Статті в журналах з теми "Класифікація заходів запобігання корупції"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Класифікація заходів запобігання корупції.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-25 статей у журналах для дослідження на тему "Класифікація заходів запобігання корупції".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Походєєва, В. Є. "Запобігання корупції в україні крізь призму медіа". Актуальні проблеми політики, № 67 (25 травня 2021): 96–100. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1157.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто сутність та поняття превентивних заходів щодо запобігання корупції, їх реалізацію в Україні; досліджено дискурс сучасних медіаресурсів щодо корупції в Україні. Корупція в Україні є перешкодою для ефективного функціонування політичних реформ. Безперечно, варто враховувати перехідний стан сучасного українського суспільства, який створює як можливості для відкритості політики, так і складнощі впровадження заходів запобігання корупції. Статистичне дослідження щодо індексу сприйняття корупції показує не надто позитивний рейтинг України, що змушує задуматися про важливість упровадження превентивних заходів із запобігання корупції, а опитування міжнародних агенств свідчать про зневіру українців у боротьбі з корупцією. Всі ці факти, безсумнівно, створюють резонанс на шпальтах рейтингових медіаресурсів. У свідомості громадськості за допомогою медіа формується думка, що корупція не наносить шкоди суспільству, тому окремі громадяни можуть вибирати корупційні шляхи вирішення повсякденних проблем. Потрібно подолати стереотип толерантності щодо корупції. Масштабність корупції та несформованість антикорупційного дискурсу діє на окрему особистість як певна норма. Деякі вчені стверджують, що в Україні представлена особлива корупція – кризового типу, яка вражає як державу, так і медіа та громадянське суспільство. Це одна з головних проблем реалізації антикорупційної стратегії в нашій державі. З одного боку, корупція – це принизливе, аморальне і протиправне явище, з іншого – у медіа так і не сформовано антикорупційний дискурс. Щоб досягти ефективного результату в запобіганні корупції, культуру корупційних впливів має витіснити культура ефективної співпраці громадян та держави і велика суспільна відповідальність. Багато українців готові до змін та прагнуть змінюватися. Щоби здійснити перехід від корумпованої держави до такої, де громадськість не часто стикається з корупцією, потрібна широка дискусія як основа антикорупційного дискурсу.
2
Супрун, Т. М. "Поняття і види корупції та її характеристика: теоретико-правовий аспект". Міжнародний юридичний вісник: актуальні проблеми сучасності (теорія та практика), № 14 (13 травня 2019): 135–45. http://dx.doi.org/10.33244/2521-1196.14.2019.135-145.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена висвітленню питань щодо поняття і видів корупції та її характеристиці. Надано правове трактування терміна «корупція» у вузькому та широкому розумінні, що надає можливість досконалого вивчення розглядуваного явища. Ця класифікація зумовлює до вивчення основних проблемних питань щодо запобігання корупції.
3
Башкатова, В. "Державна політика у сфері запобігання і протидії корупції в Україні". Юридичний вісник, № 1 (31 липня 2020): 44–50. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1558.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено держану політику у сфері запобігання і протидії корупції в Україні. Протягом діяльності нашої держави питання запобігання і протидії корупції постійно обговорювалися в державі, до цього процесу залучалися науковці, фахівці, представники правоохоронних органів. Гостро системні явища корупції в нашій державі почали проявлятися на початку дев'яностих років минулого століття, що спонукало державу до вжиття певних дій у цьому напрямі шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів. Першим таким правовим документом, спрямованим на подолання корупції в Україні, варто вважати Постанову Верховної Ради України «Про невідкладні заходи щодо боротьби з організованою злочинністю і корупцією» від 07.05.1993, якою передбачалося підготувати й унести на розгляд Верховної Ради України низку проектів законів, спрямованих на протидію корупції й організованій злочинності. Незважаючи на те що цей документ був політико-право-вим, він заклав підвалини подальшої правової політики держави у сфері боротьби з корупції.
Особливо гостро питання боротьби з корупції постало останніми роками, коли вона стала загрозою правам людини та громадянина, верховенству права й демократії, правопорядку й соціальній справедливості, стала перешкодою сталому економічному розвитку суспільства, а також знижує інвестиційну привабливість України для інвесторів, заважає розвитку бізнесу, руйнує довіру до судової системи та правоохоронної системи. Про це свідчить обговорення цієї проблематики на шпальтах різноманітних засобів масової інформації представниками різних професій, державними посадовцями, оскільки негативне ставлення суспільства до корупції стало одним із багатьох складників, що спонукають державу вживати різноманітних правових заходів щодо запобігання і протидії корупції в державі.
Водночас прийняття значної кількості законодавчих актів і створення відповідних структур у сфері запобігання і протидії корупції в державі поки свідчать, що сьогодні ефективна державна політика України у сфері запобігання корупції ще не вироблена, що потребує подальших наукових пошуків.
4
Рева, Юрій Олексійович. "ДЕЯКІ ПИТАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ЕЛЕКТРОННОГО ДЕКЛАРУВАННЯ В УКРАЇНІ". Знання європейського права, № 4 (7 лютого 2020): 69–80. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.7.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті на основі положень чинного законодавства та позицій науковців проаналізовано основні проблеми реалізації системи електронного декларування в Україні. Досліджено існуючі проблеми в частині існуючої системи електронного декларування та діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції. Запропоновано шляхи вдосконалення функціонування системи електронного декларування в Україні.
Корупція в Україні за весь час існування незалежної держави стала чи не найважливішою проблемою в суспільному і державному розвитку, яка чинить свій деформуючий вплив на систему публічного адміністрування, забезпечення добробуту населення, розвиток національного капіталу тощо. В цілому ж корупція в більшій чи меншій мірі проймає всі сфери життєдіяльності суспільства. В зв’язку з цим, держава вживає активних заходів протидії та запобігання корупції. Це, в першу чергу, відображено в прийнятті Закону України «Про запобігання корупції», впровадженні антикорупційних програм (державних та відомчих), посиленні кримінальної відповідальності за корупційні злочини, створенні спеціалізованих антикорупційних органів – Національного агентства з питань запобігання корупції, Національного антикорупційного бюро, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури тощо. Дієвим заходом попередження корупції є система електронного декларування. Незважаючи на позитивну динаміку в діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції, результати їх діяльності не вражають, адже, враховуючи значну кількість декларацій, поданих суб’єктами декларування, кількість перевірених декларацій залишається дуже низькою. Незважаючи на достатню прогресивність запровадження в Україні системи електронного декларування, науковці та експерти в сфері антикорупційної політики й антикорупційного законодавства відзначають, що дану систему не можна назвати ефективною через низький рівень її результативності.
5
Тильчик, О. В., та Н. А. Шпак. "ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ АНТИКОРУПЦІЙНИХ ТА АНТИЛЕГАЛІЗАЦІЙНИХ СТАНДАРТІВ: ДОСВІД ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ". Міжнародний юридичний вісник: актуальні проблеми сучасності (теорія та практика), № 3-4 (27 листопада 2018): 81–87. http://dx.doi.org/10.33244/2521-1196.3-4.2018.81-87.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто актуальне питання щодо напрямів удосконалення положень загальнодержавної антикорупційної стратегії, а саме в частині гармонізації антикорупційних та антилегалізаційних заходів у системі запобігання та протидії корупції на прикладі позитивного досвіду Великої Британії.
6
Маслова, Я. І. "ПРОЦЕДУРА МОНІТОРИНГУ СПОСОБУ ЖИТТЯ ПРАЦІВНИКІВ НАЦІОНАЛЬНОГО АГЕНТСТВА ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ". Знання європейського права, № 5 (22 грудня 2021): 59–62. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i5.281.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню процедурних особливостей моніторингу способу життя до працівників Націо нального агентства з питань запобігання корупції. Звернено увагу на відсутність нормативно встановленої вказів ки щодо прийняття Національним агентством з питань запобігання корупції окремого порядку проведення моні торингу способу життя до суб’єктів декларування. Установлено, що специфікою статусу працівника Національного агентства з питань запобігання корупції є діалектичний зв’язок одночасності визнання суб’єкта вповноваженим на вживання антикорупційних заходів та застосування до нього цих інструментів антикорупційного контролю. Визначено, що процедура здійснення моні торингу способу життя працівників НАЗК є регламентованою нормами публічного права послідовністю дій у сфе рі запобігання корупції, яку спрямовано на забезпечення доброчесності службовців спеціально вповноваженого антикорупційного органу державної влади та дотримання ними нормативно встановлених вимог і обмежень, що одночасно мінімізує ризики погіршення авторитету НАЗК та негативно впливає на репутацію службовця антико рупційного профілю. Зазначено, що процедура моніторингу способу життя працівників НАЗК є втручальною фор малізованою процедурою, яка застосовується вибірково; підставою для моніторингу способу життя працівників НАЗК є інформація, яка свідчить про можливість невідповідності рівня життя працівника НАЗК та задекларова ним ним відомостям про майновий стан; джерелом інформації, яка стала підставою для застосування цього анти корупційного інструмента, можуть бути: повідомлення фізичних чи юридичних осіб; публікації в засобах масової інформації; дані, зібрані з відкритих баз даних (включно із соціальними мережами); відсутні визначені терміни між початком процедури та встановленням підстав для цього; змістом процедурних дій є перевірка, порівняння інформації, наданої особою в деклараціях та спостереження за конкретним об’єктом доходу; наслідком її засто сування є складання документа у вигляді доповідної записки, що є підставою для застосування інших заходів антикорупційного контролю до працівника НАЗК тощо.
7
Однолько, І. В. "ШЛЯХИ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ (МЕХАНІЗМ РЕАГУВАННЯ)". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 4(29) (13 квітня 2020): 135–39. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).410.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена розгляду існуючих шляхів протидії корупції в Україні та розробці на цій основі механізмів реагування на корупційну злочинність через виконання завдань, пов’язаних з аналізом здо-бутків вітчизняних та зарубіжних науковців щодо за-гальнодержавних шляхів запобігання та необхідності здійснення заходів на зменшення корупційної актив-ності громадян.
Визначено важливість підвищення антикорупцій-ної культури населення для формування негативного ставлення в суспільстві до явища корупції, проаналізо-вано наукові підходи до визначення механізму реагу-вання на корупційні правопорушення, проаналізовано міжнародний досвід реагування на корупційні прояви.
Розкрито наукове обґрунтування певних шляхів про-тидії корупції в українській державі, а також на основі проведеного дослідження запропоновано авторське ба-чення протидії корупції, а також підтримано позицію провідних українських кримінологів щодо ефективної протидії корупції через прояв політичної волі, спрямо-ваної на реальну протидію зазначеному виду злочинів.
Окремо зазначається, що ефективна протидія ко-рупції можлива лише за умови комплексного підходу до мінімізації цього явища. Для цього потрібно шля-хом проведення просвітницької роботи сформувати не-гативне ставлення до корупційних правопорушень гро-мадян. Необхідним є використання сучасних ресурсів, які дають змогу мінімізувати можливість застосування корупційних схем.
Як підсумок визначено, що в Україні, яка обрала за-раз вектор на успішну євроінтеграцію, потрібно належ-ним чином підходити до викорінення явища корупції, використовуючи увесь можливий арсенал способів та заходів запобігання. Найбільш ефективними шляхами протидії корупції сьогодні є формування антикоруп-ційної культури населення, використання міжнарод-ного досвіду та застосування більшої кількості ресур-сів, спрямованих на мінімізацію корупційних ризиків, а також реалізація загальнонаціональної стратегії дер-жави щодо подолання цього явища.
8
Юсова, К. М., та О. В. Акімова. "КОРУПЦІЙНІ ПРОЯВИ У СИСТЕМІ ПУБЛІЧНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ". Підприємництво та інновації, № 11-1 (29 травня 2020): 37–42. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/11.6.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті сформовано характерні ознаки корупції у сфері публічних закупівель, такі як використання службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей державних службовців, які полягають у порушенні врегульованої законодавством процедури придбання на конкурентній основі замовником товарів, робіт і послуг за публічні кошти; реалізація неправомірної вигоди, тобто особистих інтересів як виконавців, так і замовників у сфері публічних закупівель у різних формах без законних на те підстав; зниження ефективності використання публічних коштів та їх надмірна витрата через відсутність відкритої конкуренції між постачальниками товарів/виконавцями робіт і послуг. Розвинена класифікація корупційних проявів у сфері публічних закупівель, на відміну від наявних, дає змогу найбільш системно дослідити властивості корупції у публічних закупівлях, встановити напрями їх аналізу, а також розробити методи запобігання корупційним проявам відповідно до найбільш властивих системі публічних закупівель корупційних проявів.
9
Курбатова, І. "Роль органів прокуратури в системі запобігання та протидії корупції". Юридичний вісник, № 4 (5 лютого 2020): 66–71. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.971.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано стан протидії корупції в Україні та роль органів прокуратури в організації протидії цим проявам. Наголошено, що на сьогодні стан протидії корупції досить низький у порівнянні з розвиненими європейськими країнами, що заважає повноцінній реалізації гарантованих Конституцією прав та свобод громадян, всебічному розвитку громадянського суспільства створює негативний імідж української держави на міжнародній арені. Основна мета роботи полягає у тому, щоб на підставі узагальнення чинного кримінального процесуального законодавства, практики його застосування та аналізу спеціальної літератури визначити роль органів прокуратури у криміналь-них провадженнях щодо корупційних злочинів. Сформульовано, що Україна використала досвід передових європейських країн у протидії корупції та з цією метою було внесено зміни у чинне кримінальне та кримінальне процесуальне законодавство, а також створені та унормована діяльність таких органів як САП, НАБУ, НАЗК, ДБР, на які покладено обов’язок організації та здійснення заходів щодо протидії корупційним проявам та реагування на вчинені корупційні злочини. Крім того приділена значна увага співпраці України з європейськими інституціями щодо протидії корупції. Наголошено, що українська держава виконала значний обсяг рекомендацій європейських інституцій, що дозволило приєднатися до GRECO і як наслідок покращило співпрацю з ЄС у питаннях проти-дії корупції. Підкреслено, що на сьогодні ще не повністю закінчено всі заходи, які направлені на реформування правоохоронної системи України з метою покращення ефективності протидії корупції і цей процес необхідно удосконалювати враховуючи європейські та світові тенденції.
10
Походєєва, В. Є. "ІНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ: РОЛЬ МАСМЕДІА ТА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 33 (26 березня 2022): 107–10. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1044.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається роль інститутів громадянського суспільства та масмедіа як провідних інститутів у запобіганні корупції в Україні. У роботі обґрунтовано актуальність участі масмедіа та громадянського суспільства у протидії корупції у державі, досліджено їх вплив на діяльність органів державної влади, їх провідну роль як одних із найбільш ефективних провідників антикорупційного дискурсу у суспільство. Проведено аналіз останніх досліджень і публікацій у цій сфері, також визначено проблеми та складнощі у роботі масмедіа та громадянського суспільства, у процесі запобігання корупції. Досліджено, що для ефективної діяльності масмедіа та громадянського суспільства необхідна підтримка з боку інститутів державної влади задля пришвидшення подолання корупційних проявів. Зазначено мету та завдання для ефективної участі громадянського суспільства та масмедіа у формуванні та реалізації державної антикорупційної політики в Україні. Підкреслено необхідність підтримки з боку держави щодо реалізації ефективних заходів для забезпечення реальної діяльності громадських організацій і масмедіа без, перешкоджання їх роботі. Роль громадянського суспільства та масмедіа у запобіганні корупції – значна, вони не лише виконують функцію інформування суспільства про прояви корупційних порушень, але і формують правильну антикорупційну свідомості, сприяють становленню нетерпимості до корупційних вчинків і неприйняття будь-яких форм корупційних проявів. Масштабне включення масмедіа та громадянського суспільства у механізми запобігання корупції є дієвим засобом створення у суспільстві об’єктивної думки про проблему корупції у державі й ефективним засобом протидії цьому деструктивному явищу. Найкращим варіантом взаємної співпраці масмедіа, державних органів і громадянського суспільства буде партнерство.
11
Башкатова, В. В. "Правова політики держави у сфері запобігання і протидії корупції в Україні." Bulletin of Alfred Nobel University Series "Law" 1, № 1 (2020): 118–22. http://dx.doi.org/10.32342/2709-6408-2020-1-1-16.
Повний текст джерелаАнотація:
Протягом періоду незалежності нашої держави питання запобігання і протидії корупції постій- но обговорюються, до цього процесу залучаються науковці, фахівці, представники правоохоронних органів. Гостро системні явища корупції в Україні стали проявлятися на початку дев’яностих років ми- нулого століття, що спонукало державу вживати певних заходів у цьому напрямі шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів. Першим таким правовим документом, спрямованим на по- долання корупції в Україні, слід вважати Постанову Верховної Ради України «Про невідкладні заходи щодо боротьби з організованою злочинністю і корупцією» від 7 травня 1993 р., якою передбачалося підготувати і внести на розгляд Верховної Ради України низку проектів законів, спрямованих на про- тидію корупції і організованій злочинності. Незважаючи на те, що цей документ був політико-право- вим, він заклав підвалини подальшої правової політики держави у сфері боротьби з корупцією. Осо- бливо гостро питання боротьби з корупцією постало в останні роки, коли неправомірні дії і зловжи- вання владою та службовим становищем стали загрозою правам людини і громадянина, верховен- ству права й демократії, правопорядку та соціальній справедливості, перешкодою стабільному еко- номічному розвитку суспільства, а також причиною зниження інвестиційної привабливості України для інвесторів, завадою для розвитку бізнесу, чинником руйнування довіри до судової та правоохо- ронної систем.
12
Легеза, Є. О. "Щодо розуміння основних термінів Закону України «Про запобігання корупції»." Bulletin of Alfred Nobel University Series "Law" 1, № 1 (2020): 103–9. http://dx.doi.org/10.32342/2709-6408-2020-1-1-14.
Повний текст джерелаАнотація:
Висвітлено розуміння основних термінів Закону України «Про запобігання корупції». Дано тлу- мачення таким правовим категоріям, як «пряме підпорядкування», «безпосереднє підпорядкуван- ня», «відносно постійне підпорядкування», «непряма правова залежність», «спільне проживання». Визначення змісту поняття «пряме підпорядкування» має значення для правильного застосування ст. 27 Закону щодо обмеження спільної роботи близьких осіб. Це поняття слід відрізняти від суміж- них понять. У деяких законах визначено правила: начальником (керівником) є особа, яка має всю по- вноту розпорядчої влади стосовно підлеглих, повноваження втручатися в законну діяльність підле- глих, одноособово приймати рішення, віддавати (видавати) накази та розпорядження, забезпечу- вати їх виконання та скасовувати їх, застосовувати заохочення і накладати дисциплінарні стягнення або порушувати клопотання про це перед старшим прямим начальником (керівником), усувати під- леглого від виконання службових обов’язків у разі вчинення грубого порушення ним службової дис- ципліни, контролювати стан службової дисципліни серед підлеглих та вживати заходів із запобіган- ня вчиненню дисциплінарних правопорушень.
13
Славкова, О. П., та А. І. Сухоставець. "ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ КОРУПЦІЇ В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ". Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, № 11 (28 січня 2022): 60–66. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2022.11.9.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблема протидії корупції залишається однією з найболючіших як для суспільства загалом, так і для нашої країни зокрема. Вона є загрозою для економічного, політичного та соціального розвитку та демократії загалом. Особливо це стосується органів державної влади, які є уособленням держави та захисником прав і свобод громадян. Під час проведення дослідження були використані дані власного опитування представників органів державної влади, Національної поліції, науковців, працівників юридичних служб. Проаналізовано причини корупції в органах державної влади, а саме виявлено, що перш за все ними є економічні чинники (наприклад, низький рівень заробітної плати, нерозвиненість механізмів реалізації соціальних гарантій). Найбільший відсоток відповідей свідчить про невжиття заходів відповідальності за посадові правопорушення, експерти вказують на низьку якість норм законів та непрозорість роботи посадовців, а також на слабкість чи відсутність громадського контролю та невисоку правову культуру. Визначено, що основним у формуванні антикорупційної політики є удосконалення законодавства у сфері запобігання корупції та розвиток громадського контролю й просвітницької діяльності щодо інформування суспільства.
14
Башта, І. І. "ДЕЯКІ ПИТАННЯ ЩОДО ПІДГОТОВКИ, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА КОНТРОЛЮ ЗА ЗДІЙСНЕННЯМ ЗАХОДІВ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ". South Ukrainian Law Journal 3, № 4 (2019): 123–26. http://dx.doi.org/10.32850/sulj.2019.4.3.28.
Повний текст джерела
15
Malynovska, Natalia, та Alona Nepomniushcha. "ЕЛЕКТРОННЕ ДЕКЛАРУВАННЯ У СИСТЕМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ ОСІБ, УПОВНОВАЖЕНИХ НА ВИКОНАННЯ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ". Public Administration and Regional Development, № 7 (7 квітня 2020): 186–216. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.07.09.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто електронне декларування як прояв технічної допомоги у розширенні можливостей держави щодо посилення заходів фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання державних та інших, прирівняних до них функцій; проаналізовано функціональність електронного декларування у системі фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування; узагальнено практику здійснення заходів фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування на прикладі Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області.
Охарактеризовано сутність, зміст та цілі електронного декларування, простежено еволюцію розуміння та технологічного втілення цього процесу в деяких країнах. Підкреслено, що електронне декларування представляє собою оприлюднення інформації про свої доходи, майно, цінні папери, активи, інші корпоративні права, фінансові зобов’язання, видатки, правочини тощо. Його правове регулювання здійснюється Законом України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року, який визначає правові й організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст і порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.
Обґрунтовано, що система електронного декларування є інструментом, який здатний підвищити ефективність і керованість нашої держави, адже така система сприятиме усуненню корупційних ризиків у роботі державних службовців, позитивно вплине на їхню роботу й дасть змогу підвищити їхній авторитет.
Проаналізовано функціональність електронного декларування у системі фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування. Досліджено, що фінансовий контроль здійснюється з використанням специфічних організаційно-правових форм і методів державними органами та спрямований на забезпечення фінансової дисципліни публічними службовцями, на виявлення правопорушень і вжиття заходів впливу щодо порушників, на виявлення причин і умов, що сприяють цим правопорушенням, та на вжиття заходів до їх усунення.
Виокремлено заходи щодо фінансового контролю публічних осіб: перевірка електронних декларацій; моніторинг способу життя декларантів; спеціальна перевірка кандидатів на певні посади; перевірка на доброчесність; контроль за забезпеченням відкритості інформації; контроль за відкритістю діяльності органів державної влади.
Узагальнено практику здійснення заходів фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування (на прикладі Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області). З’ясовано, що в Баштанській райдержадміністрації відповідальною особою з питань запобігання та виявлення корупції визначено завідувача сектора взаємодії з правоохоронними органами, оборонної та мобілізаційної роботи апарату райдержадміністрації, до завдань та обов’язків якого відносяться питання, пов’язані з фінансовим контролем державних службовців райдержадміністрації.
Проведено аналіз своєчасності подання державними службовцями апарату райдержадміністрації та її структурних підрозділів декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави у 2017-2019 роках. Зроблено висновок, що аналіз фінансового контролю державних службовців Баштанської райдержадміністрації показав чітко сформовану схему дій для перевірки електронних декларацій та налагоджену співпрацю органів державної влади щодо оперативного реагування на порушення вимог законодавства.
Зазначено, що запуск нового режиму декларування публічних службовців було визнано значним кроком вперед, а сама система декларування вважається однією із найбільш прогресивних у світі. Одночасно із цим, впровадження електронного декларування на практиці показало ряд суттєвих викликів, які можуть впливати на дієвість цього інструменту та його ефективність у подоланні корупції в Україні.
Підкреслено, що система електронного декларування загалом може принести очікуваний результат лише тоді, коли на практиці буде належно функціонувати кожна з її складових: існуватиме якісна нормативно-правова база; реєстр декларацій безперешкодно та належно працюватиме; суб’єкти декларування матимуть достатні знання вимог декларування та розумітимуть його цілі; НАЗК повноцінно та об’єктивно виконуватиме свої повноваження; правоохоронні органи будуть ефективно проводити досудові розслідування виявлених правопорушень.
16
СЕРДЮК, ВАЛЕНТИН. "Проблеми створення Вищого антикорупційного суду: первинний аналіз". Право України, № 2018/03 (2018): 52. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-052.
Повний текст джерелаАнотація:
Запобігання і протидія корупції в Україні визнані одним із пріоритетних напрямів діяльності держави на сучасному етапі. Проведені за останні роки наукові дослідження з питань запобігання та протидії корупції свідчать, що корупція вразила все суспільство. Мається на увазі не толерантне ставлення суспільства до корупції, а використання корупції як універсального інструмента для отримання позитивних результатів врегулювання практично всього спектру соціальних відносин. Саме таке ставлення суспільства до корупції призводить до її поширення в державі. Наслідки однобічного підходу у подоланні цього явища – лише шляхом застосування репресивного антикорупційного законодавства, спрямованого на покарання публічних службовців, без усунення факторів, що породжують корупцію, – не принесло відчутних результатів щодо зниження її рівня. Нині в державі створені умови для викорінення корупції і реально проявлено політичну волю щодо проведення повного реформування не лише антикорупційного законодавства, а й усієї державної антикорупційної політики. Першим кроком на цьому шляху стало створення Національного антикорупційного бюро України (далі – НАБУ), результатом діяльності якого й активної позиції законотворців стало прийняття Закону України “Про запобігання корупції” та початок функціонування Національного агентства з питань запобігання корупції. Закінченням прагнень суспільства і держави в цій сфері є необхідність прийняття та імплементація Закону України “Про Вищий антикорупційний суд”. Метою статті є первинний аналіз окремих проблемних питань законопроекту № 7440, внесеного Президентом України до Верховної Ради України і прийнятого у першому читанні, та обґрунтування їх вирішення шляхом проходження зазначеного законопроекту у другому читанні і прийняття в цілому як закону. Досліджено основні проблеми, які викликають суспільний і політико-правовий резонанс при прийнятті законопроекту № 7440. Зокрема, висвітлено питання утворення Вищого антикорупційного суду, особливості його юрисдикції та інстанційності розгляду справ про кримінальні корупційні правопорушення, оцінено вимоги до кандидатів на посади суддів цього суду, аспекти діяльності Громадської ради міжнародних експертів (далі – Рада) та її впливу на конкурсну процедуру призначення суддів Вищого антикорупційного суду. Зауважено, що утворення Вищого антикорупційного суду має позитивно вплинути на ситуацію у запобіганні корупції. Платформою для цього повинно стати застосування комплексного підходу до реформування як системи правоохоронної превенції, так і судової системи з метою повноцінного захисту прав і свобод людини, керуючись верховенством права. Міжнародний досвід діяльності антикорупційних судових органів є неоднозначним і деякою мірою ґрунтується на національних традиціях судової організації. Однак підлягає вирішенню низка проблем, які полягають у такому. По-перше, незначними з точки зору ефективності діяльності є напрацювання НАБУ і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі – САП) щодо розслідування справ, пов’язаних із корупцією. По-друге, процедури добору працівників НАБУ і САП суттєво різняться із порядком призначення суддів Вищого антикорупційного суду на посади. По-третє, важливим є досягнення належного рівня незалежності суддів Вищого антикорупційного суду, оскільки для цього необхідно комплексно реалізувати низку заходів: проведення відкритого і прозорого конкурсу на зайняття кандидатами посад суддів, забезпечення інституціональної і функціональної компонент їхньої незалежності, гідний розмір суддівської винагороди, високий рівень довіри суспільства, сприйняття і реалізація суддею своєї місії як незалежного арбітра. По-четверте, значущість громадського контролю в діяльності Ради та її рішень у процедурі конкурсу на зайняття посад суддів Вищого антикорупційного суду. По-п’яте, розуміння сутності і різниці у поняттях “crucial rule” та “binding rule”, позаяк неузгодженості перекладу можуть мати вирішальне значення для визначення ролі Ради у процедурі конкурсу.
17
Нагачевська, Ю. С. "Міжнародний досвід правових та організаційних заходів у сфері запобігання корупції та його впровадження в Україні". Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична, вип. 1 (2016): 256–66.
Знайти повний текст джерела
18
ПАНЬКО, М. Є. "НЕЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ОБОВ’ЯЗКІВ ЩОДО ВЖИТТЯ ЗАХОДІВ ІЗ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ ЯК ОБСТАВИНА, ЯКА ПІДЛЯГАЄ ДОКАЗУВАННЮ ДЛЯ ЗАСТОСУВАННЯ ЩОДО ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ ЗАХОДІВ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ХАРАКТЕРУ". Наше право, № 2 (2020): 106–11. http://dx.doi.org/10.32782/np.2020.2.16.
Повний текст джерела
19
Todoriko, Alina. "АНТИКОРУПЦІЙНІ РЕФОРМИ ЯК МЕХАНІЗМ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ДОВІРИ ДО ІНСТИТУТІВ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (5) (29 травня 2019): 64–77. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-01-64-77.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено комплексне дослідження антикорупційних реформ в Україні як механізму підвищення рівня довіри до інститутів політичної системи України. Доведено, що наявні державні органи у сфері запобігання, протидії та боротьби з корупцією мають достатньо повноважень щодо здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства про доступ до публічної інформації, застосування заходів щодо припинення порушень вимог нормативно-правових актів у цій сфері та притягнення винних осіб до відповідальності. У цьому контексті доцільно зауважити, що, на відміну від України, успішна міжнародна практика свідчить про тяжіння до мінімізації кількості органів, відповідальних за протидію корупції при максимальному розширенні переліку притаманних їм функцій. Досвід створення спеціальних антикорупційних інституцій та їхні перші кроки свідчать про те, що процес їх становлення потребуватиме часу й низки політично складних заходів, серед яких найважливіші забезпечення реальної політичної незалежності антикорупційних правоохоронних органів; забезпечення дієвої координації антикорупційних органів; удосконалення антикорупційного законодавства в напрямі «закриття» можливостей уникнення покарання за корупційні діяння; створення Антикорупційного суду; запровадження системи автоматичної перевірки електронних декларацій; реформування системи кримінальної юстиції. Створення, процес кадрового забезпечення та перші кроки нових антикорупційних інституцій відбувалися в умовах жорсткої політичної боротьби та активної протидії з боку представників політичної еліти, правоохоронних органів і суддівського корпусу, які були зацікавлені в збереженні статус-кво.
20
Бондаренко, О. "Стан реалізації окремих фундаментальних принципів протидії корупції в Україні". Юридичний вісник, № 1 (12 квітня 2021): 138–42. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2091.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена важливій та актуальній темі – характеристиці стану реалізації окремих фундамен-тальних принципів протидії корупції в Україні. Автор зосереджує увагу на тому, що ефективність виконання завдання з протидії корупції пере-буває у прямій залежності з необ-хідністю чіткого та виваженого формулювання основних ідей такої діяльності. Правильне формулювання правил поведінки є ключем до її про-дуктивності. Крім того, з’ясовано, що у юриспруденції поняття право-вих принципів тлумачать по-різному, зокрема, вчені використовують такі категорії, як початкові теоретичні визначення, обґрунтування, керівні принципи (ідеї), загальні приписи, керівні принципи, закономірності, зміст тощо.
Зосереджено увагу на тому, що значення верховенства права для кожної діяльності підтверджується його закріпленням у ст. 8 Кон-ституції України. Крім того, тлу-мачення його юридичного змісту міститься у рішенні Конститу-ційного Суду України від 2 листо-пада 2004 р. No 15-рп/2004, в якому зазначено, що верховенство права – це панування права в різних формах у суспільстві.
Наступним фундаментальним принципом є принцип законності. Важливість цього принципу для функціонування держави настільки важлива, що законодавча влада закріплює його у різних формах у декількох статтях Конституції України. На думку автора, сту-пінь того, наскільки цей принцип насправді реалізовується загалом, особливо стосовно запобігання та боротьби з корупцією, викликає занепокоєння. Відсутність законо-давчої основи для вжиття таких заходів є підставою для розробки і прийняття відповідних норма-тивно-правових актів.
Принцип гласності тлумачиться як принцип зв’язків з громадськістю та відкритості всіх органів, упов-новажених боротися з корупцією. Конституція України не містить норми, яка б чітко закріплювала принцип відкритості та прозоро-сті, але він може бути виведений з ряду конституційних норм.
Зроблено висновок, що анти-корупційна діяльність в Україні, як і будь-яка інша діяльність, ведеться за певними основними ідеями, які є керівними принци-пами. Особливе значення серед цих принципів мають фундаментальні. Адже саме ці принципи визначають антикорупційну стратегію та век-тор її реалізації. У контексті все-бічної протидії корупції в Україні важливим є законодавче закріп-лення основних принципів протидії корупції.
21
ЗАЯЦЬ, Б. Р. "ІСТОРІОГРАФІЯ РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЛУЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОСТІ ДО ЗАХОДІВ ІЗ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ". Scientific Journal of Public and Private Law 3, № 1 (2019): 143–48. http://dx.doi.org/10.32844/2618-1258.2019.3-1.24.
Повний текст джерела
22
Дем’як, Павло Юрійович. "ДО ПРОБЛЕМИ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ЯК ОБ’ЄКТА КОРУПЦІЙНИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ І АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ КОРУПЦІЄЮ". New Ukrainian Law, № 5 (29 листопада 2021): 127–32. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.5.18.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті антикорупційна безпека України розуміється як частина національної безпеки нашої держави, що вимагає належного визначення її викликів, загроз та небезпек, що зумов- лює вироблення належних заходів протидії відповідним негативним явищам. Запропоновано виокремлювати антипорядок, пов’язаний із корупцією, який полягає в порушенні особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівня- ними до них особами, претендентами на відповідні посади, а також особами, які припинили чи припиняють вказану діяльність, антикорупційних вимог, заборон та обмежень, перед- бачених Законом України «Про запобігання корупції». Корупцію й антипорядок, пов’язаний із корупцією, визнано суспільними ризиками, які деструктивно впливають на антикорупцій- ну, а отже, на національну безпеку України, характеризуються різною інтенсивність такого впливу. Корупція є загрозою, антипорядок – викликом для антикорупційної та національної безпеки України. Спільність об’єкта, на який посягають корупційні кримінальні правопору- шення й адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією, вказує на те, що відповідні види правопорушень є досить близькими за об’єктивними та суб’єктивними ознаками, що дає підстави розглядати їх як єдине ціле, частинами якого є негативні явища, що посягають на антикорупційну безпеку як частину національної безпеки України.
23
Пінчук, Віталій. "РЕАЛЬНИЙ І ПОТЕНЦІЙНИЙ КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ: ВИНИКНЕННЯ ТА ШЛЯХИ ВРЕГУЛЮВАННЯ". Litopys Volyni, № 23 (20 квітня 2021): 149–52. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.26.
Повний текст джерелаАнотація:
У цій статті досліджено та проаналізовано явище конфлікту інтересів на державній службі та запропоновано можливі варіанти превентивних заходів та розробки механізмів щодо недопущення конфлікту інтересів. У процесі вдосконалення законодавства відбулося розмежування понять «потенційний конфлікт інтересів» і «реальний конфлікт інтересів» залежно від стадії впливу суперечності, що виникла у прийнятті рішень чи вчиненні дій поса- довцем. Таке розмежування в рамках загального поняття цілком узгоджується з підходом, що існує в міжнародній практиці. Очевидний (реальний) конфлікт інтересів стосується ситуацій, коли існує особистий інтерес, який може обґрунтовано вважатися таким, що впливає на виконання посадовцем своїх обов’язків, навіть якщо такий негатив- ний вплив фактично відсутній. Проте неврегульованість законодавства, відсутність цілісної стратегії та чіткого алгоритму дій щодо конфлікту інтересів, недостатність санкцій та непрагнення до діяльності контролюючих органів не дають змоги не тільки розв’язати наявні, але й попередити потенційні конфлікти інтересів. Природа представницької функції держаного службовця вже передбачає наявність певних конфліктів інтересів. У дослідженні детально розглянуто сутність конфлікту інтересів та сформульовано висновок, що майже всі корупційні злочи- ни відбуваються під дією конфлікту інтересів, тобто через владні повноваження задоволення особистих потреб, незаконного збагачення та отримання неправомірних благ. Для вчинення злочину, пов’язаного з корупцією, конфлікт інтересів і є передумовою. Найдієвішими нині методами недопущення надалі конфлікту інтересів у кримінальному діянні є саме превентивні методи. Попередження виникнення конфлікту інтересів та викладення в методичних рекомендаціях Національного агентства з питань запобігання корупції норм мають характер лише рекомендацій, а не наказів. Надзвичайно важливо вживати заходів попередження конфлікту інтересів, законодавчо чітко забез- печити невідворотність покарання за порушення реального конфлікту інтересів відповідно до чинних норм та роз- робити чітку стратегію стосовно роботи близьких осіб в одному органі.
24
ТЮРІНА, Олена. "СУЧАСНА ЄВРОАТЛАНТИЧНА ПОЛІТИКА ФРАНЦІЇ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління 60, № 1 (24 лютого 2022): 57–60. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2021-1(60)-9.
Повний текст джерелаАнотація:
Сьогодні інтеграційні процеси на Європейському континенті поглиблюються в різних напрямках. Бачення Франції майбутнього ЄС відрізняється від бачення інших країн, а детальне вивчення європейського зовнішньополітичного вектору Франції дозволить краще зрозуміти геополітичні реалії на європейському континенті. Як один із піонерів європейської інтеграції, країна проводить активну політику реформ і поглиблення відносин між державами-членами та підтримує розширення ЄС. Актуальність дослідження виникає через необхідність повноцінного вивчення ролі Французької Республіки на міжнародній арені, і зокрема в євроінтеграційних процесах після розпаду біполярної системи. Сьогодні інтеграційні процеси на Європейському континенті поглиблюються в різних напрямках. Бачення Франції майбутнього ЄС відрізняється від бачення інших країн, а детальне вивчення європейського зовнішньополітичного вектору Франції дозволить краще зрозуміти геополітичні реалії на європейському континенті. Як один із піонерів європейської інтеграції, країна проводить активну політику реформ і поглиблення відносин між державами-членами та підтримує розширення ЄС. Мета роботи. вивчення концептуальних і практичних аспектів забезпечення національної безпеки Франції в контексті євроатлантичного політичного процесу з урахуванням демографічної та екологічної обстановки, сучасної трансформації і глобалізації як зовнішніх, так і внутрішніх загроз національним інтересам сучасної Франції. Методологія. емпіричні (експеримент, спостереження, опис) та теоретичні (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, пояснення, класифікація тощо), а також системний, функціональний, конкретно-соціологічний. Наукова новизна дослідження полягає, насамперед, у тому, що проблема національної безпеки сучасної Франції розкривається на широкій теоретико-методологічної та політологічної основі, як одна з важливих складових політичної науки; обрана тема досліджується в тісному взаємозв'язку спеціальних знань з різними галузями соціальних наук – історія, філософії, політології, психології, з широким використанням різноманітних політичних теорій і технологій, соціальних цінностей і політичного прогнозування, що безумовно істотно збагатило зміст політологічного дослідження і значно розширило його теоретико-методологічну базу. Висновки. Поняття «національна безпека» в державному управлінні охарактеризовано в контексті дослідження різних її аспектів (факторів існування, об’єктів, підрозділів тощо). Аналіз цих аспектів показав, що не існує єдиного усталеного визначення поняття «національна безпека», яке б задовольнило вчених у різних галузях та в усіх країнах, оскільки кожна з них пропонує таке визначення, виходячи з власних інтересів та цінностей, сформованих протягом конкретний історичний період. Виявилося, що ці інтереси та цінності визначають критерії забезпечення рівня національної безпеки, конструкт якого складається із змінних і незмінних компонентів. Хід часу і зміна сучасних умов вимагають акцентування уваги на захисті життєво важливих інтересів і цінностей людей і громадян, суспільства і держави, а отже, своєчасного виявлення, аналізу, запобігання та нейтралізації реальних і потенційних загроз, проблеми та ризики для цих інтересів. Змістом державного управління політикою безпеки в цьому контексті є формування та реалізація системи правових, організаційних та економічних заходів, які передбачають використання управлінських методів та інструментів захисту національних інтересів у всіх сферах їх діяльності з урахуванням ряд загальних, складності, результативність, дієвість, публічність, чесність тощо.
25
Шевчук, Олена, та Андрій Ковальський. "СВІТОВИЙ ДОСВІД БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ ТА МОЖЛИВІСТЬ ЙОГО ЗАПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ". Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: юридичні науки, № 2 (2 лютого 2020). http://dx.doi.org/10.32453/2.vi2.130.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується зарубіжний досвід у сфері запобігання та протидії корупції. Окреслено міжнародні та європейські стандарти боротьби з корупцією, які встановлені у світовими організаціями в міжнародних правових актах. Надано оцінку рівня корупції та ефективності заходів, які застосовуються для її протидії органами публічної влади нашої держави. Здійснено аналіз антикорупційної політики найбільш розвинутих країн світу, таких як Сінгапур, Південна Корея, Китай, Німеччина, Нідерланди, Швеція, Данія, Фінляндія, Румунія. Виділено основні позитивні заходи діяльності цих держав, спрямованої на боротьбу з корупцією. Вивчено особливості зарубіжного досвіду взаємодії влади та громадськості для протидії корупції. Узагальнено фактори, що перешкоджають мінімізації та подоланню явища корупції. Надано оцінку можливості застосування позитивного досвіду боротьби з корупцією в Україні. Виділено основні засади успішної антикорупційної політики зарубіжних країн, які ийнятними для впровадження в умовах нашої держави. Визначено комплекс антикорупційних заходів, необхідних для ефективної протидії корупції в Україні. Серед таких заходів можна назвати: політична воля уряду, існування безкомпромісної та незалежної судової системи; активна участь громадськості у забезпеченні контролю за діяльністю органів державної влади, створення авторитету та забезпечення соціальних гарантій державних службовців; ефективне функціонування спеціальних органів по боротьбі з корупцією та неминуче притягнення винних осіб до відповідальності здійснення громадського контролю за корупцією через інститут викривачів; конфіскація майна осіб, які не можуть підтвердити правомірність його походження; робота засобів масової інформації у пропагуванні боротьби із корупцією та висвітлення корупційних правопорушень та стану боротьби із ними; поновлення криміналізації статті за незаконне збагачення.