Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Емоційний клімат.
Статті в журналах з теми "Емоційний клімат"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-20 статей у журналах для дослідження на тему "Емоційний клімат".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
СУХОПАРА, Ірина. "ЕМОЦІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ВЧИТЕЛЯ В КОНТЕКСТІ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 111–22. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-111-122.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано актуальність обраної теми в контексті ідей Нової української школи та проаналізовано наукові джерела щодо трактування терміну "емоційна компетентність" у науковій педагогічній і психологічній літературі. Висвітлено результати аналізу різних підходів зарубіжних і вітчизняних дослідників до тлумачення понять "емоційний інтелект" і "емоційна компетентність". Визначено, що проблема емоційної компетентності тісно пов’язана з феноменом емоційного інтелекту. Відповідно до концепції Нової української школи відбувається переорієнтація освітнього процесу на емоційну складову, розвиток емоційного інтелекту учнів, успішну самореалізацію особистості, відкриття та вияв власного потенціалу, що вимагає від педагога вмінь здійснювати освітній процес на емоційній основі, будувати стосунки з учнями на засадах довіри, поваги, емпатії, свідомо виражати та керувати емоціями, розпізнавати, розуміти емоційний світ молодших школярів, створювати позитивний емоційний настрій та сприятливий психологічний клімат у класі. Відтак існує проблема розвитку емоційної компетентності вчителя початкової школи. Обґрунтовано розуміння емоційної компетентності вчителя початкової школи як динамічною комбінації поглядів, цінностей, знань про емоції, вміння вираження, розуміння, керування власними емоціями та емоційним станом учнів, особистих якостей для успішного здійснення освітнього процесу на емоційній основі, засадах емпатії, поваги, співпраці з школярами, їх батьками, колегами, власної реалізації в професійній сфері. Узагальнено теоретичні підходи до розуміння структури емоційної компетентності, визначено найбільш поширені погляди на складові емоційної компетентності, подано її структуру. У структурі емоційної компетентності вчителя початкової школи визначено особистісний (вираження, розуміння, керування власними емоціями) і міжособистісний (здатність сприймати, розуміти, впливати на емоційний стан учнів) компоненти. Співвіднесено структуру емоційної компетентності вчителя початкових класів з ідеями Нової української школи. Ключові слова: емоції, емоційний інтелект, емоційна компетентність, вчитель початкової школи, Нова українська школа.
2
Яремчук, Віталія. "Емпіричне дослідження рольових очікувань подружніх пар". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 363–76. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-363-376.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті представлені результати емпіричного дослідження рольових очікувань подружніх пар. Автор на підставі проведеного дослідження зазначає, що більшість опитаних сімей є благополучними, у чоловіків яскраво виражені риси маскулінності, вони беруть на себе такі обов’язки, як матеріальне забезпечення родини, активна позиція у сексуальних стосунках та організація розваг, чоловіки, очікують, що дружина буде займатись господарсько-побутовою сферою у житті та створювати позитивний емоційний клімат у родині. Чоловікам також більш властивий вищий рівень врівноваженості, реалістичності та спонтанної агресивності. У жінок яскраво виражені риси фемінності, вони в більшості займаються вихованням дітей, створенням комфорту в домі та позитивного емоційного клімату в родині. Досліджено, що для жінок важливою є господарсько-побутова сфера, жінки надають більшого значення своєму зовнішньому вигляду, також для них є більш значущою емоційно-психотерапевтична функція у шлюбі. Під час кореляційного аналізу було виявлено прямі кореляційні зв’язки між шкалами: «Врівноваженість» та «Абсолютне благополуччя», «Комунікабельність» та «Швидше благополучні», «Особистісна ідентифікація» та «Благополучні сім’ї», «Господарсько - побутова сфера» та «Благополучні сім’ї», «Особистісна ідентифікація» та «Благополучні сім’ї», «Організація сімейної субкультури» та «Швидше благополучні сім’ї». Обернені кореляційні зв’язки виявлено між шкалами: «Швидше благополучні» і «Батьківське виховання», шкала «Сором’язливість» обернено корелює з шкалою, «Перехідні сім’ї». Ключові слова: рольові очікування, сімейне благополуччя, подружня роль, функціонально-рольова структура сімʼї, задоволеність шлюбом.
3
Мірошніченко, В. І., та Т. Ю. Грузевич. "ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ СТАРШОКЛАСНИКІВ НА ОСНОВІ СІМЕЙНИХ ТРАДИЦІЙ". Педагогіка та психологія, № 61 (квітень 2019): 113–21. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.61.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена висвітленню ролі сімейних традицій у формуванні громадянської культури старшокласників. Автори констатують, що кожна сім'я має свої сімейні традиції. Автори розглядають такі чинники, які впливають на формування сімейних традицій: матеріальне та економічне забезпечення, соціальний статус та рівень освіти батьків, місце проживання (місто, село), звичаї та традиції в сім’ї, кількість членів сім’ї, ставлення до дітей тощо. Громадянська культура старшокласника в сучасних умовах розглядається як його готовність та здатність громадянина до активної участі в діяльності суспільства та держави на основі глибокого усвідомлення своїх прав та обов'язків. Запорукою національного відродження України є відновлення духовного багатства, збереження досвіду попередніх поколінь. І, навпаки, кожен незаповнений розрив у системі передачі етнокультурної інформації від одного покоління до іншого продовжуватиме вести до духовного зубожіння етносу, гальмуватиме розвиток патріотичних почуттів. У цьому практичний інтерес до вивчення та примноження українських народних звичаїв та сімейних традицій. Увага приділяється таким звичаям, як розумовий світогляд, втілений в рухах і діях, світосприйняття та відносини між індивідами. Зазначається необхідність проведення найважливіших державних свят у сімейних традиціях для формування громадянської культури старшокласників. Автори звертають увагу на те, що навчально-виховний процес у сім’ї організований педагогічно грамотно, якщо для всієї родини є важливими державні свята, події, історичні дати, а також сімейні традиції. Виокремлено такі напрями впливу сімейних традицій у формуванні громадянської культури старшокласників: інформаційний, емоційний, діяльнісний. Вплив сімейних традицій на формування громадянської культури старшокласників реалізується через них: інформаційний (оволодіння певними знаннями, ідеями, переконаннями щодо соціальних та громадянських цінностей); емоційний (позитивний чи негативний емоційний досвід, уточнення таких понять, як добро, зло, добродушність, грубість тощо); діяльнісний (залучення дітей до спільної суспільно корисної діяльності, надання їм можливості висловити власну громадянську позицію). Основними засобами впливу сім’ї на формування громадянської культури старшокласників є: особистий приклад, батьківський авторитет, духовний і моральний клімат сім’ї, виховні традиції, праця, сімейні звичаї, свята, національна символіка тощо.
4
Бутиріна, М. В., Н. М. Борщевицька та Н. А. Трунова. "ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ В ПРОЦЕСІ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ДОШКІЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ЯК СПОСІБ ПІДТРИМКИ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ ПЕДАГОГІВ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, № 3 (30 грудня 2021): 47–57. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-47-57.
Повний текст джерелаАнотація:
ORCID 0000-0003-0867-1119
У статті досліджено та визначено поняття «соціально-психологічний клімат» як загальний емоційно-динамічний настрій колективу, який передбачає створення здорової творчої обстановки в колективі з високими результатами праці і перебуває в прямій залежності від того, який стиль управління обрано керівником. Авторами виокремлено фактори, що впливають на формування соціально-психологічного клімату в колективі, такі як: спрацьованість, дисципліна, адекватна самооцінка і взаємоповага.
Досліджено вплив соціально-психологічного клімату на продуктивність праці педагогів: позитивний соціально-психологічний клімат підвищує настрій людини, її творчий потенціал, позитивно впливає на бажання працювати в даному колективі, застосовувати свої творчі та фізичні сили на користь оточуючим людям, а негативний соціально-психологічний клімат призводить до емоційної пригніченості і виснаженості, як наслідок – стресового стану і низького рівня професійної діяльності, можливого виникнення конфліктних ситуацій.
Визначено роль управлінських рішень керівника у формуванні та підтримці позитивного соціально-психологічного клімату в педагогічному колективі дошкільного навчального закладу як діяльність, що спрямована на досягнення найефективнішого використання роботи працівників для досягнення цілей закладу. Основне завдання керівника дошкільного закладу – загальне керівництво процесом функціонування та розвитку системи управління та налагодження комфортного соціально-психологічного клімату в колективі, який прийнято вважати основою стабільного стану всього педагогічного колективу під час спільної діяльності по досягненню освітньої мети.
Відібрано найбільш ефективні способи формування та підтримки соціально-психологічного клімату в педагогічному колективі дошкільного навчального закладу: міжособистісні взаємодії та колективні взаємодії.
5
Касьян, А. І. "ГЕНДЕРНО-РОЛЬОВИЙ КОНФЛІКТ У ЖІНОК: РОЛЬОВА КОМПЕТЕНТНІСТЬ, БАЛАНС ТА РОЗПОДІЛ РОЛЕЙ". Problems of Modern Psychology, № 3 (27 квітня 2021): 62–67. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2020-3-7.
Повний текст джерелаАнотація:
Специфіка рольової компетентності, структури та змісту ролей сучасної жінки, тих гендерно-рольових конфліктів, з якими стикаються жінки в актуальній повсякденній реальності, пов’язаною із розширенням рольового репертуару особистості, трансформацією ролей, – є важливими для вивчення – це стосується як рольового розподілу у сім’ї, так і можливості розподілити свій час між роботою та іншими сферами життя для жінок, які працюють і при цьому мають родину і дітей. У статті представлені результати емпіричного дослідження (n=204) рольової компетентності жінок, її взаємозв’язку із розподілом ролей у сім’ї та балансом «робота – життя». Метою статті є аналіз та обґрунтування результатів емпіричного дослідження взаємозв’язку рольової компетентності жінок із балансом «робота – життя» та ідеальними (бажаними) уявленнями про розподіл ролей у сім’ї. Гіпотеза емпіричної частини дослідження полягала у припущенні про те, що жінки відчувають гендерно-рольовий конфлікт, пов’язаний із стереотипним розподілом ролей, розбалансованістю «робота – життя» та низьким рівнем рольової компетентності. Дослідження показало, що в рольовому репертуарі рольова гнучкість більше пов’язана із загальним показником рольової компетентності, ніж рольова глибина. Розподіл ролей у сім’ї, на думку жінок, повинен в окремих сферах бути спільним для дружини і чоловіка (організація розваг, роль господаря / господині, сексуального партнера, організацію сімейної субкультури); належати чоловікові (матеріальне забезпечення сім’ї) або дружині (виховання дітей, емоційний клімат), що відповідає стереотипному традиційному розподілу ролей. Баланс між роботою та іншими сферами життя, можливість гармонійно розподіляти свій час у цілому знаходиться на рівні вище середнього, особливо у соціальних контактах. Однак має високий рівень балансу навантаження, який відповідає за можливість розподіляти час між різними сферами життя. Рольова компетентність пов’язана в окремих моментах як із розподілом ролей у сім’ї, так і з балансом «робота – життя», що частково підтверджує висунуту нами гіпотезу. Також у показниках рольової компетентності, розподілу ролей у сім’ї, балансі «робота – життя» були знайдені окремі статистичні відмінності за віком, рівнем освіти, сімейним статусом та кількістю дітей або їх наявністю.
6
Чала, Тетяна. "Соціально-психологічні особливості адиктивної поведінки підлітків з неповних сімей". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)T2 (2020): 146–55. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-2-146-155.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено рівні прояву адиктивної поведінки підлітків з неповних сімей. Низький рівень виявлений у підлітків, яких відрізняли тривожність, невпевненість у собі та у своїх силах, слабка самокритика, а наявність частих конфліктів між членами сімʼї, неузгодженість виховних впливів в ній, заважали виробленню стійкої високоморальної життєвої позиції. Середній рівень встановлений у досліджуваних із неповних сімей, в яких матеріальний достаток у поєднанні з низькою духовністю, відсутністю адекватних вимог до дитини сприяли формуванню споживацтва. Підлітків відрізняли егоцентричність, негативізм; рівень вимог до оточуючих переважав натомість вимогливості до себе; простежувалися проблеми в навчанні та недисциплінованість. Високий рівень переважає у підлітків, в яких батько чи мати проявляли безвідповідальність та байдужість у ставленні до дитини. У досліджуваних виражені асоціальність, конфліктність, імпульсивність, впертість, а також виражена протидія виховним впливам. Емпіричне вивчення психологічних особливостей адиктивної поведінки підітків із неповних сімей дозволило визначити системоутворюючі внутрішні (незбалансованість локусу контролю; дезінтеграція між потребою в досягненні головних життєвих цінностей та можливістю їх досягнення в реальності; суперечливість самооцінки; дисгармонійні емоційні стани (емоційна нестабільність, напруга, тривожність); несформованість навичок соціальної взаємодії) та зовнішні (дезадаптивні форми батьківського ставлення (директивність, ворожнеча, автономність, непослідовність); несприятливий психологічний клімат сімʼї, наявність конфліктів та напруженість між її членами; недостатня емоційна близькість з батьками та дефіцит спілкування з ними, їх підтримки та захисту; психогенні травмуючи події (стресори); низький соціометричний статус) чинники такої поведінки.
7
Войтович, Оксана. "ПРОБЛЕМА ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ ВИХОВАТЕЛЯ В СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ". Інноватика у вихованні, № 14 (17 листопада 2021): 306–13. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i14.419.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. У статті аналізується проблема формування професійних якостей вихователя закладів спеціальної дошкільної освіти, зокрема особливості їх розвитку в процесі підготовки студентів до професійної діяльності. Здійснюється аналіз психолого-педагогічних досліджень проблеми. Подається визначення поняття емоційної стійкості педагога, аналізуються її складові та особливості їх формування; поняття емоційного вигорання та саморегуляції вихователя, а також симптоми порушень емоційної саморегуляції, наводяться чинники, які їх детермінують (негативний соціально-психологічний клімат, взаємини в колективі і з керівництвом, ставлення до об’єкта праці, наявність напруженості й конфліктів у професійному середовищі). Розглядаються засоби формування емоційної стійкості та саморегуляції в процесі підготовки здобувачів до професійної діяльності та профілактики порушень (семінари, практичні заняття з елементами тренінгу, спрямовані на ознайомлення з особливостями емоційної стійкості та професійної саморегуляції, феноменом професійного та емоційного вигоряння). Стаття презентує результати дослідження з даної проблеми, а саме визначення рівнів емоційної стійкості та саморегуляції здобувачів вищої освіти напряму спеціальна освіта та фахівців, а також напрями роботи з розвитку емоційної стійкості майбутніх вихователів закладів спеціальної освіти. Методи корекції, представлені в статті, спрямовані на підвищення рівня емоційної грамотності та самооцінки, рівня емпатії, впевненості в собі, формування мотивів домагань здобувачів.
8
Мельник, Антоній, Людмила Магдисюк та Леся Клюйко. "ВПЛИВ УСПІШНОСТІ ТА ЕМОЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ НА ДЕВІАНТНУ ПОВЕДІНКУ ПІДЛІТКІВ". Психологія: реальність і перспективи, № 14 (1 квітня 2020): 160–65. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi14.165.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проводиться психологічний аналіз підліткового віку, як перехідного періоду, що накладає відбиток на систему взаємовідносин підлітків як з дорослими, так і з ровесниками. Стверджується, що норми поведінки, які встановлені на макрорівні суспільством, і на мікрорівні правилами шкільного життя та сімейними традиціями, часто порушуються у вигляді девіантної поведінки. Виявлено, що девіантна поведінка з’являється на фоні потреби самоствердження підлітків в перехідний період від дитинства до дорослості, – та зовнішніх чинників, пов’язаних з елементами жорстокості, агресії, ворожості, індивідуалізму. Також проаналізовано психологічні фактори, які провокують та стають поштовхом до формування у підлітка девіантну форму поведінки. Відповідно до цього важливим є урахування індивідуально-типологічних особливостей підлітків під час їх консультування, що дозволить покращити загальний психологічний стан. Наголошено, що застосування методик дослідження девіантної поведінки підлітків у роботі практичного психолога, мають ґрунтуватися як на симптоматичному (робота із конкретними симптомами девіацій), так і на профілактичному (зняття причин, факторів і умов, що їх провокують) підходах. Отримані теоретико-емпіричні результаті можуть використовуватися практичними психологами не лише при наданні кваліфікованої психологічної допомоги батькам, що виховують підлітка з девіантною поведінкою, а й для самоосвіти та просвітницької діяльності усіх верств населення.
9
Білецький, Павло, Євгенія Каширіна, Ольга Біліченко, Дар’я Михайловська, Олександра Панасенко та Римма Юшина. "Сутність соціально-психологічної програми профілактики та корекції психосоматозів особистості". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(50)T2 (2019): 73–81. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-2-73-81.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розкрито сутність соціально-психологічної програми профілактики та корекції психосоматозів особистості. Встановлено зв’язок між наявністю психосоматичних розладів з низьким соціометричним статусом особистості та високим рівнем тривожності, низьким соціометричним статусом та неадекватною (заниженою або завищеною) самооцінкою, а також з рівнем розвитку соціального середовища групи. Виокремлено системоутворюючі соціально-психологічні чинники психосоматозів особистості та розроблена структурна модель їхньої диференціації, яка складається з внутрішніх (високий рівень тривожності та сенситивності, емоційна нерівновага; невпевненість, почуття неповноцінності та провини; підвищена ригідність й конформність; неузгодженість різних аспектів «Я» (цілісності, інтегрованості); неадекватна самооцінка; нестабільність психологічного базису автономності; низькі адаптивні можливості; зниження здібності до рольової взаємодії; вразливість у стресогенних ситуаціях; зниження гнучкості та мобільності соціальної поведінки) та зовнішніх (недостатня підтримка й прийняття, незадовільні емоційні стосунки, пов’язані із психологічним симбіозом «мати-дитина» з раннього онтогенезу; несприятлива сімейна обстановка, недостатня емоційна близькість з батьками, батьківська критика; психотравмуючі події (стресори); низький соціометричний статус («ізольовані», «відторгнуті»); несприятливий соціально-психологічний клімат групи) чинників. Основними принципами побудови соціально-психологічної програми профілактики та корекції психосоматозів виступали: принцип системності, який полягав у тому, що процес профілактики та корекції психосоматичних розладів був спрямований не тільки на самих досліджуваних, але й такою ж мірою включав цілісну систему соціальних відносин, суб'єктами якої вони є, і насамперед найближче оточення; принцип перспективності, сутність якого полягала у створенні для досліджуваних позитивної картини майбутнього, що слугувало стимулом реконструкції особистості з психосоматичною дисфункцією відповідно до постійного оновлення їх життєвого контексту; принцип динамічності, згідно з яким вся процедура психопрофілактики та корекції психосоматичних розладів розглядалася як поетапний пролонгований процес, що передбачав раціональну послідовність заходів формувального впливу, моніторинг динаміки змін показників функціонування психосоматичних розладів; принцип диференційованого прогнозування, який полягав у визначенні змістовних і формальних аспектів соціально-психологічної програми профілактики та корекції відповідно до рівня розвитку соціального середовища групи та соціометричного статусу особистості.
10
Войтович, Оксана. "ФОРМУВАННЯ ЕМОЦІЙНОЇ САМОРЕГУЛЯЦІЇ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ". Інноватика у вихованні, № 10 (7 листопада 2019): 305–11. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.174.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. У статті аналізується проблема формування якостей емоційної сфери майбутнього вихователя, зокрема особливості її розвитку в процесі підготовки студентів до професійної діяльності. Аналізуються психолого-педагогічні дослідження проблеми. Подається визначення емоційної стійкості, емоційного вигорання та саморегуляції вихователя, аналізуються її складові, а також симптоми порушень емоційної саморегуляції та методи їх визначення (метод спостереження, бесіди, експертних оцінок, аналізу документації, тести), наводяться чинники, які їх детермінують (взаємини в колективі і з керівництвом, ставлення до об’єкта праці, негативний соціально-психологічний клімат, наявність напруженості й конфліктів у професійному середовищі). Розглядається система засобів формування емоційної стійкості та саморегуляції в процесі підготовки студентів до професійної діяльності та профілактики порушень (семінари, практичні заняття з елементами тренінгу, спрямовані на ознайомлення з особливостями професійної саморегуляції та феноменом вигоряння). Стаття містить результати експериментального дослідження з проблеми, а саме визначення рівнів емоційної стійкості та саморегуляції студентів та напрями роботи з розвитку емоційної сфери майбутніх вихователів. Корекційні техніки, представлені в статті, спрямовані на підвищення самооцінки, впевненості в собі, рівня емпатії, корекції мотивів домагань студентів.
Abstract. A subject of the article is to analyze the problem of the emotional sphere qualities forming in the future preschool teacher, in particular the special aspects of its development in the preparing students for professional activity process. Psychological and pedagogical reseach of the problem are analyzed. The definition of emotional stability and self-regulation of the preschool teacher is presented, its components as well as the symptoms of the emotional self-regulation problems and methods of their determination are analyzed (surveillance, conversations, expert assessment, documentation analysis, tests), factors that determine them are presented (relationships with the group and management, attitude to the object of work, negative socio-psychological climate, the presence of tension and conflict in the professional environment). It is reviewed the system of means of forming emotional stability and self-regulation in the process of preparing students for professional activity and prevention of violations ( seminars, practical classes trainings, aimed at familiarization with the features of professional self-regulation and professional burnout phenomenon). The content of the concepts "emotional stability" and "components of emotional stability", "emotional self-regulation", "emotional burnout" are specified. The article contains the results of experimental research on the problem, namely the determination of the emotional stability levels, students' self-regulation and directions of work on the emotional sphere development of future teachers. Presented in the article correction techniques are aimed at raising self-esteem, self-confidence, empathy level, correction of motives of students' aspirations. The program envisages the work of future teachers in the areas of workload reduction, activities restructuring (competent distribution of working tasks), division of responsibilities, using of different ways of compensation of the spent efforts, tracking of results, getting gratitude from pupils' parents, self-presentation in the environment.
11
Несправа, Микола. "Ефективність взаємодії педагогічного працівника з колективом та керівництвом закладу вищої освіти: аналіз, методи та шляхи досягнення". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)T.1 (2021): 34–50. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-1-34-50.
Повний текст джерелаАнотація:
Вища школа як один з найважливіших соціокультурних інститутів суспільства зобов’язана підготувати нове покоління до активної участі в усіх суспільних процесах. Перед викладачами закладів вищої освіти постає надзвичайно відповідальне завдання: взяти юнаків і дівчат з їхніми задатками, інтересами, особливостями пізнавальних та емоційно-вольових процесів і підготувати їх до рівня висококваліфікованих фахівців, здатних реалізувати набуті знання, практичні уміння, знайти своє місце у професії.Розглянуто питання взаємовідносин педагогічного працівника зі співробітниками та керівництвом закладу вищої освіти. На основі зібраних даних щодо виникнення та подолання конфліктних ситуацій на рівні «викладач», створено базу даних для дослідження системи міжособистісних конфліктів у закладі вищої школи. Використовуючи метод статистичного аналізу й метод аналітико-синтетичної обробки інформації, охарактеризовано та наведено найбільш типові конфлікти, визначаючи об’єкт і особливості протидіючих сторін, узагальнено характер і причини їх появи. Наголошено, що конфлікт, це явище суспільного життя, суть виникнення та вирішення якого залежить від множинності факторів нашого існування. За своєю природою конфлікти в освітніх організаціях є переважно міжособистісними. Основою таких конфліктів може бути, зазвичай, матеріальне або ціннісне протиріччя. Підсумовано, що частину конфліктів можна ефективно вирішити, налагодивши попереджувальні заходи або зробивши все для швидкого розв’язання конфліктної ситуації. Однак тривалі нерозв’язані конфлікти здатні дуже негативно впливати на міжособистісні стосунки, соціально-психологічний клімат у колективі, емоційні стани і настрій. Визначивши, що найкращим методом налагодження ефективної взаємодії педагогічного працівника з колективом та керівництвом закладу вищої освіти є уникнення конфліктів, сформульовано шляхи забезпечення запобігання, виявлення та врегулювання конфліктних ситуацій. Запропоновано також методи їх попередження та вирішення. Зазначено, що такі напрацювання в перспективі можуть теоретичним підґрунтям для формування внутрішньо-інституційного нормативного документа. Ключові слова: конфліктна ситуація, конфлікт, педагог, керівник, заклад вищої освіти, причина конфлікту, об’єкт конфлікту, методи вирішення.
12
Сторонянська, І., та Л. Беновська. "ФІНАНСОВІ ТА ІНВЕСТИЦІЙНІ ДЕТЕРМІНАНТИ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ". Financial and credit activity problems of theory and practice 4, № 39 (10 вересня 2021): 521–32. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v4i39.241439.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Метою дослідження є оцінка фінансових та інвестиційних детермінант розвитку українських регіонів в умовах економічної нестабільності, зумовленої пандемією COVID-19. Проаналізовано вплив рестриктивних і стимулювальних інструментів державної політики на національному і регіональному рівнях на сучасний стан регіональних економічних систем, зокрема в контексті таких складових, як стабільність цін, залучення інвестицій, поліпшення ділового клімату, кредитування, капіталовкладення, прозорість адміністрування бюджетоутворюючих податків і стабільність державних фінансів. Цісекторинайбільшчутливі до заходівдержавноїполітики, особливо в умовах суспільної турбулентності. Аналіз фінансових детермінант регіонального розвитку в умовах короновірусної кризи сприяв окресленню таких негативних тенденцій: значне падіння інвестицій в економіку регіонів і зниження частки нових інвестиційних проєктів є найбільш негативними наслідками, які суттєво вплинуть на темпи економічного зростання в наступні періоди; погіршення ділового клімату, падіння обсягів позик, що надаються суб’єктам господарювання, і зростання частки короткострокових позик вплинули на нові інвестиційні рішення; невиконання запланованих показників податкових доходів місцевих бюджетів (ПДФО, місцеві податки), вплинуло на обсяги доходів місцевих бюджетів, включаючи інвестиційні; зменшення трансфертів до місцевих бюджетів від державного вплинуло на фінансування програм регіонального розвитку; відплив іноземного капіталу, який відбувся не лише через погіршення ділового клімату в країні, а й унаслідок впливу психолого-емоційних факторів поведінки інвесторів в умовах невизначеності. Економічні, фіскальні та соціальні наслідки COVID-19 територіально диференційовані. Різніризики пандемії багато в чому зумовлені економічними та просторовими особливостями регіонального розвитку. Водночас паніка, спричинена поширенням COVID-19, що призвела до ухвалення низки нераціональних рішень фінансово-економічними суб’єктами на різних рівнях управління, є важливою причиною загострення визначених проблем. Значне зменшення інвестицій в економіку регіонів і падіння частки нових інвестиційних проєктів є найбільш негативними наслідками, які суттєво вплинуть на темпи економічного зростання в наступні періоди. Ключові слова: регіональний розвиток, економічна невизначеність, COVID-19, фінанси, інвестиції, детермінанти. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 3; бібл.: 15.
13
ЛОПАТИНСЬКА, Ірина. "ЧИННИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ХАРАКТЕР СЕРЕДОВИЩА СТУДЕНТСЬКОГО КОЛЕКТИВУ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 52–59. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-52-59.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано психологічний комфорт учасників колективної діяльності закладу вищої освіти. У дослідженні встановлено, що певний характер відносин, виникає через об’єктивну необхідність. Відносини у системі “викладач – студент” набувають особистісного характеру, свідомо спрямованого та регульованого цілями, що сприймаються студентами і викладачами далеко не однозначно. Аналіз педагогічної практики свідчить, що створення сприятливого середовища в студентському колективі неможливо на основі педагогічного впливу, побудованого на примусі, підкоренні студентів і колективу волі викладача. Традиційна підготовка викладачів у системі методичної роботи ЗВО не спроможна ефективно вирішувати завдання щодо оздоровлення клімату студентського колективу і забезпечення психологічного комфорту кожному його члену. Відповідно, виникає потреба в організації емоційно сприятливого середовища серед студентства та управління ним. У той же час сучасний викладач повинен “бачити” і розуміти емоції, настрій як студента, так і свій власний, оволодіти теоретичними основами емоційно сприятливого середовища в колективі як фактору його розвитку і всебічного збагачення особистості студентів. Автор вивчив плани і програми підготовки викладачів у системі методичної роботи закладу вищої освіти, а це дає підстави говорити про переважання в їхньому змісті репродуктивних завдань та вправ. У програмах підготовки викладачів у системі методичної роботи закладу освіти недостатньо інформації про теоретичні засади емоційно сприятливого середовища, методики та технології його створення. Вивчення наявних програми та змісту підготовки викладачів у системі методичної роботи закладу вищої освіти дозволили сформувати висновки. Автор наголошує, що програма підготовки вчителів до створення емоційно сприятливого середовища передбачає зміну характеру відносин у системі “викладач – студентський колектив – студенти”. Доведено, що відносини повинні будуватися на принципах педагогічної взаємодії, співробітництва і співтворчості та характеризуватися довірою, можливістю висловити свою точку зору, мати право на помилку, свободу вибору способів досягнення навчальних цілей. Ключові слова: сприятливе середовище, підготовка вчителів, педагогічна взаємодія, психологічний комфорт, педагогічний вплив
14
Sazonova T., Potapiuk I. та Janush V. "ОСОБЛИВОСТІ КОРПОРАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ОРГАНІЗАЦІЇ В СУЧАСНИХ РЕАЛІЯХ". Economic forum 1, № 4 (24 листопада 2021): 152–57. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-4-21.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розглянуто сутність корпоративної культури, особливості її функціонування в умовах сучасного бізнес-середовища. Визначена роль корпоративної культури у системі менеджменту організації. Охарактеризований управлінський та соціально-психологічний вплив корпоративної культури на організацію в цілому та персонал зокрема. Зроблена спроба довести вплив корпоративної культури на всі організаційні процеси: виробництва, трудові, технології, маркетингу, комунікаційні, процеси кар’єри та соціалізації, а також прийняття та ухвалення рішень; на організаційну поведінку (індивіда та колективу, мотивацію та соціально-психологічний клімат); на конкурентоспроможність, потенціал організації.
Враховуючи групування організаційних цінностей за визначеними ознаками: на етико-соціальні, економіко-прагматичні та емоційно-розвивальні, запропоновані варіанти їх доповнення, продиктовані вимогами сучасності та всесвітньою пандемією COVID-19. Це цінності життя, безпеки, єдності, самодисципліни та взаємодопомоги, залучення. Запропоновані заходи із модернізації корпоративної культури в сучасних нестабільних умовах, з огляду на виклики зовнішнього середовища, які охоплюють індивідуальну діагностику впливу пандемії на організацію, розробку схему заходів переміщення та захисту персоналу, організацію роботи у нових реаліях, забезпечення персоналу необхідними технологіями, а також розробку нових підходів до управління згуртованістю та лояльністю персоналу. Сформовані поради для менеджерів щодо управління в умовах гібридної трудової діяльності (змішаний тип online та offline). Сформований вектор розвитку корпоративної культурі з акцентом на забезпечення бізнес-безпеки, кадрової безпеки, що передбачає, культивування оновлених цінностей, норм, правил; залучення персоналу; впровадження системи підтримки працівників; впровадження інновацій в робоче середовище тощо.
15
БЕЗЛУЦЬКА, Олена. "МЕНТАЛЬНЕ ЗДОРОВ’Я СУДНОВОГО ОФІЦЕРА ЯК ВАГОМА СКЛАДОВА ЧАСТИНА БЕЗПЕКИ СУДНОПЛАВСТВА". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 3 (52) (21 лютого 2022): 15–19. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.3.2.
Повний текст джерелаАнотація:
Професійна діяльність суднових офіцерів, як і моряків у цілому, відбувається в обмежених умовах судна, що значною мірою впливає на ментальне здоров’я моряків. Метою дослідження є розкриття змісту поняття «ментальне здоров’я моряка», а також аналіз впливу ментального здоров’я суднового офіцера на безпеку судноплавства. Встановлено, що ментальне здоров’я стало предметом дослідження ще у 40-х роках ХХ століття. У свою чергу, ментальне здоров’я моряків зацікавило дослідників на початку ХХІ століття. З’ясовано, що ментальне здоров’я суднових офіцерів безпосередньо пов’язане з рівнем їх стресостійкості та соціально-психологічної адаптації до обмежених умов судна. Вказано, що на ментальне здоров’я фахівців річкового та морського транспорту впливають соціальні фактори; суднова організація; процедури і розпорядження; умови роботи та побутові умови; власне стан судна; управління на березі; зовнішні фактори навколишнього середовища, а також обмеження, пов’язані з пандемією COVID-19. З’ясовано, що погане ментальне здоров’я суднових офіцерів негативно впливає на ефективність роботи членів екіпажу, психологічний клімат на судні, фінансові витрати компанії судновласника та навіть може поставити під загрозу безпеку рейсу. Зазначено, що найчастіше суднові офіцери стикаються з такими негативними станами, як депривація, втома, стрес, фрустрація, депресія тощо. Встановлено, що найчастіше суднові офіцери стикаються з емоційною, сенсорною, соціальною, інформаційною, комунікативна та сексуальною депривацією. Розглянуто психологічні ознаки втоми, характерні ознаки стресового напруження, симптоми фрустрації та ін. З’ясовано, що депресія та тривога впливають на виникнення суїцидальних думок та ймовірність травмування суднових офіцерів, виникнення аварійних ситуацій та захворювань на борту судна. Акцентовано увагу на необхідності підвищення рівня психологічної підготовки майбутніх та діючих суднових офіцерів, а також налагодження психокорекційної допомоги після тривалого перебування в рейсі.
16
Фоменко, Т. М. "ВПРОВАДЖЕННЯ НОВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЦЕС ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 3 (29 квітня 2021): 149–53. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-1-22.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті охарактеризовано особливості інноваційних технологій, доцільність їх упровадження у навчальний процес викладання української мови як іноземної. Зазначено, що інтерактивні технології забезпечують максимальну активізацію комунікативної діяльності на занятті з української мови як іноземної шляхом активного використання групових форм міжособистісної взаємодії. З’ясовано, що підґрунтям інтерактивних технологій є взаємодія, співробітництво, спільний пошук. Засвоєння інформації буде більш ефективним, якщо воно здійснюється у співробітництві, коли кожний студент стає активним учасником освітнього процесу. Розглянуто можливості та практичне значення використання роботи в малих групах. Підкреслюється, що використання роботи в малих групах є доцільним для кращого засвоєння матеріалу, для об’єднання інтернаціональної групи студентів. Наголошується, що перевагами спільної навчальної діяльності є те, що робота у малих групах: 1) породжує інтерактивне мовлення; 2) створює емоційно позитивний клімат, який забезпечує почуття безпеки; 3) сприяє підвищенню відповідальності та автономності студента; 4) є кроком до індивідуалізації навчання. Навчання у співробітництві, робота в команді, колективні способи навчальної роботи забезпечують вимушену пізнавальну активність і високий рівень комунікації студентів. Саме ця стратегія сприяє формуванню в іноземних студентів комунікативного досвіду, досвіду співпраці, узгодження інтересів і позицій, спільного прийняття рішень тощо. Щодо труднощів, з якими доводиться стикатися іноземним студентам під час групової роботи, виокремлюють брак словникового запасу і вміння граматично коректно оформляти свої думки. У результаті дослідження встановлено, що застосування групових форм роботи сприяє як оволодінню українською мовою, підвищенню пізнавального рівня засвоєння і закріплення знань, так і виробленню соціальних навичок комунікації та взаємодії іноземних студентів (вміння встановлювати контакти, працювати в команді, аналізувати, критично мислити, відстоювати свій погляд тощо), згуртуванню колективу. Предметом подальших наукових досліджень може бути визначення інших інтерактивних методів, які можуть бути використані в навчальному процесі викладання української мови як іноземної.
17
ПРОСКУРНЯК, Олена. "ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ З ПОРУШЕННЯМИ ІНТЕЛЕКТУ В УМОВАХ ІНКЛЮЗІЇ". Acta Paedagogica Volynienses 1, № 1 (14 квітня 2022): 191–97. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.1.30.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовується доцільність удосконалення психолого-педагогічного супроводу учнів з порушеннями інтелекту в інклюзивній школі. Проаналізовано сучасні дослідження з питань організації інклюзивного навчання. Окреслено коло проблем, з якими стикаються фахівці, батьки дітей з особливими освітніми потребами, батьки дітей з нормотиповим розвитком, діти з особливими освітніми потребами та інші учні інклюзивного класу. Дослідження вчених довели, що доцільним є формування багатоваріативності освітньої системи, а саме перехід до освітніх стандартів, що гарантує успішну соціалізацію та поліпшення «якості життя» всім дітям із проблемами в розвитку; створення ефективної системи психолого-педагогічного супроводу учнів з проблемами в розвитку; перегляд системи підготовки та підвищення кваліфікації не тільки соціальних педагогів та психологів, а й учителів масових шкіл з навчання дітей із проблемами в розвитку. Доведено, що основою побудови корекційно-педагогічного навчання дітей з різним рівнем розумової недостатності є два базових положення. По-перше, необхідно враховувати закономірності становлення навчальної діяльності під час нормотипового розвитку; по-друге, брати до уваги якісні особливості пізнавальної та продуктивної діяльності дітей. Для надання корекційно-педагогічної допомоги учням з порушеннями інтелекту було визначено необхідність ураховувати: соматичний стан здоров’я учнів з різним рівнем інтелектуальних порушень; особливості пізнавальної діяльності дітей; здійснення психолого-педагогічного супроводу учнів з порушеннями інтелекту фахівцями шкільного консиліуму; підбір педагогічних кадрів, здатних здійснювати інклюзивне навчання дітей з різними освітніми потребами; встановлення позитивного психологічного клімату в інклюзивному загальноосвітньому класі й у сімейному оточенні дітей, що навчаються в інклюзії; встановлення тісних взаємозв’язків між учителем, учнем, батьками, фахівцями служби супроводу, зацікавлених у позитивних результатах від інклюзивного навчання. Окреслено напрями, за якими здійснюється психолого-педагогічний супровід дітей з особливими освітніми потребами: освітній супровід, соціальний розвиток, забезпечення позитивних взаємовідносин і емоційних прихильностей з дорослими, однолітками без психофізичних особливостей.
18
Боровик, Людмила. "АНАЛІЗ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО ЗМІСТУ УПРАВЛІНСЬКИХ ЗАВДАНЬ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОФІЦЕРА-ПРИКОРДОННИКА". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, № 3 (1 лютого 2020): 63–80. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.70.
Повний текст джерелаАнотація:
Автор статті наголошує на тому, що психологічні, соціально-психологічні та психолого-педагогічні аспекти пронизують усі види і функції управлінської діяльності офіцера-керівника прикордонного підрозділу. Офіцер-командир здійснює загальне планування та проводить повсякденний аналіз змісту завдань діяльності прикордонного підрозділу, проводить систематичний моніторинг соціально-психологічного клімату та оцінку ситуації і умов оперативно-службової діяльності прикордонного підрозділу, обґрунтовує та приймає рішення щодо виконання професійних завдань персоналом прикордонного підрозділу, намічає шляхів їх реалізації та здійснює підбір виконавців, забезпечує взаємодію персоналу, стимулює, координує і контролює їх діяльність, здійснює аналіз якості виконання визначених завдань, формує відповідні висновки, планує та організовує навчання і виховання підлеглих прикордонників. У статті здійснено аналіз психолого-педагогічного змісту управлінських функцій офіцера-прикордонника та акцентовано увагу на необхідності забезпечення якісної психолого-педагогічної підготовки офіцерів. Крім того автор зазначає, що для офіцера-керівника важливими є вимоги до особистісних якостей офіцера-керівника прикордонного підрозділу, які обов’язково слід враховувати при призначенні на посаду. Такими вимогами, що забезпечать якісне вирішення управлінських та професійних завдань є: високий інтелектуальний розвиток, сформованість організаторських здібностей і умінь та вольової сфери особистості офіцера, емоційну стійкість та стабільність, сформованість уміння будувати конструктивні взаємовідносини та спілкування з підлеглими, рефлексивність, уміння реалізовувати індивідуальний диференційований підхід до підлеглого персоналу, вміння управляти собою та своєю діяльністю вміння, внутрішній «локус-контроль», психолого-педагогічна підготовленість, сформованість мотиваційної готовності офіцера до виконання управлінських функцій, висока особистісна психологічно зрілість, самоповага, духовність особистості офіцера, наявність особистісних якостей: морально-ціннісних, комунікативних, організаторських, лідерських, самоактуалізаційних тощо.
19
СИНЯКОВА, Віра. "ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ СОЦІАЛЬНОЇ СИТУАЦІЇ РОЗВИТКУ В УМОВАХ ЗАМІСНОГО БАТЬКІВСТВА". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 3 (52) (21 лютого 2022): 140–45. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.3.20.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто актуальну проблему соціальної ситуації розвитку в умовах замісного батьківства, проведено теоретичний аналіз літератури щодо ролі сімейного середовища у формуванні особистості дитини, його детермінантності, цінності та незамінності у вихованні, адаптації та соціалізації дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Зазначено, що діти, які позбавлені батьківського піклування, відрізняються від дітей, які виховуються у сім’ї, за деякими неявними психологічними характеристиками. Наслідки цих відхилень проявляються через труднощі адаптації до умов життєдіяльності у замісній сім’ї. У статті подано інформацію про те, що соціальна ситуація розвитку у замісних сім’ях має психологічні особливості: відсутність біологічного зв’язку між прийомною матір’ю та дитиною; вплив негативного життєвого досвіду дитини на процес соціалізації у замісній сім’ї; негативні установки та афективні прояви замісних батьків. Зроблено висновки, що в умовах створення замісної родини найбільш важливим є етап адаптації – знайомство з новими соціальними ролями, вирішення складних психологічних ситуацій. У статті визначено завдання прийомних батьків щодо створення сприятливої ситуації розвитку: психологічна, соціальна, педагогічна підтримка дітей; втілення програми реабілітації основних сфер життєдіяльності дитини на основі отриманих діагностичних результатів; індивідуальна робота з дитиною щодо максимального забезпечення її нормального розвитку. Також визначено низку факторів, що впливають на соціальну ситуацію розвитку дитини у замісній сім’ї. Наукова новизна визначається через висвітлення основних критеріїв сприятливої соціальної ситуації у формах замісного батьківства: для дитини – це переважання позитивних емоцій, позитивне ставлення до прийомної сім’ї, довіра до її членів, адекватне сприйняття прохань і вимог; для сім’ї – адекватне сприймання поведінки дитини; розуміння проблем прийомної дитини та власних проблем. Критеріями оцінки психологічного клімату у прийомній сім’ї визнано: доброзичливе ставлення членів сім’ї один до одного; почуття захищеності та емоційної задоволеності; відповідальність членів сім’ї один за одного; прагнення проводити вільний час у домашньому колі, разом виконувати домашню роботу.
20
Palasyuk, H. B., B. M. Palasyuk та N. M. Yarema. "ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ КООПЕРАТИВНОГО НАВЧАННЯ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МЕДИЧНИХ СЕСТЕР АВСТРІЇ". Медична освіта, № 4 (18 січня 2018). http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2017.4.8411.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – аналіз використання технологій кооперативного навчання у професійній підготовці австрійських медичних сестер.Основна частина. Кооперативне навчання широко використовується на різних рівнях австрійської освіти. Перевагами кооперативного навчання є підвищення академічних результатів студентів; розвиток здатності критично мислити і нестереотипно сприймати інших людей; позитивний психологічний клімат у групі; прагнення студентів до співробітництва та конструктивної соціалізації; наявність емпатійної реакції, взаємопідтримки, симпатії та дружніх стосунків у колективі; позитивне ставлення студентів до навчання, викладачів та навчального закладу; особистісне зростання; високий рівень самоповаги та психічного здоров’я, яке виявляється в емоційній врівноваженості, усвідомленні особистісної індивідуальності, прояві довіри, оптимістичному сприйнятті світу й оточення. Педагоги розробили п’ять базових принципів кооперативного навчання, які відрізняють його від традиційних групових форм роботи на занятті: позитивної взаємозалежності; індивідуальної відповідальності; тісної міжособистісної взаємодії; здійснення успішної комунікації; груповий аналіз результатів, який проводиться з метою оцінки успішності досягнення спільної мети навчальної діяльності та продуктивності кооперації.Важливе значення застосування технології кооперативного навчання у професійній підготовці медичних сестер полягає у тому, що, на відміну від традиційних форм і методів навчальної діяльності, кооперативне навчання допомагає досягнути не лише когнітивної, а також мотиваційної та емоційної мети, розвиває здатність взяти на себе відповідальність за власне навчання, тобто вміння самостійно організувати навчальний процес. При цьому важливу роль відіграє здатність до саморефлексії, тобто вміння самостійно оцінювати власні результати та досягнення.Висновок. Використання технологій кооперативного навчання дозволяє не тільки вдосконалити практичні навички, а й розвинути клінічне мислення майбутніх фахівців з медсестринства, адаптувати їх до нестандартних ситуацій, відпрацювати всі необхідні етапи діяльності майбутньої медсестри.