Добірка наукової літератури з теми "Ефективність спільної діяльності"

У статті на прикладі Єврорегіону «Верхній Прут» розглянуто сучасні аспекти транскордонної спів­праці регіонів України в рамках ініціативи ЄС Східне партнерство. Дано ретроспективу становлення транскордонних зв’язків Чернівецької області з регіонами Молдови та Румунії, показано їхню еволюцію – від трьохстороннього єврорегіону до реалізації проектів у рамках програм ЄС, проаналізовано ефективність реалізації Спільної операційної програми «Румунія­Україна­Республіка Молдова 2007­2013» для українського боку кордону. Також проведено дослідження громадської думки щодо впливу на неї євроінтеграційних процесів та транскордонного співробітництва. Визначено, що реалізація проектів не тільки позитивно впливає на розвиток регіону, але й є дієвим механізмом формування громадської думки щодо руху України в напрямку ЄС. Зроблено висновок про те, що трансрегіональна співпраця сьогодні відзначається пошуком нових моделей розвитку національних інфраструктур, до яких включаються енергетичні системи, транспортні і комунікаційні мережі. До цього ж долучається розробка спільної політики в галузі техногенно­екологічної безпеки, запобігання забруднення басейнів рік, а також розвиток рекреаційної діяльності і туризму, причому імплементація спільних стратегій має бути заснована і в тому числі на вирівнювання соціально­економічного та політичного розвитку прикордонних регіонів.

У статті проаналізовано проблему професійної групової взаємодії. Зазначено, що групова згуртованість та сприятливий соціально-психологічний клімат виступають одними з важливих факторів, що зумовлюють характер професійної групової взаємодії та ефективність виконання спільної діяльності. Виокремлено чинники, які визначають рівень згуртованості колективу. Розкрито умови забезпечення сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі і шляхи його покращення. Представлено особливості професійної діяльності фахівців ІКТ-сфери. Зазначено, що успішна діяльність компаній у ІКТ-сфері залежить не тільки від кваліфікації фахівців та їх вміння і бажання працювати, але й від вміння ефективно взаємодіяти під час роботи над спільним проєктом. Вказано, що проведення соціально-психологічних тренінгів із командами фахівців ІКТ-сфери може виступати доцільним засобом опанування навичок ефективної групової взаємодії. Розкрито специфіку соціально-психологічного тренінгу, визначено його ключові завдання, форми та методи, а також умови його проведення. Наголошено на тому, що проведення соціально-психологічних тренінгів у професійних командах допомагає зміцнювати неформальні зв’язки між членами команди, створювати довірливі відносини, вирішувати різні проблемні ситуації, підвищувати рівень особистісної відповідальності за прийняття спільних рішень. З урахуванням специфіки професійної діяльності фахівців ІКТ-сфери розроблено та представлено програму соціально- психологічного тренінгу, спрямованого на оптимізацію групової взаємодії. Розкрито завдання тренінгу, умови його проведення, охарактеризовано групи вправ, які використовуються в роботі. Зроблено висновки про те, що представлений соціально-психологічний тренінг для фахівців ІКТ-сфери може виступати одним із дієвих методів покращення комунікації між членами професійних команд, підвищення загального рівня згуртованості, оптимізації соціально-психологічного клімату.

У статті обґрунтована чітка послідовність процесу моделювання підготовка майбутніх учителів фізичної культури до краєзнавчої діяльності. Розкривається мета побудови авторської моделі, дослідження дієвості та ефективності її створення. Обґрунтовуються цільовий, змістовий і результативний блоки моделі. Визначаються критерії підготовки майбутніх учителів фізичної культури до краєзнавчої діяльності на засадах компетентнісного підходу: мотиваційний, когнітивний, діяльнісний які розкривають ефективність застосування системи підготовки майбутніх учителів до краєзнавчої діяльності. Конструювання моделі відображає вибір методів, форм і засобів навчання що забезпечить формування краєзнавчої компетентності майбутніх учителів фізичної культури. Обґрунтовані інноваційні педагогічні технології (диференційоване та індивідуальне навчання студентів; застосування в освітньому процесі контекстного навчання, що забезпечує інтеграцію відповідних компетентностей; упровадження в освітній процес інформаційно-комунікаційних технологій; поєднання навчання студентів з науково-пошуковою діяльністю; організація спільної навчально-дослідної роботи викладачів і майбутніх учителів; творчо-проблемні, ігрові методи, дослідження рольових моделей соціальної взаємодії, презентація ідей, проектні технології тощо). У моделі представлені рівні сформованості краєзнавчої компетентності майбутніх учителів фізичної культури (низький середній, високий).

Дослідження присвячене вивченню коаліційної спроможності як однієї з невід’ємних характеристик, прита- манних третьому сектору. Натепер українські реалії показують, що об’єднання неурядових організацій (НУО) навколо спільної мети та їх спільна робота є більш результативними, ніж розрізнена діяльність в однаковому напрямі. Нині складно оцінити повною мірою рівень розвитку коаліційних спроможностей сектору неурядових організацій та ефективність таких об’єднань передусім через відсутність системи фіксації або висвітлення такої інформації. У даному дослідженні ми намагаємось дослідити вплив коаліційності на виконання сектором своїх основних функцій на прикладі однієї з діючих коаліцій неурядових організацій – спільноти громадського моніторингу публічних закупівель – “DoZorro”. Отримані результати дають можливість визначити розбудо- ву коаліцій як одну з ознак інституційної спроможності сектору й організаційної спроможності конкретної організації. Актуальність даного дослідження полягає в тому, що натепер питання коаліційності серед неурядових організацій досліджене не повною мірою, а отже, складно не лише прогнозувати долю третього сектору, але й оцінити сучасний етап його розвитку. Метою даної статті є підбір інструментарію, який дозволить досліджувати питання розбудови коаліцій серед неурядових організацій та відстежувати періодично наявний у цій сфері прогрес. Теоретичну основу даного дослідження становить інституційний підхід, а також загальнонаукові методи дослідження. Емпіричною базою дослідження стали набори відкритих даних, інформаційно-телекомунікаційні системи (сховища даних), а також інформація, яка автоматично фіксується на порталі спільноти “DoZorro” за результатами роботи організацій над громадським моніторингом публічних закупівель. Результати даного дослідження стануть у пригоді не лише в академічному середовищі, але можуть бути використані як елемент практичного рішення в середовищі неурядових організацій для промоції коаліційного способу діяльності, що особливо актуально для новостворених організацій.

Актуальність статті полягає в тому, що тотальне поширення корупційної діяльності в Україні, що проявляє себе у всіх аспектах життя людини, саме по собі створює атмосферу приреченості, формує в людях уявлення про одвічність цієї біди, її природне походження, всюдисущість і нездоланність. Ймовірно, саме тому протидія корупції, на сьогодні, є особливо складним процесом. Перешкодами у його реалізації стають і недостатність економічних ресурсів, і відвертий супротив з боку окремих категорій населення, і відсутність достатньої державної підтримки громадських ініціатив. У таких умовах координація діяльності суб’єктів протидії корупції має бути спрямована, передовсім, на підвищення ефективності їх спільної діяльності, попередження негативного впливу. Дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення координації діяльності суб’єктів протидії корупції має створити можливості для більш глибокого дослідження шляхів оптимізації такої координації, що й обумовлює його актуальність. Статтю присвячено узагальненню підходів до розуміння сутності механізму адміністративно-правового забезпечення координації суб’єктів протидії корупції. Констатовано, що у правових джерелах категорія «механізм» може розглядатися у низці значень: і як механізм виконавчої влади, і як механізм державного управління, і як механізм правового впливу, і як механізм правового регулювання. Авторкою проаналізовано наявні у вітчизняній філософії права, теорії держави і права, науці державного управління підходи до трактування адміністративно-правового механізму координаційної функції держави. Наголошено на різноманітності змістовного наповнення і структурного складу такого адміністративно-правового механізму з точки зору вітчизняних дослідників. Здійснено спробу виокремити структурні одиниці й функціональні складові адміністративно-правового механізму. Запропоновано адміністративно-правовий механізм координаційної функції держави трактувати як сукупність адміністративно-правових засобів, спрямованих на забезпечення виконання комплексу дій для об’єднання зусиль відносно (чи повністю) рівних суб’єктів координаційної діяльності та створення умов, за яких вони діяли б узгоджено, що дозволить підвищити ефективність їх діяльності, упорядкувати суспільні й державно-управлінські відносини, спрямувати їх на досягнення спільних цілей або інтересів.

У статті на основі опрацювання наукових поглядів учених і норм чинного законодавства України визна-чено шляхи вдосконалення форм і методів взаємодії прокуратури України з іншими правоохоронними ор-ганами держави. Доведено, що відповідна взаємодія сьогодні має низку прогалин як на законодавчому, так і практичному рівнях, що негативно позначаєть-ся на якості й дієвості означеної спільної діяльності прокуратури з іншими правоохоронними органами. Визначено, що координація в контексті діяльності органів прокуратури є особливим різновидом їхньої взаємодії з іншими суб’єктами правоохоронної ді-яльності, насамперед правоохоронними органами, оскільки через координаційні заходи реалізується значна частина позапроцесуальної співпраці дослі-джуваних суб’єктів. Саме в межах координаційної діяльності вони виробляють і погоджують спіль-ні дії щодо протидії злочинності та інших важли-вих питань. Наголошено, що важливим моментом удосконалення й розвитку форм і методів взаємодії органів прокуратури України з іншими правоохорон-ними органами держави є вироблення системи оці-нювання їхньої ефективності та дієвості. Зроблено висновок, що взаємодія є важливою засадою належ-ної реалізації прокуратурою свого функціонального призначення як правоохоронного органу, адже вона є не знеособленою інституцією, а структурною ланкою національної правоохоронної системи, тому частина завдань, функцій і повноважень прокуратури перед-бачає її активну взаємодію з іншими правоохоронни-ми органами задля забезпечення більш ефективного досягнення цілей правоохоронної діяльності. Ана-ліз нормативно-правового підґрунтя цієї взаємодії та наукових поглядів на її проблематику свідчать про те, що вона (взаємодія) сьогодні має низку про-галин як на законодавчому, так і практичному рів-нях, що негативно позначається на якості й дієвості означеної взаємодії. Запропоновані в дослідженні кроки мають на меті вдосконалити форми й методи досліджуваної взаємодії та, відповідно, підвищити її ефективність і результативність.

Мета роботи. Аналіз стану і тенденцій розвитку державно-приватного партнерства (ДПП) за кордоном при рішенні глобальних проблем при створенні інноваційних лікарських засобів (ЛЗ) для лікування соціально загрозливих захворювань, узагальнення світового досвіду щодо доцільності використання певних інструментів ДПП і розробка системи індикаторів для оцінювання результативності ДПП у фармації. Матеріали і методи. У процесі дослідження використано загальнонаукові методи пізнання, зокрема, системний підхід з використанням методів ретроспективного та системно-логічного аналізу, контент-аналіз. Результати й обговорення. Визначені умови ефективної реалізації проектів ДПП, найбільш застосовані в різних країнах державні інструменти підтримки ДПП. Проаналізовані переваги і ризики застосування механізмів ДПП при реалізації інноваційних проектів, спрямованих на розробку ЛЗ, призначених для лікування соціально загрозливих захворювань. Запропоновано систему індикаторів оцінки результативності ДПП в фармації за напрямами: співпраця, дослідна активність, практичні знання, людський капітал, фінанси. Висновки. Розвиток ДПП для активізації процесів створення інноваційних ЛЗ для лікування соціально загрозливих захворювань (гепатит, ВІЛ, онкопатології, антибіотикорезистентність, туберкульоз та ін.) сприяє об’єднанню унікальних інноваційних ресурсів та розподілу ризиків, пов’язаних із високим ступенем невизначеності результатів інноваційній діяльності; нарощуванню інноваційного потенціалу фармацевтичної галузі в процесі спільної діяльності організацій; дозволяє розширити фінансові ресурси, необхідні для реформування системи охорони здоров’я, сприяє оптимізації бюджетних витрат, підвищує ефективність інвестицій в охорону здоров’я, що в кінцевому підсумку сприяє підвищенню якості медичних і фармацевтичних послуг.

Врегулювання соціальних конфліктів представлено як вибудовування цільового діалогічного простору. Такий підхід передбачає створення спільного для учасників взаємодії контуру розуміння проблемної ситуації з метою забезпечення ефективної комунікації між різного рівня суб’єктами та поетапного розв’язання соціальних суперечностей. У контексті дослідження обґрунтовано ефективність застосування низки засобів когнітивного спілкування як цілісних комунікативно-технологічних алгоритмів; кожен покроковий алгоритм передбачає організацію міжсуб’єктної взаємодії на засадах діалогічності та рівності представлення інтересів усіх суб’єктів такої взаємодії. Як основні кроки на шляху до взаєморозуміння запропоновано такі процедурні послідовності: тестування діалогічного простору; формування нових знань у діалозі; завершення діалогу; рефлексія отриманих результатів. Виокремлено та описано чинники соціального середовища (соціокультурні та організаційні), що можуть сприяти врегулюванню соціальних конфліктів у різних сферах суспільної реальності або утруднювати таке врегулювання. Визначено та охарактеризовано критерії змістової структуризації гострих суспільних проблем, як-от: актуальність, обговорюваність, контекстуальність, проблемність, інформаційна насиченість, тематична синхронність. За допомогою означених критеріїв виокремлено труднощі, які виникають у процесі комунікативно-технологічного врегулювання конфліктної взаємодії на різних етапах її розгортання. На основі аналізу теоретичних та практичних напрацювань визначено принципи, що є фундаментом когнітивного спілкування і сприяють формуванню взаєморозуміння в ході діалогічної взаємодії: діалогічної партиципації, пріоритетності інтересів, співробітництва. Зроблено висновок, що застосування технології організації діалогічного простору забезпечує довготривалі результати у сфері врегулювання соціальних суперечностей, зокрема сприяє формуванню ефективних стратегій управління конфліктною взаємодією, активізує процес поширення соціальних інновацій, актуалізує важливість спільної творчої діяльності задля вироблення конструктивних рішень. До кола питань, що є перспективними та актуальними для подальших досліджень, віднесено вдосконалення інструментарію комунікативно-технологічного врегулювання соціальних конфліктів у різних сферах суспільної реальності та пошук конвенціональних умов для спільного осмислення і подолання труднощів.

Український нотаріат як складова юридичної інфраструктури суспільства не може не мати структурних і системних проблем, оскільки вони вразили всю інфраструктуру. Ці проблеми мають різну природу, зумовлені різними чинниками – від негативного минулого радянського періоду до сучасного недосконалого законодавства, але вони впливають на ефективність виконання органами й посадовими особами нотаріату свого основного завдання – забезпечення стабільності цивільного обігу в державі. Сьогодні дискусії про шляхи та напрями реформування нотаріату актуалізувалися економічною кризою, результатами непродуманої державної політики “ручного” управління нотаріатом, намаганням створити “квазінотаріат” – паліативів, скерованих на забезпечення приватних інтересів, зокрема при формуванні ринку землі, а також небажанням влади створити правову базу для розширення функцій і переведення нотаріату на якісно новий рівень Е-нотаріату. Метою статті є аналіз правового регулювання організаційно-правової структури та процесуальної компетенції нотаріусів задля виявлення лакун, колізій та неефективних норм, які на практиці не показують ефективного результату, є недоречними, застарілими або й просто шкідливими; оцінка напрацювань походженням від науко вого середовища та практиків щодо пропонованих у процесі реформування нотаріату новацій; пропозиція нового підходу при створенні концепції реформування нотаріату, сутністю якого є комплексність: від розроблення заходів для підвищення публічного статусу нотаріату до спільної реформи нотаріату й органів, дотичних у функціоналі до його діяльності. Стаття має науково-прикладний характер. За результатами дослідження виявлено, що невирішеність проблеми єдиного нотаріату через нескасування державного нотаріату перешкоджає його єдності й уніфікації правил діяльності, а також створює нерівність умов оплати державнихі приватних нотаріусів; належним чином у законодавстві не представлено особливість дуального статусу нотаріуса, через що потрібні зміни на користь підсилення публічної компоненти його статусу; неефективність ліберального підходу до формування корпусу нотаріусів не дало позитивних результатів, через що варто було би повернутися до квотування; проблеми, пов’язані з неефективністю законодавства про оподаткування й соціальне забезпечення нотаріусів. Розкрито сутність новацій, впровадження яких вимагає нотаріальна спільнота: саморегулювання на базі Нота-ріальної палати України, Е-нотаріат, розширення переліку нотаріальних дій і дій нотаріусів як реєстраторів. На підставі проведеного дослідження зроблено такі висновки: реформування нотаріату необхідне на засадах державного визнання публічної ролі нотаріату й у комплексі з іншими, дотичними у своїй діяльності, органами, заборони створення паралельних структур, визнання податкового статусу з урахуванням чиннику “самозайнятої особи”, впровадження новацій Е-нотаріату.

У статті розглянуто проблему формування міжкультурної компетенції у студентів для забезпечення ефективної професійної діяльності та безперервного навчання в умовах цифрової глобалізації. Наведено аналіз літератури, який показав актуальність досліджуваної теми та необхідність підготовки фахівця, здатного володіти певним набором компетенцій, у тому числі навичками міжкультурної комунікації. Автори посилаються на Європейську довідкову систему ключових компетентностей для навчання протягом усього життя, в якій культурна обізнаність та здатність вираження визначені одними з ключових компетентностей. Міжкультурну компетентність визначено як розуміння та повагу до того, як ідеї та значення творчо створюються та виражаються й передаються у різних культурах і через цілу низку мистецтв та інших культурних форм. Аналіз теоретико-методичних джерел показав, що формування навичок міжкультурної комунікації є однією з найважливіших тенденцій професійної підготовки студентів. Такі навички охоплюють свідомі знання власної культури (культурний самоаналіз), здатність аналізувати взаємодію, прогнозувати непорозуміння й адаптивну поведінку. Основними умовами професійної підготовки, що висуваються до студентів, визначено відкритість для міжкультурної спільної роботи, бажання співпраці в міжкультурних колективах, проведення міжкультурних обмінів та спілкування з питань управління міжнародною бізнес-діяльністю. Авторами вибрано такі методи формування навичок міжкультурної комунікації, як створення проєкт-презентацій із глибоким та всебічним аналізом бізнес-культур різних країн (дослідження стилю управління, культури привітань, дрес-коду, подарунків, тайм- менеджменту тощо); мозковий штурм завдяки розв'язанню кейсів, вирішенню міжкультурних дилем, обговоренню суперечливих тем та навчальні поїздки за кордон, у тому числі грантові. Наведено результати апробації визначених методів та доведено їх ефективність.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за фахом 19.00.03 – психологія праці, інженерна психологія. – Українська інженерно-педагогічна академія, Харків, 2007. Дисертація присвячена проблемі психологічного забезпечення ефективності спільної діяльності операторів з урахуванням психологічної сумісності. В дисертації проаналізовані основні науково-теоретичні підходи до визначення взаємозв’язку ефективності спільної діяльності і сформованої психологічної сумісності, які включали: структурний, функціональний і адаптивний підходи. Більш конкретно визначена структура психологічної сумісності та її значущі компоненти. В роботі аналізується діяльність операторів військ Протиповітряної оборони, які виконують завдання бойового чергування, представлена професіограма спеціальностей радіотехнічного та зенітно-ракетного профілю, в яких відображені психологічні вимоги до цих спеціальностей та встановлені професійно важливі якості операторів, сформованість яких дозволяє підвищити ефективність їхньої спільної діяльності. Визначені і згруповані внутрішні і зовнішні фактори, які впливають на ефективність спільної діяльності. В ході дослідження встановлено комплекс критеріїв кожного компонента психологічної сумісності, їх рівні, динаміка та умови формування. Визначені основні причини психологічної несумісності. Суб'єктам керівництва військових підрозділів розроблена і запропонована методика психологічного забезпечення ефективності спільної діяльності з урахуванням психологічної сумісності операторів.
Dissertation on the scientific degree of candidate of psychological sciences on speciality 19.00.03 – рsychology of labour, engineering psychology. – Ukrainian еngineering-рedagogical аcademy, Kharkov, 2007. Dissertation is devoted to the problem of the socially-psychological providing of the efficiency of the joint activity of operators taking into account psychological compatibility. In dissertation found out basic theoretical-conceptual approaches to the study of intercommunication of the joint activity and the problem of psychological compatibility, which include: structural, functional and adaptive approaches. The structure of psychological compatibility and its copulas with the effective joint activity is specified. Description of the activity of operators of Air defense troops, which execute the commons tasks, is given in the work, represented psychodrama requirements to necessary qualities of operators, purposeful influence on which allows to promote efficiency of their joint activity. The stress - factors, which influence on efficiency of joint activity are definite is grouped. They are separated into external and internal (psychological and socially-psychological). During the research certain meaningful components of psychological compatibility, their criteria levels and forming dynamics. Certain principal reasons of psychological incompatibility. As a result of the conducted research to the subjects of guidance of military subsections the special psychological methodic providing of the efficiency of joint activity taking into account psychological compatibility of operators was offered.