ДЕРЖАВНИМИ АБО ГРОМАДСЬКИМИ ІНСТИТУЦІЯМИ". Криміналістичний вісник 36, № 2 (13 грудня 2021): 104–14. http://dx.doi.org/10.37025/1992-4437/2021-36-2-104.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті полягає у системному аналізі правових засад проведення експертиз із визначення коду товарів згідно з УКТ ЗЕД державними або громадськими інституціями і розробленні відповідних пропозицій. Методологія. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові і спеціальні методи науковоюридичного пізнання, серед них методи емпіричного дослідження, а саме порівняльний, системний, узагальнення; порівняльно-правовий і тлумачення правових норм, застосування яких зумовлено метою та завданням дослідження. Наукова новизна. Обґрунтовано необхідність започаткування єдиного підходу до розуміння правомірності залучення державних або громадських інституцій для визначення коду згідно з УКТ ЗЕД із боку центрального органу виконавчої влади України і узгодження правової позиції судів стосовно проведення експертиз із визначення кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД, яка полягає у тому, що ця компетенція є виключно прерогативою митних органів. Висновки. Аргументовано, що належне законодавче регулювання експертної діяльності державних або громадських інституцій, у тому числі і державних судових експертних установ, з класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД дозволить створити необхідні умови для проведення кваліфікованої та об’єктивної експертизи, зокрема задовольнить експертні потреби митних і податкових органів під час виявлення правопорушень і виникнення спірних питань, а також забезпечить дотримання принципу змагальності сторін і формування надійної доказової бази у провадженнях про порушення митного та податкового законодавства. Запропоновано основні напрями вдосконалення нормативно-правового регулювання проведення експертиз із визначення кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД. При цьому констатовано, що експертиза з класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД, незалежно від мети визначення коду, є лише засобом з’ясування характеристик, на яких ґрунтується визначення коду товарів, і за своїм завданням не може підміняти правозастосування (прийняття рішення про визначення коду товарів за УКТ ЗЕД); наголошено, що визначальні характеристики товару не мають правового характеру та потребують спеціальних знань, а тому можуть бути з’ясовані за допомогою відповідної експертизи – товарознавчої, транспортно-товарознавчої; окреслено коло суб’єктів, які можуть провадити експертну діяльність із класифікації товарів за кодом УКТ ЗЕД, а саме державні або громадські інституції, у тому числі державні судово-експертні установи; сформовано основні пріоритети подальшого наукового й законодавчого опрацювання, зокрема щодо окреслення функцій суб’єктів, які можуть здійснювати експертну діяльність із класифікації товарів за кодом УКТ ЗЕД, визначення основних завдань експертизи з класифікації товарів за кодом УКТ ЗЕД, розроблення та впровадження відповідної методики, єдиної для усіх суб’єктів експертної діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Бойко, А. В. "СПЕЦІАЛІЗОВАНА ПУБЛІЧНА АДМІНІСТРАЦІЯ ЯК НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ТРАНСПОРТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 80–88. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.10.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що формування правоздатної системи публічного адміністрування транспортним сектором економіки, побудованої на основі розвитку владно-суспільних взаємовідносин, взаємодії органів публічної влади та інститутів громадського суспільства, вдоско- налення правового статусу та форм і методів діяльності її суб’єктів, без- перечно виступає наразі нагальною для України потребою. Водночас інсти- туціональна складова публічного адміністрування транспортною сферою в нинішніх умовах як ніколи вимагає вжиття рішучих реформаційних за- ходів особливо у напрямі реалізації державної транспортної політики через активну діяльність спеціалізованої публічної адміністрації. У статті, на основі аналізу чинного законодавства, наявних наукових, публіцистичних та методичних джерел, у тому числі зарубіжного досвіду, зроблено спробу визначити оптимальну інституціональну модель адміністративно-пра- вового забезпечення реалізації державної транспортної політики в Україні. Вказано на необхідність кардинальних структурних перетворень в транс- портній сфері, що нагально стоїть на порядку денному та підтверджуєть- ся багатьма транспортними аналітиками, громадськими діячами та фахівцями субʼєктів публічного адміністрування окремих транспортних галузей. Наголошено на необхідності створення принципово нової систе- ми управління, що була б орієнтована на розвʼязання як загальних проблем функціонування транспортного комплексу країни, так і вирішення спец- ифічно галузевих завдань. Підкреслено передчасність утворення пропонова- ної Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері транс- порту, що має забезпечити ефективне державне регулювання діяльності на ринках природних монополій та суміжних ринках у галузі транспорту, зокрема, з питань формування цінової (тарифної) політики. Утворення ще однієї структури зі спеціальним статусом, повноваження якої зараз актив- но реалізовує Міністерство інфраструктури України, ускладнить процес публічного адміністрування галуззю та уповільнить реалізацію основних напрямів державної транспортної політики України. Наголошено на особ- ливому значенні спеціалізованої публічної адміністрації, яка спроможна на одночасне вирішення багатьох правових, технічних, політичних, економіч- них та інших проблем розвитку й функціонування транспортної галузі. Ра- зом з тим, додаткові труднощі виникають через невирішеність проблем розмежування повноважень між центральними, регіональними та місце- вими органами управління транспортною системою.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

ПУХТЕЦЬКА, АЛЛА. "Принцип рівності перед адміністрацією та шляхи його впровадження у національній доктрині та правозастосовній практиці". Право України, № 2019/07 (2019): 218. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-07-218.

Повний текст джерела

Анотація:

Принцип рівності перед адміністрацією в Україні досі не отримав ані фіксації в Конституції України, ані став самостійною вимогою актів національного законодавства. Проте його визнання як базового в європейському адміністративному праві диктує обов’язковість впровадження означеного принципу в національній галузі адміністративного права та забезпечення дотримання у вітчизняній правозастосовній практиці. Стверджується, що лише частина фундаментальних (базових) принципів адміністративного права в європейському розумінні закріплені у національній доктрині та правозастосовній практиці. Одним із найважливіших принципів галузі адміністративного права України має стати принцип рівності перед адміністрацією, що визнається багатьма європейськими вченими та дослідниками як необхідна передумова та вимога до діяльності органів європейської адміністрації усіх рівнів. Метою статті є розгляд змісту, значення, вимог принципу рівності перед адміністрацією як фундаментального (базового) принципу адміністративного права в європейському адміністративному праві з метою невідкладного впровадження в українській доктрині та правозастосовній практиці як невід’ємного елемента системи принципів адміністративного права. Завдання полягає у характеристиці змісту та основних вимог принципу рівності перед адміністрацією, його значення та доцільності впровадження в Україні для комплексного розвитку вітчизняної доктрини та правозастосовної практики на основі європейських принципів, презумпцій, аксіом адміністративної діяльності; з’ясуванні співвідношення загальноправового принципу рівності та його галузевого прояву в європейському адміністративному праві як вимоги рівності перед адміністрацією; формулюванні пропозицій та рекомендацій щодо впровадження базових принципів адміністративного права в національній доктрині, правозастосовній практиці. Методологічну основу дослідження становить система загальнонаукових і прикладних методів дослідження, особлива увага приділена застосуванню діалектичного методу пізнання, метафізичному, системному методам, структурно-функціональному аналізу, правовому моделюванню та порівняльно-правовому аналізу. Авторка стверджує, що необхідно забезпечити науково-методологічну розробку та вироблення пропозицій щодо ревізії Конституції України в частині закріплення змісту й ієрархії базових принципів адміністративного права, що є необхідним в умовах поглиблення європейської інтеграції та забезпечення сумісності адміністративно-правового регулювання як в основній складовій предмета адміністративного права – організації та діяльності адміністрації, так і в пріоритетних сферах реалізації функцій виконавчої влади, що традиційно вітчизняною наукою віднесені до особливої частини адміністративного права. Зроблено висновок про те, що доктринальна розробка та запровадження в Конституції України, системі адміністративного законодавства України базових принципів адміністративного права, розроблених та впроваджених у країнах Євро пейського Союзу, – необхідна передумова транскордонної взаємодії вітчизняної адміністрації з європейською адміністрацією в умовах Європейського адміністративного простору. Зміст принципів адміністративного права повинен бути оновлений з урахуванням аксіологічних, методологічних підходів до визначення їхнього змісту, значення, місця в ієрархії правових принципів, сформованих європейською цивілізацією для забезпечення необхідної єдності адміністративно-правового регулювання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Ladychenko , V. V., L. O. Golovko  та B. B. Serhiienko . "Теоретико-правові засади поводження з відходами за законодавством Європейського Союзу". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (24 лютого 2021): 46–57. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.01.05.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є дослідження теоретико-правових засад поводження з відходами за законодавством Європейського Союзу, принципів діяльності ЄС у сфері поводження з відходами та напрямків попередження виникнення відходів. Наукова новизна. У зв’язку з незадовільним станом виконання в Україні зобов’язань у сфері адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС у сфері поводження з відходами актуальним є ґрунтовне дослідження системи класифікації відходів та принципів діяльності ЄС у сфері поводження з відходами.Висновки. Головним завданням державної політики щодо управління відходами є максимально можливе зменшення негативного впливу речовин та матеріалів, що втратили своє споживче значення, на навколишнє середовище та здоров’я людини. Цей напрям державної політики є дуже важливим через вкрай негативні наслідки, оскільки відходи становлять загрозу для здоров’я людини та завдають шкоду навколишньому природному середовищу в зв’язку з їх токсичністю, можливістю забруднення повітря, води та ґрунту. Нами проаналізовано систему класифікації відходів в ЄС з погляду на їх хімічні, фізичні, економічні властивості. На сьогодні ця система класифікації складається з 20 глав, 110 підкатегорій, 839 видів відходів, 405 видів відходів, класифікованих як небезпечні. Основною метою впровадження класифікації відходів є розроблення типових систем управління не для кожного виду відходів окремо, а в межах певної категорії, крім випадків, передбачених законодавством ЄС. Основними стратегічними цілями в галузі поводження з відходами в Європейському Союзі є: зменшення утворення відходів шляхом запобігання їх виробленню в технологічному процесі виробництва; використання відходів у виробничих процесах; виділення окремих фракцій із загального потоку відходів для подальшого їх використання як вторинних матеріальних та енергетичних ресурсів; скорочення відходів, розміщених на звалищах; інтеграція методів поводження з відходами на основі використання найкращих доступних технологій.У правовій системі ЄС, поряд із загальними принципами (принцип забруднювач платить, принцип охорони життя та здоров’я, принцип запобігання та профілактики, принцип планування, принцип сталого розвитку), існують спеціальні, які складають основу правового регулювання у певних сферах суспільного життя (принцип близькості, принцип застосування ієрархії поводження з відходами, принцип відповідальності виробника, принцип селективного збору). Новацією є те, що вищезгадані принципи передбачають підготовку до повторного використання та переробки. Ці дві групи процесів підпадають під поняття відновлення, зумовленого бажанням запобігти утворенню нових відходів та використовувати вже існуючі відходи як ресурс.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Matvieieva, A. V., and L. V. Yerofyeyenko. "THE ROLE AND IMPORTANCE OF THE FUNCTIONS OF ECONOMIC PROCEDURAL LAW." Актуальні проблеми держави і права, no. 93 (April 20, 2022): 30–36. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i93.3311.

Повний текст джерела

Анотація:

Матвєєва А. В., Єрофєєнко Л. В. Роль та значення функцій господарського процесуальногоправа. – Стаття.Стаття присвячена основним проблемам правового визначення місця та ролі функції в системі господарського процесуального права. Авторами проаналізовано історико-правові підвалини розвитку процесуального права, а також розуміння сутності функцій господарського процесу та їх видів. Надано пропозиції щодо тлумачення та класифікації функцій господарського процесуального права. Сьогодні надзвичайно актуальним є визначення та класифікація функцій господарського процесуального права з метою визначення їх місця та ролі в розрізі аналізу сучасного процесуального права.Природа галузі господарського процесуального права виявляється як соціально-нормативного регулятора. Виходячи з цього, його функції мають велике значення для ефективності захисту прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб, громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та набули в установленому порядкустатусу суб’єкта господарювання. суб’єкт господарювання, державні та інші органи, фізичні особи,які не є суб’єктами господарювання. Проте зараз проблема полягає в тому, що результати інтелектуальної праці, виражені в інтелектуальній власності, хоч і повинні приносити відчутний дохід, але незавжди на практиці. Необхідною передумовою отримання прибутку є використання майна, введення його в господарський обіг.Важливим для розуміння сутності функцій господарського процесу є періодизація етапів становлення процесуального права на українських землях: 1) перший період – це часи Київської Русі(давньоруського), коли суд був підпорядковувався адміністрації, тобто був її невід’ємною частиною;2) II період – XIV–XIX ст. (дореволюційний). Створення державних інституцій для вирішення справ, закріплення українського звичаєвого права в нормативно-правових актах та адміністративно-судовій практиці (друга половина XVII ст.), формування т.зв. писаного права; 3) III період – 1917–1991 рр. (радянський). Запровадження нових методів організації економіки та централізованого планування призвело до створення системи державних судів, для яких характерне використання їх як засобу непрямого впливу на суспільні відносини з боку органів державної влади; 4) IV період – з 1991 р. по теперішній час (пострадянський), пов’язаний із здобуттям незалежності України та створенням.Функції держави класифікують за їх соціальною значущістю, тривалістю дії, сферою діяльності, формою консолідації тощо. Переважно всі ці критерії можна застосувати до класифікації функцій економічного процесу з урахуванням його особливостей. Наприклад, за критерієм тривалості функції господарський процес можна поділити на постійні та тимчасові. До постійних належать регуляторна, охоронна, економічна, політична, інформаційна функції, а до тимчасових – моніторингова та інтеграційна. За критерієм меж права функції поділяються на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх функцій економічного процесу відносять економічну, політичну, а внутрішню – регулятивну, охоронну, компенсаційну та оздоровчу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Класифікація методів адміністративно-правового регулювання"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями