Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Емоційне ставлення.
Статті в журналах з теми "Емоційне ставлення"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Емоційне ставлення".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Богуш, Алла. "ЧИННИКИ ЕМОЦІЙНО-ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО". Інноватика у вихованні, № 14 (17 листопада 2021): 6–15. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i14.412.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу педагогічної спадщини відомого українського вченого Василя Олександровича Сухомлинського з проблеми емоційно-духовного розвитку дітей. Проблема емоційно-духовного розвитку дітей є однією із центральних у педагогічній спадщині вченого. Емоційний розвиток В. Сухомлинський розглядав як інтегрований феномен, складниками якого є: емоційні стани, емоційні відчуття і сприймання, емоційне ставлення, емоційне співпереживання у взаємовідносинах з іншим, емоційні ситуації, емоційні стимули, емоційна оцінка, й самооцінка, емоційна чутливість, емоційна культура. У дослідженні емоційно-духовний розвиток розуміємо як набуту якісну характеристику особистості, що передбачає засвоєнння загально-людських цінностей (моральні, етичні, естетичні, спеціально-громадянські) усвідомлення себе, свого «Я» у взаємозв'язку зі Всесвітом, з іншими людьми, втілення і реалізація набутих цінностей у своїй поведінці, своїх духовних вчинках. Духовний розвиток дитини Василь Сухомлинський розумів як її духовне життя, як виховання душі і серця дитини, її сердечності, щиросердності, людяності, поваги і любові до людини, жити і діяти для інших, розділяти з ними радість і горе. За результатами педагогічних творів Василя Сухомлинського було сформульовано «Педагогічні заповіді молодим педагогам».
2
Орап, Марина. "АВТОНАРАТИВ ЯК ЗАСІБ ДОСЛІДЖЕННЯ І РЕОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ ОСОБИСТОСТІ ПАЦІЄНТА". Psychology of Personality 10, № 1 (20 лютого 2020): 227–34. http://dx.doi.org/10.15330/ps.10.1.227-234.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено результати теоретичного та емпіричного дослідження можливостей автонаративу в діагностиці особливостей особистості та життєвого шляху пацієнта в ситуації травмівного досвіду. З’ясовано, що основні напрями дослідження будуються навколо розгляду автонаративу засобом конструювання, побудови внутрішніх смислів особистості та вивчення його як способу презентації внутрішнього змісту особистості. Описано групи пацієнтів за типом ставлення до хвороби: умовно-адаптивний, інтрапсихічний дезадаптивний, інтерпсихічний дезадаптивний. За результатами емпіричного дослідження здійснено класифікацію автонаративів досліджуваних відповідно до характеру вияву в них емоційних переживань. Здійснено якісний і кількісний аналіз отриманих емпіричних даних. Найбільш раціональними та позитивно налаштованими виявились автонаративи пацієнтів із умовно-адаптивним типом ставлення до хвороби У групі пацієнтів із інтрапсихічною спрямованістю дезадаптації переважають емоційно-нейтральні та емоційно-негативні автонаративи. Для групи з інтерпсихічною дезадаптацією характерними є автонаративи емоційно-негативного та раціонального типу. Відтак, у автонаративах пацієнтів виокремлено істотні для реорганізації травматичної події показники: 1) рівень когнітивної обробки події (раціоналізації), 2) позитивне/негативне емоційне тло сприймання травматичної події, 3) наявність позитивних очікувань від майбутнього. Проаналізовано особливості вживання «когнітивних» та «афективних» синтагм різними групами пацієнтів залежно від типу ставлення до хвороби. Доведено, що активне, дієве ставлення до процесу одужання відображається в автонаративах, виокремлено відповідні психолінгвістичні маркери. Отже, більш конструктивним для збереження здоров’я виявляється раціональна інтерпретація подій власного життя через усвідомлене осмислення свого життя та когнітивних схем відображення дійсності. У висновках сформульовано загальні напрямки психокореційної роботи з пацієнтами залежно від типу їхнього ставлення до хвороби та перспективи подальших досліджень
3
ТРОФАЇЛА, Н. Д., та Т. В. ЖУРАВКО. "ЕМОЦІЙНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ЗАСОБАМИ ПРИРОДОЗНАВСТВА". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 4 (19 квітня 2022): 92–96. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.2.14.
Повний текст джерелаАнотація:
Головною метою освіти в Україні є виховання людини, для якої демократичне суспільство є тим середовищем, що забезпечує розкриття творчих можливостей, задоволення особистих і суспільних інтересів. Визначальною характеристикою такої людини має бути громадянськість ‒ інтегрована якість особистості, що уможливлює почуття моральної, соціальної та юридичної дієздатності й захищеності, передбачає усвідомлення власної ролі в житті суспільства, активне прагнення вдосконалення його згідно з моральними нормами та цінностями учнів початкової школи, ознайомлення учнів із природою та суспільством. Емоційне виховання особистості – складний процес, що має стати підґрунтям формування не лише світобачення людини, а й комплексу якостей і властивостей особистості. Виховання починається із «загальної емоційної спрямованості» людини та залежить від вихованості її потреб, здатності до вольової регуляції своєї поведінки, емоційних відносин та емоційних установок особистості. Однією з найактуальніших проблем емоційного виховання і навчання дітей є ознайомлення із природою. Процес пізнання навколишньої природи визначає сферу розумового розвитку дитини і сприяє формуванню гуманного ставлення до природи. Програма виховання і навчання визначає основні завдання, зміст і принципи організації роботи з ознайомлення дітей із природою у відповідності з їх віковими особливостями. У процесі ознайомлення розширюється орієнтування дітей у навколишньому середовищі, формуються пізнавальні здібності, виховується належне ставлення до природи. Природа активно впливає на почуття і розум дитини, розвиває її сприймання, емоційність. Недостатній розвиток цих якостей психіки дитини приводить до штучного обмеження її можливостей, до виховання людини, яка не відчуває, не розуміє, а сліпо слідує засвоєним правилам поведінки. У статті розглянуті праці відомих педагогів, які вважають проблему емоційного виховання актуальною. Аналіз стану проблеми емоційного виховання у психолого-педагогічній літературі продемонстрував, що значна кількість досліджень у дошкільній педагогіці присвячена систематизації знань про природу, але обмаль наукових праць, у яких розглядається саме виховання емоційного ставлення до природи у дітей.
4
БОДЕЛАН, Марина, та Юлія ТОДОРЦЕВА. "ПРОЕКТИВНІ МЕТОДИКИ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ СІМЕЙНИХ УСТАНОВОК У ПІДЛІТКІВ З АСОЦІАЛЬНИХ СІМЕЙ". Humanitas, № 1 (5 травня 2022): 9–15. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2022.1.2.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наведено досвід використання проективних методик як засобу формування сімейних установок у підлітків з асоціальних сімей. Головною метою дослідження стало вивчення особливостей формування сімейних установок у підлітків з асоціальних сімей за допомогою проективних методик. Складність соціальної роботи з асоціальними сім’ями в тому, що універсальність сімейного способу життя перетворює кожну проблему індивіда, особистості на проблему сім'ї. Проективні методики виступають ефективним психодіагностичним інструментом для визначення особливостей поглядів підлітків на сім’ю та забезпечення їм своєчасної соціально-психологічної допомоги та підтримки. Розкрито відмінності проективних технік від стандартизованих методів, які потрібно враховувати фахівцям соціальної роботи у процесі формування сімейних установок у підлітків з асоціальних сімей. Метою експериментального дослідження стало емпіричне вивчення взаємозв’язку між сімейними відносинами та особливостями емоційного здоров’я дітей. Об’єктом дослідження виступили сімейні стосунки, емоційна поведінка, емоційне прийняття та емоційне ставлення дітей, які перебувають у БФ «Жива Надія» м. Одеси. Основна гіпотеза дослідження полягала в тому, що характеристики емоційного самопочуття дітей пов’язані з типом сімейних стосунків. Для досягнення мети було обрано дві проективні техніки: «Дерево з чоловічками» та «Будинок-дерево-людина». Аналіз результатів показав, що емоційне здоров’я дітей найбільш проявляється в найкращому емоційному контакті з батьками, що й і підтвердило гіпотезу дослідження. Визначені параметри емоційного самопочуття, а саме емоційна поведінка дітей та емоційне прийняття батьками, пов’язані з типом сімейного виховання та емоційних установок. Авторами доведено, що застосування проективних методик допомагає розвивати соціальну роботу щодо формування сімейних установок та закріплення сімейних цінностей у підлітків з асоціальних сімей.
5
Хіщенко, Валерія Львівна. "Проблема емоційної врівноваженості підлітків". Актуальні проблеми психології в закладах освіти 9 (12 грудня 2019): 132–35. http://dx.doi.org/10.31812/psychology.v9i0.3733.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розповідається про врівноваженість, тобтоздатність контролювати рівень емоційної напруги за рахунок адекватноїоцінки ситуації та своїх можливостей. Емоції- явища душевного життя, яківиражають в переживанні людиною свого ставлення до навколишньоїдійсності. Емоції та емоційність беруть участь у регуляції діяльності, єдетермінантам успішності діяльності та спілкування. Сукупність усіхемоцій людини утворює його емоційне життя і визначає йогоіндивідуальну якість – емоційність. Ми проаналізували емоційнуврівноваженість підлітка, і результати емпіричного дослідження показали,що всі підлітки з нашої вибірки мають почуття міри.
6
Цюприк, Андрій, та Світлана Федорович. "Профілактика емоційного вигорання студентів-психологів". Педагогіка і психологія професійної освіти, № 1 (8 серпня 2019): 160–70. http://dx.doi.org/10.32447/22185186.2019.1.16.
Повний текст джерелаАнотація:
У даній статті проведено теоретичний аналіз стану проблеми емоційного вигорання на сучасному етапі. Виявлено основні стадії формування, характерні для них симптоми. З’ясовано, що синдром емоційного вигорання розвивається поетапно, для кожної стадії характерні своєрідні ознаки, і він не обмежується професійною сферою. Виділено головні компоненти емоційного вигорання: емоційне виснаження, яке виявляється у відчуттях емоційного перенапруження і в почутті спустошеності, вичерпаності своїх емоційних ресурсів; деперсоналізація, пов’язана з виникненням байдужого і негативного ставлення до людей; негативні установки, які виявляються у внутрішньому стримуванні роздратування; знижена продуктивність праці. Окреслено зовнішні організаційні фактори, до яких включаються умови матеріального середовища, зміст роботи і соціально-психологічні умови діяльності, є домінуючими у формуванні «вигорання». До внутрішніх факторів, які зумовлюють емоційне вигорання, відносяться: схильність до емоційної ригідності, інтенсивна інтеріоризація обставин професійної діяльності, слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності, етичні дефекти і дезорієнтація особистості. Серед основних чинників емоційного вигорання виділено соціальну незахищеність, відсутність соціальної підтримки, незадоволеність навчанням. Запропоновано можливі шляхи профілактики емоційного вигорання у майбутніх психологів на таких етапах професійної підготовки, як: обґрунтований вибір абітурієнтів, з’ясування причин вибору абітурієнтами цієї професії та бажання працювати з людьми, обізнаності у сферах майбутнього працевлаштування, причин готовності до здійснення різних видів діяльності психолога. Дієвими засобами профілактики емоційного вигорання студентів-психологів є використання технік саморегуляції поведінки у процесі навчання, зокрема тренінгів особистісного зростання, професійної ідентичності, розвитку готовності до професійної діяльності, які забезпечують узгодження життєвих і професійно орієнтованих цінностей, гармонізацію академічної та професійної самооцінки, рівня домагань, правильну організація відпочинку та дозвілля.
7
Sknar, Oksana. "Дискурс громадянської та національної ідентичності". Проблеми політичної психології 21 (6 грудня 2018): 139–49. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol21-year2018-11.
Повний текст джерелаАнотація:
За результатами емпіричного дослідження виокремлено базові конструкти самосвідомості молоді, які актуалізуються в процесі комунікації та визначають національну і громадянську самоідентифікацію студентської молоді. До конструктів, що репрезентують національне самовизначення студентів, віднесено: етнокультурну належність, позитивні настановлення щодо своєї політичної нації, громадянську й особистісну суб’єктність. З’ясовано, що усвідомлення своєї національної ідентичності артикулюється молоддю переважно в конструктах національних почуттів і переживань, а громадянської – у конструктах обов’язків та функцій. Встановлено конструкти самосвідомості, що визначають громадянську самоідентифікацію студентства: номінальне (формальне, за фактом народження і проживання) громадянство, етнокультурні ознаки, позитивне емоційне ставлення до членства в громаді й державі, громадянські чесноти та суб’єктність. Зауважено, що зміст громадянської ідентичності переважно насичений смислами, пов’язаними із владою, державою, та навантажений негативно зарядженими емоційно-оцінними ставленнями молоді. Водночас практично не актуалізовано смисли, пов’язані з громадою, громадянською спільнотою, взаємодією з іншими громадянами. З огляду на це визначено напрями трансформування комунікативних практик розвитку самосвідомості студентської молоді: активізація потенціалу громадянської суб’єктності; актуалізація особистісних смислів громадянської ідентичності та усвідомлення потенціалу комунікативних практик для самопізнання і конструювання власної ідентичності.
8
Петяк, Олена, та Алла Руденок. "УМОВИ УСПІШНОГО ОСВОЄННЯ РОЛІ МАТЕРІ ТА СТАНОВЛЕННЯ МАТЕРИНСТВА В ПСИХОЛОГІЧНОМУ КОНСУЛЬТУВАННІ ЖІНОК". Psychology Travelogs, № 1 (7 червня 2021): 126–37. http://dx.doi.org/10.31891/pt-2021-1-11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлені результати дослідження психологічних умов та охарактеризовані особливості психологічного консультування жінок-матерів, що сприяють успішному освоєнню ролі матері після народження першої дитини. У дослідженні взяли участь 85 матерів, що народили першу дитину (дітей). Вік дітей – від 5 до 25 місяців. З’ясовано, що важливе значення в процесі освоєння ролі матері мають три групи психологічних умов: рівень ригідності жінки, виправданість очікувань щодо материнства і ставлення до компонентів цієї ролі (виконання материнських функцій, ставлення до себе в ролі матері і емоційне ставлення до новонародженої дитини). Матері з високим рівнем ригідності оцінюють складність адаптації до народження дитини як найбільш високу. Мають труднощі у звиканні до змін, які пов'язані з народженням дитини, ті жінки, чиї очікування щодо материнства зазнали краху. Суб'єктивно вони переживають відмова від багатьох сфер життя, вимушену ізоляцію та зосередженість на дитині, рутинність та буденність перших місяців піклування про дитину. Труднощі, що пов'язані з турботою про немовля, легше переносять жінки, які з прийняттям ставляться до компонентів материнської ролі: до себе в ролі матері, материнських функцій і до самої дитини.
9
Козлюк, Ольга, Оксана Косарєва та Тетяна Павлюк. "Вплив стилів батьківського ставлення на емоційні характеристики дошкільників із порушеннями мовлення". New pedagogical thought 103, № 3 (17 грудня 2020): 122–26. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-103-3-122-126.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано актуальність проблеми впливу стилів батьківського ставлення на емоційний розвиток дітей з особливими освітніми потребами, зокрема порушеннями мовлення. За допомогою низки діагностичних методик з’ясовано вплив стилів батьківського ставлення і домінуючих тенденцій поведінки на емоційні характеристики дітей із порушеннями мовлення. У результаті проведеного дослідження зроблено висновок, що між ставленням матері й батька і самооцінкою дитини та її агресивності існує прямий кореляційний зв’язок.
10
Kliuiko, Lesia. "ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФЕНОМЕНУ СУБ’ЄКТИВНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ТА ЙОГО ВПЛИВУ НА ЗАДОВОЛЕНІСТЬ ЖИТТЯМ ОСОБИСТОСТІ". Психологія: реальність і перспективи, № 13 (26 грудня 2019): 36–41. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi13.120.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті проаналізовано феномен суб’єктивного благополуччя та його вплив на задоволеність життям особистості. Проаналізовано, що психологічне благополуччя – складний, інтегральний феномен, що характеризує позитивне функціонування особистості та виражається в суб’єктивному відчутті задоволеності життям, реалізації власного потенціалу та залежить від суб’єктивної якості комунікацій особистості з оточуючими. Виявлено, що суб’єктивне благополуччя – складний психологічний феномен, що включає в себе емоційні, когнітивні і конативні компоненти. Розглянуто різні концепції розуміння суб’єктивного благополуччя у науковій літературі. Виділено, що суб’єктивне благополуччя складається із когнітивної оцінки задоволеністю різними сферами власного життя та емоційної оцінки самосприйняття, із задоволеності життям, відсутності негативного афекту та наявності позитивних емоцій і є динамічною когнітивно-емоційною оцінкою людини якості власного життя загалом та окремих його сфер, що залежить, з одного боку, від неї самої та її особистісних властивостей, з іншого – від реалій її життя. Виявлено, що найпопулярнішою є трикомпонентна модель суб’єктивного благополуччя, в якій виокремлюють когнітивну (оцінка власного життя, яка виявляється у задоволеності, уявлення про власне майбутнє), емоційну (позитивні чи негативні емоції, оптимізм, задоволеність сьогоденням і минулим, позитивне ставлення до інших, самооцінка здоров’я, незалежність, аутентичність) та конативну (поведінкову, що включає в себе контроль над обставинами та наявність мети власного існування) складові.
11
Завацький, Юрій, Наталія Завацька, Олена Федорова, Лілія Царенок та Катерина Волох. "Вплив сімʼї на резильєнтність особистості у кризові періоди життя". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 404–10. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-404-410.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено аналіз впливу сімʼї на резильєнтність особистості у кризові періоди життя. Дослідження особливостей психологічного впливу дитячо-батьківських відносин на соціальну адаптацію молодших школярів показало, що такі відносини впливають не тільки на індивідуально-особистісні особливості дітей, а й на особливості їх міжособистісної взаємодії. Показано, що порушення батьківського ставлення, зокрема за типом домінуючої гіперпротекції, впливають на прояви тривожності у дітей молодшого шкільного віку та обумовлюють негативні стратегії такої взаємодії. Визначено взаємозвʼязок між дитячо-батьківськими відносинами і копінг-поведінкою батьків, яка виступає механізмом їх впливу на ефективність соціальної адаптації молодших школярів (емоційне прийняття дитини за моделями безумовного і умовного прийняття з наданням переваги стратегіям проблемно-орієнтованого копінгу). Зʼясовано, що показники соціальної адаптації мають значущі відмінності у молодших школярів із різними типами прихильності до батьків. Вони значно вище у дітей з надійним типом прихильності, які мають соціальний статус бажаних або прийнятих, адекватну або завищену самооцінку, сформованість соціальних уявлень та соціальних емоції. Натомість діти з тривожно-амбівалентним і ненадійним її типами, які здебільшого мають соціальний статус неприйнятих або ізольованих, відрізняються заниженою самооцінкою, низьким рівнем сформованості соціальних емоцій, соціальних уявлень та мотивів. Ключові слова: сімʼя, особистість, резильєнтність, кризові періоди життя.
12
Khomych, Halyna, та Yuliia Shamardak. "АТРАКЦІЯ ЯК СКЛАДОВА МІЖОСОБИСТІСНОЇ ПЕРЦЕПЦІЇ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГА". HUMANITARIUM 42, № 1 (14 листопада 2019): 189–97. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2019-42-1-189-197.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено теоретичний огляд наукових підходів до вивчення психологічних факторів міжособистісної атракції. Міжособистісну атракцію означено як структурну складову соціальної перцепції, що характеризує односторонню чи взаємну привабливість учасників комунікативного процесу, яка зумовлена системою внутрішніх і зовнішніх факторів та базується на механізмах психологічного впливу. Розкрито дефініцію атракції у контексті зарубіжних та вітчизняних концепцій соціальної психології, де досліджуване поняття презентовано як гаму почуттів у діапазоні від неусвідомленого потягу до симпатії, любові, що проявляється у вигляді особливої соціальної настанови щодо суб’єкта взаємодії. З’ясовано, що актуальними аспектами міжособистісної атракції психолога та клієнта є позитивне емоційне ставлення, схожість поглядів на сучасне суспільство, пізнавальні інтереси, а також готовність до особистісних змін, індивідуально-типологічні характеристики учасників комунікації. Емпірично виокремлено основні риси, якими має володіти сучасний атрактивний психолог з позицій студентів: чуйність, емпатійність, тактовність, стриманість, врівноваженість, порядність, чесність, етичність, уважність і спостережливість; з позиції дипломованих фахівців: освіченість, ерудиція, привітність, доброзичливість, компетентність, комунікабельність, асертивність, толерантність. Зроблено висновки, що носіями певної інформації можуть виступати зовнішній вигляд і поведінка людини, які формують перше враження та можуть відштовхнути або привабити співрозмовника; однак тривалі стосунки формуються на базі певних рис особистостей, їхніх смислових стратегій та емоційного ставлення, цінностей та психологічних настанов.
13
Husiev, Ihor. "Особливості взаємодії з медіа в процесі адаптації спільноти до умов і наслідків воєнного конфлікту". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 43(46) (15 липня 2019): 72–81. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).26.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наведено результати емпіричного дослідження, яке виявило базові особливості взаємодії спільноти з медіа. Виокремлено п’ять психологічних особливостей взаємодії спільноти з медіа, які мають різний рівень прояву залежно від віку, матеріального забезпечення, найбільш використовуваного медіа тощо. “Патерналістсько-негативістська” особливість взаємодії з медіа характеризується негативним ставленням до споживаного медіаконтенту і перекладанням відповідальності за нього на державу, тоді як “униклива” особливість спирається на бажання особи свідомо обмежити себе у використанні медіа, аби уникнути натрапляння на медіаконтент, пов’язаний з воєнним конфліктом. Прояв таких особливостей більшою мірою притаманний спільнотам з низьким рівнем матеріального забезпечення, які віддають перевагу російському телебаченню і використовують соціальні мережі “Вконтакті” і “Однокласники”. Такі особливості взаємодії з медіа, як “раціонально-емпатійна” і “споглядальна”, характеризуються оперуванням широким масивом медіаконтенту, раціональним оцінюванням споживаної інформації або її накопиченням для формування подальшого ставлення. Ці особливості частіше проявляються в спільнотах із середнім і високим рівнем матеріального забезпечення, де провідними медіазвичками є використання інтернету для пошуку новин, соціальних мереж Facebook і Twitter, а також онлайн-перегляд телебачення. “Емоційно-інтуїтивна” особливість спирається на сталі звички застосування медіа, які продукують емоційні реакції на споживаний медіаконтент у вигляді прояву жалю, співчуття, співпереживання. Ця особливість притаманна спільноті, яка використовує загальнонаціональне телебачення і не має життєвого досвіду взаємодії з вразливими групами населення (внутрішньо переміщеними особами, учасниками бойових дій тощо). Визначено базові вектори адаптації спільноти до умов і наслідків воєнного конфлікту в процесі взаємодії з медіа: продуктивний вектор, який характеризується раціональним використанням медіа та емпатійним ставленням до внутрішньо переміщених осіб, а також споглядальною позицією, що проявляється у використанні різноманітних медіа для накопичення інформації та в нейтральній оцінці медіаконтенту, що споживається; вектор адаптації з деструктивними проявами, зміст якого визначається патерналістським ставленням до медіаконтенту, його хаотичним споживанням, негативним ставленням до переселених осіб і перекладанням відповідальності на державні інституції; проміжний адаптаційний вектор, особливістю якого є емоційно-інтуїтивна позиція, що виявляється в інтуїтивному пошуку інформації і взаємодії з медіаконтентом, а ставлення до соціально-політичних подій у країні ґрунтується на емоційних факторах (співпереживання, співчуття, жалість).
14
Kulchitskaya, Anna, та Tetiana Fedotova. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ". Psychological Prospects Journal, № 33 (9 червня 2019): 178–91. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-33-178-191.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті теоретично розглянуто проблему харчової поведінки особистості (Л. Пономарьова, Р. Комер, О. Самойлова, Т. Яблонська та ін.), яка визначає не лише вподобання, схильності, цінності, установки особистості, а й культурну, етнічну та релігійну приналежність, відтворює психологічний портрет індивіда, несе приховану інформацію про його індивідуальні характеристики. Ризик порушень харчової поведінки особистості пов’язаний із низькою соціальною адаптацією, труднощами в налагодженні міжособистісних взаємин, сімейною ситуацією тощо (А Занозін, В. Сутчук, В. Шебанова й ін.).
Емпірично з’ясовано, що підлітки групи ризику вирізняються емоційною та екстернальною харчовою поведінкою. У ставленні до себе в них превалюють закритість, певний рівень самокерівництва, внутрішня конфліктність і схильність до самозвинувачення. Школярі цієї групи визначили ставлення батьків до них як диктаторське, вороже та непослідовно-деструктивне. Отже, підліткам групи ризику складно переробляти емоції, не вдаючись за допомогою до їжі, і стримуватися при її вигляді, вона виконує для них психотерапевтичну функцію. Вони схильні «заїдати» свої проблеми та компенсувати таким чином власні недоліки, про що свідчать кореляційні зв’язки емоційної харчової поведінки з ворожим ставленням батьків і закритістю; екстернальної харчової поведінки з диктаторським ставленням та самозвинуваченням.
Харчова поведінка підлітків групи норми характеризується здатністю обмежувати себе в їжі, прагненні харчуватися раціонально. Вони вирізняються самовпевненістю, самоприйняттям, очікуванням позитивного ставлення з боку інших та усвідомленням власної цінності. Підлітки визначили ставлення до себе батьків як автономно-відсторонене та позитивно-гармонійне. Тобто, з одного боку, наявна довіра та позитивний інтерес у батьків до своєї дитини, її повне психологічне прийняття; з іншого – відсутність тенденцій до заступництва й певне відмежування від проблем дітей, їх оцінка як цілком дорослих осіб. Установлено кореляційні зв’язки обмежувальної харчової поведінки з автономно-відстороненим і позитивно-гармонійним ставленням батьків та із самовпевненістю; екстернальної харчової поведінки із самоприйняттям.
15
T.V., Pastryk. "EXPRESSED EMOTION IN THE CONTEXT OF THE ATTITUDE TOWARDS SELF, OTHERS AND THE WORLD." Scientic Bulletin of Kherson State University. Series Psychological Sciences, no. 4 (December 1, 2021): 55–61. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2021-4-7.
Повний текст джерелаАнотація:
The article aims to explore the concepts of attitude and expressed emotion in the modern foreign and domestic Psychology.The study applies the method of theoretical comparative analysis. The common and different features of the concepts of attitude and expressed emotion were revealed according to the parameters, particularly content of the concepts, the first application, theoretical approaches and models, methods and measures of the research, subjects, objects and main features.The results of the study indicate that expressed emotion include warmth, hostility, criticism and emotional overwhelming, while attitude is represented by attitude towards self, others and the world. The results also show that attitude is deeply connected with personality’s values, while expressed emotion is mostly related to the attitude towards others. The study indicates that expressed emotion and attitude have a great impact on quality of life of the individuals with medical conditions. The results also indicate that the main features for attitude are modality (negative, positive, ambivalent), range and intensity, while the main features for expressed emotion are modality (positive, negative) and level (high, medium, low). The conclusion of the article underlines that the main problem aligned with expressed emotion study is the many of empirical results and the lack of methodological basis to generalize it. From this perspective the methodological basis for research of the category of attitude is the most appropriate. The prospects of the study are to develop the methodological basis for research of the category of attitude in the context of expressed emotion towards individuals with medical condition.Key words: expressed emotion, attitude, attitude towards self, others and the world, individuals with medical condition. Метою роботи є здійснення теоретичного зіставного аналізу конструкту емоційної експресивності та категорії ставлення в сучасній зарубіжній і вітчизняній літературі. Методом дослідження є теоретичне вивчення літератури в сукупності аналізу, синтезу та узагальнення.Результати дослідження свідчать про те, що категорія ставлення пов’язана із ціннісно-смисловою сферою особистості та визначається ставленням до себе, до інших і до світу. Виокремлено поняття експресивної емоційності як сукупності теплоти, критичності, емоційної гіперопіки та ворожості. Встановлено негативний вплив емоційної експресивності на якість життя особи з хронічними захворюваннями. З’ясовано, що наявні емпіричні дані, представлені в сучасних зарубіжних дослідженнях, важко концептуалізуються через брак єдиного методологічного підходу до дослідження емоційної експресивності, незважаючи на достатню кількість методик для її експериментального вивчення. У висновках дослідження представлено спільні й відмінні ознаки ставлення та емоційної експресивності за такими критеріями, як зміст понять, історія виникнення, теоретичні підходи й моделі, методи дослідження, суб’єкти, об’єкти, параметри. Визначено, що найважливішою відмінністю цих понять є ширший діапазон ставлення порівняно з емоційною експресивністю, а також зв’язок ставлення із ціннісно-смисловою сферою особистості. У цьому контексті вагомого значення набуває поняття самоставлення, яке слугує причиною високого рівня емоційної експресивності щодо інших. Попри можливе існування значної кількості об’єктів ставлення, у контексті нашого дослідження провідного значення набувають об’єкти здоров’я та хвороби, оскільки саме вони пов’язані з рівнем емоційної експресивності. Іншим важливим аспектом є види емоційної експресивності в межах категорії ставлення та їхні параметри. Найбільш поширеними для опису емоційної експресивності вважаються модуси та рівні, тоді як для визначення категорії ставлення оперують параметрами модусу, інтенсивності і широти. Перспективами дослідження є комплексне вивчення емоційної експресивності з виробленням методологічних засад дослідження та з огляду на вивчення категорії ставлення, а також підходи рис особистості, каузальної атрибуції і діатезного стресу.Ключові слова: емоційна експресивність, ставлення, ставлення до себе, ставлення до інших, ставлення до світу, особи з хронічними захворюваннями.
16
Sundukova, Irina. "Упевненість у собі як умова психічного здоровʼя юнаків на уроках фізичної культури". Physical education, sports and health culture in modern society, № 1 (45) (24 травня 2019): 71–76. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2019-01-71-76.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. На основі теоретичного аналізу з’ясовано, що впевненість у собі впливає на психічне здоров’я учнів та їхнє емоційне благополуччя. Упевненість у собі – це позитивне інтегроване ставлення до власних можливостей, що зумовлюється особливостями особистісного розвитку, становленням самосвідомості, подоланням залежності особистості від зовнішньої детермінації, узгодженням Я-реального та Я-ідеального. Натомість причиною формування невпевненості в собі й депресивних розладів особистості є переважання про- цесів гальмування над процесами збудження, що призводить до формування «гальмівної особистості», не здатної до відкритого вираження своїх почуттів, бажань і потреб. Результати. Визначено такі характеристики психічно здорової й упевненої в собі особистості: відкритість, невербальне спілкування, віра у власні сили, спонтанне вираження почуттів, самоздійснення «тут і зараз». Систематичні заняття фізичною культурою спонукають учнів не лише до ведення здорового способу життя, а й розвивають здатність адекватно оцінювати можливості своєї особистості; формують упевненість у собі та своїх фізичних і моральних силах; сприяють умінню налагоджувати позитивний емоційний зв’язок у взаємодії з партнерами у фізкультурній діяльності; розвивають здатності управ- ляти своїми переживаннями та негативними емоційними станими. Установлено, що більшість респондентів мають середній рівень упевненості в собі, що виявляється в помірному вираженні цілеспрямованості й наполегливості. Старшокласники цього рівня доволі зважено ставляться до визначення своїх цілей та засобів, якими мають намір досягати поставленої мети. Висновки. Зазначено, що в процесі занять фізичною культурою в учнів зʼявляються інтерес і звичка до систематичного виконання фізичних вправ, розвиваються морально-вольові якості: сміливість, наполегливість, дисциплінованість, взаємодопомога, упевненість у собі та своїх можливостях тощо.
17
Бабчук, Юлія Йосипівна. "ВИКОРИСТАННЯ КОМП'ЮТЕРНОЇ ПРОГРАМИ TELL ME MORE ТА СИСТЕМИ SMARTKOM У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ СТУДЕНТІВ". Information Technologies and Learning Tools 84, № 4 (28 вересня 2021): 38–48. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v84i4.3524.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто та описано використання сучасних інформаційних технологій, а саме комп’ютерних програм розпізнання та синтезу мовлення Tell me More та проєкту SmartKom на заняттях з вивчення різних іноземних мов. Проаналізовано основні принципи роботи з цими програмами, можливості для студентів розпізнавати вимову мовців, демонструвати вимову іноземних мов за допомогою графіків, осцилограм тощо. Виділено найважливіші переваги програм: розвиток усіх мовленнєвих навичок, розширення словникового запасу, закріплення граматичного матеріалу, можливість комунікації у режимі людина – комп’ютер та навпаки, можливість створення і зберігання інформації, візуалізація вимови, використання тривимірних анімаційних роликів, створення діалогічних систем та створення умов для самоосвіти і самовдосконалення навичок і вмінь студентів. Зокрема програма Tell me More передбачає розміщення відеосюжетів з візуальною опорою або, залежно від рівня студентів, розпізнання та синтезу мовлення, фіксованої системи виявлення помилок, постановки правильної вимови. В основі мультимодальної діалогічної системи SmartKom є дослідження просодії емоційного мовлення, міміки обличчя людини та відстеження емоційного ставлення до одержаної інформації. Важливим також є виділення найважливіших ознак вказаних вище програм, а саме: доступність, легкість у використанні, можливість комунікації та співпраці, зокрема віддаленої, сприяння результативній самостійній роботі студентів. Ці програми відповідають принципам багатоканального навчання, при їх використанні залучено велику кількість органів чуття людини, що сприяє усуненню мовних та психологічних бар’єрів, позитивним емоціям та показникам успішності навчання. Важливим є врахування індивідуальних особливостей навчання студентів, а саме темпу сприйняття навчального матеріалу. У статті зазначено, що за допомогою вказаних програм та технологій можна виявити просодичні характеристики мовлення, відстежити емоційне ставлення людини до одержаної інформації.
18
Kotyk, Tetiana. "ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 23 (24 листопада 2020): 14–19. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.14-19.
Повний текст джерелаАнотація:
Переорієнтація сучасної української школи із знаннєвої на компетентнісну має на меті формування в учнів життєвого досвіду, необхідних знань, умінь та цінностей, важливих для успішної реалізації в швидкозмінюваному суспільстві.Концепція Нової української школи проголошує особистісно зорієнтоване навчання, тобто орієнтоване не на звичайне засвоєння знань, а на формування особистості самої дитини, її характеру, ставлення до світу. Мета модернізації системи освіти – переведення вектора пізнання із зовнішнього світу дитини, створеного природою та людиною, на засвоєння процесів взаємодії з цим світом, розуміння смислів власної діяльності.Відтак особливої актуальності набуває наукове обґрунтування процесу підготовки вчителів до реалізації завдань Нової української школи, зокрема в аспекті розвитку такої особистісної якості учнів, як емоційний інтелект. У статті розкрито сутність емоційного інтелекту як психолого-педагогічного феномену, вимоги до емоційного інтелекту вчителів початкової школи та особливості його розвитку в сучасних учителів. Висвітлено різні дефініції поняття «емоційний інтелект» та узагальнено його сутність і структуру відповідно до професійної діяльності вчителя молодших класів, визначено емоційніскладові професійних компетентностей учителя початкової школи. Висвітлено результати аналізу професійного стандарту «Учитель початкових класів закладу загальної середньої освіти» та Типової освітньої програми для підвищення кваліфікації педагогічних працівників щодо самоосвіти вчителів з розвитку емоційного інтелекту самих педагогів. Дійшли висновку, що обов’язковою трудовою функцією вчителя є необхідність самооцінювання й визначення сильних і слабких сторін власноїпедагогічної діяльності, у тому числі її емоційної складової. Зважаючи на такий висновок, звернулися до праць психологів, в яких висвітлено особливості емоційного інтелекту сучасних учителів початкової школи. Було встановлено, що більшість учителів не розуміють емоцій інших людей за зовнішніми проявами та відчувають значні труднощі в керуванні власними емоціями, дуже песимістично оцінюють власні можливості впливати на емоційні стани учнів та їх змінювати. Найбільшпроблемними компонентами власного емоційного інтелекту вчителі визнали здатність, а точніше нездатність, керувати власними емоціями, невміння здійснювати емоційну саморегуляцію. Проаналізовано та узагальнено думки психологів щодо моделі емоційного інтелекту педагога, на основі чого дійшли висновку, що незважаючи на розбіжності в трактуванні змісту та компонентів емоційного інтелекту вчителів, науковці спільні в думці про те, що це інтегроване динамічне утворення, структуру якого складають емоційний, когнітивний та діяльнісний компоненти, які в єдності забезпечують вимоги педагогічної професії, її гуманістичної сутності. Відтак, встановили значущість для педагогічної діяльності вчителів початкової школи таких особистісних якостей і складових емоційного інтелекту, як емпатія, здатність до саморегуляції, комунікативність.
19
Стельмашук, Жанна Григорівна. "ДО ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ОСОБИСТОСТІ". Інноватика у вихованні, № 9 (11 червня 2019): 259–65. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.130.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі здійсненого теоретичного аналізу розкрито сутність феномену емоційного інтелекту як особливого конструкта та здатності особистості.
Приділено увагу вітчизняним та зарубіжним концепціям у розумінні емоційного інтелекту, їх спільним та відмінним позиціям стосовно його структури та ґенези розвитку.
Доведено, що термін «емоційний інтелект» розглядається як здатність до розпізнання, розуміння емоцій і управління ними; служить для визначення сукупності здібностей, знань та вмінь, пов’язаних з регуляцією емоційної сфери особистості, необхідних для успішної соціалізації та комунікації.
Схарактеризовано дві форми репрезентації поняття «емоційний інтелект»: міжособистісний емоційний інтелект (спроможність людини розуміти інших людей, усвідомлювати мотиви їхньої діяльності, ставлення їх до роботи, вирішувати, як краще співпрацювати з цими людьми) та внутрішньоособистісний емоційний інтелект (властивість людини, спрямована на себе: спроможність формувати точну адекватну модель власного «я» та використовувати цю модель, щоб ефективно функціонувати у житті).
Обґрунтовано доцільність розглядати емоційний інтелект як інтегральну властивість особистості, що забезпечує здатність розуміти емоції та управляти ними через когнітивну обробку емоційної інформації.
Зроблено висновок, що емоційний інтелект як наскрізне уміння учня Нової української школи знайшло своє обґрунтування у наукових дослідженнях з психології, але є практично недослідженим у педагогічній теорії та практиці.
20
ЯРУЧИК, Віктор, та Микола СУР’ЯК. "МОДУСИ ПОЕТИЧНОГО МОВЧАННЯ В «ЛІСОВІЙ ПІСНІ» ЛЕСІ УКРАЇНКИ". Acta Paedagogica Volynienses, № 6 (14 лютого 2022): 202–8. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.6.31.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто мовчання як невербальний засіб комунікації. Вербальні та невербальні засоби комунікації у структурі драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» взаємопов’язані та залежать один від одного, тому словесна інформація без урахування її невербальних складників деформує рецепційне навантаження та звужує горизонт читацьких сподівань. Акцентована увага на поетичному мовчанні. Центральним продуцентом поетичного мовчання виступає природа, допоміжними компонентами є природні явища, фауна, людина і Бог. У статті розмежовано модуси поетичного мовчання на модус емотивного плану, який виражає емоційне ставлення автора до об’єкта дослідження, модус волятивного плану, який висловлює бажання автора твору, і модус сенсорного плану, який висловлює чуттєве сприйняття насамперед автора, а вже потім читача. Проаналізовано модус емотивного плану, що вказує на емоційну забарвленість творів Лесі Українки, зокрема унікальне поєднання лексичних елементів, використання тропів і стилістичних фігур, що сприймає читач. Модус волятивного плану, у якому природа – головний комунікант. Природа виступає невід’ємною частиною твору, яка тісно пов’язана з життям і вчинками героїв. Зміна настрою дій відповідно до змін природи, гармонійне чергування реальних персонажів із фантастичними, багатство руху, світла, музики, діалоги, мінлива ритміка – все це робить драму-феєрію особливо сценічною. Модус сенсорного плану. Поетичні образи мовчання корелюють як із зоровими, так і зі слуховими органами сприйняття. У «Лісовій пісні» композиційно початок і кінець зведені в замкнене невербальне коло – початок, коли із величі тиші старезного пралісу народжується музика, за якою йде слово, та кінець, коли слово плавно переходить у музику, у голос сопілки, а відтак, знову у мовчання на тлі тихого та беззвучного налипання снігу. У статті проаналізовано режим існування поетичного мовчання, що передбачає осмислення основних комунікантів невербальної дії мовчання і аналізу модусів їх спілкування. Невербальність комунікування у творі Лесі Українки художньо та композиційно оформлена, а простір тексту візуалізований і сконцентрований на необхідності як споглядання, так і вслуховування.
21
Kriukova, Liudmyla. "ВПЛИВ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ НА ПРОЦЕСИ АДАПТАЦІЇ ПЕРШОКЛАСНИКА ДО НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ". Психологія: реальність і перспективи, № 13 (26 грудня 2019): 57–63. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi13.123.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкриті особливості адаптації молодшого школяра до навчального процесу. Проаналізовано останні дослідження з проблеми. Виявлено, що дана проблема набула суттєвого значення на сучасному етапі розвитку педагогічної науки. Зроблено висновок, що рівень розвитку емоційної сфери дитини визначає, наскільки адаптованою буде дана дитина до відповідного середовища. Визначені причини та форми дезадаптації першокласника до шкільного навчання. Виділені основні аспекти адаптації школяра. Розглянуто основні складові адаптивності дитини до шкільного навчання. Вивчено, що стан емоційного дискомфорту є однією з причин шкільної дезадаптації та порушення психічного здоров’я школяра. Встановлено, що адаптаційний процес буде відбуватися швидше та ефективніше при позитивному розвитку емоційної сфери першокласника. Запропоновано для підвищення рівня адаптації на основі розвитку емоційної сфери проводити т.з. кольорові експерименти, які допоможуть сформувати позитивне ставлення першокласника до навчання в школі. Такі експерименти за допомогою кольору можуть ефективно вплинути на емоційну сферу першокласника, сформувати запас позитивних емоцій щодо навчального процесу та підвищити рівень шкільної адаптації.
22
Костіна, Тетяна. "Категорія ставлення у психологічній науці: компоненти ставлення до гендерної нерівності". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 2(52) (2020): 132–43. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-52-2-132-143.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено результати теоретичного аналіз категорії ставлення у психологічній науці. Визначено основні підходи до вивчення даного феномену: ставлення як прояв екзопсихіки (О. Лазурський), ставлення як структурні першоелементи особистості (В. Мясищев), ставлення як переживання (С. Рубінштейн), ставлення як установка (Н. Сарджвеладзе) та ін. Зазначено, що у зарубіжній психології ставлення досліджується у межах соціальних установок та позначається терміном «socialattitude». Визначено, що ставлення виражає зв’язок між об’єктом та суб’єктом, може мати різну модальність (позитивну, негативну, нейтральну) та інтенсивність. Проведений аналіз показав, що в основі ставлення більшість вчених виділяє наявність тієї або іншої потреби, інтересу (бажання), що тісно пов’язано із ціннісними структурами особистості. Зазначено, що у ході соціалізації у особистості формуються т.з. оціночні ставлення (моральні еталони), на які спирається людина для оцінки власних дій. Підкреслено, що при аналізі ставлення особистості доцільно використовувати дві категорії психічного: процесуального (розгортання у часі та просторі) та потенційного (прихований, латентний, що може відбутись за певних обставин). Описано сутнісні характеристики ставлень особистості (за В. Мясищевим): цілісність, активність, усвідомленість та вибірковість. Зазначено, що ставлення особистості до світу (за С. Рубінштейном) відбувається на рівні безпосереднього переживання (емоційний відгук) та абстрактному рівні – «світоглядні почуття»: світогляд, ідеології, принципи, правила поведінки тощо, які людина приймає на теоретичному (абстрактному) рівні. Визначено, що формою вираження ставлення можуть стати не лише емоція, почуття, переживання – це може відбутись на рівні дії та вчинку, це означає, що ставлення вміщує в собі і спонукання до дії. Визначено компоненти ставлення до гендерної нерівності: когнітивно-інформаційна, емоційно-ціннісна, мотиваційно-конативна. Наголошено на необхідності психологічного аналізу ставлення особистості до гендерної нерівності у сфері досліджень гендерної проблематики.
23
Пирог, Ганна, та Наталія Шикирава. "ОСОБЛИВОСТІ ЕМПАТІЇ НА РІЗНИХ ЕТАПАХ ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ СИСТЕМИ ОСВІТИ". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, № 10(55) (10 червня 2020): 87–99. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.10(55).09.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослідження емпатії практичних психологів та її трансформацій на різних стадіях професійного становлення є важливим для попередження емоційного вигорання фахівців, збереження їхнього психологічного здоров’я. Метою статті стало вивчення особливостей емпатії у практичних психологів системи освіти на різних етапах професіогенезу. Для емпіричного вивчення показників емпатії було використано «Тест на визначення емпатії» Л. Журавльової, для з’ясування особливостей суб’єктивного переживання різних етапів професійного розвитку досліджуваних – методику «Професійний шлях» Г.Пирог. Результати дослідження засвідчили, що для практичних психологів системи освіти найбільш характерними є середній і високий рівні емпатійності. Серед форм емпатії домінують активні емпатійні ставлення, пов’язані з емоційною і дієвою підтримкою людини. Прояви емпатії пов’язані з віком – чим старшим є психолог, тим вища його загальна емпатійність, хоча при цьому він менше переживає з приводу почуттів іншого. Зв’язок емпатії зі стажем виявлено лише в групі «молодих фахівців»: на початку професійної діяльності відбуваються досить інтенсивні зміни в проявах емпатії у напрямку зменшення її загального прояву і збільшення антиемпатії. Це пояснюється особливостями професійного становлення, а саме: змінами в емоційних оцінках професійно значущих подій, їх підсумках, характері труднощів, що призводить до усвідомлення власних проблем і зниження емпатійності. Після періоду професійної адаптації ставлення психологів системи освіти до власної професії починає мати менш емоційний і більш «інструментальний» характер. Вищий рівень емпатійності виявляється у тих досвідчених психологів, які в професійній діяльності орієнтуються на інших людей і мають високу емоційність. Подальші дослідження плануються у напрямі вивчення зв’язку емпатії практичних психологів з локусом контролю, а також розробці програми розвитку оптимальних емпатійних ставлень для попередження емоційного вигорання.
24
Bahan, Myroslava, Maryna Navalna та Alla Istomina. "Індивідуальні вербальні коди спонтанної емоційної психорегуляції сучасної української молоді". PSYCHOLINGUISTICS 31, № 2 (10 березня 2022): 6–32. http://dx.doi.org/10.31470/2309-1797-2022-31-2-6-32.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Проаналізувати способи вербальної емоційної регуляції сучасної української молоді та окреслити шляхи підвищення її психолінгвогігієни. Для досягнення поставленої мети виконано такі завдання: (1) з’ясовано типові вербальні реакції сучасної української молоді на стресогенні подразники; (2) виявлено особливості молодіжного спонтанного реагування на стрес порівняно з узвичаєними в українській лінгвокультурі формулами психологічного самозахисту.
Методи і методики. Дослідження виконано за допомогою методів аналізу, синтезу, індукції, дедукції, описового, анкетування, комунікативно-прагматичного аналізу, зіставного методу (для порівняння різних вербальних реакцій опитаних, зокрема українськомовних і англійськомовних) та методу кількісних підрахунків (для визначення домінантних форм емоційного реагування молоді). Застосовано комплексну методику: моніторинг наукових джерел, експериментальне моделювання стресових ситуацій, опитування студентів, аналіз їхніх спонтанних реакцій, апробацію різних форм впливу на молодіжні емоційні вербальні реакції, формулювання висновків.
Результати. На основі проведеного анкетування зафіксовано переважно несвідоме ставлення сучасної української молоді до форм емоційного реагування, адже її спонтанне мовлення демонструє широке вживання ненормативних, стилістично знижених одиниць та обмежене – традиційних емоційних вигуків, паремій або іронічних висловів. Установлено вищий вияв емпатії і турботи у психологічній регуляції близьких людей, ніж себе. Рекомендовано культивувати у молодіжному середовищі комунікативні тактики підтримки, надихання, окреслення позитивної перспективи, емоційного співпереживання і пояснювати неефективність тактик знецінення, корегування поведінки адресата через заперечення.
Висновки. Обґрунтовано важливість формування емоційної компетентності сучасної української молоді в закладах вищої освіти, урізноманітнення й осучаснення навчального матеріалу, надання більшої уваги тактикам і стратегіям живого спілкування та аналізу віртуальних форм комунікації. Наголошено на потребі розвивати у студентів осмислене ставлення до власного мовлення та застосовувати активно-креативний підхід до пошуку експресивних і водночас прийнятних кодів емоційного самовираження. Подано практичні рекомендації щодо відучування студентів від вульгарних та ненормативних емоційних реакцій.
25
Джеджера, О. В. "ЕМОЦІЙНІ ПЕРЕЖИВАННЯ ЯК ДЕТЕРМІНУЮЧИЙ ЧИННИК РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ". Психологія: реальність і перспективи, № 12 (3 листопада 2019): 60–66. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi12.49.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлюються властивості емоційного переживання використовувати почуттєво-емоційні феномени для аналізу внутрішніх і зовнішніх впливів, виявлення їх сенсу і значення та формування ставлення особистості до цих впливів, що призводить до детермінації функціонування психіки з боку емоційних переживань і зумовлює ефективність індивідуальної діяльності. З метою доведення викладеної думки представлено дані проведеного експериментального дослідження щодо показників результативності навчання студентів, змісту їхніх емоційних переживань та кореляційного зв’язку між цими показниками, які підтверджують наявність детермінуючого впливу емоційних переживань на результати такої діяльності.
26
ВОЛОШЕНКО, Марина. "УЯВЛЕННЯ МОЛОДІ ПРО ВІДПОВІДАЛЬНЕ БАТЬКІВСТВО". Human Studies Series of Pedagogy, № 45 (9 грудня 2021): 16–20. http://dx.doi.org/10.24919/2413-2039.13/45.2.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена основним тенденціям і трансформаціям, що відбуваються в інституті сім’ї на тлі змін у традиційному уявленні про шлюб. Наведено визначення поняття «батьківство» різних авторів. Воно розглядається з погляду різних наукових підходів, які розкривають складну структуру організації феномену батьківства: системного та феноменологічного. Наводиться ряд критеріїв, згідно з якими можна визначити, якою мірою індивід готовий до батьківства. Порушується проблема усвідомленого батьківства, описуються висновки щодо результатів дослідження, присвяченого цьому питанню. Вивченню питання сімейних цінностей молоді, її життєвих цілей, ставлення до створення власної сім’ї та дітонародження був присвячений дослідницький проєкт, що включив опитування (анкетування) респондентів у віці 18–35 років. У результаті анкетування виявилося, що головною цінністю молодого покоління, на думку більше половини опитаних, є емоційне, насичене життя. Крім цього, актуальними цінностями молоді респонденти назвали матеріально забезпечене життя та розвиток, самовдосконалення. Найменш актуальнішою цінністю для молоді, на думку респондентів, виявилося створення власної сім’ї, народження дітей. Можливо, це пов’язано з тим, що для представників молодшого покоління респондентів названа цінність ще не є актуальною, оскільки вони дійсно зайняті роботою над іншими сферами життя, а для середнього покоління опитаних ця цінність неактуальна, оскільки багато хто з них уже створив свою сім’ю та народив дітей. У ході дослідження визначено позитивні та негативні сторони батьківства очима респондентів. З’ясовано ключові умови, необхідні респондентам для ухвалення рішення стати батьком. Наведені результати дають нам змогу підтвердити думку, що респонденти усвідомлюють труднощі, які можуть виникнути з появою дитини.
27
Журкова, О. Л. "СЛОВОСКЛАДАННЯ ТА СЛОВОЗЛИТТЯ ЯК СПОСОБИ УТВОРЕННЯ НЕОЛОГІЗМІВ ПАНДЕМІЇ COVID‑19 В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ". Nova fìlologìâ, № 83 (10 листопада 2021): 85–90. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовується доцільність вивчення неологізмів сучасної англійської мови, що репрезентують концептосферу «пандемія COVID‑19». Актуальність дослідження пояснюється підвищеною увагою до впливу коронавірусу на лінгвістичні процеси, у тому числі появу загальномовних та оказіональних інноватів, які становлять не лише науковий інтерес, а й суспільно-соціальну вагу. У розвідці здійснюється спроба аналізу способів збагачення сучасної англійської мови коронавірусними мовними одиницями на прикладах неологізмів, відібраних з англомовних сайтів та Інтернет-видань британської та американської преси. Під неологізмами розуміються нові слова, що закріплюються в мові і створені актом номінації; можуть з’являтися для позначення нових понять або для позначення по-новому вже наявних понять. Дослідження практичного матеріалу доводить, що збільшення словникового складу англійської мови відбувається переважно через зміну значення наявних понять і шляхом словотворення. Крім того, виявлено, що серед неологізмів пандемії COVID‑19 переважають такі, що утворені способами словоскладання (compounding) і словозлиття (blending), тоді як найбільш продуктивними компонентами для новоутворених слів-блендів є coronavirus/corona, COVID, quarantine, lockdown. Останнім часом спостерігається тенденція до збільшення лексичних одиниць-блендів, а спосіб словозлиття/блендингу переходить з розряду другорядних у категорію основних. Пандемійні бленди (контамінанти) не тільки називають нові поняття й реалії в стислій формі, а й виконують емотивну функцію, унаслідок чого інновати часто отримують негативне конотативне значення через несхвальне емоційне ставлення до пандемії як такої. Зазначимо, що пропонована стаття не претендує на вичерпність, оскільки пандемія COVID‑19 і досі триває, що спричиняє щоденну еволюцію нових слів.
28
Чала, Тетяна. "Соціально-психологічні особливості адиктивної поведінки підлітків з неповних сімей". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)T2 (2020): 146–55. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-2-146-155.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено рівні прояву адиктивної поведінки підлітків з неповних сімей. Низький рівень виявлений у підлітків, яких відрізняли тривожність, невпевненість у собі та у своїх силах, слабка самокритика, а наявність частих конфліктів між членами сімʼї, неузгодженість виховних впливів в ній, заважали виробленню стійкої високоморальної життєвої позиції. Середній рівень встановлений у досліджуваних із неповних сімей, в яких матеріальний достаток у поєднанні з низькою духовністю, відсутністю адекватних вимог до дитини сприяли формуванню споживацтва. Підлітків відрізняли егоцентричність, негативізм; рівень вимог до оточуючих переважав натомість вимогливості до себе; простежувалися проблеми в навчанні та недисциплінованість. Високий рівень переважає у підлітків, в яких батько чи мати проявляли безвідповідальність та байдужість у ставленні до дитини. У досліджуваних виражені асоціальність, конфліктність, імпульсивність, впертість, а також виражена протидія виховним впливам. Емпіричне вивчення психологічних особливостей адиктивної поведінки підітків із неповних сімей дозволило визначити системоутворюючі внутрішні (незбалансованість локусу контролю; дезінтеграція між потребою в досягненні головних життєвих цінностей та можливістю їх досягнення в реальності; суперечливість самооцінки; дисгармонійні емоційні стани (емоційна нестабільність, напруга, тривожність); несформованість навичок соціальної взаємодії) та зовнішні (дезадаптивні форми батьківського ставлення (директивність, ворожнеча, автономність, непослідовність); несприятливий психологічний клімат сімʼї, наявність конфліктів та напруженість між її членами; недостатня емоційна близькість з батьками та дефіцит спілкування з ними, їх підтримки та захисту; психогенні травмуючи події (стресори); низький соціометричний статус) чинники такої поведінки.
29
Ерліш, Ернест. "Психологічні чинники встановлення гармонійних сімейних взаємин у консультативному процесі". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 2(52) (2020): 45–53. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-52-2-45-53.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – виявити основні причини розгортання конфліктних шлюбно-сімейних відносин, та основні чинники подолання консультантом шлюбно-партнерських протистоянь, і сприяння встановленню гармонійних сімейних взаємин у подружній парі. Методи. У статті застосовано описовий і компаративний методи, а також методи дискурс-аналізу для виявлення специфіки сімейних взаємин через аналіз самозвітів деяких клієнтів психологічної консультації, що зверталися по допомогу фахівця у зв’язку із конфліктними взаєминами у родині. Результати. Стаття присвячена аналізу чинників та передумов гармонійних взаємин у родині засобами консультативної діяльності практичного психолога. Описано природу конфліктного процесу, його базис та специфіку розгортання. Проаналізовано ключові фактори появи конфліктів та причини, що призводять до загострення конфліктної взаємодії між членами подружжя. Описано можливі шляхи подолання патологічних негативних емоційних станів при перебуванні членів подружжя у ситуаціях конфліктної взаємодії та кризових періодах. Визначено, що специфіка шлюбно-сімейних взаємин тісно пов’язана із ситуаціями неспівпадіння інтересів кожного із членів подружжя. Відповідний спектр взаємного непорозуміння та відстоювання власних інтересів провокує розгортання конфліктної взаємодії. Наголошено, що одним із найбільш виражених та деструктивних проявів негативних аспектів конфліктної взаємодії є накопичення емоційної напруги і як наслідок – неможливість розрядити власний негативний емоційний фон. Частими є випадки невміння членів подружжя висловитися стосовно власних негативних переживань, проте не у лайливій та звинувачувальній формі, а конгруентно, стосовно лише власного ставлення до проблеми чи наявності певної емоційно незадоволеної потреби. Висновки. У статті вирізнено основні типи сімей відповідно до типу негативного емоційно-особистісного стану протікання: кризова, проблемна, конфліктна та невротична родини. Згідно пропонованої орієнтовної типології щодо стилю конфліктності у родині, маємо класифікаційний критерій розподілу відповідно до специфічних станів переживання даного типу конфліктності. У кризовій родині переважаючим є загострений стан переживання: члени родини у постійному актуальному режимі перебувають у ситуації провокованих і невирішених конфліктів. Проблемний тип родини передбачає тривалий стан протікання, тобто динамічні у часі та не вирішувані протягом тривалого часового проміжку труднощі. Невротична родина характеризується передовсім латентним (завуальованим) станом перебігу конфліктного процесу, тобто причини конфліктів не поверхові, часто навіть неусвідомлювані. Конфліктна родина визначає в якості провідного перманентний стан невдоволення: причини конфлікти змінюються, проте ситуація конфлікту постійна. Підкреслено, що відповідний конфліктний тип особистості одного або обох із подружжя вимагає відповідного консультативного чи корекційного втручання.
30
Кузьменко, Віра, та Вікторія Гальченко. "АКТИВІЗАЦІЯ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, № 9(54) (27 лютого 2020): 98–106. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.9(54).09.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено вивченню творчого потенціалу студента у процесі його професійної підготовки у закладі вищої освіти. Здійснено теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження, проведено діагностичне виявлення особливостей становлення творчого потенціалу студентів, проаналізовано виховні заходи зі студентами педагогічного університету, організовано систематичне спостереження за проявами творчого потенціалу студентів під час практичних занять та у процесі проведення творчих конкурсів, культурно-масових і виховних заходів.Ученими доведено, що творчий потенціал – це інтегруюча якість особистості, що характеризує міру її можливостей ставити й вирішувати нові завдання у сфері своєї діяльності та має суспільне значення. З’ясовано, що до сфери творчого потенціалу відносяться: задатки, нахили, інтереси (домінування пізнавальних інтересів); допитливість (схильність до пошуку розв’язання проблем); швидкість у засвоєнні нової інформації; здатність створювати еталони для подальшого вибору; вияви загального інтелекту; емоційне ставлення до подій тощо. Нами було надане тлумачення професійної підготовки майбутніх фахівців, а саме: професійна підготовка – це не тільки здобуття певної кваліфікації за відповідним напрямом, а й засіб соціалізації сучасного студента, його гармонізації з реальною дійсністю, набуття ним фундаментальних знань у певній галузі та якостей професійної культури, розвитку його творчих можливостей. Сутність творчого потенціалу розглядаємо у сукупності таких основних компонентів та критеріїв до них: когнітивний компонент (обізнаність про власні творчі можливості), мовленнєвий компонент (вербальна креативність); діяльнісний компонент (конструктивна активність, оригінальність створюваного образу).Результати діагностики засвідчили недостатній рівень розвитку творчого потенціалу студентів, особливо за мовленнєвим і діяльнісним компонентами. Для активізації творчого потенціалу студентів – майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти та практичних психологів, ми розробили психологічну програму, що містить систему практичних занять і виховних заходів, серед яких детальніше представлено театралізацію казок.
31
Тишакова, Л. Т., та Н. Ф. Хайруліна. "ІННОВАЦІЙНИЙ АСПЕКТ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ПРАВООХОРОНЦІВ У ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ВИМОГИ ДО ВИКЛАДАЧА". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 3 (29 квітня 2021): 221–26. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-33.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена обґрунтуванню процесу оновлення вимог до викладача закладу вищої освіти та його ролі у професійній підготовці майбутніх правоохоронців у навчальному середовищі університету. Проаналізовано проблему формування полікультурної компетентності майбутнього фахівця, яка пов’язана із формуванням особистості педагога, його загальної культури, педагогічної майстерності. У публікації визначено, що у педагогіці сукупність професійно-зумовлених вимог до педагога визначається готовністю до педагогічної діяльності. Ознаками готовності викладача закладу вищої освіти до педагогічної діяльності, на нашу думку, є: педагогічна самосвідомість; емоційне позитивне ставлення до суб’єкта (курсанта), об’єкта (педагогічного процесу) і засобу діяльності (виховання та навчання); знання про структуру особистості курсанта, його вікові зміни, цілі й засоби педагогічного впливу в процесі її формування та розвитку; педагогічні уміння щодо організації і здійснення навчального та виховного впливів на особистість; прагнення спілкуватися зі слухачами, передаючи їм свої досвід та знання, відповідно до змісту і способів досягнення соціально значущих цілей. Доведено, що інноваційна діяльність викладача закладу вищої освіти передбачає: впровадження інноваційних технологій навчання, спрямованих на удосконалення цілісного навчально-виховного процесу ЗВО; стимулювання інноваційної, пошукової, творчої професійної діяльності; створення інноваційно-творчої атмосфери взаємодії між учасниками процесу навчання; формування інноваційних здібностей, а саме інноваційного мислення, уяви тощо. Виявлено, що сучасні освітні процеси у правоохоронній галузі зумовлюють нагальну потребу створення цілісної педагогічної системи, що передбачає оптимальне поєднання традиційних і новаторських підходів педагогів до проблеми формування професійної компетентності майбутніх працівників правоохоронних органів, використання інноваційного досвіду наукових досліджень такої проблеми. Авторами визначено, що сучасна професійна підготовка майбутніх працівників правоохоронних органів має орієнтуватись на перспективи міжнародної співпраці, забезпечення мобільності як науковців, викладачів, так і курсантів у межах глобального освітнього і наукового просторів.
32
Dudnyk, Oksana. "ФАКТОРНА СТРУКТУРА ЕМОЦІЙНО-ОЦІННИХ ХАРАКТЕРИСТИК Я-КОНЦЕПЦІЇ СТУДЕНТІВ ІЗ ВИСОКИМ РІВНЕМ ОСОБИСТІСНОЇ БЕЗПОРАДНОСТІ". Psychological Prospects Journal, № 33 (9 червня 2019): 103–14. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-33-103-114.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто емоційно-оцінні характеристики Я-концепції студентів із високим рівнем сформованої особистісної безпорадності. Окреслено ознаки психологічного феномену набутої (завченої, прищепленої) безпорадності, яка внаслідок генералізації на інші сфери діяльності проявляється на особистісному рівні як інтегральна особистісна властивість і регулює поведінку, сприйняття, ставлення до дійсності, проявляючись у життєдіяльності суб’єкта пасивністю поведінки, нездатністю використовувати наявні можливості бажаного перетворення ситуації, труднощами у відносинах із навколишніми тощо. Розглянуто Я-концепцію як складну, багаторівневу й багатокомпонентну систему вираження стосунків особистості із собою та із зовнішнім світом; акцентовано увагу на процесуально-динамічних характеристиках цього цілісного психологічного утворення, із яким узгоджуються почуття й емоції, вчинки та поведінка, дії й очікування суб’єкта. Наголошено на можливих суперечностях між окремими модальностями Я-образу, які руйнують їхню відносну стійкість, упорядкованість і збалансованість взаємодії, зумовлюючи «розмитість», «нечіткість», дезінтегрованість Я-концепції в осіб із високим рівнем особистісної безпорадності.
Застосовано метод факторного аналізу для виявлення факторної структури емоційно-оцінних характеристик Я-концепції студентів із високим рівнем особистісної безпорадності, емпіричними референтами якої визначено симптомокоплекс діагностичних показників (низький рівень суб’єктивного контролю (екстернальність), песимістичний атрибутивний стиль, самооцінка власних емоційних станів із позиції втоми, підвищеної тривожності, пригніченості та безнадії, низький рівень домагань (переважання мотиву уникнення невдач над мотивом прагнення до успіху). Установлено, що особам із високим рівнем безпорадності властиві такі інтегральні психологічні характеристики, як емоційний дисонанс, виражена деструктивність самоконтролю, реактивна агресивність, низька самоцінність, ригідність Я-концепції й інертність процесів і механізмів саморозвитку, що дає змогу розглядати безпорадність як дестабілізаційний чинник у побудові гармонійної Я-концепції особистості.
33
Косарєва, Оксана Іванівна. "ХАРАКТЕРНІ ПОЗИЦІЇ ЧОЛОВІКІВ І ЖІНОК У СТАВЛЕННІ ДО ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". Інноватика у вихованні, № 10 (7 листопада 2019): 183–88. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.164.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. В даній статті висвітлені результати емпіричного дослідження відмінностей у позиціях чоловіків і жінок у ставленні до дітей дошкільного віку, а також результати вивчення батьківсько-дитячої взаємодії. З метою оцінки особливостей батьківсько-дитячої взаємодії в дослідженні використовувалась методика «Взаємодія батьки-дитина» І. Марковської. Для оцінки ступеня та модальність значущості матері та батька для кожної дитини використовувався редукований варіант методики «Сімейний тест стосунків» Д.Антоні та Е.Бене.
Відтак, для більшості чоловіків характерні такі позиції у взаєминах з дітьми, як вимогливість, контроль поведінки дитини та емоційна дистанція у взаєминах з дитиною; у матерів частіше проявляється тривожність за дитину, вони характеризуються меншою послідовністю, нестабільністю у взаєминах з дітьми. Результати «Сімейного тесту ставлення» свідчать, що більша частина дітей проявляє позитивні почуття і до матерів, і до батьків. Однак відсоток дітей, що мають амбівалентне ставлення до батьків, перевищує кількість дітей, що проявляє амбівалентні почуття до матері. Якщо ставлення, яке дитина отримує від матері, переважно позитивне, то сприйняття дітьми ставлення батьків менш сприятливе: разом з позитивним існує і амбівалентне сприйняття почуттів, адресованих дитині від батька.
34
Ковальова, О. Л. "Емоційна компонента ставлення людини до іншої людини". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка, Вип. 19 (2003): 36–38.
Знайти повний текст джерела
35
Ковальова, О. Л. "Емоційна компонента ставлення людини до іншої людини". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка, Вип. 19 (2003): 36–38.
Знайти повний текст джерела
36
Підбуцька, Н. В., А. Є. Книш, Ж. Б. Богдан та Ю. Г. Чебакова. "КОМУНІКАТИВНІ ВЛАСТИВОСТІ СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ, СХИЛЬНИХ ДО ЛІДЕРСТВА". Problems of Modern Psychology, № 3 (24 листопада 2021): 56–63. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-3-7.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослідження присвячене темі комунікативних властивостей студентів- психологів, що схильні до лідерства. Тема дослідження зумовлена популярністю спеціальності «Психологія», що зростає, і необхідністю вдосконалення освітніх програм не тільки в напрямі забезпечення ключових фахових компетентностей, а й у напрямі розвитку soft skills, до яких відносяться лідерство та комунікативні здібності. Акцент робиться на необхідності визначення особливостей комунікативних особливостей майбутніх психологів схильних до лідерства з метою подальшої розробки індивідуалізованих програм розвитку лідерства студентів цього професійного напрямку. У дослідженні взяли участь 60 студентів 3–4 курсів, що навчаються на освітній програмі «Психологія». У дослідженні використані методики: багатофакторний опитувальник лідерства Б. Басса, методика діагностики міжособистісних відносин Т. Лірі, п’ятифакторний опитувальник особистості Р. Маккрає і Т. Коста. За результатами дослідження визначено, що більшість студентів має середній рівень лідерських якостей. Усі фактори трансформаційного лідерства добре розвинені в психологів, але найбільше виражені вплив та управління. Домінуючими типами міжособистісних взаємовідносин у студентів із високим рівнем лідерства є авторитарний і товариський стиль, а з низьким – товариський та альтруїстичний. Особистісні характеристики психологів: із високим рівнем лідерства: екстраверсія (оптимістичні, активні й енергійні), прихильність (добрі та чуйні); з низьким рівнем: інтроверсія (не впевнені в собі, замкнуті й розсудливі), відособленість (самостійні, незалежні й холодні в ставленні до інших). В обох досліджуваних групах виявлені самоконтроль (відповідальні, точні й наполегливі), емоційна стійкість (емоційно зрілі, спокійні й реалістичні) та експресивність (емоційність і легке ставлення до життя).
37
Ситенко, О. О. "ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ВИГУКІВ У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ ДІАНИ СЕТТЕРФІЛЬД «ТРИНАДЦЯТА КАЗКА»)". Nova fìlologìâ 2, № 81 (23 червня 2021): 117–22. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-17.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто особливості функціонування вигуків у сучасній англійській мові на матеріалі роману Діани Сеттерфільд «Тринадцята казка», охарактеризовано лінгвістичну природу вигукових одиниць та класифіковано їх за різними лексико-семантичними критеріями. Вигуки є невід’ємним компонентом розмовної лексики і, відповідно, усного мовлення загалом, у самій природі яких закладена експресивна та емоційна ознаки. У сучасній лінгвістиці трактування вигуку є досить суперечливим, адже остаточно не визначений статус цієї частини мови, наводяться досить різні тлумачення вигуків, які не є завжди комплексними та не враховують усі характерні вигукам ознаки. Дотримуючись академічних граматик, потрактовуємо вигуки як особливий лексико- граматичний клас незмінюваних слів, які не належать ні до повнозначних, ні до службових, основна функція яких полягає у вираженні емоцій, почуттів, експресивних оцінок та вольових спонукань мовців. Семантика вигуків із її конкретно-ситуативним характером розкривається переважно в контексті, що свідчить про контекстуальну зумовленість вигукових одиниць. Ще однією невід’ємною ознакою, що комплексно подає семантико-синтаксичне кваліфікування вигуків, є інтонація, яка відіграє значну роль у визначенні значеннєвих відтінків. Отже, ті різноманітні емоції, що передають вигуки, є наслідком дії контекстуального оточення, випливають із ситуації мовлення і характеру їх інтонаційного оформлення. Щодо визначення функцій вигуків, то основними є комунікативна та стилістична. За лексико-семантичним характером вигуки класифікуються за різними критеріями й ознаками, переважно за емоційним наповненням, за функційною спрямованістю, ілокутивною силою, за сферою вживання, тощо. Вигуки є багатозначними одиницями будь-якої сучасної мови, серед комунікативно-прагматичних функцій яких можна виокремити такі: передання емоцій, почуттів, бажань адресанта, ставлення до адресата, до навколишньої дійсності, а також вплив на емоції, почуття співрозмовника.
38
Синякова, В. Б. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ". Problems of Modern Psychology, № 4 (11 лютого 2022): 77–83. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-4-10.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблема соціальної адаптації дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, є вкрай важливою та потребує ефективних заходів для її вирішення. Особливо актуальною вона стає під час переміщення дитини в прийомну сім’ю. У статті наведено результати психологічних обстежень, які доводять, що найбільша кількість проблем та відхилень від нормального становлення особистості у вихованців дитячого будинку спостерігається в емоційно-вольовій сфері. Це пов’язано з порушенням компетентності соціальної взаємодії, невпевненістю у собі та своїх силах, зниженням самоорганізованості та цілеспрямованості, що в результаті призводить до значного зниження здатності до соціалізації. Також автором зазначено, що у дітей, позбавлених батьківського піклування, відзначаються особливості внутрішньої позиції: слабка орієнтованість на майбутнє, збідненість емоційних проявів, спрощений зміст образу самого себе, знижене ставлення до себе, упередженість щодо дорослих, однолітків та предметного світу, імпульсивність поведінки, ситуативність мислення й поведінки. Ці особливості особистості дитини, виникаючи у ранньому віці, не зникають, а набувають нових якостей та посилюються надалі. Таким чином, отримані результати дозволили виявити особливості психологічного розвитку підлітків, які мають різний досвід життя в сім’ї, та зробити висновок щодо їхнього взаємозв’язку з різними сферами особистості: а) мотиваційною – небажання мати іншу сім’ю, страх за своїх батьків, яких вони знайдуть, коли вийдуть з дитячого будинку; б) емоційною – висока тривожність, фрустрація, почуття провини, страх бути знедоленим, низьке прагнення до прийняття, негативне самоставлення, високий рівень агресивності, дратівливості та підозрілості; в) вольовою – залежність, схильність до підпорядкування, наслідування, пасивності, слабкості та безпорадності, низький ступінь пізнавальної активності та прагнення до спілкування, високий рівень конфліктності, низький ступінь соціальної адекватності поведінки, невпевненість у собі; г) сферою ставлення до сім’ї – дисгармонійне уявлення про дитячо-батьківські відносини, схильність до ідеалізації образу батьків, образу матері, потреба у прихильності до дорослого, в індивідуальній увазі, неадекватність уявлень про сімейні ролі та функції.
39
Міхеєва, Людмила. "ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ У СТАРШОКЛАСНИКІВ ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ВЛАСНОГО ЗДОРОВ’Я". Psychology Travelogs, № 1 (7 червня 2021): 115–25. http://dx.doi.org/10.31891/pt-2021-1-10.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена виявленню особливостей ціннісного ставлення до здоров’я та визначенню шляхів формування ціннісного ставлення старшокласників до власного здоров’я. Автором розкрито сутність понять «цінність», «ціннісні орієнтації», «ціннісне ставлення», «здоров’я», «ціннісне ставлення до здоров’я». Встановлено, що структура ціннісного ставлення старшокласників до власного здоров’я включає когнітивний, емоційно-оцінний і поведінковий компоненти. Виявлено, що у старшокласників найбільш вираженим виявився когнітивний компонент, менш сформованим є емоційно-оцінний компонент, а найменш розвиненими виявилися практичний і поведінковий компоненти. З метою формування ціннісного ставлення старших школярів до здоров’я запропоновано здійснювати психолого-педагогічну роботу в наступних напрямах: робота з батьками учнів; робота з учителями, які навчають школярів; безпосередній вплив на ціннісну систему старшокласників.
40
Танько, Т. П., та Н. Г. Тарарак. "СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ У МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ". Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, № 50 (2018): 100–114. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2018.50.07.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті актуалізується проблема формування загальнолюдських цінностей у майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти, висвітлено соціально-педагогічні аспекти їх розвитку. Наголошено, що українське суспільство протягом століть виплекало багатогранну духовну культуру, що містить в собі такі загальнолюдські цінності як гуманістична свідомість, національні моральні ідеали, закоханість у свою землю, любов до Батьківщини, тощо. Проаналізовано етапи розвитку дефініції «цінності», визначено її сутність, зазначено, що духовні цінності знаходять свою конкретизацію через соціальні цінності, підкреслено що співвідношення духовних та соціальних цінностей являє собою соціально-психологічний аспект проблеми співвідношення сутності та особистості. Розкрито мету ціннісно-орієнтованої освіти, яка полягає у вихованні цілісної людини культури та має взаємозалежні природну, соціальну і культурну сутності. Розглядаються цінності освіти, зауважується, що вони мають бути спрямовані на формування системи ціннісних орієнтацій майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти та містить у собі когнітивну, емоційну та діяльнісну складові, що зумовлюють розвиток ціннісних уявлень, емоційно-ціннісну оцінку світу, спрямованість соціально-значущих дій педагога. Схарактеризовано цінності-якості, що мають бути притаманні майбутнім педагогам вихователям, наголошено, що ціннісно-мотиваційне ядро майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти містить у собі три рівня ставлення до навчання: ставлення до навчання як до цінності; ставлення до навчання як до одного із різновидів праці; ставлення до навчання як до специфічного виду праці, (роботи з дітьми дошкільного віку), що має забезпечити всі щабелі його духовного зростання. Підкреслено, що цінність навчальної діяльності майбутніх педагогів визначається тим, наскільки вона сприяє становленню їх як самодостатньої особистості, сприяє розвитку потреб до самореалізації, самовиховання, формування самосвідомості. Визначено вимоги до організації навчально-виховного процесу в сучасному ВНЗ з урахування кодексу цінностей сучасного національного виховання.
41
Шахрай, Валентина. "ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ ДО ВІДПОВІДАЛЬНОГО БАТЬКІВСТВА: ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ДОСЛІДЖЕННЯ". Інноватика у вихованні 2, № 11 (30 травня 2020): 48–55. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i11.240.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наголошено на важливості дослідження проблеми формування готовності старшокласників до відповідального батьківства в умовах, коли батьківство в Україні має ряд негативних проявів (насильство над дітьми, високий рівень розлучуваності подружніх пар, раннє материнство тощо). До основних понять, що розкривають процес формування готовності старшокласників до відповідально батьківства, віднесено: батьківство, відповідальне батьківство, позитивне ставлення до батьківства, репродуктивна культура, батьківська любов, батьківська компетентність, готовність до відповідального батьківства старшокласників. Визначено, що відповідальне батьківство – це інтегративне утворення особистості, що включає сукупність позитивних ставлень, установок і очікувань індивіда як батька, батьківські почуття, насамперед батьківську любов, оволодіння педагогічними компетенціями. З’ясовано, що готовність до відповідального батьківства старшокласників передбачає сформованість у них комплексу якостей, що поєднує позитивне ставлення до батьківства, наявність знань, навичок і вмінь з основ репродуктивної культури і сімейної педагогіки, емоційну розвиненість та усвідомлення відповідальності, як майбутнього батька, перед дітьми, сім’єю, суспільством. У висновках вказано, що завданням подальших розвідок буде визначення форм, методів виховної роботи з формування готовності старшокласників до відповідального батьківства на базі понять, що розглянуті в статті.
42
Щербак, Тетяна. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОБРАЗУ Я ВАГІТНИХ". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, № 9(54) (27 лютого 2020): 166–79. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.9(54).15.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено вивченню психологічних особливостей образу Я вагітних, що перебувають на різних термінах вагітності. Образ Я розглянуто як установку особистості щодо себе, складно структуроване та динамічне утворення особистості. В структурі образу Я виділено когнітивний, емоційно-оціночний, поведінковий, соціально-перцептивний аспекти та визначено їх функції. Зазначено, що формування та становлення образу Я відбувається в процесі життя, а під час вагітності значно трансформується, переходячи від образу «Я – вагітна» до образу «Я – мати», а потім – «Я і дитина».Розглянуто психологічний бік змін в ідентичності вагітних. В результаті проведеного дослідження визначено особливості емоційно-оціночного аспекту образу Я вагітних, а саме виявлено наступні особливості: виражене позитивне самоставлення і самовпевненість; середній рівень поваги до себе, аутосимпатії та самоприйняття; більшість вагітних виявили самопослідовність, самоінтерес і низький рівень самообвинувачення. Констатовано високий рівень самооцінки вагітними здоров’я, зовнішності, впевненості у собі; адекватна оцінка розуму, здібностей, характеру та загальна самооцінка. У діапазоні соціально-перцептивного аспекту з’ясовано, що найбільш вираженими є середні показники оцінки ставлення, особистісна ідентичність, емоційно-позитивна форма позначення статі. Констатовано, що для більшості вагітних сексуальна роль та учбово-професійна не є важливими у даний період, натомість велике значення має сімейна приналежність. У рамках когнітивного аспекту виявлено, що серед вагітних переважають жінки з: емоційно-полярним типом особистості, високим рівнем рефлексії, позитивними ідентифікаційними характеристиками, вираженою сімейною та персональною перспективою. Для більшості досліджуваних найбільше значення мала сфера сім’ї, вагомим для досліджуваних був також фізичний образ. В межах поведінкового аспекту більшості досліджуваних жінок діагностовано здатність сконцентруватись на собі, стриманість, виваженість вчинків, дипломатичність, уміння працювати зі своєю напругою, зберігати емоційну стійкість. Встановлено, що відчуття безпеки, довіри, впевненості, низький рівень тривоги, ворожості та конфліктності властиві більшості досліджуваних.
43
РОМАНОВА, Наталя. "ЕМОТИВНА ЛЕКСИКА НІМЕЦЬКИХ НАРОДНИХ КАЗОК У РОСІЙСЬКОМОВНОМУ ПЕРЕКЛАДІ". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 45 (23 вересня 2021): 386–97. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.45.35.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті йдеться про особливості відтворення емотивної лексики німецькомовних народних казок російською мовою. Емотивна лексика – носій емоцій людини/тварини – дає змогу долучитися до фонових знань етносу про феномен, окреслити специфіку емоційної сфери, встановити типові ознаки емоцій, реконструювати ставлення людини/тварини до навколишнього світу, індивідуалізувати казкових персонажів. Основні функції емотивної лек- сики спрямовані на номінацію, вираження й опис емоцій. Установлено, що емоції в оригіналі пов’язані з кількома різновидами переживань, зокрема нега- тивними (сум, печаль, кривда, обурення, сором, нетерпіння, презирство, гнів, лють, злість, ненависть, невдоволення, самотність, помста, тривога, боязнь, страх, жах, заздрість, біль), позитивними (подив, лагідність, інтерес, згода, терпіння, вдячність, хоробрість, задоволення, радість, щастя, гордість, любов, симпатія), нейтральними (спокій), невизначеними (не страх, не сум, не радість, не щастя, не спокій). Той чи той різновид переживань указує на відповідне ставлення етносу до предметів і явищ дійсності. Домінування нега- тивних переживань свідчить про негативне ставлення німців до навколиш- нього світу, оскільки він не відповідає їхнім потребам і запитам. Показано, що в перекладі емоції об’єктивовані на рівні слова, словосполучення, речення із залученням словникових, контекстових і текстових значень та врахуванням національно-культурної традиції. Орієнтуючись на ментальність цільової аудиторії та дотримуючись норм мови перекладу, перекладач реалізує біль- шою мірою стратегію одомашнення, що передбачає три основні тактики: змістове, стилістичне та формальне адаптування. Змістове адаптування включає у себе заміну, вилучення, додавання, смисловий розвиток, стилістично апелює до антонімічного перекладу, стилістичної спеціалізації, нейтралізації або компенсації, згортання й розгортання емотивної лексики, формальне втілене через уживання структурно-функціональних елементів російської мови, які не мають аналогів у німецькій мові. Виокремлено й нейтральну переклада- цьку стратегію, яка збігається з калькуванням.
44
Рідель, Т. М., та Т. О. Кириченко. "ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ТА ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ НЕЛІНГВІСТИЧНИХ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ДО ОВОЛОДІННЯ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 3 (29 квітня 2021): 207–14. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-31.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено розкриттю змісту поняття «комунікативна готовність студентів нелінгвістичних закладів вищої освіти до оволодіння іноземною мовою» та складників такої готовності, а також дослідженню особливостей її формування. Крім цього, надано результати теоретичного обґрунтування та практичної розробки проблеми подолання труднощів під час вивчення іноземної мови студентами нелінгвістичних ЗВО на основі системного підходу. Відзначено, що сучасний соціум потребує особистості полікультурного типу, яка здатна та готова ефективно взаємодіяти у глобальному полікультурному просторі. Визначено, що комунікативна готовність – це інтегративна та динамічна якість майбутнього спеціаліста. Проаналізовано, що формування комунікативної готовності студентів до ефективного оволодіння іноземною мовою є процесом цілеспрямованого, комплексного та якісного перетворення особистості. Уточнено визначення та специфічні особливості формування комунікативної готовності студентів до оволодіння іноземною мовою. З цього приводу охарактеризовано компоненти комунікативної готовності, до яких віднесено мотиваційний (спрямований на стимулювання та підтримку комунікативної активності студентів у процесі міжкультурної взаємодії), особистісний (включає систему індивідуальних установок у сфері міжособистісного спілкування, моральні цінності, комунікативні якості особистості, що характеризують потребу в спілкуванні, ставлення до способу спілкування), когнітивний (лінгво-креативне мислення, що визначає мовно-розумові здатності особистості, знання і досвід у галузі міжкультурної комунікації), емоційно- ціннісний (емоційний позитивний настрій і емоційна готовність особистості до міжкультурної комунікації сприятимуть швидкій її акультурації) і діяльнісний (включає комунікативні засоби, іншомовну комунікативну компетенцію і соціокультурні якості), а також основні види комунікативних труднощів під час вивчення іноземної мови. Запропонована модель формування комунікативної готовності до оволодіння іноземною мовою та надано результати дослідницько-експериментальної роботи з перевірки ефективності цієї моделі формування комунікативної готовності. У результаті дослідження було виявлено, що подолання комунікативних труднощів, що виникають у процесі вивчення іноземної мови у студентів нелінгвістичних спеціальностей, може відбуватися на різних рівнях: початковому, операційному, технічному. Кожен із зазначених рівнів наповнений своїм змістом і основними критеріальними ознаками.
45
Kirsanova, Svitlana. "СКЛАДНИКИ ПРОФЕСІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ ДО МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СЕРЕДОВИЩІ ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 23 (24 листопада 2020): 106–10. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.106-110.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі аналізу наукової літератури узагальнено погляди вчених щодо формування готовності студентів до міжособистісної взаємодії в полікультурному середовищі педагогічного університету, розглядається структура означеного поняття. Актуальність проблеми зумовлена необхідністю створення і налагодження конкретного механізму, у якому етнічна самосвідомість виступала б важливим чинником усвідомлення причетності до рідної етнічної культури, розуміння її значення в консолідації української нації, у формуванні її національно-державних інтересів. Засучасних умов глобалізованого полікультурного суспільства підготовленість студентської молоді до міжособистісної взаємодії в полікультурному середовищі педагогічного університету – це не лише провідна компетентність людини, але й органічний складник її професійної діяльності.Мета дослідження полягає в розкритті змісту і складників готовності студентської молоді до формування міжособистісної взаємодії в полікультурному середовищі педагогічного університету. Змістова структура поняття готовності, на думку авторки, включає полікультурні знання, уміння, навички, внутрішні емоції й емоційно-ціннісні ставлення, культурну обізнаність, що забезпечує розуміння суті різних культурних явищ, їхніх характеристик тавзаємозв’язку, наявність проникливості та здатності до оцінювання культурних феноменів, дій представників різних культур та самооцінки власної поведінки.Результати наукового пошуку надали можливість виокремити структурні компоненти (раціональний, аксіологічний, дієвий, рефлексивний), критерії та показники: мотиваційно-потребнісний (розвиненість мотивів щодо оволодіння знаннями та вміннями полікультурної взаємодії, наявність потреби в їхньому постійному вдосконаленні); емоційно-ціннісний (прояв позитивного ціннісного ставлення до інших культур та їх носіїв, відчуття позитивних емоцій від спілкування з представниками інших соціокультурних спільнот); когнітивно-функціональний (сформованість знань просутність культури, культурні особливості різних народів, правила та норми комунікації, а також умінь, необхідних для здійснення міжособистісної взаємодії: інтелектуальних, організаційних, комунікативних, рефлексивних); особистісний (сформованість особистісних якостей, необхідних для реалізації міжособистісного спілкування: емпатійність, толерантність, доброзичливість).
46
Cherniak, Oksana. "ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ НА ПОЗНАЧЕННЯ ОСУДУ В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ПЕРЕКЛАДУ НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (9) (9 лютого 2021): 195–205. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2021-01-195-205.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті виокремлено і проаналізовано фразеологізми, які виражають негативну оцінку адресата; визначено характеристики особи, які найбільш піддаються осуду в англомовному суспільстві і є зафіксованими у фразеологічних одиницях; проаналізовано фразеологізми, що позначають дії адресата, які можуть викликати осуд. Фразеологічні засоби є тією частиною лексики, яка найбільш влучно і виразно виражає емоції та експресії у мові. Вони точно передають емоційний стан самого мовця і тому широко використовуються для позначення його оцінного ставлення до об’єкта. Визначено, що переважна більшість фразеологізмів має експресивно забарвлене значення, суб’єктивно модальний компонент їхньої семантики сприяє передачі почуттів, емоцій, емоційних переживань. Виявлено, що за структурно-морфологічною ознакою фразеологічні одиниці на позначення осуду можна поділити на дієслівні та субстантивні. Фразеологізми на позначення осуду виражають різний ступінь критики: від легкого несхвалення дій адресата до осуду з образами. Виявлено, що в англомовному суспільстві найбільш осуду піддаються такі характеристики особи: надмірність, багатство, дратівливість, підступність, нечесність в бізнесі тощо.
У статті розглянуто способи перекладу фразеологічних одиниць на українську мову та проаналізовано, які способи перекладу найчастіше використовуються при передачі фразеологізмів з негативним знаком оцінки. Труднощі перекладу англомовних фразеологізмів зумовлені складністю їх семантичної структури, образним характером, національно-культурною специфікою їх значень. Виявлено, що найчастіше при перекладі фразеологізмів на позначення осуду застосовується описовий переклад, оскільки велика кількість англійських фразеологізмів є безеквівалентними. Водночас нерідко можна знайти фразеологічний аналог або фразеологічний еквівалент при передачі таких фразеологічних одиниць української мовою.
47
Баратинська, Анастасія, та Лоліта Пось. "СТУПІНЬ ЗАДОВОЛЕНОСТІ ШЛЮБОМ У ОСІБ З РІЗНИМ РІВНЕМ АДАПТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ". Молодий вчений, № 3 (103) (31 березня 2022): 37–42. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-3-103-8.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрита тема сімейно-рольової взаємодії як чинника формування адаптивної поведінки особи. Звертається увага на вплив зовнішніх факторів, емоційної атмосфери, що панує в родині, ставлення до дітей, стилю виховання і вплив структури сім’ї на процес соціалізації дитини. Констатовано вплив сімейних цінностей і норм, що в майбутньому впливатиме на вибір і дії суб’єкта. Розкрито різницю між поняттями «сім’я» і «подружжя», які часто ототожнюються між собою. Проаналізовано специфіку подружніх відносин, мотивацію укладання шлюбу та потреби молодих людей у цьому союзі. Автори демонструють емпіричне дослідження взаємозв’язку ступеня задоволеності шлюбом з рівнем адаптивної поведінки особи. В даній праці було виявлено статистично значущі зв’язки між показниками: самоприйняття, емоційним комфортом, інтернальністю, адаптивністю особистості та ступенем задоволеності подружніми стосунками.
48
A.A., Bunas, and Helbert A.Ya. "FEATURES OF THE MANIFESTATION OF RELIGIOSITY IN THE STRUCTURE OF PERSONALITY TRAITS." Scientic Bulletin of Kherson State University. Series Psychological Sciences, no. 1 (April 15, 2021): 7–14. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2021-1-1.
Повний текст джерелаАнотація:
Purpose. The purpose of the article is to highlight the results of a pilot study of the peculiarities of the manifestation of religiosity in the structure of personal qualities, which can potentially indicate a kind of condition for the formation of religious consciousness and manifestations of personality behavior. Methods. To determine one`s characteristic features of the religious world view, we chose “Structure of Individual Religiosity” by Y. Shcherbatykh; to diagnose the actual semantic states of the respondents – a test-questionnaire “SJO” by D. Leontiev and “16PF Questionnaire” by R. Cattell, which reflects the model of individual psychological personality traits.Results. This scientific report presents the results of an empirical study, which provided for the possibility of comparing the psychological consequences of individual religiosity of persons with different levels of formation of individual religiosity. Religiosity in the context of this study appears as a deep personal structure that is not reduced to any particular confessional form. The legitimacy of determining the psychological consequences of individual religiosity as related to changes in the characteristics of the main dynamic substructures of personality – “inner world”, “character” and “mental states” is theoretically substantiated and empirically confirmed. It has been proved that the level of religiosity correlates with sociability, which is determined by the affiliation of an individual to religious communities, functional and empirical type of religiosity.Conclusions. This article provides the analysis of the concept of individual religiosity, defines its components and typologies. The established value attitude to religion is realized through the system of knowledge, emotional attitude, cult religious behavior and the spread of religious ideals in one’s own life. Along with the concept of religiosity, the concept of spirituality or faith is often used, and it is generally accepted to share faith in religious and non-religious. The results of the study refute the stereotypes formed in society about the individual psychological qualities of religious people, for example, indicators indicate the absence of differences in internality and externality, carelessness, emotional stability of religious and non-religious respondents. Individual religiosity acts as an adaptive resource of the individual, providing increased stress potential, the effectiveness of its adaptation to changing living conditions, the success of overcoming social fears, etc., therefore, the psychological consequences of individual religiosity include: improving the effectiveness of overcoming difficult life situations and adaptability to changing living conditions, growing sense of social and psychological security.Key words: individual religiosity, faith, non-religiosity, personality, psychological consequences of religiosity, value-semantic orientations. Мета. Метою статті є висвітлення результатів пілотажного дослідження особливостей прояву релігійності в структурі особистісних якостей, що можуть потенційно свідчити про своєрідну умову для формування релігійної свідомості й проявів поведінки особистості. Методи. Для визначення характерних ознак релігійної картини світу особистості був обраний тест- опитувальник вивчення рівня та структури індивідуальної релігійності Ю.В. Щербатих; для діагностики актуальних смислових станів респондентів – тест-опитувальник СЖО Д. Леонтьєва та 16-фактор-ний особистісний опитувальник Р. Кеттелла, який відображає модель індивідуально-психологічних властивостей особистості.Результати. В цьому науковому повідомленні викладено результати пілотажного емпіричного дослідження осіб, які мають різні рівні сформованості індивідуальної релігійності. Релігійність у контексті цього дослідження постає як глибинна особистісна структура, що не зводиться до будь-якої конкретної конфесійної форми. Теоретично обґрунтовано та емпірично підтверджено правомірність визначення психологічних наслідків індивідуальної релігійності як пов’язаних зі змінами у характеристиках основних динамічних підструктур особистості – «внутрішнього світу», «характеру» та «психічних станів». Доведено, що рівень релігійності корелюється з соціабельністю, що зумовлюється приналежністю особистості до релігійних спільнот, функціональним та емпіричним типом релігійності.Висновки. У статті проаналізовані поняття індивідуальної релігійності, визначено її компоненти та форми. Сформоване ціннісне ставлення особистості до релігії, що реалізується через систему її знань, емоційне ставлення, культову релігійну поведінку, поширення релігійних ідеалів у власному житті. Поряд з поняттям релігійності часто використовується поняття духовності або віри, а також є загальноприйнятим існування певної амбівалентності релігійності й нерелігійності.Результати дослідження спростовують сформовані в суспільстві стереотипи стосовно індивідуально-психо-логічних якостей релігійних людей, наприклад, показники свідчать про відсутність розбіжностей за інтернальністю та екстернальністю, безтурботністю, емоційною стійкістю релігійних та нерелігійних респондентів. Індивідуальна релігійність виступає як адаптаційний ресурс особистості, що забезпечує підвищення стресозахисного потенціалу людини, ефективності її пристосування до змінюваних умов життєдіяльності, успішності подолання соціальних страхів тощо, отже, до психологічних наслідків індивідуальної релігійності варто віднести: підвищення ефективності подолання складних життєвих ситуацій та адаптивності особистості до змінюваних умов життя, зростання відчуття соціально-психологічної безпеки.Ключові слова: індивідуальна релігійність, віра, нерелігійність, особистість, психологічні наслідки релігійності, ціннісно-смислові орієнтації.
49
Романова, Н. В. "ЕМОТИВНА ЛЕКСИКА ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ БУНДЕСКАНЦЛЕРКИ АНҐЕЛИ МЕРКЕЛЬ". Nova fìlologìâ, № 82 (11 серпня 2021): 240–45. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-39.
Повний текст джерелаАнотація:
Реферована стаття висвітлює особливості семантики емотивної лексики, репрезентованої в німецькомовному політичному дискурсі бундесканцлерки Анґели Меркель. Актуальність студії зумовлена потребою виявлення специфіки феномена в площині ментальних процесів, що допомагає уточнити характер взаємодії мови та мислення, з’ясувати, як вербалізуються знання політикині про емоції. Мова політичних діячів є засобом і інструментом влади, механізмом маніпуляції масової свідомості, орієнтована більшою мірою на інтелект адресата, його думки, емоції, почуття. Будучи порівняно нейтральною, ця мова відображає майбутній контекст, інтерпретований у річищі політичної діяльності. Такий контекст важко заперечити, неможливо перевірити, проте легко змоделювати. Йдеться про інтереси суспільства, закарбовані через певні образи й навіть моделі ворогів чи недругів. Виокремлено умовно три різновиди семантики емотивної лексики: позитивна, негативна й невизначена. Позитивна семантика емотивної лексики – носія базових, соціальних і культурних емоцій – відповідає позитивному ставленню А. Меркель до предметів і явищ навколишнього світу, інформує про задоволення її потреб, актуалізує появу позитивних емоцій, у тому числі радість, щастя, надія, любов тощо. Негативна семантика емотивної лексики сигналізує про відповідне ставлення до предметів і явищ навколишнього світу, маніфестує розбіжність між бажаним станом речей і існуючим, викликає в неї негативні емоції, як-от страх, тривога, стрес тощо. Невизначена семантика емотивної лексики тотожна нечіткому ставленню канцлерки до предметів і явищ навколишнього світу, характеризує розмитість її потреб, запитів та інтересів, не має очевидної модальності, прикладом невизначених емоцій є нестрах, немовчання, небайдужість. Встановлено два основні типи мовної свідомості: типова й нетипова, що опосередковуються перехідною мовною свідомістю. Типовість, нетиповість або перехідність визначено через кількісні показники й обрахунки. Доведено, що емотивна лексика конкурує з аналогічними фразеологічними одиницями.
50
Корольов, Д. К. "Позитивне емоційно-оціночне ставлення до життя як умова прояву здібностей індивіда". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка, Вип. 8 (2000): 38–41.
Знайти повний текст джерела