Статті в журналах з теми "Законодавчі ініціативи"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Законодавчі ініціативи.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Законодавчі ініціативи".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Myshchak, I. M. "Проблеми і перспективи удосконалення законодавства у бібліотечній сфері України". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (10 лютого 2017): 36–41. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2017.01.06.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто останні законодавчі ініціативи щодо удосконалення правового забезпечення діяльності бібліотек та бібліотечної справи у цілому. Проаналізована відповідність наявних законопроектів тим основним викликам, які сьогодні стоять перед бібліотеками.
2
Ladychenko, V. V., та K. O. Yemelianenko. "Формування виконавчих комітетів об’єднаних територіальних громад". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (30 жовтня 2018): 14–20. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.05.02.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено законодавчі прогалини при формуванні виконавчих комітетів сільських об’єднаних територіальних громад. Проаналізовано необхідні проектні ініціативи щодо практичного врегулювання законодавцем механізму утворення, юридичний статус, персональний склад, передумови для належного функціонування виконавчих органів місцевого самоврядування – виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад.
3
Rudakova, S. H., L. V. Shchetinina, and O. V. Shevchuk. "Legislative Initiatives in the Sphere of Labor: Expediency and Consequences." Business Inform 5, no. 508 (2020): 241–46. http://dx.doi.org/10.32983/2222-4459-2020-5-241-246.
Повний текст джерела
4
Klyk, Bogdan. "ITALY'S HIGHER EDUCATION SYSTEM: LEGISLATIVE INITIATIVES (1999-2020)." B U L L E T I N OF OLEKSANDR DOVZHENKO HLUKHIV NATIONAL PEDAGOGICAL UNIVERSITY 46, no. 2 (2021): 248–59. http://dx.doi.org/10.31376/2410-0897-2021-2-46-248-259.
Повний текст джерела
5
Pysmennyi , V. V. "Розвиток організаційно-правового забезпечення формування доходів місцевих бюджетів України". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (24 лютого 2021): 132–42. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.01.13.
Повний текст джерелаАнотація:
На основі вивчення вітчизняного законодавства досліджено питання генезису організаційно-правового забезпечення доходів місцевих бюджетів. Розглянуто перші законодавчі ініціативи (закони про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування, про бюджетну систему, про систему оподаткування), які можна вважати зразковими для нормативно-правового поля початку 1990-х рр. Проаналізовано сучасне законодавство (Закон «Про місцеве самоврядування в Україні», Бюджетний і Податковий кодекси України) та деякі проєкти законодавчих актів у частині забезпечення спроможності місцевої влади сформувати ресурсну базу в тому руслі, якого вимагають процеси фінансової децентралізації.Метою статті є дослідження бюджетного та податкового законодавства України, виявлення законодавчих колізій у формуванні доходів місцевих бюджетів, які визначають складність фінансового забезпечення виконання повноважень місцевою владою, й обґрунтування пропозицій щодо їх усунення.Наукова новизна полягає в тому, що в статті набуло подальшого розвитку системне дослідження в історичній ретроспективі законодавства, яке регламентує формування доходів місцевих бюджетів України.Висновки. За результатами дослідження встановлено, що вітчизняне нормативно-правове поле вважається одним із прогресивних у світі, а проблема полягає в невиконанні деяких його ключових положень. Обґрунтовано, що встановлені правила організації бюджетних відносин мають недоліки у формуванні доходів і здійсненні видатків, через що складно забезпечити збалансування місцевих бюджетів, не порушуючи законодавство. Запропоновано усунути всі неузгодженості та суперечності, які визначили загальну неспроможність місцевої влади сформувати достатню, стабільну й у повному обсязі ресурсну базу.
6
Ілин, Л. М. "Законодавчі ініціативи українського сеймового представництва під час третьої каденції Галицького крайового сейму (1870-1876 рр.)". Науково-інформаційний вісник Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького, Вип. 9 (2014): 46–55.
Знайти повний текст джерела
7
Myshchak, I. M. "Удосконалення механізмів парламентського контролю за діяльністю спецслужб в Україні як складова демократизації та реформування владних інститутів". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 3 (29 травня 2020): 119–27. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.14.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є аналіз правових механізмів парламентського контролю за діяльністю спецслужб в Україні у контексті дискусії щодо доцільності створення спеціального контрольного комітету Верховної Ради України.
Наукова новизна у контексті дискусії про необхідність створення спеціального парламентського комітету, який і повинен здійснювати контроль за діяльністю спеціальних служб в Україні, полягає в обґрунтуванні невідповідності самого підходу щодо створення окремого парламентського контрольного комітету за діяльністю спецслужб Конституції й законам України.
Висновки. Чинне законодавство України передбачає механізми контролю держави та суспільства за діяльністю спецслужб і правоохоронних органів спеціального призначення, які реалізовані в повноваженнях Верховної Ради, її Уповноваженого з прав людини й Рахункової палати, а також діяльності судової гілки влади. Водночас в Україні, на відміну від США, Великої Британії чи сусідньої Польщі, Конституція й інші законодавчі акти визначають парламентський контроль у нерозривному зв’язку законодавчої та контрольної функцій Верховної Ради України, а контрольна функція парламентських комітетів не розглядається відокремлено від інших функцій. Такий підхід посилюється правовою позицією Конституційного Суду України, за якою комітети не є самостійними суб’єктами парламентського контролю. Як наслідок, не створено спеціальних парламентських комітетів із функціями контролю за діяльністю спеціальних органів і служб, як і не забезпечується належним чином інформування суспільства з боку Верховної Ради чи Президента про діяльність спецслужб щодо протидії загрозам національної безпеки. Такий підхід скоріше диктується не потребами забезпечення таємності, а усталеною ще з радянських часів практикою та нерозвиненістю інститутів громадського контролю в цілому. Разом із тим посилення громадського контролю за діяльністю спецслужб можливе і в рамках чинного законодавства. Видається за доцільне оприлюднювати щорічний звіт голови СБУ в частині, що не містить таємної інформації, а також законодавчі ініціативи та кроки парламенту, прийняті за результатами такого звіту. Подібне інформування й ознайомлення суспільства з результатами діяльності спеціальних органів і служб не лише сприятиме реалізації на практиці прав і свобод людини та громадянина, а й підвищенню рівня довіри громадян до них та владних інститутів загалом. Водночас створення комітету/комітетів Верховної Ради України з функціями виключно контролю за діяльністю спецслужб і спеціальних органів держави суперечить нормам Конституції України.
8
Нікітін, Юрій. "РОЗВИТОК СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ОСВІТИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.: ДИСКУСІЇ, ЗАКОНОДАВЧІ ІНІЦІАТИВИ, РЕЗУЛЬТАТИ". Уманська старовина, № 8 (30 грудня 2021): 5–25. http://dx.doi.org/10.31499/2519-2035.8.2021.249912.
Повний текст джерелаАнотація:
Ключові слова: Російська імперія, українські губернії, законодавство, органи місцевого самоврядування, різнопрофільні сільськогосподарські школи, чоловіча та жіноча освіта, виставки, з’їзди.
Анотація
На основі широкого кола історичних джерел з використанням методів історико-архівного аналізу, синтезу та аналізу висвітлено роль уряду, громадськості, органів місцевого самоврядування та меценатів у процесі формування мережі різнопрофільних сільськогосподарських закладів освіти в період модернізації українських губерній у межах Російської імперії в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
Аналіз історіографічної спадщини засвідчує, що наявні праці не в повній мірі розкривають основні аспекти обраної для дослідження проблеми. За результатами проведеного дослідження з’ясовано, які основні чинники впливали на темпи формування мережі сільськогосподарських освітніх закладів для чоловіків та жінок, еволюцію законодавчої бази з даного питання, оцінки громадськості щодо якості та значення знань з підвищення продуктивності тогочасного сільськогосподарського виробництва. Показано роль з’їздів та виставок у поширенні досягнень аграрної сфери серед виробників сільськогосподарської продукції. Приділено увагу маловідомим аспектам обраної теми, які потребують подальшої наукової розробки.
Посилання
Beketov, 1898 – Beketov V.A. Nizshie selskohozyaystvennyie shkolyi i potrebnosti krestyanskogo chastnovladelcheskogo hozyaystva [Lower agricultural schools and the needs of a private peasant economy]. Vornezh, 1898. 120 s. [in Russian]
Bessmertnaya, 2015 – Bessmertnaya L.A. Uchebno-vospitatelnaya rabota v nizshih zhenskih selskohozyaystvennyih shkolah Rossii kontsa ХІХ – nachala ХХ veka [Teaching and educational work in the lower women's agricultural schools in Russia at the end of the ХІХ – beginning of the ХХ century] // Uchenyie zapiski. Elektronnyiy nauchnyiy zhurnal Kurskogo gosudarstvennogo universiteta, 2015. № 1 (33). URL: http://scientific-notes.ru/#new-number?id=38 [in Russian]
Volos, 2003 – Volos O.V. Silskohospodarska prosvitnytska diialnist zemstv Khersonshchyny (kinets ХІХ – pochatok ХХ st.) [Silskogospodarska Educational Activity of the Zemstvos of Kherson Oblast (3rd century - ХІХ century - ear of the ХХ century)] // Derzhavna etnonatsionalna polityka: pravovyi ta kulturolohichnyi aspekty v umovakh Pivdnia Ukrainy: zbirnyk naukovykh prats V Vseukrainskoi naukovo-praktychnoi konferentsii, Zaporizhzhia, 2 – 3 zhovtnia 2003 r. Simferopol, 2003. S. 155-158. [in Ukrainian]
Voron, 2015 – Voron V.P. Razvitie vneshkolnogo selskohozyaystvennogo prosvescheniya na territorii Ukrainyi vo vtoroy polovine ХІХ – nachale ХХ st. [Development of out-of-school agricultural education on the territory of Ukraine in the second half of the ХІХ - early ХХ century] Izvestiya Gomelskogo gosudarstvennogo universiteta imeni F. Skorinyi, 2015. № 4. URL: https://vesti.gsu.by/2015/vesti_gsu_2015_4.pdf [in Russian]
Geyduk, 1891 – Geyduk F.I. Nashi nizshie selsko-hozyaystvennyie shkolyi [Our lower agricultural schools]. Odessa, 1891. 88 s. [in Russian]
Esikova, 2010 – Esikova M. Selskohozyaystvennoe obrazovanie v Rossii (vtoraya polovina ХІХ v. – 1917 g.) [Agricultural education in Russia (second half of the ХІХ century - 1917)] // Vlast. № 7. S. 150-154. [in Russian]
Zemskiy sbornik, 1902 a – Zemskiy sbornik Chernigovskoy gubernii. Dekabr. № 12 [Zemsky collection of the Chernigov province. December. № 12]. Chernigov: Tip. Gubernskogo zemstva, 1902. 256 s. [in Russian]
Zemskiy sbornik, 1902 b – Zemskiy sbornik Chernigovskoy gubernii. Oktyabr. № 10 [Zemsky collection of the Chernigov province. October. № 10]. Chernigov: Tip. Gubernskogo zemstva, 1902. 256 s. [in Russian]
Kovalenko, 2014 – Kovalenko N.P. Silskohospodarski zꞌizdy ta yikhnia rol u poshyrenni znan pro sivozminy v zemlerobstvi Ukrainy (druha polovyna XIX – pochatok XX stolittia) [Silskogospodarskі zꞌїzdi and їхnya role in the expanded knowledge about the present in the farming of Ukraine (the other half of the ХІХ is the ear of the XX century)]. Zbirnyk naukovykh prats Kyivskoho natsionalnoho universytetu im. T.Shevchenka. Kyiv, 2014. Vyp. 42: Etnichna istoriia narodiv Yevropy. S. 106-112. [in Ukrainian]
Kostiuk, 2005 – Kostiuk M.V. Z istorii stanovlennia nyzhchoi silskohospodarskoi osvity na Cherkashchyni [From the history of the formation of the lower social and cultural education in Cherkasy] // Chasopys ukrainskoi istorii. K., 2005. Vyp. 2. S. 32-35. [in Ukrainian]
Makarets, 2010 – Makarets S.V. Tekhnolohiia vyroshchuvannia zernovykh kultur u kozatsko-selianskykh hospodarstva Poltavshchyny na rubezhi XIX – XX st. [Makarets The technology of grain crops viroshuvannya at the Cossack-rural government of the Poltava region at the turn of the XIX – XX centuries] // Naukovi pratsi istorychnoho fakultetu natsionalnoho universytetu. 2010. Vyp. 28. S. 98-101. [in Ukrainian]
Moskalskiy, 1881 – Moskalskiy N. Selskohozyaystvennyie uchebnyie zavedeniya vedomstva Ministerstva gosudarstvennyih imuschestv [Agricultural educational institutions of the Ministry of State Property]. // Srednie selskohozyaystvennyie zavedeniya. SPb., 1881. Vyip. II. 88 s. [in Russian]
Moskalskiy, 1893 – Moskalskiy N.P. Selskohozyaystvennoe obrazovanie [Agricultural education] // Selskoe i lesnoe hazyaystvo Rossii. SPb., 1893. S. 363-390 [in Russian]
Nebolskiy, 1884 – Nebolskiy A.G. Istoriko-statisticheskiy ocherk obschego i spetsialnogo obrazovaniya v Rossii [Historical and statistical sketch of general and special education in Russia]. – SPb., 1884. 257 s. [in Russian]
Nyzhnyk, 2019 – Nyzhnyk S. Umanske uchylyshche sadivnytstva i zemlerobstva v istorii vitchyznianoi osvity: do 175-richchia zasnuvannia umanskoho natsionalnoho universytetu sadivnytstva [Umansk school of gardening and farming in the history of modern education: until the 175th day of falling asleep at the Uman national university of gardening] // Umanska starovyna. Uman, 2019. Vyp. 6. URL: http://usj.udpu.edu.ua/article/view/186719 [in Ukrainian]
Normalnoe Polozhenie, 1883 – Normalnoe Polozhenie o nizshih selskohozyaystvennyih shkolah. Vyisochayshe utverzhdennoe 27 dekabrya 1883 g. [Normal Statute for Lower Agricultural Schools. Highest approved on December 27, 1883] // PSZRI. Sobranie trete. T. 3. 1883. SPb., 1886. 1018 s. [in Russian]
O dopuschenii lits, 1913 – O dopuschenii lits zhenskogo pola k sluzhbe po uchebno-vospitatelnoy chasti v selskohozyaystvennyih uchebnyih zavedeniyah. Vyisochayshe utverzhdennyiy odobrennyiy Gosudarstvennyim sovetom i Gosudarstvennoy dumoy zakon 30 iyunya 1913 g. [On the admission of females to the educational service in agricultural educational institutions. The highest approved law approved by the State Council and the State Duma on June 30, 1913] // PSZRI. Sobranie trete. T. 33. Ch.1. SPb., 1913. 1561 s. [in Russian]
Obzor, 1898 – Obzor deyatelnosti Ministerstva Zemledeliya i Gosudarstvennyih Imuschestv za 4-y god ego suschestvovaniya (30 marta 1897g. – 30 marta 1898 g.) [Review of the activities of the Ministry of Agriculture and State Property for the 4th year of its existence (March 30, 1897 - March 30, 1898)]. SPb., 1898. 300 s. [in Russian]
Polozhenie, 1895 – Polozhenie o selskohozyaystvennoy i promyishlennoy vyistavke, ustraivaemoy Kievskim obschestvom selskogo hozyaystva i selskohozyaystvennoy promyishlennosti v Kieve v 1898 [Regulations on the agricultural and industrial exhibition organized by the Kiev Society of Agriculture and Agricultural Industry in Kiev in 1898]. g. Kiev, 1895. 8 s. [in Russian]
Polozhenie, 1900 – Polozhenie o selskohozyaystvennyih remeslennyih uchebnyih masterskih. Vyisochayshe utverzhdennoe 10 marta 1897 g. [Regulation on agricultural craft training workshops. Highest approved on March 10, 1897] // PSZRI. Sobranie trete. T. XVII. 1897. SPb., 1900. 1562 s. [in Russian]
Polozhenie, 1904 – Polozhenie o selskohozyaystvennom obrazovanii. Vyisochayshe utverzhdennoe 26 maya 1904 goda [Regulation on agricultural education. Highest approved on May 26, 1904]. // PSZRI. Sobranie trete. T. XXIV, 1904. SPb., 1907. 1257 s. [in Russian]
Pravila, 1898 – Pravila dlya uchenits i slushatelnits Zozulinskoy zhenskoy prakticheskoy shkolyi [Rules for pupils and students of the Zozulinskaya women's practical school] // Sbornik svedeniy po selskohozyaystvennomu obrazovaniyu. Vyip. 1. Zhenskoe obrazovanie. SPb., 1898. S. 179-188. [in Russian]
Sbornik, 1900 – Sbornik svedeniy po selskohozyaystvennomu obrazovaniyu [Collection of information on agricultural education]. Vyip. IV. Selskohozyaystvennyie uchebnyie zavedeniya po svedeniyam k 1 yanvarya 1898 goda. SPb., 1900. 195 s. [in Russian]
Sbornik, 1910 – Sbornik svedeniy po selskohozyaystvennomu obrazovaniyu [Collection of information on agricultural education]. Selskohozyaystvennyie uchebnyie zavedeniya v 1910 godu. SPb. Vyip. XVI, 1910. 188 s. [in Russian]
Sorokina, 2019 – Sorokina T.A. Stanovlenie seti nizshih selskohozyaystvennyih shkol v Kurskoy gubernii v kontse ХІХ – nachale ХХ veka [Formation of a network of lower agricultural schools in the Kursk province in the late ХІХ - early ХХ centuries] // Uchenyie zapiski. Elektronnyiy nauchnyiy zhurnal Kurskogo gosudarstvennogo universiteta, 2019. № 2 (50). T. 1. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/stanovlenie-seti-nizshihselskohozyaystvennyh-shkol-v-kurskoy-gubernii-v-kontse-xix-nachale-xx-veka/viewer [in Russian]
Terletska, 2013 – Terletska U.I. Poshyrennia silskohospodarskykh znan za dopomohoiu chytan i besid u Chernihivskii hubernii naprykintsi ХІХ – na pochatku ХХ stolittia [Expansion of the Silk-dweller's knowledge for additional reading and conversation in the Chernigiv province for example in the XIX - on the ear of the XX century] // Visnyk Chernihivskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu, 2013. Vyp. 110. Pedahohichni nauky. S. 102-104. [in Ukrainian]
Tretyakov, 2017 – Tretyakov A.V. Obrazovatelnoe selskohozyaystvennoe zakonodatelstvo poreformennoy Rossii – rezultat reform 60 – 70-h godov ХІХ v. [The educational agricultural legislation of post-reform Russia is the result of the reforms of the 60s - 70s of the ХІХ century] // Bereginya. 777. Sova: obschestvo, politika, ekonomika. № 4 (35). S. 18-26. [in Russian]
Trudyi, 1879 – Trudyi komissii po sostavleniyu proekta (Polozheniya o Nizshih selskohozyaystvennyih shkolah) [Proceedings of the Drafting Commission (Provisions on Lower Agricultural Schools]. SPb, 1879. 160 s. [in Russian]
9
Borodin, I. Y., та T. M. Tarasenko. "Визначення відповідальності в місцевому самоврядуванні в Україні: законодавчий аспект". Public administration aspects 5, № 8-9 (8 грудня 2017): 56–65. http://dx.doi.org/10.15421/15201728.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано застосування категорії відповідальності у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», визначено суб’єкти, інстанції, засоби реалізації відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Дослідження виявило наявність змішування засобів забезпечення відповідальності з переліком підстав за яких передбачено її настання. Також з’ясовано, що якщо для місцевого референдуму щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови у профільному законі визначено підстави для його проведення, то для проведення процедури народної ініціативи таких підстав не зазначено. Підтверджено висновок про те, що труднощі практичної реалізації відповідальності пов’язані, зокрема, з проблемою конкретизації статусу територіальної громади. Відповідно, важливим завданням є здійснення деталізації положень щодо визначення статусу територіальної громади як суб’єкта відносин відповідальності. Крім того, до причин, які перешкоджають територіальній громаді застосовувати існуючі законодавчі норми про відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування, віднесено відсутність регламентації процедур їх реалізації, у тому числі, на рівні локальних нормативно-правових актів, а також особливості виборчої системи, за якої обмежується здатність виборців відкликати депутата місцевої ради. У статті обґрунтовується точка зору щодо актуальності уточнення і розмежування видів відповідальності та засобів їх забезпечення, зокрема конституційно-правової та політичної відповідальності.
10
Миколенко, О. М., та Н. В. Неледва. "ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ПРО МЕДІАЦІЮТА МЕДІАТОРА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 4(29) (13 квітня 2020): 193–97. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).422.
Повний текст джерелаАнотація:
У роботі розкриті тенденції розвитку національного законодавства про медіацію та медіатора у криміналь-ному провадженні. Виявлені особливості та здійснено порівняльний аналіз участі у медіаційних процедурах адвоката та медіатора, як нового учасника криміналь-ного провадження. Зазначається, що всі законодавчі ініціативи щодо визначення місця та ролі медіатора в судових процесах, на жаль, не набули свого реаль-ного втілення у житті. Зумовлено це тим, що у полі-тиків, теоретиків та юристів-практиків відсутнє єдине бачення щодо: а) вимог до особи-медіатора; б) об’єму прав та обов’язків, які він реалізує в межах криміналь-ного процесу; в) юридичної відповідальності за пору-шення закону під час участі у медіаційній процедурі; г) організаційних форм медіаційних організацій тощо. Зроблено висновок, що відсутність чітких вимог до осо-би медіатора, які повинні бути закріплені винятково на рівні законів, створює умови для зловживань та роз-квіту корупції. Встановлено, що основною відмінністю адвоката і медіатора є те, що адвокат є фахівцем у га-лузі права, а медіатор – у психології та конфліктології і поєднання в одній особі цих двох статусів (адвоката і медіатора) є недопустимим.
11
Diorditsa, Oksana. "ЕВОЛЮЦІЯ РЕФОРМИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В СУЧАСНІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ПРАКТИЦІ УКРАЇНИ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (7) (18 березня 2020): 214–22. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-01-214-222.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз процесу реформування органів місцевого самоврядування в умовах децентралізації. Розглянуто поняття, історичні етапи формування децентралізації в Україні, моделі, адміністративне формування територіальних одиниць в умовах децентралізаційних процесів та законодавчі принципи регулювання процесу реформування органів місцевого самоврядування. Історично Українська держава пройшла достатньо еволюційних етапів побудови децентралізаційної країни. У період новітньої історії закладено фундаментальні принципи розбудови та втілення децентралізації місцевого самоврядування, які враховують досвід країн Західної Європи. На oснoві аналізу ступеня рoзрoбленoсті нoрмативнo-правoвoгo забезпечення рефoрмування кoнституційних засад місцевoгo самoврядування з урахуванням відпoвіднoсті ухвалених закoнoдавчих актів дo стандартів та вимoг ЄС, прoцес здійснення децентралізації влади в Україні має на сьoгoдні інституціoналізoваний характер. У статті викладено актуальний матеріал та висвітлено основні досягнення та перспективи децентралізації. Проаналізовано й відзначено позитивну динаміку впровадження реформи, починаючи від 2014 р. Зроблено висновок, що Україна має всі передумови та законодавчі ініціативи, щоб утілити цю реформу в життя, починаючи з політично-рефлексійних подій 2005 р., але через бюрократичні перепони ми отримали країну зі слабкою політичною елітою, не здатною до вольових адміністративних рішень,із низьким рівнем політичної участі громадян і майже відсутнім інститутом громадянського суспільства, що, зі свого боку, закономірно призвело до подій 2014 р. та подальшого розгортання сепаратиського руху на теренах України. Підкреслено динамічність упровадження та обґрунтовано необхідність продовження децентралізаційної реформи в Україні. Практика впрoвадження децентралізації влади в багатьoх країнах світу засвідчує неoднoзначність результатів рефoрм, які мoжуть бути як пoзитивними, так і негативними. Процес децентралізації залежить від низки суб’єктивних й oб’єктивних фактoрів. Зарубіжний дoсвід підтверджує, щo навіть в успішних у пoлітичнoму, екoнoмічнoму, сoціальнoму плані країнах (Франція, Великoбританія, Пoльща) у прoцесі здійснення децентралізації влади виникали прoблеми. В умoвах глибoкoї пoлітичнoї, екoнoмічнoї та сoціальнoї кризи цей чинник потрібно завчаснo врахoвувати, щoб упередити мoжливі негативні наслідки децентралізації.
12
Демидюк, О. "Модель організації Вищої ради правосуддя: теоретико-прикладний аналіз". Юридичний вісник, № 2 (26 серпня 2020): 219–25. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1726.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття відображає результати наукового аналізу існуючої організаційної структури (моделі) Вищої ради правосуддя.
Констатується, що в результаті внесення у 2016 р. змін до Основного Закону держави щодо правосуддя відбулася реорганізація Вищої ради юстиції у Вищу раду правосуддя (ВРП). Значна концентрація у ВРП широкого кола різноманітних повноважень, зокрема й щодо питань суддівської кар'єри, істотно змінила статус і роль цього органу у системі судової влади порівняно з попередніми роками його діяльності. Це привернуло увагу до діяльності ВРП не лише науковців, а й нового складу парламенту. Незважаючи на відносно нетривалий час роботи оновленого органу суддівського врядування, законодавець вирішив створити у її структурі новий орган. Цей крок зазнав критики з боку міжнародних інституцій, а Конституційний Суд України визнав відповідні законодавчі положення неконституційними.
Автор зазначає, що організаційна структура ВРП зумовлена, перш за все, її законодавчо визначеним статусом і повинна повноцінно та ефективно забезпечувати виконання покладених на неї функцій. Повною мірою їх реалізує пленарний склад ВРП. Водночас на структурні одиниці ВРП покладається реалізація лише окремих із них, що постають як конкретні завдання.
На підставі системного аналізу норм чинного законодавства та локальних актів ВРП зроблено висновки про те, що існуюча структура ВРП організована з урахуванням (під впливом) трьох чинників: 1) міжнародних стандартів; 2) чинного законодавства України; 3) ініціативи ВРП, зумовленої потребою ефективного функціонування. Вона є динамічною та мобільною. При цьому її основу становлять сталі структурні елементи, існування яких прямо передбачене законом. Утворення інших органів у структурі ВРП можливе як результат законотворення або локального нор-мотворення.
Автор наголошує, що підходи до зміни структури ВРП як органу, відповідального за забезпечення незалежності судової влади в державі, повинні бути виваженими та такими, що не посягають на фундаментальні цінності демократичної держави, не створюють загрози невиправданого запровадження контролю над ним. Вони повинні бути спрямованими на оптимізацію роботи ВРП та забезпечення ефективної реалізації її функцій.
13
Rudyk, V. K. "РОЛЬ СИСТЕМИ ПЕНСІЙНОГО СТРАХУВАННЯ У ФОРМУВАННІ СУЧАСНОЇ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ". Actual problems of regional economy development 1, № 15 (4 листопада 2019): 152–58. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.15.152-158.
Повний текст джерелаАнотація:
Висвітлюються питання визначення ролі і місця системи пенсійного страхування у формуванні фінансової системи України, її вплив на розвиток національної економіки. Особлива увага приділяється вивченню фінансових взаємовідносин національної пенсійної системи з основними сферами фінансової системи держави в умовах проведення пенсійної реформи. Досліджено взаємовідносини державних фінансів із системою пенсійного страхування, виявлено основні аспекти впливу цих двох складових фінансової системи один на одного. Проаналізовано нове вітчизняне пенсійне законодавство, відмічено роль системи пенсійного страхування на сучасному етапі проведення пенсійної реформи. Дана оцінка формуванню і розвитку фінансових відносин системи пенсійного страхування із фінансовим ринком, який виступає важливою сферою фінансової системи. Акцентовано увагу на ролі міжнародних фінансових інститутів у формуванні і розвитку національних пенсійних систем європейських країн, проаналізовано їх важливі законодавчі документи, що стосуються реформування сфери пенсійного забезпечення. Визначено, що за їхньої ініціативи розробляються основні стратегії, концепції, програми розвитку національних пенсійних систем, з врахуванням глобальних ризиків, що виникають перед суспільством. Звернуто увагу на пріоритетність комбінованих пенсійних систем, які поєднують державні солідарні пенсійні програми, а також обов'язкові та добровільні накопичувальні елементи. Україна також формує такий тип національної пенсійної системи, в основу якого покладено принципи пенсійного страхування. Обгрунтовано, що фінансовий потенціал системи пенсійного страхування сприятиме розвитку національної економіки країни.
14
Плакса, Віра. "ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ ВЗАЄМОДІЇ СУБ’ЄКТІВ ЗАКОНОДАВЧОЇ ІНІЦІАТИВИ З ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА СУДДІВСЬКОГО ВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ". Litopys Volyni, № 24 (9 липня 2021): 228–33. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.37.
Повний текст джерелаАнотація:
Historical aspect of interaction of subjects of legislative initiative with public authorities and judicial government in UkraineУ статті проведено історичний аналіз взаємодії суб’єктів законодавчої ініціативи з органами державної влади та суддівського врядування в Україні, на підставі якого визначено певну формулу такої взаємодії. Визначе- но, що, з одного боку, законодавча влада визначає правові засади організації та функціонування органів судової влади, зокрема органів суддівського врядування, а з іншого – органи суддівського врядування мають вплив на законотворчий процес Верховної Ради України. Такий вплив нині проявляється в наданні Вищою радою право- суддя консультативних висновків щодо законопроєктів із питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів. Звертається увага на те, що суб’єкти законодавчої ініціативи беруть безпосеред- ню участь у формуванні Вищої ради правосуддя. У статті зауважується, що, окрім іншого, Вища рада право- суддя вносить подання про призначення судді на посаду, а значимість такого повноваження продемонстровано через представлення статистичних результатів діяльності органу щодо прийняття рішень із цього питання. В аспекті вивчення історичного досвіду регулювання питання взаємодії суб’єктів законодавчої ініціативи з орга- нами державної влади та суддівського врядування в Україні в роботі зауважується, що до створення Вищої ради правосуддя повноваження щодо внесення подання про призначення судді на посаду мала Вища рада юстиції. Акцентовано, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України не має прямих форм взаємодії із суб’єктами законодавчої ініціативи. За результатами дослідження питання історичного аспекту взаємодії суб’єктів законодавчої ініціативи з органами державної влади та суддівського врядування в Україні зроблено спробу вио- кремити три історичні етапи розвитку такої, спираючись на зміни в нормативно-правовому регулюванні цього питання.
15
Карпенко, Є. О. "ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ 1917–1921 РР." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 4 (15 квітня 2022): 61–67. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.9.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено дослідження історичних умов реалізації публічного управління у сфері захисту економіки України у період національно-визвольних процесів і українського державотворення 1917–1921 років. Проведена історична реконструкція особливостей публічного управління у сфері захисту української національної економіки та здійснена аналітична інтерпретація механізму державного впливу на стан її захищеності в умовах воєнної агресії проти України у досліджуваний період. Основними методами проведеного дослідження є історично-правовий, який дозволив виявити історичні закономірності формування інституціоналізації публічно-адміністративних механізмів на українських землях у досліджуваний період; метод моделювання, який надав можливість оцінити дієвість управлінських впливів урядів на систему захисту економіки, внутрішніх механізмів функціонування органів публічної влади щодо посилення економічної спроможності промисловості, аграрного сектору та торгівлі; системний метод, за допомогою якого здійснено дослідження комплексної проблеми формування системи механізмів публічного управління у сфері захисту економіки у часи національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. Результатом дослідження став висновок про те, що всі чотири державні формування: Українська Народна Республіка (часів президентства М.С. Грушевського), Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Держава (часів гетьмана П.П. Скоропадського), Українська Народна Республіка (часів Директорії С.В. Петлюри) здійснювали консолідацію у сфері економічної діяльності з метою її стабілізації. Проведений аналіз інструментів впливу надав можливість допустити, що головним вектором централізації була аграрна сфера, на яку спрямовувалися законодавчі ініціативи і спектр адміністративно-правових впливів. У результаті дослідження резюмовано, що недостатній рівень системності і контрольованості елементів публічного управління у сфері забезпечення захисту економіки України в умовах Національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. призвів до вразливості економіки, що в умовах воєнної агресії призвело до руйнування економічних інституцій і державності загалом.
16
Попов, А. А., О. Є. Рязанцев та Н. О. Рязанцева. "УКРАЇНСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПОТРЕБИ СУСПІЛЬСТВА". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 1 (41) (20 травня 2021): 98–105. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-41-1-98-105.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуті проблеми відповідності ряду норм українського законодавства потребам українського суспільства, охарактеризовані головні форми та моделі взаємодії громадських організацій з державою, що визначені законодавчо та мають чітке нормативно-правове регулювання. Автори висувають і обґрунтовують пропозицію щодо розробки більш ефективних норм законодавства України, порівняно із зарубіжних країнах в деяких сферах (податкове, сімейне, міжнародне приватне право і т.д.).
У дослідженні критично проаналізовані положення Угоди про асоціацію Україна – ЄС, а також запропоновано запозичення досвіду у таких західних країн, як: Німеччина, Франція, США та інших, у побудові громадянського суспільства.
Ключові слова: національні інтереси, податкові пільги, громадські організації, законодавча ініціатива, громадськість.
17
Сегеда, Сергій, Василь Шевчук, Олексій Покотило та Анатолій Чайковський. "ВІД ГРОМАДСЬКИХ ІНІЦІАТИВ ДО ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ ВЕРХОВНОЇ РАДИ: ПЕРЕДІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ". Воєнно-історичний вісник 42, № 4 (25 травня 2022): 5–19. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2021-42-4-5-19.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті простежуються передумови творення українського національного війська напередодні розпаду СРСР та його перші роки існування незалежної держави України. Аналізуються військово-політичні обставини і їх вплив на створення Збройних Сил України. На території УРСР розміщувався один із найпотужніших контингентів Радянської армії, яка фінансувалася з союзного бюджету. З’ясовується поступовий перехід від сприйняття війська як оплоту тоталітаризму до розуміння необхідності цього державного інституту. Проводяться паралелі між способами творення власного війська у країнах Прибалтики та в Україні, зокрема вплив громадсько-політичних рухів на цей процес. Аналізується хронологія формування законодавчої бази поетапного перетворення військових угруповань радянських військ, що дислокувалися на території республіки, у Збройні Сили України.
Ключові слова: Збройні Сили України, антиармійські громадські рухи,
Спілка офіцерів України, законодавчі акти.
18
Штогун, С. "Судова влада та право законодавчої ініціативи". Юридична Україна, № 11 (2008): 22–25.
Знайти повний текст джерела
19
Пахомов, В. В. "Суб"єкти законодавчої ініціативи в Україні". Наше право, № 6 (2015): 54–60.
Знайти повний текст джерела
20
Крутько, А. Л. "Зародження та розвиток народної законодавчої ініціативи". Держава і право, Вип. 66 (2014): 74–82.
Знайти повний текст джерела
21
Словська, І. Є. "Законодавча ініціатива – початкова стадія законодавчого процесу". Держава та регіони. Право, № 3 (2011): 64–69.
Знайти повний текст джерела
22
Словська, І. Є. "Законодавча ініціатива – початкова стадія законодавчого процесу". Держава та регіони. Право, № 3 (2011): 64–69.
Знайти повний текст джерела
23
Гезь, П. О. "УДОСКОНАЛЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ ОСНОВИ ПРОТИДІЇ ПРАВОПОРУШЕННЯМ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ В УКРАЇНІ: ПОШУК ПЕРСПЕКТИВ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 116–22. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.14.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що державна реєстрація як інститут головним чином спрямована на громадян. Це зумовлено тим, що відповідно до статті 3 Конституції України, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Втім, належне забезпечення прав і свобод людини потребує не лише ефективної діяльності відповідних державних органів. Для процедур державної реєстрації не менш важливою є сучасна нормативна основа, завдяки якій створюється основа для удосконалення практичної складової такої діяльності. Про актуальність теми дослідження свідчать численні матеріали у засобах масової інформації про порушення прав фізичних та юридичних осіб, внаслідок недоліків процедур реєстрації. У статті здійснено аналіз сучасного стану нормативно-правової основи протидії правопорушенням у сфері державної реєстрації в Україні та визначено перспективи її удосконалення. Звернуто увагу на повноту та ефективність правового регулювання процедури державної реєстрації прав на нерухоме майно. Визначено позиції щодо удосконалення державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи. Розглянуто як наукові позиції, так і законодавчі новації у цій сфері. Наголошено на пріоритеті превентивних заходів та комплексному характері законодавчих ініціатив. Підтримано ідею про концептуальний підхід у оптимізації процедур державної реєстрації. Зроблено висновок про урахування моментів, що мають знайти законодавче закріплення, зокрема: 1) технічне запровадження двофакторної біометричної ідентифікації особи; 2) оформлення всіх рішень уповноваженого органу правління юридичної особи на нотаріальних бланках з використанням QR-кодів; 3) використання на всіх документах, що подаються для проведення державної реєстрації спеціальних QR-кодів; 4) розробка єдиної електронної бази даних для обміну документами між нотаріусами, судами та органами державної влади; 5) обрання головою та секретарем загальних зборів юридичної особи лише тих осіб, які є її засновниками (учасниками); 6) використання на судових рішеннях QR-кодів для отримання інформації без шифрування особистих даних
24
Короткова, Ліна. "ЧИННИКИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СФЕРИ ПОСЛУГ В УМОВАХ ОСВІТНЬО-ВИРОБНИЧОГО КЛАСТЕРА". Інноватика у вихованні 1, № 12 (21 листопада 2020): 161–67. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i12.296.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. У статті обґрунтовано чинники професійної підготовки майбутніх фахівців сфери послуг в умовах освітньо-виробничого кластера. До зовнішніх чинників віднесено законодавчо-правові, економічні, соціально-демографічні, науково-технологічні фактори. Внутрішніми чинниками визначено управлінську діяльність, інформаційно-освітнє середовище, професійну компетентність педагогічних працівників.
Законодавчо-правові чинники, що мають характер чинних законодавчих актів державного, регіонального, місцевого рівнів та правових норм, регулюють відносини між учасниками освітнього процесу й окреслюють перспективи їхнього подальшого розвитку. Економічні забезпечують збалансованість співпраці між учасниками освітньо-виробничого кластера. Серед соціально-демографічних чинників важливе місце займають соціальне замовлення, статево-вікова структура населення країни, зайнятість працездатного населення. Науково-технологічні чинники визначають структуру професійної підготовки, виникнення її нових форм, видів й спеціалізації.
Управлінська діяльність в умовах кластерної структури визначається інтеграцією суб’єктів, пов’язаних освітньо-виробничим циклом, передбачає задоволення здобувачів освіти й представників підприємств завдяки впровадженню єдиної для стратегії професійної підготовки та розвитку кадрового потенціалу. Інформаційно-освітнє середовище створено для забезпечення умов ефективної взаємодії учасників освітньо-виробничого кластера, реалізації спільних проектів та ініціатив щодо розвитку професійної компетентності майбутніх фахівців сфери послуг. В умовах кластерного об’єднання підвищення рівня професійної компетентності педагогічних працівників має важливе значення для професійної підготовки майбутніх фахівців й оцінюється за розробленими комплексними критеріями.
25
Смук, М. М. "Сучасний стан законодавчого регулювання теми народної законодавчої ініціативи". Держава і право. Серія "Юридичні науки", вип. 71 (2016): 257–68.
Знайти повний текст джерела
26
Крутько, А. Л. "Загальнотеоретичний аналіз переваг та недоліків народної законодавчої ініціативи". Держава і право. Серія "Юридичні науки", вип. 78 (2017): 24–35.
Знайти повний текст джерела
27
Крутько, А. Л. "Загальнотеоретичний аналіз переваг та недоліків народної законодавчої ініціативи". Держава і право. Серія "Юридичні науки", вип. 78 (2017): 24–35.
Знайти повний текст джерела
28
Крутько, А. Л. "Загальнотеоретичний аналіз переваг та недоліків народної законодавчої ініціативи". Держава і право. Серія "Юридичні науки", вип. 78 (2017): 24–35.
Знайти повний текст джерела
29
Дніпров, О. С. "УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ПРОЦЕДУРИ В УКРАЇНІ". Знання європейського права, № 1 (27 квітня 2021): 66–70. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.175.
Повний текст джерелаАнотація:
В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН
Стаття присвячена аналізу питання вдосконалення правового регулювання єдиних норм адміністративного судочинства в Україні.
Напрям національної правової політики щодо регулювання відносин держави з людиною та громадянином, а також інститутами громадянського суспільства передбачає оптимізацію правових інструментів у сфері законності та передбачуваності адміністративних дій та процедур.
Відсутність єдиних законодавчих норм адміністративного судочинства в діяльності органів державного управління суттєво знижує рівень реалізації службової функції держави та перешкоджає наближенню України до європейських стандартів належного управління.
Процесуальний аспект державного управління є невіддільною частиною управління державним управлінням, що забезпечує узгодженість адміністративного судочинства, прийняття адміністративного акта, а отже, реалізацію прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб.
Рівень та якість правового забезпечення адміністративної процедури є важливими та необхідними критеріями для оцінки відповідності державного управління суспільним потребам та інтересам.
Сучасний стан вдосконалення правового регулювання адміністративних процедур в Україні характеризується розгалуженням законодавчих, наукових та інших пропозицій (від кодексів до некодифікованих законодавчих актів), які хоча і містять корисні та відповідні ідеї та положення, не покладаються на єдину науково-практичну концепцію (очевидно через її відсутність).
Кабінет Міністрів України повинен розробити таку концепцію як предмет законодавчої ініціативи.
Таким чином, враховуючи цілі європейської інтеграції України та ступінь суспільної важливості регулювання єдиних правил адміністративного судочинства в Україні, прийняття закону про адміністративне судочинство повинно базуватися на науково-практичній концепції законопроєкту.
30
КЛИМЕНКО, ОКСАНА, та ЮРІЙ ДАНИЛЮК. "Сучасні тенденції розвитку законодавства про статус народного депутата України". Право України, № 2020/12 (2020): 184. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-12-184.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є визначення сучасних тенденцій розвитку інституту правового статусу народного депутата України на основі дослідження законодавчих ініціатив, поданих на розгляд Верховної Ради України. Стаття присвячена дослідженню актуальних питань розвитку інституту правового статусу народного депутата України. З огляду на важливість обов’язків народного депутата України можна констатувати його визначальну роль у державному механізмі. Встановлено, що нині найдискусійнішими залишаються, зокрема, питання депутатської недоторканності, імперативного мандата, особистого голосування народних обранців, розміру заробітної плати, дотримання норм депутатської етики. Ці питання вже неодноразово були предметом законодавчих ініціатив, що подавалися на розгляд Парламенту багатьох скликань. Доведено, що пропоновані законодавчі механізми за порушення порядку особистого голосування народними депутатами передбачали: встановити відповідальність (переважно кримінальну); запровадити особисте голосування за допомогою електронної системи із застосуванням сенсорної клавіші з фіксацією результатів голосування тощо. Аналіз законо проєктів стосовно заробітної плати парламентарів показав, що вони мали на меті встановити, зокрема, таке: граничний розмір заробітної плати; заборону збільшення розміру заробітної плати та інших матеріальних винагород протягом чинності повноважень народних депутатів тощо. Що стосується дотримання парламентарями норм депутатської етики, то законопроєкти запроваджували такі новації: створення Служби парламентського пристава; встановлення адміністративної відповідальності народних депутатів, посадових осіб, громадян за порушення дисципліни та норм етики на пленарному засіданні Парламенту та ін. Важливі вектори розвитку законодавства про статус народного депутата України об’єктивно відображені у відповідних програмних і директивних документах. У контексті вирішення питань про особисте голосування парламентарів та дотримання норм депутатської етики науковці пропонують: за порушення народними депутатами обов’язку особисто голосувати на засіданнях Верховної Ради України встановити політичну відповідальність, яка має наставати у формі формалізованих (правових) санкцій, що застосовуються до суб’єктів прийняття політичних рішень; запровадити в Україні інститут заступника депутата парламенту, що сприятиме вирішенню проблеми “кнопкодавства”; ухвалити кодекс поведінки депутатів як дієвий інструмент підтримки депутатської етики, чинник ствердження суспільної довіри та партнерських відносин між владою і громадянами.
31
Тополянська, Т. "Права та обов"язки суб"єктів конституційно-процесуального правовідношення законодавчої ініціативи при реалізації права законодавчої ініціативи у формі подання проекту закону". Підприємництво, господарство і право, № 3 (2008): 11–14.
Знайти повний текст джерела
32
Кудрявцев, І. В. "ЩОДО ПИТАННЯ СТВОРЕННЯ ЗАБЕЗПЕЧУВАЛЬНИХ ТА ЗАХИСНИХ МЕХАНІЗМІВ ПРОТИДІЇ МОБІНГУ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (42) (27 січня 2022): 109–19. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-42-2-109-119.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз наукових думок у міждисциплінарному контексті у царині визначеннямобінгу як негативного явища. На підставі дослідження чинного законодавства України встановленовідсутність закріплення поняття «мобінг», водночас акцентовано увагу на позитивних змінах у регулю-ванні питання. Так, автор акцентує увагу на важливих національних та міжнародних актах у цій цари-ні, у тому числі, на Директиві Європейського Союзу від 27.10.2000 №2000/78/ЄС, яка встановлює рів-ність поводження у сфері праці та зайнятості, на Конвенції МОП № 190 про викорінення насильствата домагань у сфері праці та супровідної Рекомендації МОП № 206, які набули чинності 25 червня 2021року. Дослідник також вказує на своєчасність та нагальність певних законодавчих ініціатив, які відзна-чають розуміння законодавця важливості питання щодо запобігання та протидії мобінгу, створеннядієвих механізмів його протидії.Ключові слова: мобінг, види мобінгу, систематичні цькування, психологічний тиск, вертикальний мобінг, горизонтальний мобінг, МОП, заходи щодо протидії мобінгу.
33
Myshchak, I. M. "Деякі проблемні аспекти законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (14 лютого 2020): 60–67. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.01.06.
Повний текст джерелаАнотація:
Реформування системи державного управління та місцевого самоврядування, яке активно проводиться упродовж останніх п’яти років, вимагає належного законодавчого забезпечення. Передусім ідеться про внесення змін до Конституції України, на розвиток яких мають бути розроблені й ухвалені базові законодавчі акти, зокрема про адміністративно-територіальний устрій, про статус представників або органів центральної влади на місцях, про службу в цих органах, про місцеве самоврядування в Україні (нова редакція), про службу в органах місцевого самоврядування (нова редакція) тощо.
Метою статті є аналіз проекту змін до Конституції України щодо децентралізації влади № 2598 від 13 грудня 2019 р., виділення його основних позитивних та проблемних положень.
Наукова новизна полягає в аналізі проекту змін до Конституції України щодо децентралізації влади, внесеного на розгляд Верховної Ради України, визначенні позитивних положень, які можуть бути корисними для удосконалення правового статусу й незалежності органів місцевого самоврядування, а також виокремленні найбільш дискусійних норм, які викликають обґрунтовані побоювання щодо потенційного посилення позицій центральної влади на місцевому рівні.
Висновки. Реформування державного управління в Україні потребує системного оновлення законодавчого поля, у тому числі внесення змін до Конституції. Відповідні суспільні очікування знайшли практичне втілення в поданні Президентом України на розгляд парламенту законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади) № 2598 від 13 грудня 2019 р. Його здобутком стали положення щодо: ґрунтування територіального устрою України на засадах унітарності, єдності та цілісності державної території, децентралізації влади, субсидіарності і повсюдності місцевого самоврядування, запровадження трискладової системи адміністративно-територіального устрою України – громади, округи, області, створення виконавчих комітетів органів місцевого самоврядування на рівні округу й області замість нинішніх державних адміністрацій та ін.Разом із тим законопроект, навіть у доопрацьованій формі від 27 грудня 2019 р., містив ряд положень, які потенційно можуть нести загрозу звуження прав органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Такими є право префекта здійснювати виконавчу владу в округах і областях, містах Києві та Севастополі, видавати акти, які є обов’язковими на відповідній території, призупиняти дію актів органів і посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України з одночасним зверненням до суду, вносити Президенту України подання про зупинення дії ухваленого радою громади, головою громади, окружною, обласною радою акта, що не відповідає Конституції України та створює загрозу порушення державного суверенітету, територіальної цілісності чи загрозу національній безпеці, та про тимчасове зупинення у зв’язку з цим повноважень голови громади, складу ради громади, окружної, обласної ради тощо. Чи не найбільше критики викликала норма про право Президента України у разі ухвалення радою громади, головою громади, окружною, обласною радою акта, що не відповідає Конституції України та створює загрозу порушення державного суверенітету, територіальної цілісності чи загрозу національній безпеці, за поданням префекта зупиняти указом дію відповідного акта й тимчасово зупиняти повноваження голови громади, складу ради громади, окружної, обласної ради та призначати тимчасового державного уповноваженого. У разі визнання Конституційним Судом України зазначеного акта таким, що не відповідає Конституції України, Верховна Рада України за поданням Президента України повинна достроково припиняти повноваження голови громади, ради громади, окружної, обласної ради. Так само сумнівними видаються пропозиції визначати на рівні законів, а не в Конституції, засади правового статусу голів громад, депутатів рад громад, окружних, обласних рад, порядок утворення, реорганізації та ліквідації виконавчих органів ради громади, виконавчих комітетів окружних, обласних рад, обсяг їх повноважень тощо. Дискусійність цих та інших положень, зрештою, була визнана суб’єктом права законодавчої ініціативи – Президентом України, що призвело до відкликання законопроекту. Водночас аналіз цього законопроекту і визначення найбільш дискусійних його положень є корисним у контексті необхідності розроблення нового законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади.
34
БОЙКО, ІРИНА. "Доктринальні ідеї та цілі адміністративного права". Право України, № 2019/05 (2019): 13. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-05-013.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано питання впливу правової доктрини на розвиток адміністративного права. Констатовано, що ідеї, теоретичні конструкції, уявлення про напрями розвитку суспільства і держави, зароджені в доктрині права, становлять собою підґрунтя для формування правил поведінки, які об’єктивуються у законодавчі норми. Особливо залежним від ідеологічних парадигм вважається адмі ністративне право. На сучасному етапі становлення громадянського сус пільства й державотворення відбувається пошук оптимальної моделі правового регулювання відносин між приватною особою та державою у сфері публічного адміністрування. Підґрунтям для розвитку адміністративно-правової доктрини слугують конституційні норми, найбільш значущу роль серед яких відіграють положення про те, що Україна є правовою державою, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані найвищою соціальною цінністю, а також що орга ни державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Концепція “людиноцентризму”, породжена Конституцією України і підтримана абсолютною більшістю адміністративістів, стала осно вою, до якої тяжіють наукові розвідки у сфері адміністративного права. Вона сформувала уявлення про адміністративне право як таке, що спрямоване на реалізацію та захист конституційних прав і свобод людини та громадянина. “Людиноцентризм” проявився у впровадженні в інструментарій адміністративно-правової науки категорії “суб’єктивних публічних прав”, що відіграє принципову роль для підтвердження можливості приватної особи за власної ініціативи вступати у відносини з публічною адміністрацією та вимагати від останньої поведінки, спрямованої на задоволення потреб такої особи. Зазначено, що суб’єктивні публічні права являють собою умови реалізації основних прав людини і громадянина, закріплених Конституцією України. Важливого для адміністративного права значення набуває ідея адміністративної процедури, сутність якої полягає в установленні обов’язків суб’єктів влади приймати рішення щодо приватних осіб за уніфікованими правилами, серед яких визначальне місце займають: гарантування права особи бути вислуханою при розгляді її справи; забезпечення права брати участь в адміністративній процедурі особисто або через представника; зазначення засобів правового захисту; необхідність мотивувати рішення, прийняте не на користь приватної особи; доступ особи до інформації про її справу. Констатовано, що адміністративне право також має своїм призначенням вироблення правового механізму для задоволення публічного інтересу. Шляхами його забезпечення визначено, по-перше, діяльність суб’єктів публічного адміністрування, спрямовану на виконання законів щодо організації та функціонування певних інституцій, у яких об’єктивуються потреби різних осіб – громадян, об’єднань, держави. До таких сфер життєдіяльності належать: охорона здоров’я, освіта, національна безпека, оборона, публічний порядок тощо. По-друге, способом забезпечення публічного інтересу названо можливість представників влади обмежувати права і свободи приватних осіб із мотивів потреб демократичного суспільства, як-то: належного визнання та поваги прав і свобод інших, справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту.
35
Смук, М. М. "Форми реалізації права народної законодавчої ініціативи за конституційним законодавством України". Бюлетень Міністерства юстиції України, № 3, березень (2016): 42–46.
Знайти повний текст джерела
36
Одинець, О. "Правовий аналіз законодавчих ініціатив захисту авторського права в Інтернет". Інтелектуальна власність в Україні, № 2 (2016): 46–49.
Знайти повний текст джерела
37
БАКАЯНОВА, НАНА. "Конституційно-правове регулювання діяльності адвокатури у нових реаліях суспільного життя". Право України, № 2019/12 (2019): 131. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-12-131.
Повний текст джерелаАнотація:
Масштабні зміни у суспільному житті, які мають стати наслідком нового політичного курсу, спрямованого на подолання корупційних явищ і дисбалансу у правоохоронній діяльності, удосконалення правозахисної сфери, реалізацію завдань правосуддя, можливі за умови проведення системних реформ. Активна законо творча діяльність вимагає ретельного дослідження стану законодавства та змісту законопроєктних ініціатив із позицій теорії та практи ки, зарубіжного досвіду задля вироблення ґрунтовних рекомендацій у цій сфері. Метою статті є всебічний аналіз конституційно-правового регулювання адвокатури України у нових суспільно-політичних умовах, вивчення наукових джерел і відповідних проєктів законодавчих актів у досліджуваній сфері та вироблення науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на удосконалення законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність, практики його застосування. Наголошується, що однією з найважливіших проблем адвокатури на сучасному етапі судово-правової реформи є визначення того обсягу реформування, який дійсно є необхідним для належної реалізації функцій адвокатури. Висловлено аргументи на користь позиції, що чинне законодавство про адвокатуру та адвокатську діяльність переважно відповідає міжнародним стандартам у цій сфері. Водночас практичні проблеми здійснення адвокатської діяльності та організації адвокатури дають змогу сформулювати напрями подальшого розвитку законодавства, беручи до уваги реальні потреби суспільства у сфері надання професійної правничої допомоги та гарантій адвокатської діяльності. Саме з цих позицій надано оцінку законо проєктним пропозиціям і шляхам подальшого вдосконалення діяльності адво катури. Підтримано законодавчу ініціативу про розширення можливостей самопредставництва органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення в суді. З критичних позицій оцінено пропозицію скасування у тексті Конституції України виключного права на представництво адвокатами осіб у судах; виключення із Зако ну України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” вимог щодо несуміс-ності, запровадження діяльності адвоката за трудовим договором, притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності виключно за діяння, вчинені під час здійснення адвокатської діяльності, віднесення Єдиного реєстру адвокатів України до системи публічних реєстрів та зміна його назви; спрощення процедури порушення кримінального провадження щодо адвокатів. Висловлено пропозиції стосовно подальших напрямів удосконалення організації та діяльності адвокатури, насамперед щодо посилення незалежності адвокатури та гарантій адвокатської діяльності. Зауважено, що оновлення законодавства про адвокатуру потребує кореляції, з огляду на досвід функціонування адвокатури в Україні та європейських державах, тенденцій розвитку адвокатської діяльності у сучасному світі.
38
Пифко, О. О. "УЧАСТЬ ПРОФЕСІЙНИХ СПІЛОК У ЗАКОНОТВОРЧОМУ ПРОЦЕСІ: УКРАЇНА ТА ДОСВІД ОКРЕМИХ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ". Актуальні проблеми держави і права, № 82 (19 грудня 2019): 151–56. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i82.19.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена порівняльному дослідженню участі професійних спілок у законотворчому про-цесі в Україні та окремих країнах Європейського Союзу. Окреслюються основні аспекти конституцій-но-правового регулювання участі професійних спілок у законотворчому процесі в Україні, Польщі та Латвії. Аналізується вплив відсутності у профспілок права законодавчої ініціативи на ефективність реалізації ними своїх завдань в Україні, Польщі та Латвії.
39
Golembiowski, M. "Повноваження президентів України та Республіки Польща у сфері законотворчості: порівняльно-правовий аналіз". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 3 (1 червня 2018): 7–15. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.03.01.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано повноваження у сфері законотворчості президентів України та Республіки Польща. На підставі співставлення передбачених законодавством двох країн правомочностей глав держав на різних етапах законодавчого процесу доведено, що Президент України як суб’єкт законодавчої ініціативи користується ширшим колом повноважень, ніж Президент Республіки Польща. Сформульовано пропозиції щодо доцільності запозичення в Україні досвіду Республіки Польща, пов’язаного із реалізацією превентивного конституційного контролю.
40
Борденюк, В. "Правовий статус сільського, селищного, міського голови у контексті законодавчих ініціатив". Право України, № 3 (2011): 193–201.
Знайти повний текст джерела
41
Богачова, О. В. "Актуальні аспекти реалізації права законодавчої ініціативи в Україні та відповідний зарубіжний досвід". Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України, № 6 (2012): 5–9.
Знайти повний текст джерела
42
Коллер, Ю. С. "Правовий аналіз законодавчої ініціативи щодо ідентифікації поліцейських та військовослужбовців Національної гвардії України". Наука і правоохорона, № 2 (36) (2017): 69–75.
Знайти повний текст джерела
43
Богачова, О. В. "Актуальні аспекти реалізації права законодавчої ініціативи в Україні та відповідний зарубіжний досвід". Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України, № 6 (2012): 5–9.
Знайти повний текст джерела
44
Ліщук М. Є., к.с.-г.н., доцент та Московчук А. Т., к.е.н., доцент. "СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ПРАЦІ В УКРАЇНІ: АНАЛІЗ СТАНУ ТА ПЕРСПЕКТИВ ЇЇ РЕФОРМУВАННЯ". Економічний форум 1, № 2 (17 травня 2020): 66–74. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-2-8.
Повний текст джерелаАнотація:
У матеріалах статті розглянуто стан системи управління охороною праці в України та перспективи її реформування. Здійснено аналіз виробничого травматизму. Зазначено, що загальна його динаміка за 2015-2019 роки є неоднозначною, проте стабільно зростає кількість смертельних нещасних випадків. Причинами такої ситуації може бути неефективність системи управління охороною праці.
Визначено стан імплементації міжнародних норм з охорони праці в національну нормативно-законодавчу базу: транспортування міжнародних норм здійснюється фрагментарно, переважно у формі наказів, що не дозволить комплексно реформувати усі аспекти безпеки і гігієни праці та знизить її впливовість. Охарактеризовано напрями удосконалення системи управління охороною праці з врахуванням ризикоорієнтованого підходу та законодавчих ініціатив з точки зору перспектив, загроз і недоліків.
Акцентовано увагу на тому, що результативність охорони праці залежить від мотивації учасників виробничого процесу. Зазначено, що більшість вітчизняних підприємств перебуває на другому рівні в культурі безпеки (за кривою Бредлі). Вони використовують контроль та примус до виконання необхідних правил. Це не дозволить розв’язати проблему, тому запропоновано поширювати колективну позитивну мотивацію, спрямовану на створення організаційних умов безпечної праці.
Виокремлено трансформаційні тенденції у сфері праці, які призведуть до змін у методах її охорони. Ними є технологічний прогрес, демографічна ситуація, кліматичні зміни і зміни організації праці. Окреслено основні напрями підвищення ефективності функціонування системи управління охороною праці в Україні, які врахують її недоліки та адаптують до перспективних змін.
45
Bohorodetska, Olha. "Особливості промоції вищої освіти республіки Польща". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (6) (31 жовтня 2019): 77–88. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-02-77-88.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито особливості формування та становлення промоції вищої освіти Республіки Польща. Проаналізовано процес інтернаціоналізації вищої освіти в Польщі від початку 1990-х рр. Підкреслено важливість формування навчальних програм для іноземних студентів саме англійської мовою. Вивчено роль європейської програми ТЕМПУС у підтримці та реалізації реформ вищої освіти в Республіці Польща. Проаналізовано особливості долучення польських вузів до програми «Еразмус», що значно вплинула на розуміння та специфіку навчального процесу в інших країнах. Цю ініціативу розглянуто в межам цього наукового дослідження, у контексті її ключової ролі для вивчення зарубіжного досвіду надання послуг у сфері вищої освіти й поширення мобільності студентів та викладачів. Представлено ключові аспекти діяльності незалежної неприбуткової освітньої фундації «Перспективи». Вивчено її роль і місце в системі промоції та підтримки вищої освіти Республіки Польща. Проаналізовано зміст і роль Стратегії міграційної політики Польщі у формуванні системи промоції вищої освіти. У статті вивчаються функціональні особливості участі урядових інституцій у формуванні бренду польської вищої освіти за кордоном. Визначено роль Міністерства науки і вищої освіти Республіки Польща в підтримці престижу польської науки й зміцнення її позицій на академічній та науковій карті світу. Проаналізовано законодавчу базу, яка використовується для проведення промоційної роботи в галузі вищої освіти Республіки Польща. Кращі практики реалізації науково-освітніх і дослідницьких програм та ініціатив, визначено в рамках цього наукового дослідження. Детально вивчено й проаналізовано польські програми розвитку вищої освіти, особливості їх формування, упровадження та оцінки. Розкрито особливу роль діяльності польської Національної агенції академічних обмінів, що функціонує з метою координації процесу інтернаціоналізації польських академічних і дослідницьких установ.
46
Boyko, Olena. "ДОСВІД УКРАЇНИ ТА КИТАЮ ЩОДО СТВОРЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ФОРМ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 1, № 3 (28 лютого 2019): 5–26. http://dx.doi.org/10.32750/2019-0101.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розглянуто ініціативу розвитку індустріальних парків, зокрема в напрямку трансрегіонального співробітництва між КНР та Сінгапуром (індустріальний парк "м. Сучжоу – Сінгапур", а також КНР та Білорусією (індустріальний парк “GreatStone”). Здійснено моніторинг розвитку індустріальних парків на території Китаю (індустріальний парк "Lianyungang Xinpu", індустріальний парк в Ханчжоу) та України (КП "Індустріальний парк "Рогань", "Індустріальний парк "Свєма", а також індустріальні парки “Industrial Forpost”, "Славута", "Чексіл"). Визначено тенденції функціонування індустріальних парків, а також спільні та відмінні риси їх розвитку в КНР та в Україні.
Перспективним напрямком є створення українсько-китайських індустріальних парків, тому проаналізовано особливості їх створення та функціонування, пріоритетні напрямки та ризики.
Визначено особливості кластерних ініціатив, які розглянуто на прикладі України та КНР в аспекті галузевого розвитку. Розглянуто моделі формування державної кластерної політики. Проаналізовано особливості функціонування високотехнологічної і низькотехнологічної кластерної політики.
В теоретико-методологічному аспекті розглянуто типологію діючих кластерів Здійснено моніторинг функціонування кластерів на території України та КНР. Визначено пріоритетні напрямки їхнього подальшого розвитку та ризики.
Розглянуто досвід розробки спеціальних програм функціонування кластерів в КНР та Україні.
Окрему увагу приділено питанню кооперації між Торгово-промисловою палатою (ТПП) і кластерами в КНР та в Україні.
Визначено інституційно-правові засади функціонування організаційних форм інноваційної діяльності реального сектору економіки України та КНР, зокрема на прикладі індустріальних парків (у тому числі законодавчий пакет №№2554 а-д та 2555 а-д), а також кластерів. Розроблено пропозиції щодо особливостей подальшого їх створення, розвитку.
47
Гончарова, Ю. Ю. "ҐЕНЕЗА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПОДАТКОВИХ ПІЛЬГ В УКРАЇНІ: ДЕТЕРМІНАНТИ ВПЛИВУ НА РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОСТІ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (7 травня 2021): 81–86. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).694.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано розвиток правової системи України у галузі податкових пільг та її вплив на перехід від соціалістичної планової до ринкової економіки.
Розглянуто процеси вдосконалення податкового законодавства у складних умовах становлення Держави, які потребували не лише виважених та ефективних рішень суб’єктів законодавчої ініціативи, а й максимально точного та ефективного їх виконання державними інституціями, які адмініструють податки. Проаналізовано роботи провідних українських науковців, які ґрунтовно дослідили правове забезпечення надання пільг у той період та передумови до відповідних законодавчих змін. Виокремлено п’ять етапів розвитку правового регулювання податкових пільг в Україні.
Наведено приклади перших законодавчих та нормативно-правових актів, якими встановлювалися пільги для підприємств і галузей. Указано на певні помилки під час розроблення та реалізації вказаних актів, які негативно вплинули на розвиток української економіки та інвестиційної привабливості України, а також створювали передумови для корупційних зловживань.
Досліджено вплив ухвалення Конституції та Податкового кодексу України на подальше формування податкового законодавства та інструментів реалізації державної політики у сфері оподаткування, спрямованої на досягнення стабільних показників у наповненні Державного та місцевих бюджетів з одночасним дотриманням податкової дисципліни та наданням податкових стимулів (пільг, преференцій) для розвитку підприємництва.
Наведено типи податків у ЄС, проаналізовано практику регулювання економік держав-членів ЄС шляхом застосування податкових пільг як державної допомоги, забезпечуючи тим самим конкурентоздатність окремих
галузей та надавачів послуг та досягнення показників сталого розвитку в більш широкому розумінні.
Розглянуто зобов’язання України у сфері оподаткування та конкуренції та вказано джерела права ЄС, які потребують імплементації відповідно до Угоди про асоціацію Україна-ЄС, а також зроблено прогнози стосовно можливого впливу на розвиток податкової системи України та посилення конкурентоспроможності української економіки.
Рекомендовано підходи до законодавчого забезпечення та практичного застосування податкових пільг із метою ефективної реалізації їх цілей щодо сприяння розвитку економіки України.
48
Stynska, Victoria. "Державні програми соціальної підтримки материнства і дитинства в США". Освітній простір України, № 9 (17 лютого 2017): 31–37. http://dx.doi.org/10.15330/esu.9.31-37.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто державні програми соціальної підтримки материнства і дитинства в США: “Допомога сім’ям з дітьми”; “Трудова ініціатива”; Програма трудової діяльності і професійного навчання; “Продуктові талони”; Програма допомоги бідним сім’ям з дітьми у випадку надзвичайних ситуацій; “Сімейний доступ до медичної страхової безпеки”; Програма соціального забезпечення та ін.
Проаналізовано законодавчу базу, що сприяла реалізації державних програм соціальної підтримки в США, зокрема Закон про підтримку сім’ї, Закон про соціальне забезпечення, Закон “Дотримання мір щодо забезпечення підтримки по догляду за дітьми”.
49
МЕЛЬНИЧЕНКО, ВІКТОР. "Правове регулювання всеукраїнського референдуму за народною ініціативою і розвиток народовладдя". Право України, № 2019/10 (2019): 113. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-113.
Повний текст джерелаАнотація:
Суспільною реальністю в Україні є поєднання відчуження від влади значної частини громадян із реалізацією політичної активності поза легальними формами та засобами. Значною мірою це зумовлено недосконалістю правового регулювання політичної участі населення. Положення Конституції України стосовно референдуму за народною ініціативою зберігають декларативний характер, відсутній дієвий механізм їх практичної реалізації. Серед широкої громадськості і в наукових колах такий референдум розглядається швидше як засіб досягнення власних цілей тими чи іншими владними суб’єктами, аніж інструмент реального народовладдя. Незважаючи на закріплення цієї форми з 1991 р., вона використовувалася тільки один раз, оцінки цього використання неоднозначні. Протиріччя між суспільною потребою в осмисленні стану і перспектив вдосконалення правового регулювання референдуму за народною ініціативою та недостатністю уваги наукової громадськості до цього питання зумовило звернення до теми дослідження. Метою статті є формулювання практичних рекомендацій щодо вдосконалення змісту правового регулювання референдуму за народною ініціативою на основі осмислення наявної практики такого регулювання, національного та зарубіжного досвіду й потреби подальшого розвитку народовладдя в Україні. Розглянуто положення Конституції України, які визначають предмет референдумів за народною ініціативою. Доведено відсутність необхідної визначеності законодавства і можливість його неоднозначного тлумачення. Обґрунтовано використання цієї форми безпосереднього народовладдя виключно для здійснення установчої та законодавчої влади. Показано можливість конкуренції між народом й обраним ним парламентом при здійсненні законодавчої влади та висловлено міркування щодо можливих засобів досягнення узгодженості. Проаналізовано проблему проголошення референдуму за народною ініціативою. Запропоновано термін проголошення визначити безпосередньо в Основному Законі. Наголошується на важливості встановлення більш жорстких вимог до визначення дійсності та результату конституційних референдумів. Висловлені пропозиції щодо врегулювання про цедури референдуму в частині встановлення вимог до законопроєктів, які виносяться на голосування. Стан правового регулювання референдуму за народною ініціативою дає підстави стверджувати, ймовірніше, про відсутність такого регулювання. Пропонується визначитися з доцільністю збереження цього виду референдуму. У випадку позитивної відповіді запропоновано внести низку змін до Конституції України з метою досягнення необхідної визначеності її положень. Нагальним вважається прийняття закону про всеукраїнський референдум та відображення у ньому висловлених пропозицій.
50
Serhii, Biriuk. "DIALECTICS OF COMPETITIVE LANDSCAPE FORMATION ON UKRAINIAN STOCK MARKET IN THE CONTEXT OF LEGISLATIVE INITIATIVES." Scientific Herald of Kherson State University: Economics Sciences 33 (March 25, 2019): 186–89. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2307-8030/2019-33-36.
Повний текст джерела