Добірка наукової літератури з теми "Жанровий канон"

У статті розглянуто специфіку перекладацьких трансформацій засобів художнього психологізму на прикладі перекладів роману С. Лема «Соляріс» українською і російською мовами. Вибір об’єкту аналізу зумовлений розмаїттям форм мистецької рецепції даного твору у вітчизняному культурному просторі і його місцем в каноні масової художньої літератури радянського і пострадянського періодів. Методологічною підставою порівняльного аналізу є сучасна герменевтична парадигма перекладацької діяльності, що ефективно синтезує методи компаративістики і перекладознавства. Важливість перекладознавчого аспекту інтерпретації художнього твору зумовлена його трансдисциплінарною специфікою (поєднанням рис філософського, літературознавчого, лінгвістичного, лінгвокультурологічного різновидів аналізу). Здійснений порівняльний аналіз перекладацької інтерпретації засобів психологізму в романі С. Лема «Соляріс» засвідчує, що способи перекладу мають суттєві відмінності, визначені специфікою розуміння перекладачем концепції особистості головного героя і жанрової специфіки твору. Переклад Г. Гудімової, В. Перельман позбавлений підвищеної емоційності і метафоричності, репрезентує читачеві тип героя-аналітика, філософа і раціоналіста-вченого. Переклад внутрішнього мовлення героя, вибір лексем для характеристики його психологічного стану, дій, мотивації вчинків, предметного оточення орієнтований на мінімальну кількість засобів виразності, що властиво більшою мірою екзистенційній філософській прозі. Переклади Д. Брускіна і Д. Андрухіва орієнтовані на жанровий канон наукової фантастики як різновиду пригодницької літератури, що відобразилося в обраній перекладацькій стратегії. Психологічні характеристики героя більш художньо виразні, емоційні, образно-метафоричні. Зафіксовані відмінності перекладів не вказують на хибну перекладацьку інтерпретацію, а являють собою єдине поле смислів – культурно-історичних, ідеологічних, мовних тощо.

Мета статті полягає у визначенні та розмежуванні жанрових та стильових критеріїв вивчення камерно-вокальної творчості, що сформовані у музикознавчих роботах останніх років, водночас у виявленні вихідної єдності – образно-естетичної інтегративності жанрово-стильової форми камерно-вокальної музики. Методологія роботи обумовлена ​​діалогічним естетико-літературознавчим та музикознавчим підходами, орієнтована на виявлення іманентних властивостей камерно-вокального твору як художньо-виразової єдності жанрових передумов та стильових чинників, що реалізується специфічним композиційним шліхом. Наукова новизна статті визначається широтою та систематичністю представлення існуючих дискурсивних оцінок камерно-вокальної творчості та створенням на їх основі нового дослідницького концепту, що підсилює естетичні та семіологічні тенденції музикознавчого аналізу, також вказує на їх методичну спорідненість. Висновки. Доводиться, що жанрова природа камерно-вокальної музики заснована на єдності епічних, драматичних та ліричних художньо-мовленнєвих ознак, а визначальними стильовими чинниками виступають історичні композиційно-стилістичні канони та принципи авторських стилів, що утворюють відкриту площину відкритого інтертекстуального музичного самодіалогу.Ключові слова: камерно-вокальна творчість, жанрові та стильові критерії, інтегративність жанрово-стильової форми, музикознавчий дискурс, естетичні та семіологічні тенденції, художньо-мовленнєві ознаки, інтертекстуальний музичний самоділог.

Статья посвящена проблеме взаимодействия канонического и оригинального в системе музыкального творчества. В русле данной проблемы характеризуется место и значение фортепианных жанров в композиторском творчестве ХХ века. Сопоставляются принципы фортепианного мышления С. Прокофьева и Д. Шостаковича.Ключевые слова: фортепианные жанры, жанровый канон, стилевой канон, музыкальное мышление, фортепианная поэтика.

У статті проаналізовано етапи становлення української національної балетної вистави крізь призму соцреалістичного канону. Зазначено, що естетика соцреалізму як легітимізований владою регулятор мистецьких процесів проявився в одній з найпотужніших тенденцій 30-80-х рр. ХХ ст. – створенні національних балетних вистав в союзних республіках. Попри ідеологічні на-станови, створення українських балетів позитивно позначилося на загальному розвитку балетного театру України, розширило його жанровий діапазон, сприяло підвищенню професійного рівня митців, органічне поєднання класичного та українського танцю призвело до появи унікальної лексичної системи національної балетної вистави. Українська національна балетна вистава пройшла шлях від побутової драми «Пан Каньовський» (перший український балет) через «Лілею» (перша українська хореодрама) до симфонічної поеми «Лісова пісня», що відбиває основні віхи розвитку балетного театру УРСР у 30–50-х рр.

Метою статті є визначення жанрово-стильових особливостей повісті як репрезентанта іронічної шпигунської прози. Виявлено, що кліше шпигунського роману максимально оголене (центральний персонаж випадково опиняється у вирі загадкових подій, стає жертвою таємничого нападу і розпочинає власне слідство, у результаті чого буде викрито двох контрреволюціонерів). Встановлено, що відповідно до жанрового канону шпигунського роману героєм твору є пересічна людина, звичайний інженерпочатківець Смик. За шпигунським каноном головний актант повинен бути уважним до деталей, вміти думати аналітично, однак герой Ю. Смолича позбавлений усіх цих рис, йому властива гіпертрофована підозрілість, він повільно засвоює інформацію, мало коли робить правильні висновки, емоції, які той переживає під час пошуку злочинця, не властиві ловцям шпигунів. Звертаємо увагу на «перевернутість» штампів шпигунського наративу в тексті Ю. Смолича, адже у статусі компаньйона простацького Смика опиняється агент ДПУ, наділений рисами супермена. В образі останнього підкреслено деталі, які відсилають чекіста до конандойлівського Шерлока Холмса. Сюжет полювання на шпигунів ускладнено додатковими лініями, їх перетинання породжує комізм ситуацій, у які потрапляє головний герой. Моделюючи образи шпигунів, письменник іронізує зі стереотипів масової свідомості, згідно з якими вороги обов’язково мають куркульське чи дворянське коріння є підступними й аморальними, у зв’язку з чим у повісті розгортається мотив інцесту. Відповідно до літературного штампу шпигун повинен розкрити всі карти своєї діяльності, однак у повісті Ю. Смолича використано мінус-прийом: контрреволюціонери гинуть, так і не розказавши, кому мали б вручити план і чи збиралися взагалі його красти. Акцентовано, що повість Ю. Смолича є пародією на шпигунський роман. Послуговуючись термінами сучасного літературознавства, повість можна було б точніше означити як іронічний шпигунський детектив. Пародійність виявляється не тільки в нанизувані безглуздих ситуацій, але й у порушенні єдності теми і стилю оповіді. У повісті пародіюються не тільки літературні канони, але й атмосфера 20–30 років ХХ ст.. Іронія досягається використанням зниженої лексики, уведенням деталей і ситуацій, що не відповідають традиційним шаблонам шпигунського наративу.

Стаття присвячена дослідженню наратологічної стратегії в романі О. Ірванця «Харків-1938», яка реалізується насамперед через метафору карнавалу. Картина світу, представлена автором у романі «Харків-1938», спроможність наратора розповісти про те, що сконструйовано ним у всіх деталях і подробицях, як нарататор сприймає та розуміє сказане наратором, тобто наративна стратегія, наративна модальність й наративна інтрига, як і жанрова парадигма, архітектоніка, поетика тощо цілковито вкладаються в параметри постмодерного канону. Активне використання наратором позатестових засобів впливу на реципієнта, таких як алюзія, асоціація, позасюжетні елементи тощо сприяють модифікації нарації, а тим самим – реалізації метафори карнавалу.

Цель статьи: выявление поэтико-интонационных особенностей оперы «Дочь кардинала» Ф. Галеви в контексте эволюции французского музыкального театра первой половины XIX вв. Методология: в статье применены типологический, аналитический, историографический и, источниковедческий методы. Научная новизна: Опера Ф. Галеви «Дочь кардинала» рассматривается не только в контексте поэтики творчества композитора и воплощения жанрового «канона» «большой французской оперы», но и в русле запечатления процессов, показательных для французской музыкально-исторической традиции первой половины XIX века. Выводы. Музыкальный язык оперы Ф. Галеви характеризуется разнообразием стилистических истоков, среди которых для композитора существенными оказались традиции итальянского бельканто, французской музыкальной декламации, а также еврейской ритуально-богослужебной музыки.Ключевые слова: «большая» французская опера, творчество Ф. Галеви, французский музыкальный театр, «Дочь кардинала» Ф. Галеви.

Бул макала эссе жанрына жана кененирээк жалпысынан эссеизм феноменине арналган, ошондой эле эссе жанрынын калыптаныш тарыхына арналган. Макала академиялык эссе жанрынын теориясына жана практикасына арналган. Автор бул жанрдын концепциясы, өнүгүү тарыхы, анын түрлөрү жана моделдери менен тааныштырат. Эссе жанрынын эки түрүн - батыш жана чыгыш жагы каралган, эссенин интер- претациясынын улуттук өзгөчөлөнгөн түрлөрүнөн жанрдын моделдерин жарыялоого чейинки канондун пайда болушунун ырааттуулугун жөнгө салат. Эссе изилдөөчүлөрүнүн, ушул жанрдын мыкты үлгүлөрүнүн ой-пикирлерин талдоо менен, автор өзүнүн эссени түшүнүү концепциясынын алкагында, анын маңызын, жанрдык өзгөчөлүктөрүн, түрлөрүн жана композициялык курулушун жөнөкөй жана так түшүндүрүп берет. Жанрдын так илимий аныктамасы берилген. Статья посвящена жанру эссе и, шире, феномену эссеизма в целом, а также истории становления жанра эссе. Статья посвящена теории и практике жанра академического эссе. Автор вводит понятие этого жанра, историю его развития, его виды и модели. Он регулирует последовательность возникновения канона двух типов эссе-жанров - западного и восточного, от национально-специфических форм интерпретации эссе до публикации образцов жанра. Анализируя взгляды исследователей эссе, лучшие образцы этого жанра, автор в рамках своей концепции понимания эссе просто и понятно объясняет его сущность, жанровые особенности, виды и композиционную структуру. Есть четкое научное определение жанра. This article is devoted to the genre of essays and, more broadly, to the phenomenon of essayism in general, as well as to the history of the formation of the essay genre. The article is devoted to the theory and practice of the academic essay genre. The author introduces the concept of this genre, the history of its development, its types and models. It regulates the sequence of the emergence of the canon of two types of essay genres - western and eastern, from nationally distinctive forms of interpretation of the essay to the publication of models of the genre. Analyzing the views of essay researchers, the best examples of this genre, the author, within the framework of his concept of understanding the essay, explains its essence, genre features, types and compositional structure in a simple and clear way. There is a clear scientific definition of the genre.

У статті йдеться про особливості формування й інтерпретації програми нара- тивної напруженості, що є частиною загальної програми інтерпретації художнього твору. Програма наративної напруженості представлена комплексом різнорівневих, ієрархічно взаємо- пов’язаних знакових засобів, використаних автором для створення напруженого інтересу з боку читача. Метою статті є визначення й опис механізмів конструювання наративної напруженості у структурі художнього тексту, під якою розуміють спосіб організації оповіді, який відповідає пев- ному канону, відтворюваному у вигляді моделі. Застосування методики лінгвокогнітивного аналізу наративної напруженості зумовлює висновок про наявність аналізованого феномену принаймні у трьох основних планах наративної структури – сюжетному, жанровому й дескриптивному. Сюжетний план залежить від конфігурації наративної схеми (наративної послідовно- сті) і способу заповнення тематичних макроструктур у її фазах. Вирізнення наративних фаз засноване на принципах моделі структури наративу, запропонованої У. Лабовим, що включає фази Резюме, Орієнтації, Ускладнення, Оцінки, Рішення та Коди. Жанровий план структури наративу пов’язаний з його тематичним наповненням, з його глобальною темою, якій підпорядковані макро- і мікротеми твору, кожна з яких представлена певним набором аргументних слотів (відкритих і закритих). До тематичних домінант – інди- каторів напруження читача – відносять теми смерті, небезпеки, деструкції, хвороби, влади, грошей, сексу, романтичних стосунків тощо. Дескриптивний план наративної структури характеризує мережа тригерів (інтелек- тивних і емотивних) та інтенсифікаторів наративної напруженості, які створюють рецеп- тивну ентропійність аргументних слотів тематичних макроструктур, що передбачає виник- нення у читача запитань, інференцій і припущень, супроводжуваних тривожним очікуванням, зацікавленістю і збентеженістю.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 – музичне мистецтво. – Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського, Київ, 2004. В дисертації розглянуто Літургію як цілісне явище: вивчення Літургії як музичного жанру здійснюється з урахуванням основ православного віровчення, усього комплексу церковних дисциплін, а також сутності і структури текстової та обрядової сторін чинопослідування. В роботі запропоновано застосовувати до церковної музики термін "жанровий канон", дано визначення поняття "жанровий канон Літургії". Розглянуто ієрархічну багаторівневу структуру жанрового канону Літургії: текст і чинопослідування, трирівневу будову плану змісту (верхнього ярусу моделі жанрового канону), комплекс універсальних характеристик, властивих духовній музиці в цілому, і зокрема, Літургії, що складають над-рівень, метасмисл жанрового канону. Всі драматургічні рівні унаочнюються у розроблених в дисертації типологічних схемах, які дозволяють в подальшому при роботі з конкретними зразками жанру виявити міру збереження канонічних ознак. Аналіз Літургії монодичної традиції (знаменного і київського розспівів) визначив канонічні закономірності трьох рівнів плану вираження (нижнього ярусу моделі жанрового канону). Побудований таким чином повний жанровий канон Літургії використаний як своєрідна матриця для порівняння з ним авторських Літургій українських та російських композиторів рубежу XIX-XX століть. Міра співвідношення нормативних та анормативних рис є головним критерієм при класифікації зазначених творів.
The dissertation for the degree of Art Criticism Science Candidate on speciality 17.00.03 – Music Art. – Tchaikovsky National Music Academy of Ukraine, Kyiv, 2004. In the thesis the Liturgy is reviewed as a complete phenomenon: the analysis of Liturgy as a musical genre is based on the orthodox doctrinal statement, all complex of church disciplines, and also on the es-sence and structure of the text and rite parties. In the dissertation it is offered to apply in relation to church music a concept "a genre canon", the definition of the term "a genre canon of Liturgy" is given. The hier-archical all-level structure of a Liturgy genre canon pattern is reviewed: the text and rite, three-level con-stitution of the contents plan (upper circle of a genre canon model), a complex of the universal character-istics intrinsic to a sacred music as a whole, and in particular to Liturgy, which makes an above-level of a genre canon. All dramaturgy levels receive a visual expression in the designed typological schemes in the thesis. In further, by activity with concrete samples of a genre, the schemes allow to reveal a measure of preservation of canonical tags. The analysis of the monody tradition Liturgy (znamenniy and kyiv chants) has determined canonical legitimacies of three levels of the expression plan (lower circle of a genre canon model). The built thus full model of a genre canon of a Liturgy is utilised as a peculiar matrix for matching with it Ukrainian and Russian composers’ Liturgies of the boundary of the XIX-XXth centuries with the purpose of detection and ratio normative and unnormative features, that has submitted a capability to make classification of the indicated works.

Представяне на работата по О2 ‒ Online Course in Rhetoric ‒ „Онлайн курс по реторика“ Онлайн курсът по реторика представя накратко теоретичното и методическо наследство на реториката и някои съвременни ораторски и комуникативни практики. Курсът е предназначен за студенти, преподаватели и обучители, които изучават реторика и които биха могли да преподават този предмет в средните училища, по време на обучителни курсове или консултации за подобряване на ораторските умения. Курсът е с практическа и методическа насоченост и няма за цел да представи широкия спектър от реторични знания и многобройните практики през хилядолетията. Курсът има за цел да представи някои от основните тематични области в реториката, както и методи за преподаване на ораторско майсторство. Курсът е разделен на 4 части. Теоретичен модул. В него накратко са представени основните понятия. Дадени са дефиниции. Изведени са линкове към речника (терминологичен речник, включващ термини и дефиниции, обединени по различни теми и области от реториката), където са включени дефиниции на над 90 термина. Представени са възможности за усвояване на допълнителна информация от онлайн ресурси. Изследователски модул. В него е направен опит синтезирано да се изведат видове анализи относно оратори, реторични жанрове, ролята на реториката в обществото, реторични аргументи и др. Приложно-практически модул. В него информацията е насочена към формиране и усъвършенстване на умения за участие в различни жанрове и формати и придобиване на практически опит. Дадени са реторични канони и етапи. Изведени са възможни структури на речта. Обучителен модул. Обучението е част от реторичното наследство и в този модул са дадени варианти как може да се организира формиране, развиване и усъвършенстване на умения по ораторско изкуство, в частност произнасяне на речи и реализиране на презентации. Целта на това издание е изграждането на базови умения, които съчетават критичен анализ на теоретичното реторично наследство, аналитични умения, умения за провеждане на тренинги за произношение от ораторска гледна точка и произнасяне на речи, за създаване на текстове на различни реторични жанрове и формати и за подготовка на аргументи при участие в дебати и дискусии. Онлайн курсът по реторика е организиран така, че да има възможност за самоорганизация и самостоятелна подготовка при наличие на ресурси; дефиниции за някои жанрове са дадени в речника. Читателят вероятно ще успее да намери отговори на редица въпроси, сред които са и тези: - Как да преодолее притеснението, преди да говори публично или да участва в дебат? - Как да контролира поведението си при говорене? - Как да се подготви за участие в диалогични формати? - Кои неезикови средства правят речта въздействаща? - Какви грешки не трябва да допуска ораторът? - Как да привлече вниманието на аудиторията в увода? - Как да направи ефективно заключение?