Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Загроза кризи.
Статті в журналах з теми "Загроза кризи"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Загроза кризи".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Шевченко, І. Б., та Л. П. Шендерівська. "ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА БАЛАНСОВА МОДЕЛЬ ДЛЯ ДІАГНОСТИКИ КРИЗОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВ ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНОЇ ГАЛУЗІ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Економічні науки, № 2 (61) (30 вересня 2021): 68–73. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4536/61-10.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасна економічна система України перебуває у досить нестабільному положенні. Цьому сприяють як міжнародні політичні, економічні та фінансові кризи, світова пандемія 2020 року, так і внутрішня політична й економічна ситуація. Для багатьох вітчизняних підприємств, особливо у видавничо-поліграфічній галузі, постала реальна загроза банкрутства. Менеджменту комерційних організацій необхідно мати ефективний інструмент для ранньої діагностики кризових явищ, можливості виявити їх причину та усунути її шляхом коригування власних стратегій розвитку. У статті досліджено фінансово-економічний стан видавничих та поліграфічних підприємств, виявлено фактори, що мають найбільший вплив на їх фінансову стійкість, та розроблено балансову модель діагностики кризового стану. В ході подальшого дослідження та вдосконалення моделі вона може стати надійним засобом швидкого виявлення потенційних загроз фінансовому та економічному стану підприємства.
2
Романишин, М. І. "Фінансові кризи та кризові явища як загроза економічній стабільності підприємств". Вісник Національного університету "Львівська політехніка", № 682 (2010): 123–30.
Знайти повний текст джерела
3
Sokolov, Alexander. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ КРИЗ У ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ". Public Administration and Regional Development, № 13 (8 вересня 2021): 726–51. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.13.08.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає у визначенні теоретико-методологічних основ дослідження криз у публічному управлінні. Методологічну основу дослідження становлять загальні теоретичні методи (аналізу та синтезу), а також принципи історизму, об’єктивності та науковості. Наукова новизна полягає в унікальному авторському визначенні та аналізі криз у публічному управлінні. Висновки. Досліджено, що криза у загальному розумінні ‒ це нестабільний або критичний період, що неминуче призводить до змін й містить високу ймовірність вкрай небажаних наслідків. У свою чергу, «криза публічного управління» - це особлива форма системи органів державної влади та громадянського суспільства, що супроводжується нестабільністю, зниженням рівня керованості соціально-економічного процесами, розбалансованістю політичних інститутів, загостренням соціальних конфліктів, наростанням протиріч в суспільстві тощо. Така криза призводить до зниження результативності та ефективності управлінського впливу на соціально-економічні процеси.
Визначено основні ознаки кризи публічного управління. По-перше, це загострення економічних і соціальних конфліктів. По-друге, це нездатність державної влади керувати конфліктами та регулювати соціально-економічні процеси і відносини колишніми традиційними методами.
Розглянуто кризу як складний феномен, що охоплює широкий спектр подій. Ці події можуть відрізнятися за своїм масштабом, причинами, тривалістю, серйозністю наслідків тощо, однак їх єднає те, що вони становлять загрозу основним інтересам й репутації організації, уряду чи держави, потребують негайного реагування й застосування нетрадиційних засобів врегулювання, суттєво змінюють ситуацію, нормальний хід життя суспільства й відносини між учасниками конфлікту. Проаналізовано, що кризи публічного управління бувають як легкі так і глибокі, як короткочасні так і затяжні, як локальні так і суцільні, як приховані так і явні, як гострі так і хронічні. З’ясовано, що у разі ігнорування або несвоєчасного реагування на кризи, вони здатні не лише завдати матеріальних збитків, але й негативно вплинути на цілі організації та держави.
4
Іванова, Вікторія, Ігор Паризький, Анатолій Чинчик, Надія Клим, Наталія Томчук-Пономаренко та Павло Іванчов. "РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ В КООРДИНАТАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ: ДО ПИТАННЯ СТРАТЕГІЧНОГО ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ НА ТЛІ РОСІЙСЬКОЇ ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ". Financial and credit activity problems of theory and practice 2, № 43 (29 квітня 2022): 406–13. http://dx.doi.org/10.55643/fcaptp.2.43.2022.3761.
Повний текст джерелаАнотація:
Російська збройна агресії спричинила глибоку соціально-економічну криза та має масштабні непередбачувані наслідки для національної економіки. Одним з ключових негативних наслідків російської збройної агресії є загроза для сталого розвитку національної економіки. Уражені всі аспекти сталого розвитку в Україні: економічний розвиток, захист довкілля, соціальна та гендерна рівність, інше. На тлі російської збройної агресії постає нагальна потреба в збалансованому та обґрунтованому стратегічному державному регулюванні, що покликано забезпечити сталий розвиток в Україні в коротко- та довгострокових аспектах. Метою статті є визначення особливостей стратегічного державного регулювання на тлі російської збройної агресії в площині розвитку національної економіки в координатах сталого розвитку. В статті розглянуто прогрес України в виконанні цілей сталого розвитку. Названо найбільш проблемні зони в розрізі цілей сталого розвитку, де ключовою причиною відставання є російська збройна агресія. Здійснено огляд ситуації в світі в розрізі рівня конфліктності та виділено спільні риси в площині проблем сталого розвитку в країнах, що зазнали збройної агресії. Наголошено на тому, що ускладнення у досягненні цілей сталого розвитку мають комплексну природу. Драйвери забезпечення сталого розвитку мають як фінансовий, так і нефінансовий характер. Розглянуто 4 ключові фактори, що утруднюють досягнення цілей сталого розвитку на сучасному етапі: 1. Звуження ліквідності в світі; 2. Ускладнення доступу до позикового фінансування; 3. Потреба в термінових фінансових заходах; 4. Потреба в рості продуктивності праці та зростанні виробничого потенціалу. Подано опис сценарію UNDP щодо розвитку наслідків російської збройної агресії в площині бідності в Україні. Названо ключові зони фокусу для комплексу заходів Уряду в контексті масштабної соціально-економічної кризи. Наголошено на важливості застосування скоординованої та обґрунтованої політики Уряду на тлі російської збройної агресії. Окрему увагу приділено потребі в використанні гнучкого підходу при розробці комплексу заходів зі стратегічного державного регулювання з метою забезпечення сталого розвитку. Наголошено на важливості застосування здобутків діджиталізації в контексті реалізації програм підтримки громадян та бізнесу.
5
Ruzmetov, Botirjon. "Порушення прав людини як основа загрози міжнародній безпеці". Law and Safety 83, № 4 (1 грудня 2021): 178–84. http://dx.doi.org/10.32631/pb.2021.4.18.
Повний текст джерелаАнотація:
Наш світ стикається із безпрецедентною конвергенцією транснаціональних загроз, збройних конфліктів і нестабільності, що поступово охоплюють усю земну кулю. До складу держав, які відчувають цей тиск, входять регіони, які не обов’язково перебувають у відкритому конфлікті, але є економічно й інституційно слабкими та вразливими до «шоку». В епоху глобалізації це важливо, оскільки кордони зникають, а держави розвивають тісніші зв’язки. Тому такі держави часто підкреслюють спільні інтереси та співпрацю в економічній, дипломатичній і культурній сферах. Крім того, багато держав знаходять спільні причини для боротьби із загрозами безпеці. Такі порушення прав людини, як масові вбивства, геноцид, рабство, масові зґвалтування тощо, становлять глобальну загрозу безпеці в усьому світі.
Тероризм, локальні конфлікти, транснаціональна злочинність, міграція, кібербезпека, зміни клімату тощо є прикладами глобальних загроз міжнародній безпеці та завжди безпосередньо пов’язаними з порушенням прав людини. Статистичні дані з оцінки прав людини за 1946–2017 роки свідчать, що найгірші випадки порушення прав людини збігаються за «гарячими точками» з локальними конфліктами та терористичною нестабільністю.
З огляду на випадки, описані в дослідженні, зрозуміло, що рівень і масштаби порушень прав людини зазвичай пропорційні виникненню загроз глобальній безпеці, що, у свою чергу, створює умови для нових загроз і викликів. Ми також є свідками ситуації, коли такі глобальні загрози, як міграція, деякі країни використовують для отримання мільярдів євро від Європейському Союзу та нейтралізації всієї опозиції. В іншому випадку деякі країни використовують міграційну проблему (створивши гібридну кризу, штовхнувши понад 4000 мігрантів до кордонів Польщі, Латвії та Литви) для вирішення власних проблем із застосуванням санкцій і визнання легітимним лідера держави. Дуже важливо реформувати інститути Організації Об’єднаних Націй для того, щоб створити суворий механізм моніторингу порушень прав людини з метою запобігання появі регіональних і глобальних загроз. У майбутньому, можливо, подальше загострення американо-китайського конфлікту може призвести до ситуації, схожої на «холодну війну», і повернення проксі-війн на деяких регіональних рівнях.
6
Залізнюк, Вікторія. "ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ КРАЇНИ В УМОВАХ КРИЗИ". Public management 15, № 5 (29 вересня 2018): 89–97. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2018-15-5-89-97.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено продовольчу безпеку країни в умовах кризи. Ос- новними загрозами продовольчої безпеки України можна вважати політичні загрози, перевищення порогового рівня імпорту, диспропорція цін на про- довольчому ринку, слабкий платоспроможний попит населення, слабороз- винена система аналізу, оцінки і прогнозування динаміки розвитку агро- продовольчого ринку. Для підвищення рівня продовольчої безпеки країни необхідною умовою є державна політика, здатна забезпечувати стабільний розвиток вітчизняного агропромислового комплексу на тлі ризиків і загроз.
Визначено головні ризики, що загрожують стану продовольчої безпеки України в найближчій перспективі, а саме: збільшення частки посівних площ під технічні культури, що веде до зменшення частки посівних площ під про- довольчі культури; відсутність аналогів імпортного устаткування і, як наслі- док, зниження темпів модернізації ряду галузей агропромислового комплек- су; недостатня розвиненість інфраструктури транспортування, руху товару і зберігання харчової продукції; макроекономічні чинники й коливання ва- лютного курсу; зростання цін на матеріально-технічні засоби та енергоресурси; епізоотичні ризики, вияв яких найбільш імовірний у разі виникнення та поширення в країні осередків особливо небезпечних і карантинних хвороб тварин, пов’язаних у тому числі з імпортованими тваринами — переносни- ками збудників хвороб або з переміщенням збудників хвороб з території су- міжних держав.
Зроблено висновок, що забезпечення продовольчої безпеки — це повне самозабезпечення, або підтримання критичного мінімуму рівня виробни- цтва. Виявлені ризики продовольчої безпеки формують загрози, здатні при- звести до недотримання граничних критеріїв продовольчої безпеки. Для забезпечення стійкості економічного розвитку потрібна реалізація заходів державного регулювання, спрямованих на стабілізацію та підтримку продо- вольчої безпеки країни.
7
Адамова, Олена. "Подолання кризи в особистісних відносинах: окремі практичні аспекти". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 2(52) (2020): 65–75. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-52-2-65-75.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті досліджуються теоретичні аспекти розуміння категорії «криза», «особистісна криза». Визначено, що криза є невід'ємною частиною людського буття, а досвід, отриманий при переживанні кризи, істотно впливає на становлення особистості, її життєвий шлях. Встановлено, що особливими рисами кризи є те, що вона створюється за умови, якщо життєві події створюють потенційну або актуальну загрозу задоволенню фундаментальних потреб і одночасно з цим ставлять перед індивідом таку проблему, якої він не може оминути або ж вирішити в короткий час звичним для нього способом. Це спричиняє наявність наступного ряду обставин: криза пов'язана з проблемами задоволення найбільш важливих, фундаментальних потреб людини; криза ставить перед індивідом не повсякденні, а особливо складні проблеми; ці проблеми не піддаються вирішенню звичними способами, в цьому і полягає їх особлива складність, тому вони і часто сприймаються як тупикові життєві ситуації; криза найчастіше представляє собою яскраво виражену вимогу змін. Проаналізовано результати проведеного емпіричного дослідження з даного питання, яке базувалося на використанні таких методів психодіагностичного дослідження, як: психосемантичний аналіз, метод особистісних конструктів Дж. Келлі; феноменологічна стратегія дослідження індивідуального досвіду переживання, математико-статистичні методи обробки результатів. В результаті проведено дослідження зроблено висновок про неможливість існування двох однакових способів переживання особистісної кризи. Поряд із загальними (універсальними) виділено психологічні механізми, що забезпечують індивідуальний (унікальний) характер переживання, до яких, зокрема, можна віднести опосередкованість суб'єктивної семантики кризових переживань полярностями смислового конструкту, що становить ядро семантичного шару суб'єктивного досвіду, динаміку ритму переживання, феноменологічну структура досвіду переживання тих чи інших станів конкретною людиною.
8
Коцеруба, Н. В. "КОНТРОЛЬНО-АНАЛІТИЧНІ ПРОЦЕДУРИ В СИСТЕМІ КРИЗИС-МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВА". Підприємництво і торгівля, № 29 (16 квітня 2021): 28–34. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-29-05.
Повний текст джерелаАнотація:
Загострення кризи світової економіки актуалізує необхідність мінімізації впливу кризових ризиків на результати економічної діяльності підприємств. Події попереднього та поточного років свідчать про те, що найбільше потерпають від наслідків кризи мікро-, малі та середні підприємства, які на відміну від великих підприємств не мають ефективних запобіжників для своєчасного виявлення та попередження кризових загроз. Це вимагає від суб’єктів підприємницької діяльності своєчасного виявлення, перш за все, операційних ризиків, до яких належать зменшення обсягів діяльності і, як наслідок, уповільнення зростання операційних доходів і зменшення операційного прибутку, що призводить до загострення фінансових ризиків – зниження рентабельності операційної діяльності, а також рентабельності активів та капіталу підприємства і погіршення фінансового стану підприємств. Чинники кризи як предмет антикризового управління являють собою явища, що є причинами порушення стабільного розвитку підприємства. Залежно від середовища виникнення чинники кризи розподіляються на зовнішні (на зміну яких окреме підприємство впливати не може) та внутрішні (які піддаються регулюванню з боку систем антикризового управління підприємством). Ефективне антикризове управління підприємством торгівлі ґрунтується на використанні інформації стосовно показників операційної і фінансової діяльності, негативна зміна яких призводить до утворення кризових ситуацій. Із метою визначення проблемних ланок діяльності підприємства торгівлі запропоновано моделювання операційного прибутку, що розраховується методом прямого рахунку: збільшення доходів та зменшення витрат створюють приріст прибутку, а зниження доходів та зростання витрат зменшують прибуток на відповідну величину. Для зниження ризику та втрати платоспроможності підприємства рекомендовано використання платіжного календаря. Грошові потоки у платіжному календарі групуються за видами діяльності відповідно до напрямів надходження і витрачання коштів, що дає змогу своєчасно встановити потенційні кризові загрози та сформувати критерії оцінки ризику неплатоспроможності. Доцільне використання методики оцінки потенційного банкрутства за системою формалізованих і неформалізованих критеріїв, що доповнена показником власного оборотного капіталу, від’ємне значення якого є ознакою критичного фінансового стану суб’єкта господарювання. Зважаючи на обмежені ресурси кризис-менеджменту значної кількості підприємств, що діють на товарному ринку України, у статті запропоновано систему контрольно-аналітичних процедур, застосування яких дає змогу оцінити ризики та визначити орієнтири безпечної економічної діяльності, не залучаючи фахівців консалтингових аудиторських фірм та маркетингових агентств.
9
Решетник, Н. І., Н. В. Шульпіна та О. А. Решетник. "ЖИТТЄСТІЙКІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ БІЗНЕС-ПРОЦЕСАМИ". Підприємництво та інновації, № 13 (31 серпня 2020): 63–67. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/13.12.
Повний текст джерелаАнотація:
У сучасній методиці управління бізнес-процесами особливої актуальності набуває проблема підбору показників фінансового та антикризового управління, яка забезпечить підприємству здійснення поточної діяльності у запланованих межах, дасть змогу швидко адаптуватися до змін в умовах ризику та кризових явищ, сформує бачення перспективи розвитку підприємства. Фінансове та антикризове управління є основою для забезпечення життєстійкості підприємства в умовах глобальної економічної кризи. Життєстійкість передбачає здатність підприємства протистояти загрозам і швидко відновлюватися у разі якщо ці загрози стали реальністю і завдали відчутної шкоди. Здійснюючи ефективне управління бізнес-процесами, підприємство здатне ставити адекватні цілі та їх реалізувати, своєчасно забезпечувати свою діяльність зовнішніми та внутрішніми ресурсами, ефективно управляти ризиками.
10
Kovalenko, N. O., та N. V. Stoliarchuk. "БІЗНЕС-ПЛАН ЯК ІНСТРУМЕНТ УПРАВЛІННЯ АВІАКОМПАНІЄЮ В УМОВАХ ПАНДЕМІЧНОЇ КРИЗИ". Transport development, № 1(8) (29 квітня 2021): 7–14. http://dx.doi.org/10.33082/td.2021.1-8.01.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Світова пандемія Covid-19 визначила нові непередбачувані умови діяльності для більшості суб’єктів цивільної авіації. Встановлено, що більшість представників світового авіаційного бізнесу, в тому числі України, проявили неготовність та неспроможність подолати кризу, уникнути банкрутства й витримати конкуренцію. Мета. Метою дослідження є теоретичне обґрунту- вання технології розробки і використання бізнес-плану як елементу управління авіакомпаніями України в умовах пандемічної кризи. Результати. Конкретизо- вано, що бізнес-планування є уніфікованим механізмом управління діяльністю в умовах невизначеності. Доведено, що, незважаючи на вимоги практики, аспекти застосування бізнес-планування як елементу управління є запозиченими, чітко не визначеними й не адаптованими до умов діяльності авіакомпаній України в умо- вах кризи. Досвід організації підприємництва в галузі цивільної авіації свідчить, що аналіз та планування діяльності організації набуває дедалі більшого значення у зв’язку зі швидкими змінами в середовищі функціонування. Висновки. Доведено, що бізнес-план як основа управління авіапідприємством дає змогу проаналізувати всі елементи діяльності авіакомпанії, визначити фактори негативного впливу, загрози та можливості, розглянути альтернативні варіанти дій, спрогнозувати фінансові результати, що дасть змогу оптимізувати функціонування і мінімізу- вати ступінь впливу епідемічної кризи.
11
Туркот, Владислав. "ТЕРОРИЗМ У КРАЇНАХ БЛИЗЬКОГО СХОДУ: ПРИЧИНИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЕСКАЛАЦІЇ". Young Scientist, № 12 (88) (30 грудня 2020): 226–32. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2020-12-88-46.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена розгляду витоків тероризму на Близькому Сході та причин ескалації конфліктів в регіоні. Об'єктом роботи виступає феномен тероризму у країнах Близького Сходу в сучасному світі. Предметом дослідження є тероризм у країнах Близького Сходу. Розглянуто різні аспекти досліджень цієї проблеми. Події, які відбуваються в останні роки в регіоні Близького Сходу, аналізуються не тільки у розрізі соціально-економічних процесів, що відбуваються в світі в умовах глобалізації, але і з точки зору геополітичного протистояння різних сил, які мають на меті посилити свій вплив в регіоні. Близькосхідний Регіон кінця XX – початку XXI ст. не тільки не втратив свого геостратегічного значення, а й набув статусу «вибухонебезпечного вузла», ставши зоною військово-політичної нестабільності і регулярно виникаючих тут військових конфліктів. В останні роки спостерігається їх загострення, в тому числі і етнічних, і племінних, а також і соціальних, і конфесійних. У статті розглядається криза Близькосхідного регіону, зокрема витоки палестино-ізраїльського конфлікту як однієї складової цієї кризи. А також, феномен радикальної ісламізації, який являє собою своєрідну реакцію на модернізацію і глобалізацію, він є одним з основних викликів для національної безпеки міжнародного співтовариства. У статті здійснено аналіз історичних передумов тероризму. Викладені основні причини формування і зростання тероризму в Близькосхідному регіоні. Здійснені пошуки способів врегулювання загроз на сучасному етапі та виокремлення перспектив стабілізації кризи у регіоні. Визначено можливі шляхи усунення існуючих загроз національній, регіональній та глобальній безпеці. Виявлено закономірність у формуванні активізації терористичних груп різного роду. Дослідження показало, що геополітичний фактор цього конфлікту є важливим для регіону та світу загалом. Запропоновано шляхи протистояння різноманітним екстремістським й інформаційно-психологічним проявам, крайньою формою яких є тероризм.
12
Korolchuk L. та Chernjakova G. "МОДЕЛЬ ЄВРОПЕЇЗАЦІЇ МІГРАНТІВ, ЯК СПОСІБ ПОДОЛАННЯ МІГРАЦІЙНОЇ КРИЗИ В КРАЇНАХ ЄВРОПИ". Economic forum 1, № 4 (24 листопада 2021): 27–34. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-4-4.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті досліджено проблему пошуку шляхів виходу європейських країн з міграційної кризи, що є актуальним і важливим для України, як одного з основних донорів трудових мігрантів до ЄС.
Вивчено існуючий досвід інтеграції мігрантів у соціально-економічну систему країн Європи, яка одночасно згладжує соціальну напругу у громадах приймаючих країн щодо появи «чужих» і також дозволяє ефективно використовувати позитивні сторони припливу іммігрантів, у двох формах: мультикультуралізм та асиміляція.
На основі вивченого досвіду, емпіричного аналізу процесу європеїзації та гіпотетично-дедуктивного методу розробено модель європеїзації мігрантів у європейське суспільство, як спосіб подолання міграційної кризи, що передбачає одночасне застосування полюсних форм міграційної політики: політики лібералізації та протекціонізму. Це пояснюється необхідністю для ЄС в процесі виходу з міграційної кризи зуміти одночасно скористатися вигодами, які можуть мати місце в ситуації, що склалася, а також забезпечити наднаціональну та економічну безпеку Союзу, в силу існування реальної загрози від неконтрольованого збільшення міграційних потоків до ЄС.
Визначено підстави запровадження моделі європеїзації мігрантів в актуальних умовах пандемії корона вірусу, а також аргументовано, що модель європеїзації мігрантів допоможе ЄС не лише подолати міграційну кризу і зміцнитися за рахунок подолання ряду внутрішніх соціально-економічних проблем завдяки мігрантам, але й поширить загальноєвропейські цінності, що базуються на демократії та повазі до прав і свобод людини, на представників інших народів, що забезпечить ментальну конвергенцію різних народів світу і тим самим дозволить знизити авторитет дестабілізуючих сил в регіоні, пришвидшить інтеграцію нових членів до ЄС, і України зокрема.
13
Чупрій, Л. "Нова хвиля кризи в Україні: можливі загрози". Економічний часопис - 21, № 9/10 (2009): 312–15.
Знайти повний текст джерела
14
Хлівнюк, Тетяна. "ОЦІНКА ВПЛИВУ ІММІГРАЦІЇ НА СОЦІАЛЬНУ ДЕРЖАВУ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ТА ПРАКТИЧНИЙ ВИМІР". Litopys Volyni, № 25 (10 грудня 2021): 126–30. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.21.
Повний текст джерелаАнотація:
Аргументовано, що в останні два десятиліття на порядок денний у країнах із розвиненим інститутом соціальної держави вийшли нові виклики, пов’язані із солідарністю з іммігрантами. Це зумовлено, з одного боку, появою нових масштабних конфліктів на планеті, а з іншого – зниженням стійкості соціальної держави, одним зі завдань якої є сприяння інтеграції трудових мігрантів та біженців. Проаналізовано основні підходи до співвідношення соціальної держави та імміграції: концепцію «нової ліберальної дилеми» та концепцію «шовінізму соціального забезпечення», або «націоналізму соціальної держави». Відзначено, що концепція «нової ліберальної дилеми» передбачає, що: 1) сильна соціальна держава базується на сильній солідарності громадян, зокрема й до іммігрантів; 2) водночас стійкість інституту соціальної держави є під загрозою, коли спільнота стає більш різноманітною; 3) наслідком значної різноманітності спільнот держав соціального типу й надання соціальних прав іммігрантам стало поступове зниження підтримки громадянами ідеї соціальної держави. Змістом дилеми є невизначеність неоліберальних і соціал-демократичних політиків у виборі між відкритістю до іммігрантів та потребою зберегти сильні національні системи соціального забезпечення. Наголошено на особливостях концепції «шовінізму соціального забезпечення», яка обмежує соціальні права іммігрантів або ж (у м’якшій версії концепції) передбачає надання соціальних гарантій виключно за умови відповідності певним критеріям. Відзначено, що: 1) у докризовий період еволюції соціальної держави (поч. 1960-х – сер. 1970-х років) під впливом активної деколонізації мігрантам було надано деякі (обмежені) соціальні права, однак діяльність інституту соціальної держави спрямовувалася передусім на потреби громадян цих держав; 2) у 1970-х роках завдяки право- захисному руху зросли перспективи розширення соціальних прав іммігрантів; 3) із 1990-х років тенденція розши- рення соціальних прав іммігрантів була призупинена. Це пояснюється входженням інституту соціальної держа- ви в глибоку кризу й одночасним збільшенням чисельності іммігрантів-біженців, інтеграція яких потребувала значних затрат; 4) кілька останніх криз (фінансова криза 2008 р., європейська міграційна криза 2015 р., корона- криза 2020–2021 рр.) посилили уразливість мігрантів. Доведено, що кризові явища у функціонуванні соціальної держави мають комплекс причин і не звужені виключно до впливу імміграції на соціальну сферу життєдіяльності розвинених держав.
15
Саранчук, А. О. "Управління ринком зерна в умовах загрози світової продовольчої кризи". Часопис економічних реформ, № 3 (11) (2013): 24–28.
Знайти повний текст джерела
16
Саранчук, А. О. "Управління ринком зерна в умовах загрози світової продовольчої кризи". Часопис економічних реформ, № 3 (11) (2013): 24–28.
Знайти повний текст джерела
17
Перфільєва, Анастасія. "КОНЦЕПЦІЯ ТУРБУЛЕНТНОСТІ В ПОЛІТИЧНІЙ НАУЦІ". Litopys Volyni, № 22 (16 березня 2021): 78–82. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.22.13.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено спробу узагальнити шлях термінологічної концептуалізації проблеми кризової нестійкості суспільного розвитку у політичній науці. Здійснено спробу порівняння понять «криза», «ризик», «хаос», «турбулентність». Установлено, що початкове використання у суспільних науках поняття «турбулентність» мало яскравий метафоричний характер, який деінде залишається й понині. Проте нині очевидною є потреба у відході від метафоричності поняття і концептуалізації його змісту відповідно до сутнісних ознак соціально- політичного середовища і завдань, що постали перед політичною наукою. Поняття «турбулентність» є ширшим за замістом і включає у себе феномени ризиків, небезпек, загроз. Нині найбільшу частку концепцій турбулентності присвячено світовому або міжнародному виміру політичної дійсності, проте навіть вони вирізняються різнорідністю та суперечливістю. Під час інтерпретації турбулентності відбувається змішання концептів «турбулентність», «криза», «хаос», «небезпека», «ризик», «загроза». Тож актуальним завдан- ням сучасної політичної науки є виявлення концептуального змісту категорії «турбулентність» із позицій можливості її використання в апараті сучасної політичної науки для дослідження процесів, які відбуваються на різних рівнях соціально-політичної реальності. Концепція турбулентності дає змогу розглядати дестабілізацію в політичній системі у більш ціннісно нейтральному світлі, зосереджуючись передусім на динаміці, на змінах. За допомогою концепції турбулентності можливим стає аналітичне дослідження рушійних сил змін у політичних системах, тож теоретичне осмислення турбулентності стає очевидним здобутком сучасної політичної науки, оскільки дає змогу вдосконалити понятійно-категоріальний апарат та інструментарій дослідження політичної динаміки. Подальша концептуалізація категорії «турбулентність» сприятиме, відповідно до сучасного рівня розвитку наукового знання, інтерпретації динаміки і процесуальності явищ соціально-політичної реальності на всіх рівнях (локальному, національному, регіональному, глобальному, міжнародному).
18
Соскін, О. "Сучасний етап кризи в Україні: фінансово-економічні та соціальні загрози". Економічний часопис - 21, № 7/8 (2009): 7–14.
Знайти повний текст джерела
19
Фурдичко, Л. Є. "Вплив фінансової кризи на економіку держави як потенційної загрози стратегічного рівня". Економіка та держава, № 3 (2013): 51–55.
Знайти повний текст джерела
20
Молнар, Н. О., О. С. Молнар та Ф. А. Важинський. "НЕОБХІДНІСТЬ РОЗРОБКИ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ НОВИХ ПІДХОДІВ В СИСТЕМІ ОРГАНІЗАЦІІ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ РЕАЛЬНОСТІ 2020 РОКУ". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Економіка», № 1(57) (2 липня 2021): 98–101. http://dx.doi.org/10.24144/2409-6857.2021.1(57).98-101.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті наведено аргументи щодо необхідності розробки та впровадження відновлюваної моделі соціально-трудового розвитку під час розгортання нової світової кризи, що є важливим та нелегким викликом для України. Виявлені ризики та загрози, реальні та потенційні можливості для соціуму, зумовлені змінами технологічного, демографічного, глобалізаційного характеру та визначені зміни, які пов’язані з новими трендами у ресурсах, технологіях, продуктивності у контексті можливостей і обмежень соціально-трудової сфери українських підприємств.
21
RUDIK, Oleksandr. "European Health Union as a Direction for Further Deepening of EU Integration." Public administration and local government 47, no. 4 (December 20, 2020): 147–54. http://dx.doi.org/10.33287/102079.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядається Європейський союз охорони здоров’я як напрям подальшого поглиблення інтеграції ЄС. Пандемія COVID-19 виявила структурні слабкості та неспроможності ринку належним чином реагувати, щоб захистити громадян ЄС від криз у сфері охорони здоров’я і в такий спосіб продемонструвала необхідність та важливість скоординованих дій на рівні ЄС. В ЄС дійшли висновку, що для ефективної протидії транскордонній загрозі здоров’ю європейські органи охорони здоров’я мають злагоджено працювати разом, об’єднати свої ресурси та досвід, а також діяти в тісній координації з економічними органами. З огляду на це Голова Європейської Комісії як єдино правильний політичний та управлінський крок запропонувала створити Європейський союз охорони здоров’я. У повідомленні Європейської Комісії, яке окреслює напрями та практичні кроки розбудови Європейського союзу охорони здоров’я, викладені додаткові дії, які необхідно вжити в найближчому майбутньому на європейському і національному рівнях, щоб підвищити стійкість ЄС до всіх транскордонних загроз здоров’ю та забезпечити всіх європейських громадян високим рівнем охорони здоров’я. Європейський союз охорони здоров’я слід розглядати в контексті існуючих комплексних європейських стратегій врядування, таких як, наприклад, Європейський енергетичний союз та Європейський зелений курс, прийнятих для подолання проблем фрагментації управління та неадекватності розрізнених дій у сфері публічної політики у відповідь на наскрізні транскордонні виклики.
22
Баскакова, А. С. "Кримська криза та російсько-українська війна: погляд із позиції політичного неореалізму". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 29 (6 липня 2021): 93–99. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i29.966.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено комплексний аналіз особливостей використання теоретико-концептуального та методологічного інструментарію такого наукового напряму в міжнародно-політичній науці, як політичний неореалізм, для дослідження Кримської кризи та початку українсько-російського збройного протистояння. Стверджується, що Кримська криза 2014 року та початок збройного російсько-українського протистояння викликані не лише реакцією Росії на події в Україні та зміною її зовнішньополітичних орієнтирів, але й такими міжнародно-політичними чинниками, як: експансія демократичних цінностей з боку США та країн Західної Європи на країни світу, які раніше входили до зони геополітичної відповідальності Москви та прагнення Вашингтона вирішувати питання власної безпеки, не беручи до уваги інтереси інших держав сучасного світу, що породжує ще більшу анархічність міжнародної політики, конфліктність самої структури та спонукає інші держави до вжиття заходів протидії з метою підвищення рівня власної захищеності та забезпечення реалізації інтересів національної безпеки.
Особливої актуальності проблема дослідження набуває в зв’язку із потребою у концептуалізації протистояння між Україною та Росією з точки зору політичного неореалізму. Основна ідея полягає в тому, чи може втручання Росії у внутрішні справи пострадянських країн та порушення нею територіальної цілісності цих держав бути визнане легітимним з точки зору політичного неореалізму.
Метою дослідження є аналіз Кримської кризи та початку українсько-російського збройного протистояння з використанням такого наукового напряму в міжнародно-політичній науці, як політичний неореалізм.
Щодо окупації Криму та збройного протистояння на Сході України, то неореалісти використовують теорію «балансу загроз» для пояснення дій РФ. До прямого порушення норм міжнародного права з боку Москви призвели не лише неоімперські амбіції, а й бажання стримати розширення НАТО на схід, експансію демократичних цінностей з боку США на пострадянський простір. Незалежно від типу політичного режиму, захист інтересів Росії є зрозумілим з точки зору теорії політичного неореалізму: вона вбачає проблему для себе у використанні «української карти» для остаточної експансії демократичних цінностей на пояс геополітичних інтересів Росії з метою подальшого розширення демократії вже вглиб Росії і в такий спосіб підриву її авторитарного політичного режиму, зміни влади та встановлення демократичного уряду.
23
Shyshkina, Olena, та Olga Kalchenko. "РИЗИКОЗАЛЕЖНІСТЬ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ ВІД ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 2 (18) (2019): 245–60. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-2(18)-245-260.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано сучасний стан іноземного інвестування у вітчизняну економіку за допомогою аналізу обсягів іноземних інвестицій, надходжень і вкладень прямих іноземних інвестицій та оцінки інвестицій за видами економічної діяльності, регіонами надходження інвестиційних ресурсів і країнами походження. Сформульовано основні тенденції та особливості інвестиційного процесу. Визначено інвестиційний рейтинг економіки України за конкурентоспроможністю, легкістю ведення бізнесу, процвітанням, економічною свободою та ідентифіковано можливі загрози щодо його погіршення і узагальнено наслідки їх прояву. Систематизовано основні ризики, що супроводжують процес іноземного інвестування в національну економіку в умовах фінансової кризи.
24
Васильченко, О. П. "КРИЗА ЛІБЕРАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНИХ КОНСТИТУЦІЙНИХ РЕЖИМІВ: АНАЛІЗ ПРИЧИН І СПОСОБІВ ВРЕГУЛЮВАННЯ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 19 (6 листопада 2019): 70–76. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v19i0.532.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено висвітленню особливостей конституційного принципу рівності прав людини як основи демократичних режимів, викликів та загроз, які постали перед демократичними суспільствами сьогодні, а також способів протидії їм.
25
Шевчук, Тетяна, Олена Сідельник та Галина Кравчук. "АНАЛІЗ ВПЛИВУ КОРОНАКРИЗИ НА ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ". Вісник Університету банківської справи, № 1(40) (24 травня 2021): 34–41. http://dx.doi.org/10.18371/2221-755x1(40)2021237577.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто особливості та характер економічної кризи, спричиненої пандемією COVID-19; оцінки, зроблені науковцями-аналітиками стосовно прогнозів перебігу коронакризи і факторів, які несуть загрозу світовій економіці. Україна опинилася в новій системі ризиків, пов’язаних зі світовою економічною рецесією, що спонукало сповільнення економічної динаміки. Проведено аналіз впливу введення суворих карантинних умов на різні сфери економічної діяльності в Україні. Зменшення ділової активності, спровоковане пандемією, погіршенням кон’юнктури на світових ринках низки промислових товарів, послабленням інвестиційної діяльності тощо спричинило зниження показників усіх секторів економіки. Аналіз реального ВВП показав, що 2020 року економіка повернулася до показників 2012 року. Відповідно значно знизилися показники виконання державного бюджету України. Банківська система країни також перебуває у складних умовах. Однак ситуація на грошово-кредитному ринку залишається стабільною і банківська система має досить високий рівень ліквідності. Банки володіють достатніми ресурсами для безперебійної діяльності навіть в умовах погіршення настроїв населення і бізнесу під впливом негативних новин зі світових ринків. Уперше в історії під час кризи банківські установи не стали фактором посилення економічної нестабільності.
26
Безрук, О. О. "ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СИСТЕМИ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ ЗАГРОЗИ ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ". Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 2, № 21 (2020): 4–14. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2020.21.2.01.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто проблеми інституціонального рівня системи міжнародної безпеки на сучасному етапі. Виокремлено низку факторів, які, зокрема, підвищують рівень складності та знижують ефективність роботи Організації Об’єднаних Націй в постбіполярний період: чисельність світових політичних акторів, трансформація світового порядку, криза міжнародного права. Приділено увагу внутрішньоінституціональним проблемам ООН. Висвітлено напрям еволюції сучасних збройних конфліктів. Аргументовано, що на найближчу перспективу ООН матиме справу з локальними конфліктами, які важко регулюються, що вимагатиме від системи безпеки певної реорганізації. Зазначено, що реорганізація системи міжнародної безпеки залежить від пакту між ключовими геостратегічними акторами, їхніми рішеннями та діями
27
Перегуда, Ю. А. "АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ В ТУРИСТИЧНІЙ ГАЛУЗІ". Індустрія туризму і гостинності в Центральній та Східній Європі, № 3 (21 грудня 2021): 33–38. http://dx.doi.org/10.36477/tourismhospcee-3-5.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено аналіз теоретичного підґрунтя антикризового управління діяльністю підприємств туристичної галузі в умовах протидії невизначеностям діяльності, спричиненим пандемією COVID-19. Авторкою підкреслено, що найбільш уразливою сферою є масовий міський туризм, який у 2020 р. зазнає все більших утрат через протипандемічні заходи міжнародної спільноти та урядів кількох країн. За результатами дослідження обґрунтовано необхідність формування та впровадження ефективної системи антикризового управління, що є ключовим питанням для підприємництва. Визначено, що реалізація антикризової стратегії диверсифікації діяльності компанії, яка передбачає взаємодію різноманітних методів, інструментів та технологій управління, забезпечуючи при цьому координацію, узгодженість функцій управління та мінімізацію втрат підприємства. Ідентифіковано основні інструменти антикризового управління фінансовим складником діяльності підприємства: бізнес-планування, лізинг, франчайзинг, бюджетування, стратегічні та дорожні карти, інноваційні моделі продажів та контролінг. Актуальність застосування цих інструментів управління автором пояснюється зміною цілей і завдань, які стоять перед фінансовими менеджерами. Глобальний характер нестабільності економіки на сучасному етапі, загрози та можливості, які вона породжує, вимагають зміни характеру антикризового управління та інструментів розроблення і реалізації його стратегії. У сучасній практиці антикризового менеджменту часто пріоритет надається механізмам та інструментам негайного реагування, які усувають та пом’якшують негативні наслідки кризи, але не створюють умов для розвитку. Особливості кризових процесів вимагають використання нових інструментів для розроблення та реалізації стратегії антикризового управління, здатної запобігти та пом’якшити не лише негативні наслідки кризи, а й використовувати свої можливості для функціонування підприємства після кризи. Установлено, що обґрунтування вибору антикризової стратегії диверсифікації діяльності підприємства та її розвитку передбачає врахування взаємозалежних, різноспрямованих зовнішніх і внутрішніх чинників та стадій життєвого циклу підприємства.
28
Петришин, О. "Розвиток місцевого самоврядування в Литовській республіці в постокупаційний період: досвід для України". Юридичний вісник, № 2 (26 серпня 2020): 195–206. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1723.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню процесу розвитку місцевого самоврядування в Литовській Республіці: його каталізаторам, позитивним та негативним; зовнішнім та внутрішнім факторам; ключовим подіям та періодам; фундаментальним концепціям. Для кращої репрезентативності в роботі сконцентровано увагу саме на проблемних аспектах, які є актуальними для України сьогодні в контексті реформи децентралізації: 1) реформа адміністративно-територіального устрою (проаналізовано ключові акти, чинні моделі адміністративно-територіального устрою та системи організації органів місцевого самоврядування Литовської Республіки); 2) проблема балансу та фінансування власних і делегованих повноважень (опрацьовано відповідне законодавство, розкрито роль Асоціації органів місцевого самоврядування Литви у процесі переговорів із державою в частині делегування та фінансування); 3) фінансова автономія (досліджено литовські практики, фактори ризику та вплив глобальних кризових явищ, а також представлено реальну статистику щодо результатів фінансової децентралізації в Україні); 4) адміністративний нагляд із боку держави (сконцентровано увагу на механізмах взаємодії посадових осіб держави, котрі здійснюють нагляд, з органами та асоціаціями місцевого самоврядування та наголошено на глибокій кризі та відсутності діалогу між державою й місцевим самоврядуванням щодо врегулювання релевантних питань в Україні).
Результатом проведеного дослідження стала низка висновків щодо реформістського потенціалу української системи місцевого самоврядування та рекомендацій щодо першочергових змін у зазначеному секторі: 1) наголошено на необхідності завершення фінального етапу реформи децентралізації та внесення необхідних змін до Конституції України не пізніше 2021 року; 2) встановлено важливість розробки щонайменше концептуальних положень щодо адаптації механізмів проведення місцевих виборів наприкінці 2020 року, адже незавершена реформа стане каталізатором проблем у цьому процесі; 3) обґрунтовано низку загроз, які несуть у собі потуги щодо дотримання євроінтеграційного курсу України в умовах глобальної пандемії, внутрішньої та світової економічної кризи у процесі завершення реформи децентралізації, що проводиться без забезпечення діалогу між стейкхолдерами та будується на суто політичних рішеннях.
29
Мазуренко, В. І. "Методологічні підходи до розробки системи раннього попередження загрози виникнення фінансових криз". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 45, ч. 2 (2004): 207–19.
Знайти повний текст джерела
30
Parfinenko, Anatoliy. "БАЛКАНСЬКИЙ ВИМІР ЄВРОПЕЙСЬКОЇ БЕЗПЕКИ В СВІТЛІ ГЕОСТРАТЕГІЙ КЛЮЧОВИХ МІЖНАРОДНИХ ГРАВЦІВ СХОДУ ТА ЗАХОДУ". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 12, № 1 (10 липня 2020): 222–32. http://dx.doi.org/10.15421/352026.
Повний текст джерелаАнотація:
Розкрито основні виклики й загрози європейській безпеці та стабільності в Західних Балканах. В центрі уваги – висвітлення геостратегічних інтересів на Балканах основних міжнародних гравців Заходу та Сходу: ЄС, США, Росії, Туреччини, Китаю, країн Перської затоки. Досліджено стан політико-економічної взаємодії основних акторів світової політики з країнами Західних Балкан, вплив цих процесів на регіональну безпеку, політичні процеси та темпи євроатлантичної інтеграції. Робиться висновок, що центральна ось геополітичного протистояння на Балканах пролягає сьогодні між ЄС та НАТО, з одного боку, та Росією – з іншого. Стверджується, що на стан безпеки в регіоні в подальшому будуть впливати також глобальні чинники, серед яких: конфронтація Росії та Заходу, перегляд відносин між Америкою та Європою, посилення конкуренції між США та Китаєм, загострення міграційної кризи та ін.
31
Лисюк, Т. В., О. С. Терещук та О. А. Демчук. "ЕКСКУРСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ВОЛИНСЬКІЙ ОБЛАСТІ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ". Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, № 7 (29 червня 2021): 73–80. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2021.7.9.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наведено шляхи розв’язання основних проблем на ринку індустрії туризму. Розглянуто кризові явища в екскурсійній діяльності, спричинені COVID-19, у Волинській області. Зважаючи на третинний сектор економіки, туризм становить основну частину соціально-економічного розвитку. Але у зв’язку з поширенням коронавірусу туристична індустрія є одним із тих секторів економіки, що постраждав найбільше, зокрема через обмеження на пересування туристів, карантин, заборону авіаперевезень тощо. З’ясовано, що сьогодні спостерігається значне відставання у темпах відновлення туристичного сектору, що ставить під серйозну загрозу економіку Волинської області. Разом із тим КП «Центр туристичної інформації та послуг» надав пропозиції щодо виходу з кризи, утілення яких сприятиме розвитку екскурсійної діяльності, а також урегулюванню наслідків пандемії, які впливають на економіку туристичної галузі Волинської області.
32
Сидорчук, О. Г. "ПРОЯВИ СОЦІАЛЬНОЇ НЕБЕЗПЕКИ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНИХ СОЦІАЛЬНИХ КРИЗ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 59 (18 травня 2021): 49–56. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-59-07.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено виявленню цільових орієнтирів інституційного забезпечення соціальної безпеки громадян і суспільства в цілому за умови непереборної дії соціальних криз. За результатами опитуван-ня громадської думки виявлено основні пріоритети громадян щодо соціальної безпеки, що включають сприят-ливі та безпечні умови життя, гідний рівень якості життя, упевненість у майбутньому, захищеність прав і свобод громадян. Натомість поза кризою громадяни надавали менше значення проблемам зайнятості, досту-пності та якості медичних послуг, забезпечення здорового способу життя. Визначені особливості зайнятості свідчать про незбалансованість, що проявляється у підвищеному попиті на працівників низького рівня кваліфі-кації, що підриває мотивацію до професійного зростання та розвитку, супроводжуючись значними втратами людського і трудового капіталу та соціальною апатією. Водночас дослідження показало, що незадовільна заробітна плата, зайнятість, безробіття, дисбаланс на ринку праці спричиняють загрози соціальному забез-печенню, такі як низька зайнятість у певних вікових групах, особливо молоді, включаючи освіту та професійне навчання. Загрози, що виникли, та рівень безробіття, у тому числі довгострокового, формують умови для не-сприятливого соціального середовища та стають джерелом соціальної напруги в суспільстві. Виявлено, що пандемічний спалах на початку 2020 р. змістив пріоритети у суспільному сприйнятті соціальних небезпек, спри-чинивши значне падіння економіки, обсягів торгівлі, цінові коливання, зростання рівня безробіття та зменшення доходів більшої частки населення, що негативно позначилося на рівні життя громадян. Показано, що в умовах глобальних соціальних криз та форс-мажорних обставин пріоритетом державного піклування стають най-менш захищені верстви населення, тобто одночасно виявляються різні варіації впливу соціального забезпечен-ня держави. У подальших дослідженнях доцільно виявити можливі інструменти реалізації соціальної політики для своєчасного та ефективного запобігання небезпечним соціальним проявам
33
Біла, Дар’я Олегівна. "ВИЗНАЧЕННЯ РОЛІ МОЛОДІ В СУСПІЛЬСТВІ В УМОВАХ ПОЛІТИЧНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ Й ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 3 (12 листопада 2021): 64–70. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.3.11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наведено розв’язання актуальної наукової проблеми визначення ролі молоді в суспільстві в умовах полі- тичної невизначеності й особливості формування державної молодіжної політики. Авторка визначила, що державна молодіжна політика − це система інститутів, що містить різноманітні еле- менти (навчально-педагогічні, політично-правові, інституційно-організаційні й фінансово-економічні), вона чинить управлінський вплив на молодь як унікальний феномен суспільства для забезпечення максимально повного використання молоді як потенціалу й ресурсу для досягнення управлінської мети. У статті доведено, що з боку публічного управління молодь виступає одночасно і як ключовий об’єкт управлін- ського впливу, і як активний, гнучкий і потужний ресурс і потенціал суспільно-економічної та політичної дії. Саме цей суб’єкт – об’єктна роль молоді в суспільстві й у публічному управлінні – робить її найчутливішою до політичних та економічних змін, швидкою під час реагування на заклики й ситуативні дії. Політична невизначеність або кри- за, які загострюють суперечності й проблеми в суспільстві, є ключовими чинниками зростання активності моло- ді щодо участі в суспільно-економічних процесах і стають загрозою ймовірної швидкої ідеологічної «поляризації» молоді. Це може сприяти залученню молоді як цінного ресурсу в «арсенал» публічного управління або привести до його втрати. Авторкою узагальнені ключові особливості формування державної молодіжної політики в умовах політичної та економічної невизначеності чи кризи, які потребують реалізації як через інститути молодіжної політики, так і за участі інших інститутів публічного управління. Ці особливості умовно поділено на два блоки: – стратегічно орієнтований, ідеологічний блок, який формується та реалізується впродовж декількох поко- лінь, сприяє спрямуванню потенціалу молоді на творчість, генерацію позитивних ідей і змін з урахуванням об’єкт- суб’єктності молоді й дозволяє усунути загрози її можливої ідеологічної «поляризації»; – тактично спрямований, соціально-економічний блок, який потребує коротко- й середньотермінового вирішен- ня та сприяє створенню соціально-економічних умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства й держави.
34
Данилюк, О. В. "Методика раннього виявлення гібридних загроз в умовах агентурних заходів впливу РФ". Актуальні проблеми політики, № 67 (25 травня 2021): 135–42. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1164.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено форми і методи ведення підривної діяльності (в тому числі активні заходи), притаманні радянським (російським) спецслужбам у контексті ведення гібридної війни проти країн Заходу та України. Доведено, що гібридні операції як наступальні дії радянських (російських) спецслужб були реалізовані здебільшого завдяки реалізації мережі спеціальної агентури впливу. Проаналізовано особливості підривної діяльності та активних заходів радянських і російських спецслужб у вимірі політичної, воєнної, економічної та інших видів зовнішньої розвідки. Досліджено сутність, мету та основні види діяльності відповідної агентури впливу (включно з формуванням потрібної для РФ суспільної думки; встановленням та збереженням таємного контролю за урядом або частини уряду іншої держави; генерацією політичної кризи і нейтралізацією небажаних РФ політичних опонентів тощо). Виявлено, що задля досягнення своїх цілей агенти впливу радянських (російських) спецслужб використовують такі інструменти, як компрометація, дезінформація, науково-технічна розвідка та розвідка у ЗМІ противника, агентурне проникнення (інфільтрація) і вербування, застосування чужого прапора тощо. Визначено особливості раннього виявлення гібридних загроз, що пов’язані з агресивними діями РФ у контексті проактивного підходу з пошуку проявів, що мають ознаки підривної діяльності (Hybrid Threat Hunting – HTH). Запропоновано методику відповідного виявлення на основі розвитку мережі спеціалістів (Hybrid Threat Hunters) центральних органів державної влади в кожній сфері державного управління та суспільного життя. Окреслено основні види діяльності в рамках попередження та протидії агентурним заходам впливу російських спецслужб, які включають у себе регулярний HТН-моніторинг, а також ефективну міжвідомчу взаємодію з раннього виявлення (в подальшому – аналіз, прогнозування та протидію відповідному впливу).
35
Пасічник, Т. О. "ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЛОГІСТИЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ COVID-19". Підприємництво та інновації, № 15 (30 грудня 2020): 27–31. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/15.4.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено вивченню сценаріїв виходу логістичної індустрії з економічної кризи, спричиненої пандемією COVID-19, а також дослідженню перспектив розвитку логістичного управління в умовах постепідемічної реальності. Показано, що COVID-19 став визначальним фактором світового скорочення обсягів виробництва і торгівлі у 2020 р. Разом із тим після першого локдауну відбулося поступове відновлення темпів виробництва, і стали можливими декілька сценаріїв подальшого розвитку подій. Показано потенційні загрози, що супроводжують кожен із сценаріїв, що може бути корисним для логістичних компаній, які займаються стратегічним плануванням. Виявлено, що активно розвивається ринок логістичних послуг для кінцевих споживачів (B2C), причинами чого є перехід людей на роботу в онлайн, зміна купівельних звичок у напрямі здійснення покупок через Інтернет. Виявлено, що логістичні компанії в умовах пандемії зосереджують увагу на трьох основних маркерах: безпеці, економічній ефективності і комунікаціях із клієнтами.
36
Гурковський, Володимир, Володимир Колесник та Олександр Бажора. "ТРАНСФОРМАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН: ВИКЛИКИ ТА ЗАГРОЗИ СВІТОВІЙ БЕЗПЕЦІ". Public management 24, № 4 (20 березня 2020): 74–93. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-74-93.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано особливості сучасного розвитку системи між- народних відносин, зроблено висновок стосовно зміцнення американської та китайської геополітичних позицій та оцінено можливості України щодо участі в міжнародних відносинах. Досліджено геополітичні концепції про- відних держав світу, зокрема, американська геополітика, російське “неоєв- разійство”, “китаєцентрична” експансія та європейський “континенталізм” з метою визначення найефективніших геополітичних підходів, які визна- чатимуть майбутній формат міжнародних відносин, побудованих на основі поліцентричної концепції.
Викладено окремі аспекти згаданих геополітичних концепцій, які визначають основні напрями зовнішньої політики провідних держав світу вже сьогодні. Щоб зберегти високий темп економічного зростання, Китай здійснює “м’яку” експансію для реалізації національних інтересів, що створює суперечності у відносинах з країнами Заходу. Росія, яка відчуває еконо- мічний занепад, вживає заходи для збереження провідної позиції у світі та проводить агресивну антизахідну політику, засновану на “неоєвразійстві”. Своєю чергою, США та європейські держави, які тривалий час виступали “модераторами” глобалізації, перебувають у політичній кризі, наслідком якої є посилення популістських політичних сил та політики ізоляціонізму.
Активні геостратегічні діючі актори активізують діяльність за межами своїх національних кордонів з метою зміни геополітичної ситуації у на- прямі побудови багатополярного світоустрою. Зусилля таких акторів зосе- реджені насамперед на збільшення своїх можливостей щодо забезпечення економічного зростання. Вони прагнуть забезпечити собі свободу діяль- ності на міжнародній арені, в тому числі шляхом відмови від “незручних домовленостей” та збільшення кількості партнерів або союзників з числа геополітичних центрів. Незважаючи на стратегічні завдання, активні акто- ри об’єктивно змушені застосовувати багатовекторну зовнішню політику. Такий підхід до реалізації національних інтересів у багатополярному світі призводить до міждержавної конкуренції та пошуку нового формату гло- балізації. У наведених умовах відбувається ускладнення політичної і без- пекової обстановки.
37
Potapchuk , H. V. "Екологічні права людини: від онто-аксіологічного значення до новелізації конституційного розуміння та модернізації". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (21 липня 2021): 79–93. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.04.09.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є розгляд теоретико-нормативних підходів до розуміння змістовно-просторового наповнення феноменології екологічних прав людини в контексті їх онтологічного й аксіологічного значення, об’єктивізації перспектви новелізації їх конституційного розуміння та модернізації, що детерміновані глобалізаційними факторами. Доводиться, що проблематика екологічних прав людини об’єктивується й активізується завдяки складним та суперечливим процесам протидії негативним тенденціям у зазначеній сфері, що можна визначити по відповідних напрямках, інтерпретуючи загрози, які виникли в охоронному та правоохоронному контекстах, а саме: а) завдання мінімізації, а за можливості нейтралізації негативного впливу на навколишнє природне середовище при здійсненні господарської діяльності, експлуатації природних ресурсів та їх вилучення для виробництва матеріальних благ; б) подолання відсутності або обмеженого використання ресурсозберігаючих технологій; в) посилення державного та міжнародного контролю (нагляду) ризиків можливих випадків екологічного лиха і катастроф техногенного характеру; г) підвищення ефективності економіко-соціальних механізмів запобігання та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій; ґ) формування на локальному, регіональному, державному та міжнародному рівнях системи екологічної безпеки як стану захищеності навколишнього середовища, населення, територій, господарських та інших об’єктів від різних загроз, які виникають внаслідок негативних змін компонентів навколишнього середовища в результаті антропогенного впливу, що повинно забезпечуватися комплексом правових, організаційних, фінансових, матеріальних та інформаційних заходів, призначених для прогнозування, запобігання, ліквідації реальних і потенційних загроз безпеки, мінімізації їх наслідків; д) розробка державою та послідовне здійснення екологічно орієнтованої стратегії суспільства, що диктується як національними, так і міжнародними реаліями, бо екологічна безпека може бути забезпечена тільки в результаті дій усього світового співтовариства; е) активізація процесів по формуванню екологічної свідомості, екологічної індивідуальної, групової, колективної психології, в основі якої лежить розуміння того, що забезпечення лише власного екологічного добробуту за рахунок перенесення із власної території екологічно шкідливих виробництв, захоронення відходів та ін. неможливо, оскільки транскордонне та транстериторіальне забруднення знижує загальний рівень екологічної безпеки, призводить до непоправного збитку для біосфери, є зростаючою загрозою політичному, економічному й соціальному добробуту, сталому розвитку суспільства; є) активізація та контекстуалізація заходів щодо подолання низької екологічної культури суспільства на різних рівнях його існування і функціонування, – починаючи від локального, тобто там, де існують і функціонують в умовах місцевого самоврядування в стані повсякденності територіальні громади, соціуму на рівні регіонів та всієї держави, географічних субрегіонів і регіонів, та закінчуючи світовим (глобальним) соціумом, що репрезентується міжнародним співтовариством держав.
Наукова новизна дослідження полягає в критичному розгляді процесів виникнення, формування, доктриналізації, легалізації феноменології екологічних прав людини (громадянина) в Україні та зарубіжних державах, а також на рівні міжнародного співтовариства держав та у формулюванні пропозицій щодо нового бачення профільних прав та новелізації їх розуміння на конституційному рівні їх регламентації.
Висновки. Зростання значення та ролі екологічних прав людини детермінується кризовим станом розвитку людської цивілізації в умовах глобалізації та змін, що нею викликані, зокрема змінами у сфері промислового виробництва на фоні становлення, формування та розвитку системи світового господарства. Системно аналізуючи та обов’язково враховуючи екзистенційні константи існування та функціонування людської цивілізації, можна стверджувати, що успіх завдань збереження та позитивного посилення екологічного стану природного середовища напряму залежить від формування, існування, легалізації, легітимації, розвитку, вдосконалення феноменології екологічних прав людини. Змістовне навантаження конституційних екологічних прав людини в умовах глобалізації екологічної кризи об’єктивно потребує новелізації свого конституційного розуміння та модернізації через кореляцію й інтерпретацію із відповідним конституційно-проєктним та конституційно-нормотворчим супроводженням і забезпеченням. В основу конституційної кореляції мають бути покладені такі позиції: а) на конституційному рівні треба регламентувати та регулювати не стільки екологічні права громадян, скільки екологічні права людини; б) під сумнів повинен ставитися розподіл екологічних прав людини на галузеві та міжгалузеві, бо саме конституційні екологічні права людини не можуть бути розподілені таким чином, адже це їх нівелює та дискредитує в контексті розуміння їх правової сили; в) із метою підсилення важливості й оптимізації формулювання екологічних прав людини вважаємо некоректним використання термінологічної зв’язки «людина/громадянин», – виступаючи на користь застосування терміну «людина». Важливим фактором, що підкреслює актуалізацію та контекстуалізацію наведених висновків, є феноменологія екологічного конституціоналізму, активні процеси формування та легалізації якого в доктринально-теоретичній та практично-функціональній площинах національного конституційного та загального міжнародного права спостерігаються у вигляді стійкої тенденції.
38
Рак, Д., Р. Бейкер та П. Осієвич. "Право на протест під загрозою? Між зростанням автократії та сталістю демократії в Польщі доби кризи". Політичне життя, № 3 (2021): 5–10. http://dx.doi.org/10.31558/2519-2949.2021.3.1.
Повний текст джерела
39
Petryk, Sergiy. "ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК ІНСТРУМЕНТ ТРАНСФОРМАЦІЇ ФОРМ РЕАЛІЗАЦІЇ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ". Public Administration and Regional Development, № 7 (7 квітня 2020): 309–33. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.07.15.
Повний текст джерелаАнотація:
Роль держави постійно змінюється в системі реалізації проектів державно-приватного партнерства. Функції держави маючи суто теоретичне підґрунтя розвитку державного управління про трансформуються через практичну реалізацію механізмів. Так, формування інноваційних механізмів державного управління в сфері охорони здоров’я вимагає перегляду змісту та форуми реалізації функцій держави.
Зміна функцій держави понукає до трансформації системи державного управління, які пов’язують зі зміною геополітичних викликів, що змінюють ідеологічні, соціальні та політичні процеси в державах. Зміст та склад основних функцій держави є мінливим до історичного розвитку суспільства в більшій мірі функції змінюють форми своєї реалізації зі зміною політичних, ідеологічних та економічних умов. Через реалізацію проектів державно-приватного партнерства в сфері охорони здоров’я реалізуються сукупність функцій держави, що обумовлено функціональною спрямованістю, об’єктною приналежністю, формою реалізації соціальної функції.
В контексті дослідження ролі держави в реалізації проектів державно-приватного партнерства вагоме значення надається трансформації функціональної ролі держави. Для визначення напрямів трансформації функцій держави в статті розглянуто підходи до їх класифікації, в результаті чого виділено пріоритетні функції, до яких віднесено забезпечення національної безпеки в умовах зовнішніх загроз (військових); економічна політика держави в умовах світової фінансової кризи та високого ризику дефолту; реалізація політки сталого розвитку в умовах екологічної кризи; політика щодо біженців, яка характерна для окремих країн Європейського Союзу в умовах напливу біженців з країн Близького Сходу; політика сфері охорони здоров’я в умовах пандемії коронавірусу.
Окрім того, визначено функції держави за характером їх реалізації в контексті впровадження механізмів державно-приватного партнерства в сфері охорони здоров’я.
40
ЧЕРЕЗОВА, Ірина. "АДАПТИВНА ПОВЕДІНКА ОСОБИСТОСТІ В КОНТЕКСТІ ЖИТТЄВИХ КРИЗ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (29 квітня 2021): 72–79. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2021-1-1-72-79.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснюється огляд наукових напрямків дослідження адаптивної поведінки особистості в складних життєвих ситуаціях. Висвітлюється порівняльний аналіз концептуальних підходів до визначення поняття копінг-поведінки як такої, що дає можливість особистості опановувати себе у період життєвої кризи та адаптуватися до нових умов життя. Встановлено, що проблема копінг-поведінки бере свій початок з теоретичних передумов вивчення оволодіння стресом, а проблема опановуючої поведінки є міждисциплінарною, оскільки включає явища регуляції та саморегуляції поведінки суб’єкта, особистісний розвиток, благополуччя, психологічне здоров’я та ресурси продуктивності людини. З’ясовано, що поняття копінгу інтерпретується по-різному згідно з сучасними психологічними підходами. На основі аналізу цих підходів виділені основні характеристики копінг-поведінки, які полягають у загальній стратегії оволодіння стресом, зменшенням його дії та адаптації усіх сфер особистості. Виявлено, що в складних життєвих ситуаціях особистість використовує механізми психологічного захисту та копінги. Так, Т. Крюкова виділяє наступні ознаки такої поведінки: усвідомлюваність, можливість вибору способів поведінки та їх значущість, цілеспрямованість тощо. Домінуючим фактором адаптивної поведінки особистості є оцінка внутрішньої та зовнішньої ситуацій, яка відіграє важливу роль у виникненні емоцій та мотивації поведінки. З точки зору характеру ситуації (безпечна/небезпечна), її оцінка вперше стала центральним моментом у когнітивній моделі емоцій (М. Арнольд). Цю узагальнену модель процесу когнітивної оцінки ситуації уточнив та екс¬периментально обґрунтував Р. Лазарус, на основі якої оволодіння труднощами слугують досягненню двох цілей: оволодіння системою «індивід-навколишнє середовище», яка викликає стрес, та її зміна (проблемно-орієнтоване оволодіння); контроль стресових емоцій як емоційно-орієнтоване оволодіння, що є наслідком емоційного реагування на ситуацію. З’ясовано, що копінг-поведінка, трансформуючись відповідно до змін вимог ситуації до людини або змін самого суб’єкта в ситуації, має власну динаміку. Доведено, що людина використовує одночасно декілька усвідомлюваних видів поведінки у важкій життєвій ситуації: поодинокі копінг-дії, копінг-стратегії, копінг-стилі. Окреслено структурні компоненти копінг-поведінки як адаптивної при переживанні особистістю життєвих криз: сприйняття стресової ситуації, оцінка особистістю стресової ситуації як загрози або виклику, копінгова дія або реакція як стратегія подолання стресової ситуації. Ключові слова: копінг, копінг-поведінка, стрес, динаміка копінг-поведінки, структура копінг-поведінки.
41
Mytko, Antonina, та Tetiana Mishchuk. "Особливості конкурентної розвідки та шпіонажу на підприємствах". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (29 травня 2017): 90–103. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2017-02-90-103.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено процеси промислового шпигунства та конкурентної розвідки як прихованих форм отримання конфіденційної інформації конкурентів. Мета статті – проаналізувати особливості конкурентної розвідки й шпигунства на підприємствах. Із цією метою схарактеризовано понятійний апарат конкурентної розвідки й промислового шпигунства та їхні відмінності, розглянуто тенденції розвитку промислового шпигунства на світовому рівні на прикладах найбільших світових компаній. За допомогою історико-порівняльного методу здійснено ретроспективний аналіз конкурентної розвідки й шпіонажу на підприємствах. Розкрито прояви шпигунства в політичній сфері, зокрема на прикладі міжнародного соціального мережевого проекту «ВікіЛікс», а також проаналізовано наслідки політичної розвідки. На основі отриманих результатів запропоновано способи протидії шпигунству й розвідці на мікро- та макрорівнях. Доведено, що в країнах із ринковою економікою завжди існували шпіонаж і конкурентна розвідка, мета яких – вивчення секретів, що лежать в основі досягнень та успіхів чужих підприємств і країн. Від них потерпають усі сфери економіки й не захищені навіть стратегічні компанії, що мають подвійний, воєнно-цивільний характер. Активною конкурентна розвідка та шпіонаж існують і в політичній сфері. Сьогодні різні кризи, які накладаються одна на одну, змушують політиків усе частіше звертатися до закулісних можливостей отримання інформації, ідей чи навіть прямого саботування дій інших країн. Світовий досвід підтверджує неминуче виникнення загроз економічній безпеці країни в контексті поширення процесу промислового шпигунства. На сьогодні гостро стоїть завдання розробки єдиних механізмів захисту від інсайдерських загроз. Автори вважають, що у подальшому слід розробити методики оцінювання економічної ефективності впровадження систем захисту комерційної інформації та промислового шпіонажу.
42
Харитонов, Євген Олегович, та Олена Іванівна Харитонова. "КОНФЛІКТ ТА СОЛІДАРНІСТЬ ІНТЕРЕСІВ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ КОВІД-19". Часопис цивілістики, № 40 (27 березня 2021): 5–11. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i40.384.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються проблеми теорії та практики залагодження конфлікту цивільних інтересів в умовах пандемії КОВІД-19. Інтереси є однією з базових категорій цивільного права. Проблема їх конфлікту та залагодження, а надто з’ясування можливості солідарності інтересів набуває особливої актуальності в умовах надзвичайних ситуацій, зокрема, епідемій /пандемій. Оскільки публічні засоби впливу у цій сфері виявилися недостатньо ефективними, актуальним є також вивчення ролі громадянського суспільства у стосунках, які при цьому виникають. Для досягнення зазначеної мети у статті аналізується поняття та сутність категорії «інтерес» та її співвідношення з категорією «суб’єктивне право». Розглядається поняття «конфлікт інтересів» та чинники такого конфлікту. Зазначається невиправданість ігнорування концепту «солідарність інтересів» та ідеї солідаризму з погляду використання цієї ідеї для залагодження (ліквідації) конфлікту інтересів. Розглядається значення громадянського (цивільного суспільства), як конструкту солідаризму, для залагодження конфлікту цивільних інтересів в умовах кризи, зумовленої пандемії КОВІД-19. Екстремальні умови буття суспільства, зумовлені пандемією КОВІД-19, створюють підґрунтя загострення конфлікту цивільних інтересів, що створюють загрози як у приватній, так і публічній сферах. Зазначається, що спроби подолати ці загрози за допомогою публічно-правових засобів не є ефективними, про що свідчить і практика їх застосування під час карантину (локдауну). Разом із тим, і суто приватноправовими засобами залагодити ці конфлікти, як стало очевидно, неможливо. На підставі критичного аналізу матеріалу робиться висновок, що найбільш ефективним засобом подолання конфліктів інтересів, які виникають у кризових умовах, є використання ідеї солідаризму (солідарності інтересів), що є можливим за допомогою громадянського (цивільного, громадського) суспільства, яке, власне, є втіленням згаданої ідеї.
43
Sus., T. Yо. "ФІНАНСОВІ АСПЕКТИ ОРЕНДИ ЕКОЛОГІЧНО ЧИСТИХ ЗЕМЕЛЬ В КАРПАТСЬКОМУ МАКРОРЕГІОНІ". Actual problems of regional economy development 2, № 12 (26 квітня 2016): 84–90. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.12.84-90.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто особливості сучасного розвитку ринку оренди сільськогосподарських земель в Україні.. Запропоновано можливі два сценарії розвитку земельних відносин в умовах мораторію на продаж землі та фінансової кризи. Проаналізовано основні напрями розвитку земельних відносин та загрози фактичного продажу сільгоспугідь в обхід встановленого мораторію через правочин емфітевзису. Виходячи зі складних економічних умов в яких знаходиться Україна, девальвації національної валюти та зниження реальної орендної плати, зростання рівня бідності серед сільського населення, договори права емфітевзису будуть набувати все більшої популярності. Це створює загрозливі тенденції для організації легального квазіринку землі в умовах мораторію і в сучасних реаліях він набуває популярності серед великих агрохолдингів. Зростанню популярності емфітевзису сприяє той фактор, що власники земельних паїв мають можливість одержати більшу суму за землю зразу по заключенні договору, а не частинами протягом всього терміну оренди. Розглянуто спонукаючі чинники такого сценарію розвитку земельних відносин та прогалини в правовому забезпеченні реформування аграрного сектору.
Окреслено фінансові проблеми оренди екологічно чистих земель та напрями їх вирішення.
44
Бурдяк, Віра. "Тенденції авторитаризму і популізму в діяльності політичних лідерів та партій Болгарії". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 42 (23 лютого 2021): 136–47. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.42.136-147.
Повний текст джерелаАнотація:
Автор аналізує прояви популізму й авторитаризму в Болгарії, тісний зв’язок з комуністичним минулим, незрілістю демократичної системи і культури. За роки демократизації та членства в ЄС цінності демократії ще не встигли міцно вкоренитися в свідомості болгар, які регулярно віддають перевагу «харизматичній особистості». Аналіз засвідчив, що підтримка демократичних інститутів в країні низька, що криза довіри до інститутів держави і політичного класу, розчарування в реаліях європейської інтеграції формують ідеологічний вакуум. Доведено, що популізм правлячих партій і опозиції не може мобілізувати громадськість на вирішення економічних і політичних проблем держави у демократичних межах; що протестні мітинги болгар, спричинені низьким рівнем життя, популізмом, високим рівнем корупції, безпорадністю чи й небажанням урядів їх викорінити, не припиняються впродовж тривалого часу. Тож, автор вважає, що в Болгарії інститути демократії ще не зміцніли, а тому загроза реверсу авторитаризму реальна. Впевненість, що держава не зверне з демократичного шляху, буде тоді, коли виклики авторитаризму та популізму, які стоять перед Болгарією, ЄС та Європою, будуть подолані.
45
Zagurska-Antoniuk, V. F. "Геополітичні трансформації та мілітарні виклики у сучасному глобалізованому світі". Grani 18, № 3 (23 лютого 2015): 35–39. http://dx.doi.org/10.15421/1715055.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснюється аналіз ґеополітичного розвитку в глобалізованих сучасних системах. Глобальні проблеми мають планетарний характер – стосуються інтересів усіх народів світу, загрожують деградацією й загибеллю усього людства, потребують невідкладних рішень та вимагають колективних зусиль, спільних дій усіх народів. Розглядається низка проблем у взаємовідносинах між суспільствами і пропонуються реальні шляхи їх вирішення. Частина з них пов’язана із взаємовідносинами всередині світового співтовариства: запобігання ядерному конфлікту, подолання відсталості країн, що розвиваються, частина ж є відображенням кризи у взаємовідносинах між суспільством і природою (демографічна, продовольча, ресурсна, екологічна, енергетична тощо). У статті розглядаються одні із найскладніших глобальних загроз у XXI столітті – локальні військові конфлікти та війни гібридного характеру на ґеополітичному та територіальному ґрунті (наприклад, між Ізраїлем та Палестиною, Україною та Російською Федерацією і т. ін.). Адже ці протистояння стали викликом для всього світу, тому що загрожують повною дестабілізацією світового порядку. Ґеополітичний розвиток сучасних суспільств змінив пріоритети у глобальних проблемах: пріоритетною окремі фахівці вважають енергетичносировинну проблему, а інші – ґеополітичний розподіл територій та сфер впливу в світі. Тому серед глобальних проблем останнього двадцятиліття найчастіше фігурували проблеми миру та роззброєння, екологічна, продовольча, демографічна, енергетична, сировинна, подолання бідності та відсталості.
46
Savchenko, Volodymyr Fedorovych, Vitalii Oleksandrovych Stoika та Serhii Oleksandrovych Stoika. "ТЕОРЕТИЧНІ І ПРАКТИЧНІ СКЛАДОВІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ". SCIENTIFIC BULLETIN OF POLISSIA 1, № 2(14) (1 березня 2018): 16–21. http://dx.doi.org/10.25140/2410-9576-2018-1-2(14)-16-21.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність теми дослідження. Розвинуті країни світу, спираючись на потужний інноваційний потенціал та розроблені методи впливу, бажають наростити свої переваги і отримані нагромадження. Це, а також слабка власна конкурентоспроможність, створює нові фактори ризику для багатьох держав, у тому числі України. Постановка проблеми. Доцільними є аналіз чинників, які формують загрози розвитку нашої держави, та окреслення заходів щодо мінімізації їх впливу. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Результати вивчення проблем забезпечення економічної безпеки в Україні та світі висвітлено у працях О. С. Власюка, В. М. Гейця, В. П. Горбуліна, Т. С. Клебинової, В. А. Предборського, А. І. Семенченка, Г. П. Ситника та інших. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Враховуючи теоретичні та практичні здобутки напрацювань вчених, необхідно також зазначити, що багато проблем потребують подальшого вивчення. Постановка завдання. Метою статті є дослідження проблем економічної безпеки в Україні, та розробка рекомендацій у даному напрямку. Виклад основного матеріалу. У статті проведено аналіз з питань забезпечення економічної безпеки на сучасному етапі розвитку держави і суспільства. Охарактеризовано світовий досвід сьогодення, коли економіка все більше інтегрується у глобальні процеси. Досліджено внутрішні та зовнішні загрози економічній безпеці. Визначено основні завдання економічної безпеки в Україні. Висновки. Вагому роль у частині забезпечення економічної безпеки держави відіграють процеси інтеграції і глобалізації, що призводять до необхідності розробки власної моделі розвитку, яка гармонійно поєднується із зазначеними явищами і мінімізує наслідки криз в економіці. Зроблено висновок, що економічна безпека України є особливо складною і важливою категорією і потребує додаткових заходів інституційно-правового, економічного та інформаційно-аналітичного характеру.
47
Nazarevich, Victoria. "СОЦІАЛЬНЕ ВИГНАННЯ ЯК ФОРМА ОСТРАКІЗАЦІЇ В НАВЧАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ". Психологія: реальність і перспективи, № 13 (26 грудня 2019): 82–89. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi13.127.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автор робить визначає особливості проходження процесу соціального вигнання в просторі навчального процесу, та систематизувати соціально–психологічні прояви відторгнення індивідів або груп. Особлива увага приділяється розгляду рівня динаміки соціокультурних змін, помітних проявів в характері статусно-рольових та морально-ціннісних установок, деформації світогляду молодого покоління, яке в умовах соціальної кризи найбільше піддається впливам та знеціненням.
Стаття присвячена аналізу основних стадій психічної і фізичної реакці індивіда на явище вигнання. Вказано на те, що особистість потребує належати до групи, щоб вижити. Як наслідок цього кожен індивід має підвищені когнітивні здібності, для вияву сигналів про відмову в соціальному прийняті. Таким чином, відмова від нашої групи академічної групи є загрозливою ситуацією, як почуття особистої невпевненості.
Висвітленні фактичні умови проходження процесу соціального неприйняття особи в освітянському просторі, здійснено аналіз практичної сторони індивідуальних проявів особистості в ситуації конфлікту в її академічній групі. Вказано на роль розгляду ситуація чіткого розподілу ролей: агресори, жертви, переслідувачі, та особливостей вікових поколінь суспільства. Зроблено висновки в системі вигняння як прояву остракізму в освітянському просторі, що навчальні установи являються середовищем остракізації, і даний процес здійснює вагомий вплий на успішність особистосного становлення учасників навчального процесу.
Подальший розгляд даної проблеми вбачаємо в більш розгорнутому вивченні основних проявів вигняння в освітніх закладах, що виникають при загрозі приналежності, неоднозначності, невизначеності ситуацій і відмови в стосунках; дослідженні взаємозалежності остракізації та індивідуальних процесів проходження становлення в освітянській групі.
48
Okhrimenko, B. O. "РОЗВИТОК ДІДЖИТАЛІЗАЦІЇ В КРАЇНАХ ЄС ТА УКРАЇНІ". Actual problems of regional economy development 1, № 17 (30 листопада 2021): 40–48. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.17.40-48.
Повний текст джерелаАнотація:
Діджиталізаця економіки та суспільства є однією з найдинамічніших змін нашого часу, яка відкриває нові можливості у створенні бізнес-моделей і водночас приносить із собою невизначеність та різні загрози, пов'язані, зокрема, з із соціальними ефектами автоматизації виробничих процесів. Діджиталізація, як безперервний процес зближення реального та віртуального світу, стає головним рушієм інновацій та змін у більшості галузей економіки. Стаття спрямована на порівняння розвитку діджиталізації в країнах Європейського Союзу та України.
Встановлено, що рівень діджиталізації країни оцінюють за сукупністю чинників, які входять до складу інтегрованого показника – Індексу діджиталізації економіки та суспільства. Його визначають за аналізом основних показників: широкосмуговий зв’язок, людський капітал, використання Інтернету, інтеграція цифрових технологій, цифрові державні послуги.
Проведений аналіз демонструє, що рівень діджиталізації в Україні на сьогодні знаходиться на початковому рівні та є значно нижчим порівняно з країнами Європейського Союзу. Індекс діджиталізації економіки та суспільства в ЄС-27 за останні роки знаходиться на рівні 0,48, а в Україні – лише 0,18.
Визначено основні причини низького рівня діджиталізації нашої країни; економічна криза, нерозвиненість інфрастурктури даної сфери, низький рівень освіченості та недостатній рівень знань в галузі діджиталізації, недосконалість законодавчого та інституційного забезпечення тощо. Проте, встановлено, що в Україні наявний значний потенціал для розвитку діджиталізації.
49
Atamanenko, I. B. "Функціонування бізнес-організацій в умовах сучасного ринку: джерела основних ризиків". Grani 18, № 10 (24 вересня 2015): 109–17. http://dx.doi.org/10.15421/1715204.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються основні джерела економічних, соціальних та культурних ризиків функціонування бізнес-організацій у сучасних соціально-економічних умовах. Поняття ризику розглянуто крізь призму соціологічного підходу. Бізнес-організація розглядається з точки зору її системних зв’язків із соціально-економічною системою окремого суспільства та глобальною економікою в цілому. Зроблено акцент на співвідношенні культури суспільства та окремої корпоративної культури, як джерелі потенційних ризиків. Ідентифіковані основні джерела соціально-економічних та культурних ризиків, а також рівні, основні сфери їх прояву у зовнішньому та внутрішньому організаційному середовищі. Запропонована класифікація ризиків, пов’язаних як із внутрішнім, так і з зовнішнім організаційним середовищем, природою їх виникнення та особливостями проявів у сучасному ринковому господарстві. Таким чином, здійснена спроба подолання економічного редукціонізму при класифікації основних ризиків, що виникають перед бізнес-організаціями в умовах нестабільних ринкових систем. Доведено, що сучасні культурні та економічні умови вимагають від управлінців особливого типу стратегічного мислення, яке б забезпечувало не лише здатність організацій до подолання економічних загроз, але й здатність вибудовувати ефективну соціальну та культурну політику. Таким чином, обґрунтована роль інноваційної бізнес-стратегії в умовах перманентної економічної та соціально-культурної кризи, як основного стратегічного напряму бізнес-діяльності у соціально-економічних умовах перехідного суспільства. При цьому іноваційність організацій полягає не лише у ринкових новаціях, але й у застосуванні новітніх методів управління персоналом та взаємодії із зовнішнім соціокультурним середовищем. Усе це ставить перед системою менеджменту та соціологією бізнес-організацій вимоги постійного вивчення змін як у зовнішньому, так і у внутрішньому організаційному середовищі, а також реалізації ефективних управлінських рішень.
50
Khlivniuk, Tetiana P. "ПЛАТФОРМНА ЕКОНОМІКА ЯК ЧИННИК МОДЕРНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, № 1 (21 липня 2021): 123–31. http://dx.doi.org/10.15421/342114.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою дослідження є: вивчення впливу платформної економіки на інститут соціальної держави; з’ясування потенційних механізмів мінімізації ризиків для функціонування соціальної держави в умовах новітніх бізнес-трендів. Методологією дослідження є неоінституційний підхід. Наукова новизна статті полягає у започаткуванні досліджень політичною наукою на перетині двох дослідницьких напрямків: 1) кризи інституту соціальної держави; 2) переваг і загроз платформної економіки. Основний акцент зроблено на з’ясуванні змін в архітектурі інституту соціальної держави під впливом чинника платформної економіки. Теоретичне значення дослідження полягає у започаткуванні вивчення з позицій політичної науки шляхів міжінституційної взаємодії соціальної держави та платформної економіки. Практичне значення дослідження вбачається у тому, що Україна нині є на старті розбудови національної моделі соціальної держави й в цьому процесі має враховувати фактор стрімкого розвитку платформної економіки. Авторка доводить, що бізнес-інновації (платформна економіка) за належного сприяння державних інституцій можуть сприяти соціальним інноваціям: «Індустрія 4.0» реформує соціальну державу в стані стагнації в напрямку побудови «соціальної держави 4.0» (Welfare 4.0), коли держава буде використовувати переваги платформної економіки. Авторкою висловлена гіпотеза, що платформна економіка наділена потенціалом виступити не чинником руйнації інституту соціальної держави, а чинником її модернізації задля ефективного функціонування в умовах глобалізаційних, технологічних та інших викликів. Привернено увагу до важливості подальших досліджень того, як бізнес-інновації можуть підтримуватися державними інститутами задля збереження інституту соціальної держави в його модернізованій моделі. Акцентовано на потребі вивчення нормативно-правового аспекту проблеми: як держава може унормувати діяльність бізнес-платформ, щоб вони сприяли інституту соціальної держави, а не ослаблювали його. Стаття має теоретичний характер.