Статті в журналах з теми "Елементи страховки"

У статті висвітлено та проаналізовано підходи різних вчених щодо формування фінансових джерел розвитку страхової компанії, розглянута структура капіталу страховика, порядок та принципи його формування. Проаналізовано склад капіталу страхової компанії, а також завдання, які виконуються за допомогою формування окремих його структурних компонентів. Проведене дослідження дало змогу прийти до висновку, що найбільш важливою складовою ресурсного потенціалу страховка виступає його фінансовий потенціал – сукупність грошових коштів та надходжень, які є в розпорядженні підприємства для виконання фінансових зобов'язань, здійснення витрат на відтворення підприємства та стимулювання працівників. А фінансові ресурси страхової організації, як елемент її потенціалу – це сукупність тимчасово вільних коштів, що знаходяться в обігу у страхової компанії та використовуються для здійснення страхової, інвестиційної, фінансової діяльності. Страхова організація володіє певними фінансовими ресурсами, інвестування яких є джерелом інвестиційного доходу. За рахунок фінансових ресурсів страховик виконує свої зобов'язання перед страхувальниками, може стабілізувати власний фінансовий стан, зменшити інфляційний тиск, пропонувати на страховому ринку менш прибуткові види страхових послуг.

Перспективні зміни правового регулювання страхових відносин вказують на обов’язковість запровадження у страхових компаніях якісної, структурованої, незалежної та сучасної системи управління ризиками, поява яких обумовлюється як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками. Така система у світовій практиці отримала назву комплаєнс-контроль. Отже, відсутність належної та ефективної системи управління ризиками (комплаєнс-контролю) загрожує виникненням внутрішніх проблем у страховика, які здатні завдати йому катастрофічних збитків як суб’єкту господарювання, що може вплинути на виконання ним прийнятих на себе зобов’язань і правил здійснення страхової діяльності. Чинне страхове законодавство не містить вимог до встановлення системи комплаєнс-контролю у страхових компаніях, на відміну від найкращих міжнародних практик. Наведене актуалізує потребу визначення сутності, розмежування, співвідношення та формулювання понять комплаєнсу та комплаєнс-контролю в системі корпоративного управління страхових компаній. Термін “комплаєнс” є відносно новим для українського ринку фінансових послуг, зокрема небанківського. Дослідження проблематики дало змогу виявити наукові підходи, за якими поняття комплаєнсу ототожнюється із поняттям комплаєнс-контролю. Комплаєнс-контроль виступає наріжною складовою (елементом) системи комплаєнсу, яка є основою загальної системи корпоративного управління – категорії вищого порядку. Окремої уваги потребує питання розкриття принципів комплаєнс-контролю у системі корпоративного управління страхових компаній. У цьому випадку йдеться про закріплення принципів як основних ідей, вихідних положень, які визначені в офіційних документах, мають загальну значущість й імперативність. У контексті викладеного варто відзначити, що європейська практика утвердження державної політики у сфері нагляду за страховою діяльністю здійснюється із дотриманням принципу прозорості (the Principles of Transparency). Прозорість як принцип корпоративного управління у страховій діяльності нині ще не віднайшов свого належного правового унормування та усталеного змістов-ного розуміння. У разі належного вирішення вказаних питань буде забезпечено створення сприятливих умов для зміцнення сталого розвитку ринків небанківських фінансових послуг, здатних забезпечувати реальний сектор економіки необхідними фінансовими ресурсами, задовольняти потреби споживачів у якісних фінансових послугах, підвищити ефективність використання коштів державного та місцевих бюджетів під час управління ризиками, а також створення нових робочих місць через реалізацію державної політики зваженого регулювання і нагляду через застосування принципу прозорості та стане підґрунтям для формування цілісної, на уковообґрунтованої концепції корпоративного управління в страховій діяльності. Отже, з метою забезпечення ефективності корпоративного управління страховика існує необхідність запровадження комплаєнс-контролю, який слугуватиме підтвердженням того, що страхова компанія відповідає вимогам норм, стандартам і правилам, які встановлюються законодавством. Мета статті полягає в аналізі чинного та перспективного законодавства, що регулює питання внутрішнього контролю загалом та у страхових компаніях зокрема, комплаєнс-контролю, обґрунтуванні теоретико-практичних аспектів комп лаєнсконтролю і розробці пропозицій з метою удосконалення нормативно-правового забезпечення реалізації комплаєнс-функції в системі корпоративного управління страховика. Відповідно до поставленої мети у дослідженні вирішені такі завдання: визначено поняття комплаєнсу як системи корпоративного управління страхових компаній; визначено поняття комплаєнс-контролю в системі корпоративного управління страхових компаній; визначено місце комплаєнс-контролю в системі корпоративного управління страхових компаній; надано пропозиції щодо удосконалення страхового законодавства України в частині комплаєнс-контролю як елемента системи корпоративного управління страховика. Проведене дослідження комплаєнс-контролю у системі корпоративного управління страхових компаній дало змогу сформулювати низку науково-практичних висновків

Аналіз норм чинного законодавства України в частині реалізації державної політики у сфері нагляду за страховою діяльністю доводить її неефективність, яка пов’язана із відсутністю загального розуміння та нормативного закріплення принципу прозорості функціонування органу державного нагляду за страховою діяльністю. Встановлення прозорих процедур діяльності уповноваженого органу викликано необхідністю підвищення ефективності системи державного регулювання фінансових ринків шляхом внесення змін до чинного законодавства, спрямованих на припинення дублювання функцій національних регуляторів із ліцензування, контролю та нагляду, спрощення та прозорості прийняття управлінських рішень у цій сфері, покращення умов ведення страхового бізнесу з одночасним посиленням відповідальності суб’єктів страхового ринку. Метою статті є формування цілісної, науково-обґрунтованої концепції державного нагляду за страховою діяльністю в Україні, наріжним елементом якої має стати принцип прозорості, що дасть змогу гарантувати споживачам страхових послуг одержання реальної інформації про змістовне навантаження державного управління та вплив управлінської діяльності на страховий ринок; визначення основних характеристик концепції, яка має відповідати певним базовим критеріям (чинникам); з’ясування сутності принципу прозорості при реалізації державної політики у сфері нагляду за страховою діяльністю та проблем, які виникають у разі його незастосування; визначення напрямів вирішення окреслених вище проблем; етапність проведення робіт із формування цілісної, науково-обґрунтованої концепції державного нагляду за страховою діяльністю, яка побудована на принципі прозорості; аналіз сучасного стану нормативно-правового забезпечення державного регулювання страхової діяльності та нормативного закріплення положень захисту прав споживачів страхових послуг. Зроблено висновок, що прозорість як принцип державної політики у сфері нагляду за страховою діяльністю сьогодні ще не віднайшов не лише свого належного правового унормування, а й усталеного змістового розуміння. У разі належного вирішення вказаних питань буде забезпечено створення сприятливих умов для зміцнення сталого розвитку страхового ринку України як виду ринків небанківських фінансових послуг, здатного забезпечувати реальний сектор економіки необхідними фінансовими ресурсами, задовольняти потреби споживачів у якісних страхових послугах, та стане підґрунтям для формування цілісної, науково-обґрунтованої концепції державного нагляду за страховою діяльністю в Україні.

Актуальність проведеного дослідження обумовлена сучасним рівнем прояву негативних наслідків кіберзагроз у сфері господарювання, недостатнім функціональним потенціалом традиційних засобів забезпечення господарського правопорядку у подоланні кіберризиків. Останніми роками в Україні аналогічно до більшості держав із розвиненою економікою для вирішення вказаних проблем активно почало застосовуватися кіберстрахування. Відсутність належного правового регулювання в Україні діяльності з кіберстрахування поряд із непоодинокими спробами страховиків запровадити на ринок страхових послуг пропозиції зі страхування кіберризиків у межах інших, часто несумісних видів страхування, також посилюють актуальність обраної проблематики. Метою статті є дослідження поняття, механізму й умов застосування кіберстрахування як засобу забезпечення господарського правопорядку в інформаційній сфері, формулювання окремих пропозицій щодо удосконалення законодавства України з відповідних питань, а також визначення напрямів подальших наукових досліджень цього виду страхування. У межах статті авторами сформульовано визначення поняття “кіберстрахування”, надано детальну характеристику завдань правового засобу, що ним позначається. На цій основі кіберстрахування проаналізовано як засіб правового та економічного захисту учасників відносин у сфері господарювання від кіберризиків та їх наслідків, а також у значенні виду господарської діяльності. Виходячи з таких наукових і правових позицій, автори детально проаналізували елементи механізму кіберстрахування, визначили елементи страхових правовідносин у цій сфері, зокрема страховик, страхувальник, об’єкт і зміст кіберстрахування. Значну увагу приділено кіберзагрозам у значенні страхових випадків, розглянуто основні підходи до їх наукової класифікації, визначено основні види протиправних діянь, що спричиняють виникнення кіберризиків. Поряд із цим автори статті проаналізували зміст і сутність майнових інтересів страхувальників від кіберризиків, охарактеризували основні види збитків, які підлягають відшкодуванню за договорами кіберстрахування. Окрім цього, предметом окремої уваги в межах статті стали договори кіберстрахування, страхові програми як засоби реалізації меха нізму кіберстрахування, визначено їх істотні умови та вимоги до сторін. У висновках за результатами проведеного дослідження визначені напрями подальшого удосконалення законодавства України у сфері кіберстрахування, охарактеризовані юридичні вимоги, яким повинні відповідати страховики за цим видом діяльності. Автори запропонували конкретні рекомендації щодо визначення розмірів страхового відшкодування за договорами кіберстрахування та шляхи посилення юридичного значення кіберстрахування у системі засобів забезпечення господарського правопорядку.

Мета статті. Встановлення елементів системи пенсійного забезпечення, а також логічного зв’язку між основними поняттями в дослідженні даної системи. Наукова новизна. У статті проведена систематизація основних понять системи пенсійного забезпечення, вказані їх відмінності, встановлено елементи зазначеної системи. Висновки. Державна політика є родовим поняттям по відношенню до державної соціальної політики, яка включає в себе політику соціального захисту і політику соціального забезпечення. У свою чергу їх складовими є пенсійна політика і політика пенсійного забезпечення. Підсистемами системи пенсійного забезпечення є солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та система недержавного пенсійного забезпечення. Ці підсистеми системи пенсійного забезпечення можна розглядати як окремі самостійні системи зі своїми елементами: особами, від імені та на користь яких здійснюється накопичення та інвестування коштів; підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що здійснюють перерахування внесків до системи накопичувального пенсійного забезпечення; юридичними особами, які здійснюють адміністративне управління пенсійними фондами та управління їх пенсійними активами; зберігачами; страховими організаціями. Термін «пенсійний фонд» має два значення: цільовий фонд, який створюється відповідно до законодавства і акумулює страхові внески застрахованих осіб; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення. Поняття «солідарний рівень» доцільно застосовувати до осіб, які отримують забезпечення на цьому рівні, а солідарну систему слід розглядати як сукупність елементів, що, виконуючи визначені функції, реалізують завдання щодо забезпечення пенсіонерів саме на цьому рівні.

У статті розглянуто сутність трактування поняття «фінансова стійкість» з точки зору різних науковців, що, в свою чергу, дало змогу узагальнити теоретичні засади щодо її значення та необхідності. Запропоновано класифікацію ризиків, що виникають в процесі страхової діяльності та, які впливають на її фінансову стійкість зокрема. Визначено, що основними з них є внутрішні та зовнішні, в складі яких було виділено основні групи та підгрупи факторів впливу на їх фінансову стійкість. А також представлений механізм хеджування ризиків на основі низки методів та прийомів зменшення можливих втрат з метою забезпечення її прибутковості й фінансової стійкості та визначено важливість управління ризиками, що є одним з невід’ємних елементів досягнення як фінансової стійкості, так і економічної безпеки страховика в цілому.

Фінансовий сектор у сучасних реаліях розростання процесів фінансової глобалізації та забезпечуючи функціонування фінансового ринку як невід’ємної складової ринкової економічної системи, перетворився на домінуючий фактор розвитку, політичної і соціальної рівноваги в економіці. Оскільки розвиток i становлення фінансового ринку України є необхідною передумовою розвитку інших секторів економіки держави, доцільно дослідити сучасний стан фінансового ринку України. Визначено основні структурні елементи фінансового сектору України за ступенем їхнього розвитку і присутності на ринку. Досліджено динаміку кількості, активів і капіталу компаній фінансового сектору України, а саме фінансових компаній, страхових компаній, банків і кредитних установ за останні п’ять років. Аналіз показників фінансового ринку України було проведено за трьома ключовими сегментами: банківський сектор, страховий сектор, фондовий ринок. Проаналізовано динаміку основних показників розвитку банківського сектору, страхового ринку України, динаміку Індексу фондового ринку, обсягу біржових контрактів із цінними паперами та їхню структуру за організаторами торгів, динаміку показників обсягу торгів на ринку цінних паперів та обсягу зареєстрованих випусків цінних паперів Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, випусків цінних паперів, структуру обсягу торгів на ринку цінних паперів із розподілом за фінансовими інструментами і динаміку капіталізації ринку акцій. Оскільки сучасний фінансовий ринок в Україні ще перебуває у стадії трансформації, у вітчизняному науковому середовищі панує думка щодо нерозвиненості фінансового ринку в Україні, тому охарактеризовано основні проблеми і напрями розвитку фінансового сектору, що в майбутньому стане передумовою для конкурентної інтеграції вітчизняних фінансових компаній у світову фінансову систему.

The article is aimed at researching the main indicators of the activities of insurance companies in Ukraine and determining their role in the structure of credit system. Generalizing scientific works on the research issues of the functioning of non-bank financial and credit institutions as a whole and insurance companies in particular, the authors determine the need to study certain issues of development of insurance market actors at the present stage (namely, indicators of the activities of insurance companies) and define their place in the credit system. Analyzing the dynamics and structure of the assets of the credit system in the context of its components – the banking and parabanking system, the bank-centric model of the financial market is determined, because the main share in the assets of the credit system is occupied by the assets of banking institutions. It is determined that financial and insurance companies play a significant role in the functioning of the credit system of Ukraine among parabanking institutions. The analysis of the main indicators of the activity of insurance companies and the dynamics of their number is carried out. It is found that despite the decrease in the number of insurance companies in dynamics, the volumes of gross insurance premiums and gross insurance payments are characterized by positive growing trends. Factors influencing such changes are the exit from the market of unreliable and financially insolvent insurers; change of views on life insurance, assets and liability, as well as an active development of partnerships with foreign counterparties and the emergence of insurance companies with foreign capital on the domestic market. The article also provides a rating of insurance companies by assets at the end of 2020 and defines their share in the assets of the credit system in general. Prospects for further research are to distinguish the main reasons for the downturn in the number of insurers and their impact on the state of the financial services market as a whole.

Запропоновано авторський підхід до трактування суті поняття «страхування у туризмі». Доведено, що це особливий вид цивільно-правових відносин, регламентованих договором страхування, пов'язаних із наданням страхового захисту при настанні страхових випадків в умовах невизначеності та впливу ризиків, які супроводжують діяльність суб'єктів внутрішнього та зовнішнього туризму. Автором обґрунтовано необхідність формування системи страхового захисту в туристичній діяльності, яку запропоновано розглядати як сукупність взаємопов'язаних елементів, які тісно взаємодіють між собою, визначаються залежно від форми страхування й страхового обслуговування, ймовірності настання страхових випадків, необхідності здійснення страхового відшкодування для забезпечення захисту й безпеки у туризмі. Відзначено, що найбільш характерними видами ризиків у туристичній діяльності є фінансові, організаційні та операційні.

На сучасному етапі зростає увага до стохастичних методів управління якістю продукції, що обумовлено необхідністю навчання елементів стохастики. Якщо спочатку в стохастиці розглядалися розв’язування задач, пов’язаних з азартними іграми і лотереями, то зараз, в міру розвитку природничої і технічної галузі, її предмет стає все ширшим та серйознішим.На думку В.Г. Кременя, “введення стохастичної лінії сприятиме розвитку саме тих якостей мислення, що є необхідними для нормальної соціалізації молоді, у ринкових умовах і відповідає світовим освітнім стандартам” [1].При першому ознайомленні з основними поняттями стохастики необхідно передбачити розумне поєднання життєвого досвіду учнів, строгості і доступності подання навчального матеріалу. При навчанні елементів стохастики доцільно починати з вивчення випадкових подій та їх статистичних ймовірностей, ознайомитися з розподілами статистичних ймовірностей та з їхніми числовими характеристиками. Учитель математики має бути впевненим, що починати ненав’язливе подання стохастичних ідей можна вже у середніх класах загальноосвітньої школи.Сучасне природознавство широко використовує елементи стохастики, як теоретичної основи під час опрацювання результатів спостереження у фізиці, механіці, астрономії, геодезії, медицині, біології, обчислювальній математиці, економіці, статистиці, військовій справі, при виявленні оптимальних каналів зв’язку, на транспорті, у виробництві. У зв’язку з широким розвитком підприємств, що випускають масову продукцію, стохастика використовується не лише для бракування продукції, а й для організації процесу виробництва (статистичний контроль). Сучасний науково-технічний прогрес і суспільство ставлять перед громадськістю країни досить високі вимоги до вміння аналізувати випадкові чинники, оцінювати шанси, висувати гіпотези, прогнозувати розвиток ситуацій і, нарешті, приймати рішення в умовах, які мають стохастичний характер.Відсутність стохастики в шкільному курсі математики перешкоджала формуванню природничого наукового погляду на світ, який абсолютно необхідний будь-якій людині в сучасному суспільстві, незалежно від того, ким вона стане і чим буде займатися в житті.Включення в шкільний курс математики елементів стохастики є одним з найважливіших аспектів модернізації змісту математичної освіти на сучасному етапі, коли в життя стрімко ввійшли референдуми і соціологічні опитування, кредити і страхові поліси, різноманітні банківські нарахування.На вивчення елементів стохастики в школі відводиться занадто мало часу, щоб ґрунтовно оволодіти знаннями й особливо вміннями з цієї теми, тому важливо правильно оцінити, які знання і способи діяльності потрібні сучасній людині у повсякденному житті та діяльності, що з них буде потрібне для вивчення інших предметів, для продовження освіти, для формування різних сторін інтелекту учня.Передбачений програмою обсяг матеріалу з “Елементів стохастики” є недостатнім і, якщо зміст програми не доповнити, то “Елементи стохастики” так і будуть існувати як стороння частина, яка буде тлумачитися як своєрідне продовження комбінаторики.Однією з причин нерозуміння місця елементів стохастики в шкільному курсі математики є недосконалість методичної системи навчання, і в першу чергу однієї з головних складових такої системи – змісту навчання. В основу змісту більшості навчальних посібників і методичних матеріалів покладалося так зване класичне означення ймовірності, що приводить до протиріч і численних некоректностей.У [2] вчителю математики запропоновано, як ввести означення ймовірності події на уроці в процесі вирішення проблем.Остаточно ж стохастика набула статусу математичної дисципліни завдяки аксіоматиці А.М. Колмогорова, з наукових досліджень якого і почала своє існування московська школа теорії ймовірностей. В означеній школі, починаючи з 20-х років ХХ століття, характер досліджень з теорії ймовірностей в багатьох випадках визначається ідеями теорії множин та теорії функції. В результаті цих досліджень виявилося, що між основними поняттями теорії ймовірностей та між основними поняттями теорії множин та теорії функцій можливе встановлення певних аналогій.Аксіоматизація теорії ймовірностей може бути проведена різними способами як у відношенні добору аксіом, так і добору основних понять і основних співвідношень. Якщо переслідувати мету можливої простоти як самої системи аксіом, так і побудови з неї подальшої теорії, то являється найбільш доцільною аксіоматизація понять випадкової події та її ймовірності. Існують також інші системи аксіоматичної побудови теорії ймовірностей, а саме такі, в яких поняття ймовірності не відноситься до числа основних понять, а саме виражається через інші поняття [3].

Актуальність наукового осмислення проблематики пенсійного забезпечення обумовлюється нагальною потребою розробки дієвих механізмів реалізації пенсійної реформи. Складність, багатоаспектність та соціальна значущість процесів модернізації пенсійної системи держави є додатковими викликами на цьому шляху, що потребують уваги не лише законотворця і виконавчої влади, а й наукової спільноти. У світлі цього рецензований підручник колективу авторів, за редакцією В.І. Грушка та Ю.І. Скулиш, є вагомим за обсягом та досягнутими результатами дослідженням сучасних систем пенсійного забезпечення і страхування. Самостійне місце у тексті книги займає також аналіз засад та особливостей функціонування недержавних пенсійних фондів в Україні та окремих зарубіжних країнах. За складністю поставлених завдань та своїм практичним потенціалом підручник можна назвати не лише навчальним виданням (із такими класичними елементами, як питання для самоперевірки, словник основних понять і термінів, перелік рекомендованої літератури та значна кількість корисних не лише в навчальному процесі, але й для практичної діяльності додатків), а й універсальною працею з питань пенсійного забезпечення. Видання характеризується комплексним підходом до розгляду питань пенсійної реформи, що знайшло безпосереднє відображення у побудові загального змісту та його структурних елементів. У першій главі розглядаються загальні питання правової природи та значення соціального захисту й соціального страхування у світлі завдань і функцій сучасної соціальної держави, розкриваються складові елементи системи соціального захисту, прослідковується історичне становлення пенсійного страхування та інших видів соціального захисту населення (соціального та пенсійного забезпечення) у їх функціональному та еволюційному взаємозв’язку. Окремий підрозділ 1.3 присвячено характеристиці сучасного стану пенсійного забезпечення в Україні, його проблем, наслідків дії численних негативних факторів. Засновуючись на багатосторонньому аналізі конкретних соціально-економічних показників, що ілюструється численними актуальними таблицями та графіками, автори резюмують, що характерними рисами нинішньої пенсійної системи є низький рівень пенсій, старіння населення, збільшення кількості дострокових пенсіонерів, нестача коштів у Пенсійному фонді тощо. Аргументується необхідність запровадження низки заходів, спрямованих на детінізацію економіки країни та поліпшення фінансового стану в рамках солідарної пенсійної системи, зокрема оптимізації єдиного соціального внеску, звільнення солідарної пенсійної системи від невластивих їй виплат, розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, запровадження єдиних для всіх громадян правил пенсійного забезпечення, побудованих на принципах пенсійного страхування та ін. Друга глава присвячена характеристиці структури та особливостей систем пенсійного забезпечення, в першу чергу, – солідарної системи. Заслуговує на увагу проведений авторами аналіз трьох рівнів системи пенсійного забезпечення: солідарної та накопичувальної систем загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, системи недержавного пенсійного забезпечення, що здійснювався з огляду на їхню структуру, суб’єктний склад та особливості реалізації правовідносин. Визначено сутність, порядок внесення та адміністрування єдиного соціального внеску, види пенсій та детально описано механізми управління в солідарній системі. Третя, четверта та п’ята глави, об’єднані темами сутності накопичувальної системи пенсійного страхування та порядку створення, особливостей функціонування недержавних пенсійних фондів. Базові теоретичні позиції викладаються у главі третій, де, серед іншого, визначені джерела формування накопичувальної системи пенсійного страхування, способи використання коштів цієї системи, управління пенсійними активами недержавного пенсійного фонду, його організаційна структура тощо. Важливим питанням, що детально розглядається на сторінках підручника, є діяльність із адміністрування пенсійних фондів, для чого юридична особа повинна отримати в Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, ліцензію на провадження відповідної діяльності. Важливо, що правовою підставою надання адміністратором послуг пенсійному фонду є договір, який укладається з радою пенсійного фонду у письмовій формі та повинен містити широкий перелік істотних умов. У главі четвертій ключовим питанням є забезпечення належної діяльності недержавних пенсійних фондів. Пропонується перелік робіт, що здійснюються в рамках діяльності з недержавного пенсійного забезпечення, серед яких: розроблення пенсійних схем та інвестиційних декларацій; укладення пенсійних контрактів; укладення договорів з компанією з управління пенсійним фондом, компанією з управління пенсійними активами, банківською установою-зберігачем, аудитором чи аудиторською фірмою, страховими організаціями; залучення пенсійних внесків і ведення персоніфікованого обліку цих внесків і пенсійних контрактів; накопичення пенсійних активів, їх розміщення та інвестування та ін. Попри договірну природу аналізованих відносин, важливе місце посідає система державного нагляду та регулювання недержавного пенсійного забезпечення, функції у сфері яких на сьогодні покладено на Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг в Україні, Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольний комітет та Національний банк. Додаткової цінності підручнику надає проведений у підрозділі 4.4 порівняльний аналіз пенсійного забезпечення та пенсійних систем у зарубіжних країнах. У главі п’ятій увага зосереджується на дослідженні структури пенсійних схем, можливих видів та умов здійснення пенсійних виплат, порядку визначення розміру останніх та, з іншого боку, порядку, розміру та термінів сплати пенсійних внесків. Розглянуто механізми здійснення недержавного пенсійного забезпечення залежно від суб’єкта його провадження: пенсійними фондами, страховими організаціями або банківськими установами. Не залишені поза увагою авторів підручника й питання оподаткування пенсійної діяльності та успадкування пенсійних активів. Окремо висвітлено питання про можливість розроблення недержавним пенсійним фондом пенсійних схем для юридичних осіб. Мова йде про накопичення у фонді, коли внески здійснюються підприємством на користь своїх працівників. Наукове, навчальне та практичне значення підручника «Пенсійна система» за редакцією В.І. Грушка та Ю.І. Скулиш полягає у формуванні цілісної картини правової природи пенсійної системи, особливостей функціонування систем пенсійного забезпечення та пенсійного страхування у світлі виконання державою функції соціального захисту, в окресленні тенденцій і перспектив розвитку пенсійного забезпечення. Слід відзначити належний науковий рівень підручника, поєднаний з доступністю викладення матеріалу. Розкриття змісту пенсійного страхування, правового регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів, управління активами останніх та інвестування пенсійних резервів сприятиме отримання студентом не просто сукупності інформації, а системи взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих знань. Ще однією позитивною рисою рецензованої праці є наведення після кожної глави питань для самоперевірки, що, безумовно, сприятиме полегшенню підготовки студентів до практичних занять, складання заліків та іспитів, підвищить рівень засвоєння матеріалу. Заслуговує на увагу список рекомендованої у підручнику літератури, в тому числі, подання окремо переліку законодавчих актів, монографій, підручників, навчальних посібників, наукових статей, посилань на інформаційні джерела. Таке групування рекомендованих джерел сприятиме покращенню інформаційно-пошукових навичок, формуванню системних знань у студентів. Розміщення в кінці підручника додатків стане у нагоді для закріплення вивченого матеріалу та застосування на практиці отриманих знань. Підручник буде корисним студентам і слухачам вищих навчальних закладів, у яких вивчаються дисципліни, дотичні до проблематики пенсійної системи, в тому числі, з фінансів і кредиту, права соціального забезпечення і пенсійного права, окремі спецкурси та практикуми з відповідних тем, а також для викладачів, аспірантів, практичних працівників і всіх, хто цікавиться питаннями пенсійної системи.

У процесі опрацювання концепції кримінального законодавства пропонується передбачити новий для України захід кримінально-правового впливу - заходи безпеки. До таких заходів у перспективі планується відносити: примусову психіатричну допомогу, обмежувальні заходи, оприлюднення інформації про засудження особи. Окремими розділами пропонується виділяти заходи реституції та компенсації, заходи конфіскації та вилучення майна. У кримінальному законодавстві різних країн схожі або однакові за своєю сутністю заходи безпеки називаються по-різному, враховуючи специфіку термінології кримінального законодавства, що викликано культурою суспільства та правовими ідеологіями, які домінують у певному суспільстві. Підставами призначення заходів безпеки визнаються: «суспільно небезпечний стан» особи, що виявляється у вчиненні нею суспільно небезпечного діяння та схильністю до його вчинення, злочинною діяльністю; підвищена криміногенність елементів конкретних життєвих ситуацій, а їх основною метою - захист суспільства від антисоціальної активності таких осіб, кримі-ногенність ситуації. Визначення правової природи та призначення (підстави та мети) заходів безпеки дозволить оптимально відпрацювати систему таких заходів та порядок їх застосування. Відповідно до концепції також пропонується ввести такий захід, як реституція та компенсація. Це є позитивною тенденцією, але одночасно з їх нормативним закріпленням слід виходити з того, що держава повинна забезпечити безпеку кожного члена суспільства, а якщо її органи не в змозі попередити злочин, відшкодування спричиненої злочином шкоди має стати завдання держави. Слід передбачити можливість своєчасної компенсації, тобто до винесення обвинувального вироку суду чи до розшуку особи, яка вчинила злочин, коли потерпілий гостро потребує в матеріальній допомозі для термінового лікування. Державна компенсація має відбуватися у випадках, коли відсутні відомості про особу, яка вчинила злочин. Виплата матеріальної допомоги має виключатися, якщо особа, якій спричинена шкода, уклала угоду страхування життя та здоров'я, майна, та отримує страхову премію, або особа своїми діями сприяла вчиненню злочину.

У статті розглянуто сучасні особливості ціноутворення на страхові продукти в системі довгострокового страхування. При цьому найголовнішими елементами, які визначають конкретну ціну страхового захисту в структурі її собівартості є нетто-тариф, на основі якого визначається страхова премія, як конкретна ціна стра- хового продукту. Оскільки ціноутворення на страхові продукти базується на визначенні теперішньої вартос- ті зобов’язань страховика, то пропонується використання аналогічного підходу в процесі формуванні ціни страхових продуктів. Довгострокове страхування базується на страхуванні життя, то особливого значення набуває порядок ціноутворення на страхові продукти при довічному страхуванні. В такому випадку страхові премії, які являтимуть собою ціну страхового продукту, також сплачуватимуться довічно, що призведе до за- гальної трансформації поняття ціни у випадку купівлі цих полісів.