Статті в журналах з теми "Здібності студентів"

У статті розглянуто особливості підсумкового контролю знань студентів-правників в умо- вах дистанційного навчання. Виокремлено структурні елементи дистанційного навчання: 1) підготовленість студентів-правників (стартовий рівень освіти й навички самостійної роботи); 2) кваліфікований викладацький склад, який володіє навчальним матеріалом, сучасними педагогічними й інформаційними технологіями. Установлено, що в сучасних умовах превалювання дистанційного навчання для викладача важливе розроблення таких методів контролю знань студентів, які забезпечували б належ- не відбиття ступеня засвоєння ними програми відповідного курсу, виходячи зі збільшення обсягів самостійної роботи студента. Відповідно, нагальним питанням оновлення підходів до оцінювання підсумкового рівня знань студентів є встановлення зворотного зв’язку студент – викладач, викладач – студент, коли студент отримує не лише оцінку, що виступає показни- ком його рівня знань, але й коментарі викладача щодо проведеної роботи з вказівками, що зроблено не досить добре та як можливо усунути наявні недоліки. Зазначена особливість є надважливою в сучасних умовах запровадження інформаційних технологій дистанційного навчання та дозволяє з’ясувати під час проведення підсумкового контролю знань: 1) обсяг і глибину отриманих студентом знань; 2) основні труднощі в процесі засвоєння необхідного навчального матеріалу; 3) рівень готовності студента до сприйняття нового матеріалу; 4) ефективність використовуваних протягом навчального періоду методів, прийомів і форм навчання. Окремо під час проведення іспиту (без білетів або з білетами) зображено найпоширеніші помилки, яких не слід допускати екзаменатору: 1) питання студенту озвучувати всі й одне за одним; 2) висловлювати своє обурення з приводу неправильної відповіді; 3) демонструвати студенту свої вагання з приводу оцінки його відповіді й змінювати вже прийняте рішення. Виокремлено недоліки тестової форми проведення підсумкового контролю, основними з яких є: 1) неможливість проявити творчі здібності, нестандартний підхід до розв’язання проблем; 2) неможливість самостійно й грамотно формулювати свої думки, відстоювати власну позицію; 3) притаманність елементу випадковості.

Стаття спрямована на розробку моделі виявлення та розвитку обдарованості студентів шляхом контролю, моніторингу та коригування освітніх процесів. У сучасному світі високій рівень інтелекту стає запорукою нових можливостей, досягнень, перспектив статусу в соціальному середовищі. Крім того, багатьма вченими, які вивчають педагогічні системи в різних умовах розвитку, визначається така класифікація обдарованості, яка фактично вказує, що кожний індивідуум обдарований, тільки потрібно визначити категорію та напрям, де він може це продемонструвати. Для досягнення мети дослідження визначаються п'ять умов розвитку обдарованості, які включають зовнішні і внутрішні якості студентів: загальні здібності; спеціальні здібності в конкретній області; спеціальні здібності неінтелектуального характеру; стимулююче оточення; випадкові фактори. Наводиться приклад виявлення обдарованості та етапи її розвитку. В основі розробленої двоетапної моделі лежить ступенева система виявлення, моніторингу та корекції педагогічної системи, спрямованої на зростання творчого потенціалу, пізнавальної діяльності та мотивації студентів до самовдосконалення.Модель першого етапу виявлення та розвитку обдарованості розкриває особливості роботи шкільної педагогічної системи. Традиційне визначення рівня інтелектуальної зрілості, первинної сформованості пізнавальних процесів, які забезпечують шкільну успішність, починається зі співбесіди, що дає змогу виявити сфери, в яких учень найбільш комфортно себе почуває.Модель другого етапу зосереджена на специфіці вищого навчального закладу та вимагає від студента емоційної зрілості, готовності до серйозного навантаження. У процесі навчання для кожного студента куратор або психолог заводить персональну картку, до якої упродовж усього навчання заносяться всі дані його інтелектуального розвитку, а потім разом з методичною радою вибудовується індивідуальний профіль його розвитку та обираються прийоми і способи подальшої роботи.

Стаття присвячена одному з основних аспектів професійної підготовки майбутніх філологів, зокрема формуванню та розвитку іншомовних здібностей. У статті досліджується іншомовна компетентність студентів, які вивчають переклад, а саме – аналіз психологічних аспектів вторинної мовної особистості, яка готова до професійного міжмовного та міжкультурного спілкування. Автор розкриває значення розвитку іншомовних здібностей філолога для майбутньої професійної діяльності та сутність поняття “іншомовні здібності”. Особливості та специфіка розвитку іншомовних здібностей висвітлюються у дослідженні на основі аналізу наукових поглядів щодо проблеми здібностей.Професійні іншомовні здібності вважаються стійкою сукупністю індивідуальних психологічних особливостей конкретних психомоторних та психічних процесів і характеристик майбутнього фахівця, що у взаємозв’язку з особистісними, комунікативними, емоційно-вольовими особливостями визначає швидкість, силу та відносну легкість опанування іноземної мови та її використання у професійній іншомовній діяльності. Структурні компоненти професійних іншомовних здібностей поділяються на когнітивні, мотиваційні, самооцінювальні, емоційні і комунікативні. У процесі дослідження було встановлено, що моделювання реальних життєвих ситуацій та використання рольових ігор допомагають закріпити навички і вміння іноземних комунікацій, розвивати цінності, створювати атмосферу співпраці та взаємодії. Особистісні і вольові якості студентів, індивідуальний стиль спілкування та належна психологічна підготовка викладача, комунікативний підхід до викладання і моделювання професійно орієнтованих проблемних ситуацій визначено як основні психолого-педагогічні умови розвитку професійних іншомовних здібностей.

Подлєсний С. В., Ерфорт Ю. О., Стадник О. М. Дидактичні та акмеологічні аспекти роботи з талановитими студентами в рамках олімпіадного руху з теоретичної механіки // Вісник ДДМА. – 2019. – № 2 (46). – С. 171–180. Розвиток інноваційної високотехнологічної економіки передбачає підготовку фахівців, що володіють знаннями, вміннями, навичками в своїй професійній галузі і високим рівнем творчих здібностей (креативності). Система вищої освіти спрямована на виявлення талановитих студентів і роботу з ними. Організація проведення олімпіад з теоретичної механіки є однією з форм виявлення обдарованих студентів і розвиненню їх творчого потенціалу. В статті розглянуті дидактичні і акмеологічні аспекти цієї роботи. Розглянуті задачі і функції олімпіад та їх мета, запропоновані напрямки вдосконалення організації та проведення олімпіад. Наведені базові принципи виявлення молодих талантів, обґрунтована необхідність і наведені рекомендації щодо супроводу творчого розвитку студентів, підбору і методам вирішення креативних завдань, способи мотивування студентів, критерії оцінок конкурсних завдань. Підходи до розробки олімпіадних завдань з теоретичної механіки повинні відповідати певним психолого-педагогічним та методичним критеріям. Викладені вимоги до викладачів, що займаються підготовкою студентів до участі в олімпіадах. Ефективно розвивати творчі здібності студентів в системі підготовки до участі їх в олімпіадах з теоретичної механіки може тільки зацікавлений і професійно компетентний викладач, який володіє певними уміннями і навичками, здатний мотивувати студента. Правильно вибудовані навчальні, соціальні, емоційні, змістовні та динамічні мотиви, відповідальне ставлення студента до навчального процесу є запорукою очікуваного результату. Авторами видані навчальні посібники по розв'язанню задач з теоретичної механіки підвищеної складності, які мають стати методичною підтримкою в системі підготовки студентів до участі в олімпіадах. Авторами розроблена методика виявлення студентів, з якими буде продовжена робота з підготовки до участі в олімпіадах

Одним з основних елементів сучасної освіти можна вважати мультимедійне освітнє середовище (МОС), в якому здійснюється взаємодія викладача й студента за допомогою засобів мультимедіа [1]. Використання мультимедіа як особливого класу програмного й апаратного забезпечення, глобальної мережі Internet та дистанційних навчальних курсів дозволяє активізувати пізнавальну діяльність студентів, реалізувати творчі здібності, адаптувати процес навчання до їхніх індивідуальних особливостей. Вони дозволяють використовувати інформаційно-пошукові системи, освітні портали, бібліотечні каталоги та файл-сервери, що піднімає дистанційну освіту на більш якісний рівень. Концепцію саморозвитку студентів [2] в умовах МОС можливо сформулювати наступним чином: саморозвиток є можливим в умовах інформатизації освіти та оптимізації методів освіти, активного використання технологій відкритої освіти. Така концепція містить декілька стратегічних напрямків (рис. 1), які в сумі дають можливість підготувати студентів, що здатні орієнтуватись та саморозвиватись в умовах МОС.У цілому, МОС може бути представленим за допомогою основних характеристик мислення, на які воно впливає (рис. 2). Оскільки використання мультимедіа у дистанційній освіті дає можливість студентам усвідомлювати й рефлектувати мисленнєвий процес, такий підхід дозволяє переглянути уявлення про їхні психічні функції (мислення, уяву, увагу, пам’ять та ін.).Засоби мультимедиа у контексті МОС дозволяють диференціювати рівень складності навчальних завдань, обрати оптимальний темп навчання, підвищити оперативність виконання завдань.Одним з засобів формування МОС є дистанційна освіта, що на сьогоднішній день переживає бурний розвиток в Україні [3]. Вона виокремлюється серед інших форм навчання,оскільки її характерною рисою виступає опосередкована взаємодія викладача та студента у інформаційному навчальному середовищі.Дистанційна освіти має певні організаційно-методичні принципи, серед яких виділяються модульність побудови навчального матеріалу, гнучкість та оперативність оновлення інформації, орієнтація навчального матеріалу на особистість студента, врахування його здібностей та мотивації. Разом з цим з боку викладача необхідно чітко планувати власну професійну діяльність, створювати сприятливе інформаційно-комунікативне середовище, обирати ефективні методи впливу на особистість студентів, враховувати особливості їхньої емоційної сфери, надавати їм зворотній зв’язок.Основним середовищем дистанційної освіти є мультимедійна система, заснована на застосуванні інформаційно-комунікативних технологій. Сучасні мультимедійні системи спроможні покращити якість навчання, полегшити керування навчально-виховним процесом, поширити використання інтегрованих міждисциплінарних навчальних програм, створити мотивацію самоосвіти й саморозвитку особистості студентів.Дистанційна освіта має евристичний характер, тобто студент самостійно шукає і засвоює знання, способи освітньої діяльності. Однак він не тільки отримує знання, але й планує власну освітню діяльність, складає план власних занять, висуває стратегічні цілі, розвивається як особистість. Дистанційна форма освіти прискорює процес екстеріоризації навчального матеріалу, його матеріалізації у вигляді таблиць, схем, малюнків, анімації, розвиває можливості одночасного розгляду декількох варіантів перетворення об’єкту [4; 5].Таким чином, дистанційна освіта як невід’ємний елемент мультимедійного освітнього середовища ВНЗ є перспективним дидактичним засобом, який за певними умовами дає можливість підвищити ефективність навчального процесу за умови врахування індивідуальних особливостей студентів, їх рівня компетенції та мотивації, відповідності освітніх потреб та мети навчання.

Професійний розвиток особистості майбутнього фахівця починається у вищому навчальному закладі, де формуються його професійно значущі якості, інтереси, потреби, творчі здібності, зростає загальний рівень культури. У статті наведено теоретичний аналіз існуючих у сучасній науці підходів до вивчення проблеми адаптації студентів до навчання у вищих навчальних закладах. Розкрито основні проблеми адаптації студентів до навчання у ВНЗ. Представлено результати анкетування студентів-першокурсників та надано рекомендації щодо вдосконалення процесу адаптації студентів-першокурсників до навчання у ВНЗ. Запропоновано програму соціально-психологічного супроводу студентів нового набору в адаптаційний період.

Осучаснення традиційного навчального процесу вимагає впровадження новітніх методів оцінювання знань студентів, особливо володіння професійними навичками на перших етапах клінічної підготовки. При оцінці знань студентів традиційно більшу увагу приділяють контролю за теоретичними знаннями, бо щоб оцінити практичні навички та вміння, треба більше часу, об’єктивності. При контролі знань студентів слід оцінити ще і комунікативні та когнітивні здібності, що досить важко для викладача, бо відсутня стандартизація в критеріях оцінки, різні за складністю завдання, деякі особистісні особливості студента. Сьогодні слід відмітити, що засвоювати практичні навички на пацієнтах стало більш складно, враховуючи етичні норми та права людини, безпеку хворих, тому слід ширше застосовувати нові форми оцінювання практичних вмінь студентів, їх вміння володіти методами обстеження пацієнтів. Розглянуто організацію проведення ОСКІ-1 і його значення в оцінюванні клінічних практичних навичок студентами молодших курсів. ОСКІ-1 спрямований на перевірку практичних вмінь і знань студентів з пропедевтики внутрішньої медицини, загальної хірургії та педіатрії. Даний іспит дозволяє об’єктивно оцінити вміння виконувати практичні навички з обстеження пацієнта, проведення СЛР, первинної обробки рани, визначення групи крові та оцінити результат. Станції збору анамнезу в терапевтичного хворого та хворого хірургічного профілю дають можливість оцінити комунікативні навички студента, а підсумувати і визначити провідний синдром – частково дозволяє оцінити і теоретичні знання з предмета. Цей іспит є об’єктивним, викладач-спостерігач не втручається у виконання завдання певної станції, не впливає на проведення цього іспиту, лише оцінює за закритим чек-листом. Форма проведення ОСКІ залишається передовою, бо послуговує не тільки як оцінка клінічних знань і вмінь, але і як засіб корекції навчального процесу. Перший досвід застосування ОСКІ-1 на молодших курсах приніс задоволення викладачам і студентам, він стимулює всі сторони навчального процесу до подальшого самовдосконалення у здобутті знань з клінічного обстеження пацієнтів.

У статті здійснена спроба теоретичного узагальнення наукових доробок актуальної проблеми розвитку цілепокладання у юнацькому віці. Висвітлено проблему поетапного формування цілепокладання : формування цілі та її досягнення у студентів. Проаналізовано значимість, зміст мотивів, структуру потреб, які визнають особливості цілепокладання. Обґрунтовано проблему : цілепокладання створює певне направлення у житті, однак, більшість студентів мають невисокі показники за критерієм «цілі в житті». У статті висвітлено функціонально-значимі компоненти, а саме: мотиви, цілі, дії; проаналізовано дослідження щодо мотивації студентів до цілепокладання, в якій переважають егоїстичні мотиви, а соціальні, пізнавальні дослідницькі - є другорядними , а також – дослідження гендерних особливостей цілепокладання у студентської молоді. У статті акцентовано увагу на тому, що механізм цілепокладання не обмежується лише мотивами. Він включає сферу потреб, на основі яких і виникають цілі. Описано структуру потреб: їх стан в даний момент, бажаний стан, переживання відмінності між ними та намагання досягти бажаного. Таким чином, ціль зберігає всі компоненти потреби. Доведено, що дослідження ціле покладання - це аналіз мети в потребувально-мотиваційній сфері. На основі аналізу першоджерел показано, що цілі разом з мотивами надають діяльності особистісний характер, тому важливим є складання плану реалізації цілі в процесі діяльності. Проаналізовано роль здібностей у цілепокладанні. Зазначається, що саме здібності ( у першу чергу до навчання та праці) сприяють успішному виконанню запланованої діяльності. На основі здійсненого аналізу досліджень обґрунтовано положення про те, що цілепокладання – це не лише діяльність, але й – здібності, які можна розвинути за певних умов (Попов, Дмитрієва). Здійснений аналіз психолого-педагогічних аспектів дослідження цілепокладання може бути основою добору методик вивчення цілепокладання у здобувачів вищої освіти.

У статті з’ясовано розуміння стресостійкості й адаптивності в наукових джерелах та емпірично досліджено статистично значущі відмінності стресостійкості й адаптивних здібностей у майбутніх військовослужбовців і представників студентської молоді, з’ясовано психологічний зміст цих відмінностей. Стресостійкість переважно розуміється як психофізичний стан людини, який забезпечує оптимальну адаптацію до екстремальних умов, що дозволяє вирішувати покладені на неї службові та побутові завдання, перебуваючи в стані психофізичної рівноваги, а адаптивність розглядається як здібності, які включають у себе підсистеми індивідних, особистісних і суб’єктних властивостей, які забезпечують ефективне соціальне та професійне функціонування в умовах сильного стресу з мінімальними затратами індивідуальних психофізіологічних ресурсів і збереження психічного та соматичного здоров’я. Особливості стресостійкості майбутніх військовослужбовців виявляються у більшій задоволеності життям, у вищому, ніж у студентів, рівні стресостійкості. Крім того, у них більше розвинуті такі адаптивні здібності до подолання стресу, як оптимізм, адаптивне мислення, адаптивний сон і сновидіння. Курсанти впевненіші в собі, краще вміють управляти своїм психофізіологічним станом і здійснювати соматичну регуляцію, організовувати свій час, в цілому в них високий рівень адаптивності до стресу, на відміну від студентів цивільних вишів. Майбутні військовослужбовці більш схильні до активної життєвої позиції, життєлюбності, почуття гумору, високої мотивації, у них вищі самоконтроль і гнучкість мислення, а також здатність дистанціюватися від травматичних подій. У майбутніх військовослужбовців більше розвинуті пунктуальність, вміння раціонально розпоряджатися часом, планувати і визначати пріоритети у своїх справах.

Самостійна робота залишається сьогодні основним засобом отримання глибоких фундаментальних знань студентами та вироблення у них прагнення до неперервного набуття нових знань, умінь і навичок. Метою роботи є аналіз стану самостійної роботи студентів у ЗВО та системи її організації і проведення під час вивчення розділу «Оптика» загального курсу фізики на фізичних спеціальностях ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника». Для досягнення окресленої мети застосовані такі методи: аналіз науково-педагогічної літератури,синтез, узагальнення, систематизація, що дало можливість з’ясувати особливості процесу організації самостійної роботи студентів фізичних спеціальностей.На основі теоретичного аналізу та практичного досвіду організації самостійної роботи студентів у процесі вивчення розділу «Оптика» загального курсу фізики на фізичних спеціальностях ЗВО зроблено такі висновки: під самостійною роботою студента слід розуміти будь-яку його діяльність, спрямовану на набуття знань, умінь і навичок, необхідних йому в майбутній професійній діяльності; самостійна робота студентів є ефективною тільки за умови правильного її планування та організації, якісного забезпечення її навчально-методичним супроводом з широким використанням інформаційних технологій; самостійна робота студента буде успішною тільки за умови здійснення чіткого контролю за її виконанням та об’єктивного оцінювання викладачем; поділ самостійної роботи на аудиторну і позааудиторну є чисто умовним і не має під собою жодного підґрунтя. Розглянуті в статті форми і методи самостійної роботи студентів разом із якісним навчально-методичним супроводом навчального процесу утворюють єдину систему навчання, яка повинна розкривати творчі здібності студентів, готувати їх до активного пошуку, викликати потребу вдосконалювати свою майстерність.

Розкрито особливості організації професійно-педагогічної практики майбутніх учителів у загальноосвітніх школах Федеративної Республіки Німеччина (ФРН). Виявлено, що у результаті реформаційних перетворень на початку ХХІ ст. у ФРН професійна підготовка майбутніх учителів в університетах набула більшої практичної спрямованості. Охарактеризовано умови реалізації нових видів практики студентів у загальноосвітніх школах ФРН, а саме: практика на профпридатність, практика-орієнтування, практика професійного поля, практичний семестр. З’ясовано, що практика на профпридатність не є складовою університетської фази підготовки, але є однією з умов допуску до проходження стажування після завершення навчання в університеті. Встановлено, що обов'язковою умовою для зарахування претендент на посаду вчителя є стажування – друга фаза підготовки вчителів у ФРН. Виявлено, що під час професійно-педагогічної практики і стажування значна увага приділяється рефлексії індивідуального досвіду студентом і стажером, що надає можливості проаналізувати здібності майбутнього вчителя і визначити перспективи подальшого професійного розвитку. Розкрито значення портфоліо студента, яке містить протокол рефлексії індивідуального досвіду практики, і є розгорнутим описом професійної біографії майбутнього вчителя. Наявність портфоліо є однією з умов допуску студента до проходження стажування в школі після завершення навчання в університеті. З’ясовано, що ефективність підготовки майбутніх учителів залежить не лише від змісту освітніх програм, а й від якості педагогічного супроводу осіб, задіяних у здійсненні консультативної підтримки студентів-практикантів. Обґрунтовано, що прогресивні ідеї німецького досвіду педагогічної освіти є актуальними в умовах освітніх реформ в Україні.

У статті висвітлено досвід впровадження кейс-методу в навчальний процес у вищих медичних навчальних закладах для підвищення якості підготовки студентів-медиків, формування та вдосконалення клінічного мислення. У процесі роботи було використано об’ємний інформаційний матеріал та особистий досвід із урахуванням принципів системного підходу та аналізу. Наявність персонального клінічного архіву дозволить мати архівний матеріал для використання в навчальному процесі, при аналізі клінічного випадку та використанні даних у науковій роботі. Кейс-метод як метод аналізу конкретного клінічного випадку дозволяє розкрити та сформувати необхідні для подальшої трудової діяльності якості та здібності студентів-медиків, формує клінічне мислення, аналітичні здібності, самостійність у прийнятті рішення, комунікативність, навички роботи з достатньо великим об’ємом інформації. Сучасні методи та засоби інформаційних технологій необхідно цілеспрямовано впроваджувати в клінічну практику та навчальний процес для розвитку професійних навичок, формування клінічного мислення, накопичення клінічного досвіду.

У статті розглянуто теоретичні основи формування та розвитку дослідницьких умінь у майбутніх фахівців з охорони праці. Дослідницька діяльність формує вміння для подальшого особистісно-професійного зростання компетентного фахівця. Визначено, що розв’язання системи творчих завдань та здійснення пошукової діяльності позитивно впливає на формування дослідницьких умінь студентів. Науково-дослідницька діяльність студентів є засобом професійної підготовки майбутніх фахівців. Вона актуалізує креативні можливості особистості в аспекті вироблення власного погляду на шляхи розв’язання проблемної виробничої ситуації, розвиває творче мислення, індивідуальні здібності, дослідницькі навички. Розв’язання проблеми формування дослідницьких умінь потребує комплексного та системного підходу. Результативність процесу формування дослідницьких умінь зумовлюється його організацією.

У статті проведено аналіз наукової літератури з проблеми вивчення емпатії. Надано визначення поняттю «емпатія». Розглянуто структурні компоненти емпатії. Представлено результати емпіричного дослідження розвитку емпатії студентів-психологів як складової майбутньої професійної діяльності. Графічно відображено результати дослідження за методиками психологічної діагностики емпатії. Показано, що в процесі опанування психологічними знаннями, вміннями та навичками здобувачі вищої освіти набувають досвід щодо майбутньої професійної діяльності. Дані нашого дослідження розвитку емпатії як складової майбутньої професійної діяльності свідчать про зв’язок між формуванням емпатійності і навчанням у закладі вищої освіти, а також саморозкриттям, саморозвитком. Протягом навчання здобувачі беруть участь в наукових семінарах, конференціях, соціально-психологічних тренінгах, виховних заходах, де оволодівають навичками ефективної комунікації, вчаться відчувати інших людей, будувати взаємодію, розрізняти якості та стани власного «Я», розвивають здібності щодо ефективної професійної діяльності, зокрема, емпатію. Високоемпатійні студенти свої невдачі в навчанні, міжособистісній взаємодії схильні пояснювати внутрішніми причинами, тоді як студенти з низькими показниками емпатії дають їм екстернальну оцінку. Емпатія є суттєвим психологічним елементом цілісної, системної навчальної діяльності. Збагачена відповідними інструментальними можливостями, емпатійна взаємодія у навчальному процесі дозволяє викладачеві створювати оптимальні психологічні умови для розвитку здобувача як унікального суб'єкта навчальної діяльності та поведінки. Емпатію можливо формувати та розвивати у процесі професійного навчання здобувачів при проходженні виробничих практик, за спеціально розробленими програмами, що передбачають опанування відповідною технологією взаємодії як в повсякденному житті так і в професійній діяльності. Емпатія як психічне особистісне утворення, досягнувши своєї вираженості саме у період студентства, є надалі стимулятором до самореалізації та саморозкриття, побудови професійної, моральної поведінки, необхідної при взаємодії в професійній діяльності в системі «людина-людина». Запропоновано рекомендації щодо розвитку емпатії здобувачів вищої освіти – майбутніх психологів. Ключові слова: взаємодія, емпатійні здібності, емпатійне сприйняття, емпатія, здобувач вищої освіти, ідентифікація, комунікація, моральність, навчальна діяльність, особистість, професійна діяльність, співпереживання, співчуття, тренінг.

Тенденція до скорочення кількості годин фундаментальних дисциплін примушує шукати нові шляхи для підвищення ефективності викладання. Одним із способів такого підвищення є введення у навчальний процес елементів проблемності [1]. Проблемне навчання полягає у створенні для студентів проблемних ситуацій, усвідомленні і вирішенні цих ситуацій у ході активної пошукової діяльності, в процесі вирішення студентами проблемно-пізнавальних задач. Це все відбувається при максимальній самостійності і під загальним керівництвом викладача.Проблемне навчання дозволяє формувати особливий стиль розумової діяльності і дослідницької активності студентів.До останнього часу вважалося, що єдиним способом навчити студентів вирішувати задачі є практика у розв’язуванні великої кількості задач. Значна частина всього навчального часу, власне, на це витрачається. Та результати такої роботи, зазвичай, скромні: більшість студентів так і не оволодіває загальним підходом до вирішення задач і при зустрічі з незнайомим типом завдання, губиться, не знаючи з чого почати. В кінцевому рахунку ці задачі розв’язуються лише за допомогою викладача. Отже, потреба в зміні цього застарілого методу є нагальною. Але повністю побудувати навчання на основі проблемності – нереально. У студентів, переважно, різний рівень підготовки і різний інтелект. І якщо для когось проблемне завдання виявиться непосильним, то це вносить дезорганізацію у навчальну роботу.Для того, щоб вияснити рівень інтелекту студентів, а також їх здібності до вивчення таких фундаментальних дисциплін як фізика чи теоретична механіка, пропонується на першому практичному занятті провести ряд психологодіагностичних тестів. Це дасть можливість отримати достовірний прогноз оцінки (і, відповідно, рівня набутих і усвідомлених знань) на кінець вивчення студентами даного навчального предмету (фізики, теоретичної механіки), а також дозволить визначити наскільки інтенсивно можна застосовувати елементи проблемного навчання у конкретній групі.До сих пір для перевірки знань, необхідних для вивчення предмету, застосовувався вхідний контроль. За його допомогою можна було виявити той багаж знань, з яким студенти підходять до вивчення дисципліни. Але, як свідчить досвід викладання, вхідний контроль не показує реального рівня базових знань студентів, частина з яких просто забула за час канікул необхідний матеріал, інша частина ставиться до вхідного контролю формально, без інтересу. Використання ж комплексного тестування, яке включатиме відносно полегшений вхідний контроль, тест на визначення рівня інтелекту та тест на розуміння техніки, дасть можливість отримати достовірні дані про потенціал кожного студента в царині конкретної дисципліни (у даному випадку йдеться про фізику і теоретичну механіку).Існує досить значна кількість тестів для вимірювання рівня інтелектуального розвитку. Вартими уваги слід визнати шкали вимірювання інтелекту за Векслером [2], методику Равена [3] та тести Айзенка [4]. Але шкали Векслера є занадто громіздкими, а методика Равена більше підходить для оцінювання логіки мислення. Для здійснення нашої мети найбільш придатними слід вважати тести розроблені англійським психологом Г. Айзенком. Вони дають змогу визначити “коефіцієнт інтелектуальності”, який скорочено позначають “IQ”. У цих тестах використовується словесний, цифровий і графічний матеріал у поєднанні з різними способами формулювання і постановки задачі (зразки завдань наведені нижче, мал. 1).Вставте пропущене число 6 ( 96 ) 1210 ( ... ) 15Вставте слово, яке було б закінченням першого слова і початком другогоКОНТР ( ... ) ИВВставте пропущене число 4 1 22 6 33 2 ?Виберіть потрібну фігуру з шести пронумерованих Мал. 1 Такий змішаний характер тестів дозволяє більш об’єктивно дати загальну оцінку “IQ” студента. Для вирішення завдань встановлюється обмежений час (30 хв.). За кожну правильно вирішену задачу нараховуються бали. Сума цих балів по спеціальній шкалі перераховується в “IQ”. Головне у тестах Айзенка – їх модельний характер.Що стосується тестів на розуміння техніки, то для застосування у комплексному тестуванні краще за все підходить тест Беннета [3]. Його методика використовується з метою визначення технічних здібностей. Студентам пропонується 60 малюнків, які представляють собою технічні задачі. Час проведення тесту не повинен перевищувати 40 хв. Зразок завдань наведений на мал. 2. Особливістю тесту Беннета, на відміну від тестів інтелекту, є його спрямованість на вимірювання досягнень студентів у даній області на момент тестування, в той час як дослідження інтелекту передбачає і прогноз подальшої критеріальної діяльності, тобто передбачення майбутнього розвитку.Отже, провівши за дві академічні години таке комплексне тестування, ми можемо отримати “важелі” для ефективного керування навчальним процесом кожного студента. Звичайно, що тут можливі різні варіанти: трапляються студенти з добрим володінням базовими знаннями, але з посереднім інтелектом і поганим розумінням техніки, а буває і навпаки. Якраз у другому випадку слід застосовувати індивідуальний підхід, аби не втратити потенційно сильного студента. Хоча ідеальним слід вважати варіант, при якому всі три тестування дадуть високі результати. Таким чином, можна зорієнтуватися, наскільки інтенсивним може бути застосування проблемного навчання у даній студентській групі. Який аероплан повертає направо? Яка шестерня здійснює більше обертів у хвилину? Який візок має більше шансів перевернутися на горбі? Які колеса чинять більший тиск на рейки? Мал. 2 “Левова” частка практичних занять з фундаментальних дисциплін витрачається на розв’язування задач. Тому формування культури вирішення задач – є одним з найважливіших завдань. Культура розв’язку задач полягає в тому, що пошук вирішення здійснюється на основі всестороннього аналізу задачі, кожна гіпотеза обґрунтовується, після відшукання правильного розв’язку проводиться ретроспективний аналіз з метою виявлення загальних методів, які були застосовані у даному вирішенні. При цьому слід використовувати особливу систему вправ, де конкретні задачі виявляються лише матеріалом, а метою є послідовне здійснення таких операцій: а) розчленування задачі на елементарні умови та вимоги; б) виявлення залежностей між окремими даними і вимогами; в) побудова схематичної моделі задачі.Обов’язково слід враховувати, що у всіх цих вправах сама запропонована задача не вирішується, щоб не відволікати студентів від головного – аналізу задачі. Особливу роль у формування в студентів культури розв’язуванні задач відіграє завершальний аналіз проведеного вирішення з метою виявлення і засвоєння загальних методів і прийомів розв’язування задач. Доцільно проводити також одночасне вирішення декількох однотипних задач, щоб прищепити студентам розумний підхід до пошуків і конструювання методів розв’язування. Студент повинен набути уміння ставити навчальну задачу і вирішувати її.Тільки детальне знання можливостей конкретного студента, яке викладач повинен отримати буквально на перших заняттях, дозволяє відчути ту межу в студентській свідомості на якій закінчується бездумний перебір варіантів і починається справжній творчий пошук.

У статті з’ясовано, що один із напрямків сучасної концепції фізичного виховання полягає в тому, щоб досягти більш вагомих результатів рухової підготовленості на основі реалізації принципово нових підходів, засобів, технологій, де головною складовою є складна і клопітлива робота, яка сприяє ефективному формуванню у cтудентів грамотного відношення до себе, свого тіла, а також сприяє формуванню потребно-мотиваційної сфери, усвідомленню необхідності укріплення здоров’я, ведення здорового способу життя, фізичного удосконалення. Аналіз досліджень свідчить, що складовою частиною гармонійного розвитку особистості є взаємодія фізичного та естетичного виховання, що поєднує в собі фізичні та духовні якості. Використання засобів фізичної культури у цьому напрямку у значній мірі буде пов’язане із застосуванням фізкультурно-оздоровчих програм. При складанні програм оздоровчої спрямованості враховуються загальні закономірності навчання руховим діям і розвитку фізичних якостей, особливості методики фізичного виховання студентського контингенту. З’ясовано, що реалізація різноманітних фізкультурно-оздоровчих завдань стала причиною розробки і створення нових видів рухової активності. Фітнес-програми є практичним проявом фізкультурно-оздоровчих технологій у фізичному вихованні. Вони побудовані таким чином, щоб задовольнити психологічні потреби, зняти втому, сприяти покращенню серцево-судинної системи, розвитку фізичних якостей. Але як зазначає низка авторів, метою ідеальної оздоровчої системи повинен бути всебічний розвиток функцій організму як необхідна умова здоров’я. Одним зі специфічних завдань є оптимізація фізичного розвитку, удосконалення рухових здібностей, зміцнення і збереження здоров’я. Комплексність взаємодії, як методичний принцип, пропонує одночасний вплив на психофізичну сферу, функціональні системи, рухові здібності та інтелект.

У статті розглянуто проблему вибору студентами закладів вищої освіти професії психолога, а також тих мотивів і чинників, що впливають на цей вибір. На основі аналізу емпіричних даних встановлено, що молодь, яка обирає професію психолога керується здебільшого внутрішніми мотивами, прагненнями до спілкування та допомоги іншим, а також побудови відповідної кар’єри за цією професією. З’ясовано, що при виборі спеціальності «Психологія» студентів найбільше приваблювала можливість особистісного розвитку, покликання і здібності до цієї професії. А основним чинником, що ускладнював вибір майбутньої спеціальності стала платіжна неспроможність їхніх родин. У статті встановлено, що студенти, обираючи професію психолога ще не володіють достатніми знаннями, уявленнями та професійною мотивацією, тому за час навчання у закладі вищої освіти переосмислюють своє ставлення до цієї професії.

Мета статті — окреслити характерні риси, які проєктуються в необхідність та основні аспекти образного мислення як однієї з основ розвитку професійної майстерності у студентів мистецьких спеціальностей. Методологія дослідження ґрунтується на загальнонаукових теоретичних методах аналізу, синтезу, абстрагування, спостереження та використання спеціальних дидактичних прийомів, які дозволили розкрити основні чинники образного мислення у студентів мистецьких спеціальностей. Дослідження поняття «образне мислення» вимагає застосування міждисциплінарної методології, яка базується на інклюзивному поєднанні методів і принципів низки соціогуманітарних наук (мистецтвознавства, культурології, психології, філософії, педагогіки, соціології, історії), де реалізовує свої можливості людина. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні необхідності вивчення й подальшого розуміння поняття образного мислення як необхідного елемента професійної зрілості у студентів мистецьких спеціальностей, як чинника, що регулює здатність студента (індивіда) до самостійної інтелектуальної діяльності на відповідному рівні соціокультурних відносин та подальшого самостійного професійного життя. Висновки. Образне мислення нами розглядається як стимул творчого розвитку і як один із засобів створення мистецьких форм. Образне мислення дається людині з народження і великою мірою властиве дітям змалку, проте з часом починає трансформовуватися в понятійне мислення, в результаті якого творчий потенціал у дорослішому віці стає нижчим, ніж у дітей молодшого віку. Розвиток образного мислення студентів мистецьких спеціальностей є основою творчого розвитку та одним із його найефективніших чинників самореалізації, в результаті якого складається несподіване уявлення про предмет, що доповнює те уявлення, яке склалося на основі попереднього знання та емоційно-естетичного досвіду. Бажання студента-митця самореалізуватися, розкрити власні мистецькі здібності та можливості є чинником, властивим усім формам творчого студентського життя. Цей процес можливий за присутності поваги педагогів до особистості студента-митця, довіри та прийняття його особистісних цілей, потреб та інтересів, створення найбільш сприятливих умов для розкриття та розвитку його особистісного потенціалу, самовизначення та досягнення. Отже, одним із найважливіших напрямів у діяльності мистецьких закладів освіти має бути створення умов для професійно-особистісного розвитку майбутніх митців, формування їхньої творчої індивідуальності та професійної компетенції.

У статті розглянуто передовий досвід канадських освітян щодо стратегій та методів формування умінь і навичок XXI століття у креативному освітньому середовищі на основі сучасних цифрових технологій та автентичних аудіоресурсів. Здобуття вищої освіти не гарантує високої конкурентоспроможності випускників навчальних закладів на ринку праці. Нині сучасна система освіти не може обмежуватися підготовкою фахівців тільки в традиційних формах і вимагає звернення до когнітивних механізмів засвоєння і набуття знань. Діяльність людини нерозривно пов’язана sз зовнішньою (фізичною) та внутрішньою (психічною) сторонами (мотиваційною, пізнавальною та регуляторною). Для досягнення успіху в сучасних реаліях визначальною характеристикою навчального процесу постає орієнтація на когнітивний та особистісний розвиток студентів. Мета дослідження – всебічний аналіз передового педагогічного досвіду закордонних колег щодо впровадження інноваційних технологій у навчальний процес. Когнітивні механізми описано як вищі функції мозку та індивідуальні психологічні здібності людини, які потребують відповідних технологій та методів навчання. Розвиток критичного та творчого мислення тісно пов’язаний з використанням таксономії Блума, ієрархічного впорядкування когнітивних навичок за допомогою дієслів планування. Ґрунтуючись на практиці застосування, викладачі планують освітні цілі та завдання, проєктують конкретні методологічні кроки та досягають високих результатів навчання. Узагальнено міжнародний досвід на прикладі пілотного проєкту канадської радіомовної корпорації «Підкасти в класі». Наголошено, що методичні матеріали мають чітко вимірювані цілі, включають ресурси діяльності, як-от плани уроків, слайд-шоу, аудіо для завантаження, тексти епізодів, наочність для занять, бонусні міні-епізоди. Апробація інноваційних ресурсів та методики свідчить, що складники креативного освітнього середовища, сучасні цифрові інструменти, автентичні аудіоресурси сприяють розвитку когнітивних та інтелектуальних здібностей студентів, формують сучасні ключові компетенції: абстрактне та критичне мислення, творчість, саморефлексію, особистісний ріст, автономність.

Актуальність дослідження: Соціальна значущість у дослідженні дивергентного мислення вбачається у його провідній ролі у розвитку нестандартного мислення, креативності та здатності бачити різні варіанти розв’язання професійно-практичних завдань. Попри усталеність поняття дивергентного мислення у психології, його зміст та психологічні ознаки є маловивченими і такими що зводяться до феномену креативності, саме тому розрізнення цих феноменів є окремим теоретико-методологічним завданням. Мета дослідження: дослідити особливості розвитку та психологічні предиктори компонентів творчих спроможностей (креативності та творчої активності) у майбутніх фахівців різних профілів професійної підготовки. Методи дослідження:тест креативності Е. Торренса, тест вербальної креативності С. Медніка у модифікації А. Н. Вороніна, опитувальник творчої активності М.М. Кашапова, опитувальник «Академічна саморегуляція» Р. М. Райана, Д. Р. Коннелла, адаптований М. В. Яцюк, діагностичний опитувальник опитувальник «Стиль саморегуляції особистості – ССП-98», експериментально-інтроспективна методика «Метакреативні здібності» (EIMCA) М.В. Саврасова, непараметричні методи, регресійний аналіз. Результати дослідження: у статті представлені результати порівняльного аналізу креативності та творчої активності студентів різних профілів навчання, виявлено регулятивні предиктори творчої активності та креативності студентів. Висновки:У результаті порівняльного аналізу було визначено, що у студентів мистецького профілюб найвищий рівень показників образної креативності, у той час як студенти гуманітарного профілю характеризуються найвищими показниками вербальної креативності. Предикторами образної креативності виступають показники внутрішньої саморегуляції, зовнішнього регулювання, здатності до планування та моделювання, програмування та оцінки результату. Предикторами вербальної креативності виступили креативна рефлексія, ідентифіковане регулювання, здатності до планування, моделювання та гнучкість саморегуляції. Предикторами творчої активності є креативна обізнаність та рефлексія, а також ідентифіковане регулювання діяльності.

Дослідження особистісних ресурсів студентської молоді зумовлюється особливостями соціальних, економічних, культурних процесів, характерних для суспільства. Умови конкуренції вимагають від людини вміння пристосовуватися до нових реалій та досягати успіху як у професійній діяльності, так і в повсякденному житті Здатність ставити перед собою реальні цілі, мобілізувати свої сили й можливості для їх досягнення стає неодмінною складовою життєдіяльності людини в сучасному соціумі. Аналізуються мотиви студентів щодо вступу до Вінницького національного технічного університету (далі: ВНТУ) та їх уявлення щодо життєвої позиції та позитивних очікувань від майбутнього. Представлено емпіричний матеріал, зібраний у 2012–2016 рр., результати аналізу якого свідчать про те, що до п`ятірки головних мотивів вступу молоді до закладу вищої освіти належать: «бажання стати спеціалістом вищої кваліфікації», «прагнення до особистісного розвитку», «бажання розвивати свої здібності», «прагнення до самореалізації», «можливість знайти пристойну роботу». Отримані результати дали змогу зробити певні висновки: сучасні студенти хочуть «знайти пристойну роботу», бажають «отримувати знання й робити відкриття», прагнуть до творчості. На сьогоднішній день учнівська і студентська молодь якісно змінилася, що актуалізує питання нового стилю мислення, вивчення чинників соціалізації студентства. Дані теоретичної розвідки дали підстави зробити висновок про те, що визначені особистісні ресурси та пріоритетні мотиви вступу студентів до ВНТУ можуть сприяти досягненню успіху, здоровій поведінці, психологічному благополуччю.

У статті проаналізовано основні організаційно-методичні та навчальні засади педагогічної практики у вищому закладі вищої освіти в системі професійного становлення майбутнього вчителя трудового навчання. Зазначено, що ефективне проведення педпрактики залежить від належного рівня її організації та виконання всіх поставлених завдань студенту ЗВО. Обґрунтовано, що педагогічна практика виступає головним показником готовності студента до майбутньої професійної діяльності. Описано основні розділи програм педагогічної практики для студентів, які обрали майбутню професію – вчитель трудового навчання (на прикладі ОКР «бакалавр» ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ ім. Г Сковороди» спеціальність 014 Середня освіта (трудове навчання та технології)). Висвітлено основні поняття практики, такі як «педагогічна майстерність», «педагогічна компетентність» та «педагогічна практика». Професійна підготовка майбутнього вчителя повинна бути націлена на формування умінь самостійно вчитися, самовдосконалюватися, адже від нього чекають професіоналізму трудовій діяльності, відповідального та творчого ставлення до своєї праці. Саме в процесі практики виявляються суперечності між наявним необхідним запасом знань, що виступає рушійним чинником безперервної самоосвіти. Отже, педагогічна практика є важливою соціально-психологічною умовою і засобом професійно-практичної підготовки випускників вищих навчальних закладів. Організація педагогічної практики на всіх її етапах має бути спрямована на виконання державних вимог підготовки відповідно до спеціальності та кваліфікації, що отримується: безперервність, послідовність оволодіння студентами професійною діяльність відповідно до програми практики, логічний взаємозв`язок і поєднання теоретичного і практичного навчання, наступність усіх етапів практик. Зроблено висновки, що педагогічна практика дає можливість сформувати в студента професійні вміння, навички приймати самостійні рішення на конкретній ділянці роботи в реальних умовах шляхом виконання різних обов’язків, розвивати творчі здібності та педагогічне мислення. Пройшовши педагогічну практику, студент вищого навчального закладу наближається до педагогічної діяльності майстра освітянської справи, що проявляється в повсякденній турботі про школярів, про рівень їх знань та вихованні кращих рис громадянина України.

На сучасному етапі розвитку вищої освіти в Україні використання мультимедійних технологій у навчальному процесі здобуває особливу актуальність. Інформатизація та комп’ютеризація освіти дозволяє по-новому поглянути на організацію навчально-виховного процесу, необхідність вироблення єдиного стандарту до проведення занять та оволодіння методикою застосування інформаційних, телекомунікаційних, комп’ютерних та мультимедійних продуктів професорсько-викладацьким складом вищого навчального закладу. Особливо це стосується застосування мультимедіа під час проведення лекцій.Мета статті полягає у дослідженні психологічних особливостей побудови мультимедійної лекції при викладанні ІТ-дисциплін в технічному ВНЗ.Концептуальну основу моделі формування нового знання [1] складають розуміння, засвоєння й використання на практиці нової інформації. Пізнання навчального матеріалу починається зі створення яркого, емоційно забарвленого образу об’єкта, що пізнається. На цьому етапі у студентів формуються уявлення, відбувається розуміння інформації, узагальнюються вже отримані знання. На етапі засвоєння матеріалу відбувається його запам’ятовування завдяки багаторазовим повторенням інформації у різних контекстах. На етапі застосування отриманих нових знань відбувається їхнє використання у практичній діяльності, наприклад, при вирішенні творчих завдань (рис. 1).Мультимедійна лекція є однією з найефективніших форм проведення занять у вищому навчальному закладі. Вона є гіпертекстом, оскільки інформація структурується й узагальнюється лінійно, а знання інтегруються. Гіпертекстовість допомагає глибокому проникненню у зміст матеріалів, що пропонуються студентам, сприяє встановленню балансу в розумінні інформації.Означене подання лекційного матеріалу припускає демонстрацію навчального матеріалу на великому екрані у супроводі лектора. У такому випадку лекція містить: найменування розділів досліджуваної теми і основні тези; рухомий і нерухомий ілюстративний матеріал (у тому числі – екранні копії, схеми, динамічні комп’ютерні моделі тощо); звукові компоненти відеофрагментів та інші джерела звуку.Рис. 1. Етапи засвоєння нових знань Навчальні аудиторії мають бути обладнані сучасними програмними продуктами та апаратними засобами для організації освітнього процесу: проекторами, моторизованими екранами, камерами, ноутбуками, комп’ютерами, автоматизованими навчальними системами, системою відео нагляду та акустичним обладнанням (рис. 2). Цей комплекс здатний вирішувати завдання проведення мультимедійних лекцій, онлайн-занять, семінарів, поточного тестування.Слайдова презентація вчить студентів структурувати й інтерпретувати інформацію, активізує їхні творчі здібності, дає можливість створювати мисленнєві завдання, формувати умови для альтернативних рішень та здійснювати інтерактивні зв’язки.Мультимедійна лекція побудована на дидактичному принципі наочності, завдяки якому уявлення й поняття формуються у студентів на основі чуттєвого сприймання предметів та явищ. Він передбачає опору не тільки на зір, але й на інші органи почуття [2]. Наочність не тільки сприяє більш успішному сприйняттю та запам’ятовуванню навчального матеріалу, але й дозволяє проникнути глибоко у сутність предметів та явищ, що пізнаються. Це відбувається завдяки роботі обох півкуль головного мозку. Ліва півкуля працює при засвоєнні логічно побудованої інформації, а також засвоєнні точних наук у цілому. Права півкуля, що відповідає за образно-емоційне сприйняття інформації, починає активно працювати саме при її візуалізації.Рис. 2. Схема мультимедійної аудиторії В психологічній літературі описано багато способів поєднання слова й наочності. За Л. В. Занковим, за допомогою слова викладач керує діяльністю студентів з об’єктами та явищами, а знання про них студенти отримають у процесі безпосереднього спостереження за цими явищами [3]. Завданням викладача є надання чітких формулювань навчальних завдань для студентів, а також підбір необхідних матеріалів, наочних засобів. Завдяки візуалізації навчальний матеріал засвоюється міцно й надовго.За допомогою мультимедійної лекції забезпечується зв’язок між науковою теорією й матеріальною дійсністю, коли уявлення студентів про предмети та явища дійсності узагальнюються, перебудовуються у поняття та абстрактні узагальнення. Студенти формулюють закони й правила, завдяки яким працюють ці явища.Технологія презентації мультимедійної лекції активізує творчі здібності студентів, розвиває конвергентне й дивергентне мислення, тому що під час лекції вони вводяться в активну пізнавальну діяльність.Мультимедійні ілюстративні матеріали, окрім підтримки вміння вчитись, дозволяють розглядати явища у складній багаторівневій сукупності. Завдяки цим ілюстраціям у мозку студента формуються численні двосторонні зв’язки, що охоплюють[4]:– стовбур мозку (координує всі процеси в мозку й тілі та відповідає, в тому числі, за швидкість сприйняття та обробку інформації);– первинні сенсорні поля кори (слухові, зорові, кінестетичні відчуття та рухи), що виконують обробку інформації, яка поступає із зовнішнього середовища ще до втручання свідомості;– асоціативні поля кори (обробляється та інтегрується інформація складного порядку, щоб надати сенс сприйнятому матеріалу).Ступінь засвоєння матеріалу залежить від багатьох факторів, але найбільш ефективним є використання у комплексі аудіовізуальних засобів, за допомогою який людський мозок краще засвоює інформацію.Аудіовізуальна, тобто мультимедійна, презентація полегшує розуміння матеріалу, що представляється, а також орієнтацію студентів у складній сукупності зв’язків між окремими його компонентами. Аудіовізуальність у мультимедійній лекції може бути представленою у різних формах: у голосовому супроводі викладача, у колористичній семіотиці (зелений – заспокоює, блакитний – викликає творчість, фантазію, червоний – концентрує увагу, створює необхідне для узагальнення напругу), у музиці, яка налаштовує на певний ритм роботи. В результаті навчальна інформація проходить природній шлях через візуальне, чуттєве, дігітальне сприйняття до її згортання в узагальнення, резюме. Таким чином, забезпечується інтерактивний спосіб засвоєння лекційного матеріалу, формується дискурсивне мислення, дискурсивна особистість студента, забезпечується зв’язне міркування, коли кожна наступна думка зумовлена попередньою у русі презентацій, демонструються дедуктивні й індуктивні умовисновки.До мультимедійної лекції висуваються декілька вимог, що має враховувати викладач. Серед них:– лекція має забезпечити систематизацію наявних знань студентів, а також засвоєння нової інформації;– лекція має ставити проблемні питання перед студентами й допомагати їх вирішувати;– демонструвати різні способи візуалізації.Викладач, готуючи мультимедійну лекцію, має враховувати рівень підготовленості студентів, професійну спрямованість, особливості конкретної теми [2].При розробці мультимедійної лекції викладач має продумати порядок, логіку слайдів, їхню послідовність, пріоритетність матеріалу. Вона може бути повністю автоматизованою та супроводжуватись заздалегідь записаним текстом з боку лектора. Така форма лекції не дає можливості втручатись лекторові у її хід, тому зв’язок між студентами й викладачем буде порушено.Лектор зберігає час, необхідний для записів на дошці, диктовку нових термінів, роботи з додатковою апаратурою, як при стандартній лекції.Використовуючи одночасно зорові й слухові аналізатори студентів під час лекційного заняття, викладач суттєво впливає на процес засвоєння знань студентами, на їхні відчуття, сприйняття. Сигнали, що поступають у головний мозок через органи почуття, включаються у судження та умовисновки. Це, у свою чергу, сприяє успішному протіканню процесу пізнання, осмислення й закріплення інформації.До мультимедійної лекції висуваються особливі технічні вимоги. Так, тривалість показу одного слайда не повинна перевищувати 2-3 хвилин, а відеоролика – 5-6 хвилин. Необхідно враховувати можливості емоційного впливу на студентів. Багато кольорів будуть заважати сприйманню інформації. Рисунки, схеми, фотографії повинні мати максимальний розмір та рівномірно заповнювати екран. Звуковий супровід лекції не повинен відволікати студентів від навчального завдання. Шрифт повинен бути таким, щоб із самої крайньої точки аудиторії було видно текст. Як правило, більшість лекторів обирають кегль не менш ніж 20. Треба використовувати однаковий шрифт при поданні текстового матеріалу.Під час мультимедійної лекції необхідно залучати у навчальний процес студентів. Лектор для розвитку пізнавального інтересу студентів може використовувати спеціальні методичні прийоми: відключити звук та попросити студентів пояснити інформацію; попросити студентів знайти відповідь на певне питання, встановити логічні зв’язки між предметами та явищами навколишньої дійсності.Розвиток мисленнєвої діяльності має характер полісуб’єктності, тобто залучення студентів у процес отримання знань [5]. Згідно з цим принципом навчання інформація на слайді має подаватись поступово, з обов’язковою попередньою участю у обговоренні з боку студентів.Згідно з І. В. Вачковим, формування понять, а також нових знань відбувається за наступними етапами: сприйняття об’єкту, його осмислення, запам’ятовування властивостей та відносин, активне відтворення, перетворення. Це активна діяльність студентів, що керується викладачем. При цьому можна спостерігати декілька рівнів засвоєння навчальної інформації, навчального пізнання [1; 5]. Окремо можна виділити репродуктивний і продуктивний види навчальної діяльності студентів та розглянути їхню структуру, беручи до уваги самостійність виконання навчальних завдань. Якщо на репродуктивному рівні засвоєння нових знань студенти повторюють інформацію за викладачем, відтворюють її за взірцем, то на продуктивному рівні вони самостійно шукають нову інформацію, роблять умовисновки, знаходять нестандартні рішення завдань.Ґрунтуючись на викладеному, можна сказати, що при підготовці та проведенні мультимедійної лекції з ІТ-дисциплін необхідно оптимальним способом поєднати аудіовізуальне представлення матеріалу з психологічними особливостями сприйняття нових даних студентами різних психотипів з метою подальшого застосування отриманих в результаті навчання знань.

У статті розглянуто проблему готовності молодих вчителів історії до професійної діяльності (на основі анкетування вчителів історії Волинської області). Схарактеризовано головні підходи до визначення поняття «готовність до професійної діяльності», а також критерії його дефініції. Проаналізовано головні методичні проблеми, з якими стикаються молоді вчителі на початку професійної діяльності (брак психолого-фасилітативних знань і навичок, брак знань з історії, брак методичних вмінь, умінь роботи з документами, комп’ютером і програмним забезпеченням), а також їх імовірні причини (нестача практичного досвіду; невідповідність підготовки (освітньої програми) в університеті вимогам до вчителя в школі; необізнаність із вимогами до вчителя в школі; нестача психолого-фасилітативних вмінь у роботі з учнями). З’ясовано особливості методичних проблем відповідно до вікового критерію. Досліджено важливість основних професійних якостей (організаційні й управлінські здібності, емпатія, цілеспрямованість, працездатність, лідерські якості, самоконтроль, дисциплінованість, стресостійкість, комунікаційні здібності, уміння працювати самостійно й у команді, аналітичні здібності, гнучкість) і професійних компетентностей вчителя для готовності до професійної діяльності. Установлено головні рекомендації щодо підвищення професійності й конкурентоспроможності майбутніх вчителів історії (студентів, що навчаються за спеціальністю 014 «Середня освіта (Історія)»), зокрема щодо посилення практичної складової частини в освітній програмі. Результати дослідження візуалізовано в статті за допомогою діаграм. Здійснено порівняння окремих елементів державної політики у сфері підготовки вчителів в Україні та європейських державах.

Дослідження присвячене темі комунікативних властивостей студентів- психологів, що схильні до лідерства. Тема дослідження зумовлена популярністю спеціальності «Психологія», що зростає, і необхідністю вдосконалення освітніх програм не тільки в напрямі забезпечення ключових фахових компетентностей, а й у напрямі розвитку soft skills, до яких відносяться лідерство та комунікативні здібності. Акцент робиться на необхідності визначення особливостей комунікативних особливостей майбутніх психологів схильних до лідерства з метою подальшої розробки індивідуалізованих програм розвитку лідерства студентів цього професійного напрямку. У дослідженні взяли участь 60 студентів 3–4 курсів, що навчаються на освітній програмі «Психологія». У дослідженні використані методики: багатофакторний опитувальник лідерства Б. Басса, методика діагностики міжособистісних відносин Т. Лірі, п’ятифакторний опитувальник особистості Р. Маккрає і Т. Коста. За результатами дослідження визначено, що більшість студентів має середній рівень лідерських якостей. Усі фактори трансформаційного лідерства добре розвинені в психологів, але найбільше виражені вплив та управління. Домінуючими типами міжособистісних взаємовідносин у студентів із високим рівнем лідерства є авторитарний і товариський стиль, а з низьким – товариський та альтруїстичний. Особистісні характеристики психологів: із високим рівнем лідерства: екстраверсія (оптимістичні, активні й енергійні), прихильність (добрі та чуйні); з низьким рівнем: інтроверсія (не впевнені в собі, замкнуті й розсудливі), відособленість (самостійні, незалежні й холодні в ставленні до інших). В обох досліджуваних групах виявлені самоконтроль (відповідальні, точні й наполегливі), емоційна стійкість (емоційно зрілі, спокійні й реалістичні) та експресивність (емоційність і легке ставлення до життя).

Статтю присвячено дослідженню рівня свідомості студентів ХГУ «НУА» І та ІІ курсів навчання щодо основ здорового способу життя. Розглянуто результаті анкетування студентів молодших курсів у 2019–2020 рр. із метою виявлення рівня їхніх знань із цього питання з подальшим його аналізом, а також отримані результати порівняно з результатами аналогічного дослідження у 2003 р. Під час проведення аналізу застосовано сучасні методи дослідження: теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел, розроблення анкет, анкетування, аналіз отриманого матеріалу. Установлено, що більшість студентів має базові знання у цій сфері, але цього недостатньо, щоб вести здоровий спосіб життя повною мірою. Так, понад 80% респондентів мають вірне ставлення щодо впливу на здоровий спосіб життя таких чинників, як забруднення навколишнього середовища, зловживання алкоголем, паління, вживання наркотиків, брак рухової активності, регулярне проходження медичних оглядів, загартовування, масаж, правильне харчування. Але є суттєві розбіжності у питаннях, які стосуються психогігієни людини, відповідальності людини за своє здоров’я, способів стимулювання ведення здорового способу життя. Аналіз умінь та навичок здорового способу життя респондентів показав володіння лише простішими з них. Порівняння отриманих результатів із результатами схожого дослідження у 2003 р. свідчить про те, що за деякими показниками є поліпшення результатів. Це не може бути сприйнято однозначно, бо існує ймовірність того, що сучасні студенти переоцінюють свої здібності. Але впевнено можна казати про зріст зацікавленості щодо питань здорового способу життя. У результаті аналізу отриманих результатів було зроблено висновки та намічено подальші шляхи роботи, а саме: робота з подальшого вдосконалення знань і навичок повинна вестися як аудиторно, так і в поза урочний час; зростання інтересу до знань у цій сфері і розвиток комп’ютерних технологій є сприятливими чинниками для подальшої роботи.

У публікації проаналізовано досвід використання комп’ютерних ігор у навчальному процесі закладів вищої освіти на прикладі Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки в ході підготовки фахівців спеціальності 027 «Музеєзнавство, пам’яткознавство». Охарактеризовано комп’ютерні ігри («Minecraft», «Homescapes», «Designmyroom», «TheSims»), що були використані студентами для створення експозиції/виставкового проєкту в ході виконання індивідуального науково-дослідного завдання з курсу «Експозиційно-виставкова робота музеїв». З’ясовано, що на підготовчому етапі реалізації проєкту надзвичайно важливо врахувати ресурсні можливості, обраної студентом, комп’ютерної гри і лише після цього переходити до етапу розробки наукової концепції експозиції/виставкового проєкту та подальшого її втілення. На основі отриманих результатів було встановлено, що комп’ютерна гра є ефективною в ході викладання окремих навчальних дисциплін одночасно з можливістю застосувати студентами набуті під час навчання теоретичні знання в практичній діяльності, а викладачу, проаналізувавши їх, виявити та ліквідувати прогалини в засвоєнні здобувачами вищої освіти навчальної програми курсу. Така форма роботи стимулює навчально-пізнавальну діяльність студентів, розвиває їх творчі здібності, що необхідні для професійної діяльності експозиціонера, сприяє впровадженню міждисциплінарного підходу в систему їх підготовки та формує в них уміння самостійно приймати рішення. Також вона дозволяє сформувати в майбутніх бакалаврів професійні практичні компетентності, а саме: використання інформаційно-комп’ютерних технологій у роботі фахівців з музейної справи і охорони та збереження пам’яток. Це можливо зреалізувати завдяки використанню комп’ютерної гри, яка дозволяє студенту пройти шлях від формування ідеї до практичного її втілення.

Традиційні форми навчання студентів передбачають проведення групових занять в певні години у певному місці, при безпосередньому контакті між учнем та вчителем. Останнім часом, завдяки розвитку інформаційних технологій, комп’ютерних мереж та засобів зв’язку з’явилась можливість розвитку нової форми навчання – дистанційної. Характерною особливістю дистанційного навчання є те, що студент має можливість практично повністю самостійно, в індивідуальному темпі одержувати необхідні йому знання, в незалежності від місця розташування вузу. Використовуючи комп’ютерні мережі, студент може користуватись для свого навчання різноманітними навчально-методичними та іншими матеріалами викладачів та вчених будь-яких навчальних закладів та іншою літературою, звітувати викладачу про виконання завдань, одержувати потрібні консультації. А викладач, за допомогою розроблених тестів, може контролювати якість засвоєння матеріалу і, при необхідності – коректувати процес навчання.В наш час дистанційна форма навчання розглядається в світі як один з найбільш ефективних і перспективних способів підготовки висококваліфікованих спеціалістів. Ця форма навчання має певні переваги перед традиційними і основне – це те, що студенти мають рівні можливості для навчання незалежно від місця їх проживання, соціального статусу, національності, а в деяких випадках – стану здоров’я, можливість навчатися без відриву від виробництва, зменшення транспортних і готельних витрат. При цьому, студент може сам обирати навчальні предмети, методи їх вивчення, викладачів та інше. Є можливість проведення занять за індивідуальним розкладом і в індивідуальному темпі. При цьому термін одержання освіти можна змінювати в залежності від індивідуальності студента.При традиційних формах навчання колективне навчання більш ефективне. Саме колективні настанови, що задають безпосередньо лідери серед самих учнів, виявляють дух і настрій навчального процесу. Вплив лідера в колективі може бути як позитивним, тоді процес навчання активізується, так і негативним, що призводить до зниження активності учнів в процесі одержання знань. Учбові плани складають, орієнтуючись на середнього студента. Проведення занять у великих групах зменшує витрати на навчання, але не дає змогу викладачеві працювати із кожним студентом у індивідуальному темпі. При дистанційній освіті колектив учнів-однодумців можна створювати більш гнучко за допомогою віртуальних класів, об’єднуючи студентів у відповідності з їх здібностями. Процес навчання повинен ініціюватись, підтримуватись і направлятись досвідченим педагогом та психологом. Таким чином диференційоване навчання є однією з переваг дистанційного навчання. Для його успішної роботи та підтримки зворотного зв’язку між учнями та вчителем необхідно мати психологічний портрет та карту процесу навчання для кожного учня, тобто необхідна служба психологічної підтримки, розвинута гнучка система тестування, розвинута служба програмних засобів навчання, систем коректування процесу навчання, продумана система стимулюючих факторів.Традиційні форми навчання передбачають безпосередній контакт між учнем та вчителем. Іноді між учнем та вчителем виникають специфічні бар’єри, які носять соціальний або психологічний характер. Під час дистанційного навчання ці бар’єри зникають зовсім або зменшується їх значимість. Але не можна недооцінювати і той позитивний вплив особистості викладача на студента при безпосередньому їх спілкуванні, ту позитивну емоційну окрасу, яку надає вчитель своїм заняттям, намагаючись зацікавити студентів в одержанні знань.У віртуальному класі за рахунок колективної організації процесу спілкування можливо більш ефективно розв’язати проблему розвитку зацікавленності до предмету, що вивчається.Зворотний зв’язок між учнем та вчителем при дистанційному навчанні може здійснюватись шляхом створення системи тестування для неперервного контролю та аналізу засвоєння матеріалу. Для спілкування викладача і групи студентів згодом, з розвитком системи дистанційного навчання можливі використання телемостів.Відомо, що освітня роль математики полягає в тому, що вона активізує і розвиває інтелектуальні здібності людини, формує вміння проводити аналогії, логічно обґрунтовувати власну точку зору, творчо застосовувати одержані знання. Методика викладання математики неперервно розвивається, змінюється для найкращого втілення цієї мети в сучасних умовах, особливо при використанні нових форм навчання. При вивченні математики дуже важливим є систематизація знань, а також якість засвоєння базових знань, які формуються і накопичуються, починаючи з початкової школи, з набуття навичок усних розрахунків, які стимулюють розвиток пам’яті. Спостерігаючи проблеми, що виникають у студентів, які не мають таких навичок, ми підтримуємо тих досвідчених шкільних викладачів, які не дозволяють учням до певного віку користуватись калькуляторами при розв’язанні задач.При традиційних формах навчання активізуються одночасно декілька механізмів сприйняття інформації: через зір і слух; механічно (при запису), емоції. Все це активізує різні ділянки роботи мозку. Відсутність однієї з них – згубна. Відомо, що в цьому пересвідчилися в багатьох розвинених країнах світу. Тому, при дистанційній формі навчання особливо гостро постає питання про розвиток методик, які б передбачали і активізували таку самостійну роботу студентів, при якій комп’ютер не був єдиним засобом навчання, щоб запобігти одностороннього розвитку. Тим більше, що основну частину учбового матеріалу студент має засвоїти самостійно. Тому, перш за все, студент повинен бути готовим до самостійної роботи і мати зацікавленість в отриманні нових знань.Математика оперує абстрактними поняттями, між якими існує логічний зв’язок. Втрата логічного зв’язку призводить до часткового або повного нерозуміння подальшого матеріалу, як теоретичного так і при розв’язанні задач. Використання тільки довідкового матеріалу не може повністю поновити логічний зв’язок. Особливість математики полягає в тому, що кожне абстрактне поняття повинно фіксуватися в асоціативній пам’яті студента для подальшого оперування ним при розв’язанні конкретних задач і аналізі результатів. Важливим моментом при вивченні математики є написання математичних символів, знаків дій. Тому необхідно не тільки бачити формули на екрані комп’ютера, але й самостійно їх прописувати на аркуші паперу. Особливо це стосується тих розділів математики, коли для подальшого навчання необхідний процес “технічного” оволодіння навичками (наприклад, диференціювання, інтегрування, тощо). Такі навички здобуваються тільки шляхом запису.Безумовно, дистанційна форма навчання є перспективною на сучасному етапі, але всі методики обов’язково повинні містити обґрунтовані досвідченими психологами елементи. Вивчення математики не зводиться до засвоєння певних формул, понять, методів, навіть там, де математика не є фаховою дисципліною. Тому при складанні методик вивчення вищої математики при дистанційній формі навчання необхідно застосовувати не тільки новітні інформаційні технології, але й передбачати традиційне безпосереднє спілкування учня з вчителем, проведення прикладних, учбових науково-дослідних робіт.

У статті репрезентовано досвід використання інформаційно-комунікаційних технологій у формуванні образу успішного професійного майбутнього в студентів університету на основі трендспоттингу як напрямку моніторингу, виявлення та вивчення трендів сучасності в будь-якій сфері життєдіяльності під час вивчення елективного курсу «Трендспоттинг та професійне майбутнє сучасного фахівця». Автори ґрунтовно розкривають основні питання розробки елективного курсу «Трендспоттинг та професійне майбутнє сучасного фахівця» для вищих навчальних закладів, а також дають стислу характеристику його структури та змісту. Визначено й описано особливості використання інформаційно-комунікаційних технологій як однієї з умов успішної професійної підготовки майбутніх фахівців з урахуванням інформатизації як провідного тренду розвитку суспільства й освіти, зокрема і як засобу створення якісного навчального контенту, розвитку критичного мислення, активізації навчально-дослідницької діяльності студентів. В умовах компетентнісної парадигми вищої школи та домінування конструктивістського підходу в освіті ефективність підготовки конкурентоздатного професіонала забезпечується використанням ІКТ, а саме: ресурсів Інтернет як інформаційного підґрунтя означеного процесу, онлайн-ресурсів трендхантингу, інструментів когнітивної візуалізації, Web 2.0-технологій тощо. Встановлено, що інформаційнo-комунікаційні технології не тільки забезпечують високоякісний освітній контент та активують творчі здібності й інші необхідні професійні навички майбутніх фахівців, але й стають основою для прогнозування соціально-економічного розвитку суспільства та професійного майбутнього студентів вищих навчальних закладів. Практика впровадження в освітній процес університету елективного курсу переконливо демонструє доцільність та ефективність використання засобів ІКТ у процесі професійної підготовки студентів університетів з орієнтацією їх на існуючі та можливі в недалекому майбутньому тренди успішності професійного майбутнього сучасного фахівця.

Стаття присвячена проблемам формування універсальних компетентностей майбутніх лікарів – патологоанатомів засобами художньої літератури. Автори наголошують на актуальності формування як спеціальних (специфічних, предметно-професійних) компетентностей, так і базових (провідних, ключових, універсальних). Універсальні компетентності студентів-майбутніх патологоанатомів включають особистісні якості й здібності, зокрема, ініціативність, здатність до налагодження професійної комунікації на засадах толерантності, уміння адаптуватись у нових нестандартних ситуаціях, готовність критично аналізувати та адекватно оцінювати результати професійної діяльності, вміння аргументувати особисту точку зору тощо. Наголошується, що завдяки ознайомленню майбутніх патологоанатомів із медичною проблематикою в різних жанрах художньої літератури, насамперед, сформованому образу лікаря, а також вивченню творчого доробку письменників-медиків відбувається формування уявлення про медичну професію, яка потребує усвідомлення максимальної відповідальності за свої дії, систематичного психологічного й фізичного навантаження, готовності вирішувати неординарні, нестандарті завдання. Художній опис хвороби та смерті в літературних творах яскраво доповнюють їх сюжетну лінію. Проаналізувавши твори М. Булгакова, В. Стефаника, М. Коцюбинського, О. Кобилянської, автори статті наголошують на необхідності використання творів художньої літератури в формуванні універсальних компетентностей студентів-майбутніх патологоанатомів.

В умовах зростаючої конкуренції на ринку освітніх послуг провідним фактором, який впливає на розвиток вищої медичної освіти в Україні, є вдосконалення якості підготовки лікарів. Основним його завданням є підготовка фахівців, спроможних успішно конкурувати на вітчизняному та європейському ринку послуг. Інтеграція до європейського науково-освітнього простору спонукає до впровадження новітніх норм і стандартів в освітній процес України та орієнтує заклади вищої освіти на високо мотивовану особу, що прагне саморозвитку, здатну самостійно поповнювати й оновлювати знання, вести самостійний пошук додаткового матеріалу, творчо ставитися до виконання навчальних завдань. Збільшення частки самостійної роботи студентів стало основним елементом розвитку та вдосконалення якості сучасної вищої медичної освіти і свідчить про відхід від пасивної ідеології навчання («нехай мене навчать»). Для реалізації більш досконалих стандартів освітньої діяльності саме така реорганізація дозволяє підготувати майбутнього лікаря, який здатний до професійного зростання, має відчуття соціальної та корпоративної відповідальності, вміє приймати рішення у складних життєвих та виробничих випадках і є конкурентоспроможним на вітчизняному та європейському ринку послуг. Для забезпечення якісного виконання студентами поставлених завдань: позааудиторної, аудиторної, творчої самостійної роботи та максимального покращення їх вмотивованості на кафедрі дитячої стоматології Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського МОЗ України було імплементовано й активно практикується один з інтерактивних методів навчання – кейс-метод. Даний метод аналізу реального клінічного випадку розкриває та формує у майбутнього лікаря аналітичні здібності, накопичення практичного досвіду, самостійність у прийнятті рішення, комунікативність, навички роботи з достатньо великим об’ємом інформації. Формування клінічного мислення у студентів-стоматологів проходить у процесі безпосередньої самостійної спроби розв’язування конкретної клінічної ситуації. Таким чином, розгляд й обговорення ситуаційних задач стимулює індивідуальну активність студентів, формує розвиток працьовитості та креативності, готовність взяти на себе відповідальність за результати власного навчання, дає можливість студентам скооперувати теоретичну підготовку та трансформувати її у практичні вміння, необхідні для майбутньої професійної діяльності.

У статті розглянуто проблему формування у студентів-психологів «soft skills» як необхідної складової їх майбутньої професійної діяльності. На основі аналізу теоретичних даних встановлено, що «soft skills» – це набір рис особистості, соціальні навички, комунікативні здібності, особисті звички, дружелюбність і оптимізм. До цієї групи навичок належать індивідуальні, комунікативні та управлінські навички. З’ясовано, що «soft skills» є доповненням до «жорстких» або «професійних» навичок («hard skills»), але на відміну від «hard skills», які можна формувати і розвивати, «soft skills» складніше опанувати та змінювати. Авторами статті виділено п’ять груп «soft skills» майбутніх фахівців в галузі психології, які є важливою складовою їхньої успішної професійної діяльності: навички комунікації, навички особистої ефективності, управлінські навички, стратегічні навички та критичне мислення. На основі аналізу теоретичних джерел авторами статті охарактеризовано шляхи розвитку виокремлених груп «soft skills» у майбутніх психологів.

Purpose. The purpose of the researchis to determine the features of the connection of intellectual abilities with addictive manifestations of passion for listening to music in students. Methods. The subjects were 57 students. In an empirical study, the following methods were used: “The scale of Progressive Matrices” by J. Raven; “Simple analogies”; scale “Sports and music fanaticism” from the method “Tendency to dependent behavior” by V.D. Mendelevich. Passion for listening to music was determined using a research questionnaire. We performed statistical analysis of empirical data using correlation analysis (according to Spearman), the Mann-Whitney criterion u, and the Fisher criterion φ*. Results. Analysis of the results according to the method of V.D. Mendelevich allowed us to identify a problem subgroup with an increased predisposition and a high probability of musical dependence in the group of subjects (22 people). We have found that for the studied group, the highest problems are: the frequency of listening to music at leisure (U = 235,5; p = 0,022); desired expressiveness of the musical rhythm (U = 271,5; p = 0,039); frequency of loss of time perception when listening (U = 237,0; p = 0,012); frequency of listening to works in the rock styles (φ* = 1,73; p = 0,042) and hip-hop (φ* = 1,8; p = 0,036). Manifestations of musical addiction correlate with: the use of music to raise the mood (r = 0,289; p = 0,029); the desired sound volume (r = 0,258; p = 0,053); the frequency of “immersion in yourself” when listening (r = 0,350; p = 0,008). The feedback of musical addiction with indicators of intellectual development in Series A (r = −0,280; p = 0,035) and C (r = −0,370; p = 0,005) methods of J. Raven. We have determined that the use of music for intellectual concentration correlates with the overall indicator of problem-solving, according to J. Raven (r = 0,260; p < 0,051) and with the effectiveness of searching for simple analogies (r = 0,303; p < 0,022). Conclusions. The severity of addictive manifestations among studied students about listening to music is directly related to a decrease in the effectiveness of intellectual functions. Those functions aim at determining the relationships and principles of development of the analyzed structural organization. Music contributes to students’ concentration in intellectual activities, but excessive listening to music for mental concentration contributes to the loss of a person’s sense of reality and conscious control over actions when immersed in a flowing state.Key words: thinking, memory, semantic processing of information, musical style, state of consciousness, passion for listening to music. Мета дослідження – визначення особливостей зв’язку інтелектуальних здібностей з адиктивними проявами щодо захопленості прослуховуванням музики у студентів. Методи. Досліджуваними виступили 57 студентів. В емпіричному дослідженні були використані такі методики: «Шкала прогресивних матриць» Дж. Равена; «Прості аналогії»; шкала «Спортивний та музичний фанатизм» із методики «Схильність до залежної поведінки» В.Д. Менделевича. Захопленість прослуховуванням музики визначалася за допомогою дослідницької анкети. Статистичний аналіз емпіричних даних проводився з використанням кореляційного аналізу (за Спірменом), критерію U Манна – Уітні, критерію φ* Фішера. Результати. Аналіз результатів за методикою В.Д. Менделевича дозволив виокремити у групі досліджуваних проблемну підгрупу з підвищеною схильністю та високою ймовірністю музичної залежності (22 особи). Встановлено, що для досліджуваних проблемної групи вище значення показників: частота прослуховування музики на дозвіллі (U = 235,5; p = 0,022); бажана виразність музичного ритму (U = 271,5; p = 0, 039); частота втрати відчуття плину часу у процесі прослуховування (U = 237,0; p = 0,012); частота прослуховування творів у стилях рок (φ* = 1,73; p = 0,042) і хіп-хоп (φ* = 1,8; p = 0,036). Прояви музичної адикції корелюють із: використанням музики для підняття настрою (r = 0,289; p = 0,029); бажаною гучністю звучання (r = 0,258; p = 0,053); частотою «занурення в себе» під час прослуховування (r = 0,350; p = 0,008). Встановлено зворотний зв’язок музичної адикції з показниками інтелектуального розвитку в серіях А (r = −0,280; p = 0,035) та С (r = −0,370; p = 0,005) методики Дж. Равена. Визначено, що використання музики для інтелектуальної зосере-дженості корелює із загальним показником вирішення завдань за Дж. Равеном (r = 0,260; p < 0,051) та з результативністю пошуку простих аналогій (r = 0,303; p < 0,022). Висновки. Виразність адиктивних проявів у студентів-досліджуваних щодо прослуховування музики прямо пов’язана зі зниженням ефективності інтелектуальних функцій, спрямованих на визначення взаємозв’язків та принципів розбудови аналізованої структурної організації. Музика сприяє зосередженості студентів в інтелектуальній діяльності, але надмірне прослуховування музики для розумової зосередженості сприяє втраті особою відчуття реальності та свідомого контролю над діями під час занурення в потоковий стан.Ключові слова: мислення, пам’ять, смислова переробка інформації, музичний стиль, стан свідомості, захопленість прослуховуванням музики

У статті проаналізовані основні психологічні бар’єри у спілкуванні між викладачем та студентом. На основі даних літератури розглянуто причини виникнення бар’єрів педагогічного спілкування, їх характерні особливості та можливі шляхи вирішення описаних проблем. Основною ідеєю статті є те, що професійний педагог поєднує у собі не лише знання конкретного предмета, але і педагогічну майстерність, тобто вміння увійти в контакт зі студентом, зацікавити його, виховати потрібні якості, перетворити студента з об’єкта навчання у суб’єкт. Багато залежить і від особистих здібностей викладача, його педагогічної інтуїції. Але, навіть володіючи викладацьким талантом, необхідно постійно вдосконалювати свою педагогічну майстерність. Продуктивне спілкування в системі викладач – студент відбувається лише за умови організації педагогічного процесу на демократичних засадах, позитивного ставлення викладача до студентів, захопленості спільною творчою діяльністю. Тому при організації взаємодії зі студентами на практичних заняттях викладачам варто використовувати найбільш продуктивні інтер­активні методи навчання, збільшувати зацікавленість студентів-медиків до дисциплін, які вони вивчають, посилювати мотивацію студентів на здобуття освіти.

Зниження рівня рухової активності населення та зниження показників фізичного здоров’я викликає зацікавленість науковців, тренерів, медиків тощо у вирішенні цієї проблеми. Відкриття нових фітнес-клубів, тренажерних комплексів, студій спрямоване на вирішення питання низького рівня рухової активності, а також зумовлює необхідність підготовки фахівців (тренерів) компетентних у проведенні занять із групових та персональних занять фітнесом. Заклади вищої освіти, реагуючи на запити суспільства, почали активно включати до освітніх програм дисципліни, які дають змогу здійснювати підготовку до організації і проведення фітнес-тренувань. Одним із таких є дисципліна «Сучасні фітнес-технології». У дослідженні здійснено експериментальну перевірку ефективності програми навчальної дисципліни «Сучасні фітнес-технології», зокрема оцінку рівня технічної майстерності студентів після її вивчення. Сформульовано мету, очікувані результати навчання й орієнтовну тематику дисципліни «Сучасні фітнес-технології»; розроблено критерії діагностування технічної майстерності майбутніх тренерів із фітнесу, за якими здійснювалася експертна оцінка: техніка виконання рухових дій і вправ; відповідність музичного супроводу заняттю; дотримання техніки безпеки на занятті; комунікативні здібності спілкування з тими, хто займаються; емоційність заняття; логічність та доцільність застосування методів на занятті; логічність побудови комплексу вправ; дотримання структури заняття. Експертну оцінку здійснювали незалежні експерти, компетентні фахівці у проведенні занять з аеробіки та фітнесу, які мають досвід професійної діяльності, працюють у закладах вищої освіти та мають науковий ступінь «кандидат наук». За попереднім ознайомленням із протоколом експертних оцінок та системою оцінювання розроблених критеріїв фахівці переглядали заняття, які проводили студенти. За визначенням незалежних експертів виявлено, що після вивчення дисципліни «Сучасні фітнес-технології» рівень готовності студентів відповідав 4,7 балам із п’яти можливих, що свідчить про ефективність програми навчальної дисципліни і високу якість професійної підготовки здобувачів.

У статті висвітлено сутність понять «компетентний», «професійна компетентність». Зауважено, що фахівець із соціальної роботи повинен поєднувати у собі як професійні компетентності, так і особистісні. Наведено відмінні риси формування професійних (фахових) компетентностей від загальних: відбувається за допомогою лише дисциплін професійного циклу; обов’язкове проходження навчальної та виробничої практики. Встановлено, що у визначеннях щодо поняття професійної компетентності вітчизняні та зарубіжні вчені вказують на її складові. Їх думки щодо складових структури професійної компетентності переважно збігаються. Розглянуто структуру особистісного розвитку соціального працівника. Узагальнення думок вчених дозволило розглянути професійну компетентність соціального працівника у таких аспектах: актуальне, діяльнісне психічне новоутворення особистості; особистісно-професійна характеристика; професійні здібності спеціаліста; результат освіченості спеціаліста. Враховуючи аналіз зарубіжної та вітчизняної літератури розроблено теоретичну модель формування професійної компетентності соціального працівника, що складається з наступних компонентів: цільового, мотиваційного, функціонального, змістовного, діяльнісного та результативно-корекційного. Синтезувавши результати дослідження, встановлено недоліки підготовки майбутніх соціальних працівників у контексті досліджуваної проблеми (проблема проектування освітнього маршруту з урахуванням пропозицій роботодавців та самих студентів; проблема професійної підготовки викладачів до організації освітнього процесу в рамках компетентнісного підходу; проблема переважання частки теоретичних знань над практичними вміннями; проблема організації змістовної практики студентів у різних установах соціальної сфери; недостатнього рівня сформованості соціально-проектних компетентностей).

Аналізується актуальність проблеми особистісного розвитку майбутнього педагога в контексті державного професійного стандарту та стандарту освіти з підготовки вчителя середньої школи. Викладаються сутність та зміст зазначеного феномену, теоретико-методологічні засади складання програми особистісного розвитку студента-педагога: уявлення про сутність, зміст, феноменологію, структуру та здатності особистості, як-от розвиток свідомості та самосвідомості, спонукальної (мотиваційної) сфери, потенціалу особистості (інтелект, емоційно-вольова сфера, саморегуляція, рефлексія та ін.), індивідуальні характеристики (темперамент, характер, здібності), природні основи становлення особистості (тип н.с., задатки). Розвиток особистості розглядається в єдності з її цілісною життєдіяльністю. Аналізуються складники здорової особистості педагога (психічний, психологічний, соціальний, моральний та духовний) та ознаки здорового стилю життєдіяльності. Характеризується запропонований варіант програми особистісного розвитку майбутнього педагога, в якій виділяють блоки самопізнання особистості та стилю життєдіяльності, розвиток свідомості, самосвідомості, спонукальної сфери, потенціалу особистості та її природні основи. Представлені дані емпіричного вивчення результатів реалізації програми виявили значне зростання мотивації студентів до проблеми особистісного саморозвитку та вивчення психологічних дисциплін, зростання їх суб’єктності та особистісної включеності в цей процес, як-от досягнення в самоаналізі внутрішнього світу, опануванні особистісних здатностей, вдосконаленні стилю життєдіяльності (цілеспрямованість, осмисленість та результативність життя), вирішенні широкого кола особистісних та життєвих проблем, налагодженні міжособистісних стосунків, а також у питанні підготовки до майбутньої професійної діяльності. Викладено особливості діяльності педагога в керуванні реалізацією студентами програми особистісного розвитку.

У сфері професійної підготовки майбутніх податківців Державної фіскальної служби України (ДФСУ) здійснилась можливість використання професійних додатків на основі використання хмарних сервісів у навчальному процесі. Ціллю виступає розкриття перспектив використання професійних хмарних додатків, які відкривають нові можливості для їх використання і в професійно-орієнтованому просторі. Дослідження направлене на розгляд хмарних технологій, що застосовуються в освіті та окреслення основних напрямків і перспектив їх застосування при підготовці фахівців ДФСУ. Найбільш відомі хмарні платформи створюють можливість здійснювати інтерактивну онлайн взаємодію викладачів та студентів у професійній підготовці та дозволяють впроваджувати нові інноваційні форми організації використання сучасних засобів передачі даних. Актуальними залишаються питання розробки професійних клієнтських додатків на основі хмарних сервісів та організації методик з їх використання у професійній підготовці майбутніх фахівців ДФСУ. Використання хмарних технологій у навчальному процесі стимулює їх професійний ріст майбутніх податківців, розвиває інтелектуальні здібності та надає можливість краще зрозуміти професію.

У статті актуалізоване розуміння, що сьогодні одними з важливих напрямів реформування вищої освіти в Україні є гуманізація освітньої діяльності та спрямування навчально-виховного процесу ЗВО на формування творчої особистості майбутнього фахівця, створення умов для розкриття здібностей, талантів та обдарувань студентів. У ході вирішення проблеми пошуку місця креативності у професійній підготовці педагога-музиканта автор звертається до історичних основ виникнення цього поняття, досліджує перехід його з психології до педагогіки, аналізує існуючі концепції на наукові погляди на трактування поняття креативності. Автором доведено, що творча особистість – це креативна особистість, яка внаслідок впливу зовнішніх чинників набула необхідних для актуалізації творчого потенціалу додаткових мотивів, особистісних утворень, здібностей, що сприяють досягненню творчих результатів в одному чи кількох видах творчої діяльності. У публікації зроблено висновок про те, що специфіка діяльності педагога-музиканта у своїй основі має креативний зміст. Творча діяльність педагога-музиканта зумовлює наявність у його структурі креативності як особистісної якості. Відомим є той факт, що педагог-музикант відноситься до категорії творчих особистостей, а тому його креативність можна трактувати як невід’ємну особистісну властивість, що дає йому змогу реалізувати творчий потенціал у практичній діяльності (музикуванні, співі, учителюванні тощо). Визначено, що креативність займає чільне місце в структурі особистості педагога-музиканта та є важливою для його педагогічної діяльності. Проаналізовані концепції і підходи до вивчення феномена креативності дали змогу вибрати серед професійних якостей педагога-музиканта креативність як одну з провідних та важливих. Автор наголошує, що педагогічна діяльність педагога-музиканта у своїй сутті є творчою, адже відзначається різноманітністю, складністю і специфікою предмета, що викладається. Вона має вміщувати вмотивованість до вибраної діяльності, розвинуті спеціальні здібності, інтелектуальну ініціативність та креативність як особистісну якість, що дасть змогу педагогу-музиканту самореалізуватися у творчості.

Робота науково-педагогічних працівників кафедр з підготовки лікарів-стоматологів у світлі змін законодавства є актуальним завданням сьогодення. Підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників шляхом їх участі у семінарах, практикумах, тренінгах, вебінарах, майстер-класах тощо здійснюється відповідно до річного плану підвищення кваліфікації закладу освіти. Метою викладачів стоматологічного факультету є підготовка до проведення структурованого практичного (клінічного) іспиту як складової ЄДКІ з урахуванням вимог Стандарту вищої освіти другого (магістерського) рівня зі стоматології, зокрема переліку лабораторних та інструментальних методів дослідження, медичних і стоматологічних маніпуляцій. Науковці намагаються викристалізувати у студентів особистості, таланти, інтелектуальні творчі та фізичні здібності, виховати відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору на користь держави України. Отримання якісної освіти спрямоване на високий рівень підготовки фахівців з надання стоматологічної допомоги. Теоретичні знання та практичні навички лікар здатний застосувати у своїй практичній діяльності. Сучасний фахівець повинен відповідати конкурентним умовам сьогодення. На підставі постанови про безперервний професійний розвиток лікарів брати активну участь у тематичних курсах, курсах підвищення кваліфікації, майстер-класах, зʼїздах, конференціях, конгресах та проходити атестацію лікарів.

Зміни, які відбуваються у сфері вищої освіти Китайської Народної Республіки (КНР), спрямовані на підвищення якості професійної освіти студентів у коледжах та університетах. Метою статті є здійснення аналізу сучасного стану розвитку професіоналізму майбутніх учителів фізичної культури в коледжах КНР. Методами дослідження є аналіз педагогічної зарубіжної та вітчизняної літератури, систематизація та узагальнення досліджень з проблеми розвитку професіоналізму майбутніх учителів фізичної культури в коледжах КНР та метод моделювання. У статті проаналізовано сучасний стан підготовки майбутніх учителів у коледжах КНР, порушено проблему щодо необхідності модернізації вищої освіти, що спрямована на удосконалення якості викладання, оновлення освітніх програм тощо. Обґрунтовано роль та значення розвитку професіоналізму майбутніх учителів фізичної культури. Схарактеризовано спрямування інтегрованих курсів, які викладаються для майбутніх учителів фізичної культури у коледжах КНР. Визначено основні напрями, на які має бути направлена змінена концепція підготовки майбутніх педагогів, зокрема вчителів фізичної культури. Розкрито складові професіоналізму вчителя фізичної культури, професійні здібності, які мають бути сформовані у здобувачів у процесі підготовки до здійснення професійної діяльності. Окреслено перспективи подальших наукових розвідок.

АНОТАЦІЯ У статті висвітлені особливості та хід застосування дослідницького підходу до вивчення здібностей у навчальній роботі зі студентами-психологами. Здійснений огляд наукових публікацій за обраною темою; з’ясовані підходи до вивчення здібностей; розглянуті особливості засвоєння з позицій різних підходів; висвітлена специфіка залучення студентів до цього процесу. Експеримент полягав у розробці та реалізації оптимального підходу до ознайомлення студентів із дослідженням здібностей, який би дозволив поєднати наявні знання з теми на певній раціональній основі, подати їх доступно й у відповідній логічній послідовності, виходячи з потреб у таких знаннях, наявного рівня знань і чинних вимог до професійної підготовки психологів. У проведеному експерименті передбачено як аналітичну, так і практичну складову; він організований та проведений викладачем, проте з максимально повним залученням студентів. В аналітичній частині дослідження здійснено опрацювання матеріалу з даної теми: з’ясовані незрозумілі положення, здійснено уточнення та конкретизацію певних моментів тощо. Студенти мали виявити вміння самостійно опрацьовувати матеріал, призначений для вивчення, а також залучатися до процесу вирішення питань, винесених на розгляд. Практична частина дослідження реалізовує демонстрацію можливостей роботи зі здібностями в практиці психолога: як діагностики особливостей, так і розвитку показників; виконується, головним чином, під час практичних занять. Передбачена також можливість за необхідності давати студентам індивідуальні творчі завдання для позааудиторної роботи. Результатом проведеної навчально-дослідницької роботи стало те, що студенти не лише краще зрозуміли роль здібностей у повсякденному житті, навчальній і професійній діяльності, їхнє призначення, особливості та прояви, а також з’ясували можливості розвитку та застосування здібностей у майбутній професійній діяльності. Вони опанували підходи і теорії, з якими ознайомилися на лекційних заняттях, у практичній діяльності, яка наближена до повсякденної роботи психолога. Зроблені висновки з проведеної роботи й визначені перспективи подальших досліджень. Ключові слова: освітній процес, підготовка майбутніх психологів, дослідження здібностей, дослідницький підхід у навчальній діяльності, розвиток здібностей.

Вступ. Спортивна діяльність є не лише ефективним засобом фізичного вдосконалення, а й формує ті риси характеру людини, які необхідні їй для соціалізації в суспільстві. Мета – розкрити значення спорту в житті людини та виявити вплив занять веслуванням на соціалізацію студентів. Матеріал і методи дослідження – аналіз і синтез науково-методичних джерел, педагогічне спостереження, анкетування, узагальнення, методи математичної статистики. Учасники дослідження – студенти факультету фізичної культури, спорту та здоров’я Волинського національного університету імені Лесі Українки, які займаються в секціях підвищення спортивної майстерності з веслування на байдарках і каное та човнах «Дракон». Проанкетовано 19 студентів. Результати дослідження. У статті здійснено спробу показати значення веслувального спорту у формуванні суспільних цінностей студентської молоді. Акцентовано увагу на особливій ролі фізичної культури й спорту в системі вищої освіти; розкрито їх вплив на біологічну сутність особистості студента, його соціалізацію в суспільстві. За результатами анкетування студентів виявлено, що веслування приносить їм не лише насолоду, а й додає впевненості у своїх силах та здібностях, навчає працювати в єдиній команді, розвиває вольові й моральні якості. Тривалі однотипні навантаження виробляють у спортсменів стійкість нервової системи до монотонності та відчуття втоми, формують вольові механізми; сприяють підвищенню емоційної стійкості й урівноваженості. Ці якості обов’язково знадобляться студентам у майбутньому. Висновки. Веслування на байдарках і каное та човнах «Дракон» для багатьох студентів є не лише засобом відмінної фізичної підготовки, а й самовираження та самоствердження, розширення кола спілкування за інтересами, формування здорового способу життя. За вмілого й наполегливого керівництва тренера в студентів формуються соціальні стандарти суспільства й стиль життя.

Мета. Статтю присвячено вивченню емоційних станів хлопців і дівчат залежно від виду навчаль-ного заняття у вищій школі. Метою роботи є виявлення особливостей складових частин емоційних станів студентів на лабораторних заняттях у виші залежно від курсу навчання. Методи. Психодіагностичним інструментарієм використано «Тест диференційованої самооцінки функціонального стану». Отримані первинні дані оброблено за допомогою пакету STATISTICA 12.0.Результати. Проведене дослідження дало змогу встановити, що у студентів самопочуття на лабораторних навчальних заняттях має позитивні ознаки, причому у дівчат рівень їх вираженості статистично значущо вищий, ніж у хлопців. Студенти почуваються сильними, витривалими, пра-цездатними, бадьорими. На лабораторних заняттях вони можуть проявити особистісні якості, такі як самостійність, ініціативність, лідерські, організаторські й комунікативні здібності. У студентів вираженість активності на лабораторних навчальних заняттях має позитивні ознаки. На лабораторних заняттях у студентів виражене бажання працювати й розмірковувати, вони активні, швидкі, діяльні, уважні, виконують різноманітні практико-орієнтовані завдання, відчувають захопленість ходом занять. У хлопців і у дівчат міра вираженості настрою на лабораторних навчальних заняттях статистично значущо не відрізняється. Загалом студенти мають гарний настрій на лабораторних заняттях. Вони оптимістичні, задоволені, щасливі, спокійні, життєрадісні, веселі. Висновки. Pезультати проведеного дослідження встановили, що у студентів самопочуття на лабораторних навчальних заняттях має позитивні ознаки, причому у дівчат рівень їх вираженості статистично значущо вищий, ніж у хлопців. У студентів вираженість активності на лабораторних навчальних заняттях має позитивні ознаки, причому у хлопців показники за цією шкалою статистично незначущо вищі, ніж у дівчат. У хлопців і у дівчат міра вираженості настрою на лабораторних навчальних заняттях статистично значущо не відрізняється. Ключові слова: емоційний стан, самопочуття, активність, настрій, статистична значущість. Purpose. The article is devoted to the study of the emotional states of boys and girls depending on the type of educational classes in high school. The aim of the paper is to identify the features of the severity of the components of the emotional states of the students at laboratory classes at universities, depending on the course of study.Methods. The empirical study has been conducted with the help of the test of differentiated self-assessment of the functional state. The obtained primary data have been processed using the STATISTICA 12.0 package.Results. It has been found that the students feel well at laboratory classes, and the girls have a statistically significantly higher level of expression of this feeling than the boys have. The students feel themselves strong, enduring, hard-working, energetic. They demonstrate their personal qualities, such as independence, initiative, leadership, organizational and communication skills. The severity of their activity at laboratory classes has positive signs. The students have a desire to work and to think. They are active, fast, attentive. They perform a variety of practice-oriented tasks, feel fascinated by the course. The degree of mood at laboratory classes does not differ statistically significantly at boys and girls. In general, the students are in a good mood at laboratory classes. For the average scores, the mood of boys has higher values than the mood of girls. They are optimistic, satisfied, happy, calm, cheerful. The students perform various types of work at laboratory classes, which increases their interest to the research and cognitive activities and forms an internal motivation to learn. The lowest rates of well-being at laboratory classes have the students of the fourth course. The highest rates of well-being have the students of the fifth course. The fifth-year students have the lowest level of activity at laboratory classes, and the first-year students have the highest level of activity. The highest indicators at laboratory classes are in the fifth year of education, and the lowest indicators are in the fourth year of education.Conclusions. The results of the empirical study have shown that the students have positive emotions at laboratory classes, and the girls have a statistically significantly higher level of well-been than the boys have. The severity of activity at laboratory classes has positive signs, and the measure of severity of the boys on this scale is statistically slightly higher than of the girls. The degree of mood of the boys and the girls at laboratory classes does not differ statistically significantly.Key words: emotional state, well-being, activity, mood, statistical significance.

Одним із перспективних підходів до організації навчального процесу є модель інтеграції технологій навчання: традиційного та дистанційного, електронного, мобільного. Інтеграція аудиторної та позааудиторної роботи в процесі навчання можлива за рахунок використання педагогічних технологій та сучасних ІКТ, зокрема, засобів електронного, дистанційного, мобільного навчання. Для того, щоб процес інтеграції був найефективнішим, викладачу необхідно управляти, регулювати та контролювати діяльність студентів [1].З практичної точки зору класичний підхід до ІКТ в освіті включає «політику / стратегію – вклад – процес – продукт / результати». Для того, щоб інтеграція ІКТ в національні системи освіти стала ефективною, потрібно відповідне поєднання наступних політичних і практичних чинників [2]: 1) чіткі цілі та створення національної програми по підтримці використання ІКТ в освіті; 2) допомога та стимулювання як державних, так і приватних навчальних закладів до придбання обладнання ІКТ (наприклад, шляхом цільового державного фінансування, включаючи кошти на технічне обслуговування; податкових знижок на обладнання ІКТ та програмне забезпечення для навчальних закладів; інвестицій або спонсорства досліджень з розвитку недорогого обладнання та програмного забезпечення ІКТ, тощо); 3) пристосування навчальних програм до впровадження ІКТ, розвиток і придбання стандартних якісних електронних навчальних посібників та програмного забезпечення; 4) розробка програм масової підготовки викладачів до використання ІКТ; 5) умотивованість викладачів та студентів організовувати процес навчання із залученням ІКТ; 6) адекватний рівень національного моніторингу та система оцінки, що дозволяють регулярно визначати результати та дієвість, а також заздалегідь виявляти недоліки з метою підвищення ефективності стратегії.Виданий Департаментом освіти США Національний план освітніх ІКТ у 2010 році являє собою модель навчання, що базується на використанні ІКТ та включає в себе цілі і рекомендації в п’яти основних областях: навчання, оцінювання, викладацька діяльність, засоби і продуктивність [3]. Розглянемо, як інтерпретується кожна із зазначених областей.Навчання. Викладачі мають підготувати студентів до навчання впродовж всього життя за межами аудиторії, тому необхідно змінити зміст та засоби навчання для того, щоб відповідати тому, що людина повинна знати, як вона набуває знання, де і коли вона навчається, і змінити уявлення про те, хто повинен навчатися. В XXI столітті необхідно використовувати доступні ІКТ навчання для мотивації й натхнення студентів різного віку.Складні і швидко змінні потреби світової економіки говорять про необхідний зміст навчання і про тих, кого потрібно навчати. Використання ІКТ дозволяє впливати на знання і розуміння навчального матеріалу.На рис. 1 показана модель навчання, що базується на використанні ІКТ. На відміну від традиційного навчання в аудиторії, де найчастіше один викладач передає один і той же навчальний матеріал всім студентам однаково, модель навчання із використанням ІКТ ставить студента у центр і дає йому можливість взяти під контроль своє індивідуальне навчання, забезпечуючи гнучкість у кількох вимірах. Основний набір стандартних знань, вмінь та навичок утворюють основу того, що всі студенти повинні вивчати, але, крім того, студенти та викладачі мають можливість вибору у навчанні: великі групи чи малі групи, діяльність у відповідності з індивідуальними цілями, потребами та інтересами.В цій моделі навчання підтримується ІКТ, надаючи зручні середовища та інструменти для розуміння і запам’ятовування змісту навчання. Залучення ІКТ навчання забезпечує доступ до більш широкого і більш гнучкого набору навчальних ресурсів, ніж є в аудиторіях, підключення до ширшої і більш гнучкої кількості «викладачів», включаючи викладачів ВНЗ, батьків, експертів і наставників за межами аудиторії. Досвід ефективного навчання може бути індивідуальним або диференційованим для окремих однолітків, персональних навчальних мереж, онлайн навчання та керованих курсів, експертизи та авторитетних джерел, однолітків із подібними інтересами, даними та ресурсами, навчальних спільнот, засобів навчання, управління інформацією та засобів зв’язку, викладачів, батьків, тренерів та інструкторів і студентів.Для конкретних дисциплін, хоча і існують стандарти змісту навчання, модель навчання із використанням ІКТ дає зрозуміти, яким чином можна проводити навчання. Серед всіх можливих варіантів будується власний проект навчання, що розв’язує проблеми реальної значимості. Добре продумані плани індивідуального навчання допомагають студентам отримати знання з конкретних дисциплін, а також підтримують розробку спеціалізованого адаптивного досвіду, що може бути застосований і в інших дисциплінах. Рис. 1. Модель навчання із використанням ІКТ у США [3] Згідно з Національним планом освітніх ІКТ Департаменту освіти США індивідуалізація, диференціація і персоналізація стали ключовими поняттями у сфері освіти [3]. Індивідуалізація розглядається як підхід, що визначає потрібний темп у навчанні різних студентів. При цьому навчальні цілі однакові для всіх студентів, але студенти можуть вивчати матеріал з різною швидкістю в залежності від їх потреб у навчанні. Диференціація розглядається як підхід, що ураховує переваги різних студентів. Цілі навчання однакові для всіх студентів, але методи навчання варіюються в залежності від уподобань кожного студента або потреб студентів. Персоналізація розглядається як підхід, за якого вивчаються навчальні потреби студентів із урахуванням навчальних переваг та конкретних інтересів різних студентів. Персоналізація включає в себе диференціацію та індивідуалізацію.Викладачі постійно мають визначати необхідний рівень знань та вмінь студентів. На сучасному етапі в навчанні, крім знань з конкретних дисциплін, студент має володіти критичним мисленням, умінням комплексно вирішувати проблеми, бути готовим до співпраці. Крім того, студент має відповідати таким категоріям: інформаційна грамотність (здатність ідентифікувати, знаходити, оцінювати та використовувати дані для різних цілей); медіаграмотність (здатність до використання і розуміння засобів масової інформації, а також ефективного спілкування, використовуючи різні типи носіїв); можливість оцінювати і використовувати інформаційно-комунікаційні технології, відповідно вести себе в соціально прийнятних Інтернет-спільнотах, а також розумітися в питанні навколишньої конфіденційності та безпеки. Все це вимагає базового розуміння самих ІКТ і здатності використовувати їх в повсякденному житті.Навчаючи, викладачі мають враховувати те, що студенти не можуть вивчити все, що їм потрібно знати в житті, і економічна реальність така, що більшість людей будуть змінювати місце роботи протягом всього життя. Тому необхідно привити адаптивні навички навчання, що поєднують зміст знань із можливістю дізнатися щось нове.Найчастіше у навчанні прийнято використовувати такі веб-ресурси і технології, як вікі, блоги та інший вміст, що створюють користувачі для дослідження та підтримки співпраці і спілкування у роботі. Для студентів ці інструменти створюють нові навчальні можливості, що дозволяють їм подолати реальні проблеми, розробити стратегії пошуку, оцінити довіру і авторитет веб-сайтів і авторів, а також створювати і спілкуватися за допомогою мультимедіа. Так, при вивченні вищої математики, інтерактивні графіки та статистичні програми роблять складні теми більш доступним для всіх студентів і допомагають їм підключатися до навчального матеріалу, що має відношення до їх спеціальності.ІКТ можуть бути використані для забезпечення більших можливостей у навчанні у поєднанні з традиційним методам навчання. Із використанням ІКТ можна подавати навчальні матеріали, вибираючи різні типи носіїв, та сприяти засвоєнню знань, вибираючи інтерактивні інструменти, до яких відносяться інтерактивні тематичні карти, хронології, що забезпечують візуальний зв’язок між наявними знаннями і новими ідеями.Із використанням ІКТ розширюються засоби навчання студентів: 1) забезпечується допомога студентам у процесі навчання; 2) надаються інструменти для спілкування у процесі навчання (це можна зробити через веб-інтерфейс мультимедіа, мультимедійні презентації, тощо); 3) сприяють виникненню Інтернет-спільнот, де студенти можуть підтримувати один одного у дослідженнях та розвивати більш глибоке розуміння нових понять, обмінюватися ресурсами, працювати разом поза ВНЗ і отримувати можливості експертизи, керівництва та підтримки.Для стимулювання мотивації до взаємодії із використанням ІКТ можна: 1) підвищувати інтерес та увагу студентів; 2) підтримувати зусилля та академічну мотивацію; 3) розробляти позитивний імідж студента, який постійно навчається.Оскільки людині впродовж всього життя доводиться навчатися, то ключовим фактором постійного і безперервного навчання є розуміння можливостей ІКТ. Використання ІКТ в навчанні надає студентам прямий доступ до навчальних матеріалів та надає можливості будувати свої знання організовано і доступно. Це дає можливість студентам взяти під контроль і персоналізувати їх навчання.Оцінювання. В системі освіти на всіх рівнях планується використовувати можливості ІКТ для планування змісту навчального матеріалу, що є актуальним на момент навчання, і використовувати ці дані для безперервного вдосконалення навчальних програм. Оцінювання, що проводиться сьогодні в ВНЗ, спрямоване показувати кінцевий результат процесу навчання. При цьому не відбувається оцінка мислення студента в процесі навчання, а це могло б допомогти їм навчитися краще.У процес оцінювання необхідно уводити поліпшення, що включають в себе пошук нових та більш ефективних способів оцінювання. Необхідно проводити оцінювання в ході навчання таким чином, щоб мати змогу поліпшити успішність студентів в процесі навчання, залучати зацікавлені сторони (роботодавців) у процес розробки, проведення та використання оцінок студентів.Існує багато прикладів використання ІКТ для комплексного оцінювання знань студентів. Ці приклади ілюструють, як використання ІКТ змінило характер опитування студентів, воно залежить від характеру викладання та апробації теоретичного матеріалу. Впровадження ІКТ дозволяє представити дисципліни, системи, моделі і дані різними способами, що раніше були недоступними. Із залученням ІКТ у процес навчання можна демонструвати динамічні моделі систем; оцінювати студентів, запропонувавши їм проводити експерименти із маніпулюванням параметрів, записом даних та графіків і описом їх результатів.Ще однією перевагою використання ІКТ для оцінювання є те, що з їх допомогою можна оцінити навчальні досягнення студента в аудиторії та за її межами.В рамках проекту «Національна оцінка освітніх досягнень» (The National Assessment of Educational Progress – NAEP) розроблено і представлено навчальні середовища, що надають можливість проводити оцінювання студентів при виконанні ними складних завдань і вирішенні проблемних ситуацій. Використання ІКТ для проведення оцінювання сприяє поліпшенню якості навчання. На відміну від проведення підсумкового оцінювання, використання корекційного оцінювання (тобто оцінювання, що дозволяє студенту побачити та виправити свої помилки в процесі виконання запропонованих завдань, наприклад, тестування з фізики, запропоноване Дж. Р. Мінстрелом (J. R. Minstrell) – www.diagnoser.com), може допомогти підвищити рівень знань студентів.Під час аудиторних занять викладачі регулярно намагаються з’ясувати рівень знань студентів, проводячи опитування. Але це надає можливість оцінити лише незначну кількість студентів, нічого не говорячи про знання та розуміння навчального матеріалу іншими студентами. Для вирішення цієї проблеми вивчається можливість використання різних технологій на аудиторних заняттях в якості «інструменту» для оцінювання. Одним із прикладів є використання тестових програм, що пропонують декілька варіантів відповідей на питання, до складу яких включено як істинні так і неправдиві відповіді. Студенти можуть отримати корисні відомості із запропонованих відповідей на подібні питання, якщо вони ретельно розроблені.При навчанні студентів із використанням засобів Інтернет існують різні варіанти використання доступних Інтернет-технологій для проведення формуючого оцінювання. Використовуючи онлайн програми, можна отримати детальні дані про рівень досягнень студентів, що не завжди можливо в рамках традиційних методів навчання. При виконанні завдань студентами програмно можна з’ясувати час, що витрачають студенти на виконання завдань, кількість спроб на розв’язання завдань, кількість підказок даних студенту, розподіл часу в різних частинах даного завдання.У моделі навчання, де студенти самі обирають доступні засоби навчання, оцінювання виступає в новій ролі – визначення рівня знань студента з метою розробки подальшого унікального плану навчання для конкретного студента. Із використанням такого адаптивного оцінювання забезпечується диференціація навчання.В системі освіти в США на всіх рівнях застосовуються можливості Інтернет-технологій для вимірювання знань студентів, що надає можливість використовувати дані оцінки для безперервного вдосконалення процесу навчання.Для проведення вдосконалення процесу навчання необхідні наступні дії [3]:1) на рівні держави, районів необхідно проектувати, розробляти і здійснювати оцінювання, що дає студентам, викладачам та іншим зацікавленим сторонам своєчасні та актуальні дані про навчальні досягнення студентів для підвищення рівня та навчальної практики студентів;2) науковий потенціал викладачів освітніх установ, а також розробників Інтернет-технологій використовувати для поліпшення оцінювання в процесі навчання. Із використанням Інтернет-технологій можна проводити вимірювання ефективності навчання, забезпечуючи систему освіти можливостями проектування, розробки та перевірки нових і більш ефективних методів оцінювання;3) проведення наукових досліджень для з’ясування того, як із використанням технологій, таких як моделювання, навчальні середовища, віртуальні світи, інтерактивні ігри та навчальні програми, можна заохочувати та підвищувати мотивацію студентів при оцінці складних навичок;4) проведення наукових досліджень і розробок із проведення об’єктивного оцінювання (без оцінювання сторонніх здібностей студента). Для того, щоб оцінки були об’єктивними, вони повинні вимірювати потрібні якості та не повинні залежати від зовнішніх факторів;5) перегляд практики, стратегії і правил забезпечення конфіденційності та захисту даних про одержані оцінки студентів, при одночасному забезпеченні моделі оцінок, що включає в себе постійний збір і обмін даними для безперервного вдосконалення процесу оцінювання.Всі студенти повинні мати право на доступ до даних про власні оцінки у вигляді електронних записів, дізнаючись таким чином рівень своїх знань. У той же час, дані по студентам повинні бути відкритими і для інших студентів.Викладацька діяльність. Викладачі можуть індивідуально або колективно підвищувати свій професійний рівень, використовуючи всі доступні технології. Вони можуть отримати доступ до даних, змісту, ресурсів, відомостей і передового досвіду навчання, що сприяє розширенню можливостей викладачів і надихає їх на забезпечення більш ефективного навчання студентів.Багато викладачів працюють поодинці, не спілкуючись з колегами або викладачами з інших ВНЗ. Професійний розвиток зазвичай проводиться на короткому, фрагментарному і епізодичному семінарі, що пропонує мало можливостей для використання отриманих матеріалів на практиці. Основна аудиторна робота викладача на практиці зводиться до перевірки набутих знань студентами. Багато викладачів не мають відомостей, часу, або стимулу для постійного підвищення свого професійного рівня щороку. Так само, як використання ІКТ може допомогти поліпшити процес навчання та оцінювання, використання ІКТ може допомогти краще підготуватися до ефективного викладання, підвищити професійний рівень. Використання ІКТ дозволяє зробити перехід до нової моделі зв’язаного навчання.У зв’язаному навчанні викладачі мають отримувати повний доступ до даних про процес навчання студентів та аналітичні інструменти для обробки цих даних. Їм необхідно забезпечити комунікацію зі своїми студентами, доступ до даних, ресурсів і систем підтримки навчання, що дозволить їм створювати, управляти і оцінювати досягнення навчання студентів в позааудиторний час. Викладачі також можуть отримати доступ до ресурсів, що надають можливість підвищити свій професійний рівень (рис. 2). Рис. 2. Модель зв’язаного навчання викладачів Оскільки середовище навчання постійно ускладнюється, у зв’язаному навчанні забезпечу

Статтю присвячено вивченню студентської автономії в контексті розвитку компетенцій ХХІ сторіччя. У статті розглядається походження й значення поняття «студентська автономія» та наводиться порівняльна характеристика основних визначень «автономії». Представлено хронологію становлення цього поняття у закордонних та вітчиз- няних наукових працях, яке у загальному розумінні позначає відповідальну роль студента у процесі навчання та його здатність самостійно приймати рішення стосовно навчального процесу. «Автономія» передбачає право вибору, яке надається студенту, що посилює процес формування у нього професійної компетентності і зумовлює використання певної низки стратегій та підходів для її розвитку у студентській аудиторії. У статті поставлено наголос на зміні ролі викладача в освітньому процесі. У контексті цього дослідження стає очевидним перехід від моделі, центрованої на ролі викладача, яка домінувала в освіті багато років, до під- ходу, орієнтованого на студента (“student-oriented approach”) та на понятті «навчання протягом життя» (“life-long learning”). В сучасних умовах студенти повинні вчитися не лише застосовувати різні стратегії навчання, але й також обирати найефективніші з них відповідно до мети та індивідуальної направленості у навчанні. Навчальні завдання мають бути націлені на формування стратегічних навичок та здібностей до самооцінювання. Зокрема, навиків, які роблять людей більш стратегічно компетентними у очікуваних соціо-економічних та технологічних контекстах. На підставі аналізу робіт вчених можна констатувати, що автономія студентів є одним із факторів успішного навчання. Отже, пріоритетним завданням викладачів є формування автономних навиків студентів. Аналіз літературних джерел з питань автономії довів, що не існує єдиного визначення цього поняття у науці. Також було визначено, що більшість вітчизняних фахівців поділяють думку закордонних вчених стосовно фено- мену «автономія».

Вступ. Швидкий розвиток інформаційно-телекомунікаційних технологій (ІКТ) змінює практично всі сфери діяльності людини, серед яких освіта займає одне з перших місць щодо впровадження інновацій на основі ІКТ. Сьогодні поняття он-лайн навчання міцно закріпилося у свідомості сучасних студентів, а Internet значною мірою перетворився на освітній простір, надаючи студентам більші можливості для доступу до інформаційних ресурсів і для співпраці. Стрімкими темпами розвиваються нові підходи до навчання: дистанційне навчання, електронне навчання, мобільне навчання, он-лайн навчання (навчання через Internet), комбіноване навчання (див., наприклад [1]-[8]). Але, на думку фахівців у галузі освіти, саме комбіноване навчання (blended learning) є одним з перспективних інноваційних трендів у вищій школі.Розглянемо деякі теоретичні і практичні аспекти впровадження комбінованого навчання у ВНЗ, як інноваційної освітньої технології.1. Що таке «комбіноване навчання»? Вlended learning (змішане, гібридне або комбіноване навчання) – вже давно популярний термін у галузі корпоративних тренінгових програм. Ще наприкінці 90-х ХХ століття багато компаній почали активно використовувати технології електронного навчання, оскільки при великій зайнятості співробітників потрібний індивідуальний набір засобів подання матеріалу та методів навчання, що передбачає обов’язкову самостійну роботу особи, що навчається.«Комбінованими називають такі програми навчання, в яких заняття в аудиторіях комбінуються з дистанційними заняттями, часто за допомогою он-лайн інструментів, що надають можливість студентам отримати консультації викладачів у віддаленому режимі. До таких інструментів належать Internet-форуми, відеоконференції і телефонні технології в мережі Internet, наприклад, Skype» [9].Комбіноване навчання в першу чергу спрямоване на навчальні та професійні потреби кожного з учасників освітнього процесу. Якщо при традиційному навчанні в лекційному залі від усіх студентів очікується якийсь загальний рівень підготовленості, а заняття проходять за стандартною схемою, де індивідуальні здібності та навички майже не враховуються, то заняття за комбінованою формою надають кожному студенту можливість самостійно обирати як темп засвоєння навчального матеріалу, так і пріоритети в навчанні. Комбіноване навчання підходить для студентів, які з певних причин не можуть щодня бути на заняттях у ВНЗ (за станом здоров’я, за сімейними обставинами, тимчасова або постійна робота, особливо на старших курсах навчання), а також для осіб, чия професійна діяльність вимагає довготривалих поїздок і відряджень, тобто відсутності протягом певного періоду в місті, де знаходиться ВНЗ.За принципами комбінованого навчання проходить перепідготовка і підвищення кваліфікації фахівців або отримання другої вищої освіти. Так, випускник, що вже має диплом бакалавра, може отримати магістерський ступінь у тій галузі, де він зайнятий, без відриву від виробництва. Навчання за такими програмами пропонують університети Німеччини, Великобританії та інших країн (див., наприклад, [10]-[11]). У багатьох європейських університетах певні модулі викладають одночасно традиційним і дистанційним студентам, щоб останні не почували себе в ізоляції. Комбіноване навчання також відкриває двері європейських університетів іноземним студентам, які не мали раніше можливість з фінансових чи інших причин розраховувати на одержання вищої освіти в Європі.Розглянемо сутність поняття «комбіноване навчання», його основні характеристики та особливості впровадження у ВНЗ України.2. Аналіз поняття «комбіноване навчання»У сучасній вітчизняній та зарубіжній літературі можна знайти багато різних перекладів і тлумачень поняття «Вlended learning». Це пов’язано з неоднозначним перекладом слова «blend» (англ.): «змішувати», «сполучати», «гармонувати», «комбінувати» та ін. Тому «Вlended learning» перекладають як «гібридне навчання», «змішане навчання», «комбіноване навчання». Враховуючи тлумачення слів: «гібрид» (з грецької ὕβριδικά – помісь) – комбінація двох або більше різних об’єктів або характеристик, властивостей у одному об’єкті», «суміш» – сукупність предметів різного виду, сорту, «змішувати» – порушуючи звичайний порядок, розташовувати безладно, «комбінувати» – сполучати, об’єднувати або розташовувати що-небудь у певному порядку; об’єднувати спільним технологічним процесом чи адміністративно» (див., наприклад, [12]), як і багато інших дослідників будемо термін «blended learning» перекладати як «комбіноване навчання», оскільки, на нашу думку, цей термін найповніше відображає суть і найбільш характерні риси цього навчання.Б. Колліс і Дж. Мунен розглядають комбіноване навчання як «гібрид традиційного очного та онлайн-навчання, за якого навчання відбувається як в аудиторії, так і у мережі, причому онлайн-складова стає природнім розширенням традиційного аудиторного навчання [13, 9].А. Хейнце, К. Проктер зазначають, що комбіноване навчання – це «навчання, що підтримується ефективним поєднанням різних способів доставляння навчальних матеріалів, моделей викладання та стилів навчання, і ґрунтується на прозорій взаємодії між усіма учасниками навчального процесу [14, 10].Сутність методології «Blended learning», яка в освітніх дослідженнях зарубіжних авторів трактується як «змішування різних навчальних середовищ і поєднує в собі традиційне навчання «face-to-face» в аудиторії та методи з більш сучасною комп’ютерно-опосередкованою діяльністю» [2], подана на рис. 1. Рис. 1. Схематичне подання методології «Blended learning» [2] Розглянемо поняття комбінованого навчання у роботах деяких вітчизняних науковців.В роботі О. Ф. Мусійовської [15] комбіноване навчання – «це інтегрована форма різних видів Інтернет-навчання, електронного дистанційного та традиційного навчання, за якої навчальний матеріал у будь-якому електронному виді (текстовому, аудіо- або відеоформаті, у вигляді РРТ-презентацій, flash-анімації, Веб-ресурсів та ін.) передається студентові через Інтернет або локальні мережі для самостійного опрацювання, а закріплення та перевірка якості здобутих студентом знань і навичок проводиться в аудиторії під безпосереднім керівництвом викладача з використанням традиційних і мультимедійних засобів навчання».Т. І. Коваль [16, 5] зазначає, що комбіноване навчання – це «органічне поєднання традиційних і комп’ютерно-орієнтованих методів, комплексне використання паперових і електронних носіїв інформації, традиційних і комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання, впровадження як традиційних, так і дистанційних форм організації навчального процесу за принципом взаємного доповнення».В. М. Кухаренко та інші автори вважають, що комбіноване навчання – це «вид е-навчання, у якому спільно використовуються методи та засоби традиційних форм навчання та е-навчання. При цьому частка технологій е-ДН в навчальному процесі може коливатися від 30% до 80% [17, 2].У роботах А. М. Стрюка (див., наприклад, [18]) комбіноване навчання тлумачиться як спосіб реалізації змісту навчання, що інтегрує аудиторну та позааудиторну навчальну діяльність за умови педагогічно виваженого поєднання технологій традиційного, електронного, дистанційного та мобільного навчання з метою ефективного досягнення навчальних цілей.Сутність комбінованого навчання з позицій вітчизняних авторів можна подати у схематичному вигляді (на рис. 2).Рис. 2. Комбіноване навчання = Традиційне+ Електронне+ Дистанційне+Мобільне навчання 3. Комбіноване навчання як інноваційна освітня технологіяГоловним завданням трансформації вищої школи на сучасному етапі розвитку суспільства є створення найсприятливіших умов для тих, хто навчається, в здобутті ними вищої освіти, підвищенні кваліфікації, реалізації свого інтелектуального потенціалу за рахунок впровадження в навчальний процес інноваційних педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій.Існуючі й майбутні інноваційні педагогічні технології не можна реалізувати без широкого використання інноваційних інформаційних технологій, в першу чергу комп’ютерних і телекомунікаційних, оскільки саме з їх використанням можливо у повній мірі розкрити дидактичні функції цих технологій, реалізувати потенційні можливості їх використання.Використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у вищій школі, на думку авторів, це важлива складова об’єктивного процесу комп’ютеризації та інформатизації освіти, побудови інформаційного суспільства, а також найважливіший чинник впровадження педагогічних інновацій у навчальний процес.«Інновація – це не будь-яке нововведення, а тільки таке, що істотно підвищує ефективність діючої системи. … Інновації – це ідеї та пропозиції (в багатьох випадках засновані на результатах відповідних спеціальних наукових досліджень і інженерних розробок), що можуть стати основою створення нових видів продукції чи значно поліпшити споживчі характеристики (технічні, економічні тощо) існуючих товарів, створення нових процесів, послуг, чи будь-чого, що може покращити «якість життя» людства» [19].Педагогічна інновація – сукупність нових професійно-педагогічних дій педагога, спрямованих на вирішення актуальних проблем виховання, навчання й розвитку учнів (студентів) з позицій освітніх підходів, зорієнтованих на зміну навчального процесу з метою формування якісно іншої педагогічної практики і підвищення якості освіти. При цьому основними освітніми підходами здійснення інновацій у вищій школі є: акмеологічний підхід, андрагогічний підхід, діяльнісний підхід, кваліметричний підхід, компетентісний підхід, особистісно-орієнтований підхід, професіографічний підхід, синергетичний підхід.Сьогодні інноваційні технології в освіті ґрунтуються на інтеграції інноваційних педагогічних технологій та інноваційних інформаційно-комунікаційних технологій навчання.Інноваційна педагогічна технологія – система оригінальних, новаторських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчально-виховний процес від визначення його мети до очікуваних результатів і які цілеспрямовано, систематично й послідовно впроваджуються в педагогічну практику з метою підвищення якості освіти.Серед педагогічних технологій, що як найкраще інтегруються з ІКТ є: навчання у співпраці; ситуаційне навчання; метод проектів; методи проблемного навчання; продуктивне навчання.Інноваційні інформаційно-комунікаційні технології навчання – оригінальні технології (методи, засоби, способи) створення, передавання і збереження навчальних матеріалів, інших інформаційних ресурсів освітнього призначення, а також організації і супроводу навчального процесу (традиційного, електронного, дистанційного, мобільного) за допомогою телекомунікаційного зв’язку та комп’ютерних систем і мереж, що цілеспрямовано, систематично й послідовно впроваджуються в педагогічну практику з метою підвищення якості освіти.Серед сервісів і послуг мережі Internet, використання яких забезпечує впровадження інноваційних ІКТ в навчальному процесі ВНЗ, можна виділити:електронна пошта, списки розсилки, веб-форуми;FTP, файлообмінні мережі (Usenet);чати, вебінари (WizIQ);соціальні мережі (Facebook, Twitter);потокове мультимедіа, YouTube, Internet-радіо, Internet-TV;IP-телефонія, Skype, Google Talk;Web 2.0 (wiki, сервіси Google, Flickr, Digg.com, блоги).Разом з тим, не дивлячись на те, що сьогодні традиційна система вищої освіти не задовольняє повною мірою потреби студентів й вимоги інформаційного суспільства до підготовки майбутніх фахівців, а завдяки використанню дистанційних, електронних та мобільні технології студент і викладач можуть плідно співпрацювати не тільки під час занять в аудиторії, а й за межами навчального закладу, не варто повністю відмовлятися від традиційних форм організації, методів і засобів навчання, що добре відомі й в деяких реальних педагогічних ситуаціях є просто незамінними.Враховуючи вище сказане, будемо вважати, що комбіноване навчання – це цілеспрямований процес здобування знань, набуття умінь і навичок, засвоєння способів пізнавальної діяльності суб’єктом навчання й розвитку його творчих здібностей на основі комплексного і систематичного використання традиційних й інноваційних педагогічних технологій та інформаційно-комунікаційних технологій навчання за принципом взаємного доповнення з метою підвищення якості освіти.4. Особливості організації комбінованого навчання у ВНЗЯк зазначалося вище, тенденція в організації навчального процесу у ВНЗ чітко розвивається в напрямі комбінованого навчання, яке органічно поєднує в собі як традиційні (очні), так і комп’ютерно орієнтовані методи, засоби і форми організації навчання.Залежно від технічних можливостей ВНЗ, підготовки його професорсько-викладацького складу у комбінованому навчанні можна поєднати такі види навчальної діяльності студентів під керівництвом викладача (див., наприклад, [15]):традиційні практичні заняття або семінари з відеоконференціями та вебінарами;традиційні заняття з наступним їх обговоренням у форумах, чатах або з використанням листування через електронну пошту;групову роботу над завданнями для самостійного виконання із подальшим його обговоренням в аудиторії;лекційні заняття в мережі Internet з практичними і лабораторними заняттями в аудиторії;лекційні заняття в аудиторії з консультаціями з викладачем через мережу Internet;виконання індивідуальних завдань і надсилання результатів їх виконання для перевірки викладачеві, використовуючи сервіси мережі Internet;реалізація рольових ігор та дослідницьких проектів у віртуальному середовищі у позааудиторний час або під час аудиторних заняття;інші комбінації використання технологій дистанційного, електронного, мобільного навчання та традиційних форм, методів і засобів навчання.Як правило, комбіноване навчання з дисципліни складається з таких етапів:самостійне опрацювання студентами теоретичного матеріалу з використанням технологій електронного, дистанційного або мобільного навчання;засвоєння практичних вмінь і навичок у формі традиційних аудиторних занять з використаннях інноваційних педагогічних технологій;обговорення проблемних ситуацій в он-лайн і/або офф-лайн режимі з використанням технологій електронного, дистанційного або мобільного навчання;поточний та проміжний контроль і оцінювання навчальних досягнень студентів з використанням автоматизованих засобів контролю, зокрема комп’ютерного тестування;проведення підсумкового контролю з дисципліни (екзамену, заліку) і/або захисту курсової роботи у традиційній (очній) формі.Комбінована модель навчання – це модель використання розподілених інформаційно-освітніх ресурсів у традиційному навчанні із застосуванням елементів асинхронного й синхронного дистанційного і мобільного навчання. У ВНЗ комбіноване навчання рекомендується як складова традиційного навчання при проведенні як аудиторних занять, так і організації самостійної роботи студентів. Основне завдання комбінованого навчання: успадкувати переваги як традиційного, так і дистанційного навчання й зменшити їх недоліки.Основна проблема при впровадженні комбінованого навчання у ВНЗ, полягає в тому, що таке навчання вимагає високого ступеня самоорганізації та особистого контролю тих, хто навчається, і якщо цей ступінь не досить високий, то навчальний матеріал може залишитися незасвоєним або неправильно зрозумілим, що вплине на якість навчання. Тому цілеспрямована робота з формування у студентів уміння самостійно навчатися і здобувати знання, бути комунікабельним і вміти працювати у команді є, на думку авторів, не менш важлива ніж формування в них ІКТ-компетентностей.В Черкаському державному технологічному університеті створено систему електронного навчання (СЕН) на базі Moodle [20], яка призначена для підтримки навчального процесу студентів різних форм навчання (денної, заочної, дистанційної), організації їх самостійної роботи, а також для проведення різних видів контролю та оцінювання навчальних досягнень студентів у автоматизованому режимі. СЕН ЧДТУ доступна в мережі Internet керівництву університету, викладачам і студентам у відповідності до прав доступу до інформаційних ресурсів і підсистем цієї системи [21].Для організації комбінованого навчання, контролю і оцінювання навчальної діяльності студентів у середовищі системи електронного навчання ЧДТУ створено загальну структуру електронного навчального курсу (ЕНК), а також його структурних елементів: структура курсу, календарний

Статтю присвячено особливостям застосування кейс-технологій у процесі організації самостійної роботи студентів. Автором запропоновано визначення «кейс-технології»; прослідковано шляхи розвитку кейс-технологій та їхній сучасний стан; виокремлено виклики, які стоять перед викладачем у процесі організації самостійної роботи студентів; запропоновано рекомендації щодо застосування викладачем кейс-технологій у процесі організації самостійної роботи студентів. У статті зазначено, що у стандартах закладів вищої освіти значно збільшуються нормативи часу, відведеного на самостійну роботу студентів. У зв’язку з цим перед викладачем постає питання ефективної організації самостійної роботи студентів. Нові умови передбачають значну індивідуалізацію навчального процесу за активної позиції особи студента. Пошук шляхів удосконалення якості підготовки фахівців змушує заклади вищої освіти переглядати як зміст освіти та навчання, так і технологію процесу творення. Сучасний стан підготовки фахівців у закладах вищої освіти диктує необхідність пошуку нових шляхів підвищення якості їх теоретичної підготовки, готовності до самостійної творчої праці, а головне – засобів і методів підготовки випускника до практичної та професійної діяльності. У вирішенні цього питання може допомогти застосування кейс-технологій. На переконання автора статті, використання кейс-технологій дає можливість організувати навчальний процес таким чином, що кожен студент отримує можливість опанувати навчальний матеріал за окремими темами, предметами на різних рівнях, але не нижче базового, залежно від його здібностей та індивідуальних особливостей. З-поміж низки різноманітних викликів, з якими зіштовхується кожен студент, вважаємо за необхідне виокремити такі: студент, який вибирає собі спеціальність (найчастіше за порадою батьків), не завжди досить активний у навчальному процесі, не може самостійно виконувати, вивчати будь-які теми, практичні завдання, творчо підходити до вирішення поставленої проблеми.

Одним із основних завдань вищої школи, що знайшли відображення в Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», є формування особистості, здатної до самостійного вирішення проблем, самовизначення і творчого саморозвитку. Реалізація цього стратегічного завдання неможлива без модернізації навчального процесу з метою розвитку обдарувань, здібностей, індивідуальності студентів.Нові орієнтири розвитку вищої освіти – здійснення інноваційного підходу до освіти, оновлення її змісту, пошук нових методів підготовки, організації практики, засобів навчання тощо [1; 2].Сучасне суспільство, з одного боку, потребує дедалі глибшого особистісного розвитку людини, а з іншого – створює дедалі кращі передумови для цього. Процес глобалізації, який супроводжується розвитком сучасних інформаційних технологій, значно розширює комунікаційне середовище, в якому живе і функціонує людина, і разом з тим розширює можливості навчання.Особистісно-орієнтований підхід «передбачає нову педагогічну етику, визначальною рисою якої є взаєморозуміння, взаємоповага, співробітництво. Ця етика ... зумовлює моделювання життєвих ситуацій, включає спеціально сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання ... Основою всіх перетворень має бути реальне знання дитячих можливостей, прогнозування потреб найближчого розвитку особистості»[3].Особистісно-орієнтований підхід в навчанні, по-перше, сприяє формуванню особистості майбутнього фахівця; по-друге, є одним із факторів підвищення якості та ефективності навчання.При організації навчального процесу за особистісно-орієнтованими технологіями основними орієнтирами мають бути наступні:відмова від абсолютизації моделі навчання і реалізація її індивідуалізованого варіанту;планування цілей навчання має бути комплексним, орієнтованим на особистість кожного студента;урахування рівня складності матеріалу та реальних навчальних можливостей студента;розвиток внутрішньої мотивації;стимулювання особистісного сенсу засвоюваних знань та умінь;розвиток пізнавальної та творчої активності;залучення до діалогу, організації і планування власної навчальної діяльності;відбір таких способів навчально-пізнавальної діяльності студента, які стимулюють розвиток його творчих здібностей;збагачення змісту навчання супутніми знаннями про навколишній світ;організація процесу самостійного навчання та саморозвитку.Тільки комплексне застосування вищезазначених принципів в освітньому процесі забезпечує досить високу його ефективність та особистісний розвиток студента.В Національному університеті біоресурсів і природокористування України загальну та неорганічну хімію студенти вивчають на першому курсі, тому в першу чергу виникає необхідність забезпечення їх адаптації до навчального процесу. Студенти з різним рівнем шкільної підготовки, різними здібностями та здатністю до сприйняття навчального матеріалу. Щоб визначити рівень шкільної підготовки студентів з дисципліни, ми проводимо невелику за обсягом та часом контрольну роботу «Збереження знань». Її результати допомагають спланувати подальшу роботу зі студентами. На підставі цих результатів, застосовуючи індивідуально-диференційований підхід, можна проводити корекцію знань студентів.У навчальних програмах усіх дисциплін за вимогами Болонського процесу збільшується частка самостійної роботи студентів, яка в умовах особистісно-орієнтованої освіти виступає як спосіб формування самостійної особистості [3].Організація самостійної роботи починається з ґрунтовного інструктажу, при якому кожен студент отримує індивідуальне завдання, що враховує його схильності, рівень знань та загальну ерудицію і т.д. Виконання завдання передбачає особисту ініціативу і самостійність виконавця.Так, індивідуальні завдання для самостійної роботи з хімії різного рівня складності:Перший рівень оволодіння знаннями – рівень знайомства з предметом. Це запам’ятовування і розпізнавання інформації, розрізнення об’єктів та їх властивостей. Він розрахований на студентів з невисокою успішністю. Наприклад, тестові завдання з теми «Розчини. Електролітична дисоціація та гідроліз солей»:1. Запишіть формули та розташуйте в порядку зростання сили кислоти: карбонатна, сульфатна, фосфатна, хлорна.2. Які з наведених електролітів у водному розчині дисоціюють ступінчасто (записати формули): сульфітна кислота, хром (ІІІ) сульфат, кальцій гідроксид, калій дигідрогенфосфат?3. Які з наведених солей гідролізують: магній нітрат, манган (ІІ) нітрат, барій нітрат, ферум (ІІІ) нітрат?Другий рівень оволодіння знаннями - рівень умінь. Це здатність самостійно виконувати дії на деякій множині об’єктів. Він розрахований на основну масу студентів із середньою успішністю. Приклади тестових завдань:1. Які йони можуть одночасно міститися в розчині:а) Fe2+ i SO42-; б) Ca2+ i SO42-; в) Cu2+ i SO42- ; г) Pb2+ i SO42 ?2. Які реакції проходять до кінця:а) CaCl2 + (NH4)2SO4; б) Al(NO3)3 + K2SO4; в) (NH4)2SO4 + Na2CO3;г) Ba(CH3COO)2 + Na2CO3?3. Вкажіть продукти гідролізу солі калій фосфату за першим ступенем (записати формули та рівняння реакцій).Третій рівень оволодіння знаннями - рівень творчості. Це продуктивна діяльність на багатьох об’єктах на основі свідомо використаної інформації про ці об’єкти, тобто розуміння діяти творчо. Третій варіант завдань розрахований на успішних студентів. Приклади тестових завдань:1. Під час розчинення у воді не змінюють реакцію розчину солі (записати формули): кобальт (ІІ) сульфіт; кальцій нітрит; алюміній бромід; літій карбонат.2. Скорочене йонне рівняння Zn2+ + CO32- → ZnCO3 відповідає реакції між: а) цинк хлоридом і кальцій карбонатом; б) цинк нітратом і калій карбонатом; в) цинк сульфідом і калій гідрогенкарбонатом; г) цинк нітратом і карбонатною кислотою.3. Встановіть відповідність між значенням рН та водними розчинами солей: А.рН  71.Zn(NO3)2;4.(NH4)3PO4;Б.рН  72.FeCl3;5.KNO3;В.рН  73.Rb2SiO3;6.SnCO3Завдання повинні враховувати майбутню спеціалізацію студентів, тобто бути професійно орієнтованими, а також міжпредметні зв’язки хімії з іншими дисциплінами. Метою самостійної роботи є формування самостійної особистості. Продуктивна особистісно-орієнтована самостійна робота стимулює креативний потенціал студента. Вона сприяє не тільки якісному запам’ятовуванню і засвоєнню навчального матеріалу, а й спонукає студентів до пошуку наукової інформації, а деяких - до самостійної наукової діяльності.Студенти, що добре навчаються, за бажанням мають можливість відвідувати наукові студентські гуртки, що працюють на кафедрі за різними напрямами, зокрема гурток «Чиста вода». Під керівництвом викладача вони вчаться працювати з науковою літературою, готують виступи на цікаві теми, доповіді на студентські конференції, проводять експериментальну роботу. Щорічно проводиться конкурс «Хімічний кросворд», круглі столи та ін.Дистанційні технології навчання дають змогу забезпечити студентів електронними навчальними ресурсами для самостійного опрацювання, завданнями для самостійного виконання, реалізувати індивідуальний підхід до кожного студента тощо. Використання таких технологій у навчальному процесі вищого навчального закладу вносить зміни в елементи традиційної системи освіти. Перш за все – у методику викладання всіх дисциплін. Це пов’язано з тим, що викладач перестає бути для студента єдиним джерелом отримання знань. Багато інформації можна знайти в мережі Інтернет та за її допомогою. Посилюється роль методів активного пізнання та дистанційного навчання. Доступність інформації сприяє розвитку умінь співставлення, синтезу, аналізу та ін. Використання дистанційних технологій змінює методику проведення аудиторних занять та організації самостійної роботи студентів.Існуючий в даний час рівень розвитку інформаційно-телекомунікаційних систем дозволяє реалізувати на практиці всі вищезазначені принципи особистісно-орієнтованого підходу в дистанційному навчанні.Доступність дистанційного навчання визначає глибину проникнення особистісно-орієнтованого підходу в освітній процес. Вона забезпечується: можливістю реалізації освітнього процесу у зручний для студента час; навчання може виконуватися дистанційно в повному обсязі, незважаючи на територіальну віддаленість; контролем освітнього процесу в режимі реального часу; можливістю створити для кожного студента персональний інформаційний навчальний простір.Така програма навчання складається з урахуванням особистісної мотивації студента. Її позитивні сторони та переваги:навчальна інформація може подаватися в різній формі: мовній, письмовій, візуальній та ін.;з урахуванням індивідуальних особливостей сприйняття того, хто користується нею;є можливості достатньо об’єктивно оцінити результати навчання на всіх його етапах;можна коректувати програму індивідуально в ході навчання з метою підвищення ефективності освітнього процесу.Для реалізації особистісно-орієнтованого підходу в дистанційному навчанні необхідно:Адаптувати існуючі методики застосування особистісно-орієнтованого підходу до сучасних комп’ютерних технологій введення, обробки, аналізу та подання інформації.Розробити інтелектуальну систему формування персонального інформаційно-навчального простору.Розробити методи динамічної адаптації програми навчання, що засновані на аналізі результатів проміжного контролю знань.Забезпечити постійно захищений доступ до персонального інформаційно-навчального простору на базі існуючих комунікацій.Опрацювати правовий статус оцінки результатів навчання.Таким чином, для ефективного використання дистанційних технологій у навчальному процесі потрібен системний підхід, який забезпечує вирішення завдань із технічним, програмним, навчально-методичним, кадровим, нормативно-правовим забезпеченням, управлінням процесом дистанційного навчання та розвитком дистанційних технологій [4].Інформаційні технології розвиваються дуже динамічно, так само динамічно має розвиватися і методика їх використання в навчальному процесі.Автори [4 ] виділяють чотири моделі використання інформаційно-комунікаційних та дистанційних технологій у навчальному процесі вищого навчального закладу:Моделі, що передбачають інтеграцію денної форми, інформаційно-комунікаційних та дистанційних технологій навчання.Моделі, що передбачають інтеграцію заочної форми навчання, інформаційно-комунікаційних та дистанційних технологій навчання.Заняття в он-лайн режимі з використанням відеоконференцсистеми (центральний офіс-регіональний офіс).Електронне спілкування, електронні варіанти друкованих посібників, електронні підручники (посібники), комп’ютерні презентації, навчальні компакт-диски, комп’ютерні програми навчального призначення.Для забезпечення студентів денної форми навчання електронними навчальними матеріалами, організації та керування самостійною роботою студентів, автоматизованого тестування використовють модель інтеграції денної форми навчання з інформаційно-комунікаційними та дистанційними технологіями навчання. У Національному університеті біоресурсів і природокористування України створено навчально-інформаційний портал на базі платформи дистанційного навчання Moodle.Електронні навчальні курси, які розробляються на платформі дистанційного навчання Moodle, складаються з електронних ресурсів двох типів: а) ресурси, призначені для подання студентам змісту навчального матеріалу, наприклад, електронні конспекти лекцій, мультимедійні презентації лекцій, методичні рекомендації тощо; б) ресурси, що забезпечують закріплення вивченого матеріалу, формування вмінь та навичок, самооцінювання та оцінювання навчальних досягнень студентів, наприклад, завдання, тестування, анкетування.Особистісно-орієнтований підхід забезпечує індивідуальний розвиток кожного, сприяє успішному навчанню, максимальному розвитку здібностей та обдарувань. Він забезпечує більш високі загальні та індивідуальні результати пізнавальної діяльності; активно впливає на розвиток пізнавальних здібностей, створює умови для того, щоб кожен міг успішно виконувати вимоги навчальної програми, подолати наявні недоліки та розвинути індивідуальні інтереси; забезпечити максимально продуктивну роботу всіх студентів.Однак в реальному навчальному процесі обставини змушують працювати не строго індивідуально, а з групою подібних студентів. Застосування дистанційних технологій дає можливість більше уваги приділяти індивідуальним потребам кожного студента, але відсутність живого спілкування ускладнює завдання викладача, тому що йому важче визначити індивідуальні потреби кожного студента. Тому необхідно поєднувати особливості та переваги особистісно-орієнтованого навчання із комп’ютерними технологіями, що дасть змогу уникнути деяких недоліків.

Формування самокерованої, самостійної особистості, здатної управляти розвитком власних здібностей, підвищенням свого професійного і культурного рівня впродовж усього життя – актуальна проблема сучасності. Одним зі шляхів її вирішення є впровадження самокерованого автономного навчання, що розглядається як такий його вид, що забезпечує процес самоуправління навчальною діяльністю, його внутрішню та зовнішню сторони. Досліджено взаємозв’язок між поняттями самоуправління, самокерівництво, автономія навчання в закладі вищої освіти. Акцентовано увагу на відмінності понять і функцій самоуправління та самокерівництва навчанням, охарактеризовано їх особливості. Самоуправління розглядається як процес досягнення цілей навчання, що спрямовується і підтримується виконанням функцій самокерівництва та наданням студентам автономії у навчанні. Воно передбачає здійснення функцій цілепокладання, самопланування, самоорганізації, самомотивації, самоконтролю. Функції самокерівництва навчанням – низка незалежних самовизначень студента: очікувань, цілей, ресурсів, можливостей, культури, власної стратегії і моделі навчання, а також прояв відповідальності, самомотивування, саморегуляції, ініціативи, самооцінки й відповідності їх процесу навчання. Усі функції самоуправління та самокерівництва у процесі їх реалізації інтегруються, здійснюючи синергетичний ефект для досягнення очікуваних результатів навчання. З’ясовано та розведено суті понять «автономія» та «автономність». Автономність – це якість особистості, її самостійність, здатність до самовизначення щодо прийняття рішень і дій студента на основі власних принципів, поглядів, цінностей тощо. Автономія – це визнання і надання автономних прав студенту на розвиток і вияв автономності у процесі навчання, умова формування самостійності і здатності до самокерованого автономного навчання, здійснення процесу самоуправління. Усі підходи знайшли втілення у функціональній моделі самокерованого автономного навчання студентів.