Добірка наукової літератури з теми "Заклад вищої технічної освіти"

Освіта є одним з основних прав людини, що закладає ба-зис для розвитку країни в цілому та її окремих регіонів. В Україні функціонують значна кількість закладів вищої освіти, які сприяють реалізації цього права. В Україні іс-нують переміщені заклади вищої освіти, які вимушено змінили місце свого розташування у 2014 році внаслідок збройного конфлікту. Вимушене переміщення закладів освіти суттєво вплинуло на сталість їх функціонування через втрату ними матеріально-технічної бази, кадрово-го потенціалу, вплив негативних чинників, як от близь-кість до лінії зіткнення, від’їзд населення з Донецької та Луганської областей тощо. Стаття спрямована на дос-лідження ролі міжнародної допомоги у відновленні робо-ти переміщених закладів вищої освіти, зокрема, на прик-ладі Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (СНУ ім. В. Даля). В статті зазначено, що переміщення закладів вищої освіти на нове місце було складним процесом, який міг су-проводжуватися конфліктами, утрудненою адаптацією тощо. Створена у 2016 році Рада ректорів переміщених закладів вищої освіти, як консультативно-дорадчий орган при Міністерстві освіти і науки України, сприяла підт-римці цих закладів та захисту прав учасників освітнього процесу. Проте найсуттєвішу підтримку відновленню функціонування надала міжнародна спільнота через різ-номанітні проєкти і програми допомоги. Сьогодні СНУ ім. В. Даля, як і решта переміщених закла-дів вищої освіти, став повноцінним учасником регіональ-ного розвитку, осередком згуртованості і активного гро-мадянства, майданчиком для діалогу між різними регіо-нальними стейкхолдерами. Завдяки отриманню міжнаро-дної допомоги в університеті було створено різні майдан-чики і центри, діяльність яких сприяє розвитку м’яких на-вичок здобувачів, партнерству і співпраці з громадами, сталому розвитку регіону в цілому. При СНУ ім. В. Даля створено дві громадські організації, з якими за підтримки міжнародних організацій реалізовано суттєву кількість проєктів. В статті наведені приклади різних проєктів, що реалізовано СНУ ім. В. Даля, зокрема, відзначено про важливість поточного проєкту ЄС «Відродження пере-міщених університетів: посилення конкурентоспромож-ності, підтримка громад» (REDU), який спрямований на досягнення багатьох різнопланових цілей. На основі пред-ставлених проєктів, в статті узагальнено основні ре-зультати діяльності закладів вищої освіти, досягненню яких сприяє міжнародна підтримка.

У статті розкрито специфіку організації науково-технічної діяльності студентів спеціальності «Технологічна освіта». Розглянуто чинники покращення якості знань майбутніх фахівців у процесі роботи наукових гуртків, проблеми впровадження і використання навчально-контрольних комп’ютерних програм у процесі організаціїї науково-технічної діяльності студентів. Здійснено аналіз існуючих контрольних тестових програм з метою вибору такої, яка б при мінімальній вартості й розмірі дискового простору в постійній пам'яті комп'ютера забезпечувала б максимальну функціональність, широту налаштувань режимів роботи, простоту користування і створення тестів. Обґрунтовано зміст науково-технічної роботи студентів спеціальності «Технологічна освіта», а саме: розробка комп’ютерних навчально-контрольних програм, електронних навчальних посібників, лабораторного обладнання. Наведені результати науково-технічної діяльності студентів у наукових гуртках: успішно розроблені електронні навчальні посібники з курсів «Деталі машин», «Основи взаємозамінності і стандартизації», «Технічна механіка», велика кількість лабораторного обладнання: установка для тестування термопар, прилад демонстрації гідростатичного парадоксу, зарядний пристрій акумулятора автомобіля, установка для визначення руху і в'язкості рідини, стенди приладів вимірювання витрат рідини і газів, тельферний установки, черв’ячного редуктора, гідравлічного домкрата, підшипників кочення, пристрій для миття шкільної дошки. Ключові слова: науково-технічна діяльність, науковий гурток, комп’ютерні навчальні посібники, комп’ютерне тестування, лабораторне обладнання, навчально контролюючі програми, організація навчальної діяльності.

У статті доведено актуальність проблеми застосування ресурсного підходу до формування професійної компетентності у здобувачів вищої технічної освіти. Визначено суть професійної компетентності здобувачів вищої технічної освіти як інтегральної характеристики особистісних якостей фахівця, що відображає рівень знань, умінь, досвіду, яких необхідно і достатньо для досягнення мети певного роду діяльності, а також його професійноморальну позицію спеціаліста, яка полягає в готовності ставити перед собою цілі та приймати рішення, котрі забезпечують їх реалізацію, здійснювати професійну діяльність і спілкування на високому рівні. Розкрито потенціал ресурсного підходу для підвищення ефективності процесу формування означеної компетентності. Суть ресурсного підходу визначено як сукупність технологій, способів, прийомів забезпечення виявлення й використання ресурсів і розвитку потенціалів особистості з метою підвищення ефективності різних видів діяльності, організації спілкування та стимулювання до самовдосконалення й самоорганізації. Представлено методологічні підходи до застосування ресурсного підходу до формування професійної компетентності у здобувачів вищої технічної освіти (системний, синергетичний, компетентнісний, особистісно-діяльнісний, аксіологічний). Визначено педагогічні умови успішного застосування ресурсного підходу до формування професійної компетентності у здобувачів вищої технічної освіти, що передбачають: здійснення цілеспрямованої психолого-педагогічної підготовки професорсько-викладацького складу до застосування ресурсного підходу в процесі формування професійної компетентності здобувачів вищої технічної освіти; забезпечення позитивної професійної мотивації студентів, стимулювання їх до розвитку ресурсних можливостей; оволодіння майбутніми фахівцями знаннями і вміннями раціональної самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності в процесі професійної підготовки; створення у закладі вищої технічної освіти ергономічного освітнього середовища. Презентовано форми і методи формування професійної компетентності у здобувачів вищої технічної освіти (проблемні бесіди, бесіди-роздуми, міні-дискусії, тренінги, здоров’ябережувальні технології та ін.).

Розглянуто методичні питання вивчення механіки як важливої складової частини курсу фізики в технічному університеті. Розроблено систему тестових завдань для перевірки знань та умінь студентів з фізичних основ механіки з урахуванням їх змісту у наступних дисциплінах: «Технічна механіка», «Аеродинаміка», «Динаміка польоту» та ін. Показано, що підготовка з механіки виступає як інтегрований компонент фізико-технічної компетентності випускників закладів вищої освіти.

У статті розкрито одну з актуальних проблем підготовки майбутніх висококваліфікованих фахівців техніч- них галузей виробництва, зокрема формування в студентів вищих технічних закладів освіти не лише профе- сійної компетентності, а й фізкультурно-оздоровчої компетентності. Актуальність дослідження зумовлена протиріччям між переходом закладів вищої технічної освіти в режим дистанційного навчання та готовністю учасників освітнього процесу до нових умов. Мета дослідження – визначення готовності учасників освітнього процесу вищого технічного навчального закладу до формування фізкультурно-оздоровчої компетентності в умовах дистанційного навчання. Матеріал і методи дослідження. У ході дослідження використано такі методи: психолого-педагогічне спостереження; анкетування; методи психологічної діагностики; фізіологічні методи; методи рухових тестів. Учасники дослідження. У дослідженні брали участь студенти І та ІІ курсів Дніпровського державного технічного університету (59 чоловік). Результати дослідження. Для вирішення питання формування фізкультурно-оздоровчої компетенції студентів запропоновано впровадження педагогіч- них умов. Реалізація педагогічних умов, які тісно пов’язані з професійно-прикладною фізичною підготовкою, виконувалася за два етапи. Під час реалізації педагогічних умов виховувалися та вдосконалювалися психічні й вольові якості, студенти отримували необхідні знання та навички, формувалися різнобічні професійно важливі сенсорні, розумові, рухові й вольові навички, які повинні забезпечувати високий рівень функціонування та надійності всіх головних органів, систем, психічних процесів організму людини. Обґрунтовано й експеримен- тально перевірено педагогічні умови, які забезпечують ефективність формування фізкультурно-оздоровчої компетентності, ведення здорового способу життя сучасними студентами та орієнтують молодь на якісно активне, позитивно заряджене (здоров’язберігальне) середовище у вищому технічному навчальному закладі. Висновки. Проведене дослідження свідчить, що досягнення позитивного результату з формування професійної фізкультурно-оздоровчої компетентності студентської молоді відбувається за умов, що у вищому технічному навчальному закладі працює збудована схема орієнтування студента на формування індивідуальної й професійної культури (стратегія орієнтування).

Актуальність: у системі підготовки педагогів для професійної (професійно-технічної) освіти бракує взаємодії між суб’єктами цього процесу, стейкхолдерами та іншими зацікавленими сторонами, що зумовлює її невідповідність потребам ринку праці, знижує якість освіти. Разом з тим, сформованість професійних компетентностей викладачів визначає не лише якість підготовки здобувачів професійної (професійно-технічної) освіти, але й усієї системи, що спрямована на забезпечення економіки країни кваліфікованими робітничими кадрами. Механізми управління професійною підготовкою викладачів для закладів професійно-технічної освіти (ПТО) потребують перегляду та вдосконалення. Одним з інструментів розв’язання цієї проблеми є управління на основі партнерства та стандартизації. Тому дослідження сучасного стану партнерства у підготовці педагогів професійної освіти заради розроблення нових механізмів управління підготовкою є надзвичайно актуальним. Мета: аналіз сучасного стану партнерства у підготовці педагогів професійної освіти. Методи: аналіз наукової літератури, законодавчо-нормативних документів – для вивчення сучасних тенденцій в управлінні професійною підготовкою педагогів; метод опитування (анкетування з використанням веб-сервісу GoogleForms), метод експертного оцінювання, порівняльний аналіз – для з’ясування сучасного стану партнерства у підготовці педагогів професійної освіти. Результати: представлено результати опитування викладачів закладів вищої освіти, які здійснюють підготовку здобувачів за спеціальністю «Професійна освіта», здобувачів вищої освіти, педагогів та керівників закладів професійної освіти. Висновки: опитування засвідчило факт недосконалості існуючої системи підготовки педагогів професійного навчання, зокрема: несистемної співпраці усіх суб’єктів освітнього процесу та потенційних роботодавців, недостатньої практичної та професійної спрямованості навчання, невідповідності вимогам ринку праці, віддаленості від виробничих умов, затеоретизованості навчання, невикористання усіх потенційних можливостей співпраці з міжнародними організаціями, центрами зайнятості, професійними спілками. Для посилення якості підготовки необхідне впровадження нових механізмів управління цією підготовкою, вдосконалення методики навчання, організації практичного навчання здобувачів освіти та системи підвищення кваліфікації через налагодження тісної співпраці, розширення партнерських відносин між закладами професійної (професійно-технічної), вищої освіти та з іншими зацікавленими сторонами.

Анотація. Досліджено основні способи формування державного фінансування закладів вищої освіти (далі — ЗВО) та основні види додаткових джерел фінансування відповідно до міжнародного досвіду. Досліджено динаміку грошових надходжень українських ЗВО за різними джерелами фінансування. У зв’язку зі зменшенням частки державного фінансування i тенденцій сьогодення до зростання потреби в постійних інвестиціях для модернізації і розвитку ЗВО, університетам потрібно шукати додаткові джерела фінансування. Аграрні ЗВО становлять особливий інтерес, оскільки мають не лише інтелектуальний і науковий потенціал, співпрацюють із широким колом дослідників, залучені до розроблення інноваційних проєктів, а також мають виробничі центри, дослідницькі поля, лабораторії. Досліджено динаміку кількості партнерств аграрних ЗВО за результатами міжнародних конкурсів кредитної мобільності за 2015—2020 рр. Визначено, що основними джерелами додаткового фінансування аграрних ЗВО є: міжнародні проєкти і гранти, виробництво продукції власного бренду, господарські договори, курси підвищення кваліфікації, консультаційні послуги. Запропоновано модель управління додатковими джерелами фінансування для аграрних ЗВО і напрями стратегій управління. Встановлено взаємозв’язок між різними ланками управління і взаємозалежність різних джерел фінансування. Ключовими ланками в управлінні для всіх джерел додаткового фінансування є матеріально-технічна база і науково-педагогічні працівники, ефективність роботи яких має бути вмотивованою. Зростання грошових надходжень із додаткових джерел фінансування дозволить значно підвищити показники діяльності ЗВО, що впливає і на суму основного державного фінансування. Підвищити конкурентоспроможність аграрного закладу вищої освіти можливо за ефективного поєднання академічного і комерційного управління. Ключові слова: аграрний університет, аграрний заклад вищої освіти, заклад вищої освіти, конкурентоспроможність, модель управління, основні джерела фінансування, додаткові джерела фінансування. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 5; бібл.: 12.

У статті автором констатовано, що у процесі професійного розвитку та підвищення кваліфікації викладачів закладів професійної (професійно-технічної) освіти має враховуватись специфіка навчання дорослої особистості, яка базується на андрагогічних принципах. Зазначено, що професійно-педагогічна компетентність досягається шляхом неперервного професійного розвитку упродовж усієї кар’єри педагога. Виокремлено характеристики професійного розвитку педагогів. Зосереджено увагу на специфіці процесу навчання дорослих. Висвітлено принципи навчання дорослих. Зазначено про необхідність уведення у Класифікатор професій професії та забезпечення підготовки у закладах вищої освіти педагогів для навчання саме «дорослих» учнів, андрагогів. Наголошено, що навчання педагогів буде успішним за умови набуття андрагогічної компетентності особами, залученими до професійного розвитку викладачів закладів професійної (професійно-технічної) освіти.

У пропонованій статті об’єкт дослідження складає системний підхід у галузі освіти; предметом дослідження є системний аналіз освітнього процесу з підготовки вчителів природознавчих дисциплін для закладів середньої освіти; мета роботи – продемонструвати можливості методу системного підходу (системного аналізу) для наукового обґрунтування складових та їх змісту освітньо-професійних програм на прикладі підготовки інтегрованого вчителя природознавства. Для досягнення поставленої мети використовувалися методи узагальнення результатів наявних публікацій різних авторів у науково-педагогічних виданнях та авторських напрацювань з експериментального впровадження означеної проблематики у педагогічну практику. У статті освітня галузь аналізується як складна ієрархічна система, якій притаманні емержентність, самоорганізація, відкритість, взаємо- залежність від ринку освітніх послуг тощо. Спираючись на методологію системного підходу, система освіти розглядається як цілісна єдність, що складається з таких підсистем, як органи управління освітою, науково-дослідні інститути, підвідомчі МОН, мережа дошкільних закладів, мережа закладів середньої освіти, мережа закладів професійно-технічної освіти, мережа закладів позашкільної освіти, мережа закладів вищої освіти тощо. Із виникненням об’єктивної необхідності модернізації (реформування) цих підсистем варто враховувати, що вони складаються з певних взаємозалежних елементів, наприклад: органи управління освітою – це центральний (МОН), регіональні (обласні), місцеві; дошкільні заклади – це дитячі ясла і садки; заклади середньої освіти – це школи, гімназії; заклади профтехосвіти – це ліцеї, училища, коледжі, технікуми тощо; заклади позашкільної освіти – це об’єднання дітей (учнів) за інтересами; заклади вищої освіти – це інститути, академії, університети. Обираючи в якості предмета психолого-педагогічних або ж науково- методичних досліджень функціонування перерахованих елементів системи освіти (за певних умов, які здебільшого визначаються межами автономності), їх теж можна розглядати як підсистеми, адже вони об’єднують у собі, наприклад, такі елементи: органи управління освітою – відповідні департаменти, управління, відділи тощо; НДІ МОН – профільні лабораторії цих інститутів; дитячі ясла, садки – групи дітей за віком; заклади загальної середньої освіти – класи учнів; об’єднання дітей за інтересами – це «станції»: юних техніків, юних натуралістів, моделістів, краєзнавців, слідопитів тощо; університети – факультети, кафедри. У результаті проведеного дослідження показано, що застосування системного підходу до аналізу системи освіти та до процесу підготовки учителів освітньої галузі «Природознавство» на основі відповідної освітньо- професійної програми, як визначеної системної цілісності, що складається з окремих підсистем і елементів, дає можливість методологічно і методично науково обґрунтовано забезпечити планування, організацію і реалізацію відповідного освітнього процесу.

У статті акцентовано увагу на тому, що впровадження дистанційного навчання в закладах вищої освіти України зумовлено потребами модернізації системи професійної підготовки студентів, спроможної забезпечити конкурентоздатність майбутніх фахівців на ринку праці. Доведено, що ефективність упровадження дистанційного навчання залежить від суб’єктивних (рівень підготовки викладачів і студентів до роботи в дистанційному режимі) і об’єктивних факторів (наявність матеріально-технічної бази закладів вищої освіти). Усупереч існуючому стереотипу «із упровадженням дистанційного навчання викладачі стануть непотрібними» заявлено, що викладач є ключовою ланкою впровадження будь-якої інновації в освіті. Проте головною умовою цієї тези є позитивне ставлення викладача до освітніх новозмін, його прагнення до професійного самовдосконалення, активність та ініціативність у розбудові вищої школи. Розглянуто професійне самовдосконалення викладачів як процес постійного оновлення знань і вмінь педагогічної діяльності з метою використання в освітньому процесі інноваційних методів, організаційних форм, технологій роботи зі студентами. Проведено анкетування, результати якого засвідчили недостатньо високу готовність викладачів до професійного самовдосконалення в умовах упровадження дистанційного навчання. Розроблено навчально-методичне забезпечення процесу професійного самовдосконалення викладачів в умовах упровадження дистанційного навчання в закладах вищої освіти, а саме: робочу програму з міждисциплінарного курсу «Впровадження освітніх дистанційних технологій в освітній процес вищої школи» для викладачів різного фаху підготовки, педагогічної і непедагогічної освіти, з різним стажем роботи; дидактичні матеріали до застосування інформаційно-комунікаційних технологій у вищій освіті та організації інтерактивного зв’язку між викладачем і студентами. Отримані результати (підготовлені викладачами дистанційні курси, автоматизовані тести, ігрокомплекси, мультимедійний глосарій) довели результативність цілеспрямованого професійного самовдосконалення викладачів. Накреслено перспективи професійного самовдосконалення викладачів засобами інформаційно-комунікаційних технологій в умовах створення іншомовного середовища в закладах вищої освіти.

У тезах розглядаються різноманітні принципи модернізації іншомовної професійної підготовки майбутніх ІТ-фахівців, до яких віднесено: принципи всебічної інтегративності, професійної мобільності, автентичності, випереджаючого розвитку. Головним завданням іншомовної підготовки майбутніх ІТ-фахівців є навчання професійно орієнтованої та практично спрямованої іншомовної комунікації, в результаті чого першочерговими стають: взаємозалежне формування і розвиток мовних навичок і умінь як основи іншомовної професійно-орієнтованої комунікації; орієнтація на практичне застосування мов у реальному інформаційному середовищі; широке залучення провідних фахівців в галузі інформаційних технологій до побудови та реалізації професійних проектів.
The theses consider a variety of principles for modernizing the foreign language training of future IT professionals, which include: the principles of comprehensive integrity, professional mobility, authenticity, advanced development. The main task of the foreign language training of future IT specialists is the training of professionally oriented and practically oriented foreign-language communication including the following priorities: interdependent formation and development of language skills and abilities as the basis of foreign language vocational communication; orientation to the practical use of languages in the real informational environment; widespread involvement of leading IT professionals in the design and implementation of professional projects.
В тезисах рассматриваются различные принципы модернизации иноязычной профессиональной подготовки будущих ИТ-специалистов, к которым отнесены: принципы всесторонней интегративности, профессиональной мобильности, аутентичности, опережающего развития. Главной задачей иноязычной подготовки будущих ИТ-специалистов является обучение профессионально ориентированной и практически направленной иноязычной коммуникации, в результате чего первоочередными становятся: взаимосвязанное формирование и развитие речевых навыков и умений как основы иноязычной профессионально-ориентированной коммуникации; ориентация на практическое применение языков в реальной информационной среде; широкое привлечение ведущих специалистов в области информационных технологий к созданию и реализации профессиональных проектов.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.07 – теорія і методика виховання. – Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, Вінниця, 2018. У дисертації теоретично обґрунтовано, розроблено та експериментально перевірено педагогічні умови формування лідерської позиції майбутніх інженерів у закладах вищої освіти технічного профілю. В дисертації вперше визначено поняття лідерської позиції майбутнього інженера, як усвідомленої готовності до виконання ролі лідера та сукупності всіх відносин його особистості до дійсності, що склалася в певну систему групових взаємовідносин, породжених цим усвідомленням. Базовими компонентами лідерської позиції визначено: мотиваційно-ціннісний, когнітивний, діяльнісний і особистісний. Експериментально доведено, що педагогічними умовами формування лідерської позиції майбутнього інженера у закладі вищої технічної освіти є: залучення студентів у практичну самостійну діяльність, що передбачає застосування організаційних, комунікативних, когнітивних, рефлексивних умінь і зумовлює прояв їх лідерської позиції; моделювання професійно-орієнтованих завдань, що вимагають від студентів вибору оптимальних способів лідерського впливу у ситуаціях діалогічної та групової взаємодії; виховання ціннісного ставлення до лідерської позиції в позааудиторній та аудиторній роботі.
The Thesis Research for obtaining the Degree of the Candidate of Pedagogic Sciences majoring in 13.00.07 – Theory and Methods of Education.– Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynsky State Pedagogical University, Vinnytsia, 201 8. In the dissertation, pedagogical conditions for the formation of a leading position of future engineers in higher technical educational institutions are theoretically substantiated and experimentally verified. The dissertation firstly defines the notion of leadership position of the future engineer as a conscious readiness to fulfill the role of the leader and the totality of all relations of his personality to the reality that has developed into a certain system of group relationships generated by this awareness. The basic components of a leadership position are defined: motivational-valuable, cognitive, activity and personal. It has been experimentally proved that the pedagogical conditions of forming the leadership position of a future engineer in a higher technical educational institution are: the inclusion of students in practical, independent activity, which involves the use of organizational, communicative, cognitive, reflexive skills and determines the manifestation of their leadership position; modeling of professionally-oriented tasks requiring students to choose the best ways to influence leadership in situations of group interaction; the upbringing of a value relation to a leadership position in classroom work.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.07 "Теорія та методика виховання". Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", Харків, Вінницький державний педагогічний університет імені М. Коцюбинського, Вінниця, 2018. Дослідження присвячене таким актуальним у теорії і методиці виховання та педагогіці вищої школи питанням, як підготовка майбутніх інженерів-лідерів, а саме – питанням формування і розвитку лідерської позиції майбутніх інженерів в освітньому процесі закладів вищої технічної освіти. За темою дослідження автором проведено аналіз літератури провідних вітчизняних і зарубіжних учених у сфері педагогіки та психології, виявлено особливості формування лідерства в студентському середовищі та педагогічні умови формування й розвитку лідерської позиції майбутніх інженерів у закладах вищої технічної освіти. У дослідженні розкрито сутність поняття «лідерська позиція майбутнього інженера», яке визначається як особистісне утворення, що включає в себе усвідомлення майбутнім інженером готовності до виконання ролі лідера та здатності до організаційного впливу на виробничий колектив. Встановлено, що лідерська позиція майбутнього інженера ґрунтується на його лідерському потенціалі та формується у процесі засвоєння лідерської ролі в різних життєвих ситуаціях, включаючи умови професійної інженерної сфери. Лідерська позиція не є тотожною лідерському потенціалу або наявним лідерським здібностям, натомість вона формується на їх підґрунті саме в процесі успішної лідерської діяльності, що включає в себе здійснення організаційних та установчих дій у процесі роботи з групою послідовників, при цьому особистість майбутнього інженера поступово звільняється від впливу зовнішнього середовища, що дозволяє їй свідомо змінювати як середовище, так і саму себе, набуваючи лідерські якості, передусім: організаційні, комунікативні, когнітивні, морально-вольові та рефлексивні уміння. Лідерська позиція вимагає цілісного підходу при своєму розгляді, вона не може зводитися до набору окремих якостей і ознак й повинна розглядатися в аспекті особистості в цілому. Також доведено, що лідерська позиція проявляється через лідерську поведінку і діяльність, вона зумовлюється системою цінностей, ідеалів, відображаючи характер потреб, мотивів і переконань особистості. Тому до наукової новизни належить і подальший розвиток структури лідерської позиції, яка складається з мотиваційно-ціннісного, когнітивного, діяльнісного та особистісного компонентів. На підставі теоретичного обґрунтування дослідженої проблеми та результатів констатувального етапу експерименту обґрунтовано єдиний комплекс взаємопов'язаних між собою педагогічних умов формування лідерської позиції у студентів закладів вищої технічної освіти, а саме: - залучення студентів у практичну самостійну діяльність, що передбачає застосування організаційних, комунікативних, когнітивних, рефлексивних умінь та зумовлює прояв їх лідерської позиції; - моделювання професійно-орієнтованих завдань, які вимагають від майбутніх інженерів вибору оптимальних способів лідерського впливу в ситуаціях діалогічної та групової взаємодії; - виховання ціннісного ставлення майбутніх інженерів до лідерської позиції під час позааудиторної та аудиторної роботи. На підставі цього розроблено модель реалізації педагогічних умов формування лідерської позиції майбутніх інженерів, яке охоплює насамперед формування практичних лідерських навичок, особистісні зміни, зміну самооцінки, формування здатності до лідерського впливу та ефективної взаємодії з послідовниками і здатності до всебічного аналізу різноманітних виробничих ситуацій з позиції лідера, усвідомлення майбутніми інженерами унікальної цінності своєї лідерської позиції для досягнення життєвого та професійного успіху та виникнення у них мотивації до розвитку лідерської позиції. Щодо реалізації першої педагогічної умови формування лідерської позиції відзначається, що практична, самостійна діяльність із колективом інших людей дозволяє майбутньому інженеру розвинути організаційні навички, відчути відповідальність за інших та сформувати позицію відповідального лідера. Ця робота також стимулює у студентів креативність у процесі вирішення нестандартних завдань та підсилює усвідомлення важливості лідерської позиції для вирішення групових проблем. Самостійна робота також створює унікальні умови для прояву ініціативи та дає можливість студентові проявити власний підхід до вирішення завдань, що є найбільш адекватним його особистості, та сприятиме саморозкриттю. У дослідженні акцентується на тому, що найважливішою особливістю самостійної роботи майбутнього інженера є свідома зміна самого себе, у процесі якої активно відбувається набуття лідерських якостей, насамперед когнітивних та морально-вольових. Друга педагогічна умова формування лідерської позиції – моделювання проблемних ситуацій – передбачає набуття студентами технічних спеціальностей досвіду лідера як реального фахівця, оцінки власних можливостей у розв'язанні проблемних ситуацій та проявлення особистісних якостей лідера, що зумовлюються лідерською позицією майбутнього інженера. Найбільш відповідним для застосування автор вважає соціальний тип моделей, аргументуючи тим, що цей тип моделей реалізується через групові розігрування проблемних ситуацій, які мають певний професійно значущий контекст, і всі учасники соціального моделювання отримують для себе цінний досвід групової взаємодії, під час якої стимулюються прояви лідерських якостей майбутніх інженерів, мотивація до досягнення спільної мети та успіху. Кожен учасник цього моделювання має змогу виконувати різноманітні соціальні ролі, насамперед, роль лідера групи. В рамках моделювання професійно-орієнтованих ситуацій автор вважає найбільш доцільним використовувати такі методи активного навчання як: метод моделювання ситуацій; метод ділових та рольових ігор; метод аналізу конкретних ситуацій. Особливе значення в процесі застосування моделювання має суб'єктивний досвід студентів. Використовуючи свій досвід у процесі роботи над проектним або соціальним моделюванням, студенти розкриваються в особистісному плані, стають більш сприйнятливими до професійних та особистісних змін. Розробляючи третю педагогічну умову формування лідерської позиції, доводиться, що саме усвідомлення важливості лідерської позиції для досягнення професійного та особистісного успіху майбутнього інженера є однією з ключових умов її формування, доки майбутній фахівець інженерного профілю не усвідомить, навіщо йому рухатися у напрямку розвитку лідерської позиції, яку цінність для нього має лідерська позиція, його розвиток у цьому напрямку буде малоефективним. При вихованні ціннісного ставлення до лідерської позиції в позаудиторній та аудиторній роботі найбільш важливими автор вважає такі напрями: - усвідомлення майбутнім інженером значення лідерської позиції для гармонійної соціальної взаємодії в процесі реалізації професійних завдань; - розвиток ціннісного ставлення до групових інтересів у професійній сфері; - розуміння майбутнім інженером можливостей, що відкриває лідерська позиція у розвитку його кар`єри та професійної успішності; - виникнення у майбутнього інженера спрямованості на досягнення успіху, позитивного ставлення та вмотивованості до формування лідерської позиції; - усвідомлення морального змісту та моральних колізій у діяльності інженера зі сформованою лідерською позицією. Найбільш сприятливими для поглиблення розуміння майбутніми інженерами важливості лідерської позиції в аспекті особистісного, професійного та суспільного розвитку автор вважає такі інструменти реалізації третьої педагогічної умови, як: лекції проблемного викладу, бесіди, метод прикладу, педагогічної вимоги, громадської думки, вправляння, привчання, доручення, стимулювання та коригування, змагання. Уточнено критерії сформованості лідерської позиції у студентів закладів вищої технічної освіти, а саме: мотиваційно-ціннісного, пізнавально-поведінкового, особистісно-рефлексивного, та відповідних показників, за якими визначались ефективність й результативність педагогічних умов щодо формування і розвитку лідерської позиції. Практичне значення дослідження полягає в експериментальній перевірці запропонованих педагогічних умов формування лідерської позиції у майбутніх інженерів. До експерименту було залучено 388 респондентів із чотирьох закладів вищої технічної освіти міста Харкова. Зафіксована позитивна динаміка за рівнем сформованості лідерської позиції довела дієвість реалізації авторських педагогічних умов та можливість їх широкого використання для розвитку лідерської позиції майбутніх інженерів, що свідчить про досягнення мети дослідження та доведення її гіпотези. У дослідженні висвітлено роль психолого-педагогічної діагностики як системи безперервного спостереження, вимірювання, контролю, корекції і проектування професійно-значущих лідерських якостей майбутніх інженерів. Водночас підкреслюється необхідність для формування лідерської позиції майбутніх інженерів трьох взаємопов’язаних між собою обов'язкових складових: управлінської і психолого-педагогічної підготовки, обов'язкової управлінської практики та виховного характеру навчання. При цьому визначено, що виховний характер навчання особливо ефективно позначається на розвитку лідерської позиції студентів, якщо вони залучаються до різноманітних видів позааудиторної діяльності, яка сприяє особистісному зростанню майбутнього інженера-лідера. Як приклад інноваційної педагогічної технології з формування та розвитку лідерської позиції у дослідженні наведено розроблену автором програму спецкурсу «Підготовка студентів до самостійної роботи вихователями в дитячому оздоровчому таборі» для формування лідерської позиції у студентів закладів вищої технічної освіти у позааудиторній діяльності. Автором розроблено методичні рекомендації до організації освітньої роботи з теми «Формування лідерської позиції майбутнього інженера» для науково-педагогічних співробітників, які викладають дисципліни психолого-педагогічного циклу, що має практичне значення. Педагогічні умови, запропоновані в дослідженні, розроблялись з урахуванням їх значущої ролі в сучасній педагогіці як інструменту поєднання й адаптації традиційних підходів до виховання і навчання та новітніх педагогічних технологій, що спрямовано не просто на введення певних форм та методів роботи у освітній процес, а на створення особливо організованого професійного середовища, в якому майбутні інженери мають можливості для професійного й особистісного зростання шляхом свідомих змін та перетворення як оточуючого середовища, так і самих себе, набуваючи при цьому лідерських якостей, насамперед: когнітивних, комунікативних, організаційних, морально-вольових і рефлексивних умінь, формуючи власну лідерську позицію.
The Thesis Research for obtaining the Degree of the Candidate of Pedagogic Sciences majoring in 13.00.07 – Theory and Methods of Education.– Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynsky State Pedagogical University, Vinnytsia, 201 8. In the dissertation, pedagogical conditions for the formation of a leading position of future engineers in higher technical educational institutions are theoretically substantiated and experimentally verified. The dissertation firstly defines the notion of leadership position of the future engineer as a conscious readiness to fulfill the role of the leader and the totality of all relations of his personality to the reality that has developed into a certain system of group relationships generated by this awareness. The basic components of a leadership position are defined: motivational-valuable, cognitive, activity and personal. It has been experimentally proved that the pedagogical conditions of forming the leadership position of a future engineer in a higher technical educational institution are: the inclusion of students in practical, independent activity, which involves the use of organizational, communicative, cognitive, reflexive skills and determines the manifestation of their leadership position; modeling of professionally-oriented tasks requiring students to choose the best ways to influence leadership in situations of group interaction; the upbringing of a value relation to a leadership position in classroom work.

У статті здійснено аналіз вмотивованості викладачів ЗВТО до професійної діяльності; аналіз чинників мотивації викладачів до професійної діяльності. Проведено дослідження мотивації до професійної діяльності викладачів ЗВТО серед педагогічних працівників Національного авіаційного університету, яке визначило головні мотиви: основною є потреба у високій заробітній платі і матеріальній винагороді; на другому місці в структурі мотиваційного профілю працівників університету знаходиться потреба у відчутті запитуваності виконуваної роботи; потреба в завоюванні визнання з боку інших людей (колег, студентів). Доведено, що ставлення до професійної діяльності, мотиви її вибору й підвищення кваліфікації викладача є надзвичайно важливими чинниками, що зумовлюють розвиток професіоналізму викладача та його педагогічної майстерності.
Тhe article analyzes the motivation of FTA teachers to professional activities; analysis of factors motivating teachers to professional activity. A study of motivation for professional activity of FTA teachers among pedagogical staff of the National Aviation University was conducted, which identified the main motives: the main one is the need for high salaries and material remuneration; in second place in the structure of the motivational profile of university employees is the need to feel the demand for the work performed; the need to gain recognition from other people (colleagues, students). It is proved that the attitude to professional activity, the motives of its choice and professional development of the teacher are extremely important factors that determine the development of professionalism of the teacher and his pedagogical skills.

Цифровий розвиток та інтеграція України в Європейський цифровий простір має на увазі поліпшення цифрових навичок молоді та суспільства, в цілому, для підвищення рівня зайнятості населення та ефективного використання цифрових можливостей. Стрімкий розвиток технологій диктує цілу низку нових професій, які акумулюють як технічні аспекти, так і володіння інформаційно-комунікаційними технологіями (ІКТ). Сучасна технічна освіта повинна адаптуватись до вимог сучасності та появи нових професійних компетенцій.

Правовий статус закладу вищої освіти визначається базовим та спеціальним законодавством України у галузі освіти. Основною метою діяльності закладу вищої освіти є забезпечення умов, які необхідні для отримання особою вищої освіти, підготовка фахівців для України.

В першому розділі «Соціально економічні передумови необхідності удосконалення системи управління ЗВО» розкрито поняття вищої освіти, її основні цілі та завдання; проведено аналіз сучасного стану ринку вищої освіти в Україні; викладено причини та проблеми забезпечення конкурентоспроможності вищих навчальних закладів. В другому розділі «Методичні засади оцінки потенціалу ЗВО» розглянуто певні варіанти стратегічного управління вищим навчальним; запропоновано власний варіант визначення потенціалу ЗВО і його складових елементів, а також запропоновано нову методику оцінки і аналізу як окремих складових, так і потенціалу в цілому. В третьому розділі «Практичні аспекти управління потенціалом ЗВО (на прикладі Сумської області)» проведено аналіз сучасного стану ринку вищої освіти в Сумській області; проведено частковий аналіз потенціалу Сумського державного університету; на цій основі запропоновано певні напрямки посилення потенціалу Сумського державного університету.

Інноваційна діяльність – пріоритет соціально-економічного розвитку більшості національних економік. А заклади вищої освіти відіграють роль не лише місця підготовки кадрів, а їм відводяться функції генерування ідей та доведення їх до промислових виробництв (трансфер технологій).

У препринті на підставі системного осмислення теоретичних засад підвищення дослідницької спроможності університетів України в контексті імплементації концепції «Відкрита наука» розкриваються провідні тенденції та основні наукові підходи до розв’язання таких проблем, як: загальне й особливе в інтеграції освітньої і дослідницької діяльності університетів в умовах відкритої науки; політика і процедури імплементації концепції «Відкрита наука» в університетах; теоретичні основи підвищення відповідальності дослідницької діяльності університетів; інструментарій відкритої науки як механізм трансформації дослідницької діяльності університетів задля досягнення цілей стійкого розвитку; демократизація наукової діяльності як засіб підвищення дослідницької спроможності університетів України: ціннісні виміри; формування правового та економічного забезпечення дослідницької діяльності закладів вищої освіти; оцінювання дослідницької діяльності та публікаційної активності університетів; розвиток університетської дослідницької інфраструктури. Аналітичні матеріали адресовані представникам університетської спільноти, усієї когорти наукових і науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти, академічних, наукових організацій та установ, фінансуючих структур, громадськості, а також публічним службовцям різних гілок і рівнів влади, що опікуються науковою і науково-технічною діяльністю та вищою освітою в Україні.

Підручник вміщує теоретичний матеріал з основних розділів вищої математики, достатню кількість зразків розв’язування вправ, які ілюструють цей матеріал, завдання для самостійної роботи та відповіді до них. Рекомендований як підручник студентам вищих навчальних закладів, які здобувають вищу освіту бакалаврського рівня за освітньо-професійними програмами «Економічна кібернетика», «Облік і оподаткування», «Фінанси, банківська справа та страхування», «Комп’ютерні науки», а також за іншими освітніми програмами класичних і технічних університетів, де вища математика є фундаментальною дисципліною.

У тезах розглядається культурологічний підхід до викладання української мови та літератури у ЗВО. Акцентується увага на особливостях викладання дисциплін філологічного циклу у вищому навчальному закладі. Звертається увага на певні недоліки у викладанні української мови та літератури у закладі вищої освіти, досліджується поліфункціональність української мови та літератури у ЗВО. Ключові слова: культурологічний підхід, українська мова, культурологія, українська література, вищий навчальний заклад.

Методичні рекомендації до виконання курсової роботи з теорії і методики професійного навчання для здобувачів вищої освіти за першим (бакалаврським) рівнем зі спеціальності 015 Професійна освіта (Сфера обслуговування, Технологія виробів легкої промисловості, Транспорт) призначено для надання методичної допомоги здобувачам під час виконання ними курсової роботи. Визначені мета та завдання дослідження спрямовані на розв’язання актуальних завдань теорії і методики професійного навчання та підготовку здобувачів до викладання у закладах професійної (професійно-технічної) освіти.

В історії розвитку вищої освіти Україні існує кілька умовних етапів. Перший – це заснування Греко-слов’янської Академії у м. Острог. Другий – створення Києво-Могилянської академії. Третій етап – виникнення університетів на української території, що перебувала у складі Російської та Австро-Угорській імперій. Четвертий етап – створення наприкінці 19 століття технічних, медичних, педагогічних та інших спеціалізованих вищих навчальних закладів. Наступний етап – 1917–1941 рр. У цей період реформувалися старі та створювалися нові вищи заклади освіти. Шостий етап – розвиток вищої освіти у післявоєнний період і до проголошення незалежності Україні. Сьомий етап – сучасне становлення вищої освіти, приєднування Україні до Болонського процесу, інтеграція української системи вищої освіти у загальноєвропейську.

Викладання навчальної дисципліни «Професійна педагогіка»: розкриття основних проблем сучасної неперервної професійної освіти (професійно-технічної, вищої та додаткової); тенденцій розвитку, змісту та технологій навчання, методів формування професійного мислення; розвиток професійно важливих якостей та властивостей особистості.

Стаття присвячена актуальній проблемі інформатизації освітнього процесу і підготовки майбутніх учителів. У статті розглядається поняття «віртуальне інформаційно-освітнє середовище», аналізуються різні підходи до його розуміння, які представлені у зведеній таблиці. На основі аналізу наукової літератури дається визначення досліджуваного поняття з точки зору системного підходу. Віртуальне інформаційно-освітнє середовище трактується авторами як цілісна організована система різноманітних ресурсів (інформаційних, дидактичних, технологічних) і форм інтеракції (синхронної, асинхронної; очної, дистанційної; комп’ютерної, телекомунікаційної) освітніх суб’єктів, спрямованих на формування їх індивідуальної освітньої траєкторії. Віртуальне інформаційно-освітнє середовище створюється у взаємодії освітніх суб’єктів і не існує поза комунікацією між ними, а технічні засоби чи електронні посібники є лише його елементами. Автори висвітлюють переваги застосування віртуального інформаційно-освітнього середовища у процесі підготовки майбутніх учителів, серед яких зазначаються: підвищення ефективності освітнього процесу; інтенсифікація процесу пізнання й міжособистісної інтерактивної комунікації; економія студентського часу; індивідуалізація освітнього процесу; формування інформаційної культури майбутнього вчителя; продуктивність засвоєння навчального матеріалу за рахунок доступу до тренажерів, сайтів. Зазначаються також перешкоди до запровадження віртуального інформаційно-освітнього середовища в освітньому процесі, такі як: низький рівень комп’ютеризації закладів вищої освіти і самих освітніх суб’єктів; низька кількість і якість необхідних програмних продуктів; недооцінка ролі віртуального інформаційно-освітнього середовища у професійному становленні майбутніх учителів та відсутність економічних стимулів.

Стаття присвячена актуальній проблемі інформатизації освітнього процесу і підготовки майбутніх учителів. У статті розглядається поняття «віртуальне інформаційно-освітнє середовище», аналізуються різні підходи до його розуміння, які представлені у зведеній таблиці. На основі аналізу наукової літератури дається визначення досліджуваного поняття з точки зору системного підходу. Віртуальне інформаційно-освітнє середовище трактується авторами як цілісна організована система різноманітних ресурсів (інформаційних, дидактичних, технологічних) і форм інтеракції (синхронної, асинхронної; очної, дистанційної; комп’ютерної, телекомунікаційної) освітніх суб’єктів, спрямованих на формування їх індивідуальної освітньої траєкторії. Віртуальне інформаційно-освітнє середовище створюється у взаємодії освітніх суб’єктів і не існує поза комунікацією між ними, а технічні засоби чи електронні посібники є лише його елементами. Автори висвітлюють переваги застосування віртуального інформаційно-освітнього середовища у процесі підготовки майбутніх учителів, серед яких зазначаються: підвищення ефективності освітнього процесу; інтенсифікація процесу пізнання й міжособистісної інтерактивної комунікації; економія студентського часу; індивідуалізація освітнього процесу; формування інформаційної культури майбутнього вчителя; продуктивність засвоєння навчального матеріалу за рахунок доступу до тренажерів, сайтів. Зазначаються також перешкоди до запровадження віртуального інформаційно-освітнього середовища в освітньому процесі, такі як: низький рівень комп’ютеризації закладів вищої освіти і самих освітніх суб’єктів; низька кількість і якість необхідних програмних продуктів; недооцінка ролі віртуального інформаційно-освітнього середовища у професійному становленні майбутніх учителів та відсутність економічних стимулів.

Стаття присвячена актуальній проблемі інформатизації освітнього процесу і підготовки майбутніх учителів. У статті розглядається поняття «віртуальне інформаційно-освітнє середовище», аналізуються різні підходи до його розуміння, які представлені у зведеній таблиці. На основі аналізу наукової літератури дається визначення досліджуваного поняття з точки зору системного підходу. Віртуальне інформаційно-освітнє середовище трактується авторами як цілісна організована система різноманітних ресурсів (інформаційних, дидактичних, технологічних) і форм інтеракції (синхронної, асинхронної; очної, дистанційної; комп’ютерної, телекомунікаційної) освітніх суб’єктів, спрямованих на формування їх індивідуальної освітньої траєкторії. Віртуальне інформаційно-освітнє середовище створюється у взаємодії освітніх суб’єктів і не існує поза комунікацією між ними, а технічні засоби чи електронні посібники є лише його елементами. Автори висвітлюють переваги застосування віртуального інформаційно-освітнього середовища у процесі підготовки майбутніх учителів, серед яких зазначаються: підвищення ефективності освітнього процесу; інтенсифікація процесу пізнання й міжособистісної інтерактивної комунікації; економія студентського часу; індивідуалізація освітнього процесу; формування інформаційної культури майбутнього вчителя; продуктивність засвоєння навчального матеріалу за рахунок доступу до тренажерів, сайтів. Зазначаються також перешкоди до запровадження віртуального інформаційно-освітнього середовища в освітньому процесі, такі як: низький рівень комп’ютеризації закладів вищої освіти і самих освітніх суб’єктів; низька кількість і якість необхідних програмних продуктів; недооцінка ролі віртуального інформаційно-освітнього середовища у професійному становленні майбутніх учителів та відсутність економічних стимулів.