Статті в журналах: "Життєвий досвід"

1

Даценко, Оксана Анатоліївна. "Категоріальний психосинтез проблеми життєвого досвіду особистості". Актуальні проблеми психології в закладах освіти 9 (12 грудня 2019): 10–19. http://dx.doi.org/10.31812/psychology.v9i0.3710.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемі життєвого досвідуособистості. Представлено теоретико-методологічний огляд сучаснихконцепцій життєвого досвіду. Робиться спроба розгорнутогодефінітивного аналізу поняття «життєвий досвід». Визначається специфікадосвіду саме як категорії життєтворчості. Представлено психологічнумодель досвіду як результату перетворювальних можливостей суб'єкта вумовах реальної життєдіяльності. Акцентується увага на діяхконструювання, трансформації та інтеріоризації як основних механізмахформування досвіду. Виявляються особливості струкутрно-динамічноїорганізації життєвого досвіду, підкреслюється його функціональна рольяк системи компетентностей особистості в організації продуктивноїжиттєдіяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Бондар, Наталія Юріївна. "Своєрідність архетипу шляху в романі Г. Свіфта «Світло дня»". Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 2, № 96 (2020): 43–59. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2020.2.96.03.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядається своєрідність архетипу шляху в романі Г. Свіфта «Світло дня». Мета статті – визначити своєрідність архетипу дороги як реального шляху героя, як життєвого шляху в ретроспекції і уявного, або віртуального, шляху (роздуми головного героя) в романі Г. Свіфта «Світло дня» в індивідуально-авторському трактуванні. Цей об’єкт дослідження обраний тому, що саме через нього можна осягнути філософський аспект твору, специфіку психології головного героя – нашого сучасника – і ту культурну базу та художні особливості, які відрізняють стилістику і світосприйняття автора. У роботі використана комплексна дослідницька методологія: синтез порівняльно-історичного методу, цілісного аналізу, елементів міфопоетичного і герменевтичного методів. Враховувалися постструктуралістські підходи, а також техніка «close reading». У романі Г. Свіфта «Світло дня» актуальний шлях оповідача представлений у вигляді кругового лабіринту, в той час як його ретроспективний життєвий, і уявний шляхи представляють собою заплутаний лабіринт з безліччю стежок, з якого герой намагається знайти вихід. Своєрідність архетипу дороги тут полягає в тому, що він багатошаровий, складається з декількох ярусів: життєвий шлях представлений в ретроспективі спогадів, але ці спогади фрагментарні і переплітаються з роздумами про кохання, подружні зради, про історичні особистості. У пошуках виходу з лабіринту персонаж використовує не тільки свій життєвий досвід, але й приймає життєвий досвід інших людей – наприклад, своєї доньки. Життєвий шлях героя хоча й представлений у вигляді лабіринту через побутові колотнечі (звільнення, численні зв’язки зі своїми клієнтками тощо), проте завдяки справжньому коханню з’являється надія, що в недалекому майбутньому з’явиться світло в кінці тунелю. Виявлено, що лабіринт багатошаровий і непередбачуваний. Всі роздуми – це уявний шлях оповідача, і аналізуючи минуле, він намагається знайти вихід з чергового глухого кута, користуючись уже накопиченим життєвим досвідом як ниткою Аріадни. Фрагментарність оповіді служить посиленню естетичного і філософського впливу на читача, оскільки він мимоволі подумки заповнює прогалини і таким чином активно включається в пошуки виходу. Хоча це може здатися парадоксальним, але в цьому романі хитромудрі ходи лабіринтів дозволяють читачам досягти катарсису найкоротшим шляхом. Такий ефект досягається за допомогою «тривимірної» структури лабіринтів, зустрічі минулого і сьогодення, реального та віртуального, а також зворотного зв’язку читача як обов’язкової складової художньої цілісності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Gnatyuk, Eduard. "Символ, гра і свято як модальності естетичного в контексті герменевтичного досвіду". Multiversum. Philosophical almanac 2, № 2 (23 грудня 2020): 76–87. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.2.06.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтовується теза про те, що герменевтичний досвід Г.-Г. Гадамера є тотожним досвіду мистецтва, яке постає автономним джерелом «досвіду істини». Автор відзначає, що пошук критеріїв художньої достовірності вимагає звернення до традиції формування фундаментальних естетичних категорій, серед яких, насамперед, символ, гра і свято. Символи як специфічні культурні коди, напрацьовані мистецтвом, апелюють до переломних моментів людської буттєвості, трансформуючи її духовну сутність. Доводиться, що перенесення уваги на «гру» демонструє реалізацію принципу засадничого взаємозв’язку між філософією та сферою практики, завдяки чому твір мистецтва постає як актуальна присутність, сутність якої полягає у «постійному прирощуванні буття». Атмосферу співучасті з мистецтвом у Г.-Г. Гадамера передає свято. Таким чином, експлікація герменевтичного досвіду з допомогою понять символ, гра та свято в естетичній концепції Г.-Г. Гадамера дає можливість актуалізувати смислові шари, які містять у собі основні складові горизонту, що окреслює життєвий світ людини та розкриває досвід буття у світі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Мішеніна, Тетяна Михайлівна, та Ксенія Анатоліївна Качайло. "Лінгвокогнітивні дескриптори художньої творчості митця в романі П. Загребельного «Диво»". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 16 (27 жовтня 2017): 383–99. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v16i0.127.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено розкриттю лінгвокогнітивних дескрипторів стосовно інтерпретації художньої творчості митця в романі П. Загребельного «Диво». Мистецький шлях із позиції художньої рефлексії розглянуто на рівні кореляцій: малярство (ремесло) – мистецтво; маляр – митець; мистецький твір / життєвий сценарій; життєвий досвід / культурна форма (фреска, мозаїка). Поняття краси, гармонії має основою не лише усталені канони, але й світоглядно-релігійне підґрунтя, чуттєвий складник – уміння відчути майстром їх зміст на рівні внутрішнього світу – душі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Родченкова, Ірина. "Соціально-психологічні особливості взаємозв’язку смисложиттєвих орієнтацій та самоактуалізації працівників сфери управління". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 15–25. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-15-25.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті показано, шо суттєвими аспектами смисложиттєвих орієнтацій працівників управлінської сфери є соціальна взаємодія, ціннісне самоперетворення, взаємопроникнення процесів життєпроектування індивіда в його соціально-психологічний світ. Доведено, що уособлюючими для понять «смисложиттєві орієнтації» й «самоактуалізація» є цінності та цілі. Саме система цінностей визначає життєві цілі особистості й, власне, життєвий стиль опредмечує смисл життєдіяльності, механізмом реалізації смисложиттєвих орієнтацій є життєві плани та стратегії. Розкривається взаємозв’язок зазначених властивостей з самоактуалізацією й спрямованістю до саморозвитку, й виокремлюються соціально-психологічні параметри смисложиттєвих орієнтацій та самоактуалізації, висвітлюється їх змістовно-критеріальні принципи у працівників сфери управління. Смисложиттєві орієнтації розглядаються як складні психологічні утворення, що є підґрунтям міжособистісних взаємовідносин; превалюючи вектори самореалізації особистості; результат узгодження життєвих цілей та системи цінностей. Доведено, що саме система особистісних смислів сприяє самоактуалізації менеджера. Тобто, власне, ресурс, процес та результат є провідними складовими самоактуалізації фахівця управлінської сфери. Так, ресурс розподіляється на: особистісні ресури (особистісно-професйний потенціал: спрямованість, здібності, риси характеру, креативність тощо); управлінські ресурси (компетентність, управлінський досвід, управлінська позиція, задоволеність управлінською діяльністю, стиль управління тощо); організаційні ресурси (сфера діяльності організації, цілі, організаційна культура, психологічний клімат тощо); суспільні ресурси (умови розвитку суспільства, специфіка ринку праці тощо). У структурі процесу виокремлюються етапи від самовизначення й самовираження до особистісної самоактуалізації впритул до «акме». Здобутком самоактуалізації є особистісна й професійна зрілість; ефективність управлінської моделі й соціально-корисний результат організаційної політики компанії. Таким чином, самоактуалізація розглядається, як спрямованість працівника сфери управління щодо вдосконалення, реалізацію власних здібностей в процесі активності та діяльності, сприяє оформленню автентичності й цілісності особистості через її розкриття, усвідомлення та єдність усіх складових власної індивідуальності. Відповідно, процес становлення самоактуалізації особистості працівника сфери управління здійснюється завдяки набутту статусу суб’єкту індивідуального та соціального розвитку впродовж усього життєвого шляху. Ключові слова: життєвий шлях особистості, працівники сфери управління, самоактуалізація, самореалізація, смисложиттєві орієнтації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Адамова, Олена. "Подолання кризи в особистісних відносинах: окремі практичні аспекти". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 2(52) (2020): 65–75. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-52-2-65-75.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті досліджуються теоретичні аспекти розуміння категорії «криза», «особистісна криза». Визначено, що криза є невід'ємною частиною людського буття, а досвід, отриманий при переживанні кризи, істотно впливає на становлення особистості, її життєвий шлях. Встановлено, що особливими рисами кризи є те, що вона створюється за умови, якщо життєві події створюють потенційну або актуальну загрозу задоволенню фундаментальних потреб і одночасно з цим ставлять перед індивідом таку проблему, якої він не може оминути або ж вирішити в короткий час звичним для нього способом. Це спричиняє наявність наступного ряду обставин: криза пов'язана з проблемами задоволення найбільш важливих, фундаментальних потреб людини; криза ставить перед індивідом не повсякденні, а особливо складні проблеми; ці проблеми не піддаються вирішенню звичними способами, в цьому і полягає їх особлива складність, тому вони і часто сприймаються як тупикові життєві ситуації; криза найчастіше представляє собою яскраво виражену вимогу змін. Проаналізовано результати проведеного емпіричного дослідження з даного питання, яке базувалося на використанні таких методів психодіагностичного дослідження, як: психосемантичний аналіз, метод особистісних конструктів Дж. Келлі; феноменологічна стратегія дослідження індивідуального досвіду переживання, математико-статистичні методи обробки результатів. В результаті проведено дослідження зроблено висновок про неможливість існування двох однакових способів переживання особистісної кризи. Поряд із загальними (універсальними) виділено психологічні механізми, що забезпечують індивідуальний (унікальний) характер переживання, до яких, зокрема, можна віднести опосередкованість суб'єктивної семантики кризових переживань полярностями смислового конструкту, що становить ядро семантичного шару суб'єктивного досвіду, динаміку ритму переживання, феноменологічну структура досвіду переживання тих чи інших станів конкретною людиною.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Новаченко, Тетяна. "АРХЕТИП КОМПЛЕМЕНТАРНОСТІ В ГАРМОНІЗАЦІЇ СУЧАСНИХ СУСПІЛЬНО-ВЛАДНИХ ВІДНОСИН". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 313–23. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-313-323.

Повний текст джерела

Анотація:

Обґрунтовано, що архетип комплементарності як взаємодо- повнення має глибинний, притаманний предметам або явищам характер, що доводиться аналізом останніх наукових досліджень. У сучасному україн- ському суспільстві суспільно-владні відносини можна позначити поняттям “депривація” — втрата, психічний стан, який виникає в результаті життєвих ситуацій, коли влада не створює громадянинові умови для задоволення йо- го життєвих потреб упродовж тривалого часу. Це ускладнює демократичні процедури функціонування ліберальної економіки, формування інституцій громадянського суспільства, виникає необхідність гармонізації суспіль- но-владних відношень. Проаналізовано зміст понять “свідомість” та “колективне несвідоме”, що дало змогу констатувати наступе: свідомість — це здатність людини пізна- вати навколишній світ і саму себе за допомогою мислення та розуму, що складається з таких компонентів: чуттєво-афективного, ціннісно-вольового, абстрактно-логічного, рефлексивного і отримується у прижиттєвому досві- ді. Водночас колективне несвідоме не отримується у прижиттєвому досві- ді суб’єкта, а існує в його душі вже у мить народження, що успадковується від предків. Тож архетипи є “психічним конденсатом”, що став невід’ємною спадщиною кожної людини, яка з наступними поколіннями потребує тільки пробудження, а не набуття. Однак кожна людина через свої унікальні біоло- гічні здібності та індивідуальний життєвий досвід засвоює форму архетипу та його енергію по-своєму, важливе місце у цьому відіграє тип особистості. В Україні зростає динаміка психосоціальних процесів на рівні системоутворю- вальних чинників життєдіяльності суспільства й особистості. Керівництво органів державної влади, які наразі постають раціональними, характеризу- ється відповідальністю, компетентністю, реально оцінюють факти і події, змінюючи мотиваційну основу поведінки всього суспільства. Викладене доводить, що архетип комплементарності розбудовує свої ідеї, поєднуючи одиничне і множинне, монологічне і діалогічне, базуючись на бінарних незалежних домінантах свідомого й колективного несвідомого є виразом психологічної цілісності людини, групи, соціуму, що безсумнівно впливає на гармонізацію сучасних суспільно-владних відносин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Колосова, С. В., та Ю. В. Сирова. "ЦІННІСНІ ОРІЄНТИРИ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ В МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОГО ІМІДЖУ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 96, № 3 (29 червня 2020): 158–67. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-96-3-158-167.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено окремі аспекти формування духовної культури майбутніх вихователів як складової частини іміджу педагога. Розкрито основні компоненти професійного іміджу педагога: природні якості (комунікабельність, емпатійність, рефлексійність, красномовність); якості, сформовані внаслідок виховання та навчання (морально-етичні уявлення, психологічне здоров’я, комунікаційні навички, духовна культура); життєвий і професійний досвід. Встановлено, що імідж вихователя в наукових дослідженнях розглядають у контексті проблем формування індивідуального стилю педагога і визначено як якісну характеристику особистості, яка сприяє прояву її внутрішніх установок, особистісних і професійних якостей, життєвих позицій, духовної культури. Здійснено аналіз різних поглядів на проблему формування духовності особистості. З’ясовано, що духовна культура залежить від психологічних особливостей особистості, її моральних цінностей, пов’язана з оціночними категоріями та з загальною культурою. Узагальнено основні ціннісні орієнтири формування духовної культури майбутніх фахівців дошкільного профілю: гуманістичні цінності (толерантність, емпатія, альтруїзм, перцепція); моральні цінності (совість, гідність, чесність, повага, правдивість, справедливість); професійні цінності (працелюбність, відповідальність, професійні знання та навички, педагогічний такт, професійна етика); самоосвітні цінності (рефлексія, прагнення до пізнання світу, себе, сенсу та призначення свого життя). Встановлено, що цілеспрямована робота по формуванню ціннісних орієнтирів в процесі фахової підготовки сприяє розвитку професійно-особистісної компетентності майбутніх педагогів дошкільного профілю.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

ПАВЛЮК, Олена. "ВЕРБАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТУ MÉMOIRE (ПАМ’ЯТЬ) У ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 45 (23 вересня 2021): 342–50. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.45.31.

Повний текст джерела

Анотація:

Вивченням проблем пам’яті, її процесів, механізмів запам’ятовування, ролі пам’яті для кожної окремої людини і людства загалом займаються дослідники різних галузей науки. Лексична одиниця mémoire є терміном багатьох сфер. У сучасних дослідженнях національ- них мовних картин світу науковій парадигмі знань, що у своїй сукупності створює наукову картину світу, протиставлені наївні знання, які людина отримує, використовує й передає прийдешнім поколінням незалежно від знань наукових. Мета статті полягає у тому, щоб проаналізувати концепт mémoire та продемонструвати процес його вербалізації на матеріалі вільних сполучень із компонентом mémoire, фразеологічних одиниць і паремій, що зафіксували наївні уявлення, асоціації, життєвий досвід, пов’язані з пам’яттю. Дані сполучуваності імені концепту mémoire з прикметниками подають оцінні характеристики пам’яті. Предикативні сполучення представляють пам’ять як сховище для зберігання або як предмет, на якому можна зробити записи. Пам’ять уважають невід’ємним складником здорової людини, втрата пам’яті є відхиленням від норми і фіксується в мові. Погана пам’ять асоцію- ється безпосередньо з дірками або з дірявими предметами. Фразеологічні одиниці, будучи репрезентантами концепту, в образній і експресивній формі представляють уявлення про якість пам’яті людини, пов’язуючи останню з представниками тваринного світу, предметами, що оточують людину в повсякденному житті. Аналіз ознак зазначеного концепту на матеріалі паремій виявляє життєвий досвід про недосконалість пам’яті, але також її важливість для людини; розкриває зв’язок пам’яті з добром і злом, при цьому зазначаючи, що останнє залишає довший слід; пам’яті при- писують здатність рухатися і навіть залишати сліди; відзначено також, що її брак у людини має компенсуватися міцними ногами і що особливу потребу в якісній пам’яті мають брехуни.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Сушкова, О. Є. "ЩОДО ОКРЕМИХ НАПРЯМІВ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ПОДАТКОВИХ ТА МИТНИХ ЕКСПЕРТИЗ В УКРАЇНІ". Митна безпека, № 3 (25 січня 2021): 115–27. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5959.3.2019.115-127.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті визначено концептуальні напрями розвитку системи податкових та митних експертиз в Україні за міжнародними стандартами та з урахуванням перспективного та корисного досвіду митних лабораторій ЄС. Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що діяльність митних лабораторій спрямована на забезпечення здійснення контролю за дотриманням митного законодавства та захист економічних інтересів України і тому є важливим інструментом в реалізації митної та податкової політик. Але з метою більш ефективного виконання покладених на Спеціалізовану лабораторію з питань експертиз та досліджень завдань постає необхідність розбудови системи митних експертиз в Україні за міжнародними стандартами. Сформовані в статті пропозиції щодо вдосконалення системи податкових і митних експертиз в Україні засновані на результатах дослідження досвіду роботи митних лабораторій світу, зокрема митних лабораторій ЄС, а також на результатах узагальнення національної практики експертної діяльності. В результаті проведення дослідження визначено, що з метою розширення спектру досліджень, що проводиться СЛЕД, та підвищення якості висновків, виданих СЛЕД та його структурними (територіальними) підрозділами за запитами про проведення експертизи, необхідним є закупити нове лабораторне обладнання та відремонтувати існуючі технічні засоби, запровадити в Україні багатоетапний аналіз зразків товарів та створити на митницях спеціальні технічні умови для зберігання додаткових проб (зразків). Також, враховуючи світовий досвід, стратегічним завданням є розробка та запровадження мобільних лабораторій, які будуть оснащені портативними пристроями для проведення експертиз, що є результатом останніх досягнень в галузі технологій та у роботі самих митних лабораторій. Також встановлено, що з метою забезпечення здійснення комунікації між структурними підрозділами ДМС під час проведення експертиз засобами електронного зв’язку, враховуючи досвід європейських митних лабораторій, запропоновано розробити програмний модуль, який би охоплював весь «життєвий цикл» документального супроводження проведення митних експертиз.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Potapchuk, T. V. "ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 93, № 6 (29 листопада 2019): 202–9. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-93-6-202-209.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються наукові дослідження з проблеми формування естетичної компетентності майбутніх учителів образотворчого мистецтва. Зазначено, що автори сучасних психолого-педагогічних досліджень розподіляють компетентності на базові (провідні, ключові, універсальні) і спеціальні (специфічні, предметно-професійні), хоча межі між ними досить умовні. Окрім предметних конкретних знань і способів дій у вузькоспеціальній діяльності, будь-який тип компетентності обов’язково включає універсальні людські якості й здібності, які не залежать від сфери їх вияву. Такими є, наприклад, ініціативність, здатність організувати діяльність (власну або інших людей), уміння адаптуватись у нових нестандартних ситуаціях, готовність критично аналізувати та адекватно оцінувати результати діяльності не лише як значущі для себе, а як такі, що матимуть наслідки для інших. Перелічені вище ознаки загальної компетентності ґрунтуються не просто на знаннях і вміннях у тій чи іншій галузі, а на ціннісних пріоритетах особистості та особливостях її ментального досвіду. Поняття «компетентність» у широкому розумінні цього слова означає досконале знання своєї справи, характеру роботи, що виконується, складних взаємозв'язків, явищ та процесів, можливих шляхів та засобів досягнення поставлених цілей. Зміст компетентності включає рівень базової та спеціальної освіти, досвід роботи, здатність накопичувати широкий життєвий та професійний досвід, знання можливих наслідків конкретного способу впливу на індивіда. Науковцями доведено, що систематичне та цілеспрямоване ознайомлення з основами аналізу творів образотворчого мистецтва сприятиме формуванню в естетичній компетентності майбутніх учителів образотворчого мистецтва розкривати у доступній формі своє бачення змісту та ідей, а також збагатити свої уявлення про різноманітний розвиток найрізноманітнішої естетики.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Підлипський, Андрій Ігорович, та Олександр Борисович Аксьонов. "Біографічний метод у дослідженні життя та творчості діячів хореографії". Танцювальні студії 4, № 2 (29 грудня 2021): 195–204. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7646.4.2.2021.249305.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті – виявити складники біографічного методу та обґрунтувати раціональність його застосування в процесі проведення досліджень, присвячених діячам хореографічної культури. Методологія. Під час проведення дослідження застосовано аналітичний, компаративний, дедуктивний методи, а також метод теоретичного узагальнення для формулювання висновків. Наукова новизна. Вперше в українській хореології обґрунтовано доцільність використання біографічного методу крізь призму феноменології. Висновки. Методологічний ракурс осмислення хореографічної культури у площині феноменології має виняткове значення, оскільки дозволяє розглянути проблеми, які постають перед нею на загальнонаціональному, регіональному та місцевому рівнях крізь призму історичного минулого та перспектив майбутнього розвитку. Принципи феноменологічного аналізу можна застосувати, досліджуючи біографії діячів хореографічного мистецтва. Важливим є не лише аналіз об’єктивних фактів біографії, а й інтерпретація духовних проявів особистості, що виявляються в результатах її діяльності. Лише поєднання раціональних та ірраціональних підходів у процесі застосування біографічного методу стає запорукою проведення комплексного дослідження. Біографічний метод передбачає врахування такого феномену, як «життєвий досвід» чи «світ людини», що тлумачиться як унікальна територія досвіду конкретної людини. Біографії особистостей, що прислужились розвитку хореографічної культури України, є важливою з позицій сучасної гуманістичної парадигми та збільшення людиноцентричних досліджень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Сафонова, І. О. "ФЕНОМЕНОЛОГІЧНА ПЕДАГОГІКА ЯК СМИСЛОВИЙ АСПЕКТ МЕТОДОЛОГІЇ СУЧАСНОЇ ОСВІТИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 97, № 4 (30 вересня 2020): 231–44. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-97-4-231-244.

Повний текст джерела

Анотація:

Ми розглядаємо феноменологічний підхід як методологічну основу, що обумовлює нове бачення – глибоке прояснення сутностей і смислів освітніх проблем, онтологічних засад освіти людини і пояснює педагогічну необхідність їх вирішення. Основною ідеєю феноменологічного підходу в освіті є ідея «життєвого світу» особистості, її цілісності. Утвердження холістичної парадигми цілісності в методології освіти, в якій Людина розглядається як найвище втілення холізму, як найвища цілісність, що припускає: «постійно прагнути побачити, відчути, випробувати і зрозуміти єдність всіх речей» – «жити в цілісності» (Пол Шафер), сприятиме конвергенції природничо-наукових і гуманітарних наук, когнітивних знань і ціннісно-смислових параметрів, формуванню цілісної людини. Феноменологічний підхід у педагогіці найприродніший, що відповідає внутрішній сутності людини, оскільки досвід суб'єкта – єдиний життєвий досвід, в якому переживається сприйняття світу, себе, іншої людини, свобода, відповідальність, гідність людини. Проблеми освіти найчастіше розглядаються лише як проблеми зовнішнього простору, але не меншою проблемою є проблема «освіти себе», пов'язана з сутністю, екзистенцією людини, її смислами, внутрішньою природою. Освіта – це гуманітарний простір самотворення, самоосвіти людини, її духовного пробудження, що має забезпечуватись такими природовідповідними, культурними механізмами, як: підтримка, супроводження, педагогічна допомога, духовна співпричетність в освітньому процесі з боку викладача та прагнення до самовдосконалення самого студента.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Сизоненко, А. С. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ СТАНДАРТИ ЗАПОБІГАННЯ ЮВЕНАЛЬНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ". Актуальні проблеми держави і права, № 92 (24 січня 2022): 106–14. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i92.3267.

Повний текст джерела

Анотація:

Сизоненко А. С. Міжнародно-правові стандарти запобігання ювенальній злочинності. – Стаття.У статті автор розглядає міжнародно-правові стандарти запобігання ювенальній злочинності. Вказується, що запобігання ювенальній злочинності шляхом вироблених та апробованих міжнародною спільнотою правових стандартів є перспективним напрямом подолання дитячої злочинності в Україні.Оскільки у цьому процесі враховуватиметься багаторічний та багатоаспектний досвід застосування у різних країнах світу інструментів запобігання ювенальній злочинності. Звертається увага на те, що зміст системи кримінального правосуддя значно впливає на подальшу життєдіяльність дитини, яка притягується до кримінальної відповідальності. Складники кримінального процесуального та кри-мінально-виконавчого механізму реалізації кримінальної відповідальності формують відношення дитини до держави, її органів, усього соціуму. Репресивна, каральна система правосуддя може викликати у дитини появу бажання та прагнення у майбутньому порушувати кримінальне законодавство,вчинювати кримінальні правопорушення, заподіювати фізичну, матеріальну або моральну шкоду членам суспільства. Автор зазначає, що соціалізацію дітей справді слід визнати важливим стандартом запобігання ювенальній злочинності. Через соціум підлітки розвиваються, вступають у соціальні зв’язки, здобувають життєвий досвід та реалізуються у суспільній діяльності. Суспільство загалом та навколишнє соціальне середовище зокрема потужно вливають на формування психіки, характеру підлітка та зумовлюють майбутні його особисті потреби, інтереси та прагнення. Підсумовується, що, окрім процедурних гарантій та особливостей застосування заходів кримінально-правового впливу, міжнародно-правові стандарти вимагають створення спеціальних ювенальних органів. Міжнародно-правовими стандартами запобігання ювенальній злочинності є: позитивна соціалізація дітей; профілактика ювенальної злочинності, створення системи ювенального правосуддя (правосуддя, друж-нього до дитини).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Rusyn, Halyna. "ОСВІТА ЯК ЦІННІСНА ДОМІНАНТА У ВИХОВАННІ МОЛОДІ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 20 (30 вересня 2019): 11–15. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2019.20.11-15.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті акцентується увага на окремих аспектах формування духовно-культурних цінностей молоді в закладах вищої освіти. Розкрито основні поняття «цінності», «ціннісні орієнтації», «духовно-культурні цінності освіти». Доведено, що саме освіта у вищих навчальних закладах повинна систематизувати та поглибити життєвий досвід молодої людини, оскільки є частиною духовної культури особистості та здійснює вплив на формування моральних цінностей, сприяє подальшому розвитку духовного світу, здібностей і творчого потенціалу. Автор робить висновок, що становлення духовного світу молоді має вирішальне значення не лише для життя теперішнього покоління, але й усього суспільства загалом, тому особливу увагу слід приділити саме формуванню духовно-культурних цінностей освіти як основи для розвитку всебічно та гармонійно розвиненої особистості. Таким чином, духовно-культурні цінності освіти дають можливість усвідомити значущість освіти як об’єкта і суб’єкта цивілізаційних змін та трансформацій; сформувати в молоді розуміння необхідності отримання нею «випереджувальної» освіти на засадах духовно-культурних цінностей в умовах зростаючого взаємопроникнення культур і загальнолюдських цінностей.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Гурнік, Людмила. "ФОРМУВАННЯ ДУХОВНО-МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ У ДОШКІЛЬНИКІВ". Інноватика у вихованні 2, № 11 (30 травня 2020): 102–8. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i11.256.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемі формування духовно-моральних цінностей дошкільників. Проаналізовано погляди вітчизняних та зарубіжних вчених щодо змістового наповнення понять «духовність», «цінності». З’ясовано, що духовно-моральні цінності пов’язані із сформованими гуманістичними якостями, зокрема, любов’ю, повагою, гідністю, турботою про інших, співпереживанням, взаємодопомогою, добром, дружбою, взаємопідтримкою, толерантністю, непримиренністю до проявів зла тощо. Цінності є продуктом духовної культури, вони формуються і створюються в ході розвитку людської цивілізації, тому вони є загальноприйнятими і зберігаються в загальній культурній традиції. Вони виступають у якості орієнтира діяльності та існують у свідомості людини. Показником сформованих цінностей служать дії і вчинки, а не існуюча дійсність, і виявити їх можливо лише в дії. Розглянуто освітньо-виховний процес закладу дошкільної освіти з позиції упровадження педагогіки підтримки зростаючої особистості, в основі якої - ціннісне ставлення до навколишньої дійсності та самого себе, що в свою чергу спонукає до нового осмислення ролі педагога в освітньому процесі на основі суб’єкт-суб’єктної взаємодії, що передбачає діалог, спільну участь в організації освітньо-виховного процесу, орієнтацію на кожну дитину як ціннісно зорієнтованої, життєво компетентної особистості. Виокремлено мету, завдання, форми роботи з дошкільниками з формування в них духовно-моральних цінностей, що розкриваються у контексті реалізації напрямів виховання «Я і сім’я», «Я і природа», «Я і країна». Запропоновані форми і методи виховання відповідають віковим та індивідуальним особливостями дошкільнят, мотивовані на їх гуманізацію, ураховують особистий життєвий досвід дитини дошкільного віку, підвищують їх бажання до активної співпраці і спрямовані на засвоєння духовних цінностей, норм і правил моральної поведінки у взаємодії з собою та іншими.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Кімакович, І. ""Життєвий світ" і "фольклор" ("дотеоретичний досвід", "народне знання"): До питання про феноменологічний метод вивчення сучасної фольклорної свідомості різних субкультур". Народна творчість та етнологія, № 5 (357), вересень - жовтень (2015): 38–47.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Кімакович, І. ""Життєвий світ" і "фольклор" ("дотеоретичний досвід", "народне знання"): До питання про феноменологічний метод вивчення сучасної фольклорної свідомості різних субкультур". Народна творчість та етнологія, № 5 (357), вересень - жовтень (2015): 38–47.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Кімакович, І. ""Життєвий світ" і "фольклор" ("дотеоретичний досвід", "народне знання"): До питання про феноменологічний метод вивчення сучасної фольклорної свідомості різних субкультур". Народна творчість та етнологія, № 5 (357), вересень - жовтень (2015): 38–47.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Жигунова, Вікторія. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ІНШОМОВНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 16, № 1 (12 червня 2021): 154–67. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v16i1.696.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються різні підходи щодо трактування принципу професійної спрямованості у навчанні. Визначається поняття “професійна спрямованість” та аналізується принцип професійної спрямованості в іншомовній підготовці майбутніх фахівців з міжнародної інформації. Визначаються такі поняття, як інтереси, знання, життєвий досвід та уміння вчитись як складові професійної іншомовної підготовки майбутніх фахівців-міжнародників. Розглядаються поняття: “компетентнісний підхід”, “компетентність”, “професійна компетентність” та “іншомовна компетентність”. Представлено умови розвитку професійної компетентності, взаємозв’язок між комунікативною культурою суб’єкта, що вивчає іноземну мову, та його іншомовною компетентністю, якої він набуває у процесі засвоєння мови. Автор зазначає, що іншомовна професійна компетентність складається з компетенції лінгвістичного рівня, компетенції соціолінгвістичного рівня та компетенції прагматичного рівня. Продано відношення компонентів іншомовної професійної компетентності у її структурі. Детально аналізуються компоненти іншомовної компетентності. Виділяється поняття “іншомовна комунікативна компетенція” як професійно-важлива риса особистості фахівця з такими компонентами: лінгвістичний, соціокультурний, стратегічний, професійний. Сформованість іншомовної готовності майбутніх фахівців з міжнародної інформації розуміється як сукупність послідовних педагогічних впливів на її мотиваційно-орієнтаційний, когнітивно-інтегративний та ситуативно-діяльнісний компоненти та визначаються критерії сформованості цих компонентів. Виділяються чотири рівні сформованості іншомовної компетентності: низький, середній, достатній та високий.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Kirieieva, Daria, та Svitlana Shevchuk. "НИКУЛА ТАРАС ДЕНИСОВИЧ — ШЛЯХИ ЖИТТЯ". Actual Problems of Nephrology, № 29 (14 грудня 2021): 66–70. http://dx.doi.org/10.37321/nefrology.2021.29-07.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. 5 січня 2021 року виповнилося 85 років з дня народження Никули Т.Д., науковця, завідувача кафедри пропедевтики внутрішньої медицини №2, лікаря, видатного представника професорсько-викладацького склада Національного медичного університету імені О.О Богомольця, життєвий шлях якого висвітлений в цій роботі.Мета роботи. Дослідження історичних даних про життя та наукові дослідження Никули Тараса Денисовича, його внесок в медицину.Матеріали та методи. Аналіз літератури та статей, що містять біографічні дані про Т.Д. Никулу, аналіз його наукових робіт.Результати та їх обговорення. Тарас Денисович Никула — видатний український науковець, лікар, професор, завідувач кафедри пропедевтики внутрішньої медицини №2 з 1988 по 2014 роки, талановита людина, автор 933 наукових робіт, у тому числі 54 винаходів, 74 навчальних посібників, монографій, підручників. Він вніс свій вклад в розвиток вітчизняної та світової медицини, зокрема таких галузей як гастроентерологія, нефрологія, кардіологія, ревматологія. Він не тільки здобував нові наукові дані, але і поширював їх серед медичної спільноти, створив школу нефрологів, був головним редактором щорічника “Актуальні проблеми нефрології”.Висновки. В українській медицині є науковці, якими ми можемо пишатися, Т.Д. Никула зробив величезний вклад в розвиток медичної науки та передав свій досвід наступним поколінням лікарів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Крижановська, О. О. "«ПРИМИ МОЙ БРАТСКИЙ ПОЦЕЛУЙ» (ТИПОЛОГІЧНІ СХОДЖЕННЯ ПОЕЗІЙ Д. ФАЛЬКІВСЬКОГО ТА М. ГУМІЛЬОВА)". Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", № 2 (9 квітня 2021): 179–83. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2020-2-25.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті з’ясовано, що схожий життєвий досвід М. Гумільова та Д. Фальківського сприяв появі таких поезій, які демонструють типологічну близькість авторів. Поети були учасниками Першої світової (М. Гумільов) та громадянської (Д. Фальківський) війн, революційних подій, були свідками численних людських страждань, на собі відчули жахи руйнації старого світу. Багато творів українського поета репрезентують його досвід участі у чекістських розправах 1920–1923 рр. у лавах Надзвичайної Комісії Білорусії. М. Гумільов займав протилежну до Д. Фальківського ідеологічну позицію. У серпні 1921 р. російського поета було розстріляно за участь у контрреволюційній змові. М. Гумільов в одному з останніх творів «Заблукалий трамвай» створює образ ката, який забере його життя. У статті з’ясовано, що у творах Д. Фальківського із циклу «Минуле» представлено сповідь ліричного героя-чекіста, котрого бентежить каяття перед тими, кого він стратив. Автор статті довела, що герой, якого відтворено у творі Д. Фальківського «А він стояв тоді понуро», має багато спільного з особистістю М. Гумільова. Російський поет так само, як і герой згаданої поезії, достойно прийняв смерть і попросив перед стратою докурити. Ситуацію, яку відтворює Д. Фальківський, можна змоделювати як таку, що передає почуття й тих чекістів, які стратили М. Гумільова. Типологічну близькість виявляють поезії Д. Фальківського «В степу коса збиває роси» та «Війна» М. Гумільова. Образ женця в цих творах виступає одним зі складників метафоричного втілення не тільки війни, але й взагалі насильства. У творі російського поета «Війна» воїни- жнивці, вбиваючи, виконують свою буденну роботу. У цьому тексті велике значення має релігійно-філософський план, який сприяє ствердженню авторський ідеї гуманізму, поет закликає воїнів бути братами своїм ворогам. Ця думка є провідною й у творах Д. Фальківського, у яких на перший план виходить каяття ліричного героя-чекіста. Почуття провини перед його жертвами зумовлюється авторським гуманізмом, безмежною любов’ю до людини, через яку він за вимушених обставин переступає, зраджуючи власну душу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Kolybenko, Olena, та Oleksandr Kolybenko. "«БЛАГОВІРНОГО КНЯЗЯ КОРІНЬ» ЯРОПОЛК ВОЛОДИМИРОВИЧ – КНЯЗЬ ПЕРЕЯСЛАВЛЯ РУСЬКОГО". Scientific notes on Ukrainian history, № 46 (10 липня 2019): 32–43. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2019-46-32-43.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті зроблено спробу проаналізувати життєвий шлях одного з переяславських князів, що займав княжий стіл Переяслава у першій половині ХІІ ст. Це був Ярополк Володимирович, наймолодший із синів Володимира Мономаха від Гіди Вессекської. Він багато років був помічником свого батька, а власну княжу кар’єру розпочинав з Переяслава. Ще до Переяслава Ярополк Володимирович, під керівництвом свого батька, пройшов добру бойову школу. Він неодноразово вів бойові дії проти половецьких військ, ходив проти них походами на чолі переяславського полку. Також у Переяславі 1116 р. він одружився з Оленою, донькою яського (аланського) князя., яку захопив у полон під час походу на Дон (Сіверський Донець). Керування батьковими (київськими) та переяславськими полками, багатолітнє управління надзвичайно складним Переяславським князівством та отриманий у Переяславі життєвий, військово-політичний та адміністративний досвід дозволили Ярополку Володимировичу успішно керувати київським великокняжим престолом. На обох своїх столах Ярополк Володимирович продовжував активну політику своїх попередників щодо розбудови Переяслава як одного з провідних сакральних центрів Руської землі. Також він укріплював Посульську оборонну лінію, збудувавши дерево-земляне місто-фортецю Желні й поселивши у ньому захоплених ним у полон і приведених у Русь мешканців міста Друцьк (територія сучасної Білорусі). Князь Ярополк Володимирович збудував на території «окольного міста» Переяслава шестистовпний монастирський собор, виявлений під час розкопок 1953 р., та каплицю під сучасною Успенською церквою. Також він капітально відремонтував родинну усипальню Мономаховичів – собор св. Архістратига Михаїла. Це було здійснено в період між травнем 1124 р. й квітнем 1132 р. Ремонт старого храму та зведення нових розпочалися ще за життя Володимира Мономаха, який останні роки життя проживав неподалік від Переяслава, на території сучасного міста Бориспіль. Зв’язаний присягою та хресним цілуванням, які він дав попередньому великому князю Мстиславу Володимировичу, бездітний князь Ярополк чесно намагався захистити інтереси дітей старшого брата від зазіхань наступного сина Володимира Мономаха – Юрія Долгорукого. Цей найстарший син від другої дружини Мономаха постійно чекав слушної нагоди, щоб після смерті Ярополка й собі стати великим київським князем. Незважаючи на те, що йому не вдалося допомогти дітям Мстислава, все ж Ярополк Володимирович, після смерті Володимира Мономаха, був одним із найбільш яскравих державних діячів Русі першої половини ХІІ ст.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Хар, М. Є. "ЛІНГВІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ РОМАНУ ЛУЇЗ ЕРДРІЧ “LOVE MEDICINE”". Nova fìlologìâ, № 82 (11 серпня 2021): 321–25. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-51.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджуються індивідуальні особливості стилю американської письменниці Луїз Ердріч на прикладі її роману «Love medicine». Визначення індивідуального стилю автора є одним із найактуальніших завдань у галузі прикладної лінгвістики, що відіграє провідну роль для розробки сучасних засобів машинної обробки тексту. Індивідуальний стиль автора відображає неповторні риси у творчості митця, що відрізняють його твори від літературної спадщини інших письменників. Він розкриває особистість творця, його життєвий досвід, цінності, погляди та упередження, а також культуру його краю та характерні риси тогочасного суспільства. Луїз Ердріч є однією з найвідоміших американських письменниць індіанського походження, яка, вивчаючи історію предків, відображає її у своїх творах, втілює в образах різних персонажів. Упродовж дослідження визначено вплив культурного та особистісного досвіду письменниці на творчий доробок, проаналізовано вибір синтаксичних конструкцій, граматичних та лексичних засобів. Для проведення дослідження здійснено вибірку прикладів уживання художніх засобів та визначено їх значення в контексті твору. Проаналізовано використані автором метафори, порівняння, гіперболи, символи, анафору та ономатопею, їх вплив на текст, пробудження емоцій та почуттів у читачів. Ми виявили, що частка метафор у нашому тексті становить приблизно 40%, тоді як епітети та порівняння трапляються у 16% та 15% випадків уживання художніх засобів. До того ж діаграма ілюструє, що персоніфікація та анафора досить часто використовуються автором. Художні засоби відіграють неабияку роль у творі, адже саме вони дозволяють читачеві поринути у світ слова та переживати події разом із його героями, глибше пізнаючи кожного із них. За їх допомогою автор підкреслює індивідуальні та неповторні риси персонажів та надзвичайно тонко зображує їхні почуття, переживання та теплі стосунки між героями твору Луїз Едріч, що пронизують читачів до глибини душі. Робота має теоретичну цінність із точки зору вивчення унікальних рис, притаманних конкретному авторові, та практичну цінність під час застосування результатів дослідження в автоматизованих системах аналізу текстів та лінгвістичних корпусах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Журавльова, Лариса, та Катерина Кротюк. "ОСОБЛИВОСТІ ЦІННІСНО-СМИСЛОВОЇ СФЕРИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ З РІЗНИМ ДОСВІДОМ УЧАСТІ В БОЙОВИХ ДІЯХ". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, № 10(55) (28 травня 2020): 26–36. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.10(55).03.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтовується актуальність і доцільність дослідження ціннісно-смислової сфери військовослужбовців. Метою дослідження є вивчення впливу досвіду участі військовослужбовців у бойових діях на їх ціннісно-смислову сферу. Аналізуються основні підходи до проблеми ціннісно-смислової сфери особистості у сучасній психології, зокрема, її зміни внаслідок виконання професійних обов’язків у галузі військової діяльності. Її специфіка пов’язана з небезпекою та прийняттям ризикових рішень, що зумовлює переосмислення життєвих цінностей. Тому було сформульовано припущення про деструктивний вплив досвіду участі в бойових діях на ціннісно-смислову сферу військовослужбовців. Подано результати емпіричного дослідження смисложиттєвих орієнтацій військовослужбовців (базового компонента ціннісно-смислової сфери); здійснено порівняльний аналіз їх показників у респондентів із різним досвідом перебування в зоні Операції об’єднаних сил (ООС). Встановлено, що середні показники та відсоткове зіставлення рівнів значущості смисложиттєвих орієнтацій військовослужбовців експериментальної (учасники бойових дій у зоні ООС) і контрольної (не перебували в зоні ООС) груп не мають статистично значущих відмінностей, проте мають деяку специфіку. Проаналізовано, що серед учасників бойових дій, на противагу тим, хто не має такого досвіду, достовірно більша кількість людей є задоволеними власним життям і здатні контролювати його залежно від певних обставин. Виявлено негативний вплив хронологічного (онтогенетичного) віку досліджуваних, які мають досвід перебування в ООС, на якість і показники їх смисложиттєвих орієнтацій. Ціннісні орієнтації учасників бойових дій загалом є більш диференційованими за їх значущістю й осмисленістю, порівняно з військовослужбовцями, які не перебували в зоні проведення ООС. Достовірно більша кількість респондентів із бойовим досвідом, порівняно з тими, хто його не має, виявляє полярність в осмисленні життєвих цінностей: дуже глибоко осмислює смисложиттєві орієнтації чи втрачає у них сенс.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Бурлачук, Л. Ф., І. П. Лисенко та С. В. Діденко. "РОЛЬ ЖИТТЄВОГО СЦЕНАРІЮ У РОЗВИТКУ АВТОБІОГРАФІЧНОЇ ПАМ’ЯТІ". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 3 (17 лютого 2022): 33–37. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.3.7.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито сутність поняття «автобіографічна пам’ять» (АП) як специфічної мнемічної системи, яка значним чином відрізняється у людей різного віку та статі залежно від індивідуального життєвого досвіду та «життєвих сценаріїв». АП визначається як власне уявлення про загальні або особливі події та факти, пройдений відрізок життєвого шляху. Дослідження АП дозволяють виявити структурні та функціональні закономірності, що не властиві іншим видам пам’яті, та отримати нові для психологічної науки фундаментальні знання, які сприяють відповіді на питання про універсальність тих законів роботи пам’яті, які дотепер вважалися загальними для всіх мнемічних процесів особистості, пов’язаних з подіями життя. Поняття «культурний життєвий сценарій» дає змогу зрозуміти, що сценарність особистого минулого посилюється в процесі онтогенетичного розвитку і соціалізації дитини. Проте більшість значущих подій, про які згадує доросла людина, представляючи історію свого життя, входять у зміст типового життєвого сценарію. Проблема вивчення АП перебуває на стику дослідження особистості і пам’яті та дозволяє знайти нові ракурси їх вивчення. АП є базисом самосвідомості особистості, а її закономірності пов’язані не тільки з мотиваційно-смисловими, емоційними процесами та когнітивними процесами, а і з життєвими сценаріями. Проведений аналіз довів, що АП має специфічні, властиві тільки цьому виду пам’яті функції і закономірності, суб’єктивне відображення пройденого людиною відрізка життєвого шляху, актуалізацію автобіографічних значущих подій і станів, якими визначається самоідентичність особистості. У статті розглянуті види життєвих сценаріїв та наданий аналіз їх ролі у розвитку автобіографічної пам’яті у жінок та чоловіків різного віку, вікових та статевих відмінностей вивчення особливостей АП.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

POGREBNІAK, Galyna. "ФУНКЦІОНУВАННЯ РЕЖИСЕРСЬКИХ МОДЕЛЕЙ АВТОРСЬКОГО КІНО В КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКОМУ ПРОСТОРІ МІЖНАРОДНИХ КІНОФЕСТИВАЛІВ". ART-platFORM 4, № 2 (21 листопада 2021): 164–88. http://dx.doi.org/10.51209/platform.2.4.2021.164-188.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються міжнародні кінофестивалі, які мають значний соціально-економічний потенціал і є потужною складовою культурно-мистецького життя. Показано, що прикметою нинішніх міжнародних кінофестивалів є поновлення тенденції гострого критичного погляду на світ, а також посилення авторського начала, що відображає життєвий досвід, характер світосприйняття та світовідтворення режисера-постановника – творця власної кіномоделі. Обґрунтовано спроможність ведення міжкультурного діалогу засобами авторського кіно. Визначається місце українських авторських фільмів у міжнародному фестивальному просторі. Простежується процес входження вітчизняного авторського кінематографа в міжнародний фестивальний простір з метою розповсюдження інформації про системні зміни в законодавстві щодо підтримки кіноіндустрії; маніфестації специфічної художньо-естетичної та морально-етичної спрямованості українського кіномистецтва; демонстрації рівня професійної підготовки кінематографістів; представлення фільмової продукції представникам міжнародної дистриб’юції; налагодження кроскультурних зв’язків; зміцнення кінематографічного іміджу України. Встановлено, що нагородження українських кіномитців призами престижних міжнародних кінофестивалів свідчить про спроможність вітчизняних майстрів, утверджуючи національні пріоритети та висвітлюючи значимі загальнолюдські проблеми, спілкуватись із міжнародною спільнотою зрозумілою кінематографічною мовою. Доведено, що успіх українських фільмів на міжнародних кінофорумах демонструє затребуваність вітчизняного авторського кіно в сучасному культурному просторі, поступове формування брендів «українське кіно», «українське авторське кіно», створення в потенційних партнерів упізнаваного позитивного образу України. Доведено, що значний успіх Фестивалів українського кіно в різних країнах світу свідчить про те, що вітчизняні авторські фільми виступають потужним каналом комунікації, складником культурної дипломатії, дієвим інструментом культурної політики України, сприяючи творенню її іміджу як кінематографічної країни та інтеграції у світовий культурний простір.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Шинкарук, Олег. "ДИФЕРЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СМИСЛОВОЇ СФЕРИ КОМБАТАНТІВ-ПРИКОРДОННИКІВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, № 1 (9 лютого 2020): 317–34. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.154.

Повний текст джерела

Анотація:

змін, що відбулися у смисловій сфері прикордонників, які брали участь у бойових діях на Сході України під час антитерористичної операції 2014-2018 рр. Екстремальні умови зіштовхують комбатантів із новим, незвичним, досвідом, та ставить перед ними завдання визначення сенсу подій та особистого ставлення до них. Складність полягає у тому, що через постійну мінливість і невизначеність ситуації, а також наявність цінності, які не співвідносяться з особливими умовами, комбатанти перебувають у стані ступору та мають труднощі із знаходженням задовільного стійкого сенсу своєї життєвої ситуації та визначенням свого ставлення до подій, внаслідок чого виникає відчуття безглуздості того, що відбувається. Травматичний досвід, отриманий в особливих умовах, відображається на трансформації смислових структур особистості комбатантів, що знаходять вияв у вигляді різних поведінкових аномалій, порушень у сфері міжособистісних комунікацій, а також проблемами у смисловій сфері особистості. Особливостями смислової сфери особистості комбатантів, що визначають стан дезадаптації, є: заміна сенсу провідного мотиву діяльності сенсом більш низького порядку, зниження рівня опосередкованості діяльності, звуження основного кола відносин людини зі світом, збіднення мотиваційної сфери. Стан дезадаптації перебуває між безпосередньо пережитими смислами, що визначають реальну поведінку, і смислами, які презентують себе як усвідомлювані, що призводить до порушення самоконтролю і корекції поведінки. Адаптація особистості комбатантів у реабілітаційний період детермінована особливостями смислових структур, які пов’язані із переживанням травматичної ситуації. Збереження таких цінностей як щасливе сімейне життя, любов до близьких, творчість, пізнання, цікава робота, дозволяє інтегрувати травматичний досвід у систему життєвих смислів і цінностей. Смислова інтеграція гуманістичних цінностей дозволяє комбатантам інтегрувати екстремальний смисловий досвід у систему життєвих смислів. Стан адаптації, а також стан тимчасової дезадаптації можуть бути, якщо в особистості у післятравматичний період зберігся високий рівень смисложиттєвих орієнтацій, відчуття наповненості життя, а її цілі, ціннісні орієнтації спрямовані на професійне вдосконалення, кар’єрне зростання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Корчак, Ірина Миколаївна. "ВПЛИВ УЯВЛЕННЯ НА ПУБЛІЧНИЙ КОНФЛІКТ". Public management 26, № 1 (19 липня 2021): 61–70. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-61-70.

Повний текст джерела

Анотація:

Вплив людських уявлень на сприйняття ситуації, проблеми, дії, яка викликає дію, що виливається всупереч інтересам і цілям інших людей, груп людей та призводить до конфлікту, а у подальшому до “публічного кон- флікту”. З розвитком інформаційного суспільства та інформаційних технологій, продуктом яких є інформація і знання, що стали інструментом при здійс- ненні вибору, вибору поведінки при виникненні та розв’язанні конфліктів. Інформація і знання сприяють формуванню ставлення суб’єкта конфлікту до об’єкта конфлікту. Саме володіння інформацією про об’єкт конфлікту та знання, зазвичай, визначають, яку стратегію поведінки вибере людина в кон- кретному конфлікті. Індивідуальний і колективний життєвий досвід дає ре- цепти оптимальної поведінки в конфліктах. Освіта й виховання індивіда, що ґрунтуються на отриманій освіті, може впливати на створення уявлень індивіда, які впливатимуть на прийняття рішень та обрання поведінки в різних ситуаціях, що будуть впливати на конфліктність — народження та розв’язання чи запобігання конфлікту. Тому важливо зробити освіту загальнодоступною, орієнтованою на інте- реси людей з урахуванням міжнародного права і принципу багатосторонніх відносин. Такі цілі розроблені і задекларовані в Цілях тисячоліття. Задекларовані Цілі тисячоліття мають досягти мети отримання та вико- ристання знань, вироблених та накопичених людством з вільним доступом до джерел інформації та її використання. Інформаційні комунікативні техно- логії дають можливість реалізовувати права і свободи людини, верховенства права, громадянського суспільства, та “можуть дати людству спосіб, яким вони можуть змінити діяльність, взаємини і життя людей і, отже, зміцнити впевненість у майбутньому” [7, р. 5], чим значно зменшать розвиток необ- ґрунтованих уявлень та сприятимуть запобіганню конфліктів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Drozdov, Oleksandr. "ОСОБЛИВОСТІ АТИТЮДІВ ДО ВІЙНИ СЕРЕД ВІТЧИЗНЯНОЇ МОЛОДІ". Проблеми політичної психології 22 (31 грудня 2019): 127–40. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol22-year2019-21.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено психологічній специфіці атитюдів до війни серед сучасної української молоді. Описано результати авторського емпіричного дослідження, проведеного у березні 2019 р. серед студентів (n = 126) двох регіонів – Донбасу (м. Старобільськ) та Північного Сходу (м. Чернігів) із застосуванням спеціалізованого опитувальника А. Неврюєва. Метою дослідження було виявити змістову специфіку молодіжних атитюдів до війни (у цілому як до соціального феномену), а також пов’язаність цих атитюдів із такими чинниками, як життєвий досвід та спрямованість на соціальне домінування. З огляду на отримані результати зроблено висновок, що сучасні українські студенти мають загалом критичні атитюди до війни як засобу розв’язання соціальних конфліктів. При цьому не було зафіксовано значущих відмінностей в цих атитюдах у молоді, що проживає на територіях з різним ступенем близькості до зони воєнно-політичного конфлікту на сході України. Настановлення досліджуваних щодо війни виявилися пов’язаними з орієнтацією на соціальне домінування (показниками схильності до домінування та антиегалітаризму), так само як і настановлення молоді більш потужних у військовому плані країн. З’ясовано, що атитюди до «абстрактної війни» (війни в цілому як соціального феномену) прямо чи побічно пов’язані зі ставленням особистості до конкретних воєнних конфліктів. На рівні тенденції виявлено більш позитивне порівняно з українською молоддю ставлення до війни молодих громадян Росії. Отримані результати можуть бути використані як у науково-дослідній (вивчення динаміки масової політичної свідомості, психологічних наслідків воєнно-політичних конфліктів), так і в педагогічній практиці (виховна робота з молоддю). Як перспективні напрямки подальших досліджень означено виявлення особливостей атитюдів до війни молоді інших регіонів України, представників інших соціальних груп (у т. ч. пов’язаних із військовою справою), а також розроблення відповідного українськомовного психодіагностичного інструментарію.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Фурман, О. Ф. "АНАЛІЗ ТЕКСТОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ НА УРОКАХ ЛІТЕРАТУРНОГО ЧИТАННЯ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 1 (7 вересня 2021): 104–9. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-16.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито особливості аналізу змістовно-фактуальної, змістовно- концептуальної та змістовно-підтекстової художньої інформації на уроках літературного читання у початковій школі, наведено приклади аналізу літературних творів. Установлено, що змістовно-фактуальна інформація розгортається в часі – реальному або створеному письменником, завжди виражається словом. Вона виявляється під час аналізу через репродуктивні запитання за змістом тексту (що? де? коли? куди? як? тощо). Такий вид інформації тексту є посильним для сприймання дітьми молодшого шкільного віку. Змістовно-концептуальна інформація літературного тексту передає авторське ставлення до подій, задум автора, це розуміння читачем причиново-наслідкових зв'язків. Здобуваючи її зі змісту твору, читач творчо переосмислює прочитане, спираючись на свій життєвий досвід. Змістовно-концептуальна інформація може по-різному визначатися, тлумачитися читачами. Учитель/учителька допомагає її визначити через причинно-наслідкові запитання (чому?) чи на етапі рефлексії, з’ясувавши, що хотів сказати своїм твором автор, чому навчити. Визначено, що змістовно-підтекстова інформація – це прихована інформація, вона «читається» здебільшого через засоби вторинної номінації (метафора, метонімія, словотворчі засоби, синтаксичні конструкції тощо), через художні деталі, через опис зовнішності, подій, уживання фразеологічних сполучень тощо. Появу засобів вторинної номінації пояснюють асоціативним характером людського мислення. Через аналіз мови тексту визначають імпліцитний сенс інформації твору, авторський стиль письменника. Шляхом аналізу забезпечуємо розуміння авторського задуму твору та формуємо в учнів власне ставлення до прочитаного, не нав’язуючи своєї думки через діалог із ними. У статті проаналізовано особливості сприймання художньої інформації як складової частини читацької компетентності. Висвітлено особливості комунікативного підходу в навчально-виховному процесі, його вплив на зміну підходів до аналізу літературного тексту, його інформації, осмислення ролі художньої літератури в розвитку особистості.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Кулик, О. Д. "МЕТОД МОДЕЛЮВАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ СИТУАЦІЙ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ У ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ ЖИТТЄВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 1 (7 вересня 2021): 74–80. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-11.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтовано переваги використання методу моделювання комунікативних ситуацій під час навчання здобувачів вищої освіти. Авторка доводить, що означений метод орієнтує здобувачів освіти на розвиток життєвих компетентностей та соціальної інтеграції, адже сприяє активізації мовлення, формує вміння вступати в мовленнєвий контакт з іншими, досвід швидко орієнтуватися в невизначеному, непрогнозованому перебігові комунікації, самостійно застосовувати комунікативний досвід в інших сферах життєдіяльності, підвищує рівень культури фахового мовлення та ін. На конкретних прикладах унаочнює можливості широкого застосування означеного методу в процесі підготовки майбутніх педагогів/учителів/викладачів до фахової діяльності на прикладі викладання дисциплін «Комунікативні процеси в педагогічній діяльності» та «Культура професійного мовлення», що можуть бути як обов’язковими, так і вибірковими компонентами для здобувачів освіти, що отримують кваліфікацію вчителя/викладача/ педагога (за спеціалізаціями). Зроблено висновок, що під час систематичного виконання завдань, які моделюють життєві, зокрема й фахові, реалії, за використання методу моделювання комунікативних ситуацій як основного у взаємозв’язку з допоміжними (у дослідженні – методи інструктажу, гіпотез, прогнозування, бесіди, імітаційний, смислового бачення й аргументування, аналогії, класифікації, демонстрації відеоматеріалів, спостереження, діалогування, дискусії) здобувачі освіти, по-перше, долають страх виступу перед аудиторією (оскільки обговорення тієї чи тієї ситуації відбувається щоразу в групі за наявності протилежних поглядів на вирішення певної проблеми); активізують мовлення; автоматизують орієнтування у невизначеному, непрогнозованому перебігові комунікації; уможливлюють набуття комунікативного досвіду; підвищують рівень культури фахового мовлення; по-друге, розвивають такі операції мислення, як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, систематизація, конкретизація, простеження зв’язків, класифікація; по-третє, стимулюють креативність тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

ГРИНИК, Ігор. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРОТИДІЇ ЖОРСТОКОМУ ПОВОДЖЕННЮ З ДІТЬМИ". Acta Paedagogica Volynienses 1, № 1 (14 квітня 2022): 152–57. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.1.24.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті автором охарактеризовано особливості соціально-педагогічної роботи щодо протидії жорстокому поводженню з дітьми за кордоном. Окреслено основні напрями роботи щодо профілактики та протидії жорстокому поводженню з дітьми. Зазначено, що на державному рівні ведеться робота з удосконалення чинного законодавства з метою покращення політики держави в питаннях захисту прав дітей, насамперед дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; розробляються нові законопроєкти, якими передбачається створення соціально-реабілітаційних центрів – дитячих містечок як комплексу закладів для перебування дітей, що опинилися в кризових ситуаціях чи складних життєвих обставинах, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей-сиріт, безпритульних та бездоглядних дітей. Обґрунтовано необхідність удосконалення вітчизняного досвіду роботи з дітьми через застосування системного підходу в процесі педагогічної діагностики та розширення соціального досвіду дітей, а також формування життєвих навичок захисту своїх прав та інтересів. У статті наголошено на такому: хоча в нашій державі вживають заходів для подолання жорстокого ставлення до дітей, однак це негативне явище продовжує поширюватися. Мають місце низький рівень знань щодо цього в спеціалістів, які вирішують питання захисту прав дітей, а також недостатність висвітлення проблеми. Тому автор наголошує на тому, що надзвичайно важливо в роботі вітчизняних фахівців соціальної сфери враховувати зарубіжний досвід протидії жорстокому поводженню з дітьми. Позитивний зарубіжний досвід слід ширше пропагувати серед фахівців соціальної сфери, соціальних педагогів та активніше впроваджувати в практику соціально-педагогічної діяльності в нашій країні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

КРУТІЙ, К. Л., І. С. ДЕСНОВА та М. І. ЗАМЕЛЮК. "ДЕФІНІЦІЯ «ГРА ЯК ПРОВІДНИЙ ТИП ДІЯЛЬНОСТІ ДОШКІЛЬНИКА»: АНАЛІЗ ПІДХОДІВ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 4 (19 квітня 2022): 84–91. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.2.13.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано дефініцію «гра як провідний тип діяльності дошкільника». Гра визначається як провідна діяльність у дошкільному віці. Окреслено особливості гри в різних періодах, а також розвиток особистості в грі. Звертається увага на те, що за організацією збагачення ігрового середовища стоїть ініціатива й активність дорослого. Дитинство втрачає сенс унікального вікового періоду, де переважає справжнє джерело розвитку: живе спілкування, гра. Сучасна дитина включається у відносини співпраці, взаємодопомоги, партнерства. Проаналізовано значення ігрової діяльності для розвитку мотиваційної сфери дитини, її самосвідомості, розвитку уяви, спілкування, мислення та іншого. Серед переваг – класифікація ігор наочно показує ступінь активності й свободи дитини, коли вона виступає учасником ігрової діяльності. Кожна гра ‒ це спілкування дитини з дорослими, з іншими дітьми; це школа співпраці, в якій вона вчиться та радіє успіхам однолітків і стійко переносить свої невдачі. Доброзичливість, підтримка, радісна обстановка, вигадки й фантазії ‒ тільки в такому випадку ігри будуть корисні для розвитку дитини. Уточнено, що серед особистісного розвитку дитини велику роль відіграє ігрова компетентність. Окреслено проблему редукції гри дітей. Обґрунтовуються значення понять «ігрова компетентність», «ігрове середовище», «ігрова діяльність». Окреслюється послідовність зміни провідних типів діяльності. Розглядаються основи для організації життя та розвитку особистості: ігровий процес та ігрове середовище. Зокрема, ігрове середовище впливає на дитину, змінює її та спонукає до ігрової діяльності. Дослідження показує, що гра як вид діяльності є значущою для певного розвитку дитини. Це єдиний та унікальний вид діяльності, що дозволяє реалізувати свої ресурси, самовиразитися, «прожити» й переробити особистий та особистісний життєвий досвід. Засвоюючи в спілкуванні з дорослими техніку різних ігор, дитина потім узагальнює ігрові способи й переносить їх на інші ситуації. У дослідженні узагальнено наукові погляди й викладено своє тлумачення термінології щодо гри.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Якимчук, Борис. "Психологічні особливості розвитку творчого потенціалу особистості". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 2(52) (2020): 167–78. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-52-2-167-178.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета. У статті поставлено за мету здійснити аналіз психологічних аспектів розвитку творчого потенціалу особистості. Ключовими завданнями статті є: 1) розглянути основні структурні елементи творчих здібностей, виявити їх змістовне наповнення та принципові особливості; 2) актуалізувати питання творчого потенціалу як розвитку творчої сили особистості та розгортання її загального особистісного потенціалу. Методи. За допомогою описового методу здійснено понятійне обґрунтування творчості через її діяльний аспект (процес і результат), а також дано визначення змісту творчості через призму активності особистості. Методом компаративного аналізу описано процеси творчої діяльності у розрізі актуальних трансформацій інформаційно-комунікаційного простору; зокрема розглянуто вплив сучасних інформаційно-комунікаційних технологій на розгортання творчого потенціалу особистості. Методом системно-структурного аналізу виявлено структуру творчого потенціалу особистості, до складників якого віднесено конативну, пізнавально-емоційну та соціально-психологічну сфери, та визначено принциповий розподіл творчої діяльності на процесуальний та особистісних компоненти. Результати дослідження. При цьому констатовано, що процесуальний аспект має на увазі специфічні особливості перетворення суб’єктом творчості того продукту, який виступає предметом творчої дії, а особистісний аспект передбачає урахування якостей, здібностей та схильностей особистості як суб’єкта творчого процесу. Творчою активністю особистості названо таку діяльність, яка є перетворювальною (трансформуючою дійсність) та не стимульованою зовнішніми (нагальними) потребами, довільно і цілеспрямовано здійснюваною. Зазначено, що основним індикатором творчої активності особистості є творче зусилля як такий тип цілеспрямованої вмотивованої діяльності, що забезпечує устремління на творчий результат при відповідному рівні активності та ініціативи. Основними передумовами, що визначають схильність особистості до творчості, визначено ряд особистісних та ситуаційних рис, що стимулюють розгортання творчої діяльності та розвиток творчого потенціалу особистості, зокрема природні передумови, життєвий досвід, характерологічні особливості та мотивацію діяльності. Висновки. Підсумовано, що мотивація визначає реалізацію творчих схильностей, визначається внутрішніми спонуками, що залежать від сукупності зовнішніх середовищ них умов, світоглядних орієнтирів та спрямованості особистості. У підсумку показано, що мотивація творчої діяльності як умова розвиненого творчого потенціалу характеризує ставлення до неї, визначає відповідну спрямованість та визначає її розвиток.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Климишин, Ольга. "АКСІОЛОГІЧНИЙ ВИМІР АВТЕНТИЧНОЇ ПРИРОДИ ЛЮДИНИ З ПОЗИЦІЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ПСИХОЛОГІЇ". Psychology of Personality 10, № 1 (20 лютого 2020): 54–62. http://dx.doi.org/10.15330/ps.10.1.54-62.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлено християнсько-орієнтовану парадигму аксіологічного виміру автентичної природи людини. В християнській психології людина постає як цілісна комплементарна єдність тіла-душі-духа. Суть автентичної природи людини визначає сакраментальність. Остання постає як аксіологічна характеристика та трансцендентальне джерело розвитку особистості – передумова її самопізнання, самовизначення та самовдосконалення. Сакраментальність як аксіологічну характеристику людини розкриває положення, за яким людина є носієм незнищенного трансцендентного Божого образу. Усвідомлення цієї даності ініціює в людини прагнення своїми думками, вчинками, діями відповідати образу Бога, бути гідним Його. Дві закономірності характеризують реалізацію сакраментальності як трансцендентального джерела розвитку особистості: онтологічний синергізм та онтологічний динамізм. Онтологічний синергізм полягає у співдії божественного з людським, яку визначають три важливі моменти. По-перше, божественне і людське в людині становлять єдину природу, а не дві. По-друге, божественне є завжди відкритим до впливу та діючим. По-третє, співдія людського з божественним є виявом онтологічної свободи волі та свободи вибору. Онтологічний динамізм як закономірність визначається тим, що людина містить у собі образ Божий, що є мотиватором внутрішньої духовної динаміки – прагнення до вершин досконалості у гідних вчинках. Сакраментальність наділяє людину спроможністю та перспективою осягнення трансцендентної сакральної реальності. Це пізнання відбувається через власний життєвий досвід людини, що ознаменований прагненням помножувати добро та любов. Це прагнення є свідомою відповіддю на онтологічний заклик. Бог як любов в онтологічному дарі свободи об’являє Себе людині, даючи їй можливість все більше уподібнюватися до Себе. Свобода дає їй потенційну можливість відповідати образу Бога в собі, а з іншого боку, свобода зобов’язує людину в дієвий спосіб стверджувати цю відповідність. На сакраментальності вибудовується самодостатність людини, оскільки вона є відкритою до співпраці з Творцем, а її життя є неперервним онтологічним і якісним зростанням особистості, не лише щодо її Альфа (початку), але й щодо її Омеги (призначення), до якого вона динамічно прямує

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Yatsyna, Olena F. "Дескрипція диспозиції сімейності". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 43(46) (15 липня 2019): 125–31. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).31.

Повний текст джерела

Анотація:

Представлено результати аналізу диспозиції сімейності, виконаного на матеріалі прислів’їв про шлюб та сім’ю як “культурних осадів”, що утримують життєвий досвід агентів масового дискурсу. Визначено, що мета дослідження полягає у виявленні домінантних категорій (компонентів структури) диспозиції сімейності класично-традиційної сім’ї. Психологічний зміст інтерпретованих текстових даних (прислів’їв і приказок про шлюб та сім’ю) розкривається за допомогою герменевтичного методу. Дескрипції в даному контексті розглядаються як техніка інтерпретації в межах герменевтичного методу психології, а домінантні категорії – як інтерпретаційний потенціал для розуміння особливостей диспозиції сімейності в масовому дискурсі. Реконструкція змісту шлюбу та сім’ї здійснюється в дискурсі традиційної сім’ї як конструйованого тексту, що відтворює уявлення про смисл стосунків між подружжям. Увага фокусується на виконанні соціокультурних ролей, функцій, дотриманні цінностей, які відповідають приписам подружньої взаємодії як інституціональної норми. Імліцитний смисл асиметричності функціонально-рольової поведінки подружжя свідчить про головну відмінність дискурсу: злиття категорій “стать”, “гендер”, “ідентичність” – і пояснює зміст базових ролей чоловіка/жінки в сімейній ієрархії. Основною характеристикою функціонально-рольового устрою в межах дискурсу визначено взаємопов’язаність зазначених категорій та рядоположність: сім’я – шлюб – батьківство, що відповідають розумінню їх як суспільної норми взаємодії подружжя і членів сім’ї. На основі аналізу корпусу 118 прислів’їв виокремлено домінантні категорії сім’ї: мотив, функції, ролі, стосунки і цінності, що розглядаються як компоненти структури традиційної сім’ї. Зауважено, що вони мають інтерпретаційний потенціал для розуміння системи поглядів на організацію взаємин подружжя в межах дискурсу традиційної сім’ї. Процедура “насичення” даних виявила типові інтерпретативні правила сім’ї та шлюбу, відтворені в мотивах директивності диспозиції сімейності як абсолютних цінностей подружжя, дітності та батьківства, ієрархізації взаємодії чоловік – дружина – діти. Зроблено висновок, що диспозиція сімейності як матриця конфігурації культивованих суспільством практик забезпечувала реплікацію патернів поведінки з чинними імперативами: соціальні цінності (матеріальні, морально-етичні), статусність чоловіка/жінки, гетеронормативність взаємин, функціонально-рольова дихотомія. Виявлені компоненти структури є підґрунтям для теоретичного осмислення процесів трансформації практик шлюбно-сімейного партнерства і батьківства та підставою для вивчення суб’єктивних компонентів цих практик.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Односталко, Олена, та Наталя Харченко. "Особливості часової перспективи юнаків, що мають різний досвід переживання складних життєвих ситуацій". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 1(51) (2020): 253–62. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-51-1-253-262.

Повний текст джерела

Анотація:

Конcтановано, що сприйняття, оцінка і інтерпретація будь-якої ситуації має для людини різну значущість, емоційну оцінку і наслідки. Переживання складної життєвої ситуації здатне трансформувати часову перспективу. Метою дослідження є емпіричне вивчення і порівняння особливостей часової перспективи юнаків, що мають різний досвід переживання складних життєвих ситуацій. Методи дослідження: шкала оцінки впливу травматичної події , опитувальник травматичних ситуацій, методика часова перспектива, експрес-методика Кассандра. Результати. Встановлено, що юнаки мають різний досвід в переживанні складних життєвих ситуацій. Розподілено досліджуваних на дві групи з високим та низьким рівнем впливу травматичної події за критерієм статистично значимих розходжень за шкалами вторгнення та уникнення. Встановлено події, що мали травматичний характер: розлучення батьків, емоційна зневага і приниження однолітками, економічна нужда, емоційні порушення близьких. Зазначено, що юнаки з низьким рівнем впливу травматичних подій вказують майже на ті ж самі травматичні події, але вплив їх менший. Продемонстровано, що ведучими часовими перспективами у юнаків з низьким рівнем впливу травматичних подій є майбутнє і позитивне минуле, а в юнаків з високим рівнем – теперішнє та негативне минуле. Показано, що юнаки з високим рівнем впливу травматичних подій мають ризик наркотизації, що підтверджено наявністю високого рівня за шкалами «Особистісні передумови», «Психосоціальні передумови». Висновки. Досвід переживання майже однакових травматичних подій (розлучення батьків, емоційна зневага і приниження однолітками, економічна нужда, емоційні порушення близьких) проявляється у юнаків по-різному. У юнаків, з високим рівнем впливу травматичних подій відбуваються реакції вторгнення і уникнення, що вірогідно впливає на переважання часової перспективи теперішнього і негативного минулого, а також імовірно є предиктором ризику наркотизації. У юнаків з низьким рівнем впливу травматичних подій визначено статистично менше реакцій вторгнення і уникнення, переважає часова перспектива майбутнього і позитивного минулого.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

ВІННИК, Наталія. "ДУХОВНО-БУТТЄВІ ПРАКТИКИ ПІДВИЩЕННЯ СВОБОДИ ВИБОРУ ПОВЕДІНКИ В СТРЕСОВІЙ СИТУАЦІЇ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 4 (53) (11 травня 2022): 19–23. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.4.3.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтовано застосування технологій для підвищення свободи вибору поведінки у стресовій ситуації. Зазначено, що психологічний супровід особистості в період кризи, наразі є найактуальнішою проблемою нашого часу. Метою статті є пошук прийомів, способів і засобів, які допомагають людині справлятися з життєвими труднощами, підвищуючи ступінь її свободи вибору при зіткненні з ними. Проаналізовано основні негативні тенденції, що керують поведінкою людини у стресовій ситуації. Констатовано, що хоча, питання про конструктивність поведінки вимагає аналізу складної інтеракції між особистістю і зовнішньої ситуацією, в якій розгортається вибір, але, більшість стресогенних ситуацій незалежно від об’єктивних труднощів мають загальну особливість, яка виражається в обмеженні свободи поведінки людини в ній. Виходячи з цього, автору здається розумним не визначення конструктивності різних варіантів поведінки, а пошук інноваційних практик психологічного супроводу особистості в життєвих кризах. І в цьому сенсі багатий матеріал для аналізу представляє досвід і теоретичні позиції коучінгу, який має науково-методологічне підґрунтя. Основними джерелами коучингу як сучасної концепції практичної психології є спортивне тренерство, мистецькі моделі наставництва та духовно-буттєві практики. В роботі представлено три коуч-практики: рефреймінг, рух від результату та техніка дисоціації при роботі зі стресом. Висновки. У роботі доказово показано, що застосування духовно-буттєвих практик коучингу в умовах кризи є актуальним та життєво необхідним як для всіх сфер бізнесу так і в особистому плані, адже це сприяє створенню умов для якісних змін життєдіяльності людини, що неминуче призведе до отримання бажаного результату відповідно до власних вимог та нового витка у саморозвитку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Isaieva, Natalia, Alina Akimova та Anastasiya Akimova. "Категоризація травматичного досвіду особистості в китайському жіночому щоденниковому наративі: фреймово-сценарна модель". PSYCHOLINGUISTICS 28, № 2 (8 листопада 2020): 56–81. http://dx.doi.org/10.31470/2309-1797-2020-28-2-56-81.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження. На основі фреймового аналізу комплексно дослідити особливості категоризації травматичного досвіду жінки у китайськомовному щоденниковому наративі. Методи дослідження. Основним у нашому дослідженні є метод фреймового моделювання, розроблений Я.В. Бистровим; використано також інші лінгвістичні методи (когнітивний і структурно-семантичний аналіз) та загальнонаукові методи (аналіз, синтез, дескрипція та класифікація мовних фактів, структурування текстового матеріалу). Матеріалом дослідження слугують літературні діариї відомих китайських письменниць Дін Лін (“Щоденник Софії”, “Щоденник самогубці”) та Лу Їнь (“Щоденник Ліши”, “Щоденник закоханої”). Результати. З’ясовано сутнісні характеристики фрейму-сценарію як психокогнітивної структури, що уможливлює виявлення змісту, принципів і засобів вербалізації суб’єктивного досвіду у відповідному наративі. Виявлено, що універсальною структурою категоризації жіночого травматичного досвіду (як психологічного феномену) в китайськомовному щоденниковому наративі є фрейм-сценарій ЖІНОЧЕ ЖИТТЄПИСАННЯ. Він охоплює 7 вузлів верхнього рівня: МОТИВАЦІЯ, ДІЙОВІ ОСОБИ, МЕТОДИ, ТРАВМАТИЧНИЙ ДОСВІД (ФІЗИЧНИЙ, ЕМОЦІЙНИЙ, ҐЕНДЕРНИЙ) та ПАМ’ЯТЬ, конкретизовані у 22-х терміналах нижнього рівня. Заповнення термінальних пропозицій текстовим матеріалом унаочнило емоційно-рефлексивну природу усвідомлення авторками власного досвіду як травматичного, що підтверджується семантичними ролями нараторок (найчастіше – пацієнс та експерієнцер), наративним методами (роздуми, описи, рефлексивні питання) та актуалізованими видами пам’яті (культурно-символічна, образно-іконічна, емоційна). Висновки. Фреймово-сценарний підхід до вивчення особливостей категоризації суб’єктивного досвіду в жіночому щоденниковому наративі уможливлює: (1) виявлення механізмів усвідомлення авторками власного досвіду, (2) ідентифікацію значущих для письменниць/ нараторок життєвих подій (об’єктивних дій і внутрішніх станів), (3) з’ясування мотивів, принципів і засобів категоризації цих подій.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Shchelkunov, Anton. "РЕЛІГІЙНЕ ВІДРОДЖЕННЯ 1941–1943 РОКІВ У СІМЕЙНІЙ ТА КОЛЕКТИВНІЙ ПАМ’ЯТІ ЦЕРКВИ ХРИСТИЯН ВІРИ ЄВАНГЕЛЬСЬКОЇ". ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір 11 (15 грудня 2019): 151–61. http://dx.doi.org/10.33124/hsuf.2019.11.06.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті аналізуються особливості сімейної і колективної пам’яті п’ятидесятників про відродження їх релігійної організації під час нацистської окупації України. У 1941–1943 рр. під керівництвом Гаврила Гавриловича Понурка, якого було обрано єпископом, п’ятидесятницька церква на території України була відновлена. У колективній пам’яті українських та російських п’ятидесятників пам’ять про релігійне відродження в 1941–1943 рр. була повністю маргіналізована. Сімейна пам’ять про релігійне відродження 1941–1943 рр. також майже стерта. Серед численних сімейних переказів про драматичний життєвий шлях Г. Г. Понурка відсутні спогади про його релігійну та місіонерську діяльність у 1941–1943 рр., коли його було обрано в єпископи. Нащадки Г. Г. Понурка з великою пошаною зберігають пам’ять про нього: те, що їх пращур був одним із перших місіонерів-п’ятидесятників на території України, про те, що він багато років був єпископом церкви християн віри євангельської, однак навіть рік обрання його на цю відповідальну посаду в сімейній пам’яті не закарбувався. Не тільки процес релігійно-церковного відродження, а навіть спогади про утиски п’ятидесятників з боку окупаційної влади були повністю стерті як з колективної, так і з сімейної пам’яті. Це можна пояснити тим, що релігійні радянські громадяни бажали уникнути переслідувань з боку влади і бути повноправними членами радянського суспільства, тому вони вписували свою особисту і групову пам’ять в офіційний дискурс «Великої Вітчизняної війни». Навіть пам’ять про переслідування з боку німецької окупаційної влади зникла, адже в офіційній радянській міфології війни нацисти не переслідували радянських громадян за їхні релігійні переконання. До того ж подібні спогади неминуче призводили до проведення паралелей між репресивною політикою нацизму і сталінізму. Після жорстоких репресій з боку сталінського режиму серед релігійних громадян СРСР виробилась жорстка самоцензура, у результаті чого відбулося свідоме переформатування колективної і сімейної пам’яті, як наслідок, спогади, відмінні від офіційної розповіді про Другу світову війну, свідомо забувалися. Тому Г. Г. Понурко та інші учасники релігійно-церковного відродження вирішили «забути» події 1941–1943 рр., щоб не наражати на ризик репресій свої сім’ї, а також своїх однодумців. З іншого боку, офіційний міф про Велику Вітчизняну війну формував конформістсько-позитивну пам’ять, яка повинна була об’єднати радянське суспільство і надати йому можливість примиритися із травматичним досвідом 1930–1940‑х рр. Пережиті страждання людям потрібно було наповнити якимось сенсом, пояснити самим собі, для чого вони страждали. Це можливо було зробити через усвідомлення того, що всі ці жертви: і особисті, і колективні – були необхідні заради «Великої Перемоги» над світовим злом, яким по суті і був нацизм. Можливо, наратив про Велику Вітчизняну війну надавав можливість п’ятидесятникам, як і іншим релігійним групам у СРСР, вписати свій особистий, як правило, трагічний досвід у загальнорадянську культурну пам’ять, відчути себе частиною радянського суспільства. Ключові слова: п’ятидесятники, релігійне відродження, окупація, сімейна пам’ять, колективна пам’ять, агоністична форма пам’яті, антагоністична форма пам’яті.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Лисенко, Сергій. "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ЯК ОБ’ЄКТА ПРАВОВІДНОСИН". Public management 17, № 2 (27 лютого 2019): 154–73. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-154-173.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглядаються питання, пов’язані з досвідом розвинених країн щодо інформаційної безпеки як об’єкта правовідносин та національного дос- віду у структурі інформаційного права, як комплексної галузі у правовому полі України. Проблематика інформаційної безпеки вже знайшла своє відображення у чинному законодавстві України. Зокрема, Конституція України та ряд інших нормативно-правових актів розглядають інформаційну безпеку на рівні з су- веренітетом та територіальною цілісністю. Це стосується, насамперед, інфор- маційної безпеки як складової національної безпеки. Однак з часом дедалі більше уваги дослідники приділяють інформаційній безпеці не лише на рівні держави, а й на рівні окремих суб’єктів правовідносин. У межах дослідження зміст поняття “інформаційна безпека” пропонується розуміти, як виокремлений вид суспільної діяльності, пов’язаної зі створен- ням, обігом та використанням інформації певними суб’єктами, що знаходить вираз у нормах правил поведінки щодо її охорони, захисту, збереженню, під- триманню життєво важливих потреб, інтересів людей, соціальних спільнот, суспільства, держави, міжнародного співтовариства. У процесі дослідження аналізується досвід формування системи правово- го регулювання інформаційної (у тому числі комп’ютерної) безпеки США, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Ізраїлю, ФРН. Приклад Ізраїлю видається особливо цінним для України. Нала- годження ефективної системи інформаційної безпеки потребує виділення значної частки валового внутрішнього продукту на потреби науково-тех- нічних досліджень військового спрямування. Не менше цікавим видається досвід створення центрів інформаційно-технологічного розвитку на кшталт ізраїльських центрів “Мамрам” та “8200”. Інформаційна безпека як на рівні держави, так і на рівні окремих суб’єк- тів правовідносин потребує формування розгалуженого та збалансованого законодавства, належного фінансування тощо. Окремою проблемою постає співвідношення потреб безпеки, прав і свобод громадян. Усе це вимагає вра- хування провідного зарубіжного досвіду. Однак формування надійної систе- ми інформаційної безпеки держави є вкрай важливим для України, а тому потребує консолідації всіх сил.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Hudoshnyk, O. "Історія журналістики в часи презентизму: досвід США". Communications and Communicative Technologies, № 21 (26 листопада 2021): 13–22. http://dx.doi.org/10.15421/292102.

Повний текст джерела

Анотація:

Дослідження змін темпоральних уявлень останнім часом актуалізувалися в межах технічних наук, у комунікативістиці, історії, психології, культурології та мистецтвознавстві. Поширеними стали практики переосмислення часу історичного, як результат — звернення до явища презентизму, у якому «суспільство переорієнтовується на поточний момент» (Д. Рашкофф), контекстність відтворюється через повсякденний приватний досвід, а емоційність/емпатичність є своєрідним посередником для розуміння минулого. Метод «дослідження життєвих історій» запропонований автором як спосіб представлення історико-журналістського контексту через взаємодію між індивідуальним досвідом і узагальненими практиками та як можливий варіант виходу з неподоланої досі кризи ідентичності дисципліни «Історія журналістики». В американському журналістикознавстві такий міждисциплінарний підхід зреалізовано в діяльності Асоціації освіти в галузі журналістики та масових комунікацій, у просторі академічних дискусій: відповідну тематичну підбірку проаналізовано в журналах Journalism & Mass Communication Educator (JMCE) та American Journalism. Історія журналістики як дискурс пам’яті очевидців та свідків у статті проілюстрований трьома видами усноісторичних матеріалів: класичні традиційні архіви медіаеліти (колекції Колумбійського університету Columbia University’s Oral History Research Office, Інституту медіадосліджень Пойнтера); архіви журналістських об’єднань та спільнот (Фонд «Усні історії» Вашингтонського пресклубу, проєкт пенсільванських журналістів Newspaper Journalists Oral History Program, журналістів Айови Iowa Journalists Oral Histories) з окремішнім проєктом «Жінки в журналістиці»; на прикладі ресурсу Riptide представлені осучаснені варіанти подання історико-журналістської інформації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Зливков, Валерій, Світлана Лукомська та Олена Котух. "Психолінгвістичні особливості комунікації психолога з учасниками бойових дій". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)T.1 (2021): 111–21. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-1-111-121.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено аналізу психолінгвістичних аспектів взаємодії психолога з учасниками бойових дій. Зазначено, що в науковій літературі традиційно використовується поняття «реабілітація», тобто повернення особистості на дотравматичний рівень без врахування отриманого досвіду, посттравматичного зростання та резилентності. Обґрунтовано доцільність вживання поширеного у англомовних країнах поняття резилентної реінтеграції, його психолінгвістичні особливості. Встановлено, що успішна адаптація учасників бойових дій до мирного життя визначається як резилентна реінтеграція – тобто продуктивність у різних галузях життя, зумовлена усвідомленням нових можливостей, набутих в результаті бойового досвіду. Ресурсами резилентної реінтеграції є копінг-стратегії, психологічне благополуччя, життєстійкість, посттравматичне зростання і резилентність. Проаналізовано бойові парадокси та їх вираз у мовленні учасників бойових дій, охарактеризовано можливості використання метафоричних карт задля полегшення комунікативної взаємодії з учасниками бойових дій та вербалізації ними психотравмуючих ситуацій. За результатами емпіричного дослідження встановлено, що переважна більшість учасників бойових дій є добре адаптованими (резилентно реінтегрованими, такими, що усвідомлюють цінність набутого на війні позитивного досвіду та використовують його у повсякденному мирному житті). Реінтегративні програми зазвичай спрямовані на такі галузі функціонування як осмислення сенсу життя, пошук нових життєвих цілей, формування міжособистісних стосунків зі значущими іншими, працевлаштування чи/та оволодіння новими професійними навичками, турбота про соматичне і психологічне здоров’я. Нами доведено, що використання метафоричних карт для роботи із психотравмою є ефективним інструментом комунікації психолога з учасниками бойових дій, оскільки дозволяють вербалізувати їх травматичний досвід та мінімізувати бар’єри при спілкуванні з фахівцями, водночас останнім слід враховувати наявність бойових парадоксів, що виявляються в усному мовленні учасників бойових дій та деталізувати кожен вислів, зокрема використовуючи для цього метафоричні асоціативні карти чи інші засоби експресивної терапії. Ключові слова: адаптація, учасники бойових дій, ПТСР, копінг-стратегії, посттравматичне зростання, резилентна реінгтеграція.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Зливков, Валерій, Світлана Лукомська та Олена Котух. "Психолінгвістичні особливості комунікації психолога з учасниками бойових дій". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)T.1 (2021): 111–21. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-1-111-121.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено аналізу психолінгвістичних аспектів взаємодії психолога з учасниками бойових дій. Зазначено, що в науковій літературі традиційно використовується поняття «реабілітація», тобто повернення особистості на дотравматичний рівень без врахування отриманого досвіду, посттравматичного зростання та резилентності. Обґрунтовано доцільність вживання поширеного у англомовних країнах поняття резилентної реінтеграції, його психолінгвістичні особливості. Встановлено, що успішна адаптація учасників бойових дій до мирного життя визначається як резилентна реінтеграція – тобто продуктивність у різних галузях життя, зумовлена усвідомленням нових можливостей, набутих в результаті бойового досвіду. Ресурсами резилентної реінтеграції є копінг-стратегії, психологічне благополуччя, життєстійкість, посттравматичне зростання і резилентність. Проаналізовано бойові парадокси та їх вираз у мовленні учасників бойових дій, охарактеризовано можливості використання метафоричних карт задля полегшення комунікативної взаємодії з учасниками бойових дій та вербалізації ними психотравмуючих ситуацій. За результатами емпіричного дослідження встановлено, що переважна більшість учасників бойових дій є добре адаптованими (резилентно реінтегрованими, такими, що усвідомлюють цінність набутого на війні позитивного досвіду та використовують його у повсякденному мирному житті). Реінтегративні програми зазвичай спрямовані на такі галузі функціонування як осмислення сенсу життя, пошук нових життєвих цілей, формування міжособистісних стосунків зі значущими іншими, працевлаштування чи/та оволодіння новими професійними навичками, турбота про соматичне і психологічне здоров’я. Нами доведено, що використання метафоричних карт для роботи із психотравмою є ефективним інструментом комунікації психолога з учасниками бойових дій, оскільки дозволяють вербалізувати їх травматичний досвід та мінімізувати бар’єри при спілкуванні з фахівцями, водночас останнім слід враховувати наявність бойових парадоксів, що виявляються в усному мовленні учасників бойових дій та деталізувати кожен вислів, зокрема використовуючи для цього метафоричні асоціативні карти чи інші засоби експресивної терапії. Ключові слова: адаптація, учасники бойових дій, ПТСР, копінг-стратегії, посттравматичне зростання, резилентна реінгтеграція.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Панов, Микита. "Теоретико-методологічні засади професійної реадаптації внутрішньо переміщених осіб". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 1(51) (2020): 168–77. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-51-1-168-177.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті обґрунтовуються теоретико-методологічні засади професійної реадаптації безробітних з категорії внутрішньо переміщених осіб, пропонує розглядати ситуацію вимушеної еміграції в межах таких теоретичних напрямів: з урахуванням стресу та пошуку шляхів його подолання; з точки зору соціальної ідентифікації; у соціокультурному контексті. Він доводить доцільність розроблення системи реадаптаційних заходів на основі застосування таких методологічних підходів, як-от: гуманістичний, екзистенціальний, психодинамічний, когнітивно-біхевіористичний, модальний. Наголошується, що упровадження гуманістичного підходу дасть змогу інтегрувати кризовий досвід внутрішньо переміщених осіб і використати наявний потенціал для їхньої самоактуалізації, зокрема і професійної. Доведено, що основою екзистенціальної підходу є терапія, побудована на міжособистісних стосунках пацієнта і психотерапевта, на взаємних одкровеннях, пошуку індивідуального підходу до кожної людини, зважаючи на її особистісні риси і життєву ситуацію. Аналізуючи особливості когнітивно-біхевіористичного напряму у психотерапії, показано, що вся поведінка людини є научуваною, а відтак, її можна навчити низці стратегій для розвитку поведінкових змін з метою подолання кризових ситуацій. Визначено, що психодинамічна терапія передбачає зосередження уваги на внутрішніх передумовах травматичних переживань вимушених мігрантів, концентрування не лише на симптомах, а на пошуку причин, які їх визивають, а відтак, у процесі психотерапевтичної допомоги безробітним з переліку внутрішньо переміщених осіб доцільно звертатися також до позасвідомих факторів досвіду особистості, її внутрішнього конфлікту. Доведено, що мультимодальний підхід у психологічній допомозі особистості в ситуації безробіття внаслідок вимушеної внутрішньої міграції передбачає синтез напрацювань інших підходів і базується переважно на спостереженні за симптоматикою. Визначено фактори, що впливають на вибір методологічного підходу, зокрема: досвід і система роботи психотерапевта, особистісні якості клієнта, глибина стресової ситуації, стресогенний досвід тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Пустовіт, Григорій. "Володимир Вернадський і сучасність". New pedagogical thought 108, № 4 (28 грудня 2021): 3–10. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-108-4-3-10.

Повний текст джерела

Анотація:

У змісті статті частково розкрито життєвий шлях і творчу спадщину В. І. Вернадського насамперед у період 1917–1921 років. Схарактеризовано його науковий внесок у розвиток української науки, освіти, культури, мови, а головне – у створення вчення про біосферу і ноосферу. На основі аналізу наукових праць і сторінок щоденника В. І. Вернадського здійснено спробу розкрити його реальне ставлення до багатьох як суто наукових проблем і напрямів, так і внутрішньополітичних питань, зокрема щодо усамостійнення України в різні періоди життя дослідника. Водночас актуалізовано думку про те, що будучи президентом Української академії наук у свідомості Володимира Вернадського переважала думка не лише про українське походження, а й українське самовизнання, а це – перший щабель на шляху до українства. Окреслено ставлення вченого до науки, яка в його розумінні є не стільки ментальною системою переконань суб’єкта, його вірувань, сподівань, скільки безпосередньою життєвою силою, укоріненою у свідомості й самосвідомості та суспільних діях. У зв’язку з цим стаття є певним науковим досвідом особистих відкриттів її автора, що відповідно вважаємо суб’єктивним розумінням досліджуваної проблеми.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Турінський, О. В., І. Г. Дзеверін, Б. О. Демідов, Д. А. Гриб та О. О. Хмелевська. "Аналіз можливостей використання позитивного світового досвіду для обґрунтування і реалізації планів і програм розвитку системи озброєння протиповітряної оборони". Збірник наукових праць Харківського національного університету Повітряних Сил, № 1(63), (7 квітня 2020): 7–16. http://dx.doi.org/10.30748/zhups.2020.63.01.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті виділяється ряд положень з досвіду діяльності у військово-технічній області промислово розвинутих країн світу, розглядаються аспекти, що пов'язані з організацією закупівлі і постачання продукції оборонного призначення, з підготовкою і реалізацією планів і програм розвитку складних систем військового призначення. Відмічається, що значна увага приділена проблемі управління бережливим життєвим циклом цих систем, реформі нормативно-правової бази, що регулює систему воєнних закупівель для міністерства оборони, а також еволюційному процесу технічного оснащення збройних сил, який використовується цими країнами. У якості ключового елементу еволюційної стратегії придбання озброєння і військової техніки виділяється необхідність забезпечення постійного зв'язку розробників і потенційних споживачів виробів військового призначення. Відмічається, що особливе місце у міністерстві оборони Сполучених Штатів Америки займає управління перспективних досліджень і розробок. Аналогічні структури формуються і в інших країнах світу. Указується на те, що вибір напрямків подальшого розвитку системи озброєння протиповітряної оборони буде більш повно і всебічно обґрунтованим, якщо врахувати позитивний досвід діяльності промислово розвинутих країн світу в області технічного оснащення своїх збройних сил при формуванні концепції розвитку і обліку цієї системи. Значна увага приділена науково-методичному апарату їх обґрунтування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Сяська, Інна Олексіївна. "КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД В ЕКОЛОГІЧНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПРИРОДНИЧИХ ДИСЦИПЛІН: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ". Інноватика у вихованні, № 9 (11 червня 2019): 266–72. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.124.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто проблеми формування екологічної компетентності особистості як кінцевої мети і результату екологічної освіти. Запропоновано власне визначення поняття «екологічна компетентність учителя природничих дисциплін», яке трактуємо як здатність застосовувати систему знань, умінь та досвід екологічної діяльності у професійних і життєвих ситуаціях, розуміти й пояснювати стратегію сталого розвитку суспільства й природи; володіти практичним досвідом екологічно доцільної діяльності у довкіллі, бажанням брати особисту участь та виховувати в учнів прагнення до відновлення й збереження природного середовища; на основі пріоритетності екологічних цінностей та особистісних якостей (екологічна свідомість й самосвідомість, екологічна відповідальність й активність) формувати екологічну культуру й світогляд школярів, виявляти готовність до природоохоронної й еколого-натуралістичної роботи з учнями. Наголошується на необхідності включення екологічної компетентності до переліку базових, загальних та фахових компетентностей випускника вищого закладу освіти. Обґрунтовано методологічні основи впровадження компетентнісного підходу в процес екологічної освіти студентів природничих факультетів вищих педагогічних закладів освіти, які базуються на: онтологічних, гносеологічних, аксіологічних і праксеолгічних положеннях та підходах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Загуменна, Юлія Олександрівна. "ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ БЕЗПЕКОВОГО ДИСКУРСУ В ІСТОРІЇ ПОЛІТИКО-ПРАВОВОЇ ДУМКИ". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 70–76. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.11.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджуються передумови виникнення безпекового дискурсу в історії політико- правової думки. Феномен національної безпеки розглядається в політичному й правовому дискурсі. Наголошується, що проблема формування безпекового дискурсу в історії політико-пра- вової думки тривалий час досліджується різними науками: соціологією, релігієзнавством, безпекознавством (сек’юрітологією), етнографією, історією, історією держави й права, історією політичних і правових учень. Узагальнюючи, автор виділяє кілька пануючих парадигм у науці, які склалися в осмисленні порушеної проблематики, а саме: міфоло- гічна (проблема безпеки в давньому світі постала як наслідок міфологізації природних і соціальних небезпек, їх міфолого-символічної інтерпретації у свідомості людини); філо- софська (поява безпекового дискурсу пояснюється її виокремленням із загальнофілософ- ського знання, його витоки й розвиток «синхронні» етапам розвитку філософії); антро- пологічна (формування вчення про безпеку людини й суспільства виводиться з природи людини, її світу, потреб та інтересів); психологічна (безпекові питання оформлюються в окремий напрям мислення під впливом психологічної структури особистості, безпека людини має психологічну природу, вкорінена у свідомості людини); соціологічна (без- пековий дискурс виводиться зі сфери соціального буття, соціального світу людини, наго- лошується на його соціальній зумовленості й структурованості); історична (безпековий дискурс має історичну зумовленість, її витоки вбачаються в найдавнішому періоді історії людства, наголошується на цивілізаційній універсальності безпекового дискурсу); теоло- гічна (пошуки шляхів забезпечення безпеки мають витоки в релігійності людини й невід- воротно приводять її до Бога як найвищого гаранта безпеки й благодаті як у земному, так і в потойбічному світі). Установлено, що означені наукові парадигми так чи інакше пере- тинаються в дослідженні безпекового дискурсу й пошуках його витоків, меншою мірою конкурують, аніж раніше, взаємозбагачуються. Зроблено висновок, що передумови виникнення безпекового дискурсу в історії полі- тико-правової думки слід розглядати як сукупність соціальних і гносеологічних умов, що уможливили появу (виникнення) першопочаткових раціональних уявлень про співвідно- шення безпеки й небезпеки в житті людини, їх походження, засоби забезпечення безпеки й суб’єктів, здатних її забезпечити, задля подальшого розвитку цих уявлень у розвиткові політико-правових учень (доктрин) наступних історичних періодів. Формування такого дискурсу в розрізі соціальних передумов слід інтерпретувати як закономірний результат ускладнення соціального життя, його відокремлення від природного й надприродного сві- тів, спроб осмислити безпеку як реальний і бажаний із боку загальносоціального інтересу стан захищеності людини від внутрішніх і зовнішніх загроз. Такими передумовами можна вважати виникнення людського суспільства з його поступовою соціальною диференціаці- єю та структуруванням суб’єктів та об’єктів безпеки. Гносеологічними передумовами без- пекового дискурсу стали перехід від предметно-конкретного до абстрактного мислення, формування перших абстрактних логічних «пракатегорій», які узагальнювали життєвий досвід людини щодо сфери бажаного, належного й безпечного, осмислення проблеми безпеки як універсальної для природного, соціального й надприродного (потойбічного) світів у структурі міфологічного мислення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Життєвий досвід"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями