Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Забезпечення правове.
Статті в журналах з теми "Забезпечення правове"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Забезпечення правове".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Ховпун, О. С. "ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФАРМАЦЕВТИЧНИХ ВІДНОСИН". Знання європейського права, № 1 (21 вересня 2020): 82–85. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.54.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена засадам адміністративно-правового забезпечення фармацевтичних відносин з урахуванням нових фактичних відносин. З'ясовано, що в юридичній, економічний та фармацевтичній літературі дослідженню засад адміністративно-правового забезпечення сучасних фармацевтичних відносин приділяється недостатня увага. Метою статті є визначення засад адміністративно-правового забезпечення фармацевтичних відносин. Встановлено, що адміністративно-правове забезпечення фармацевтичних відносин є спеціальною категорією, яка передбачає звужений підхід до загальної дефініції адміністративно-правового забезпечення. Під ним слід розуміти комплекс адміністративно-правових заходів, які реалізуються у процесі діяльності владних уповноважених суб'єктів щодо стабільного забезпечення реалізації фармацевтичних відносин з урахуванням публічних та приватних інтересів. Підкреслено, що фармацевтичні правовідносини мають комплексний характер, вони поєднують приватне-право-ве та публічно-правове регулювання. Публічно-правовий елемент фармацевтичних правовідносин проявляється у: впливі державних органів на утворення та функціонування цих правовідносин; забезпеченні сталої системи охорони здоров'я, що включає фармацевтичний аспект впливу на здоров'я людини; регулюванні та контролі фармацевтичної діяльності суб'єктів господарювання; визначенні основ фармацевтичної політики держави тощо. Приватний елемент фармацевтичних правовідносин вказує на існування винятково задоволення індивідуального інтересу, що полягає в отриманні прибутку від діяльності фармацевтичної компанії або збережені власного здоров'я. При цьому поєднання приватно-правових та публічно-правових елементів у фармацевтичних правовідносинах вимагають більш складного підходу до їх забезпечення, яким є адміністративно-правове забезпечення. Воно надає можливість своєчасно забезпечити сталий розвиток суспільства, зокрема у період пандемії, що було продемонстровано під час боротьби із поширенням COVID-19. Запропоновані такі засади адміністративно-правового забезпечення фармацевтичних відносин: законність, доступність, безпечність лікарських засобів, прозорість створення та розподілу лікарських засобів, гуманність, підтримка інноваційного фармацевтичного сектору.
2
ОЛЮХА, ВІТАЛІЙ. "Господарсько-правове забезпечення аутсорсингу". Право України, № 2018/05 (2018): 151. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-05-151.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасним засобом організації структурної моделі підприємства є аутсорсинг. Проте позитивно впливати на показники економічної діяльності суб’єкта господарювання він може лише за умови належної підготовки бізнес-проекту щодо нього, зокрема й такої важливої складової, як господарсько-правове забезпечення запровадження аутсорсингу. На законодавчому рівні регулювання аутсорсингу практично відсутнє. Звідси – необхідність окреслення доцільних інструментів правового регулювання аутсорсингових відносин на мікроекономічному рівні. Метою статті є визначення та сутнісна характеристика найбільш доцільних правових засобів у механізмі господарсько-правового регулювання аутсорсингових відносин вітчизняних корпорацій. Встановлено, що аутсорсинг поділяється на договірний та інституційно-договірний. Наведено аргументи на користь господарсько-правової природи договору аутсорсингу та заперечено наявність у ньому елементів цивільних або трудових договорів. Запропоновано авторське бачення його змісту. Також розглянуто й інші господарсько-правові засоби, що забезпечують оптимізаційний вплив аутсорсингу: господарсько-управлінські акти індивідуальної дії, локальні акти, інституційні засоби у формі корпоратизації. Визначені органи в акціонерному товаристві та товаристві з обмеженою відповідальністю, які мають право приймати рішення щодо запровадження аутсорсингу, та окреслено їх компетенцію у цьому питанні. Можливим інституційним варіантом створення підприємствааутсорсера є виокремлення певного структурного підрозділу та передання йому за розподільним балансом частини майна, прав та обов’язків корпорації. Автор доходить висновку, що в процесі запровадження аутсорсингу підприємство-замовник та новоутворені підприємства-аутсорсери можуть об’єднатись в асоціацію або утворити холдингову групу. У решті видів об’єднань правовий зв’язок між його членами не відповідає суті аутсорсингових зв’язків, а тому автором заперечено можливість використання таких конструкцій в аутсорсингових відносинах. Локальні акти можуть встановлювати регулювання відносин зі збереження комерційної таємниці, безпечного виконання робіт, пропускного режиму, організації взаємодії між персоналом замовника та аутсорсера. Хоча вони й допоміжні, але є важливими господарсько-правовими засобами для належного запровадження аутсорсингу.
3
В., Татаренко Г., та Татаренко І. В. "ПРАВОВА ПРОСВІТА НАСЕЛЕННЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ СУСПІЛЬСТВА". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 1 (37) (24 січня 2020): 87–94. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2019-37-1-87-94.
Повний текст джерелаАнотація:
Становлення України як демократичної правової держави неможливо без підвищення рівня правосвідомості громадян, формування соціальної поведінки, що базується на повазі до права і закону, на ефективному механізмі захисту прав і свобод. Політика держави повинна бути спрямованою на посилення впливу та створення різноманітності форм правового навчання, освіти, подолання правового нігілізму і популізму, на задоволення потреб населення у правових знаннях.
У статті розглядаються проблеми правової освіти та просвіти, формування правової культури населення; а також питання, пов’язані з реформування державної політики в сфері підвищення правової культури та освіченості населення.
Визначено, що найважливішими напрямками діяльності держави є інформування населення про права та свободи людини, про способи їх захисту;ефективне ведення державної політики в галузі забезпечення громадян безкоштовною юридичною допомогою. Велике значення в правовій освіті населення мають засоби масової інформації і ефективність здійснення правової пропаганди, інформування громадян про зміни в законодавстві.
Підкреслюється, що правова культура виступає елементом механізму реалізації конституційних прав громадян нарівні з нормами, що закріплюють ці права, їх гарантіями, юридичними обов'язками і правосвідомістю. Розвиток правової культури населення забезпечується за допомогою системи правової освіти, правові основи якої встановлено як внутрішньо-національним так і міжнародним законодавством. Акцентується увага на тому, що питання правової просвіти в Україні мають історичне коріння, аналізується просвітницька діяльність Товариства «Просвіта». Розглядаються питання співвідношення понять «правова освіта» і «правова просвіта», форми, завдання та цілі правового просвітництва.
Актуальність проблеми зміцнення рівня правової культури шляхом повішення ефективності правової освіти та просвіти визначається необхідністю всебічного розвитку громадянського суспільства, заохоченням членів суспільства до активної участі в розбудові правової, демократичної, соціальної держави.
Ключові слова: правова просвіта, правова культура, правове виховання, правосвідомість, громадянин, населення, право, правовий захист, відповідальність.
4
Варава, Ірина, та Анжела Ципан. "РОЛЬ ПРАВОСВІДОМОСТІ ЯК ФАКТОРУ РОЗВИТКУ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ". Молодий вчений, № 1 (101) (31 січня 2022): 6–9. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-1-101-2.
Повний текст джерелаАнотація:
У дослідженні представлено результати теоретичного аналізу феноменів «правосвідомість» та «правова культура». Уточнено сутність дефініцій «правова культура» та «правосвідомість», виокремлено основні ознаки правосвідомості та приведено її класифікацію. На основі вітчизняних та зарубіжних джерел досліджено шляхи формування правосвідомості громадян, серед яких основну увагу сфокусовано на правовому вихованні молоді. Авторами доводиться основна думка про те, що побудувати демократичну державу, де панує закон, неможливо без достатнього рівня правосвідомості населення. Правосвідомість громадськості є соціальним забезпеченням правової держави, єдиним фактором, який може формувати та забезпечувати державно-правовий порядок. Тому правосвідомість потребує постійного раціонального удосконалення. Для успішного впливу на процес формування правосвідомості необхідно виробити і «налаштувати» механізм реалізації правових чинників у людській діяльності, а також факторів, що впливають на поведінку, визначають її законність чи протиправність. Зазначено, що значний вплив на правосвідомость спричиняє система правових понять, вироблена конкретним суспільством. До таких відносяться поняття, що характеризують структурні властивості права (право, обов’язок, правова норма, правова вимога, правовий статус тощо), функціональні властивості права, правова оцінка, правове регулювання, правотворчість, правове виховання тощо), а також ті поняття, що відображають ціннісні властивості права (свобода, справедливість, рівність, суспільне благо, законність, відповідальність тощо). Доводиться думка, що правова свідомість має багатокомпонентний характер через те, що в ній відображається сукупність якостей, що притаманні процесам і явищам правової галузі суспільства. Висловлюється теза про те, що безпосередньо у правовій свідомості інтегруються певні правові знання, ціннісні та ідеологічні принципи, емоційні і вольові правові настанови, правові традиції і норми, інституційні форми тощо, необхідні для досягнення правових цілей. У її структурі визначено такі елементи: раціонально-ідеологічний, емоційно-психологічний та настановоповедінковий. Подальшого розвитку набув зміст формування правової культури та правосвідомості.
5
Лісова, Т. В. "ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ВІДНОВЛЕННЯ ЗЕМЕЛЬ". Актуальні проблеми держави і права, № 93 (20 квітня 2022): 20–29. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i93.3310.
Повний текст джерелаАнотація:
Лісова Т. В. Правовий механізм відновлення земель: окремі аспекти. – Стаття. Статтю присвячено проблемі правового механізму відновлення земель. Досліджено зміст, структуру та особливості правового механізму відновлення земель. У статті зазначається, що перші наукові доробки щодо механізму правового регулювання були напрацьовані ще за радянську добу. У той історичний період з’являються перші дослідження, присвячені вивченню яких механізму правового регулювання. Підкреслюється актуальність вказаного питання в сучасних умовах. Наведено різні позиції вчених щодо розкриття зазначеної категорії. Наголошено, що серед науковців бракує одностайності в розумінні категорії «механізм правового регулювання». Підкреслюється, що вказаній категорії, як певній системі правових засобів, притаманна комплексність. Зроблено наголос на тому, що категорії «механізм правового регулювання» і «правове регулювання» нерозривно пов’язані між собою. Вказані два погляди на правове регулювання суспільних відносин: правове регулювання, як процес впливу держави на суспільні відносини через норми права, ґрунтується на предметі й методі такого регулювання; воно є сукупністю норм права, що регламентують ті чи інші суспільні відносин. Зазначається, що в умовах близького до критичного стану земель, посилення їх деградації особливої актуальності набуває дослідження правового механізму відновлення земель. Акцентовано увагу на структурі правового механізму відновлення земель, який складається зі складників, об’єднаних прагненням досягти відповідної мети. Вказується, що до змісту зазначеного механізму входять правові норми, присвячені регламентації заходів відновлення земель, відшкодуванню втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва. Зроблено пропозиції щодо удосконалення правового забезпечення у вказаній сфері. У статті головним засобом забезпечення дії юридичних норм розглядаються правовідносини. Правовим підґрунтям правового механізму є нормативно-правові акти. Підкреслюється, що вагомим складником правового механізму відновлення земель виступає юридична відповідальність за порушення законодавства в цій сфері.
6
Lutsenko, Yu V. "Правові засади формування та реалізації воєнної політики України". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (29 серпня 2019): 130–36. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є аналіз нормативно-правових актів, які стосуються формування та реалізації воєнної політики України, а також вироблення пропозицій щодо вирішення проблем, що існують у сфері безпеки й оборони України, з урахуванням нинішньої геополітичної ситуації.Наукова новизна. Досліджено питання, які стосуються правового забезпечення державної безпеки України. Проаналізовано основні нормативно-правові акти, які регламентують державну політику у сфері воєнної безпеки. Аргументовано позицію про те, що формування та реалізація воєнної політики України тісно пов’язані з суспільними правовідносинами та є важливим елементом правової системи при забезпеченні національних інтересів держави. Систему забезпечення національної безпеки України охарактеризовано як складний державно-правовий механізм, в якому всі суб’єкти правовідносин виконують завдання та здійснюють функції із захисту життєво важливих інтересів людини, громадянина, держави в межах повноважень, визначених національним законодавством.Висновки. Нормативно-правове регулювання відносин у сфері воєнної політики України є широким та різновекторним, що, своєю чергою, потребує багато зусиль при розробці проектів та удосконаленні існуючих нормативно-правових актів України, які забезпечують належне функціонування сектору безпеки й оборони. За результатами проведеного аналізу вважаємо за необхідне висловити пропозиції щодо доцільності ухвалення змін та доповнень до Законів України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей», «Про Збройні Сили України», Стратегії воєнної безпеки України та інших нормативно-правових актів. Прийняття змін та доповнень до нормативно-правових актів у сфері безпеки й оборони засвідчило б активізацію державної політики та дало б поштовх для подальшого реформування оборонної сфери.
7
Залуговська, Г. П. "Особливості правового та соціального захисту науково-педагогічних працівників, які проходять державну службу особливого характеру в Державній кримінально-виконавчій службі України". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(30) (13 липня 2020): 77–80. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).520.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено стан забезпечення правового та соціального захисту осіб, які проходять службу в ДКВС України, зокрема науково-педагогічних працівників. Здійснено аналіз нормативно-правових актів, які регу-люють правове та соціальне забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДКВС України та науково-пе-дагогічних працівників, а саме Закону України «Про ДКВС України», Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про освіту», Закону Укра-їни «Про вищу освіту», ЗаконуУкраїни «Про відпуст-ки». У статті приділено увагу різниці між тривалістю щорічної відпустки, передбаченої для науково-педаго-гічних працівників, і щорічної чергової оплачуваної відпустки науково-педагогічних працівників, які про-ходять службу в ДКВС України.У результаті проведеного аналізу норм, які регу-люють порядок та умови проходження служби в ДКВС України, з’ясовано, що правове та соціальне забезпечен-ня науково-педагогічних працівників, які проходять службу в ДКВС України, здійснюється на загальних під-ставах як осіб рядового і начальницького складу ДКВС України. Тому воно не відповідає вимогам правових норм, які встановлюють засади функціонування систе-ми вищої освіти. Внаслідок цього відбувається колізія, і соціальні гарантії та правове забезпечення, передба-чені для осіб рядового і начальницького складу ДКВС України, зокрема науково-педагогічних працівників, не відповідають державним гарантіям, встановленим для науково-педагогічних працівників Законом Украї-ни «Про вищу освіту» та Законом України «Про освіту».У статті особливу увагу приділено стану правово-го регулювання механізму призначення на вакантні посади науково-педагогічних працівників, які про-ходять службу в ДКВС України, за строковим трудо-вим договором до проведення конкурсу на заміщення вакантної посади відповідно до вимог Закону України «Про вищу освіту» та за результатами проходження конкурсу. З метою вирішення проблем, які виникають під час забезпечення правового та соціального захи-сту науково-педагогічних працівників, які проходять службу в ДКВС України, запропоновано зміни до чин-ного законодавства.
8
Бабінська, А. "Шляхи вдосконалення адміністративно-правових засад кадрового забезпечення органів прокуратури України". Юридичний вісник, № 1 (7 серпня 2020): 298–305. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1637.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті з урахуванням реформ окремих елементів вітчизняної системи правоохоронних органів проведено системний правовий аналіз положень чинного законодавства та зроблено спробу пошуку шляхів удосконалення адміністративно-правових засад кадрового забезпечення органів прокуратури України. Доведено безпосередній взаємозв'язок між якістю кадрового забезпечення та належним рівнем виконання завдань прокуратури. Звернуто увагу на те, що актуальність і необхідність удосконалення адміністративно-правових засад кадрового забезпечення органів прокуратури визначається сучасними викликами, що сформовані реформаційними процесами у суспільстві, політиці, правовій системі, ставленні до діяльності правоохоронних органів як пересічних осіб, так і міжнародних організацій. В якості мети роботи визначено пошук шляхів удосконаленням адміністративно-правових засад кадрового забезпечення органів прокуратури України з урахуванням відповідних нормативно-правових змін на підставі аналізу наявних наукових, публіцистичних, нормативних джерел, правозастосовчої практики.
У статті в цілому позитивно оцінено адміністративно-правове регулювання кадрового забезпечення органів прокуратури України, проте виокремлено низку проблем, які виникають у цій сфері, та акцентовано увагу на необхідності вдосконалення окремих складових частин кадрового забезпечення органів прокуратури. Напрями такого вдосконалення умовно поділено на три групи: 1) вдосконалення офіційного термінологічного ряду задля усунення суб'єктивного тлумачення та понятійної плутанини, зокрема закріплення у Законі України «Про прокуратуру» окремих понять;2) вдосконалення переліку вимог до кандидатів на посаду прокурора; 3) вирішення процедурних проблем, що виникають під час проведення атестації прокурорів. Наведені конкретні пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-правових засад кадрового забезпечення органів прокуратури України.
9
Chumak, Oksana. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ІНТЕРПРЕТУВАННЯ ТА ЕКОНОМІЧНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ ОБ’ЄКТІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 2 (18) (2019): 52–59. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-2(18)-52-59.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано вітчизняні та зарубіжні нормативно-правові документи, за якими визначаються основні класифікаційні ознаки об’єктів та видів державної власності. Систематизовано та характеризовано види підприємств державної форми власності та інституціональних одиниць державного сектору економіки в розрізі різних правових ознак. Розглянуто порядок управління корпоративним правами об’єктів державної власності. Розкрито сутність суб’єктів господарювання з державною часткою у статутному капіталі за правовим форматом. Наведено огляд основних моделей власності, за якими здійснюється управління державними підприємствами за зарубіжною практикою. Узагальнено напрями забезпечення ефективної нормативно-правової бази для державних підприємств з позиції еталону ОЕСР.
10
Смерницький, Дем’ян Вікторович. "ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ТЕХНІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 112–16. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.17.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто правове забезпечення експертної діяльності у сфері технічного регу- лювання. До науково-технічної експертизи у сфері технічного регулювання, яке визначено як правове регулювання відносин у сфері визначення та виконання обов’язкових вимог до характеристик продукції або пов’язаних з ними процесів та методів виробництва, а також перевірки їх додержання шляхом оцінки відповідності та/або державного ринкового нагляду і контролю нехарчової продукції чи інших видів державного нагляду (контролю), ми від- несли добровільну та обов’язкову оцінку відповідності, добровільну сертифікацію а також випробування для визначення однієї чи кількох характеристик об’єкта оцінки відповідності згідно з процедурою. Також до науково-технічної експертизи у сфері технічного регулюван- ня варто віднести експертизу нормативно-правових актів (технічних регламентів) та норма- тивних документів (стандартів, кодексів усталеної практики й технічних умов). Суб’єктом, який проводить експертизу (оцінку відповідності), виступає орган з оцінки відповідності, а саме орган (підприємство, установа, організація чи їх структурний підрозділ), що здійснює діяльність з оцінки відповідності, включаючи калібрування, випробування, сертифікацію та інспектування, а також у проведенні експертиз бере участь випробувальна лабораторія. У сфері технічного регулювання до технічних регламентів застосовується правова експерти- за, оскільки вони є нормативно-правовими актами. Стандарти є нормативними документами, а їх експертизу здійснює Національний орган стандартизації. Крім того, до нормативно-пра- вових актів та нормативних документів у сфері технічного регулювання може бути засто- сована в різних випадках: антикорупційна, наукова, науково-технічна, патентна, правова, технічна, технологічна, економічна, екологічна та інші види експертиз.
11
Alieksieiev, S. O. "Норми міжнародного права у правовій системі України: теоретичні підходи до визначення правового статусу". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (25 квітня 2019): 89–105. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.10.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою цієї статті є вивчення теоретичних підходів до визначення правового статусу норм міжнародного права у правовій системі України.
Наукова новизна полягає у системному дослідженні питань взаємодії міжнародного та внутрішньодержавного права, імплементації міжнародно-правових норм в Україні з огляду на посилення договірних засад сучасного міжнародного правопорядку, активізацію діяльності держав-членів міжнародного співтовариства щодо виконання своїх міжнародно-правових зобов’язань, а також виходячи з формування та прояву нової форми глобалізації – правової.
Висновки.
- гармонічно узгоджені нормативні приписи обох юридичних систем – міжнародного та внутрішнього права, є гарантією сумлінного дотримання державами своїх міжнародних зобов’язань. Феноменологія самого узгодження сприяє позитивному розвитку і вдосконаленню самих правових систем;
- міжнародне право об’єктивно не змогло б здійснювати свою регулятивну функцію без наявності норм внутрішнього права, що фактично продовжують і втілюють його нормативні настанови в національному правовому просторі. Держава за допомогою ВП створює (повинна створювати) необхідні правові умови для забезпечення виконання міжнародних договорів;
- взаємодія норм МП і ВП охоплює важливі конституційно-правові, інституційно-структурні і нормативно-технологічні аспекти існування норм МП в національній правовій системі, а саме: а) проголошення та законодавче закріплення принципу безумовного дотримання міжнародних договорів; б) правове супроводження і забезпечення виконання міжнародних договорів, включно з державною санкцією за невиконання договорів і невнесення до ВП змін та доповнень, необхідних для виконання зобов’язань за договорами;
- міжнародному публічному праву для його існування та виконання своїх функцій необхідне ВП і його організаційні і нормативно-технологічні механізми здійснення нормативних приписів; водночас і ВП необхідне МП, яке встановлює нормативну основу для узгоджених дій різних держав у різних сферах, у тому числі для вирішення можливих колізій і суперечностей між правовими системами держав-членів міжнародного співтовариства, а також для зовнішньополітичної діяльності держав.
12
Ларенюк, Ю. Ф. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ УКРАЇНИ ТА ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ НОРМ: ҐЕНЕЗА ТА СУЧАСНІСТЬ". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (11 травня 2021): 111–15. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).702.
Повний текст джерелаАнотація:
Лавренюк Ю. Ф. Адміністративно-правове забезпечення економічних інтересів України та форми реалізації адміністративно-правових норм: ґенеза та сучасність. - Стаття.
Статтю присвячено наданню характеристики значення форм реалізації адміністративно-правових норм у здійсненні адміністративно-правового забезпечення економічних інтересів України, формулюванню на цій основі напрямів удосконалення актуального адміністративного законодавства з урахуванням розвитку наведеного адміністративно-правового забезпечення в діалектичному розрізі, оскільки досвід його здійснення дозволяє уточнити отримувані наукові результати.
Опрацьовано дотичні дослідження останніх років, присвячені: формуванню дефініції реалізації норм адміністративного права, форм реалізації окремих видів норм адміністративного права; актам реалізації адміністративно-правових норм у конкретних сферах адміністративно-правового регулювання. Звернено увагу на комплексні дослідження в окремих сферах адміністративно-правового забезпечення державних інтересів, яких окреслена проблематика торкається побічно: протидія тіньовій економіці, забезпечення митної безпеки. Втім, окреслені дослідження варто охарактеризовано як такі, що можуть бути використані як підґрунтя для подальшого дослідження окресленої проблематики, але не вирішують її.
На основі історичного дослідження адміністративно-правового регулювання економіки в контексті забезпечення економічних інтересів держави виділено такі його періоди: 1) період Російської Імперії (до
1917 року); 2) період Радянського Союзу (до 1991 року); 3) період незалежної України (до 2017 року); 4) сучасний період. У перший період спостерігаються тенденції до трансформації монархічного режиму у відповідності до викликів ринкової економіки, що набирала обертів. Другий період характеризувався жорстким централізованим характером державного регулювання економіки. У третьому періоді відбувається активний розвиток децентралізованих засад державного регулювання в економіці на основі збалансованого поєднання правових та економічних методів управління. Визначено, що сучасний період характеризується розвитком людиноцентричних засад в адміністративно-правовому регулюванні, в тому числі й у сфері економіки. На основі цього обґрунтовано, що керівним державним інтересом у сфері економіки постає забезпечення прав і свобод людини в цій сфері.
Визначено, що в сучасній реалізації норм адміністративного права в контексті забезпечення економічних інтересів України зростає значення форм реалізації, не пов’язаних із правозастосуванням: виконання, використання, дотримання. Вказане пояснюється розвитком значення економічних методів управління в публічному адмініструванні економіки, а також обов’язком суб’єктів економічних відносин діяти в межах правового поля. Вихідним сучасним пріоритетом у забезпеченні економічних інтересів України визначено забезпечення прав та свобод людини як визначальної соціальної цінності. На основі дослідження історичного досвіду розвитку адміністративно-правового управління економікою вказаний пріоритет охарактеризовано як єдино можливий, а інші цілі та завдання мають вважатись проміжними та підпорядковуватись йому. Обґрунтовано, що така організація цілей має тільки розвиватись надалі в контексті адміністративно-правового забезпечення економічних інтересів України.
13
Gulyk, G. S. "СУЧАСНІ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО ЛІСОКОРИСТУВАННЯ В УКРАЇНІ". Scientific Bulletin of UNFU 25, № 7 (24 вересня 2015): 7–13. http://dx.doi.org/10.15421/40250701.
Повний текст джерелаАнотація:
Звернено увагу на сучасні еколого-економіко-правові проблеми використання, охорони та відтворення лісових ресурсів. Розглянуто потребу розроблення належної теоретико-методологічної бази та прийняття відповідних еколого-економіко-правових норм, які забезпечили б практичну реалізацію сталого лісокористування. Відображено основні чинники, які впливають на правопорушення в лісовому секторі. Запропоновано розробити та реалізувати такий новий науково-дослідний напрям як "Синергетичне еколого-економіко-правове забезпечення сталого лісокористування".
14
Бабак, Максим Андрійович. "ІСТОРИКО-ПРАВОВІ ПЕРЕДУМОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ КОНСТИТУЦІЙНОЇ СКАРГИ В УКРАЇНІ". Історико-правовий часопис 17, № 2 (30 березня 2022): 51–57. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2021-2/7.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено проблематику реалізації конституційної скарги в зарубіжних країнах та її особливості й подальші перспективи розвитку в Україні. Визначено історичний досвід становлення інституту конституційної скарги та його функціонування в Україні, який, на думку автора, походить з часів встановлення правової системи Української Народної Республіки. Надано аналіз розвитку конституційного судочинства та такому інструменту, як конституційне звернення, яке, на думку автора, не відповідає вимогам сьогодення в сфері захисту людських прав. Сформульовано основну правову характеристику інституту конституційної скарги як індивідуалістичної форми захисту людських прав, розкрито основні передумови впровадження цього інституту в Україні. Визначено, що вітчизняна модель інституту конституційної скарги здебільшого спрямована на забезпечення людських прав від свавільного втручання, забезпечення приписів Конституції України щодо неможливості їх скасування або звуження змісту та обсягу під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів. Надано правові висновки, що інститут конституційної скарги в Україні створений за зразками зарубіжних країн та має національні особливості, які характерні для судочинства. Здійснено теоретико-правове узагальнення історичних аспектів інституту конституційної скарги, внаслідок чого виокремлено деякі проблеми діяльності такого інституту, виходячи із практики зарубіжних країн Європейського союзу. З огляду на результати логіко-правового аналізу чинних нормативно-правових актів України, які регламентують діяльність інституту конституційної скарги, автором подається низька практичних пропозицій щодо вдосконалення української моделі конституційної скарги, зокрема, в площині реалізації права громадян на подання такої скарги як способу захисту.
15
Соколовський, Олександр Олександрович. "Професійна правосвідомість як якісно новий рівень сприйняття правової дійсності". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 24 (23 червня 2019): 81–87. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i24.863.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу професійної правосвідомості як важливого чинника формування та існування правової дійсності, охарактеризовані її особливості, визначені можливості взаємодії з іншими формами суспільної свідомості. Обгрунтовано, що в сучасних умовах розвитку українського суспільства особливого значення набуває зміцнення законності, ефективне правове регулювання суспільних відносин, становлення правової свідомості, а особливо професійної, необхідної для протікання правових процесів в державі.
На основі знань щодо структури правосвідомості загалом, встановлені ключові, притаманні лише цьому рівню правосвідомості елементи. Професійна правосвідомість повинна розглядатися як форма групової свідомості та як своєрідний рівень сприйняття правової дійсності, зворотного впливу на неї. Предметом цієї правосвідомості виступають будь-які правові явища, а також суспільні відносини, що потребують відповідного регулювання. Суб’єктом такої правосвідомості є особа, яка професійно займається юридичною діяльністю.
Визначені ключові характеристики, якими повинен володіти правознавець, носій професійної свідомості, для досягнення її цілей в суспільстві та державі. Проаналізована комунікативна складова професійної правосвідомості, яка дозволяє обмінюватися юридично значущою інформацією суб’єктам правотворчих та правореалізаційних відносин. Принципове значення має сприйняття юристом правової дійсності, його готовність до вирішення правових завдань.
Проаналізовані форми взаємодії професійної правосвідомісті з політичною, моральною, науковою, релігійною й естетичною свідомістю. Особливої уваги заслуговують форми впливу професійної правосвідомості на правотворчу та правореалізаційну діяльність, її можливості щодо забезпечення прав та встановлення обов’язків учасників правовідносин, що володіють буденною правовою свідомістю та потребують роз’яснення, тлумачення різноманітних положень законодавчих актів.
16
Крилов, Д. В. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (23 березня 2020): 72–76. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).361.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню юридичної природи правових відносин, що складаються в процесі реалізації державної податкової політики. Увагу приділено адміністративно-правовому аспекту цих відносин. Розглянуто нормативну базу, на якій ґрунтується регулювання податкової політики. Відмічено тісний зв’язок даної галузі з усіма сферами правової дійсності суспільства. Проаналізовано поняття «правові відносини» та «правове регулювання». Охарактеризовано зміст правового регулювання податкової галузі через дослідження публічно-сервісної, правоохоронної та юрисдикційної діяльності держави в податковій сфері. Визначено, що правове регулювання у сфері податкової політики включає в себе публічно-сервісну, правоохоронну та юрисдикційну діяльність держави, яка має на меті задоволення прав і законних інтересів людини. Така діяльність полягає у забезпеченні високого рівня якості життя людей на всій території України, а також передбачає досягнення оптимального балансу між наповненням бюджету та підтримкою умов економічного зростання і підвищення суспільного добробуту. Сфера податків впливає на забезпечення національних інтересів України. Отже, відносини, які виникають у сфері оподаткування, мають вкрай важливе значення. Досліджено особливості адміністративно-правових відносин та доведено, що відносини у сфері регулювання державної податкової політики за своєю сутністю є адміністративно-правовими. Зроблено висновок, що відносини у сфері регулювання державної податкової політики мають такі ознаки: ці відносини передбача-ють обов’язкову участь держави, потребують для свого задоволення відповідних дій виконавчо-розпорядчого характеру, можуть виникати з ініціативи кожної із сторін незалежно від волевиявлення іншої сторони; спори між сторонами правових відносин, як правило, вирішуються в адміністративному порядку, а порушення однією із сторін правових відносин вимог пра-вової норми тягне за собою юридичну відповідальність; відносини, що виникають між органами виконавчої влади та іншими учасниками правових відносин у сфері здійснення державної податкової політики, не завжди є відносинами, що здійснюються за методом влади та підпорядкування.
17
Шинкар, Т. І. "Право на доступ до публічної інформації: правове забезпечення та проблеми імплементації в Україні". Актуальні проблеми держави і права, № 85 (14 серпня 2020): 247–54. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1876.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано поняття права на доступ до публічної інформації, його нормативно-правове забезпечення в Україні. Зокрема зазначається, що, відповідно до ст. 34 Конституції України, кожен володіє правом на вільний збір, збереження, використання та поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб. Водночас наголошується, що право на доступ до публічної інформації не можна ототожнювати з більш загальним правом на свободу слова та інформації, оскільки мета в цих прав однакова, проте їх функціональне призначення - різне.
Також указується, що до актів, котрі здійснюють правове забезпечення доступу до публічної інформації, крім Конституції України, відносять Закон України «Про інформацію», Закон України «Про державну таємницю», Закон України «Про захист інформації в інформаційно-комунікативних системах» тощо. Проте правовий механізм реалізації конституційного права на доступ до інформації та порядок одержання інформації від суб'єктів публічної влади визначені в Законі України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р.
Зазначається, що органи публічної влади, здійснюючи свої повноваження, володіють значним обсягом інформації з відкритим та обмеженим доступом, і лише чітке законодавче регулювання сприятиме отриманню зацікавленими особами потрібної їм інформації. З іншого боку, проблема доступу до публічної інформації може спричинити більш загальну проблему інформаційної відкритості та прозорості суспільних відносин у сфері діяльності владних структур.
Крім того, у статті окреслюються проблеми імплементації вітчизняного законодавства про доступ до публічної інформації та шляхи їх вирішення. Зокрема, акцентується увага на недостатньому рівні правової обізнаності громадян, а також на проблемі правового нігілізму,що є однією з головних причин неналежного виконання владними суб'єктами вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Указується на засоби подолання цих негативних явищ, основними серед яких убачається підвищення правової освіти населення, обов'язкове проходження кожним новим нормативно-правовим актом належної правової експертизи, залучення до законотворчої роботи науковців, визнаних спеціалістів у галузі права, забезпечення доступу громадськості до законопроєктної роботи.
18
Олюха, В. "Господарсько-правове забезпечення аутсорсингу". Право України, № 5 (2018): 151–63.
Знайти повний текст джерела
19
Солдатенко, О. В. "Правове забезпечення зарубіжних інвестицій". Фінанси України, № 6 (2003): 108–13.
Знайти повний текст джерела
20
Сокуренко, В. В. "Адміністративно-правове забезпечення судово-правової реформи в Україні". Право і безпека, № 3 (62) (2016): 6–11.
Знайти повний текст джерела
21
Сокуренко, В. В. "Адміністративно-правове забезпечення судово-правової реформи в Україні". Право і безпека, № 3 (62) (2016): 6–11.
Знайти повний текст джерела
22
Чукаєва, В. О., та І. Є. Конєв. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА СУЧАСНИЙ СТАН ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ". Актуальні проблеми держави і права, № 92 (24 січня 2022): 167–76. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i92.3273.
Повний текст джерелаАнотація:
Конєв І. Є., Чукаєва В. О. Адміністративно-правове забезпечення доступу до публічної інформаціїта сучасний стан його реалізації в Україні. – Стаття.Стаття присвячена аналізу теоретико-правової розробки концепції доступу до інформації та механізму практичної реалізації такого права особою, їх співвідношення один з одним. Висвітлюються деякі статистичні дані та поради щодо вирішення порушених питань. Акцентується увага на специфічній категорії інформації, такій як публічна, адже концепція доступу до публічної інформації натепер набрала глобального розвитку та утверджена близько у 110 країнах світу на рівні національного законодавства. Розглядаються питання рівня забезпеченості доступу до публічної інформації;проблемні аспекти реалізації такого права; суб’єктний склад правовідносин; дані, які можуть бути віднесені до категорії публічної інформації; способи реалізації свого права особою. Розглядаються найбільш поширені зловживання зі сторони розпорядників публічної інформації з приводу її ненадання. Наводяться відповідні системи захисту прав щодо доступу до публічної інформації в Україні та передбачена відповідальність за порушення такого права. Вивчаються правомірні підстави обмеження доступу до певної інформації зі специфічним правовим режимом, критерії обмеження до такого доступу. Досліджується роль та значення забезпечення доступу до публічної інформації для розбудови правової держави з громадянським суспільством. Аналізується сучасний стан та перспективи розвитку правових механізмів реалізації доступу до публічної інформації у сучасній Україні. Особлива увага приділяється дослідженню професійно-кваліфікаційного рівня розпорядників публічної інформації та їх добросовісності в процесі виконання ними своїх функцій, найбільш поширені зловживаннята створення перешкод у доступі до публічної інформації суб’єктами владних повноважень або іншими розпорядниками публічної інформації, шляхи їх вирішення, питання рівня обізнаності суспільства у своїх правах на отримання такої інформації та практична можливість їх реалізації. Наводиться низка пропозицій щодо вдосконалення правових механізмів доступу до публічної інформації в Україні та впровадження дієвих засобів у роботу розпорядників інформації для якісного і швидкого забезпечення реалізації права запитувачів.
23
Боровик, Андрій Володимирович, та Ірина Юріївна Павлюк. "АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОЦЕДУРИ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ". New Ukrainian Law, № 6 (27 грудня 2021): 54–63. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.8.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що взяття Україною курсу на євроінтеграцію, становлення її як демократичної та правової держави є важливою передумовою забезпечення публічного адміністрування, в основу якого покладено правове закріплення відповідних адміністративних процедур. У правовому полі адміністративні процедури спрямовані на досягнення юридичних результатів, що знаходять своє відображення в нормах чинного законодавства. Адміністративні процедури притаманні суб’єктам владних повноважень, що діють відповідно до визначеного порядку дії (процедури) на підставі й у межах повноважень та у спосіб, що встановлені конституційними нормами. Стаття 40 Конституції України визначає, що всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Зроблено висновок, що адміністративним процедурам організаційного забезпечення діяльності господарського суду притаманні наступні ознаки: 1) мають правову основу; 2) Державна судова адміністрація України є обов’язковим учасником адміністративних процедур організаційного забезпечення діяльності господарського суду; 3) адміністративні процедури складаються з певних виражених етапів, необхідних для їх здійснення; 4) мають кінцевий результат – настання юридичних наслідків, що досягається шляхом прийняття індивідуальних та загальних нормативно-правових актів, направлених на врегулювання відносин позапроцесуальної діяльності суду; 5) послідовне, нормативно визначене виконання адміністративних процедур забезпечує найбільш ефективний порядок здійснення організаційної діяльності суду з дотримання та віконам прав та обов’язків учасників цих адміністративних відносин; 6) порушення процедури виконання адміністративних процедур спричинює настання небажаних юридичних наслідків.
24
Дабіжа, Д. В. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ Й РОЗВИТКУ АВТОМАТИЗОВАНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ І ЇХ ПІДСИСТЕМ, ВИКОРИСТОВУВАНИХ ОРГАНАМИ (ПІДРОЗДІЛАМИ) ПОЛІЦІЇ". Криміналістичний вісник 34, № 2 (26 квітня 2021): 17–28. http://dx.doi.org/10.37025/1992-4437/2020-34-2-17.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – на основі комплексного аналізу правового механізму забезпечення функціонування автоматизованих інформаційних систем та їх підсистем, можливостей використання облікової інформації,яка міститься в базах (банках) даних, що входять до єдиної інформаційної системи МВС, запропонуватинапрями вдосконалення нормативно-правового забезпечення функціонування та розвитку автоматизованих інформаційних систем і підсистем, використовуваних органами (підрозділами) поліції. Методологія.Достовірність отриманих результатів і висновків забезпечено такими методами дослідження, як узагальнення – для формулювання висновків за результатами вивчення нормативно-правових актів, що регламентують функціонування та використання інформаційних систем і підсистем в органах (підрозділах) поліції;аналізу та синтезу – для визначення особливостей функціонування та використання інформаційних системі підсистем в органах (підрозділах) поліції. Системний підхід дозволив окреслити основу правового забезпечення використання баз (банків) даних МВС України, зокрема й органами (підрозділами) поліції під часвиявлення, розкриття і розслідування кримінальних правопорушень, провадження оперативно-розшуковоїдіяльності. Наукова новизна. Для вдосконалення нормативно-правового забезпечення функціонування тарозвитку автоматизованих інформаційних систем і підсистем, використовуваних органами (підрозділами)поліції, запропоновано запровадити єдиний нормативно-правовий акт із регламентації основ облікової діяльності всіх інформаційних систем та їх підсистем, які забезпечують наповнення й підтримання в актуальному стані інформаційних ресурсів МВС України; розробити та на законодавчому рівні закріпити методичнірекомендації щодо формування й практичного використання всіх інформаційних систем та їх підсистем, щофункціонують в органах (підрозділах) поліції, з докладним описом особливостей цього процесу; перевестив законодавчу площину функціонування інформаційних систем і підсистем, регламентованих внутрішньоюдокументацією (наказами організаційно-розпорядчого характеру, дорученнями, листами тощо), дані якихмають значення для кримінального провадження. Висновки. Системно опрацьовано правовий механізм забезпечення функціонування автоматизованих інформаційних систем та їх підсистем, використовуваних органами (підрозділами) поліції; визначено прогалини в нормативно-правовому забезпеченні функціонуваннята розвитку автоматизованих інформаційних систем і підсистем, використовуваних органами (підрозділами)поліції; запропоновано зміни правового механізму забезпечення функціонування автоматизованих інформаційних систем та їх підсистем, використовуваних органами (підрозділами) поліції
25
Харитонов, Є. О. "КОНЦЕПТ "ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ" В КОНТЕКСТІ ПРАВОВОЇ АДАПТАЦІЇ ДО УМОВ ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 16 (30 жовтня 2019): 35–43. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v16i0.395.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню концепту «правове забезпечення» в контексті правової адаптації до умов внутрішнього ринку Европейського Союзу. Сформульовано розуміння правового забезпечення як створення правовими (юридичними) засобами надійних умов для здійснення чого-небудь, вирішення якихось завдань, що становлять інтерес для суспільства (держави). Розглянуто поняття юридичних гарантій і його співвідношення з поняттям «забезпечення». Проаналізовано поняття державного та приватного примусу. Проведено класифікацію зусиль держави з правового забезпечення. Визначено форми (види) недержавного (громадського) правового забезпечення.
26
ТРИНЬОВА, ЯНА. "Реалізація принципів біоетики в кримінальному праві України". Право України, № 2020/03 (2020): 154. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-03-154.
Повний текст джерелаАнотація:
Чинний сьогодні кримінальний закон не повною мірою виконує завдання, які сформульовані у ст. 1 Кримінального кодексу України ( КК України), тобто не є правовим за своєю суттю, а отже, не може ефективно здійснити правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина, відповідно – виконати основне завдання: правове забезпечення безпеки існування суспільства. Винайдення сучасного алгоритму правотворення, який дав би змогу створити ефективний, якісний, правовий закон не тільки для сучасних потреб, а й для наступних поколінь, є актуальним заданням, особливо в контексті роботи над створенням нового Кримінального кодексу. Метою статті є розроблення та пропозиція використання нового підходу в правотворенні у сфері сучасного кримінального права: формулювання та введення до наукового обігу принципів біоетики як домінуючого джерела кримінального права та їх реалізація у теоретичні моделі відповідних кримінально-правових і деяких інших норм. Такий підхід може надати новий вектор розвитку як кримінального права, так і кримінального законодавства. Цілком імовірно, що згодом поняття “біоетика”, яке, по суті, є neo jus naturale, замінить поняття “природне право”. У дослідженні поряд із класичними методами пізнання використані і непритаманні кримінальному праву методи дослідження: ідеалістична діалектика, “трагічна діалектика”, екзистенцiоналiзм, феноменологія, гештальт-пiдхiд, синергетичний метод. Виділено і розкрито зміст біоетичних принципів, які в загальному вигляді без чіткого формулювання відображено в міжнародних нормативно-правових актах. До принципів біоетики віднесено: 1) принцип екоцентpизму; 2) принцип альтруїзму; 3) принцип транспарентності; 4) принцип раціоналізму; 5) принцип рівноваги; 6) принцип обмежень; 7) принцип безпеки життєдіяльності; 8) принцип реалізму. Досліджено кореляційні зв’язки принципів біоетики між собою та з нормами кримінального права. Встановлено, що jus naturalе та біоетика є ідентичними явищами, однак остання, завдяки її формалізації (сформульованим принципам), є зручнішою у правозастосовній діяльності. Проаналізувавши весь КК України на відповідність його положень принципам біоетики, зроблено висновок, що загалом Загальна частина відповідає принципам біоетики. Особлива ж частина має деякі прогалини у сфері врегулювання актуальних біоетичних кримінально-правових дилем, які пропонується усунути через відповідні доповнення до тексу закону. Очікується, що правотворення у сфері кримінального права, яке здійснюватиметься на засадах оновленого природного права та екоцентpизму, сприятиме розв’язанню сучасної актуальної проблеми та попередить її появу в майбутньому, зокрема: невідповідності задекларованого в ст. 1 КК України завдання правового забезпечення охорони прав та свобод людини і громадянина фактичному стану забезпечення охорони цих прав; при цьому наголошено на необхідності біоетизації не лише норм кримінального права, а й усієї національної системи права, наслідком чого має стати ефективне, якісне забезпечення прав і свобод людини та громадянина, забезпечення безпеки існування суспільства, а також гармонізація національної системи права з європейськими традиціями правотворення.
27
Мельник, В. І. "Загальна правова характеристика суб'єктів із забезпечення організації та функціонування системи економічної безпеки України". Актуальні проблеми держави і права, № 85 (14 серпня 2020): 141–46. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1860.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена питанню загальної правової характеристики суб'єктів із забезпечення організації та функціонування системи економічної безпеки України. Акцентується увага та робиться спроба довести, що економічна безпека держави, зважаючи на власну багатогранність, складність, а також безумовну значимість для національної безпеки України з позиції оцінки реальних матеріальних можливостей та економічної стійкості останньої вимагає належного захисту.
Зважаючи на такі властивості економічного без пекового складника зроблено висновок про необхідність комплексного сприяння її належному функціонуванню. Аналізуються точки зору вітчизняних вчених і науковців відносно кількісного складу суб'єктів, уповноважених на забезпечення функціонування економічної безпеки України, а також вивчаються думки останніх щодо їх ролі в цьому процесі.
Враховуючи особливості вказаного елементу державної безпеки, теоретичні напрацювання вітчизняних та іноземних дослідників на підставі аналізу чинного законодавства, наголошується, що основними суб'єктами із забезпечення організації і функціонування системи економічної безпеки України є багато державних органів на всіх рівнях із широким діапазоном завдань і різним спектром функціонального спрямування.
З урахуванням викладеного вище запропоновано власне бачення кількісного складу основних суб'єктів із забезпечення організації і функціонування системи економічної безпеки України. Наголошено, що кожен із таких суб'єктів, зважаючи на власне правове становище та призначення, відіграє важливу роль у цьому складному процесі. Акцентовано увагу на тому, що належне функціонування системи економічної безпеки України можливе тільки за умови систематичного виконання відповідних завдань і реалізації функцій всіма встановленими суб'єктами. При цьому зроблено спробу довести, що поточне адміністративно-правове забезпечення, яке слугує правовою основною для діяльності вказаних суб'єктів, має певні недоліки та потребує вдосконалення.
28
Пісоцька, К. О. "Нормативно-правове забезпечення діяльності підрозділів ювенальної превенції". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(30) (13 липня 2020): 117–21. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).529.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено питання адміністративно-пра-вового регулювання підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України. Розглянуто стан рефор-мування підрозділів ювенальної превенції на сучасно-му етапі. Здійснено аналіз системи законодавства, що охоплює організаційно-правові питання щодо профі-лактики адміністративних правопорушень залежно від їхньої юридичної сили, змісту, дії в просторі, часі та за колом осіб. Охарактеризовано нормативно-правові акти, що визначають найбільш важливі аспекти проти-дії правопорушенням, захисту прав, свобод громадян, забезпечення правопорядку. Виокремлено міжнародні нормативно-правові акти, що становлять адміністра-тивно-правову основу діяльності підрозділів ювеналь-ної превенції Національної поліції України. Також проаналізовано базовий підзаконний нормативний акт, що передбачає форми й методи, порядок роботи підроз-ділів поліції як суб’єктів профілактики адміністра-тивних проступків, – Інструкцію з організації роботи підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України. Розкрито функції та завдання, які поклада-ються на підрозділи ювенальної превенції зі здійснен-ня заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. Виокремлено правові норми в міжнародно-му та національному законодавстві стосовно реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії до-машньому насильству, а також розглянуто завдання, обов’язки та принципи діяльності підрозділів ювеналь-ної превенції крізь призму міжнародних норм та норм національного законодавства стосовно забезпечення рівності конституційних прав та свобод дітей.У висновку висвітлено позитивні новації та нега-тивні тенденції відомчої Інструкції з організації роботи підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України. Також визначено деякі питання, які потребу-ють подальшого урегулювання.
29
Psiuk, Mykhaylo, та Larysa Sergiienko. "Нормативно-правове забезпечення державного регулювання космічної галузі України". Public Administration and Regional Development, № 8 (30 червня 2020): 471–95. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.08.06.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується законодавче підґрунтя державного регулювання космічної галузі України шляхом аналізу нормативно-правових актів, що регулюють дану сферу. У процесі дослідження охарактеризовано ключові особливості нормативно-правової бази космічної галузі України, розглянуто сутність поняття державного регулювання космічної діяльності. Автором виділено окремо поняття державного управління космічною діяльністю, наголошуючи, що державне регулювання та управління космічною діяльністю має певні спільні риси та відмінності, а безпосередньо державне управління космічною діяльністю – це вид організаційної діяльності держави, що полягає в сукупності засобів, методів, за допомогою яких органи публічної адміністрації здійснюють владний вплив на суб’єктів космічної діяльності з метою забезпечення публічних інтересів.
Визначено що відповідальними за космічну політику стали, з одного боку, Мінекономіки – формування космічної політики, і ДКА України у частині реалізація космічної політики, – з другого. Унаслідок перерозподілу космічних повноважень досі цілісний правовий механізм державного регулювання космічною діяльністю де-факто розпорошується між двома державними органами.
Констатовано що Україна є повноправним суб’єктом міжнародного космічного права, приєднавшись до основоположних актів у сфері дослідження та використання космічного простору, прийнятих в рамках ООН та членом міжнародних організацій, які координують космічну діяльність.
На основі проведеного аналізу визначено ряд недоліків у нормативно-правовому забезпеченні державного регулювання космічної галузі України та запропоновано напрями їх усунення.
30
Кривенко, Ю. В. "ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЕЦЬ ТА ДОБРОВОЛЕЦЬ: ПРАВОВИЙ І СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (16 березня 2020): 166–70. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).342.
Повний текст джерелаАнотація:
Правовий та соціальний захист населення – це базова функція правової і соціальної держави. Однак механізми такого захисту не можуть бути тотожними для всіх груп населення. Це визначається специфікою взаємозв’язку особистих, групових і громадських інтересів в кожному конкретному випадку. Серед соціальних груп суспільства особливе місце посідають військовослужбовці, а у нас до них додаються ще й добровольці, статус яких не визначено у законодавстві. Їхнє специфічне призначення – це служба інтересам всього суспільства і держави. Ця служба накладає низку істотних обмежень на їхній правовий статус і правове становище в суспільстві, що особливо важливо відзначити з урахуванням ведення військових дій на території нашої держави. Водночас законодавець не поширює цей статус на працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, а також на осіб, які добровільно забезпечували (або добровільно залучалися до забезпечення) проведення антитерористичної операції (зокрема, здійснювали волонтерську діяльність). Проблема правових гарантій реалізації прав і обов’язків військовослужбовців та осіб, які були у складі добровольчих формувань, була і залишається однією з найбільш важливих з огляду на ведення бойових дій на території нашої держави. Автор вважає за необхідне впорядкувати законодавство без повторення відповідних норм у правових актах різної юридичної сили та узгодити загальнотеоретичні поняття. Це дозволить уникнути багатьох проблем на практиці. Існує окрема проблема із визнанням добровольців особами, що були у складі добровольчих військових формувань і брали участь у бойових діях. Така тенденція є негативною як в соціальному, так і правовому контексті.
31
Акімова, Людмила. "ІНСТИТУЦІЇ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ У СИСТЕМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ". Public management 15, № 5 (29 вересня 2018): 15–29. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2018-15-5-15-29.
Повний текст джерелаАнотація:
Надано дефініції поняттям “економічна безпека” та “дер- жавне регулювання”. Під економічною безпекою держави варто розуміти багатофакторну систему, головна мета якої — забезпечення сталого еко- номічного розвитку від негативного зовнішнього та внутрішнього впливу. Доведено, що державне регулювання економіки становить цілеспрямова- ний та активний вплив державних та наддержавних органів управління на функціонування та розвиток цілісної економічної системи.
Визначено інституції державного регулювання, через які здійснюється вплив на економічну безпеку країни. Схарактеризовано основні принци- пи та методи державного регулювання. Встановлено, що принципи дер- жавного регулювання економіки реалізовуються через певні методи, які становлять сукупність конкретних регулюючих засобів впливу на заінтересований об’єкт для вирішення конкретно поставлених завдань. Методи мають певний статус обов’язковості для застосування і демонструють за- кономірності державно-регуляторних відносин. Крім того, наведено кла- сифікацію методів державного регулювання, яка включає прямі, непрямі, правові, адміністративні та економічні методи.
Визначена правова основа здійснення державного регулювання в забезпеченні економічної безпеки держави, яка передбачає прийнят- тя законів і законодавчих актів Верховної Ради України, видання ука- зів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації та контро- лю. Схарактеризовано нормативно-правове регулювання забезпечення економічної безпеки держави. Встановлено, що окрім методів державно- го регулювання протидії корупції у сфері економічної безпеки України присутні суб’єкти, які керуються відповідними нормативно-правовими актами. Досліджено роль державних органів у запобіганні корупції в Україні.
32
Ільїна, О. В. "Ресоціалізація засуджених неповнолітніх, які відбувають покарання в місцях несвободи". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(30) (13 липня 2020): 168–71. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).539.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано організаційно-правове забезпечення виконання вироків стосовно неповноліт-ніх осіб. Застосування кримінального покарання, а та-кож виконання вироків суду стосовно неповнолітніх осіб є одним із найскладніших елементів криміналь-но-правового захисту суспільних відносин. Неповно-літні особи мають специфічне кримінально-правове становище, зумовлене їхнім віком, рівнем індивідуаль-ної правової свідомості, рівнем психологічної стійкості та правової культури. Все це має визначальний вплив на формування особистості, а також на ставлення неповнолітньої особи до скоєного злочинного діяння. Основним завданням кримінальної відповідально-сті стає не лише покарання, але й виправлення модусу поведінки неповнолітньої особи. З цих позицій пошук особливостей організаційно-правового забезпечення виконання вироків стосовно неповнолітніх осіб, пов’я-заний із теоретико-методологічним забезпеченням можливих шляхів підвищення ефективності та дієвості виконання вироків щодо таких осіб, має ще й суспільну необхідність. Останнє пояснюється тим, що для держа-ви важливим є формування генофонду нації, основним потенціалом для чого і є молодь. Тому виконання ви-років щодо неповнолітніх осіб не повинно створювати в них відчуття асоціалізації, викреслення державою їх із нормального суспільного життя. Додатковою слід зазначити, що через контекст по-шуку ефективних, однозначних і змістовних, навіть вичерпних способів викладення нормативно-право-вого закріплення механізму виконання вироків суду стосовно неповнолітніх осіб підвищуватиметься якість виконання функцій держави щодо забезпечення на-лежного рівня прав осіб навіть у процесі виконання ви-років щодо них. Сучасна вітчизняна пенітенціарна система об’єк-тивно характеризується низьким рівнем дотриман-ня вимог законодавства в сфері виконання вироків через брак фінансування, недостатній рівень компе-тенції працівників системи виконання покарань тощо. Держава повинна забезпечувати належний рівень ор-ганізаційно-правового забезпечення процесу виконан-ня вироків, особливо щодо неповнолітніх осіб. Через це пошук особливостей такого забезпечення, проведений в межах цього дослідження, супроводжується виділен-ням найслабших місць практичного виконання виро-ків стосовно вказаного кола осіб.
33
Приступко, А. "Фінансово-правове забезпечення фондового ринку". Право України, № 10 (2005): 22–27.
Знайти повний текст джерела
34
БАНДУРКА, О. О. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ". Наше право, № 3 (2020): 27–30. http://dx.doi.org/10.32782/law.2020.3.4.
Повний текст джерела
35
Пучко, А. О. "Нормативно-правове забезпечення фінансування інновацій". Вісник Дніпропетровської державної фінансової академії. Економічні науки, № 1 (33) (2015): 71–75.
Знайти повний текст джерела
36
Гетьманець, О. "Нормативно-правове забезпечення бюджетного контролю". Підприємництво, господарство і право, № 8 (164) (2009): 158–60.
Знайти повний текст джерела
37
Красіков, Д. О. "Правове регулювання забезпечення інформаційної безпеки". Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ, № 3 (76) (2011): 18–26.
Знайти повний текст джерела
38
Байда, А. О. "Правове забезпечення психологічної безпеки суспільства". Адвокат, № 8 (143) (2012): 29–34.
Знайти повний текст джерела
39
Красноступ, Г. "Правове забезпечення державної інформаційної політики". Юридичний журнал, № 10 (88) (2009): 57–60.
Знайти повний текст джерела
40
Туманянц, А. Р. "Правове забезпечення практики відновного правосуддя". Університетські наукові записки Хмельницького університету управління та права. Право. Економіка. Управління, Вип. 1 (2008): 233–37.
Знайти повний текст джерела
41
Приймаченко, Д. В. "Правове забезпечення діяльності митних органів". Митна справа, № 2 (2006): 8–15.
Знайти повний текст джерела
42
Nekrasova, N. "ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ОБІГУ МЕДТЕХНІКИ ТА ТОВАРІВ МЕДИЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 61–66. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.08.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що на сьогодні в Україні досить непросте становище у сфері обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні через нестабільність ситуації в країні, недосконалість законодавства в цій сфері та низку інших негативних чинників. Адміністративно-правовий механізм є засобом, за допомогою якого громадяни мають право захистити свої законні права та інтереси, а також мати повноцінне забезпечення права на життя та лікування нації. В умовах постійної реформації законодавства в Україні залишається актуальним питання приведення до ладу вищезазначених заходів як елементів механізму публічного адміністрування обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні. Слід приділити увагу як практичним, так і теоретичним проблемам у цій сфері, оскільки правове регулювання цієї сфери в нашій державі перебуває на досить низькому рівні. Визначено, що елементами механізму публічного адміністрування обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні є вітчизняна система нормативно-правових актів, яка регулює адміністративно-правовий статус суб’єктів публічного адміністрування цієї сфери; адміністративно-правовий захист прав, свобод і законних інтересів громадян, що взаємодіють та мають публічно-правові відносини в цій сфері; державний та громадський захист прав, свобод та законних інтересів громадян; юридичні гарантії адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів громадян; загальне соціальне забезпечення охорони захисту прав і законних інтересів громадян. Наголошено, що громадяни України відповідно до чинного законодавства мають повне право на реалізацію своїх прав і обов’язків, зокрема й захист від неправомірних посягань на незаконні дії суб’єктів публічної адміністрації, що безпосередньо стосується й елементів механізму публічного адміністрування обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні. Зроблено висновок, що елементи механізму публічного адміністрування обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні – це адміністративно-правова система реалізації публічного адміністрування через установлені законодавством інструменти впливу у сфері регулювання механізмів реєстрації, сертифікації та ввезення лікарських засобів, медичної техніки й інших товарів медичного призначення, яка в кінцевому результаті призначена для якісного надання медичних послуг у лікарнях, клініках й інших медичних закладах нашої держави.
43
Касьяненко, Л. М. "Податкова політика в Україні та її правове забезпечення". Ірпінський юридичний часопис, № 1 (10 квітня 2019): 100–105. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.1.2019.100-105.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена питанню правових основ податкової політики. Проведено аналіз конституційних норм, що регулюють податкові правовідносини. Доведено, що дотримання принципів стабільності, правової визначеності наблизить українське законодавство до європейських правових стандартів, сприятиме вдосконаленню механізмів правотворчості й правореалізації, слугуватиме додатковою гарантією захищеності платників податків.
44
Гречко, О. О. "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ МІСЦЕВИМИ ОРГАНАМИ ВЛАДИ: НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (40) (4 лютого 2021): 94–101. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-94-101.
Повний текст джерелаАнотація:
У даній статті аналізується сучасний стан нормативно-правового забезпечення інноваційного процесу місцевими органами влади, особлива увага приділяється пріоритетним напрямам діяльності місцевих органів влади щодо регулювання інноваційного розвитку. Висвітлено існуючі прогалини та невідповідності нормативно-правового регулювання інноваційних правовідносин. Запропоновано можливі шляхи удосконалення нормативно-правової бази місцевого та регіонального рівня в інноваційній сфері.
Ключові слова: нормативно-правове забезпечення, інноваційний процес, органи місцевої влади.
45
Корнєва, П. М. "До питання про правове забезпечення принципу справедливості у пенсійному забезпеченні". Держава і право. Серія "Юридичні науки", вип. 70 (2015): 173–84.
Знайти повний текст джерела
46
Дячук, Н. Д. "НАЦІОНАЛЬНА ІНСТИТУЦІЙНА СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАХИСТУ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (7 травня 2021): 91–95. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).696.
Повний текст джерелаАнотація:
Національна інституційна система адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат. - Стаття.
Статтю присвячено проблематиці національної інституційної системи адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат. Визначено окремі елементи національної інституційної системи адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат.
У процесі розвитку України як демократичної і правової держави, євроінтеграції України, захисту довкілля, забезпечення сталого лісокористування та водокористування, збереження екосистеми Українських Карпат вагомого значення набуває дослідження проблематики національної інституційної системи адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат.
Національна інституційна система адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат відіграє провідну роль у забезпеченні захисту Українських Карпат, зокрема: для збереження флори та фауни, гірських екосистем, сталого лісового та водного користування, екологічного захисту.
Національна інституційна система адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат є невід’ємним складником єдиної цілісної ін- ституційної системи адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат.
Національна інституційна система адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат - це система вповноважених суб’єктів, які діють на основі внутрішньодержавного права України і які здійснюють адміністративно-правове забезпечення захисту Українських Карпат.
Важливими є всі елементи національної інституцій- ної системи адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат. У їх взаємодії здійснюється ефективне адміністративно-правове регулювання захисту Українських Карпат.
Із метою вдосконалення забезпечення сталого господарювання в лісах Українських Карпат вважаємо за доцільне створити офіційний електронний інформаційний ресурс (вебпортал) із вільним інтернет-доступом щодо поточного стану лісів в Українських Карпатах.
47
Харченко, С. В., та А. С. Симчук. "Залучення законного представника у кримінальних провадженнях за участю неповнолітніх осіб". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28 (26 липня 2021): 137–44. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i0.707.
Повний текст джерелаАнотація:
Становлення України як демократичної правової держави, проголошення людини найвищою соціальною цінністю вимагає вжиття відповідних суспільно-політичних і правових заходів щодо забезпечення прав і свобод людини. Такі заходи особливо важливі для забезпечення прав і свобод такої категорії населення, які в силу свої вікових особливостей, психофізіологічної незрілості й соціально-психологічної адаптованості неспроможні самостійно захистити свої порушені чи спірні права або реалізувати процесуальні повноваження. Серед таких осіб найбільш незахищеною категорією суспільства є саме неповнолітні. Тому їхні права та інтереси перебувають під постійною пильною увагою як законодавців, так і правоохоронних органів, прокуратури, суду.
Досудове провадження у кримінальних справах щодо неповнолітніх, які вчинили правопорушення, а також неповнолітніх, котрі є потерпілими від правопорушення, здійснюється в Україні в межах повноважень єдиної системи процесуальної діяльності органів досудо-вого слідства й прокуратури. Воно спрямоване на досягнення єдиних цілей кримінального процесу і грунтується на загальних принципах кримінального судочинства, однак має й певні особливості.
Неповнолітні особи, які потрапили у сферу кримінального процесу, у силу своїх вікових особливостей потребують посилення своєї правової захищеності, застосування до них особливих правил під час провадження й створення для них додаткових процесуальних гарантій. Однією з форм правого захисту є подвійне представництві інтересів неповнолітнього в суді - його законним представником і захисником (адвокатом).
На відміну від захисника, законні представники захищають інтереси неповнолітнього не через призму виконання професійної діяльності, а насамперед через загально-правову відповідальність за своїх неповнолітніх дітей з урахуванням морально-етичних аспектів виховання.
У статті висвітлено нормативно-правове регулювання проведення слідчих (розшуко-вих) дій за участю неповнолітніх учасників у кримінальному процесуальному законодавстві України, зокрема обов'язкового залучення законного представника. Підкреслюється значення дотримання процесуальної форми за умов проведення слідчих (розшукових) дій за участю неповнолітніх учасників кримінального провадження.
48
Євсєєв, Ігор. "ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ / ОПЕРАЦІЇ ОБ’ЄДНАНИХ СИЛ (2014–2020 рр.)". Воєнно-історичний вісник 40, № 2 (21 червня 2021): 36–52. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2021-40-2-36-52.
Повний текст джерелаАнотація:
Вдосконалення існуючого та формування нового законодавства у сфері волонтерській діяльності, зокрема у напрямку надання волонтерської допомоги українській армії під час антитерористичної операції / операції об’єднаних сил є важливим завданням на шляху забезпечення сталої стратегії діяльності держави у цьому напрямку. Автором зроблено спробу об’єктивного воєнно-історичного аналізу розвитку законодавчих актів, що здійснюють правове регулювання цієї діяльності, а також розглянуто його особливості в указаний період часу. За результатами проведеного дослідження доводиться, що саме в період проведення антитерористичної операції / операції Об’єднаних сил відбулася інституалізація волонтерської діяльності у сфері забезпечення національної безпеки і оборони України.
Ключові слова: волонтерська діяльність, волонтери, правове регулювання, нормативно-правове забезпечення, антитерористична операція, операція об’єднаних сил, матеріально-технічне забезпечення.
49
Onyshchuk, I. I. "Правове регулювання технологій штучного інтелекту: теоретико-прикладні та етичні засади". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 3 (29 травня 2020): 50–57. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.06.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає в здійсненні аналізу правового регулювання суспільних відносин, що виникають у зв’язку з розвитком технологій штучного інтелекту.
Наукова новизна. У статті висвітлюються теоретико-правові та етичні засади правового регулювання технологій штучного інтелекту. Поставлені питання правового погляду на штучний інтелект, зокрема його співвідношення з правами людини та правом інтелектуальної власності.
Висновки. Технології штучного інтелекту дуже швидко розвиваються, єдині підходи до оцінки ризиків, пов’язаних з їх використанням, відсутні. Необхідно сформувати міждисциплінарний підхід до вивчення економічних, правових, політичних і соціальних аспектів застосування технологій штучного інтелекту.
Питання, пов’язані з появою штучного інтелекту, мають не стільки правовий, скільки філософський характер: як сконструювати цей інтелект таким чином, щоб жодна група людей не зуміла отримати з його допомогою переваги над іншими людьми, і щоб штучний інтелект не спрямував свою силу проти людства, а навпаки – використовувався на його благо.
На даному етапі правове регулювання в сфері використання технологій і юнітів штучного інтелекту знаходиться на стадії становлення та початкового розвитку. Ще зарано говорити про досягнення в практичній реалізації конкретних комплексних заходів, спрямованих на забезпечення поваги прав людини. Зараз подібного роду заходи приймаються, в основному, в сфері захисту конфіденційності особистих даних.
Необхідно заохочувати нові форми регулювання, щоб сприяти прозорості та дотриманню етичних принципів, правових парадигм та освітніх дій, особливо щодо новітніх технологій, які потенційно можуть порушувати права людини.
50
Шаповалова, О. В. "ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНОЇ ФУНКЦІЇ ПУБЛІЧНИХ РЕЄСТРІВ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (40) (4 лютого 2021): 59–65. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-59-65.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню проблеми актуальності інформаційно-комунікативної функції публічних реєстрів. Визначено переваги електронних публічних реєстрів у системі комунікації з контролюючими органами. Обгрунтовано перспективи реалізації інформаційно-комунікативного потенціалу електронних публічних реєстрів задля протидії зловживанням у сфері господарювання. Проведено аналіз нормативно-правового забезпечення реалізації публічних реєстрів для запровадження цифрових механізмів здійснення контролю у сфері господарювання. Його стан визнано незадовільним. Розкрито сутність та правовий зміст категорії «інформаційно-комунікативна значимість публічних реєстрів» в аспекті попередження зловживання контролем. Позитивно оцінено викорінення хибного підходу щодо тиску на бізнес внаслідок декриміналізації фіктивного підприємництва. Викладено результати вивчення особливостей банківського контролю. Обгрунтовано пропозиції щодо превенції зловживання контролем при забезпеченні функціонування публічних реєстрів у банківській діяльності та у сфері трансферу технологій.
Ключові слова: публічні реєстри, інформаційно-комунікативна функція, контроль, суб’єкт господарювання, реєстр технологій та мережі їх трансферу.