Статті в журналах з теми "Збройні протистояння"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Збройні протистояння.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-29 статей у журналах для дослідження на тему "Збройні протистояння".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Коцур, Віталій. "ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ НА ТЛІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ПРОТИСТОЯННЯ 2014 – 2020 РР". Society. Document. Communication, № 9/2 (28 лютого 2021): 54–87. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-9/2-54-87.
Повний текст джерелаАнотація:
В умовах геополітичних, соціально-економічних викликів XXI ст. розкрито особливості державного регулювання міжнаціональних відносин в Україні в період неоголошеної російсько-української війни. У дослідженні анексія Криму, посилення «гібридної війни» Російській Федерації проти України розглядається як визначальні зовнішньополітичні чинники політизації національних меншин.
Автор проводить думку про те, що нагальною проблемою від початку анексії Криму стало визначення статусу кримських татар, як «корінного народу».
Визначено, що Російська Федерація робила ставку на російську нацменшину в Україні для дестабілізації ситуації та запуску дезінтеграційних процесів з метою здобути контроль над частиною або усією територією нашої держави.
Доведено, що правовий нігілізм РФ і слабкий опір світової спільноти заохочували агресора до захоплень нових територій. Водночас реальною противагою загарбнику були лише Збройні Сили України. Водночас у 2016 р. розпочалася робота з відновлення діяльності угорсько-української, румунсько-української і німецько-української комісій, а також було окреслено низку заходів щодо зміцнення національної єдності та консолідації українського суспільства
Визначено, що етнополітичне, мовне, освітнє питання зазвичай в українському суспільстві порушувалися або під час виборів з метою мобілізації електорату, або у зв’язку із посиленням дезінтеграційних процесів. В умовах російсько-українського військового протистояння ці питання мали безпекове значення і були спрямовані на збереження Української держави, цінностей її цивілізаційного вибору – інтеграції до європейського співтовариства.
2
БОЛЯНОВСЬКИЙ, Андрій. "ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОТИСТОЯННЯ CИЛ ПОЛЬСЬКОГО ТА УКРАЇНСЬКОГО ПІДПІЛЛЯ У РОКИ НІМЕЦЬКО-РАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ: ГОЛОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТРАКТУВАННЯ ПОДІЙ У ПОЛЬЩІ". Східноєвропейський історичний вісник, № 18 (30 березня 2021): 239–51. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.18.226505.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета дослідження – висвітлити, як різні інтерпретації найактуальніших питань теми репрезентовані в історіографії предмета дослідження у Польщі. Методологія дослідження базується на застосуванні методів порівняльного і критичного аналізу, а також принципу наукової об’єктивності у процесі вивчиенн головних праць, опублікованих із вказаної теми. Наукова новизна статті – критичний аналіз причин, ходу і наслідків конфліктів між польськими і українськими підпільними силами в історіографії у Польщі в останні десятиліття. Висновки: У процесі аналізу праць з історії міжетнічних конфліктів можна прослідкувати виразну тенденцію: схильність нав’язати сприймання цих конфліктів виключно зі сприймання його учасниками з очевидною метою отримати емпатію до “своїх” жертв із замовчуванням “чужих жертв” цих конфронтацій. Типовим прикладом поширення таких тенденцій може бути стан вивчення дослідниками у Польщі проблеми протистоянь між польською Армією Крайовою (AK) з одного боку і Організацією Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери (ОУН-Б) й Українською Повстанчою Армією (УПА) з другого у 1943–1944 роках. У цій країні актуальною залишається потреба критично-наукового дослідження причин, форм і наслідків цього протистояння. Головну увагу у дослідженні цієї проблематики у Польщі присвячено висвітленню втрат польського цивільного населення в ході протистояння. Водночас багато інших важлививх питань для розуміння передумов, характеру й розвитку цього протистоянння потребують подальшого вивчення (з’ясування кількості українських жертв протистояння збройних формувань АК і УПА, порівняльний аналіз форм та методів злочинів, скоєних їх вояками проти цивільного населення, спроби зупинити протистояння шляхом ведення переговорів між представниками українського та польського підпілля, вплив нацистської Німеччини та Радянського Союзу на погіршення українсько-польських відносин тощо). З’ясування причин конфліктів, політичної відповідальності за їх наслідки, втручання “третіх сил” та кількості загиблих має особливе значення для розуміння комплексу проблем конфронтації між АК і УПА у майбутніх наукових дослідженнях, що повинні бути вільними від однобічних національних упередженостей.
3
Мельник, Віктор Мирославович. "НЕСТОРІАНСЬКИЙ РУХ: ВІД ПОЛІТИЧНОГО ВЧЕННЯ ДО ЮРИДИЧНОЇ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ (З ІСТОРИКО-ПРАВОВОЇ СПАДЩИНИ ІРАНО-ВІЗАНТІЙСЬКОГО ПОРУБІЖЖЯ)". New Ukrainian Law, № 5 (29 листопада 2021): 58–62. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.5.8.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена важливому питанню історії міжнародної правосуб’єктності – транс- формації пізньоантичної єресі несторіан у самостійну та суб’єктну церкву. Як відомо, нині несторіани об’єднані в межах «Ассирійської Церкви Сходу», що охоплює понад 300 тисяч парафіян. Незважаючи на перманентні збройні конфлікти в Сирії й Іраку, «Ассирійська Церква Сходу» залишається дієвим актором як політичного, так і законодавчого процесу. Не можна відкидати значення юридичного спадку несторіанської форми християнства. Поза несторіанством, що із 431 по 484 роки укорінилось у Новоперському царстві династії Сасанідів, складно досліджувати історію держави та права Ірану. Законодавчі практи- ки Східної Римської імперії (Візантії), орієнтовані на заборону діяльності несторіанських екклезій, призвели до формування нової системи церковно-правових норм – антиєре- тичних приписів. Першим великим антиєретичним Церковним собором став З’їзд в Ефесі (431 рік). Незважаючи на спроби попередніх Вселенських соборів (325 та 381 роки), тільки Ефеський собор зумів витворити повноцінні норми антиєретичних приписів. Цьому надзвичайно сприяла попередня діяльність константинопольського єпископа Несторія. Серед заслуг цього діяльного сирійця виявилась пропаганда потреби єдиної державно- церковної ідеології. Однак внутрішні інтриги не дали Несторію змоги розвивати власне ідейно-політичне вчення. Несторія засудили на Ефеському соборі «за єресь», сенс якої полягав у визнанні Ісуса Христа «людиною в момент народження». Відкрита боротьба римлян і александрійців проти Несторія автоматично означала протистояння сирійському купецькому лобі, що стояло за єпископом. Рішення Ефеського собору оголошували десят- ки тисяч сирійців «поза законом», що, зрештою, призвело до масової міграції з території візантійського Близького Сходу. Перська династія Сасанідів радо прийняла біженців із Сирії та дозволила заможним сирійцям заснувати свій особливий Ктесифонський патрі- архат. У 484 році рішенням Бет-Лапатського собору цей патріархат було конституйовано на державно-правовому рівні. Із 484 по 651 роки Ктесифонський патріархат залишався складовою частиною державного апарату Персії. Надалі, після ісламського завоювання Ірану, саме Ктесифонський патріархат перетворився на «Ассирійську Церкву Сходу». Однак тут важливо усвідомити: забороняючі канони римсько-візантійського права ніколи та ніким не скасовувались. Вони й досі діють. У статті акцентується на таких актуальних документах: рішеннях Третього вселенського сбору в Ефесі (431 рік), рішеннях Четвер- того вселенського собору в Халкедоні (451 рік), Указі східноримського імператора Зенона Ісавра (489 рік).
4
Voroshylova, I. V. "Теоретичні основи включення недержавних акторів до сфери дії міжнародного гуманітарного права". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (29 грудня 2021): 23–29. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.06.03.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті: коротко дослідити та проаналізувати сучасний стан виконання положень міжнародного гуманітарного права під час конфліктів, ускладнених ознаками асиметричності; процеси та чинники, що впливають на міжнародно-правовий статус недержавних учасників, та можливості їх включення до сфери дії міжнародного гуманітарного права.
Наукова новизна роботи полягає в аналізі теоретичних аспектів міжнародно-правового статусу недержавних сторін конфліктів, що може бути використаний для подальших досліджень у цій сфері, а також при розробці механізмів поєднання елементів національного та міжнародного права для врегулювання неміжнародних збройних конфліктів.
Висновки. У статті зроблено спробу дати відповідь на два питання: по-перше, яким чином недержавні учасники збройного протистояння можуть бути пов’язані нормами міжнародного гуманітарного права, а по-друге – чи достатньою мірою поведінка таких недержавних суб’єктів охоплюється міжнародним гуманітарним правом у його нинішньому вигляді.
Перше питання стосується дефіциту легітимності, від якого страждають норми міжнародного права, що стосуються недержавних акторів. Ця проблема поширюється на весь спектр міжнародного права. Єдине рішення цієї проблеми, як здається, полягає у забезпеченні згоди, наскільки це можливо, недержавного суб’єкта взяти на себе зобов’язання, визначені нормами міжнародного гуманітарного права для сторін конфлікту.
Друге питання стосується сфери дії міжнародного права щодо недержавних суб’єктів. Це означає, що багато насильницьких дій зазначених суб’єктів (зокрема, терористичні дії) не регулюються нормами міжнародного гуманітарного права. Хоча з цього не випливає, що ці дії взагалі не регулюються законодавством – навпаки, вся сукупність кримінального законодавства відповідної держави може охоплювати їх дії, тоді як право прав людини гарантує, що примусові дії держави залишаються у розумних межах. Проте на деяких театрах військових дій терористичні дії та масовані антитерористичні операції можуть спричинити такі збройні конфлікти, як, наприклад, асиметричні війни, що ведуться в Афганістані чи Іраку. У цьому випадку обмеження, накладені нормами міжнародного гуманітарного права, іноді розглядаються державою як односторонній механізм обмеження її свободи у досягненні своїх законних цілей. Однак ряд дослідників цієї проблеми наголошує, що, незважаючи на це, згідно з нормами міжнародного гуманітарного права у його теперішньому вигляді недержавні суб’єкти користуються досить обмеженим захистом. Якщо межа збройного конфлікту досягнута, будь-яка цивільна особа (недержавний актор), яка береться за зброю, аби виступити проти уряду, стає законною мішенню, а це, своєю чергою, означає, що будь-які процеси кримінального правосуддя мирного часу можна обійти.
З іншого боку, брак волі недержавних акторів до визнання над собою дії норм МГП зумовлений, у першу чергу, браком інструментів для здійснення такого визнання, а також обмеженням способів реалізації власних інтересів таких акторів, які це визнання за собою тягне. З точки зору держави – сумніви щодо того, чи буде таке визнання своєрідним індикатором визнання правосуб’єктності актора в цілому і легітимізацією їхніх дій. Відтак, розглянуті аспекти вкотре вказують на прогалини у нормах міжнародного гуманітарного права та застарілість використовуваних практик, що не охоплюють увесь спектр сучасних конфліктів.
5
Fihurnyi, Yuriy. "Перебіг неоголошеного російсько-українського військового конфлікту: мілітарні, дипломатичні та геополітичні чинники". Pereiaslav Chronicle, № 15 (20 серпня 2019): 31–37. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7732-2019-1(15)-31-37.
Повний текст джерелаАнотація:
У дослідженні аналізуються передумови, перебіг й сучасні суспільно-політичні наслідки агресії Російської Федерації проти України та української нації, які мають ознаки не лише прямого й прихованого, але й міждержавного конфлікту і навіть, цивілізаційного протистояння. У статті застосовано порівняльно-історичний, історико-типологічний, ретроспективний та інші методи. Доведено що, євроатлантичній спільноті треба не задовольнятися меморандумами про мир і порозуміння з РФ, а розпочати активно реагувати на російсько-українську війну. Для цього їм потрібно, принаймні: 1) змінити напрямок політики щодо порушників міжнародних домовленостей та не потурати агресору, а швидко його карати; 2) реформувати НАТО у контексті сучасних геополітичних і геостратегічних викликів та особливостей гібридного протистояння; 3) посилити інформаційну безпеку та успішно протидіяти тотальній фейковій пропаганді й кібератакам з боку РФ; 4) блискавично реагувати на порушення кордонів як членів НАТО, так і країн ЄС й асоційованих з ними держав (таких, як Україна), яких можна по праву віднести до європейської цивілізації. Проаналізувавши російську військову й інформаційну агресію супроти українців та сучасні суспільно-політичні наслідки війни на сході й півдні України у 2014–2019 рр., можна дійти висновку, що це не звичайне збройне протистояння за землі, природні ресурси, населення тощо, а цивілізаційний конфлікт. Зрештою, якщо його вчасно не зупинити, він може призвести до Третьої світової війни. Незважаючи на кількісну та якісну перевагу агресора, Україна зупинила збройне вторгнення нападників.
6
Posmitukh, Oleg, Mykola Pavlunko та Vadim Kovalskyy. "Гібридна війна – сучасна стратегія протистояння". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 11, № 3 (30 червня 2021): 202–8. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2021.11.3.19.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розглянуті наукові публікації з досвіду протистояння проти гібридних загроз держав світу, на основі даних матеріалів визначені цілі, зміст гібридної війни та сформульовано її визначення.
Поява і розвиток нових стратегічних факторів породило концепт гібридної війни як стратегії протистояння між державами, який неможливо в чистому вигляді віднести ні до війни, ні до миру. Термін “гібридна війна” вперше надано в воєнних документах США і Великобританії на початку ХХI сторіччя.
В сьогоднішніх війнах і збройних конфліктах, як на теренах України так і в інших регіонах світу проявляються домінуючі важливі риси та характеристики війн майбутнього. Вони все більше набуває гібридного (“комбінованого”) характеру. На даний час досвід АТО і ООС, показує, що ми зіткнулися з війною гібридного характеру, яку не можемо закінчити традиційними методами.
7
Демідов, Б., М. Луханін, О. Величко, Д. Гриб та О. Хмелевська. "Проблематика теорії і практики управління структурною динамікою складних багатоструктурних систем військового призначення в умовах обстановки, що динамічно змінюється в районі бойових дій". Озброєння та військова техніка 23, № 3 (26 вересня 2019): 26–39. http://dx.doi.org/10.34169/2414-0651.2019.3(23).26-39.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються проблемні системно-концептуальні аспекти планування і ведення об'єднаних (міжвидових) операцій угрупованнями збройних сил і оперативного управління структурною динамікою складних багатоструктурних систем військового призначення в умовах динамічної зміни оперативно-стратегічної і оперативно-тактичної обстановки на театрі військових дій (в районі бойових дій). Виділяються основні елементи, проблеми і напрямки діяльності інноваційного характеру, що охоплюються проблематикою теорії і практики управління складними багатоструктурними системами військового призначення. Аналізуються фактори, що обумовлюють необхідність розвитку теорії і практики управління структурною динамікою складних багатоструктурних систем військового призначення. Серед проблем, що пов'язані з цим управлінням, виділяються такі актуальні проблеми, як: забезпечення ефективного управління структурною динамікою складних багатоструктурних систем військового призначення в умовах динамічної зміни обстановки на полі бою в умовах активного антагоністичного протистояння противника; автоматизації та інформатизації оперативного управління операціями (що виконуються угрупованнями збройних сил в умовах динамічної зміни оперативно-стратегічної (оперативно-тактичної) обстановки на театрі воєнних дій (в районі бойових дій); інші проблеми, від якості результатів і повноти вирішення яких, зазвичай, буде залежити практична реалізація ефективного управління операціями (бойовими діями) об'єднаних (міжвидових) угруповань збройних сил у динаміці ведення збройної боротьби з угрупованнями військ противника. Значна увага приділяється науково-методичним питанням дослідження процесів управління структурною динамікою складних багатоструктурних систем військового призначення і створення інтегрованої системи підтримки прийняття управлінських рішень, а також адаптивної трансформації організаційної структури даних систем до умов динамічної зміни обстановки в районі ведення бойових дій.
8
Balatska, O. B. "Трансформація сучасного збройного насилля: специфічні риси і тенденції". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 9(137) (17 серпня 2016): 95. http://dx.doi.org/10.15421/171684.
Повний текст джерелаАнотація:
Виявлено, що збройне насилля в сучасному світі зазнає суттєвих змін. Воєнні конфлікти все частіше набувають характеру асиметричних. Еволюціонують засоби воєнно-політичного протиборства. Сучасне протистояння, як правило, представляє собою «розумне» поєднання методів «жорсткої» і «м’якої сили». Визначено, що одним із найважливіших аспектів трансформації збройного насилля є значна актуалізація його інформаційного компоненту. Методи інформаційного та інформаційно-психологічного впливу стали невід’ємною складовою сучасного протиборства. Традиційні форми воєнно-політичного протистояння поступаються місцем його новітнім формам – гібридним, сетецентричним, мережевим війнам. З’ясовано, що для сучасного світу характерна загальна інтенсифікація збройного насилля, зростання масштабів розповсюдження, збільшення кількості та тривалості воєнних конфліктів різного ступеня інтенсивності. Усі ці тенденції є відбиттям процесів глобальних трансформацій і вказують на формування нових загроз національній та міжнародній безпеці.
9
Feshchenko, Igor. "ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА ЯК ОРГАНІЧНА СКЛАДОВА СУЧАСНОГО ЗБРОЙНО-ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 13, № 1 (24 липня 2021): 96–103. http://dx.doi.org/10.15421/352111.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу змісту поняття «інформаційна війна», її форм і методів ведення. Розкрито основні маніпулятивні прийоми та технології, їх вплив на свідомість, самовизначення та поведінку людини. Обґрунтовано перспективність інформаційно-психологічних операцій як одного з найважливіших чинників успіху у збройно-політичних конфліктах та воєнних кампаніях ХХІ століття. Інформаційна війна визначається як складова частина ідеологічної боротьби. Її ефективність обумовлена тим, що такі війни не призводять безпосередньо до кровопролиття, руйнувань, при їх веденні немає жертв, ніхто не позбавляється засобів до існування. Інформаційні війни є непомітними війнами, що породжує легковажне ставлення до них.Розглянуто специфіку інформаційної війни в контексті агресії Росії проти України. Збройне протистояння проти України розпочалась з інформаційної війни, яка продовжується паралельно з розгортанням збройного конфлікту на сході України. Акцентується увага на такій важливій формі інформаційної війни як психологічна війна. Вплив на психіку людини шляхом залякування, погроз із метою спонукання до певної запланованої моделі поведінки характеризується як психологічний або психотропний тиск. Метою залякування, погроз є спонукання до певної запланованої моделі поведінки. Досліджено основні типи інформаційно-психологічної зброї, методи її застосування, які спрямовані на придушення, знищення, дезорганізацію та дезорієнтацію об’єктів впливу. Інформаційно-психологічна зброя здатні порушити психічне здоров’я населення, спонукати до спонтанних дій, спричинити тимчасові чи незворотні зміни, спрямувати особистість в необхідному для суб’єкту впливу напрямі. Визначено напрямки протидії інформаційній агресії, вдосконалення захисту інформаційного простору та інформаційної безпеки.
10
ВЄДЄНЄЄВ, Дмитро, та Андрій СЛЮСАРЕНКО. "ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ЗАСАД І АРСЕНАЛУ АСИМЕТРИЧНОГО (“ГІБРИДНОГО”) ПРОТИБОРСТВА У ПЕРІОД МІЖБЛОКОВОГО ВОЄННО-ПОЛІТИЧНОГО ПРОТИСТОЯННЯ У СВІТІ (1946–1990)". Східноєвропейський історичний вісник, № 21 (24 грудня 2021): 172–87. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.21.246908.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає у виявленні формування в період “холодної війни”, глобального протистояння у світі та розпаду світової колоніальної системи комплексу концептуальних засад, відповідних воєнно-політичних структур, а також специфічної стратегії, форм і методів військової та спеціальної діяльності, що лягли в основу доктрин й арсеналу сучасної асиметричної (“гібридної”, неконвенційної) конфліктності. Методологічну основу праці становлять методи класифікації, типології, структурно-системний, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-генетичний, методи військово-спеціальної науки, безпекознавства, політичної конфліктології. Наукова новизна полягає у спробі авторів впорядковано дослідити на історичному матеріалі часів “холодної війни” формування доктринальних передумов й стратегії, комплексу спеціальних структур та методів деструктивної діяльності, котрі знайшли своє структуроване втілення у “гібридних” конфліктах початку ХХІ ст. Висновки. У період “ІІІ світової”, або “холодної війни” (1946–1990) нечуваного розвитку сягнули парадигми, форми і методи гібридного протиборства, його доктринальні й концептуальні засади, відповідні теоретико-методологічні, науково-практичні та технологічні засади. Спеціальні служби, афільовані з ними “неурядові організації” та парамілітарні (іррегулярні) структури, профільні аналітико-прогностичні та науково-дослідні центри, медіа-структури стали здатні цілеспрямовано впливати на зміну політичної реальності в національному, міждержавному і транснаціональному вимірах.
Відбулося якісне удосконалення військ спеціального призначення, котрі перетворилися на важливий (інколи – вирішальний) фактор ведення локальних війн і збройних конфліктів, участі у комплексних спеціальних операціях, розгортання керованих іррегулярних збройних формувань. Розпочинається новий якісний етап в організації “елітних військ” – їх реорганізація в сили спеціальних операцій як автономний компонент збройних сил. У складі ССО подальшого серйозного розвитку набули підрозділи (структури) інформаційно-психологічної боротьби та роботи із цивільним населенням.
У період міжблокового протистояння у повоєнному світі, стрижнем якого виступала саме війна психологічна, суттєвого й зростаючого значення набули методи (механізми) впливу на сферу управління колективною діяльністю людей, переформатування масової свідомості та світогляду за рахунок маніпулювання свідомістю людини і створення віртуальної реальності через застосування сучасних інформаційних та соціально-культурних технологій.
На основі потужної спадщини планетарного протистояння суспільних систем та міжблокової конфронтації 1946–1990 рр. склалися численні стратегічні, тактико-технологічні й інформаційно-когнітивні передумови для формування нового якісного типу конфліктності – “гібридної”, у розумінні синтезування різноманітних новітніх форм і методів деструктивної діяльності та їх комплексного, скоординованого застосування.
Набули розвитку такі сутнісні ознаки “гібридного” протистояння, як відсутність оформлення відповідно до міжнародного права війни, використання антиурядових організацій та рухів, незаконних збройних формувань, течій сепаратистського характеру, екстремістських угруповань, деструктивних спільнот тощо, пріоритетна роль спеціальних служб, сил спецоперацій, застосування інших методів невійськового тиску на державу-жертву, включаючи дипломатичні, фінансово-економічні, гуманітарні та інші. Основними рушійними силами асиметричної стратегії ставали неурядові організації, повстанські й “опозиційні” рухи, сили спецоперацій, сили і засоби психологічних операцій, а наголос у стратегії змішувався на користь спецоперацій та конфліктів малої інтенсивності.
11
Хахула, Любомир, та Василь Ільницький. "ВОЛИНЬ ТА ГАЛИЧИНА У ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛЬСЬКИХ ЗЕМЛЯЦЬКИХ ТОВАРИСТВ (кінець ХХ – початок ХХІ ст.)". Problems of humanities. History, № 8/50 (28 грудня 2021): 364–85. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.8/50.240968.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Польські земляцькі об՚єднання переселенців зі сходу, їх нащадки та однодумці виражали інституційний вимір політик щодо історії, комеморативних і публіцистичних практик. Метою статті є критичний аналіз історичних дискурсів польських кресов՚яцьких товариств, зокрема щодо інтерпретації військово-політичного протистояння на Волині та в Галичині у 1943–1944 рр. на основі аналізу публікацій часопису «На рубєжи» («Na Rubieży»), друкованого органу Товариства увічнення пам՚яті жертв злочинів українських націоналістів, реконструйовано антиукраїнські історичні наративи кресов՚яків, виявлено рівень їхньої поширеності в польському суспільстві. Методологічною основою студії стала теорія спільнот пам՚яті, розроблена Морісом Гальбваксом, Яном Ассманом, Лехом Ніяковським. Згідно з нею, формаційними ознаками спільноти пам՚яті є історичний досвід, переконання у винятковості власних страждань, постійний культурний переказ. Наукова новизна статті полягає у критичному аналізі раніше не досліджених аспектів діяльності польських земляцьких товариств, зокрема публіцистичних наративів часопису «На рубєжи» щодо українсько-польського військово-політичного протистояння на Волині та у Галичині в 1943–1944 рр. Показано, що кресов՚яцька інтерпретація волинської трагедії охоплювала близько чверті польського суспільства і отримувала періодичну підтримку серед політичних сил та органів влади. Свідченням впливу земляцьких товариств стали державна фінансова підтримка їх видавничих проєктів, винесення проблематики протистояння на міжнародний рівень. У результаті проведеного дослідження зроблено висновки. Інституційна реалізація політик щодо історії польськими земляцькими середовищами кінця ХХ – початку ХХI ст. ґрунтувалася на особистому трагічному досвіді, а також міфології «східних кресів», як цивілізаційного рубежу та місця польської національної пам՚яті. Активним інституційним осередком кресов՚яків було Товариства увічнення пам՚яті жертв злочинів українських націоналістів із організаційним центром у Вроцлаві. Його суспільно-політична та комеморативна активність зосереджувалася навколо вшанування пам՚яті польських жертв міжнаціонального збройно-політичного протистояння на Волині та в Галичині у 1943–1944 рр. У часописі «На рубєжи» односторонньо засуджували політику ОУН-УПА, представляли їх у негативному образі та критикували спроби досягнення польсько-українського порозуміння. Ліберальні чи консервативні ініціативи українських й польських інтелектуалів, політиків щодо узгодження спільного бачення важких питань драматичного минулого не знаходили жодної підтримки у польських земляцьких середовищах. Політика щодо історії кресов՚яків, як спільноти пам՚яті, вміщувала Волинь та Галичину в рамках ностальгійного мнемонічного наративу з акцентом на винятковість польських страждань, незагоєну історичну травму та неможливість міжнаціонального порозуміння.
12
СОФ’ЯК, Наталія. "ПОЛЬСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА ПОДІЛЛІ В 1863–1864 рр." Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 31 (28 грудня 2018): 87–97. http://dx.doi.org/10.15330/gal.31.87-97.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються причини поразки Січневого польського повстання 1863–1864 рр. на Поділлі та ставлення до нього місцевого населення. Незважаючи на спроби повстанців поширити визвольний рух у Подільській губернії, їхні плани не мали шансів реалізуватися. Розглянуто заходи подільського губернатора для придушення повстання з метою залучити українських селян на бік російського царизму. Проаналізовано “Золоту грамоту” 1863 р., видану організаторами повстання для втягнення селянства до визвольної боротьби поляків, а також протистояння місцевого українського селянства і польських повстанців.
Російський уряд видав низку законодавчих актів, щоб придушити Січневе повстання. Одним з найважливішим заходів було створення сільських караулів для протидії польській збройній боротьбі. Вони виявилися досить ефективною силою через критичне ставлення до польських великодержавних ідей, спроб відновлення колишньої Речі Посполитої, в кордонах до 1772 р.
Ключові слова: польське повстання, Поділля, польська шляхта, російський царизм, поміщики, поляки, подільський губернатор.
13
Задорожний, Володимир Павлович, та Ігор Вікторович Польцев. "ЧИ БУДЕ LAWFARE ВИРІШАЛЬНИМ ЕЛЕМЕНТОМ У ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТАХ XXI СТОЛІТТЯ?" Військово-науковий вісник, № 35 (9 липня 2021): 268–80. http://dx.doi.org/10.33577/2313-5603.35.2021.268-280.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розглянуті питання порушень норм міжнародного права у різних збройних конфліктах, різнопланового тлумачення застосування норм права та їх наслідків для подальшої безпеки кожної із сторін конфліктів. На сьогодні дотримання правил ведення війни у міжнародному збройному конфлікті залежить від цілей ворогуючих сторін в даному конфлікті. Кожна сторона у збройному протистоянні вибирає те сприйняття і виконання тих норм права, яке їй вигідне у даний момент. Застосування певних міжнародно-правових законодавчих актів однією стороною з метою тиску на іншу змушує діяти обидві сторони конфлікту відповідно до реалій військово-політичної обстановки. Таке різнобічне тлумачення правових норм у збройному конфлікті є новою формою ведення «гібридної війни» або lawfare (лофеа). В статті також сформульовані шляхи вивчення питань інтеграції форми «гібридної війни» lawfare і з правилами ведення війни та із визначенням важливості lawfare як вирішального елемента у збройних конфліктах XXІ сторіччя.
14
Ovcharenko, Igor, Andrey Zvonko, Anton Tkachenko та Alexander Yaroshenko. "Аналіз функціонування системи відновлення озброєння та військової техніки". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 11, № 4 (31 серпня 2021): 177–88. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2021.11.4.16.
Повний текст джерелаАнотація:
Особливості ведення війн та збройних конфліктів вказують на те, що для забезпечення живучості військових формувань, які приймають участь в операціях (бойових діях), одним із пріоритетів є своєчасне повернення до строю пошкоджених зразків озброєння та військової техніки. Успіх виконання завдань під час ведення збройного протистояння в значній мірі буде залежати не тільки від вогневих і ударних можливостей угруповань військ (сил), але і від того, як швидко вони зможуть відновити свою боєздатність в умовах впливу сучасних засобів ураження. Завдання щодо своєчасного відновлення озброєння та військової техніки, в ході ведення операцій (бойових дій) покладається на ремонтно-відновлювальні органи від яких залежить рівень укомплектованості військ (сил) справними зразками озброєння та військової техніки.
В статті проведено аналіз умов та факторів, які впливали на систему відновлення озброєння та військової техніки в широкомасштабних операціях у Другій Світовій Війні та в локальних війнах в Афганістані, в операції російських військ в Першій Чеченській кампанії. Розкриті основні проблеми з якими стикались ремонтно-відновлювальні підрозділи та частини під час відновлення озброєння та військової техніки в цих війнах та локальних збройних конфліктах з метою визначення характерних проблемних питань, що призводять до зниження рівня боєздатності військ.
15
Виздрик, Віталій Степанович, та Павло Олександрович Ткачук. "РОСІЙСЬКО-ГРУЗИНСЬКА (2008 р.) ТА ВІРМЕНО-АЗЕРБАЙДЖАНСЬКА (2020 р.) ВІЙНИ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ". Військово-науковий вісник, № 36 (16 листопада 2021): 45–60. http://dx.doi.org/10.33577/2313-5603.36.2021.45-60.
Повний текст джерелаАнотація:
Аналізуються російсько-грузинська та вірмено-азербайджанська війни у візії української суспільно-політичної думки. Акцентовано увагу на інтерпретації перебігу бойових дій українською політичною елітою, представниками політичних партій, провідними мас-медіа країни. Показано ставлення вищого керівництва держави, центральних органів влади до збройних конфліктів у Кавказькому регіоні, наголошено на їх підтримці територіальної цілісності Грузії та Азербайджану. Відзначено, що події «п’ятиденної війни» у Грузії національно-патріотична українська громадськість розцінювала крізь призму можливого вторгнення російських військ на територію Української держави, зокрема на Кримський півострів. Зазначено, що прихильники Російської Федерації звинувачували керівництво Грузії у спробі дестабілізації етнополітичної ситуації у Кавказькому регіоні, покладали на нього відповідальність за численні жертви та руйнування. Показано, що значний відгомін в українській суспільно-політичній думці отримали події вірмено-азербайджанського збройного протистояння, зважаючи на підтримку Російською Федерацією не визнаних європейськими державами республік Закавказзя, а також її окупацію Кримського півострова.
16
Vonsovych, O. S. "Перспективи врегулювання конфлікту у Сирії в контексті загострення російсько-американських відносин". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 10(138) (26 січня 2017): 66. http://dx.doi.org/10.15421/1716107.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню перспектив врегулювання конфлікту в Сирії у контексті загострення російсько-американських відносин. Визначено, що конфлікт в Сирії, який почався навесні 2011 р. громадянською війною між Сирійською діючою армією, формуваннями «поміркованої» сирійської опозиції, курдськими регіоналістами, а також різного роду ісламістськими терористичними угрупованнями (ІДІЛ, Фронт ан-Нусра та ін.) достатньо швидко переріс у багатосторонній збройний конфлікт із іноземним втручанням. З’ясовано, що після втручання у конфлікт Росії та США він набув ще більшої складності, суперечності та гостроти; результатом цього стало також і безпосереднє загострення відносин між ними, яке, на сьогоднішній день, призвело до відновлення силового протистояння. Встановлено, що перспективи врегулювання конфлікту в Сирії у контексті загострення російсько-американських відносин є важко прогнозованими та суперечливими. Обґрунтовано тезу про те, що позитивне врегулювання конфлікту залежатиме від того, наскільки безпосередні сторони конфлікту та зовнішні учасники будуть зацікавлені у стабілізації ситуації в близькосхідному регіоні і від того, наскільки вони будуть практично активними щодо виконання тих пропозицій, які надходять від міжнародних організацій та країн.
17
Lutsyshyn, H. I. "Роль етнічного чинника у виникненні міждержавних прикордонних конфліктів". Grani 18, № 10 (29 липня 2014): 6–10. http://dx.doi.org/10.15421/1715188.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто роль етнічного чинника у виникненні міждержавних прикордонних конфліктів. Наголошується, що від того, яка ситуація складеться у прикордонних регіонах, великим чином залежить рівень міждержавної співпраці. Добре налагоджене прикордонне спілкування сприяє покращенню міжнаціонального взаєморозуміння, подоланню бар’єрів та стереотипів, які склались історично, а також пониженню конфліктності у межуючих регіонах. Виникнення прикордонних конфліктів часто зумовлено етнічними, конфесійними чи мовними особливостями у прикордонній зоні, феноменом «розділеного етносу», який прагне до об’єднання в одній державі. Зазначається, що проблема є особливо актуальною для сучасної України, оскільки існує військова загроза і загроза територіальної цілісності, зміна державного кордону внаслідок агресії, у багатьох прикордонних регіонах складна етнічна структура населеня. Важко вирішити прикордонні суперечки, коли одна і та ж територія географічно тяжіє до однієї держави, а етнічно – до іншої. Розвиток прикордонних відносин значною мірою залежить і від адміністративної політики, яка є наслідком соціальноекономічного, демографічного чинника та етнокультурної єдності, геополітичного розвитку та стратегії прикордонного діалогу. Зазначено, що прикордонний конфлікт може перерости у широкомасштабний збройний конфлікт у боротьбі за прилеглі території, у протистоянні етнічних, культурних, релігійних цінностей і тому прикордонна політика повинна формуватись на основі дипломатичної, правової, економічної та культурної діяльності.
18
СИДОРЕНКО, Ольга. "СУЧАСНА МІЛІТАРНА ПРОЗА ЯК ЛІТЕРАТУРНИЙ ФЕНОМЕН". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 48 (11 березня 2022): 167–73. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.48.22.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті окреслено основні особливості сучасної мілітарної прози як літературного феномену, що відрізняють її від воєнної прози минулого століття, передусім явища «лейтенантської прози». До них належить панівна ревізійна стратегія, відсутність цензурного та ідеологічного тиску з боку влади, стилістично-лексична, а також жанрова розмаїтість та унікальність. Обґрунтовано доцільність виокремлення у вітчизняній літературі особливого мілітарного типу дискурсу, що є значно ширшим поняттям, аніж мілітарна проза, оскільки включає в себе не лише тексти про активну фазу війни, а й художні твори, що їй передували, прогнозували майбутній соціально-політичний, ментальний, ціннісний конфлікти, попереджали про його загрозу, а також прозові твори, для яких збройне протистояння є лише тлом для розкриття інших нагальних суспільних тем і проблем. Доведено, що підставами для виділення мілітарного типу дискурсу, який є значно ширшим утворенням за традиційну «воєнну літературу», слід уважати особливий спосіб формування наративу (продовження традицій воєнної прози минулого століття в змалюванні побутових реалій воєнного часу й водночас принципово новий для воєнної літератури показ непривабливих, замовчуваних чи навіть табуйованих аспектів життя військових задля формування в читача власного, не нав’язаного ззовні ставлення до війни), миттєве реагування на сучасні суспільно-політичні події, багатство та розмаїтість жанрових утворень (активна жанрова дифузія на межі репортажистики, есеїстики, документалістики та власне художніх жанрових форм), особливості взаємодії тріади «автор-критик-читач» (врахування потреб і запитів різних груп, поколіннєвих генерацій реципієнтів), загальну оцінку та визнання суспільством, учасниками літературного процесу сучасної мілітарної прози (як на всеукраїнському, так і на міжнародному рівнях).
19
Радченко, Олександр Віталійович, та Оксана Олександрівна Радченко. "ДЖЕРЕЛОЗНАВЧИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМАТИКИ ГІБРИДНИХ ВІЙН В СУЧАСНОМУ ДИСКУРСНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ". Public management 29, № 1 (24 травня 2022): 116–24. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-17.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття пропонує авторську систематизацію наукових та експертних поглядів і підходів до проблематики гібридних війн та їх впливу на забезпечення інформаційного суверенітету держави в сучасному дискурсному просторі. Обґрунтовано нагальність дослідження інформаційних загроз, негативних зовнішніх впливів на стан національної безпеки України, що особливо актуалізувалося після 2014 року, коли не в останню чергу завдяки успішному застосуванню інформаційних спецоперацій Росії вдалося анексувати Крим та розгорнути військове протистояння Сході України через забезпечення позитивного сприйняття частиною місцевого населення цих регіонів агресивних дій РФ. Визначено, що кінцевою метою розв’язаної Росією гібридної геополітичної інформаційної війни є цивілізаційний вибір українського народу: рухатися в напрямку європейської інтеграції чи повертатися в лещата православно-російської цивілізації. На основі сгенерованої в інтернет-сервісі Word’s Хмарки тегів виокремлено 5 основних кластерів наукового розуміння проблематики феномену інформаційної війни. Розкрито основні підходи до наукового розуміння зазначеного соцієтального феномену в контексті: філософсько-онтологічної сутності інформаційної війни; понятійно-категоріального апарату; виокремлення ключових загроз національній безпеці держави; механізмів і технологій ведення гібридних війн; суб’єкт-об’єктної структуризації та практичних кейсів. Зроблено висновок про необхідність розгортання в Україні системної діяльності органів публічного врядування, насамперед, інституту Президента України, Кабінету Міністрів України, Збройних сил, СБУ та МВС з формування сучасної ефективної системи захисту національного інформаційного суверенітету, яка б включала підготовку фахівців сфери розпізнавання, запобігання й протидії проявам інформаційної війни, ведення контрпропагандистських інформаційних операцій тощо.
20
Поплавський, Олег. "ВІЙСЬКОВИЙ СКЛАДНИК ЗАГАЛЬНОГО УСПІХУ АЗЕРБАЙДЖАНУ У «ДРУГІЙ КАРАБАСЬКІЙ ВІЙНІ»". Litopys Volyni, № 23 (20 квітня 2021): 77–85. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.14.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено аналіз процесу модернізації азербайджанської армії напередодні «другої карабаської війни». З відкритих джерел засобів масової інформації з’ясована загальна хронологія розгортання бойових дій, розглянута практика бойового застосування новітніх систем озброєння та військової техніки, визначені особливості збройного протистояння в умовах гірської місцевості, а також сумісного застосування безпілотної авіації, ракетних військ і артилерії. За допомогою аналізу планомірного і поступового процесу переозброєння азербайджанської армії протягом останнього десятиріччя доведено, що в сучасних умовах лише модернізована, технологічно спроможна армія в змозі успішно протистояти агресії, захищати недоторканість держави та її національні інтереси. На підставі порівняння показників військової могутності ворогуючих сторін продемонстро- вана значна перевага бойового потенціалу Азербайджану над Вірменією. Досліджено розвиток форм та методів ведення інформаційно-психологічного протиборства з боку Азербайджану, здійснення енергійного деструктив- ного впливу на моральний стан противника. Надана оцінка оперативної та професійної роботи азербайджансь- ких засобів масової інформації на всіх етапах бойових дій. Встановлено, що в бойовому застосуванні армійських підрозділів особливе місце посіли сили спеціальних операцій Азербайджану, котрі під час війни фактично пере- творилися на якісний компонент як Збройних сил, так і військової організації держави. Встановлено, що одним із головних чинників перемоги Азербайджану у військовому конфлікті з Вірменією на території Нагірного Карабаху було не тільки технічне оснащення армії, а й нова система організації та прийняття рішень у війську, абсолютна інша система розвідки і мережевої центричної війни та система горизонтальних прийнять рішень.
21
Мосов, Сергій, та Вадим Нероба. "НАПРЯМИ ЗАСТОСУВАННЯ БЕЗПІЛОТНОЇ АВІАЦІЇ ДЛЯ ВИКОНАННЯ ЗАВДАНЬ РОЗМІНУВАННЯ: СВІТОВИЙ ДОСВІД". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 79, № 1 (21 лютого 2020): 172–85. http://dx.doi.org/10.32453/3.v79i1.105.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу сучасного досвіду іноземних країн у розв’язанні питань застосування безпілотної авіації для вирішення завдань розвідки мінної обстановки, виявлення та дистанційного знищення мін як під час бойових дій, так і в прифронтовій смузі та на державному кордоні. Акцентовано увагу на складному стані питання, пов’язаного з мінною ситуацією у світі у зв’язку з використанням сторонами збройних і прикордонних конфліктів протипіхотних вибухових пристроїв. Наведено статистику щодо фактів підриву на протипіхотних мінах, що залишаються після збройних конфліктів (протистоянь на кордоні), законослухняних мирних громадян, серед яких значну кількість складають підриви на мінах дітей. Проаналізовано ситуацію щодо розвитку напряму, пов’язаного зі створенням мобільних робототехнічних комплексів для розмінування місцевості. Розглянуті новітні підходи щодо використання безпілотної авіації для вирішення завдань розмінування. Одним з напрямів вказано підхід, що базується на використанні міношукачів, які встановлюються як корисне навантаження на безпілотник. Іншій підхід базується на застосуванні багатоспектральної апаратури, що встановлюється на безпілотник, для ведення розвідки мінної обстановки й виявлення мін. Ще одним з підходів є застосування інфрачервоної апаратури, що встановлюється на безпілотник і реагує на різницю температур між міною та поверхнею місцевості. Розглянута можливість дистанційного знищення мін з використанням безпілотного літального апарата. Зроблені висновки про існування світової проблеми розмінування територій, що потрапляють у зону збройного конфлікту; наявність великої кількості замінованих територій по всьому світу; потребу оперативного розмінування з ви користанням новітніх досягнень науково-технічного прогресу; перспективне застосування безпілотної авіації для розв’язання питань розмінування. Зазначені напрями подальших досліджень: розробка мінних сигнатур; розробка методів декомпозиції мінної обстановки; розробка технічних вимог для створення мобільних роботизованих комплексів на базі БПЛА для ведення розвідки мінної обстановки, виявлення мін і дистанційного їх знищення.
22
Федоренко, С. В., та А. В. Бернадіна. "ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФАХОВОЇ МОВИ ВІЙСЬКОВОЇ СФЕРИ (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ)". Nova fìlologìâ, № 83 (10 листопада 2021): 257–62. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-37.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття висвітлює лексико-семантичні й жанрові особливості сучасної англомовної військової фахової мови, яка в силу багатогранності військових знань характеризується міждисциплінарністю. Актуальність дослідження зумовлена стрімкою мілітаризацією суспільства на тлі військово-політичних реформ, спричинених загостренням збройних протистоянь світового масштабу, що слугує поштовхом до стрімкого розвитку фахової мови військової сфери, а тому є важливим і цікавим матеріалом для вивчення. Зазначено, що завдяки специфічній комунікативно-функціональній спрямованості фахова мова військової сфери оперує в межах трьох функціональних стилів мови (офіційно-ділового, публіцистичного й наукового). З точки зору загальної типології професійного мовлення велика частина жанрів, закріплених за військовою сферою, стосується інтрапрофесійної комунікації, яка не виходить за межі професійної спільноти. Наголошено, що військова фахова мова отримує найбільший розвиток у періоди воєнних конфліктів під впливом низки екстралінгвістичних чинників, з-поміж яких основними є специфіка діяльності, ступінь участі в збройних конфліктах широких народних мас і, відповідно, ступінь трансформації способу життя всієї мовної спільноти під час таких конфліктів, соціальний тип воєнних конфліктів. Розглянуто інтрапрофесійні жанри у військовій фаховій мові, що розподіляються на: 1) ті, які зорієнтовані на розпредмечування (військова публіцистика, військово-наукова комунікація, військово-дидактична комунікація); 2) жанри регулятивного характеру (настанови, інструкції, накази, команди, розпорядження тощо). Окреслено специфічні риси спілкування в межах досліджуваної фахової мови, які відображаються в жорсткій структурі військової документації, жанрова належність якої визначається засобом зв’язку та рольовими аспектами. Схарактеризовано дві основні групи військової лексики в досліджуваній сфері (військово-прикладна термінологія, що охоплює офіційну/статутну й нестатутну термінологію, яка вживається в усному мовленні військовослужбовців і в деяких видах військової літератури, але не є офіційно прийнятою; та емоційно забарвлена лексика військової сфери. Розкрито специфіку вживання певних військових термінів з огляду на американський і британський військовий контекст.
23
Salo, A. Ya, O. O. Pashkova та I. V. Bedzai. "Протистояння 10-ї морської авіаційної бригади Військово-Морських Сил Збройних Сил України підрозділам російських окупаційних військ у ході окупації Автономної Республіки Крим (лютий–квітень 2014 р.)". Воєнно-історичний вісник 30, № 4 (1 грудня 2020): 58–63. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2018-30-4-58-63.
Повний текст джерела
24
Повторева, Світлана Михайлівна, та Ірина Іванівна Старовойтова. "БОРОТЬБА МАГНАТІВ ОСТРОЗЬКИХ ПРИ ПІДТРИМЦІ ПРОТЕСТАНТІВ ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ: УРОКИ ІСТОРІЇ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 25 (26 листопада 2019): 82–90. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i25.872.
Повний текст джерелаАнотація:
Предметом дослідження статті є релігійна діяльність князів Острозьких, які обороняли Православну Церкву і права віруючих цієї Церкви проти експансії католицизму і у зв’язку з цим намагалися організувати союзи с протестантами. Автори аналізують об’єктивні та суб’єктивні фактори, що привели до зближення православних і протестантів у цій боротьбі, та наслідки протистояння представників різних християнських віросповідань на теренах Речі Посполитої в ХVI-ХVII ст. Для розуміння складної релігійної ситуації сучасної України здійснюється певний історичний екскурс, аналізуються головні тенденції, характерні для минулих часів, та виявляються подібні явища в нинішніх умовах. Показано, що у формуванні релігійних засад української культури визначна роль належить видатному діячу вітчизняної історії, магнату Костянтину Василю Острозькому. Головною метою Унії, якщо б вона відбулася, він вважав не підкорення православних Папі Римському, а заснування шкіл, освіту проповідників і поширення релігійної освіти загалом.
Наполягання на єдності віруючих у сповідуванні істинного християнства, гостра критика агресивної політики католицизму щодо інших християнських віросповідань, готовність чинити опір цим зазіханням (в тому числі і збройний), дорікання за лицемірство католицьких священиків, що не дотримуються своїх же настанов (зокрема целібату), - все це робить К. В. Острозького активним оборонцем православної віри, так би мовити, «лицарем православ’я .
Показана наявність своєрідних латентних протестантських мотивів у світогляді К. Острозького. Виявлені екуменічні аспекти діяльності князя К. Острозького. Змальовані драматичні подієві перипетії боротьби князя К. В. Острозького щодо захисту православної віри. Проаналізовані причини невдалого спротиву князів Острозьких експансіонізму Римо-католицької церкви. Виявлено аналогії релігійної боротьби минулих часів і нинішньої релігійної ситуації в Україні. Розглянуті можливі перспективи еволюції релігійної ситуації в сучасній Україні у зв’язку з налаштуванням чималої частини громадян нашої держави на західноєвропейські цінності.
25
ТИМЧЕНКО, ЛЕОНІД, та ВАЛЕРІЙ КОНОНЕНКО. "Міжнародно-правовий захист морських просторів України в умовах агресії Росії проти України". Право України, № 2020/12 (2020): 22. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-12-022.
Повний текст джерелаАнотація:
Звернення до міжнародно-правових засобів вирішення міжнародного спору є єдино можливим способом урегулювання міжнародних суперечок. Мирне врегулювання – це основний компонент забезпечення безпеки, формування системи міжнародних відносин, заснованих на виключенні застосування сили, взаєморозумінні, співпраці та довірі між суб’єктами міжнародного права. Та на скільки ефективні такі засоби, коли взаєморозуміння та довіра вже відсутні і, навпаки, діалог відбувається з позиції сили? Метою статті є аналіз механізмів міжнародно-правового захисту морських просто рів, їхня ефективність і проблеми застосування з метою захисту морських просторів України в умовах агресії Російської Федерації (РФ) проти України в судових закладах Організації Об’єднаних Націй (ООН) – Міжнародному суді ООН і Міжнародному трибуналі ООН з морського права (Трибунал). Подання позову до Міжнародного суду ООН з метою міжнародно-правового захисту морських просторів України в умовах агресії РФ проти України не є ефективним, оскільки існують певні юрисдикційні обмеження, які унеможливлюють звернення до нього у деяких категоріях справ. А тому держави вдаються до певних хитрощів, намагаючись обґрунтувати юрисдикцію Міжнародного суду ООН на підставі міжнародних актів, які опосередковано регулюють спірні правовідносини, але мають арбітражне застереження. У таких справах існує ризик програшу, а тому в таких випадках пропонується подавати позов щодо конкретного міжнародного правопорушення, використовуючи принцип forum prorogatum, який передбачає можливе визнання юрисдикції Суду ООН після звернення до нього. Офіційне вживання термінів “агресія”, “збройна агресія” в юридичній площині може вивести РФ із-під юрисдикції Трибуналу за допомогою застереження останньої відповідно до ст. 298 Конвенції ООН з морського права (Конвенція) (про суперечки щодо військової діяльності, включаючи військову діяльність урядовими суднами та літаками). Хоча РФ зробила застереження щодо юрисдикції Трибуналу про суперечки, які стосуються військової діяльності, Трибунал постановив, що справа щодо затриманих українських моряків не є суперечкою щодо військової діяльності, як це передбачено ст. 298 (1) (b). Це важливе рішення, враховуючи відсутність чіткого визначення поняття “військова діяльність”, яке дає змогу державам-учасницям звільнятися від процедури примусового врегулювання спорів згідно з Конвенцією. Трибунал ухвалив наказ про звільнення членів екіпажів затриманих військових кораблів України всупереч її позиції про саме військову діяльність РФ, якою вона намагалася вивести РФ із-під його юрисдикції. Так, він встановив, що протистояння з приводу мирного проходу було скоріше навігаційним питанням, аніж питанням військової діяльності, а тимчасове припинення РФ мирного проходу для зупинки транзиту українських військових кораблів є правоохоронною, а не військовою діяльністю. Проміжне рішення Трибуналу містить суттєву політичну складову, яка не є сталою категорією і може змінюватися з огляду на політичну кон’юнктуру. З урахуванням позиції представників України необхідний аналіз стану процесуальної реалізації гарантій безпеки держави та захисту її інтересів, визначення шляхів мінімізації негативних наслідків неналежного представництва держави в міжнародних судових інстанціях.
26
Торічний, В., А. Братко та Д. Захарчук. "Збройні конфлікти як дестабілізуючий фактор прикордонної безпеки". Збірник наукових праць Центру воєнно-стратегічних досліджень НУОУ імені Івана Черняховського, 25 листопада 2021, 57–63. http://dx.doi.org/10.33099/2304-2745/2021-2-72/57-63.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано природу, характер, особливості сучасних збройних конфліктів, визначено завдання та дії прикордонних підрозділів Державної прикордонної служби України в разі їх виникнення та ескалації. Визначено, що можливими районами виникнення збройних конфліктів є прикордонні території суміжних держав, окремі невеликі за територією, географічні пункти відносно їхньої приналежності, зафіксовано особливості таких конфліктних протистоянь. Підкреслено, що останнім часом суттєво розширився спектр потенційних учасників збройних конфліктів, окрім держав, їх суб’єктами стають різні опозиційні угрупування – примирення з ними не можливе, а значить і повноцінне врегулювання конфліктів матиме місце лише після повного знешкодження. Проаналізовано нові виклики та загрози національній безпеці України на сучасному етапі загалом, та у сфері безпеки державного кордону зокрема.
Визначено, що з оперативно-тактичної точки зору, дії прикордонних підрозділів в умовах збройного конфлікту також мають свої особливості. Для них характерними є поєднання військових та невійськових форм протистояння, створення з метою вирішення конфлікту тимчасових позаштатних формувань, до яких залучаються також представники різних силових структур, у тому числі внутрішніх військ. Підкреслено, що основними завданнями прикордонного загону залишається охорона цілісності та недопущення незаконного перетину державного кордону із використанням традиційних форм оперативно-службової діяльності, а в умовах розгортання збройного конфлікту прикордонники можуть виконувати ряд додаткових завдань.
Зафіксовано, що одним із найбільш складних завдань прикордонного підрозділу в умовах збройного конфлікту є створення єдиної, уніфікованої системи зв’язку та інформації між самостійно діючими прикордонними підрозділами та допоміжними групами на різних ділянках кордону, координація спільних зусиль та узгодження окремих дій із органами місцевої адміністрації в питаннях дотримання надзвичайного стану в регіоні.
27
Бондарчук, С., С. Васюхно, В. Галаган та О. Гріненко. "Пропозиції щодо організації інформаційно-аналітичної підтримки ведення проєктів інформатизації". Збірник наукових праць Центру воєнно-стратегічних досліджень НУОУ імені Івана Черняховського, 20 квітня 2022, 68–73. http://dx.doi.org/10.33099/2304-2745/2021-3-73/68-73.
Повний текст джерелаАнотація:
В сучасних умовах збройних конфліктів та силових протистоянь наявність потужної ресурсної бази збройних сил не гарантує достатнього рівня готовності до виконання завдань за призначенням, якщо матеріально-ресурсний потенціал не буде раціонально організований. Глобальні виклики та потреби спонукають Збройні Сили України постійно створювати, адаптувати та впроваджувати нові або удосконалювати існуючі технології для утримання та розширення необхідних спроможностей.
Стрімке зростання об’єму інформації та обмежені терміни виконання проєктів створюють перед керівництвом та органами управління проблему оперативного прийняття рішень в проєктному менеджменті щодо розробки, впровадження та супроводження інформаційних систем військового призначення. Саме тому, для керівного складу ЗС України та підрозділів супроводження та підтримки критично важливим є наявність технологічного та інституційного середовища, яке б сприяло якісному аналізу інформації та оперативному прийняттю ефективних управлінських рішень, щодо стану проєктів інформатизації, і особливо коли це стосується вдосконалення процесів життєвого циклу інформаційних систем. В межах держави таким середовищем можуть бути ситуаційні центри, а в межах підрозділу супроводження та підтримки ‑ приміщення, обладнанні необхідним устаткуванням з доступом до інформаційно-аналітичних систем підтримки ведення проєктів інформатизації.
Метою статті є обґрунтування доцільності створення ситуаційних центрів (СЦ) та використання устаткування інформаційно-аналітичної системи ведення проєктів інформатизації Збройних Сил України.
Впровадження в діяльність ЗС України СЦ для управління впровадженням проєктів інформатизації ‑ це новий етап, який дозволить на основі вдосконалення процесів управління життєвим циклом проєкту інформатизації, контролювати, реагувати на будь-які проблемні ситуації та приймати посадовим особам обґрунтовані і своєчасні рішення з використанням сучасних технічних засобів.
28
ДУХНЕВИЧ, Віталій Миколайович. "НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ СТРАТЕГІЇ ЗАПОБІГАННЯ НЕГАТИВНИМ ПСИХОЛОГІЧНИМ ЯВИЩАМ У ПОЛІТИКО-ПРАВОВІЙ СФЕРІ В УМОВАХ ВОЄННОГО КОНФЛІКТУ". Herald of the National Academy of Educational Sciences of Ukraine 2, № 2 (9 жовтня 2020). http://dx.doi.org/10.37472/2707-305x-2020-2-2-2-1.
Повний текст джерелаАнотація:
Представлено основні положення доповіді, проголошеної автором на засіданні Президії НАПН України 17 вересня 2020 р., що розкривають результати фундаментального дослідження з означеної проблеми. Презентовано концепцію запобігання негативним психологічним явищам у політико-правовій сфері, пов’язаних зі збройним протистоянням на сході країни, та подолання цих явищ. Зроблено акцент на необхідності інтерпретації негативних психологічних наслідків воєнного конфлікту на сході України у двох площинах — соціально-психологічній і політико-правовій. Обґрунтовано відповідні негативні явища в кожній із цих площин. Описано основні соціально-психологічні симптоми негативних психологічних наслідків у політико-правовій сфері, пов’язані з воєнним конфліктом. Схарактеризовано три групи закономірностей виникнення та впливу негативних психологічних явищ у політико-правовій сфері в умовах воєнного конфлікту: системні закономірності, закономірності прояву патерналізму та закономірності ставлення населення до зброї і воєнного конфлікту загалом. Презентовано стратегії запобігання негативним психологічним явищам у політико-правовій сфері, пов’язаних зі збройним протистоянням на сході країни, та подолання цих явищ на трьох рівнях (макрорівень, мезорівень і мікрорівень).
29
Dukhnevych, Vitalii. "Гібридна війна: «Зони ризику» і виклики для побудови громадянської злагоди". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 46(49) (25 грудня 2020). http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi46(49).153.
Повний текст джерелаАнотація:
Презентовано основні положення соціально-психологічної концепції запобігання та протидії негативним психологічним явищам у політико-правовій сфері, пов’язаним зі збройним протистоянням на сході країни.
Представлено головні внутрішні і зовнішні фактори, які призводять до виникнення і поширення негативних психологічних явищ у політико-правовій сфері країни або породжують відповідні причини та умови.
Визначено основні тенденції прояву таких явищ: 1) зростання маргіналізації суспільства внаслідок розмивання загальноукраїнської ідентичності; 2) наростання труднощів у побудові програм перспективного майбутнього; 3) посилення взаємозв’язку негативних психологічних явищ у політико-правовій сфері та криміналізації побутових конфліктів; 4) підвищення сенситивності громадян до маніпулятивних впливів (у тому числі через ЗМК) з боку агресора; 5) посилення маніпулятивних впливів з боку агентів внутрішньої політики задля досягнення парціальних політичних цілей; 6) поширення настроїв, які перешкоджають інтеграційним процесам у суспільстві; 7) посилення комбінованого впливу різних внутрішніх і зовнішніх – соціальних, політичних, економічних та інших – факторів на виникнення й поширення негативних психологічних явищ у політико-правовій сфері.
Запобігання негативним психологічним явищам слід розуміти як розроблення комплексу рекомендацій, прийомів та дій суб’єктів громадянського суспільства, спрямованих на запобігання прояву (профілактику) та зменшення можливих наслідків впливу цих явищ на суспільні та політико-правові процеси.
Протидію негативним психологічним явищам запропоновано тлумачити як комплекс рекомендацій, прийомів та дій, спрямованих на припинення, мінімізацію та (або) ліквідацію наслідків проявів негативних наслідків у політико-правовій сфері. Представлено ключові напрями запобігання та протидії таким негативним психологічним явищам.
Окреслено групи завдань: 1) щодо запобігання наслідкам прояву негативних психологічних явищ у політико-правовій сфері, 2) щодо боротьби з ними та 3) щодо їх мінімізації та (або) ліквідації.
Запропоновано бачення основних заходів щодо запобігання таким явищам (їх профілактики). Визначено ресурсність громадянської злагоди як механізму пошуку та відновлення миру і паритетності між суб’єктами.
Означено підходи до використання ідей громадянської злагоди для побудови образу спільного перспективного майбутнього та пошуку узгодженої позиції громадян та груп, що мають різні погляди і переконання.