Добірка наукової літератури з теми "Живе спілкування"

Статтю присвячено теоретичному аналізу феномену індивідуального еротичного коду особистості, визначенню його сутнісних ознак і взаємозв’язків із представленими у наукових доробках пошуками дослідників. Представлено вектори осмислення проблематики індивідуального еротичного коду особистості та надано його визначення. Визначено спільні та відмінні ознаки понять індивідуального еротичного коду особистості та понять культурного й еротичного коду людини, сексуальних сценаріїв і ставлення до власної тілесності. На основі узагальнення теоретичних джерел виявлено систему джерел формування індивідуального еротичного коду особистості, до яких ми відносимо культурні коди; вплив різних сфер соціалізації особистості; індивідуальний досвід людини; засвоєні зразки сімейної взаємодії; системи індивідуального трансформування кодів. Представлено систему засобів формування індивідуального еротичного коду особистості, до якої ми відносимо культурні ритуали; вплив мас-медіа; живе спілкування із представниками культурних традицій і норм; становлення канонів тілесності; символічні образи творчості. Узагальнено, що система засобів формування індивідуального еротичного коду людини відображає типові способи засвоєння культурологічної інформації, процес інкультурації особистості, засвоєння нею культурного досвіду та формування індивідуального еротичного коду на цій основі як результату. Система виявлених джерел і засобів формування індивідуального еротичного коду демонструє єдність культурних кодів особистості із її засвоєнням культурних ритуалів і символічних образів творчості, що також засвоюються засобами мас-медіа та спілкування з носіями культури. Вплив сфер соціалізації на формування індивідуального еротичного коду позначено як пов’язаний із впливом мас-медіа як транслятором цінностей культури певного часу, проте, істотно, що дане джерело пов’язане і з спілкуванням з носіями культури, і з ритуалами, і з образами творчості.

У статті проаналізовано дефініцію «гра як провідний тип діяльності дошкільника». Гра визначається як провідна діяльність у дошкільному віці. Окреслено особливості гри в різних періодах, а також розвиток особистості в грі. Звертається увага на те, що за організацією збагачення ігрового середовища стоїть ініціатива й активність дорослого. Дитинство втрачає сенс унікального вікового періоду, де переважає справжнє джерело розвитку: живе спілкування, гра. Сучасна дитина включається у відносини співпраці, взаємодопомоги, партнерства. Проаналізовано значення ігрової діяльності для розвитку мотиваційної сфери дитини, її самосвідомості, розвитку уяви, спілкування, мислення та іншого. Серед переваг – класифікація ігор наочно показує ступінь активності й свободи дитини, коли вона виступає учасником ігрової діяльності. Кожна гра ‒ це спілкування дитини з дорослими, з іншими дітьми; це школа співпраці, в якій вона вчиться та радіє успіхам однолітків і стійко переносить свої невдачі. Доброзичливість, підтримка, радісна обстановка, вигадки й фантазії ‒ тільки в такому випадку ігри будуть корисні для розвитку дитини. Уточнено, що серед особистісного розвитку дитини велику роль відіграє ігрова компетентність. Окреслено проблему редукції гри дітей. Обґрунтовуються значення понять «ігрова компетентність», «ігрове середовище», «ігрова діяльність». Окреслюється послідовність зміни провідних типів діяльності. Розглядаються основи для організації життя та розвитку особистості: ігровий процес та ігрове середовище. Зокрема, ігрове середовище впливає на дитину, змінює її та спонукає до ігрової діяльності. Дослідження показує, що гра як вид діяльності є значущою для певного розвитку дитини. Це єдиний та унікальний вид діяльності, що дозволяє реалізувати свої ресурси, самовиразитися, «прожити» й переробити особистий та особистісний життєвий досвід. Засвоюючи в спілкуванні з дорослими техніку різних ігор, дитина потім узагальнює ігрові способи й переносить їх на інші ситуації. У дослідженні узагальнено наукові погляди й викладено своє тлумачення термінології щодо гри.

Стаття присвячена теоретико-методологічному розгляду проблеми залежності від соціальних мереж як сучасного виду соціальних відносин в юнацькому віці. У статті зроблено аналіз останніх досліджень і публікацій з зазначеної проблематики. Розглянуто науковий зміст поняття залежності від «соціальної мережі». Наведено опис особливостей впливу на соціалізацію та розвиток особистості юнацького віку, виявлення симптомів, причин Інтернет – залежності користувачів. Проаналізовано питання мотивації користувачів соціальних мереж і інтернету. Визначено основні специфічні особливості особистостей з залежністю від соціальних мереж. В статті робиться акцент на проблемі глобального поширення мережі інтернет і зростання популярності соціальних мереж, що стає причиною відсутності кордонів віртуального і фізичного світу. Віртуальні комунікації починають замінювати живе спілкування. Зловживання інтернетом веде до заміщення реальної дійсності віртуальною, яка в разі інтернет-адиктів не представляє собою повноцінне культурне середовище. Визначено мотиви частого перебування в мережі. Зроблено акцент на загрозі та витісненні реального життя на другий план, втраті професійної діяльності, порушенні дружніх та родинних стосунків, зниженні самооцінки та набутті психологічних комплексів. Ключові слова: соціальної мережі, інтернет-адикти, інтернет-залежність, мотиви інтернет залежності, патологічне використання комп'ютера, адиктивна поведінка, юнацький вік, віртуальна реальність, інформаційний простір, міжособистісна комунікація, спілкування.

У статі виявлено й описано комунікативні невдачі, спричинені перцептивними чинниками в межах інтерсуб’єктивної парадигми. Комунікативну невдачу розглянуто як нездатність суб’єктів інтеракції вивести інференцію або виведення хибної інференції в межах інтерсуб’єктного акту. Інтерсуб’єктний акт тлумачено як взаємодію, у межах якої вербальні/невербальні комунікативні дії комунікантів розглянуто як перцептивні стимули, що запускають паралельні свідомі/несвідомі інференційні процеси, які включають когніцію, волевиявлення й афект в ініціацію мотивованої комунікативної соціальної дії. Інференційний аналіз, застосований у дослідженні, надає інструментарій для відтворення інференційних процесів комунікантів та уможливлює врахування когнітивних, перцептивних, афективних і волевиявних аспектів взаємодії, що зумовлюють їхні цілеспрямовані мотивовані вербальні/невербальні комунікативні дії. Випадки комунікативних невдач, підданих інференційному аналізу, відібрані з американського кінодискурсу, представленого жанром ситуаційної комедії, який моделює живе спілкування. Ми доводимо, що комунікативні невдачі, спричинені перцептивними чинниками, можуть бути внутрішніми (психологічними та психофізіологічними) або зовнішніми (технічними) стосовно комунікантів. Психологічні причини комунікативних невдач пов’язані з фокусуванням уваги адресата на сутностях, які перебувають поза ситуацією комунікації, що заважає йому/їй брати активну участь у спілкуванні. Психофізіологічні причини комунікативних невдач є наслідком аномального психічного й/або фізичного стану адресанта або адресата, який унеможливлює їхню повноцінну участь у процесі комунікації. Технічні причини комунікативних невдач виникають через перешкоди в сенсорних каналах сприйняття інформації в процесі комунікативної взаємодії.

Книги відомого українського, харківського літературознавця Л.Г. Фрізмана належать світовій культурі та літературі, затребувані в багатьох країнах світу, на багатьох мовах. Мета роботи – показати становлення і розвиток Л.Г. Фрізмана як відомого вченого, дослідника, педагога, літературознавця, який належить не тільки російській, українській, а й світовій культурі. Енциклопедичні знання, найширша ерудиція, велике наукове спілкування сприяли появі блискучих критичних праць Л.Г. Фрізмана. У дослідженнях з історії літератури і літературного побуту минулих епох, що вивчаються в їх нерозривній єдності й неподільності, поступово вимальовувався своєрідна постать Л.Г. Фрізмана – глибокого дослідника і мудрої людини. Головними напрямками наукових інтересів Л.Г. Фрізмана стали історія російської літератури і громадської думки XIX– XX століть, пушкінознавство, що закріпило за ним місце «першого пушкініста України», романтизм, поетика літературних жанрів. Набагато пізніше проявився інтерес Л.Г. Фрізмана до літературознавства в книзі «У колах літературознавців: Мемуарні нариси». Книга Л.Г. Фрізмана «Така доля. Єврейська тема в російській літературі» являє собою еволюцію єврейського питання. Історико-філософський роздум Л.Г. Фрізмана про Н. Коржавіна відображено в останній роботі «Незакінчене означає недомовлене». У роботі ми прийшли висновку, що Л.Г. Фрізман блискуче вникав як в найскладніші наукові тексти, так і в науково-популярні книги. Своєрідність наукової манери Л.Г. Фрізмана і його літературознавчий талант, живе людське тепло одушевляють вимогливу читацьку аудиторію. Його високий професіоналізм літературознавця, його інтелект і самовіддану працю, всупереч перешкодам і бар’єрам життєвих труднощів, збагачують як національну, так і світову наукову скарбницю життєвої правди.

У роботі виявлено й описано комунікативні невдачі, що спричинені розбіжностями у структурах етологічних енциклопедичних знань комунікантів у межах інтерсуб’єктивної парадигми. Комунікативна невдача розглядається як нездатність суб’єктів інтеракції вивести інференцію або виведення хибної інференції в межах інтерсуб’єктного акту. Інтерсуб’єктний акт тлумачиться як взаємодія, в межах якої вербальні/невербальні комунікативні дії комунікантів розглядаються як перцептивні стимули, що запускають паралельні свідомі/несвідомі інференційні процеси, які включають когніцію, волевиявлення й афект в ініціацію мотивованої комунікативної соціальної дії. Інференційний аналіз, застосований у дослідженні, дає інструментарій для відтворення інференційних процесів комунікантів та уможливлює врахування когнітивних, перцептивних, афективних та волевиявних аспектів взаємодії, що зумовлюють їхні цілеспрямовані мотивовані вербальні/ невербальні комунікативні дії. Випадки комунікативних невдач, що підлягають інференційному аналізу, відібрані з американського кінодискурсу, представленого жанром ситуаційної комедії, який моделює живе спілкування. Ми стверджуємо, що розбіжності у структурах етологічних енциклопедичних знань комунікантів є однією з причин когнітивних комунікативних невдач. Когнітивні комунікативні невдачі залежать від центральності змісту та структури енциклопедичних знань, активованих вербальними/невербальними комунікативними діями суб’єктів інтеракції під час інтерсуб’єктного акту. Центральність залежить від того, наскільки відповідна концептуальна структура є укоріненою/сформованою у свідомості комуніканта, а також від контексту, в якому вживано мовну одиницю. Ми стверджуємо, що етологічні знання є одночасно декларативними та процедуральними за своєю природою. Ми доводимо, що когнітивні комунікативні невдачі, що спричинені розбіжностями у структурах етологічних енциклопедичних знань комунікантів, є наслідком неусвідомлення адресантом соціальних цінностей та етичних норм соціальної поведінки.

Сьогодення зробило людству виклик – пандемію коронавірусу. Основна вимога – соціальне дистанціювання – змусила вищі навчальні заклади перейти на дистанційне навчання. Однак у медичному ЗВО дистанційне навчання є дещо нео- правданим, оскільки основою медичної освіти є професійне спрямування, що є важливим, ураховуючи те, що від самосвідомості й компетентності студента-медика надалі буде залежати здоров’я, а можливо, й життя людини. Особливо важливим є живе спілкування з профільними хворими, а це є дещо утрудненим за дистанційного навчання і суттєвим недоліком під час вивчення медичних дисциплін online. Навчальний процес тісно пов’язаний з виховною діяльністю, орієнтованою як на формування соціально значущих якостей, установок і ціннісних орієнтацій особистості, так і на створення сприятливих умов для всебічного гармонійного, духовного, інтелектуального і фізичного розвитку, самовдосконалення та творчої самореалізації особистості майбутнього фахівця. Навчання і виховання – органічний процес становлення професійної компетентності фахівця з високим рівнем культури і формування його особистості. В основу інноваційної діяльності з виховної роботи повинні бути закладені два підходи до моделювання певних засобів виховання: комбінації традиційних форм організації позааудиторної діяльності, інформаційно-комунікаційних технологій і нових засобів передачі інформації шляхом Інтернету, а також використання форм залучення молоді до того чи іншого виду діяльності в сучасних засобах масової комунікації. В умовах дистанційного навчання можна виділити такі цілі виховної роботи, як: виховна робота (проведення дистанційних диспутів, дискусій, лекцій і т.д.); навчальна і наукова робота студентів (дистанційні кураторські години з проблем організації навчання, успішності і ін.); індивідуальна робота зі студентами (діагностування рівня професійності студента, профілактика негативних явищ та правопорушень серед студентської молоді тощо).

Анотація. У статті висвітлено значення творчої спадщини Василя Олександровича Сухомлинського – видатного педагога, філософа, науковця, письменника, керівника у минулому, теперішньому та майбутньому. Для багатьох українських та зарубіжних освітян він є своєрідним Прометеєм у педагогіці, позаяк цілком сучасними є роздуми, рекомендації, поради, викладені у працях В. О. Сухомлинського. Як директор школи та учитель він був яскравою особистістю, його уроки були відкриті для відвідування представниками педагогічної громадськості держави, колег, батьків. Він ділився своїми творчими знахідками, планами, здобутками, радився з колегами та всебічно підтримував і пропагував діяльність учителів Павлиської школи. Педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського – це 48 монографічних праць і брошур, два художні твори, понад 600 статей та близько 1500 оповідань і казок для дітей. Він вважав, що учителі несуть в народ світло знань, науки. На його глибоке переконання народ – живе, вічне джерело педагогічної мудрості, та якби у вчителів не було постійного духовного спілкування з людьми, вони не могли б успішно вчити і виховувати молоде покоління. В. О. Сухомлинський обґрунтував власну концепцію виховання як розвитку творчих сил особистості в умовах колективної співдружності на основі спільних етико-естетичних цінностей, інтересів та потреб. У своїх пошуках він йшов від школи навчання, спрямованої на розвиток інтелекту, до трудової школи, як основи розвитку дітей та підготовки їх до життя, де основним засобом виховання стає педагогічно обґрунтована й методично спрямована праця. Не менш актуальною є позиція великого педагога у тому, що у школі вчать не тільки читати, писати, думати, пізнавати навколишній світ та багатства науки і мистецтва, а також у школі вчать жити, у школі вчяться жити.

Анотація. Внаслідок епідеміологічної ситуації навчальні заклади змушені були працювати за дистанційною формою навчання. При цьому підготовка спеціалістів галузі знань «Охорона здоров’я» отримала реальну проблему: як надати студенту можливість оволодіти практичними навичками. Вирішення знайшли у запровадженні компʼютерної платформи Microsoft Teams. Напередодні 6-годинного заняття викладач створює у застосунку зустріч-нараду, до якої за допомогою електронних скриньок запрошує студентів. Зокрема, з курсу оториноларингології заняття розпочиналося із вступної частини, на якій викладач коротко ознайомлював студентів із темою заняття, наголошував на важливих моментах, давав відповіді на запитання. Оскільки програма була одночасно завантажена та встановлена на смартфон, то викладач не був прив’язаний до персонального комп’ютера, а міг з телефону шляхом відеочату проводити огляд пацієнта, демонструвати методи обстеження, а також зміни зі сторони ЛОР-органів, пов’язуючи результати обстеження з діагнозом, пояснювати підходи до лікування. Після кожного обстеження проводилася коротка відеонарада з розбором незрозумілих моментів. Іншим варіантом проведення практичної частини заняття була онлайн-трансляція оперативних втручань, під час якої студенти мали можливість бачити всі етапи оперативного втручання, а також чути коментарі. Крім того, практична частина заняття заповнювалася демонстрацією навчальних відеофільмів. Протягом другої частини заняття проходило традиційне семінарське обговорення, під час якого викладач мав можливість провести із студентами живе двобічне спілкування, розібрати цікаві випадки або питання. Третя частина заняття – контроль у дистанційній формі. На платформу Moodle було завантажено базу тестових занять відповідно до тем практичних занять. Студент міг пройти тестовий контроль у визначений час напередодні заняття або за бажанням уже на занятті. Таким чином, застосунок Microsoft Teams може використовуватися для проведення практичних занять та читання лекцій у дистанційному режимі.

У періоди радикальних змін у суспільстві загострюється проблема цінностей, світ яких є багатоманітним. Він охоплює цінності матеріальні та духовні, соціальні й політичні, етичні та естетичні. Ціннісний зміст життя узагальнюється в художніх цінностях, котрі яскраво його втілюють завдяки художній образності творів мистецтва, звертаючись до почуттів і розуму людини, і таким чином стимулюють осмислення певної ціннісної проблеми, яка в результаті стане чи не стане власним надбанням реципієнта. Надаючи можливість пережити непрожите, стискаючи суспільний та історичний досвід поколінь до концентрації й форм, доступних для особистісного прилучення до нього, мистецтво є своєрідним “банком даних” щодо архетипів поведінки, архетипів сприймання реальності та культури. І все це молода людина опановує через найнадійніше входження людини в соціум – мову. Слово мовлене характеризує як людину, так і суспільство, в якому вона живе. У кожного народу мова своєрідна і незрівнянна, але спільним для всіх є те, що вона виражає думки і почуття людини, містить у собі творче начало. Передбачаємо декілька нових технологічних прийомів, які, на нашу думку, допоможуть через слово прилучитися до художніх цінностей світу в процесі викладання гуманітарних дисциплін у мистецьких ВНЗ, розширивши нескінченну багатовимірність молодої людини: іншомовна мистецька терміно-ідіоматична “інкрустація” теоретичних гуманітарних дисциплін, що може слугувати засобом міжнародного спілкування і взаєморозуміння. Будучи раціональним осягненням цінностей і джерелом інформації, яке забезпечує процес пізнання фіксованих одиниць мови, оперування термінами в галузі мистецтва допоможе культурній орієнтації студента, його здатності спілкуватися іноземною мовою, не поводитись “асиметрично” в певних ситуаціях, що свідчитиме про мовну коректність і сприятиме подальшому розвитку чуття мови. 2) Мистецтво літературно-художнього перекладу (у нашому випадку це стосується світового театру і світової драматургії, поезії). Звертаємо увагу студентів на той факт, що, на відміну від музики, живопису, танцю, літературний твір чи не єдиний з видів мистецтва, що замкнений мовними межами. Українською мовою герої грецьких трагедій почали розмовляти завдяки видатним українським перекладачам Василеві Сімовичу, Андрію Содоморі, Борисові Тену, Тарасові Франку та ін. Студенти мають зрозуміти сутність праці перекладача художнього твору: виконання перекладу – не технічна справа, не «фото» тексту, який потребує буквального перекладу кожного слова, а використання перекладачем своїх вмінь і таланту для донесення читачам (глядачам, слухачам) максимальної близькості до смислів оригіналу. Якщо така мета досягнута, відбувається не лише популяризація тексту, а й розбудова мови, в сферу якої завдяки перекладу вноситься цей текст, мобілізуючи почуття мовного патріотизму читача. 3) Діалог культур як фундаментальна потреба людської спільноти, що дає можливість уникнути одномірності мови; дає змогу інтерпретувати думки, посилювати їх, обмірковувати, сперечатися тощо. Запропонована технологія представляє нові ракурси та акценти приєднання студентів до культурних традиційних та інноваційних практик спілкування і регулювання взаємовідносин з наявним буттям.

У статті йдеться про особливості формування психолінгвістичного образу кіноперсонажа за психологічним архетипом «Жінка-месія». Розвідка є частиною комплексного дослідження цілісної системи психолінгвістичних образів персонажів англомовного кінодискурсу масової культури ХХІ сторіччя, що визначає її актуальність та новизну. Дослідження виконано на матеріалі фентезі-фільму Дж. Кемерона Avatar (2009). Методи роботи: описовий, метод суцільної вибірки, метод контекстуального та статистичного аналізу. За основу визначення основних психологічних рис персонажів взято класифікацію В. Шмідт (2007). До архетипу «Жінка-месія» в досліджуваному фільмі віднесено Ґрейс Оґустін, визначальними рисами якої є: 1) «Жінка-месія» – це шлях до любові та просвітництва; підсилено другорядним архетипом «Ментор», головна функція якого – навчити героя; у мовленні персонажа ця риса актуалізована використанням апелятивів на позначення Джейка Саллі, прямих і непрямих директивів, лексики позитивної оцінки; 2) її віра – непорушна, а смисл усього життя – змінити життя тисяч людей; риса актуалізована використанням конфронтативного комунікативного стилю у спілкуванні з антагоністами Паркером Селфріджем та Майлзом Кворічем; 3) її послання можуть бути як фемінними (про любов і співчуття), так і маскулінними (про порятунок, боротьбу, вигнання загарбників); риса актуалізована відповідно кооперативним та конфронтативним комунікативними стилями; використанням лексем з позитивним та негативним оцінним значенням, зниженої лексики; 4) вона живе в гармонії з природою, кожна жива істота для неї – втілення вищої сили; риса актуалізована за допомогою позитивної оцінної лексики; 5) вона піклується більше про інших, ніж про себе саму, і переймається тільки тим, що її сім’я може постраждати внаслідок її дій; риса актуалізована частотним використанням займенника другої особи ‘you’, першої особи множини ‘we’ та апелятивів на позначення команди науковців, яких Ґрейс вважає своєю сім’єю.