Статті в журналах з теми "Зарубіжний досвід країн ЄС"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Зарубіжний досвід країн ЄС.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Зарубіжний досвід країн ЄС".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Masliuk, Iryna Oleksiivna, та Viktoriya Gennadiivna Marhasova. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД РОЗВИТКУ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА КРАЇН". SCIENTIFIC BULLETIN OF POLISSIA, № 2(18) (2019): 76–84. http://dx.doi.org/10.25140/2410-9576-2019-2(18)-76-84.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність теми дослідження. Фундаментальна основа розвитку сільських територій спрямована на підтримку демографічної бази для відтворення сільського населення, зміцнення регіональної продовольчої безпеки, збереження культурно-історичної спадщини, забезпечення екологічної рівноваги. Постановка проблеми. Розвиток сільських територій будь-якої країни йде за індивідуальним сценарієм, кожна державна політика, націлена на: національні пріоритети, ресурсний і виробничий потенціал територій та ін.. Виходячи з цього, особливий науковий інтерес представляє вивчення зарубіжного досвіду розвитку інвестування сільського господарства. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вирішення проблем інвестиційного розвитку сільського господарства відображено у наукових розробках багатьох вчених, таких як: Дж. Кейнса, І. Сакса, К. Р. Макконела, С. Л. Брю, Л. Дж. Гітмана, П. Массе, А. Лаффер, В. Андрійчук, І. О. Бланка та ін. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Так як інструменти фінансового забезпечення сільського господарства потребують розвитку принципів державно-приватного партнерства та цілісної системи, це питання залишається актуальним в умовах вітчизняної практики. Постановка завдання. На даному етапі розвитку економіки сільськогосподарське виробництво України не являється привабливим об'єктом для інвестування. Для цього доцільно провести аналіз нинішнього стану інвестиційної діяльності в аграрній галузі економіки інших країн. Виклад основного матеріалу. В статті досліджено досвід країн ЄС і США, наведено особливості державного регулювання, кредитування сільського господарства, на національному рівні в країнах ЄС і США не існує єдиної банківської політики, існує безліч зарубіжних наукових підходів. Висновки. Система механізмів державного регулювання аграрної галузі в розвинених зарубіжних країнах базується не стільки на стимулюванні виробництва, а на вирішенні соціальних завдань, таких, як підтримка рівня доходів фермера, розвиток сільської інфраструктури, природоохоронні заходи.
2
Сейко, Наталія, та Микола-Олег Єршов. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД РОЗВИТКУ ІТ‑ОСВІТИ". Ukrainian Educational Journal, № 4 (24 грудня 2021): 54–64. http://dx.doi.org/10.32405/2411-1317-2021-4-54-64.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено аналіз досвіду ЄС, США, Китаю, Сінгапуру, Південної Кореї, Індії, Малайзії у сфері забезпечення сталого цифрового розвитку освіти й суспільства. Показано, що в освітній політиці економічно розвинених держав актуалізоване поняття «розумне зростання», ключовим аспектом якого є розвиток ІТ‑освіти, що передбачає: постійне оновлення змісту освітніх програм; функціонування тренінгових ІТ‑центрів; розвиток дистанційної форми навчання; розгортання мережі віртуальних навчальних спільнот; залучення іноземних студентів до навчання на ІТ‑спеціальностях; забезпечення працевлаштування в ІТ‑галузі та на цифрових робочих місцях інших ринків праці. Охарактеризовано особливості реалізації державної освітньої політики цих країн, що можуть становити інтерес для розвитку вітчизняної ІТ‑освіти.
3
Коренькова, В. С. "ДОСВІД КРАЇН БАЛТІЇ У СФЕРІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ТА ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 176–83. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.21.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що прагнучи забезпечити ефек- тивну державну політику щодо реалізації національного курсу на європей- ську та євроатлантичну інтеграцію, дуже важливо звернути увагу на від- повідний досвід зарубіжних країн, які вже здійснили дану інтеграцію і увійшли до ЄС та НАТО на правах повноправних членів. При цьому особливий інтерес для нас становить досвід країн, які набули членства у даних міжнародних об’єднаннях відносно недавно, а також на певному історичному етапі зазна- ли тиску з боку радянського режиму. Європейський Союз є унікальним яви- щем наддержавного демократичного утворення європейських країн. Високий рівень співпраці держав Європи в форматі ЄС приводить до того, що з кож- ним роком все більше і більше країн хочуть приєднатися до цієї організації. Тому дослідження пройденого реформаційного шляху цих трьох держав має значний практичний інтерес для України. Першочергової уваги заслуговує до- свід таких Балтійські країни як Естонія, Литва та Латвія. У статті, спира- ючись на аналіз наукових поглядів вчених, узагальнено досвід країн Балтії у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції, на основі чого наголоше- но, що пережитки радянського минулого, на які часто посилаються україн- ські політичні та державні діячі, обґрунтовуючи затягування і неефектив- ність реформ, необхідних для повноцінної європейської та євроатлантичної інтеграції, не є настільки суттєвою перешкодою. Виокремлено найбільш позитивний досвід країн Балтії, який доцільно використати українському законодавцю. Зроблено висновок, що для якісної та дієвої реалізації Україною досліджуваного курсу необхідною є наявність узгодженої позиція політич- них сил в країні з цього приводу, чого в нашій державі досягнути, поки що не вдалося. Звісно проголошення у Конституції України зазначеного курсу ста- ло важливим кроком у цьому напрямку, однак на практиці у політичному житті країни й досі відбуваються запеклі дискусії з приводу необхідності та доцільності для України саме такого курсу. Небажання впливових політич- них сил його визнавати значним чином гальмує прийняття та здійснення відповідних заходів у цьому напрямку. Зауважимо, що у зарубіжних країнах, зокрема у прибалтійських державах та Польщі, також відбувалися значна політична боротьба з питань інтеграції, однак, після офіційного визнання відповідного курсу, політичні дискусії та суперечки стосувалася питань до- цільності чи недоцільності відповідних кроків і заходів щодо його реалізації, втім сам вибір не оспорювався та не піддавався критиці.
4
Onyshchuk, I. I. "Правове регулювання антикорупційної експертизи законодавчих актів: зарубіжний досвід". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (14 лютого 2020): 29–35. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.01.03.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є здійснення аналізу зарубіжного досвіду антикорупційної експертизи та актів антикорупційного законодавства України, а також аргументація доцільності удосконалення законодавчої основи проведення антикорупційної експертизи в Україні.
Наукова новизна полягає у виявленні конкретних прийомів для імплементації в українське законодавство на основі співвіднесення українського досвіду з питань проведення антикорупційної експертизи з досвідом країн ЄС і СНД.
Висновки. Наявність значного обсягу недіючих або таких, що підлягають скасуванню законодавчих актів, може виступати прихованою передумовою для вчинення злочинів, адміністративних правопорушень і дисциплінарних проступків.
Основними проблемними аспектами, пов’язаними з антикорупційною експертизою, є: 1) позитивне оцінювання уповноваженими державними органами проєктів законів, які явно містять корупційні ризики; 2) висновки громадської антикорупційної експертизи не оприлюднюються на веб-сайтах Комітету з питань запобігання і протидії корупції та Мін’юсту, а також на сторінках відповідних законопроєктів веб-сайту Верховної Ради України; 3) необізнаність авторів проєктів, невисокий рівень правової культури, невміння правильно використовувати юридичну техніку.
5
Svitlana Sas. "ЄВРОПЕЙСЬКІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ФІНАНСУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ І НАУКИ". Economic forum 1, № 1 (13 березня 2022): 152–61. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2022-1-19.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто і проаналізовано світові тенденції фінансового забезпечення освітньо-наукової галузі економіки. Основною метою наукової публікації є здійснити аналіз зарубіжних підходів до реформування вищої освіти і науки, стану їхнього фінансування, зокрема на основі досвіду Республіки Польща, а також визначити нові засади й перспективи щодо його імплементації в Україні.
Актуальність даного дослідження полягає у тому, що перманентне реформування системи вищої освіти Польщі, в тому числі нормативно-правового регулювання, забезпечує покроковий процес євроінтеграції, яке на сьогодні властиво й українській освітній галузі. Важливо наголосити, що розвиток якісної вищої освіти, наукових досліджень світового рівня для забезпечення економічної безпеки країни та соціально-економічного прогресу суспільства потребує розроблення стратегії і формування підґрунтя інвестування освіти й науки та ефективної економічної політики в цій галузі.
Проведено аналіз витрат на вищу освіту і дослідження та експериментальні розробки, виконання науково-дослідних робіт окремих країн світу й Центральної і Східної Європи, країн ЄС-28. Наприклад, фінансові показники Республіки Польща у 2018 році займають середні позиції, а саме 0,75 % складають витрати на вищу освіту з державних джерел в структурі ВВП (6224,96 млн дол. США), а частка витрат на дослідження та експериментальні розробки, виконання науково-дослідних робіт у ВВП має тенденцію щодо зростання (у 2007 році цей % становив 0,56, а у 2019 – 1,32, в той же час у країнах ЄС-28 – 1,77 та 2,14 відповідно).
Кожна країна світу визначає пріоритети розвитку вищої освіти і науки, як складових національної економіки, що є важливим чинником соціально-економічного прогресу, а також формує стратегію розвитку та по-різному підходить до вирішення питань фінансування освітньо-наукової галузі. Досліджуючи процеси реформування й показники фінансування вищої освіти і науки Республіки Польща, можна стверджувати, що це приклад успішних трансформацій в галузі вищої освіти. Ґрунтовні законодавчі зміни, інтегровані інформаційні системи управління, якісна і розгорнута статистична інформація, позитивна динаміка фінансових показників це той зарубіжний досвід, який варто враховувати українському уряду в процесі перманентних євроінтеграційних змін.
6
Малишева, Н. Р., та А. М. Гурова. "Зарубіжний досвід державно-приватного партнерства та можливості його впровадження в космічній галузі України". Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 1, № 85 (29 березня 2019): 155–64. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.85.155-164.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено огляд програмних документів космічного та господарського законодавств країн Європи, США, а також права Європейського Союзу у сфері державно-приватного партнерства в космічній галузі. Зокрема, проаналізовано такі договірні форми, як концесія, спільна діяльність, трансфер об’єктів інтелектуальної власності тощо, а також інституційні механізми встановлення співпраці публічних і приватних суб’єктів, а саме: Tipping Point (США) та «Спільні технологічні ініціативи», однією з яких є ініціатива у сфері аеронавтики та повітряного транспорту «Clean Sky» (ЄС). У підсумку виокремлено кілька аспектів, які було б доцільно запозичити для розвитку державно-приватного партнерства у вітчизняній космічній галузі.
7
Завгородня, Тетяна. "ФОРМУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 22 (26 червня 2020): 189–93. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.22.189-193.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано науковий доробок вітчизняних та зарубіжних дослідників з проблеми формування підприємницької компетентності особистості, зокрема учнів; розкрито сутність цієї дефініції, її критерії та показники, описано досвід формування підприємницької компетентності в здобувачів закладів загальної середньої освіти зарубіжних країн. Результати аналізу психолого-педагогічних праць засвідчили, що значне місце в сучасній освіті відводиться дослідженню проблем компетентнісного підходу в загальноосвітніх закладах освіти, намагання визначити основні компетентності в освітніх програмах як орієнтир визначення науково-методичного забезпечення якості підготовки випускників. Тому сьогодні проблемі реалізації компетентісного підходу в закладах освіти присвячені праці вітчизняних й зарубіжних науковців (М. Альберт, Д. Адамсон, Е. Бобінська, С. Бондар, І. Галяміна, П. Друкер, С. Гончаренко, М. Крейн, С. Клепко, Т. Матвеєва, Г.Назаренко, О. Проценко, К. Рендол, М. Романова, О. Романовський, Г. Селевко, О.Сулаєва, Ю. Татур, M. Товкало, С. Шишов, Д. Шеферд, Р. Шиян, В. Ягупов та ін.). Зазначено, що успішному розв’язанню цієї проблеми сприяє розробка на рівні ЄС та окремих країн нормативно-правової бази; переходу шкільної освіти до компетентнісної моделі; насичення змісту навчальних дисциплін і форм виховання матеріалом, який уможливить краще підготувати майбутнє покоління до подальшого життя, сформувати особистості майбутніх креативних підприємців; реалізація цілісного, комплексного творчого підходу педагога до організації та проведення процесів навчання й виховання, урахування вікових та особистісних особливостей учнів. проблема компетентнісного підходу до загальної середньої освіти є актуальною у світовому масштабі, а її успішне розв’язання уможливить краще підготувати прийдешнє покоління до подальшого життя, сформувати у випускника розвинене критичне мислення, готовність до інноваційної діяльності, комунікативні навички та вміння працювати в команді, а відтак вдало побудувати власну кар’єру. Подальшого дослідження вимагають (з-поміж іншого) питання підготовки майбутніх педагогів до здійснення формування підприємницької компетентності учнів загальноосвітніх закладів.
8
Bagmet, Mykhaylo, та Anna Harkusha. "Досвід країн ЄС відносно розроблення та реалізації моделей державної інформаційної політики". Public Administration and Regional Development, № 8 (30 червня 2020): 515–39. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.08.08.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена висвітленню досвіду Німеччини, Франції, Італії, Іспанії, Польщі, Нідерландів та інших країн, які входять до складу ЄС по впровадженню в практику інформаційно-комп’ютерних технологій в ході сучасного всесвітнього глобалізаційного процесу. Окремо зазначається і роль Великобританії, яка хоча і заявила про вихід із складу ЄС, але має значний доробок в розроблення головних політико-правових аспектів в ході реалізації державної інформаційної політики та інформаційної стратегії, створення громадсько-мережевих інформаційних центрів та освоєння інформаційно-комунікаційних технологій.
Взагалі розроблення основних понять та категорій, всебічному обґрунтуванню європейської моделі реалізації державами ЄС інформаційної політики присвятили цілий ряд оригінальних праць як зарубіжних, так і вітчизняних вчених та практиків.
Наразі в Україні тривають реформи, які впливають на формування та розвиток інформаційного простору країни, інформаційного суспільства. Нагального вирішення потребує проблема щодо створення оптимального законодавчого акту, який забезпечить ефективну роботу як державних, так і недержавних суб’єктів інформаційного сектору, а також полегшення доступу громадян до отримання послуг в режимі «онлайн», шляхом створення необхідної платформи і забезпечення захисту кіберпростору у мережі Інтернет. Усе це свідчить про великий перелік викликів та завдань, які необхідно вирішити задля досягнення важливої мети – створення конкурентоспроможної, інформаційно-розвиненої держави, яка реалізує ефективну державну інформаційну політику як всередині країни так і на міжнародній арені.
При здійсненні державно-управлінських реформ, постало питання про застарілість та невідповідність сучасному стану технологічного розвитку законодавства щодо інформації та діяльності засобів масової інформації, з урахуванням безпекового фактору та національних інтересів держави. Допомогти у формуванні векторів та пріоритетів державної інформаційної політики здатне й врахування здобутків інформаційної політики країн Європи, Азії та Америки.
9
Калатур, М. В. "ДО ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ НАПРЯМІВ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ПОЗИТИВНОГО ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ ЩОДО АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ СЛІДЧИХ ОРГАНІВ В УКРАЇНСЬКИХ РЕАЛІЯХ". Знання європейського права, № 2 (23 жовтня 2020): 36–40. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.71.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що одним із пріоритетних напрямів сучасної державної політики в будь-якій сфері правовідносин є міжнародне співробітництво та обмін досвідом із тих чи інших питань. Зазначене вище, зі свого боку, зумовлює необхідність не лише всебічного теоретичного вивчення зарубіжного досвіду, але, що особливо важливо, пошуку можливостей його використання в разі обґрунтованої доцільності його впровадження у країні. Цей аспект є актуальним і своєчасним у сфері адміністративно-правового забезпечення організації та функціонування слідчих органів в Україні, адже й сьогодні триває процес їх реформування. У статті на основі аналізу наукових думок вітчизняних та зарубіжних учених узагальнено найбільш позитивний зарубіжний досвід щодо адміністративно-правового забезпечення організації та функціонування слідчих органів, а також опрацьовано можливості його використання в Україні. Наголошено на необхідності перейняти досвід організації роботи слідчих оглядових груп у США, використання можливостей кримінального аналізу у країнах ЄС та США та інших сучасних наукових, інформаційних і техніко-технологічних інструментів. Зроблено висновок, що для України найбільш цікавим може бути такий позитивний досвід щодо адміністративно-правового забезпечення організації та функціонування слідчих органів: по-перше, доцільно перейняти досвід створення єдиного слідчого органу (слідчого комітету, агентства, бюро тощо) для усунення дублюючих функцій у межах різних міністерств та відомств задля підвищення об'єктивності, ефективності й незалежності розслідування, якості взаємодії слідчих та інших правоохоронних органів та зниження витрат ресурсів на його організацію та функціонування; а по-друге, важливо розвивати інститут кримінальних проступків, фактично спростити порядок і процедури досу-дового слідства в Україні, розвантажити слідчих й унормувати рівномірність розподілу справ між ними, передати право здійснювати розслідування нетяжких справ у повному обсязі дізнавачу та підвищити контроль; по-третє, необхідно перейняти досвід організації роботи слідчих оглядових груп у США, використання можливостей кримінального аналізу у країнах ЄС та США та інших сучасних наукових, інформаційних і техніко-технологічних інструментів.
10
Zakharchenko, V. I. "ВИКОРИСТАННЯ ТЕОРІЙ РОЗВИТКУ ТА ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ ДЛЯ ЇЇ РЕФОРМУВАННЯ: ДОСВІД ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН І КОЛИШНЬОГО СРСР". Actual problems of regional economy development 1, № 14 (4 листопада 2019): 188–98. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.14.188-198.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття спрямована на вивчення досвіду зарубіжних країн і колишнього СРСР в плані реформуванні економіки регіонів з використанням теорій їхнього розвитку та просторової організації. З цією метою відповідні теорії згруповані за їх приналежністю до основних шкіл економічної думки та практичною спрямованістю. Також розкрито досвід їх позитивного застосування. Так, теорії першої групи, що мають в основі класичну політичну економію, маржиналізм і неокласику та зорієнтовані на удосконалення просторової організації господарства (теорії розміщення виробництва і просторової організації економіки), найбільше застосування знайшли у Німеччині і колишньому СРСР. Теорії другої групи (планово-економічного і кейнсіанського типу), що передбачають масштабну державну допомогу відсталим регіонам, як, наприклад, теорія державного регулювання розвитку регіонів, широко практикувались у СРСР і США. Теорії третьої групи (інституційного напряму), які націлені здебільшого на міжрегіональний перерозподіл економічного зростання (регіональної науки, “полюсів зростання”, кластерів та ін.), використовувались у більшості країн світу, але особливо цінним для України є досвід їх застосування у Франції, Італії та Фінляндії. Теорії четвертої групи (на базі неокласичного синтезу), що передбачають збалансоване використання ресурсного потенціалу регіонів (передусім теорія сталого саморозвитку регіонів), знайшли широке застосування в країнах ЄС і тому можуть стати особливо затребуваними в Україні у зв’язку з її євроінтеграційними устремліннями. Саме остання група теорій має стати «ядром» в ансамблі теорій, на які доцільно спиратися в процесі реформування економіки регіонів України.
11
КОВАЛЕНКО, ІРИНА, та ВАЛЕРІЯ ПОЄДИНОК. "Медіація в корпоративних спорах". Право України, № 2021/06 (2021): 117. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-06-117.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається можливість вирішення корпоративних спорів у порядку медіації в аспекті викликів бізнесу та досвіду сучасного юридичного закріплен ня у країнах Європейського Союзу та на міжнародному рівні. Досліджено правове регулювання медіації у контексті Директиви Європейського Парламенту та Ради 2008/52/ЄС про деякі аспекти посередництва (медіації) в цивільних та комерційних справах та Конвенції Організації Об’єднаних Націй про міжнародні угоди, укладені в результаті медіації від 7 серпня 2019 р. (Сінгапурська конвенція), яку підписали 46 країн, зокрема й Україна. Аналізуються проєкти законів України про медіацію з позицій урегулювання корпоративних спорів. Метою статті є дослідження перспектив впровадження медіації в корпоративних спорах в Україні з огляду на кращий зарубіжний досвід. Сучасне українське законодавство не регулює медіацію. У результаті аналізу законопроєктів про медіацію виявлено, що можливість медіаційного вирішення спору не повинна випливати виключно з положень договору. Медіація має стати способом врегулювання всіх конфліктів, які виникли або можуть виникнути між сторонами у зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають такі правовідносини договірний характер, чи ні. Таке положення має надзвичайно важливий практичний компонент для корпоративного права, адже статут не є видом договору за українським законодавством. Тимчасом саме в статуті було б зручно закріплювати можливість розв’язання корпоративних конфліктів за допомогою медіації. Авторки доходять висновку про необхідність законодавчого забезпечення примусового виконання медіаційного рішення з огляду на виклики бізнесу. Така доцільність обґрунтовується особливостями корпоративних конфліктів, потребами популяризації медіації, розвантаження судової системи.
12
Diorditsa, Oksana. "ЕВОЛЮЦІЯ РЕФОРМИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В СУЧАСНІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ПРАКТИЦІ УКРАЇНИ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (7) (18 березня 2020): 214–22. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-01-214-222.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз процесу реформування органів місцевого самоврядування в умовах децентралізації. Розглянуто поняття, історичні етапи формування децентралізації в Україні, моделі, адміністративне формування територіальних одиниць в умовах децентралізаційних процесів та законодавчі принципи регулювання процесу реформування органів місцевого самоврядування. Історично Українська держава пройшла достатньо еволюційних етапів побудови децентралізаційної країни. У період новітньої історії закладено фундаментальні принципи розбудови та втілення децентралізації місцевого самоврядування, які враховують досвід країн Західної Європи. На oснoві аналізу ступеня рoзрoбленoсті нoрмативнo-правoвoгo забезпечення рефoрмування кoнституційних засад місцевoгo самoврядування з урахуванням відпoвіднoсті ухвалених закoнoдавчих актів дo стандартів та вимoг ЄС, прoцес здійснення децентралізації влади в Україні має на сьoгoдні інституціoналізoваний характер. У статті викладено актуальний матеріал та висвітлено основні досягнення та перспективи децентралізації. Проаналізовано й відзначено позитивну динаміку впровадження реформи, починаючи від 2014 р. Зроблено висновок, що Україна має всі передумови та законодавчі ініціативи, щоб утілити цю реформу в життя, починаючи з політично-рефлексійних подій 2005 р., але через бюрократичні перепони ми отримали країну зі слабкою політичною елітою, не здатною до вольових адміністративних рішень,із низьким рівнем політичної участі громадян і майже відсутнім інститутом громадянського суспільства, що, зі свого боку, закономірно призвело до подій 2014 р. та подальшого розгортання сепаратиського руху на теренах України. Підкреслено динамічність упровадження та обґрунтовано необхідність продовження децентралізаційної реформи в Україні. Практика впрoвадження децентралізації влади в багатьoх країнах світу засвідчує неoднoзначність результатів рефoрм, які мoжуть бути як пoзитивними, так і негативними. Процес децентралізації залежить від низки суб’єктивних й oб’єктивних фактoрів. Зарубіжний дoсвід підтверджує, щo навіть в успішних у пoлітичнoму, екoнoмічнoму, сoціальнoму плані країнах (Франція, Великoбританія, Пoльща) у прoцесі здійснення децентралізації влади виникали прoблеми. В умoвах глибoкoї пoлітичнoї, екoнoмічнoї та сoціальнoї кризи цей чинник потрібно завчаснo врахoвувати, щoб упередити мoжливі негативні наслідки децентралізації.
13
Lakhyzha, М. І., та S. B. Yehorycheva . "Проблеми формування та регулювання ринку праці в умовах посткомуністичної трансформації: польський досвід". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (31 липня 2020): 147–56. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.04.15.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає у виявленні специфіки формування та регулювання ринку праці у Республіці Польща у період посткомуністичних трансформацій, оцінці його сучасного стану та перспектив розвитку.
Наукова новизна. У статті здійснено аналіз формування та регулювання ринку праці у Республіці Польща. Надана комплексна характеристика польського ринку праці, ситуація на якому детермінується не лише станом економічної кон’юнктури, а й соціальними, політичними, демографічними та іншими завданнями, які мають враховуватися владою та суспільством у процесі публічного управління. Виявлено та охарактеризовано особливості та основні тенденції розвитку польського ринку праці. Порівнюються підходи до вирішення проблем ринку праці у період «шокової терапії» В. Бальцеровича, «терапії» Г. Колодко, охолодження економіки та підготовки до вступу до Європейського Союзу.
Висновки. Аналіз суті, завдань та особливостей польського ринку праці засвідчив, що він тісно пов’язаний із розвитком і самодостатністю національної економіки та зарубіжним ринком праці. Наголошено, що регулювання внутрішнього ринку праці потребує знання і врахування тенденцій всієї системи ринків праці, що особливо важливо як для Польщі, так і для України, зважаючи на високий рівень міграції робочої сили. Вказано на позитивний вплив вступу до ЄС на економіку Польщі попри значне зростання еміграції з Польщі до країн ЄС, що змусило владу країни внести корективи до політики на ринку праці. Відмічено зростання ролі людського капіталу та необхідність залучення до співпраці громадських інституцій.
Виокремлено такі виклики для ринку праці Польщі, як швидкий розвиток технологій (брак висококваліфікованих працівників, автоматизація виробництва); сезонність; низький рівень оплати праці; недоліки у законодавстві; відсутність у частини безробітних мотивації до праці тощо. Проблеми на ринку праці в Польщі сьогодні відображають як переваги, так і помилки на шляху реформ. Політика Польщі на ринку праці, насамперед, стосовно стимулювання імміграції, прямо стосується й економічних, соціальних та політичних інтересів України, що вимагає її поглибленого вивчення та врахування.
14
Shcherbak , N. "УПРОВАДЖЕННЯ СТАНДАРТІВ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ В УМОВАХ МОДЕРНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ РЕФОРМИ". Theory and Practice of Public Administration 4, № 71 (17 грудня 2020): 47–54. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.04.06.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено актуальні питання розроблення й упровадження стандартів гендерної рівності в діяльності органів державної влади. Аргументовано, що особливого значення ці питання набувають в умовах модернізації державного управління та реалізації парламентської реформи в Україні. Всебічно досліджено витоки та причини появи гендерної політики, а також досвід інших зарубіжних країн (зокрема, країн – членів ЄС) щодо її практичного упровадження. Дано визначення гендера як змодельованої суспільством та підтримуваної соціальними інститутами системи цінностей, норм і характеристик чоловічої й жіночої поведінки, стилю життя та способу мислення, ролей та відносин жінок і чоловіків, набутих ними як особистостями у процесі соціалізації, що насамперед визначається соціальним, політичним, економічним і культурним контекстами буття й фіксує уявлення про жінку та чоловіка залежно від статі їх. Наголошено, що гендер є досить складним та комплексним поняттям, воно вживається в кількох значеннях, але для нас є найбільш близьким таке: гендер як політика рівних прав і можливостей чоловіків та жінок, а також діяльність зі створення механізмів щодо її реалізації. Підкреслено, що гендерна рівність – це рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дає змогу особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах суспільного життя. На основі проведеного дослідження розроблено практичні рекомендації щодо практичного упровадження стандартів гендерної рівності у діяльність органів державної влади (зокрема, Верховної Ради України та її Апарату) з урахуванням основних завдань парламентської реформи та реформи державного управління в цілому.
15
Tymofieiev, Serhij, та Oksana Kolesnichenko. "СТРАТЕГІЧНІ ЗАВДАННЯ РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ ПУБЛІЧНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ". Public Administration and Regional Development, № 7 (7 квітня 2020): 234–52. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.07.11.
Повний текст джерелаАнотація:
В даній статті автор аналізує сучасний стан сфери публічних закупівель в Україні, вказуючи, що останнім часом науковці приділяють даній сфері все більшу увагу, досліджує досвід проведення публічних закупівель в провідних зарубіжних країнах, який можна імплементувати в Україні. Вказує, що основні поняття діючої моделі контрактної системи залишаються поза загальнообов'язкових і формально певних категорій в умовах нестабільності законодавчого регулювання. Формулює задачу систематизації понятійного і термінологічного апарату для виділення і розмежування окремих сегментів ринку закупівель. Виконаний огляд міжнародних і національних документів дозволяє з певною мірою умовності систематизувати інформацію про масштаби регулювання закупівель в розглянутих країнах. На сучасному етапі розвитку світової економіки спостерігається загальна тенденція до посилення ролі контрактних систем управління громадськими закупівлями. При цьому в країнах з розвиненою конкурентною економікою контрактні системи мають широкий функціонал не тільки в сфері громадських закупівель. У відповідній директиві Європейського союзу (ЄС) також використовується термін public procurement (публічні закупівлі), під яким слід розуміти закупівлі влади будь-якого рівня і юридичних осіб, які регулюються публічним правом. Пропонується розділити систему регулювання закупівель на три самостійних сегмента: закупівлі держави; закупівлі державних підприємств; закупівлі комунальних та /або інфраструктурних підприємств. Це дозволить, з одного боку, розширити межі контрактної системи а з іншого – розробити більш сегментовані і «адресні» механізми регулювання закупівель. Максимальний масштаб регулювання закупівель спостерігається в директивах ЄС і правових актах розглянутих європейських країн, де предметом регулювання виступають, в тому числі, закупівлі структур, регульованих публічним правом. Доходить висновку, що розглянутий стратегічний підхід до формування контрактної моделі передбачає розробку і реалізацію нової закупівельної політики і системи нормативного правового регулювання в сфері суспільних закупівель.
16
Orlova-Kurilova, O. "Умови формування інноваційної моделі економічного розвитку економіки України". Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 19, № 81 (6 жовтня 2017): 93–97. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet8116.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено умови формування інноваційної моделі економічного розвитку економіки України. Визначені напрямки державної політики, спрямованої на прискорення інноваційних процесів. На основі розрахунків доведено, що зростання державних витрат на фінансування технічних наук може бути здійснене на основі перерозподілу фінансових ресурсів. Рівень інноваційної активності промислових підприємств України суттєво поступається розвинених країнам ЄС. Особливо критичним є відставання від розвинених країн у реалізації інноваційних товарів, робіт та послуг, які були новими для ринку. Одним із факторів, який би сприяв посиленню комерціалізації науки, повинно стати використання досвіду зарубіжних країн щодо податкового стимулювання впровадження інновацій. Відновлення економічного зростання не супроводжувалося стійкою тенденцією до підвищення ефективності технологічних інновацій.
Побудова інноваційної моделі економічного розвитку країни потребує мобілізації фінансових, матеріальних та трудових ресурсів держави. В умовах обмеженості фінансових ресурсів вагомим джерелом збільшення витрат на технічні науки може слугувати їх перерозподіл. З метою активізації інноваційної діяльності необхідне впровадження податкове стимулювання зростання інноваційних витрат. Серед провідних напрямків – впровадження прискорених норм амортизації для інноваційного обладнання.
17
Степашко, Володимир. "ТЕХНОЛОГІЇ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ". Society. Document. Communication, № 6/2 (4 липня 2019): 187–206. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-6/2-187-206.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті викладено проблему розроблення технологій стратегічного управління розвитком закладів вищої освіти в країнах Європейського Союзу (ЄС). Актуальність проблеми полягає в застосуванні суб’єктами сучасних технологій стратегічного управління розвитком закладів вищої освіти країн ЄС та використання їх досвіду в системі управління вищою освітою в Україні. Враховано концептуальні ідеї і положення зарубіжних учених щодо застосування адаптивно-конкурентних стратегій, поведінки та ресурсної залежності організацій в умовах ринкових змін. Сформульовано принципи управління якістю надання освітніх послуг закладами вищої освіти, окреслено тенденції в управлінні системою освіти; проаналізовано стратегії та технології управління розвитком закладів вищої освіти країн ЄС, визначено умови ефективного функціонування системи управління, запропоновано практичні рекомендації. З’ясовано, що зміст процесного управління розвитком закладів вищої освіти в країнах ЄС суб’єкти реалізують через функції-завдання, складники забезпечення якості управління розвитком закладів вищої освіти. На основі аналізу зарубіжних моделей управління фінансово-економічною діяльністю закладів вищої освіти країн ЄС запропоновано прогнозовану на середньострокову перспективу модернізовану субмодель фінансування закладів вищої освіти України на договірних засадах. В основу цивільно-правових відносин покладено зобов’язання сторін, процедури експертного оцінювання результатів, колаборацію закладів вищої освіти з бізнес-структурами, венчурними групами для реалізації програм та проектів. Зроблено акцент на етапах фінансування закладів вищої освіти України відповідно до якісних показників рівня результативності діяльності, стимулюванні державою бізнесових структур, інтеграції університетів з венчурними компаніями для комерціалізації результатів наукових досліджень та трансферу технологій, диференціюванні заробітної плати науково-педагогічних працівників відповідно до їх внеску у розвиток закладу вищої освіти, розробленні законодавчо закріпленої норми для створення власного ендаументу, забезпеченні сприятливих організаційних, педагогічних, психологічних умов.
18
Balendr, Andrii. "Гармонізація загальноєвропейських стандартів підготовки фахівців з охорони кордону: український досвід". Педагогічний дискурс, № 26 (26 березня 2019): 27–31. http://dx.doi.org/10.31475/ped.dys.2019.26.04.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено особливості впровадження європейської Галузевої рамки кваліфікацій сфери охорони кордону країн Європейського Союзу (ЄС) та роль Державної прикордонної служби України (ДПСУ) у цьому процесі з метою використання набутого досвіду для подальшої інтеграції вітчизняного прикордонного відомства в систему спільної професійної підготовки персоналу прикордонних відомств країн ЄС. Розглянуто організацію перевірки валідності галузевої рамки кваліфікацій для підготовки прикордонників країн ЄС. Зроблено висновок, що для організації системи ефективної підготовки прикордонників України та її адаптації до вимог провідних країн ЄС, необхідно глибше вивчити питання впровадження ГРК для підготовки прикордонників країн ЄС, що передбачає питання забезпечення надійної перевірки валідності кваліфікаційної рамки. Автором було проведено аналіз можливості використання цього досвіду з метою його впровадження в систему професійної підготовки персоналу прикордонного відомства України.
19
Solovei, Yuliia. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ". Освітні обрії 49, № 2 (27 грудня 2019): 49–54. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.49.2.49-54.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано доцільність вивчення досвіду країн зарубіжжя для вирішення сучасних проблем управління дошкільною освітою в Україні. Проаналізовано досвід управління та контролю системи дошкільної освіти в Польщі, Молдові, Німеччині, Франції та Кореї. З’ясовано, що механізми управління та контролю системи дошкільної освіти цих країн мають свої особливості та історичне підґрунтя. Встановлено, що спільним в управлінні діяльністю закладів дошкільної освіти у країнах зарубіжжя є ієрархічна система управління та професійна підготовка інспекторів щодо перевірки роботи таких закладів. Наголошено, що система дошкільної освіти в кожній з країн є розвиненою, але продовжує вдосконалюватися в контексті сучасних вимог до навчання і виховання дітей. Виокремлено ідеї, які можна впроваджувати в управлінні системи дошкільної освіти в Україні.
20
Kaziuka, N. P. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ". Actual problems of regional economy development 2, № 15 (4 листопада 2019): 87–94. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.15.87-94.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню зарубіжного досвіду регулювання зайнятості населення, підготовки та перепідготовки робочої сили у провідних країнах світу, забезпеченості працевлаштування трудових ресурсів. Виокремлено базові сценарії, моделі, методи подолання безробіття та бідності, ефективні способи зростання зайнятості для розгляду та вивчення можливостей реалізації в сучасних умовах функціонування вітчизняної економіки. Визначено фактори сприяння детінізації економіки та оптимальні шляхи реформування економіки для досягнень максимальних економічних показників.В статті виокремлено основні підходи до регулювання ринку праці, елементи розробки ефективної політики зайнятості США, Великобританії, Франції, Німеччини, Польщі, Японії та Китаю. На конкретних прикладах розглянуто досвід провідних країн світу в проведенні економічних реформ, розглянуто динаміку основних тенденції змін зайнятості населення.Розглянуто специфічні методи, програми та засоби боротьби з безробіттям, подолання кризи та бідності, підвищення рівня зайнятих, що успішно використовувались різними країнами на певному етапі розвитку. Визначено, що країни, які розвиваються характеризуються високим рівнем зайнятості в сільському господарстві, сфері послуг та низьким – в галузях матеріального виробництва. Вивчено обсяги зайнятості в тіньовій економіці провідних країн світу, роль державних органів у врегулюванні процесів, що відбуваються на ринку праці.В результаті вивчення світового досвіду формування ефективної системи зайнятості виокремлено наступні напрями формування продуктивної економіки регіону: зростання податкових відрахування до бюджетів різних рівнів завдяки підвищенню доходів населення та зростання обсягу виробництва наукомісткої продукції; створення додаткових робочих місць в усіх галузях економічної діяльності; скорочення чисельності екологічно шкідливих підприємств; вирішення існуючої екологічної проблеми на основі розробки та використання новітніх “зелених” технологій.
21
Ільяшенко, В. А. "Сучасний досвід податкового регулювання країн ЄС". Держава та регіони. Економіка та підприємництво, № 6 (69) (2012): 24–32.
Знайти повний текст джерела
22
Prokopenko, O. Yu, D. O. Bulatin та R. O. Kushnirenko. "Можливості використання досвіду країн ЄС у сфері здійснення поліцією превентивної діяльності в Україні". Law and Safety 83, № 4 (1 грудня 2021): 56–63. http://dx.doi.org/10.32631/pb.2021.4.06.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто особливості превентивної діяльності у країнах Європейського Союзу. Визначено підходи дослідників до розуміння поняття «превенція». Зазначено, що у вітчизняній юридичній думці відсутній єдиний підхід до розуміння цього поняття. Приділено увагу відомим методам превентивної роботи поліцейських зарубіжних країн, які дають змогу попереджати злочини і затримувати злочинця, який ще тільки готується вчинити злочин. Окреслено моделі забезпечення превентивної діяльності, які використовуються у країнах континентальної Європи. Звернено увагу на особливості здійснення превенції окремими членами Європейського Союзу, зокрема на профілактику польською поліцією рецидиву з боку осіб, які вже вчиняли правопорушення.
23
Кропивницький, Роман. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ НАУКОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ". Науковий вісник: Державне управління 4, № 6 (12 січня 2021): 143–59. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-4(6)-143-159.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено досвід регулювання наукової діяльності європейських країн (Німеччині, Великобританії, Франції, Швеції та Фінляндії), Сполучені Штати Америки, Японії та Китаю. Вивчено особливості діяльності органів державного регулювання в цих країнах та методи регулювання, які вони використовують. Встановлено структуру наукових установ, методи та джерела їх фінансування, а також напрями використання отриманих коштів. З’ясовано спільні та відмінні риси провадження наукової діяльності більшості розвинутих країн Євросоюзу. Встановлено роль Технологічних парків, міст-технополісів та навчальних закладів у розвитку світового науково-технічного прогресу. Вивчення зарубіжного досвіду державного регулювання наукової діяльності дозволило з'ясувати наявність відмінностей такого регулювання у різних країнах світу. Загальною тенденцією світового науково-технічного прогресу, особливо в таких країнах, як США, Японія та Китай, є створення і розвиток технологічних, наукових парків та будівництво цілих міст - наукових технополісів.
24
Таможня, О. О. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ЩОДО АДМІНІСТРАТИВНО-ЮРИСДИКЦІЙНИХПРОВАДЖЕНЬ ПРОКУРАТУРИ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 4(29) (22 квітня 2020): 186–89. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).461.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано правове регулювання адміністративно-юрисдикційних проваджень органів прокуратури в зарубіжних країнах, досліджено пози-тивний європейський досвід розгляду справ про адмі-ністративні правопорушення. Розкрито проблемі ас-пекти повноважень органів прокуратури у цій сфері та визначено шляхи вдосконалення вітчизняного адміні-стративно-деліктного законодавства.
Аргументовано думку про те, що законодавча основа зарубіжних країн є доволі широкою та різнома-нітною. Нормативно-правові акти європейських дер-жав містять норми процесуального та матеріального права. Більшість країн має закони, які містять як про-цесуальну основу адміністративного провадження, так і загальні матеріальні норми (Німеччина, Швейцарія, Австрія, Італія, Португалія), тобто адміністративно-де-ліктне законодавство відображене в актах змішаного характеру. У Білорусі, навпаки, процесуальні норми, які забезпечують провадження у справах про адмі-ністративні правопорушення, закріплені в Проце-суально-виконавчому Кодексі про адміністративні правопорушення, загальні положення – в Кодексі про адміністративні правопорушення. У державах Ла-тинської Америки прокурори володіють, як правило, самостійним статусом, що характеризується наявніс-тю, з одного боку, значних гарантій, а з іншого – об-межень. Розкрито, що для багатьох країн Європи, як і для України, характерна надзвичайна розпорошеність адміністративно-деліктного законодавства. У Німеччи-ні, наприклад, є близько тисячі федеральних законів, які містять склади порушень порядку. Пряма вимога про необхідність визначення адміністративних делік-тів тільки в нормах закону існує в праві Швейцарії, Італії, Греції, Іспанії, Португалії. В інших державах склади адміністративних деліктів і стягнення за них встановлюються і у законах, і в підзаконних актах.
25
Ворона, Л. І. "АКТУАЛЬНІ АСПЕКТИ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 3 (29 квітня 2021): 13–18. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-1-02.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена вивченню зарубіжного досвіду функціонування позашкілля як унікальної виховної системи підростаючого покоління у вільний від навчання час у різних країнах світу. Автор акцентує увагу на необхідності вдосконалення системи позашкільної освіти та її трансформації в межах Нової української школи, бо саме на позашкільну освіту покладена важлива місія у вихованні учнівської молоді. Виховний процес, як наголошується в Концепції Нової української школи, має стати невід’ємною складовою частиною всього освітнього процесу, проходячи через навчальну діяльність, систему позакласної та позашкільної роботи. Зазначено, що позашкільна освіта повинна стати основою для виховання особистості і має для цього найбільш сприятливе середовище – добровільність навчання, вільний вибір напряму діяльності. У системі позашкілля вагому роль відіграє виховна робота як організований процес, який спрямований на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Наголошено, що умовах формування Нової української школи завданням виховання та навчання в закладах позашкільної освіти є створення таких умов, за яких може розвинутися людина європейського мислення, тому дослідження системи позашкільної освіти в різних країнах є актуальним для вітчизняної педагогічної науки. Нині проблема організації вільного від навчання часу дітей набула особливої актуальності і визначає молодіжну політику багатьох країн світу. У статті проаналізовано й узагальнено досвід організації діяльності та функціонування закладів позашкільної освіти зарубіжних країн, встановлено шляхи імплементацій кращих практик у систему позашкілля України. Позашкільна освіта різних країн відрізняється назвою, змістом, структурою, але має спільну мету – організувати діяльність дітей у вільний час, забезпечити реалізацію потреб, запитів та інтересів учнів у самореалізації, соціалізації, включення в суспільні відносини, розвивати творчі здібності у сфері культури, мистецтва, техніки, туризму та краєзнавства, екології, спорту, наукових знань.
26
Zastrozhnokova, I. V. "Зарубіжний досвід державного регулювання вищої освіти". Theory and Practice of Public Administration 2, № 65 (15 травня 2019): 251–55. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.02.30.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначаються завданнята основні проблемні аспекти державного регулювання на ринковому просторі послуг вищої освіти. Досліджуються стан та аспекти державного регулювання діяльності вищих навчальних закладів провідних країн світу з акцентом на США та Великобританію, як країн-лідерів вищої освіти на планеті. Вказується на значну децентралізацію державного регулювання діяльності вишів у Сполучених Штатах Америки та Великобританіїу порівнянні з українською системою державного регулювання вищої освіти.Підкреслюється щорічне зростання рівня відкритості системи вищої освіти у США. Наголошується на виключно вірному напрямку державної політики Сполучених Штатів, яка націлена на те, щоб елітні коледжі та університети США були найпрестижнішими у світі, що робить їх особливо привабливими для міжнародних студентів, професорів та дослідників у пошуках академічної досконалості. Розглядається приклад успішності Массачусетського технологічного інституту, який здобув популярність у світі, зокрема, за рахунок фінансової підтримки власної дослідницької бази. Наголошується, що саме таку модель державного регулювання вищої освіти рекомендується брати за приклад в Україні, що дозволить зробити вітчизняну вищу освіту популярної серед студентів усього світу та запобігатиме відтоку перспективних учених закордон.
27
Fedorkin, D. V. "Державне регулювання екологічної безпеки: зарубіжний досвід." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 3 (9 червня 2017): 97–105. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2017.03.15.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено аналіз досвіду європейських країн щодо державного регулювання екологічної безпеки на рівні регіону. Розглянуто регулювання екологічної безпеки на рівні регіону. Вивчено та максимально враховано позитивний зарубіжний досвід у цій сфері та розробка заходів з адаптації державного регулювання екологічної безпеки в Україні до стандартів Європейського Союзу.
28
Бояр, А. О. "Досвід економічної інтеграції третіх країн з ЄС". Економічна та соціальна географія, Вип. 58 (2008): 289–99.
Знайти повний текст джерела
29
Дзюбенко, І. А. "Досвід громадянського виховання країн ЄС в Україні". Український педагогічний журнал, № 2 (2018): 16–21.
Знайти повний текст джерела
30
Попов, А. А., О. Є. Рязанцев та Н. О. Рязанцева. "УКРАЇНСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПОТРЕБИ СУСПІЛЬСТВА". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 1 (41) (20 травня 2021): 98–105. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-41-1-98-105.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуті проблеми відповідності ряду норм українського законодавства потребам українського суспільства, охарактеризовані головні форми та моделі взаємодії громадських організацій з державою, що визначені законодавчо та мають чітке нормативно-правове регулювання. Автори висувають і обґрунтовують пропозицію щодо розробки більш ефективних норм законодавства України, порівняно із зарубіжних країнах в деяких сферах (податкове, сімейне, міжнародне приватне право і т.д.).
У дослідженні критично проаналізовані положення Угоди про асоціацію Україна – ЄС, а також запропоновано запозичення досвіду у таких західних країн, як: Німеччина, Франція, США та інших, у побудові громадянського суспільства.
Ключові слова: національні інтереси, податкові пільги, громадські організації, законодавча ініціатива, громадськість.
31
Павленко, Т. А. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕКЛАМИ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ: РЕАЛІЇ УКРАЇНИ ТА ДОСВІД ЄС". Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", № 34 (2021): 116–23. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2021.34.16.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано законодавство України та досліджено досвід країн ЄС з питання регулювання реклами лікарських засобів. Зазначено на необхідності узгодженості національного законодавства та законодавства ЄС. Визначено передумови імплементації у вітчизняне законодавство нормативних приписів Директиви 2001/83/ЄС.
32
Семенишина-Фіголь, Б. М. "Зарубіжний досвід запобігання кримінальним правопорушенням у сфері земельних відносин". Прикарпатський юридичний вісник, № 1 (2 липня 2021): 65–70. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1.734.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано кримінальне законодавство окремих європейських держав та країн пострадянського простору щодо запобігання кримінальним правопорушенням у сфері земельних відносин. Авторка дійшла висновку, що, незважаючи на належність до різних правових сімей, усім дослідженим законодавчим системам країн (всього дев’яносто чотири) відомі норми, присвячені кримінально-правовій охороні земельних відносин. Зроблено висновок, що у кримінальних кодексах більшості європейських держав відсутні норми, схожі з тими, що забезпечують кримінально-правову охорону земель в Україні. Натомість кримінальні кодекси держав пострадянського простору передбачають відповідальність за злочини, схожі з тими, що криміналізовано в Україні. З’ясовано, що, як і в Україні, парламентарії держав континентальної системи права здебільшого рухалися шляхом криміналізації земельних правопорушень з урахуванням посягання на власність та екологію. Виокремлено положення зарубіжного кримінального законодавства, які можуть бути враховані під час удосконалення кримінального законодавства України.
Проведене компаративістське дослідження продемонструвало, що, як і в Україні, законодавець країн континентальної системи права здебільшого рухалися шляхом криміналізації двох згаданих вище груп земельних правопорушень. Виявлено, що у більшості зарубіжних країн до системи кримінально-караних належить таке діяння, як самовільне зайняття (захоплення) земельної ділянки. Завдяки комплексному аналізу норм конституційного, кримінального та земельного законодавства країн близького зарубіжжя встановлено, що в тих із них, в яких зберігається монополія держави на розпорядження землею, самовільне зайняття останньої розцінюється як злочин проти наявної системи державного управління. Натомість у державах, в яких проголошено множинність та рівність усіх форм власності на землю, самовільне зайняття земельної ділянки (або інші подібні за змістом діяння) виправдано визнається злочином проти власності.
Водночас національним кримінальним законодавством, на відміну від зарубіжних країн, не визначено відповідальність за порушення землекористування, унаслідок цього безпідставно змінюється цільове призначення сільськогосподарських земель, їх дрібнять на невеликі ділянки, унеможливлюючи таким чином збереження для ведення цілеспрямованої сільсько-господарської діяльності на великих земельних площах. Крім того, як такі, що можуть бути враховані під час удосконалення КК України, виділені положення іноземного кримінального законодавства, відповідно до яких: відповідальність за забруднення природних ресурсів не пов’язується з порушенням спеціальних правил; диференціюється відповідальність за умисні та необережні прояви такого забруднення; посилюється відповідальність за прояви псування земель, вчинені в зоні надзвичайної екологічної ситуації; кримінально караним визнається й незаконне заволодіння частиною земельної ділянки; будівництво визнається або кваліфікуючою ознакою незаконного зайняття земельної ділянки, або формою злочинного порушення прав на землю.
33
Сінякевич, О. О. "Зарубіжний досвід щодо адміністративно-юрисдикційних проваджень прокурату ри". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(30) (13 липня 2020): 129–32. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).531.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано правове регулювання ад-міністративно-юрисдикційних проваджень органів прокуратури в зарубіжних країнах, досліджено пози-тивний європейський досвід розгляду справ про адмі-ністративні правопорушення. Розкрито проблемі ас-пекти повноважень органів прокуратури в цій сфері та визначено шляхи вдосконалення вітчизняного адміні-стративно-деліктного законодавства.Аргументовано думку про те, що законодавча основа зарубіжних країн є доволі широкою та різно-манітною. Нормативні-правові акти європейських держав містять норми процесуального та матеріально-го права. Більшість країн мають закони, які містять як процесуальну основу адміністративного прова-дження, так і загальні матеріальні норми (Німеччина, Швейцарія, Австрія, Італія, Португалія), тобто адміні-стративно-деліктне законодавство відображене в актах змішаного характеру. У Білорусії – навпаки: проце-суальні норми, які забезпечують провадження у спра-вах про адміністративні правопорушення, закріплені в Процесуально-виконавчому Кодексі про адміністра-тивні правопорушення, загальні положення – в Кодексі про адміністративні правопорушення. У державах Ла-тинської Америки прокурори володіють, як правило, самостійним статусом, що характеризується наявніс-тю, з одного боку, значних гарантій, а з іншого оку – об-межень. Розкрито, що для багатьох країн Європи, як і для України, характерна надзвичайна розпорошеність адміністративно-деліктного законодавства. У Німеч-чині, наприклад, йдеться про положення близько тися-чі федеральних законів, які містять склади порушень порядку. Пряма вимога про необхідність визначення адміністративних деліктів тільки в нормах закону є в праві Швейцарії, Італії, Греції, Іспанії, Португалії. В інших державах склади адміністративних деліктів і стягнення за них встановлюються і у законах, і в підза-конних актах.
34
Гломб, Ю. "Кримінальна відповідальність за недостовірні ствердження: зарубіжний досвід". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 2 (20 жовтня 2021): 85–91. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2021.2.09.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено порівняння окремих розділів кримінальних кодексів різних країн щодо відповідальності за недостовірні ствердження. В світовій юрисдикції лжесвідчення вважається серйозним злочином, який призводить до судових помилок оскільки воно може бути використано для узурпації влади суду. Закони штатів та Європи також карають лжесвідчення. Як правило, вибір міри покарання входить до компетенції суддів і може варіюватися від штрафу і виправних робіт до тюремного ув'язнення.
35
Радкевич, Валентина. "ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА І НАВЧАННЯ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КОНТЕКСТ РОЗВИТКУ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 14 (21 вересня 2018): 5–14. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2017.14.5-14.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано необхідність здійснення в Україні системних змін в освітній сфері з урахуванням прогресивного досвіду розвитку зарубіжних систем професійної освіти і навчання, зокрема країн Європейського Союзу (ЄС). Розкрито особливості підготовки учнівської молоді до вибору майбутнього професійного напряму шляхом профільного навчання, відвідування центрів професійної орієнтації (Нідерланди), отримання профорієнтаційних послуг від бірж праці (Німеччина). Схарактеризовано методичні основи професійного навчання випускників шкіл і гімназій в дуальній системі, що передбачає одночасне навчання і на виробництві, і в професійних школах Німеччини. Розглянуто критерії, згідно з якими підприємства можуть займатися професійним навчанням. Обґрунтовано зміст професійної освіти, сучасні підходи до формування навчальних планів і програм у професійних школах і на виробництві. Наголошено на практичній спрямованості змісту професійного навчання в дуальній системі. Це сприяє розширенню можливостей для працевлаштування випускників закладів професійної освіти у країнах ЄС, навіть в тих, що нещодавно приєдналися до ЄС. Визначено роль викладачів і майстрів виробничого навчання в організації професійної підготовки кваліфікованих робітників і спеціалістів у професійних школах і на виробництві. Проаналізовано законодавство Нідерландів у сфері професійної освіти та освіти дорослих, обґрунтовано моделі навчання «school – based» та «work – based», що використовуються в регіональних центрах професійної освіти. Розкрито гнучкість системи професійної освіти Данії, особливості формування освітніх програм за дуальним принципом. Обґрунтовано форми оцінювання результатів навчання студентів у закладах професійної освіти Данії, а також особливості проведення іспитів торговопромисловими та ремісничими палатами Німеччини. Наголошено на необхідності запровадження в Україні дуальної форми навчання майбутніх фахівців на основі налагодження взаємодії із соціальними партнерами, використання перевіреного в країнах ЄС прогресивного досвіду в сфері професійної освіти.
36
Shomnykova, A. V. "Зарубіжний досвід організації та планування інфраструктури ринку медичних послуг". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (6 жовтня 2017): 95–104. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2017.05.14.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано ефективні практики функціонування систем охорони здоров’я різних країн світу. Обґрунтовано можливості і напрями використання зарубіжного досвіду в організації та плануванні інфраструктури ринку медичних послуг в Україні.
37
Чумак, В. В. "Інноваційні підходи до роз’яснювально-превентивної діяльності поліції Грузії та країн Балтії: досвід для України". Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 1, № 85 (29 березня 2019): 193–200. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.85.193-200.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано інноваційні форми та методи роз’яснювально-превентивної діяльності поліції Грузії та країн Балтії. Охарактеризовано символи латвійської, литовської та естонської поліції, запроваджені як засіб превентивної діяльності поліції вказаних країн. Виснувано, що для якісного реформування поліції в Україні потрібно вивчати зарубіжний позитивний досвід та впроваджувати його для забезпечення успішної реалізації роз’яснювально-превентивної діяльності поліції.
38
Журавель, Я. "Європейський досвід децентралізації влади та перспективи його імплементації в Україні". Юридичний вісник, № 1 (7 серпня 2020): 267–73. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1632.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті окреслено проблематику пошуку найбільш оптимальної моделі державного устрою країни, адже необхідною умовою стабільного розвитку суспільства й ефективного функціонування держави є забезпечення балансу між загальнодержавними інтересами та інтересами населення регіонів і територіальних громад. Проаналізовано передумови, політичну історію й періоди становлення децентралізованої влади в більшості європейських середньовічних держав, наукові позиції вітчизняних і зарубіжних правознавців щодо доцільності запровадження децентралізації влади. З'ясовано, що більшість західноєвропейських держав відмовляється від унітарної державної моделі шляхом запровадження децентралізації. Провідна ідея реформування - перенесення центру вирішення питань місцевого значення на локальний, у тому числі на регіональний, рівень, що досягається за рахунок оптимі-зації відносин між різними рівнями територіальної організації влади. На формування конституційного ладу на засадах децентралізації в країнах ЄС значний вплив мають національні традиції, становлення та функціонування публічних органів у минулому, особливості адміністративно-територіального устрою держави, наявність автономних територій, поліетнічний склад населення. Розглянуто позитивний досвід Данії та Франції. Теоретично обґрунтовано, що принцип децентралізації успішно реалізовано в практиці держав ЄС. Указано, що передумовою успішної імплементації децентралізаційних процесів для створення ефективної моделі управління в системі децентралізованої влади України є утвердження принципу верховенства права; визнання та гарантії місцевого самоврядування; рівний правовий захист усіх форм власності; демократичне й ефективне виборче законодавство; незалежність, ефективність, доступність і прозорість судової системи, функціонування інститутів адміністративного судочинства; досконалий бюджетний процес і висока фінансова дисципліна; наявність адекватних соціальних стандартів; розвинутий громадський сектор і стійка тенденція до його розвитку.
39
Шмаренкова, Наталiя. "Сучасні напрями діяльності кінноспортивних клубів: зарубіжний та вітчизняний досвід". Теорія і методика фізичного виховання і спорту, № 3 (20 квітня 2021): 50–55. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2020.3.50-55.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Здійснено узагальнення та систематизацію основних напрямів діяльності кінноспортивних клубів в Україні та за кордоном. Мета. Узагальнення та систематизація основних напрямів діяльності кінноспортивних клубів в Україні та за кордоном. Методи. Статистичний, порівняльного аналізу, систематизації. Результати. Представлена систематизація основних напрямків діяльності кінноспортивних клубів в Україні показала, що на сьогодні в Україні існують: 1) великі кінноспортивні клуби – суб’єкти, які задіяні за основною (в тому числі з організацією та проведенням кінноспортивних турнірів, змагань як національних, так і міжнародних) та додатковою діяльністю; 2) середні кінноспортивні клуби – суб’єкти, які надають широкий спектр основних та додаткових послуг, але не займаються організацією та проведенням кінноспортивних турнірів, змагань (через відсутність критих майданчиків); 3) малі кінноспортивні клуби – суб’єкти, які надають вузький спектр послуг. Аналіз та систематизацію основних напрямів діяльності кінноспортивних клубів в інших країнах здійснено на прикладі країн, які протягом останніх 20 років мали перемоги та були лідерами Олімпійських ігор з кінного спорту. Встановлено, що кінноспортивні клуби цих країн, як і українські, пропонують послуги основного та додаткового напрямів діяльності. При цьому вагоме місце в їх функціонуванні займають ті послуги, які забезпечують попит серед населення, дохідність (участь в тоталізаторах на скачках, які офіційно дозволені законодавством). Встановлено, що цей вид діяльності є важливим джерелом доходів як кінноспортивних клубів, так і бюджету країн. Можна констатувати, що адаптація кращого зарубіжного досвіду управління напрямами діяльності в Україні можлива за умов відповідного законодавчого та інституційного забезпечення. Дохідний напрям участі кінноспортивних клубів у тоталізаторах на скачках потребує прийняття рішення на рівні державної влади щодо необхідності та можливості дозволу на такий вид діяльності. Розвиток організаційно-технічного потенціалу, необхідного для розширення масштабів діяльності кінноспортивних клубів, може бути реалізований за умов паритетного державно-приватного партнерства, зокрема за напрямом відкриття закладів з підготовки кадрів та відкриття і реконструкції іподромів тощо.
Ключові слова: кінноспортивні клуби, напрями діяльності, надання послуг.
40
Інна, Крупа, та Вишневська Галина. "ПРОБЛЕМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ: ЗАРУБІЖНИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 35 (6 лютого 2021): 227–32. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v35i0.389.
Повний текст джерелаАнотація:
Збереження об’єктів культурної спадщини в сучасних умовах є однією з ключових науково-теоретичних і практичних проблем, що виносяться на обговорення наукових конференцій та громадських дискусій. Стаття присвячена вивченню зарубіжного та вітчизняного досвіду щодо збереження культурної спадщини, ролі культурного потенціалу у розвитку туристичної діяльності.
Досвід використання в туризмі історико-культурної спадщини таких провідних країн світу як Великобританія, США та Канада, показує, що ефективне залучення пам'яток до сфери туризму можливе лише за наявності добре розвинутої туристичної індустрії, яка враховувала б взаємовпливи процесів пожвавлення туристичного бізнесу та стану збереження пам’яток.
41
Терещенко, О. А. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 334–41. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.37.
Повний текст джерелаАнотація:
На сьогоднішній день, тема публічного адміністрування електронного урядування судової влади в Україні по справжньому викликає особливий науковий інтерес. Зарубіжний досвід розвинених демократичних країн світу відіграє особливу роль, оскільки дозволяє перейняти позитивні напрацювання будь якої сфери публічно-правових відносин для нашої держави. Україна вже почала етап публічного адміністрування електронного урядування судової влади, однак як і будь яка «молода» система вона має ряд недоліків, які необхідно виправляти. Розвиток сучасних комп’ютерних технологій розвивається надпотужними темпами, що на сьогоднішній день вже дозволяє замінити механічну людську працю. Тому хочемо ми того, чи ні інформатизація та технологізація усіх сфер публічного адміністрування являється необхідним етапом становлення та розвитку нашого суспільства. Зарубіжний досвід сусідніх країн світу, дозволяє нам рівнятися на них та переймати їхній досвід. Так, становлення публічного адміністрування електронного урядування судової влади викликає закономірний інтерес у таких державах, як Австрія, Велика Британія, Німеччина, Польща, Естонія, Норвегія в яких електронне судочинство вже здійснюється на досить високому рівні. Метою статті є розкриття тематики зарубіжного досвіду публічного адміністрування електронного урядування судової влади. В статті визначено, що запозичення та впровадження позитивного зарубіжного досвіду публічного адміністрування електронного урядування судової влади для України включає виокремлення деяких аспектів електронної діяльності судових органів сучасних, демократичних країн світу й застосування їх у вітчизняній судовій системі, зокрема ми виділили для запозичення досвід Естонії так він найбільше підпадає під втілення таких важливих аспектів як: економія грошей (довгострокова), економія часу економія простору, надання розширеного доступу до суду для суддів, адвокатів та учасників судових процесів. Зроблено висновок, що впровадження за- рубіжного досвід публічного адміністрування електронного урядування судової влади для нашої держави: 1) спрощений та швидший доступ до можливий тільки за допомогою електронного урядування судової системи; 2) необхідне впровадження подання електронних заявок на судовий розгляд; 3) можливість дистанційної форми розгляду судової справи; 4) створення електронної картотеки законних проступків громадян; 5) створення ок- ремих он-лайн сторінок, де кожен може ознайомитися із матеріалами справи; 6) формування онлайн центрів з консультування громадян у сфері онлайн-правосуддя.
42
Юрчишин, І. Б. "КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕЗАКОННЕ ЗБАГАЧЕННЯ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРАВОВОЇ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (11 травня 2021): 180–87. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).715.
Повний текст джерелаАнотація:
Юрчишин І. Б. Кримінальна відповідальність за незаконне збагачення: зарубіжний досвід правової регламентації. - Стаття.
Стаття присвячена дослідженню особливостей правової регламентації кримінальної відповідальності за незаконне збагачення в деяких зарубіжних країнах та їх порівнянню з відповідними положеннями законодавства України. Автор, розглядаючи положення міжнародних правових актів, що закріплюють загальні засади юридичної відповідальності за незаконне збагачення, а також норми національного законодавства різних зарубіжних країн, здійснює їх порівняльний аналіз, в результаті чого виокремлює спільні риси та особливості.
Наголошується на необхідності проведення наукових досліджень інституту кримінальної відповідальності за незаконне збагачення як складника комплексного підходу до розв’язання вказаної проблеми та вивчення зарубіжного досвіду в контексті таких досліджень. Підкреслюється, що питанню протидії незаконному збагаченню як окремому злочину у значній частині країн світу почали приділяти увагу саме з моменту прийняття Конвенції ООН проти корупції. Водночас держави, які ратифікували Конвенцію, по-різному протидіють цьому злочину, у зв’язку з чим автор поділяє їх на дві групи: ті, що встановили окрему відповідальність безпосередньо за незаконне збагачення, і ті, які цього не зробили.
Досліджуючи країни першої групи, автор наголошує, що до неї входять держави як із високим, так і з низьким рівнем корупції, що свідчить про те, що відповідальність за незаконне збагачення розглядається як механізм, який здатний доповнити існуючу систему протидії корупції, якою б ефективною вона не була. Звертається увага на відмінності в розумінні змісту поняття «незаконне збагачення» у законодавстві цих держав. Дослідження законодавства держав другої групи дає змогу зрозуміти, у зв’язку з чим вони відмовилися встановлювати окрему відповідальність за незаконне збагачення і які альтернативні засоби застосовують у протидії цьому злочину.
Окремі з цих країн використовують терміни «безпідставне збагачення» або «неправомірне збагачення» у своєму податковому та цивільному законодавстві. Підкреслюється, що Україна як держава, яка відноситься до першої групи, обравши один із варіантів диспозиції відповідної статті Кримінального кодексу, який існує в зарубіжних країнах, закріпила термін «набуття активів», що в інших країнах не використовується. Наприкінці статті автор робить низку висновків, яких він дійшов у результаті дослідження.
43
Пуховська, Людмила. "ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА ТА ІННОВАЦІЇ: ДОСВІД КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 14 (1 жовтня 2018): 124–32. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2017.14.124-132.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано політику Європейського Союзу щодо інновацій у сфері професійної освіти і навчання. Охарактеризовано сучасні європейські ініціативи щодо реалізації положень стратегії «Європа 2020», спрямовані на зміцнення співробітництва та активне включення молоді в інноваційні процеси. Розкрито результати діяльності європейської тематичної мережі «Інновації в професійній освіті і навчанні» на базі європейського Центру розвитку професійної освіти і навчання (CEDEFOP). З‘ясовано головні напрями розвитку інновацій у системах професійної освіти і навчання в країнах ЄС: інновації, пов‘язані з використанням новітніх інформаційних технологій (цифрові інновації); інновації в сфері підготовки вчителів і тренерів для системи професійної освіти і навчання; інновації, пов‘язані з кваліфікаціями (зміст, стандартизація, процедура і правила надання); інноваційне викладання та інновації оцінювання; інновації в сфері курікулуму; системні ініціативи у сфері співробітництва (створення урядами нових освітніх інституцій на засадах партнерства з роботодавцями; міжнародне співробітництво; створення національних схем заохочення співробітництва між професійною і вищою освітою). Проведено огляд кращих інноваційних практик у системах професійної освіти і навчання в країнах ЄС. Розглянуто нові заклади професійної освіти і навчання: Центри управління, підготовки і зайнятості (Італія), Кампуси професій і кваліфікацій (Франція), Центри компетентності (Латвія) тощо. Окреслено шляхи стимулювання інноватики в професійній освіті на різних її рівнях, включаючи використання нових навчальних методів і нових технологій навчання, запровадження нових механізмів фінансування, посилення співробітництва між інституціями професійної освіти, вищої освіти, дослідницькими організаціями і підприємствами. Визначено головні ідеї позитивного європейського досвіду, що є цінними для розвитку сучасної інноваційної політики і практики професійної освіти в Україні.
44
Honta, Sergii. "ДОСВІД УНІВЕРСИТЕТІВ ЄС У КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЇ РЕЗУЛЬТАТІВ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT 3(15), № 3(15) (2018): 15–22. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2018-3(15)-15-22.
Повний текст джерелаАнотація:
Основою становлення інформаційної економіки є формування та реалізація науково-інноваційного потенціалу країни, своєрідними генераторами якого є заклади вищої освіти (ЗВО). Зростаючого значення набуває налагоджені тісної взаємодії між підприємницьким сектором, громадянським суспільством та державою у сфері комерціалізації результатів наукових досліджень університетів. У статті розглянуті моделі та принципи комерціалізації результатів науково-дослідної діяльності, що реалізуються на практиці в окремих університетах країн ЄС, зокрема в Каунаському технологічному університеті, Вільнюському університеті (Литва), Ягелонському університеті та Вроцлавському університеті науки та технологій (Польща). Акцент зроблено на дослідженні організаційного, управлінського та інфраструктурного аспектів просування науково-дослідної продукції на відповідні сектори ринку.
45
Таможанський, О. В. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ГНУЧКИХ ФОРМ ПРАЦІ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 557–64. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.62.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що під впливом посилення гнучкості у правовому регулюванні трудових правовідносин, роботодавець зацікавлений у встановленні атипових трудових правовідносин; в результаті чого працівники знаходяться у менш вигідному становищі, ніж працівники, які здійснюють свою трудову функцію за безстроковими договорами. Метою статті є аналіз правового регулювання запровадження гнучких форм організації праці у таких зарубіжних країнах, як Бельгія, Франція, Великобританія. Стаття присвячена аналізу зарубіжного досвіду запровадження новітніх форм організації праці. Зазначається, що для вдосконалення вітчизняного правового регулювання з цих питань видається цікавим досвід економічно розвинених країн із правового регулювання запровадження гнучких форм організації праці Зокрема, автором досліджено першоджерела з цих питань таких країн як Бельгія, Франція, Великобританія. Зроблено висновок, що дистанційна робота в Бельгії – це специфічна умова, яка стосується лише працівників, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, та яка є скоріш винятком, аніж загальним правилом. Дистанційна робота визначається як форма організації та виконання роботи з використанням інформаційних технологій на підставі трудового договору, внаслідок чого діяльність, яка може виконуватися в місцезнаходженні роботодавців, виконується за межами місцезнаходження регулярно або періодично. Для дистанційних працівників роботодавець повинен надати належні інструменти для виконання своєї роботи та вберегти працівника від соціальної ізоляції, дозволивши йому зустрічатися з колегами, отримувати таку ж інформацію, що і працівники на місці роботи. Починаючи з 2000-х років у французькій системі трудового права дедалі частіше починає обговорюватися гнучкість організації праці. Це свідчило про те, що Франція, яку часто розглядають як країну з жорстким 35-годинним робочим тижнем, зазнала значних змін у регулюванні робочого часу в останні десятиліття, включаючи поступове скасування 35-годинних законів про робочий тиждень. У Великобританії не передбачено право працівника в односторонньому порядку змінити або скоротити свій робочий час через причини балансу між роботою та сім›єю; однак є право вимагати внесення змін до графіку роботи за умови отримання певної кваліфікації.
46
Чернявська, Т. А. "Досвід країн ЄС у формуванні іноваційної кластерної моделі розвитку економіки". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 97, ч. 1 (2011): 54–57.
Знайти повний текст джерела
47
Бабець, І. Г. "Принципи формування регіональної політики співробітництва країн ЄС: досвід для України". Держава та регіони. Державне управління, № 2 (2009): 17–22.
Знайти повний текст джерела
48
Колодяжний, М. Г. "Сусідська варта в системі профілактики злочинності за кордоном і в Україні". Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 1, № 85 (29 березня 2019): 250–58. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.85.250-258.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено перспективний для України напрям профілактики злочинності у вигляді сусідської варти. Вивчено зарубіжний досвід його реалізації у США, Великій Британії, країнах-членах ЄС. Виділено основні форми сусідської варти, переваги порівняно з іншими заходами спеціально-кримінологічного запобігання злочинності. Досліджено сучасний стан сусідської варти в нашій державі. Надано пропозиції щодо її дальшого впровадження в Україні.
49
Медицький, І. Б. "ДОПОМОГА ПОТЕРПІЛИМ ВІД ЗЛОЧИНІВ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД РЕГЛАМЕНТАЦІЇ ТА НАЦІОНАЛЬНІ ПЕРСПЕКТИВИ". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 3, № 95 (30 вересня 2021): 107–17. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.95.107-117.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті, на основі досвіду США та європейських держав, а також досвіду країн пострадянського періоду, узагальнено підходи щодо правової регламентації питань, пов’язаних із компенсаційними механізмами допомоги потерпілим від злочинів. Констатовано необхідність зміщення вектору суспільної практики протидії злочинності в напрямку посилення захисту прав та інтересів потерпілих. Окреслено шляхи удосконалення вітчизняного законодавства, зокрема, у частині створення та функціонування державного Фонду компенсації шкоди потерпілим від умисних насильницьких злочинів.
50
Марушева, Олександра. "ОСОБЛИВОСТІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН У БУДІВНИЦТВІ: ЗАРУБІЖНИЙ АСПЕКТ". Public management 19, № 4 (29 травня 2019): 156–65. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-156-165.
Повний текст джерелаАнотація:
Розкрито зарубіжний аспект особливостей нормативно-право- вого регулювання соціально-економічних відносин у будівництві. Зазначе- но, що сучасна економіка України перебуває у стані хронічної кризи, тому цікаво проаналізувати досвід будівництва США, Канади та країн Європей- ського Союзу з точки зору встановлення нормативно-правового механізму управління соціально-економічними відносинами у будівництві. Обґрун- товано, що у США особливістю державного управління нормативно-правовим регулюванням соціально-економічних відносин у будівництві є роз- роблення власного нормативно-правового механізму та системи контролю за дотриманням відповідних законодавчих вимог. З цією метою відбулося прийняття відповідних кодексів, законодавчих актів у сферах будівництва та іпотечного кредитування, надання пільгових кредитів, гарантій, забезпе- чення дієвих механізмів системи страхування тощо.
Визначено, що у більшості зарубіжних країн спостерігається тенденція “приватизації” функцій нагляду та контролю за дотриманням вимог буді- вельного законодавства, органів та організацій, відповідальних за функ- ціонування системи технічного регулювання у будівництві тощо. Причини цього — ускладнення та вдосконалення будівельних технологій, збільшення обсягів будівництва та перехід багатьох країн світу до використання пара- метричних норм.
Доведено, що світовий досвід впровадження архітектурно-будівельного контролю у зарубіжних країнах є необхідною основою для вдосконалення національної державної системи будівництва. Включення до системи наг- ляду та контролю незалежних приватних спеціалізованих установ або екс- пертів до виконання функцій контролю не тільки покращить якість заходів контролю, але й знизить рівень корупції у будівельній сфері.