Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Економічні блага.
Статті в журналах з теми "Економічні блага"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Економічні блага".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Колодій, О. А. "Загальносоціальні економічні та культурні гарантії конституційно-правового статусу українського народу". Актуальні проблеми держави і права, № 86 (22 вересня 2020): 107–13. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2412.
Повний текст джерелаАнотація:
Ґрунтуючись на зазначених визначеннях, можна констатувати, що загальносоціальні економічні гарантії конституційно-правового статусу українського народу - це система умов, засобів та способів забезпечення правового становища українського народу в національному суспільстві та державі, серед інших народів, закордонних суспільств та держав, міжнародних об'єднань, що функціонують у сфері економіки.
Найбільш важливими загальносоціальними економічними гарантіями конституційно-правового статусу українського народу варто визнавати загальнонародну та приватну власність, змішану економічну систему, свободу економічної діяльності.
Автором визначено, що ефективності забезпечення права власності українського народу як загаль-носоціальної економічної гарантії конституційно-правового статусу українського народу завдає істотної шкоди ототожнення права власності українського народу із правом державної та комунальної власності.
Стверджується, що перевагами ринкової економіки є те, що вона забезпечує рівноправність різних форм власності, економічну ініціативу, свободу підприємницької діяльності, вільну конкуренцію, договірні відносини між суб'єктами господарювання, обмежене втручання держави в господарську діяльність тощо. Проте із зазначених визначень стає також зрозумілим, що вона не здатна забезпечити соціально-економічні гарантії для соціальних суб'єктів, справедливий розподіл суспільних благ, рівність різноманітних соціальних статусів.
Доведено, що свобода економічної діяльності як загальносоціальна економічна гарантія конституційно-правового статусу українського народу означає можливість формувати свою економічну політику, економічну стратегію та тактику, впроваджувати їх у життя, реалізовувати основні економічні функції, налагоджувати економічні відносини з іншими країнами, керуватись економічними інтересами українського народу.
До економічних загальносоціальних гарантій конституційно-правового статусу українського народу варто віднести загальнонародну та приватну власність, змішану економічну систему, свободу економічної діяльності, а до культурних - розвиток національної культури та культури корінних народів і національних меншин, охорону культурної спадщини, розвиток і функціонування української мови.
2
Шевчик, Б. М. "НОРМАТИВНИЙ ІДЕАЛ НООЕКОНОМІКИ ІДЕАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 59 (18 червня 2020): 74–82. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-59-10.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядається аксіологічний вплив нормативного ідеалу ідеаційної культури на розвиток ін-ституціональної системи нооекономіки у сфері регулювання відносин виробництва, обміну і розподілу вар-тості інтелектуального продукту інтелігібельного способу виробництва. Визначаються особливості фор-мування споживної вартості та субстанціональної основи інтелектуального продукту нооекономіки іде-аційного типу культурної ментальності. Обґрунтовується ідея становлення продуцента інтелектуально-інноваційного товару нооекономіки – когнітаріату. Обґрунтовується гіпотеза застосування принципів сим-волічного обміну як мережевого середовища руху інтелектуального товару у специфічному режимі обміну, розподілу і привласнення вартості і доходів. Аналізуються онтологічні витоки когнітивних систем, на основі яких формується якісна основа вартості інтелектуальних благ. Досліджуються техногенні та соціально-економічні передумови появи і поширення когнітаріату як меритократичного класу суспільства нооекономіки саме ідеаційної, а не чуттєвої культури. Висунуто гіпотезу про тріалектичну, а не дуалістичну структуру символічного обміну інтелектуальних благ нооекономіки. Здійснено спробу виявити референтний зв’язок між онтологічною новизною (як споживною вартістю) інтелектуального блага та нормативним ідеалом доміную-чого типу культурної ментальності, передусім ідеаційної, через спосіб інтерпретації соціально-історичного часу в межах лінійної та циклічної хронологічних парадигм. Вплив нормативного ідеалу на характер функціонування економічних інститутів пояснюється явищем акаузальної рекурентності, завдяки якій пара-дигмальна ідея “вічного становленняˮ імплікується у парадигмальний проект “великого поверненняˮ. Ствер-джується, що нооекономіка, інтерпретована у контексті соціокультурних флуктуацій, можлива лише як па-тернальний проект ідеаційного типу культури.
3
Руснак, Л. М. "ПРАВОВА ПРИРОДА ПОНЯТТЯ «ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я»". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(26) (28 листопада 2019): 109–12. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).21.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню поняття «охорона здоров’я» та історії формування системи охорони здоров’я в Україні. Однією з проблем, яка постає в контексті цього завдання, є проведення загальнотеоретичного аналізу наукової літератури на предмет визначення поняття природного права людини на охорону здоров’я, а також процесу становлення і розвитку системи охорони здоров’я в її історичному аспекті, що сьогодні потребує на законодавчому рівні відповідного вдосконалення та розширення. З’ясовано, що охорона здоров’я повинна розглядатися як суспільне благо, коли надання медичної допомоги кожній людині має важливе значення для суспільства загалом. У свою чергу, така позиція в більшості європейських країн стала частиною традиційного консенсусу відносно важливості дотримання принципу солідарності та всеохоплюючого доступу населення до ресурсів охорони здоров’я. З іншого боку, ринкові важелі за своєю природою засновані на припущенні, що кожна медична послуга є товаром, який можна продати на відкритому ринку. Наголошено, що законодавче визначення поняття «здоров’я» можна розглядати як абсолютне здоров’я, яке дехто з дослідників, розглядає як ідеальне здоров’я, якого не існує в реальних умовах стану організму, а виступає як стандарт, до якого ми повинні прагнути. Визначено, що здоров’я є важливим соціальним та економічним чинником, від рівня якого значно залежать економічні ресурси, фізичний, духовний і моральний потенціал суспільства. Велике значення здоров’я як вищого і природного блага зумовлює необхідність його охорони і захисту, у т. ч. і міжнародно-правового. Зроблено висновок, що охорона здоров’я – система способів, засобів і методів, здійснюваних органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також кожною фізичною особою окремо, реалізація яких покликана зміцнювати (якщо це не є можливим, – зберігати на такому ж рівні), розвивати та відновлювати рівень фізичного і психічного стану організму людини.
4
Buhas, Vasyl, та Alyona Pirogova. "АНАЛІЗ МЕТОДИЧНИХ ПІДХОДІВ ДО РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ОЦІНКИ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 2, № 6 (24 грудня 2020): 259–64. http://dx.doi.org/10.32750/2020-0224.
Повний текст джерелаАнотація:
В сьогоденні питання всебічної оцінки природних ресурсів залишаються найменш вивченими. Відповідно цьому важливим та актуальним є питання економічної оцінки природних ресурсів, виступає основою ціни на природні ресурси, що дає можливість розглядати їх як одну із форм капіталу і брати участь у товарно-грошових відносинах. Об’єктивна необхідність оцінки обумовлюється дією загальних економічних законів, їх роллю та змістом у процесі виробництва незалежно від будь-якої суспільної формації, а ступінь цієї необхідності – рівнем та характером розвитку матеріального виробництва. Економічна оцінка природних ресурсів є результатом економічних розрахунків, на основі яких визначається прогноз цінності окремих компонентів природи. Вона має безперечний вплив на формування структури економіки, вибір заходів, пов'язаних з природоохоронною діяльністю, формування соціально-економічних, науково-технічних програм розвитку підприємства, регіонів, країни. Економічна оцінка також забезпечує стратегію розвитку окремого підприємства від формування затрат до розподілу прибутку, з її допомогою формуються відносини на ринку природних ресурсів та ін. Оскільки природні ресурси є основою суспільного виробництва, то економічна оцінка відіграє роль у формуванні всіх економічних зв'язків суспільного виробництва, виконує планово облікову і стимулюючу функції і в цьому контексті, безумовно, є економічною категорією. Об’єктами оцінки вартості природних ресурсів можуть бути: запаси природних ресурсів; природні об’єкти, що перебувають у власності, а також різні права, пов’язані з їхнім використанням оренда, концесія, право забудови, екосистемні послуги й екологічні блага функції, що виконуються природними об’єктами екологічний збиток. Відомі дві концепції економічної оцінки природних ресурсів: витратна, яка визначається за критерієм витрат на освоєння і використання нових ресурсів, і рентна – за критерієм народногосподарського ефекту ренти. Основа утворення ренти – якісні відмінності природних ресурсів. Економічною основою її існування, як відомо з теорії рентних відносин, є монополія держави на експлуатацію кращих за якістю природних ресурсів. За одних і тих же засобів виробництва і технологічних рішень праця у кращих умовах є більш продуктивною.
5
Михайловська, О. В. "Сутність категорії «ресурси»: теоретичні та практичні аспекти". Проблеми сучасних трансформацій. Серія: економіка та управління, № 2 (27 листопада 2021): 24–28. http://dx.doi.org/10.54929/pmt-issue2-2021-4.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті схарактеризовані різні підходи до трактування категорії «ресурси». Досліджена теоретична та практична проблематика місця та ролі ресурсів в господарській діяльності підприємств. Окреслено історію тлумачення сутності категорії «ресурси» і факторів їхньої здатності приносити прибуток. Наголошено на необхідності пошуку шляхів для підвищення ефективності використання обмежених ресурсів. Встановлено, що сьогодні актуальними залишаються питання недосконалості системи управління та використання власного ресурсного потенціалу галузей національного господарства. Зазначено, що основний зміст визначень науковців щодо ресурсів співпадає, але існують деякі відмінності в описі структури складових елементів. Підкреслено, що ефективність функціонування та розвитку підприємств досягається через оптимізацію складу і обсягів ресурсів, що формують фактори виробництва. З’ясовано, що категорію «ресурси» необхідно розглядати в різних напрямах (як загальна категорію, як загальноекономічну категорію; як категорію виробничо-господарської діяльності суб’єктів господарювання). Встановлено, що видів ресурсів існує безліч, що породжує класифікаційну проблему. Розкрито сутність природних, матеріальних, трудових та фінансових ресурсів. Констатовано, що ресурси як категорія виробничо-господарської діяльності – це всі блага, що надходять до системи забезпечення та, в разі потреби, перетворюються у фактори виробництва й, трансформуючись, надходять до системи споживання задля задоволення потреб споживачів та досягнення ефективності функціонування виробничо-господарських структур. Встановлено взаємозв’язок: «ресурси – ресурси економічні – фактори виробництва». Доведено, що діяльність, заснована на економічних ресурсах відіграє ключову роль в діяльності підприємств.
6
Гнатенко, Валерій. "ЗАСТОСУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ". Litopys Volyni, № 22 (16 березня 2021): 88–92. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.22.15.
Повний текст джерелаАнотація:
Економічна та інформаційна глобалізація світових відносин супроводжується створенням ефектив- них механізмів і засобів для інформаційного та фінансового впливу на партнерів і конкурентів у локальному, регіональному і глобальному масштабах. Метою таких дій, як правило, є зміна розподілу вироблених реальних благ на користь тих, хто розробляє, має і застосовує відповідні технології. Ситуація, що склалася, вимагає підвищення уваги до захисту державних інтересів від нових реальних і потенційних загроз, забезпечення інформаційної та економічної безпеки. Пережитий світом черговий етап технологічної революції в інформаційній сфері тягне серйозні зміни в суспільстві у цілому. Змінюється спосіб життя мільйонів людей. Процеси глобалізації зачіпають усе нові й нові сфери діяльності. Це стає актуальним й у сфері забезпечення національної безпеки, де чітко виділяється специфіка забезпечення інформаційної безпеки. Загрози економічній та інформаційній безпеці дуже різноманітні, не завжди їх можна класифікувати й систематизувати, оскільки динаміка розвитку суспільства та економіки постійно змінюють існуючі і ство- рюють нові загрози. До таких загроз можна віднести міжнародний кібертероризм, інформаційно-фінансові атаки та ін. Тяжкість наслідків реалізації економічних загроз залежить не тільки від сили джерела загроз, які прагнуть змінити стан держави, а й від непідготовленості державних систем до відбиття цих загроз. У сучасних нестійких турбулентних умовах, у світлі загострення проблеми взаємозв’язку інформаційної та економічної безпеки дуже важливо своєчасно виявляти й оцінювати виникаючі загрози економічній та інформаційній безпеці і на цій основі вживати необхідні заходи щодо запобігання загрозам, захисту інформаційних і економічних інтересів від потенційних джерел небезпеки.
7
Kul'chyts'kyj, Ya V., B. V. Kul'chyts'kyj та S. M. Panchyshyn. "Екологізація економічних систем як визначальна домінанта парадигмальних змін в економічній теорії ХХІ століття". Scientific Bulletin of UNFU 28, № 9 (25 жовтня 2018): 16–20. http://dx.doi.org/10.15421/40280902.
Повний текст джерелаАнотація:
На основі дослідження економічної та екологічної діяльності на початку третього тисячоліття в умовах значного посилення об'єктивних процесів екологізації сучасних економічних систем доведено необхідність переосмислення і перегляду багатьох вже застарілих методологічних положень економічної теорії, її поняттєвого апарату. Загострення проблеми взаємин людини і довкілля зумовило утвердження в економічній теорії екологічної парадигми, яка передбачає розгляд усіх економічних і соціальних процесів крізь призму збереження довкілля, умов існування і розвитку людської особистості. Наголошено, що сучасні підручники з економічної теорії недостатньо враховують екологічний імператив, бо необхідно досліджувати поведінку людей у процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ та послуг не просто в умовах обмежених ресурсів, а уже в нових умовах – умовах загострення екологічної кризи глобального, регіонального і локального характеру. Розкрито інституційні засади екологізації сучасних економічних систем з позицій постіндустріальної парадигми та економічної компаративістики в умовах посилення глобалізації. Виявлено зміст екологічної парадигми економічної теорії та обґрунтовано необхідність виокремлення соціально-екологічних відносин у системі економічних відносин суспільства. Наголошено на важливості формування сучасної екологічної культури у процесі трансформації економічних систем, коли в її основі мають бути орієнтованість на екологічну доцільність і безпеку, відсутність протиставлення людини і природи. Запропоновано авторське трактування процесу екологізації сучасних економічних систем в умовах посилення глобалізації, переходу людства до суспільства знань та "зеленої економіки". Під екологізацією економічних систем пропонуємо розуміти посилення екологічної спрямованості економічних систем у процесі їх трансформації, що виявляється у становленні сучасної економічної та екологічної свідомості і культури, екологічної відповідальності, утвердженні сучасних екологічних цінностей, формуванні відповідної нормативно-правової, інституційної бази, спрямованої на суспільний контроль за системою зв'язків "людина – економіка – екологія", застосуванні санкцій і стимулів щодо впливу економічної системи на стан екологічної рівноваги в умовах обмеженості природних ресурсів та загострення екологічної кризи глобального, регіонального і локального характеру. Екологізацію економічних систем є об'єктивним процесом їх трансформації, домінантою трансформації на зламі тисячоліть, що утверджує усвідомлення екологічних проблем як глобальних. Екологізація економічних систем розглядають сьогодні як дуже важливий, навіть визначальний, критерій порівняльного аналізу національних систем чи наднаціональних системних утворень. Запропоноване поняття "екологізація економічних систем", на наше переконання, не тільки заповнить відповідну прогалину в економічній теорії, а й дасть змогу повністю врахувати екологічний контекст дослідження і порівняння економічних систем на порозі третього тисячоліття, відобразить вплив практики на зміну застарілих теоретичних концепцій. Саме екологізація економічних систем і є сьогодні об'єктивною визначальною домінантою парадигмальних змін в економічній теорії ХХІ ст.
8
Kul'chyts'kyj, Ya V., B. V. Kul'chyts'kyj та L. V. Ribun. "Екологічна парадигма економічної компаративістики ХХІ століття". Scientific Bulletin of UNFU 29, № 4 (25 квітня 2019): 7–10. http://dx.doi.org/10.15421/40290401.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність проблеми взаємин людини і довкілля зумовило утвердження в економічній теорії екологічної парадигми, яка передбачає розгляд усіх економічних і соціальних процесів крізь призму збереження довкілля, умов існування і розвитку людської особистості. Наголошено, що сучасні підручники з економічної теорії недостатньо враховують екологічний імператив, оскільки необхідно досліджувати поведінку людей у процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ та послуг не просто в умовах обмежених ресурсів, а уже в нових умовах – посилення екологічної кризи глобального, регіонального і локального характеру. Розкрито інституційні засади екологізації сучасних економічних систем із позицій постіндустріальної парадигми та економічної компаративістики в умовах посилення глобалізації. Виявлено зміст екологічної парадигми економічної теорії та обґрунтовано потребу виокремлення соціально-екологічних відносин у системі економічних відносин суспільства. Проаналізовано концепцію сталого розвитку та особливості еколого-економічних інструментів у розвинутих країнах. Підкреслено важливість формування сучасної екологічної культури у процесі трансформації економічних систем, коли в її основі мають бути орієнтованість на екологічну доцільність і безпеку, відсутність протиставлення людини і природи. Запропоновано авторське трактування процесу екологізації сучасних економічних систем в умовах посилення глобалізації, переходу людства до суспільства знань та "зеленої економіки". Під екологізацією економічних систем пропонуємо розуміти посилення екологічної спрямованості економічних систем у процесі їх трансформації, що виявляється у становленні сучасної економічної та екологічної свідомості та культури, екологічної відповідальності, в утвердженні сучасних екологічних цінностей, формуванні відповідної нормативно-правової, інституційної бази, спрямованої на суспільний контроль за системою зв'язків "людина – економіка – екологія", застосуванні санкцій і стимулів щодо впливу економічної системи на стан екологічної рівноваги в умовах обмеженості природних ресурсів і посилення екологічної кризи глобального, регіонального і локального характеру. Екологізація економічних систем є об'єктивним процесом їх трансформації, домінантою трансформації на зламі тисячоліть, що утверджує усвідомлення екологічних проблем як глобальних. Екологізація економічних систем розглядається сьогодні як дуже важливий, навіть визначальний критерій порівняльного аналізу національних систем чи наднаціональних системних утворень. Обґрунтовано екологічну парадигму економічної компаративістики ХХІ ст.
9
МАГАСЬ, Геннадій. "ОБГРУНТУВАННЯ ПІДХОДІВ ЩОДО СТВОРЕННЯ СИСТЕМИ МОТИВАЦІЇ ЯК МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ В ХОДІ ОПЕРАТИВНО-СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 82, № 1 (2 лютого 2021): 122–37. http://dx.doi.org/10.32453/3.v82i1.535.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтована та запропонована методика створення системи мотивації персоналу органів охорони державного кордону, яка ґрунтується на можливості персоналу Державної прикордонної служби України не лише активізувати свій особистісний потенціал в напрямку досягнення мети, але й отримувати задоволення в процесі діяльності, через задоволення своїх потреб. Відмінна особливість системи мотивації персоналу у сфері охорони державного кордону обумовлена низкою обмежень, що на неї впливають: по-перше, персонал ДПСУ не є власником засобів виробництва, які належать державі та його правомочним структурам; по-друге, результатом їх діяльності є нематеріальні суспільні блага, які неможливо купити або продати; по-третє, їх поведінка продиктована характерними лише для цієї категорії працівників системами мотивів і стимулів. Метою створення системи мотивації в сфері охорони державного кордону є забезпечення ефективного управління персоналом, яке полягає в зацікавленні, мотивації та збереженні на службі співробітників відповідних кваліфікацій, а також стимулює персонал на підвищення результативності оперативно-службової діяльності. В основу методики запропоновано покласти не примус, а мотиваційні регулятори, що ґрунтуються на врахуванні психологічних особливостей людини. При створенні системи мотивації персоналу у сфері охорони державного кордону необхідно враховувати такі групи чинників: 1) економічні: джерела фінансування грошового утримання персоналу; показники системи грошового забезпечення, в тому числі і преміювання та їх співвідношення з показниками задоволення інтересів персоналу; 2) організаційні: умови виконання службових завдань (служби), забезпечення робочого місця необхідними технічними засобами, стан організаційних документів, режим роботи, кваліфікаційні вимоги, атестації й оцінки персоналу тощо; 3) соціальні: разом із наявними значними соціальними гарантіями рекомендується введення низки соціальних гарантій, які закріплюють молоді кадри.
10
Мельничук, Ю. М. "НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОГО РЕГІОНУ". Actual problems of regional economy development 2, № 16 (25 листопада 2020): 170–78. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.16.170-178.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття «Напрями підвищення фінансової стійкості підприємств в умовах незалежного регіону» спрямована на дослідження фінансової стійкості підприємства, шляхів її досягнення в умовах формування незалежного регіону в Україні. Метою статті є проаналізувати фінансову стійкість підприємства як складову економічної стійкості незалежного регіону. У роботі застосовувалась сукупність методів дослідження, що становить методологію аналізу та організації основних публікацій, законодавчих актів та законів, а саме методи узагальнення, порівняння, хронологізації, аналізу та узагальнення. Використовується складна система фінансових перетворень у вигляді пелюсткової діаграми з використанням маркерів за допомогою програми Microsoft Excel. У статті розглядається поняття «економічної стійкості», що дозволяє повноцінно осягнути значення фінансової стійкості підприємства, як невід’ємної її складової, в умовах автономного регіону. Доведено значущість соціальної стійкості в структурі економічної стійкості, як центрального і найважливішого фактору формування бізнесу та економіки держави. Результатами дослідження стали висновки, зроблені на основі дослідження наукової та законодавчої бази досліджень з даної проблематики, а також формування основних напрямів підвищення фінансової стійкості на основі соціальної стійкості, що і утворило наукову новизну в сфері економічних досліджень. Практичну значущість наукового дослідження та його результатів становить фінансовий аналіз ринку продовольчих товарів, як основний показник добробуту населення, оскільки формування соціуму є основною ланкою на яку спрямовується пропозиція будь якого ринку. Це і є основа формування незалежного регіону в центрі організації якого є потреба людини в соціально-економічних благах. Запропоновано поглибити дослідження в напряму соціальної стійкості як одного з основних чинників впливу на економічну стійкість підприємства.
11
МОІСЄЄВ, ЮРІЙ, та ЮЛІЯ УРАЛОВА. "Страхова послуга у доктрині господарського права". Право України, № 2021/07 (2021): 45. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-07-045.
Повний текст джерелаАнотація:
Необхідність забезпечення сталого розвитку українського ринку страхування на основі інтеграції та гармонізації з країнами Європейського Союзу, запровадження у національне законодавство європейських стандартів, принципів і культури надання страхових послуг об’єктивно обумовлюють потребу удосконалення правового регулювання надання страхових послуг. Специфіка страхових послуг потребує поглибленого та комплексного наукового опрацювання різних аспектів цієї правової категорії з метою підвищення рівня страхового захисту, визначення сутності процесу надання страхових послуг у сучасних умовах господарювання. Метою статті є розкриття господарсько-правової природи страхових послуг як результату діяльності страховиків, проведення порівняльного аналізу існуючих у правовій доктрині господарського права визначень понять “страхування” і “страхова послуга”, “страховий продукт” та їх співвідношення. З урахуванням того, що у науковому середовищі існує доволі велика кількість теоретичних концепцій, коли страхова послуга розглядається як дія, діяльність, економічне благо, функції, економічні відносини, операція уточнено поняття страхової послуги як сукупності процесу та результату. Зазначається, що страхова послуга є складною правовою категорією, сутність якої має комплексний характер і може розглядатися в економічному та правовому аспектах. Акцентовано увагу на притаманності характеристик товару, який має цінову визначеність і вартісний характер. Обґрунтовано, що важливим проявом специфіки страхових послуг є єдність процесу надання послуги та її результату – задоволення потреб страхувальників у страховому захисті. На основі такого підходу запропоновано класифікацію страхових послуг, що передбачає виокремлення двох основних груп – основних і додаткових. Під основними послугами слід розглядати послуги з надання страхового захисту, тоді як інші послуги, що не передбачають надання страхового захисту, відносяться до додаткових. У результаті проведеного аналізу основних концепцій розуміння страхової послуги додатково аргументовано, що з урахуванням господарсько-правової природи страхування як виду господарської діяльності, страхова послуга не зводиться до самої дії або діяльності страховика, а може розглядатись як окреме явище, що має характер нематеріального блага та полягатиме у наданні страховиком страхувальнику страхового захисту у разі настання певних подій (страхових випадків). Відповідно, процес надання страхової послуги у господарсько-правовому значенні пропонується розглядати як комплекс фактичних та/або юридичних дій страховика (що мають значення юридичного факту, оскільки їхнє вчинення спричиняє правові наслідки для страхувальника), спрямованих на запобігання, подолання і відшкодування збитків, заподіяних конкретним об’єктам, матеріальним цінностям юридичних і фізичних осіб, життю і здоров’ю фізичних осіб тощо, і відбувається у певному порядку, визначеному відповідно до умов договору та/або вимог законодавства, і передбачає декілька етапів, зокрема й укладання договору та належне виконання своїх зобов’язань учасниками процесу. Автори обґрунтовують висновок про необхідність уточнення у господарському законодавстві поняття страхування як виду господарської діяльності з урахуванням класифікації страхових послуг на основні та додаткові. Відповідно, запропоновано розглядати страхування як діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб’єктів господарювання (страховиків), спрямовану на надання послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їхніх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються зі сплати страхувальниками страхових платежів, а також надання інших додаткових послуг (ремонт ушкодженого майна, юридичне сприяння, заміна пошкодженого майна, консультування тощо). Для забезпечення практичних аспектів у виробленні сучасних підходів до правового регулювання надання страхових послуг запропоновано внести зміни до чинного законодавства, зокрема Господарського кодексу України.
12
Мортіков, В. "Суспільні блага та економічна політика". Україна: аспекти праці, № 2 (2005): 29–32.
Знайти повний текст джерела
13
Nikolenko, Vadym. "СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА ПЛАТОНА: ПРОТОСОЦІОЛОГІЧНИЙ ВИМІР". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, № 2 (20 грудня 2020): 81–91. http://dx.doi.org/10.15421/342035.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано окремі аспекти наукової спадщини Платона з огляду на його узагальнювальні ідеї, які оформлені у вчення про державу, правову систему, соціальну справедливість, затребуваність конструктивного набору «золотої середини», «найбажанішу» модель соціальної структури, процеси виховання, гендерну рівність, аксіологічну ієрархію масової свідомості, несприйняття контрастної бідності та багатства, переваги і недоліки найпоширеніших форм державного правління. Зокрема, увагу сфокусовано на найприкметніших епізодах його біографії, абсолютній вірі філософа у просвітницьку місію та прогресивний характер наукового знання. Акцентовано на освітній діяльності Академії, яка була заснована філософом і налічує майже тисячолітню історію, та її випускниках: Лікурзі, Арістіппі, Антисфені, Аристотелі. Особливо зауважено постать Лікурга, який, на нашу думку, найповніше намагався втілити у Спарті окремі ідеї філософського вчення Платона. Крім того, зазначено сильні сторони і недоліки демократії. Деталізовано думки класика щодо небезпеки та патогенної природи тиранії, тимархії й олігархії. Окрему увагу зосереджено на утопії Платона стосовно побудови «ідеальної держави». Її основа, на думку дослідника, має бути структурно ізоморфною розумній душі, тобто три соціальні стани суспільства – правителі-мудреці, воїни, ремісники-землероби – мають бути конгруентними трьом частинам душі – мудрій, вольовій і бажаючій/пристрасній. Зауважено, що, попри аристократичне походження Платона та його апологетику рабовласницького порядку, він переймався у своїх дослідженнях долею та поневіряннями звичайної людини. Філософ проєктував «ідеальну державу» з огляду саме на її інтереси. Водночас панорамно висвітлено соціально-економічні думки Платона стосовно приватної власності, розподілу праці, різноманітних форм господарської девіації тощо. Зроблено висновок щодо утопічності та суперечливого характеру деяких ідей ученого, але одночасно підкреслено актуальність його бачення окремих термінальних і інструментальних цілей у процесах державного будівництва. Ідеться насамперед про прагнення до досягнення загально блага суспільства (тобто врахування інтересів усіх громадян держави), несприйняття принципів спадкоємності соціального (класового) статусу, а також значущості та затребуваності у масовій свідомості цінностей меритократії.
14
Овсянюк-Бердадіна, О. Ф. "ГЛОБАЛЬНІ ВИКЛИКИ ДЛЯ АКТИВІЗАЦІЇ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА". Підприємництво і торгівля, № 28 (5 лютого 2021): 61–65. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-28-09.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто основні виклики сучасності, які носять глобальний характер та суттєво впливають на сучасну парадигму економічного та суспільного життя більшості країн світу. Установлено, що їх множина зумовлює необхідність пошуку ринкових організаційних форм, здатних протистояти впливам глобальних викликів, нівелювати їх негативну дифузію на суспільство та водночас відповідати цілям сталого розвитку як об’єктивно необхідної парадигми функціонування економічної та екологічної систем. Визначено, що дієвою організаційною формою у цьому контексті може стати соціальне підприємництво як інноваційна форма підприємницької діяльності, яка використовує ресурси, що не повною мірою задіяні у реальному секторі економіки, та водночас сприяє позитивним зрушенням в економічній, соціальній та екологічній площинах. Обґрунтовано, що головними глобальними тригерами для активізації розвитку соціального підприємництва є антропоцен та ті, що пов’язані з дисбалансом розподілу суспільних благ. На основі результатів досліджень учених сучасності продемонстровано взаємозв’язок функціонування соціальних підприємств з ідеологією економіки суспільного блага та новітніми агрегованими макроекономічними показниками. Зокрема, визначено взаємозалежність впливу діяльності соціальних підприємств на сумарне значення індикатора справжнього прогресу як такого, що враховує не тільки доходи населення, а й показники щодо освіти, стандарту життя та охорони здоров’я. Описано взаємопосилюючі інституційні передумови до створення соціальних підприємств через наведення новітньої практики функціонування низки фінансових інституцій, інвестиційних вкладень, краудфандингу. Результати проведеного дослідження демонструють прагматику необхідності активізації розвитку соціальних підприємств задля досягнення трипаризму ефективності як на макроекономічному, так і на глобальному рівні. Визначено перспективу подальших наукових досліджень у контексті пошуку реципієнтів із боку суспільних груп та ринкових ніш для отримання позитивних ефектів від діяльності соціальних підприємств у глобальному та локальному вимірах.
15
Tsymbaliuk, Iryna. "ОЦІНКА ІНКЛЮЗИВНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ". Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 4, № 20 (30 грудня 2019): 157–65. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2019-04-157-165.
Повний текст джерелаАнотація:
Нові виклики сучасної парадигми суспільного зростання формують потребу оновленого бачення соціально-економічних змін на основі застосування інклюзивного підходу. У статті здійсненна оцінка рівня та динаміки інклюзивного розвитку регіонів України. Обґрунтована необхідність поглибленого дослідження розвитку регіону із врахуванням його інклюзивності, що розширює аналіз економічних зрушень, доповнюючи його показниками рівномірності розподілу отриманих благ та оцінкою можливостей включення усіх верств населення до процесів соціально-економічного зростання. Проведений аналіз інклюзивного розвитку регіонів за трьома складовими, що дозволяють в достатній мірі об’єктивно оцінити його рівень. Розрахунок інтегрального індексу, а також показників, що характеризують динаміку економічної, соціальної й інфраструктурної сфер дозволив встановити тенденції інклюзивного розвитку регіонів України та виявити наявність значної міжрегіональної асиметрії.
16
Долгальова, Олена, та Марина Єщенко. "СОЦІАЛЬНА СКЛАДОВА СТАЛОГО РОЗВИТКУ". Public management 19, № 4 (29 травня 2019): 107–19. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-107-119.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначено актуальність дослідження соціальної складової сталого розвитку. Наведено довгострокові економічні та соціальні тен- денції. Схарактеризовано поняття “сталий розвиток”. Запропоновано схе- матичний вигляд сталого розвитку та його складових. Визначено та роз- глянуто важливість концепції сталого розвитку, його загальні проблеми, ключові принципи та головні цілі. Окреслено інтегруючу роль соціальної складової сталого розвитку щодо економічної та екологічної складових. Обґрунтовано необхідність впровадження в Україні стратегії сталого роз- витку, зумовлені чинниками як внутрішнього, так і зовнішнього характе- ру.
Сучасний перехід до сталого розвитку — це процес зміни ціннісних орі- єнтацій багатьох людей. Міжнародними фундаментальними цінностями роз- витку визнано свободу, рівність, солідарність, толерантність, повагу до при- роди, спільну відповідальність. Національні цілі сталого розвитку базуються на політичних, економічних, соціальних, екологічних, моральних і культур- них цінностях, властивих українському суспільству. Вони визначають спря- мованість стратегії на турботу про спільне благо та захист національних ін- тересів України.
Викладено перелік векторів, визначених у Стратегії сталого розвит- ку “Україна–2020”. Підкреслено, що стратегічне бачення сталого розвитку України ґрунтується на забезпеченні національних інтересів та виконанні міжнародних зобов’язань України щодо переходу до сталого розвитку.
Наголошено на необхідності довишівської освіти у контексті сталого роз- витку. Підкреслено, що ключове завдання освіти у ХХІ столітті — розвиток мислення, орієнтованого на стале майбутнє та відповідні життєві цінності і пріоритети, та схарактеризовано важливість випереджаючої освіти сталого розвитку. Сталий розвиток орієнтований насамперед на людину та поліп- шення якості її життя у сприятливому соціально-економічному середовищі та екологічно чистому природному довкіллі.
17
Mandybura, V. O., та V. O. Khyzhnyak. "Проблеми забезпечення адекватної економічної відповідальності бізнесу за порушення прав споживачів". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (19 вересня 2017): 74–90. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2017.05.12.
Повний текст джерелаАнотація:
У контексті реалізації вимог, пов’язаних з процесом євроінтеграції України, проведено аналіз стану захисту прав вітчизняних споживачів. Розглянута проблема забезпечення адекватної економічної відповідальності бізнесу за матеріальні і моральні збитки, нанесені кінцевим споживачам життєвих благ шахрайськими оборудками та іншими протиправними діями. Розроблені пропозиції щодо застосування механізму забезпечення перманентної зміни номінального рівня законодавчо визначених економічних санкцій, що дозволить максимально повно адаптувати їх до інфляційного процесу. Розкрито зміст методики визначення та порядку впровадження в нормативно-правову сферу України нового універсального, масштабно-фіксованого вартісного показника – «нормативно-базової величини», що має замінити застосування у якості нормативного показник «прожитковий мінімум доходів громадян».
18
Радіонов, Ю. Д. "Теоретичні основи суспільних благ в економічній системі держави". Економіка та держава, № 2 (2017): 22–27.
Знайти повний текст джерела
19
Кічурчак М.В. "ОЦІНЮВАННЯ CОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ ОСВІТНІХ СУСПІЛЬНИХ БЛАГ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ". Економічний форум 1, № 3 (17 грудня 2019): 197–208. http://dx.doi.org/10.36910/6765-2308-8559-2019-3-32.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано специфіку формування соціального капіталу в національній економіці на підставі оцінювання регіональних особливостей розвитку інфраструктури освітніх суспільних благ у 2000–2017 рр. Вивчено досвід Польщі щодо реорганізації мережі навчальних закладів за їхніми видами та окреслено ризики у сфері нагромадження соціального капіталу в Україні. Сформовано рекомендації з поліпшення стану соціального капіталу з урахуванням необхідності зменшення регіональних диспропорцій розвитку інфраструктури освітніх суспільних благ в українській економіці.
20
Залєвська-Шишак, А. "Особливості відтворення суспільних благ в трансформаційній економіці". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка, вип. 146 (2013): 29–31.
Знайти повний текст джерела
21
Дзера, Олександр Васильович, та Маріанна Сергіївна Біленко. "КАТЕГОРІЯ «БАНКІВСЬКА ПОСЛУГА»: ВИЗНАЧЕННЯ І ОСОБЛИВОСТІ". New Ukrainian Law, № 1 (30 березня 2022): 29–34. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.4.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається розгалуженість сегментів фінансового ринку, взаємодія між якими відбувається щодо надання фінансових послуг. Розглядаються такі поняття, як «фінансова послуга» та «платіжна послуга». Проаналізовано, що банківська діяльність є одним з елементів фінансової діяльності в державі. Нині банківські послуги є монопольними і намагаються не допустити появи нових суб’єктів із передовими технологіями. Коротко досліджується генеза виникнення банків. Розкривається сутність основних понять у сфері банківської діяльності. Зазначається, що банківська діяльність за своєю суттєвою належністю є економічною, але вона потребує детального та послідовного правового регулювання і захисту з боку держави, оскільки є сукупністю певних правовідносин. Банк є юридичною особою, яка на підставі ліцензії має виключне право надавати банківські послуги. Досліджено поняття «банківські послуги» через дефініцію поняття «послуга» та властиві банківським послугам характеристики. Послуга є самостійною правовою категорією, яка має комплексний характер із притаманними формою та змістом. В економічній літературі послуги розуміються і як вид діяльності, і як вид економічного блага, що виступає в нематеріальній формі. У юридичній літературі домінує думка, що послуга є дією або сукупністю дій (діяльність), об’єднаних однією метою – створенням корисного ефекту. Автором зазначено, що складність розробки поняття «послуга» полягає у відсутності єдиного розуміння суті цього явища. Використаний у статті аналіз основних доктринальних підходів дозволив установити, що банківські послуги – це діяльність банку, направлена на супроводження та оптимальне виконання банківських операцій.
22
Барзилович, Анастасія Дмитрівна. "ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ". Науковий вісник: Державне управління 3, № 5 (14 вересня 2020): 34–48. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-34-47.
Повний текст джерелаАнотація:
Величезне значення такого блага, як здоров’я, зумовлює необхідність його постійної охорони. Забезпечення громадян лікувально-профілактичною допомогою на високому якісному рівні та в достатньому обсязі залежить від наявної матеріально-технічної бази медичних закладів, професіональної підготовки та кваліфікації спеціалістів медицини. Серед обов’язкових умов надання високоякісних медичних послуг є фінансове забезпечення – один з фундаментальних чинників, що першочергово впливає на розвиток охорони здоров’я й соціально-економічну результативність медицини в цілому. Основною проблемою фінансування установ охорони здоров’я, надання медичних послуг для забезпечення галузі охорони здоров’я, є залишковий принцип, який пов’язаний із хронічним дефіцитом бюджетних коштів, виділених на вітчизняну медицину. У зв’язку із недостатнім фінансуванням та нераціональним використанням коштів державного бюджету, не в повному обсязі задоволення потреб населення в наданні медичних послуг, було прийнято рішення про реформування системи охорони здоров’я в Україні, що дасть змогу в короткі терміни мотивувати медичних працівників до надання якісної медичної допомоги населенню на всіх рівнях. У рамках спеціалізованої та стаціонарної медичної допомоги основним принципом вважається «гроші йдуть за пацієнтом». Установи охорони здоров’я у процесі проведення реформи є тепер фінансово мотивованими на використання доказових (ефективних) методів лікування, щоб можна було позбутися недієвих (недоцільних) процедур. Створення автономності установ охорони здоров’я сприяє тому, що збільшується фінансова та господарська незалежність медичних установ, управління закладами стає більш гнучким, формуються стимули покращення надання якісних медичних послуг населенню, а також одночасно підвищується економічна ефективність використання лікарняних активів.
23
Пилипишин, П. "Формування ідей індивідуалізму у філософії права Джона Локка". Юридичний вісник, № 1 (12 квітня 2021): 49–55. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2080.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті робиться спроба роз-криття індивідуалізму у філо-софії права Джона Локка. Філо-софсько-правова думка доби Просвітництва перебувала під величезним впливом локківської інтерпретації природнього стану суспільства, в якому вчений роз-глядає основні права людини і, чи не вперше, відносить туди право власності, яке має як буржуазний, так і індивідуалістичний відті-нок. Дж. Локк, продовжуючи ідею договірного походження держави, на відмінну від Т. Гоббса, більше акцентував на індивідуалістичних тенденціях, аніж суспільних, вва-жаючи, що індивід повинен мати політичну, духовну та економічну самостійність і бути вільним суб’єктом вибору та дії.
Зосереджуючись на індивідуаліс-тичному аспекті спадщини англій-ського філософа, звернено увагу на його основні філософсько-правові постулати: індивідуальні права на життя, свободу і власність є фундаментальними за своєю суттю та нероздільними одне від інших; свобода є основою всіх інших прав; ця свобода передбачає свободу від різних відносин з іншими, крім тих, в які індивід вступає добро-вільно з урахуванням власного інте-ресу; свобода від залежності щодо інших робить нас людьми; свобода кожного індивіда може бути обме-жена тільки такими правилами і обов’язками, які необхідні для того, щоб забезпечити таку ж свободу іншим; рівність не зрівнює, а обері-гає і стимулює природну несхожість людей; люди є рівноправними суб’єк-тами щодо економічної, духовної та політичної сфери і власної долі; людина має право задовольнити свободу тим способом, якими йому до вподоби, а не порушувати зако-нів справедливості; по суті, інди-від є власником своєї особистості і здібностей, і в цьому відношенні він нічим не зобов’язаний суспільству; лише сам індивід може визначити, в чому полягає його власне благо; право власності є антропологічною константою, а праця – це первинна умова задоволення потреб; людське суспільство складається з ринкових відносин; держава є результатом суспільної домовленості для захи-сту власності індивіда в його особі і у вигляді благ, і отже, збереження впорядкованих відносин обміну між індивідами, які розглядаються як власники самих себе; невтручання держави у приватне життя та осо-бисте процвітання людей.
24
Кічурчак, М. В. "Концептуальні засади відтворення суспільних благ у ринковій економічній системі". Актуальні проблеми економіки, № 5 (155) (2014): 20–28.
Знайти повний текст джерела
25
Korolchuk, L. V. "ВПЛИВ ДИСПРОПОРЦІЙНОСТІ РОЗВИТКУ КРАЇН НА ЇХ ГОТОВНІСТЬ ДО ТРАНСФОРМАЦІЙ В РАМКАХ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ: ГІПОТЕТИЧНИЙ ПІДХІД". Actual problems of regional economy development 1, № 17 (30 листопада 2021): 22–32. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.17.22-32.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття піднімає проблему готовності світу до трансформацій, що передбачає реалізацію загальноприйнятої концепції сталого розвитку, заснованої на складних модифікованих соціально-економічних процесах: перехід до зеленої, низьковуглецевої, кругової економіки на основі екоінновацій та декаплінгу, який покликаний мінімізувати залежність економічного зростання від обсягу затрат невідновлюваних природних ресурсів.
Висунуто гіпотезу про те, що до сталого розвитку більшою мірою залучені розвинені держави світу з високим рівнем життя, лідери у процесах глобалізації, так як їх виробництво уже давно не поміщається в рамках державних кордонів і саме тому їх капітал мігрував в інші країни з метою пошуку дешевших факторів виробництва, максимізації економічної вигоди та експансії їх політичного впливу. Первинні потреби населення розвинених країн є більшою мірою задоволеними, а отже домінують потреби вищого рівня, культивуються загальнолюдські цінності та суспільне благо, що мотивує їх до активного розвитку процесів екологізації економіки, піклуючись про долю нашої планети як спадок для наступних поколінь.
Метою дослідження є виявлення кореляційного зв’язку між рівнем життя країн світу та ступенем їх залучення до процесів реалізації концепції сталого розвитку.
Для підтвердження висунутої гіпотези, на базі методики розрахунку коефіцієнта кореляції Фехнера, досліджено наявність кореляційного зв’язку між рівнем життя країни та ступенем її залучення до процесів сталого розвитку на основі рейтингів за показником ВВП за паритетом купівельної спроможності на душу населення, як індикатора рівня життя країни та глобальними індексами, що відображають та характеризують економічний, екологічний, інноваційний та соціальний компоненти даних процесів.
Результати дослідження продемонстрували пряму залежність помітної тісноти між рівнем життя та ступенем залучення в процеси сталого розвитку для найбільш розвинених країн світу, а також пряму залежність дуже високої тісноти для найменш розвинених країн, що слугує приводом для подальшого поглибленого вивчення даної проблеми задля забезпечення успішної реалізації концепції сталого розвитку у світі та на рівні національних держав.
26
Губатюк, І. "Структуризація економічних благ за різними критеріями та ознаками". Географія та основи економіки в школі, № 9 (2010): 18–19.
Знайти повний текст джерела
27
Сілантьєв, О. І. "Матеріальне багатство у категоріях цінності та корисності блага для суб’єктів сучасних економічних відносин". Academy Review 2, № 45 (2016): 22–29. http://dx.doi.org/10.32342/2074-5354-2016-2-45-22-29.
Повний текст джерела
28
Сілантьєв, О. І. "Матеріальне багатство у категоріях цінності та корисності блага для суб’єктів сучасних економічних відносин". Академічний огляд. Економіка та підприємництво, № 2 (45) (2016): 22–29.
Знайти повний текст джерела
29
Ніколаєва, М. В., та Є. В. Дергачов. "Особливості та способи захисту інтересів інвестора в зелену енергетику в разі відмови держави від наданих гарантій". Актуальні проблеми держави і права, № 90 (9 серпня 2021): 126–31. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3216.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено актуальній темі в усьому світі – відновлювальні джерела енергії, способи та особливості захисту інвесторів у зелену енергетику. Оскільки вже на 2019 рік у зелену енергетику України було вкладено $ 10 млрд, а держава накопичує борг та не надає гарантованих благ інвесторам, то у статті ми розглянули основні тенденції та способи захисту інвесторів в зелену енергетику, що є нині в Україні. Більшість інвестованих коштів було вкладено іноземними інвесторами, а не повернення обіцяних Україною благ іноземним інвесторам може спричинити міжнародні міжусобиці.
Також Україна потерпає від економічної стагнації через коронавірус, тому зелена енергетика – це, без сумніву, найліпший вихід із ситуації для залучення іноземних інвесторів. Проте недотримання міжнародного договору може призвести до більшої кризи, аніж зараз, з якої українській економіці буде дуже важко виходити. Порушення міжнародної угоди може привести до небажання інших країн співпрацювати з Україною в будь-якій сфері надалі.
У статті було зазначено та проаналізовано зміни, які відбувалися в законодавстві протягом 2020 року (нововведення у закон про «зелений» тариф, підписання меморандуму). Наведено перелік умов, за якими «Гарантований покупець» мав зобов’язання у наданні благ інвесторам відновлювальної зеленої енергетики. Наведено причини, за яких «Гарантований покупець» не виконує своїх зобов’язань, і зазначено статистичні дані щодо боргу держави перед інвесторами на момент травня 2021 року. Також було розглянуто питання, щодо іноземних інвесторів у зелену енергетику України. Проаналізовано їхню позицію та визначено можливі проблеми з країнами, що інвестували.
Необхідне вдосконалення законодавства в цій галузі енергетичних кооперативів в Україні. Окрім економічного законодавства, мусить бути вдосконалено муніципальне законодавство, оскільки територіальні громади та місцеві органи влади відіграють важливу роль у активації створення енергетичних кооперативів. Енергетичні кооперативи дають можливість громадам задовольняти свої енергетичні потреби, використовувати місцеві види палива, ставати енергетично незалежними та бути активними членами енергетичного ринку.
30
Кічурчак, М. "Особливості споживання суспільних благ сфери культури в економіці України". Економіст, № 8 (310) (2012): 40–42.
Знайти повний текст джерела
31
Hrechanyk, N. Yu, та T. M. Sarabyn. "МАРКЕТИНГОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ ЗДОРОВ'Я НАСЕЛЕННЯ ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ ПОПИТУ НА РИНКУ ПЛАТНИХ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ". Actual problems of regional economy development 2, № 13 (26 червня 2017): 151–70. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.13.151-170.
Повний текст джерелаАнотація:
Стан здоров'я населення є одним із найважливіших показників благополуччя нації. Важливими напрямки реформ охорони здоровя є оптимізація управління, раціональний розподіл обмежених фінансових ресурсів, ефективне використання матеріальної бази, впровадження медичного страхування, реструктуризація лікувально-профілактичної допомоги начеленню.
Маркетинг ринку медичних послуг належить до найскладніших видів маркетингу. Оскільки, саме медичні послуги пов’язані з охороною і підтриманням найважливіших цінностей людини – життя та здоров’я. Ринок медичних послуг – це сукупність соціально-економічних відносин у сфері охорони здоров’я.
Найважливішими складовими аналізу будь-якого ринку, в тому числі і ринку медичних послуг, є маркетингові дослідження, що представляють собою систематичний збір, опрацювання, аналіз даних та інформації з метою формулювання пропозицій щодо ефективної діяльності на ньому.
У сфері охорони здоров'я маркетинг можна визначити як комплексний процес планування, економічного обгрунтування та управління процесом надання медичних послуг, формування цінової політики лікувально-профілактичного процесу, забезпечення ефективної комунікації з пацієнтами.
Мета дослідження – ідентифікація стану здоровя населення та визначення факторів попиту на платні медичні послуги та їх затребуваність.
Основним завданням, яке ставилось перед проведенням маркетингових досліджень стану здоровя населення є формування і надання споживачам благ, які задовольняють їхні потреби в кваліфікованій медичній допомозі та підвищення якості життя .
Методи дослідження, що використані в роботі базуються на ймовірнісній, стратифікованій, квотній, репрезентативній вибірках для всього населення м. Івано–Франківськ та Івано-Франківської області.
Отримані результати дозволяють дати реалістичну оцінку основним тенденціям та дозволяють оцінити потенціал соціально-економічної адаптації населення в умовах економічної кризи, а також набули практичного застосування у практичній діяльності медичного центру “Оксфорд – Медікал Прикарпаття”.
32
Шевчик, Б. М. "КУЛЬТУРА, ІННОВАЦІЇ І ПРИБУТОК У СТАТИЧНІЙ ТА ДИНАМІЧНІЙ МОДЕЛЯХ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 62 (4 січня 2021): 45–54. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-62-06.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядаються особливості функціонування економічних систем з позицій їх статичної та ди-намічної ефективності. З’ясовується вплив панівної чуттєвої культури Заходу – нігілізму – на способи забез-печення прибутковості від економічної діяльності, зокрема через техногенез. Обґрунтовується неможливість вивести ідею розвитку з когнітивного патерна нормативного стандарту статичної ефективності – ринково-го гомеостазу. Ринок трактується як інформаційний механізм забезпечення інсайдерства нових комбінацій у режимі динамічної ефективності як єдиної умови прибутковості фірми. Прибуток трактується як дохід за виробництво інформації – міри знятої невизначеності упорядкованого буття, даного у пізнання через прояв-лення якісних властивостей до того не існуючих речей. Стверджується організаційний статус альфа-патерна шумпетерівського новатора у структурі тріалектичної патернальної конфігурації мікрорівня базових патер-нальних бізнес-тріад. Функцію бета-патерна виконує венчурний капіталіст, а гомеостатичного гама-патерна – маркетолог, який персоніфікує мету системи – розподіл і привласнення доходів від реалізації продукції на ринку. Інсайдерство нових комбінацій інноваційних впроваджень запускає кумулятивні кола зростаючої при-бутковості в режимі дифузії інновацій. Принцип розподілу тісно пов’язаний із ментальністю впроваджувачів: максимальний прибуток отримують впроваджувачі 1-2-го рівнів; конкурентна боротьба на ринку за-гострюється на 3-4 стадіях, а 5 категорія впроваджувачів уособлюють гомеостаз без прибутковості техно-логічного проекту в силу вирівнювання середньої норми прибутку. На стадії гомеостазу гама-патерн набуває статусу організаційного і апелює до ресурсу влади для патерналістських гарантій прибутковості. Культурні наративи ініціюють поведінкові патерни трансформації комерційної мрії у фінансові цінності шляхом зміни світу через ІТ-технології. Наголошується, що апеляція гама-патерна до послуг ресурсу влади відбувається на мезорівні патерна влади, який теж являє собою патернальну тріалектичну конфігурацію: альфа-патерн – знання, бета-патерн – сила та гама-патерн – багатство. Знання виступає організаційним патерном, бо воно пропонує нові проекти буття на основі розширених утилітарних сенсів людського існування. В індустріальну добу апеляція до влади породжувала авторитарні політичні режими та крупні монопольні об’єднання, а та-кож забезпечувала синхронізацію та стандартизацію виробництва і розподілу. Сучасна цифрова економіка являє собою інформаційну мережу асинхронних біфуркацій часового ландшафту, де стандартизація як факт успіху першопрохідця, що підлягає мімезису, спресовується в часі, поступаючись сегментації та персоніфікації інтелектуальних благ. Апеляція до ресурсу влади у постіндустріальній економіці формує особливий гомеоста-тичний патерн мезорівня базових патернальних тріад – “залізний закон олігархії”.
33
ФІЛАТОВА-БІЛОУС, НАТАЛІЯ. "Теорія пропертизації даних: критичний аналіз із погляду доктрини права власності". Право України, № 2021/05 (2021): 85. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-05-085.
Повний текст джерелаАнотація:
У сучасній економіці, яку часто називають цифровою, спостерігається трансформація природи даних (персональних і неперсоніфікованих даних, а також масивів даних). Якщо традиційно вони сприймались як нематеріальні, а у випадку із персональними даними – також і невідчужувані об’єкти, то сьогодні дані стають предметами купівлі і продажу, а іноді – виступають у ролі оплати за договорами. У зв’язку з цим у сучасній економічній теорії з’явилося поняття “комодифікація даних”, а в юридичній доктрині – теорія “пропертизації даних”, згідно з якою дані розглядаються як новий об’єкт права власності. Метою статті є з’ясування правової природи даних і можливості визнання їх об’єктами права власності на підставі як економічного аналізу поняття даних та власності, так і класичного розуміння цих понять у вітчизняній юриспруденції. Встановлено, що теорія пропертизації даних базується на економічному аналізі права, а в її основу покладені раціональні за своєю суттю аргументи. Водночас явним недоліком цієї теорії є наявність очевидних розбіжностей між нею і класичною доктриною права власності. Так, із погляду останньої дані як нематеріальні блага, що можуть мати невідчужуваний характер, не можуть визнаватися об’єктом права власності. У зв’язку з цим авторка на підставі проведено аналізу зробила висновок про те, що теорія пропертизації не може бути визнана як методологічна основа для формулювання підходів до регулювання обороту даних. Водночас, оскільки оборот даних має багато спільного з оборотом результатів інтелектуальної та творчої діяльності, правильно говорити про застосування не концепції власності, а концепції виключних прав. У цьому випадку суб’єкти прав на персональні дані поділятимуться на первинні і похідні, причому первісні наділятимуться як майновими, так і немайновими правами, а похідні – лише майновими правами. Суб’єкти прав на неперсоніфіковані (зокрема, знеособлені) дані, матимуть майнові права на них.
34
Kichurchak, M. "CONCEPT OF THE PUBLIC GOODS REPRODUCTION IN ECONOMICS." Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv Economics, no. 196 (2018): 33–39. http://dx.doi.org/10.17721/1728-2667.2018/196-1/5.
Повний текст джерела
35
Тетяна, Гаєвська. "«КУЛЬТУРНИЙ ПРОДУКТ» У КОНТЕКСТІ КУЛЬТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 35 (6 лютого 2021): 127–33. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v35i0.373.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасні процеси глобалізації виявляються у трансформації суспільства з традиційними поглядами у повноцінні суспільства споживання сучасного типу. Культурне виробництво і споживання все частіше вписуються в промислові межі, а споживані культурні блага розглядаються як товари. Культурний продукт може бути створений і в культурі, і мистецтві, і в науці.
Методологія передбачає тісний взаємозв’язок економічного і культурологічного підходів: економіка виявляє себе в культурі, а культура в економіці. При розгляді існуючого різноманіття концепцій в дослідженні культурного продукту виявляється проблема, яка полягає в тому, що залишаються поза увагою його сутнісні властивості, не аналізується і сам процес власне виробництва. Причина недостатності – надзвичайна різноманітність культурних продуктів, їх постійна зміна, тимчасовість існування.
36
Олійник, А. Ю. "Реалізація конституційної свободи особи на виробничу підприємницьку діяльність". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(31) (2 вересня 2020): 19–22. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).557.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто поняття реалізації конституційної свободи особи на виробничу підприємницьку діяльність. Проаналізовано праці таких вчених, як В.М. Гайворонський, В.Ф. Погорілко, П.М. Рабінович, О.Ф. Скакун, В.Л. Федоренко та ін. Сформульовані та розглянуті ознаки реалізації конституційної свободи особи на виробничу підприємницьку діяльність.
Конституційні норми, що регулюють свободу особи на виробничу підприємницьку діяльність, можуть реалізуватися у простій і складній формах способами додержання, виконання, використання та застосування. Виробнича підприємницька діяльність не обмежується лише виробництвом продукції, а має більш широке призначення і реалізується виробленням продукції, наданням послуг та інформації, виконанням робіт, здійсненням різноманітних послуг і створенням матеріальних і духовних благ для задоволення потреб і інтересів людини та громадянина. Розрізняють дві форми виробничого підприємництва: традиціоналістське та інноваційне й основні та допоміжні види.
Реалізації конституційної свободи особи на підприємницьку діяльність у процесі виробництва продукції може розглядатися як втілення конституційних норм у реальні суспільні відносини, що регулюють свободу особи на виробничу підприємницьку діяльність при виробленні продукції, наданні послуг та інформації, виконанні робіт і створенні матеріальних і духовних благ із метою отримання прибутку і (чи) соціального результату. Запропоновано зміни до законодавства, а саме: а) у ст. 42 ч. 1 Конституції України перед словами «кожен має право на підприємницьку діяльність» вставити «економічна свобода підприємництва в Україні гарантується» і далі по тексту; б) у ст. 43 ГК України замість слів «підприємці мають право» закріпити «підприємцям гарантується економічна свобода» і далі по тексту.
37
Zalevska-Shyshak, A. "FEATURES OF REPRODUCTIONS OF PUBLIC GOODS IN TRANSFORMATIONAL ECONOMY." Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv Economics, no. 146 (2013): 29–31. http://dx.doi.org/10.17721/1728-2667.2013/146-5/8.
Повний текст джерела
38
ПОХИЛ, ОЛЕКСАНДР. "Право на захист як гарантія реалізації прав і свобод людини та громадянина (на прикладі права на судовий захист)". Право України, № 2021/08 (2021): 199. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-08-199.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено право на захист як гарантію реалізації прав і свобод людини та громадянина. Проаналізовано два основні різновиди гарантій – загальні (економічні, політичні й організаційні) та спеціальні (юридичні). Розкрито особливості судового захисту, який являє собою необхідну й ефективну гарантію здійснення прав і свобод людини та громадянина. Досліджено теоретичні підходи до розуміння поняття “гарантії прав” та встановлено, що відокремлення їх від прав є неможливим, оскільки це нівелюватиме цінність самих юридичних гарантій, а всі права, надані особистості і не забезпечені необхідними засобами захисту, перетворяться на декларацію у випадку їх порушення. Доведено одну з ключових особливостей права на захист своїх прав, яка полягає у тому, що воно слугує одночасно самостійним правом і гарантією реалізації інших прав. Встановлено, що така особливість дає змогу розглядати право на захист із використанням двох підходів – інструментального (ґрунтується на розумінні права на захист як гарантії існуючого каталогу прав і свобод людини) та сутнісного (заснований на сприйнятті права на захист як самостійного права людини, яке повинне бути забезпечене інституційними та нормативними юридичними засобами). Зроблено висновок, що лише обидва підходи (інструментальний і сутнісний) дають змогу ефективно забезпечити здійснення прав і свобод людини та громадянина, – коли право на захист гарантуватиме досягнення певних благ, однак саме собою його порушення навіть при досягненні таких благ вже є неприпустимим.
39
Овчар, О. В. "Методичні засади дослідження соціально-психологічних особливостей стилю споживання матеріальних благ особами з низьким економічним статусом". Актуальні проблеми психології. Організаційна психологія. Економічна психологія. Соціальна психологія 1, вип. 40 (2014): 106–11.
Знайти повний текст джерела
40
Sytnichenko, Ludmila. "Ідентичність, визнання та справедливість у сучасній політичній антропології". Multiversum. Philosophical almanac, № 3-4 (30 листопада 2018): 3–18. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2018.3-4.01.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено принципово важливу для сучасної філософії ідею про сутнісний зв’язок справедливості, визнання та ідентичності.Доведено, що справедливість соціальних взаємин зумовлена не так способом розподілу матеріальних благ, як процесами суспільного та індивідуального визнання. Із цієї точки зору, яку обстоюють Ю.Габермас, А.Гонет, Ч.Тейлор, З.Форс, випливає, що саме люди,яким властива гідність, можуть стати не лише об’єктами, а й суб’єктами справедливості, тобто громадянами. Завдяки подоланнюполітичного патерналізму та існуванню індивіда як суб’єкта політичної дії відбувається глибинне переакцентування ідентичності із завузького поля міжособистісного спілкування і формування нової, заснованої на людській гідності та чесності, моделі соціальної справедливості та постконвенційної ідентичності. Таким чином, автор доходить висновку, що саме визнання є тією найширшою нормативною категорією, яка обіймає і справедливість, і ідентичність, а їх економічні і культурно-символічні виміри мають бути пов’язані між собою. У такий спосіб можна вибудувати адекватну сьогоденню справедливу теорію ідентичності, а також уникнути репресивного комунітаризму, який акцентує увагу на цінностях своєї спільноти та нехтує можливістю для кожного індивіда бути рівноправним учасником соціального простору загалом.
41
Мажара, Гліб, та Володимир Капустян. "МОДЕЛЮВАННЯ ДИНАМІЧНОЇ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧІВ НА ТОВАРНОМУ РИНКУ". Financial and credit activity problems of theory and practice 2, № 43 (29 квітня 2022): 137–45. http://dx.doi.org/10.55643/fcaptp.2.43.2022.3525.
Повний текст джерелаАнотація:
В атмосфері формування ринкових відносин і створення конкурентного середовища підприємства, які прагнуть досягти конкурентної переваги постають перед необхідністю врахування поведінки споживача в умовах економічного обміну. Наука про поведінку споживача охоплює широку область: це наука про процеси, що відбуваються, коли індивіди або групи вибирають і купують товари і послуги, користуються ними і позбавляються їх з метою задоволення своїх потреб. Об’єкт дослідження – динамічна поведінка споживачів. Метою даного дослідження є побудова динамічної моделі, що зображує зміну дій гравців в залежності від зміни їх корисності від товару у часі на обмеженому ринку матеріальних благ. У процесі дослідження використані методи теорії ігор, динамічного моделювання, імітаційного моделювання та сценарного підходу на прикладі неокласичної моделі рівноваги товарів на обмеженому ринку між фіксованою кількістю гравців. Враховано зміну чинників у часі. Розв’язана задача динамічного моделювання.
Було побудовано динамічну модель, що зображує зміну дій гравців в залежності від зміни їх корисності від товару у часі на обмеженому ринку матеріальних благ. За допомогою проведеного дослідження було побудовано декілька сценаріїв поведінки споживачів. А саме симетричний сценарій, сценарій кооперації цілей, та у разі відсутності кооперації. Порівняно ефективність сценаріїв між собою 1-2 це 92%, 2-3 це 68%, 1-3 це 63%. Як можна побачити – часткова кооперація за цілями у споживачів знижує показник корисності незначно, а от її загальна відсутність більше ніж на третину. Проаналізовано, та доведено адекватність використання даного підходу до моделювання. Встановлено, що не лише гравці беруть участь у формуванні вибору набору благ, через зміну корисності товару, але й продавець за допомогою зміни ціни. Продавець, вбачаючи попит на свій товар, підіймає на нього ціну і навпаки, якщо жоден з гравців не придбав товар, продавець змушений знизити ціну. Це підтверджує загальноприйняту економічну теорію про рівновагу попиту та пропозиції на ринку. Але розглянуто з точки зору споживання гравцями. Порівняно поведінку гравців, за умови не врахування чинників зазначених вище, та продемонстровано їх необхідність при моделюванні.
42
Шетеля, Наталя. "ГАЛУЗЬ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ: СУЧАСНИЙ ЗМІСТ І БАЧЕННЯ". Інноватика у вихованні 2, № 13 (15 червня 2021): 186–95. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i13.367.
Повний текст джерелаАнотація:
Галузь культури та мистецтв відіграє фундаментальну роль у продукуванні, відтворенні, збереженні й використанні культурних надбань, а також створює умови для вирішення завдань просвітницького й наукового характеру, підвищення інтелектуального і творчого потенціалу суспільства.
Сформульовано авторське визначення поняття «галузь культури і мистецтв»: «соціально-економічний механізм, основною метою якого є створення, збереження, поширення й використання культурних цінностей (духовних і матеріальних), культурної спадщини та культурних благ, що в сукупності становлять соціальну цінність.
Виокремлено фундаментальні ознаки галузі культури і мистецтв є: 1) інституційна організованість, 2) орієнтованість на культурні і мистецькі результати, 3) продукування цінностей (матеріальних і духовних), 4) просування зразків і стандартів високої культури.
Доведено, що соціальне значення галузі культури і мистецтв детерміноване її впливом на суспільний розвиток, а також розвиток творчого та естетичного потенціалу як особистості, так і суспільства.
З'ясовано, що розбудова галузі культури і мистецтв передбачає забезпечення взаємозв’язку освіти і культури, розвиток системи професійної освіти відповідної спеціалізації у контексті культури, обумовлюючи тим самим формування корпусу фахівців, що виступатимуть активними суб’єктами культурних та освітніх процесів.
43
Prodaniuk, R. I. "Інформаційна безпека в соціологічному контексті: до постановки проблеми". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 4 (6 травня 2018): 84–90. http://dx.doi.org/10.15421/171861.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено проблемі науково-теоретичної та соціально-практичної рефлексії поняття інформаційної безпеки та його співвідношення із суміжними поняттями соціології безпеки як галузевої соціологічної теорії. Автором зроблено висновок про те, що розгляд суспільства в структурному функціоналізмі передбачає розуміння інформаційної екологічності в аспекті виконання чотирьох засадничих функцій:
1) функції адаптації (adaptation), яка змістовно співпадає із виробництвом матеріальних благ та послуг шляхом використання природних ресурсів середовища. З точки зору інформаційної екології, визначенням якої автор цієї статті буде надалі оперувати, інформаційна екологічність економічної інформації може оцінюватись з точки зору її впливу на відповідні макроекономічні процеси та результати економічної життєдіяльності: обсяги виробництва та ВНП, показники безробіття, індекси цін та інфляції тощо;
2) функція ціледосягнення (goal attainment), яка залежить від культурного консенсусу, що визначається на рівні ідеології. Це випливає з того, що консенсус між ключовими політичними акторами досягається, передусім, на платформі відповідної ідеології. В ідеології відповідні суб’єкти можуть впроваджувати стандарти оцінювання інформації з точки зору її інформаційної безпечності / небезпечності;
3) Функція інтеграції (integration), котра забезпечується дотриманням інформаційної екологічності в сфері соціальної моралі та права. Соціальна мораль є складником культурної системи, в якій впроваджуються критерії вирізнення належного / неналежного. З іншого боку, право дозволяє формалізувати зазначені критерії у вигляді кодексів стандартизованих поведінкових приписів (прескрипцій), які уможливлюють уніфікацію соціальної поведінки. Наголошено, що від інформаційної безпеки залежить як стан моральної, так і правової регуляції соціальної поведінки;
4) функція підтримання ціннісних зразків (latency), яка передбачає збереження і підтримання основних цінностей суспільства. Автором констатовано, що для такого збереження і підтримання є необхідним встановлення вищих цензурних фільтрів аксіосфери, проходження інформації через які дає можливість її відтестовування на предмет потнеційної користності / шкідливості для інших соціальних підсистем, інституцій, спільнот та осіб.
44
Onyshchuk, I. I. "Правове регулювання технологій штучного інтелекту: теоретико-прикладні та етичні засади". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 3 (29 травня 2020): 50–57. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.06.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає в здійсненні аналізу правового регулювання суспільних відносин, що виникають у зв’язку з розвитком технологій штучного інтелекту.
Наукова новизна. У статті висвітлюються теоретико-правові та етичні засади правового регулювання технологій штучного інтелекту. Поставлені питання правового погляду на штучний інтелект, зокрема його співвідношення з правами людини та правом інтелектуальної власності.
Висновки. Технології штучного інтелекту дуже швидко розвиваються, єдині підходи до оцінки ризиків, пов’язаних з їх використанням, відсутні. Необхідно сформувати міждисциплінарний підхід до вивчення економічних, правових, політичних і соціальних аспектів застосування технологій штучного інтелекту.
Питання, пов’язані з появою штучного інтелекту, мають не стільки правовий, скільки філософський характер: як сконструювати цей інтелект таким чином, щоб жодна група людей не зуміла отримати з його допомогою переваги над іншими людьми, і щоб штучний інтелект не спрямував свою силу проти людства, а навпаки – використовувався на його благо.
На даному етапі правове регулювання в сфері використання технологій і юнітів штучного інтелекту знаходиться на стадії становлення та початкового розвитку. Ще зарано говорити про досягнення в практичній реалізації конкретних комплексних заходів, спрямованих на забезпечення поваги прав людини. Зараз подібного роду заходи приймаються, в основному, в сфері захисту конфіденційності особистих даних.
Необхідно заохочувати нові форми регулювання, щоб сприяти прозорості та дотриманню етичних принципів, правових парадигм та освітніх дій, особливо щодо новітніх технологій, які потенційно можуть порушувати права людини.
45
Юрківський, Олександр Йосипович, Світлана Володимирівна Свірко та Тетяна Петрівна Назаренко. "Соціальні збори як інституційна основа податкової довіри в податковій системі". Економіка, управління та адміністрування, № 2(96) (7 липня 2021): 9–14. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-2(96)-9-14.
Повний текст джерелаАнотація:
Формування соціально орієнтованої економіки залежить від багатьох факторів, зокрема, від структури й видів загальнодержавних і місцевих податків. Серед податків та зборів, що визначенні Податковим кодексом, особливе місце займає єдиний соціальний внесок або збір, надходження якого залежить від рівня довіри між державою, роботодавцем і працівником. Головною метою застосування подібних зборів є забезпечення соціальних стандартів і різних верств населення соціальними послугами. Головною перевагою таких зборів є еквівалентність обміну між платниками та фондами через відповідний проміжок часу, врахування особливостей платника податку, що потенційно забезпечує максимальний рівень довіри в довгостроковому періоді. Практика застосовування соціальних зборів показує проблематичність в питанні виконання соціальних стандартів, а порушення балансу податкового тиску в бік підвищення на роботодавців призводить до підвищення рівня тіньової економіки. Однією з інституційних причин є створення із врахуванням власних особливостей, віртуальної та антисоціальної економічної системи, спрямованої на максимізацію дії середньовічного принципу «laissez-faire», превалювання принципів моделі «Homo Economicus», використання переважно ринкових інституцій у всіх сферах поряд з поступовою мінімізацією ролі держави як економічного суб’єкта при значних і деталізованих законодавчо затверджених суспільних стандартах життя. Це суперечить насамперед європейській практиці застосування соціальних внесків, відбувається втрата довіри та часу, що в результаті посилює відтік населення з країни як платників податків і споживачів благ.
46
ТУРЧЕНКО, ОЛЬГА. "Екологічна безпека та сталий розвиток: кореляційна залежність". Право України, № 2018/05 (2018): 116. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-05-116.
Повний текст джерелаАнотація:
Визнання факту, що природа планети – це не тільки фізичне середовище існування людства, джерело ресурсів для матеріального виробництва, об’єкт естетичного ставлення людини, а й передусім основа існування життя у всьому його різноманітті, є причиною включення екологічної безпеки до системи всеохоплюючої безпеки. Метою статті є аналіз сформованих у доктрині з урахуванням положень міжнародних актів підходів до розуміння поняття “екологічна безпека”, обґрунтування взаємозв’язку і взаємозалежності екологічної безпеки та сталого розвитку. У результаті проведеного дослідження автор доходить висновку, що забезпечення загальної безпеки загалом й екологічної безпеки зокрема безпосередньо пов’язано з переходом до сталого розвитку, відповідно, поняття безпеки ґрунтується на концепції сталого розвитку. Звідси, з одного боку, безпека як благо в сталому розвитку набуває комплексного характеру певної гарантованої комфортності людського існування, а з другого – виступає змістовним виміром сталого розвитку. В онтологічному аспекті це означає, що безпека – певна доцільна відстань між людством і природою, яка забезпечує їхній цивілізаційний діалог. Узагальнюючою характеристикою стану системи, яка змістовно пов’язується з її безпекою, є індикатор, величина якого в синергетичному відношенні визначається рівнем збалансованості інтересів компонентів, а в антропоцентричному – рівнем збалансованості соціально-економічної та техногенно-екологічної безпеки. Навіть у межах моделі несталого розвитку необхідним є досягнення певного рівня стабільності і безпеки, для того щоб можна було здійснити перехід до сталого розвитку. Перехід до сталого розвитку можливий лише в глобальному масштабі, у злагоджено-когерентному режимі всіх об’єктів і суб’єктів безпеки.
47
Тимофєєва, І. Б., та О. В. Морозова. "ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ САМОСТІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ЗАКЛАДІ ОСВІТИ". Pedagogical Sciences: Theory and Practice, № 3 (10 січня 2022): 116–22. http://dx.doi.org/10.26661/2786-5622-2021-3-15.
Повний текст джерелаАнотація:
Концепція Нової Української школи є стратегічною основою для подальшої діяльності уряду щодо реформування середньої освіти до 2029 року. У статті аналізується освітня концепція Нової української школи з погляду нових підходів до управління закладами освіти. Обґрунтовується значення нового способу управлінського мислення як фактору позитивних змін в освіті. Аналізуються матеріали експертів щодо специфіки управління освітою. Докладно розглядається професійний стандарт керівника закладу загальної середньої освіти, основні напрями діяльності керівника щодо самостійного функціонування закладу освіти. Нагальною проблемою сьогодення є місце керівника в організації, що тягне за собою низку підпроблем, таких як: ефективне управління та раціональне використання владних повноважень, формування та збереження як власної репутації, так і репутації організації, а також формування лідерських рис. Розглядається особа керівника, яка має об’єднувати в собі лідера, управлінця і простого громадянина, який буде зацікавленим у добросовісному виконанні покладених на нього завдань, не буде зловживати своїми повноваженнями, а також трудитиметься на благо організації, яку він представляє. Під впливом нових соціально-економічних чинників відбуваються зміни у всіх сферах суспільства, в тому числі й в освіті. Ускладнення професійних завдань, багатоаспектний характер діяльності сьогодні неминуче приводять до того, що все більш очевидним стає професійний характер управління та його ефективність. Не є виключенням й управлінська діяльність менеджера освіти, який виявляється включеним у все різноманіття проблем цілісного педагогічного процесу. Досліджуються актуальні компетентності керівника в умовах Нової української школи. Ретельно розглядається автономія закладу загальної середньої освіти в умовах реформування, а саме академічна, організаційна, кадрова, фінансова.
48
Дзямулич М. І., к.е.н., доцент та Грудзевич Ю. І., к.е.н., доцент. "УМОВИ ТА ЧИННИКИ ВІДТВОРЕННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ В УКРАЇНІ". Економічний форум 1, № 2 (17 травня 2020): 142–46. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-2-19.
Повний текст джерелаАнотація:
Відтворення людського капіталу – це безперервне відновлення і підтримання фізичних і розумових здібностей людини та підвищення її професійно-кваліфікаційного й освітнього рівня. При цьому, це стосується як окремої людини, так і сукупності працівників, зайнятих на основі найму на окремому підприємстві, в галузі тощо. Іншими словами, відтворення людського капіталу – складний економічний процес, який включає в себе не тільки співвідношення сфери споживання (задоволення суспільно-нормальних потреб людини) та сфери обміну (грошові засоби на відтворення набувають форму вартості людського капіталу), але й відносини виробничої сфери, що пов’язані з еквівалентним відшкодуванням витрачених в процесі праці сил та енергії людини.
В статті розглянуто сучасні особливості формування та відтворення людського капіталу та структуру джерел його відтворення. Визначено, що нормальне відтворення людського капіталу потребує такого рівня споживання матеріальних благ та засвоєння культурних цінностей, який міг би забезпечити відновлення витраченої в процесі праці енергії та подальший розвиток здібностей до праці у відповідності з сучасними вимогами життя. В іншому випадку людський капітал буде не в стані нормально функціонувати в сучасному виробництві. Акцентовано увагу на необхідності розширеного відтворенні людського капіталу, оскільки для нормального функціонування національної економіки він повинна відтворюватися в більшій кількості та, головне, кращої якості. Особливо така необхідність виникає з пришвидшенням розвитку науково-технічного прогресу, коли потреба у висококваліфікованих працівниках відчувається в набагато більших масштабах, що призводить до зростання затрат на їх підготовку.
49
ІСАЄВ, АРСЕН. "Право власності на гроші". Право України, № 2021/05 (2021): 119. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-05-119.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню окремих питань щодо права власності на гроші. Грошово-вартісний характер майнових відносин і відносин власності зокрема опосередковує актуальність питання про право власності на гроші. Проте тісний зв’язок Цих феноменів не свідчить про відсутність наукової дискусії з приводу їх співвідношення. Метою статті є з’ясування місця грошей у системі об’єктів права власності, визначення особливостей здійснення та захисту права власності на гроші. Поставлену мету може бути досягнуто за допомогою дослідження положень чинного законодавства, що визначає правовий режим грошей як об’єктів цивільних прав, а також окремих положень Цивільного кодексу України, що присвячені регулюванню відносин власності. Основні результати дослідження обумовлені розкриттям економіко-правової природи грошей, особливостями, що відображаються у специфіці набуття, припинення, здійснення та захисту права власності на гроші. Під час дослідження зроблено такі висновки. Під грошима потрібно розуміти майнове благо, яке виконує економічні функції (міри вартості; засобу обігу; засобу платежу; засобу накопичення; світових грошей) та за якими законом визнано статус законного платіжного засобу. Гроші є самостійним майновим благом у системі об’єктів цивільних прав, яке у конкретному правовідношенні об’єктивується в одній із трьох форм (готівкові гроші у формі банкнот і монет; безготівкові гроші у формі записів на рахунках у банках або інших фінансових установах; електронні гроші у формі записів на електронному пристрої). Готівкові гроші (банкноти і монети) визнаються речами, безготівкові та електронні гроші – майновими правами особливого роду, що не входять до множинності речових або зобов’язальних прав – права на платіжну силу. Зміст права на платіжну силу становлять правомочності збереження платіжної сили та користування платіжною силою. Незважаючи на те, що право власності є речовим правом, вимоги обороту та прийоми юридичної фікції дають змогу говорити про право власності на гроші незалежно від форми їхньої фіксації. Звертають на себе увагу значні обмеження, що стосуються речово-правових засобів захисту права власності на гроші.
50
Скрипнік-Горупашенко, Анастасія, та Юлія Панфілова. "УЧАСТЬ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У БОРОТЬБІ З МОРСЬКИМ ПІРАТСТВОМ". Молодий вчений, № 3 (91) (31 березня 2021): 313–18. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-66.
Повний текст джерелаАнотація:
Світовий океан відіграє важливу роль для інтересів світової спільноти, що полягає у використанні морів, як арени для міжнародної співпраці в економічній та інших сферах, в розташуванні, в межах морів, окремих елементів інфраструктури держав, в проведенні наукових досліджень, а також у виконанні на морі своїх міжнародних зобов'язань. Нажаль, Світовий океан, використовується не тільки на благо людства, на морських просторах не рідко відбуваються акти насильства, зокрема піратські напади, які загрожують безпеці мореплавства. Акти насильства у водах Світового океану посягають на міжнародний та національний правопорядок, на мирну співпрацю держав та міжнародних організацій в різних сферах, на права і свободи людини та інші інтереси держав і їхніх громадян. Зростання кількості протиправних актів, професіоналізм злочинців, ускладнюють протидію з ними. Тому зростає зацікавленість держав та міжнародних організацій у спільній боротьбі з актами насильств та виробленні нових підходів у боротьбі з ними. Тому дана стаття присвячена аналізу сучасних проблем міжнародного співробітництва, за участю міжнародних організацій, в боротьбі з піратством на морі та шляхами їх вирішення. Актуальність цієї проблеми пов'язана з особливою суспільною небезпекою міжнародно-протиправного діяння, що обумовлює взаємозв'язок морського піратства з іншими міжнародно-протиправними діяннями та його негативним впливом на їх зростання. Зокрема, у статті досліджується роль та участь міжнародних організацій у боротьбі з піратством. Висвітлюються проблеми боротьби з даним злочином та заходи, які здійснює світове співтовариство для безпеки судноплавства. Зазначається, що міжнародні організації діють в інтересах консолідації та координації зусиль міжнародного співтовариства з метою стримування та припинення піратства. Визначається актуальність проблеми та акцентується увага на необхідності вивчення досвіду протидії цьому міжнародному злочину в межах багатонаціонального співробітництва. Пропонується подальше вдосконалення діяльності міжнародних організацій в цій галузі, напрямки розвитку міжнародного права і національного законодавства.