Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Земельні ресурси регіона.
Статті в журналах з теми "Земельні ресурси регіона"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-39 статей у журналах для дослідження на тему "Земельні ресурси регіона".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Kalyna, T., S. Shushulkov та T. Arzumanian. "Земельно-ресурсний потенціал і його роль у сталому розвитку регіону". Bulletin of Sumy National Agrarian University, № 4 (82) (23 грудня 2019): 78–82. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.4.15.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлені тенденції, підходи та особливості використання земельно-ресурсного потенціалу. Обґрунтовано, що концептуальні засади сталого розвитку пов’язані з збереженням та охороною довкілля. Доведена ключова роль земельних ресурсів у складі природно-ресурсного потенціалу. Досліджено роль земельних ресурсів, як базису економічної діяльності, територіального ресурсу, головного засобу виробництва. Уточнено понятійно-категоріальний апарат в контексті визначення понять: «потенціал», «природно-ресурсний потенціал», «земельно-ресурсний потенціал».Проведена загальна оцінка використання земельно-ресурсного потенціалу Одеського регіону в рамках стратегічних засад сталого розвитку та визначені напрями їх раціонального використання та охорони. Підкреслюється, що в структурі використання земельних ресурсів спостерігаються значні диспропорції: склався надзвичайно високий рівень господарського освоєння, значний рівень розораності, низька лісистість, низький рівень забезпеченості природоохоронними територіями, екологічна стабільність Одеської області характеризується як нестабільна та наявний високий рівень антропогенного навантаження, спостерігається загальна тенденція погіршення заходів з охорони земель. Наголошується, що питання розвитку регіону можуть бути вирішені тільки в комплексі з вирішенням соціальних, економічних і екологічних проблем, що є основоположною складовою концепції сталого розвитку.
2
Kovalyshyn, O. F., та N. I. Kryshenyk. "Удосконалення методичних підходів до формування правових обмежень під час використання земельних ділянок у системі державного земельного кадастру". Scientific Bulletin of UNFU 28, № 4 (26 квітня 2018): 78–82. http://dx.doi.org/10.15421/40280414.
Повний текст джерелаАнотація:
Вирішення проблем сталого розвитку регіонів, екологічної безпеки довкілля, визначення правових відносин щодо землі та іншого нерухомого майна потребують всебічного кадастрового забезпечення. В Україні створюється нова земельно-кадастрова система на основі узаконених прав, яка представлятиме собою єдину державну геоінформаційну систему відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону. На цей час вона не містить повних правових, просторових, якісних характеристик про земельні ділянки, як природного ресурсу землі, що не дає змоги встановити всіх обмежень, обтяжень прав під час їх використання. Обґрунтовано потреба удосконалення методичних підходів до формування відомостей у системі Державного земельного кадастру. Через брак повної інформації про землю, відбувається накладання прав одних суб'єктів на права інших в межах однієї земельної ділянки. Перехід до світової практики в частині формування земельної ділянки дасть змогу визначити її як індивідуалізовану частину "землі" зі встановленими межами та сформованими правами щодо органічно поєднаних на ній ресурсів. З огляду на це необхідно шляхом розроблення проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимотвірних об'єктів сформувати відомості інших кадастрів у системі Державного земельного кадастру. Запропонований підхід через визначення, накладання і відображення відомостей про природні ресурси у вигляді окремих шарів на Публічній кадастровій карті дасть змогу сформувати повноту відомостей щодо обмежень у використанні земельних ділянок, удосконалити правові відносин, узгодити інтереси приватних і суспільних потреб, що сприятиме створенню інформативної та багатофункціональної системи Державного земельного кадастру. Нагромадження різноманітних даних у межах однієї системи значно поліпшить адміністрування цих даних та підвищить ефективність територіального використання земельної ділянки.
3
Levandivskyi, O. T., I. F. Balaniuk, D. I. Shelenko та L. S. Sas. "ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ КАПІТАЛІЗАЦІЇ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ РЕГІОНУ У ВЗАЄМОВІДНОСИНАХ ІЗ ТЕРИТОРІАЛЬНИМИ ГРОМАДАМИ". Actual problems of regional economy development 2, № 17 (30 листопада 2021): 124–34. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.17.124-134.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто фінансовий механізм капіталізації земельних ресурсів сільськогосподарських підприємств у взаємовідносинах з територіальними громадами, етапи його формування. Акцентовано увагу на необхідності ринкової капіталізації земель сільськогосподарського призначення у взаємовідносинах з територіальними громадами. Розглядається й аналізуються методичні підходи у грошовій оцінці земельних ресурсів. Відображено нормативну грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення в Україні за сільськогосподарськими угіддями. Проведено аналіз орендної плати щодо використання земель сільськогосподарського призначення за регіонами.
Досліджено основні види оцінки земельних ресурсів залежно від мети та методів її проведення. Здійснено аналіз нормативно-правових актів, які регламентують порядок проведення оцінки земельних ресурсів. З’ясовано, що вартість, за якою земельні ресурси відображаються в обліку залежить від способу набуття їх у власність та/або користування, а також від мети їх використання. Встановлено, що в бухгалтерському обліку для оцінки земельних ресурсів використовуються такі види вартостей, як: первісна (історична (фактична) собівартість або справедлива вартість) та переоцінена.
У процесі дослідження використано такі основні методи: системно-структурний та абстрактнологічний (для теоретичних узагальнень результатів аналітичних розрахунків і формулювання висновків); аналізу і синтезу (для деталізації об’єкта дослідження через його поділ на окремі складові та зведення результатів їх вивчення в одне ціле); метод порівняльного аналізу (для обґрунтування застосування окремих інструментів регулювання виробничих і управлінських відносин); економіко-статистичний – групування, кореляційно-регресійний аналіз (для виявлення впливу чинників на окремі його критерії); розрахунковоконструктивний (в опрацюванні стратегії розвитку).
Доведено, що з формуванням ринку земель питання з нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення набувають нового змісту та потребують подальшого дослідження. Звернута увага на взаємовідносини територіальних громад і сільськогосподарських підприємств щодо наповнення місцевого бюджету платою за використання земельних ресурсів. Визначено капіталізацію земельних ресурсів з поступовою трансформацією їх у капітал задля підвищення ринкової ціни.
Виявлено значну диференціацію вартості сільськогосподарських земель у регіонах України за нормативно грошовою оцінкою. Зосереджено увагу на значній недооцінці земельних ресурсів та довгому терміні їх капіталізації. Із метою трансформації земельних ресурсів у фінансові активи обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення фінансового механізму капіталізації земельних ресурсів в аграрному секторі. Зокрема, наголошується на системі експертної та нормативно грошової оцінки земель, формування та розвитку інфраструктури ринку сільськогосподарських земель.
4
Ivaniuk, T. L. "ФОРМУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН ОБ'ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД РЕГІОНУ У КОНТЕКСТІ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ". Actual problems of regional economy development 2, № 17 (30 листопада 2021): 148–58. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.17.148-158.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття направлена на дослідження земельних питань, які є важливою складовою розвитку земельних відносин сільськогосподарських підприємств Івано-Франківської області. Визначено, що найбільш доцільним напрямком вирішення проблеми розвитку земельних відносин сільськогосподарських підприємств регіону стають території, які мають вигідне географічне розташування ОТГ, в яких знаходяться господарські одиниці із наявністю земельних ресурсів у складі яких питому вагу займають сільськогосподарські угіддя.
Метою статті є дослідження земельних відносин сільськогосподарських підприємств, а саме землі як його ключового елемента, в складі територіальних громадах Івано-Франківської області.
Для досягнення поставленої мети у статті використано наступні методи дослідження, а саме: системний аналіз – для вивчення економічних процесів у їх взаємозв’язку та взаємозалежності з урахуванням причинно-наслідкових зв’язків; синтез – для узагальнення розрізнених аспектів дослідження земельних відносин у сільськогосподарських підприємствах; абстрагування – для формулювання узагальнених висновків; графічний – для наочного відображення результатів дослідження.
У статті визначено основні переваги та недоліки формування об’єднаних територіальних; проаналізовано нормативно-грошову оцінку земельних угідь сільськогосподарського по областях України; обґрунтовано, що в сучасних економічних умовах функціонування господарських одиниць земельні ресурси можуть стати важливим джерелом розвитку громади та допомогти с формувати потужний механізм управління у сфері земельних відносин.
Науковою новизною дослідження виступає групування та аналіз сільськогосподарських підприємств та використовуваних ними земельних угідь за місцем розташування, зв’язком та чисельністю щодо відповідної територіальної громади Івано-Франківської області та визначення коефіцієнта забезпеченості ОТГ земельними ресурсами.
Результати наукового процесу можуть бути використані територіальними громадами та сільськогосподарськими підприємствами у процесі формування програми для розвитку земельних відносин.
5
Korol’, V. S. "ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ: РЕГІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА". Actual problems of regional economy development 1, № 12 (11 квітня 2016): 91–98. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.12.91-98.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено особливості формування і функціонування системи національної екологічної політики. Отримано висновок, що екологічна криза є наслідком недосконалості механізмів соціально-економічної системи. Визначено роль екологічної складової у вирішенні політичних та економічних проблем. Проаналізовано проблеми реалізації сучасної національної екологічної політики. Обґрунтовано необхідність її подальшого удосконалення і визначено пріоритетні напрями її подальшого розвитку. Проведення у процесі реформування національної економіки політики збалансованого використання і відтворення природних ресурсів та об’єктів у межах усіх виробничо-територіальних комплексів України, що вирізнялися високою ресурсо- та енергоємністю, було пов’язане, в першу чергу, з необхідністю подолання еколого-економічних кризових явищ. В еколого-економічному аспекті розвиток України в 1992-2015 рр. можна розділити на два етапи: - загальна еколого-економічна криза з одночасним суттєвим скороченням використання головних природних ресурсів (1992—2000) - водних, мінерально-сировинних, частково земельних, зниження викидів у повітря тощо; - відносна стабілізація і початок відродження (з 2000р.) промислового та аграрного виробництв зі зростанням в окремих регіонах об’ємів скидання забруднених вод, викидів шкідливих речовин та ін.
Діюча в Україні система показників оцінки екологічного стану навколишнього середовища та використання природних ресурсів значною мірою ґрунтується на параметрах статистичної звітності 70-х років. Для зміни даної методики оцінки варто зосередити увагу на наступних напрямах щодо формування засад збалансованого використання і відтворення природних ресурсів: - наукового обгрунтування внутрішніх потреб України в різних видах природних ресурсів; - прискореного впровадження заходів щодо попередження незворотних порушень екологічного стану середовища в гірничодобувних регіонах та промислово-міських агломераціях, забезпечення його стійкого покращання та екологічно врівноваженого стану; - виконання екологічно обґрунтованих оцінок питомої забезпеченості населення різними видами природних ресурсів, у тому числі життєзабезпечуючими; -удосконалення економічних важелів регулювання природоохоронної діяльності.
Україна належить до числа країн, розвиток яких значною мірою залежить від збалансованості використання наявної бази природних ресурсів, у першу чергу, життєзабезпечуючих (земельних, водних, мінерально-сировинних). Дослідження й аналіз підтверджують, що, незважаючи на успадковані проблеми розвитку, Україна має власні можливості їх вирішення, насамперед шляхом ефективного використання всіх видів природних ресурсів.
Якщо виходити з того, що промислова структура є ядром національної економіки, її динаміки і природоресурсомісткості, то пріоритетним завданням є вдосконалення структури промисловості у напрямі підвищення її технологічності та надання переваг тим галузям і виробництвам, які випускають кінцеву екологічно немістку і екологічно чисту продукцію. Це проблема великої стратегічної мети, на яку має спрямовуватися державна політика.
Таким чином, найбільш активним рівнем еколого-економічних систем є регіональний, оскільки регіон (область) є одночасно об’єктом управління, на цьому рівні формуються екологічні проблеми суспільства, ставляться вимоги до екологізації виробництва і раціонального природокористування. Саме регіон поєднує конкретні пункти розміщення продуктивних сил, підприємства-забруднювачі і підприємства- природокористувачі, які є елементами його економічної структури. Структура і масштаб регіонального виробництва визначають характер і обсяги забруднень, інтенсивність впливу на природне середовище.
Отже, розвиток національної економіки вимагає враховувати принаймні три обставини: по-перше, природоресурсний потенціал національної території, який в Україні, як і у кожної країни, має свої обмеження, зокрема, коли йдеться про окремі базові елементи довкілля (воду, лісові ресурси тощо); по-друге, розвиток економічної, зокрема промислової структури, зорієнтованої на мінімізацію затрат природних ресурсів; по-третє, економне видобування і використання природних ресурсів, бо воно не тільки пов’язане з ефективністю економіки, але передусім із забрудненням повітряного басейну, водоймищ тощо. Чим потужніше природні ресурси залучаються у процес виробництва, тим більші можливості погіршення якості довкілля шкідливими промисловими і непромисловими викидами.
6
Bahriy, M. V. "Управління туристично-рекреаційною галуззю в умовах нестабільності ринку". Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 19, № 76 (4 березня 2017): 3–9. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet7601.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються напрямки управління ефективністю розвитку туристично-рекреаційної галузі в умовах нестабільності ринку України. Відзначається актуальність туристично-рекреаційної галузі, яку вважають одним із перспективних напрямів соціально-економічного розвитку країни. Визначені загальноєвропейські принципи з розвинутою індустрією туризму, яка дозволяє надавати державну підтримку розвитку, зокрема у сфері інформаційно-рекламної діяльності. Зазначені загальнодержавні та регіональні чинники впливу на розвиток туристично-рекреаційних ресурсів. Об’єктом дослідження туристично-рекреаційної галузі є туристично-рекреаційні ресурси. З метою вдосконалення управління розмежовано вивчення питання розвитку туристично-рекреаційної галузі з точки зору соціального статусу регіону та його географічного розміщення, оскільки вплив цих чинників на галузь різний та неоднозначний. Запропоновано вирішення локальних проблем розвитку земельно-ресурсного потенціалу туристично-рекреаційної галузі та формування рекреаційно-туристичної інфраструктури на регіональному рівні через розробку стратегій з обґрунтуванням пріоритетних напрямів розвитку кожної окремої області західного регіону; розробку системи бюджетів для розвитку земельно-ресурсного потенціалу туристично-рекреаційної галузі в розрізі окремих сфер її діяльності; вдосконалення існуючих та створення нових маршрутів регіональних спеціалізованих туристичних напрямів; розробку планів залучення інвестиційних ресурсів для розвитку земельно-ресурсного потенціалу регіону тощо. Визначено можливі шляхи вдосконалення організаційно-економічного механізму туристично-рекреаційної діяльності.
7
Качановський, О. І. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПОРУШЕНИХ ЗЕМЕЛЬ". Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, № 4 (16 грудня 2020): 140–47. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2020.4.17.
Повний текст джерелаАнотація:
Інтенсивне видобування корисних копалин зумовило істотне виснаження природних ресурсів, зокрема у гірничодобувних регіонах протягом останніх десятиліть техногенно-е- кологічні проблеми набули масштабного характеру, серед яких необхідно виділити високий ступінь техногенних навантажень та забруднення довкілля, активізацію і розвиток небез- печних геологічних процесів, порушення гідрогеологічних умов. В Україні виникає потреба вирішення низки питань щодо формування та ефективного використання земельних ресур- сів в умовах інтенсивного видобутку корисних копалин як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Ситуація у видобувній промисловості складна і вимагає комплексного підходу для забезпечення високого рівня економічної безпеки і збалансованого розвитку кра- їни. У статті розглянуто питання класифікації порушених земель та особливостей ре- культивації як основного заходу відновлення ландшафтів. Також приділено увагу проблемі рекультивації земель, яка недостатньо врегульована чинним законодавством.
8
Паленичак, О., та О. Стасів. "КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНИЙ РОЗВИТОК АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ КОРЕКЦІЇ ЇХНЬОЇ ГАЛУЗЕВОЇ СТРУКТУРИ". Financial and credit activity problems of theory and practice 5, № 40 (8 листопада 2021): 582–95. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v5i40.245242.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні конкурентоспроможного розвитку регіональних сільськогосподарських товаровиробників в умовах корекції їхньої галузевої структури в контексті євроінтеграційних процесів. Методологія / методика / підхід. Теоретичною і методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, системний підхід до вивчення економічних явищ і процесів, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з проблем теорії та практики забезпечення конкурентоспрожного розвитку аграрного товаровиробництва з урахуванням екзогенних та ендогенних факторів. Зі спеціальних методів дослідження використано економіко-статистичний — під час аналізу сучасного стану й прогнозування перспектив конкурентоспрожного розвитку регіональних аграрних товаровиробників в умовах євроінтеграційних процесів, графічний — для визначення прогнозованих обсягів тваринницької продукції у фермерських господарствах у розрізі областей Карпатського регіону України, абстрактно-логічний з метою обґрунтування інституціонально-економічного механізму конкурентоспроможного розвитку сільськогосподарських товаровиробників Карпатського регіону України в контексті корекції їхньої галузевої структури. Результати. У результаті проведеного дослідження виявлено, що з огляду на можливості налагодження транскордонного партнерства, поглиблення економічної євроінтеграції з країнами ЄС важливим економічним пріоритетом регіональних сільськогосподарських товаровиробників Карпатського регіону України є можливість формування ринку різних видів агропродовольчої продукції з географічним зазначенням. Карпатський регіон України володіє достатньо потужним земельно-ресурсним потенціалом для виробництва якісної і безпечної молочної продукції з високою доданою вартістю. Згідно з проведеними розрахунками за умови використання конкурентних переваг, які законодавчо закріплені у країнах ЄС, у досліджуваному регіоні потенційні обсяги виробництва найважливішої тваринницької продукції — молока у фермерських господарствах можуть зрости з 14 тис. тонн до 252 тис. тонн, або у 18 разів. У регіоні відродження традиційних напрямів спеціалізації в сільськогосподарському виробництві сприятиме корекції його галузевої структури, поліпшенню організаційно-економічних умов щодо самозабезпечення регіону тваринницькою продукцією, мінімізації економічного ризику внаслідок розширення напрямів спеціалізації, зниженню трансакційних витрат на транспортування і реалізацію завдяки розвиткові фірмової торгівлі, підвищенню рівня конкурентоспроможності аграрних підприємств різних організаційно-правових форм господарювання, що вироблятимуть продукцію з високою доданою вартістю. Оригінальність / наукова новизна. Уперше обґрунтовано організаційно-економічні засади оптимізації галузевої структури регіональних сільськогосподарських товаровиробників з урахуванням конкурентних переваг, які законодавчо закріплені у країнах ЄС. Практична цінність / значущість. Згідно з проведеними розрахунками в Карпатському регіоні врахування принципу боніфікації в розмірі 10,0 % на агропродовольчу органічну, приміром нішеву або крафтову тваринницьку продукцію, з географічним зазначенням, дозволить скоригувати галузеву структуру аграрних підприємств відповідно до науково обґрунтованих вимог і підвищити рівень рентабельності традиційно важливого виробництва і водночас життєвого необхідного виду продовольчої продукції — молока на 13,0—22,0 процентного пункту. Ключові слова: конкурентоспроможний розвиток, галузева структура, аграрна продукція, конкурентні переваги, екологічний маркетинг, регіон. Формул: 0; рис.: 4; табл.: 2; бібл.: 20.
9
Кравчук, Орест, та Євгеній Бережняк. "ОЦЕНКА ЛАНДШАФТОВ В СОВРЕМЕННОМ ЗЕМЛЕПОЛЬЗОВАНИЯ АНДРУШЕВСКОГО РАЙОНА ЖИТОМИРСКОЙ ОБЛАСТИ". Научный взгляд в будущее, № 18-01 (1 січня 2018): 93–97. http://dx.doi.org/10.30888/2415-7538.2020-18-01-006.
Повний текст джерелаАнотація:
У роботі проведено оцінку ландшафтів у сучасному землекористуванні Андрушівського району Житомирської області. Проаналізовано земельні ресурси під різними типами ландшафтів у сучасному землекористуванні регіону переважно у їх природному та антропогенно-з
10
Полянський, Сергій, Лариса Чижевська, Зоя Карпюк, Олег Мельник, Роман Качаровський та Олена Антипюк. "ОСОБЛИВОСТІ ПРИРОДНО-РЕКРЕАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТУРІЙСЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ". ГРААЛЬ НАУКИ, № 11 (20 січня 2022): 638–46. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.24.12.2021.125.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено особливості природно-ресурсного потенціалу Турійської територіальної громади (ТГ) Волинської області. В процесі дослідження було зосереджено увагу на обґрунтуванні актуальності обраної тематики. Проаналізовано сучасні наукові публікації, насамперед регіонального напрямку, з даної проблематики. Вказано джерела та методи, що були використані у роботі. Охарактеризовано процес формування території Турійської ТГ. Приділено увагу вивченню кліматичних особливостей території, наявності сприятливих умов для здійснення рекреації впродовж року. Досліджено стан водних об’єктів, зокрема подано характеристики наявного річкового та озерного фонду. Оцінено бальнеологічні та земельні, лісові та лісомисливські ресурси, зокрема, наявний мисливський тваринний фонд, що є на території громади. Здійснено комплексну оцінку природно-заповідного фонду району. Виявлено особливості та перспективи використання різних видів наявних природних ресурсів для рекреаційних потреб регіону.
11
Malyarchuk, O. M. "Індустріалізація західного регіону України: проблеми подолання екологічних наслідків". Grani 19, № 1 (20 грудня 2015): 116–22. http://dx.doi.org/10.15421/1716021.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті охарактеризовано наслідки процесу індустріалізації західного регіону Української РСР – масштабне будівництво промислових підприємств забезпечило робочими місцями активне населення краю, привело до розбудови інфраструктури населених пунктів і містечок, зміцнення соціальної сфери й стало позитивним чинником для розвитку західних областей України. Однак внаслідок зростання виробничих потужностей виснажувалися природні ресурси. Не було враховано здатність екосистеми до самовідновлення і самоочищення, що завдало руйнівного впливу природі та здоров’ю людей. Для урбанізованого західноукраїнського регіону спільним явищем стало повсюдне недостатньо контрольоване органами влади промислове забруднення атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів. Популяризація природоохоронних знань і декларування про досягнення значних успіхів в офіційних документах не давала механізмів розв’язання екологічних проблем. Подолання труднощів історичного минулого пов’язане з перебуванням України у складі СРСР. Провідне місце посіли екологічні проблеми. Незадовільний екологічний стан усієї території держави викликано не лише найбільшою у світі техногенною катастрофою – аварією на Чорнобильській атомній станції у квітні 1986 р., а й інтенсивною індустріалізацією та колективізацією. Повне перепрофілювання економіки і сільського господарства всередині минулого століття зумовило зростання техногенного впливу на довкілля. У другій половині ХХ ст. у західному регіоні України відбувся докорінний злам усталеного суспільно-політичного і соціально-економічного життя. Партійно-радянська влада протягом короткого часу здійснила «соціалістичні перетворення», а соціальний прогрес розглядали лише як засіб у досягненні поставленої мети. Низку проблем, що стосувалися охорони навколишнього середовища, безпеки життя населення, ігнорували. Серед національних пріоритетів розбудови Української незалежної держави постає охорона навколишнього природного середовища, регулювання еколого-економічної діяльності, гарантування права своїх громадян на екологічну безпеку. Економічні та соціальні труднощі не повинні бути загрозою для регіону, зважаючи на закладені в попередні десятиріччя екологічні проблеми – хімічне виробництво, штучні водосховища, забруднення стічних вод, звалища небезпечних відходів промисловості (гексахлорбензол!), борщівник Сосновського та багато іншого.
12
Літвак, О. А. "Екологічне оцінювання структури земельних ресурсів регіону". Актуальні проблеми економіки, № 9 (159) (2014): 287–94.
Знайти повний текст джерела
13
Боровік, Л. В. "СТРАТЕГІЯ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ". Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, № 3 (9 листопада 2020): 50–59. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2020.3.7.
Повний текст джерелаАнотація:
Управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств є надзвичайно складним завданням, оскільки їхня господарська діяльність перебуває під впливом багатьох чинників, які діють за певних умов із різною інтенсивністю і характеризуються багатовекторністю. Найважливішими чинниками конкурентних переваг аграрних підприємств у регіоні є: ресурсний потенціал; фінансове становище; кон'юнктура на ринку сільськогосподарської продукції; інноваційно-інвестиційний, технічний, технологічний, інфраструктурний, кадровий та соціальний потенціал. Організаційно-економічний механізм підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств повинен включати такі заходи державної підтримки: науково-технічну та інноваційно-технологічну політику; інвестиційну, цінову, податкову, фінансово-кредитну, зовнішньоекономічну, антимонопольну, антикримінногену, антикорупційну політику. Держава повинна на законодавчому рівні підтримувати розвиток інтеграційних процесів, сприяти відновленню зрошуваної та дренажної систем у регіоні, здійснювати контроль над використанням земельних і водних ресурсів.
14
Писаренко, П. В., М. С. Самойлік, О. Ю. Диченко, Ю. А. Цьова, А. В. Подлєсний та Д. М. Третякова. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ НАПРЯМИ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ СФЕРОЮ ПОВОДЖЕННЯ З ТВЕРДИМИ ПОБУТОВИМИ ВІДХОДАМИ". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 3 (24 вересня 2021): 82–90. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2021.03.10.
Повний текст джерелаАнотація:
Необхідним елементом соціально-еколого-економічної рівноваги регіону є ефективне функціону-вання сфери поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ). Проблема поводження з твердими побутовими відходами є надзвичайно актуальною для регіонів України. Звалища відходів займають цінні в сільськогосподарському значенні земельні ресурси. Особливу небезпеку створюють звалища твердих побутових відходів, які забруднюють землі сільськогосподарського призначення та створюють збитки довкіллю та сільському господарству. Водночас питання скорочення площ забруднених земель, утворення яких обумовлене звалищами відходів, їхнє відновлення і повернення до господарського обігу залишаються актуальними для наукового пошуку. Тому метою наших досліджень стало розробити оптимізаційну модель розвитку сфери поводження з ТПВ, спрямовану на збалансування двох взаємопротилежних критеріїв: економічного збитку за умови забруднення навколишнього природного середовища та загальних витрат на функціонування сфери поводження з ТПВ, а також створює основи для визначення стратегічних напрямів розвитку цією сферою в контексті реалізації соціально-економічної та екологічної стратегії регіонального розвитку. На основі запропонованої моделі визначено оптимальне співвідношення екологічних та економічних критеріїв розвитку сфери поводження з ТПВ для Полтавської області. Визначені стратегічні напрями розвитку сфери поводження з твердими побутовими відходами в контексті реалізації соціально-економічної та екологічної стратегії та надані рекомендації щодо удосконалення її фінансово-економічного забезпечення. Обґрунтовано, що розвиток сфери поводження з ТПВ має бути направленим на розв՚язання пріоритетних питань щодо: забезпечення екологічно безпечного поводження з ТПВ, максимальної утилізації відходів та розвитку ринку вторинної сировини, мінімі-зації утворення відходів. Запропоновані етапи розв՚язання цих задач на регіональному рівні. Обгрун-товано вибір оптимальних технологічних рішень на місцевому рівні, визначено альтернативні сценарії. Отже, проведені дослідження є основою для розробки наукових засад та практичних рекомендацій щодо формування старегій поводження з ТПВ для регіонального та місцевого рівня. Зокрема ці розробки мають стати основою подальших досліджень системи відновлення техногенно забруднених територій та повернення їх до господарського обігу регіонів України.
15
Петренко, Ж. А., та О. А. Томашевська. "ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 2 (28 червня 2012): 162–68. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2012.02.32.
Повний текст джерелаАнотація:
Висвітлено фактори підвищення ефективностівикористання земельних угідь регіону у контекстіїх значення в пошуках резервів і напрямів зростан-ня економіки аграрних підприємств. Здійсненопоглиблений кількісний статистико-економічнийаналіз результативних синтетичних показниківгосподарської діяльності через призму факторів,зумовлюючих рівень їх віддачі в показниках прибу-тку з гектара площі. Досліджено кількісну мірувпливу на прибутковість вказаної одиниці площітаких факторів як: якість земельних угідь; інтен-сивність матеріальних і трудових вкладень; земле-забезпеченість працюючих; фондоозброєність іфондооснащеність виробництва.
The factors of increase of efficiency of using of the land holdingsof region are reflected in the context of their value insearch of reserves and directions of growth of economy ofagrarian enterprises. The deep quantitative statistic and economicalanalysis of effective synthetic economic performanceindicators is carried out through the prism of factors,predetermining the level of their return in indexes arrived fromthe hectare of area. The quantitative measure of influence onprofitability of the indicated unit of area of such factors as:quality of the land holdings; intensity of financial and labourinvestments; supply with land workers of these enterprises;supply with fund productions.
16
Лаврук, В. В. "Економічний механізм підвищення ефективності використання земельних ресурсів регіону". Вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту. Економічні науки, вип. 3 (71) (2018): 38–46.
Знайти повний текст джерела
17
Лаврук, В. В. "Економічний механізм підвищення ефективності використання земельних ресурсів регіону". Вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту. Економічні науки, вип. 3 (71) (2018): 38–46.
Знайти повний текст джерела
18
Лаврук, В. В. "Економічний механізм підвищення ефективності використання земельних ресурсів регіону". Вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту. Економічні науки, вип. 3 (71) (2018): 38–46.
Знайти повний текст джерела
19
Лаврук, В. В. "Економічний механізм підвищення ефективності використання земельних ресурсів регіону". Вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту. Економічні науки, вип. 3 (71) (2018): 38–46.
Знайти повний текст джерела
20
Krysak, A. I. "КРАУДІНВЕСТІНГ – ФІНАНСОВИЙ ІНСТРУМЕНТ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕКУЛЬТИВАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ". Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 1, № 93 (26 березня 2021): 95. http://dx.doi.org/10.31713/ve1202110.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано, що з метою покращення екологічного стану земель існує потреба пошуку новітніх фінансових інструментів для забезпечення заходів з проведення рекультивації земель. Проаналізовано теоретичне підґрунтя рекультивації порушених земель на основі законодавчих актів України. Доведено необхідність формування умов відтворення та охорони рекультивованих земель із застосуванням краудінвестінгу як нового фінансово-економічного інструменту. Визначено найбільш поширене змістовне наповнення понятійно-категорійного терміну краудінвестінгу. Встановлено головні аргументи, що дозволяють скористатися краудінвестінговою платформою: для інвестора – низький поріг входження для реалізації бізнес-проекту та отримання майбутніх зисків (акції, активи, бонуси, частка прибутку від запровадженого проекту, в тому числі виторг відкуплених цінних паперів створеної компанії прямо на краудінвестінговому майданчику); для стартапера – при нестачі стартового капіталу можливість отримати фінансування із набагато нижчим відсотком та швидше, ніж в банку, при чому без наявності кредитної історії. На основі використання цифрових технологій представлено організаційний процес укладання угоди про надання послуг щодо залучення інвестицій з краудінвестінговою платформою між учасниками краудінвестингу, а також договору інвестування між безпосереднім інвестором та юридичною чи фізичною особою, яка залучає засоби, у формі прийняття оферти (її акцепту). Подано порівняльну візуалізацію краудінвестінгу з облігаціями і фондової біржею. Здійснено ретроспективний аналіз появи краудінвестінгу у США та проаналізовано умови для становлення і розвитку краудінвестінгу в Україні. Встановлено, що поєднання електронних можливостей, інформаційних та фінансових технологій дає змогу зацікавити суспільство та залучити широку онлайн-громадськість до використання краудінвестінгових платформ з метою проведення рекультивації порушених земель, що матимуть більший рівень капіталізації земель завдяки можливості повернення їх до господарської діяльності. Визначено особливу актуальність потреби рекультивації земель для поліських регіонів з покращенням екологічного стану лісових угідь, порушених внаслідок несанкціонованого видобування бурштину. Доведено, що при розробці механізмів щодо охорони та відтворення земельних ресурсів у руслі кореспондування Цілей сталого розвитку, краудівестінг варто застосовувати з метою залучення та мобілізації ресурсів, які зосереджуються на краудплатформі, а також зацікавленості значної кількості стейкхолдерів для вирішення проблемних питань стосовно рекультивації порушених земель та визначення екологоекономічного напряму стратегування земельних відносин на перспективу.
21
Chernikova, Nataliia. "Особливості формування та використання орендного земельного ресурсу в Катеринославській губернії пореформеного періоду". Eminak, № 3(31) (1 жовтня 2020): 43–61. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2020.3(31).435.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано процес становлення та розвитку орендних відносин в аграрному секторі Катеринославської губернії пореформеного періоду. Визначено роль поміщицького землеволодіння у формуванні орендного фонду регіону. Розкрито шляхи залучення місцевого селянства до орендних відносин в умовах його майнової та соціальної диференціації. Здійснено видову характеристику земель, що складали орендний фонд регіону. Прослідковано динаміку змін орендних цін у контексті видової та регіональної диференціації. Зроблено висновок про вагоме місце оренди у підприємницькій діяльності катеринославського дворянства та селянства як основних суб’єктів орендних відносин і виробників сільськогосподарської продукції.
22
ТУРЧЕНКО, Галина, та Федір ТУРЧЕНКО. "ЯК ПІВДЕНЬ ОБ’ЄДНАВ УКРАЇНУ (КІНЕЦЬ ХVІІІ – ПОЧАТОК ХХ ст.)". Східноєвропейський історичний вісник, № 21 (24 грудня 2021): 31–40. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.21.246923.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – проаналізувати причини провалу російського імперського проєкту “Новоросія” і дати теоретичне обґрунтування процесу інтеграції південноукраїнського регіону до складу Великої України. Методологія – загальнонаукові, загальноісторичні, міждисциплінарні методи і теоретичні напрацювання окремих вчених. Наукова новизна – вперше у новітній українській історіографії здійснена спроба теоретичного узагальнення комплексу поєднаних між собою соціально-економічних, політичних і етнокультурних процесів, які призвели, з одного боку, до провалу імперського проєкту “Новоросія”, а з іншого – до перетворення південноукраїнських земель на невід’ємну складову частину модерної України. Висновки. Хоча для реалізації проєкту “Новоросія” імперською Росією були задіяні величезні матеріальні, людські й інтелектуальні ресурси, він зазнав краху. На перешкоді стали модернізаційні процеси, які з останньої чверті ХVІІІ – початку ХІХ ст. охопили Європу і перекинулися в Україну, включаючи ту її частину, яка називалася Новоросією. Модернізація активізувала на цій території цілий комплекс факторів, які знівелювали наслідки політики імперської інтеграції Новоросії, спричинили її провал. Одним з цих факторів був переважно український етнічний склад населення регіону, який склався в результаті міграційних процесів. Інший потужний фактор – економіка. В ХІХ – на початку ХХ ст. Південь перетворився на центр економічного тяжіння Наддніпрянської України і її товарного ринку, сприяючи консолідації окремих її регіонів в єдиний національно-територіальний комплекс. Зі свого боку, це активізувало соціальні й етнокультурні процеси, і у кінцевому рахунку, інтенсифікувало на території всієї України процес формування модерної української нації.
23
Кульбака, О. М. "Розвиток продуктивних сил регіону на засадах ефективного використання земельних ресурсів". Науковий вісник НЛТУ України, Вип. 24.11 (2014): 262–67.
Знайти повний текст джерела
24
Shpik, N. R., and Z. R. Ryzhok. "Scientific aspects of efficient use of land resources of a region." BULLETIN OF KHARKIV NATION AGRARIAN UNIVERSITY NAMED AFTER V.V.DOKUCHAYEVA. SERIES "ECONOMIC SCIENCES", no. 2 (2018): 265–71. http://dx.doi.org/10.31359/2312-3427-2018-2-265.
Повний текст джерела
25
Середа, М. С. "ДІАГНОСТИКА РИЗИКІВ ТА ЗАГРОЗ ВПЛИВУ ТЕХНОГЕННО ПОРУШЕНИХ ЗЕМЕЛЬ ПІД ЗВАЛИЩАМИ ТВЕРДИХ ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ УГІДДЯ". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 3 (24 вересня 2021): 91–100. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2021.03.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблема поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ) є надзвичайно актуальною для регіонів України. Звалища відходів займають цінні в сільськогосподарському значенні земельні ресур-си та забруднюють їх, створюють збитки довкіллю та сільському господарству. Тому метою наших досліджень стало формування методичних засад класифікації звалищ твердих побутових від-ходів за рівнем небезпеки для прилеглих територій для подальшого вибору методу відновлення таких територій. Визначено, що основними загрозами впливу техногенно порушених земель під звалищами твердих побутових відходів на сільськогосподарські угіддя є такі: загрози екологічного та санітар-но-гігієнічного характеру; загрози економічного та продовольчого характеру; загрози ресурсного характеру. Зважаючи на причинно-наслідковий зв’язок наявних загроз впливу техногенно порушених земель під звалищами твердих побутових відходів на сільськогосподарські угіддя сформовано комплекс показників, що характеризують рівень небезпечності звалищ твердих побутових відходів для прилеглих територій, визначені межі оцінювання рівня небезпеки звалищ твердих побутових відходів для прилеглих територій за інтегральною оцінкою. На основі проведеної оцінки рівня небезпеки звалищ твердих побутових відходів для прилеглих територій на прикладі Полтавської області встановлено, що у зоні передкризового стану перебуває 40 % від загальної кількості звалищ твердих побутових відходів; зоні кризового стану – 53 % від загальної кількості звалищ твердих побутових відходів; зоні критичного стану – 7 % від загальної їх кількості. Враховуючи, що більшість звалищ твердих побутових відходів знаходяться на відстані менше 200 м до сільськогос-подарських угідь (93 %), та мають передкризовий, кризовий або критичний рівень небезпеки для прилеглих територій, невирішеність проблем у цій сфері створює небезпеку для екологічної й продо-вольчої безпеки цих територій та сталого розвитку агроекосистем. Реалізація методичного підходу дає змогу оцінити рівень небезпеки звалищ твердих побутових відходів для прилеглих територій розвитку, визначити основні загрози та ризики для сільськогоподарських угідь, що знаходяться у зоні впливу звалищ твердих побутових відходів, та напрями їхнього подолання. Практичне застосування розробленої методики можливе в рамках програмно-цільового методу при розробці та реалізації національних та регіональних програм, спрямованих на поліпшення процесу управління сферою поводження з твердих побутових відходів.
26
Radomskyi, S. "The current conditions of rational use of land resources in the tourism-attractive regions." Vìsnik L’vìvs’kogo nacìonal’nogo agrarnogo unìversitetu. Arhìtektura ì sìl’s’kogospodars’ke budìvnictvo, no. 20 (November 1, 2019): 125–28. http://dx.doi.org/10.31734/architecture2019.20.125.
Повний текст джерела
27
Furdychko, Orest, Oksana Drebot, Nina Palianychko, Stepan Dankevych та Yoshihiko Okabe. "Еколого-економічна звітність як індикатор стану лісогосподарського землекористування". Agricultural and Resource Economics: International Scientific E-Journal 7, № 2 (20 червня 2021): 219–50. http://dx.doi.org/10.51599/are.2021.07.02.12.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Мета статті – здійснити теоретико-методичне обґрунтування повноти, доступності й прозорості показників еколого-економічної звітності лісогосподарських підприємств як індикатора стану лісогосподарського землекористування в контексті збалансованого розвитку (на прикладі Малого Полісся України); з’ясувати причинно-наслідкові зв’язки між окремими показниками, що характеризують перебіг певних процесів у лісогосподарському землекористуванні.
Методологія / методика / підхід. Теоретичні та методологічні основи дослідження базуються на аналізі набору еколого-економічних показників звітності лісогосподарських підприємств як індикаторів стану використання земель лісогосподарського призначення в контексті збалансованого розвитку. Використано методи: діалектичний метод пізнання для аналізу законодавчих і нормативних актів та наукових праць учених щодо проблематики збалансованого використання земель лісогосподарського призначення; метод аналогій (перенесення впливів, що були виявлені на інших територіях з аналогічними об’єктами та властивостями, на територію, яка розглядається); аналіз найбільш актуальних проблем доступності для громадськості показників стану використання земель лісогосподарського призначення; кореляційного аналізу – при визначенні тісноти зв’язку між статистичними характеристиками показників використання земель лісогосподарського призначення; синтез і логічне узагальнення концептуальних основ необхідності й передумов удосконалення еколого-економічних показників; монографічний – для виявлення чинників удосконалення показників; абстрактно-логічний – теоретичні узагальнення та формулювання висновків. У дослідженні для оцінки доступності інформації щодо стану лісогосподарського землекористування використовувався кількісний аналіз із використанням даних із первинних та вторинних джерел. У цьому дослідженні проаналізовано не значення показників звітів, а те, як вони структуровані та яку інформацію вони містять.
Результати. Досліджено повноту, доступність і прозорість системи показників еколого-економічної звітності лісогосподарських підприємств на прикладі Малого Полісся України. Робота досліджує з точки зору збалансованого землекористування практику в області звітності з використанням даних державних та комунальних лісогосподарських підприємств Малого Полісся України, онлайн-сервісу ProZvit (у вільному доступі база даних по підприємствам з 2016 р.). Досліджена величина кореляційної залежності між статистичними характеристиками окремих показників використання земель лісогосподарського призначення дає можливість на підставі об’єктивно наявного причинно-наслідкового зв’язку між явищами та показниками виявити перебіг певних позитивних чи негативних процесів у лісогосподарському землекористуванні. На основі аналізу за оприлюдненими в інтернет-джерелах даними висвітлено окремі недоліки набору доступних для громадськості показників, зокрема необхідність їх актуалізації з урахуванням законодавства Європейського Союзу. Результати цього дослідження вказують на необхідність переосмислення національної спрямованості звітності із суто економічної на еколого-економічну.
Оригінальність / наукова новизна. Запропонована структурна схема інформаційного доступу громадськості до еколого-економічних показників використання земель лісогосподарського призначення, що забезпечить повноту й прозорість, відкритість і підзвітність перед суспільством інформації про екологічні наслідки використання земель лісогосподарського призначення. Запропоновано запровадити додаткові екологічні показники звітності, які в подальшому можуть бути використані в ролі індикаторів збалансованості лісогосподарського землекористування в масштабах країни, зокрема: накопичення вуглецю в лісах і зміни такого накопичення; ступінь еродованості ґрунтів; уміст гумусу; показники продуктивності (бонітету) лісових земель залежно від ґрунтових умов у різних зонах України; показники стану популяцій видів фауни й флори, що підлягають охороні та збереженню; різноманітність видів природних ресурсів, які використовуються населенням на території планованої діяльності і в зоні її впливу; різноманітність екосистемних послуг; на доповнення до абсолютних даних застосовувати відносні показники на 1 га земель лісогосподарського призначення. Зазначені показники запропоновано включати до звітності за такими блоками: вплив на земельні угіддя й ґрунти; вплив на фауну, флору, біорізноманіття; вплив на поверхневі води; вплив на ландшафти; вплив на атмосферне повітря; накопичення вуглецю; обсяги поновлення лісів, лісокультурних робіт.
Практична цінність / значущість. На прикладі лісогосподарських підприємств, розташованих на території Малого Полісся України, доведено, що набір економічних та екологічних показників звітності, доступної онлайн, є індикатором стану використання земель лісогосподарського призначення. На основі проведеного дослідження підготовлено підґрунтя для удосконалення інформаційної бази звітності в масштабах як країни, так і кожного лісогосподарського підприємства, окремого регіону, оскільки регіональні галузеві поліпшення сприятимуть досягненню збалансованого землекористування на рівні країни.
28
Balian, A. V., I. Yu Gryshova та T. S. Shabatura . "Державні напрями підтримки та стимулювання органічного виробництва". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (27 вересня 2020): 150–62. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.05.15.
Повний текст джерелаАнотація:
Зростаюча невизначеність, спричинена пандемією COVID-19, здійснила безпрецедентний негативний вплив на економіку України. Існує невідкладна необхідність розробки та прийняття на рівні держави дієвих заходів щодо підтримки та стимулювання розвитку органічного виробництва як екологічно-, соціально-, так і економічно-доцільного сектору для національної економіки.
Метою статті є обґрунтування державних напрямків підтримки та стимулювання органічного виробництва в Україні в умовах дії надзвичайної ситуації.
Наукова новизна полягає в наданні рекомендацій щодо державних напрямків, орієнтованих на підтримку та стимулювання розвитку органічного виробництва з метою підвищення якості продовольчих продуктів, раціональне використання земельних ресурсів та охорону навколишнього природного середовища.
Висновки. З метою активізації діяльності у сфері органічного виробництва пріоритетними напрямками державної підтримки та стимулювання визначено: створення Агроекологічних кластерів, розвиток яких сприятиме вирішенню питання активізації можливостей особистих підсобних господарств у виробництві органічної продукції; надання для сільського населення необхідних преференцій, які стимулюватимуть їх до створення та розвитку органічного бізнесу; удосконалення фінансової підтримки фермерських господарств, які є головними виробниками органічної продукції; розробка модельної цільової програми диверсифікації господарської діяльності сільських регіонів з урахуванням зміни клімату; формування інформаційно-консультативної платформи, з метою інформування товаровиробників щодо ефективності впровадження прогресивних технологій, спрямованих на енерго-, ресурсо- і вологозбереження; розробка інвестиційних механізмів, орієнтованих на впровадження інфраструктурних інновацій з урахуванням викликів сьогодення.
Реалізація означених державних напрямків сприятиме не лише формуванню позитивного іміджу країни як виробника високоякісної органічної продукції, а стане платформою для створення нових робочих місць на сільських територіях, окреслюватиме нові можливості розвитку для малого й середнього агробізнесу та сприятиме нарощенню експортних обсягів готової органічної продукції, а не лише її сировини.
29
Budziak, Olha, Vasyl Budziak та Оlena Hrytsak. "Ефективне використання «чистих» земель України в умовах сталого розвитку". Agricultural and Resource Economics: International Scientific E-Journal 7, № 3 (20 вересня 2021): 162–78. http://dx.doi.org/10.51599/are.2021.07.03.10.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Мета статті – дослідити ефективне використання «чистих» земель у процесі урбанізованого (міського, сільського, селищного) розвитку як одного з аспектів боротьби з деградацією земель України в умовах сталого розвитку шляхом збереження земель для майбутніх поколінь.
Методологія / методика / підхід. Методологічний підхід передбачає вивчення світової практики управління земельними ресурсами та землекористуванням. Оцінювання ефективного використання земель базувалося на дослідженні темпів споживання «чистої» землі міськими агломераціями й іншими населеними пунктами до темпів приросту/скорочення наявного населення України в період 2000–2018 рр.
Результати. Установлено, що землі міст у структурі земельного фонду країни становлять 12 %. Досліджено, що за період з 2000 до 2018 рр. споживання «чистих» земель в Україні відбувалося в містах зі швидкістю 48,8 км2 або 0,01 % за рік та 266 км2 або 0,04 % за рік у селах і селищах. Разом із цим зросла й площа землі відведеної під забудову з розрахунку на одного мешканця міста на 0,008 га/чол. та одного сільського жителя на 0,11 га/чол. Виявлено, що при зменшенні загальної чисельності населення, в тому числі міських жителів, за досліджуваний період відбувся внутрішньо-регіональний міграційний його приріст у 2,1 %, зумовлений як пошуком роботи, так і переселенням населення з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей, АР Криму, який призвів до необґрунтованого збільшення площ забудованих земель населених пунктів окремих регіонів. Однак темпи скорочення чисельності населення в динаміці все ж виявилися значно вищими за темпи зниження обсягів споживання «чистої» землі, що характеризує використання земель як мало ефективне. Швидкість споживання «чистих» земель в Україні становила 315 км2 за рік і є однією з найнижчих порівняно з країнами ЄС, однак основним орієнтиром, як і в розвинених країнах світу, має стати досягнення до 2050 р. нульового рівня споживання «чистих» земель.
Оригінальність / наукова новизна. Уперше досліджено ефективне використання «чистих» земель, основне призначення яких – забезпечити збереження та функціонування природних екосистем для невиснажливого, довгострокового та ефективного їх використання, а також доведено вплив внутрішньо-регіональної міграційної активності населення, зокрема, внутрішньо переміщених осіб з окупованих територій, на темпи споживання земель України.
Практична цінність / значущість. Результати дослідження можуть служити як орієнтиром для порівняння швидкості споживання «чистих» земель України в майбутньому, щоб зменшувати темпи втрат родючих земель та напівприродних чи природних територій, так і для оцінки прогресу сталого управління землею в цілому.
30
Морозов, О. В., В. В. Морозов, Є. В. Козленко та О. С. Морозова. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ЗРОШЕННЯ В ПІВДЕННОМУ РЕГІОНІ УКРАЇНИ З УРАХУВАННЯМ ТЕХНІЧНОГО СТАНУ МЕЛІОРАТИВНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ". Таврійський науковий вісник. Серія: Технічні науки, № 1 (8 квітня 2022): 163–74. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-tech.2022.1.18.
Повний текст джерелаАнотація:
Впровадження реформування системи державного управління щодо зрошення та дренажу повинно здійснюватись на засадах інтегрованого, комплексного управління водними і земельними ресурсами. Роботи з відновлення та розвитку зрошення насамперед мають проводитись на зрошувальних системах Каховського магістрального каналу, Інгулецької зрошувальної системи та інших зрошувальних системах південного регіону України з уже існуючими міжгосподарськими та внутрішньогосподарськими каналами та діючою меліоративною інфраструктурою за наявного резерву потужностей для забору та подачі води на зрошення. Нарощування площ поливу має проводитись шляхом здійснення модернізації та реконструкції систем зрошення на землях, що раніше поливались з максимальним використанням існуючих внутрішньогосподарських мереж. Відновлення та збільшення площ зрошуваних земель, дренажних систем в межах кожної зрошувальної системи має проводитись за результатами техніко-економічного обґрунтування. Інгулецька зрошувальна система, Сірогозька зрошувальна система та Перекопський магістральний канал мають особливо значні резерви для розширення площ зрошення шляхом виконання заходів, які передбачені Стратегією зрошення та дренажу в Україні на період до 2030 року. Введення додаткових площ міжгосподарської зрошувальної мережі буде створювати передумови для залучення інвестицій у відновлення, модернізацію та розвиток внутрішньогосподарської зрошувальної інфраструктури та розвиток сільських територій. Залучення організацій водокористувачів до використання, експлуатації та технічного обслуговування об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем буде сприяти участі зацікавлених сторін у процесі прийняття рішень у відповідній сфері державної політики, поліпшення якості надання послуг із зрошення та дренажу і прозорості формування тарифів, стимулюванню механізму державно-приватного партнерства. За умови вирощування на зрошуваних землях високорентабельних сільськогосподарських культур за новітніми агротехнологіями, а саме кукурудзи на зерно, сої, пшениці озимої за одночасного здійснення заходів для збереження і відтворення родючості ґрунтів та екологічної безпеки зрошеннябуде забезпечено необхідну окупність інвестицій в розвиток зрошення.
31
Melnyk, P. P., та N. V. Kurbatska. "Еколого-економічні механізми управління природокористуванням в агроекосистемах". Scientific Bulletin of UNFU 28, № 9 (25 жовтня 2018): 21–26. http://dx.doi.org/10.15421/40280903.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто важливу роль розроблених нових і використання діючих еколого-економічних механізмів управління в галузях агроекосистем, що сприяють раціональному використанню і відтворенню природних ресурсів. Проведено аналіз діючих механізмів, які становлять основу гармонійного поєднання принципів для природокористування в агроекосистемах. Обґрунтовано особливості дії космічного механізму, який є сукупністю станів і процесів природного походження, та за своєю масштабністю дії він здатний не тільки спричиняти розвитку негативних наслідків, що призводять до непередбачених утрат, але й забезпечувати одержання в окремих фазах циклу сонячної активності економічного ефекту від виробництва сільськогосподарської культури. Наведено основні принципи еколого-економічних механізмів управління використанням та охороною земель. Акцентовано увагу на моніторингу як складу економічного механізму, який всебічно аналізує на макро- і мікрорівні регіонів виробничу сферу за найвагомішими показниками еколого-економічного спрямування. На основі проведених досліджень зроблено висновок, що для забезпечення ефективного ведення сільськогосподарського виробництва структура системи еколого-економічного управління має бути доповнена космічним механізмом, який сприяє вирішенню еколого-економічних і соціальних проблем у суспільному виробництві.
32
Вожегова, Р. А., А. В. Дробітько, С. В. Коковіхін, О. О. Пілярська, О. О. Казанок та В. Г. Федорчук. "Напрями ефективного використання агроекологічного потенціалу зони Степу України та адаптування технологій вирощування зернових культур до кліматичних змін". Аграрні інновації, № 7 (24 вересня 2021): 92–98. http://dx.doi.org/10.32848/agrar.innov.2021.7.16.
Повний текст джерелаАнотація:
Агроекологічний потенціал є однією зі складових природно-ресурсного й економічного потенціалу. Він визначається як здатність ґрунтів, атмосфери, гідрос- фери й біоти регіону давати певну господарську про- дукцію у конкретних соціально- економічних умовах використання земель, засновану на біологічній продук- тивності, без приведення системи природних ресурсів до необоротного руйнування й різкого погіршення її динамічних якостей. Метою досліджень було науково обґрунтувати напрями ефективного використання агро- екологічного потенціалу зони Степу України та адап- тування технологій вирощування зернових культур до кліматичних змін. Методи. Польові досліди проведено згідно з методикою дослідної справи та спеціальних методик зі встановлення агроекологічного потенціалу. Результати. Визначено, що ефективність реаліза- ції високого природно-кліматичного потенціалу зони Степу України обмежується підвищенням посушли- вості клімату. В зв’язку з цим, стратегічні завдання аграрного сектору економіки повинні бути спрямова- ними на збільшення продуктивності ріллі, економію енергетичних ресурсів, покращення родючості ґрунтів, зменшення антропогенного навантаження на навко- лишнє середовище з метою забезпечення збалансо- ваного природокористування. Висновки. За резуль- татами узагальнення багаторічних даних вставлено, що максимальна врожайність зерна гібридів кукуру- дзи різних груп стиглості формується у вологі роки, а найменша – у сухі, причому рослини найкраще вико- ристовують теплоенергетичний потенціал зони півдня України у вологі та середньовологі роки, що поясню- ється найвищою інтенсивністю продукційних проце- сів. За допомогою одержаних рівнянь регресії можна проводити вибір найбільш оптимального гібридного складу для регіональних та локальних агрокліматич- них умов Південного Степу України. За результатами досліджень встановлено різні ступені мінливості мете- орологічних та агрономічних показників. Використання статистичних методів дозволило провести оцінку років досліджень за індексом сприятливості агрометеороло- гічних умов та встановити регресійні рівняння продук- тивності рослин.
33
Zan, Mykhaylo. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ СТАНДАРТИ ЕФЕКТИВНОГО ПОЛІТИЧНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА ЕТНІЧНИХ МЕНШИН: ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРАКТИКИ ТА ДОСВІД УКРАЇНИ". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, № 2 (20 грудня 2020): 119–30. http://dx.doi.org/10.15421/342039.
Повний текст джерелаАнотація:
Починаючи з 1990-х років питання захисту прав етнічних, мовних і релігійних меншин активно впроваджується в міжнародно-правову практику на рівні ООН та Ради Європи. Однією з важливих постала проблема політичного представництва інтересів меншин, яка починає регулюватися на рівні ОБСЄ з запровадженням посади Верховного Комісара у справах національних меншин. На рівні цієї інституції за участі міжнародних експертів вироблені Лундські рекомендації про ефективну участь національних меншин у суспільно-політичному житті (1999), Варшавські рекомендації щодо сприяння участі національних меншин у виборчому процесі (2001), Больцанські/Боценські рекомендації щодо національних меншин у міждержавних відносинах (2008), Люблянські рекомендації щодо інтеграції різноманітних суспільств (2012), Грацькі рекомендації щодо доступу до правосуддя і національних меншин (2017) та ін.Метою статті є висвітлення міжнародно-правового формату забезпечення ефективного політичного представництва інтересів етнічних меншин та практики їх застосування в європейських країнах. Автор розглядає три рівні політичного представництва міноритарних етнічних груп: 1) центральний (загальнодержавний); 2) регіональний та локальний (самоврядування); 3) дорадчий (консультативний).У контексті аналізу політичного представництва етнічних меншин важливу роль займає інститут етнополітичної партії. Впродовж XX – початку XXI ст. він розширив свій ареал із поліетнічних регіонів Західної Європи до країн Центральної та Південо-Східної Європи. Справедливому представництву етнічних меншин у органах влади сприяє створення одномандатних округів (Італія, Албанія та ін.), пропорційна виборча система (Фінляндія, Словаччина та ін.), преференційне голосування (Австралія), зниження відсоткового бар’єру для проходження до парламенту етнополітичних партій (Польща, Сербія та ін.). Ряд країн Європи (Боснія і Герцеговина, Косово, Хорватія, Словенія, Румунія, Угорщина) застосовують практику резервування місць у парламенті для організацій етнічних громад. Представництво меншин на рівні уряду реалізується шляхом створення спеціальних органів центральної виконавчої влади, які зазвичай представлені в структурі міністерств культури та освіти. До роботи в цих урядових інституціях залучаються представники етнічних груп. Позитивний досвід репрезентації етнічних меншин у судових і правоохоронних органах має Республіка Хорватія.Ефективна політична участь та представництво у владі етнічних меншин реалізується через функціональну систему місцевого самоврядування, яка створюється на екстериторіальній та територіальній основі. Корпоративна модель екстериторіальної автономії меншин представлена так званими саамськими парламентами на півночі Норвегії, Швеції, Фінляндії та Росії. Найбільш розповсюджна у світі персональна модель екстериторіальної автономії етнічних меншин забезпечується шляхом створення неурядових організацій. Завдяки процесам регіоналізації та децентралізації ряд етнічних громад Європи мають статус національно-територіальних автономій (Італія, Іспанія, Франція, Данія, Фінляндія, Молдова). Дорадчі (консультативні) органи слугують каналами для діалогу між державною владою та етнічними громадами в питаннях використання земельних ресурсів, житла, захисту освітніх, мовних і культурних прав. Вони формуються як на рівні уряду (Австрія), так на рівні президентської влади (Україна).Враховуючи досвід цих держав, потребують вдосконалення наступні аспекти політичної репрезентації етнічних меншин: 1) відновлення адміністративних меж угорськомовного та румунськомовного виборчих одномандатних округів; 2) перегляд законодавчої норми щодо принципів інституціоналізації етнополітичних партій; 3) застосування на регіональному та локальному рівнях пропорційної системи відкритих списків із можливістю репрезентації партій меншин у регіонах України з поліетнічним складом населення.
34
Sukhovych, V. M., L. I. Kopiy, Yu Yo Kaganyak, S. L. Kopiy, O. O. Meleshchuk, M. L. Kopiy, A. A. Novak та V. M. Gonchar. "Варіанти формування соснових деревостанів на порушених видобуванням бурштину землях". Scientific Bulletin of UNFU 31, № 5 (25 листопада 2021): 17–21. http://dx.doi.org/10.36930/40310502.
Повний текст джерелаАнотація:
Істотним негативним явищем на території земель лісового фонду Полісся є вторинне користування природними ресурсами під час видобування бурштину, що поширено на великих площах у межах окремих лісництв. Найбільші площі з пошуку та видобутку бурштину виявлено в лісництвах Дубровицького, Клесівського, Володимирецького та Зарічненського лісгоспів Рівненської області. Програмою відповідних дослідів передбачалося вивчити особливості формування лісівничо-таксаційних показників молодого насадження при різних варіантах догляду за лісостаном на різних секціях дослідного стаціонару. Розробки бурштину просторово реалізовані із різною інтенсивністю. Водночас деградація ґрунтового профілю найпоширеніших в умовах аналізованого регіону типів ґрунтів у майбутньому ускладнить процеси відтворення рослинного покриву. Тому цей чинник може позначитися на успішності відтворення фітоценозу за участю сосни. Отримані наукові дані актуалізують подальшу корекцію програми лісогосподарських заходів у деревостанах на початковій стадії росту та розвитку (в молодняках 1 групи). Здійснено дослідження впливу видобування бурштину на особливості росту і розвитку сосни звичайної у лісових насадженнях свіжого бору Клесівського лісництва ДП "Клесівське лісове господарство" при різних способах догляду. На чотирьохсекційному дослідному об'єкті, закладеному у шестирічних лісових культурах, де видобували бурштин, проаналізовано ріст і розвиток сформованого деревостану за участю сосни звичайної та листяних домішок після здійснення лісогосподарських заходів. Відповідно до програми досліджень на секції (c) проведено суцільне вирубування листяних домішок і залишено сосну звичайну, на секції (а) насадження залишено без втручання (контроль), на секції (b) проведено надрубування 1/3 висоти стовбурів листяних порід, на секції (d) надрубування листяних екземплярів здійснено на 1/2 їх висоти. Встановлено, що проведення догляду за відповідною методикою сприяє формуванню найнижчої висоти сосни звичайної на контролі (а), дещо вищою до 1,3 м вона є на секції зі вкороченою на 1/3 висоти березою (b), вищою ніж 1,4 м сосна звичайна є на секції із суцільним вирубуванням листяних (c) і найвищою 1,7 м сосна є на секції з надрубуванням листяних домішок на ½ їх висоти (d). Встановлено домінування листяних деревних видів на контролі за висотою, діаметром та запасом. Береза серед листяних видів на контролі переважає за висотою і діаметром, а також за запасом. Найкраще сосна звичайна за площею поперечного перетину стовбурів представлена на контролі (0,77 м2/га) на секціях c (0,45 м2/га) та d (0,37 м2/га). Найменша кількість саджанців сосни збереглась на секції b. Відзначено позитивний вплив надрубування берези повислої на ріст і розвиток сосни на деяких секціях. Зокрема, на секції b висота саджанців сосни порівняно з контролем (1,1 м) зросла до 1,3 м, але найкращий позитивний ефект відзначено на секції d з надрубуванням берези на 1/2 висоти, що сприяло підвищенню висоти сосни до 1,7 м, а D0-середньоарифметична величина розподілу становила 1,8 порівняно з контролем.
35
Єкель, Ганна. "МЕХАНІЗМ ІНТЕГРАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ ПРИ ЕКОЛОГОБЕЗПЕЧНОМУ ВИКОРИСТАННІ ЗЕМЕЛЬ". Економіка та суспільство, № 24 (23 лютого 2021). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2021-24-11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено механізм інтеграції підприємств при екологобезпечному використанні земель. Автором запропоновано концептуальний підхід до його формування, наведені основні складові. Метою статті є розробка механізму інтеграції підприємств при екологобезпечному використанні земель. Описано також схему горизонтальної та вертикальної інтеграції. Для функціонування підприємств, які еклогобезпечно використовують земельні ресурси визначено ряд проблем, з якими вони мають справу. Визначено основні завдання, які має вирішувати механізм інтеграції підприємств, які екологобезпечно використовують земельні ресурси. Реалізація запропонованих у статті заходів сприятиме вирішенню ряду соціально-економічних проблем у розвитку регіонів, загальному підвищенню ефективності аграрної сфери.
36
Паньків, Зіновій, та Тарас Ямелинець. "ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ЧАСТИНІ РОЗТОЧЧЯ". InterConf, 11 грудня 2021, 406–17. http://dx.doi.org/10.51582/interconf.7-8.12.2021.047.
Повний текст джерелаАнотація:
Основою землекористування є земельні ресурси як найважливіша частина природного середовища, що характеризується просторовим розміщенням, ґрунтовим покривом, рослинністю, надрами, водами, виступає головним засобом виробництва в сільському і лісовому господарстві, а також просторовим базисом для розміщення усіх галузей виробництва. В статті розглянуто систему землекористування української частини Розточчя, проаналізовано структуру землекористування, його інтенсивність та основні відмінності у використанні земельного фонду Розточчя. Визначено комплекс чинників, які визначають землекористування регіону. Здійснено історичний аналіз розвитку землеустрою та землекористування в межах української частини Розточчя.
37
Романюк, Н., та Р. Вісла. "Історичний досвід сільського підприємництва в Україні (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)". Сторінки історії, № 52 (11 жовтня 2021). http://dx.doi.org/10.20535/2307-5244.52.2021.236152.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті за матеріалами Правобережної України досліджено роль сільського підприємництва як важливого чинника прискорення соціально-економічної модернізації 1861–1914 рр.
Методологія дослідження базується на принципах історизму, всебічності, багатофакторності та міждисциплінарності. Причинно-наслідкові складові сільського підприємництва в контексті глибинних перетворень 1861–1914 рр. розглядались як комплексні, зумовлені історичною логікою.
Наукова новизна. На основі неопублікованих джерел та наявної історіографічної бази доведено, що у Київській, Подільській та Волинській губ. у досліджуваний період склалися передумови для розвитку приватної ініціативи, поширювалися ринкові відносини та сільське підприємництво; показано участь сільських підприємців у соціально-економічній модернізації регіону, особливості їх діяльності, форми ефективного господарювання, найприбутковіші галузі в досліджуваних губерніях.
Висновки. Під впливом реформ 1860–1870-х рр., особливо скасування кріпацтва та столипінської аграрної реформи, саме сільські підприємці у Київській, Подільській і Волинській губ., використовуючи природно-кліматичні умови краю, земельні ресурси, корисні копалини, деревину, підприємницькій хист і капітал, знайшли шляхи і методи збільшення обсягів виробництва на селі, прибуткового господарювання. Основою економічного розвитку Київської, Подільської і Волинської губ. було землеволодіння підприємливих поміщиків і заможних селян, які застосовували найвигідніші види господарської діяльності — вирощування зернових культур, цукрових буряків, картоплі, хмелю та їх переробку на власних підприємствах якомога ближче до сировинних ресурсів. Найвигіднішими галузями були цукрова, винокурна та борошномельна. Продукція цих галузей становила найбільшу частину в загальному обсязі промислового виробництва. А виробництво цукру наприкінці XIX ст. становило більше від половини загального фабрично-заводського виробництва. Регіон, у який входили досліджувані губернії, став потужним виробником і експортером цукру на закордонні ринки. Зразки багатопрофільної підприємницької діяльності — Терещенків, Ханенків, Симиренків, Бобринських, Потоцьких, Браницьких, Сангушків, Бродських, Ярошинських та багатьох інших господарів можуть служити прикладом і для сучасних підприємців. Позитивно вплинула на подальший розвиток сільського господарства, промисловості, торгівлі й підприємницької діяльності інтеграція в систему економічних відносин губерній Правобережжя поляків, євреїв, німців, чехів.
Ключові слова: підприємництво, модернізація, сільське господарство, промисловість, прибуток.
38
Skakal`skyj, O. M. "Державні цільові екологічні програми: сутність та шляхи формування на регіональному рівні". Public administration aspects 3, № 7-8 (20 серпня 2015). http://dx.doi.org/10.15421/151562.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються актуальні питання сутності та шляхів формування регіо-нальних цільових екологічних програм.Автор виходить з тези, що незважаючи на науково-технічний прогрес, сучаснесуспільство залишається невід’ємним компонентом природного середовища, яке нинізначно трансформовано і постійно втрачає можливості до відновлення та саморозвит-ку. Використання території України сьогодні характеризується значними диспро-порціями, надзвичайно високим, економічно та екологічно необґрунтованим рівнемпромислового та сільськогосподарського освоєння земель, урбанізаційними змінамиландшафтів тощо. Процес становлення України як демократичної, правової, соціаль-ної держави, її інтеграція до європейської спільноти передбачають запровадження тареалізацію сучасних світових підходів до природного середовища, як частини життє-вого простору людини.Одним із напрямків такої діяльності є розробка і послідовне здійснення цілеспря-мованої екологічної політики, яка відповідала б світовим нормам імплементації та-кого виду галузевого та територіально-адміністративного планування, як державнікомплексні цільові програми.У цьому зв’язку набуває гострої актуальності дослідження процесу формуваннярегіональних цільових екологічних програм згідно з природоохоронними пріоритета-ми та їх реалізації на місцевому рівні. Особлива увага до екологічно трансформованихрегіонів, зокрема Дніпропетровщини, де широкомасштабне промислове використан-ня природних ресурсів, їх поступове виснаження і руйнування створило загрозливуситуацію зі станом природного середовища.Дослідження в статті стосуються механізму формування та реалізації регіональ-ної природоохоронної політики в межах державних цільових екологічних програм.
39
Migunova, E. "Класифікаційна модель внутрішньозональної різноманітності лісів". Наукові праці Лісівничої академії наук України, № 13 (25 листопада 2015). http://dx.doi.org/10.15421/411512.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтовано розуміння едафічної сітки Крюденера-Погребняка як сполученої класифікації лісів і грунтів у межах однорідних за кліматом регіонів. Вихідним пунктом є виділення зон, у горах – висотних поясів. Подібні за складом типи лісу в різних зонах, наприклад соснові бори, рекомендовано відносити не до однакових, а до аналогічних типів, характеризуючи їх специфіку в різних зонах.
Вивчення грунтів як середовища існування потрібно проводити з наголосом не тільки на їхню генетичну приналежність, оцінювану за будовою верхніх горизонтів, але, насамперед, на їхній мінеральний склад, що проявляється через гранулометричний склад, який визначає рівень забезпеченості грунтів елементами живлення рослин і водно-фізичні властивості.
Більшість високопродуктивних насаджень у різних зонах приурочені до ділянок, які знаходяться на шляхах міграції грунтового стоку, що створює на них своєрідні умови природної гідропоніки. Так, зокрема, Брянський масив приурочений до земель, по яких йде міграція багатого мінеральними сполуками стоку зі Середньоросійської височини в низинне Полісся. Більше того, стійке співіснування лучних степів і дібров в Лісостепу зумовлено тим, що діброви формуються на корінних берегах річок, на яких концентрується грунтовий стік різної інтенсивності з вододілів. Звичайні ґрунтові дослідження не дають змоги виявити наявність такого стоку. Про нього можна судити за помітно більшою зволоженістю грунтів у найбільш посушливі періоди вегетації.
Найбільш важливим є встановлення лісовими типологами факту того, що вся зональна і внутрішньозональна різноманітність природи зумовлена родючістю поверхні Землі, відмінностями в її забезпеченості екологічними ресурсами. Встановлено жорстку зумовленість складу і продуктивності лісових насаджень трьома основними лімітованими екологічними ресурсами клімату і грунтів – теплом, вологою і живленням, які формують в підсумку той чи інший рівень родючості середовища. Взаємно зумовлені лісотипологічні класифікаційні моделі лісів та їх середовища, кліматична – в координатах кількості тепла і атмосферних опадів та едафічна – в координатах вмісту основних елементів живлення рослин і доступної вологи в грунті, дають змогу систематизувати зональну і внутрішньозональну різноманітність не лише лісів, але й природи загалом.