Статті в журналах: "Ефект терапевтичний"

1

Yegorov, S. V., L. S. Koriashkina та I. Yu Symonets. "КОМПЛЕКСНИЙ СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ ДАНИХ МЕДИЧНИХ СПОСТЕРЕЖЕНЬ ЗА ДІТЬМИ З ГОСТРОЮ ХІРУРГІЧНОЮ ПАТОЛОГІЄЮ". Medical Informatics and Engineering, № 3 (30 вересня 2019): 69–78. http://dx.doi.org/10.11603/mie.1996-1960.2019.3.10434.

Повний текст джерела

Анотація:

Запропонована методика комплексного статистичного аналізу даних спостережень за станом дітей із хірургічною патологією двох вікових груп. Представлено результати програмної реалізації розробленого алгоритму. Виявлений терапевтичний ефект від застосування кожного з трьох лікарських засобів — розчину на основі глюкози з додаванням електролітів, кри-сталоїдних розчинів Рінгера лактат та малат. Наведено порівняльну характеристику дії лікарських засобів у різних вікових групах пацієнтів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Kuryltsiv, N. B. "Експериментальне вивчення морфологічних змін ока при бактерійному ендофтальміті з використанням різних методів лікування". Likarska sprava, № 5-6 (27 червня 2018): 140–47. http://dx.doi.org/10.31640/jvd.5-6.2018(24).

Повний текст джерела

Анотація:

Розроблена модель екзогенного бактерійного ендофтальміту на експериментальних кроликах, шляхом інтравітреального введення Staphylococcus aureu. Проведено дослідження та аналіз гістоморфологічних змін тканин і структур ока в різних групах тварин при використанні різних методів лікування. Доведено, що проведення антимікробної фотодинамічної терапії з 0,1 % метиленовим синім в комбінації з ванкоміцином виявляє значний терапевтичний ефект, що підтверджується на тканинно-клітинному рівні. Цього результату не отримано при використанні такого методу лікування, як монотерапія.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Susak, Ya M., O. I. Zub, O. M. Lobanova, N. V. Senchylo, O. G. Fedorchuk та L. M. Skivka. "Вплив улінастатину на метаболізм циркулюючих лейкоцитів та сироватковий рівень негістонових білків 1 високомобільної групи у хворих з гострим панкреатитом". Klinicheskaia khirurgiia 85, № 10 (29 жовтня 2018): 21–25. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.10.21.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета. Дослідити вплив лікування хворих з гострим панкреатитом (ГП) з використанням препарату улінастатин (УС) на функціональний стан циркулюючих лейкоцитів та сироватковий рівень негістонових білків 1 високомобільної групи (High Mobility Group Box 1 protein - HMGB1). Матеріали і методи. У дослідження включено 60 хворих з ГП, яких лікували у хірургічному відділенні №2 Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги. Про стан метаболізму циркулюючих фагоцитів судили за показниками продукції реактивних форм кисню (РФК) та фагоцитарною активністю, які визначали методом проточної цитометрії. Для визначення сироваткового рівня HMGB1 застосовували метод імуноферментного аналізу. Результати. Про позитивний терапевтичний ефект УС свідчили зниження синтезу РФК циркулюючими лейкоцитами (в середньому у 2 рази), помірне посилення фагоцитарної активності циркулюючих моно- та поліморфноядерних фагоцитів, зниження сироваткового рівня HMGB1 на 27%. Висновки. Включення до складу лікувального алгоритму УС посилює протизапальний та антиоксидантний ефекти лікування хворих з ГП.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Гелей, Н. І., М. А. Пасічник, А. І. Фурдичко, М. П. Ільчишин та І. І. Горбань. "Результати використання запропонованої схеми лікування захворювань пародонта в осіб молодого віку". CLINICAL DENTISTRY, № 1 (30 квітня 2021): 28–34. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2020.1.12036.

Повний текст джерела

Анотація:

Резюме. На сьогодні захворювання тканин пародонта переважають у структурі стоматологічної захворюваності, поширюючись в усіх вікових групах, мають агресивний перебіг із високою здатністю до частих загострень та рецидивів. Це викликає необхідність подальшої розробки та упровадження нових методів та схем місцевого та загального лікування захворювань пародонта із застосуванням різних медикаментозних засобів. Особливу увагу необхідно приділити медикаментам із нестероїдною протизапальною дією, серед яких виділяється препарат на основі бензидаміну гідрохлориду. Мета дослідження – встановити ефективність запропонованої схеми терапії захворювань пародонта в осіб молодого віку. Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 53 особи молодого віку хворі на хронічний катаральний гінгівіт та генералізований пародонтит початкового – I ступенів розвитку. Залежно від застосованих схем лікування, обстежуваних осіб поділили на дві групи. Усім хворим групи порівняння проводили лікування, передбачене Протоколом надання медичної допомоги за спеціальністю «Терапевтична стоматологія». Хворим основної групи, окрім базової терапії, застосовували запропоновану схему лікування, яка включала використання розчину для полоскання «Фортеза» та таблетки «Хлорофіліпт». Обстеження проводили до лікування, відразу після лікування та через 6 місяців після лікування. Результати досліджень та їх обговорення. Гігієна ротової порожнини у хворих із патологією пародонта основної групи одразу після проведеного лікування суттєво покращилась і залишалась доброю упродовж півроку. В осіб із ХКГ та ГП початкового – І ступеня, до лікування яких входила запропонована схема, було виявлено кращий терапевтичний ефект як одразу після лікування, так і через 6 місяців після лікування, ніж у групі порівняння, про що засвідчили показники індексів РМА та РВІ.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Земляк, О. С. "ЕНДОТОКСИКОЗ ПРИ ХРОНІЧНОМУ ПАНКРЕАТИТІ У КОМОРБІДНОСТІ З ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ ТА МОЖЛИВОСТІ ЙОГО КОРЕКЦІЇ МЕТОДОМ МАЛООБʼЄМНОЇ ІНФУЗІЙНОЇ ТЕРАПІЇ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 4 (25 березня 2022): 85–93. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2021.v.i4.12804.

Повний текст джерела

Анотація:

РЕЗЮМЕ. У статті наведено результати вивчення показників метаболічної ендогенної інтоксикації (мЕІ) – молекули середньої маси (МСМ) та їх кореляцію з інтегральними гематологічними індексами інтоксикації (іГІІ), досліджено їхню динаміку на фоні запропонованої схеми малообʼємної інфузійної детоксикаційної терапії (МОІТ) гіперосмолярним збалансованим кристалоїдом (ГЗК) у періоді тривалістю 10 діб з контролем на 3, 5 та 10 доби. Мета дослідження – оцінити терапевтичний вплив МОІТ на вираження синдрому мЕІ у пацієнтів з ХП в коморбідності з ЦД-2. Матеріал і методи. Обстежено 115 пацієнтів, сформованих у 5 груп: 1-ша група – 20 пацієнтів без скарг з боку ШКТ, 2-га група – 30 хворих на ХП, 3-тя група – 20 хворих на ХП із супутнім ЦД-2, які отримували ЗТ, 4-та і 5-та групи – хворі на ХП з супутнім ЦД-2, з них 21 хворий отримував ЗТ із включенням курсу МОІТ протягом 3 днів, а 24 хворих – курс МОІТ тривалістю 5 діб. Визначали концентрацію пулів МСМ-λ-254, МСМ-λ-280, реактивну відповідь організму на інтоксикацію та вираження запалення. Статистичну обробку отриманих даних проводили за допомогою Microsoft Excel 2016 та Statistica 13.0. Результати. Доведено позитивний терапевтичний вплив на динаміку рівня маркерів мЕІ та іГІІ у хворих на ХП із супутнім ЦД-2, що свідчить про позитивний ефект схеми включення МОІТ у програму комплексного лікування. Виявлено чітку залежність швидкості нормалізації означених показників від тривалості курсу МОІТ. Висновки. 1. Виявлено статистично достовірне підвищення обʼєктивних маркерів мЕІ у хворих на ХП із супутнім ЦД-2 у порівнянні з таким при ізольованому ХП (р<0,05). Встановлено середньої сили кореляційні звʼязки між маркерами мЕІ та іГІІ, що обʼєктивно спиралися на динаміку іГІІ при оцінці ефективності терапії. Встановлено вищий рівень ефективності застосування у комплексній терапії МОІТ-5 у порівнянні із програмою МОІТ-3. Доведено, що нормалізація означених показників прямо корелює з тривалістю курсу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Ребрик, Ю. Ю., та Н. Я. Ульяницька. "ЗАСТОСУВАННЯ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ В ЛІКУВАННІ ДЕПРЕСИВНИХ СТАНІВ". Реабілітаційні та фізкультурно-рекреаційні аспекти розвитку людини (Rehabilitation & recreation), № 10 (26 квітня 2022): 45–51. http://dx.doi.org/10.32782/2522-1795.2022.10.6.

Повний текст джерела

Анотація:

Депресія є поширеним розладом, що призводить до інвалідизації, який вражає понад 120 міль-йонів людей у всьому світі і як мінімум 1 з кожних 5 людей протягом його життя. Класичнимметодом лікування, прийнятим у всьому світі, є використання антидепресантних засобів для різ-них груп населення, враховуючи важкість захворювання. Мета нашого дослідження – виявитиможливість використання терапевтичних вправ як додаткового методу лікування та профілакти-ки депресивних епізодів, підтвердити гіпотезу про те, що комплекс терапевтичних вправ можевикористовуватися в лікуванні депресій нарівні з класичними методами терапії. Для проведеннядослідження ми опрацювали матеріали вітчизняних та зарубіжних журналів, монографії з даноїтематики за останні 10 років. В ході дослідження підтверджено, що терапевтичні вправи можуть використовуватися фізичними терапевтами для лікування та профілактики депресивних станів.Для легкої та помірної депресії ефект терапевтичних вправ можна порівняти з антидепресантамита психотерапією. При важкій депресії терапевтичні вправи є ефективною додатковою терапієюдо традиційних методів лікування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Ребрик, Ю. Ю., та Н. Я. Ульяницька. "ЗАСТОСУВАННЯ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ В ЛІКУВАННІ ДЕПРЕСИВНИХ СТАНІВ". Реабілітаційні та фізкультурно-рекреаційні аспекти розвитку людини (Rehabilitation & recreation), № 10 (26 квітня 2022): 45–51. http://dx.doi.org/10.32782/2522-1795.2022.10.6.

Повний текст джерела

Анотація:

Депресія є поширеним розладом, що призводить до інвалідизації, який вражає понад 120 міль-йонів людей у всьому світі і як мінімум 1 з кожних 5 людей протягом його життя. Класичнимметодом лікування, прийнятим у всьому світі, є використання антидепресантних засобів для різ-них груп населення, враховуючи важкість захворювання. Мета нашого дослідження – виявитиможливість використання терапевтичних вправ як додаткового методу лікування та профілакти-ки депресивних епізодів, підтвердити гіпотезу про те, що комплекс терапевтичних вправ можевикористовуватися в лікуванні депресій нарівні з класичними методами терапії. Для проведеннядослідження ми опрацювали матеріали вітчизняних та зарубіжних журналів, монографії з даноїтематики за останні 10 років. В ході дослідження підтверджено, що терапевтичні вправи можуть використовуватися фізичними терапевтами для лікування та профілактики депресивних станів.Для легкої та помірної депресії ефект терапевтичних вправ можна порівняти з антидепресантамита психотерапією. При важкій депресії терапевтичні вправи є ефективною додатковою терапієюдо традиційних методів лікування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Shcherbyna, I. M., L. V. Potapova, O. P. Lipko та O. I. Skrobach. "КОРЕКЦІЯ ОПОРНО-РУХОВИХ ПОРУШЕНЬ У ЖІНОК В ПЕРИМЕНОПАУЗІ". Актуальні питання педіатрії, акушерства та гінекології, № 1 (12 червня 2019): 152–55. http://dx.doi.org/10.11603/24116-4944.2019.1.10204.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження – вивчення ознак остеопорозу в жінок перименопаузального віку, розробка ефективних методів його лікування з попередженням ускладнень та покращенням якості життя. Матеріали та методи. Під наглядом перебували 52 жінки віком від 50–60 років. Перша група – хворі з легким (І) ступенем остеопенії (19 (36,6 %) пацієнток), друга – з середнім (ІІ) ступенем остеопенії (15 (28,8 %) пацієнток), третя (ІІІ) – хворі на остеопороз (18 (34,6 %) пацієнток). Контрольну групу склали 52 жінки з фізіологічним перебігом перименопаузи. Усім жінкам проводили дослідження мінеральної щільності кісткової тканини (денситометрія), дослідження мінерального балансу, визначення в сироватці крові автоантитіл до колагену та еластину. Результати дослідження та їх обговорення. За результатами комп’ютерної рентгеностеоденситометрії, у 19 (36,5 %) хворих ІКІ склав 0,54±0,03, Т-індекс – (-1,5±0,4), що відповідало остеопенії; у 15 (28,8 %) хворих ІКІ склав 0,50±0,04, Т-індекс – (-2,2±0,3), що відповідало вираженій остеопенії; у 18 (34,6 %) хворих ІКІ – 0,41±0,04, Т-індекс – (-2,9±0,3), що відповідало остеопорозу. В обстежених жінок зниження рівня загального кальцію і магнію сироватки крові корелює з розвитком порушень опорно-рухової системи в перименопаузі. У жінок з остеопорозом визначаються в достовірно значущих кількостях антитіла до колагену й еластину. Для лікування жінок застосовували схему лікувальних заходів (медикаментозні та немедикаментозні), що мала суттєвий позитивний ефект. Висновки. Ознаки опорно-рухових порушень у жінок в перименопаузі патогенетично пов’язані з віковими порушеннями в репродуктивній системі. Важливими елементами нових підходів цих порушень та підвищення якості життя цих пацієнток є включення в терапевтичний комплекс вітамінів групи D та селективних модуляторів естрогенових рецепторів. Розроблена схема лікувальних заходів з урахуванням патогенетичних особливостей опорно-рухових порушень приводить до більш раннього і стабільного клінічного ефекту, не викликає змін у репродуктивних органах, що достатньо небезпечно в перименопаузі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Savchuk, Volodymyr. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕГРАТИВНОЇ ФУНКЦІЇ МІФУ В КОНТЕКСТІ ЙОГО ЗІСТАВЛЕННЯ З ІСТОРІЄЮ". Psychological Prospects Journal, № 34 (29 грудня 2019): 219–31. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-34-219-231.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано подібності та розбіжності між поняттями «міф» та «історія» з урахуванням психологічних аспектів досліджуваних явищ. Вивчено деформуючу природу міфу в процесі відображення об’єктивної дійсності та роль хронологічної віддаленості у взаємовпливі міфу та історії. Окреслено інтегруючу функцію міфу в контексті конвенціоналістичної теорії нації. Визначено роль міфу як маркера належності до конкретної спільноти, зокрема і у відмежуванні від представників інших національних та етнічних груп. Охарактеризовано місце образу героя у структурі міфу та функції фундаторських наративів. Досліджено позицію міфу в системі ідентичності особистості з акцентом на національній самоідентифікації. Проаналізовано психологічну мотивацію міфотворення та міфологічні потреби індивіда у співвіднесенні з його соціальними потребами. Охарактеризовано терапевтичний ефект міфу для людської психіки під час сприйняття подій та формування пам’яті, зокрема історичної. Простежено особливості утворення, розвитку та занепаду міфів паралельно з подібними явищами у процесі існування націй. Вивчено специфіку використання історичних наративів у політичній сфері в контексті функцій агресії та оборони і досліджено характер використання міфів з метою політичної консолідації суспільства. Крім того, проаналізовано природу реакційних міфів як відповіді психіки на суспільні, політичні, культурні, ідеологічні та інші зміни у світі, що мають вплив на світогляд індивіда, зокрема на межі зіткнення консервативних переконань та революційних тенденцій. Насамкінець, окреслено перебіг історизації міфу з виокремленням трьох ключових етапів цього процесу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Heley, N. I., Ye Ya Kostenko, V. M. Heley та D. Yu Fedorov. "Сучасні погляди на проблему вторинних уражень слизової оболонки ротової порожнини як побічного ефекту комплексного протипухлинного лікування". Clinical Dentistry, № 2 (22 вересня 2020): 4–13. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2020.2.11396.

Повний текст джерела

Анотація:

Резюме. Сучасні лікувальні протоколи в онкології передбачають застосування іонізуючого опромінення та агресивних токсичних хіміотерапевтичних агентів, які в ході лікування майже у 100,0 % пацієнтів викликають гострі мукозити ротової порожнини. Несвоєчасна і нераціональна корекція цих ускладнень може призвести до припинення спеціального лікування, зміни схеми свідомо ефективної терапії, що, у свою чергу, може значно погіршити терапевтичний ефект хіміотерапії та змінити прогноз основного захворювання. Таким пацієнтам знадобиться додаткове обстеження, лікування. Одним з ускладнень, що виникає серед пацієнтів із застосуванням комплексної терапії злоякісних пухлин (у поєднанні з променевою терапією), є променевий остеомієліт щелеп, його частота сягає, за даними різних авторів, до 5,0–14,0 % випадків. Патогенез цього ускладнення включає рівень променевого навантаження на тканини, наявність механічних ушкоджень м’яких тканин і кісток під час або після променевої терапії, а також загострення хронічних одонтогенних вогнищ інфекції, які можуть перейти в стадію загострення під час активації патогенної мікрофлори. Тому потреба в хірургічній реабілітації ротової порожнини у пацієнта зі злоякісною пухлиною може виникнути як до, так і у віддалені періоди після променевої терапії. На сучасному етапі розвитку стоматології та онкології не розроблені та не перевірені протоколи профілактики та лікування гострого мукозиту ротової порожнини, сучасне лікування переважно симптоматичне (частково патогенетичне), воно має низьку ефективність та є дорогим. У наш час профілактика мукозиту зводиться до термінової санації ротової порожнини перед хіміотерапією (за наявності каріозних зубів та проявів запальних та запально-дистрофічних уражень пародонта), рекомендації лікаря: м’яка зубна щітка, систематичне обстеження слизової оболонки ротової порожнини (СОПР). Перспективними є розробка профілактичних заходів (усунення подразників, лікування місцевих вогнищ хронічної інфекції), застосування протизапальних препаратів та корекція цитокінового профілю запального процесу СОПР.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Бас, О. А., В. І. Абасов та Л. М. Ціж. "Больовий синдром при дорсопатії шийного та грудного відділів хребта". Pain medicine 3, № 2/1 (16 жовтня 2018): 11. http://dx.doi.org/10.31636/pmjua.t1.27196.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність. Дорсопатія – це група захворювань зі схожими клінічними проява- ми, характеризується процесами дистрофії, дегенерації і деструкції міжхребцевих дисків з послідовним ураженням заднього опорного комплексу і тіл хребців, що провокує больовий синдром тулуба і кінцівок та обмеження рухливості. Відповідно до Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10) дорсопатії поділяються на деформуючі дорсопатії, спондилопатії, інші види дорсопатій. Серед деформуючих дорсопатій найчастіше зустрічається остеохондроз хребта, що при- зводить до зниження фізичної активності пацієнтів, якості їх життя. Фізична терапія з правильно підібраними засобами дає стійкий терапевтичний ефект. Мета дослідження. проаналізувати вплив програми фізичної терапії на зменшення больового синдрому. Матеріали та методи. У дослідженні взяло участь 10 жінок, які займались за розробленою програмою фізичної терапії (фізичні вправи, дозована ходьба, сегментарно-рефлекторний масаж). Тривалість курсу – один місяць. Результати дослідження та їх обговорення. За тестом Вернона і Майора після курсу терапії в усіх шкалах показники кращі від початкових. У пацієнток зменшилась інтенсивність болю, покращились працездатність, концентрація уваги, сон та можливість виконання побутових завдань. Після проходження фізичної терапії скарги на біль були поодинокими і тільки як залишкове явище після масажу або фізичних вправ, пальпаторно у всіх пацієнток визначався нормальний тонус м’язів. Больовий синдром характеризувався як легкий дискомфорт або ниючий біль після занять. Інтeнсивність болю за ВАШ вказує на слабкий біль, який не завдає пацієнткам ніяких труднощів у самообслуговуванні. Висновки. Розроблена програма фізичної терапії сприяла зменшенню больового синдрому у жінок з деформуючою дорсопатією шийного та грудного відділів хребта. Перспективи подальших досліджень. полягають у подальшому визначенні впливу різних методик масажу на зменшення больового синдрому.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Yerkhova, Anna, та Maryna Katynska. "ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИНЦИПІВ СУЧАСНОЇ ТЕРАПІЇ БАКТЕРІОФАГАМИ". Ukrainian Scientific Medical Youth Journal 125, № 3 (30 вересня 2021): 7–12. http://dx.doi.org/10.32345/usmyj.3(125).2021.7-12.

Повний текст джерела

Анотація:

Фаготерапія - це підхід до лікування бактеріальних інфекцій з використанням бактеріофагів. Віруси бактерій можуть бути використані як альтернатива антибіотиків при повсюдному розвитку антибіотикорезистентності серед мікробних штамів. Це проблема стає дедалі більшою з плином часу через неправильне застосування антибіотикотерапії. В природі бактеріофагів вже закладена специфічність до певних мікроб, при цьому вони не завдають шкоди організму людини. Лікування з використанням вірусів бактерій надає альтернативу традиційним методам при бактеріальних інфекціях. Залишається можливим варіант розвитку стійкості бактерій до бактеріофагів, але таку стійкість легше подолати, аніж антибіотикорезистентність. Тому що бактеріофаги можуть еволюціонувати, як і бактерії, внаслідок чого резистентність зникне. Бактеріофаги специфічні та проявляють свою дію на один або декілька видів, (Maghsoodi, Chatterjee, Andricioaei, ＆Perkins, 2019) в той час як традиційна антибіотикотерапія впливає як на шкідливі бактерії, так і на всю іншу мікрофлору людського організму. Саме особливість бактеріофагів проявляти свій терапевтичний ефект на обмежене коло мікробів робить їх безпечними для корисних бактерій (Choudhury, Tanmoy, Maiti, Biswajit, Venugopal, Karunasagar, ＆ Indrani, 2019). Також вагомим плюсом є те, що літичні віруси бактерій, на відміну від антибіотиків, не викликають бактеріостаз, а володіють лише бактерицидною дією, чим попереджують можливий рецидив інфекційного процесу на більш тривалий термін. Деякими вченими припускається теорія, що введення однієї дози бактеріофагів достатньо аби впоратись із збудником захворювання, однак головним критерієм при цьому є імунний кліренс фагів. Також, вагомим плюсом у користь використання бактеріофагових препаратів є те, що бактеріофаги поширені по всій земній кулі, до того ж їх склад і видове різноманіття величезне. З цього пункту є один мінус - в наш час все ще залишається незрозумілим механізм патентування фагів. Для представництв фармацевтичних компаній залишається багато питань щодо спільного використання біорізноманіття, так як потрібно вносити правки до різних протоколів. Однак, не зважаючи на це, виведені в лабораторних умовах бактеріофаги привертають увагу науковців в галузі інтелектуальної власності (Saha, & Mukherjee, 2019). У статті присутня класифікація бактеріофагів, опис механізму дії на бактерії та їх розпізнавання, порівняння вірусів бактерій з антибіотиками. Метою цього дослідження було описати сучасну класифікацію бактеріофагів, обґрунтувати використання саме літичних фагів та описати принципи лікування бактеріофагами захворювань, що пов’язані з дихальною системою.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Каралилова, Росица Валериева, Лили Едвард Мекенян, Згуро Анастасов Баталов та Таня Любомирова Сапунджиева. "Имат ли място канабиноидите в лечението на ревматологични и автоимунни заболявания?" Revmatologiia (Bulgaria) 28, № 3 (16 листопада 2020): 84–96. http://dx.doi.org/10.35465/28.3.2020.pp84-96.

Повний текст джерела

Анотація:

Терапевтичният потенциал на канабиноидите е обект на засилен научен интерес през последните десетилетия. От дълбока древност се използват лечебните им свойства, но непознаването на механизмите, по които въздействат на органите и системите в човешкото тяло и наблюдаваните странични ефекти, ограничават навлизането им в клиничната практика. Все още остават неизяснени патогенетичните механизми, чрез които канабиноидите повлияват на толкова голям спектър от различни по своята същност заболявания. Натрупват се все повече доказателства за тяхното противовъзпалително и антифибротично действие, участват в регулацията на свръхактивирания имунен отговор и могат да се използват като симптоматично средство за лечение на хронична болка. В настоящия обзор се разглежда физиологичната и патофизиологична роля на ендоканабиноидната система, терапевтичните възможности на канабиса и синтетичните канабиноидни аналози, приложението им при различни ревматологични и автоимунни заболявания и потенциалните рискове от провеждането на такъв тип лечение.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Moyseyenko, Valentyna, та Taras Medvedyev. "ГОРМОНАЛЬНА РЕГУЛЯЦІЯ Сa-P ОБМІНУ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ХРОНІЧНОЮ ХВОРОБОЮ НИРОК ТА ТЕРАПЕВТИЧНІ ПІДХОДИ ДО КОРЕКЦІЇ". Actual Problems of Nephrology, № 28 (30 липня 2021): 25–31. http://dx.doi.org/10.37321/nefrology.2021.28-03.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. Однією з найбільш частих і важких проблем, що виникають при лікуванні діалізних хворих, є корекція фосфорно-кальцієвого обміну. При хронічній нирковій недостатності порушуються всі ланки фосфорно-кальцієвого обміну. При зниженні швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) нижче 60 мл/хв /1,73 м2 зменшується фільтрація фосфору і підвищується його сироваткова концентрація, що викликає підвищення секреції паратиреоїдного гормону (ПТГ).Мета. Узагальнити відомості про роль гормональної регуляції фосфорно-кальцієвого обміну в патогенезі розвитку хронічної хвороби нирок та серцево-судинних захворювань, що її супроводжують, і проаналізувати основні терапевтичні підходидля корекції цих порушень.Матеріали та методи. Бібліографічний – проведено теоретичний аналіз та здійснено узагальнення даних літератури, проаналізовано фактичний вміст. При дослідженні використано анкетно-опитувальний метод, а також – опис, аналіз, реферування.Результати та їх обговорення. ПТГ продукується головними клітинами паращитоподібних залоз (ПЩЗ). Концентрація Ca2 + в сироватці крові є основним модулятором секреції ПТГ [2]. Стимуляція кальцій-чутливих рецепторів (КЧР) ПЩЗ через каскад реакцій призводить в підсумку до пригнічення секреції ПТГ. Додатковим стимулом збільшення секреції ПТГ є гіперфосфатемія. ПТГ має наступні фізіологічні ефекти: стимулює резорбцію кальцію з кісткової тканини, реабсорбцію кальцію в ниркових канальцях. Вітамін D (D3 і D2) в асоціації з вітамін D-зв’язуючим білком переноситься в печінку, де гідроксилюється з утворенням 25(OH)D або кальцидіолу (KD), який в подальшому зазнає 1α-гідроксилювання в ниркових канальцях, перетворюючись в активну форму вітаміну D – кальцитріол (KT) або D-гормон. Білок Клото є трансмембранним протеїном, який крім інших ефектів, забезпечує певною мірою чутливість організму до інсуліну і уповільнює процес старіння в дослідах на тваринах. FGF23 має фосфатурічний ефект, стимулює секрецію ПТГ і гальмує 1α-гідроксилазну активність нирок, призводячи до зниження синтезу КТ і його рівня в сироватці крові.Висновки. Підвищення рівнів FGF23 і ПТГ є відповідальним за несприятливі ефекти надмірного вмісту фосфатів, але інгібування цих компенсаційних механізмів клінічно неможливо, тому що це призводить до небезпечних змін в мінеральному обміні. При цьому, профілактика кардіоваскулярних ускладнень у осіб з порушеннями в системі FGF23/Klotho повинна включати корекцію вмісту фосфатів, так як їх атерогенну роль продемонстровано, а спроби зменшити абсорбцію фосфатів з використанням тільки фосфат-біндерів можуть результувати збільшенням абсорбції фосфатів в той час, коли фосфат-біндери не присутні в порожнині кишківника. Можливим терапевтичним підходом також є дієтичний контроль у таких пацієнтів за рівнем Ca, P та вітаміну D з блокадою кишкового активного перенесення фосфатів для зниження дієтичної фосфатної абсорбції.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Oros, M. M., V. V. Luts та N. N. Adamcho. "Тразодон у лікуванні депресії після інсульту". INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL, № 6.76 (10 жовтня 2015): 123–29. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0713.6.76.2015.78088.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемі депресії у пацієнтів, які перенесли інсульт. Доведена її актуальність, розглянуто поширеність у даної категорії хворих. Докладно висвітлено патогенез. Щодо лікування постінсультної депресії підкреслюється, що медикаментозна терапія повинна розглядатися як складова частина процесу реабілітації в усіх хворих, які перенесли інсульт. Відповідно до рекомендацій FDA, одним із найбільш оптимальних препаратів для лікування пацієнтів, які страждають від постінсультної депресії, є тразодон. Тразодон характеризується помірним інгібуванням зворотного захвату серотоніну і сильною блокадою серотонінових рецепторів. Крім антидепресивного впливу, він справляє дуже добрий анксіолітичний ефект, що можна порівняти з таким у хлордіазепоксиду та діазепаму. Беручи до уваги седативні властивості та сприятливий вплив на структуру сну, застосовується також як снодійне переважно тоді, коли прийом снодійних препаратів бензодіазепінового ряду пов’язаний з підвищеним ризиком. Клінічні дослідження попередніх років показують, що завдяки поєднаному впливу на різні групи рецепторів тразодон має значно менш виражені побічні ефекти та швидку терапевтичну відповідь.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Svyatenko, T. V., V. S. Hlushok та T. S. Shkrobot. "ЕФЕКТИВНІСТЬ КОМБІНОВАНОЇ ПОСЛІДОВНОЇ ТЕРАПІЇ АКТИНІЧНОГО КЕРАТОЗУ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (6 травня 2020): 165–72. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i1.11083.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи – оцінити ефективність використання комбінованої послідовної терапії актинічного кератозу (АК) шляхом порівняння з результатами терапевтичної ефективності монотерапії. Матеріал і методи. Розроблено триетапний алгоритм комбінованої терапії, спрямованої на послідовне видалення ділянок атипових проліфератів кератиноцитів, на зниження васкуляризації у наявних осередках АК і у потенційно можливих нових осередках на прилеглих ділянках шкіри, а також на покращення стану фотоушкодженої шкіри. Під спостереженням перебували 90 пацієнтів з АК, яких було рандомізовано у дві групи. Пацієнти 1-ої групи (58 осіб) отримували комбіновану терапію згідно з розробленою методикою, пацієнтам 2-ої групи (32 особи) було проведено лише кріодеструкцію рідким азотом. Результати та висновки. На основі проведеного аналізу скарг і клінічних даних у пацієнтів до і після лікування, доведено, що комбінована терапія забезпечує кращі клінічні й косметичні ефекти, порівняно з монотерапією. Висока терапевтична ефективність, добра переносимість, малоінвазивність процедур, доступність, зручність застосування дозволяють рекомендувати цю методику для лікування хворих на АК в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Горюк, Ю. В. "ТЕРАПЕВТИЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ БАКТЕРІОФАГОВОГО ПРЕПАРАТУ «ФАГОМАСТ» ДЛЯ ЛІКУВАННЯ СУБКЛІНІЧНОГО МАСТИТУ КОРІВ". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 3 (24 вересня 2021): 204–9. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2021.03.25.

Повний текст джерела

Анотація:

Надмірне використання антибіотиків є основною проблемою при лікуванні стафілококових маститів у корів. Раніше отримані результати вказують на потенціал лікування маститу корів бактеріофагами і потребують подальшої перевірки шляхом проведення досліджень in vivo. Метою роботи було вивчити терапевтичну ефективність застосування розробленого бактеріофагового препарату «Фагомаст» при лікуванні субклінічного маститу у корів. Для проведення досліджень сформовано дві групи корів за принципом аналогів: контрольну (тваринам проводили лікування згідно зі стандартними протоколами на фермах) та дослідну (тваринам застосовували «Фагомаст»). Контроль терапевтичної ефективності проводили через 5 днів після останнього введення препарату за допомогою визначення кількості соматичних клітин та вмісту золотистого стафілококу. Визна-чення кількості соматичних клітин проводили методом Прескота-Бріда. Для визначення кількості S. aureus використовували BD Baird-Parker Agar (HiMedia, Індія). Культивування проводили за температури 37° С, результати оцінювали через 24–48 годин. У результаті проведених досліджень встановлено, що лікувальний ефект при застосуванні препарату «Фагомаст» не поступається антибіотикам. Кількість чвертей вимені, які відновили функції, склала 92,1 %, а S. aureus після завершення лікування взагалі не виділявся. Встановлено, що через 5 днів після завершення лікування вміст соматичних клітин у молоці знизився у 16,8 раза, а молоко було придатне для переважно всіх практичних цілей. Отже, препарат «Фагомаст» на основі бактеріофагів можна застосовувати як альтернативу антибіотикам при органічному веденні тваринництва для лікування субклінічних стафілококових маститів у корів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Nazarevych, M. R., R. Z. Ohonovskyi, Yu M. Melnychuk, Kh R. Pohranychna та Ya M. Ilnytskyi. "Результати дослідження стресових реакцій у хворих із поєднаною травмою середньої зони обличчя після застосування комплексної післяопераційної реабілітації". Clinical Dentistry, № 2 (23 вересня 2020): 43–51. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2020.2.11399.

Повний текст джерела

Анотація:

Резюме. Ушкодження кісток середньої зони обличчя за частотою займають 2-ге місце серед переломів щелепно-лицевої ділянки (ЩЛД). У всіх випадках такі травми супроводжуються множинними, часто багатофрагментарними переломами вилично-орбітального комплексу. Частим ускладненням черепно-мозкової травми (ЧМТ) є порушення чи недостатність функції гіпоталамо-гіпофізарної системи, що не тільки ускладнює перебіг хвороби, але й гальмує процес одужання хворих, і в низці випадків потребує корекції. Частота порушення функції гіпоталамо-гіпофізарної системи унаслідок ЧМТ коливається від 15 до 68 %. Останнім часом значну увагу науковців звернено на застосування транскраніальної електротерапії. Встановлено, що за її допомогою вдається активувати опіоїдні структури головного мозку та структури гіпоталамо-гіпофізарної ділянки. Мета дослідження – вивчити ефективність транскраніальної електростимуляції на регуляцію функції гіпоталамо-гіпофізарної системи при реабілітації хворих із травматичними ушкодженнями кісток вилично-орбітального комплексу. Матеріали і методи. У клінічні спостереження було задіяно 47 хворих, які перебували на лікуванні у Львівській міській комунальній клінічній лікарні швидкої медичної допомоги за період із 2014 до 2018 року. В цих пацієнтів було діагностовано легку черепно-мозковаю травма та тяжку травму щелепно-лицевої ділянки. Хворих, залежно від методів лікування на етапі післяопераційної реабілітації, поділили на контрольну (22 пацієнти) й основну групи (25 пацієнтів). Хворим контрольної групи застосовували традиційні способи консервативного лікування, а хворим основної групи комплекс лікувальних заходів доповнювали курсом транскраніальної електротерапії. Визначення типу загальної неспецифічної адаптаційної реакції проводили за індексом адаптації Л. Х. Гаркаві. У периферійній венозній крові досліджували біохімічні маркери стресу – адренокортикотропний гормон (АКТГ), кортизол та антистресової системи – β-ендорфіни. Результати досліджень та їх обговорення. Вміст β-ендорфінів був вищий за показники норми на 7-му добу в контрольній (12,73±1,6) пг/мл та основній групах (15,4±1,8) пг/мл. На 14-ту добу зростання β-ендорфінів припинялося в обох клінічних групах. Отримані дані яскраво свідчать про позитивний терапевтичний ефект динамічної електронейростимуляції на стреслімітуючу ендогенну опіатну систему. У хворих із легкою ЧМТ та тяжкою травмою вилично-орбітального комплексу вміст АКТГ (35,67±3,42) пг/мл та кортизолу (309,9±12,3) нмол/л на 14-ту добу був значно менший в основній групі, ніж у контрольній (АКТГ – (44,62±4,37) пг/мл; кортизол – (364,4±16,3) нмол/л). Такі результати можна пояснити тяжкістю отриманих травм, які викликали порушення в роботі гіпоталамо-гіпофізарної системи. При оцінці індексу стресорності виявлено, що на 7-му добу після проведення операційного втручання показники були меншими за 0,3 ум. од. Це вказує на те, що у більшості хворих із поєднаною травмою розвивається стрес-реакція на отриману травму. Результати обстеження на 14-ту добу показали, що стресові реакції зупинялися та переходили в реакцію тренування в обох клінічних групах з дещо вищими показниками в основній групі (контрольна група – (0,41±0,05) ум. од.; основна група – (0,44±0,040) ум.од. Висновки. Застосування транскраніальної електростимуляції сприяло нормалізації тонусу механізмів антистресового захисту, стимулювало ендодорфінні структури головного мозку, забезпечувало урегулювання викиду стресреалізуючих гормонів у кров та сприяло зниженню рівня стресу та тривожних проявів у пацієнтів у післяопераційному періоді.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Lukashenia, O. S., N. I. Levchuk та O. I. Kovzun. "Дослідження механізмів цитотоксичної дії адренокортиколітичних та антимітотичних препаратів в адренокортикоцитах людини". Endokrynologia 24, № 4 (20 грудня 2019): 331–36. http://dx.doi.org/10.31793/1680-1466.2019.24-4.332.

Повний текст джерела

Анотація:

Антимітотичні агенти наразі широко використовуються як протипухлинні терапевтичні засоби. Проте їх використання має деякі обмеження, оскільки останні є субстратом Р-глікопротеїну, який визначає резистентність клітин до протипухлинних препаратів. Мета — дослідити вплив селективного інгібітору Р-глікопротеїну PGP4008 на реалізацію ефекту адренокортиколітичної сполуки орто, пара’-дихлордифенілдихлоретану (о, п’-ДДД) та антимітотичних сполук колхіцину й цитохалазину В в адренокортикоцитах людини. Матеріал і методи. Дослідження in vitro проводили на диспергованих клітинах, отриманих із позапухлинної тканини кори надниркових залоз людини. До середовища інкубації додавали розчин о, п’-ДДД (кінцеві концентрації 10 мкмоль/л і 50 мкмоль/л), колхіцин (10 мкмоль/л) і цитохалазин В (10 мкмоль/л). Селективний інгібітор Р-глікопротеїну PGP4008 вносили до інкубаційного середовища в кінцевій концентрації 50 мкмоль/л. Інкубація тривала 18 год за 37 °C. Оцінку цитотоксичної дії досліджуваних сполук проводили за підрахунком кількості загиблих клітин, забарвлених 0,4% трипановим синім у камері Горяєва. Результати. Передінкубація адренокортикальних клітин з о, п’-ДДД, колхіцином і цитохалазином В призводить до збільшення відсотка мертвих клітин. Додавання до живильного середовища PGP4008 посилювало цитотоксичний ефект досліджуваних сполук. Висновок. Проведені дослідження показали, що використання о, п’-ДДД, колхіцину та цитохалазину В з інгібітором Р-глікопротеїну PGP4008 є перспективним для подальшого передклінічного вивчення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Pankiv, V. I. "Нові терапевтичні можливості управління цукровим діабетом 2-го типу: досвід використання воглібозу". INTERNATIONAL JOURNAL OF ENDOCRINOLOGY (Ukraine), № 6.62 (16 жовтня 2014): 51–54. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.6.62.2014.76937.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження — оцінка ефективності застосування і переносимості нового інгібітору альфа-глюкозидази воглібозу (Воксиду) в лікуванні хворих на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу. Матеріал і методи. Під спостереженням перебувало 20 пацієнтів із ЦД 2-го типу віком від 32 до 65 років, які не досягнули задовільного контролю вуглеводного обміну під впливом попереднього лікування. Перед початком дослідження і під час усього спостереження вони отримували попередню цукрознижувальну терапію (метформін і глімепірид). Загальна тривалість участі пацієнтів у дослідженні становила 3 місяці і включала чотири візити: початковий візит, перший і другий місяці — проміжні візити; через 3 місяці — завершальний візит. Рівень глікованого гемоглобіну (HbА1c) вимірювався під час першого й останнього візитів. Хворим на ЦД 2-го типу в складі комбінованої цукрознижувальної терапії додатково було призначено воглібоз (препарат Воксид, виробництво ТОВ «Кусум Фарм», Україна) по 0,2 мг перед сніданком, обідом і вечерею впродовж трьох місяців. Результати. Через 3 місяці прийому воглібозу концентрація глюкози натще знизилася на 1,8 ммоль/л і становила 7,4 ± 0,3 ммоль/л. Під час четвертого візиту рівень постпрандіальної глікемії на тлі комбінованої терапії з додаванням Воксиду вірогідно зменшився на 2,6 ммоль/л, НbA1c — на 1,2 %. Спостерігалася тенденція до зменшення індексу маси тіла в обстежених пацієнтів (на 1,1 кг/м2), однак вона не досягнула рівня статистичної значущості. Позитивний клінічний ефект від застосування препарату в нашому дослідженні був досягнутий у середньому при дозуванні 0,75 мг Воксиду на день. Лікування Воксидом безпечне для пацієнтів і добре ними переноситься. Висновки. Застосування Воксиду (воглібозу) у складі комбінованої терапії ЦД 2-го типу впродовж трьох місяців привело до статистично значущого поліпшення основних показників метаболізму і зниження інсулінорезистентності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Gadyak, I. V., та B. P. Hromovyk. "СТАТИСТИЧНА ТА ФАРМАКОЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕЗУЛЬТАТІВ КЛІНІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ЩОДО ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОГО ПРОСТАТИТУ". Фармацевтичний часопис, № 2 (29 травня 2019): 76–86. http://dx.doi.org/10.11603/2312-0967.2019.2.10161.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи. Статистичне узагальнення даних клінічних досліджень (КД) лікарських засобів (ЛЗ), що використовуються при лікуванні хронічного простатиту (ХП), а також їх фармакоекономічна оцінка. Матеріали і методи. Матеріалами дослідження: відомості Кокранівської бази контрольованих досліджень і веб-ресурсу Medline / PubMed Національної медичної бібліотеки США за 1995-2012 рр. щодо клінічної ефективності та безпеки антибіотиків (АБ), простатопротекторів (ПП) та нестероїдних протизапальних ЛЗ (НПЛЗ) при лікуванні ХП; дані Оранжевої книги Управління з контролю якості харчових продуктів та ЛЗ США (OB) і протоколів Комітету з ЛЗ для людини Європейського агентства ЛЗ (СНМР) та Rx index – Довідника еквівалентності ЛЗ про терапевтичну еквівалентність та/або біоеквівалентність ЛЗ; інформація програмного комплексу “Аптека” станом на січень 2019 р. про мінімальні закупівельні ціни ЛЗ. Використано методи інформаційного пошуку, аналізу й синтезу, статистики та фармакоекономіки, показник «шанси», а також індекс ХП Національного інституту здоров’я США для оцінки симптомів в КД (NIH-CPSI). Результати й обговорення. Упорядковано дані опублікованих рецензованих, рандомізованих, плацебо-контрольованих КД із використання NIH-CPSI як результату щодо застосування АБ, ПП і НПЛЗ при ХП. Статистичне узагальнення відчить, що шанси АБ і ПП у КД знаходяться в межах 2,68…14,38 та 1,27…3,29 відповідно, тобто клінічний ефект швидше настаня, ніж не настаня. Встановлено, що при застосуванні Рофекоксибу (шанси = 3,76) теж є ймовірність настання клінічного ефекту. Систематизовано інформацію про еквівалентність АБ, ПП і НПЛЗ для лікування ХП, які зареєстровані в Україні. Встановлено, що 3 торгові назви (ТН) Левофлоксацину (з них одна ТН в двох дозах) присутні в переліку Rx index. Водночас Левофлоксацин-Тева таб. п/о 500 мг №10 (Актавіс ЛТД, Мальта) знаходиться у двох аналізованих переліках (ОВ і Rx index). Окрім цього, показано, що одна ТН Силодозину наявна тільки в переліку СНМР. З двох ТН Фінастериду один ЛЗ Аденостерид-Здоров’я таб. 5 мг №30 (Здоров’я, Україна) присутній в Rx index, а інший ЛЗ Проскар таб. 5 мг №28 (Мерк Шарп і Доум Б.В., Нідерланди) – у двох досліджуваних переліках (ОВ і Rx index). Обчислено показник «вартість/ефективність» для ТН Левофлоксацину, Ципрофлоксацину, Тамсулозину, Serenoa repens, Фінастериду, Силодозину та Рофекоксибу. При чому в АБ використали найнижчий показник клінічної ефективності, а саме для Левофлоксацину – 92,0 %, Ципрофлоксацину – 72,8 %, а в ПП – для ТН, у яких доведена клінічна ефективність понад 70 %. Висновки. Завдяки упорядкуванню інформації КД щодо застосування ЛЗ при лікуванні ХП встановлено, що клінічна ефективність АБ складає 92,0–93,5 % (Левофлоксацин) і 72,8–76,8 % (Ципрофлоксацин), ПП – від 56,0 % (Силодозин) до 76,7 % (ЛЗ Serenoa repens), НПЛЗ Рофекоксибу – 79,0 %. Встановлено, що ймовірність настання клінічного ефекту значно вища від ймовірності, що такий ефект не спостерігатиметься, при лікуванні ХП АБ (шанси = 2,68…14,38) і ПП (шанси = 1,27…3,29). При цьому найкращий результат характерний для АБ Левофлоксацину, помітно кращий – для ПП Serenoa repens, Фінастериду та Тамсулозину. За співвідношенням вартість/ефективність визначено, що станом на січень 2019 р. спостерігається клініко-економічна перевага застосування: в АБ серед ТН Левофлоксацину у Левофлоксацину таб. 500 мг №14 (Астрафарм, Україна) і ТН Ципрофлоксацину – Ципрофлоксацину таб. 250 мг №10 (ДЗ «ГНЦЛС», Україна); у ПП серед ТН Тамсулозину в Уримака капс. 0,4 мг № 30 (Маклеодс Фармасьютикалс Лімітед, Індія), ТН Фінастериду – Аденостерида-Здоров’я таб. 5 мг № 30 (Здоров’я, Україна) і ТН фітопрепаратів – Простамола ® уно капс. 320 мг № 30 (Берлін-хемі АГ, Німеччина). При цьому для Аденостерида-Здоров’я таб. 5 мг № 30 (Здоров’я, Україна) встановлений рівень еквівалентності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Кручиненко, О. В., С. М. Михайлютенко та О. С. Клименко. "ТЕРАПЕВТИЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ КЛОЗАФЕНУ Й КЛОЗІВЕРОНУ ЗА ДИКРОЦЕЛІОЗНО-СТРОНГІЛЯТОЗНОЇ ІНВАЗІЇ КОРІВ". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 3 (27 вересня 2019): 241–47. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2019.03.33.

Повний текст джерела

Анотація:

Дикроцеліоз і шлунково-кишкові стронгілятози належать до найпоширеніших гельмінтозів жуйних тварин в Україні та світі. Захворювання у великої рогатої худоби викликається трематодами Dicrocoelium dendriticum та нематодами ряду Strongylida. Досить часто вказані гельмінти паразиту-ють у вигляді змішаної інвазії, завдаючи значних економічних збитків господарствам. На сьогодні існує значна кількість публікацій щодо резистентності паразитів до різних груп антигельмінтиків. Найбі-льша їх кількість присвячена саме гельмінтозам шлунково-кишкового тракту. В статті наведені ре-зультати досліджень щодо визначення видового складу шлунково-кишкових стронгілят у корів ДП ДГ«Червоний землероб», а також порівняння ефективності клозафену й клозіверону за дикроцеліозно-стронгілятозної інвазії. Копроовоскопічні дослідження і визначення яєць в 1 г фекалій проводили заметодом В. Н. Трача. З метою визначення видового складу стронгілят відібрано фекалії (50 г від кож-ної тварини) і в подальшому здійснено їх культивування у термостаті за температури 27 0С упро-довж 10 діб. За результатами роботи з’ясовано, що у тварин даного господарства паразитували не-матоди ряду Strongylida: Haemonchus (Rudolphi, 1803), Bunostomum (Railliet, 1902) і Oesophagostomum(Rudolphi, 1803). Домінували гемонхуси (ЕІ=80,0 %). Для проведення досліду з метою визначення ефек-тивності препаратів, в умовах ДП ДГ «Червоний землероб», було сформовано 2 дослідні й 1 контроль-на групи корів віком 3–8 років, яким задавали однократно лікарські засоби клозафен і клозіверон. Фека-лії відбирали до застосування препаратів, на 30-ту й 60-ту доби після дегельмінтизації. До проведенняексперименту всі корови виділяли яйця дикроцелій та шлунково-кишкових стронгілят (ЕІ=100 %). Зарезультатами досліджень встановлено, що на 30 добу досліду терапевтична ефективність клозафенуй клозіверону за шлунково-кишкових стронгілятозів склала 100 %, в той час як за дикроцеліозу, відпо-відно, 85,0 % і 90,0 %. ІЕ препаратів становить 82,8 % і 87,6 %.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Cherkashyna, L. V., Methkal Ahmad Mahmoud Mamduh, L. V. Kuts, N. V. Demikhova та K. V. Kuts. "ОЦІНКА ФАРМАКОТЕРАПЕВТИЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ГЛУТАРГІНУ Й ЕРБІСОЛУ В МІЖРЕЦИДИВНОМУ ПЕРІОДІ ХРОНІЧНОЇ ЕКЗЕМИ". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 2 (18 вересня 2020): 69–74. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2020.2.11383.

Повний текст джерела

Анотація:

Резюме. Потреба у постійному та довготривалому спостереженні пацієнтів із хронічною екземою (ХЕ) на рівні первинної медико-санітарної допомоги актуалізує необхідність удосконалення лікування саме в період між рецидивами захворювання. Актуальним є визначення фармакотерапевтичних ефектів антиоксидантних засобів та засобів адаптогенного впливу, передусім стосовно формування у цих хворих метаболічних компенсаторних реакцій як запоруки подовження термінів клінічної ремісії хронічної екземи. Мета дослідження – оцінити ефективність диференційованих терапевтичних комплексів на рівні системи неспецифічного імунного захисту та окиснювального гомеостазу в пацієнтів із хронічною екземою в міжрецидивний період. Матеріали і методи. У дослідженні задіяно 75 пацієнтів із ХЕ, яких поділили на три групи залежно від складу диференційованих терапевтичних комплексів (ДТК), і у міжрецидивний період проведено лікування, зокрема у пацієнтів першої клінічної групи (КГ1) застосовано препарат «Глутаргін» (0,25 мг тричі на добу впродовж 3-х тижнів), у другій (КГ2) – препарат «Ербісол» (щоденно 2,0 мл внутрішньом’язово упродовж трьох тижнів), при лікуванні пацієнтів третьої групи (КГ3) застосовано препарати «Глутаргін» та «Ербісол». Фармакотерапевтичну ефективнівність ДТК оцінювали за показниками стану системи ОГ та СНІЗ. Результати. Досліджено фармакотерапевтичні ефекти препаратів «Глутаргін» та «Ербісол» у хворих на хронічну екзему в міжрецидивному періоді та доведено, що найбільш ефективним є їх застосування в єдиному терапевтичному комплексі, що дозволяє досягати адаптаційних та компенсаторних реакцій системи окиснювального гомеостазу та системи неспецифічного імунного захисту в більшості пацієнтів з одночасним формуванням метаболічних резервів адаптації. Висновки. З’ясовано, що при використанні препарату «Глутаргін» дещо зростає частота осіб із функціональною компенсацією та зменшується питома вага хворих з реакціями метаболічного дисбалансу (р>0,05); узагальнений індекс ефективності у клінічній групі (КГ)1 становить: ІЕ.ОГ=1,11. При використанні препарату «Ербісол» достовірно зростає частота осіб із функціональною компенсацією та зменшується частка хворих з реакціями метаболічного дисбалансу (р<0,05); узагальнений індекс ефективності у КГ2 становить: ІЕ.ГО=1,38. При використанні комплексу (препарати «Глутаргін» і «Ербісол») достовірно зростає частота осіб з функціональною компенсацією (р<0,05) та зменшується частка хворих із реакціями метаболічного дисбалансу (р<0,01); узагальнений індекс ефективності у КГ3 становить: ІЕ.ГО=1,71. Виявлено, що при використанні всіх трьох терапевтичних комплексів зростає частота хворих з імунорегуляторною компенсацією, зменшується питома вага хворих із реакціями імунорегуляторного дисбалансу (р<0,05).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Franchuk, O. S., та M. O. Franchuk. "ЛІКУВАННЯ ПЕРЕДМЕНСТРУАЛЬНОГО СИНДРОМУ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ АДАПТОЛУ І СЕДАТИВНИХ ПРЕПАРАТІВ РОСЛИННОГО ПОХОДЖЕННЯ". Актуальні питання педіатрії, акушерства та гінекології, № 1 (12 червня 2019): 136–39. http://dx.doi.org/10.11603/24116-4944.2019.1.10202.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження – досягнути високої ефективності і доброї переносимості препарату при лікуванні пацієнток із передменструальним синдромом із перевагою вегетосудинної і психопатологічної симптоматики. Матеріали та методи. Ми провели клінічні спостереження при застосуванні адаптолу для лікування ПМС у 20 жінок і седативних рослинних препаратів (настойки валеріани, півонії, персену) – у 12 жінок. Адаптол є похідним двох метильованих фрагментів сечовини і, будучи похідним природних метаболітів організму, має високий ступінь біологічної доступності, велику широту терапевтичної дії, не викликає кумулятивних властивостей. Йому притаманний увесь спектр психотропних впливів, характерних для «традиційних» транквілізаторів, водночас позбавлений основних побічних реакцій, властивих похідним бензодіазепіну. Широта терапевтичного ефекту адаптолу зумовлена вегетостабілізувальною, антиоксидантною, м’якою ноотропною, антигіпоксичною, помірною транквілізувальною дією. Широта поєднання дії цього препарату дозволяє нормалізувати багато функцій організму, а також відновлювати розумову і фізичну працездатність пацієнтів. Результати дослідження та їх обговорення. Нами проведено спостереження за 32 жінками, у яких діагностовано ПМС. Тривалість ПМС коливалася від одного до п’яти років. Нервово-психічні розлади у всіх обстежених характеризувалися великим поліморфізмом скарг. У клінічній картині домінували вегетосудинні розлади: припливи жару, головний біль, підвищена втомлюваність, розлади сну, депресія; симптоми неврологічного характеру – дратівливість, плаксивість, емоційна лабільність, тривога, озлоблення. Всі ці клінічні прояви ПМС відмічалися в лютеїнову фазу ПМС. Висновки. 1. Препарат «Адаптол» має високу ефективність і добру переносимість при лікуванні пацієнток із передменструальним синдромом із перевагою вегетосудинної і психопатологічної симптоматики. Його ефективність становить 91,89 %. 2. У пацієнтів із довготривалим передменструальним синдромом і відсутністю ефекту від використання різних методів його лікування необхідно провести 2-3 курси терапії з підвищенням дози адаптолу до 1,2 г на добу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Pankiv, V. I. "Порівняльна оцінка ефективності препарату Еспа-карб у лікуванні хворих із гіпертиреозом". INTERNATIONAL JOURNAL OF ENDOCRINOLOGY (Ukraine), № 4.60 (15 липня 2014): 43–48. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.4.60.2014.76682.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються підходи до консервативного лікування хворих на дифузний токсичний зоб (ДТЗ). Мета дослідження — оцінка спектра дії, терапевтичної ефективності й переносимості карбімазолу (препарат Еспа-карб) порівняно з тіамазолом (препарат Мерказоліл-Здоров’я) у пацієнтів із гіпертиреозом. Матеріали та методи. Під спостереженням перебувало 55 хворих на ДТЗ, розподілених на дві групи. Перша група (n = 30) отримувала карбімазол (препарат Еспа-карб), друга група (n = 25) — тіамазол (препарат Мерказоліл-Здоров’я). Групи хворих не відрізнялися за віком, статтю, розмірами щитоподібної залози, причинами і тривалістю тиреотоксикозу.Результати. Аналіз отриманих даних свідчить про те, що в першій групі хворих відзначається більш суттєвий ефект від лікування порівняно з хворими другої групи. Середній об’єм щитоподібної залози вірогідно зменшився лише в першій групі. У середньому тиреоїдний об’єм зменшився з 37,2 ± 3,1 см3 до 29,3 ± 2,9 см3 (р < 0,05). У другій групі спостерігалася тенденція до зменшення, але без статистичної вірогідності (з 36,4 ± 3,9 см3 до 32,4 ± 2,8 см3; р > 0,05). У пацієнтів першої групи з ДТЗ спостерігалося вірогідне збільшення рівня ТТГ (з 0,027 ± 0,009 мМО/л до 0,37 ± 0,16 мМО/л; р < 0,05) і вірогідне зменшення рівнів вТ4 (з 29,3 ± 2,3 нмоль/л до 18,4 ± 1,8 нмоль/л; р < 0,05) і вТ3 (з 7,8 ± 1,6 нмоль/л до 3,2 ± ± 1,1 нмоль/л; р < 0,05). При цьому підвищення показника ТТГ у хворих другої групи не досягло рівня статистичної значущості (р > 0,05). У той же час у хворих другої групи відзначалося вірогідне зменшення рівнів вТ4 (з 31,4 ± 2,1 нмоль/л до 21,7 ± 1,8 нмоль/л; р < 0,05) і вТ3 (з 8,2 ± 1,4 нмоль/л до 3,7 ± 1,2 нмоль/л; р < 0,05). Зниження автоімунної агресії проявлялося зниженням концентрації антитіл до рТТГ, яке у хворих першої групи набуло рівня статистичної значущості. Якщо середня добова доза препаратів Еспа-карб і Мерказоліл-Здоров’я на початку лікування в обстежених групах хворих не відрізнялася, то через 6 місяців лікування середня доза карбімазолу в першій групі становила 15,8 ± 1,7 мг, а в другій групі доза тіамазолу — 19,2 ± 2,1 мг (р > 0,05). Побічних явищ при лікуванні хворих обох груп упродовж шести місяців не спостерігалося. Нормалізація вмісту периферичних гормонів (вТ4 і вТ3) через 90 днів спостереження досягнута в 96,2 % хворих першої групи і в 74,1 % — другої групи. Число хворих, які досягнули нормального рівня ТТГ, вірогідно вищим було в першій групі (93,3 проти 76 %). Висновки. Встановлена більша ефективність карбімазолу порівняно з тіамазолом, що проявилося швидшим досягненням клінічного ефекту і компенсації тиреотоксикозу, вірогідним зменшенням тирео-їдного об’єму, рівня антитіл до рецептора ТТГ. Використання карбімазолу сприяє зменшенню добової дози тиреостатичних препаратів у хворих на ДТЗ, що зменшує ризик виникнення ускладнень терапії. При використанні карбімазолу протягом шести місяців у хворих на ДТЗ не було зареєстровано випадків непереносимості або будь-яких побічних ефектів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Франц, Малгожата. "САМОПРЕЗЕНТАЦІЙНА ТЕРАПІЯ ЧЕРЕЗ МИСТЕЦТВО". Мистецька освіта: зміст, технології, менеджмент, № 14 (28 грудня 2019): 80–93. http://dx.doi.org/10.37041/2410-4434-2019-14-6.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті констатується, що сучасний рівень розвитку наукового знання не дозволяє говорити про психотерапію як науку. Проте досвід переконує, що психотерапія є актуальною практикою, з допомогою якої можливо змінити особистість. Автор позиціонує арт-терапію як дієвий спосіб використання творчості в терапевтичних цілях. На заняттях із арт-терапії підкреслюється важливість творчого процесу (а не ефекту), суть якого – набуття пізнавального, експресивного і комунікативного досвіду. Стверджується, що кожна творча діяльність – це особистий досвід людини, і, отже, кожен вид творчості певною мірою виражає особистість творця. Таке відображення автор розглядає як розкриття психічного змісту почуттів, емоцій індивіда. Творча діяльність, яка є процесом розкриття себе, свого внутрішнього світу і процесом самого життя, показує людину як вмотивовану і творчу особистість із усвідомленою потребою саморозвитку. Кожна особа – це те, що вона створив для себе та інших в ході індивідуального процесу самореалізації. Людина представляє своє мистецтво: погляди, емоції. Людина розповідає про події, які відбуваються в її житті. Людина створює нові образи, явища і події. Це схоже на створення образу. Художній образ стає об’єктом самопрезентації. Автопрезентації з мистецтва – це реальна картина людини, це відображення того, ким людина хоче бути і бачить інших. Екзистенційний аналіз в самопрезентації мистецтвом дозволяє людині бути істотою, яка намагається досягти мети, знайти сенс життя. Старість не повинна мати безглуздих марок. Автопрезентації мистецтвом викликають захоплення в інших людей, які визначають автора як відкриту, виразну, щасливу людину. Самопрезентація арт-терапією – це духовний засіб відродження людини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Лаврик, Андрій, Вікторія Пилипенко, Сергій Галич, Андрій Згонник, Олена Дмитренко, Олексій Дабіжа та Анастасія Панків. "СИНДРОМ ПРАДЕРА-ВІЛЛІ: НОВІ МОЖЛИВОСТІ В ЛІКУВАННІ ПІДЛІТКІВ І ДОРОСЛИХ". Problems of Endocrine Pathology 79, № 1 (15 березня 2022): 43–50. http://dx.doi.org/10.21856/j-pep.2022.1.06.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність. Синдром Прадера–Віллі (СПВ) — це генетичне захворювання, яке характеризується розвитком тяжких форм ожиріння в комплексі з рядом коморбідних станів. Відомі терапевтичні методи лікування ожиріння при СПВ дають помірний позитивний ефект, а хірургічні методи корекції ваги мають високий ризик розвитку післяопераційних ускладнень. Мета дослідження: проаналізувати результати проведеного бариатричного хірургічного втручання методом лапароскопічного дистального шунтування шлунка з одним анастомозом та з подальшою пластичною корекцією шкірно-жирових клаптів і надлишкових тканин у пацієнта з синдромом Прадера–Віллі, ускладненим морбідним суперожирінням (ІМТ = 73 кг/м2). Клінічний випадок: Одному хворому із генетичним захворюванням — синдромом Прадера– Віллі, що поступив у клініку з морбідним суперожирінням (ІМТ=73 кг/м2) та його ускладненнями, виконано лапароскопічне дистальне шунтування шлунка з одним анастомозом та подальшою пластичною корекцією. Після операції вага пацієнта зменшилася на 80 кг, нормалізувалися показники рівня глюкози та артеріального тиску, уночі пацієнт спить без використання CPAP-апарата, рухається вільно без задишки. Обговорення. Показами до проведення бариатричної операції у пацієнтів із СПВ вважається наявність індексу маси тіла (ІМТ) ≥ 35 кг/м2 у поєднанні з тяжкими супутніми коморбідними станами (синдром обструктивного апное, синдром Піквіка, ЦД 2 типу, неалкогольний стеатогепатоз тяжкої форми, захворювання опорно-рухового апарату), або ІМТ ≥ 40 кг/м2 у поєднанні з більш легкими супутніми патологіями. Пошук оптимальної методики лікування ожиріння у хворих на СПВ продовжується. Висновки. Важливий мультидисциплінарний підхід до лікування хворих з СПВ з обов’язковим залученням ендокринологів, генетиків, терапевтів і бариатричних хірургів. Проведення сучасних бариатричних операцій у комплексі з медикаментозним лікуванням дозволяє досягти стійкого зниження маси тіла та позитивної медико-соціальної реабілітації у хворих на морбідне ожиріння.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Първанова, Алексина, Мария Камушева та Мария Димитрова. "Ролята на фармацевта в оптимизирането и мониторирането на терапията на пациенти с акромегалия". Редки болести и лекарства сираци 11, № 3 (16 жовтня 2020): 22–31. http://dx.doi.org/10.36865/2020.v11i3.120.

Повний текст джерела

Анотація:

Цел: Да се представи ролята на фармацевта в навременното идентифициране на актуални и потенциални лекарство-свързани проблеми (ЛСП) в хода на отпускане на лекарствата, в оптимизирането на терапията и в проследяването на състоянието на пациентите с акромегалия. Материали и методи: Извършен е преглед на научната литература, анализирани са кратките характеристики на лекарствените продукти, прилагани при пациенти с акромегалия, и създадените насоки и ръководства за включване на фармацевта в цялостната грижа за пациента. Резултати: Като специалист по лекарствата, фармацевтът има основна роля в навременното идентифициране на актуалните и предотвратяване на потенциалните ЛСП. Възможните ЛСП при пациенти с акромегалия са нежелани лекарствени реакции (НЛР), лекарствени взаимодействия, неправилно приложение, непридържане към терапията. Проблемите при инжектиране могат да се сведат до минимум чрез ефективно обучение на пациентите относно техниките и режима на инжектиране. Основните НЛР при соматостатиновите аналози (ССА) са стомашно-чревни разстройства, хипергликемия и диабет, повишени чернодробни ензими. Може да се наложи коригиране на дозата на бета блокери и антидиабетни лекарства, поради възможни лекарствени взаимодействия със ССА. Oсновните фактори за непридържане към терапията, върху които трябва да се фокусира фамрацевтът, са странични ефекти, липса на симптоми, финансови проблеми, неудобства при прилагането на лекарства и липса на мотивация. Заключение: Изборът на най-подходящата терапия за конкретния пациент, мултидисциплинарният подход, активното участие на фармацевта в идентифициране и предотвратяване на ЛСП и дългосрочното мониториране са ключови за постигане на терапевтичните цели при пациенти с акромегалия.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Ponomarenko, L. A., O. A. Lykholat та О. A. Ponomarenko. "ЗМІНИ ПОКАЗНИКІВ ОКИСНОГО ГОМЕОСТАЗУ У ХВОРИХ НА КИСЛОТОЗАЛЕЖНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ПРИ ЛІКУВАННІ". Medical and Clinical Chemistry, № 3 (8 листопада 2018): 84–89. http://dx.doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2018.v0.i3.9570.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) та пептична виразка (ПВ) дванадцятипалої кишки (ДПК), які належать до групи кислотозалежних захворювань (КЗЗ), залишаються найбільш розповсюдженими серед гастроентерологічної патології. Основним патогенетичним компонентом даних хвороб, що призводить до розвитку ускладнень та рецидивів, є оксидативний стрес. Натепер актуальним є пошук препаратів, здатних впливати на системи антиоксидантного захисту в пацієнтів із КЗЗ. Мета дослідження – вивчити стан систем окисного гомеостазу в пацієнтів із кислотозалежними захворюваннями при лікуванні з використанням базових схем та включенні до базової терапії глутаргіну. Методи дослідження. Обстежено 28 пацієнтів з ГЕРХ та 23 хворих на ГЕРХ, поєднану з ПВ ДПК. Залежно від терапевтичних схем кожну групу було поділено на 2 підгрупи: пацієнти, які отримували базове лікування, та хворі, до традиційних базових схем яких включали глутаргін. До початку лікування та після його закінчення в крові хворих визначали рівень ТБК-активних продуктів (ТБК-АП), активність супероксиддисмутази (СОД), каталази (Кат), глутатіонпероксидази (ГПО), глутатіонредуктази (ГР), вміст відновленого глутатіону (ВГ). Результати й обговорення. Аналіз показників пацієнтів із КЗЗ після лікування свідчить про те, що включення глутаргіну до базової терапії в пацієнтів з ГЕРХ та хворих на ГЕРХ, поєднану з ПВ ДПК, призводило до достовірного зниження рівня ТБК-АП як у плазмі, так і в еритроцитах на тлі активації СОД, Кат, показників системи глутатіону. У хворих, які не одержували глутаргіну, дисбаланс у системі окисного гомеостазу не усувався. Фармакологічний ефект цього лікарського засобу пов’язаний з діючими компонентами, які входять до його складу, а саме L-аргініном і L-глутаматом. Антиоксидантні та мембраностабілізувальні властивості L-аргініну реалізуються через NО-регулювальну систему, L-глутамат активує синтез глутатіону. Висновки. Використання традиційної базової терапії в пацієнтів із кислотозалежними захворюваннями не усуває проявів оксидативного стресу, про що свідчить відсутність достовірних змін показників ліпопероксидації та антиоксидантного захисту. Додавання глутаргіну до базового лікування пацієнтів із гастроезофагеальною рефлюксною хворобою та хворих на гастроезофагеальну рефлюксну хворобу в поєднанні з пептичною виразкою дванадцятипалої кишки дозволяє нівелювати в них депресію ферментативної антиоксидантної ланки, збільшити рівень відновленого глутатіону та нормалізувати показники процесів пероксидного окиснення ліпідів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

МАЛЬЦЕВ, Дмитро. "АЛГОРИТМ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ ІЗ РОЗЛАДАМИ СПЕКТРУ АУТИЗМУ, АСОЦІЙОВАНИМИ З ГЕНЕТИЧНИМ ДЕФІЦИТОМ ФОЛАТНОГО ЦИКЛУ". Психологічне здоров’я, № 2 (28 квітня 2021): 89–97. http://dx.doi.org/10.32689/2663-0672-2021-2-9.

Повний текст джерела

Анотація:

Постановка проблеми. Регламентування надання медичної допомоги дітям з розладами психіки спектру аутизму, які асоційовані з мутаціями/поліморфізмами генів ензи- мів циклу фолієвої кислоти, потребувало розробки відповідного алгоритму надання медичної допомоги. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Генетичний дефіцит фолатного циклу – поширений в популяції генетичний розлад, пов'язаний з порушення процесів метилювання ДНК і гіпергомоцистеїнемією, має різні клінічні прояви протягом різних періодів онтогенезу, зумовлюючи розвиток аутизму у дітей раннього віку. Дані, що містяться у цьому протоколі, базуються на результатах мета-аналізів і систематичних оглядів рандомізованих контро- льованих досліджень, власне рандомізованих контрольованих клінічних досліджень та неран- домізованих контрольованих досліджень, опублікованих в міжнародних наукометричних базах даних рецензованих періодичних видань PubMed, Embase, SCOPUS. Інформація, наведена в про- токолі, значною мірою ґрунтується на даних, наведених і систематизованих в науковій моно- графії (Мальцев Д.В. Розлади спектру аутизму у дітей з дефіцитом фолатного циклу, 2016). Формулювання мети. Мета надання медичної допомоги полягає в забезпеченні прогресу в психічному розвитку та усуненні проявів аутистичності в дитини шляхом забезпечення ней- ропротекторного і нейрорегенераторного ефектів застосовуваних терапевтичних втручань. Виклад основного матеріалу. Нейропротекторний ефект полягає в усуненні або пригніченні механізмів пошкодження ЦНС, – здебільшого імунозалежних процесів (системного запалення, опортуністичних та умовно патогенних інфекцій, антинейронального автоімунітету та ін.). Нейрорегенерація є наслідком активації обміну речовин в ЦНС завдяки ноотропній терапії лі- карських засобів та стимуляції ремієлінізації при проведенні імуноглобулінотерапії. Медична допомога надається етапно, ступінчасто, згідно з сучасним розумінням патогенезу хвороби. Основний препарат – в/в імуноглобулін людини, який має комплексний позитивний вплив на стан ЦНС дітей з розладами спектру аутизму завдяки протизапальному, імуномодулюючо- му, антимікробному та ремієлінізуючому впливам. Протягом курсу терапії, цей препарат поєднують з антимікробними, ноотропними, гепато- та імунотропними ліками, засобами де- токсикації та метаболічної підтримки в певній послідовності згідно з сучасним розумінням патогенезу хвороби і результатами параклінічних лабораторних досліджень, що отримують при катамнестичному спостереженні дитини. Висновки та перспективи подальших до- сліджень. При оцінці ефективності проведеного лікування і визначенні потреби в подальшій терапії згідно протоколу, враховують комплекс чинників, включаючи динаміку психічних роз- ладів за шкалами оцінки важкості розладів спектру аутизму, динаміку скорочення обсягів зон порушеної мієлінізації на МР-знімках головного мозку, зміни біоелектричної активності кори головного мозку на ЕЕГ, відновлення роботи ШКТ за клінічними даними та результатами копрограми, результати лабораторних параклінічних тестів, включаючи ознаки нормалізації імунного статусу, пригнічення автоімунітету до нейронів та зменшення/усунення аномаль- ного мікробного навантаження на організм дитини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Sychov, O. S., P. B. Romaniuk та V. H. Hurianov. "МОЖЛИВОСТІ ДОСЯГНЕННЯ ЖОРСТКОГО КОНТРОЛЮ ЧАСТОТИ СЕРЦЕВИХ СКОРОЧЕНЬ У ХВОРИХ ІЗ ПОСТІЙНОЮ ФОРМОЮ ФІБРИЛЯЦІЇ ПЕРЕДСЕРДЬ НЕКЛАПАННОЇ ЕТІОЛОГІЇ ТА СУПУТНЬОЮ СЕРЦЕВОЮ НЕДОСТАТНІСТЮ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 4 (24 січня 2019): 128–42. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2018.v0.i4.9744.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження – визначити предиктори досягнення жорсткого контролю ЧСС у хворих із постійною формою фібриляції передсердь (ПФФП) та супутньою серцевою недостатністю на момент виписки із стаціонару, виявити переваги застосування бісопрололу чи карведилолу для контролю ЧСС. Матеріал і методи. У дослідження послідовно включені 30 пацієнтів. Тривалість спостереження склала 238,3±17,0 днів, дизайн передбачав 3 візити. Титрування дози ББ проводилося 67,7±10,3 днів (інтервал між 1 і 2 візитами). Прийом максимальної або максимально переносимої дози ББ тривав 170,6±17,7 днів (інтервал між 2 і 3 візитами). Парні навантажувальні проби – тредміл-тест (ТТ) і тест 6-хвилинної ходьби (6МТХ) проводилися під час 2 і 3 візитів. Результати. Пацієнтів було поділено на дві групи – з серцевою недостатністю зі зниженою фракцією викиду СНзберФВ (n=159) та з серцевою недостатністю зі збереженою фракцією викиду СНзнижФВ (n=64) лівого шлуночка (ЛШ) за даними ЕхоКГ та підгрупи відповідно до призначеного ББ. Середня ЧСС за даними ЕКГ на момент виписки із стаціонару складала (78,6±11,1) уд/хв, у 148 (66,4 %) пацієнтів мав місце жорсткий контроль ЧСС, а у 75 (33,6 %) – м’який. Для контролю ЧСС застосовували наступні препарати: бісопролол у 171 (76,7 %) хворого, карведилол у 52 (23,3 %), дигоксин у 81 (36,3 %). Висока доза β-адреноблокаторів, тобто середньотерапевтична і вища, мала місце у 139 (81,3 %) випадках при застосуванні бісопрололу та у 24 (46,2 %) – при прийомі карведилолу. На момент виписки дозування препаратів для контролю ЧСС було наступним: бісопролол – (6,3±3) мг, карведилол – (23,7±15,8) мг, дигоксин – (0,21±0,10) мг. Висновки. На момент виписки жорсткого контролю ЧСС у пацієнтів із ПФФП досягнуто у 34,4 % і супутньою СНзнижФВ та у 63,5 % і супутньою СНзберФВ, а м’якого контролю ЧСС – у 65,6 % та 36,5 % хворих відповідно. Можливість досягнення жорсткого контролю ЧСС на момент виписки у хворих із ПФФП та супутньою СНзнижФВ знижується за умови використання карведилолу, порівняно з терапією бісопрололом (p=0,049) при стандартизації за іншими факторами ризику. При цьому, як наслідок, зростає застосування дигоксину (p=0,03) як допоміжного препарату для контролю ЧСС. Можливість досягнення жорсткого контролю ЧСС на момент виписки для пацієнтів із ПФФП та супутньою СНзберФВ пов’язана із використанням високих доз (середня терапевтична і вище) β-адреноблокаторів (p<0,001); при стандартизації за іншими факторами ризику використання бісопрололу не має значимої переваги, порівняно із терапією карведилолом (p=0,57), проте наявний дозозалежний ефект (p=0,02).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Liakhovych, R. M., M. Ya Dzus, Ya M. Kitsak, O. K. Badrah, V. M. Savchuk та P. P. Novikova. "СУЧАСНІ ШЛЯХИ ВВЕДЕННЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ ПРИ ВИКОНАННІ СЕРЦЕВО-ЛЕГЕНЕВОЇ ТА МОЗКОВОЇ РЕАНІМАЦІЇ НА ДОГОСПІТАЛЬНОМУ ЕТАПІ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 2 (26 вересня 2017). http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2017.2.8104.

Повний текст джерела

Анотація:

Виконання базових алгоритмів сучасного клінічного протоколу раптової зупинки кровообігу (РЗК), вимагає, зокрема, якнайшвидшого забезпечення венозного доступу. Водночас, саме відсутність кровообігу є тим несприятливим фактором, який суттєво ускладнює, а, нерідко, унеможливлює успішну реалізацію цієї методики, ламаючи при цьому всі ланки серцево-легеневої та мозкової реанімації, відповідно, зводячи її ефективність до фатального мінімуму. Такі випадки, зокрема, спостерігаються у пацієнтів із РЗК на тлі гіповолемії тяжкого ступеня, гіпоксії, у наркоманів тощо.Мета – дослідити та проаналізувати альтернативні внутрішньовенному шляхи введення медикаментів при раптовій зупинці кровообігу за умов діяльності бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги.Матеріали і методи. Проведено детальний аналіз альтернативних методик внутрішньовенному способів введення лікарських засобів, їх порівняльну характеристику, оцінено переваги та недоліки, зважаючи при цьому на їх практичну доступність, вартість, адаптацію до вікової характеристики постраждалих, які перебувають в стані клінічної смерті. Використовуючи бібліосемантичний, аналітичний методи та метод системного аналізу, проведено ???Результати. Після проведення детального аналізу методик та шляхів введення медикаментів при раптовій зупинці кровообігу лікарями екстреної (швидкої) медичної допомоги (Е(Ш)МД), зважаючи на важкість, а подекуди неможливість забезпечення внутрішньовенного доступу, слід вважати внутрішньо-кістковий доступ найбільш ефективним засобом введення медикаментів під час виконання реанімаційних заходів. Наступним за ефективністю, складністю проведення, особливо за умов масового випадку після викоричтання класичного внутріщньовенного доступу, є внутрішньокістковий доступ.На сьогоднішні цей спосіб вважається хорошою альтернативою іншим методам, оскільки при дотриманні нескладних технічних вимог досягається терапевтичний ефект від введених медикаментів, аналогічний тому, що й при внутрішньовенних інфузіях.Основною перевагою внутрішньокісткового доступу, порівняно з досліджуваними (ендотрахеальний, внутрішньосерцевий, внутрішньоартеріальний), складними за технікою виконання, які загрожують розвитком значних ускладнень, є можливість його застосування у немовлят та дітей молодшого віку, знайти вену в яких, як правило, достатньо важко. Також даний спосіб вважається хорошою альтернативою іншим методикам, тому що за дотримання нескладних технічних вимог при цьому досягається якісний терапевтичний ефект від введених медикаментів.Висновки. Якісна теоретична підготовка, наявність необхідного сучасного медичного спорядження, практичне професійне освоєння стандартних і сучасних альтернативних методик донесення медикаментів при раптовій зупинці кровообігу лікарями Е(Ш)МД сприятимуть дотриманню основних положень клінічних протоколів лікування даного термінального стану, а в кінцевому результаті приведуть до зниження догоспітальної та ранньої госпітальної летальності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Boychuk, A. V., I. M. Nikitina, A. B. Sukharev, N. V. Kalashnikov та T. V. Babar. "МОЖЛИВОСТІ ЛІКУВАННЯ ЗАГРОЗИ ПЕРЕДЧАСНИХ ПОЛОГІВ ПРИ БАГАТОПЛІДНІЙ ВАГІТНОСТІ З ВИКОРИСТАННЯМ СУБЛІНГВАЛЬНОЇ ФОРМИ МІКРОНІЗОВАНОГО ПРОГЕСТЕРОНУ". Актуальні питання педіатрії, акушерства та гінекології, № 1 (3 травня 2018). http://dx.doi.org/10.11603/24116-4944.2018.1.8625.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження – оцінити ефективність застосування сублінгвальної форми мікронізованого прогестерону (Лютеіна) у жінок із багатоплідною вагітністю з високим ризиком загрози передчасних пологів.Матеріали та методи. Обстежено 85 вагітних із двійнятами з ознаками невиношування у термінах 22–36 тижнів вагітності, котрі склали основну групу, сформовано дві підгрупи: Іа – 43 жінки, котрі отримували в комплексі лікування загрози передчасних пологів мікронізований прогестерон сублінгвально; підгрупа Іб – 42 вагітні, які не отримували під час лікування препарати прогестерону. Ретроспективно було проаналізовано 40 історій передчасних пологів при одноплідній вагітності (група порівняння). В основній групі було проведено загальноклінічне та біохімічне обстеження вагітних, визначення вмісту в сироватці крові АЛТ, АСТ, рівнів білірубіну та прогестерону. Проведений аналіз перебігу вагітності, пологів, післяпологового періоду та стану неонатальної адаптації новонароджених в обстежуваних вагітних.Результати дослідження та їх обговорення. Доведені основні чинники ризику розвитку передчасних пологів при багатоплідній вагітності, а також роль інфекційного анамнезу, даних трансвагінальної цервікометрії, неповного обстеження та несвоєчасного початку лікування загрози передчасних пологів, недостатньої профілактики ускладнень при багатоплідній вагітності. Динаміка вкорочення шийки матки була значно повільнішою у пацієнток Іа підгрупи, яким було призначено мікронізований прогестерон, це є ефективним методом профілактики та лікування невиношування у жінок із багатоплідною вагітністю, зниження частоти пізнього аборту та передчасних пологів, перинатальних втрат. Встановлено, що в жінок основної групи рівні АЛТ та АСТ, а також загального білірубіну не відхилялися від норми. Відмічено зниження рівня прогестерону в обох підгрупах. У вагітних Іа підгрупи на тлі лікування мікронізованим прогестероном відмічалося суттєве зростання рівня прогестерону у сироватці крові вже на 3-тю добу лікування до (1109±27) нмоль/л, а до кінця першого тижня лікування цей показник зростав до рівня (1280±39) нмоль/л, тоді як у Іб підгрупі його динаміка не змінювалась ((886±29) нмоль/л та, відповідно, (891±33) нмоль/л). Використання сублінгвальної форми мікронізованого прогестерону у період вираженої клінічної симптоматики загрози передчасних пологів при багатоплідній вагітності дозволяє отримати максимально швидкий терапевтичний ефект, що сприяє швидкому усуненню клінічних симптомів, регресу ультразвукових маркерів загрози переривання вагітності та запобігає подальшому прогресуванню структурних змін з боку шийки матки.Висновки. 1. При ознаках загрози передчасних пологів застосування сублінгвальної форми мікронізованого прогестерону дає можливість швидко відновити рівень прогестерону в сироватці крові до фізіологічних показників і тим самим знизити частоту передчасних пологів та покращити перинатальні наслідки у новонароджених. 2. Застосування сублінгвальної форми мікронізованого прогестерону у вагітних із загрозою передчасних пологів не впливає на функцію печінки. 3. Комплексна терапія загрози передчасних пологів із використанням мікронізованого прогестерону має високу ефективність терапевтичної дії та може бути рекомендована для широкого використання, сприяє коротшому періоду перебування в стаціонарі, зменшенню кількості ускладнень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Levkiv, I. S. "ЗАСТОСУВАННЯ КЕЙС-МЕТОДУ У ФАХОВІЙ ПІДГОТОВЦІ СТУДЕНТІВ-ІНОЗЕМЦІВ НА КАФЕДРІ ТЕРАПЕВТИЧНОЇ СТОМАТОЛОГІЇ". Медична освіта, № 3 (22 листопада 2016). http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2016.3.6916.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті наведено особливості викладання дисципліни за допомогою кейс-методу навчання, при якому роль викладача в цьому процесі посідає головне місце. Викладач мотивує навчальну діяльність студентів, спонукає їх до навчання, організовує навчальний процес таким чином, щоб він мав максимальний ефект. Готуючи практичне заняття з іноземними студентами, викладач повинен ретельно продумати структуру заняття, окреслити проблему та її розв’язання, навчити студента творчо підходити до вивчення та засвоєння матеріалу, вміло користуватися набутими знаннями, а не лише надати студентові певний обсяг практичних навичок.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Подольський, І. М., Д. В. Литкін та С. Ю. Штриголь. "Дослідження гострої та підгострої токсичності перспективного антидепресанту атристаміну на щурах". Фармакологія та лікарська токсикологія 14, № 1 (27 березня 2020). http://dx.doi.org/10.33250/14.01.053.

Повний текст джерела

Анотація:

Вирішальними факторами, які перешкоджають успішному лікуванню депресивних розладів, часто стають побічні ефекти антидепресантів, особливо за тривалого застосування. У процесі розробки та впровадження в медичну практику інноваційних лікарських засобів антидепресивної дії особливу увагу, з огляду на тривалість курсів застосування в клініці, необхідно звертати на параметри безпеки досліджуваних речовин. Мета дослідження – вивчення гострої та підгострої токсичності перспективного антидепресанту з оригінальним спектром додаткових нейротропних ефектів 2-метил-3-(феніламінометил)-1Нхінолін-4-ону (атристаміну) на щурах. Параметри гострої токсичності атристаміну за одноразового внутрішньошлункового введення досліджували на білих аутбредних щурах-самцях за методом Прозоровського. Вивчення підгострої токсичності проводили на білих нелінійних щурах обох статей віком 3–4 місяці за повторного внутрішньошлункового введення атристаміну впродовж 28 днів в умовно терапевтичній дозі 100 мг/кг. Протягом експерименту визначали вплив тривалого введення атристаміну на динаміку маси тіла тварин, показники функціонального стану ЦНС, серця, сечовидільної та гепатобіліарної систем, загальні аналізи крові та сечі, масові коефіцієнти внутрішніх органів, їхній макроскопічний стан і гістоструктуру. За результатами вивчення гострої токсичності атристаміну розраховано показник LD50 за одноразового внутрішньошлункового введення щурам, який складає (4164 ± 309) мг/кг, що дозволяє віднести досліджувану сполуку за класифікацією Hodge та Sterner до ІV класу (малотоксичних) речовин. Результати дослідження підгострої токсичності свідчать, що щоденне внутрішньошлункове введення атристаміну в умовно терапевтичній дозі впродовж 28 діб щурам не викликало достовірних відмінностей динаміки маси тіла, показників функціонального стану ЦНС, серця, сечовидільної та гепатобіліарної систем, загальних аналізів крові та сечі. Також показано, що багаторазове введення атристаміну не впливало на масові коефіцієнти внутрішніх органів, не змінювало їхній макроскопічний стан і гістоструктуру. Таким чином, результати дослідження гострої та підгострої токсичності атристаміну на щурах дозволяють зробити висновок про низьку токсичність досліджуваної речовини та безпечність за її тривалого (28 діб) внутрішньошлункового введення в умовно терапевтичній дозі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Shved, M. I., U. I. Grynchuk, Yu A. Pigovska, A. M. Shved та S. M. Geryak. "ЕНДОТЕЛІЙПРОТЕКТОРНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ТІВОРЕЛЮ У ХВОРИХ НА ДІАБЕТИЧНУ РЕТИНОПАТІЮ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 2 (2 серпня 2018). http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2018.v0.i2.8935.

Повний текст джерела

Анотація:

До специфічних діабетичних уражень ока належить діабетична ангіоретинопатія, яку виявляють у 20–80 % пацієнтів з ЦД І типу та у 30–90 % при ЦД ІІ типу. Не дивлячись на певні досягнення в лікуванні самого цукрового діабету, частота розвитку діабетичної ретинопатії (ДР) залишається стабільно високою і часто завершується повною сліпотою. Тому актуальною є апробація препаратів з широким терапевтичним спектром, які одночасно можуть впливати на різні патогенетичні ланки діабетичної ангіоретинопатії.Мета дослідження – підвищити ефективність лікування хворих з діабетичною ретинопатією шляхом застосування іАПФ моексиприлу та метаболізм- і ендотеліймодифікуючого препарату тіворелю в залежності від особливостей клінічного перебігу захворювання.Матеріал і методи. Обстежено і проліковано 74 хворих (148 очей) на ЦД з різними стадіями ДР. У 21 (28,4 %) хворого діагностовано васкулярну стадію ДР, у 20 (27,0 %) – ексудативну, у 15 (20,0 %) – геморагічну й у 18 (24,3 %) – проліферативну ретинопатію. Залежно від методики лікування обстежені були поділені на 4 групи: контрольну групу склали 15 хворих, ДР у яких лікували за загальноприйнятою методикою; до другої групи ввійшли 25 хворих з різними стадіями ДР, яким додатково призначали тіворель по 100 мл внутрішньовенно щоденно протягом 10 днів; пацієнти третьої групи (18 хворих на ДР) отримували монотерапію моексиприлом (15 мг/добу); четвертої (16 хворих) – отримали курс комбінованого лікування тіворелем та моексиприлом, з наступним переходом на підтримувальну терапію моексиприлом у дозі 7,5 – 15 мг/добу протягом 6 місяців. В усіх хворих загальноклінічні та специфічні офтальмологічні дослідження проводили у вихідному стані, через 3 тижні та через 6 місяців від початку лікування.Результати. Наявність судинних змін на очному дні призводила до зниження гостроти зору до рівня, який лежить у певних межах, характерних для кожної стадії ДР. Так, у васкулярній стадії у більшості випадків (67,7 %) визначали нормальну гостроту зору, в ексудативній стадії нормальна гострота зору була в 38,6 %, а в решти пацієнтів – в межах 0,3–0,8. У хворих з геморагічною та проліферативною стадіями ДР гострота зору була в нормі лише в 21 % та 12 % відповідно, а в решти знижувалась до (0,44±0,11). Кольоросприйняття при діабетичній ретинопатії страждає одним із перших, у першу чергу відмічається порушення сприйняття зеленого кольору. Відмічено також порушення контрастної чутливості в 100 % хворих більше ніж на 3,5 %. При ретинофотографічному дослідженні очного дна у хворих на ЦД з діабетичною ретинопатією встановлено суттєву залежність стану мікрогемоциркуляції сітківки ока від віку, тривалості хвороби і стадії ДР, що трактували як синдром капіляротрофічної недостатності з порушенням обмінно-трофічних процесів та функціональної спроможності ока.Традиційна комплексна терапія виявилась найефективнішою для лікування початкових стадій ДР, при яких її ефективність досягає 67 – 71 %. І навпаки, ЗПТ мала недостатній ангіопротекторний, гемодинамічний та антиоксидантний ефекти у пацієнтів старших вікових категорій, при довготривалому перебізі хвороби з розвитком геморагічної та проліферативної ДР. Комбінована терапія з включенням моексиприлу та тіворелю виявилась найефективнішою, клінічної ремісії та відновлення функціональної здатності органа зору досягнуто у 100 % хворих у васкулярній стадії, у 62,5 % – в ексудативній, у 56 % – в геморагічній та у 22 % при проліферативній ретинопатії; при наступному довготривалому (понад 6 місяців) підтримувальному лікуванні моексиприлом у 69 % хворих на цукровий діабет, ускладнений ретинопатією, відбуваються покращення мікрогемоциркуляції сітківки ока і нормалізація ендотеліальної функції судин.Виходячи з вищенаведених фактів і зіставляючи результати обстеження та клінічну ефективність чотирьох лікувальних програм можна зробити висновок, що терапевтична ефективність запропонованих лікувальних програм виявилась достовірно вищою, порівняно з комплексом загальновживаної терапії, в усіх виділених підгрупах хворих з різними клінічними стадіями ДР (Р<0,05). Слід зауважити також і значно меншу кількість хворих з відсутністю (недостатністю) ефекту від запропонованих програм лікування. Отримані результати дозволяють рекомендувати ширше використовувати метаболізммодифікуючі донатори оксиду азоту (L-аргінін) та інгібітори АПФ в комплексній терапії хворих на діабетичну ретинопатію.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Кryskiv, O. I., P. P. Kuziv та L. S. Babinets. "ПРОТЕОЛІЗ В УМОВАХ ТРАДИЦІЙНОГО ЛІКУВАННЯ І РОЗВАНТАЖУВАЛЬНО-ДІЄТИЧНОЇ ТЕРАПІЇ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 4 (26 січня 2018). http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2017.v0.i4.8387.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проведено аналіз традиційних і альтернативних методів лікування хворих на хронічні захворювання гепатобіліарної системи. Відомі методи медикаментозної терапії не завжди дають позитивні результати, нерідко викликають побічні реакції і ускладнення алергічного характеру. Крім цього, відносно обмежене число досліджень, які стосуються вивчення механізмів дії лікувального голодування на організм людини, дають привід опонентам невірно трактувати характер змін метаболізму при розвантажувально-дієтичній терапії (РДТ).Мета дослідження: вивчити стан загального та специфічного протеолізу при патології гепатобіліарної системи у умовах загальноприйнятого лікування і розвантажувально-дієтичної терапії.Матеріал і методи дослідження. У зв’язку з цим було вивчено стан протеолітичної і калікреїн-кінінової систем крові у 72 хворих на хронічний персистуючий гепатит, хронічний безкам’яний холецистит і дискінезію жовчовивідних шляхів, лікованих методом РДТ та у 58 пацієнтів, які отримували загальноприйняті засоби. Курс РДТ (методика Ю. С. Ніколаєва, 1978, П. П. Кузіва, 1993) тривав 16-25 днів і передбачав відміну медикаментів. Загальноприйняте лікування було комплексним і відповідало нозології. При виявленні супутніх захворювань проводили корекцію лікування. Порівнюючи показники протеолітичної і калікреїн-кінінової системкрові, довели закономірність зниження їх активності в порядку: «до лікування», «після традиційного лікування», «після лікування методом РДТ». Висновки: 1. Застосування РДТ знижує активність як загального, так і специфічного протеолізу. Цей ефект є більш вагомим у порівнянні із загальноприйнятими методами лікування. Відновлення ферментної рівноваги в протелітичній системі зумовлює стабілізацію рецидивуючого перебігу розглянутих захворювань;2. Проведені клініко-ензимологічні дослідження патогенетично обгрунтовують доцільність використання РДТ в терапевтичній практиці як ефективного методу лікування хронічних захворювань гепатобіларної системи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Sokolenko, M. O., V. D. Moskaliuk, A. A. Sokolenko, V. D. Sorokhan та Y. I. Boyko. "АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ АЛОКІНУ-АЛЬФА У СКЛАДІ КОМПЛЕКСНОЇ ТЕРАПІЇ РЕЦИДИВНОГО ОПЕРІЗУВАЛЬНОГО ГЕРПЕСУ". Інфекційні хвороби, № 1 (14 червня 2017). http://dx.doi.org/10.11603/1681-2727.2017.1.7767.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи – вивчення терапевтичної ефективності нового імунотропного препарату «Алокін-альфа», діючою речовиною якого є цитокіноподібний пептид алоферон, у складі комплексної терапії рецидивного оперізувального герпесу у ВІЛ-інфікованих та хворих без імунодефіциту.Матеріали та методи. Загальне число обстежених і пролікованих хворих на рецидивний оперізувальний герпес склало 56 людей, із них 16 ВІЛ-інфікованих та 40 хворих без імунодефіциту. Для репрезентативної вибірки хворі були поділені на чотири групи. До першої основної групи було включено 19 імунокомпетентних хворих на оперізувальний герпес, до другої основної – 8 ВІЛ-інфікованих хворих з оперізувальним герпесом. Цим особам на фоні базисної терапії (щоденний прийом етіотропного засобу з міжнародною непатентованою назвою (МНН) валацикловір – 1,0 г всередину 2 рази на день впродовж 10-14 діб, з переходом на супресивну терапію по 0,5 г 2 рази на день впродовж 1 місяця) додатково призначали 3 підшкірні ін’єкції імунотропного препапату алокін-альфа, діючою речовиною якого є алоферон, в дозі 1 мг через один день. Першу і другу групу контролю склали 21 і 8 пацієнтів відповідно, яким призначали тільки зазначену базисну терапію.Оцінку протокольного та запропонованого нами лікування хворих здійснювали з врахуванням стадії ВІЛ-інфекції. Для цього дослідження пацієнти відбиралися методом довільної вибірки. Період спостереження за хворими складався з часу лікування і наступного амбулаторного спостереження протягом 3 міс. У дослідження включали пацієнтів з клінічною картиною оперізувального герпесу в період загострення, не більше ніж через 48 год від моменту появи висипань. Найближчі результати лікування оцінювали за зміною тривалості рецидиву оперізувального герпесу. Тривалість рецидиву (час досягнення повної реепітелізації) оцінювали в добах. Віддалені результати лікування визначали за перебігом захворювання протягом 3 місяців амбулаторного спостереження: кількість наступних рецидивів за спостережуваний період; тривалість ремісій у добах.Результати. На підставі дослідження клінічних показників встановили, що тільки базисна терапія шляхом щоденного прийому етіотропного засобу валацикловіру по 1,0 г всередину 2 рази на день впродовж 10-14 діб не забезпечує вагомого клінічного ефекту. Доповнення базисного лікування 3 підшкірними ін’єкціями алокіну-альфа в дозі 1 мг через один день забезпечує статистично достовірне скорочення тривалості клінічних проявів оперізувального герпесу в хворих без імунодефіциту порівняно з терапією тільки валацикловіром (Р<0,05).Найближчі висліди лікування хворих на рецидивний оперізувальний герпес у імунокомпетентних хворих також переконливо демонструють перевагу доповнення базисної терапії алокіном-альфа: не тільки зменшувалася частота рецидивів, але й вкорочувалася тривалість першого рецидиву після зазначеного лікування.При оцінці тривалості клінічних проявів оперізувального герпесу на фоні ВІЛ-інфекції незалежно від клінічної стадії виявили статистично достовірне її скорочення на фоні доповнення базисної терапії алокіном-альфа порівняно з лікуванням тільки валацикловіром. Тримісячне амбулаторне спостереження за пацієнтами у I-II клінічній стадії ВІЛ-інфекції, які отримали тільки валацикловір, вказувало на відсутність будь-якої зміни частоти наступних рецидивів. Водночас доповнення базисної терапії алокіном-альфа забезпечувало збільшення тривалості ремісії і достовірне зменшення частоти наступних рецидивів оперізувального герпесу (Р<0,05).Поряд зі зменшенням частоти рецидивів після застосування апробованого цитокіноподібного препарату статистично вагомо скорочувалась й тривалість першого рецидиву ВІЛ-асоційованого оперізувального герпесу після лікування, вона становила (7,0±0,6) доби. У пацієнтів, лікованих лише валацикловіром, цей показник становив (11,3±0,5) доби (Р<0,05).Відповідне амбулаторне спостереження за пацієнтами у III-IV клінічній стадії ВІЛ-інфекції, які отримали тільки базисну терапію оперізувального герпесу, також не виявило якого-небудь впливу на частоту рецидивів (Р>0,05). Доповнення ж базисної терапії апробованим цитокіноподібним препаратом забезпечувало збільшення тривалості ремісії і достовірне зменшення частоти рецидивів оперізувального герпесу – від (1,60±0,24) до (0,60±0,24) разу на 3 міс. (Р<0,05).Також поряд зі зменшенням частоти рецидивів ВІЛ-асоційованого оперізувального герпесу у пацієнтів з III-IV клінічною стадією після застосування апробованого цитокіноподібного препарату вагомо скорочувалась й тривалість першого рецидиву після лікування – (9,8±0,4) і (16,3±0,6) доби відповідно (Р<0,05). Висновки. Доповнення базисного етіотропного лікування оперізувального герпесу імунотропним препаратом алокін-альфа забезпечує скорочення тривалості клінічних проявів під час лікування, скорочення тривалості першого рецидиву після лікування, а також зменшення частоти рецидивів як у ВІЛ-інфікованих хворих, так і у хворих без імунодефіциту.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Ефект терапевтичний"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями