Статті в журналах з теми "Ефект присутності"

Стадія гідратування рослинних олій проводиться з метою вилучення полярних ліпідів – фосфоліпідів. Ефективність проведення цієї стадії полягає не лише в низькому остаточному вмісті фосфоліпідів у гідратованій олії, а й у безпечності застосованих гідратуючих агентів, швидкості, простоті проведення гідратування та низькій вартості процесу. Досліджено процес гідратування соняшникової олії в присутності нового гідратуючого агенту – ацетату кальцію. Ацетат кальцію (харчова добавка Е 263) є безпечною речовиною, що повністю засвоюється організмом людини та не чинить негативного впливу на довкілля. Встановлено раціональні умови проведення гідратування з метою одержання олії зі вмістом фосфоліпідів ˂ 0.05 %, а саме: кількість ацетату кальцію – 0.01 %;тривалість гідратування – 10 хв; кількість води – 1 %. Визначено раціональні умови проведення гідратування в присутності ацетату кальцію. Досліджено основні показники якості гідратованої олії та лецитину, одержаного в результаті гідратування. Вони відповідають вимогам діючих нормативних документів. Одним з недоліків лецитину соняшнику є його здатність переходити з рідкого стану до пластичного, тобто підвищувати в’язкість в процесі зберігання. Доведений подвійний технологічний ефект використання ацетату кальцію – як ефективного гідратаційного агенту та добавки, що суттєво знижує в’язкість лецитинів (які одержують на стадії гідратування) до значень, за яких вони не утворюють пластичної модифікації.

Альтернативний підхід до інтенсифікації теплообміну на основі концепції нанофлюїдів відкриває новий напрям в пошуку шляхів вдосконалення процесів переносу теплоти. Термодинамічні властивості конденсованих середовищ, що інкорпоровані в наноструктурні матеріали, є основою нових нанотехнологічних застосувань. Генеалогічні дерева графена: графіт, фулерен (C60), вуглецеві нанотрубки (CNT), що додаються до холодоагентів, змінюють їх термодинамічні властивості та фазову рівновагу. Запропоновано алгоритм розрахунку термодинамічних властивостей середовищ на основі рівняння стану NIST при різних концентраціях наночасток графена. Двоокис вуглецю був обраний основною речовиною як один із перспективних природних холодоагентів з мінімальним потенціалом глобального потепління. Одержано інформацію про термодинамічну поведінку однорідних та неоднорідних конденсованих середовищ з добавками вуглецевих наночасток генеалогічного дерева графена під впливом варіації термодинамічних параметрів. Наведено термодинамічні властивості вуглекислого газу в присутності фулеренів та карбонових нанотрубок. Розроблено моделі термодинамічної поведінки нанофлюїдів для прогнозування критичної точки чистих компонентів у присутності наноструктурованих матеріалів. Теоретично передбачено зміщення критичної точки для нанорідин. Оцінка зсуву фазової рівноваги та критичної точки показала, що ефект фулеренів та вуглецевих нанотрубок майже не змінює термодинамічну поведінку холодоагенту при низьких об'ємних концентраціях наночастинок. Побудовано рівняння стану термодинамічних властивостей технічно важливих газів з домішками наночасток генеалогічного дерева графена. Розроблено програми розрахунку та база даних термодинамічних властивостей робочих тіл. Описано результати розрахунків фазових рівноваг деяких нанофлюїдів

Стаття присвячена проблемам семіотики іконопису та іконології як методу інтерпретації семантики ікони, її опосередкування соціокультурним контекстом. Особливістю українського іконопису є поєднання візантійського стилю зі стилями західноєвропейського мистецтва і розробка власної версії цих стилів. Концепт ікони визначає її як культурний артефакт і розкриває взаємовпливи українського живопису та іконопису. Художній контекст семантики ікони пов'язаний з пошуками поєднання національної традиції та авангардного мислення в образотворчому мистецтві. Йдеться про взаємозв’язок художніх засобів виразності світських жанрів та композиційно-колористичних канонів сакрального мистецтва. Символіка світла, кольору, простору і принцип розташування об’єктів зображення відповідають канонам сакрального. Сюжетність, ефект особистості, виразність та мальовничість форми свідчать про світський контекст. Компактність сюжету, не зважаючи на персоніфікацію та індивідуалізоване тлумачення, викликає цілісне сприйняття Божественної присутності. Трансцендентальний вимір ікони визначається антиномією невидимого у видимому, незображеного у зображеному; художній вимір ікони виявляє співвіднесення іконографічного канону з каноном фольклорних традицій. Перспективи досліджень іконопису пов’язані з методом інтерпретації його об’єктів. Метод іконології виявляє за змістом, стилем зображення та технікою виконання семантичне значення і визначає тенденцію розвитку сакрального мистецтва.

Наведені дані за результатами досліджень бак-терицидної дії комплексного металомісткого дез-інфектанту. Для цього визначали фенольний кое-фіцієнт, який виражає відношення концентраціїрозчинів досліджуваної речовини до концентраціїфенолу, що спричиняють у рівний проміжок часуза однакової температури рівнозначний темпера-турний дезінфікуючий ефект. Також визначалибілковий індекс, показник зниження активностідезінфікуючого засобу в присутності білків. У ре-зультаті досліджень встановлено, що бактери-цидна дія комплексного металомісткого дезінфе-ктанту (КМД) сильніша за бактерицидну дію кар-болової кислоти в 157,98 разу. КМД може прояв-ляти бактерицидну дію на оброблюваних поверх-нях навіть за контакту з білковими субстанціями,хоча в такому випадку його ефективність зни-зиться в 2,92 разу, що враховано при встановленніефективних концентрацій робочих розчинів КМД. The data on research of bactericidal action of complex metallicdisinfectant are given in article. Phenolic factor which expresses therelation of concentration of solutions of investigated substance toconcentration of phenol that defines in an equal time interval atidentical temperature equivalent temperature disinfectant effect wasdefined for this purpose. Albuminous index, an indicator ofdecrease in activity of a disinfectant in the presence of fiber wasalso defined. As a result of researches it is established that,bactericidal action complex metallic disinfectant is stronger thanbactericidal action phenylic acid in 157,98 times. KMD can showbactericidal action on processed surfaces during contact withalbuminous substances, but in that case its efficiency decreases in2,92 times. That is considered at installation of effectiveconcentration of working solutions KMD.

Питання ефективної антисептичної обробки в медицині залишається актуальним і його вирішення спонукає до пошуку нових засобів впливу на патогенну мікрофлору. Фотодинамічна терапія є альтернативним до антибіотиків сучасним методом інактивації патогенних мікроорганізмів, що заснований на використанні різних фотобіологічних ефектів, що викликаються за допомогою поєднаного застосування світлового випромінювання, кисню і фотосенсибілізатора. Перевагами такого підходу є відсутність селективності та розвитку резистентності бактерій. Як відомо, жорстке ультрафіолетове випромінювання застосовують для стерилізації поверхонь, медичних інструментів тощо. Світло даного діапазону хвиль однаково шкідливе як для прокаріотичних, так і для еукаріотичних клітин, що й обмежує сферу його застосування. За певних умов світло з більшою довжиною хвилі також може виявляти антимікробну дію. Якщо у бактеріальних клітинах присутні специфічні речовини – фотосенсибілізатори, які мають максимуми поглинання у ділянках електромагнітного спектру – при опроміненні такі сполуки взаємодіють із оточуючими молекулами, зокрема кисню, і генерують утворення токсичних для клітин вільних радикалів. Досліджували дію світла з довжинами хвиль 390, 460, 530 нм та комплексний ефект червоного світла (660 нм) із фотосенсибілізатором метиленовим синім на інактивацію in vitro диких штамів Staphylococcus aureus. Мікроорганізми отримували на середовищі жовтково-сольового агару (ЖСА). Оцінку чутливості мікроорганізмів до дії світла відповідної довжини хвилі проводили у суспензії бактерій, яку готували у середовищі Мюллера-Хінтона. Суспензію інкубували на водяній бані 20 хв при 37 оС. Опромінення суспензії проводили монохроматичним світлом 390, 460, 530 та 660 нм (Lika-Led, Фотоніка Плюс, Черкаси) з емісією 0,1 Дж/с та часовою дискретизацією 2 хв. Розрахунок дози опромінення (Дж/мл) проводили відносно об’єму суспензії бактерій, що становила 10 мл. Ефективність бактерицидної дії світла (%) оцінювали при порівнянні опромінених зразків з контрольними, які перебували в аналогічних умовах, але не піддавалися дії світла. Дослідження дії світла з довжиною хвилі 390 нм та енергією емісії 0,1 Дж/с показали високу бактерицидну ефективність при дозі опромінення 10-11 Дж/мл бактеріальної суспензії, в результаті чого гине 50% КУО. При менших дозах опромінення виявлено інактивацію близько 40% мікроорганізмів від початкової популяції. Наступне збільшення енергії сприяє лінійному зростанню бактерицидної активності світла. Виявлено, що при активації синім світлом 460 нм з дозою опромінення менше, ніж 1,5 Дж/мл, відбувається слабка ініціація загибелі бактеріальних клітин та інактивується лише 4-5% КУО. Подальше збільшення дози опромінення до 10 Дж/мл забезпечує лінійне зменшення кількості КУО до 40% від початкової популяції з виходом на плато. Дія зеленого світла з довжиною хвилі 530 нм має близьку до синього ефективність. Початкова доза опромінення, необхідна для ініціації загибелі бактерій у суспензії становить 2,5-3 Дж/мл, а її збільшення сприяє різкому зниженню кількості КУО на 35%. Подальше зростання сумарної енергії опромінення виявляє значно меншу ефективність. Максимальний бактерицидний ефект становить 50% при дозі 14-16 Дж/мл. Метиленовий синій виявляє слабкі бактерицидні ефекти при концентраціях вище 0,01%. У нашому дослідженні виявлено, що при дозі опромінення 1-1,5 Дж/мл та присутності у суспензії 0,0001% метиленового синього кількість КУО у знижується на 25%. Максимальний ефект комплексної дії світла та сенсибілізатора досягається при дозі опромінення 4,5-5 Дж/мл і становить 55-60%. Опромінення in vitro диких штамів Staphylococcus aureus світлом з довжинами хвиль 390, 460 і 530 нм забезпечує інактивацію більш ніж половини КУО у суспензії клітин. Завдяки комплексній дії червоного світла (660 нм), яке має найвищу проникну здатність у тканини, та сенсибілізатора метиленового синього при концентрації 0,0001% досягається висока бактерицидна активність при дозі опромінення 4,5-5 Дж/мл.

Розвідка присвячена вивченню національних аспектів формування інфодемії у зв’язку з суспільно-політичною ситуацією в країні, що виникла на тлі пандемії COVID-19. Це явище розглянуто як основа маніпулятивного впливу на суспільну свідомість. Сучасні телеканали є структурами, які оперативно отримують інформацію, аналізують її на предмет актуальності, можуть «дозувати» її обсяги та коригувати зміст. Контроль за інформацією та спосіб її інтерпретації дозволяє маніпулювати масовою свідомістю, створювати модель суспільної поведінки, що запрограмована та бажана для окремих груп, які прагнуть досягти різних цілей, як правило, політико-економічного характеру. Маніпулятивні технології (посилання на анонімний авторитет, емоційний резонанс, буденна розповідь, ефект присутності, стереотипізація тощо), а також соціально-психологічна природа поширення інформації, дозволяють говорити про високий потенціал телебачення як інструменту управління суспільством і небезпеки недостовірної інформації, а також її «ангажованого трактування». У такий спосіб, саме політичний компонент інфодемії визначає суть її національної версії та свідчить про соціальну безвідповідальність олігархічних сил та телеканалів, які їх обслуговують, транслюючи дезінформацію про поширення вірусу та боротьбу українського уряду за здоров’я громадськості. Для ефективної боротьби з поширенням цього явища держава повинна вжити відповідних заходів, сприяти створенню справді незалежного ЗМК, здатного об’єктивно оцінювати та подавати новину, формувати в Україні інформаційний простір, в основі якого лежить вимога правдивості, об’єктивності, плюралізму щодо достовірності фактів та аргументів, переданих суспільній свідомості. У результаті дослідження зроблено висновок, що унікальність українського варіанту інфодемії полягає в тому, що цей інструмент всеукраїнські телевізійні канали використовують не для підвищення власних рейтингів та прибутків, а для маніпуляції свідомістю громадян та отримання електоральної підтримки в політичній боротьбі, яку ведуть у країні олігархічні клани.

У статті розглянуто основні етапи розвитку транснаціональних корпорацій та визначено основні чинники, що впливали на процеси транснаціоналізації у різні періоди. Доведено, що на кожному етапі причини становлення та розвитку транснаціональних корпорацій різні, проте всі вони певною мірою повʼязані, насамперед, з недосконалою конкуренцією, бар’єрами на шляху розвитку міжнародної торгівлі, валютним контролем, значними транспортними витратами, відмінностями у податковому законодавстві різних країн. До головних конкурентних переваг, які є основою ефективної діяльності транснаціональних корпорацій належать: безперешкодне володіння і доступ до природних ресурсів, капіталу і результатів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт по всьому світу; горизонтальну диверсифікацію або вертикальну інтеграцію; економію на масштабах підприємства; низьку вартість фінансових ресурсів завдяки ширшим можливостям їх залучення; можливість за рахунок прямих інвестицій долати різні бар’єри на шляху до збільшення обсягів експорту своїх творів на ринок тієї або іншої країни тощо. Розкрито можливий негативний вплив транснаціональних корпорацій на розвиток економік приймаючих країн. Зокрема, транснаціональні корпорації на внутрішньому ринку приймаючих країн створюють потужну конкуренцію місцевим компаніям, не даючи їм розвиватися. Крім того, вільне переміщення фінансового капіталу може підірвати стабільність національних валют і створити загрозу для національної безпеки країн, що розвиваються. Маючи свій інтерес у приймаючій країні, транснаціональні корпорації здатні насаджувати їй ідеологію, яка суперечить інтересам розвитку національного бізнесу і пригнічувати розвиток національно-державних інтересів. Через стрімкий розвиток інтеграційних процесів та значний соціально-економічний ефект національні економіки не можуть уникнути впливу ТНК, проте уряди держав можуть регулювати рівень їхньої присутності. Таке регулювання відбувається що найменш на чотирьох рівнях: наддержавному; міждержавному; внутрішньодержавному; суспільному. На основі міжнародних статистичних баз даних проаналізовано першу десятку найбільших транснаціональних корпорацій світу у 2018 році до яких входили: сім банківських установ, чотири з яких китайські (ICBC, China Construction Bank Corporation, JPMorgan Chase, Agricultural Bank of China, Bank of America, Wells Fargo, Bank of China), багатопрофільний американський холдинг (Berkshire Hathaway), американська технологічна компанія (Apple) та китайська страхова компанія (Ping An Insurance Group). Виявлено, що серед основних чинників, які сприяли високому рейтингу цих компаній були: гнучка політика та стабільна діяльність в умовах економічних криз; активне розміщення виробництва на території інших країн; великі масштаби діяльності та опора на інформаційні технології.

Актуальність. Мікроциркуляторне русло (МЦР) забезпечує обмін речовин між кров’ю і тканинами, залежить від процесів, які впливають на гемодинаміку, таких, наприклад, як фізичні навантаження. Діагностика порушень МЦР розширює можливості лікування, реабілітації та профілактики. Фізичні вправи впливають на гемодинамічні показники, мікроциркуляцію, підвищують толерантність до фізичних навантажень, тому використовуються як один з основних елементів лікування, реабілітації. Мета: шляхом аналізу динаміки показників офтальмоскопічного дослідження МЦР кон’юнктиви ока розробити алгоритм підбору фізичних вправ для покращення мікроциркуляції (МЦ), враховуючи типи реакцій серцево-судинної системи (ССС) на навантаження. Матеріали та методи. В ході дослідження виділили три групи вправ, які впливають на МЦР: динамічні аеробні, динамічні анаеробні, статичні анаеробні. Залучено 30 добровольців (15 жінок, 15 чоловіків) віком 15–33 (22,00 ± 2,73) роки. Кожен з учасників виконував три групи вправ в окремі дні. Проводили пульсоксиметрію, вимірювання артеріального тиску, пульсу, кількісну оцінку стану МЦР до проведення навантаження, відразу після них та через 5 хв. Статистичну обробку проводили стандартними методами біометрії. Результати дослідження та їх обговорення. При виконанні динамічних анаеробних Вплив фізичних вправ з різним механізмом дії на мікроциркуляторне русло у пацієнтів з різним типом реакції серцево-судинної системи на навантаження Вітрова Ю. О., Колісник С. П., Шавула С. П. Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова, м. Вінниця, Україна вправ спостерігалася нормотонічна реакція ССС на навантаження у 73,3 % обстежуваних, а при статичних анаеробних та динамічних аеробних – у 60,0 %. При виконанні статичних і динамічних анаеробних вправ спостерігали значне покращення МЦ (OR = 2,91 та OR = 4,83 відповідно). Найбільше SaO2 підвищувалась при виконанні динамічних аеробних вправ (OR = 3,00). Висновки. Тип реакції ССС на фізичне навантаження – ключовий фактор індивідуального вибору типу вправ. При відсутності протипоказань рекомендовано поєднувати аеробні та анаеробні вправи. Найменший вплив на МЦР мають анаеробні динамічні вправи, особливо у осіб, що не курять, проте вже через 5 хв цей вид навантаження має найбільший позитивний вплив (OR = 4,83), особливо у осіб, що не курять (OR = 7,40), і зберігає найбільш тривалий ефект. Розроблений нами алгоритм дозволяє індивідуалізувати підходи щодо вибору типу навантаження та виявити групи пацієнтів, які потребують уваги фахівців фізичної та реабілітаційної медицини. Перспективи подальших досліджень. Тип реагування ССС на певний вид навантаження може відрізнятися у осіб різних вікових груп і потребує подальшого вивчення, особливо за присутності факторів ризику, шкідливих звичок, коморбідної патології.

У статті зроблено спробу вивчити специфіку моделювання настроєвої парадигми повісті О. Чупи «Вишня і Я» в аспекті продукування присутності. Спираючись на концепцію, репрезентовану в праці німецько-американського літературознавця, філософа, історика Х. У. Гумбрехта, автором наголошено, що будь-яке зіткнення людини і культури, в результаті якого створюється ситуація естетичного перживання, дозволяє відчути елементи як значення (інтерпретація) так і присутності (переживання). Персонажі освоюють реальність шляхом осягнення її предметності, залучаючи до цього і свідомість, і тіло. У статті розглядаються провідні модуси буття втілені в повісті О. Чупи «Вишня і Я», що є складовими тілесно-міметичного дискурсу в межах ефекту присутності як здійснення спроби, за висловом Х. У. Гумбрехта, «проникнення крізь матеріальну реальність у прагненні освоїти духовну істину», щоб глибше осягнути правду про людину, її взаємини зі світом.

У статті обґрунтовується доцільність геймдизайн орієнтованого підходу до розробки дисциплін у закладах вищої освіти (ЗВО), що надалі стане основою для впровадження віртуальних навчально-ігрових середовищ. Показано різницю між поняттями «гейміфікація», «геймдизайн», «Game-based learning». Описано структурні моделі ігродисципліни (технологічна, покрокова, кластерна, прецедентна та змістовно-картографічна), надано їх характеристики, способи імплементації. Визначено етапи та особливості впровадження елементів геймдизайну в навчальних дисциплінах ЗВО. Проаналізовано переваги та недоліки «гейміфікаційної класної кімнати». Представлено схему розподілу елементів навчального контенту за моделлю гри МDA (Механіка – Динаміка – Естетика). Зазначено, що в результаті впровадження геймдизайн-орієнтованого підходу має змінитися погляд на планування, реалізацію та контроль процесу навчання, формування стану «занурення» та ефекту «повної присутності» як з боку викладача-методиста-геймдизайнера, так і здобувача освіти як геймера, який набуває досвіду. Запропоновано методику розробки ігродисципліни, що візуально узагальнено в блок-схемі. Акцентовано, що розробка навчальної дисципліни за принципами та методами геймдизайну перебуває на перетині різних галузей знань та прагне створити синергію методики навчання, ігрової кіберкультури, проєктної діяльності та маркетингу. Основою такого підходу є процес формалізації та структуризації дисципліни в реляційні бази даних та карти знань з подальшою їх творчою трансформацією в ігровий світ. Застосування принципів геймдизайну відкриває нові можливості для реалізації інтегративності, міждисциплінарності, персоналізації та гуманізації навчання. Такий підхід не лише підвищує мотивацію, залучення та інтерес до навчання, посилює позитивні ефекти від вивчення дисципліни, а й кардинально змінює ідеологію навчання, його структуру та поведінку як системи-тьютора.

Проблема глобальної зміни клімату зумовлена невпинним зростанням концентрації парникових газів в атмосфері. Основна кількість викидів парникових газів утворюється внаслідок спалювання палива – твердого, рідкого чи газоподібного. Основним парниковим газом, який викидається в атмосферу є вуглекислий газ CO2. Тому зменшення вмісту вуглекислого газу в атмосфері є головним завданням екологічної спільноти сьогодення. У процесі спалювання палива утворюються, окрім вуглекислого CO2, супутні парникові гази, такі як: оксиди азоту NxOy та оксид сульфуру (SO2). У реальних умовах індивідуальної дії компонентів, які впливають на поглинання вуглекислого газу, не буває, тому важливо досліджувати сумарний вплив оксидів азоту (NxOy) та оксиду сульфуру (SO2) на динаміку поглинання вуглекислого газу хлорофілсинтезуючими мікроводоростями типу Chlorella. Розглянуто пригнічення ефекту інгібіювання оксидом сульфуру SO2 активатором оксидами азоту NxOy процесу поглинання вуглекислого газу хлорофілсинтезуючими мікроводоростями. Представлено експериментальні залежності динаміки поглинання CO2 мікроводоростями за критичної концентрації інгібітора SO2 у присутності активатора NxOy. Побудовано математичну модель приросту популяції мікроводоростей типу Chlorella залежно від концентрації активатора оксидів азоту за умови постійної концентрації інгібітору оксиду сульфуру. Встановлено оптимальне значення концентрації активатора NxOy у присутності найменшої критичної концентрації інгібітора SO2.

За допомогою термометричного методу досліджено кінетику виділення тепла під час полімеризації композицій на основі 2-гідроксіетилметакрилату (ГЕМА) та полівінілпіролідону (ПВП), ініційованої пероксидом бензоїлу з одночасним відновленням Ni2+. Для відновлення Ni2+ використано окисно-відновну систему нікелю сульфат натрію гіпофосфіт у лужному середовищі. Оцінено вплив складу вихідної композиції, вмісту розчинника, початкової температури полімеризації, концентрації окисника та відновника на кінетичні параметри полімеризації – час початку гелеутворення, час досягнення максимальної температури екзотермії, область гель-ефекту та максимальну температуру екзотермії. Встановлено, що у випадку ГЕМА/ПВП композицій полімеризація у присутності пероксиду бензоїлу відбувається з високою швидкістю вже за температури 50°С. Доведено, що використання комплексного ініціатора, який складається з сульфату заліза (ІІ) та пероксиду бензоїлу, дає можливість здійснювати полімеризацію ГЕМА/ПВП композицій за кімнатної температури та з максимальною температурою екзотермії, яка забезпечує хімічне осадження металу. Виявлено, що температура, до якої нагрівається реакційне середовище, може бути достатньою для перебігу хімічної реакції відновлення Ni2+.

У статті розглядається проблема використання відеоматеріалів у професійній підготовці майбутніх інженерів-педагогів, зокрема візуалізацію дидактичних матеріалів у професійній підготовці майбутніх фахівців з комп’ютерних технологій. Доведено, що необхідна зміна парадигми викладання дисциплін комп'ютерного профілю в контексті візуалізації дидактичних матеріалів як основи абстрагування матеріалу. Встановлено, що навчання дисциплінам комп'ютерного профілю здійснюється в умовах дуже мінливої предметної області та великої кількості різноманітних методів й інструментальних засобів. Однім з головних принципів навчання студентів стає високий рівень абстрагування навчального матеріалу. Розглянуто класичні методики навчання дисципліни “Системи керування контентом“, які передбачають лекційно-практичну форму навчання з переважно текстовими дидактичними матеріалами, що мають низький рівень абстрагування порівняно з використанням відеоматеріалів. Показано, що завдяки технічним перевагам застосування відеоматеріалів (швидкість, маневреність, оперативність, можливість перегляду і прослуховування фрагментів і інші мультимедійні функції; дидактичними ‒ інтерактивність занять (створення ефекту присутності, відчуття автентичності, реальності подій, інтерес, бажання дізнатися і побачити більше)) здійснюється підвищення якості й ефективності освітнього процесу. Визначено дидактичні основи застосування відеоматеріалів при навчанні студентів системам керування контентом, розроблено та впроваджено в професійну підготовку майбутніх інженерів-педагогів БДПУ відеоматеріали для використання систем керування контентом на прикладі майбутніх інженерів-педагогів факультету фізико-математичної, комп’ютерної та технологічної освіти Бердянського державного педагогічного університету. Встановлено, що використання навчальних відеоматеріалів має значний потенціал і сприяє підвищенню ефективності навчання та гарантує якісну професійну підготовку студентів. Ключові слова: вища освіта, професійна підготовка, майбутні інженери-педагоги, інформаційні технології, системи керування контентом, відеоматеріали.

Дослідження присвячене аналізу сучасного стану розвитку й популяризації інформаційно-комунікаційних технологій та інтерактивних засобів навчальної комунікації з метою організації спільної роботи в різних сферах суспільства. Особливу увагу приділено сфері освітніх послуг закладу вищої освіти в контексті стрімкого поширення соціального програмного забезпечення. Воно уможливило об’єднання людей у спеціалізовані групи зі спільними інтересами, які можуть бути не знайомими в реальному житті та не мати попереднього досвіду комунікації. Розкрита сутність новітніх систем соціального програмного забезпечення, що полягає в розбудові та підтримці соціальної мережевої взаємодії й побудові віртуальних спільнот з високим рівнем самоорганізації. Основним результатом дослідження стало обґрунтування ролі та функцій соціального програмного забезпечення в контексті: взаємодії між індивідумами та групами в питаннях веб-публікацій і мережевого спілкування як виду комп’ютер-опосередкованої комунікації; соціального зворотнього зв’язку базованого на мережевій етиці та ефекті віртуальної присутності; формування та розбудови соціальних мереж. Розглянуто важливий елемент соціального програмного забезпечення – блоги. На сьогодні блогосфера є одним із найбільш яскравих феноменів вебу щодо швидкості зростання кількості блогів, збільшення щільності лінків та стрімкого зростання обсягу доступного контенту. Поява та розвиток новітніх соціальних феноменів, таких, як, наприклад, Фейсбук, Quorra, дало новий імпульс для подальшого розвитку блогосфери, її видозміни та адаптації до новітніх потреб користувачів в освітній сфері. Новітнім інструментом, який можна використовувати в процесі навчання у ЗВО, є wiki. Їхньою перевагою є швидка доступність результатів роботи в режимі онлайн, що дозволяє позиціонувати wiki-систему як платформу для спільної роботи на рівні студентів, навчальних груп, університетів тощо та використовувати її як засіб планування освітнього процесу у вищій школі. Ключові слова: веб, соціальне програмне забезпечення, блоги, wiki, мережева активність, освітні послуги.

Вступ Сучасні методи проектування дистанційних курсів базуються на розвинених інформаційних освітніх ресурсах і, в першу чергу, відкритих освітніх ресурсах. Кожен університет має концепцію розвитку своїх інформаційних освітніх ресурсів, які полегшують викладачеві використання технологій дистанційного навчання у навчальному процесі, як очному, так і заочному.Інформаційний освітній простір забезпечує:– доступність інформаційних ресурсів університету, системну інтеграцію;– комунікації між студентами, викладачами, науковим співтовариством;– створення інформаційного співтовариства;– інформаційну підтримку прийняття рішень, функціонування органів управління університету.Велику роль у формуванні інформаційного освітнього простору відіграють відкриті освітні ресурси ‑ навчальні або наукові ресурси, які розміщені у вільному доступі, або мають ліцензію, яка дозволяє їх вільне використання або переробку.До відкритих освітніх ресурсів можна віднести навчальні курси, окремі матеріали курсу і модулі курсу, посібники, навчальне відео, програмне забезпечення та інші засоби, матеріали або технології.Використання відкритих освітніх ресурсів зменшує вартість доступу до навчальних матеріалів, підвищує активність учасників навчального процесу, створює ефективну навчальне середовище, розвиває компетенції викладачів при підготовці навчальних матеріалів та проведенні навчального процесу.Відкриті освітні ресурси забезпечують прозорість прав інтелектуальної власності та авторських прав, забезпечують високу якість авторських робіт, сприяють підвищенню ефективності управління системою зберігання даних для освітніх ресурсів університету.Рівень розвитку інформаційних освітніх ресурсів університетів України можна оцінити за досягненнями у міжнародному рейтингу сайтів університетів Webometrics (http://webometrics.info). На жаль, сайти університетів України в цьому рейтингу розташовуються в кінці першої тисячі і нижче. Це створює великі проблеми при розвитку дистанційного навчання.Для успішного проведення навчального процесу кожен університет на базі інформаційних освітніх ресурсів повинен мати кампус, який іноді називають мобільним кампусом. Мобільний кампус ‑ це, насамперед, можливість бути частиною навчального співтовариства в будь-який час і в будь-якому місці. Він потрібен для того, щоб створити в навчальному закладі колективно-рефлексивний вимір неформальної навчальної діяльності, опосередкованої мобільними технологіями.У такому мобільному кампусі процес навчання може починатися коли завгодно; тривати скільки завгодно; він може бути раптово припинений або перерваний і може бути продовжений з будь-якого місця. Це дозволяє встановлювати індивідуальний розклад, створює ефект присутності і породжує явище віртуального університету.Педагогічне проектуванняВ останній час відбулися великі зміни в дистанційному навчанні, зокрема, з’явилися нові педагогічні теорії, соціальні сервіси, методи навчання і масові відкриті он-лайн курси (МВОК), тому необхідно переглянути методи проектування дистанційних курсів.Перш за все, проектування ‑ це процес створення нового об’єкта для задоволення потреб особистості. Мета проектування ‑ започаткувати зміни у навколишньому штучному середовищі людини.У техніці існують неформальні визначення «проектування» [1]:Цілеспрямована діяльність по розв’язанню задач (Арчер).Прийняття рішень в умовах невизначеності з тяжкими наслідками в разі помилки (Азімов).Моделювання передбачуваних дій до їх здійснення до тих пір, поки не з’явиться повна упевненість в кінцевому результаті (Букер).Здійснення дуже складного акту інтуїції (Джонс).Натхненний стрибок від фактів сьогодення до можливостей майбутнього (Пейдж).Проектування – це процес, а методи проектування ‑ це методологія, яка вимагає комплексного застосування різних наукових напрямків та теорій.З інших робіт з проектування слід звернути увагу на роботи Я. Дітріхса і Г. С. Альтшуллера.Г. С. Альтшуллер розглядав проектування як алгоритм розв’язання винахідницьких задач (АРВЗ – http://www.triz-ri.ru/triz/triz02.asp#a4), пізніше сформувавши теорію розв’язання винахідницьких задач (ТРВЗ). АРВЗ ‑ це інструмент для мислення і вирішення нестандартних задач. Наступні роботи І. Л. Вікентьєва з розвитку ідей Г. С. Альтшулера показали, що ці підходи добре працюють в бізнесі, журналістиці, освіті та інших напрямках.АРВЗ орієнтований на вирішення нестандартних, новаторських задач, які зараз дуже потрібні в освіті і складається з етапів:Аналіз задачі;Аналіз моделі задачі;Визначення ідеального кінцевого результату і фізичного протиріччя (ФП);Мобілізація та застосування ресурсів;Застосування інформаційного фонду;Зміна чи заміна задачі;Аналіз способу усунення ФП;Застосування отриманої відповіді;Аналіз ходу рішення.Педагогічне проектування ‑ це застосування та розвиток ідей технічного проектування на педагогічну діяльність з використанням усіх існуючих педагогічних теорій.Педагогічне проектування ‑ це методологія створення новаторських освітніх ресурсів.Традиційно педагогічне проектування базується на ADDIE: аналіз (Analyzing) потреб організації; проектування (Designing) системи для потреб організації; розвиток (Developing) системи з використанням аналізу вихідних даних; виконання (Implementing) процесів системи; оцінка (Evaluating) проекту створення та виконання.Комплексне застосування педагогічного проектування та методології АРВЗ дозволить створювати унікальні дистанційні курси, наприклад, МООК.Методи навчанняПоява нових соціальних сервісів впливає на розвиток освіти і, зокрема, на дистанційне навчання. Переглядаються психолого-педагогічні підходи до навчання, особливо, якщо вони мають відношення до корпоративного навчання. Не залишилися без уваги і формальне, неформальне, інформальне і соціальне навчання.Розгляд видів робіт спеціаліста дозволяє визначити співвідношення формального і неформального навчання [2]. При виконанні рутинних робіт частка неформального навчання мінімальна і зростає до видів діяльності, що потребують вирішення варіативних (творчих) завдань (рис. 1).Формальне навчання (відповідно до визначення CEDEFOP [3]) ‑ це структуроване (з точки зору цілей і часу) навчання, яке зазвичай надається навчальним закладом і призводить до сертифікації. Формальне навчання є навмисним, з точки зору учня. Рис. 1 Формальне та неформальне навчання Інформальне (informal) навчання [3] ‑ це щоденне навчання, пов’язане з роботою, сім’єю або відпочинком, не організоване і не структуроване (з точки зору мети, часу та підтримки). Інформальне навчання в більшості випадків ненавмисне з точки зору учня і не призводить до сертифікації.Неформальне (non-formal) навчання (автором є Малкольм Ноулз 1970 р.) [3] ‑ це навчання, яке вбудовано в заплановані заходи, але явно не призначено (з точки зору цілей, часу та підтримки) і містить важливий елемент навчання. Неформальне навчання є навмисним з точки зору учня і приводить до сертифікації.В даний час спостерігається підйом неформального навчання [4], що пов’язано з бурхливим розвитком е-Learning ‑ предтечею неформального навчання, збільшенням інновацій в бізнесі, підвищенням продуктивності. Неформальне навчання, яке можна відстежувати і вимірювати, забезпечує рентабельність передачі знань, компетенції, сприяє підвищенню організаційної ефективності. Дослідження показують, що 70% навчання є неформальним, а 30% формальним. Внаслідок цього створюється думка, що при правильній організації неформального навчання можна скоротити витрати на навчання.Поява соціальних сервісів і розвиток теорій навчання показує, що поєднання формального і неформального навчання дозволяє зробити процес навчання успішним, коли [5]:– не все навчання організоване у курсі;– існує безліч підходів для доставки курсів;– при необхідності використовуються змішані рішення;– навчання вбудовано в процес роботи;– тренери виконують функції «керівництво на стороні», а не «мудреці на сцені».При цьому необхідно передбачати неформальне (non-formal) навчання на робочому місці [6]:– моделювання соціальної поведінки, обміну;– моделювання корпоративного зв’язку;– створення простої в освоєнні і використанні системи;– інтеграція використання системи в робочий процес співробітника;– заохочення обміну інформацією;– створення почуття гумору.Модель підтримки неформального навчання (OODA) [7] включає спостереження, орієнтацію, прийняття рішення, дію. Реалізується ця модель через персональне навчальне середовище (ПНС), яка дозволяє інтегрувати формальне і неформальне навчання. На першому етапі через різні канали йде сканування навколишнього середовища з використанням різних фільтрів. Організація може створювати інформаційні портали для різних категорій службовців і сприяти формуванню у них ПНС.На другому етапі виконується цикл синтезу даних та інформації у якийсь уявний образ з урахуванням старих образів. Це найбільш складний етап. Проблемами на цьому етапі можуть бути знання бізнесу, глибина сканування інформації і культура організації, тому важливо організувати зворотний зв’язок. На третьому етапі, використовуючи можливості ПНС, розглядаються всі можливі варіанти рішень, які реалізуються на останньому, четвертому, етапі.Соціальне навчання [3] ‑ це придбання знань у соціальній групі або процес, в якому люди спостерігають за поведінкою інших людей і її наслідками, і відповідним чином змінюють свою поведінку.Соціальне навчання базується на соціальній теорії навчання А. Бандури [8] і включає спостереження, моделювання поведінки, ставлення і емоційну реакцію. До елементів навчання можна віднести увагу, закріплення, активне самостійне відтворення, мотивацію, характеристику спостерігача. Остання включає [9] автономність, самостійність, самоорганізацію, самоврядування і самоконтроль.Основними принципи теорії А. Бандури є: кодування змодельованої поведінки; змодельована поведінка дає цінний результат; модель зрозуміла і близька студенту та має функціональну цінність.Теорія соціального навчання Бандури дає наступні рекомендації:– вчити зразковим пізнавальним процесам і поведінці, які базуються на реальних проблемах;– використовувати прості приклади та порівняння для вивчення послідовності процесів сприйняття і засвоєння;– використовувати робочі приклади як метод моделювання процесу розв’язання проблеми;– повторення виконання з варіаціями.Численні дослідження показують, що соціальне навчання [10] здійснюється на роботі ‑ 70%, в спілкуванні з колегами і керівниками ‑ 20% і від вивчення курсів та книг ‑ 10%. Для реалізації цього принципу необхідна підтримка навчального процесу на робочому місці, поліпшення навичок навчання співробітників та створення сприятливої організаційної культури.Навчанню на робочому місці сприяє застосування нових знань і навичок в реальних ситуаціях, виділення нових робіт в рамках існуючої ролі, збільшення кола обов’язків та сфери контролю, завдання, спрямовані на нові ініціативи, робота в складі невеликої групи, можливість проводити дослідженні та експертизу.Навчанню у спілкуванні з колегами сприяють зворотний зв’язок для нових підходів до старої проблеми, участь у формальному і неформальному наставництві, заохочення до участі у дискусіях, висловлювання думок, роботи у команді, побудови навчальної культури.Куратор змістуУ даний час спостерігається невпинне зростання інформації в мережі: кожну хвилину завантажується на YouTube 72 годин відео, щодня створюється 340 млн. твітів, кожен місяць на Facebook створюються 25000 млн. одиниць контенту [11], і таких прикладів можна наводити безліч. Тому з’явилася потреба в новій діяльності в мережі, яку здійснює куратор контенту або куратор змісту ‑ людина, яка дає користувачеві повну інформацію для певної теми з коментарями на вимогу. Ця назва походить від Сontent сurator ‑ хранитель музею. Куратор змісту забезпечує зберігання вмісту (content curation) ‑ процес категоризації великої кількості контенту та подання її в організаційній функції для конкретної предметної області.Термін «куратор змісту» з’явився кілька років тому і привернув увагу користувачів Інтернет. З одного боку ‑ це кваліфікація, з іншого, можливо, спеціальність. Одне зрозуміло, фахівців цього профілю зараз обмаль і їх необхідно готувати.Зберігання змісту відіграє велику роль у розвитку сучасного інформаційного суспільства [12]. Оцінки показують, що понад 90% навчання на робочому місці відбувається за рамками формальної програми. Зберігання змісту ‑ це не кількість ресурсів, а їх якість. Куратор змінює шум на прозорість і ясність. Обмін вмістом може бути більш важливим і ефективним для вашої аудиторії, ніж створення контенту.Робота куратора змісту не може бути ефективною, якщо він не знайомий особливостями побудови сучасної електронної бібліотеки, наукометричними продуктами. В даний час в Інтернет можна знайти (http://www.scopus.com/) понад 19 тис. поточних журналів та 45 млн. публікацій з журналів (87%) і конференцій (11%). Поповнення складає понад 2 млн. публікацій щорічно.Робота куратора змісту можлива тільки, якщо у нього сформовано ПНС, в яке входять найбільш поширені соціальні сервіси, що охоплюють усі сфери його діяльності. Класифікація соціальних сервісів дозволяє визначити, які сервіси необхідно засвоїти для успішного курування змісту. Куратор змісту повинен уміти використовувати соціальні сервіси мобільних пристроїв.Наявність у куратора ПНС дозволяє сформувати персональну навчальну мережу, яка включає всі можливі зв’язки куратора змісту.Функції куратора змісту [13]:– оптимізує, редагує назви;– форматує зміст;– вибирає і додає відповідне зображення;– коментує текст для його розуміння;– додає вступ для конкретної аудиторії;– класифікує з використанням метаданих;– інтегрує посилання;– перевіряє першоджерела;– фільтрує вхідний зміст;– пропонує елементи інших кураторів;– шукає новий відповідний зміст і джерела;– дає поради та інформацію з краудсорсингу.Ефективне курування передбачає управління увагою, візуалізацію матеріалу, встановлення ритуалів, рефлексію, управління поштою, управління фізичним простором і багато іншого.Інструменти куратора: Twitter, Facebook, Google +, Paper.li, Scoop.it, Netvibes.com, RSS reader, DIIGO та багато інші.Курування змісту може бути використане в маркетингу, бізнесі, бібліотечній справі. В освіті ‑ це професійна і педагогічна діяльність викладача, навчальна діяльність студента.Проектування масового відкритого онлайн курсуВ теперішній час поширюються масові відкриті онлайн курси (МВОК), але поки дуже мало публікацій про особливості їх проектування. В роботі [14] відзначається, що у таких курсах цільова група невизначена та головна увага приділяється технологічним особливостям проектування курсу: реєстрації, вибору хештегу, сайту, агрегатора, форуму.Більше інформації про проектування курсу можна знайти в роботі С. Даунса [15]. Він зазначає, що МВОК ‑ це курс без змісту і важливо створити надлишкову інформацію. Кількість посилань до кожної теми повинно перевищувати число Данбара (зазвичай 100-230, приймається 150) (http://en.wikipedia.org/wiki/Dunbar’s_number/). Число Данбара ‑ це когнітивні обмеження на кількість людей, з якими можна підтримувати стабільні соціальні відносини. Вибір такої кількості джерел змушує слухача вибірково читати запропоновані матеріали.Розробник повинен вміти вибирати зміст, брати уча

The purpose of the research is to define “family narrative” term; to analyze its structure as well as typological features in “Bukova Zemlya” [Beech Land]. Panorama-novel covering 225 years” by M. Matios published in 2019.Methods have been designed in compliance with the key principles of narratology (particularly, works by Roland Barthes, Gérard Genette, Yury Lotman, Vladimir Propp, Wolf Schmid, etc), the inter-relation of narration types as well as the implemented forms of memory’s reproduction.Results. The author of the research has suggested a definition of “family narrative” term as a form of transformation of cultural, historical and communicative memory. The author has identified and analyzed its structure, key functions, typological and individual features using “Bukova Zemlya” novel by M. Matios. The text of the novel is built as a linear narrative of four families during 225 years in XVIII-XX centuries at the territory of Bukovyna (currently, in the South-West of Ukraine). According to G. Genette’s typology, the impartiality of the story is achieved via conducting a narration on behalf of a heterodiegetic narrator in an extradiegetic situation. Combination of a family and a historical narratives is typologically manifested through detailed descriptions of ancestry trees; family stories; ethnography-styled descriptions of customs and every-day living of Hutsuls [an ethnic group living in Caprathian mountains of Ukraine or nearby]. The author also mentions well-known historical figures, uses testimonies of the individuals who lived in those times found in archive sources on the First World War, protests, rallies and riots in 1918; describes the events of the Second World War, anti-Soviet Resistance in Bukovyna and finishes the novel with the events of the War in Donbas in 2014. Following the classification approach by G. Genette, M. Matios applies an internal focalization of a plural type. In particular, the views of the various characters are presented from the perspective of a heterodiegenetic narrator. For example, one of the novel’s chapters describes a cross-cutting theme of war simultaneously both as viewed by a peasant, Dariy Berehovchuk, and by an ambassador, Nikolay Vasylko. The family narrative includes specific typology features as “sine qua non” components of the plot: birth, marriage, re-location (home/village/city/home country), hardships (diseases, famines, the Holocaust, wars), death. The author’s specific elements of her view upon the family narrative include the themes of Land, the God and belief, Language, Ethnicity (including the topic of multiple ethnic groups living in Bukovyna). The novel also has such popular elements for a family narrative as images of twins (or twin strangers) and some borrowed traditional features of folk epic tales: cases of “magical recognition” and “magical prophecy” for a future of a kin.Conclusions. The family narrative of M. Matios’ novel includes both typology and individual features. It is built in compliance with the structure of the internal focalization of plural type. The narration is presented as conducted by a heterodiegentic narrator in a extradiegenetic situation. Hence, an impartiality of a narration and a subjectivity of a discourse in present time provides for realization of “I”-presence of a reader and avoiding idealization and mythologization of a family narrative, which are quite traditional for it.Key words: narration, heterodiegenetic narrator, historical narrative, cultural memory, communicative memory. Мета – визначити поняття «родинний наратив», проаналізувати його структуру та типологічні ознаки у творі М. Матіос «Букова земля. Роман-панорама завдовжки у 225 років» (2019).Методи дослідження формуються відповідно до основних положень наратології (праці Р. Барта, Ж. Женетта, Ю. Лотмана, В. Проппа, В. Шміда та ін.), взаємозв’язку типу нарації і втілених форм репродукції пам’яті.Результати. У процесі дослідження було запропоновано дефініцію поняття «родинний наратив» як форми трансформації культурної, історичної та комунікативної пам’яті. Визначено та проаналізовано його структуру, основні функції, типологічні та індивідуальні ознаки на прикладі роману М. Матіос «Букова земля». Зазначено, що текст побудований у формі лінійного наративу історії чотирьох родів протягом 225 років на території Буковини XVIII–XXI століть. Об’єктивність викладу досяга-ється, за типологією Ж. Женетта, завдяки нарації від імені гетеродієгетичного наратора в екстрадієгетичній ситуації. Типо-логічною ознакою є поєднання родинного та історичного наративів, що демонструється через детальний опис родоводів, сімейних історій, етнографічного опису побуту та звичаїв гуцулів, згадок про відомих осіб, використання свідчень сучасників з архівних джерел подій Першої світової війни, протестів, мітингів і заворушень 1918 р., подій Другої світової війни, істо-рії антирадянського опору на Буковині та завершення оповіді роману подіями війни на Донбасі у 2014 р. За класифікацією Ж. Женетта, в романі використано внутрішню фокалізацію множинного типу, а саме подаються погляди різних персонажів із точки зору гетеродієгетичного наратора. Наприклад, наскрізна тема війни в одному з епізодів роману одночасно описується з погляду селянина Дарія Береговчука і посла Николая Василька. Типологічними ознаками родинного наративу є і неодмінні складники сюжету: народження, одруження, зміна місця (дому/села/міста/батьківщини), випробування (хвороби, голод, голо-кост, війна), смерть. Виразними елементами авторського погляду на родинний наратив стали теми землі, Бога і віри, мови, національності (зокрема, і тема багатонаціональної буковинської землі). У романі присутні і такі поширені елементи родин-ного наративу, як образи близнюків (або двійників), а також запозичені усталені ознаки сюжетів народного епосу – епізоди чарівного упізнання і магічного передбачення майбутнього роду.Висновки. Родинний наратив роману М. Матіос містить типологічні та індивідуальні ознаки, формується відповідно до структури внутрішньої фокалізації множинного типу. Нарація подається у викладі гетеродієгетичного наратора в екстрадієге-тичній ситуації. Таким чином, об’єктивність оповіді та суб’єктивність дискурсу теперішнього часу дає змогу втілитися ефекту «я»-присутності читача та уникнути традиційної для родинного наративу ідеалізації та міфологізації.Ключові слова: нарація, гетеродієгетичний наратор, історичний наратив, культурна пам’ять, історична пам’ять, комуні-кативна пам’ять.

Кожне покоління дослідників прагне розширити обрії методологічного дискурсу тієї чи іншої галузі наукового знання. Науковці, які займаються проблемами музичного мистецтва, спрямовуються, як правило, на більш глибоке розуміння як класичної спадщини, так і процесів, що відбуваються у сучасній музичній творчості, намагаючись, по можливості, уникнути «уторованих шляхів» (особливо якщо це стосується вже опрацьованого в цілому матеріалу). Анастасія Кравченко успішно вписується в означену тенденцію, відкриваючи нове для об’єкта вивчення дослідницьке поле, що і стає у її монографії джерелом нових сенсів камерно-інструментальної музики вітчизняних композиторів постмодерної доби та площиною перехрещення наукових рефлексій щодо аналітичних підходів до явищ, які існують «тут і зараз». Представлений ракурс дослідження – семіологічний аналіз сучасного камерно-інструментального мистецтва України (у сферах композиторської та виконавської творчості) – безперечне надбання авторки, тож актуальність праці А. Кравченко базується на перетині матеріалу дослідження та обраного аналітичного підходу до нього. Звернення до камерної інструментальної творчості вітчизняних митців видається цілком слушним, адже саме ця жанрова сфера ще на початку ХХ століття стала полем інтенсивних новаторських шукань європейських композиторів. У специфічний спосіб ця тенденція реалізується і в нашу «добу синтезів», позначену (подібно до перших десятиліть минулого століття) вищою мірою інтегративності – відтак, цілком логічно рух дослідницької думки спрямований у монографії в інтермедіальну площину. Зауважимо принагідно, що праці з інтермедіальної проблематики складають сьогодні значний пласт досліджень у галузі гуманітаристики – не в останню чергу це пояснюється полівалентністю самого поняття «інтермедіальність», його співвіднесеністю з різними сферами гуманітарного знання (що, власне, й дало підстави Микиті Ісагулову охарактеризувати дефініцію інтермедіальність як «зонтичний термін» [2]). Смисловим ядром дослідження Анастасії Кравченко є «прочитання» і спроба розгадки феномену інтермедіальності крізь призму семіологічного аналізу, головним методом і предметом якого Олександра Самойленко вважає діалог [4, 7]. Тож абсолютно логічно основна ідея дослідниці «розгортається» радіусами діалогічних смислів, простеженням крізь призму семіології діалогічних співвідношень таких понять, як інтертекстуальність – інтермедіальність, синтез мистецтв – інтермедіальність, інтермедіальність – медіальна синергія, – що і стає «визначальним фактором актуалізації макродіалогу семіотико-культурних шарів музичного тексту в горизонтальних і вертикальних проекціях інтертекстуальних та інтермедіальних зв’язків» [3, 7]. Поставивши за мету «семіологічне осмислення специфіки функціонування історико-культурних, інтертекстуальних, інтермедіальних вимірів камерно-інструментального мистецтва України в контексті універсалістичної парадигми постсучасної музичної культури кінця ХХ – початку ХХІ століть» [3, 6-7], Анастасія Кравченко прагне до максимального охоплення у проблемному полі свого дослідження матеріалу, пов'язаного з його темою. У тому чи іншому аспекті до аналітичних спостережень залучено близько двохсот творів понад п’ятдесяти українських композиторів – представників різних поколінь, шкіл, напрямів. Задіяний творчий доробок декількох десятків камерно-інструментальних колективів, розглянуті численні мистецькі форми побутування сучасної камерно-інструментальної музики. Структура монографії концептуально спрямована й відображає динамічний рух авторки до реалізації поставленої мети: від обґрунтування своєї власної позиції щодо досліджуваної проблеми – через різнорівневу аналітику – до узагальнення основних ідей та висновків. «Дослідницька тональність» книги задана вже у Передмові, де констатовано «фрагментарність у дослідженнях українського камерно-інструментального мистецтва в сучасний період його розвитку» [3, 5] та заявлено про намір «проведення комплексного аналізу камерно-інструментального мистецтва України межі ХХ–ХХІ століть із застосуванням інтегративних підходів семіології мистецтва та музичної культурології» [3, 6]. У кожному з чотирьох розділів монографії Анастасія Кравченко демонструє широкий діапазон задіяної спеціальної літератури, постійно перебуваючи в діалозі зі своїми попередниками – авторами наукових праць з питань, дотичних до основної проблематики дослідження. Численні доцільні посилання на фундаментальні філософські, культурологічні, літературознавчі, мистецтвознавчі, музикознавчі праці (список літератури налічує 365 позицій, включаючи близько 40 іноземними мовами) надають теоретичним положенням і висновкам монографії ґрунтовності та достатньої переконливості. Перший розділ «Теоретико-методологічні основи дослідження камерно-інструментальної музики України в контексті семіології мистецтва та музичної культурології» традиційно присвячений аналітичному «огляду літератури» та висвітленню термінологічних аспектів проблеми. У другому розділі («Феномен камерно-інструментального мистецтва на зламі тисячоліть: семіологічні виміри») починають звучати «живі голоси» творців феномена, що вивчається – «дійових осіб» сучасного музичного процесу. Звернення до матеріалів з мистецьких веб-порталів та авторських інтернет-блогів, цитати з діалогів М. Нестьєвої з В. Сильвестровим, А. Луніної з Г. Гаврилець, Л. Грабовським, В. Степурком, З. Алмаші, О. Найдюк з Н. Сікорською, Ю. Погорецьким та ін., фрагменти власних бесід А. Кравченко з композиторами та виконавцями (Ю. Гомельська, К. Цепколенко, С. Азарова, В. Ларчіков, О. Веселіна) – створюють «ефект присутності», причетності до сучасного музичного процесу, який демонструє, за словами Ніни Герасимової-Персидської, «надзвичайне розширення самого поняття музика» [1, 5]1. Як результат, через узагальнення солідного масиву наукової інформації, доповненої власними умовиводами на основі емпіричних спостережень та теоретичних міркувань Анастасія Кравченко обґрунтовує авторський підхід до розробки типології інтермедіальності в музиці2, виявляючи «три базових рівня медіальної взаємодії за принципами: медіального синтезу, медіальної транспозиції та медіальної синергії» [3, 90]. Презентована типологічна класифікація інтермедіальних зв’язків музики включає взаємодію кодів і текстів культури, належних до мистецької та позамистецької концептуальних сфер. Фактично кожне теоретичне положення роботи підтверджується у третьому («Сучасна українська камерно-інструментальна музика: жанрово-стильові та міжвидові інтерференції») та четвертому («Естетика ансамблевого виконавства в культурному контексті України на порубіжжі ХХ–ХХІ століть») розділах монографії посиланнями на конкретні артефакти композиторської та виконавської творчості, події концертного життя тощо (при такій насиченості тексту іменами, назвами – творів, фестивалів, ансамблів – значною підмогою для читача міг би стати довідковий «навігатор» у вигляді іменного та інших покажчиків). Цінною рисою є залучення різних контекстних аспектів досліджуваної проблематики. Насамперед, це історична палітра європейської та традиції вітчизняної камерно-інструментальної творчості, панорама розвитку українського камерно-інструментального ансамблю (включаючи композиторів та виконавців діаспори) у суто мистецькому та в соціокультурному вимірах, з акцентом на динаміці тематичної, образно-смислової, жанрово-стильової сфер камерної інструментальної музики «від класики до авангарду» [3, 55], з виходом в інтертекст сучасної української та ширше, європейської художньої культури. Предмет дослідження набуває, таким чином, стереоскопічного виміру. В результаті камерно-інструментальне мистецтво України постмодерної доби постає як певна цілісність, всередині якої відбуваються різновекторні процеси оновлення у композиторській (жанри, стиль, форми, специфіка музичної мови і засобів виразності, семіотика сучасної нотної графіки) та у виконавській (інтерпретаційна багатоликість, режисерські ініціативи, введення поліхудожніх ефектів тощо) творчості. На прикладах творчої співпраці композиторів (Є. Станкович, В. Сильвестров, В. Рунчак, А. Загайкевич, Л. Юріна, А. Томльонова, А. Шмурак та ін.) і виконавців (дуети «Kiev Рiano Duo», «Duo Violoncellissimo», «Senza Sforzando», ансамблі «Київські солісти», «Нова музика в Україні», «MusClub», «Artehatta», «Ensemble Nostri Temporis», «Electroacoustic’s ensemble», Ансамбль нової музики «Рикошет» та ін.) дослідниця доводить, що смислове призначення (семантична наповненість) камерно-інструментальної творчості урізноманітнюється впливом нових музичних технологій, оновленням музичної програмності за рахунок зростання виконавсько-театральних ефектів, ігровою організацією концертного простору та ін. – саме так репрезентовано у книзі новий «образ» вітчизняного камерно-інструментального мистецтва. Важливими є й ретельно розглянуті на сторінках монографії (розділ 4) деталі сучасного музичного життя (зокрема, не відомі широкому загалу подробиці організації мистецьких фестивалів, реалізації поліхудожніх проєктів, факти креативного використання концертних майданчиків, створення «синестетичного» діалогічно-комунікативного простору, ігрові стратегії тощо), урахування яких дає можливість презентації «цілісних семіотичних комплексів у сумісній дії музики, живопису, відео-арту, балет-пластики, різноманітних відео-проекцій <…>, веде до створення нових культурних контекстів та активізує міжвидовий діалог у інтеракціональному, інтермедіальному просторі нової музики» [3, 259. Курсив автора. – В. Р.]. Користуючись словами Юрія Чекана, йдеться про «ознаки нової парадигми історичного музикознавства, що відходить від “опусоцентризму” та наївної описової емпірики та орієнтується на гуманітаристику й концептуальність» [5, 283]. Підсумовуючи проведене дослідження, Анастасія Кравченко доводить на прикладі камерно-інструментального мистецтва важливість інтермедіальних стратегій композиторського і виконавського мислення як провідних у художній творчості кінця ХХ – початку ХХІ століть, і, відповідно, – значення «культурсеміологічної концептосфери сучасного музикознавства» [3, 260], що «окреслює нові семіологічні напрями і критерії дослідження музичних артефактів <…> й висвітлює медіальні перспективи мовно-знакової еволюції музики в цілому» [3, 262]. Актуальність появи дослідження, наукове значення якого полягає у розширенні концептуального діапазону семіотичних підходів у вивченні музики як специфічної моделі світу, як «філософії, що звучить» (О. Клюєв), не викликає сумніву. Запропоновані Анастасією Кравченко параметри аналізу явищ музичного мистецтва можуть розглядатися як нові дискурси сучасного мистецтвознавчого та культурологічного пізнання. Природно, що складність поставлених у монографії завдань провокує певні дискусійні моменти. Так, викликає подив «відмова» сучасним мистецтвознавцям (в тому числі музикознавцям) у причетності до розробки інтермедіальної проблематики. В той же час, на сторінках книги відчутно бракує, на нашу думку, присутності імені Світлани Маценки – літературознавиці й філологині, яка протягом останніх років активно займається проблемами інтермедіальності, концентруючи увагу саме на інтегративному потенціалі музичного мистецтва3. У списку використаних джерел відсутні, на жаль, праці Олександри Самойленко, у яких викладені основоположні методологічні орієнтири сучасного музикознавства: монографія «Музыковедение и методология гуманитарного знания. Проблема диалога» (Одеса, 2002) та «Лекции по музыкальной семиологии» [4]. Прикрасою бібліографії рецензованого дослідження могли б стати і статті музикознавців Олени Зінькевич, Марини Черкашиної-Губаренко, Лариси Неболюбової, Юрія Чекана та ін.4, у яких автори безпосередньо торкаються проблем інтермедіальних зв’язків музики, по суті, інтегруючи парадигму синтезу мистецтв до більш широкої концепції інтермедіальності. Важко погодитись із тим, що для вітчизняного музикознавства проблема інтермедіальності поки що ледь не terra incognita (саме так сприймаються твердження на сторінках 65, 67, 68-69 і далі, аж до Післямови – с. 261). Розуміючи неможливість «осягнути неосяжне», вважаю все ж таки, що праці названих авторів потребують обов’язкового осмислення і ніяк не можуть ігноруватися дослідником, який займається проблемою інтермедіальних зв’язків музичного мистецтва. Книга Анастасії Кравченко написана «дисертаційним» стилем: текст наповнений (а місцями переобтяжений) складною науковою термінологією – час від часу доводиться повертатися до окремих речень і абзаців, щоб осягнути («розкодувати») сенс прочитаного (адресація «широкому колу читачів», як зазначено в анотації, безумовно, є перебільшенням). Прикро, що до тексту книги вкралися окремі вади термінологічного та стилістичного характеру. Зокрема, маємо на увазі «неологізми» на кшталт неотрадиція (с. 133), недоречне використання терміну камералістика (с. 17), а також некоректність визначень біобібліографічний (біобібліографічний рівень вивчення – с. 14; біобібліографічне дослідження – с. 17, 23, 25; біобібліографічна розвідка – с. 16; біобібліографічна праця – с. 20 тощо) та органологічний (нормативні органологічні параметри жанру – с. 30; органологія кількісних і якісних параметрів жанрів камерно-інструментальної музики – с. 93; органологія жанрових моделей – с. 139; органологія камерного жанру – с. 147 тощо). Збивають з толку, порушуючи логіку викладення, безособові речення, які починаються словами «Тобто…», «Адже…», «Оскільки…», «А саме…» і мали б бути підрядними синтаксичними конструкціями. Наявна в тексті й традиційна калька з російської: майже на кожній сторінці зустрічаємо «даний твір», «дана монографія», «дані тенденції» і т.д. Подібні недоліки, звичайно, не рідкість на сторінках сучасних наукових видань, але звикнути до них або їх «не помітити» – неможливо… У цілому вважаємо рецензоване дослідження достойним синтезуючим результатом наукової та творчої діяльності його авторки. Монографія Анастасії Кравченко – серйозна, інформативно насичена інтердисциплінарна праця, яка має безперечну наукову цінність, оскільки виводить проблему аналізу музики на новий культурологічно-філософський рівень, що цілком резонує з актуальними запитами сучасності. Семіологічний аналіз камерно-інструментального мистецтва України на межі ХХ–ХХІ століть переконливо демонструє безмежність горизонтів, що їх відкриває досліднику музика – мистецтво глибинних смислів, закодованих у звуках-знаках.