Статті в журналах: "Емоційна взаємодія"

1

Malkhazov, O. R. "ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 40(43) (17 листопада 2017): 62–71. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).61.

Повний текст джерела

Анотація:

Емоційну стійкість визначено як інтегративну властивість особистості, що забезпечується збалансованою динамічною взаємодією окремих підсистем циклічної багаторівневої функціональної системи регуляції поведінки і зумовлює ефективність управління та досягнення мети в значущих емоціогенних ситуаціях. Проаналізовано роль емоційного переживання в конструюванні образу потребового майбутнього, а також його вплив на мотивацію та поведінку особистості. Проведено дослідження впливу різних груп емоцій на емоційну стійкість, для чого було використано п’ятикомпонентну типологію базальних емоцій. Встановлено, що емоційна стійкість залежить від загального співвідношення параметрів досвіду і видів діяльності, у яких цей досвід формувався, а віднесення того чи іншого індивіда до певного якісного типу емоційності не екстраполюється на рівень його емоційної стійкості. З’ясовано, що емоційна стійкість зумовлює вибір відповідного плану дії (образ потребового майбутнього) та особливості безпосередньої його реалізації (образ виконання) і детермінована як досвідом з включеними в нього ядерними уявленнями, так і первинними (поверховими) уявленнями – образами діяльності (причому в конкретній ситуації один із чинників зазвичай переважає). Зроблено висновок, що емоційна стійкість однозначно не корелює з інтенсивністю негативних переживань, хоча частка останніх дещо вища в групі емоційно нестійких досліджуваних.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

СУХОПАРА, Ірина. "КРИТЕРІЇ ТА РІВНІ СФОРМОВАНОСТІ ЕМОЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (вересень 2020): 357–66. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-357-366.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядається проблема емоційної компетентності, яка допомагає вчителю встановлювати партнерські стосунки з учнями, їхніми батьками, колегами, володіти технологіями впливу на інших, організовувати освітнє середовище, освітній процес на емоційній основі, що важливо в умовах реалізації концепції Нової української школи. Емоційна компетентність майбутніх учителів початкової школи розуміється як сукупність поглядів, цінностей, набутих знань, сформованих вмінь та навичок в емоційній сфері, їх розуміння, вираження, регулювання та дозволяє успішно організовувати освітній процес на емоційній основі, засадах емпатії, поваги, співпраці з школярами, їх батьками, колегами, реалізовувати себе в особистісній і професійній діяльності. Метою статті є вивчення та теоретичне обґрунтування критеріїв, рівнів і показників сформованості емоційної компетентності майбутніх учителів початкової школи. Для вирішення проблеми застосовувалися методи аналізу психолого-педагогічної літератури, систематизації та узагальнення теоретичного матеріалу, вивчення досвіду. На основі змістових і структурних компонентів зазначеного феномену розроблено когнітивний (сукупність знань про емоції, почуття, емоційні стани, способи їх вираження, причини виникнення, вікові особливості емоційної сфери молодших школярів), ціннісний (сукупність мотивів та цінностей гуманного спілкування, взаємодії, досягнення успіху) і діяльнісний (сукупність умінь та навичок адекватно сприймати емоції учнів, розуміти їх почуття і власний емоційний стан, виражати власні емоції, керувати ними) критерії, наведено відповідні показники сформованості емоційної компетентності майбутніх педагогів. Враховуючи ступневий характер оволодіння компетентністю, визначено низький, середній і високий рівні сформованості емоційної компетентності майбутніх учителів початкових класів, описано їх характеристики. Сукупність професійних цінностей, мотивів, знань, вмінь, що належать до визначених критеріїв і показників емоційної компетентності майбутніх фахівців є важливою для здійснення професійної діяльності. Ключові слова: емоційна компетентність, майбутні вчителі початкової школи, критерії, показники, рівні, сформованість.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Лазорко, Ольга, та Тетяна Шевцова. "ЕМПІРИЧНІ РЕФЕРЕНТИ ЕМОЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ПРОФЕСІОНАЛА". Psychological Prospects Journal, № 36 (30 грудня 2020): 159–73. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2020-36-159-173.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета. У статті пропонується визначення місця емоційної безпеки в структурі професійної безпеки особистості, а також емпіричних референтів емоційної безпеки. Важливим завданням бачиться визначення зв’язків загального емоційного фону та схильності до стресу з самооцінкою та професійним вигоранням за трьома шкалами: емоційне виснаження, деперсоналізація та редукція особистих досягнень; ми припускаємо, що емоційна безпека особистості пов’язана із специфікою професійної діяльності: роботою з людьми або з документами, керівною діяльністю тощо. Методи. З метою вивчення психологічних особливостей прояву емоційної безпеки особистості, зокрема таких емпіричних референтів як схильність до стресу, емоційна виснаженість, деперсоналізація, редукція професійних досягнень, вираженість базових емоцій та рівень самооцінки, нами було використано наступні психодіагностичні методики: «Визначення ступеня схильності до стресу» (за Є. О. Тарасовим); «Професійне вигорання» (за К. Маслач, С. Джексон в адаптації Е. Водоп’янової); «Шкала диференціальних емоцій» (за К. Ізардом); «Визначення рівня своєї самооцінки» (за Г.М. Казанцевою). Результати. Емоційна безпека професіонала розглядається як почуття впевненості щодо володіння внутрішніми психологічними ресурсами для протистояння загрозам і небезпекам, пов’язаним з професійною діяльністю. З одного боку, емоційна безпека професіонала підтримується внутрішніми психологічним ресурсам, а з іншого боку, безпечним середовищем і довірливими стосунками в організації. Якщо розглянути ресурси емоційної безпеки через призму небезпеки, то схильність до стресу, емоційний фон, рівень професійного вигорання та рівень самооцінки гіпотетично можуть бути тими емпіричними референтами, які дозволять виявити наявність чи відсутність цих ресурсів. Представлено результати дослідження, метою якого було вивчення зв’язку схильності до стресу та загального емоційного фону з рівнем самооцінки та професійним вигоранням. Доведено, що стан емоційної безпеки пов’язаний не стільки з психологічними особливостями досліджуваних, скільки з специфікою провідної професійної діяльності: роботою з документами, роботою з людьми, змішана форма (люди та документи), а також керівною діяльністю. Висновки. Встановлено значимі статистичні взаємозв’язки між показниками базових емоцій та показниками професійного вигорання (емоційне виснаження, деперсоналізація, редукція професійних досягнень) і рівнем самооцінки та між показниками професійного вигорання та стресостійкістю і рівнем самооцінки працівників комерційної організації. Подальше вивчення феномену емоційної безпеки особистості професіонала бачиться в контексті організаційного середовища та міжособистісної взаємодії персоналу організації. Важливим завданням та викликом для організаційних психологів сьогодні є віднайдення ефективних інструментів та програм забезпечення емоційної стабільності та безпеки персоналу на робочому місці, що, безумовно, є перспективним напрямком подальших досліджень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Демченко, Вячеслав. "Емоційний інтелект як засіб підвищення когнітивних та креативних можливостей молодших школярів". New pedagogical thought 108, № 4 (6 січня 2022): 119–23. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-108-4-119-123.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті зроблено спробу проаналізувати можливість впливу емоційного інтелекту на розвиток когнітивних та креативних можливостей сучасних школярів початкової школи, адже ця проблема є неабияк актуальною в процесі реалізації Концепції Нової української школи з притаманною їй гуманізацією системи освіти. Наведено деякі гіпотези і припущення стосовно того, що розвинена емоційна сфера дитини сприятливо впливає на розвиток її природного потенціалу. Продемонстровано прямий зв’язок між віком дитини та ефективністю розвитку її емоційної сфери. Доведено, що емоційний інтелект необхідно розвивати з раннього дитинства, адже люди з високим рівнем емоційного інтелекту не лише добре розуміють власні емоції та почуття й ефективно керують своєю емоційною сферою, а й завдяки цьому їхня поведінка в суспільстві більш адаптивна, вони легше досягають своїх цілей у взаємодії з оточуючими. Виокремлено чотири складові емоційного інтелекту, а саме: сприйняття емоцій; використання емоцій для стимуляції мислення; розуміння емоцій; управління емоціями. Наведено приклади ігор, що спрямовані на розуміння молодшими школярами своїх почуттів, мотивів та реакцій.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Маляр, О. І. "Емоційна взаємодія в сім"ї та її врахування у роботі соціального працівника". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія "Педагогіка. Соціальна робота", вип. 1 (44) (2019): 111–15.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Маляр, О. І. "Емоційна взаємодія в сім"ї та її врахування у роботі соціального працівника". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія "Педагогіка. Соціальна робота", вип. 1 (44) (2019): 111–15.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Шпак, Марія. "ПСИХОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ОСОБИСТОСТІ В ОНТОГЕНЕЗІ". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, № 10(55) (26 травня 2020): 125–34. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.10(55).12.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтовано концептуальні основи розвитку емоційного інтелекту в онтогенезі, визначено теоретико-методологічні підходи, які дають змогу створити цілісне уявлення про сутність емоційного інтелекту людини з точки зору: системного підходу (природа, структура, функції, психологічні механізми розвитку, форми і рівні розвитку в онтогенезі); суб’єктно-діяльнісного підходу (через характеристику основних структурних компонентів діяльності – мотиваційного, змістового, операційного та результативного; визначення сенситивного періоду – найбільш сприятливого для розвитку емоційного інтелекту; аналіз особливостей його прояву в суб’єкта діяльності); особистісно-орієнтованого підходу (через прояв індивідуально-психологічних особливостей розвитку емоційного інтелекту); компетентнісного підходу (шляхом розвитку і формування емоційної компетентності молодших школярів, учителів початкових класів, шкільних психологів, батьків учнів).Визначено, що емоційний інтелект є інтегральною властивістю особистості, яка відображає пізнавальну здатність людини до розуміння емоцій та управління ними шляхом когнітивної обробки емоційної інформації та забезпечує психологічне благополуччя особистості й успішність соціальної взаємодії. Відповідно до рівнів психічного відображення (сенсорно-перцептивного, когнітивного, особистісного, суб’єктного, духовного) виокремлено форми (емоційний інтелект як властивість: індивіда, суб’єкта діяльності, особистості, суб’єкта життєтворчості, суб’єкта життєдіяльності), психологічні механізми (ідентифікація, наслідування, емоційне зараження, рефлексія, емоційна децентрація, емоційна саморегуляція, антиципація, емпатія), критерії та рівні розвитку емоційного інтелекту в онтогенезі (психофізіологічний, когнітивний, соціопсихологічний, креативно-суб’єктний, екзистенційно-духовний). На основі результатів емпіричного дослідження здійснено порівняльний аналіз особливостей розвитку емоційного інтелекту в старшому дошкільному, молодшому шкільному і підлітковому віці. Доведено, що молодший шкільний вік є сенситивним періодом розвитку емоційного інтелекту.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Косарєва, Оксана Іванівна. "ХАРАКТЕРНІ ПОЗИЦІЇ ЧОЛОВІКІВ І ЖІНОК У СТАВЛЕННІ ДО ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". Інноватика у вихованні, № 10 (7 листопада 2019): 183–88. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.164.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. В даній статті висвітлені результати емпіричного дослідження відмінностей у позиціях чоловіків і жінок у ставленні до дітей дошкільного віку, а також результати вивчення батьківсько-дитячої взаємодії. З метою оцінки особливостей батьківсько-дитячої взаємодії в дослідженні використовувалась методика «Взаємодія батьки-дитина» І. Марковської. Для оцінки ступеня та модальність значущості матері та батька для кожної дитини використовувався редукований варіант методики «Сімейний тест стосунків» Д.Антоні та Е.Бене. Відтак, для більшості чоловіків характерні такі позиції у взаєминах з дітьми, як вимогливість, контроль поведінки дитини та емоційна дистанція у взаєминах з дитиною; у матерів частіше проявляється тривожність за дитину, вони характеризуються меншою послідовністю, нестабільністю у взаєминах з дітьми. Результати «Сімейного тесту ставлення» свідчать, що більша частина дітей проявляє позитивні почуття і до матерів, і до батьків. Однак відсоток дітей, що мають амбівалентне ставлення до батьків, перевищує кількість дітей, що проявляє амбівалентні почуття до матері. Якщо ставлення, яке дитина отримує від матері, переважно позитивне, то сприйняття дітьми ставлення батьків менш сприятливе: разом з позитивним існує і амбівалентне сприйняття почуттів, адресованих дитині від батька.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Вовченко, Ольга. "Роль емоційного інтелекту у формуванні емоційної компетентності підлітків з порушеннями розумового розвитку". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 2(52) (2020): 76–89. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-52-2-76-89.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація.Стаття присвячена дослідженню складної, малодослідженої та неоднозначної категорії у спеціальній психології як «емоційний інтелект» та його вплив на формування «емоційної компетентності» у підлітків з порушеннями розумового розвитку. Динамізм сучасного українського суспільство створює нові виклики для навчання, виховання та розвитку осіб, що мають психофізичні порушення, зокрема порушення розумового розвитку. Активно змінюються пріоритети, умови життя, методика освітніх процесів, правила взаємодії між людьми в цілому. Важливим при цьому є створення, соціальних, психологічних та педагогічних умов для відповідного фізичного, інтелектуального, психічного та соціального рівня життєдіяльності дитини з особливими потребами, зокрема для підлітків з порушеннями розумового розвитку. Автором наголошено та розкрито сутність, важливість у формування особистості з порушеннями розумового розвитку саме емоційного інтелекту на формування емоційної компетентності. Оскільки одним із домінантних порушень, що виникає під впливом порушення розумової діяльності, є дисфункція процесів регуляції емоцій. В динамічний та гормонально активний період пубертату саме становлення емоційно-вольової сфери у підлітків з порушеннями розумового розвитку впливає на загальний розвиток особистості, її входження у соціум та адаптацію у ньому. Знання особливостей розвитку емоційно-вольової сфери на етапі становлення особистості, зокрема такої компоненти особистості як емоційний інтелект дає можливість цілеспрямовано управляти емоціями особистості, підбирати відповідний психологічний супровід та сприяти всебічному, повному розвитку цієї сфери. Для розв’язання завдань і забезпечення достовірності положень та висновків було використано загальні (аналіз, синтез) та специфічні наукові методи дослідження, зокрема методи психодіагностики, що дали можливість визначити компоненти емоційної компетентності та вплив на них емоційного інтелекту. Виявлення стану сформованості емоційної компетентності здійснювалося відповідно до виокремлених компонент. За результатами досліджень було констатовано рівень розвитку емоційного інтелекту у підлітків з порушеннями розумового розвитку; визначено стан сформованості емоційної компетентності, шляхом виявлення основних компетенцій; визначено основні чинники становлення емоційної компетентності у підлітків з порушеннями розумового розвитку; встановлено умови та способи впливу емоційного інтелекту на формування емоційних компетенцій, та загалом емоційної компетентності підлітків з порушеннями розумового розвитку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Obukhova, Nataliia. "Емоційна обізнаність суб’єктів аудіальної медіакультури при різних стилях міжособистісної взаємодії". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 44(47) (20 грудня 2019): 135–42. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi44(47).125.

Повний текст джерела

Анотація:

Проаналізовано зв’язок між стилями міжособистісної взаємодії учнів, студентів та інших суб’єктів у реальному житті, їхньою емоційною обізнаністю та аудіальною медіакультурою. Виявлено особливості зв’язку аудіальної медіакультури з емоційною обізнаністю та міжособистісною взаємодією суб’єктів в аудіальному просторі. Представлено результати емпіричного дослідження емоційної обізнаності суб’єктів, що мають різні стилі міжособистісної взаємодії в медіапросторі. Вибірка, що складалася із 140 осіб віком від 14 до 23 років, досліджувалася за допомогою комплексу методик: опитувальника емоційної обізнаності (К. Штейнер), тесту на визначення стилів міжособистісної взаємодії (С. Максимов, Ю. Лобейко), авторської анкети “Музичні уподобання”. Результати дослідження підтвердили наявність взаємозв’язку між рівнями емоційної обізнаності субА’єктів і їхніми стилями міжособистісної взаємодії. При цьому статистично значущих зв’язків між стилями міжособистісної взаємодії і музичними уподобаннями не виявлено. Водночас простежено статистично значущі зв’язки між рівнями емоційної обізнаності і критеріями аудіальної культури. Висунуто припущення, що суб’єкти з високим рівнем емоційної обізнаності вдаються до директивного стилю спілкування навмисно, з певною метою, а суб’єкти, що мають низький рівень емоційної обізнаності, – здебільшого несвідомо, щоб полегшити спілкування. Люди, що віддають перевагу стилю невтручання, здатні вибудовувати продуктивні стосунки в житті й на роботі, але часто не враховують потреби людей, які їх оточують. Для розвитку колегіального стилю взаємодії людина має не лише аналізувати свої емоції, а й співчувати іншим, розрізняти їхні емоції. У випадку ділового стилю спілкування увага до власних емоцій сприймається в нашому соціумі як слабкість, неможливість підтримувати власне ділові стосунки, які передбачають передусім стриманість; це призводить до того, що емоції “заганяються” на тілесний рівень. Тож для підтримання цього стилю взаємодії дуже важливо розуміти, що відчуває партнер по спілкуванню. Зроблено припущення, що, підвищуючи рівень аудіальної медіакультури особистості, можна таким чином опосередковано формувати стиль міжособистісної взаємодії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Kotyk, Tetiana. "ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 23 (24 листопада 2020): 14–19. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.14-19.

Повний текст джерела

Анотація:

Переорієнтація сучасної української школи із знаннєвої на компетентнісну має на меті формування в учнів життєвого досвіду, необхідних знань, умінь та цінностей, важливих для успішної реалізації в швидкозмінюваному суспільстві.Концепція Нової української школи проголошує особистісно зорієнтоване навчання, тобто орієнтоване не на звичайне засвоєння знань, а на формування особистості самої дитини, її характеру, ставлення до світу. Мета модернізації системи освіти – переведення вектора пізнання із зовнішнього світу дитини, створеного природою та людиною, на засвоєння процесів взаємодії з цим світом, розуміння смислів власної діяльності.Відтак особливої актуальності набуває наукове обґрунтування процесу підготовки вчителів до реалізації завдань Нової української школи, зокрема в аспекті розвитку такої особистісної якості учнів, як емоційний інтелект. У статті розкрито сутність емоційного інтелекту як психолого-педагогічного феномену, вимоги до емоційного інтелекту вчителів початкової школи та особливості його розвитку в сучасних учителів. Висвітлено різні дефініції поняття «емоційний інтелект» та узагальнено його сутність і структуру відповідно до професійної діяльності вчителя молодших класів, визначено емоційніскладові професійних компетентностей учителя початкової школи. Висвітлено результати аналізу професійного стандарту «Учитель початкових класів закладу загальної середньої освіти» та Типової освітньої програми для підвищення кваліфікації педагогічних працівників щодо самоосвіти вчителів з розвитку емоційного інтелекту самих педагогів. Дійшли висновку, що обов’язковою трудовою функцією вчителя є необхідність самооцінювання й визначення сильних і слабких сторін власноїпедагогічної діяльності, у тому числі її емоційної складової. Зважаючи на такий висновок, звернулися до праць психологів, в яких висвітлено особливості емоційного інтелекту сучасних учителів початкової школи. Було встановлено, що більшість учителів не розуміють емоцій інших людей за зовнішніми проявами та відчувають значні труднощі в керуванні власними емоціями, дуже песимістично оцінюють власні можливості впливати на емоційні стани учнів та їх змінювати. Найбільшпроблемними компонентами власного емоційного інтелекту вчителі визнали здатність, а точніше нездатність, керувати власними емоціями, невміння здійснювати емоційну саморегуляцію. Проаналізовано та узагальнено думки психологів щодо моделі емоційного інтелекту педагога, на основі чого дійшли висновку, що незважаючи на розбіжності в трактуванні змісту та компонентів емоційного інтелекту вчителів, науковці спільні в думці про те, що це інтегроване динамічне утворення, структуру якого складають емоційний, когнітивний та діяльнісний компоненти, які в єдності забезпечують вимоги педагогічної професії, її гуманістичної сутності. Відтак, встановили значущість для педагогічної діяльності вчителів початкової школи таких особистісних якостей і складових емоційного інтелекту, як емпатія, здатність до саморегуляції, комунікативність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Ерліш, Ернест. "Психологічні чинники встановлення гармонійних сімейних взаємин у консультативному процесі". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 2(52) (2020): 45–53. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-52-2-45-53.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті – виявити основні причини розгортання конфліктних шлюбно-сімейних відносин, та основні чинники подолання консультантом шлюбно-партнерських протистоянь, і сприяння встановленню гармонійних сімейних взаємин у подружній парі. Методи. У статті застосовано описовий і компаративний методи, а також методи дискурс-аналізу для виявлення специфіки сімейних взаємин через аналіз самозвітів деяких клієнтів психологічної консультації, що зверталися по допомогу фахівця у зв’язку із конфліктними взаєминами у родині. Результати. Стаття присвячена аналізу чинників та передумов гармонійних взаємин у родині засобами консультативної діяльності практичного психолога. Описано природу конфліктного процесу, його базис та специфіку розгортання. Проаналізовано ключові фактори появи конфліктів та причини, що призводять до загострення конфліктної взаємодії між членами подружжя. Описано можливі шляхи подолання патологічних негативних емоційних станів при перебуванні членів подружжя у ситуаціях конфліктної взаємодії та кризових періодах. Визначено, що специфіка шлюбно-сімейних взаємин тісно пов’язана із ситуаціями неспівпадіння інтересів кожного із членів подружжя. Відповідний спектр взаємного непорозуміння та відстоювання власних інтересів провокує розгортання конфліктної взаємодії. Наголошено, що одним із найбільш виражених та деструктивних проявів негативних аспектів конфліктної взаємодії є накопичення емоційної напруги і як наслідок – неможливість розрядити власний негативний емоційний фон. Частими є випадки невміння членів подружжя висловитися стосовно власних негативних переживань, проте не у лайливій та звинувачувальній формі, а конгруентно, стосовно лише власного ставлення до проблеми чи наявності певної емоційно незадоволеної потреби. Висновки. У статті вирізнено основні типи сімей відповідно до типу негативного емоційно-особистісного стану протікання: кризова, проблемна, конфліктна та невротична родини. Згідно пропонованої орієнтовної типології щодо стилю конфліктності у родині, маємо класифікаційний критерій розподілу відповідно до специфічних станів переживання даного типу конфліктності. У кризовій родині переважаючим є загострений стан переживання: члени родини у постійному актуальному режимі перебувають у ситуації провокованих і невирішених конфліктів. Проблемний тип родини передбачає тривалий стан протікання, тобто динамічні у часі та не вирішувані протягом тривалого часового проміжку труднощі. Невротична родина характеризується передовсім латентним (завуальованим) станом перебігу конфліктного процесу, тобто причини конфліктів не поверхові, часто навіть неусвідомлювані. Конфліктна родина визначає в якості провідного перманентний стан невдоволення: причини конфлікти змінюються, проте ситуація конфлікту постійна. Підкреслено, що відповідний конфліктний тип особистості одного або обох із подружжя вимагає відповідного консультативного чи корекційного втручання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Бугайова, Наталія. "Взаємодія викладача і здобувачів вищої освіти: соціально-психологічний аспект". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)T2 (2020): 40–60. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-2-40-60.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлено аналіз наукових досліджень щодо вивчення складових взаємодії викладача і здобувачів вищої освіти. Надано визначення поняття «взаємодія». Розглянуто особливості соціального сприйняття. Надано соціально-психологічну характеристику організації навчально-виховного процесу в вищому навчальному закладі. Визначено етапи навчальної взаємодії. Проаналізовано складові особистості викладача вищої школи. Визначено провідні сторони педагогічної майстерності викладача. Надано характеристику стилям педагогічного спілкування. Розглянуто феномен взаєморозуміння як основну складову взаємодії. Визначено чинники виникнення педагогічного конфлікту та особливості його розв’язання.Виокремлено соціально-психологічні складові ефективної взаємодії в системі викладач-здобувач вищої освіти:формування загальної та професійної культури суб’єктів взаємодії щодо забезпечення професійного рівня спілкування; розвиток комунікативних, психологічних та конфліктологічних компетентностей учасників педагогічної взаємодії; створення благоприємного освітнього середовища щодо відчуття психологічного комфорту та захищеності, зниження емоційної напруженості, реалізації спільної мети, професійного самоствердження та особистісного зростання майбутніх фахівців; формування емоційно-ціннісного та позитивного оцінного ставлення викладача і студента один до одного; правильний вибір стилю спілкування, керування академічною групою при організації спільної діяльності; формування почуття «Ми» в навчально-виховному процесі при педагогічній взаємодії; урахування в навчальній діяльності мети, інтересів та мотивів учасників професійної взаємодії; залучення здобувачів вищої освіти до різних форм роботи з викладачем, наукової співпраці; підтримка взаємовідносин не тільки в рамках аудиторних занять, а й в організації позааудиторних заходів, дозвілля студентів; формування взаємоповаги, взаємодовіри, взаєморозуміння.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Дубяга, Я. І. "АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ВПРОВАДЖЕННЯ ТРЕНІНГОВОЇ ПРОГРАМИ З РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ФАХІВЦІВ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ". Problems of Modern Psychology, № 3 (27 квітня 2021): 132–38. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2020-3-16.

Повний текст джерела

Анотація:

Професійна діяльність фахівців державної служби зайнятості України характеризується інтенсивністю міжособистісної взаємодії з клієнтами служби. Ефективна міжособистісна взаємодія вимагає від фахівця розвинених когнітивних здібностей щодо розпізнання емоційних переживань клієнта, вміння управляти власним емоційним станом та впливати на емоційний стан клієнта. Все це вказує на необхідність розвитку емоційного інтелекту фахівців служби зайнятості насамперед завдяки тренінговому впливу. Метою статті є аналіз результатів упровадження тренінгової програми з розвитку емоційного інтелекту фахівців державної служби зайнятості України. Для реалізації поставленої мети використано методику визначення рівня емоційного інтелекту Н. Холла, а також математично-статистичні методи обробки та аналізу результатів експериментального дослідження: непараметричний U-критерій Манна-Уітні для порівняння двох незалежних вибірок, непараметричний критерій Т-Вілкоксона для порівняння залежних вибірок та непараметричний критерій х² для порівняння результатів формувального експерименту в експериментальній та контрольній групах. Впровадження тренінгової програми з розвитку емоційного інтелекту, що спрямована на забезпечення узгодженого та комплексного характеру формувального впливу на підвищення рівня емоційного інтелекту фахівців ДСЗУ, було реалізовано у формі групового експерименту методом паралельних груп – експериментальної та контрольної. В експериментальній групі після проведення тренінгу спостерігається підвищення високого рівня та зниження низького рівня загального та всіх показників емоційного інтелекту, тоді як у контрольній групі спостерігається тенденція до зниження високого рівня за всіма показниками емоційного інтелекту. Результати дослідження дали змогу зробити висновки про те, що результати експериментальної групи підтверджують ефективність упровадження тренінгової програми з розвитку емоційного інтелекту фахівців ДСЗУ, який виступає важливим чинником професіоналізму у сфері діяльності «людина-людина».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Husiev, Ihor. "Особливості взаємодії з медіа в процесі адаптації спільноти до умов і наслідків воєнного конфлікту". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 43(46) (15 липня 2019): 72–81. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).26.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті наведено результати емпіричного дослідження, яке виявило базові особливості взаємодії спільноти з медіа. Виокремлено п’ять психологічних особливостей взаємодії спільноти з медіа, які мають різний рівень прояву залежно від віку, матеріального забезпечення, найбільш використовуваного медіа тощо. “Патерналістсько-негативістська” особливість взаємодії з медіа характеризується негативним ставленням до споживаного медіаконтенту і перекладанням відповідальності за нього на державу, тоді як “униклива” особливість спирається на бажання особи свідомо обмежити себе у використанні медіа, аби уникнути натрапляння на медіаконтент, пов’язаний з воєнним конфліктом. Прояв таких особливостей більшою мірою притаманний спільнотам з низьким рівнем матеріального забезпечення, які віддають перевагу російському телебаченню і використовують соціальні мережі “Вконтакті” і “Однокласники”. Такі особливості взаємодії з медіа, як “раціонально-емпатійна” і “споглядальна”, характеризуються оперуванням широким масивом медіаконтенту, раціональним оцінюванням споживаної інформації або її накопиченням для формування подальшого ставлення. Ці особливості частіше проявляються в спільнотах із середнім і високим рівнем матеріального забезпечення, де провідними медіазвичками є використання інтернету для пошуку новин, соціальних мереж Facebook і Twitter, а також онлайн-перегляд телебачення. “Емоційно-інтуїтивна” особливість спирається на сталі звички застосування медіа, які продукують емоційні реакції на споживаний медіаконтент у вигляді прояву жалю, співчуття, співпереживання. Ця особливість притаманна спільноті, яка використовує загальнонаціональне телебачення і не має життєвого досвіду взаємодії з вразливими групами населення (внутрішньо переміщеними особами, учасниками бойових дій тощо). Визначено базові вектори адаптації спільноти до умов і наслідків воєнного конфлікту в процесі взаємодії з медіа: продуктивний вектор, який характеризується раціональним використанням медіа та емпатійним ставленням до внутрішньо переміщених осіб, а також споглядальною позицією, що проявляється у використанні різноманітних медіа для накопичення інформації та в нейтральній оцінці медіаконтенту, що споживається; вектор адаптації з деструктивними проявами, зміст якого визначається патерналістським ставленням до медіаконтенту, його хаотичним споживанням, негативним ставленням до переселених осіб і перекладанням відповідальності на державні інституції; проміжний адаптаційний вектор, особливістю якого є емоційно-інтуїтивна позиція, що виявляється в інтуїтивному пошуку інформації і взаємодії з медіаконтентом, а ставлення до соціально-політичних подій у країні ґрунтується на емоційних факторах (співпереживання, співчуття, жалість).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

ЗАМЕЛЮК, М. І. "ВІД ГРИ ДО ТВОРЧОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 3 (17 листопада 2021): 31–38. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.2.5.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано творчий розвиток дитини дошкільного віку у процесі ігрової діяльності. Визначе- ний багатовекторний характер впливу гри на дитину дошкільного віку. Визначено роль дорослого у творчій грі (у абезпеченні потрібного оточення дитини необхідними реквізитами; спостереженні за прогресивними змінами та приєднанні до веселощів за дозволом дитини). З використанням методів аналізу, узагальнення та систематиза- ції наукових досліджень аналізовано складову частину розвитку власного «Я» дитина у процесі ігрової діяльності. Окреслено переваги ігрової діяльності дітей. Уточнено, що пізнавальна діяльність (поєднання елементів гри з без- посередньою освітньою діяльністю) підвищує розумову активність дитини та формує вербальне та невербальне спілкування. Стаття обґрунтовує важливість гри для соціального розвитку дитини, оскільки така діяльність розви- ває розуміння соціальних очікувань і правил. Розглядається значення гри для розвитку особистості через іграшки, спілкування, самовідкриття. Серед переваг творчого розвитку дитини у грі виділяються самостійність, емоційна залученість і спонтанність дій. Дослідження показує, що участь у творчій грі може розвивати у дитини особисті риси, творче поводження, творчу продуктивність. Особлива увага приділяється дорослому, який у процесі такої діяльності може визначити належність дитини до співпраці. Обґрунтовані аспекти ігрової терапії дітей з різними проблемами. Ними можуть виступати набори іграшок, різне моделювання життєвих ситуацій, які вказують на безпеку. Наголошено, що ігрова діяльність має базуватися на свободі вибору дитини, на тих сприятливих чин- никах, які допомагають дитині пізнати навколишню дійсність та участь себе як особистості в ній. Творча ігрова діяльність дозволяє брати участь у кооперативному та спільному процесі, де взаємодія можливого мислення, імпровізації та прийняття ризику призводить до появи нових можливостей і шляхів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Рідель, Т. М., та Т. О. Кириченко. "ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ТА ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ НЕЛІНГВІСТИЧНИХ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ДО ОВОЛОДІННЯ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 3 (29 квітня 2021): 207–14. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-31.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено розкриттю змісту поняття «комунікативна готовність студентів нелінгвістичних закладів вищої освіти до оволодіння іноземною мовою» та складників такої готовності, а також дослідженню особливостей її формування. Крім цього, надано результати теоретичного обґрунтування та практичної розробки проблеми подолання труднощів під час вивчення іноземної мови студентами нелінгвістичних ЗВО на основі системного підходу. Відзначено, що сучасний соціум потребує особистості полікультурного типу, яка здатна та готова ефективно взаємодіяти у глобальному полікультурному просторі. Визначено, що комунікативна готовність – це інтегративна та динамічна якість майбутнього спеціаліста. Проаналізовано, що формування комунікативної готовності студентів до ефективного оволодіння іноземною мовою є процесом цілеспрямованого, комплексного та якісного перетворення особистості. Уточнено визначення та специфічні особливості формування комунікативної готовності студентів до оволодіння іноземною мовою. З цього приводу охарактеризовано компоненти комунікативної готовності, до яких віднесено мотиваційний (спрямований на стимулювання та підтримку комунікативної активності студентів у процесі міжкультурної взаємодії), особистісний (включає систему індивідуальних установок у сфері міжособистісного спілкування, моральні цінності, комунікативні якості особистості, що характеризують потребу в спілкуванні, ставлення до способу спілкування), когнітивний (лінгво-креативне мислення, що визначає мовно-розумові здатності особистості, знання і досвід у галузі міжкультурної комунікації), емоційно- ціннісний (емоційний позитивний настрій і емоційна готовність особистості до міжкультурної комунікації сприятимуть швидкій її акультурації) і діяльнісний (включає комунікативні засоби, іншомовну комунікативну компетенцію і соціокультурні якості), а також основні види комунікативних труднощів під час вивчення іноземної мови. Запропонована модель формування комунікативної готовності до оволодіння іноземною мовою та надано результати дослідницько-експериментальної роботи з перевірки ефективності цієї моделі формування комунікативної готовності. У результаті дослідження було виявлено, що подолання комунікативних труднощів, що виникають у процесі вивчення іноземної мови у студентів нелінгвістичних спеціальностей, може відбуватися на різних рівнях: початковому, операційному, технічному. Кожен із зазначених рівнів наповнений своїм змістом і основними критеріальними ознаками.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Chunikhina, Svitlana. "КОЛЕКТИВНІ ПОЧУТТЯ ЯК ЧИННИКИ СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ІНКЛЮЗІЇ". Проблеми політичної психології 22 (31 грудня 2019): 140–52. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol22-year2019-19.

Повний текст джерела

Анотація:

На основі міждисциплінарного аналізу досліджень процесів соціального виключення уточнюється зміст поняття «соціальна інклюзія». Зокрема, у межах соціологічних досліджень увага зосереджується на горизонтальній диференціації суб’єктів соціальної взаємодії на «інсайдерів» і «аутсайдерів». Економічний підхід до проблеми соціального залучення базується на способах усунення бар’єрів у доступі до ресурсів. З позицій філософської перспективи соціальна інклюзія розглядається як можливість повернення соціального суб’єкта до активної соціальної діяльності. Психологічні аспекти дослідження впровадження інклюзивної освіти фокусуються насамперед на соціально-психологічних диспозиціях та емоційних реакціях залучених осіб. Виокремлено три рівні становлення соціальної інклюзії в Україні: інституційний – зачіпає модель соціальної політики держави, яка консервує патерналістські настановлення громадян, призводить до зростання кількості дискримінованих груп та посилення конкуренції між ними за державну підтримку; соцієтальний – пов’язаний із функціонуванням у суспільній свідомості досить жорсткої системи диспозицій щодо норми/нетиповості або меж між ін- і аутгрупами; суб’єктивно-емоційний – визначається патернами емоційного реагування громадян на взаємодію з дискримінованими групами та особами. Конкретизується поняття «колективних почуттів» як реакції на певні події, які є типовими для членів певного суспільства і стало проявляються в різних поколінь. Показано, що серед колективних почуттів, пов’язаних з процесами соціальної інклюзії, в українському суспільстві переважають «емоції дистанціювання» (страх, гнів, відраза) або амбівалентні емоції (співчуття, поєднане з агресивними інтенціями) та спостерігається нестача «емоцій близькості» (солідарність, довіра). Визначено напрями подальших досліджень модальності та динаміки колективних почуттів у процесах соціальної інклюзії, зокрема шляхів набуття позитивного колективного емоційного досвіду, пов’язаного з інклюзією.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Бегеза, Людмила. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ ЛІКАРІВ". Psychological Prospects Journal, № 36 (30 грудня 2020): 37–48. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2020-36-37-48.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета. У статті представлено результати теоретичного та емпіричного вивчення синдрому емоційного вигорання лікарів. Визначено, що синдром емоційного вигорання розвивається на фоні впливу соціально-професійних чинників в умовах пандемії, характеризується збільшенням робочого навантаження й частотою комунікації та взаємодії з пацієнтами, обумовлюється фізичними та емоційними проявами/стражданнями пацієнтів; складністю і труднощами проблем пацієнта та можливістю/неможливістю їх вирішити; супроводжується хронічним професійним стресом, емоційним та фізичним виснаженням. Методи. Для діагностичного вивчення синдрому емоційного вигорання лікарів використано «Опитувальник вивчення рівня психічного вигорання (MBI) (К. Маслач і С. Джексон, адаптація Н.Е. Водопьянової). Вибірка дослідження (n = 593) складала: жінки – 71,3 %, чоловіки – 28,7 %, віком від 29 до 63 років зі стажем роботи від 5 до 32-37 років. Результати. За ознаками професійної спрямованості у діагностуванні взяли участь 5 груп лікарів: «професійно-віковий тип», «травматичний тип», «загальний тип», «інструментальний тип», «тяжкі стани». Встановлено, що рівень професійного вигорання загалом серед лікарів 5 груп – нерівномірний. У трьох компонентах за рівнями мають свої особливості і відмінності. Найвищі показники має компонент «емоційне виснаження», а компоненти «деперсонализація» та «редукция личных достижений», за наявних епідеміологічних умов, мали дещо нижчі показники. Виявлено рівень професійного вигорання за гендерною ознакою. У чоловіків так і у жінок ступінь професійного вигорання майже однаковий. Однак, лікарі жіночої статі схильні до більш вищого ступеню вигорання ніж лікарі чоловічої статі. За критерієм вік та стаж роботи лікарів результати виявилися різними за компонентами емоційного вигорання. Провідними ознаками емоційного вигорання в лікарів були відчуття емоційної виснаженості, тривога, зниження настрою, підвищення емоційного контролю, психоемоційна та особистісна напруженість. За компонентом «виснаження» у лікарів спостерігалися симптоми «емоційної економії», емоційної (дозування емоцій у професійній діяльності та у сімейному оточенні, відсутність хвилювання у робочому процесі та підвищена тривожність до членів власної родини) та особистісної відстороненості (повна чи часткова втрата інтересу до позапрофесійних сфер життя, відчуття обтяження при комунікації із суб’єктами непрофесійної сфери). Висновки. Відмінності у структурі складових емоційного вигорання серед 5 груп лікарів за професійною спрямованістю обумовлювалися специфікою професійної діяльності (виконання функціональних обов’язків, тривалість робочого дня, збільшення кількості звернень до лікаря, особливості пацієнтів).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Бут, Оксана Василівна. "Звукове середовище (тло) як художній засіб виразності сучасного екранного твору". Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого, № 27-28 (25 травня 2021): 122–30. http://dx.doi.org/10.34026/1997-4264.27-28.2021.238835.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті в кількох аспектах досліджено створення атмосфери фільму як основи, фону для головних об’єктів кадру та подій фільму з точки зору просторових, психологічних, емоційно-імерсійних, екологічних властивостей та особливостей художньої виразності. Визначено склад і взаємодію таких компонентів звукового ряду, як шум, звук, пауза, відлуння, музика, що утворюють предметно-акустичну знакову або мелодико-гармонічну емоційну атмосферу — тишу. Особлива увага приділена огляду передачі психологічного сприйняття середовища глядачем.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Гриньова, М. В. "ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЗДАТНОСТІ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ВЗАЄМОДІЇ В МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, № 5 (29 листопада 2019): 59–67. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-59-67.

Повний текст джерела

Анотація:

У представленому матеріалі статті розкрито значення соціального феномену професійної взаємодії в системі професійної підготовки майбутніх педагогічних працівників України. Здійснено аналіз понять «взаємодія» та «професійна взаємодія». Процес взаємодії необхідно вважати об’єктивним процесом, оскільки він і залежить від особистості, і одночасно не залежить від неї. У проблемі взаємодії між людьми варто зрозуміти, що існують можливості не лише впливу один на одного, але й організація спільної діяльності, обмін переконаннями, ідеями, думками, формування цінностей, інтересів та потреб, і навіть емоцій. Сформульовано рекомендації щодо забезпечення формування здатності до професійної взаємодії в майбутніх педагогічних кадрів: впровадження достатньої кількості тренінгових занять щодо формування комунікативних вмінь та навичок; соціально-психологічні інтерактивні заняття щодо сформованості вмінь створювати соціально-психологічний портрет педагогічного колективу (норми та традиції колективу, схвалення певного зразку поведінки, виділення неформальних лідерів, осіб-поширювачів інформації, осіб-пасіонаріїв тощо); сприяння формуванню рефлексії та емпатії; сприяння формуванню тих професійно-особистісних характеристик, що становитимуть основу аналітичної діяльності педагога, проектної діяльності; забезпечення позитивної складової професійного досвіду майбутнього педагога; сприяння формуванню оптимістичного сприйняття об’єктивної діяльності; сприяння зацікавленості у побудові професійних контактів та багато іншого. Формування здатності до професійної взаємодії майбутніх педагогів передбачає реалізацію конкретної мети – успішне розв’язання професійних завдань, що провокують особу педагога на активність як професійну, так і соціальну. Ключові слова: професійна взаємодія, взаємодія, педагогічні працівники, фахівці, здатність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

МАРТИНЕНКО, Надія. "СТРУКТУРА ТА КОМПОНЕНТИ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ПІЛОТІВ ДО МІЖКУЛЬТУРНОЇ ВЗАЄМОДІЇ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 23, № 4 (26 березня 2021): 225–38. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v23i4.602.

Повний текст джерела

Анотація:

Потреба у формуванні готовності майбутніх пілотів до міжкультурної взаємодії пов’язана з глобалізаційними та інтеграційними процесами, вимогами міжнародних організацій та чинником безпеки польотів. Констатовано, що у льотних закладах вищої освіти приділяють недостатню увагу підготовці до міжкультурної взаємодії, тому необхідно розробити цілеспрямовані педагогічні заходи з формування готовності майбутніх пілотів до міжкультурної взаємодії. З метою теоретичного обґрунтування зазначених педагогічних заходів потлумачено поняття «готовність» як сукупність спеціальних знань, умінь, навичок, які визначають здатність виконувати діяльність на досить високому рівні. Аналіз психолого-педагогічних джерел дозволив визначити структуру готовності майбутніх пілотів до міжкультурної взаємодії, що складається із взаємопов’язаних компонентів: мотиваційного, когнітивно-діяльнісного, акмеологічного та емоційно-вольового. Мотиваційний компонент передбачає мотиви, які формуються на основі потреб міжкультурної взаємодії майбутнього авіафахівця. Когнітивно-діяльнісний компонент характеризується наявністю професійних знань та умінь міжкультурної взаємодії. Акмеологічний компонент передбачає наявність гуманістичного світогляду, духовно-моральної досконалості, інноваційності, професійного менталітету, потребу в творчому саморозвитку. Емоційно-вольовий компонент охоплює комплекс емоцій та почуттів, передбачає стійкість до конфліктних міжкультурних ситуацій та успішне їх вирішення, виявлення моральної підтримки та готовності прийти на допомогу, потребу в спілкуванні з представниками інших культур.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Париш, Мохаммад. "Роль рекреації в реабілітації: системний огляд". Спортивна медицина, фізична терапія та ерготерапія, № 1 (18 вересня 2021): 52–56. http://dx.doi.org/10.32652/spmed.2021.1.52-56.

Повний текст джерела

Анотація:

Резюме. Вивчення ролі та впливу рекреаційних практик протягом періоду фізичної реабілітації шляхом системного аналізу сучасних підходів, таких як рекреаційна терапія та метод терапевтичної рекреації. Мета. Дослідження теоретичних підходів до визначення термінів «дозвілля» та «рекреація» стало основою даного дослідження. Методи. Критичний аналіз сучасної наукової літератури та систематичний огляд попередніх емпіричних досліджень. Результати. Проведене комплексне теоретичне дослідження дало змогу сформулювати такі визначення: «дозвілля» – вільний від роботи та пов’язаних з нею обов’язків час, який людина вирішує провести, виходячи з власних уподобань, емоційного стану та настрою; «рекреація» – фізична активність людей, спрямована на покращення стану здоров’я, рівня добробуту, отримання позитивних емоцій та задоволення, позбавлення від напруження, а також соціальні взаємодії. Крім того, було вивчено роль рекреації у процесі реабілітації, а саме шляхом використання рекреаційної терапії, яка позитивно впливає на стан здоров’я, ефективність реабілітації та самопочуття, що досягається у разі отримання позитивних емоцій від дозвілля, розваг та соціальних взаємодій. Терапевтично-рекреаційний підхід демонструє позитивний вплив фізичної та емоційної діяльності (дозвілля) на ефективність реабілітації, відновлення та повернення осіб з травмами, хворобами чи вадами до звичного рівня активності, а також сприяє більш активному способу життя.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Курінна, Світлана, та Ян Курінний. "ДЕЯКІ ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ДО ЕФЕКТИВНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ". Гуманізація навчально-виховного процесу, № 1(100) (3 грудня 2021): 159–69. http://dx.doi.org/10.31865/2077-1827.1002021.245412.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито деякі теоретичні аспекти підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти до ефективної соціалізації дітей раннього віку. Проаналізовано соціалізаційний процес дітей раннього віку, виголошено особливості соціального розвитку малят. Грунтовно розкрито фази соціального становлення особистості. Визначено соціалізованість як результат соціального розвитку дітей раннього віку в закладах дошкільної освіти. Приділено увагу характеристиці сучасної дитини раннього віку, виокремлено зміни, які відбулись в особистості сучасної дитини. Акцентовано увагу на ролі освітнього закладу дітей раннього віку. Зосереджено увагу на системній фаховій підготовці вихователів дітей раннього віку. Виокремлено передумови ефективної реалізації професійних функцій вихователя дошкільного закладу, серед яких виокремлюють: гностично-дослідницьку, виховну, конструкторсько-організаційну, координуючу. Наголошено окремо на діагностичній функції вихователя, що дозволяє визначати стан виховуваних і педагогічного процесу; конструктивно-організаторську, спрямовану на організацію педагогічного процесу; комунікативну. Особливої уваги приділено емоційній сфері вихователя, яка допоможе педагогу вибудовувати свою взаємодію з дітьми раннього віку на підставі емоційної саморегуляції та самоконтролю. До того ж, наголошено, що вихователь у групах раннього віку має усвідомлювати власну відповідальність за створення емоційно комфортного середовища, яке забезпечить гармонійну узгодженість в процесі спілкування та ефективної життєдіяльності малюків.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Dudnyk, Oksana. "ФАКТОРНА СТРУКТУРА ЕМОЦІЙНО-ОЦІННИХ ХАРАКТЕРИСТИК Я-КОНЦЕПЦІЇ СТУДЕНТІВ ІЗ ВИСОКИМ РІВНЕМ ОСОБИСТІСНОЇ БЕЗПОРАДНОСТІ". Psychological Prospects Journal, № 33 (9 червня 2019): 103–14. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-33-103-114.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто емоційно-оцінні характеристики Я-концепції студентів із високим рівнем сформованої особистісної безпорадності. Окреслено ознаки психологічного феномену набутої (завченої, прищепленої) безпорадності, яка внаслідок генералізації на інші сфери діяльності проявляється на особистісному рівні як інтегральна особистісна властивість і регулює поведінку, сприйняття, ставлення до дійсності, проявляючись у життєдіяльності суб’єкта пасивністю поведінки, нездатністю використовувати наявні можливості бажаного перетворення ситуації, труднощами у відносинах із навколишніми тощо. Розглянуто Я-концепцію як складну, багаторівневу й багатокомпонентну систему вираження стосунків особистості із собою та із зовнішнім світом; акцентовано увагу на процесуально-динамічних характеристиках цього цілісного психологічного утворення, із яким узгоджуються почуття й емоції, вчинки та поведінка, дії й очікування суб’єкта. Наголошено на можливих суперечностях між окремими модальностями Я-образу, які руйнують їхню відносну стійкість, упорядкованість і збалансованість взаємодії, зумовлюючи «розмитість», «нечіткість», дезінтегрованість Я-концепції в осіб із високим рівнем особистісної безпорадності. Застосовано метод факторного аналізу для виявлення факторної структури емоційно-оцінних характеристик Я-концепції студентів із високим рівнем особистісної безпорадності, емпіричними референтами якої визначено симптомокоплекс діагностичних показників (низький рівень суб’єктивного контролю (екстернальність), песимістичний атрибутивний стиль, самооцінка власних емоційних станів із позиції втоми, підвищеної тривожності, пригніченості та безнадії, низький рівень домагань (переважання мотиву уникнення невдач над мотивом прагнення до успіху). Установлено, що особам із високим рівнем безпорадності властиві такі інтегральні психологічні характеристики, як емоційний дисонанс, виражена деструктивність самоконтролю, реактивна агресивність, низька самоцінність, ригідність Я-концепції й інертність процесів і механізмів саморозвитку, що дає змогу розглядати безпорадність як дестабілізаційний чинник у побудові гармонійної Я-концепції особистості.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Бондарчук, Оксана. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ СОРОМ’ЯЗЛИВОСТІ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, № 9(54) (27 лютого 2020): 21–31. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.9(54).02.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми прояву та розвитку сором’язливості у дітей молодшого дошкільного віку, експериментально проаналізовано психологічні детермінанти особистісної сором’язливості у 3-4 річному віці. Теоретичне дослідження продемонструвало, що сором’язливість є різносторонньою якістю особистості, яка зазвичай асоціюється із замкнутістю, невпевненістю, боязливістю, соромом. Дуже часто ранній прояв дитячої сором’язливості залишається непомітним та ототожнюється з інтровертованістю, несміливістю, тривожністю. Серед чинників появи особистісної сором’язливості у дитячому дошкільному віці називають недостатній розвиток комунікативних знань і вмінь, копіювання поведінки одного з членів сім’ї, поведінкову скутість, постійне відчуття тривоги, негативний образ власного «Я». Аналіз психологічних джерел дозволив виділити такі компоненти особистісної сором’язливості молодшого дошкільника: емоційно-оцінний, поведінковий і комунікативний. Ці складові активно розвиваються під час психофізіологічного дозрівання дитини та здійснюють взаємовплив на формування її самооцінки. Важливого значення у цей віковий період набуває також процес автономії, коли дитина починає робити перші самостійні кроки у дорослому світі, намагаючись продемонструвати особистісне «Я». Беззаперечного значення набуває й гармонійний емоційний розвиток молодшого дошкільника, під час якого формується емоційне самоставлення до себе, однолітків і дорослих, а негативний досвід взаємодії може слугувати основою майбутньої недовірливої поведінки дитини. Також варто зазначити, що психологічною особливістю особистісної сором’язливості у молодшому дошкільному віці є майбутня проєкція негативної оцінки оточення і переживання почуття дискомфорту в присутності сторонніх людей.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Bey, Iryna. "Паритетний діалог як чинник суб’єкт-суб’єктної взаємодії в процесі спілкування викладача і студента факультету іноземних мов". Освітній простір України, № 14 (21 грудня 2018): 135–41. http://dx.doi.org/10.15330/esu.14.135-141.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються проблеми педагогічної взаємодії в процесі підготовки майбутніх учителів іноземних мов до проектної діяльності в закладах загальної середньої освіти.З цією метою представлено теоретичний аналіз суб’єкт-суб’єктної взаємодії в системі стосунків “викладач-студент”; обґрунтовано універсальні принципи побудови і ведення паритетного діалогу учасників освітнього процесу вищої школи. Визначено низку діалогічних умінь, якими має оволодіти майбутній учитель іноземних мов: мотиваційні, комунікативні, організаторські, гностичні, емоційні та оцінні. Автором доведено важливість паритетного діалогу як такого, що забезпечує рівність психологічних позицій, взаємні гуманістичні відносини, активність викладача та студентів, готовність прийняти співрозмовника, взаємодіяти з ним.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

N.D., Volodarska, and Karabaieva I.I. "INFLUENCE OF EMOTIONAL RELATIONSHIPS ON THE PSYCHOLOGICAL WELL-BEING DEVELOPMENT OF FAMILY." Scientic Bulletin of Kherson State University. Series Psychological Sciences, no. 3 (October 22, 2021): 29–36. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2021-3-4.

Повний текст джерела

Анотація:

Purpose ‒ is to study the influence of emotional ties in family relationships on development of children’s psychological well-being.Methods ‒observations, inquiries of parents and children, playing diagnostic tasks, methods of associative-sensual focus-reconstruction of experiences of life stories of an individual.Results ‒ results are presented of the empirical study of impact of emotional ties in the system of family relations on the psychological well-being development. Family relations are considered in the context of relationship between parents and children, as conditions for the psychological well-being development. The factors are analyzed of destruction of these ties, which create obstacles in the psychological well-being development. Peculiarities and tendencies are revealed of emotional ties of a modern young couple. Influence is found of manifestation of psychological defenses of the spouses on creation of obstacles in the psychological well-being development of a child.Conclusions. Summarizing manifestations of emotional ties of parents and children, importance was determined of communication in the family circle for a preschool child. Factors were identified that become obstacles to the psychological well-being development of a child. Among factors of the psychological well-being destruction of an individual were identified as follows: desire for maximum commitment of the partner in interaction (which destroys relationships with others), which violates personal boundaries of another person; inability to regulate own ambivalence of emotions and desires; fears of losing emotional intimacy in existing relationships (anxiety and guilt), which originates mechanisms of psychological protection of an individual; inability to change strategies for maintaining emotional ties in relationships: displacement, rationalization, projection in situations of own internal conflicts; lack of congruence in the relationship of an individual with other persons; strategy of manipulating power in the relationship between parents; lack of hierarchy in the interaction of family members of parents and children; repetition of old behavioral strategies, inability to renew them.Key words: emotional ties, family values, psychological well-being, family. Мета статті – дослідження впливу емоційних зв’язків у родинних стосунках на розвиток психологічного благополуччя дітей.Методидослідження – спостереження, опитування батьків, дітей, ігрові діагностичні завдання,методика асоціативно-чуттєвої фокус-реконструкції переживань історій життєвого шляху особистості.Представлено результати емпіричного дослідження впливу емоційних зв’язків у системі сімейних стосунків на розвиток психологічного благополуччя особистості. Сімейні стосунки розглянуті у контексті взаємин батьків із дітьми як умови розвитку психологічного благополуччя. Проаналізовано чинники руйнування цих зв’язків, що створюють перепони у розвитку психологічного благополуччя. Виявлено особливості та тенденції емоційних зв’язків сучасного молодого подружжя. Знайдено вплив прояву психологічних захистів подружжя на створення перепон у розвитку психологічного благополуччя дитини.Висновки: визначено, що сімейно-родинні цінності є основою формування психологічного благополуччя дитини. Узагальнюючи прояви емоційних зв’язків у батьків і дітей, окреслено значущість спілкування у родинному колі для дитини дошкільного віку. Було виокремлено чинники, що стають перепонами у становленні психологічного благополуччя дитини. Серед факторів, які впливають на руйнування психологічного благополуччя особистості, було виділено: бажання максимальної відданості партнера по взаємодії (яка руйнує взаємини з іншими), що порушує особистісні границі іншого; нездатність врегульовувати власну амбівалентність емоцій, бажань; страхи втратити емоційну близькість у наявних стосунках (тривогу і вину), які породжують механізми психологічних захистів особистості; неможливість змінити стратегії утримання емоційних зв’язків у стосунках: витіснення, раціоналізацію, проекцію у ситуаціях власних внутрішніх конфліктів; відсутність конгруентності у взаємостосунках особистості з іншими; стратегію маніпулювання владою у стосунках між батьками; відсутність ієрархії у взаємодії членів сім’ї батьків і дітей; повторення старих поведінкових стратегій, нездатність їх поновлення.Ключові слова: емоційні зв’язки, сімейні цінності, психологічне благополуччя, родина.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Sapsovych, Oleksandra Arkadiivna. "ЕМОЦІЙНА ПАМ’ЯТЬ МУЗИКАНТА-ВИКОНАВЦЯ (ДО ПОСТАНОВКИ ПИТАННЯ)". Музичне мистецтво і культура 1, № 31 (17 листопада 2020): 147–60. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-1-12.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті – виявити структурну організацію емоційної пам’я- ті музиканта-виконавця. Розглянути алгоритм включення в роботу різних граней даного явища. Дати визначення поняття. Методологія дослідження полягає в постановці проблеми з точки зору історизму, системному відокремленні, а також виявленні взаємодії і взаємозалеж- ності різних пластів феномена емоційної пам’яті музиканта. Наукова новизна полягає в роз’ясненні та обгрунтуванні трьох граней емоцій- ної пам’яті музиканта-виконавця з подальшим виведенням визначення даного поняття. Висновки свідчать, що справжнє освоєння музичного тексту ставить завданням не тільки охопити твір напам’ять, але і просунутися далі – «дійти до самої суті», за Пастернаком [9], що для музиканта означає з ролі просто виконавця перейти в ранг виконав- ця-інтерпретатора. Якщо фізичний рівень сприйняття, відтворення, запам’ятовування музичного тексту має на увазі головування таких аспектів професійної пам’яті, як слуховий, зоровий і кінестетичний (з паралельним підключенням і конструктивно-логічного аспекту), то психологічний рівень має на увазі той формат зростання із твором, який відповідає суті вибудовування емоційної пам’яті виконавця. Ос- тання має на увазі: по-перше, максимально близьке знайомство з об- раним твором і композиторською мовою автора, проникнення в авто- ноетичну свідомість автора, стає об’єктивністю буття музики для самого «втілювача» ідеї і називається, по суті, семантичною пам’ят- тю виконавця. По-друге, напрацювання вже безпосередньо виконав- цем-інтерпретатором суб’єктивного багажу переживань художнього і особистого порядку – того резервуара або «архіву», який виступає основою репродуктивного та продуктивного виду діяльності артиста і буде називатися словом «інпут». І, нарешті, по-третє – відтворен- ня накопичень, утворених першими двома рівнями в уяві, для їх по- дальшого використання під час втілення вже піаністичних і художніх завдань. Емоційна пам’ять, таким чином, полягає в накопиченні, усвідомленні і збереженні досвіду об’єктивного композиторського, а також суб’єктивного чуттєвого сприйняття і переживання символів, що утворюють, у кінцевому рахунку, змістовну складову частину інтерпретації твору.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Сергієнко, Наталія. "ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИЧИН ВИНИКНЕННЯ ЗАЛЕЖНОСТІ У ДИСФУНКЦІОНАЛЬНИХ СІМ’ЯХ". Молодий вчений, № 2 (90) (26 лютого 2021): 58–63. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-2-90-11.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлені дослідження робіт по визначенню сімейної динаміки у дисфункціональних сім’ях, схеми стосунків та взаємодії членів сім’ї, що включає безліч необхідних елементів (емоційна залежність від інших, відсутня впевненість в собі, ствердження автономії та залежності). Коли член сім'ї вживає психоактивні речовини (ПАР), вплив на сім'ю може різнитися залежно від її структури. Наприклад, батько який зловживає ПАР може виступати в ролі «супер героя», або коли сім’я керована конфліктами негативний вплив буде скерований на самооцінку і супроводжувати дитину в дорослому віці. Говориться у статті також про дорослих дітей з неблагополучних сімей, які мають такі типи: сім’я зловживала ПАР, сім’я, керована конфліктами, або насильницька сім’я чи емоційно відокремлена. Про шляхи надання допомоги тим, хто, побачивши свою проблему, просить допомоги, в тому числі як соціально-психологічної, так і духовної.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Кузікова, Світлана, та Світлана Пухно. "Розвиток емоційно-вольового компоненту комунікативної компетентності майбутніх педагогів". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(50)T3 (2019): 175–86. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-175-186.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті проаналізовано складові комунікативної компетентності педагога, а саме, – мотиваційний, когнітивний, поведінковий, ціннісно-смисловий, емоційно-вольовий компонент, їх специфіка. Мета статті – теоретичний аналіз структури комунікативної компетентності педагогів та дослідження особливостей розвитку емоційно-вольового компоненту визначеної компетентності у майбутніх вчителів. Завдання дослідження полягали у теоретичному аналіз наукової літератури з виділених проблем та проведенні експериментального дослідження з метою визначення рівня розвитку вольової саморегуляції та виявлення «перешкод» у встановленні емоційних контактів студентів і магістрантів – майбутніх педагогів, аналізі результатів та формулюванні узагальнюючих висновків. Дослідження ґрунтувалось на методах комплексного теоретичного аналізу. В експериментальній складовій використовувались психологічні методики «Дослідження вольової саморегуляції» (А. В. Зверков, Е. В. Ейдман); «Методика діагностики перешкод у встановленні «емоційних контактів» (В. В. Бойко); «Оцінка комунікативного контролю у спілкуванні» (адаптований варіант тесту М. Снайдера). Результати. Представлено, що комунікативна компетентність є однією з умов ефективності виконання майбутнім педагогом своїх професійних функцій. У результаті проведеного експериментального дослідження, визначено, що магістранти закладу вищої освіти демонструють високий рівень самовладання, низький рівень виявлених «перешкод» у встановленні емоційних контактів та високий комунікативний контроль у порівнянні з даними результатів студентів І та ІІ курсів. Висновки. Визначено, що формування комунікативної компетентності студентів – майбутніх педагогів, – це тривалий динамічний процес, який залежить від оволодіння молодою людиною системи комунікативних знань, формуванні вмінь та навичок ефективної взаємодії під час навчання у закладі вищої світи. Представлено, що визначені складові емоційно-вольового компоненту комунікативної компетентності відіграють значну роль у виникненні комунікативних бар’єрів в ході виконання завдань педагогічної діяльності. Показано, що необхідними умовами розвитку комунікативної компетентності студентів є активізація психологічної просвіти, робота студентських наукових гуртків, проведення соціально-психологічних тренінгів, впровадження інтерактивних форм роботи, створення сприятливої психологічної атмосфери співпраці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Прокопенко, І. А. "ТЕХНОЛОГІЧНИЙ АРСЕНАЛ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ФАСИЛІТАЦІЙНОЇ ВЗАЄМОДІЇ З УЧНЯМИ". Педагогіка та психологія, № 63 (квітень 2020): 133–41. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.14.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність дослідження полягає у тому, що система підготовки майбутніх учителів на засадах технологізації до фасилітаційної взаємодії з учнями є важливим чинником в сучасній освіті. Мета статті – визначення на основі аналізу наукової літератури технологічного арсеналу системи підготовки майбутніх учителів до фасилітаційної взаємодії з учнями. Автором обґрунтовано технологію підготовки майбутніх учителів до фасилітаційної взаємодії з учнями, яку визначаємо як системне планування, імплементацію та діагностику її компонентів. Розроблена технологія містить мету та етапи реалізації. В дослідженні доведено, що дієвості підготовки майбутніх учителів до фасилітаційної взаємодії з учнями сприяють такі етапи: мотиваційноціннісний, змістово-діяльнісний та оцінно-рефлексійний. Автором визначено стратегії, які адаптовані до технологічного арсеналу системи підготовки майбутніх учителів до фасилітаційної взаємодії з учнями: метакогнітивна (обмірковування процесу навчання, його планування, контроль правильності розуміння сприйнятої інформації, самооцінку, здійснення моніторингу в процесі виконання різноманітних завдань), когнітивна (трансформація та організація навчальної інформації), соціо-емоційна (вплив соціальних та емоційних факторів на процес оволодіння діяльністю). На нашу думку, правильно застосована стратегія забезпечує суб’єктивну впевненість у досягненні позитивного результату. В дослідженні, ґрунтуючись на структуру готовності майбутніх учителів до фасилітаційної взаємодії, дієвим є оволодіння стратегіями здійснення фасилітаційної взаємодії, які можливі при створенні трьох типів спеціальних ситуацій: навчальні (реальні), уявні реальні (професійні), уявні нереальні (фантазійні). В процесі проведеного аналізу способами вирішення проблемних ситуацій при підготовці майбутніх учителів до фасилітаційної взаємодії з учнями доведено, що є проблемні й інформаційні запитання, заздалегідь підготовлені вчителем або ті, що з’являються в процесі їх аналізу й вирішення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

A.I., Krailyuk, and Ponomareva V.K. "THE RELATIONSHIP OF PARENTAL EMPATHY WITH THE PECULIARITIES OF RAISING PRESCHOOL CHILDREN." Scientic Bulletin of Kherson State University. Series Psychological Sciences, no. 4 (December 1, 2021): 40–47. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2021-4-5.

Повний текст джерела

Анотація:

Purpose. The article is devoted to the study of parental empathy and the identification of the relationship between this phenomenon and the peculiarities of raising children at the age period from 3 to 6 years. The article considers the essence and mechanisms of empathy phenomenon. It was found that the phenomenon of empathy has been studied by many scientists from different angles, creating their own concepts of understanding this phenomenon and its mechanisms, while emphasizing its importance. The phenomenon of empathy was considered as an emotional sensitivity to another, as a perception of the inner world of another person, as a penetration into the individual identity of the object of communication without losing understanding of oneself. The main mechanisms of empathy included decentralization, interpretation, emotional contagion, and identification. The role of parental empathy in relationships and interactions with the child that affect the child's development was demonstrated.Methods. An empirical study was organized and conducted based on a sample of 65 mothers and fathers aged 25 to 44 living in Ukraine who have their first or only child aged 3 to 6. Three psychodiagnostic methods were used to implement the study, namely: questionnaire of emotional empathy by A. Megrabyan and N. Epstein (1975), adapted by Yu.M. Orlov and Yu.N. Emelyanov; multifactor questionnaire by M. Davis (1980), adapted by T. Karyagina, N. Budagovskaya and S. Dubrovskaya (2013); questionnaire of emotional relations in the family by O. Zakharova (1996). Psychometric verification of the reliability and representativeness of the selected methods for empirical research was conducted.Results. The level of parents’ empathy and peculiarities of interaction with the child were determined, correlation analysis with interpretation of the obtained results was carried out. It has been proven that the higher the level of emotional empathy in parents, the higher the level of emotional intimacy with the child.Conclusions. It was found that parental emapthy is a necessary condition for positive emotional and educational interaction with the child, which has a significant impact on the child's development, communication and building relationships with other people in the future.Key words: empathy, parents, family upbringing, children, correlation, relationships. Мета. Мета статті –дослідити емпатію батьків та виявити зв’язок між даною властивістю та особливос-тями виховання дітей віком від 3 до 6 років. У статті розглянуто питання сутності та механізмів феноменів емпатії. З’ясовано, що феномен емпатії досліджувало багато вчених з різних боків, створюючи власні концепції розуміння даного феномену та його механізмів, при цьому підкреслюючи його важливість. Феномен емпатії розглянуто як емоційну чуйність до іншого, як сприйняття внутрішнього світу іншої людини, як проникнення в індивідуальну своєрідність особистості об’єкта спілкування без втрати розуміння самого себе. До основних механізмів емпатії віднесено децентрацію, інтерпретацію, емоційне зараження та ідентифікацію. Розглянуто роль емпатії батьків у стосунках та взаємодії з дитиною, які впливають на розвиток дитини.Організовано та проведено емпіричне дослідження, яке базувалось на вибірці з 65-ти матерів та батьків віком від 25 до 44 років, які проживають в Україні та мають першу або єдину дитину віком від 3 до 6 років. Методи. Для реалізації дослідження було використано три психодіагностичні методики, а саме: опитувальник емоційної емпатії А. Меграбяна та Н. Епштейна, 1975 р., в адаптації Ю.М. Орлова та Ю.М. Ємельянова; багатофакторний опитувальник М. Девіса, 1980 р., в адаптації Т.Д. Карягіної, Н.А. Будаговської та С.В. Дубровської, 2013 р.; опитувальник емоційних відносин у сім’ї О.І. Захарової 1996 р. Проведена психометрична перевірка надійності й репрезентативності вибраних методик для емпіричного дослідження.Результати. Визначено рівень емпатії батьків та особливостей взаємодії з дитиною, проведено кореляційний аналіз з інтерпретацією отриманих результатів. Встановлено, що більшість батьків мають середній рівень емпатії, якого цілком досить для гармонійного виховання дитини. Доведено, що чим вищий рівень емоційної емпатії у батьків, тим вищий рівень емоційної близькості з дитиною. Висновки. Встановлено, що емпатія батьків є необхідною умовою позитивної емоційної і виховної взаємодії з дитиною, яка має значний вплив на розвиток дитини, її комунікацію та побудову стосунків з іншими людьми в майбутньому.Ключові слова: емпатія, батьки, сімейне виховання, стосунки, кореляція.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Kirsanova, Svitlana. "СКЛАДНИКИ ПРОФЕСІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ ДО МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СЕРЕДОВИЩІ ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 23 (24 листопада 2020): 106–10. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.106-110.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті на основі аналізу наукової літератури узагальнено погляди вчених щодо формування готовності студентів до міжособистісної взаємодії в полікультурному середовищі педагогічного університету, розглядається структура означеного поняття. Актуальність проблеми зумовлена необхідністю створення і налагодження конкретного механізму, у якому етнічна самосвідомість виступала б важливим чинником усвідомлення причетності до рідної етнічної культури, розуміння її значення в консолідації української нації, у формуванні її національно-державних інтересів. Засучасних умов глобалізованого полікультурного суспільства підготовленість студентської молоді до міжособистісної взаємодії в полікультурному середовищі педагогічного університету – це не лише провідна компетентність людини, але й органічний складник її професійної діяльності.Мета дослідження полягає в розкритті змісту і складників готовності студентської молоді до формування міжособистісної взаємодії в полікультурному середовищі педагогічного університету. Змістова структура поняття готовності, на думку авторки, включає полікультурні знання, уміння, навички, внутрішні емоції й емоційно-ціннісні ставлення, культурну обізнаність, що забезпечує розуміння суті різних культурних явищ, їхніх характеристик тавзаємозв’язку, наявність проникливості та здатності до оцінювання культурних феноменів, дій представників різних культур та самооцінки власної поведінки.Результати наукового пошуку надали можливість виокремити структурні компоненти (раціональний, аксіологічний, дієвий, рефлексивний), критерії та показники: мотиваційно-потребнісний (розвиненість мотивів щодо оволодіння знаннями та вміннями полікультурної взаємодії, наявність потреби в їхньому постійному вдосконаленні); емоційно-ціннісний (прояв позитивного ціннісного ставлення до інших культур та їх носіїв, відчуття позитивних емоцій від спілкування з представниками інших соціокультурних спільнот); когнітивно-функціональний (сформованість знань просутність культури, культурні особливості різних народів, правила та норми комунікації, а також умінь, необхідних для здійснення міжособистісної взаємодії: інтелектуальних, організаційних, комунікативних, рефлексивних); особистісний (сформованість особистісних якостей, необхідних для реалізації міжособистісного спілкування: емпатійність, толерантність, доброзичливість).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Сандал, О. С. "КОМПЛЕКС МЕТОДИК ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЕМОЦІЙНИХ СТИЛІВ У ОСІБ З ТРАВМАТИЧНИМ ДОСВІДОМ". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 4 (7 квітня 2022): 12–16. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.4.2.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано вплив на осіб із травматичним досвідом змін у звичній соціальній взаємодії, відсутність контрольованості ситуації щодо безпеки життя, викликаної збройним конфліктом на сході України, пандемією COVID-19, кліматичними змінами. Обумовлено важливість під час вивчення наслідків переживання травматичного досвіду здатності регулювати емоції та відновлюватися від емоційних навантажень. Підкреслено, що саме функціонування емоційних механізмів осіб і діяльності мають вирішальне значення для підтримки благополуччя та/або приводять до різних видів психопатології. Обґрунтовано припущення про те, що дослідження особливостей емоційних стилів у осіб із травматичним досвідом є необхідною умовою основи психологічного та фізіологічного благополуччя як для індивідуального, так і для суспільного розвитку. Цим зумовлена актуальність дослідження. Визначено діагностичні методики, які дають можливість емпірично дослідити особливості емоційних стилів у осіб з травматичним досвідом, який включає два блоки методик. До першого блоку методик для вивчення показників емоційних стилів віднесено когнітивну регуляцію, атрибутивні стилі, механізми психологічного захисту, емоційне відношення, позитивний та негативний афект, толерантність до невизначеності. До другого блоку методик для вивчення ознак травматичного досвіду віднесено показники дисоціації, інтенсивність перитравматичної дисоціації, симптоматичні розлади. У висновках представлено комплекс діагностичних методик для дослідження особливостей емоційних стилів у осіб з травматичним досвідом, який може бути використаний у процесі здійснення психологічного корегування дезадаптивних емоційних стилів у осіб з травматичним досвідом. Окреслено перспективу подальших наукових пошуків у проведенні емпіричного дослідження за допомогою підібраних методик.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

ДУЛЯ, Аліна. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ УЧАСНИКІВ АТО/ООС". Humanitas, № 5 (12 січня 2022): 19–23. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.5.3.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлені результати дослідження актуальних проблем учасників АТО/ООС. Особлива увага приділена вивченню психоемоційного стану учасників АТО/ООС, їхніх типових поведінкових, фізичних, емоційних реакцій та особливостей мислення після повернення із зони проведення бойових дій. Охарактеризовано вплив типових реакцій учасників АТО/ООС на адаптацію до мирного життя та на членів їхніх сімей. Визначено рівень стресу та тривоги в учасників АТО/ООС та чинники їх виникнення. Розкрито сутність посттравматичного стресового розладу в учасників АТО/ООС. Визначено, що учасники АТО/ООС – це особлива група отримувачів соціальних послуг, які, безумовно, є захисниками нашої батьківщини, але також є особами, на життя яких суттєво вплинули бойові дії. У зв’язку з тривалим перебуванням у небезпечних для життя і здоров’я умовах в учасників АТО/ООС, які повертаються додому, можуть спостерігатися порушення соціальної взаємодії, замкнутість, соціальна ізоляція, втрата інтересу до сімейного та суспільного життя, переживання негативних емоцій, емоційна нестабільність, підвищення рівня агресивності, роздратованості, надмірне вживання алкогольних або психотропних речовин. Відносини учасників АТО/ООС із найближчим оточенням та суспільні взаємовідносини стають більш напруженими та конфліктними. У них можуть виникати суперечки та конфліктні ситуації в сім’ї на робочих місцях, у транспорті, в різних установах, куди вони звертаються за допомогою в оформленні документів на отримання соціального статусу та пільг, різних видів соціальних послуг. Перспективними дослідженнями у цьому напрямі автор вбачає подальше розкриття ознак посттравматичного стресового розладу серед учасників АТО/ООС та визначення шляхів соціальної адаптації та реабілітації цієї групи отримувачів соціальних послуг.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Lymar, L. V. "ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СІМЕЙНИХ ЛІКАРІВ В УКРАЇНІ". Медична освіта, № 2 (17 травня 2019): 90–95. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.2.10101.

Повний текст джерела

Анотація:

Робота присвячена відносно новому в системі охорони здоров’я України поняттю соціальної компетентності сімейних лікарів. Соціальна компетентність сімейного лікаря є різновидом його професійної компетентності та становить сукупність знань, умінь та навичок взаємодії у медичному середовищі при здійсненні професійної діяльності. Соціальний характер роботи сімейного лікаря обумовлює необхідність розвитку його соціальної компетентності. В межах соціальної компетентності сімейного лікаря, який активно взаємодіє з іншим медичним персоналом, пацієнтами та їх родичами, виділено такі компоненти: мотиваційно-вольовий, організаційно-діяльнісний та когнітивний. Мотиваційно-вольовий компонент представлений мотивами сімейного лікаря до взаємодії з пацієнтом (які, у свою чергу, обумовлені мотивами вибору спеціалізації) та емоційно-вольовими характеристиками лікаря (навички самоспостереження, самокорекції тощо). Когнітивний компонент представлений системою сформованих знань про способи взаємодії з пацієнтами, норми соціальної взаємодії та стандарти деонтології. Організаційно-діяльнісний компонент представлений тим, як саме лікар втілює свої знання на практиці, який стиль взаємодії обирає, які стратегії спілкування тощо. Перспективне дослідження рівня сформованості компонентів у студентів – майбутніх сімейних лікарів та практикуючих фахівців. Соціальна компетентність є необхідним компонентом професійної компетентності сімейного лікаря. Корекція визначених трьох компонентів соціальної компетентності сімейного лікаря окремо та в цілому як єдиної структурної системи сприятиме покращенню сумарної соціальної компетентності сімейного лікаря, відтак якості взаємодії з пацієнтами та продуктивності роботи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Чава, Г. Ф., та О. М. Народовська. "ОСНОВНІ МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ПОВНОЦІННИХ ФАХІВЦІВ НОВОГО ЧАСУ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 3 (29 квітня 2021): 121–28. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-18.

Повний текст джерела

Анотація:

Дана стаття присвячена розгляду явища критичного мислення й емоційного інтелекту та вказує на принципові показники важливості впровадження системної методичної роботи в освітніх закладах за цими напрямками, адже випускники закладів вищої та професійної освіти – майбутні професіонали, які мають володіти здатністю вирішувати важливі робочі та особисті питання в різних умовах. Ефективність діяльності з розвитку емоційного інтелекту залежить від створення психологічних та певних емоційних умов під час навчання. Викладачам необхідно не лише визначити рівень інтелектуальних здібностей та розвивати їх, а й формувати вміння адаптуватись та взаємодіяти у суспільному та професійному середовищі. Фахівці, які мають досить розвинений емоційний інтелект самодисципліновані, легше пристосовуються до нових умов та швидше просуваються кар’єрними сходами. Також наводиться ряд аргументів із важливості формування зазначених вище вмінь у майбутніх фахівців на практичній основі, адже у професійній самосвідомості студентів емоційний інтелект має вагоме значення. Необхідність його розвитку продиктована потребою у рефлексії і, як наслідок, здатністю розуміти не лише власні емоції, а й емоції оточуючих. Таким чином, майбутній спеціаліст набуває вміння об’єктивно оцінювати як власну, так і професійну діяльність своїх колег та опонентів. Емоційний інтелект є важливою складовою частиною формування висококваліфікованих фахівців, яку можна розвивати впродовж всього періоду навчання. Даний феномен не можна розглядати окремо від пізнавальної діяльності студентів, оскільки освіта передбачає цілісність емоційної та інтелектуальної сфер розвитку особистості. Отже, поняття емоційного інтелекту має розглядатись невідривно від понять «розум» та «мислення». За таких умов можливо сформувати особистість, яка здатна адаптуватись до сучасних тенденцій розвитку світу, адже фахівці з високим рівнем розвитку емоційного інтелекту володіють гарними навичками спілкування, впевнені в умовах виникнення кризових ситуацій та успішні у вирішенні конфліктів як професійно важливих, так і тих, що пов’язані з особливостями взаємовідносин у суспільстві.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Чала, Тетяна. "Соціально-психологічні особливості адиктивної поведінки підлітків з неповних сімей". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)T2 (2020): 146–55. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-2-146-155.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначено рівні прояву адиктивної поведінки підлітків з неповних сімей. Низький рівень виявлений у підлітків, яких відрізняли тривожність, невпевненість у собі та у своїх силах, слабка самокритика, а наявність частих конфліктів між членами сімʼї, неузгодженість виховних впливів в ній, заважали виробленню стійкої високоморальної життєвої позиції. Середній рівень встановлений у досліджуваних із неповних сімей, в яких матеріальний достаток у поєднанні з низькою духовністю, відсутністю адекватних вимог до дитини сприяли формуванню споживацтва. Підлітків відрізняли егоцентричність, негативізм; рівень вимог до оточуючих переважав натомість вимогливості до себе; простежувалися проблеми в навчанні та недисциплінованість. Високий рівень переважає у підлітків, в яких батько чи мати проявляли безвідповідальність та байдужість у ставленні до дитини. У досліджуваних виражені асоціальність, конфліктність, імпульсивність, впертість, а також виражена протидія виховним впливам. Емпіричне вивчення психологічних особливостей адиктивної поведінки підітків із неповних сімей дозволило визначити системоутворюючі внутрішні (незбалансованість локусу контролю; дезінтеграція між потребою в досягненні головних життєвих цінностей та можливістю їх досягнення в реальності; суперечливість самооцінки; дисгармонійні емоційні стани (емоційна нестабільність, напруга, тривожність); несформованість навичок соціальної взаємодії) та зовнішні (дезадаптивні форми батьківського ставлення (директивність, ворожнеча, автономність, непослідовність); несприятливий психологічний клімат сімʼї, наявність конфліктів та напруженість між її членами; недостатня емоційна близькість з батьками та дефіцит спілкування з ними, їх підтримки та захисту; психогенні травмуючи події (стресори); низький соціометричний статус) чинники такої поведінки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Klopota, Yevhenii, та Nataliia Voronska. "ОСОБЛИВОСТІ МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ПІДЛІТКІВ В ІНКЛЮЗИВНИХ КЛАСАХ". Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", № 62 (2020): 162–80. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2020.62.09.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета: вивчення особливостей міжособистісної взаємодії підлітків в інклюзивних класах, завдяки аналізу результатів діагностики інтерактивної спрямованості особистості та самокерування в спілкуванні. Гіпотеза дослідження полягає у тому, що існують відмінності у міжособистісній взаємодії підлітків в залежності від статі, віку та наявності особливих потреб. Методи: Порівняльний аналіз джерел наукової педагогічної літератури, інтерпретація, формулювання висновків. Результати обробляються математично і представлені у форматі порівняльних таблиць. Результати: У дослідженні прийняли участь 240 учнів віком від 11 до 15 років. Результати свідчать про те, що підлітки з особливими потребами більш адаптивні у спілкуванні, але інтерактивна спрямованість на взаємодію більш розвинута в учнів з типовим розвитком. Ригідність або стабільна модель спілкування більше властива учням з типовим розвитком. Знайдено кореляційні зв’язки між адаптивністю в спілкуванні та шкалами емоційного інтелекту: керування емоціями, самомотивація, що підтверджує висновок існування впливу емоційного інтелекту на вміння ефективно спілкуватися. Також знайдені негативні кореляційні зв’язки між спрямованістю на взаємодію, орієнтацією на особистісні інтереси та маргінальною орієнтацією. Зазначимо, що підвищення окремих чинників емоційного інтелекту призводить до зниження маргінальної спрямованості. Висновки: Результати засвідчують важливість розвивати інтерактивну спрямованість на взаємодію і таким чином зменшувати рівні орієнтації на особистісні інтереси, маргінальної спрямованості, та підвищувати емоційний інтелект, прагнення до саморозвитку. Також розвиток емоційного інтелекту позитивно впливає на адаптивність в спілкуванні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Рибін, А. І., О. В. Бондар та А. О. Пацков. "ЕМОЦІЙНЕ ВИГОРАННЯ І ПИТАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ЛІКАРІВ-ОНКОЛОГІВ". Медична освіта, № 3 (16 грудня 2021): 23–30. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.3.12424.

Повний текст джерела

Анотація:

На сьогодні феномен «емоційне вигорання» є характерним для різних професій, повʼязаних із роботою з людьми, і, перш за все, стосується лікарів. У статті наводяться ознаки феномену емоційного вигорання і представлені особливості емоційного вигорання лікарів-онкологів. Метою даної наукової роботи було показати особливості емоційного вигорання лікарів-онкологів у звʼязку з питаннями їх професійної психологічної підготовки. Для виконання цієї мети було досліджено 147 лікарів різних спеціалізацій онкології і слухачів кафедри променевої діагностики, терапії та онкології Одеського національного медичного університету. На підставі аналізу курсантів з циклів тематичного удосконалення та первинної спеціалізації, що займалися на кафедрі променевої діагностики, терапії та онкології Одеського національного медичного університету, показано, що для більшості лікарів-онкологів характерне вигорання у фазі резистенції. Резистенція (опір) є психологічним захистом, вироблена особистістю у відповідь на наростаюче напруження в процесі роботи, і виражається в тенденції обмеження емоційних контактів із хворими. Показано, що для ефективної взаємодії з хворим лікарю необхідно дотримуватися професійних кордонів, які дозволяють йому, з одного боку, не уникати контакту з онкологічним пацієнтом, а з іншого – не занурюватися надмірно в переживання хворого. Автори вказують на необхідність професійної психологічної підготовки лікарів-онкологів та переконані в тому, що така підготовка допоможе лікарям-онкологам більш ефективно взаємодіяти з пацієнтами та їх родичами, що, безсумнівно, відібʼється на самопочутті і якості життя як пацієнтів, так і самих лікарів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Sapsovych, Oleksandra Arkadiivna. "ПАМ’ЯТЬ ЯК АРХІВ ПРЕЦЕДЕНТНИХ СМИСЛІВ У ПРОЦЕСІ МУЗИЧНО-ВИКОНАВСЬКОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ (НА ПРИКЛАДІ ЧЕТВЕРТОГО КОНЦЕРТУ Л. БЕТХОВЕНА ТА ДО 250-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ КОМПОЗИТОРА)". Музичне мистецтво і культура 2, № 31 (20 травня 2021): 162–75. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-2-13.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження – простежити взаємодію процесів архівації в пам’яті «прецедентних смислів» і створення музично-виконавської ін- терпретації на прикладі практичного досвіду музиканта-виконавця. Методологія дослідження полягає в історичному екскурсі, репрезента- ції і структуруванні досвіду вибудовування і проживання алгоритму на- родження власного прочитання музичного тексту. Наукова новизна до- слідження: показаний емпіричний, предметний шлях архівації (а також розархівації, релевантної осмисленню) прецедентних смислів музиканта з подальшим їх використанням. Викладено і апробовано практичний алгоритм переходу з ролі виконавця до ролі інтерпретатора музичного тексту. Висновки. Прецедентні смисли музиканта ми визначаємо як усві- домлену похідну емоційної пам’яті. Емоційна пам’ять – скарбничка пе- режитих емоцій, є основою прецедентних смислів, самі ж прецедентні смисли – це відрефлексовані й осмислені емоції (осмислені як у причинах, так і в подальшому їх застосуванні у творчості). Отже, розуміємо їх як такі, що виникають не тільки асоціативно, але і свідомо. Системоутворюючими елементами концепції народження самобут- ньої інтерпретації музичного тексту на базі феномена прецедентних смислів є: – сприйняття та збереження. Народження особистого художньо- го прочитання-осмислення виконуваної музики починається з запуску акумулятивного процесу: сприйняття і архівації (збереження в пам’я- ті) якомога більшого числа прецедентів (фактів) особистого зіткнення з будь-якими потенційно цінними джерелами інформації і емоційного досвіду; – пошук, осмислення і зіставлення. Пошук здійснюється на основі акумульованого досвіду зіткнення з носіями інформації, за допомогою розархівації прецедентних смислів, що архівувалися раніше в пам’яті індивідуума. Осмислення відбувається в процесі пошуку і спровоковано ним. Зіставлення виступає як додатковий інструментарій переробки отриманих знань; – народження творчого похідного прецедентних смислів, що виникає внаслідок реалізації вищеперелічених елементів і виступає підґрунтям створення самобутньої інтерпретації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Slobodianyk, Natalia. "СПІЛКУВАННЯ ЯК ОСНОВА ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ СУБ’ЄКТІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ". PSYCHOLOGICAL JOURNAL 14, № 4 (19 квітня 2018): 206–16. http://dx.doi.org/10.31108/2018vol14iss4pp206-216.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті аналізуються результати теоретичного дослідження проблеми актуалізації ролі спілкування як основи психолого-педагогічної взаємодії. На основі використання методів наукового аналізу розроблених теорій з проблем спілкування розкриваються основні функції педагогічного спілкування, виокремлюються групи педагогів з точки зору інтенсивності їх спілкування з учнями. Педагогічне спілкування розглядається як професійне спілкування педагога з усіма учасниками навчально-виховного процесу, спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання. Професійне педагогічне спілкування передбачає високу його психологічну культуру, яка засвідчує вміння педагога реалізовувати свої можливості у спілкуванні з іншими людьми, здатність сприймати, засвоювати, передавати зміст думок, почуттів, прагнень у процесі навчання і виховання. Визначається провідна роль учителя в педагогічному спілкуванні. Підкреслюється, що успішне педагогічне спілкування в процесі взаємодії учителя й учнів потребує від нього певних психологічних якостей та здібностей. Серед показників особистісного плану найбільше значення мають комунікативні схильності, здібності, знання, уміння, навички тощо. На результативність педагогічного спілкування впливають такі показники індивідуально-особистісного плану, як інтереси, рівень підготовки, звички учителя та учня. Провідним компонентом педагогічного спілкування є емоційні переживання, які охоплюють усі інші складові – наочні уявлення, судження тощо. У статті обґрунтовується ключова роль мовлення як основного засобу педагогічного спілкування, аналізуються типи міжособистісної педагогічної взаємодії, стилі педагогічного спілкування. Розглядаються особливості спілкування між учителем і учнем на рівні суб’єкт-суб’єктних відносин. Ключові слова: спілкування, педагогічне спілкування, професійне спілкування, стилі спілкування, психолого-педагогічна взаємодія, педагогічний процес, типи взаємодії, суб’єкти взаємодії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

СИТНІК, Світлана. "ЕМПАТІЯ ЯК РЕГУЛЯТОР МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 4 (53) (12 травня 2022): 70–78. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.4.12.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлені результати емпіричного дослідження характеру міжособистісної взаємодії осіб з розвиненими емпатійними здібностями. Для перевірки гіпотези про те, що регулятивна функція емпатії проявляється у формуванні дружелюбних, доброзичливих відносин з оточуючими, в неагресивних формах розв’язання конфліктів, у загальній компетентності щодо ефективної міжособистісній взаємодії в цілому, аналіз результатів дослідження складався з трьох послідовних кроків. По-перше, це визначення точності та варіативності отриманих показників, які характеризують емпатійні здібності, а також з’ясування загальних тенденцій прояву емпатії у сучасної молоді. По-друге, встановлення характеру взаємозв’язків між цими показниками та різними формами поведінки у міжособистісній взаємодії. По-третє, порівняння груп досліджуваних з високим та невисоким рівнями розвитку емпатії. У результаті аналізу індивідуальних даних та первинних статистик показано, що більшість представників студентської молоді мають середній рівень емпатії, передусім, за рахунок розвитку вміння поставити себе на місце партнера та створити атмосферу відкритості, довірливості, задушевності. Емоційна чуйність, здатність розуміти внутрішній світ співрозмовника, несвідомо, на інтуїтивному рівні сприймати його емоційний стан та налаштовуватись на іншого розвинені в них дещо гірше. Встановлено в процесі кореляційного аналізу, що регуляторна функція емпатії у міжособистісній взаємодії розкривається через прямий зв’язок з розвитком особистісного ресурсу міжособистісної взаємодії, соціальною адаптивністю та готовністю дійти взаєморозуміння у відносинах, із схильністю до уникнення або пристосування у ситуації конфлікту, із залежним, дружелюбним, альтруїстичним ставлення до людей, а також через від’ємний зв’язок із соціальною автономністю, конкурентною формою поведінки у конфлікті, агресивним, підозрілим ставлення до людей. Виявлено шляхом порівняння груп досліджуваних з високим та низьким рівнями емпатії, що емпатійні люди відрізняються вищим проявом потреби в міжособистісній взаємодії, прагненням до встановлення контакту, до розширення кола спілкування, значнішим інтересом до людей, вмінням зрозуміти точку зору опонента, гнучкістю поведінки, що дозволяє їм більш успішно регулювати рівень конфліктності у групі, впливати на благополуччя взаємин, пристосовуватися до чужих рішень, не намагаючись відстоювати власні інтереси, або загалом ухилятися від конфлікту, не вдаючись до агресивних форм поведінки. У взаємодії такі особи частіше проявляють себе як ввічливі, компромісні, конформні, товариські, дружелюбні у відносинах. Вони невимогливі, не схильні до звинувачень, охоче приймають допомогу, схильні довіряти партнерам.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Gornostai, P. P. "КОНЦЕПЦІЯ ПАРАЛЕЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ У НАВЧАЛЬНО-ТЕРАПЕВТИЧНИХ ГРУПАХ". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 39(42) (17 липня 2017): 131–44. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).47.

Повний текст джерела

Анотація:

Описується модель паралельних процесів у малих групах, що виявляються за певних умов як неусвідомлювані чинники групової взаємодії. Наводиться короткий огляд наукових публікацій з проблеми подвійних процесів, які відбуваються паралельно з процесами пізнання, сприймання соціальної інформації, моральних суджень, а також проблеми паралельних процесів між психотерапевтом і супервізором. Відповідно до авторської концепції групова взаємодія трактується як джерело виникнення в групі психологічної реальності, відмінної від видимої реальності існування групи. Ця “друга” реальність відображає саме такі відношення між груповими суб’єктами, супутні емоційні процеси та інший психологічний матеріал, який через неможливість свідомого його опрацювання витісняється у сферу групового несвідомого. Проте, як припускає автор, ця інформація частково переходить у зону свідомості, але не прямо, а набуваючи форми зовсім інших реальностей, інших людей, інших стосунків. Відтак робиться спроба провести аналогію між паралельними процесами в групах різних рівнів і чисельності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Карпенко, Євген. "Репрезентація аксіологічного потенціалу емоційного інтелекту в працях українських учених". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(50)T3 (2019): 127–43. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-127-143.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено аналізу сучасних поглядів українських учених на феномен емоційного інтелекту. Вони функціонують у руслі окреслених моделей його дослідження (модель здібностей, змішана модель та модель характеристик) і відзначаються різною предметною спрямованістю. Однак більшості з них притаманне розуміння емоційного інтелекту як здатності особистості до інтелектуального, свідомого, розумового контролю над власною афективною сферою і підпорядкування емоцій досягненню мети у площині міжособистісної взаємодії, а також особистісного і професійного розвитку. Зазначається, що проаналізовані наукові підходи тією чи іншою мірою містять у собі латентні можливості для з’ясування змісту аксіологічного потенціалу емоційного інтелекту в процесі персонального життєздійснення. Втім він досі належним чином не висвітлений у наявних наукових дослідженнях. У статті також розкрито зміст суміжних понять, а саме – соціального, професійного, мотиваційного та екзистенційного інтелектів. Вказано, що перший переважно розглядається крізь призму досягнення успіху в міжособистісній взаємодії, другий – підвищення ефективності у сфері діяльності, третій – орієнтує на досягнення персональних цілей, а четвертий – відповідає за ставлення індивіда до трансцендентних питань. Разом вони виявляються пов’язаними з такими компонентами емоційного інтелекту, як організмічне чуття та емоційна компетентність. При цьому перше виступає внутрішньоособистісним механізмом ідентифікації і розуміння закладеного в емоціях смислу, а друга – за його прикладне втілення у просторі міжособистісної взаємодії. Відтак обидва механізми позитивно позначаються на якості та внутрішній узгодженості процесу життєздійснення особистості.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Шаров, Сергій. "Структура та зміст соціальної компетентності студентів педагогічного університету". New pedagogical thought 103, № 3 (17 грудня 2020): 97–100. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-103-3-97-100.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто та систематизовано різні підходи до визначення структури соціальної компетентності учнів та студентів. Здійснено аналіз структури і змісту соціальної компетентності студентів педагогічного університету, зокрема її окреслено як багатокомпонентну характеристику особистості, що дозволяє комфортно взаємодіяти із соціальним середовищем та уникати конфліктів. Схарактеризовано компоненти соціальної компетентності, представлені низкою дослідників, доведено, що соціальна компетентність студентів педагогічного університету має певні особливості у зв’язку зі специфічністю та унікальністю обраної професії. Зазначено, що соціальна компетентність студентів педагогічного університету включає такі компоненти, як: когнітивно-ціннісний (наявність соціальних уявлень, ціннісних орієнтацій); емоційно-мотиваційний (наявність мотивації на розвиток власної соціальної компетентності); операційно-діяльнісний (володіння вміннями конструктивної взаємодії із зовнішнім середовищем); рефлексивний (здатність адекватно реагувати на виниклі соціальні ситуації).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Блискун, Олена, Наталія Завацька та Аліса Горобець. "Систематизація параметрів, критеріїв і рівнів соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції особистості". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 2(55) (2021): 31–42. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-55-2-31-42.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті виокремлено систему параметрів, критеріїв і рівнів соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції молоді в умовах сучасного соціуму, що включає когнітивний, емоційно-оцінний, світоглядний, поведінковий компоненти. Показниками когнітивного компоненту є наявність знань про культуру, вміння встановлювати звʼязки між наявними знаннями, давати змістовну характеристику своїх вчинків і взаємин, наявність знань щодо норм і правил поведінки у міжособистісній взаємодії, знання про суспільні цінності. Показниками емоційно-оцінного компоненту є наявність емоційних, вольових, інтелектуальних, мотиваційних складових, які відображають динаміку і специфіку емоційних переживань, що є субʼєктивним індикатором ефективності соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції молоді в умовах сучасного соціуму. Показники світоглядного компоненту відображають прояв повноти, самостійності, стійкості суджень. Показники поведінкового компоненту відображають використання отриманих знань на практиці, у міжкультурній взаємодії, перенесення отриманого досвіду з одних ситуацій в інші, самооцінку власних вчинків, прояв переконань, стійкість поведінки. Визначено основні складові ефективної реалізації системи соціально - психологічного забезпечення процесу реінтеграції молоді в умовах сучасного соціуму, що полягають у необхідності розвитку таких стратегічних напрямків: вдосконалення реінтеграції як соціального процесу, який передбачає зміцнення взаємозвʼязку всіх структурних компонентів цього процесу – стратегічно-цільового, організаційно-діяльнісного, змістового, оціночно-прогностичного; привнесення соціально-психологічних знань, що дозволяють розвивати життєво важливі вміння і навички (адаптуватися в умовах, що змінюють життєдіяльність), знаходити позитивну соціальну ідентичність; більш широке впровадження інтегративно-інваріантної технології розвитку соціально-психологічної спроможності молоді у практику роботи фахівців (психологів, соціальних працівників); розвиток соціально-психологічної спроможності молоді з позиції міждисциплінарного підходу (поширення досвіду командної роботи тощо); включення в арсенал соціально-психологічної роботи методів освіти, розвитку інтересу до життя і креативності; використання в цілях вибору і моделювання технологій запропонованої типології та класифікації мішеней соціально-психологічного впливу в залежності від рівня розвитку соціально - психологічної спроможності та соціального потенціалу молоді; моделювання корекційних програм з урахуванням вікових та індивідуально - особистісних обмежень і ресурсів; організацію активного соціально-психологічного навчання; підвищення показників соціально-психологічної зрілості; організацію рецептивного (приймаючого) середовища для забезпечення психологічно комфортних і стимулюючих реінтеграцію умов для реадаптації та інкультурації у нові (або істотно оновлені) умови і правила соціальних комунікацій; необхідність визначення і засто сування резервних можливостей молоді у процесі її реінтеграції у соціум. Ключові слова: молодь, реінтеграція, соціально-психологічне забезпечення процесу реінтеграції, сучасний соціум.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

КАНІШЕВСЬКА, Любов. "ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ДО ВІДПОВІДАЛЬНОГО БАТЬКІВСТВА В СТАРШОКЛАСНИКІВ ІНТЕРНАТНИХ ЗАКЛАДІВ ЯК НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (29 квітня 2021): 171–82. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2021-1-1-171-182.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито особливості формування готовності до відповідального батьківства старшокласників інтернатних закладів, що зумовлені: 1) специфікою контингенту вихованців (соціальне сирітство, наявність деприваційного синдрому; відсутність можливості засвоєння позитивного соціального досвіду батьків); 2) особливостями організації життєдіяльності вихованців шкіл-інтернатів (вимушена адаптація до великої кількості однолітків; звуження діапазону статевих ролей); 3) урахуванням потенційних можливостей позаурочної діяльності інтернатних закладів; 4) сенситивністю раннього юнацького віку в контексті зазначеної проблеми (вироблення ідеалів жіночності та мужності, зверненість у майбутнє, побудова життєвих планів). Визначено структуру поняття «готовність до відповідального батьківства у старшокласників інтернатних закладів», що включає такі компоненти: когнітивний – знання основ законодавства про сім’ю та шлюб; знання про функції сім’ї; про сутність батьківства; усвідомлення значущості батьківства; знання та вміння з основ репродуктивної культури і сімейної педагогіки; емоційно-ціннісний – цінності, потреби, позитивні мотиваційні установки на створення сім’ї, народження дітей у майбутньому; збагачення емоційної сфери почуттями радості, любові, переживання за інших; поведінково-діяльнісний – вміння гармонійної взаємодії з іншими людьми; потреба у вдосконаленні себе як майбутнього батька/матері; вміння, спрямовані на збереження та зміцнення репродуктивного здоров’я. Критеріями готовності старшокласників загальноосвітніх шкіл-інтернатів до відповідального батьківства визначено такі, які відповідають компонентам готовності до відповідального батьківства в зазначеного контингенту учнів, а саме: когнітивний (знання про функції сучасної сім’ї; щодо сутності відповідального батьківства; з основ репродуктивного здоров’я), емоційно-ціннісний (позитивні мотиваційні установки на створення сім’ї, на народження дитини у майбутньому; здатність до емпатії; потреба в спілкуванні та міжособистісній взаємодії), поведінково-діяльнісний (вміння гармонійної взаємодії з іншими людьми; набуття вмінь, спрямованих на зміцнення репродуктивного здоров’я; здатність до самовдосконалення себе як майбутнього батька/матері). Результати дослідження свідчать, що високий рівень готовності до відповідального батьківства виявили 25,8 % старшокласників інтернатних закладів; середній рівень – 34,4 %, низький рівень – 39,8 % . Ключові слова: готовність до відповідального батьківства, старшокласники інтернатних закладів, структура, критерії і показники готовності до відповідального батьківства, особливості формування готовності до відповідального батьківства, педагогічні умови.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

ЛОПАТИНСЬКА, Ірина. "ЧИННИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ХАРАКТЕР СЕРЕДОВИЩА СТУДЕНТСЬКОГО КОЛЕКТИВУ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 52–59. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-52-59.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано психологічний комфорт учасників колективної діяльності закладу вищої освіти. У дослідженні встановлено, що певний характер відносин, виникає через об’єктивну необхідність. Відносини у системі “викладач – студент” набувають особистісного характеру, свідомо спрямованого та регульованого цілями, що сприймаються студентами і викладачами далеко не однозначно. Аналіз педагогічної практики свідчить, що створення сприятливого середовища в студентському колективі неможливо на основі педагогічного впливу, побудованого на примусі, підкоренні студентів і колективу волі викладача. Традиційна підготовка викладачів у системі методичної роботи ЗВО не спроможна ефективно вирішувати завдання щодо оздоровлення клімату студентського колективу і забезпечення психологічного комфорту кожному його члену. Відповідно, виникає потреба в організації емоційно сприятливого середовища серед студентства та управління ним. У той же час сучасний викладач повинен “бачити” і розуміти емоції, настрій як студента, так і свій власний, оволодіти теоретичними основами емоційно сприятливого середовища в колективі як фактору його розвитку і всебічного збагачення особистості студентів. Автор вивчив плани і програми підготовки викладачів у системі методичної роботи закладу вищої освіти, а це дає підстави говорити про переважання в їхньому змісті репродуктивних завдань та вправ. У програмах підготовки викладачів у системі методичної роботи закладу освіти недостатньо інформації про теоретичні засади емоційно сприятливого середовища, методики та технології його створення. Вивчення наявних програми та змісту підготовки викладачів у системі методичної роботи закладу вищої освіти дозволили сформувати висновки. Автор наголошує, що програма підготовки вчителів до створення емоційно сприятливого середовища передбачає зміну характеру відносин у системі “викладач – студентський колектив – студенти”. Доведено, що відносини повинні будуватися на принципах педагогічної взаємодії, співробітництва і співтворчості та характеризуватися довірою, можливістю висловити свою точку зору, мати право на помилку, свободу вибору способів досягнення навчальних цілей. Ключові слова: сприятливе середовище, підготовка вчителів, педагогічна взаємодія, психологічний комфорт, педагогічний вплив

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Емоційна взаємодія"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями