Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: ЗАТ "Галичина".
Статті в журналах з теми "ЗАТ "Галичина""
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "ЗАТ "Галичина"".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Єгрешій, Олег. "МІСЦЕ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОГО ДУХОВЕНСТВА У БОЙКОТІ ПЕРЕПИСУ НАСЕЛЕННЯ 1921 р. У ГАЛИЧИНІ". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 31 (28 грудня 2018): 176–84. http://dx.doi.org/10.15330/gal.31.176-184.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автор на основі широкої архівної джерельної бази з’ясовує місце греко-католицького духовенства у бойкоті перепису населення 1921 р. Автором визначено, що польські органи влади провели перепис населення аби показати визнання українцями приналежності галицьких земель до Польщі, а також продемонструвати перевагу польського населення в Галичині. З’ясовано, що близько половини українського населення Східної Галичини не взяло участі в переписі 1921 р. Українські політичні партії, громадські організації та Греко-католицька Церква бойкотували перепис. За активну громадянську позицію священиків піддавали репресіям: накладали штрафи, інтернували, арештовували. Польська адміністрація відстежувала діяльність випускників греко-католицьких духовних семінарій, які займали активну державницьку позицію.
Ключові слова: Греко-католицька церква, перепис населення 1921 р., польська влада, репресивна політика, Східна Галичина.
2
Піхманець, Роман. "ЧОЛОВІК ГАДКУЄ, А БОГ ЛАШТУЄ: ВІДЕНСЬКІ ПЕРИФРАЗИ МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА". Українознавчі студії, № 19 (29 березня 2018): 103–62. http://dx.doi.org/10.15330/ukrst.19.103-162.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті йдеться про віденський етап духовної біографії Михайла Драгоманова, коли в його свідомості зродився план «поширити в Галичині український напрям засобами російської літератури». Приводом стали зустрічі з членами академічного товариства «Січ», молодими народовцями, і зауважений консерватизм їх мислення, зумовлений ментальними чинниками, а також забобонами й упередженнями супроти Росії.Обґрунтовано думку, що означена версія подій не зовсім правдива чипринаймні сповнена багатьох недомовок і прихованих інтенцій, позаяк реалізаціюплану Драгоманов почав до цієї поїздки на сторінках санкт-петербурзьких часописів, а в цісарську столицю навідався вже з конкретним заміром. Поїздка стала вступною частиною програми русифікації Галицької Русі. Рівень національноїсвідомості галицьких українців тоді був досить високим і виявляв очевиднітенденції до зросту, тож своє завдання Драгоманов бачив у тому, щоби гаситиполум’я сепаратизму і насаджувати в краї великодержавно-російські постулати.А кінцева мета зводилася до того, аби підготувати ідеологічне підґрунтя длявходження Галичини в склад Російської імперії. Через те російське письменство йпроголошувалося головним засобом її досягнення.Давніше завдання перешкоджати утвердженню тут національної самосвідомості і нищення паростей сепаратизму покладалося на москвофільство,епіцентром розповсюдження і своєрідним пересильним пунктом якого був власнеВідень. Але через застаріло-клерикальні ідеали й тактичні прорахунки воно з часом стало гальмом на шляху до здійснення задуму, спричинивши укорінення в свідомості галичан-русинів образу Росії як загальноєвропейського страхопуда й дикої азіатчини і стимулюючи таким чином українсько-сепаратистський напрям.Виникла нагальна потреба модернізувати ідейний капітал прибічників культурноїі політичної єдності з «братнім» державно-адміністративним організмом, за щоі взявся Михайло Драгоманов.Задля реалізації потайних намірів було мобілізовано евристичний потенціал ідеологеми «Русі», розроблено псевдонаукову концепцію існування руської,великоруської, української і галицької літератур, а також «двох Росій»: реакційно-централістичної і демократично-федералістської. Апологія останньої домінує в його переписці з галицькими кореспондентами. Розуміючи вразливість багатьох своїх положень і настанов, Драгоманов намагався приховати справжні бажання за чепурними шатами панславізму, з-поза яких випинав панрусизм. І молоді народовці (Мелітон Бучинський, Володимир Навроцький та ін.) відразу розгадалиприхований замір, чинячи рішучий спротив таким інспіраціям.Частково здійснити задуманий план Драгоманову вдалося, але на наступному етапі акції, коли внаслідок підступу, інтриг і судового процесу 1877–78 років у Галичині вдалося сформувати радикально-соціалістичний осередок (Франко,Павлик та ін.), що надалі став його ідеологічним оплотом на тутешніх теренах.Та історична доля розпорядилася, що зустріч влітку 1871 року у Відні отрималай інший вектор розгортання: завдяки їй було налагоджено тісніші стосункигаличан із київськими патріотами, що створило передумови для перенесенняцентру українофільського руху в Галичину.
3
КІНДЮК, БОРИС, та АЛЛА СТЕЧИШИН. "Правотворча діяльність Костя Левицького з протидії колоніальній політиці Австрійської влади в Галичині". Право України, № 2000/11 (2020): 173. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-11-173.
Повний текст джерелаАнотація:
Розвиток сучасної історико-правничої науки потребує нового бачення певних етапів державотворення в Україні, зокрема періоду перебування українських земель у складі Австро-Угорщини, та оцінки політичних і соціальних процесів, що відбувалися в Галичині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Необхідно розвіяти міф про ліберальний характер австрійського правління на окупованих землях Галичини та розглянути колоніальну політику австрійської влади, яка була спрямована на експлуатацію природних ресурсів, дискримінацію культури, мови, обмеження громадянських прав населення Галичини. Метою статті є розгляд правотворчої діяльності К. Левицького з протидії колоніаль ній політиці австрійської влади в Галичині. Виділено характерні риси колоніальної політики, наслідками якої у Галичині стало гальмування розвитку економіки, обмеження прав місцевого населення, включаючи використання української мови, культури, насадження чужої культури та релігії, варварська експлуатація природних ресурсів. Колоніальна політикаавстрій ської влади також призвела до масштабної корупції, що проявилося у судових процесах, пов’язаних із розкраданням мільйонних державних позик на будівництво залізниць у Галичині. Показано, що австрійська влада створила колоніальну систему управління в Галичині та місцеву систему самоврядування, де головну роль відігравали представники польської аристократії та іноземного капіталу. У своїй депутатській діяльності в австрійському парламенті К. Левицький вніс низку законопроєктів, спрямованих на протидію колоніальній політиці щодо захис ту української мови, економіки, запобігання варварській експлуатації природних ресурсів та зубожіння сільського господарства за допомогою зменшення податків, виділення позик на придбання сільськогосподарської інвентаризації та посівний матеріал, а також безкоштовне надання допомоги при катастрофах. Як член бюджетного комітету парламенту Австрії К. Левицький здійснював контроль за розподілом коштів та їх витрачанням. Одночасно з цим були внесені пропозиції до зміни виборчого законодавства, які передбачали передачу частини повноважень у сфері управління Галицькому сейму та органам місцевого самоврядування.
4
КІНДЮК, БОРИС, та АЛЛА СТЕЧИШИН. "Правотворча діяльність Костя Левицького з протидії колоніальній політиці Австрійської влади в Галичині". Право України, № 2000/11 (2020): 173. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-11-173.
Повний текст джерелаАнотація:
Розвиток сучасної історико-правничої науки потребує нового бачення певних етапів державотворення в Україні, зокрема періоду перебування українських земель у складі Австро-Угорщини, та оцінки політичних і соціальних процесів, що відбувалися в Галичині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Необхідно розвіяти міф про ліберальний характер австрійського правління на окупованих землях Галичини та розглянути колоніальну політику австрійської влади, яка була спрямована на експлуатацію природних ресурсів, дискримінацію культури, мови, обмеження громадянських прав населення Галичини. Метою статті є розгляд правотворчої діяльності К. Левицького з протидії колоніаль ній політиці австрійської влади в Галичині. Виділено характерні риси колоніальної політики, наслідками якої у Галичині стало гальмування розвитку економіки, обмеження прав місцевого населення, включаючи використання української мови, культури, насадження чужої культури та релігії, варварська експлуатація природних ресурсів. Колоніальна політикаавстрій ської влади також призвела до масштабної корупції, що проявилося у судових процесах, пов’язаних із розкраданням мільйонних державних позик на будівництво залізниць у Галичині. Показано, що австрійська влада створила колоніальну систему управління в Галичині та місцеву систему самоврядування, де головну роль відігравали представники польської аристократії та іноземного капіталу. У своїй депутатській діяльності в австрійському парламенті К. Левицький вніс низку законопроєктів, спрямованих на протидію колоніальній політиці щодо захис ту української мови, економіки, запобігання варварській експлуатації природних ресурсів та зубожіння сільського господарства за допомогою зменшення податків, виділення позик на придбання сільськогосподарської інвентаризації та посівний матеріал, а також безкоштовне надання допомоги при катастрофах. Як член бюджетного комітету парламенту Австрії К. Левицький здійснював контроль за розподілом коштів та їх витрачанням. Одночасно з цим були внесені пропозиції до зміни виборчого законодавства, які передбачали передачу частини повноважень у сфері управління Галицькому сейму та органам місцевого самоврядування.
5
Шологон, Лілія. "НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ РУХ УКРАЇНЦІВ ГАЛИЧИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст. НА СТОРІНКАХ ТОГОЧАСНИХ ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ПРАЦЬ". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 34 (10 грудня 2021): 222–33. http://dx.doi.org/10.15330/gal.34.222-233.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано публіцистичні праці другої половини ХІХ – початку ХХ ст., присвячені найважливішим проблемам національно-культурного руху українців Галичини. Метою статті є розкрити погляди переважно лідерів цього руху на найбільш актуальні питання українського культурного життя краю та прослідкувати за трансформацією національно-культурного руху українців Галичини у національно-визвольний. За допомогою джерелознавчої критики ми спробували з’ясувати об’єктивно-суб’єктивний інформаційний потенціал публіцистичних праць українських, польських та російських громадсько-культурних діячів та політиків, що дозволило зробити реконструкцію різних аспектів національно-культурного руху українців Галичини впродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Герменевтика, як мистецтво правильно розуміти мову іншої людини, зокрема писемний текст, мала також важливе значення для аналізу творів учасників національно-культурного руху. Нам вдалося встановити, що наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. простежується стійка тенденція до політизації українського національно-культурного руху та трансформації його у національно-визвольний. Це позначилася на творах громадських діячів цього часу (Юліана Бачинського, Леона Василевського, Станіслава Людкевича, Івана Труша, Івана Франка та інших), де акцентується на тому, що тільки політична самостійність українців може стати передумовою до вирішення найнагальніших проблем, у тому числі культурного характеру. Такий світоглядний підхід має важливе суспільне значення в умовах сучасної гібридної російсько-української війни, коли боротьба за українську державність триває.
Ключові слова: Галичина, національно-культурний рух, публіцистичні праці, громадське товариство, політична самостійність.
6
Кавацюк, Дмитро. "ПЕРШИЙ ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ ДОСВІД РУСИНІВ-УКРАЇНЦІВ ГАЛИЧИ- НИ В АВСТРІЙСЬКОМУ ПАРЛАМЕНТІ (1848–1849 рр.).." Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 32 (27 грудня 2019): 33–40. http://dx.doi.org/10.15330/gal.32.33-40.
Повний текст джерелаАнотація:
“Весна народів” сприяла активізації українського національного руху в Галичині. Скликання парламенту та система проведення виборів формували політичну свідомість не тільки в середовищі інтелігенції, але й мало- освіченого селянства. Протягом другої половини ХІХ ст. цілий ряд українських діячів набиралися досвіду держав- ного будівництва, акумулювали знання і використали їх після проголошення ЗУНР. Стаття присвячена діяльності українських послів в австрійському парламенті 1848–1849 рр. Автор охарактеризував проведення виборів до рейхстагу в Галичині в умовах революційних подій в Австрійській імперії, особливу увагу приділив аналізу позиції русинів-українців у парламенті щодо умов скасування панщини. Зроблено спробу визначити кількісний і персо- нальний склад українського парламентського представництва та його соціальну структуру. Також проаналізовано боротьбу за поділ Галичини на дві провінції та співпрацю українських послів з іншими депутатами рейхстагу.
7
Krykhovetskyi, І. "СЕЙМОВА ТА ПАРЛАМЕНТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНЦІВ ЯК ЧИННИК СТРУКТУРИЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНОГО РУХУ ГАЛИЧИНИ НА МЕЖІ ХІХ-ХХ СТ." Juridical science 1, № 5(107) (3 квітня 2020): 16–23. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.02.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкривається вплив сеймової та парламентської діяльності галицьких українців на процес партійного оформлення їх політичних течій. Встановлено, що формування політичних партій було результатом демократизації політичного життя державних утворень. Вони стали своєрідною ланкою, яка з’єднувала суспільство з верховною владою і засобом додаткового суспільного контролю. На середину – другу половину XIX ст. в українському політичному русі Галичини сформувалося три напрями: москвофіли, народовці й радикали. Формування української національної свідомості в Галичині було пов’язане з народовським рухом. Натомість москвофіли демонстрували толерантність до зв’язку з імперією Романових і нівелювали лібералізм народовців перед імперської владою. Радикали – представляли молоде покоління українських політиків, які зосередили свою увагу на соціальних питаннях. Першою політичною партією Галичини стала Русько-українська радикальна партія, яка виникла під впливом реалізованої у стінах Галицького сейму польсько-української угоди 1890-1892 рр. Програма Русько-української радикальної партії включала соціальні та демократичні положення (колективна власність на засоби виробництва, свобода зборів і товариств, загальне виборче право, культурний розвиток всіх народів). До початку XX ст. в суспільно-політичному житті Східної Галичини оформилося п'ять українських політичних партій. В цьому регіоні України була створена нова структура українського політичного руху, виникла партійна система, характерною рисою якої була наявність впливової центристської (Українська національно-демократичної партії), двох лівих (Української радикальної партія і Українська соціал-демократичної партії) і однієї консервативної (Католицький русько-народний союз) партій, а також москвофільської Руської національної партії. Три основні крайові політичні сили в особі націонал-демократів, радикалів і соціал-демократів виступили за політичну самостійність України. Всі основні галицькі національні партії були масовими, мали визначену організаційну структуру, власні статути і програми діяльності, проводили цілеспрямовану пропаганду своїх ідей і програмних завдань. Крім політичних партій в кінці XIX – на початку XX ст. в Галичині досить активно діяли такі політичні організації, товариства та об'єднання, як Народна Рада, Руська Рада, Національно-демократичне сторонництво, Головна українська рада та інші. Деякі з них, не називаючи себе партіями, фактично були організаціями такого типу.
8
Begej, I. I. "Ставлення української лівиці Галичини до інституцій церкви та релігії (кінець ХІХ ст. – перша третина ХХ ст.)". Grani 18, № 7 (23 травня 2015): 86–93. http://dx.doi.org/10.15421/1715141.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті охарактеризовано ставлення українських лівих партій до церкви та релігії наприкінці ХІХ ст. – першої третини ХХ ст. Українська лівиця в Галичині – це особливий феномен українського руху в зазначений період. Вона істотно відрізнялася від подібного політичного табору на Наддніпрянщині. Передусім, вона швидше оформилася організаційно, ґрунтовніше використовувала у політичній практиці європейські традиції лівого руху, виразно визначала соборницькі прагнення українців. Водночас лівим Галичини і Наддніпрянщини були притаманні виступи за збільшення рівня соціальної справедливості, політичного, релігійного, національного рівноправ’я, демократизацію виборчого права тощо. Наприкінці ХІХ століття партії лівого спектра пережили період ідеологічного становлення, пошуку базових векторів діяльності. Вони різнилися чисельністю, ідеологією, національним складом, територією, на яку поширювали діяльність. Саме у цей період українська лівиця Галичини виробила власні погляди щодо релігії та церкви, що відображено у партійних програмах, теоретичній спадщині визначних представників соціалістичних та комуністичних партій. У міжвоєнний період ХХ ст. представники лівих політичних партій Західної України надалі критично і негативно ставилися до інституту церкви і релігії, проте, зважаючи на високу релігійність місцевого населення, були змушені адаптувати програмні принципи до реалій часу. У цей період існували також суттєві відмінності між соціалістами і комуністами. Перші критикували релігійні догми виходячи з національних принципів (критика «польського костелу», угодовства окремих грекокатолицьких єпископів тощо), другі керувалися працями класиків марксизмуленінізму, які взагалі заперечували необхідність релігійності суспільства. У статті відзначено, що найнепримиреннішу позицію до церкви та релігії займали представники комуністичних сил, які, здебільшого, сповідували атеїстичні переконання, боролися за поглиблення марксистського світогляду серед населення регіону. Незважаючи на те, що декларативно комуністи проголошували релігію приватною справою, наголошували, що кожен повинен бути цілком вільний у тому, щоб сповідувати яку завгодно релігію або не визнавати ніякої релігії, на практиці члени КПСГ, КПЗУ боролися за поширення атеїстичного світогляду. Висока релігійність населення Західної України, незначні впливи комуністичних сил на суспільнополітичні процеси не дозволили КПЗУ, СельРобу реалізувати програмні положення у церковнорелігійній сфері. До того ж, церква також поборювала поширення комуністичних ідей у Галичині. Розглянуто ставлення соціалістів до церкви та релігії. Зауважено, що загалом, незважаючи на своє попівське походження, представники радикалів та соціалдемократів ставилися до духовенства доволі критично. Останні, зокрема, вважали церкву «найбільшим, натуральним ворогом всякої вільної думки, поступу». Соціалдемократи звинувачували церкву у «придушенні національних почуттів» не лише галицького люду загалом, а й молодого патріотичного духовенства. У міжвоєнний період ХХ ст. соціалдемократи підпали під вплив комуністичних ідей, що вплинуло на зміну ідеологічної платформи партії у церковнорелігійному питанні. Радикали у своїй практичній діяльності використовували теоретичні напрацювання І. Франка, який гостро критикував галицьке духовенство. Проте УРП дистанціонувалася від церковної проблематики, наголошуючи, що її електорат сам вибиратиме як ставитися до церковних інституцій та загалом релігії. Соціалістичнорадикальна партія продовжила лінію УРП, проте трансформувала національнокультурну програму до вимог часу. Перебуваючи в умовах політичної системи Другої Речі Посполитої, УСРП розглядала церкву як один із засобів національного усвідомлення населення, виступала проти ліквідації православних храмів, збільшення церковного землеволодіння, наголошувала на необхідності відокремлення церкви від держави. Попри, інколи, відверто помилкові судження, теоретична спадщина і практична діяльність української лівиці Галичини від кінця XIX i в першій третині ХХ століття у церковнорелігійній сфері залишаються актуальними і повчальними.
9
Форіш, Акош. "«ЦЮ ОКУПОВАНУ ТЕРИТОРІЮ ХОЧЕМО НАДОВГО УТРИМАТИ У СВОЇХ РУКАХ». УГОРСЬКО-НІМЕЦЬКІ ДЕБАТИ СТОСОВНО ТЕРИТОРІЙ ПРИКАРПАТТЯ, 1941–1942". Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, № 7 (3 червня 2021): 192–211. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233359.
Повний текст джерелаАнотація:
Коли 27 червня 1941 р. Угорщина вступила у війну проти Радянського Союзу, вона не ставила за мету придбання певних регіонів Союзу. Незважаючи на це у 1941 та 1942 рр. угорське керівництво здійснило декілька кроків, щоб взяти під тривалий контроль територію Північно-Східних Карпат (Прикарпаття) та забезпечити там виконання своїх політичних цілей. Стаття має два основні завдання: по-перше, реконструювати угорські плани та наміри, пов’язані з Прикарпаттям, та, по-друге, вивчити реакцію Німеччини на подібні угорські кроки. Із цією метою автор, дотримуючись джерелознавчої критики, опрацював архівні матеріали досліджуваної тематики, зокрема ті, що зберігаються в фондах Національного архіву Угорщини та угорського Військово-історичного архіву, а також Федерального військового архіву та Політичного архіву Федерального Міністерства закордонних справ, що у Німеччині.У статті автор висвітлює угорські плани, що стосувалися Прикарпаття, а також їх передумови. Ці плани ґрунтувалися на неофіційно даних німцями обіцянках та на політизуючій ролі вищого угорського військового керівництва. Важливо відзначити: незважаючи на пронімецьку налаштованість останньої, обіцянки не об’єдналися в єдиному політичному плані.Угорське військове керівництво намагалося реалізувати три амбітні плани: 1) економічну експлуатацію окупованих прикордонних районів; 2) вигнання євреїв «без громадянства» з Угорщини в райони на схід від Галичини; 3) змінити північно-східний кордон Угорщини. Загалом, зусилля угорських військ у Східній Галичині зазнали фіаско. Всупереч своїм неофіційним обіцянкам, німці намагалися запобігти всім претензіям угорської сторони стосовно Прикарпаття. Кількість конфліктів між ними тільки зростала, оскільки угорці часто намагались реалізувати свої наміри на південному сході Галичини без попередніх консультацій з німцями.
10
Заборняк, Станіслав, Богдан Мицкан та Тетяна Мицкан. "ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА В УКРАЇНСЬКИХ ШКОЛАХ ГАЛИЧИНИ (1868–1918 рр.)". Вісник Прикарпатського університету. Серія: Фізична культура, № 35 (4 січня 2021): 32–42. http://dx.doi.org/10.15330/fcult.35.32-42.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Розкрити особливості функціонування фізичної культури в школах Галичини (1868–1918 рр.). Методи. Джерельною базою дослідження були архівні матеріали міст Перемишля, Львова,Іван-Франківська, Тернополя, пов’язаних з діяльністю закладів середньої освіти в Галичині за часівАвстро-Угорської імперії. Результати. Розвиток організованої української фізичної культури в школахГаличини бере свій початок з другої половини ХІХ століття. Офіційно це розпочалося з публікації в 1868р. Радою національної школи циркуляру, який зобов’язував шкільну владу вводити в навчальні програминародних шкіл фізичну культуру та організовувати семінари для підготовки вчителів цього профілю.Починаючи з 1890 р. усі вчителі були зобов’язані залучати шкільну молодь до участі в оздо-ровчо-рекреаційних заходах з використанням фізичних вправ. З іншого боку, директори шкіл мали нада-вати щорічні окремі звіти про діяльність школи з фізичної культури. Важливим кроком щодо покра-щення фізичної підготовки учнів було запровадження у 1901 р. двох уроків з фізичної культури протягомтижня. Проте через брак кваліфікованих вчителів фізичної культури в народних школах та гімназіяхфізична підготовка учнів не завжди здійснювалася в необхідному обсязі. Для покращення рівня фізичноїпідготовленості школярів велике значення мало проведення методичних конференції з директорами тавчителями фізичної культури. Це підтверджується шкільними звітами, які містять дані, як про фізич-ний розвиток, так і фізичну підготовленість учнів, починаючи з 1896 р. Під час проведення уроків фі-зичної культури використовувалися гімнастичні й легкоатлетичні вправи (біг, стрибки, метання), рух-ливі та спортивні ігри, їзда на велосипеді, плавання у відкритих водоймах, а в зимовий період катання налижах, санах і навіть крикет. Із позаурочних форм фізичної підготовки популярними були ігри і забавипід час перерв, а з позашкільних – піші туристичні мандрівки. Висновок. Отже, у період 1968-1918 рр вшколах Галичини (українських і польських) були закладені основи сучасної фізичної підготовки шкільноїмолоді, а відтак й ефективного контролю за станом цього процесу в школах, що може бути вико-ристано й на сучасному етапі формування компетентностей учнів з фізичної культури й здоровогоспособу життя.Ключові слова: школа, учні, фізична культура.
11
Дзюба, І. "Боротьба за Галичину - боротьба за Україну". Мандрівець, № 4 (94), липень - серпень (2011): 14–21.
Знайти повний текст джерела
12
Кобута, Степан. "ПРОФЕСІЙНА РОБОТА ТА МАТЕРІАЛЬНІ УМОВИ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ПОВІТОВИХ АДВОКАТІВ ГАЛИЧИНИ НА РУБЕЖІ ХІХ–ХХ СТОЛІТЬ". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 34 (10 грудня 2021): 103–16. http://dx.doi.org/10.15330/gal.34.103-116.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу професійної діяльності українських галицьких повітових адвокатів на рубежі ХІХ–ХХ століть. Географічними рамками визначено територію сучасної Івано-Франківщини (Станиславівщини). Проаналізовано географію та розвиток адвокатського стану на повітовому рівні, специфіку професійної діяльності, суспільний статус та рівень матеріальних умов життя українських правозахисників.
Українські адвокати свою професійну діяльність спрямовували на захист прав співвітчизників, провадили діловодство і правовий захист українською мовою, зрозумілою для їхніх клієнтів. Цей аспект був важливим для малограмотних українських селян, які вбачали у “своїх” адвокатах захисників не тільки майнових чи соціальних, але й національних прав.
За спеціалізацією участі в судових процесах адвокати поділялися на карних оборонців і цивілістів. До визначних карних оборонців серед станиславівських адвокатів належали Л. Бачинський, В. Дудикевич, Т. Окуневський, К. Трильовський, А. Чайковський. Висококласними захисниками цивільного права вважалися І. Мандичевський, І. Макух, Ю. Олесницький, Й. Партицький, І. Ганкевич. Значний обсяг роботи припадав на адвокатів невеличких повітових містечок, які вели різноманітні справи на рівні повітових судів першої інстанції.
Своєю професійною працею та громадською діяльністю українські адвокати формували новий соціальний тип українського галицького інтелігента – освіченого, заможного, успішного. Їх ділова респектабельність, матеріальний достаток ставали взірцем фаховості і статусності, прикладом для наслідування. Це був поступовий шлях модернізації української нації, де правнича адвокатська верства зайняла місце провідника у національному русі Галичини, продемонструвала приклад станової і соціальної самореалізації.
Ключові слова: адвокати, Галичина, захисник у цивільних справах, канцелярія адвокатська, карний оборонець, правник
13
Гальчак, Богдан, та Ольга Харчишин. "ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВІДНОСИНИ НА ТЛІ ІСТОРІЇ ПОПУЛЯРНОЇ ПІСНІ „HEJ, SOKOŁY!” («ГЕЙ СОКОЛИ!»)". РУСИНИСТИЧНИ СТУДИЇ 4, № 4 (18 лютого 2021): 39. http://dx.doi.org/10.19090/rs.2020.4.39-56.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито історію пісні „Hej Sokoły!”, яка сьогодні популярна як у Польщі, так і в Україні. У цій пісні розповідається про молодого козака, який виїхав за кордон і тужить за рідною Україною та коханою дівчиною, що залишилася там. Хоча твір і виражає любов до України, та це не українська, а польська пісня. Вона пов’язана зі середовищем поляків, які залишили українські землі після Другої світової війни. У 1918–1939 рр. сучасні терени Західної України (Галичина і Волинь) входили до складу Польської держави. Там проживало багато польських сімей. Коли після Другої світової війни Волинь та Галичина увійшли до складу Української РСР, то велика кількість поляків виїхала звідти до Польщі в її нових межах. Виражена в пісні „Hej Sokoły!” туга за Україною не однозначна з українського й польського поглядів. Водночас цей твір, перекладений українською мовою, набув популярності та вважається українською патріотичною піснею. Відтак запропонована у статті версія походження пісні „Hej Sokoły!”цілком спростовує поширену в наш час думку про автора цієї пісні Томаша (Тимка) Падуру (1801–1871) та показує, наскільки складні польсько-українські відносини.
14
Марчук, В. В. "Українці Галичини в боротьбі за Карпатську Україну". Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, Спец. випуск (2012): 234–46.
Знайти повний текст джерела
15
Марчук, В. В. "Українці Галичини в боротьбі за Карпатську Україну". Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, Спец. випуск (2012): 234–46.
Знайти повний текст джерела
16
Aleksiun, Natalia. "ЇЖА, ГРОШІ ТА БАРТЕР У ЛЬВІВСЬКОМУ ГЕТТО, СХІДНА ГАЛИЧИНА". ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір 12 (15 грудня 2020): 123–45. http://dx.doi.org/10.33124/hsuf.2020.12.07.
Повний текст джерела
17
Pavlyuh, Maria. "ГРОМАДСЬКА ТА ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЖІНОК У ГАЛИЧИНІ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ АЛЬМАНАХІВ НАТАЛІ КОБРИНСЬКОЇ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (9) (9 лютого 2021): 324–33. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2021-01-324-333.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена висвітленню важливого історичного етапу у Галичині – боротьбі активних жінок за свої громадянські та політичні права. Активною формою боротьби жінок стала журналістська діяльність, публіцистична та літературна творчість у неперіодичних виданнях – альманахах, які видавала відома активістка Наталя Кобринська. Простежено боротьбу жінок за свої права через призму альманахів Наталі Кобринської. Досліджено історію видання альманахів Наталі Кобринської. Виокремлено жіночі альманахи як перший етап розвитку жіночої політичної преси в Галичині. Доведено, що жіночі альманахи – перші неперіодичні (із невизначеною періодикою) видання, у яких поширювалися ідеї емансипації. Проаналізовано структуру, зміст та статті активних жінок, які порушували перед громадськістю та суспільством актуальні проблеми українського жіноцтва.
У дослідженні проведено ґрунтовний аналіз тематичного та проблемного контенту жіночих альманахів. Завдяки описовому методу дослідження здійснено компаративний аналіз жіночих альманахів та виокремлено їхній громадсько-політичний характер. Відстежено тенденції розвитку українського жіночої руху в Галичині як форму громадянської і політичної боротьби української жінки за свої права. З’ясовано, що громадянська і політична діяльність жінок розвивалася у загальній тенденції боротьби української нації за власне самовизначення.
У науковій статті проаналізовано загальні тенденції розвитку активного політичного і громадського жіночого руху у країнах Європи, та українського жіночого руху як його важливої компоненти. З’ясовано, що український жіночий рух, жіночі неперіодичні (альманахові) видання та жіноча періодика активно розвивалися за європейськими традиціями. Встановлено, що жіночі неперіодичні видання – альманахи були зразками політичної жіночої літератури, яка стала передвісником політичної жіночої періодики.
18
КУГУТЯК, Микола, та Андрій КОРОЛЬКО. "ПІТРИЦЬКА ОБИТЕЛЬ: ВИЗНАЧНА ДУХОВНА ПАМ’ЯТКА ГАЛИЧИНИ". Східноєвропейський історичний вісник, № 22 (27 березня 2022): 42–53. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253731.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – на основі архівних і опублікованих матеріалів і наукових праць висвітлено географічне розташування, політичну та соціально-економічну історію Пітрицького Святоуспенського монастиря у період середньовіччя і нового часу. Цікаві маловідомі архівні документи з досліджуваної проблеми зберігаються у п’яти вітчизняних та зарубіжних архівних, бібліотечних і музейних установах. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності, науковості, об’єктивності, використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна зумовлена введенням до наукового обігу маловідомих архівних і опублікованих джерел, що дає змогу розкрити недостатньо з’ясовані сторінки політичної та соціально-економічної історії Пітрицького Святоуспенського монастиря. Висновки. Пітрицька Святоуспенська обитель була забезпеченим, середнім за господарським значенням, монастирем Галичини. Перебуваючи у безпосередньому підпорядкуванні Галицького єпископа, монастир користувався повагою і авторитетом серед інших чернечих обителей краю. Тривалий час виконував роль духовного суду Галицької дієцезії. Упродовж своєї історії був тісно пов’язаний з Крилоським катедральним Святоуспенським монастирем. За відповідних історичних обставин виконував роль катедральної обителі. В Пітрицькій катедрі проходили чернече духовне подвижництво видатні церковні діячі. З приходом у 80 – 90-х рр. XVIII ст. австрійської влади докладено значних зусиль до ліквідації сотень монастирів у рамках церковно-монастирської реформи. У 1783 р., у зв’язку із закриттям крилоських Святоуспенського і Святоіллінського монастирів, Пітрич був приєднаний до обителі в Завалові, яка у 1799 р. також була ліквідована. За таких обставин, завершив свою 700-літню історію Пітрицький монастир – одна з визначних духовних пам’яток Галичини.
Ключові слова: монастир, монах, митрополит, єпископ, церква, привілей, шляхта, монастирське володіння, інвентар, грамота.
19
Костишин, Роман Степанович. "ВОЛОДИМИР КОХАН – ВІЙСЬКОВИК, ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ, ПОЛІТИК (1920 – 1930-ті рр.)". Військово-науковий вісник, № 35 (11 травня 2021): 31–43. http://dx.doi.org/10.33577/2313-5603.35.2021.31-43.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано основні напрями військової та громадсько-політичної діяльності Володимира Кохана в 1920–1930-х роках крізь призму суспільно-політичних процесів у регіоні. Акцентовано увагу на особливостях формування його світогляду, зокрема показано, що підґрунтя виразної національно-патріо-тичної свідомості Володимира Кохана заклали родинні цінності, а також просвітні, громадські установи Галичини, які вели активну освідомлювальну роботу серед українського населення регіону. Розглянуто внесок політика в діяльність Української військової організації (УВО), виокремлено коло його однодумців, серед яких – майбутні лідери національно-державницьких партій Галичини, національно-культурних організацій краю. Відзначено, що, пере-буваючи в УВО в період національно-визвольних змагань, польсько-української війни 1918–1919 рр., він доклав чимало зусиль для захисту національно-культурних, соціально-політичних прав українців Галичини. З’ясовано, що в середині 1920-х років, будучи членом Української партії національної роботи (УПНР), він виступив одним з активних прихильників утворення Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО). Схарактеризовано організаційно-політичну працю відомого політика, на конкретних прикладах проілюстровано боротьбу одного з лідерів української націонал-демократії за піднесення національної свідомості українців Галичини. Крізь призму політичної біографії В. Кохана показано складне переплетення політичних, соціальних і національ-них аспектів українського суспільно-політичного руху в досліджуваний період.У загальних рисах схарактеризовано парламентську працю В. Кохана у вищому законодавчому органі Польщі. Доведено, що починаючи із 1928 р., партійна діяльність для одного з лідерів націонал-демократів відійшла на другий план, поступаючись парламентській роботі. Акцентовано вагу на організаційних здобутках у Фронті національної єдності (ФНЄ).
20
Білавич, Іван. "Становлення і розвиток гігієнічної просвіти дітей та юнацтва в закладах освіти Галичини наприкінці ХІХ – у 30-х роках ХХ століть". New pedagogical thought 107, № 3 (24 листопада 2021): 14–20. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-107-3-14-19.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена гігієнічній просвіті дітей та юнацтва в Галичині наприкінці ХІХ – у 30-х рр. ХХ ст. Крізь призму історичного досвіду висвітлено діяльність інституцій медичного спрямування (Українське гігієнічне товариство, Українське лікарське товариство (УЛТ), «Медична громада», «Народна лічниця»), освітніх, культурно-просвітницьких, жіночих, господарсько-економічних, дитячих і юнацьких, студентських, благодійницьких, інших громадських організацій (Українське педагогічне товариство (УПТ) «Рідна школа», «Просвіта», Союз українок, «Сільський господар», «Академічна громада», Товариство імені Петра Могили та ін.) на ниві гігієнічного просвітництва. Проаналізовано ефективні форми, продуктивні засоби масового медичного просвітництва дітей та дорослих у Галичині, що істотно вплинуло на здоров’язбереження людей. На прикладі Українського гігієнічного товариства (1929–1939) висвітлено те, як українські громадські активісти, серед яких лікарі-«суспільники» (О. Козакевич, С. Магаляс, М. Музика, Р. Осінчук, М. Панчишин, С. Парфанович та ін.), студенти-медики, за тісної співпраці з УЛТ, УПТ «Рідна школа», Союзом українок, іншими діячами поширювали санітарно-гігієнічні знання через улаштування гігієнічних курсів, тематичних лекцій, сприяли профілактиці інфекційних захворювань, зокрема туберкульозу, вели протитуберкульозні курси, здійснювали профілактичні огляди тощо. Закцентовано увагу на курсовій підготовці медичних волонтерів, дівчат-«гігієністок», наголошено на гігієнічній освіті учнів УПТ «Рідна школа», де викладали «Основи гігієни», проводили активну виховну роботу зі школярами в цьому напрямі. Проаналізовано роль українських громадських періодичних видань у поширенні гігієнічних знань дітей та юнацтва. Окреслено шляхи використання продуктивного історичного досвіду діяльності українських громадських товариств у галузі гігієнічного просвітництва дітей та юнацтва в Галичині досліджуваного періоду за сучасних умов поширення пандемії коронавірусу.
21
Романюк, Леся. "ДІЯЛЬНІСТЬ ПЕРШОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ ШКОЛИ У СТАНИСЛАВОВІ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ФАХОВОЇ ОСВІТИ У ГАЛИЧИНІ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 34, № 34 (22 грудня 2020): 155–60. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v34i34.335.
Повний текст джерелаАнотація:
Відображено важливі етапи освітньо-виховної та культурно-мистецької практики першої української музичної школи у Станиславові (нині Івано-Франківську) першої третини ХХ ст. Відзначено, що незважаючи на деякі негативні фактори, що гальмували динаміку якісного зростання у музично-освітній сфері, в широких колах громадськості Станиславова та Галичини першої третини ХХ ст. помітно підвищилося зацікавлення навчанням музики та усвідомлення серйозності музичного мистецтва. Адже без фахово-підготовлених кадрів неможливим було створення та ефективна діяльність музичних товариств і освітніх закладів високого рівня, а отже, і повноцінний розвиток музичного життя міста і регіону. Акцентовано, що відкриття на теренах Галичини однієї з перших українських музичних шкіл нової формації при хоровому товаристві «Станиславівський Боян» стало етапною подією історії культурних змагань за національну освіту.
22
Шандра, Р. "Сільське самоврядування за волоським правом у Галичині (XIV-XVII ст.)". Wroclawsko-Lwowskie zeszyty prawnicze, N 3 (2012): 31–42.
Знайти повний текст джерела
23
Rozman, Irina. "Формування читацьких інтересів учнів засобами зарубіжної літератури в українських гімназійних бібліотеках Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ ст." Освітній простір України, № 9 (17 лютого 2017): 25–31. http://dx.doi.org/10.15330/esu.9.25-31.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано діяльність українських гімназійних бібліотек у Галичині в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., коли за складних суспільно-політичних умов вони істотно вплинули на формування генерації українських діячів культури, літератури, освіти, формування читацьких смаків та інтересів учнівського юнацтва. Визначено продуктивність цього досвіду для посилення ролі бібліотек у вихованні сучасного молодого покоління.
24
Разиграєв, О. "Кримінальні та політичні в’язні у львівській тюрмі «Бригідки» у 1918–1939 роках". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 3 (26 січня 2020): 20–29. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2019.3.02.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлюються окремі аспекти перебування у львівській тюрмі «Бригідки» кримінальних та політичних в’язнів між двома світовими війнами. З’ясовано, що у досліджуваний період ця тюрма мала статус найбільшого пенітенціарного закладу Східної Галичини. Встановлено, що там перебували різні категорії ув’язнених, життя яких – від потрапляння за ґрати до звільнення з тюремних мурів – мало регламентований характер й визначалося відповідними нормативно-правовими документами.
25
Трубчанінов, Сергій. "УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНІЙ ВІЗІЇ ВІНЦЕНТІЯ ПОЛЯ". Litopys Volyni, № 23 (20 квітня 2021): 52–57. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.09.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розповідається про визначного польського поета-романтика Вінцентія Поля (1807–1872), якого навіть називали «четвертим поетом-пророком». Він був також відомий як географ, етнограф і політичний діяч. Дослідники історії польської географічної науки особливо наголошують, що кафедра географії в Кракові, де працював В. Поль, стала другою в Європі та світі після кафедри Карла Ріттера в Берліні. Саме йому належить запровадження терміна «Креси» в розумінні колишніх східних земель Речі Посполитої. Уродженець Любліна, виходець з ополяченої німецько-французької родини, значну частину свого життя він провів у Галичині. Тут він зростав, навчався, робив свої перші спроби в поезії та науці. Так, на межі 1830–1840-х років він об’їхав Карпати – від Буковини до Сілезії, вивчав фізичну географію та етнографію краю. У 1842 р. в кількох числах надзвичайного додатку до «Львівської газети» В. Поль опублікував свою розвідку щодо географії Галичини. Він готу- вав ґрунтовну працю з географії та етнографії Польщі, проте більшість матеріалів згоріли під час селянського заво- рушення на початку 1846 р. Наприкінці 1849 р. завдяки підтримці австрійського міністра культів і освіти В. Поль очолив новоутворе- ну кафедру загальної, фізичної і порівняльної географії Краківського університету. Більшість із опублікованих географічних праць В. Поля – тексти лекцій, які він читав на початку 1850-х рр. у Кракові. В. Поль викладав географію Австрійської монархії, етнографію, географію Святої землі та низку інших навчальних курсів. Серед географічних дисциплін важливе значення вчений відводив історичній географії. Незважаючи на те, що з 1 січня 1853 р. В. Поль перестав бути професором, а його кафедра була ліквідована, він не полишав зацікавленості географічними студіями і в подальші роки. У п’яти листах до Ф. Духіньського (1867) В. Поль найбільш повно виклав власну історико-географічну візію польських земель, якими він вважав усі території, що колись входили до складу Речі Посполитої. На його думку, географічне розташування є природним фундаментом для історії. В. Поль вважав, що східний кордон Європи йшов не по Уралу та Кавказу, а відразу за басейнами річок Двіна та Дніпро.
26
Begej, I. I. "Профспілкова політика української лівиці Галичини у міжвоєнний період". Grani 18, № 4 (11 березня 2015): 74–79. http://dx.doi.org/10.15421/1715082.
Повний текст джерелаАнотація:
Запропонована стаття є логічним доповненням дослідження автора «Профспілкова політика Української соціалдемократичної партії на етапі її становлення» (Грані, 2015, №2). У ній продовжено аналіз профспілкової політики УСДП в умовах міжвоєнної окупації Польщею Західної України, подальшого соціальнонаціонального гноблення на її теренах українців, представників національних меншин владними і суспільними інститутами. Якщо до Першої світової УСДП була по суті єдиною українською лівою силою, яка протистояла боротьбі за профспілки польській лівиці, то у міжвоєнний період цього протиборства вона одержала не лише підтримку, але й конкурентів в особі Української соціалыстичнорадикальної партії (УСРП), Комуністичної партії західної України(КПЗУ), Селянськоробітничого соціалістичного об’єднання («Сельроб») Української партії праці (УПП). Тоді ж на профспілковому полі з’явився ще один гравець – українські націоналісти, які критикували українських лівих за недостатню роботу по українізації профспілкового руху. Порівняльний аналіз розвитку профспілкового руху в Галичині після Першої світової війни свідчить, що він став значно масовішим явищем, ніж до неї, в ньому брала участь більшість українських робітників, а також значна частина державних та приватних службовців, інтелігенції, студентів. Польські ліві намагалися перенести централістський (інтернаціоналістський) принцип австрійських соціалдемократів на організаційну структуру профспілок у Другій Речі Посполитій для полонізації неполяків, зокрема українців. Інтернаціоналістський підхід також сповідували КПЗУ, прокомуністична до 1924р. УСДП, створена ними Професійна лівиця. Попри те, переважна частина українських робітників увійшла не до всепольських профспілок, а до українських фахових організацій. Але, на жаль, їх не приймали до міжнародних профспілкових об’єднань. Пояснювалось це недержавним статусом українців.
27
VASKIV, Nazar. "НА ШЛЯХУ ДО РІВНОПРАВНОСТИ: ФРАНЦІШЕК СМОЛЬКА ТА “ЄВРЕЙСЬКЕ ПИТАННЯ” В ГАЛИЧИНІ В СЕРЕДИНІ ХІХ СТ." Наукові зошити історичного факультету Львівського університету / Proceedings of History Faculty of Lviv University, № 19-20 (1 жовтня 2019): 393–403. http://dx.doi.org/10.30970/fhi.2019.19-20.2355.
Повний текст джерелаАнотація:
Важливого значення для правно-політичного розвитку єврейського населення Галичини мали події 1848 1849 та 1867–1868 рр. Суспільні зміни, до яких вони призвели, наблизили час розв’язання єврейського питання, спочатку в Австрійській, а згодом і в Австро-Угорській імперії. Особливу активність у його розв’язанні проявив відомий галицький представник польського політикуму – Францішек Смолька (1810 1899). За його ініціятиви відбулася поетапна інтеграція галицьких євреїв у політико-економічне життя і краю, і монархії в цілому.
28
Думич, Х. "Загальний порядок судочинства у Галичині за австрійським цивільним процесуальним кодексом 1895 р." Підприємництво, господарство і право, № 5 (243) (2016): 96–101.
Знайти повний текст джерела
29
Думич, Х. "Загальний порядок судочинства у Галичині за австрійським цивільним процесуальним кодексом 1895 р." Підприємництво, господарство і право, № 5 (243) (2016): 96–101.
Знайти повний текст джерела
30
Думич, Х. "Загальний порядок судочинства у Галичині за австрійським цивільним процесуальним кодексом 1895 р." Підприємництво, господарство і право, № 5 (243) (2016): 96–101.
Знайти повний текст джерела
31
Кемінь, Г. "Перша світова війна у контексті літературної спадщини Германа Блюменталя: за мотивами збірки "Галичина. Вал на сході"". Мандрівець, № 3 (111), травень - червень (2014): 40–43.
Знайти повний текст джерела
32
Дрогобицька, Оксана. "ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇВ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ ПІД ЧАС ЗЕЛЕНИХ СВЯТ У ГАЛИЧИНІ (20-ті – 30-ті рр. ХХ ст.)". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 32 (27 грудня 2019): 175–85. http://dx.doi.org/10.15330/gal.32.175-185.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі широкого кола джерел проаналізовано процес вшанування пам’яті героїв національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. під час Зелених свят (Трійці) у Галичині (20-ті – 30-ті рр. ХХ ст.). Поминальні заходи включали урочисті богослужіння за участю членів усіх громадських това- риств, щорічні походи до місць бойової слави (г. Маківка, г. Лисоня), встановлення пам’ятників та меморіальних таблиць. У міжвоєнний період масового характеру набуло також насипання символічних могил на честь полеглих бійців. Відзначено, що такі акції впливали на формування національної свідо- мості, викликали патріотичне піднесення і сприяли гуртуванню молоді навколо ідеї національно- визвольної боротьби.
33
Трач, Н. С. "Розвиток правничої термінології у Галичині (за матеріалами публікацій наукового товариства імені Тараса Шевченка)". Магістеріум, Вип. 50 (2013): 90–95.
Знайти повний текст джерела
34
Захожай, З. В. "Боротьба за українську освіту у Східній Галичині в 20-30 pp. XX ст." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія, вип. 63/64 (2002): 62–63.
Знайти повний текст джерела
35
Мовна, Уляна. "Торговельна мобільність українських селян Галичини першої половини ХІХ ст. за даними львівської преси". Galicja. Studia i materiały 6 (2020): 33–47. http://dx.doi.org/10.15584/galisim.2020.6.2.
Повний текст джерелаАнотація:
The article analyses one of the possible types of villagers’ mobility, i.e. the commercial mobility of Ukrainian peasants in the first half of the 19th century. The issues of commerce were widely presented in the pages of the then periodicals in Lviv. For this reason, they became the main historical source on which the present study was based, since they reported the current state of the public discourse. The correspondents for “Gazet Lwowska”, “Tygodnik Rolniczo-Przemysłowy”, “Rozmaitości” – W. Pol, J. Żywicki, M. Stöger, K. Turowski – dedicated relatively a lot of attention to the issues of commerce. The press focused on such issues as villagers’’ trade in cattle, wood, cloth and farm produce.
36
Мікула, О. "Апарат управління Галичиною і Буковиною за австрійською конституцією 1867 року". Право України, № 5 (2002): 140–42.
Знайти повний текст джерела
37
Биркович, О. "Функціонування органів судової влади Галичини другої половини ХІХ СТ." Юридичний вісник, № 5 (25 листопада 2020): 7–13. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.1995.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснюється аналіз і систематизація основних етапів становлення судової влади й системи судочинства в Галичині кінця XVIII - початку XX ст. Встановлено, що після приєднання краю до складу імперії Габсбургів розпочався планомірний процес імплементації австрійського законодавства, яке передбачало змагальність сторін у судовому процесі й кількасту-пеневу структуру судової влади. Усі зміни відбувалися впродовж трьох чітких етапів:1) 1772-1784 рр. - перехідний;2) 1784-1848 рр. - імплемен-таційний;3) 1849-1918 рр. - конституційний.
Водночас для перших двох етапів було властивим збереження численних правових рудиментів і дотримання станового підходу в системі судочинства. Цікавою нормою тогочасного судочинства було збереження інституту прокураторів - вони представляли сторо-ни-учасники судового засідання, .. також процедури «експертизи» судового рішення з боку університетських професорів. «Експертиза» була обов'язковою для справ, що розглядалися судами вищої інстанції, а заможні прошарки суспільства могли «замовити» таку послугу у випадку обвинувачення їх у кримінальних злочинах. Початком якісних і позитивних змін в організації судової влади стали конституційні реформи середини ХІХ ст., Конституція 1849 р, законодавчі зміни 1852-1855 рр., що не тільки запровадили рівнозначну підсудність усіх громадян імперії, а й закріпили чітку структуру судової влади в краї, на вершині якої було два Вищі крайові суди в Кракові й Львові. У 1869 р. було запроваджено інститут присяжних, а згодом розширено кількість кримінальних злочинів і проступків, розгляд яких відбувався за участю присяжних. Не зважаючи на існування низки галузевих судів, австрійська система судочинства, реалізована в Галичині, була досить ефективною та зберігала чинність навіть після проголошення Західноукраїнської Народної Республіки.
38
Лазурко, Лідія. "СТВОРЕННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЧАСОПИСУ «PRZEWODNIK NAUKOWY I LITERACKI» У ЛЬВОВІ (70-ті рр. XIX ст.)". Problems of humanities. History, № 8/50 (28 грудня 2021): 41–56. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.8/50.240959.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета дослідження – показати на підставі історіографічних джерел (історичних досліджень та матеріалів часопису) як відбувалося становлення редакційної політики часопису «Przewodnik Naukowy i Literacki», що видавався у Львові практично протягом усієї доби автономії. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні загальнонаукових і спеціально-історичних методів. Дотримано принципи історизму, об՚єктивності та ціннісного підходу до досліджуваних явищ. Коректність вивчення джерельної бази забезпечена застосуванням евристичного методу. Використання історико-генетичного, історико-типологічного та історико-системного методів дало змогу достовірно відтворити і прослідкувати за розвитком феномену наукового часописання в Галичині і отримати коректні висновки. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в історіографії досліджуються передісторія та історія становлення та організації львівського журналу «Przewodnik Naukowy i Literacki», значну частину змісту якого займали історичні дослідження. Висновки. Часопис «Przewodnik Naukowy i Literacki», додаток до урядової «Gazety Lwowskiej», що видавався в Східній Галичині рекордно тривалий час – з 1873 до 1919 р. – мав також і тривалу передісторію. Починаючись ще у 50-х рр. XIX ст. як статистично-краєзнавчий додаток, видання трансформовувалося і через два десятиліття стало помітним явищем польської науки та культури. Часопис під керівництвом Владислава Лозінського швидко переріс свої межі і став чинником розвитку польської культури в східногалицькому краї, залишаючись впродовж 70 – початку 80-х рр. XIX ст. важливим джерелом поширення інформації про інтелектуальні здобутки в середовищі зростаючого числа місцевої інтелігенції. Характеризуючи початковий період існування часопису, зазначимо також, що у цей час зміст видання віддзеркалював стан тодішньої польської історіографії.
39
Сніцарчук, Л. ""За усуспільнення звання журналіста": особливості організації фахової діяльності (за публікаціями української преси Галичини 20-30-х pp. XX ст.)". Журналістика, Вип. 8 (33) (2009): 13–21.
Знайти повний текст джерела
40
Сніцарчук, Л. ""За усуспільнення звання журналіста": особливості організації фахової діяльності (за публікаціями української преси Галичини 20-30-х pp. XX ст.)". Журналістика, Вип. 8 (33) (2009): 13–21.
Знайти повний текст джерела
41
Сніцарчук, Л. ""За усуспільнення звання журналіста": особливості організації фахової діяльності (за публікаціями української преси Галичини 20-30-х pp. XX ст.)". Журналістика, Вип. 8 (33) (2009): 13–21.
Знайти повний текст джерела
42
ФЕДУРКО, Марія, та Оксана ФЕДУРКО. "СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ПОЧАТКОВОЇ МОВНОЇ ОСВІТИ В РЕТРОСПЕКТИВНОМУ ПРОЧИТАННІ: ЗА МАТЕРІАЛАМИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ". Humanities science current issues 2, № 32 (16 жовтня 2020): 237–43. http://dx.doi.org/10.24919/2308-4863.2/32.214708.
Повний текст джерела
43
КВАСЕЦЬКА, Я. А., та К. С. КУЗНЄЦОВА. "ГРАФИНЯ СУЗАННА ОЖАРОВСЬКА У КОНТЕКСТІ ІСТОРІЇ ДОШКІЛЛЯ В ГАЛИЧИНІ XIX СТОЛІТТЯ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 3 (17 листопада 2021): 70–78. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.2.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено питанням зародження перших дошкільних закладів у Західній Україні наприкінці 30-х – на початку 40-х років ХІХ століття, місця і ролі у цьому процесі графині Сузанни Ожаровської (уродженої Стрем- бош, у першому заміжжі – Фреснель). Досліджено життєвий шлях галицької шляхтянки, що народилася біля Золочева, обставини зацікавлення ідеями дошкільного виховання під час перебування у Відні й умови заснування першого дошкільного закладу (охоронки) у селі Сороки (нині Сороки-Львівські, що під Львовом). На основі ана- лізу газетних публікацій установлено, що заклад був відкритий восени 1839 року, спростовано версію про його заснування в 1840 році. Відзначено важливу роль старшого військового комісара Львова Себастьяна-Віллібальда Шісслера як організатора навчально-виховного процесу у першій галицькій охоронці в селі Сороки під впливом графині Ожаровської – засновника першого дошкільного закладу у Львові в 1840 році. Встановлено, що графиня Ожаровська мала пряме відношення до організації першого громадського товариства із підтримки дошкільних закладів у Львові (1841), активно популяризувала і підтримувала дошкільні інституції як одна з керівників жіно- чого «Товариства доброчинності у Львові». Наприкінці 30-х років ХІХ століття дошкільні заклади, організовані за системою Фрідріха-Вільгельма Фребе- ля, призначалися насамперед для виховання дітей із заможних сімей. Хлопчики і дівчатка відвідували заклад по кілька вранішніх і післяобідніх годин. Натомість галицький заклад був філантропічною інституцією, в якому діти перебували протягом усього дня, поки батьки були зайняті роботою. Водночас можна впевнено стверджувати, що у закладі був запроваджений фребелівський принцип «ігрової шкілки», коли виховні заняття проводилися у формі ігрової діяльності.
44
Ivanets, O. R. "The taxonomic structure of cladocerocenoses of Galicia and surrounding areas on the materials of the researches of professor Benedict Dybowski." Ecological Sciences 4 (2018): 96–100. http://dx.doi.org/10.32846/2306-9716-2018-4-23-21.
Повний текст джерела
45
Bilavych, H. V., I. V. Bilavych, M. P. Pantyuk, B. P. Savchuk та N. O. Fedchyshyn. "КУРОРТНО-РЕКРЕАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ КАРПАТ ЯК ЧИННИК ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖЕННЯ ДІТЕЙ ТА ДОРОСЛИХ (ПОЧАТОК ХХ СТОРІЧЧЯ)". Медична освіта, № 4 (15 лютого 2020): 119–26. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.4.10870.
Повний текст джерелаАнотація:
На початку ХХ ст. у Карпатському регіоні склалася система масового громадського медичного просвітництва, що охоплювало всі напрями системи медичної опіки (санітарно-гігієнічний сегмент, здоров’язбереження та тіловиховання, рух тверезості тощо), яка постійно еволюціонувала та вдосконалювалася. Означені напрями праці були реальним внеском у збереження генофонду українського народу. Створена система лікувально-профілактичних (диспансери, амбулаторії, шпиталі, лабораторії) та консультативних («порадні») закладів засвідчила важливість організації суспільної медичної опіки українців, тут могли отримати безкоштовну (чи за символічну оплату) найменш незахищені (та найбільш вразливі до соціальних катаклізмів) верстви українства (діти, учасники національно-визвольних змагань українців, інваліди, удовиці, сироти, селянство, українське вчительство, студентство та ін.). Складником філософії здоров’язбереження українства була ідея тіловиховання. Ефективним засобом і формою здоров’язбереження в Галичині стало оздоровлення дітей та дорослих за умов гірської місцевості в «оселях», «півоселях», «живцях» та інших суспільних закладах, що виконували оздоровчі й лікувальні функції. Українські громадські (зазвичай станові) товариства вагомо спричинилися до організації відпочинку для своїх членів, а також забезпечення оздоровлення (зазвичай міських дітей) у Карпатах.
46
Великочий, В. "Сучасна українська історіографія про репресії щодо Української греко-католицької церкви в Галичині за доби Першої світової війни". Мандрівець, № 3 ( 93 ) травень-червень (2011): 52–56.
Знайти повний текст джерела
47
Мельничук, Н. С. "Передумови земельних реформ в австрійській монархії за Марії Терезії та Йосифа ІІ та їх поширення у Галичині". Часопис Київського університету права, № 1 (2015): 53–59.
Знайти повний текст джерела
48
Момрик, А. П. "Дарданелльська операція та турецькі війська в Галичині за матеріалами російсько-, українсько- та польськомовної преси (1915–1916 рр.)". Східний світ, № 2/3 (2016): 56–65.
Знайти повний текст джерела
49
Водославський, Тарас. "ГОСПОДАРСЬКО-АДМІНІСТРАТИВНІ ПИТАННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ НА СЕСІЯХ ГАЛИЦЬКОГО КРАЙОВОГО СЕЙМУ (1908–1914 рр.)". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 34 (10 грудня 2021): 234–46. http://dx.doi.org/10.15330/gal.34.234-246.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено господарсько-адміністративні питання українців у діяльності послів Галицького крайового сейму в 1908–1914 рр., напередодні Першої світової війни. Автор поставив за мету визначити основні господарсько-адміністративні проблеми населення Галичини, з’ясувати кількість внесків, поданих послами-українцями, та їх результативність, розкрити загальну активність українського сеймового представництва та окремих політичних партій, найбільш активних депутатів і таких, що вели себе більш пасивно. Зокрема, у внесках представників української сеймової репрезентації порушувалися питання надання допомоги мешканцям для боротьби з наслідками природних лих, спорудження об’єктів інфраструктури, вирішення соціальних проблем, сприяння веденню сільського господарства, прийняття крайових законів у господарській сфері та внесення до них поправок, виділення нових адміністративних і судових одиниць у межах краю. Проблематика роботи дозволяє дослідити найбільш нагальні потреби повсякденного життя галицьких українців, з’ясувати, наскільки швидко та ефективно вони вирішувалися місцевою законодавчо-представницькою владою.
Ключові слова: Галицький крайовий сейм, посол, депутат, українці, поляки, господарсько-адміністративні питання.
50
Черниш, Н. І. "Проблеми книжкової справи та історії книги на шпальтах часописів Галичини початку ХХ ст. (за матеріалами часопису "Стара Україна")". Наукові записки Інституту журналістики 26 (2007): 135–40.
Знайти повний текст джерела