Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Ефективність соціальна.
Статті в журналах з теми "Ефективність соціальна"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Ефективність соціальна".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Perevozova, I. V., та I. R. Popadynets. "СОЦІАЛЬНА РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Actual problems of regional economy development 2, № 12 (26 квітня 2016): 60–68. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.12.60-68.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття спрямована на дослідження соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності. Соціальний аспект підприємництва стає необхідною компонентою ділового успіху, зростання прибутковості та конкурентоспроможності, а також мінімізації ризиків. Соціальна результативності представлена як відповідність розвитку господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам трудового колективу і окремої людини. Дослідження соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності запропоновано аналізувати за допомогою соціальних факторів. Соціальні фактори характеризуються мінливістю очікувань, відносин та інтересам суспільства, колективу чи індивіда.
Запропонована узагальнена класифікація факторів, що здійснюють вплив на соціальну результативність підприємницької діяльності, виділено зовнішні та внутрішні фактори. До зовнішніх факторів віднесли: рівень доходів населення; диференціація населення за доходами; міграційні процеси; рівень заробітної плати; рівень легалізованості доходів населення; сімейний статус населення; рівень зайнятості населення; вікова структура населення тощо. Стосовно внутрішніх факторів, то доцільно виділити наступні: низький рівень професійної базової підготовки, використання низько кваліфікованих працівників, відсутність умов для застосування креативних здібностей, недосконалість ефективної системи мотивації професійного зростання, відсутність спеціалізованих центрів для підвищення кваліфікації тощо. Кількісний та якісний аналіз вище зазначених факторів дасть змогу визначити рівень соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності.
Для аналізу ступеня впливу факторів на результативність діяльності розроблена анкета експертного оцінювання, яка представлена у вигляді оціночної шкали.
Проведене анкетування та оброблення думок експертів і визначений ступінь впливу факторів на соціальну результативність підприємницької діяльності. Оцінка рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності експортним методом конкретного фактора і представлена формулою. Шкала оцінки рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності у відсотковому еквіваленті за окремими факторами: 100-90 – високий рівень; 89-75 – середній рівень; 74-60 – задовільний рівень; 59-40 – низький рівень; 30-0 – відсутній рівень.
В статті окремо розраховані рівні соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності для зовнішніх та внутрішніх факторів. Встановлено, що і зовнішні, і внутрішні фактори знаходяться на середньому рівні, тобто попадають в проміжок 89%-75%.
Дані розрахунки демонструють резерв для підвищення соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності. Основні заходи щодо підвищення соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності доцільно об’єднати в наступні групи: науково-технічна група; організаційно-економічна група; соціально-психологічна група; зовнішньоекономічна група. Дані резерви дозволяють максимально скоротити резерв рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності, що, у свою чергу, підвищить їхню ефективність і конкурентоспроможність, а також знизить підприємницькі ризики.
Отже, зростання результативності виявляється в максимізації соціального та економічного ефекту і мінімізації робочого часу. Соціальний результат суб’єктів підприємницької діяльності знаходить вираження у забезпеченні кращих умов життя створюються передумови для майбутнього розвитку як колективу, так і індивіда загалом. Механізм соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності є основою розвитку, переходу від простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних до політичних, отже, до всебічно розвиненої індивідуальності. При цьому вищі потреби повинні розглядатись як головне багатство суспільства, головний чинник його економічного і соціального прогресу. Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами додаткового часу, який може бути спрямований для задоволення їх в кожний певний момент, виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.
2
Losovska, Nina Volodumurivna. "СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БІЗНЕСУ В РИНКОВИХ УМОВАХ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 4(16) (2018): 49–55. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2018-4(16)-49-55.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено, що в Україні соціальна відповідальність бізнесу перебуває в початковій стадії свого розвитку. Обґрунтовано, що зовнішні та внутрішні фактори змушують бізнес не просто виконувати соціальні функції, але і проявляти підвищену соціальну активність. Визначено вплив суспільства на ефективність діяльності бізнесу якістю робочої сили, рівнем купівельної спроможності. Виділено напрями державного стимулювання соціальної відповідальності бізнесу. Визначено, що в Україні формується власна модель соціальної відповідальності без активного державного втручання, що гальмує її розвиток.
3
Бережний, Володимир. "ТЕОРЕТИЧНА МОДЕЛЬ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦЯ СОЦІОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ". Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", № 64 (2021): 25–43. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2021.64.02.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність дослідження: вбачається у необхідності вивчення інтегральної професійної компетентності соціономістів, яка враховує усі особливості, функції, професійно важливі якості та здатності, що забезпечують ефективність та успішність їх професійної діяльності. Мета дослідження: розробити концептуальну модель професійної компетентності фахівця соціономічного профілю та описати її психологічні складові. Методи дослідження: теоретичні (аналіз наукових літературих джерел, узагальнення теоретичних даних з проблеми професійної компетентності фахівця соціономічного профілю). Результати дослідження: у статті представлені результати теоретичного аналізу проблеми професійної компетентності фахівця соціономічного профілю, представлено зміст та основні функції професій соціономічного профілю, подано теоретичну модель професійної компетентності фахівця соціономічного профілю. Висновки:Теоретичний аналіз проблеми професійної компетентності фахівця соціономічного профілю дозволив визначити основні функції та зміст професійної діяльності, а саме: спрямованість праці на соціальну взаємодію, включеність соціономіста у соціальні стосунки та необхідність постійного спілкування з людьми, оцінки соціальних об’єктів, а також надання соціальної допомоги різного роду (підтримки, супроводу, корекції, організації та управління тощо). Структура професійної компетентності фахівця соціономічного профілю представлена п’ятьома компонентами: емоційним (якості та здатності емоційного інтелекту та емоційної креативності), соціальним (соціально-інтелектуальні здатності, соціальна креативність та організаційні здатності), комунікативним (діалогічність, альтруїзм та комунікативні вміння), діяльнісним (проєкті вміння та якості рольової компетентності) та акмеологічним (екзистенцій на сповненість, потреба у самоактуалізації та духовний інтелект).
4
Blozva, P. I. "ВИКОРИСТАННЯ МОЛОДДЮ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ В ПРОЦЕСІ СТАНОВЛЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 39(42) (17 липня 2017): 78–92. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).43.
Повний текст джерелаАнотація:
Описано структурно-функціональні особливості використання молоддю соціального капіталу в ході становлення її політичної культури. Визначено, що соціальний капітал як психологічний ресурс – це соціально-психологічні можливості соціального мікросередовища, використовуючи які особистість може досягати власних цілей, а також сприяти реалізації цілей групи, до якої вона належить. Зазначено, що політична культура – це система психологічних настановлень, які формують взаємодію особистості з політичним середовищем; певний рівень усвідомлення політичних процесів, довіри до соціально-політичних інститутів, поділяння цінностей свободи, толерантності, спроможності особистості активно долучатися до суспільно-політичних процесів. Виділено компоненти політичної культури (уявлення особистості про політику, політичні цінності особистості, політичні символи особистості, мотиви участі особистості в політичному житті, політична поведінка особистості) та компоненти соціального капіталу (ефективність соціальної взаємодії, соціальна згуртованість, соціальна ідентифікація, міжособова довіра, готовність до взаємодопомоги). Описано процес становлення політичної культури на основі соціального капіталу як психологічного ресурсу, в якому: ефективність соціальної взаємодії, що базується на навичках спілкування особи, її відчуженості від соціуму, впливає на становлення всіх компонентів політичної культури молодої особи і виконує функцію політичної комунікації; соціальна ідентифікація відображає роль відчуття належності до групи під час формування толерантності, яка є політичною цінністю, уявлень про політику і мотивів до участі в політиці, виконує функцію соціалізації та рекрутингу; соціальна згуртованість, базуючись на процесі гуртування та горизонтальних взаємодіях у соціумі, діє на всі компоненти політичної культури, виконує функцію формування інтересів; міжособова довіра формує мотиви політичної участі, виконує функцію накопичення інтересів.
5
Overchuk, Viktoriia, та Julia Kushnir. "Психологічні проблеми інвалідності: моделі та шляхи вирішення". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 44(47) (20 грудня 2019): 143–50. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi44(47).126.
Повний текст джерелаАнотація:
Висвітлюються соціально-психологічні проблеми інвалідів, важливі не так самі по собі, як, перш за все, у контексті вивчення механізмів інтеграції осіб з інвалідністю в соціум, створення рівних можливостей для інвалідів, забезпечення оптимальних умов для розкриття їхніх компенсаторних можливостей, ефективної адаптації та соціалізації. Розглянуто причини ускладнення соціальної інтеграції осіб з інвалідністю, пов’язані з низкою труднощів соціально-психологічного характеру. Висловлюється припущення, що такий стан речей головним чином зумовила медично орієнтована модель інвалідності, яка до недавнього часу панувала в нашому суспільстві. У зв’язку з цим у соціумі сформувався відповідний стереотип – соціальна стигма, що представляє інвалідів як “хворих”, які потребують постійного стороннього догляду і доля яких – перебувати в установах інтернатного типу. Звертається також увага і на негативні наслідки іншої моделі інвалідності – соціально орієнтованої, відповідно до якої особи з інвалідністю сприймалися як “соціально слабкі” люди, не здатні до самостійного життя, що тягло за собою посилення контролю за їхньою життєдіяльністю, який нерідко переходив у гіперопіку. Обґрунтовується думка про те, що сьогодні на часі зміна парадигми щодо надання допомоги людям з інвалідністю, перехід до більш сучасної біопсихосоціальної моделі інвалідності. Наголошується, що дискримінація з боку суспільства призводить до виникнення фізичних та соціальних бар’єрів, які гальмують, обмежують особистий вибір людини з інвалідністю; а проте ефективність процесу соціальної адаптації осіб з обмеженими можливостями залежить не тільки від умов середовища, його лояльності щодо адаптанта, а й від зусиль самої особи з інвалідністю, її здібностей і бажання опановувати ситуацію, долучатися до системи соціальних відносин. Стверджується, що психологічний аспект інвалідності відображає як особистісно-психологічну спрямованість самого інваліда, так і емоційно-психологічне сприйняття проблеми інвалідності суспільством. Соціальна незахищеність осіб з інвалідністю пов’язується ще й з впливом психологічного чинника, що формує їхнє ставлення до суспільства й утруднює адекватний контакт із ним. Підкреслюється, що розглянуті психологічні проблеми осіб з інвалідністю перешкоджають нормальним відносинам з оточенням, негативно позначаються на їхній працездатності, загалом світосприйнятті, чим посилюють їхню соціальну ізоляцію. Висловлюється сподівання, що, вирішуючи основні соціальні проблеми інвалідів, а саме: підвищення їхнього соціального статусу, поліпшення матеріального становища, професійної затребуваності тощо, – фахівці обов’язково будуть брати до уваги вищезазначені особистісні психологічні проблеми.
6
Клочко, О. О. "СОЦІАЛЬНА ЕКСКУРСІЯ ЯК ІННОВАЦІЙНА ТЕХНОЛОГІЯ ПРОФІЛАКТИКИ АДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 1 (8 вересня 2021): 272–77. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-42.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розроблено соціальну екскурсію як інноваційну технологію профілактики адиктивної поведінки підлітків «групи ризику» та обґрунтовано її ефективність. Реалізація авторської ідеї розроблення соціальної екскурсії з метою профілактики адиктивної поведінки підлітків «групи ризику» передбачала генерування ідей; теоретичну розроблення плану маршруту соціальної екскурсії, його змістове наповнення, методичний супровід, опис відповідних установ, пояснення логіки розташування у плані екскурсії. Соціальна екскурсія зорієнтована, як правило, на ознайомлення з інституційно-організаційними можливостями регіональної профілактики. Тобто, основне призначення соціальної екскурсії – показати учасникам ті установи, що надають спеціалізовану кваліфіковану допомогу та послуги у контексті організації ціленаправленої систематичної профілактичної діяльності адиктивної поведінки підлітків «групи ризику»; висвітлити діяльність тих закладів, що надають можливості для впровадження альтернативної соціально прийнятної діяльності й організації змістовного дозвілля. Сама ідея, її теоретичне обґрунтування, розроблення методичних указівок щодо створення соціальної екскурсії для різних клієнтських груп успішно апробована у практичній діяльності автора в рамках викладання навчального курсу «Інноваційні моделі надання соціальних послуг» на базі Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка. Загальну план-схему екскурсії становлять: загальна характеристика клієнтської групи, для якої розробляється план екскурсії; загальний план екскурсії; перелік соціально орієнтованих служб та установ, громадських організацій, що здійснюють кваліфіковану допомогу клієнтській групі із зазначенням основних напрямів діяльності та послуг; кілька історико- культурних, релігійних, архітектурних пам’яток; заклад харчування для обідньої перерви. Глибоке розуміння теоретико-методичних ознак проведення екскурсійної профілактичної діяльності, знання та вміння розробляти такого роду екскурсії виступають важливими практико-методичними механізмами організації, налагодження, вдосконалення ефективної профілактичної діяльності з підлітками «групи ризику».
7
Літвінова, Т. В. "ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧІ ТЕХНОЛОГІЇ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 3 (29 квітня 2021): 78–84. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито особливості формування соціального здоров’я майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності у процесі їх професійної підготовки. Окреслено поняття «здоров’язберігаюча соціальна технологія» та мету і завдання формування соціального складника здоров’язберігаючої компетентності майбутніх менеджерів СКД. Встановлено, що здоров’язберігаючі освітні технології є технологічною основою формування соціального складника збереження здоров’я майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності з врахуванням індивідуальних характеристик особистості. Уточнено, що на ефективність формування соціального здоров’я майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності відбувається у процесі професійної підготовки на засадах дуальної форми навчання. Визначено важливість дуальної форми навчання в професійній підготовці майбутнього менеджера соціокультурної діяльності, що зумовило окреслити взаємопов’язані педагогічні умови формування соціального здоров’язберігаючого складника професійної компетентності: системне формування мотивації до соціальної відповідальності, цінності про мораль і моральність, про соціальні наслідки прийняття управлінських рішень та свідомого ведення здорового способу життя; забезпечення взаємозв’язку теорії та практики професійної підготовки майбутніх менеджерів СКД, спрямованої на формування свідомого та дбайливого ставлення до власного здоров’я за допомогою дуальної форми навчання; створення здоров’язберігаючого соціокультурного середовища через включення майбутніх менеджерів СКД у соціальне проектування і реалізацію соціальних програм збереження соціального здоров’я. З’ясовано, що до здоров’язберігаючих технологій, які використовуються в освітньому середовищі майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності, відносять: медико-гігієнічні, фізкультурно-оздоровчі, екологічно- здоров’язберігаючі, технології забезпечення безпеки життєдіяльності та соціально-здоров’язберігаючі. Зроблено висновок про те, що соціально-здоров’язберігаючі технології майбутніх менеджерів у процесі професійної підготовки за характером дії поділяють на: захисно-профілактичні, компенсаторно-нейтралізуючі, стимулюючі, інформаційно-навчальні, та особистісно-розвиваючі.
8
Захаров, Дмитро Миколайович. "Аналіз поняття «соціальний капітал» в літературі". Економіка, управління та адміністрування, № 3(97) (13 жовтня 2021): 23–29. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-3(97)-23-29.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено огляд існуючої літератури з різних аспектів, пов'язаних із соціальним капіталом (визначення, концептуальні рамки, емпіричні дослідження та інше), та проаналізовано економічну літературу щодо визначення соціального капіталу. Також були розглянуто основні механізми розповсюдження знань на основі соціального капіталу. Є кілька визначень соціального капіталу. Ці визначення можуть бути розділені на дві категорії: соціальний капітал є внутрішнім – як актив створений внаслідок партнерської взаємодії та всередині соціальної мережі, та/або зовнішнім – сформований через довіру до інституцій та під впливом соціальних норм в суспільстві. Сучасне трактування соціального капіталу зводиться до того, що це результат взаємозв’язків, який підсилює фінансовий, виробничий, людський, інтелектуальний та природний капітали, підвищує ефективність управління, активізує потенційні можливості підприємства. Аналіз визначень соціального капіталу та його форм вираження дозволив схематично відобразити взаємозв’язок між структурними елементами соціального капіталу: довіра, соціальна мережа та соціальні норми. Сучасна практика та вимоги інвесторів щодо інформаційної прозорості корпоративної звітності та підзвітності бізнесу обумовлена більш глибоким розумінням стратегії компанії та інструментів її реалізації, пояснює трансформацію підходів до формування корпоративної звітності. Відображення соціального капіталу в звітності набуває важливого значення, оскільки прямо впливає на підвищення прозорості, а відповідно і на ринкову вартість підприємства. Ефективне використання соціального капіталу дозволяє зменшувати трансакційні витрати і підвищувати фінансові показники бізнесу.
9
Матвєсва, Ю. І. "Соціальна ефективність правових норм". Наукові записки Національного університету "Києво-Могилянська Академія" 53 (2006): 31–35.
Знайти повний текст джерела
10
Chetveryk, Mykhailo, Olena Bubnova та Kateryna Levchenko. "ВИКОРИСТАННЯ ПРОСТОРІВ ВІДПРАЦЬОВАНИХ КАР’ЄРІВ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ГІРНИЧОДОБУВНИХ РЕГІОНІВ". Metallurgicheskaya i gornorudnaya promyshlennost, № 5-6 (27 грудня 2019): 3–11. http://dx.doi.org/10.34185/0543-5749.2019-5-6-3-11.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Обґрунтування можливості забезпечення енергетичної незалежності гірничодобувних регіонів за рахунок використання просторів відпрацьованих кар’єрів для виробництва електроенергії та економічної ефективності доопрацювання кар’єрів із одночасним створенням в них маломодульних атомних електростанцій.Методика. Аналіз застосовуваних у світі енергетичних систем, заснованих на використанні енергії атома, дозволив обґрунтувати створення маломодульних атомних електростанцій у просторах відпрацьованих кар'єрах.Результати. Обґрунтовано вид енергетичного комплексу, що розміщується в кар'єрі, тип атомного реактора, його потужність і безпека. Розглянута можливість спорудження атомної станції з одночасним веденням гірничих робіт. Обґрунтовано розташування атомного реактора, при якому б досягалося мінімальне забруднення навколишнього середовища. Встановлено економічну та соціальну ефективність створення атомної станції в кар'єрі.Наукова новизна. Вперше показано можливість розміщення атомної електростанції у просторі відпрацьованого кар’єру із забезпеченням її ресурсами, створенням екологічно безпечної роботи та економічної і соціальної ефективності.Практична цінність. Запропонований варіант розміщення міні атомної електростанції у просторі кар’єру одночасно з його доопрацюванням має соціальну, економічну та екологічну ефективність. Соціальна ефективність складається у перепрофілюванні кар’єру та забезпечення зайнятості населення. Екологічна ефективність полягає у зменшенні екологічного навантаження та рекультивації об’єктів гірничорудного комплексу. Економічна ефективність складається із зменшення собівартості руди, що буде видобуватись при доопрацюванні кар’єру, та близько 1 млрд. доларів операційного прибутку від експорту електроенергії, яку може виробити проектована електростанція.
11
Євдокимова, Валентина. "АРХЕТИПИ ПРИНЦИПІВ СОЦІАЛЬНОЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ НА ПРИКЛАДІ УДОСКОНАЛЕННЯ АДРЕСНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ВИПЛАТ". Public management 21, № 1 (29 травня 2020): 97–107. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-97-106.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто основні підходи до призначення та виплати адрес- ної соціальної допомоги в Україні.
Звернено увагу на те, що незважаючи на удосконалення надання адресної соціальної допомоги, ефективність їх виплати залишається проблемою.
Розглянуто принцип удосконалення соціальної справедливості при наданні адресної соціальної допомоги з точки зору морально-етичних підходів.
Особливої уваги надано принципу практичного впровадження адресно- сті, якими керується українська держава при наданні соціальної допомоги.
Визначено з соціологічної точки зору недоліки і переваги впровадження першої адресної соціальної програми в Україні, а саме, впровадження про- грами надання субсидій на житлово-комунальні послуги, яка почала діяти з 1995 р.
Окреслено, що в Україні вже існують випадки повернення соціальних ви- плат у бюджет за недобросовісний характер їх отримання.
Наведено одностайну думку науковців щодо удосконалення системи со- ціальних виплат і допомог в Україні задля досягнення соціальної ефектив- ності суспільства.
Розглянуто позитивні приклади морально-етичних та культурних підхо- дів самовизначення щодо оформлення адресної соціальної допомоги.
Обґрунтовано необхідність застосування морально-етичного підходу до громадян, які претендують на отримання адресних соціальних допомог, зо- крема, за запитом до правоохоронних органів. Якщо соціальна поведінка не відповідає загальноприйнятим стандартам поведінки, пропонується заміни- ти адресну соціальну допомогу непривабливими для суспільства роботами з виховною метою, метою дотримання принципу соціальної справедливості і надання засобів до існування.
12
Hasiuk, Myroslava, та Veronika Shkrabiuk. "СОЦІАЛЬНА РЕКЛАМА ЯК ЗАСІБ ПРОФІЛАКТИКИ АДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСІБ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ". Вісник Прикарпатського університету: філософські і психологічні науки 1, № 22 (19 вересня 2019): 67–76. http://dx.doi.org/10.15330/vpufpn.22.67-76.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито сутність поняття “соціальна реклама”, розглянуто її види та механізми впливу на психіку людини. Проаналізовано ефективність та особливості застосування раціональної та емоційної соціальної реклами у профілактиці адиктивної поведінки в юнацькому віці. Подано результати емпіричного дослідження особливостей впливу соціальної реклами. Сформульовано практичні рекомендації для створення соціальної реклами. Окреслено перспективи подальших досліджень.
13
Жук О.М. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ КОНТРОЛЮ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ". Економічний форум 2, № 2 (12 червня 2021): 147–54. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-2-19.
Повний текст джерелаАнотація:
Важливим аспектом функціонування системи соціального захисту і соціального забезпечення в Україні на сучасному етапі є організація державного нагляду і контролю. Стаття присвячена аналізу організаційно-правового регулювання контролю в системі соціального захисту в Україні на сучасному етапі, в умовах реалізації Міністерством соціальної політики з 2017 року проєкту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України» за сприяння Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства у зазначеній сфері схвалено Концепцією реалізації державної політики щодо соціального захисту населення та захисту прав дітей, прийнятою Кабінетом Міністрів України у 2020 році.
У статті розкрито поняття, види та завдання державного контролю у сфері соціального захисту. Охарактеризовано суб’єкти та об’єкти контролю у сфері соціального захисту та соціального забезпечення та їх функції. Головними контролюючими органами у сфері соціального захисту є Міністерство соціальної політики на Національна соціальна сервісна служба та Головні управління Національної соціальної сервісної служби у кожній області. Визначено принципи здійснення державного контролю: адресність, ефективність та законність. Встановлено, що інструментами контролю та забезпечення належного функціонування системи соціального захисту є: моніторинг, контроль (нагляд), верифікація, аудит, інспектування, оцінювання якості та ефективності надання соціальних послуг.
Охарактеризовано контролю: за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки (виплати, що здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, соціальні послуги); за використанням коштів державного бюджету, виділених для надання соціальної підтримки; за дотриманням прав дітей; контроль за виплатою соціальних допомог, а також контроль за наданням соціальних послуг; за часом проведення – превентивний, поточний та ретроспективний.
Подано основні нормативні документи, які регулюють контроль за якістю надання соціальних послуг, а також за адресністю державних виплат та ефективністю використання бюджетних коштів. Встановлено, що одним із головних завдань для ефективного здійснення державного контролю у сфері соціального забезпечення стане створення Єдиної інформаційної системи соціальної сфери з метою забезпечення максимальної інтеграції з державними реєстрами та базами даних
Зроблено висновок, що проведення моніторингу та оцінювання якості надання соціальних послуг, здійснення державного контролю за нарахуваннями та виплатами соціальних допомог є одним з ключових напрямків удосконалення системи соціального захисту в Україні на сучасному етапі.
14
Букач, М. М. "ВЧИТЕЛЬ ЯК СОЦІАЛЬНА ЦІННІСТЬ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, № 2(Ч.2) (28 вересня 2021): 14–23. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-14-23.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі соціальної цінності професії вчителя та залежності цієї категорії від дотримання духовно-моральних принципів у роботі. Вчитель – основний носій і провідник духовно-моральних цінностей суспільства, а отже, його призначення – творення і зміцнення ціннісних основ держави. Проте економічні проблеми в освітянській сфері ставлять вчителя перед тим, що обирати – духовно-моральну чи зручну позиції. Простежується невідповідність суспільного призначення професії вчителя і тих соціальних умов сьогодення, в яких відбувається втілення ціннісної функції.
Важливим є те, що ці процеси відбуваються на тлі активних соціальних змін, які вимагають більш чітких і цілеспрямованих аксіологічних наголосів у державній освітній політиці та акцентуванні уваги на духовно-маральних питаннях на рівні практики роботи освітніх закладів. Послаблення з боку держави уваги до духовно-моральної складової в освіті призвело до активізації неформальної складової в морально-етичній сфері. Склалася ситуація, в якій формальне законодавство вказує на необхідність і обов’язковість дотримання вчителями у роботі етичних принципів, але на практиці, мають вплив неформальні закони, які виявляються в певних ситуаціях більш дієвими, ніж формальні, що послаблює ефективність роботи вчителя.
Проведена робота дає підстави стверджувати про доцільність вивчення причин залежності демократичного розвитку, перебудови суспільних відносин і ставлення в суспільстві до вчителя як соціальної цінності.
Акцентовано увагу на взаємозалежності таких якісних показників, як міцність держави, якість освіти та рівень соціальної цінності професії вчителя. Зокрема показано, що престижність педагогічної діяльності, а отже, і її соціальна цінність серед українського суспільства, на сучасному етапі розвитку має тенденцію до погіршення.
Звертається увага на необхідності активізації державної підтримки духовно-морального аспекту в освітній сфері через створення таких умов, за яких головним показником якості роботи вчителя має стати духовно-моральна складова його діяльності, а економічна складова має носити допоміжний характер.
15
ДАНЧЕНКО, Ірина, Ірина ПОЛУБОЯРИНА та Валентина ТЮРІНА. "Формування соціальної зрілості студентів закладів вищої освіти". EUROPEAN HUMANITIES STUDIES: State and Society 2 (27 червня 2019): 125–46. http://dx.doi.org/10.38014/ehs-ss.2019.2.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблему формування соціальної зрілості студентів як майбутніх фахівців визначено як одну з провідних проблем, що стоять перед сучасними закладами вищої освіти України; обґрунтовано фактори, що зумовлюють ефективність формування соціальної зрілості студентів; розроблено і наведено визначення поняття «соціальна зрілість студентів закладів вищої освіти», розкрито її структуру як інтегральної якості особистості та виявлено організаційно-педагогічні умови, що сприяють ефективному формуванню соціальної зрілості студентів в умовах здійснення навчально-виховного процесу у закладах вищої освіти; показано вплив професійної діяльності на особливості соціальної зрілості особистості; описано хід експерименту та проаналізовано його результати, які свідчать про залежність рівня сформованості соціальної зрілості студентів від забезпечення організаційно-педагогічних умов у навчально-виховному процесі у закладі вищої освіти.
16
Voropay, L. "КРИТЕРІЇ ФОРМУВАННЯ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ УЧАСНИКІВ АТО". Актуальні Проблеми Державного Управління, № 1(57) (26 травня 2020): 318–23. http://dx.doi.org/10.34213/ap.20.01.37.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено проблемам формування й ефективності реалізації державної політики у сфері соціального захисту учасників АТО. Шляхом повного та всебічного аналізу науково-аналітичної літератури та окремих положень діючого законодавства зроблено висновок, що до числа найважливіших елементів державної політики у сфері соціального захисту слід віднести: рівень їх результативності, який можна визначити на підставі співставлення наслідків реалізації державної політики та ступеня вирішення соціально-економічних проблем; цілісність механізму, який функціонує за таких елементів як економічна, соціальна, комунікативна складова, ефекту соціальної політики.
Запропоновано до критеріїв формування та ефективності реалізації державної політики у сфері соціального захисту учасників АТО віднести: критерій “достатності забезпечення необхідними ресурсами” як основоположна засада державно-регуляторної політики, а також інші критерії, які опосередковано визначають ступінь ефективної державної діяльності, наприклад справедливість забезпечуваних державою прав та гарантій; результативність та ефективність, а також здатність держави відстоювати й гарантувати права й свободи громадян.
17
Зіборова, О. О. "ЦІЛІСНА ГРУПА ЯК ТЕХНОЛОГІЯ ОПТИМІЗАЦІЇ МАТЕРИНСЬКОГО СТАВЛЕННЯ ДО ДИТИНИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 4 (7 квітня 2022): 37–40. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.4.7.
Повний текст джерелаАнотація:
Бурхливі соціальні зміни у суспільстві останнім часом значно збільшили діапазон цінностей і різноманітних ролей жінок. Вивчення соціально-психологічних відносин матері постають особливо актуальним для виявлення закономірностей залежності психологічного стану жінки та проявів її материнського ставлення (МС) саме від соціальних установок конкретної культури й особливостей взаємодії матері з іншими людьми. Досить гостро проблема взаємодії з оточуючими постає для матерів, які виховують дитину з відхиленнями у психофізичному розвитку. Дослідження особливостей прояву МС у сім’ї, котра виховує дитину з особливими потребами, зосереджені головним чином у напрямку корекції. Наявна залежність як психічного стану матері дитини з особливими потребами, так і материнського ставлення від соціально-психічних відносин визначена багатьма дослідниками, але вивчена недостатньо. Мета роботи – дослідити видозмінення материнського ставлення до дитини з особливими потребами під пливом її соціальних відносин у спеціальній цілісній групі. У статті розглянуті особливості психологічної травми матері дитини з особливими потребами, виокремлені складники структури психотравми матері від порушень і визначена їх соціальна зумовленість як проявів порушення соціальних установок і взаємовідносин жінки при народженні дитини з вадами розвитку. Як соціально-психологічну технологію компенсації дефіцітарності материнської сфери та підвищення життєстійкості жінок розглянуто вплив цілісної групи матерів, які виховують дітей з особливими потребами та мають спільні цілі, задачі, долі. Емпірично досліджена динаміка показників стилю материнського ставлення та складників життєстійкості у матерів дітей з особливими потребами до та після участі у заходах цілісної групи впродовж року. Для діагностики застосовані авторський опитувальник визначення стилю материнського ставлення та методика діагностики життєстійкості С. Мадді. Результати обстеження показали позитивну динаміку зазначених психологічних властивостей у всіх жінок, найбільші зміни виявлено у жінок, котрі проявляють тривожний та амбівалентний стиль материнського ставлення до дитини з особливими потребами. Підвищення рівня показників залучення, контролю, прийняття ризику та рівня адекватності стилю материнського ставлення підтвердило ефективність впливу цілісної групи на соціалізацію матерів і їхніх дітей з особливими потребами. Новизна дослідження полягає в аналізі застосування спеціального соціального середовища для матерів дітей з особливими потребами.
18
Завацький, Юрій, Валентина Шаповалова та Дмитро Циганок. "Реалізація системно-інтегрованого проекту соціально-психологічного супроводу процесу розвитку соціальної мобільності особистості". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 2(55) (2021): 54–63. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-55-2-54-63.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито методологічні та змістовно-процесуальні засади побудови і реалізації системно-інтегрованого проекту соціально-психологічного супроводу процесу розвитку соціальної мобільності особистості в період криз, заснованого на організаційно-методичних принципах науковості, поступовості, послідовності, урахування вікових особливостей, комплексного використання психотехнологій, просоціальної орієнтації, культуровідповідності, й доведено його ефективність. Показано, що моніторинг процесу розвитку соціальної мобільності особистості в період криз включав початково-діагностичний, проективно-стабілізуючий і експертний етапи. Визначено основні психологічні ресурси подолання кризи актуальної самореалізації та нереалізованості як переломних подій, що обумовлюють необхідність зміни індивідуальної парадигми цінностей і мотиваційно-потребнісної сфери як ядра особистості та перевизначення системи життєвих перспектив. Показано, що для особистості, яка переживає кризу актуальної самореалізації такими ресурсами можуть слугувати висока цінність результативності життя у системі смисложиттєвих орієнтацій; розвинений локус контролю-Я, як опозиція вираженій екстернальності, прожектерству і впливу зовнішніх негативних мотивів; для особистості, яка переживає кризу нереалізованості – активізація компонентів локусу контролю-Я, зовнішньої позитивної мотивації (потреби у досягненні соціального престижу; карʼєрного просування); вплив високо вираженої мотивації досягнення на підвищення цінності процесу та результативності життя, внутрішніх мотивів – у прагненні найбільш повної професійної і особистісної самореалізації. Ключові слова: особистість, соціальна мобільність, період криз, системно-інтегративний підхід, соціально-психологічний супровід, сучасний соціум.
19
Товмаш, Є. А. "Соціальна справедливість та економічна ефективність ринкової економіки в Україні". Гуманітарні студії, Вип. 19 (2013): 67–75.
Знайти повний текст джерела
20
Бакалюк, Т. Г. "Медико-соціальна ефективність медичної реабілітації у хворих на остеоартроз". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров"я України, № 3 (65) (2015): 17–21.
Знайти повний текст джерела
21
Левковець, О. М. "Юридичні послуги у сфері інтелектуальної власності: економічна та соціальна ефективність". Економічна теорія та право, № 3 (26) (2016): 124–37.
Знайти повний текст джерела
22
Пенькова, О. Г. "Економічна та соціальна ефективність реформування галузі охорони здоров”я України". Формування ринкових відносин в Україні, № 4 (131) (2012): 85–92.
Знайти повний текст джерела
23
Пенькова, О. Г. "Економічна та соціальна ефективність реформування галузі охорони здоров”я України". Формування ринкових відносин в Україні, № 4 (131) (2012): 85–92.
Знайти повний текст джерела
24
Kovshun, N. E., N. V. Koba та M. O. Koba. "ВПЛИВ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ НА ФУНКЦІОНУВАННЯ МЕРЕЖЕВИХ СТРУКТУР В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ". Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 2, № 94 (24 вересня 2021): 87. http://dx.doi.org/10.31713/ve220219.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена визначенню місця та ролі соціального капіталу у мережевих структурах в умовах цифровізації. Проаналізовано визначення мереж та мережевих структур. Визначено соціальний капітал як спільну основу для всіх рівнів мережевих структур. Визначено рівні мережевих структур та соціального капіталу. Зазначено, що саме соціальний капітал забезпечує високу економічну ефективність мережевих структур через досягнення ними синергетичного ефекту від взаємодії окремих їх учасників. Встановлено, що ефективність інноваційного розвитку підприємства значною мірою залежить від мережі соціально-економічних відносин підприємства, що спрямована на нагромадження його соціального капіталу. Представлено схему соціально-економічних зв’язків підприємства в їх тісній взаємодії та взаємозалежності із зовнішнім середовищем. Виділено три групи зв'язків в мережі соціально-економічних зв'язків: соціальні зовнішні зв’язки, соціальні внутрішні зв’язки та економічні зв’язки. Встановлено, що внутрішні взаємозв’язки підприємства мають відображення у його зовнішньо-економічних зв’язках, і навпаки. Показано вплив цифровізації на формування споживчого попиту, задоволення якого потребує нових соціальних зв’язків та відповідного соціального капіталу. Наукова новизна дослідження полягає у розгляді мережевих структур через призму соціального капіталу та розробці схеми підприємства як мережі соціально-економічних зв’язків, які є основою для формуваннясоціального капіталу.
25
Підлипна, Р. П. "ОЦІНЮВАННЯ ІНВЕСТУВАННЯ В СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ПЕРСОНАЛУ ПІДПРИЄМСТВА". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 63 (1 жовтня 2021): 64–69. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-63-10.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено методологічним аспектам оцінювання економічної доцільності інвестицій у соціально-економічний розвиток персоналу, яка визначається високим рівнем їх окупності і потребує оп-тимізації інвестиційних потоків підприємства. Визначено, що загальними цілями розвитку персоналу є ство-рення умов для стимулювання розкриття потенціалу працівників і забезпечення високої вмотивованості щодо досягнення поставлених завдань. Показано, що особливістю сучасних підходів до розвитку персоналу є завдан-ня творчої імплементації у реальну комерційну практику існуючих та безперервної генерації нових знань. Зміни в економічних системах постіндустріального етапу ставлять до персоналу вимоги знання інноваційних техно-логій, здатності розробляти та впроваджувати нові проекти. Водночас соціальна позиція визначає місце працівника в системі управлінських відносин, залежить від його функціональних обов’язків і професійно-кваліфікаційної характеристики. Ефективне інвестування у соціально-економічний розвиток передбачає вит-рати на навчання, охорону здоров’я, виховання і підвищення лояльності працівників до підприємства. Однак кадрова політика більшості підприємств націлена виключно на зменшення витрат, а система мотивації зво-диться до процедури оплати праці. Оцінювання потреби в розвитку персоналу є підґрунтям виявлення причин-но-наслідкового зв’язку між запланованими навчальними програмами і набутим у результаті їх реалізації соціально-економічним ефектом, що дозволяє включати планування розвитку персоналу в загальну стратегію розвитку підприємства. Запропонований поетапний алгоритм аналізу дозволяє як точно і неупереджено врахувати загальну ефективність інвестицій у соціально-економічний розвиток персоналу, так і об’єктивно оцінити кожну зі складових проекту на відповідність цілям розвитку підприємства і окремих працівників. По-дальші дослідження пропонується спрямувати на аналіз впливу окремих напрямків соціально-економічного розвитку на рівень забезпечення соціальної безпеки підприємства.
26
Сохань, М. "Сучасний стан та ефективність системи соціальної допомоги особам із сімейними обов’язками в Україні". Юридичний вісник, № 2 (26 серпня 2020): 274–80. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1733.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано сучасний стан та ефективність системи соціальної допомоги особам із сімейними обов'язками в Україні, на підставі чого зроблено відповідні висновки. Зазначено, що система соціальної підтримки населення в Україні, зокрема такої категорії осіб, як сім'ї з дітьми, тільки стала на шлях трансформації за новітнім курсом, тому за останні декілька років із метою підвищення її ефективності відбувається активний перерозподіл ресурсів із надання соціальної допомоги за принципом універсальності та уніфікованості на надання соціальних допомог і послуг, котрі сприятимуть формуванню у громадян активної життєвої позиції. Спираючись на досвід світових практик та моделей організації систем соціальної підтримки, керуючись принципами та механізмами, покладеними в основу їх реалізації, модель соціальної допомоги має бути універсальною, рухливою, базуватись на засадах гуманізму та розвиненій суспільній свідомості. За міжнародними стандартами, головним завданням системи соціального захисту для країн із перехідною економікою, до яких належить й Україна, повинно бути пом'якшення негативного впливу факторів, що виникають під час здійснення соціальних та економічних реформ, на найбільш соціально незахищені категорії населення, до яких віднесено й осіб із сімейними обов'язками.
Водночас акцентовано увагу на певній невпорядкованості відповідних видів соціального захисту сім'ї, дитинства, материнства та батьківства, оскільки норми, які визначають допомоги, послуги й пільги для сімей із дітьми, багатодітних, неповних та малозабезпечених сімей, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, інвалідів із дитинства та дітей-інвалідів та встановлюють соціальні гарантії реалізації їх права на соціальний захист, розосереджені в багатьох підзаконних нормативно-правових актах, що ускладнює застосування їх на практиці, а також призводить до незнання громадянами своїх соціальних прав. У зв'язку із цим, підтримуючи інших науковців, унесена пропозиція щодо систематизації чинного законодавства у сфері соціального захисту сім'ї, дитинства, материнства та батьківства та прийняття єдиного нормативно-правового акта, який би регулював це питання - Кодекс соціального захисту сім'ї, дитинства, материнства та батьківства в Україні.
27
КОВАЛЬЧИК, МАЛГОЖАТА. "Напрями ресоціалізаційних і терапевтичних впливів в умовах ізоляції". Право України, № 2019/07 (2019): 93. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-07-093.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасні концепції та наукові теорії, що становлять теоретичну основу ресоціалізації, можна розділити на кілька груп, що відрізняються методологічним та праксеологічним підходом. Найчастіше обговорюються у цьому контексті біхевіористичні (когнітивно-біхевіористичні), інтеракційні та багатовимірні концепції. Варто також згадати про моделі корекційних впливів, які впроваджуються в практику і підтверджуються ефективними результатами. Метою статті є характеристика й аналіз основних напрямів ресоціалізаційних і терапевтичних впливів, які застосовуються щодо засуджених в умовах ізоляції. Використання в процесі ресоціалізації різних форм втручання, спрямованих на відмову від злочинної поведінки, на жаль, не завжди призводить до повної соціальної адаптації колишнього засудженого. Схильність до подальших правопорушень все ще може означати труднощі у прийнятті та дотриманні просоціальних правил. Труднощі реадаптації можуть виникати в різних сферах: економічній (наприклад, отримання роботи і її збереження), міжособистісній (навички створення, відтворення та підтримання хороших стосунків з членами родини та партнерами) або емоційній. З цих причин неприпустиме ототожнення ресоціалізації з соціальною реадаптацією. Соціальна реадаптація відноситься до ситуації, коли злочинець повертається в суспільство з внутрішньою переконаністю більше не вчиняти злочинів, з отриманими сприятливими та підтримуючими соціальними реакціями, що сприяють втраті статусу злочинця або колишнього в’язня і набуттям можливостей зміцнення особистих переконань та рішень, а також позитивних соціальних реакцій. Крім того, ресоціалізація – процес, що ґрунтується не лише на отриманні навичок взаємодії, а й на побудові відносин між людиною та навколишнім середовищем. Результатом чого є особистісна трансформація індивіда, яка визначає позитивні відносини з навколишнім середовищем і формує віру найближчого оточення в ефективність зміни, що також означає усвідомлення людиною, яка порушила закон, офіційного, формального позбавлення її статусу девіанта.
28
Савченко В.Ф. та Маклюк О.В. "ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ". Економічний форум 2, № 2 (12 червня 2021): 154–63. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-2-20.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є аналіз теоретичних положень, світового досвіду та ситуації в Україні щодо соціальної сфери, її показників, досягнень та недоліків, надання і обґрунтування пропозицій відносно шляхів розвитку, окреслення питань подальших наукових досліджень у даному спрямуванні.
Методологічною основою дослідження є використання методів теоретичного узагальнення, системного підходу, аналізу, синтезу, загальнонаукових та спеціальних методів економічного спрямування. В результаті показано можливість вирішення протиріч між ефективністю економіки і соціальною справедливістю, використовуючи різні форми, методи та інструменти. Запропоновано інструментарій державної соціальної політики. Надано певний історичний екскурс щодо програмного вирішення соціальних проблем у країнах світу. Охарактеризовано метод планування і прогнозування організаційно-економічної форми регулювання, наведено приклади програм соціального розвитку, включаючи стратегії, довгострокові програми, а також документи регіонального характеру. Проаналізовано надання населенню субсидій за регіонами у 2019 році, де враховуються пріоритети діяльності, територіальне розташування, зусиль владних верхівок територій. Підкреслено важливість інноваційного інструментарію соціальної політики держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас високого рівня бідності населення. Виділено такі складові соціального захисту як соціальна допомога, соціальні послуги, соціальне страхування та соціальне забезпечення. Наголошено на особливій важливості соціальної допомоги, під якою розуміється системи заходів, спрямованих на поліпшення матеріального стану певних груп населення через програми та діяльність соціальних закладів. Доведено, що необхідно впроваджувати принципи стандартизації суспільного життя, основою яких є мотивація людей до підвищення ефективності діяльності. Вказується на основні проблеми фінансування соціальної сфери та способи їх вирішення. З'ясовано взаємодію фіскальної та соціальної політики, коли фіскальна політика має стимулювати ділову активність, а її використання тільки на збільшення надходжень до бюджету призводить до напруження у суспільстві. Підкреслюється, що головними напрямками соціального страхування є захист фізичних осіб під час втрати роботи, здоров’я, засобів існування, працездатності та інше. Зазначається важливість вдосконалення роботи державної служби зайнятості для посилення ефекту від її діяльності, а саме професійної орієнтації пошукачів роботи, забезпечення доступності соціальних послуг, набуття працюючими індивідами додаткової кваліфікації для кар'єрного зростання. Наведені та достатньо аргументовані пропозиції щодо перспектив розробки інноваційного інструментарію соціальної політики нашої держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас бідності основної частки населення для максимального забезпечення його захисту, підвищення темпів економічного зростання, коли отримаємо дотримання високих соціальних стандартів, а також інноваційних змін революційного характеру при розробленні соціальних програм, які можуть бути використані в управлінських структурах на всіх рівнях, на підприємствах і в установах соціальної сфери.
Гострота проблеми соціального забезпечення всіх жителів країни, підсилена економічною і політичною нестабільністю протягом багатьох років і пандемією Covid 19 на даному етапі, а також недостатнє наукове і методологічне опрацювання даної проблеми провокують до послідовного вивчення, розробки та застосування у практичних діях зазначеної складової розвитку країни, особливо в частині комплексності, послідовності, реалізації кращих складових світового і багато в чому повчального вітчизняного досвіду.
29
Сердюк, Олександр. "Соціальна ефективність як аспект оцінювання діяльності в сфері протидії злочинності: теоретичні проблеми". Вісник Національної академії прокуратури України, № 1 (17) (2010): 31–37.
Знайти повний текст джерела
30
Мазуренко, Г. "Соціальна ефективність бюджетних видатків: аналіз сучасного стану та досвід розвинених країх світу". Збірник наукових праць Національної академії державного управління при Президентові України, № 1 (2004): 267–76.
Знайти повний текст джерела
31
Kropyvko, Mykhailo, Mykola Krushelnytsky та Nadiia Stolyarchuk. "СОЦІАЛЬНА СПРЯМОВАНІСТЬ В УПРАВЛІННІ ЕКОНОМІЧНОЮ ЕФЕКТИВНІСТЮ ІНВЕСТИЦІЙ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 2, № 6 (23 грудня 2020): 121–31. http://dx.doi.org/10.32750/2020-0211.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначено, що соціальна відповідальність суб’єктів бізнесу перед органами місцевого самоврядування та соціумом залежить від соціально-економічних потреб суспільства. Проаналізовано особливості двох основних моделей побудови соціальної відповідальності між відповідними суб’єктами господарювання: американської та європейської. Встановлено, що важливим напрямом оцінки сучасного стану залучення інвестицій в соціально-економічну діяльність в аграрній сфері є оцінка взаємозв’язку між економічним зростанням суб’єктів аграрної сфери та розвитком сільських територій. Визначено вплив показників рівня економічного розвитку на рівень соціально-економічної відповідальності. Встановлено, що найбільш ефективною організаційно-правовою формою в Україні у сільській місцевості є фермерське господарство. Здійснено аналіз основних показників діяльності аграрних підприємств за 2015-2019 рр. Оцінено соціально-економічну діяльність господарюючих суб’єктів аграрної сфери на прикладі Степанівської територіальної громади. Визначено найпоширеніші практики надання інвестицій регіону (громаді) та завдання з реалізації напрямів соціально-економічної переорієнтації діяльності в процесі розвитку аграрної сфери. Визначено, що ключовими бар’єрами для розвитку соціальних ініціатив на селі є, з одного боку, небажання великої частини аграрників свідомо, ініціативно та добровільно надавати посильну допомогу у розвитку сільських громад та територій, а з іншого – несприятливі податкові, інвестиційні та інші економічні та інституційні умови, що створені державою для функціонування цих аграрних підприємств у цілому та реалізації їхніх соціальних функцій зокрема.
Доведено, що посилення соціально-економічної відповідальності в аграрній сфері матиме позитивний вплив на розвиток кадрового потенціалу підприємства (зменшується плинність кадрів, підвищується їх мотивація до праці), відносини з партнерами та інвесторами (зростає довіра до компанії та рівень інвестиційної привабливості), клієнтами (зростає імідж, бренд стає більш привабливим та споживаним, репутація компанії покращується). Як наслідок, можна очікувати підвищення ринкової вартості аграрного бізнесу, а відтак і ширшого залучення інвестицій в розвиток вітчизняної аграрної галузі.
32
Замула, Ірина Валеріївна, та Анна Олександрівна Іщенко. "Нефінансова звітність аграрних підприємств України". Економіка, управління та адміністрування, № 2(96) (7 липня 2021): 54–60. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-2(96)-54-60.
Повний текст джерелаАнотація:
Значна частина підприємств на аграрному ринку недооцінюють інструменти звітності у формуванні бренда та створення додаткової вартості. Корпоративна соціальна відповідальність досі розглядається через призму благодійності й соціальних програм, покликаних на розподілення матеріальних та фінансових ресурсів компанії серед вузького кола соціально незахищених верств населення. Сталий розвиток і надалі залишається поза увагою. Нефінансова звітність належить до складу достатньо нового інструментарію управління та оцінки діяльності підприємств не лише в Україні, але й у міжнародному економічному просторі. Основною причиною її виникнення стала вимога стейкхолдерів розкриття інформації щодо діяльності підприємств, яка впливає на суспільство та навколишнє середовище. Тому дослідження спрямоване на визначення складу й форми представлення нефінансової звітності аграрними підприємствами України. Встановлено, що аграрні підприємства України формують значний перелік різних форм статистичної та фінансової звітності, проте вони не надають можливості зробити висновки щодо відповідності їх діяльності положенням концепції сталого розвитку. Низка аграрних підприємств України формують інформацію щодо основних напрямів своєї діяльності відповідно до Цілей сталого розвитку до 2030 року на своєму офіційному сайті у вигляді GRI-звіту, КСВ-звіту або Global Compact-звіту, або у довільній формі. У нефінансових звітах українських підприємств відсутні показники ефективності, що розкривають напрями діяльності підприємства згідно з Цілями сталого розвитку. Більшість нефінансових звітів містять тільки кількісні показники досягнень відповідно до визначених напрямів локальної соціальної відповідальності за поточний період, інколи порівняно з попереднім періодом. Підприємствам досить важко сформувати звітність щодо нефінансових показників своєї діяльності, оскільки, не існує єдиних показників та критеріїв щодо оцінки відповідності діяльності підприємства аграрного бізнесу положенням концепції сталого розвитку. Пріоритетом під час визначення складу інформації, що має міститися у нефінансовій звітності аграрного підприємства, є залучення стейкхолдерів до процесу, що не зважаючи на складність, позитивним чином впливає на ефективність діяльності підприємства.
33
ГУБАРЄВА, Дар'я, Оксана ОМЕЛЬЯНЧУК та Анастасія БІЛОЦЬКА. "ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ НА УРОКАХ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ЗАСОБАМИ КОРПОРАТИВНОГО НАВЧАННЯ". Acta Paedagogica Volynienses, № 5 (30 грудня 2021): 99–105. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.5.15.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасний світ змінює віртуальні кордони країн. Це надає актуальності для оволодіння іноземною мовою. Оволодіння іноземною мовою дає змогу сучасній людині розширити свої можливості та збільшити потенціал успіху у суспільстві. Окремим питанням стає розвиток соціальної компетентності та м’яких навичок сучасної особистості. Розвинуті соціальні навички дають змогу людині презентувати себе, ставати ініціатором соціальних дій, реалістично оцінювати соціальну дійсність та налагоджувати комунікативні зв’язки. Поєднання двох проблем з одним алгоритмом вирішення дає можливість більше зорієнтуватися на сьогочасні тенденції (макдональдизацію) та усучаснити освітній процес. Мета цієї статті полягає в тому, щоб розкрити потенціал та можливості формування соціальної компетентності на уроках іноземної мови, використовуючи інструмент корпоративного вивчення мови. Методологія корпоративного вивчення іноземної мови відповідає сучасним соціальним пріоритетам та нейрокогнітивним дослідженням. Наукові дослідження показали, що саме корпоративне вивчення англійської мови – це ефективний інструмент тімбілдінгу. Це дає змогу створити умови для успішної соціалізації особистості та розвитку соціальних навичок. Як експеримент нами було запропоновано курс «Світ у гармонії», що був перекладений на англійську мову («Harmony World») та запроваджений у загальноосвітній школі. Він побудований на корпоративному вивченні теми та створений з акцентом на розвиток усіх компонентів соціальної компетентності. Проведене дослідження показало динаміку росту якісних показників опанування іноземною мовою у суб’єктів освітнього процесу та динаміку росту рівня соціальної компетентності. Це підтвердило гіпотезу про інтеграцію розвитку двох компетентностей під час проходження одного курсу та ефективність запровадження корпоративного вивчення іноземної мови.
34
Геращенко, Я. М. "СОЦІАЛЬНА МЕРЕЖА INSTAGRAM ЯК ЗАСІБ ПРОСУВАННЯ МОЛОДІЖНОГО ТУРИСТИЧНОГО ПРОДУКТУ: ПРАКТИЧНИЙ ДОСВІД У ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ ТУРИЗМУ". Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, № 55 (2020): 76–87. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2020.55.06.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються питання практичного застосування інформаційних технологій у підготовці майбутніх фахівців туристичної галузі, зокрема з молодіжного туризму. Проаналізовано наукові пошуки закордонних та українських педагогів- практиків щодо використання інформаційно-комунікативних технологій в освітній діяльності та реклами туристичних послуг. Визначені чинники, які зумовлюють потребу у зміні/перегляді освітніх форм навчання: швидкий розвиток інформаційних технологій, інформаційно-технологічна обізнаність, світові економічні і соціальні виклики. Розглянуті форми освітньої діяльності: дистанційне і змішане навчання та сучасні методи підготовки майбутніх фахівців туристичної галузі. Доведено, що використання інформаційних технологій підвищує ефективність навчання, розширює доступ до інформаційних ресурсів, формує фахові вміння і навички студентів, зокрема в рекламі молодіжних туристичних послуг. Проаналізовано середні показники успішності з дисципліни «Рекламна діяльність в туризмі» за 2016-2021 роки, які демонструють підвищення середнього балу заключного тестування після введення оновленого модуля, присвяченого способам просування молодіжного туристичного продукту засобами соціальних мереж. Зазначено, що підготовка конкурентоспроможних кадрів для галузі туризму має бути націлена на формування у майбутніх фахівців умінь планувати розвиток туристичної галузі з огляду на світові перспективи. Схарактеризовані поняття «туристичний продукт», «молодіжний туристичний продукт», «туристична реклама» та розглянуті їх зміст, сутність і спрямованість. Визначено мету та основні функції туристичної реклами. Розглянуто сучасний метод просування молодіжного туристичного продукту засобом обраного плейсменту – Instagram. Описано алгоритм дій: дослідження потреб молодіжного сегменту ринку; створення контент-плану; розробка сторінки в соціальній мережі та її наповнення згідно з темою завдання. Конкретизовано шляхи досягнення поставлених завдань: проведення лекції-огляду «Соціальні мережі в рекламі молодіжних туристичних послуг» та практичні заняття з дисципліни «Рекламна діяльність в туризмі», в ході яких обговорені приклади просування молодіжного туристичного продукту. Зазначено, що запропонована нами форма навчання розвиває інноваційно-творче мислення майбутнього фахівця молодіжного туризму. Зроблено висновок щодо важливості використання ІКТ під час підготовки майбутніх фахівців туристичної галузі.
35
Bondarenko , O. S. "Соціальна обумовленість криміналізації невжиття заходів щодо протидії корупції". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (24 лютого 2021): 27–32. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.01.03.
Повний текст джерелаАнотація:
Боротьба з корупцією передбачає необхідність зміни підходу, що укорінився у свідомості громадян. Кримінальна відповідальність є найбільш серйозним видом відповідальності, і тому необхідно криміналізувати лише ті діяння, що дійсно мають умови для криміналізації. Загальновідомо, що корупційні діяння, а також ті, що пов’язані з корупцією, характеризуються високою латентністю. Тому з’ясувати фактичну кількість адміністративних правопорушень, пов’язаних із корупцією, дуже важко. Таким чином, покладатися виключно на статистичні дані не є виправданим. У зв’язку з цим пропонується проаналізувати інші детермінанти такої криміналізації. Мета статті полягає у наданні кримінально-правової характеристики соціальної обумовленості криміналізації невжиття заходів щодо протидії корупції (ст. 172-9 КУпАП).Наукова новизна полягає у пропозиціях оновлення тексту Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України відносно розмежування відповідальності за невжиття заходів щодо протидії корупції.Висновки. У дослідженні наголошено на важливості криміналізації невжиття заходів щодо протидії корупції. Криміналізація цього діяння має відбуватися з урахуванням сутності предикатного діяння та характеристики особи обвинуваченого (підсудного). Запропоновано відмежовувати невжиття заходів щодо протидії корупції (адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією) та невжиття заходів щодо протидії корупції (кримінальне корупційне правопорушення), спираючись на розмір заподіяної шкоди та юридичний зміст предикатного діяння. Перспективи подальших наукових пошуків убачаються в аналізі окремих обставин соціальної обумовленості криміналізації інших адміністративних правопорушень, пов’язаних із корупцією, а також у з’ясуванні ступеню впливу криміналізації на ефективність протидії корупції в Україні.
36
Завацький, Юрій, Наталія Завацька, Олена Федорова, Лілія Царенок та Катерина Волох. "Вплив сімʼї на резильєнтність особистості у кризові періоди життя". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 404–10. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-404-410.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено аналіз впливу сімʼї на резильєнтність особистості у кризові періоди життя. Дослідження особливостей психологічного впливу дитячо-батьківських відносин на соціальну адаптацію молодших школярів показало, що такі відносини впливають не тільки на індивідуально-особистісні особливості дітей, а й на особливості їх міжособистісної взаємодії. Показано, що порушення батьківського ставлення, зокрема за типом домінуючої гіперпротекції, впливають на прояви тривожності у дітей молодшого шкільного віку та обумовлюють негативні стратегії такої взаємодії. Визначено взаємозвʼязок між дитячо-батьківськими відносинами і копінг-поведінкою батьків, яка виступає механізмом їх впливу на ефективність соціальної адаптації молодших школярів (емоційне прийняття дитини за моделями безумовного і умовного прийняття з наданням переваги стратегіям проблемно-орієнтованого копінгу). Зʼясовано, що показники соціальної адаптації мають значущі відмінності у молодших школярів із різними типами прихильності до батьків. Вони значно вище у дітей з надійним типом прихильності, які мають соціальний статус бажаних або прийнятих, адекватну або завищену самооцінку, сформованість соціальних уявлень та соціальних емоції. Натомість діти з тривожно-амбівалентним і ненадійним її типами, які здебільшого мають соціальний статус неприйнятих або ізольованих, відрізняються заниженою самооцінкою, низьким рівнем сформованості соціальних емоцій, соціальних уявлень та мотивів. Ключові слова: сімʼя, особистість, резильєнтність, кризові періоди життя.
37
Mazur, O. A., and S. V. Pustovoit. "Social and Economic Efficiency of Academic Technoparks of Ukraine." Nauka ta innovacii 12, no. 3 (May 30, 2016): 63–73. http://dx.doi.org/10.15407/scin12.03.063.
Повний текст джерела
38
Shostakovich-Koretska, L. R., O. P. Shevchenko-Makarenko, M. A. Nikolaychuk, O. V. Sheveleva, Z. O. Chykarenko, I. A. Andrieieva та V. D. Tkachenko. "СОЦІАЛЬНА, КЛІНІЧНА ТА ЕПІДЕМІОЛОГІЧНА ДОЦІЛЬНІСТЬ ВЕДЕННЯ РЕЄСТРУ ХВОРИХ НА ХРОНІЧНІ ВІРУСНІ ГЕПАТИТИ НА ПРИКЛАДІ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО РЕГІОНУ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 4 (19 березня 2021): 59–67. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2020.4.11911.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: дослідити можливості Реєстру хворих на хронічні вірусні гепатити в Дніпропетровському регіоні як спостережної програми та інструменту моніторингу і менеджменту за пацієнтами.
Матеріали і методи. Аналіз поширеності хронічних вірусних гепатитів проведено епідеміологічним методом. У роботі застосовано методи дескриптивної статистики, статистичний метод та метод структурно-логічного аналізу з використанням програмних продуктів Excel і Statistica v.6.1.
Результати. Проведено оцінку дієвих реєстрів пацієнтів в Україні, обрано найкращі практики та адаптовано, оптимізовано і впроваджено в Реєстр хворих на хронічні вірусні гепатити дорослого віку та дітей в Дніпропетровському регіоні. Обґрунтовано доцільність його використання як дослідного інструменту при менеджменті 4699 хворих на хронічні вірусні гепатити В та С віком понад 18 років та 195 дітей. Оцінено ефективність різних схем лікування.
Висновки. Десятирічний досвід ведення Реєстру дозволив оцінити тяжкість хронічних вірусних гепатитів у Дніпропетровському регіоні, здійснювати моніторинг населення, ураженого хронічними вірусними гепатитами, проводити аналіз динаміки та прогностичну оцінку визначених показників ризику прогресування хвороби в різних клінічних групах хворих, контролювати якість та ефективність лікування, повноту та режим динамічного нагляду за хворими. Запропоновано імплементувати досвід для створення Реєстру та персоніфікованого автоматизованого обліку хворих на хронічні вірусні гепатити в Україні.
39
Kalnutska, M. A. "Суб'єкти реалізації державної політики соціального розвитку". Scientific Bulletin of UNFU 28, № 4 (26 квітня 2018): 74–77. http://dx.doi.org/10.15421/40280413.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто суб'єкти реалізації державної політики соціального розвитку. Зважаючи на ефективність реалізації державної політики соціального розвитку, важливою є характеристика тих інституцій, які розробляють та впроваджують соціальні програми. Зазначено, що об'єкти та суб'єкти державної політики соціального розвитку характеризуються різноманітністю, а їх особливості залежать від багатьох чинників. Поряд з існуванням потужного соціального інституту в особі державних органів, важливим для покращення державної політики соціального розвитку є підвищення ролі недержавних організацій. Визначено особливість впливу діяльності громадських організацій на реалізацію державної політики соціального розвитку. Якщо на макрорівні головним суб'єктом державної політики соціального розвитку виступає держава, то на мезорівні – органи регіональної влади, а на мікрорівні – особа та сім'я. За існування ієрархічної взаємозалежності між суб'єктами регулювання, суб'єкти нижчого рівня стають об'єктами політики, що проводиться суб'єктами вищого рівня. Зроблено висновок про те, що соціальна політика є однією з найважливіших функцій будь-якої держави, а особливості діяльності суб'єктів державної політики соціального розвитку на сучасному етапі та в сучасних умовах, із залученням громадського сектору, полягають у мінімізації функцій оперативного втручання в різні сфери життя, способи та форми реалізації людиною свого потенціалу.
40
Скрипник, Т. В., Г. В. Супрун та М. О. Максимчук. "СОЦІАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ З АУТИЗМОМ З ОПОРОЮ НА МЕТОДИ З НАУКОВО ДОВЕДЕНОЮ ЕФЕКТИВНІСТЮ". Problems of Modern Psychology, № 2 (7 жовтня 2021): 75–82. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-2-9.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті йдеться про підходи та методи впливу на соціальний розвиток дітей молодшого шкільного віку з аутизмом. Проведене дослідження актуальне з огляду на те, що стійкий дефіцит соціальної комунікації та соціальної взаємодії є одним з найбільш виражених функціональних обмежень цих дітей. Водночас, в Україні відсутні традиції цілеспрямованого і послідовного впливу на соціальний розвиток дітей як дошкільного віку, так і молодшого шкільного віку. Особливу гостроту це питання набуває щодо інклюзивного навчання, де толерантність, взаємоповага і взаємопідтримка мають стати незмінними характеристиками загальної атмосфери у класі. На жаль, українським освітянам недостатньо відомі методи, які мають визнану в інших країнах і науково підтверджену ефективність стосовно впливу на соціальний розвиток дітей з аутизмом. У проведеному нами дослідженні взяло участь 48 дітей молодшого шкільного віку з аутизмом. Їх було діагностовано за модифікованим нами Контрольним списком соціальних навичок (університет Вашингтону). Продемонстрований учнями з аутизмом низький рівень сформованості соціальних навичок спонукав нас розробити програму втручання, що базувалася на методах з науково доведеною ефективністю «Visual Supports», «Peer-Based Instruction and Intervention» та «Social Narratives», а також ресурсах технології «Класний менеджмент». Після застосованого втручання було проведено повторне обстеження за Контрольним списком соціальних навичок. Отримані результати засвідчили статистично значущі відмінності у показниках до і після проведеного втручання. З’ясовано, що найбільше зростання отримано за показниками «Поведінка на початку гри», «Проміжна/перехідна ігрова діяльність» та «Розуміння емоцій». Визначено умови для позитивних змін стосовно емоційної саморегуляції дітей з аутизмом та оволодіння навичками взаємодії у класному колективі. Серед цих умов: більш злагоджена співпраця учасників команди супроводу; більш тривалий час для втручання; облік додаткових потреб певних учнів з РАС, що передбачає застосування додаткових методів з науково доведеною ефективністю.
41
Гайдамака, В. "Соціальне право: проблеми визначення". Юридичний вісник, № 3 (8 жовтня 2020): 286–92. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1953.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність дослідженняфеномену соціального права є беззаперечною, оскільки від розвиненості і досконалості цієї комплексної галузі права безпосередньо залежить ефективність функціонування сучасної демократичної, соціальної правової держави, солідарність і стабільність суспільства, ступінь гарантованості соціально-економічних прав людини.
Ступінь цивілізованості сучасних держав оцінюється з позиції оцінки ступеня розвиненості і юридичної досконалості соціального права. Автор обґрунтовує зв'язок соціального права як елемента системи права з соціальними правами, які належать до другого покоління прав людини і характеризуються тим, що для їх реалізації потрібні позитивні дії контрагентів-носіїв цих прав, зокрема держави.
З огляду на різноманіття наукових позицій стосовно розуміння соціального права у статті авторка робить спробу систематизувати погляди сучасних вітчизняних юристів з цього питання і визначити співвідношення понять «соціальне право», «соціальний захист» і «право соціального забезпечення» та їх взаємовплив; намагається визначити коло відносин, які складають предмет правового регулювання соціального права. У статті з позиції системної методології аналізується місце соціального права в системі національного права. Авторка зазначає, що дискусії щодо визнання соціального права самостійною галуззю насамперед пов'язані з унікальністю предмета правого регулювання.
Відокремлення комплексів норм трудового, цивільного, фінансового таадміністративного права в систему соціального права переслідує очевидну мету - забезпечити системність функціонування правового механізму реалізації соціальних прав людини і громадянина, закріплених на конституційному рівні, оскільки ефективна реалізації соціальних прав здебільшого залежить від досконалості їх конкретизації на рівні нормативно-правових актів.
42
Знобей, О. В. "ТОЛЕРАНТНІСТЬ ЯК ОСОБИСТІСНО-ПРОФЕСІЙНА ЯКІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 1 (8 вересня 2021): 266–71. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-41.
Повний текст джерелаАнотація:
Професія соціального працівника передбачає втручання соціальної роботи у відносини людей із їхнім оточенням, що сприяє позитивним соціальним змінам, вирішенню проблем у відносинах між людьми, мобілізації їхнього особистісного потенціалу. Місія соціальної роботи полягає у тому, щоб кожна людина була в змозі реалізувати свій потенціал, вести повне, насичене життя, а також відвернути порушення соціальних відносин. Через це ми вважаємо, що сучасному фахівцю у сфері соціальної роботи вкрай необхідно опанувати ідеї й техніку професійного спілкування на засадах розуміння та поваги гідності клієнта, терпимого ставлення до його поглядів, стилю мислення, характеру поведінки, дій. Саме толерантність повинна стати тією професійно важливою якістю особистості соціального працівника, що в сучасних умовах загострення суспільних відносин та збільшення фактів насильства спроможна зумовити досягнення ним вершин професіоналізму. Набувши її, майбутній соціальний працівник зможе визначити оптимальну стратегію професійної поведінки, що дасть змогу підвищити ефективність соціальної роботи, уникаючи конфліктних ситуацій між різними категоріями клієнтів. Під толерантністю ми розуміємо одну з норм поведінки людини, яка набуває все більшого визнання у сучасному світі, що викликає певний інтерес до визначення сутності цього поняття, винайдення ефективних форм і методів виховання толерантної особистості. Особлива актуальність проблеми професійного становлення соціального працівника як носія демократичних цінностей, формування у майбутнього фахівця толерантності як професійно важливої якості, що відображає активну соціальну позицію та психологічну готовність до налагодження позитивної взаємодії з людьми або групами іншого соціального, релігійного, національного середовища, інших поглядів, стилів мислення та поведінки, зумовили вибір теми наукової статті.
43
Олексієнко, Борис. "РЕАДАПТАЦІЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, № 1 (9 лютого 2020): 204–18. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.147.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто основні підходи до організації процесу адаптації учасників бойових дій та членів їхніх родин до умов мирного життя. Наголошується на тому, що система реадаптації має будуватися із врахуванням потреб як самого учасника операції Об’єднаних сил, так і його найближчого оціального оточення. Вона має здійснюватися разом із заходами з психологічної реабілітації. Психологічна реадаптація має в своїй основі передбачати комплекс заходів, який повинен надати підтримку колишнім учасникам бойових дій як у сфері соціально-правових відносин, так і у сфері соціальної психології і морально-етичних відносин. Вона має на меті здійснення інтеграції комбатанта у громадянське суспільство з тим, щоб повернути його з пограничної ситуації до соціальної норми, стабілізувати соціальний статус, спрямувати особистісні ресурси на активну побудову соціальної реальності, в якій він опинився після виконання завдань у зоні ООС, бути спроможним реалізувати особисті, майнові, політичні права, соціальні інтереси, отримати необхідні освітні, соціальні та житлові послуги, психологічну підтримку. Ця робота містить такі рівні, як: соціально-психологічна компенсація кризового стану демобілізованих комбатантів чи тих військовослужбовців, хто повернувся виконання завдань у зоні ООС до місць постійної дислокації своїх частин; корекція ціннісно-нормативних засад поведінки; формування оптимальних поведінкових стратегій. Ефективність психологічного забезпечення цього процесу оцінюється через досягнення необхідного стану психологічного ресурсу комбатанта, який має бути готовий як діяти за необхідності у бойовій обстановці, так і нормально жити у мирний час після курсу психологічної реабілітації і реадаптації.
44
Чуй, І. Р., та Н. І. Власюк. "СИСТЕМА МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ДОХОДНО-ПРИБУТКОВИХ ПОДАТКІВ". Підприємництво і торгівля, № 26 (2 липня 2020): 103–8. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2020-26-15.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті характеризується система методичного забезпечення оцінювання фіскальної результативності доходно-прибуткових податків в Україні, проводиться аналіз методик оцінювання його економічної ефективності, а також визначається інтегральний показник результативності для визначення напрямів його реформування з метою нарощування фіскальної результативності. До доходно-прибуткових податків в Україні відносяться податок та збір з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, єдиний податок із суб’єктів малого підприємництва. Фіскальна результативність доходно-прибуткового оподаткування визначається ефективністю механізму справляння кожного податку окремо чи системи прямого оподаткування в цілому. Складовими фіскальної результативності є фіскальна значимість, фіскальна ефективність, постійність і рівномірність надходжень, соціальна справедливість. Окремими характеристиками фіскальної результативності є обсяги надходжень, частка податку у загальній структурі доходів бюджету та у ВВП, рівень ефективної ставки податку, рівень виконання планових податкових надходжень тощо. З метою вдосконалення механізму справляння доходно-прибуткових податків в Україні визначено факторні залежності фіскальної результативності доходно-прибуткових податків в Україні за період 2014-2018 рр. від рівня фіскальної значимості, рівня виконання планових надходжень, витратомісткості оподаткування, навантаження працівників органів державної податкової служби, ефективності та нерівномірності податкових надходжень. На основі проведених розрахунків визначаються основні пропозиції та рекомендації щодо пошуку шляхів зміцнення фіскально-регулюючих засад доходно-прибуткового оподаткування, які дадуть змогу у майбутньому вивести податкову систему на якісно новий рівень.
45
Юрко, К. В., І. В. Лантух, Н. Ф. Меркулова та А. С. Лєсна. "ЗНАЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ДЛЯ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ХВОРИХ". Інфекційні хвороби, № 2 (30 червня 2021): 38–43. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2727.2021.2.12162.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – проаналізувати значення психологічної допомоги для соціальної адаптації ВІЛ-інфікованих хворих.
Матеріали і методи. Емпіричною базою дослідження став аналіз 30 медичних карт стаціонарних пацієнтів, госпіталізованих в інфекційне відділення № 3 Обласної клінічної інфекційної лікарні м. Харкова впродовж 2019 р. Більшість склали хворі працездатного віку, а саме 25 осіб (83,3 %), при цьому середній вік пацієнтів становив (28,5±5,5) років. Хворі під час дослідження були поділені на групи залежно від отримання психологічної допомоги, психоемоційних розладів, ознак соціальної дезадаптації.
Результати дослідження. Першу групу пацієнтів склали 10 (33,3 %) хворих, які відмовилися від психологічної допомоги. Другу групу, а саме 20 (66,7 %) пацієнтів, склали хворі, які одразу після встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції отримували психологічну допомогу та мали слабші розлади.
Під час дослідження використовувався набір методик: клініко-анамнестичний метод; для оцінки наявності у пацієнтів депресії застосовували шкалу її оцінки Montgomery-Asberg Depression Rating Scalе (MADRS); для визначення рівня тривожності у хворих використовували опитувальник тривожності Спілбергера-Ханіна; визначали прихильність пацієнтів до лікування за шкалою оцінки комплаєнтності Мориски-Грін.
Висновки. Питання адаптації ВІЛ-інфікованих пацієнтів у суспільстві є значною проблемою, що обумовлюється низьким рівнем обізнаності про ВІЛ-інфекцію, шляхи її передачі. Отримані результати свідчать про необхідність психологічної допомоги ВІЛ-інфікованим на кожному етапі, як в момент оголошення діагнозу (запобігання розвитку депресії, суїцидальних намірів), так і під час медикаментозного лікування (дебрифінг методики, створення груп підтримки «рівний – рівному»), завдяки чому прискорюється соціальна адаптація хворих та ефективність медикаментозного лікування.
46
Yurko, K. V., та I. V. Lantukh. "ЗНАЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ДЛЯ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ХВОРИХ". Інфекційні хвороби, № 2 (14 червня 2021): 38–43. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2727.2021.2.11888.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – проаналізувати значення психологічної допомоги для соціальної адаптації ВІЛ-інфікованих хворих.
Матеріали і методи. Емпіричною базою дослідження став аналіз 30 медичних карт стаціонарних пацієнтів, госпіталізованих в інфекційне відділення № 3 Обласної клінічної інфекційної лікарні м. Харкова впродовж 2019 р. Більшість склали хворі працездатного віку, а саме 25 осіб (83,3 %), при цьому середній вік пацієнтів становив (28,5±5,5) років. Хворі під час дослідження були поділені на групи залежно від отримання психологічної допомоги, психоемоційних розладів, ознак соціальної дезадаптації.
Результати дослідження. Першу групу пацієнтів склали 10 (33,3 %) хворих, які відмовилися від психологічної допомоги. Другу групу, а саме 20 (66,7 %) пацієнтів, склали хворі, які одразу після встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції отримували психологічну допомогу та мали слабші розлади.
Під час дослідження використовувався набір методик: клініко-анамнестичний метод; для оцінки наявності у пацієнтів депресії застосовували шкалу її оцінки Montgomery-Asberg Depression Rating Scalе (MADRS); для визначення рівня тривожності у хворих використовували опитувальник тривожності Спілбергера-Ханіна; визначали прихильність пацієнтів до лікування за шкалою оцінки комплаєнтності Мориски-Грін.
Висновки. Питання адаптації ВІЛ-інфікованих пацієнтів у суспільстві є значною проблемою, що обумовлюється низьким рівнем обізнаності про ВІЛ-інфекцію, шляхи її передачі. Отримані результати свідчать про необхідність психологічної допомоги ВІЛ-інфікованим на кожному етапі, як в момент оголошення діагнозу (запобігання розвитку депресії, суїцидальних намірів), так і під час медикаментозного лікування (дебрифінг методики, створення груп підтримки «рівний – рівному»), завдяки чому прискорюється соціальна адаптація хворих та ефективність медикаментозного лікування.
47
Підлипна, Р. П. "Загострення соціальних ризиків в Україні в контексті пандемії COVID-19". Scientific Bulletin of UNFU 31, № 2 (29 квітня 2021): 57–62. http://dx.doi.org/10.36930/40310209.
Повний текст джерелаАнотація:
Систематизовано передумови виникнення соціальних ризиків в Україні, охарактеризовано основні проблеми перерозподілу ресурсів. Показано, що недостатність нормативно-правового регулювання якості надання соціальних послуг ускладнює контроль за ефективністю видатків на соціальні заходи. Виявлено, що нестабільність економічної ситуації в Україні, підсилена впливом пандемії Covid-19, призвела до зростання ризиків смерті значної частини українських громадян, інвалідізації чи довготривалої втрати працездатності, значного зростання матеріальних затрат на лікування, зростання рівня безробіття (у т.ч. прихованого) та погіршення соціально-економічного забезпечення працівників. Проаналізовано загальну і структурну динаміку видатків Державного бюджету, відзначено зростання видатків на соціальний захист населення та охорону здоров'я. Показано, що аналогічна тенденція структурної динаміки витрат соціального спрямування зумовлена намаганням інституційної підтримки населення в умовах пандемії. Водночас, виявлено зміни в програмах соціального захисту населення, які свідчать про зменшення фінансування окремих соціальних програм та додаткову бюджетну підтримку Пенсійного фонду України. Критично проаналізовано доцільність витрат коштів Фонду боротьби з Сovid-19, виявлено понад 37 % нецільового спрямування коштів. З огляду на загрозливу динаміку третьої хвилі пандемії, що проявилась стрімким зростанням добової кількості інфікованих і померлих внаслідок захворювання Covid-19 та тенденцією до зменшення віку нових хворих, досліджено можливості і перспективи імунізації населення як основного інструменту боротьби із пандемією, доведено, що недостатність коштів можна було компенсувати шляхом ефективнішого спрямування витрат Фонду. Окреслено інші соціальні ризики, зокрема проаналізовано тенденції зростання безробіття в умовах карантинних обмежень.
48
Блискун, Олена. "Система соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції молоді в умовах сучасного соціуму". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)T3 (2020): 180–91. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-3-180-191.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено концептуальні засади системи соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції молоді в умовах сучасного соціуму. Розкрито змістовно-процесуальні засади побудови і реалізації системи соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції молоді в умовах сучасного соціуму, основу якої складала інтегративно-інваріантна технологія розвитку соціально-психологічної спроможності молоді, яка спирається на теорії соціалізації, когнітивно-біхевіоральний, системно-інтегративний та генетико-моделюючий підходи і включає методи корекції скриптів в процесі активного соціально-психологічного навчання, самоперепрограмування і творчість, як свідоме оформлення цілісного сценарію власного життя. На основі сукупності критеріїв і показників ефективності процесу реінтеграції виділені і описані рівні соціально-психологічного забезпечення цього процесу. На їх основі виявлено типологічні особливості груп респондентів, що сприяють підвищенню їх соціального потенціалу, створенню умов для успішної соціокультурної адаптації та процесу реінтеграції загалом, вибору напрямку діяльності у роботі з кожною з груп, визначення найбільш ефективних засобів і методів на основі використання методичної, ресурсної та організаційної складових запропонованої системи. Доведено, що впровадження системи соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції молоді в умовах сучасного соціуму дозволяє значно підвищити соціально-психологічну спроможність молоді та ефективність цього процесу, оскільки забезпечує більш інтенсивний розвиток стилю саморегуляції поведінки і її компонентів; загального рівня антиципації і її складових; формування адекватної самооцінки; просоціальної переорієнтації екзистенційних цінностей, оптимальної й позитивної корекції життєвих цілей, зміни моральних настановлень та реконструкції свідомості і самосвідомості; сприяє позитивній корекції деструктивних соціальних установок і особистісних розладів у молоді. Встановлено обернено-пропорційний звʼязок між віком і ефективністю інтегративно-інваріантної технології та виявлено, що заходи системного впливу були більш ефективними для групи соціально-психологічно неспроможних респондентів зі зниженим соціальним потенціалом у порівнянні з групою респондентів з низьким соціальним потенціалом. Ключові слова: молодь, реінтеграція, соціально-психологічне забезпечення процесу реінтеграції, сучасний соціум.
49
Halushka, Z., and A. Dutchak. "ECONOMIC AND SOCIAL OPERATIONAL EFFICIENCY OF MARKET DISTRIBUTION OF INCOME: APPROACHES TO EVALUATION." Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv Economics, no. 167 (2015): 11–18. http://dx.doi.org/10.17721/1728-2667.2015/167-2/2.
Повний текст джерела
50
Mudryk, Alla, та Oksana Kykhtuik. "ДО ПИТАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЮРИСТА". Psychological Prospects Journal, № 35 (3 серпня 2020): 83–100. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2020-35-83-100.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз основних підходів, у межах яких вивчається професійна компетентність юриста. Описано феномени «компетентність», «професійна компетентність». На основі теоретико-методологічного аналізу наукової літератури узагальнено основні характеристики юридичної діяльності. Розглянуто психологічні особливості діяльності юриста, визначено систему особистісних якостей юриста, що зумовлюють ефективність професійної діяльності. Окреслено особливості формування професійної компетентності фахівця. Розглянуто компоненти особистості юриста, сукупність яких спрямовано на вдосконалення професійної діяльності. Зазначено, що професійна компетентність юриста характеризується сформованістю цілісного комплексу знань, умінь та навиків, психологічних якостей, професійних можливостей. Зазначено, що професійно-компетентна особистість – це особлива конкретизація категорії «особистість». Особистість фахівця являє собою систему певних психологічних властивостей та рис, які є необхідними для ефективного виконання професійної діяльності; професійно-компетентна особистість характеризує людину як фахівця, котрий має достатні професійні знання, уміння, навички, професійну зацікавленість, професійний інтерес і здібності, професійний підхід та професійне ставлення до своєї праці й спроможний ефективно реалізовувати професійну діяльність та передбачати її наслідки; професійно-компетентна особистість володіє відповідними професійними знаннями та вміннями (які визначають результативність професійної діяльності), а також комплексом професійно важливих якостей (сукупність психологічних якостей особистості, що визначають успішність навчання та ефективне виконання професійної діяльності), що в сукупності дають змогу людині реалізувати себе як професіонал. Запропоновано власне визначення професійної компетентності фахівця юридичної сфери діяльності, розкрито її структуру, де основними складовими компонентами є загальнокультурна компетентність; особистісно-мотиваційна компетентність; практично-діяльнісна компетентність; спеціальна; професійно-правова компетентність; персональна (особистісна) компетентність; комунікативна компетентність; психологічна компетентність; соціально-психологічна компетентність; соціальна-перцептивна компетентність; аутокомпетентність.