Статті в журналах з теми "Етнічна психологія"

В статті підіймаються питання співвідношення етичного та антропологічного аспектів спів-буття, їх точки перетину та механізми залучення в систему соціальної взаємодії. Наголошується, що саме спільність походження (аж до родової), яка формує ідентичність расово-антропологічних особливостей народу (його мови, релігії, традиції і звичаїв, фольклору, побуту, уподобань в їжі), складає базову ознаку етносу. Автор зазначає, що усвідомлення етнічної приналежності обумовлюється генетичним кодом, що закладено з моменту народження людини, який поєднує людей в особливі (кровноспоріднені) спільноти. Отже, саме на основі останнього проявляються ідентичні ознаки етносу – мова, звичаї, темперамент, ментальність тощо. Ця особливість етнічної природи людини вибудовує етичну специфіку її буття-разом. Іншими словами, етнокультурний простір постає у якості топосу взаємодії спільнот, що проявляє унікальність кожного етносу, роду, людини. Таким чином, етнічна своєрідність, культура постає як прояв унікального дару, яким наділений кожний народ, етнос для праці на своїй землі, у межах свого соціокультурного простору. Тому метою цієї унікальності етносів є не протистояння та домінування, а внесок в спільне буття, проявлення дару кожного народу. На це й працюють етичні принципи-цінності добра (любові, родини, довіри, творчості тощо), що закладають онтологічні основи буття людини. А отже, саме етнічна унікальність, родова своєрідність, що проявляється в ментальності, психології, характері етносу, є основним фактором реалізації спільного буття.

У статті представлено результати першого етапу роботи за НДТ “Націєтворчий та конфліктологічний потенціал форм соціально-психологічного мислення” (ДР №0117U000193)”, яка виконується в лабораторії методології психосоціальних і політико-психологічних досліджень ІСПП НАПН України. Науковий пошук було спрямовано на вирішення таких завдань, як: (1) обґрунтування концептуальних засад соціальної психології націєтворення як окремого наукового напряму; (2) розроблення теоретичної соціально-психологічної моделі націєтворчого процесу та методологічних принципів його соціально-психологічного дослідження. У річищі перелічених завдань колективом науковців здійснено спробу концептуалізувати соціально-психологічні засади націєтворчого процесу, виробити інтегральний підхід до аналізу нації як цілісного соціально-психологічного феномену, що спирається на концепцію соціально-психологічного мислення М. Слюсаревського. Концептуальний каркас теоретичної соціально-психологічної моделі націєтворчого процесу та методологічних принципів його соціально-психологічного дослідження утворюють: (1) теоретичні і методологічні підходи до дослідження процесу націєтворення, що склалися в історико-філософському та соціально-політичному пізнанні; (2) етногенетичні, культурно-історичні та психологічні аспекти націєтворення, що є предметом вивчення етнопсихології (етнічної і національної психології); (3) соціально-психологічні аспекти націєтворчого процесу, подані в координатах концепції соціально-психологічного мислення та його формовиявів. Обґрунтовано концептуальні засади соціальної психології націєтворення як окремого наукового напряму, визначено її мету, об’єкт і предмет дослідження. Представлено робочі соціально-психологічні визначення понять “нація” і “націєтворення”. Як концептуальне узагальнення засад та методологічних принципів дослідження соціальної психології націєтворення презентовано однойменну експериментальну розробку навчальної програми “Соціальна психологія націєтворення”, проект структури якої подано в тексті.

У статті розглянуто питання розуміння феномену психологічного благополуччя особистості в контексті екзистенціальної філософії та психології. Поняття «психологічне благополуччя» описує стан й особливості внутрішнього світу людини, які визначають переживання благополучності, а також поведінку, що продукує та проявляє благополуччя. Екзистенціальна філософія стосується проблематики вивчення психологічного благополуччя. Зовнішній (предметний) світ ця філософія розглядає як «відчужене буття» людської екзистенції. Так, зокрема, проблеми благополуччя особистості розглянуто в працях екзистенційних філософів Ж. –П. Сартра, С. К’єркегора, А. Камю, П. Тілліха, В. Франкла. Екзистенціальна психологія також займається вивченням психологічного благополуччя. Серед представників екзистенційної психології, котрі досліджують психологічне благополуччя, можемо виокремити імена Л. Бінсвангера, Дж. Б’юдженталя, Д. О. Леонтьєва, Р. Лейнг, О. Ленглі, Р. Мея, Е. Фромма, І. Ялома, К. Ясперса й ін. Цей підхід у психології виник як опозиція природничо-науковому підходу, у якому людину описано як об’єкт, подібно до інших об’єктів світу, представлених свідомості та вивченню. В основу покладено тезу про постійний екзистенційний пошук, усвідомлення внутрішньої свободи та відповідальності, здатність людини до саморозвитку, наявність сенсу життя, екзистенційної сповненості, відчуття власної психологічної цілісності й задоволеності життям, що впливають на психологічне благополуччя людини. Сьогодні, у часи соціально-економічних, етнічних та культурологічних трансформацій, глобальної інформатизації суспільства, людині треба буде пройти набагато важчий, із погляду здійснюваних екзистенціальних виборів, шлях особистісного розвитку заради укріплення власного психологічного благополуччя.

У статті розкрито особливості розвитку ціннісних якостей особистості в умовах сімʼї. Показано, що саме у сімʼї проходить дуже важливий період формування ціннісної свідомості індивіда, коли цінності, що мають у батьків значення непорушних, механічно освоюються підлітком. Сімʼя виступає першою референтною групою, чиї норми та цінності він сприймає як власні та втілює їх у своїй поведінці. Через сімʼю підліток дізнається про особливу версію культури, засновану на позиції та досвіді членів сімʼї. Ціннісні пріоритети підлітків формуються не тільки цілеспрямованим впливом, словом батьків, а й усім їхнім життям. Будучи складовою того чи іншого етносу, сімʼя постає як мікросередовище етнічних процесів. Наголошується, що вплив сімʼї та її компонентів на розвиток ціннісних якостей особистості має складний, поліфункціональний характер. Формувальний потенціал сімʼї визначається можливостями, умовами здійснення кожною конкретною сімʼєю функцій, що розвивають і залежить від багатьох обставин: соціокультурного статусу сімʼї; освоєння батьками нових соціальних ролей; умов та способу життя сімʼї; складу сімʼї, стилю взаємин у сімʼї; загальної духовної атмосфери; ціннісних орієнтацій батьків; цінність сімʼї. Формувальний потенціал сімʼї загалом визначають як ступінь її можливостей у формуванні особистості, що реалізуються через усі сторони її діяльності, функцій. Ключові слова: сімʼя, цінності, особистість, розвиток ціннісних якостей.

Визначено сутнісні характеристики поняття “міграція”, які прийнято розглядати в системі державного регулювання соціально-економічних процесів. Охарактеризовано теоретико-методичні підходи (суспільний, просторовий, регуляторний, розподільний) до трактування міграції та їх відмінності в контексті розроблення державної міграційної політики. Наголошено, що міграційні процеси охоплюють низку видів те-риторіальних переміщень населення: повне переселення, маятникове, сезонне, епізодичне. Узагальнено міждис-циплінарний контекст дослідження міграційних процесів в розрізі базових галузей науки (економіка, демо-графія, соціологія, міграціологія, антропологія, політологія, статистика, психологія, історія, юриспруденція). Визначено концептуальні положення міграційних процесів та їх місце при визначенні методичних підходів до забезпечення соціально-економічного розвитку країни. Виділено форми руху населення (природний, просторо-вий, соціальний) у системі міграційних процесів. Зроблено висновок, що міграційні процеси мають вплив на всі сторони життєдіяльності людей, суспільства та спричинюють зміни в структурі соціально-економічного розвитку країни. Наведено перелік функцій міграції (прискорювальна, перерозподільна, селективна) та охарак-теризовано важливість їх ефективної реалізації у системі державного управління соціально-економічними змінами. Систематизовано групи факторів (демографічні, економічні, соціальні, етнічно-культурні, політич-ні), що визначають інтенсивність міграційних процесів та напрями державної міграційної політики. Визначе-но вплив суб’єктивних факторів (географічні, національні, релігійні, суспільно-поведінкові) на міграційні проце-си та реалізацію державної міграційної політики. Виділено інтеграційні особливості міграційних процесів та їх значення при забезпеченні соціально-економічного розвитку країни.

The article is devoted to the topical problem of adaptation of gifted children in the educational space of a modern school taking into account the multicultural environment formed by the contingent of students of different ethnicities and cultures. The author points out the need for pedagogical support of the adaptation of gifted students. Based on modern research in the field of philosophy, sociology, psychology, and semiosociopsychology, the author formulates the basic principles of adaptation in a multicultural society of an educational institution.Sustainable development of society and security of the country can be ensured by the formation of national identity in all members of society, which means unity of aspirations, coherence, and peaceful coexistence in the perspectives. This is especially true for Ukraine, which today not only strives for sustainable development but also is forced to defend its independence and integrity. In the conditions of modern civilization development, it is a question of formation in the person of so-called multilevel identity which, on the one hand, means belonging to a certain ethnic group that provides the person full disclosure of its abilities, and on the other – guarantees formation of the feeling of belonging to the wider community – the nation (multinational entity, united by a common historical destiny and the idea of security and development of their own state).Self-identification of the individual (or the formation of a multi-tiered identity) is important because it is the key to its successful self-realization. It is closely linked to deep mental formations, the leading one being ethnic identity. This is especially true for the gifted person because talents can develop and fully ensure the self-realization of the individual, provided it is successfully adopted in society. The success of the adaptation of a gifted person in a multicultural society can be ensured under the condition of purposeful pedagogical support, the principles of organization of which are formulated in the article. It is noted that to reveal the giftedness of a person, his intellectual development should take into account the formation of the semiosphere related to ethnicity, and the formation of national identity should be based on the formation of a common semiosphere of all participants in the educational process.Key words: national identity, ethnicity, semiospace, self-identification, self-realization, education. Статтю присвячено актуальній проблемі адаптації обдарованих дітей в освітньому просторі сучас-ної школи з урахуванням полікультурного середовища, що утворюється контингентом учнів різних етносів і культур. Автор вказує на необхідність педагогічного супроводу адаптації обдарованих учнів. Спираючись на сучасні дослідження в області філософії, соціології, психології і семіосоціопсихології, автор формулює основні принципи організації адаптації в полікультурному соціумі освітнього закладу.Сталий розвиток суспільства й безпека країни можуть бути забезпеченими за умови формування національної ідентичності у всіх представників соціуму країни, що означає єдність прагнень, узгодженість дій та мирне співіснування в майбутньому. Особливо це актуально для України, яка нині не лише прагне до сталого розвитку, а й змушена відстоювати свою незалежність і цілісність. В умовах сучасного цивілізаційного розвитку йдеться про формування в особистості так званої багатоярусної ідентичності, яка, з одного боку, означає приналежність до певної етнічної групи, що забезпечує особистості повне розкриття її здібностей, а з другого – гарантує формування відчуття приналежності до більш широкої спільноти – нації (багатонаціонального утворення, що об’єднане спільністю історичної долі та ідеєю безпеки й розвитку власної держави).Самоідентифікація особистості (або формування багатоярусної ідентичності) є важливою, оскільки є запорукою її успішної самореалізації. Вона тісно пов’язана з глибокими ментальними утвореннями, провідною з яких є етнічна ідентичність. Особливо це актуально для обдарованої особистості, оскільки обдарування можуть розвинутися й повною мірою забезпечити самореалізацію особистості за умови її успішної адаптації в соціумі. Успішність адаптації обдарованої особистості в полікультурному соціумі може бути забезпечено за умови цілеспрямованого педагогічного супроводу, принципи організації яко-го й сформульовано у статті. Зазначено, що для розкриття обдарованості особистості має відбуватися її інтелектуальний розвиток з урахуванням формування семіосфери, пов’язаної з етнічною приналежністю, а формування національної ідентичності має відбуватися на основі формування спільної семіосфери усіх учасників освітнього процесу на основі опанування семіосфери державної мови, спільної для всіх учасників освітнього процесу.Ключові слова: національна ідентичність, етнічність, семіопростір, самоідентифікація, само-реалізація, освіта.

У статті автор аналізує психологічні аспекти патріотичного виховання курсантів Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького на зразках прикордонної історії. Це питання на сучасному етапі розвитку української державності, а особливо загрози її втрати, є досить актуальним, тому важливого значення набуло питання пошуку більш досконалих методів і засобів, зокрема й використання психологічних чинників, роботи з цивільною та військовою молоддю, які б забезпечили високий рівень їхнього патріотизму. Дослідження поняття патріотизму дозволяє зробити висновок, що це явище, як один з базових компонентів індивідуальної та суспільної свідомості, має комплексну структуру. Він – обʼєкт вивчення історії, етнології, соціології, політології, а також етнічної психології та психології міжгрупових відносин. Вони акумулювали значний масив даних, що дозволяють сьогодні виділити проблему патріотизму в якості самостійного обʼєкта дослідження, використовувати для опису цього явища відповідний концептуально-термінологічний інструментарій і позначити його соціально-психологічну специфіку. Зважаючи на те, що серед принципів формування патріотизму є й такий як: “відповідності національним інтересам України, пріоритетності духовних, національно-історичних і військових цінностей та традицій українського народу, Збройних сил України”, автор зазначає, що цей принцип є актуальним і для українських прикордонників, адже національно-історичні цінності, глибокі традиції є і у них, про що свідчать численні наукові дослідження останніх років. Наявні зразки прикордонної історії командири, відповідні посадові особи, науково-педагогічні працівники, весь персонал Національної академії Державної прикордонної служби України використовують у своїй діяльності все активніше, здійснюючи своєрідний вплив на свідомість, підсвідомість і поведінку особистості майбутнього офіцера-прикордонника і на психологічний стан військового колективу в процесі їхньої життєдіяльності з метою формування у них високих морально-політичних, громадянських, військово-професійних, соціально-психологічних, психічних і фізичних якостей, необхідних для успішного виконання в умовах будь-якої складності конституційного обов’язку щодо захисту української держави.

Розглядається процес інтеріоризації особистістю соціально-політичних цінностей та цінностей малих соціальних груп, який окреслює перспективи, форми політичної поведінки, виступає основним каналом перетворення в процесі політичної соціалізації політичних цінностей у стимули й мотиви практичної політичної поведінки. Визначено причини цього процесу: ідентифікацію з групою, орієнтованою на дану цінність, і практичну участь у спільній діяльності, мотивованій цією цінністю. Звернено увагу на те, що нові, порівняно із сім’єю та школою, інструменти політичної соціалізації – неформальні молодіжні групи – відіграють альтернативну роль щодо колишніх інститутів політичної соціалізації. З’ясовано, що ціннісна система особистості займає проміжне положення між мотиваційно-потребовою сферою і внутрішніми настановленнями на моделі політичної поведінки. Показано, що система політичних орієнтацій молоді мінлива, оскільки значною мірою обумовлена мінливим соціальним середовищем та актуальним рівнем розвитку особистості, а формування політичних цінностей молоді відбувається під впливом складних етнічних, побутових та інших чинників, на тлі яких складається психологія групової політичної поведінки. Зауважено, що участь у молодіжних політичних організаціях, виховна робота у вищих навчальних закладах часом створюють хибні уявлення про навколишню політичну дійсність, у яких відбивається невміння молодої людини відрізнити справжні цінності демократії від негативних явищ, з якими вона часом стикається в житті. Зроблено висновок, що все це впливає на сприйняття політики: в одних випадках – сприяє засвоєнню демократичних цінностей, в інших – створює для нього психологічні перешкоди в процесі формування засадничих принципів політичної поведінки.

Стаття присвячена аналізу етимології терміна «концепт». Універсальність і міждисциплінарний характер його дефініції полягає в тому, що ним оперують філософія, мовознавство, культурологія, психологія, літературознавство. Це породжує певну складність у розумінні терміна. Тож постає потреба конкретизації поняття «концепт», зокрема «літературний концепт». У статті узагальнено сучасні підходи до його трактування, зроблено спробу визначити диференційні риси суміжних із концептом термінів (поняття, образ, символ, мотив, архетип, стереотип, художня дефініція). Так, терміни «концепт» і «поняття» ототожнюють. Проте нам такий погляд видається застарілим. Низка науковців схильна вважати, що художній концепт і художній образ перебувають у тісному зв’язку між собою. Однак дотримуємося думки, що концепт є гіперонімом стосовно образу, а відтак ширшим за образ поняттям. Натомість поняття «архетип» значно ширше, ніж «концепт», а тому його реконструкція неможлива в межах одного або кількох текстів. Художній концепт розглядають як одиницю концептосфери письменника; індивідуально-авторське осмислення сутності предметів і явищ. Розуміння концептів досить варіативне, однак, проаналізувавши різні тлумачення терміна, можна вивести певне узагальнене визначення цього феномена: одиниця пізнання та мисленнєвого пояснення світу, що відображає культурну специфіку певної етнічної спільноти й, отримуючи вербальне вираження в літературному тексті, набуває статусу художнього. Доведено, що художній концепт – феномен індивідуальний, психологічно складний, який тяжіє до потенційних образів і скерований на них; це комплекс почуттів, бажань, ірраціонального; символ, котрий зберіг внутрішній органічний зв’язок зі своїм значенням.

У статті розглядається проблема формування культури мовлення молодших школярів на уроках української мови. Актуальність і недостатня розробленість проблеми, її значення для вдосконалення навчально-виховного процесу нової української школи та задоволення вимог сучасного суспільства зумовили вивчення теоретичних і практичних аспектів проблеми формування культури спілкування, стану цієї проблеми в шкільній практиці. Проаналізовано останні дослідження й публікації щодо навчання мови, визначено мету дослідження, окреслено низку питань, присвячених висвітленню в сучасній лінгводидактичній літературі стану дослідження проблеми вдосконалення культури мовлення молодших школярів, що дає підстави створювати відповідну систему розви- тку мовлення, удосконалювати способи й засоби навчання. У дослідженні використовувалися такі методи дослі- дження: теоретичні: аналіз і синтез психолого-педагогічної, лінгвістичної і методичної і літератури; емпіричні: спостереження та аналіз уроків української мови з метою визначення недоліків і мовленнєвих труднощів, з якими стикаються учні під час спілкування. Культурі спілкування завжди притаманні етнічні особливості, національна своєрідність. Щодо мовленнєвого етикету українців, то в ньому відбито такі риси, як пошана до батьків, до жінки, демократичність поглядів, емоційність висловлювань, естетизм почуттів, побожність та ін. У мовленні формуються не лише пізнавальні можливості людини, а й інтегральні складники психічного життя: самооцінка, усвідомлення власної значущості та відчуття її тотожності в будь-яких життєвих ситуаціях. Уже в ранньому віці в дитині закладаються осно- ви її культури, у тому числі і культури спілкування. Маючи певний досвід, людина протягом життя прагне до її підвищення. Аналіз наукової літератури, запропонована система вправ та завдань спрямована на формування вмінь культури мовлення молодших школярів.

У статті йдеться про один із «харківських» текстів Г.Ф. Квітки-Основ’яненка «Татарские набеги». Розглянуто актуальну з погляду національної ідентичності, становлення української державності проблему фронтиру як виразного втілення етнокультурного, геополітичного, територіального пограниччя. Мета дослідження – з’ясувати механізм спо- лучення категорії історичної пам’яті з реконструюванням фронтиру, між- національного прикордоння та етнокультурної розмаїтості слобожанського регіону. Методологія дослідження пов’язана з обґрунтуванням поняття фронтирного тексту як крос-культурного утворення на помежів’ї антропо- логії, геопоетики, постколоніальної теорії та ін. При цьому фронтир постає надто рухливою категорією, пов’язаною з просуванням углиб степу, освоєнням Дикого поля, перетворенням стихійних поселень на цивілізаційні оази. Наукова новизна полягає у тому, що вперше простежено зв’язок між просторовим пограниччям і текстовою структурою, зроблено висновок про можливість категоризації так званого тексту фронтирного типу. Такий тип кореляції між об’єктним і суб’єктним планами створює особливе напруження, своє- рідне «мерехтіння» кордонів, зону відчутної сенситивності, яку читач пізнає крізь призму історичної пам’яті, зафіксованих в усній або писемній традиціях національних наративів. Зосереджено увагу на кшталтуванні кордонів Слобо- жанщини як поліетнічного регіону України, якому притаманні ознаки культур- ної відкритості, семантичної продуктивності, діалогічності. Наголошено на важливості номадизму як специфічного концепту етно- культурного пограниччя та потужного євразійського чинника української істо- рії. Простежено вплив кочівницького національно-етнічного компоненту на становлення української ментальності, з’ясовано механізми перетину кордонів як надзвичайно продуктивних із погляду державотворення культурних акцій. Уведено поняття культурного тигля як культурної та етнічної мішанини, від- твореної в межах художності першої половини XIX ст. Проблему фронтиру розглянуто в інтердисциплінарній площині, отже, людина лімінального типу або певний хронологічний проміжок, відрізок життя розкриваються повніше під кутом зору національної психології, історії, соціокультурних обставин.

Вступ. За останні десятиліття в медичній практиці все більшу увагу приділяють оцінці «якості життя, пов’язаної зі здоров’ям» («health-related quality of life» – HRQOL). Аналіз показників якості життя дозволяє оцінити не тільки здоров’я та благополуччя населення, а і якість надання медичної допомоги та реабілітації хворих, їх ефективність та стан медицини в цілому. Мета дослідження – вивчити та проаналізувати вітчизняні та зарубіжні літературні джерела щодо сучасних методів оцінки якості життя пацієнтів у медицині в контексті розвитку науки. Матеріали і методи. Пошук літератури, що знаходиться у вільному доступі в друкованих виданнях, проводили в електронних бібліотеках та інформаційних ресурсах мережі «Інтернет», PubMed, Medline. З 238 знайдених тематичних статей, в огляд літератури включено 76 наукових публікацій. Отримані дані обробили та синтезували усі автори. Результати. Проведено огляд даних сучасної наукової медичної літератури з вивчення якості життя в медицині при окремих нозологічних формах захворювань. Найбільш раціональним методом оцінки якості життя на сучасному етапі вважається застовування в дослідженні стандартизованих опитувальників, що є необхідним для отримання результатів, які можуть бути порівняні між собою, незалежно від країни дослідження. На даний час відома значна кількість спеціальних опитувальників для таких нозологій, як цукровий діабет, бронхіальна астма, рак, судинна патологія тощо. Однак значна їх частка знаходиться в стадії розробки та адаптації для різних країн світу. Процес культурної адаптації опитувальників є надзвичайно складним і потребує тісної взаємодії міжнародних розробників, перкладачів, психологів з метою їх використання в різних етнічних та культурно-соціальних групах населення. Висновки. Проведений огляд літературних джерел дозволяє зробити висновок, що поняття «якість життя, пов’язана зі здоров’ям» (HRQOL) та його вивчення є новою сучасною методологією охорони здоров’я. Вона дозволяє оцінити результати лікування хворих, реабілітаційні програми та медико-соціальну адаптацію пацієнтів, доповнюючи традиційні методики як на індивідуальному, так і на груповому рівнях.

У статті узагальнено результати досліджень, публікацій та нормативно-правових актів, у яких розкриваються теоретичні аспекти лідерської компетентності фахівців з навігації та управління судном. З’ясовано, що лідерство є одним з найважливіших компонентів професійної компетентності фахівців з навігації та управління судном. На це наголошується у сучасних нормативно-правових документах, що регламентують підготовку майбутніх судноводіїв. У зв’язку із цими вимогами, а також сучасними викликами і загрозами у сфері судноплавства потребують ретельного аналізу результати навчання – знання, уміння, навички, способи мислення, ціннісні орієнтації, професійно важливі властивості фахівцівз на вігації й управління суднами, які складають зміст лідерської компетентності. З’ясовано, що важливі аспекти професійної підготовки майбутніх фахівців річкового та морського транспорту неодноразово привертали увагу науковців. Однак наукове завдання щодо формування і розвитку лідерської компетентності майбутніх фахівців з навігації та управління судном у процесі професійної підготовки не було предметом окремого дослідження. Зроблено висновок, що лідерська компетентність – це інтегроване поняття, що охоплює професійну компетентність і професійну мобільність, а також здатність швидко адаптуватися до нових умов, орієнтуватися в інформаційних потоках, оптимально вирішувати професійні й соціальні проблеми, здійснювати ефективне управління персоналом і вміння працювати в команді. Лідерська компетентність фахівців з навігації та управління судном охоплює досить значний перелік компонентів, серед яких знання (психології роботи з персоналом, особливостей управління людськими ресурсами, комунікації, особливостей формування команди тощо), уміння та навички (підтримувати серед членів суднової команди атмосферу взаєморозуміння, доброзичливості, взаємодопомоги, навички керівника і вміння працювати в команді, застосовувати методи ефективного управління ресурсами, здійснювати менеджмент та мотивацію персоналу суднової команди тощо), а також лідерські якості (організаторські, професійно-ділові, емоційно-комунікативні, інтелектуально-креативні та морально-вольові). Важливе значення в умовах сучасного мореплавання є володіння капітанами суден та їх помічниками міжкультурною та етнічною толерантністю.

На основі спеціальних архівно-аналітичних матеріалів зроблено спробу розкрити історичні аспекти розвитку і становлення освіти в Австрії. Визначено основні віхи реформування змістового наповнення, зумовлених суспільними, політичними та ідеологічними трансформаціями, які мали місце в той чи інший період становлення та розвитку освіти. Особливий акцент зроблено на розкритті відомих політичних і громадських діячів, учених-реформаторів у галузі педагогіки, чиї ідеї слугували підґрунтям історії освіти Австрії. Розкрито діяльність Габсбургів у розвитку освіти – зробити Відень центром австрійської імперії; правління Марії Терезії та її сина Йозеф ІІ – що стало початком ідей Просвітництва, досконалим зразком для його вивчення і пропагування в Європі. Окремою сторінкою у розвитку освіти Австрії є період розпаду Австро-Угорської імперії, управління освітою соціал-демократами, та їх реформаторськими нововведеннями. Найбільш затребуваними серед них були не тільки педагоги, а й психологи, психоаналітики. Їх реформаторські ідеї знайшли впровадження у створенні шкільної реформи, яка стала історичною; дитячих будинків та приютів для дітей та підлітків, які були соціально незахищеними; діти з девіантною та асоціальною поведінкою. Особливий розвиток освітня галузь отримала в 20 ст., де зроблено акцент на підвищення якості навчання; налагодження співробітництва гуманітарних гімназій із соціальними інституціями; вивчення мовних дисциплін за вибором; підвищення кваліфікації педагогічних працівників у гуманітарних гімназіях та покращення умов їх праці. Освітніми напрямами політики Австрії нині є: якісна освіта впродовж життя; реалізації компетентнісного підходу; співпраця з місцевими громадами і релігійними спільнотами; упровадження білінгвального навчання, зумовленого міграційними процесами; виховання гендерної рівності серед дітей іммігрантів; створення сприятливого середовища для полікультурного розвитку та навчання дітям та молоді різних етнічних меншин із неоднаковими конфесійними світоглядними переконаннями.

АНОТАЦІЯ У статті зроблено спробу теоретично обґрунтувати зміст теоретичної підготовки майбутніх учителів початкової школи до формування толерантності учнів як актуальну проблему. Педагог має бути не лише компетентним фахівцем у галузі початкової освіти, а й творчою особистістю, здатною організувати навчання молодших школярів на засадах педагогіки співробітництва, дитиноцентризму, гуманізму, толерантності. Концепція Нової української школи спрямовує сучасного вчителя на побудову такого освітнього середовища, у якому відносини будуються на основі спільності інтересів, цілей, солідарності, взаємоповаги й довіри. толерантність молодших школярів може сформувати тільки надзвичайно моральний педагог, який володіє принципами й прийомами спілкування, здатний бачити в кожному повноцінну особистість, цілісно сприймати її як індивідуальну й неповторну, а також здатного до саморозвитку й самовдосконалення. Авторами визначено суть толерантності в різних галузях науки. Сучасні філософи розуміють толерантність як моральну якість особистості, що характеризує терпиме відношення до інших людей, незалежно від їхньої етнічної, національної або культурної приналежності; терпиме відношення до інших поглядів, звичок. Психологи тлумачать толерантність як стійкість до конфліктів, готовність до діалогічного спілкування з людьми, які викликають негативну реакцію; здатність індивіда в проблемних ситуаціях активно взаємодіяти із зовнішнім середовищем для успішної адаптації, недопущення конфронтації й розвитку позитивних взаємин з оточенням. У педагогічних дослідженнях підходи до толерантності визначаються у двох аспектах: діалогічність як форма вияву толерантності, взаємодія в умовах мультикультурності. Толерантність учителя початкової школи виявляється в робочій обстановці під час взаємодії з усіма учасниками освітнього процесу, обумовлена життєвим досвідом, властивостями характеру, моральними принципами, й передбачає використання всіх засобів для досягнення комунікативної мети. Підготовка майбутніх учителів початкової школи до формування толерантності в молодших школярів буде ефективнішою, якщо цей процес забезпечуватиметься спеціально розробленим комплексом завдань, які передбачають вироблення практичних умінь і навичок розвивати толерантність в учнів. Саме цьому присвячуватимуться подальші наукові розвідки з проблеми дослідження. Ключові слова: толерантність, підготовка майбутніх учителів початкової школи, толерантність учителя початкової школи.

The article is devoted to the theoretical study of the scientific conclusions of domestic and foreign scientists concerning the process of foreign students’ social and pedagogical support and problematic aspects associated with staying in unfamiliar socio-cultural environment, which is highlighted as aim of our work. For achieving this aim, we used the general theoretical methods, including: classification (allowed to systematize a scientific works and conclusions of researches to outline the chosen direction of own research – the problem-oriented), analysis (contributed to the study of scientific conclusions), synthesis (was directed on the analyzed elements’ association for identifying our own conclusions).Results. In the article the results of scientific searches of scientists, which are united by a common subject, which is formulated as a problem-oriented direction was analyzed. The key meaning of cultural shock as the main negative element of the adaptation process, which affects the academic and social activities of a foreign student through psychological problems was highlighted. The directions that are the most susceptible to the negative influence of adaptation problems, namely behavioral, cognitive and social, are indicated. It is emphasized the role of linguistic training in the framework of the process of socio-pedagogical support, which should be carried out simultaneously with familiarization with the sociocultural norms of the host country, which will allow to form and learn how to practically apply a linguistic and cultural templates when building a contact with a representative of other society. The role of foreign student motivating during adaptation activities has been updated. It was considered the role of ethnic organizations and groups in which a foreign student can take part, provided that this interaction is short-term; otherwise, such kind of activity may have negative consequences for the process of socialization of the individual.Conclusions. The result of the analytical work is the theoretical results, which should subsequently be applied in practically directed activities when creating a promising, individual training programs for a foreign student; developing complexes of exercises, auxiliary materials and so on.The author considers the prospect of further researches in the study of the works of scientists in other areas of foreign students’ social and pedagogical support and questions of problematic nature (psychological, social) that accompany the adaptation process.Key words: analytical and corrective measures, structuring, adaptation, consultant, academic and social activities, interpersonal interaction, motivation. Стаття присвячена теоретичному дослідженню наукових висновків вітчизняних і зарубіжних учених щодо процесу соціально-педагогічного супроводу іноземних студентів і проблемних аспектів, пов’яза-них із перебуванням у незнайомому соціокультурному середовищі, що виділено як мета нашої роботи. Для досягнення поставленої мети нами були використані загальнотеоретичні методи, серед яких слід назвати класифікацію (дає змогу провести систематизацію наукових праць та висновків учених задля окреслення вибраного напряму власного дослідження – проблемно-орієнтованого), аналіз (сприяв вивченню наукових висновків), синтез (був спрямований на об’єднання проаналізованих елементів для окреслення власних висновків).Результати. У статті проаналізовано результати наукових пошуків учених, що об’єднані єдиною тематикою, сформульованою як проблемно-орієнтований напрям. Виділено ключове значення культурного шоку як основного негативного елементу адаптаційного процесу, що впливає на академічну й соціальну діяльність іноземного студента через проблеми психологічного характеру. Позначено напрями, які є найбільш схильними до негативного впливу адаптаційних проблем, а саме поведінковий, когнітивний і соціальний. Підкреслено роль лінгвістичної підготовки в рамках процесу соціально-педагогічного супроводу, який повинен проводитися одночасно з ознайомленням із соціокультурними нормами країни перебування, що дасть змогу сформувати і навчитися практично застосовувати лінгвокультурні шаблони під час вибудовування контакту з представником іншого соціуму. Актуалізовано роль мотивування іноземного студента під час вжиття адаптаційних заходів. Розглянуто роль етнічних організацій та груп, у яких може брати участь іноземний студент за умови короткочасності цієї взаємодії; інакше така діяльність може мати негативні наслідки для процесу соціалізації особистості.Висновки. Підсумком проведеної аналітичної роботи є теоретичні результати, що повинні застосовуватися в практично спрямованій діяльності, а саме під час створення перспективних індивідуальних програм підготовки іноземного студента; розроблення комплексів вправ і допоміжних матеріалів.Автор розглядає перспективу подальших досліджень у вивченні робіт учених в інших напрямах соціально-педагогічного супроводу іноземних студентів і питань проблемного характеру (психологіч-них, соціальних), що супроводжують адаптаційний процес.Ключові слова: аналітичні та корекційні заходи, структурованість, адаптація, консультант, академічна й соціальна діяльність, міжособистісна взаємодія, мотивація.

У статті розглянуті мовленнєві маніпуляції як інструментальне вираження персуазивності у мовленні. Маніпуляцію розглядають як особливу комунікативно-мовленнєву стратегію здійснення впливу в політичному дискурсі, яка реалізується через низку тактик. Вибір тактик зазнає впливу концептуального стилю автора політичного дискурсу. У статті проаналізовані тактики реалізації стратегії негативної презентації «інших», зокрема, тактики «Надгенералізація» та «Екземпліфікація», як маркери концептуальних стилів президентів США Дж. Буша мол. та Б. Обами. Доведено, що особливості мовлення носіїв різних стилів зумовлюють вищу частотність певних тактик та, відповідно, нижчу частотність інших тактик. Тактика «Екземпліфікація» – це перенесення рис, що притаманні певній етнічній (чи іншій) групі загалом на конкретну подію чи особу. Ця тактика може вважатися типовою для дискурсу Дж. Буша мол., концептуальний стиль якого є аналітичним, що пояснюється дедуктивністю мовлення носіїв аналітичного стилю та їх схильністю до надмірного використання ярликів. Індуктивність мовлення Б. Обами, який є носієм реляційного концептуального стилю, пояснює вищу частотність тактики «Надгенералізація» у його дискурсі. «Надгенералізація» – це узагальнення одиничної моделі, певних аспектів часткового досвіду до загальної групової схеми. ЛітератураReferences Бережанська Ю. В. Лінгвостилістичні особливості персуазивного медичногодискурсу, присвяченого проблемі евтаназії // Наукові записки Національногоуніверситету «Острозька академія». Серія «Філологічна»: зб. наук. праць. 2014. Вип.44. С. 39–41.Berezhanska, Yu. (2014). Linhvostylistychni osoblyvosti persuazyvnoho medychnohodyskursu, prysvyachenoho problemi evtanasii [Linguo-stylistic peculiarities of medicaldiscourse dedicated to the issue of eutanasia]. Naukovi Zapysky NatsionalnohoUniversytetu “Ostroz’ka Academia”, 44, 39–41. Голоднов А. В. Лингвопрагматические особенности персуазивной коммуникации (напримере современной немецкоязычной рекламы). Автореф. дис. ... канд. филол.наук: 10.02.01. СПб., 2003.Golodnov, A. V. (2003) Lingvopragmaticheskiye osbennosti persuazivnoy kommunikatsii(na primere sovremmennoy nemetsoyazychnoy reklamy) [Lingvopragmatic peculiarities ofpersuasive communication (based on the German-speaking advertisements)]. ExtendedAbstarct of Ph.D. dissertation. St. Petersburg. Дейк Т. А. ван. Дискурс и власть: Репрезентация доминирования в языке икоммуникации/ Т. А. ван Дейк ; [пер. с англ.]. М.: Книжный дом «ЛИБРОКОМ»,2013.Dijk, T. van. (2013). Diskurs i Vlast’: Reprezentatsiya Domimirovaniya v Yazyke iKommunikatsiyi [Discourse and Power: Representation of Dominance in the Languageand Communication]. Moscow: Librokom. Доценко Е. Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита. СПб.:Речь, 2004.Dotsenko, Ye. (2004). Psikhologiya manipuliatsiyi: fenomeny, mekhanizmy i zashchita[Psychology of manipulation: phenomena, mechanisms and protection]. St. Petersburg:Rech’. Засєкіна Л. В., Засєкін С. В. Психолінгвістична діагностика. Луцьк: РВВ «Вежа»,2008.Zasiekina, L., Zasiekin, S. (2008). Psycholinhvistychna Diahnostyka [PsycholinguisticDiagnostics]. Lutsk: Vezha”. Ильченко М. Л. Метакоммуникативные тактики доминирования в американскомэлекторальном дискурсе (на материале предвыборных теледебатов) // Проблемылингвистики и лингводидактики. Вып. 1. Под ред. С. А. Моисеевой, Л. Г. Петровой.Белгород: ИПЦ «ПОЛИТЕРРА», 2013. С. 88–96.Ilchenko, M. (2013). Metakommunikativnyie taktiki dominirovaniya v amerakanskomelectoralnom diskurse (na materiale predvybornykh teledebatov) [Metacommunicative tactics of domination in American electoral discourse (based on pre-election debates)].Problemy Lingvistiki i Lingvodidaktiki, 1, 88–96. Калита А. А., Тараненко Л. И. Речевая манипуляция: определение, функция,механизм реализации // Вісник Харківського національного університету іменіВ. Н. Каразіна. Серія «Романо-германська філологія. Методика викладанняіноземних мов». 2012. № 1022. Вип. 71. С. 10–19.Kalyta, A., Taranenko, L. (2012). Rechevaya manipulyatsiya: opredeleniye, funktsiya,mekhanizm realizatsii [Speech manipulation: definition, function, mechanisms ofrealisation]. Bulletin of V. Karazin National University of Kharkiv, 71(1022), 10–19. Молодыченко Е. Н. Создание образа врага как персуазивная стратегияамериканского политического дискурса: когнитивный и лингвопрагматическийанализ: на материале публичных речей политических деятелей 1960–2008 гг:Автореф. дис. … канд. филол. наук: 10.02.04. С.-Петербург, 2010.Molodychenko, Ye. (2010). Sozdaniye obraza vraga kak persuazivnaya strategiiaamerikanskogo politicheskogo diskursa: kognitivnyy i lingvopragmaticheskii analiz: namaterial publichnykh rechey politicheskikh deyateley 1960–2008 [Enemy Image Creationas Persuasive Strategy of American Political Discourse: Cognitive and Lingual-PragmaticAnalysis: Based on Public Speeches of Politicians of 1960–2008]. Extended Abstract ofPh.D. dissertation. St. Petersburg. Серажим К. С. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка,варіативність (на матеріалах сучасної газетної публіцистики): монографія / за ред.В. Різуна)]. Київ, 2002.Serazhym, K. (2002). Dyskurs Yak Sotsiolinhvalne Yavyshche: Metodolohiya,Arkhitektonika, Variatyvnist’ (Na Materialakh Suchasnoii Hazetnoii Publitsystyky)[Discourse as Sociolingual Phenomenon: Methodology, Archirectonics, Variability (Basedon Modern Newspaper Discourse)], V. Rizun, ed. Kyiv. Чернявская В. Е. Дискурс власти и власть дискурса: проблемы речевоговоздействия: учеб. пособие. М.: Флинта; Наука, 2006.Chernyavskaya, V. (2006). Diskurs Vlasti i Vlast’ Diskursa: Problemy RechevogoVozdeystviya [Discorse of Power and Power of Discourse: Issues of Speech Influence].Moscow: Flinta; Nauka. Cohen, R. (1969). Conceptual styles, culture conflict, and nonverbal tests of intelligence.American Anthropologist, 71(5), 828–856. Sources Nation and World. Transcript of President George W. Bush’s «Mission Accomplished»Speech. Retrieved from: http://pix11.com/2013/04/30/transcript-of-president-george-wbushs-mission-accomplished-speech/#axzz2k5GVjca0 President Bush Discusses the Middle East. July 16, 2007. Retrieved from: https://2001-2009.state.gov/p/nea/rls/rm/2007/ 88506.htm President Obama’s Full Campaign Kickoff Speech. May 05, 2012. Retrieved from:http://articles.latimes.com/2012/may/05/news/la-pn-transcript-obama-campaign-kickoff20120505 Statement by the President on Ukraine. July 18, 2014. Retrieved from:http://www.whitehouse.gov/the-press-office/2014/07 /18/statement-president-ukraine State of the Union Address. January 23, 2007. Retrieved from :http://millercenter.org/president/speeches/detail/4455 State of the Union 2012: Obama Speech Transcript. January 25, 2012. Retrieved from:http://www.washingtonpost.com/politics/state-of-the-union-2012-obama-speechexcerpts/2012/01 /24/gIQA9D3QOQ_story.html War and Appeasement. Barack Obama Speech on Bush, McCain, War and Appeasementin Watertown, South Dakota. 2008. Retrieved from: http://irregulartimes.com/index.php/archives/2008/05/16/text-transcript-of-barack-obama-speech-on-bush-mccainwar-and-appeasement-in-watertown-south-dakota-on-may-16-2008/

В умовах реформування сучасної освіти, модернізації освітніх стандартів постає проблема підготовки кваліфікованих наукових та виробничих кадрів, що є основною рушійною силою розвитку економіки та соціальних відносин, каталізатором суспільних процесів у науковій, освітній та виробничій сферах. Особливо складним та важливим завданням є виховання здатної до продуктивної діяльності особистості, формування фахових та освітніх компетентностей, що забезпечували б їй можливість вирішувати особисті та професійні задачі в умовах інформаційного суспільства, що характеризується інтенсивним розвитком високих технологій.Сучасні електронні засоби освітнього призначення, мультимедійні та дистанційні технології постають невід’ємною складовою навчання більшості предметів шкільного циклу, багатьох сфер вищої освіти. Використання засобів ІКТ збагачує та розширює можливості навчання, що призводить до поняття електронного навчання [4; 5]. Трактування цього поняття має різні тлумачення, крім того, із розвитком технологій суттєво трансформується його об’єм і зміст. Наприклад, згідно електронної енциклопедії освіти (Education encyclopedia), це поняття «охоплює всі форми навчання та викладання, що відбуваються за електронної підтримки, є процедурними по своїй суті і спрямовані на формування знань із врахуванням індивідуального досвіду, практики і знань того, хто вчиться. Інформаційні і комунікаційні системи, мережеві чи ні, постають як специфічні засоби для забезпечення процесу навчання» [5].Сучасна тенденція полягає у значному розмаїтті і складності систем електронного навчання. Це дає більше можливостей для інтеграції, концентрації і вибору ресурсів та систем. Використання новітніх засобів та сервісів сприяє досягненню якісно нового рівня якості освітніх послуг, створюючи потенціал для індивідуалізації процесу навчання, формування індивідуальної траєкторії розвитку тим, хто вчиться, добору і використання підходящих технологічних засобів. Необхідною умовою в цьому відношенні є відповідність засобів ІКТ низці вимог до підтримки та управління ресурсами, проектування інтерфейсу, ергономіки та інших.Як визначити, які засоби та технології найбільш продуктивні для підтримки навчальної діяльності, для досягнення необхідного рівня якості освіти та формування компетентностей учнів? Відповідь на це питання залежить від змісту електронного навчання, від того, які застосовуються методи і способи оцінки систем електронного навчання, а також від вибору та використання технологій їх реалізації.Метою статті є визначення тенденцій розвитку систем е-навчання в сучасній освіті та виявлення вимог до перспективних шляхів використання інформаційно-технологічних платформ їх реалізації.Загалом, визначальною рисою електронного навчання є використання інформаційно-комунікаційних ресурсів та технологій як засобів навчання [4; 5]. Сучасний стан розвитку інформаційно освітнього середовища характеризується підвищенням якості інформаційних ресурсів наукового та навчального призначення, впровадженням інтегральних платформ доступу до цих ресурсів як для освітніх установ, так і для індивідуальних користувачів. Це потребує забезпечення умов для створення та поширення якісного програмного забезпечення – електронних книг, бібліотек, освітніх порталів, ресурсів інформаційно-комунікаційних мереж, дистанційних освітніх сервісів.Засоби інформаційно-комунікаційних технологій постають інструментами реалізації систем відкритого та дистанційного навчання. В цьому контексті виникають нові потреби і виклики, нові професійні та навчальні цілі, пов’язані з сучасним станом розвитку інформаційного суспільства. Інноваційні освітні технології мають задовольняти певним системним педагогічним та інформаційно-технологічним вимогам, що продиктовані рівнем науково-технічного прогресу та максимально відповідати принципам відкритої освіти серед основних з яких мобільність учнів і вчителів, рівний доступ до освітніх систем, формування структури та реалізації освітніх послуг [1].Серед основних цілей, що постають перед освітою із розвитком інформаційного суспільства, зазначають формування в учнів системи компетентностей ХХІ сторіччя. На думку Т. Бітмана, який узагальнив деякі дослідження, більшість авторів виокремлюють серед них такі компоненти, як технологічні навички, серед яких: інформаційна грамотність; знайомство з інформаційно-комунікаційними носіями; знайомство з засобами інфомаційно-комунікаційних технологій; соціальні навички, такі як: загальнокультурна грамотність; гнучкість та адаптивність; навички мислення та набування знання високого рівня; комунікативність та здатність до співпраці [2]. Цей автор відмічає такі тенденції у розвитку сучасного суспільства, як все більш високий рівень взаємозв’язку та швидкості перебігу суспільних процесів та різке зростання обсягів доступної інформації, до якої можуть залучатися широкі верстви суспільстваРозвиток нових технологій характеризується низкою показників, що стосуються різних аспектів реалізації систем електронного навчання. Ці показники тісно пов’язані із потребою формування в учнів освітніх компетентностей в контексті сучасних вимог відкритості, мобільності, гнучкості навчання та розвитку пізнавальних та особистісних якостей учня.Однією з проблем у сфері реалізації електронного навчання є забезпечення його доступності. Цей показник стосується наявності та організації доступу до необхідних систем навчання, розширення участі, що на наш час розглядаються в двох аспектах. Поняття «доступу до е-навчання» трактується, по-перше, як зміст і обсяг послуг, наявних у певний час. По-друге, як комплекс майнових, соціальних, класових, статевих, вікових, етнічних чинників, фізичних чи розумових здібностей та інших чинників, що впливають на реалізацію е-навчання і мають бути враховані при його проектуванні [4].Поряд з цим, серед суттєвих причин, які перешкоджають ширшому впровадженню і використанню систем електронного навчання, є такі, як наявність достатньої кількості комп’ютерів, програмного забезпечення і необхідних сервісів, доступу до Інтернет, включаючи широкосмуговий доступ, швидкість з’єднання тощо. Розгляд цих питань суттєво залежить від вибору платформи реалізації електронного навчання, на базі якої організується добір і використання різноманітних типів ресурсів, їх систематизація та оптимізація використання.Варто також звернути увагу на доступність важливої інформації, чи є зручні можливості пошуку і вибору необхідного навчального матеріалу. Цей чинник також є критичним при залученні у процес навчання необхідних ресурсів на електронних носіях.Існує ще один вимір доступу до е-навчання, що стосується обмежень у часі і просторі. Це протиріччя вирішується певною мірою за рахунок використання мобільних технологій і розподіленого навчання, які є перспективним напрямом розвитку систем відкритої освіти.Наступний показник стосується якості освітніх послуг, що надаються за допомогою систем е-навчання. Якість електронного навчання і її оцінювання мають багато рівнів таких, як: зміст освіти, рівень підготовки методичних та навчальних матеріалів; персонал і кваліфікація викладачів; стан матеріально-технічного забезпечення; управління навчальним процесом; рівень знань та компетентностей учнів та інших.Предметом численних досліджень є питання оцінки результатів навчання за допомогою комп’ютера. Технологія оцінювання стосується багатьох аспектів середовища навчання. Серед труднощів, які виникають при реалізації електронного оцінювання є такі, як ризик відмови обладнання, висока вартість потужних серверів з великою кількістю клієнтів, необхідність опанування технології оцінювання студентами та викладачами та інші [4].Якість навчальних матеріалів потребує врахування також вимог до обслуговування, управління, проектування інтерфейсу, ергономіки, гігієни та інших. Ці питання не втрачають актуальності у зв’язку з швидким оновленням комп’ютерної техніки. Розробка та впровадження навчальних матеріалів та ресурсів на електронних носіях суттєво взаємообумовлена використанням ефективних методів оцінки їх якості.Окремий комплекс проблем пов’язаний з розробкою вимог і стандартів для освітнього програмного забезпечення. Зокрема, це стосується визначення психолого-педагогічних, дидактичних параметрів оцінки якості освітніх ресурсів. Багато авторів (С. Санс-Сантамарія, Дж. А. Ва­діле, Дж. Гутьєррес Серрано, Н. Фрізен та інші [6]) погоджуються на думці, що хоча стандарти у галузі електронного навчання були розроблені з метою визначення шляхів і способів використання у педагогічній діяльності навчальних об’єктів, реалізованих засобами ІКТ, це скоріше сприяло подальшому пошуку в цьому напрямку, ніж було остаточним рішенням. Існуючі педагогічні характеристики об’єктів орієнтовані здебільшого на можливість спільного використання різних одиниць контенту окремими системи управління е-навчанням. Це не відображає в достатній мірі педагогічні підходи, що стоять за навчальними об’єктами.Загалом із розвитком електронного навчання зростають вимоги до якості освітніх послуг, яка, як свідчать дослідження, суттєво залежить від технологій оцінювання електронних ресурсів та матеріалів та від технологій їх створення та надання користувачеві. В той же час, застосування інтегральних підходів до організації використання та постачання ресурсів та сервісів сприяє удосконаленню і уніфікації підсистем їх розробки та апробації, пошуку та відбору кращих зразків програмного забезпечення, що також може бути передумовою підвищення якості освітніх послуг.Ще один показник, пов’язаний з реалізацією систем е-навчання, характеризує ступінь адаптивності. Цей чинник передбачає застосування досить спеціалізованих та диференційованих систем навчального призначення, що ґрунтуються на моделюванні індивідуальних траєкторій учня чи студента, його рівня знань [3]. У зв’язку з цим, поширення набувають адаптивні технології е-навчання, що враховують особливості індивідуального прогресу учня. Адаптивність передбачає налаштування, координацію процесу навчання відповідно до рівня підготовки, підбір темпу навчання, діагностику досягнутого рівня засвоєння матеріалу, розширення спектру можливостей навчання, придатність для більшого контингенту користувачів.Побудова адаптивної моделі студента, що враховувала б особистісні характеристики, такі як рівень знань, індивідуальні дані, поточні результати навчання, і розробка технологій відстеження його навчальної траєкторії є досить складною математичною і методичною проблемою [3; 4]. Побудова комп’ютерної програми в даному випадку передбачає деякі форми формалізованого подання сукупності знань в предметній області, що вивчається. Розвиток даного типу систем, здебільшого з елементами штучного інтелекту, є досить трудомістким. Зростання ступеню адаптивності є однією з тенденцій розвитку систем електронного навчання, що відбувається за рахунок удосконалення технологій подання, зберігання і добору необхідних засобів. Різноманітні навчальні матеріали, ресурси і сервіси можуть бути надані за потребою користувача, та дають можливість динамічної адаптації до досягнутого рівня знань, компетентності та освітніх уподобань того, хто вчиться.Наступний показник стосується інтеграції та цілісності систем електронного навчання, і тісно пов’язаний із стандартизацією технологій і ресурсів в управлінні системами е-навчання. Ці проблеми виникають у зв’язку з формуванням відкритого середовища навчання, що забезпечує гнучкий доступ до освітніх ресурсів, вибір та зміну темпу навчання, його змісту, часових та просторових меж в залежності від потреб користувачів [1]. Існує тенденція до координації та уніфікації стандартів навчальних матеріалів, розроблених різними організаціями зі стандартизації, такими як IEEE, IMS, ISO / IEC JTC1 SC36 й інші, а також гармонізації національних стандартів з міжнародними. У зв’язку з цим, наукові основи оцінювання інформаційних технологій та способів їх добору і застосування потребують подальшого розвитку.Наступний показник пов’язаний з повномасштабною інтерактивністю засобів ІКТ навчального призначення. Справді, сучасні технології спрямовані на підтримування різних типів діяльності вчителя у віртуальному комп’ютерному класі. Це стосується таких форм навчання, як формування груп, спільнот, що навчаються і взаємодіють віртуально в режимі он-лайн. Щоб організовувати навчальну діяльність в таких спільнотах, використовуються функції, що забезпечують колективний доступ до навчального контенту для групи користувачів, можливість для вчителя проглядати всі комп’ютери у групі, концентрувати увагу учнів за рахунок пауз і повідомлень, підключати або відключати учасників навчального процесу, поширювати файли або посилання серед цільової групи учнів, надсилати повідомлення конкретним учням. Учні також можуть звертатися до учителя за рахунок надання запитань, коментарів, виступів тощо [7]. Організація навчання у віртуальному класі потребує застосування апаратно-програмних засобів доставки навчального контенту, що також суттєво залежить від добору відповідних технологій.Наступний показник стосується безпеки освітнього середовища і передбачає аналіз ризиків та переваг використання комп’ютерних технологій у навчанні. При створенні систем електронного навчання мають враховуватись чинники збереження здоров’я, розвитку інтелектуального потенціалу учня.З огляду на визначені тенденції розвитку та використання систем е-навчання у сучасному освітньому процесі виникає потреба у певній інформаційно-технологічній платформі, яка могла б підтримувати нові форми навчання у відповідності сучасним вимогам доступності, гнучкості, мобільності, індивідуалізації та відкритості освіти [1].Продуктивним видається підхід, за якого проблеми розвитку е-навчання вирішувалися б через призму нових технологій, що надали б підходящу основу для дослідження цих систем, їх розробки і використання. Зокрема, перспективним є використання технології хмарних обчислень, за якої електронні ресурси і об’єкти стають доступні користувачеві в якості веб-сервісу [7].За визначенням Національного Інституту Стандартів і Технологій США (NIST), під хмарними обчисленнями (Cloud Computing) розуміють модель зручного мережного доступу до загального фонду обчислювальних ресурсів (наприклад, мереж, серверів, файлів даних, програмного забезпечення та послуг), які можуть бути швидко надані при умові мінімальних управлінських зусиль та взаємодії з постачальником.Переваги хмарних обчислень у сфері освіти можна охарактеризувати наступними чинниками:- спрощення процесів встановлення, підтримки та ліцензійного обслуговування програмного забезпечення, яке може бути замовлено як Інтернет-сервіс;- гнучкість у використанні різних типів програмного забезпечення, що може порівнюватись, обиратись, досліджуватись, завдяки тому, що його не потрібно кожний раз купляти і встановлювати;- можливість багатоканального поповнення колекцій навчальних ресурсів та організація множинного доступу;- універсалізація процесів розподіленого навчання, завдяки віртуалізації засобів розробки проектів, наприклад, командою програмістів, які всі мають доступ до певного середовища і програмного коду, приладів або лабораторій, інших засобів;- здешевлення обладнання завдяки можливості динамічного нарощування ресурсів апаратного забезпечення, таких як обсяг пам’яті, швидкодія, пропускна здатність тощо;- спрощення організації процесів громіздких обрахунків та підтримування великих масивів даних завдяки тому, що для цього можуть бути використані спеціальні хмарні додатки;- мобільність навчання завдяки використанню хмарних сервісів комунікації, таких як електронна пошта, IP-телефонія, чат, а також надання дискового простору для обміну та зберігання файлів, що уможливлює спілкування та організацію спільної діяльності.Таким чином, впровадження технології хмарних обчислень є перспективним напрямом розвитку систем електронного навчання, що сприятиме реалізації таких засобів і систем, які задовольнятимуть сучасним вимогам до рівня доступності, якості, адаптивності, інтеграції та повномасштабної інтерактивності.

Актуальність статті зумовлена можливістю загострення міжнаціональної напруженості і посилення різновекторності зовнішньополітичних орієнтацій України, де поряд з українською етнічною більшістю є доволі великі інші етнічні спільноти. Така загроза може бути тісно пов’язана з актуалізацією національної ідентичності і колективного почуття власності в умовах несформованості єдиної національної ідеї. Метою статті був аналіз феномену колективного почуття власності щодо своєї країни як чинника внутрішньогрупової згуртованості громадян та посилення міжнаціонального (міжетнічного) протистояння всередині держави. У контексті психології понять «ми» і «наше» показано, що колективне почуття власності перебуває в стані інтерактивної динаміки. Обґрунтовано структуру колективного почуття власності щодо країни та чинники його формування. Визначено соціально-психологічні детермінанти формування, актуалізації чи деактуалізації колективного почуття власності щодо своєї країни, підтверджено його тісний взаємозв’язок з рівнем сформованості і проявом громадянської ідентичності. На основі результатів роботи міжнаціональних фокус-груп, учасниками яких стали магістранти та аспіранти з Норвегії, Німеччини, України, Грузії, Латвії, визначено, що високий рівень наднаціональної (у цьому випадку – європейської) ідентичності формується за умови стабільного національного розвитку, відчуття громадянами безпеки щодо цілісності країни і сформованої громадянської ідентичності. Громадяни країн, які відчувають загрозу втрати територій або реально переживають такі події (Грузія, Україна), натомість демонструють високий рівень актуалізації колективного почуття власності щодо своєї країни, готовності її захищати, відстоювати її національні ідентитети, такі як мова, символіка, традиції тощо. Показано, що актуалізоване колективне почуття власності щодо країни, з одного боку, може бути джерелом єднання однодумців, які утворюють інгрупу всередині країни, з другого – воно може посилювати протистояння як усередині країни (за умови несформованості громадянської ідентичності та спільної національної ідеї), так і з представниками інших країн на міжнародній арені. Практична значущість дослідження полягає в можливості використання його результатів для розроблення програм формування відповідального громадянства на основі розвитку та актуалізації колективного почуття власності.

У статті розкривається сутність таких понять, як культура, культурологічні знання, культура поведінки, культурологічні принципи. Основна увага зосереджена на аналізі психолого-педагогічних засад вікових особливостей розвитку дітей дошкільного віку, на способах формування культурологічних цінностей, методичних рекомендаціях у виробленні основ культурних взаємин та соціального самовираження. Подано для обговорення проблему виховання дітей дошкільного віку з позиції формування культурологічних знань і вироблення толерантного ставлення до представників інших етнічних та релігійних спільнот.

Мета. Сучасний політичний та суспільний розвиток актуалізує значення мови в контексті національної, культурної та соціальної ідентичності особистості. Особливого значення питання мови та її функцій набуває в руслі успішної інтеграції мігрантів у іншомовному середовищі. Згідно з актуальними дослідженнями та опитуваннями населення в мультикультурних суспільствах, мові належить вирішальне значення в процесі інтеграції, а відтак сприяє успішній акультурації мігрантів. Метою статті є здійснити огляд та проаналізувати наявні теорії мовної комунікації в контексті ідентичності особистості. Методи. Для реалізації поставленої мети було використано базові теоретичні методи дослідження, а саме: аналіз, синтез, порівняння та узагальнення. Результати. Дослідницький центр П'ю у Вашингтоні 2017 року оприлюднив результати опитування мігрантів по всьому світі, котрі засвідчують, що саме володіння мовою домінантної більшості є надважливою передумовою, аби стати повноцінною частиною суспільства, бути інтегрованим та визнаним у ньому. Для поглибленого вивчення впливу мови на життя мігрантів у іншомовному середовищі було розроблено багато теорій з мовної комунікації. Одна з найбільш відомих теорій у контексті теми ідентичності є теорія соціальної ідентичності (SIT), за якою мова є ознакою, через яку особистість сигналізує свою соціальну ідентичність та належність до певної групи. Теорія етнолінгвістичної ідентичності (EIT) фокусує увагу на взаємозалежності між етнічною та мовною ідентичністю. В центрі уваги не лише мовленнєві дії, але й соціально-психологічні процеси, котрі лежать в основі міжкультурної комунікації. У центрі теорії комунікативної адаптації (CAT) – соціально-психологічні фактори, що впливають на процес комунікації між різними, несхожими мовцями. В процесі такої комунікації відбувається усунення мовленнєвих відмінностей або ж навпаки наголошення на них (приміром через діалект або соціолект). Висновки. В контексті акультурації мові належить беззаперечно важлива функція, адже завдяки їй відбувається обмін інформацією про належність до тієї чи тієї групи. Діалекти та акценти надають інформацію про регіональне походження. Через соціолекти мігранти ідентифікують себе з певними соціальними групами. Знання мови домінантної більшості відкриває додаткові перспективи для навчання та праці, а знання мови свого етносу дає можливість не втрачати зв’язків зі своєю етнічною спільнотою. Це і є основним принципом інтеграції, а відтак і успішної акультурації. Отримані висновки та узагальнення будуть використані нами в емпіричному дослідженні психології акультурації іноземних студентів до іншомовного середовища.