Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Етнічна структура населення.
Статті в журналах з теми "Етнічна структура населення"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-24 статей у журналах для дослідження на тему "Етнічна структура населення".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Мручковський, П. В. "Етнічна структура населення української частини українсько-польського прикордоння (територіальні відмінності)". Вісник Одеського національного університету. Серія: Географічні та геологічні науки 20, вип. 2 (25) (2015): 109–20.
Знайти повний текст джерела
2
Мручковський, П. В. "Етнічна структура населення української частини українсько-польського прикордоння (територіальні відмінності)". Вісник Одеського національного університету. Серія: Географічні та геологічні науки 20, вип. 2 (25) (2015): 109–20.
Знайти повний текст джерела
3
Мручковський, П. В. "Етнічна структура населення української частини українсько-польського прикордоння (територіальні відмінності)". Вісник Одеського національного університету. Серія: Географічні та геологічні науки 20, вип. 2 (25) (2015): 109–20.
Знайти повний текст джерела
4
Paronikian, A. A. "Аналіз життєспроможності вірменської етнічної спільноти як цілісного". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 6/146 (7 серпня 2017): 28. http://dx.doi.org/10.15421/171780.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автор намагається розкрити специфіку життєспроможності вірменської етнічної спільноти як цілісного соціального організму. До показників життєспроможності етнічних груп відомий дослідник В. Арбєніна відносить декілька факторів, на основі яких автор аналізує вірменську спільноту. Таким чином аналізуються чисельності групи, її питомої ваги в загальній структурі населення держави, особливості освітньої, професійно-кваліфікаційної, галузевої та поселенської структури групи; статус етнічної групи в системі соціальної стратифікації, збереженість культурної самобутності групи, соціальна активність її членів та сформованість групи як сукупного суб’єкта соціального життя. Було встановлено, що протягом останнього сторіччя вірменська етнічна спільнота укріплюється у кількісному відношенні, а її частка серед загальної кількості населення України перманентно зростає. Також виявлено, що дана група представлена переважно міським, освіченим населенням, яке задіяне у багатьох важливих сферах суспільства. З’ясована висока частка визнання вірменської мови в якості рідної, а також її загальна розповсюдженість серед етнічної спільноти. Оцінено вплив загальнодержавних та регіональних громадських організацій, що опікуються культурним життям вірмен, а також оцінено рівень соціальної активності їх членів. Автор приходить до висновку, що за розглянутими показниками вірменську етнічну спільноту можна визнати життєспроможним цілісним соціальним організмом зі значними перспективами до подальшого розвитку.
5
Солошенко, О. М. "ФОРМУВАННЯ ЕТНІЧНОЇ СТРУКТУРИ НАСЕЛЕННЯ ХАРКІВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ". Історія та географія, № 57 (2020): 126–31. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.57.20.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується етнічний склад населення Харківської губернії в другій половині ХІХ століття. У цей період в регіоні мешкали представники 45 народів. Ґрунтуючись на статистичних даних переписів населення 1864, 1879, 1897 років, автор акцентує увагу на змінах чисельності українців, росіян та євреїв, які у другій половині ХІХ ст. становили більшість населення губернії. Беруться до уваги історичні передумови формування етнічної структури Харківської губернії. Для висвітлення етнічних особливостей населення враховується порубіжне розташування регіону. Звертається увага на вплив транскордонного фактору на формування етнічної структури населення до кінця ХІХ ст. Зауважується, що значна кількість населення під час перепису, визнали рідною мовою російську. Звертається увага на особливості етнічної картини в місті Харкові, де, за даними перепису 1897 року, більшість населення становило російськомовне населення. Це пояснюється загальною тенденцією русифікації. Доведено, що даний процес був обумовлений зростанням чисельності росіян у структурі населення регіону, піднесенням позицій російської мови в галузях промислового виробництва, торгівлі, освіти, науки та поширенням стереотипу про російську мову як про мову розвинену та культурну. Між тим більшість населення Харківської губернії була україномовною. Окрема увага приділяється особливостям становища та динаміці єврейського населення в Харківській губернії. Їх розташування в регіоні, було пов‘язано не тільки із російським законодавством щодо євреїв, а й особливостями їх занять (торгівля, освіта). Історично на території губернії проживали поляки, німці, білоруси, цигани, чисельність яких до кінця ХІХ ст. не перевищувала 1%. Припускається, що для отримання більш достовірних даних щодо етнічної структури Харківської губернії необхідно залучати джерела соціальної історії другої половини ХІХ ст.
6
Новородовський, Валерій. "ЕТНІЧНИЙ СКЛАД МІСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ПІВДЕННОГО-СХОДУ УКРАЇНИ (1991–2020 РР.)". Society Document Communication, № 13 (10 січня 2022): 185–207. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-185-207.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена вивченню динаміки етнічного складу міського населення Південно-Східних областей України. Детальний розгляд цієї тематики дозволив сформувати виокремити подальші тенденції етнодемографічних процесів на території Південного-Сходу України. Висвітлено особливості зміни структури міст Донбасу, Півдня України та Криму. Розкрито закономірності скорочення чисельності національних меншин в окремих містах. На основі комплексного аналізу даних переписів населення (1989, 2001 та незаконного перепису Криму), статистичних матеріалів з’ясовані основні тенденції притаманні містам досліджуваного регіону. Вивчено етнічну структуру міст окупованих районів Донбасу і Криму та здійснено порівняння тенденцій із загальнонаціональними процесами. З’ясовано причини змін етнічної структури населення міст досліджуваного регіону. Охарактеризовано населені пункти, де переважали за чисельністю національні меншини. Надано статистичні дані та відсоткове співвідношення найбільших етносів у містах Донбасу, Південних областей та Криму. Встановлено, що російський чинник мав вагомий вплив у політичному, економічному і культурному житті досліджуваного регіону. Аналіз наявних статистичних і наукових даних засвідчують, що найбільші антиукраїнські тенденції зафіксовані у районах, де росіяни мали перевагу над українцями або мали приблизно однакове співвідношення. Упродовж незалежності спостерігалося зростання частки українців і зниження питомої ваги росіян. У окупованих районах Донбасу і Криму частка чисельність українців знижується, натомість спостерігається зростання росіян й інших національних меншин.
Відсутність чергового перепису населення ускладнює вивчення цього питання. Нині постає необхідність вивчення динаміки змін етнонаціонального різноманіття України, оновлення даних щодо національного складу населення України та, відповідно до цього, формування подальшої етнополітики
7
Lutsyshyn, H. I. "Роль етнічного чинника у виникненні міждержавних прикордонних конфліктів". Grani 18, № 10 (29 липня 2014): 6–10. http://dx.doi.org/10.15421/1715188.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто роль етнічного чинника у виникненні міждержавних прикордонних конфліктів. Наголошується, що від того, яка ситуація складеться у прикордонних регіонах, великим чином залежить рівень міждержавної співпраці. Добре налагоджене прикордонне спілкування сприяє покращенню міжнаціонального взаєморозуміння, подоланню бар’єрів та стереотипів, які склались історично, а також пониженню конфліктності у межуючих регіонах. Виникнення прикордонних конфліктів часто зумовлено етнічними, конфесійними чи мовними особливостями у прикордонній зоні, феноменом «розділеного етносу», який прагне до об’єднання в одній державі. Зазначається, що проблема є особливо актуальною для сучасної України, оскільки існує військова загроза і загроза територіальної цілісності, зміна державного кордону внаслідок агресії, у багатьох прикордонних регіонах складна етнічна структура населеня. Важко вирішити прикордонні суперечки, коли одна і та ж територія географічно тяжіє до однієї держави, а етнічно – до іншої. Розвиток прикордонних відносин значною мірою залежить і від адміністративної політики, яка є наслідком соціальноекономічного, демографічного чинника та етнокультурної єдності, геополітичного розвитку та стратегії прикордонного діалогу. Зазначено, що прикордонний конфлікт може перерости у широкомасштабний збройний конфлікт у боротьбі за прилеглі території, у протистоянні етнічних, культурних, релігійних цінностей і тому прикордонна політика повинна формуватись на основі дипломатичної, правової, економічної та культурної діяльності.
8
Говбах, І. О., Л. В. Молодан та О. Я. Гречаніна. "ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОШИРЕННЯ СПАДКОВОЇ МОТОРНО-СЕНСОРНОЇ НЕЙРОПАТІЇ В ПОЛТАВСЬКІЙ ОБЛАСТІ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 3 (1 грудня 2021): 74–78. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2021.v.i3.12394.
Повний текст джерелаАнотація:
Спадкова моторно-сенсорна нейропатія (СМСН) – це група клінічно та генетично неоднорідних нейропатичних розладів, які поширені по всьому світу й охоплюють усі етнічні групи. Показник поширеності СМСН нерівномірний у різних регіонах. Вивчення територіального та етнічного розподілу СМСН у Полтавській області не проводилося. Мета – дослідження особливості поширення СМСН у Полтавській області в розрізі адміністративно-територіальних одиниць та окремих етнічних груп населення. Матеріал і методи. Для дослідження епідеміологічних особливостей поширення СМСН у Полтавській області розраховували показник поширеності спадкової моторно-сенсорної нейропатії як для різних територіально-адміністративних одиниць Полтавської області, так і для окремих етнічних груп населення. Результати. Показник поширеності всіх форм СМСН по Полтавській області становить 5,1. Високі значення показника поширеності СМСН у окремих районах області пов’язані з наявністю домінантного типу успадкування і багатодітністю сімей. У Полтавській області частка хворих на СМСН серед міського населення була вищою (64,9 %), ніж серед жителів сільських районів (35,1 %). Виявлено також, що найвищі показники поширеності СМСН спостерігалися районах, що межують із сусідніми областями. Висновки. Показник поширеності всіх форм СМСН по Полтавській області розподілений нерівномірно. Накопичення окремих форм СМСН у прикордонних зонах відображає вплив міграцій на формування структури генофонду і обтяженість спадковою патологією населення Полтавської області.
9
Шабашова, Л. Ю. "Тенденції формування етнічної структури населення Закарпатської області: етномовний аспект". Український географічний журнал, № 4 (2004): 49–53.
Знайти повний текст джерела
10
Чирков, О. "Періодизація розвитку етнічної структури населення України упродовж XX ст." Українознавство, Ч. 3/4 (2004): 120–25.
Знайти повний текст джерела
11
Ковач, Леся. "Етнічний вимір професійної структури населення Закарпатської області наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст." Історичний журнал, № 2 (2008): 22–30.
Знайти повний текст джерела
12
Ковач, Леся. "Етнічний вимір професійної структури населення Закарпатської області наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст." Історичний журнал, № 2 (2008): 22–30.
Знайти повний текст джерела
13
Ковач, Леся. "Етнічний вимір професійної структури населення Закарпатської області наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст." Історичний журнал, № 2 (2008): 22–30.
Знайти повний текст джерела
14
Чирков, О. "Вплив російської агресії 2014-2017 рр. на етнічну структуру населення окупованих територій на всій Україні". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Українознавство, вип. 1 (19) (2017): 26–30.
Знайти повний текст джерела
15
Чирков, О. "Загальні переписи населення Австро-Угорщини, Росії, Румунії, Польщі та Чехо-Словаччини як джерела дослідження розвитку етнічної структури населення України". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Українознавство, вип. 4 (2000): 44–47.
Знайти повний текст джерела
16
СОРОКІВСЬКА-ОБІХОД, Аріадна, та Іванна ЧОБІТ. "ЗАСТОСУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВПЛИВУ НА ЦИВІЛЬНЕ НАСЕЛЕННЯ РОСІЙСЬКОЮ СТОРОНОЮ У РОСІЙСЬКО-ГРУЗИНСЬКІЙ ВІЙНІ В СЕРПНІ 2008 р." Східноєвропейський історичний вісник, № 22 (27 березня 2022): 216–25. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253742.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – проаналізувати інструменти взаємодії між російською стороною конфлікту та цивільним населенням Південної Осетії під час російсько-грузинської війни у серпні 2008 р. Визначити особливості організації російського інформаційного впливу на цивільне населення до початку та під час бойових дій. Головним інструментом впливу була російська пропаганда, яка активно велась перед початком конфлікту. Головною прикінцевою метою інформаційних операцій Російської Федерації стало формування у міжнародної спільноти думки про Грузію як державу-агресора, що розпочала на власній території бойові дії проти іншої етнічної меншини. Методологія дослідження вибудовувалася із застосуванням загальнонаукових принципів історизму, об’єктивності, системності, детермінізму та діалектичної єдності історичного і логічного. Основними методами дослідження є: узагальнення, логічний та хронологічний аналіз, періодизація, а також спеціальний метод історичного дослідження: історико-порівняльний. У ході дослідження використовувалися: структурно-функціональний аналіз, пошуковий, формально-логічний, системно-структурний, аналітичний методи. Наукова новизна. На основі дослідженої джерельної бази з використанням сучасних методологічних підходів уперше здійснено аналіз відкритих історичних джерел, які описували способи й інструменти інформаційно-психологічного впливу на цивільне населення Південної Осетії застосовані РФ до та під час російсько-грузинської війни серпня 2008 р. Проведене дослідження підтвердило недотримання РФ норм міжнародного, гуманітарного права, загальних положень про права людини та загальноприйнятих сьогодні принципів і методів військово-цивільного співробітництва під час конфлікту. Навпаки, спеціальними підрозділами РФ було застосовано всі можливі методи щодо збору розвідувальної інформації, організації системного інформаційно-психологічного впливу на цивільне населення для формування думки про державу-агресора Грузію та встановлення повного контролю РФ у Південній Осетії. Висновки. Проведений аналіз виявив, що РФ вибудовує взаємовідносини зі своїми сусідами як з колишніми колоніями, не розглядаючи їх як повністю суверенні держави. Для досягнення своїх цілей РФ використовує сепаратизм та іредентистські претензії у сусідніх державах. Під час російсько-грузинської війни головним інструментом впливу на цивільне населення Південної Осетії була російська пропаганда та плутанина у фактажі. У ході російсько-грузинської війни 2008 р. жодною зі сторін не було створено центрів цивільно-військового співробітництва у зв’язку зі швидкоплинністю самого конфлікту та через небажання РФ формувати цивілізовані підходи до згортання конфлікту і встановлення миру. Відсутність налагодженої взаємодії між цивільним населенням та військовими стала причиною появи великої кількості недостовірних і сфальсифікованих даних щодо точної кількості втрат обох сторін та жертв серед місцевого населення – це уможливило маніпулювання органами російської пропаганди свідомістю власних громадян та думкою світової спільноти, свідомо збільшувати кількість жертв іу такий спосіб посилювати ненависть і агресію до дій грузинської сторони.
Ключові слова: військово-цивільне співробітництво, інформаційна боротьба, гібридна війна, російська агресія, російсько-грузинська війна серпня 2008 р.
17
Ніколаєць, Ю. "Динаміка етнічної та етносоціальної структури населення Галичини на початку другої світової війни (1939-1941 рр.)". Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, № 2 (82), березень - квітень (2016): 251–71.
Знайти повний текст джерела
18
Барна, М. Ю. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОЗНАКИ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ЯК ОБ’ЄКТА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 63 (1 жовтня 2021): 15–19. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-63-03.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначено сутнісні характеристики поняття “міграція”, які прийнято розглядати в системі державного регулювання соціально-економічних процесів. Охарактеризовано теоретико-методичні підходи (суспільний, просторовий, регуляторний, розподільний) до трактування міграції та їх відмінності в контексті розроблення державної міграційної політики. Наголошено, що міграційні процеси охоплюють низку видів те-риторіальних переміщень населення: повне переселення, маятникове, сезонне, епізодичне. Узагальнено міждис-циплінарний контекст дослідження міграційних процесів в розрізі базових галузей науки (економіка, демо-графія, соціологія, міграціологія, антропологія, політологія, статистика, психологія, історія, юриспруденція). Визначено концептуальні положення міграційних процесів та їх місце при визначенні методичних підходів до забезпечення соціально-економічного розвитку країни. Виділено форми руху населення (природний, просторо-вий, соціальний) у системі міграційних процесів. Зроблено висновок, що міграційні процеси мають вплив на всі сторони життєдіяльності людей, суспільства та спричинюють зміни в структурі соціально-економічного розвитку країни. Наведено перелік функцій міграції (прискорювальна, перерозподільна, селективна) та охарак-теризовано важливість їх ефективної реалізації у системі державного управління соціально-економічними змінами. Систематизовано групи факторів (демографічні, економічні, соціальні, етнічно-культурні, політич-ні), що визначають інтенсивність міграційних процесів та напрями державної міграційної політики. Визначе-но вплив суб’єктивних факторів (географічні, національні, релігійні, суспільно-поведінкові) на міграційні проце-си та реалізацію державної міграційної політики. Виділено інтеграційні особливості міграційних процесів та їх значення при забезпеченні соціально-економічного розвитку країни.
19
Крамар, Юрій. "ПОЛІСЬКЕ ВОЄВОДСТВО В КОНЦЕПЦІЯХ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УРЯДІВ МІЖВОЄННОЇ ПОЛЬЩІ". Litopys Volyni, № 24 (9 липня 2021): 159–64. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.25.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються програми державної політики з національного питання, які реалізовувались польськими урядами на території Поліського воєводства в міжвоєнний період (1921–1939 рр.). Показано специфіку регіону під кутом зору національної структури його мешканців. Акцентовано на тому, що понад 75% населення воєводства становили представники слов’янських меншин – білоруси, українці, росіяни і так звані «тутейші». Остання етнічна група була найчисельнішою (700 тис. з понад 1,1 млн загалу мешканців) і не мала виразної національної ідентичності. Це дало підстави польській владі втілювати політику, націлену на прискорену полонізацію населення краю усіма доступними для цього засобами. Упродовж 1920–1930-х рр. було опрацьовано кілька урядових програм державної політики на Поліссі, головна мета якої полягала у зміцненні польської державності на північно-східних землях та їх якнайшвидшій інтеграції до політичної та соціально- економічної системи Речі Посполитої. У 1920–1930-х рр. ці програми реалізовувались поліськими воєводами С. Довнаровичем, Я. Крагельським, В. Костек-Бєрнацьким. Основними засобами політики національно- державної асиміляції на Поліссі у 1920–1930-х рр. були: розширення сфери вживання польської мови в усіх сферах життя з одночасним обмеженням використання української та білоруської мов; заборона діяльності українських, білоруських, російських громадських, культурних, релігійних, кооперативних організацій і това- риств; закриття шкіл із національними мовами викладання; поступова полонізація Православної церкви шляхом впровадження польської мови до внутрішньоцерковного життя; нейтралізація впливів українського і білоруського рухів на Поліссі, які розглядались виключно в категоріях антидержавних. Зауважимо, що упро- довж міжвоєнного двадцятиліття жодна з державних програм, запропонованих польськими урядами для вирішення національного питання, не привела до врегулювання міжнаціональних відносин на східних землях, а подекуди їх загострила. Це вилилось у драматичні події на західноукраїнських та західнобілоруських землях напередодні та в роки Другої світової війни.
20
Berezhna, N. O. "Організаційно-структурне оформлення вірменських громад Київщини та Кіровоградщини (1990 – перша половина 2010-х рр.)". Grani 19, № 4 (14 березня 2016): 112–18. http://dx.doi.org/10.15421/1716087.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті завершено аналіз процесів організаційно-структурного оформлення вірменських громад Центральної України, яким авторка присвятила свої публікації, присвячені особливостям інституціоналізації аналогічних вірменських осередків у Полтавській, Чернігівській та Черкаській областях. Дослідження структуризації Київської та Кіровоградської областей проведено з використанням переваг компаративістського підходу. Він дав змогу простежити як спільне, так і відмінне, зокрема виділити особливості, пов’язані зі «столичним» статусом Київщини. Щодо Кіровоградщини, то тут процеси фундації громад тривали з незначним запізненням, водночас вони були в першу чергу зумовлені труднощами, які переживало місцеве населення у зв’язку з різким зростанням чисельності іммігрантів. Формування осередків відбувалося з ініціативи активу, причому відсутність традиційного для спюрка церковного храму спонукало своєрідно компенсувати цей недолік створенням молодіжного та жіночого осередків. У цілому для становлення вірменських громад характерною була така ознака, як регіональність, тобто синхронність до вже існуючого адміністративно-територіального устрою. Завдяки праці активістів у другій половині 1990-х рр. вдалося напрацювати новітній досвід нормалізації відносин людей різних етнічних культур та дещо відмінних релігійних субкультур. Його буде використано для зміцнення вірменських громад у перші десятиліття ХХІ століття.
21
Zan, Mykhaylo. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ СТАНДАРТИ ЕФЕКТИВНОГО ПОЛІТИЧНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА ЕТНІЧНИХ МЕНШИН: ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРАКТИКИ ТА ДОСВІД УКРАЇНИ". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, № 2 (20 грудня 2020): 119–30. http://dx.doi.org/10.15421/342039.
Повний текст джерелаАнотація:
Починаючи з 1990-х років питання захисту прав етнічних, мовних і релігійних меншин активно впроваджується в міжнародно-правову практику на рівні ООН та Ради Європи. Однією з важливих постала проблема політичного представництва інтересів меншин, яка починає регулюватися на рівні ОБСЄ з запровадженням посади Верховного Комісара у справах національних меншин. На рівні цієї інституції за участі міжнародних експертів вироблені Лундські рекомендації про ефективну участь національних меншин у суспільно-політичному житті (1999), Варшавські рекомендації щодо сприяння участі національних меншин у виборчому процесі (2001), Больцанські/Боценські рекомендації щодо національних меншин у міждержавних відносинах (2008), Люблянські рекомендації щодо інтеграції різноманітних суспільств (2012), Грацькі рекомендації щодо доступу до правосуддя і національних меншин (2017) та ін.Метою статті є висвітлення міжнародно-правового формату забезпечення ефективного політичного представництва інтересів етнічних меншин та практики їх застосування в європейських країнах. Автор розглядає три рівні політичного представництва міноритарних етнічних груп: 1) центральний (загальнодержавний); 2) регіональний та локальний (самоврядування); 3) дорадчий (консультативний).У контексті аналізу політичного представництва етнічних меншин важливу роль займає інститут етнополітичної партії. Впродовж XX – початку XXI ст. він розширив свій ареал із поліетнічних регіонів Західної Європи до країн Центральної та Південо-Східної Європи. Справедливому представництву етнічних меншин у органах влади сприяє створення одномандатних округів (Італія, Албанія та ін.), пропорційна виборча система (Фінляндія, Словаччина та ін.), преференційне голосування (Австралія), зниження відсоткового бар’єру для проходження до парламенту етнополітичних партій (Польща, Сербія та ін.). Ряд країн Європи (Боснія і Герцеговина, Косово, Хорватія, Словенія, Румунія, Угорщина) застосовують практику резервування місць у парламенті для організацій етнічних громад. Представництво меншин на рівні уряду реалізується шляхом створення спеціальних органів центральної виконавчої влади, які зазвичай представлені в структурі міністерств культури та освіти. До роботи в цих урядових інституціях залучаються представники етнічних груп. Позитивний досвід репрезентації етнічних меншин у судових і правоохоронних органах має Республіка Хорватія.Ефективна політична участь та представництво у владі етнічних меншин реалізується через функціональну систему місцевого самоврядування, яка створюється на екстериторіальній та територіальній основі. Корпоративна модель екстериторіальної автономії меншин представлена так званими саамськими парламентами на півночі Норвегії, Швеції, Фінляндії та Росії. Найбільш розповсюджна у світі персональна модель екстериторіальної автономії етнічних меншин забезпечується шляхом створення неурядових організацій. Завдяки процесам регіоналізації та децентралізації ряд етнічних громад Європи мають статус національно-територіальних автономій (Італія, Іспанія, Франція, Данія, Фінляндія, Молдова). Дорадчі (консультативні) органи слугують каналами для діалогу між державною владою та етнічними громадами в питаннях використання земельних ресурсів, житла, захисту освітніх, мовних і культурних прав. Вони формуються як на рівні уряду (Австрія), так на рівні президентської влади (Україна).Враховуючи досвід цих держав, потребують вдосконалення наступні аспекти політичної репрезентації етнічних меншин: 1) відновлення адміністративних меж угорськомовного та румунськомовного виборчих одномандатних округів; 2) перегляд законодавчої норми щодо принципів інституціоналізації етнополітичних партій; 3) застосування на регіональному та локальному рівнях пропорційної системи відкритих списків із можливістю репрезентації партій меншин у регіонах України з поліетнічним складом населення.
22
Новородовська, Наталія. "РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МОВНИХ ПРОЦЕСІВ НА ТЕРИТОРІЇ УРСР У 1960-ті – 1980-ті рр." Society Document Communication, № 13 (10 січня 2022): 160–84. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-160-184.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто особливості мовних процесів у різних регіонах УРСР. Розкрито основні тенденції русифікації по всій території Радянської України і її наслідки у різних регіонах. Здійснено порівняльний аналіз регіональних особливостей процесів русифікації та їх наслідків. З’ясовано чинники, які вплинули на зміну мовної структури населення Донбасу та створювали сприятливий ґрунт для поширення антиукраїнських настроїв у регіоні. Встановлено головні напрями формування російської мови як головного засобу комунікації на Кримському півострові. Сприятливим ґрунтом для тотальної русифікації стало виселення кримських татар з Криму і масове заселення регіону росіянами. Південні області зазнали аналогічних процесів, щоправда їхній вплив був менш значним у порівнянні із Сходом України чи Кримом. Висвітлено місце української мови на території півострова, а також розкрито тенденції її витіснення з офіційного й побутового ужитку. З’ясовано, що русифікація мала дещо відмінні особливості на Заході України у порівнянні з Південно-Східними регіонами й Кримом. Попри посилений мовно-культурний тиск з боку радянської влади, жителі Заходу зберігали власні мовні традиції. Дещо інша ситуація була у Закарпатті, де партійне керівництво мало на меті штучно збільшити частку росіян та сформувати плацдарм для русифікації регіону. Строкатість етнічного складу області й компактне проживання окремих етнічних груп зумовило збереження мовних традицій серед румунів, угорців та українців. Північним і Центральним областям були притаманні загальні тенденції русифікації: зросійщення міст і закриття україномовних шкіл та збереження української мови у сільській місцевості. Детальний аналіз усіх аспектів радянської мовної політики в різних регіонах дозволив виокремити ключові мовні, культурні, національні й цивілізаційні особливості українського населення на сучасному етапі державотворення.
23
Откидач, Олексій. "МІСТА МЕЗОАМЕРИКИ В СУЧАСНІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ". City History, Culture, Society, № 10 (3) (17 листопада 2020): 11–18. http://dx.doi.org/10.15407/mics2020.10.011.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено основні тенденції урбаністики в сучасній америндології. На основі аналізу публікаційавтор виокремлює головні наукові проблеми історії міст Доколумбової Америки, серед яких слід зазначитипро дослідження окремих типів будівель, їхньої будови, соціальних або релігійних функцій палаців, площ, май-данчиків для гри в мʼяч, храмів, фортець. Також у статті проаналізовано основні напрями зацікавленостівчених стосовно регіональної взаємодії міст Мезоамерики, а також кооперації з аграрною сільською пери-ферією у контексті функціонування локальних та регіональних торгівельних зв’язків, постійних та сезон-них міграцій населення. Крім цього, робота висвітлює таку особливу рису америндологічних урбаністичнихдосліджень, як вивчення символізму різних міських структур та просторів, виділення вченими рівнів мета-форичної та космогонічної значущості окремих частин міст як у Південній, так і в Центральній Америці.Водночас автор публікації простежує хронологічний розвиток та зміни в тематиці наукових праць, присвя-чених міським центрам Центральної Мексики та Юкатану протягом 2000–2020-х рр. Зокрема, у статтівиокремлено ті теми, що були актуальними у публікаціях 2000-х рр. і цікавили науковців у 2010- х рр. Йдетьсяпро дослідження структурних елементів міської архітектури, їхньої конструкції, призначення та функці-ональних змін протягом різних періодів часу, наприклад, гідротехнічних споруд, таких як дамби, мости,басейни, віадуки. Крім цього, у роботі зроблено огляд головних трендів урбаністичних студій ДоколумбовоїАмерики, що виникли або стали надзвичайно актуальними протягом останнього десятиліття. Серед ос-танніх варто зазначити про дослідження соціальної стратифікації населення у географічному районуванні міст та існування окремих «закритих» зон, призначених для специфічних етнічних чи суспільних груп міщан,господарської спеціалізації певних районів міст, а також праці, які присвячені аналізу змін міського просто-ру урбаністичних центрів Мезоамерики, що були спричинені впливом політичних та демографічних процесіву регіоні. Стаття охоплює публікації передових наукових америндологічних журналів та видань англійськоюта іспанською мовами як у Європі, так і в Америці.
24
Ісайкін, Олена, та Алла Зленко. "ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАТИВНОЇ АКТИВНОСТІ В МЕРЕЖЕВОМУ СУСПІЛЬСТВІ". Society. Document. Communication, № 9 (1 вересня 2020): 99–111. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-9-99-111.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасний світ зазнає постійних змін і трансформацій внаслідок глобалізаційних процесів, особливо помітно це відчувається завдяки розвитку комунікативної активності населення планети. Як наслідок, сформувався новий тип соціальної структури та нова форма соціальної організації людей, які отримали назву «мережеве суспільством». Особливим середовищем спілкування, що з кожним днем відіграє все більш важливу роль майже у всіх сферах діяльності сучасної людини став Інтернет. Завдяки доступності інтернет-технологій з’явилися нові можливості комунікації, які формують особливу сферу інформаційної взаємодії. В результаті залучення до комунікативного простору, з одного боку, соціальних, політичних, історичних, етнічних, культурних, комунікативних і медійних чинників, а з іншого – комп’ютерів і комп’ютерних мереж, урізноманітнилися традиційні форми, моделі та різновиди комунікації. Фактично сучасна людина постійно перебуває у двох вимірах – природної реальності оточуючого матеріального світу та віртуальному – сформованому технічними засобами цифрової комунікації. Характеризуючи інтернет-комунікацію як вид щоденної соціальної практики, варто зазначити, що здійснення її опосередковується як пасивними, так і активними діями індивідів, де в першому випадку мається на увазі сприйняття та користування інформацією, в другому – активна участь в комунікаційному процесі, створення та розповсюдження інформації.
Проведенный анализ развития информационного пространства дает основания утверждать, что именно внедрение новых средств коммуникации, в основе которых лежит сетевой принцип организации взаимодействий, предоставляет сегодня беспрецедентные возможности для целенаправленных социальных преобразований и инженерии. Сегодня сетевая коммуникация − это эффективная социальная технология решения различных проблем современного общества.