Статті в журналах з теми "Еволюція суспільства"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Еволюція суспільства.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Еволюція суспільства".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Kukhar, R. B., O. I. Yeleiko, N. P. Motko, O. I. Stepaniuk та І. О. Ramskyy. "ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СУЧАСНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ". Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 18, № 2 (9 вересня 2016): 87–91. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet6917.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджується роль інформаційного фактору в системі сучасного менеджменту, відзначається його актуалізація в інформаційному суспільстві. Проаналізовано основні принципи та підходи до визначення інформаційного суспільства, характерними рисами якого є зростання ролі інформації і знань у житті суспільства, зростання частки інформаційних комунікацій, продуктів та послуг у ВВП, створення глобального інформаційного простору. З поняттям «інформаційне суспільство» тісно пов’язане поняття «інформаційна економіка» особливий тип економіки, характерними особливостями якого є те, що визначальним ресурсом виступає інформація. Наведено методи управління в інформаційному суспільстві, зокрема, новий метод управління інформаційне управління. Виділяється цілий клас інформаційних технологій управління підприємством, таких як ERP, CRM, SCM, CSRP, ERP II тощо.
Управління, як наука, за свою майже столітню історію інтенсивно розвивається, що відображається у відповідних підходах та наукових школах. Еволюція інформаційних технологій відкрила новий етап розвитку системи менеджменту завдяки появі глобального інформаційного простору. Становлення та розвиток інформаційного суспільства, його послідовний перехід до суспільства знань, зростання ролi та мiсця iнформацiйно–комунiкацiйних технологій в цих процесах, поспряли тому, що cаме розроблення концептуальних засад ефективного проактивного механізму підготовки й прийняття управлінських рішень, наукових теоретичних та методичних положень зі створення та впровадження в практику такого механізму, формалізація його до рівня конкретних економіко–математичних моделей та інформаційних технологій повинні стати важливими об’єктами дослідження вітчизняної науки.
2
Rodchenko, L. M. "Еволюція громадянського суспільства крізь призму історичного розвитку поняття та теорії демократії". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (30 жовтня 2018): 138–44. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.05.17.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті зроблено історичний аналіз етапів еволюції поняття «громадянське суспільство», починаючи з епохи Платона та Аристотеля – до сучасних підходів формування й розвитку громадянського суспільства на засадах демократичної держави. Визначено ознаки побудови громадянського суспільства в Україні, що спрямовані на подолання відчуження особистості від влади; перетворення держави в соціально відповідальний інструмент громадянського суспільства, що здійснює активну соціальну політику в інтересах усіх категорій та верств населення на основі принципів відкритості, прозорості, демократичності влади, соціальної справедливості, згоди, взаємовигідного співробітництва та соціального партнерства, а також можливість громадського контролю.
3
Khryk, Vasyl. "EVOLUTION OF FORESTRY EDUCATION IN UKRAINE." B U L L E T I N OF OLEKSANDR DOVZHENKO HLUKHIV NATIONAL PEDAGOGICAL UNIVERSITY 47, no. 3 (December 29, 2021): 206–16. http://dx.doi.org/10.31376/2410-0897-2021-3-47-206-216.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано еволюцію лісівничої освіти в Україні в аспекті поєднання історично складених педагогічних парадигм, економічних моделей суспільства, політичного устрою, філософських поглядів. Виокремлено етапи еволюції лісівничої освіти в Україні: початковий (до 1729 р.), дореформений (1929–1872 рр.), постреформений (1872–1917 рр.), радянський (1917–1991 рр.), сучасний (з 1991 до сьогодні). Розкрито сутність, тенденції, підходи, кадрове забезпечення кожного етапу. Висвітлено історію становлення, розвитку лісівничої освіти та виокремлено чинники та античинники якісної професійної підготовки фахівців лісового господарства.
4
Ignatko, Vasylʹ. "Еволюція «життєвого простору» людини від періоду науково-технічного прогресу до епохи інформаційної революції". Multiversum. Philosophical almanac, № 1-2 (18 травня 2018): 103–15. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.1-2.09.
Повний текст джерелаАнотація:
Аналізуються зміни сутнісних характеристик «життєвого простору людини» в період науково-технічного прогресу та інформаційної революції; інформаційна революція визначається як масштабний технологічний і технічний прогрес людства, зумовлений успіхами природознавства та соціальними обставинами; наводиться низка домінант та принципів розбудови суспільства і цивілізації, пов’язаних з науково-технічним прогресом та інформаційною революцією. Техніку та технологію автор розглядає як інструменти розширення життєвого простору, посилення його активності у перетворенні природи та творенні культури, акцентує увагу на суперечностях цього процесу, зокрема екологічного плану, які спонукають до формування техногенної цивілізації, ворожій людині і суспільству. Вихід із ситуації – у розв’язанні глобальних проблем сучасної цивілізації в процесі переходу до інформаційного суспільства з його відкритістю та глобальним демократизмом, людиноцентризмом, пріоритетом інтелекту та знань і високою духовністю.
5
Жабін, С. О. "Еволюція концепцій та технологічної бази інформаційного суспільства". Наука та наукознавство, № 3 ( 73) (2011): 92–105.
Знайти повний текст джерела
6
Гаврилюк, Р. О. "Еволюція конституційно-податкового компромісу суспільства і держави". Науковий вісник Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Правознавство, Вип.333 (2006): 89–103.
Знайти повний текст джерела
7
Жабін, С. О. "Еволюція концепцій та технологічної бази інформаційного суспільства". Наука та наукознавство, № 3 ( 73) (2011): 92–105.
Знайти повний текст джерела
8
Гаврилюк, Р. О. "Еволюція конституційно-податкового компромісу суспільства і держави". Науковий вісник Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Правознавство, Вип.333 (2006): 89–103.
Знайти повний текст джерела
9
Гахарія, К. В. "ЕВОЛЮЦІЯ КОНЦЕПТУ EPIDEMIC В ІСТОРИЧНОМУ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА". Nova fìlologìâ 1, № 81 (23 червня 2021): 79–84. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-1-12.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття пропонує дослідження базових трансформацій концепту EPIDEMIC і набуття ним нових смислових відтінків в історичному розвитку людства. Актуальність пояснюється необхідністю перегляду особливостей функціонування концепту EPIDEMIC у колективній свідомості через COVID-19. Аналіз останніх досліджень показав, що тема набула популярності у зв’язку з пандемією, але дослідники звертаються радше до відображення коронавірусу в сучасних дискурсах, мемотворчості й неологізмів цього періоду. Значна увага зосереджена саме на концептах PANDEMIC, CORONAVIRUS. Метою статті є спроба аналізу еволюційних змін концепту EPIDEMIC у зв’язку з історичним розвитком суспільства та набуттям ним нових смислових відтінків. У роботі подається огляд різних інтерпретацій і підходів до розуміння явища епідемії, представлений медиками, науковцями, філософами, істориками, теологами, політиками й митцями різних епох, починаючи від найпершого значення слова «епідемія» до його сучасного тлумачення у словниках. У статті згадуються (або процитовані) такі історичні постаті: Гомер, Гіппократ, Фукідід, Прокопій Кесарійський, Генрі Ланкастерський, Джованні Боккаччо та інші. Таке дослідження дало змогу авторці якнайповніше наблизитися до узагальненого розуміння історичного розвитку та еволюції концепту EPIDEMIC, простежити взаємозв’язок між часово-просторовим контекстом і сприйняттям вищезгаданого концепту, а також представити власне бачення щодо особливостей еволюції концепту в ході історичного розвитку суспільства. Зазначимо, що в результаті стаття відображає спробу авторки провести аналіз історичних віх функціонування слова «епідемія», остаточного мовного оформлення цього концепту, а також підкреслити зміни, які відбувалися в колективній свідомості, пов’язані з епідеміями. Практичне значення статті в тому, що вона розпочинає потенційно насичений для досліджень пласт філологічних розвідок, який можна заглибити в подальших роботах, акцентуючи увагу на функціонуванні концепту EPIDEMIC у різних часових рамках, країнах, дискурсах тощо.
10
Говоровська, О. "Еволюція вітчизняної освіти під впливом глобальної інформатизації суспільства". Переяславський літопис, Вип. 6 (2014): 320–26.
Знайти повний текст джерела
11
Сергієнко, О. М. "Еволюція економічної думки щодо процесу формування доходів суспільства". Формування ринкових відносин в Україні, № 5/1 (132) (2012): 11–16.
Знайти повний текст джерела
12
Сергієнко, О. М. "Еволюція економічної думки щодо процесу формування доходів суспільства". Формування ринкових відносин в Україні, № 5/1 (132) (2012): 11–16.
Знайти повний текст джерела
13
Говоровська, О. "Еволюція вітчизняної освіти під впливом глобальної інформатизації суспільства". Переяславський літопис, Вип. 6 (2014): 320–26.
Знайти повний текст джерела
14
Харьков, Сергій. "ЕВОЛЮЦІЯ ЦІННОСТЕЙ СУСПІЛЬСТВА В АСПЕКТІ ВЗАЄМОВІДНОСИН «ЛЮДИНА-ТВАРИНА»". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО), № 37 (10 жовтня 2021): 73–81. http://dx.doi.org/10.35619/ucpm.vi37.442.
Повний текст джерелаАнотація:
Аналізуються причини та наслідки змін у сфері відносин людини до тварин. Визначається вплив урбанізації та науково-технічного прогресу на зміну місця тварини в урбанізованому соціумі, еволюцію ставлення сучасної міської людини до тварини: від сервісно-продуктового, споживацького – до партнерського, навіть родинного. Аналізується зростання цінності тварини-компаньйона для самотнього містянина, оточеного неприродним стресогенним середовищем. Вказується на різні наслідки гуманізації ставлення до тварин свійських та диких видів, що, з одного боку, має наслідком покращення якості життя свійських тварин, але з іншого – це створює проблеми для існування тварин диких видів. Серед інших причин і наслідків виокремлюється явище антроморфізації (або олюднення) тварин та надається оцінка наслідків цих культурних змін.
15
Гольд, О., та М. Козловець. "КОНФЕСІЙНИЙ ПЛЮРАЛІЗМ ЯК ФЕНОМЕН СУЧАСНОСТІ: СВІТОВИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 2(90) (9 грудня 2021): 40–51. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.2(90).2021.40-51.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто поліконфесійність як соціальний феномен людства, охарактеризовано особливості й тенденції розвитку релігійного різноманіття в світі та Україні, розкрито роль релігійного плюралізму в реалізації свободи совісті. Починаючи з XVII сторіччя, коли проголошується й реалізується принцип свободи совісті, поліконфесійність стає ідеєю цивілізованого співіснування релігій і церков. Зазначені тенденції знаходять свій вияв в соціально-політичному житті сучасних суспільств. Спираючись на методику класичного еволюціонізму, запропоновану представником британської школи соціології та філософії релігії Г. Спенсером, неоеволюціонізму американського антрополога Дж. Стюарта та конвергентних процесів в релігійному житті українського науковця Е. Мартинюка, розглянуто та проаналізовано сутність поліконфесійності в соціумі: а) еволюція соціуму – від однорідності до різноманітності; б) консолідація та диференціація суспільств; в) культура та соціально-географічні особливості; г) конвергентні процеси соціуму. Звернено увагу на факти поліконфесійності та конвергенції в світі і на теренах України, що зумовлено еволюційно-історичним станом та соціально-політичними умовами країни. Цей феномен є еволюційною моделлю сучасного суспільства, яка має тенденції до формування гетерогенності соціуму, флуктуацій від інтеграції до диференціації, пристосування до природних умов, мультивекторності. На основі історичного підходу та аналітичних викладок наведено факти зближення поліконфесійності і мультикультуральності та спрогнозовано подальші перспективи їх існування. Зазначено, що явище поліконфесіональності, яке має місце і в суспільствах, де проголошуються державні релігії, часто веде до існування і постійного виникнення нових релігійних течій. Поліконфесійність нерідко продукує міжконфесійні непорозуміння й конфлікти, що може бути каталізатором нових течій та напрямів. Визначені детермінанти, а також проаналізовані фактори, які сприяють чи перешкоджають здійсненню свободи совісті в сучасному українському поліконфесійному соціумі. Констатовано, що хоча поняття "свободи віросповідання", "мультикультурализму", "релігійного різноманіття" сьогодні значною мірою є реалізованими в більшості сучасних суспільств, однак їх необхідно постійно підтримувати та зміцнювати. Особливу роль в цьому належить науковцям, які обґрунтовують теоретичні засади мультикультурного, поліконфесійного буття суспільства.
16
Гуров, С. Ю. "ЕВОЛЮЦІЯ ДУХОВНО-МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ В АНТИЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 91, № 4 (30 вересня 2019): 57–68. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-91-4-57-68.
Повний текст джерелаАнотація:
Антична література близька сучасному читачеві своїм гуманістичним змістом. Поняття про цінність людини, гармонійний розвиток її духовних і фізичних сил, розуміння поєднання свободи людини і порядку в суспільстві, закон, який встановлює норми життя природи, людини і суспільства – всі ці поняття були створені європейською античністю. Антична Греція була колискою європейської цивілізації і культури, де були закладені духовно-моральні цінності, які знайшли свій розвиток у багатьох народів Європи, стала їхнім спільним надбанням і основою всієї європейської культури. Література Стародавнього Риму виникла значно пізніше давньогрецької і також мала свою неповторну своєрідність, вона збагатила якісно новими досягненнями і духовно-моральними цінностями світову літературу. Античні цінності в літературі почали приходити у все більшу суперечність з дійсністю, що призвело до остаточного розколу старої системи цінностей і появи нової, яка визначила нову мету і сенс життя. Пізньоантична література все більше і більше починає виражати сімейні цінності, тематику приватного життя і інтимних почуттів, побутових і сімейних відносин, відображаючи в творах цінності любові і дружби. Хоча християнство багато запозичило зі старої системи цінностей, вибрані ним елементи античного мислення отримали інший сенс, та відрізнялись від античної системи новим світорозумінням.
Ключові слова: художня література, антична література, духовно-моральні цінності.
17
Конончук, Н. М. "Еволюція категорії "дитина" на різних етапах історичного розвитку суспільства". Актуальні проблеми юридичної науки та практики, Вип. 1 (3) (2017): 62–66.
Знайти повний текст джерела
18
Хотинська-Нор, О. З. "Еволюція громадянської свідомості суспільства в процесі реалізації судової реформи". Вісник Академії адвокатури України 13, № 2 (36) (2016): 16–24.
Знайти повний текст джерела
19
Потоцький, М. "Еволюція способів захисту інтелектуальної власності в умовах інформаційного суспільства". Інтелектуальна власність в Україні, № 5 (2015): 32–37.
Знайти повний текст джерела
20
Конончук, Н. М. "Еволюція категорії "дитина" на різних етапах історичного розвитку суспільства". Актуальні проблеми юридичної науки та практики, Вип. 1 (3) (2017): 62–66.
Знайти повний текст джерела
21
КОЛТОК, Леся, та Тетяна НАДІМ’ЯНОВА. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ІКТ-КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ". Acta Paedagogica Volynienses 2, № 1 (14 квітня 2022): 81–86. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.2.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі формування ІКТ-компетентності у молодших школярів, її складникам та підходам; акцентовано увагу на вмінні володіти сучасними ІКТ-технологіями, на формуванні ІКТ-компетентності учнів початкових класів в умовах реалізації Державного стандарту початкової освіти. Сучасне суспільство характеризується глобальним процесом інформатизації, стрімким переходом на новий етап розвитку – інформаційне суспільство. У зв’язку з цим однією з основних стратегічних цілей розвитку інформаційного суспільства в Україні є забезпечення комп’ютерної та інформаційної грамотності населення, насамперед завдяки створенню системи освіти, орієнтованої на використання новітніх інформаційно-комунікаційних технологій у формуванні всебічно розвиненої особистості. Еволюція сучасної освіти, інформатизація навчання, масова комп’ютеризація закладів освіти, постійна модернізація комп’ютерної техніки, розвиток комп’ютерних мереж, розширення персональної комп’ютеризації суспільства, збільшення обсягу програмних продуктів, розрахованих на застосування в навчальному процесі, – умови, які створюють нове інформаційно-комунікаційне педагогічне середовище. Реалізація сучасної освітньої парадигми значною мірою залежить від учителя початкової школи. Наразі учитель перестав бути основним джерелом знань для учнів, які отримують значний обсяг інформації в інформаційно-комунікаційному середовищі, створеному телебаченням, відеофільмами, комп’ютерними програмами й іграми, різноманітною навчальною й науково-популярною літературою тощо. Це вимагає від сучасної вищої професійної освіти підготовки спеціалістів, здатних орієнтуватися у численних змінних потоках інформації, критично ставитися до неї, створювати, обробляти та передавати необхідну інформацію, постійно самовдосконалюватися в особистісному та професійному плані та відповідати вимогам розвитку суспільства. Розв’язанням цієї проблеми є професійна підготовка майбутнього вчителя в інформаційно-комунікаційному педагогічному середовищі.
22
Lebedeva, Larysa. "The Evolution of Post-industrial Society Theories." Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 6, no. 2 (2016): 13–17. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2016-02-13-17.
Повний текст джерела
23
Найденко, Тарас. "Репрезентація колективної пам’яті на радянському плакаті 1950-х – 1980-х років". Старожитності Лукомор'я, № 1 (10 лютого 2021): 84–97. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.1.51.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті, на засадах порівняльно-семіотичного аналізу радянських плакатів 1950-х – 1980-х рр., досліджуються особливості художньої репрезентації колективної пам’яті у радянському масовому образотворчому мистецтві. Виявлені особливості зображення меморіальних знаків і символів у динаміці від пізньої сталінської доби до «перебудови». Аналіз візуальних джерел та їх порівняння допомогли відслідкувати зміни у процесі конструювання радянської версії колективної пам’яті «нової людини». Показано, що на репрезентаціях меморійних знаків та елементів відбилася еволюція радянського суспільства, його структура та специфіка відношення тоталітарного суспільства до власної пам’яті. З’ясовано вплив агітації та пропаганди на відображення відносин «вчитель–учень» у семіотичному тексті плакату.
24
Чубатенко, О. М. "Трансформація виборчих технологій у процесі формування інформаційного суспільства". Актуальні проблеми політики, № 65 (2 вересня 2020): 97–102. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.312.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто етапи еволюції суспільства від аграрного до інформаційного. Зазначено, що важливою характеристикою інформаційного суспільства є збільшення кількості засобів масової комунікації, які дозволяють користувачеві обирати потрібний канал інформації, зокрема інтернет-сайти, інтер-нет-телебачення, інтернет-радіо, соціальні мережі тощо. Ці засоби використовують політтехнологи, які розробляють і впроваджують різні технології у виборчий процес. У статті говориться про те, що виборчі технології становлять невід'ємну складову частину політичного життя сучасного суспільства, вони відіграють значну роль у формуванні політичних процесів та інститутів у політичній системі, а виборчі кампанії посіли місце важливої складової частини політичного життя українського суспільства. Проаналізовано сучасні виборчі кампанії, які показують, що в сучасних аспектах суспільного життя України передвиборча боротьба стає все інтенсивнішою, оскільки все більше передвиборчих кампаній будуються на застосуванні виборчих технологій із використанням інформаційних ресурсів, що підвищує шанси кандидата на перемогу. Сучасні інформаційні технології дозволяють політикам-кандидатам регулювати свої можливості під час комунікації з виборцем та вимагають здійснити конкретні кроки в досягненні політичної мети. У статті розкривається еволюція виборчих технологій, які пройшли газетний, телевізійний та цифровий шляхи розвитку. Додавання інформаційної складової частини у виборчі технології дозволило їм перетворитися на потужну частину виборчих засобів, які все більше використовують інформаційні технології в боротьбі за владу. Зазначено, що в сучасних реаліях боротьба за владу ведеться не стільки через конкуренцію політичних партій та передвиборчих програм, скільки через боротьбу віртуальних образів, які створюються інформаційними технологіями, що застосовуються у виборчому процесі. Останні виборчі перегони в Україні й інших державах доводять ефективність застосування інформаційної складової частини під час виборів. У висновках наголошено на важливості дослідження виборчих технологій та інформаційних можливостей у сучасній політичній науці, оскільки вони як складник виборчих процесів істотно впливають на розвиток процесів державотворення.
25
Федорова, Н. Є. "Еволюція поглядів на роль науки у соціально-економічному розвитку суспільства". Економічний вісник ДВНЗ "Український державний хіміко-технологічний університет", № 2 (4) (2016): 16–27.
Знайти повний текст джерела
26
Гурицька, М. С. "Еволюція стосунків громадянського суспільства і держави в історії політичної думки". Політологічний вісник, Вип. 23 (2007): 85–94.
Знайти повний текст джерела
27
Родченко, Л. "Еволюція громадянського суспільства крізь призму історичного розвитку поняття та теорії демократії". Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України, № 5 (2018): 138–43.
Знайти повний текст джерела
28
Тюріна, Т. Г., та А. Л. Васильчук. "ДУХОВНІСТЬ ЯК ВИЗНАЧАЛЬНИЙ ЧИННИК ГАРМОНІЙНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДИНИ І СВІТУ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 94, № 1 (4 березня 2020): 232–44. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-94-1-232-244.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті у світлі концепції біосфери і ноосфери В. Вернадського та сучасної інформаційно-енергетичної парадигми розглянуто людину і світ як єдиний космопланетарний організм. Визначено людину як органічну складову космопланетарного світу, єдність духовного, космічного і земного начал, яка має не тільки первинні тонкоматеріальні тіла (ТМТ – термін А. Васильчука), але й вторинне фізичне тіло, завдяки яким вона поєднана і взаємодіє з навколишнім світом і утворює з ним інформаційно-енергетичне голографічне Єдине Ціле. Через свої ТМТ людина перебуває у сталій інформаційно-енергетичний єдності, взаємообміні зі світом (людством, суспільством, Землею, біосферою, ноосферою, Всесвітом, Духовним Буттям): «підживлюється», «насичується» ідентичними, соціоприродними і духовними інформаційно-енергетичними матеріями.
Доведено, що характер інформаційно-енергетичної єдності, адекватні інформаційно-енергетичні взаємодії і активні взаємообміни людини і світу залежать від рівня її духовного розвитку. Високорозвинений інтелект і всебічна духовність сприяють гармонійній взаємодії ТМТ людини з космопланетарним світом, забезпечуючи гармонію її взаємовідносин в інформаційно-енергетичній системі «Людина – Суспільство – Земля – Всесвіт – Духовне Буття».
Теоретично обґрунтовано, що чим вища духовність людини, тим всебічніше розвинуті її ТМТ, тим більш всебічним і змістовним інформаційно-енергетично є її біополе, і відповідно міцніше духовне, психічне, соціальне, фізичне здоров’я та необмежені можливості для духовної і соціальної самореалізації.
Доведено, що від всебічно розвинених ТМТ і ступеня духовного розвитку особистості залежить і рівень духовності суспільства, його життєздатність, життєстійкість і подальша еволюція нашої цивілізації.
29
Lipych, Lubov, Oksana Khilukha, Myroslava Kushnir та Anna Mokhniuk. "ЕВОЛЮЦІЯ РОЛІ ЛЮДСЬКИХ РЕСУРСІВ В УПРАВЛІННІ БІЗНЕС-СТРУКТУРАМИ". Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 2, № 18 (3 червня 2019): 37–43. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2019-02-37-43.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті обґрунтовано, що зі зміною особливостей розвитку виробництва та суспільства, змінювалася праця, а відповідно і вклад людських ресурсів. Криза «етики праці» зумовила перехід до концепції управління «людськими ресурсами». Сучасні форми управління людськими ресурсами бізнес-структур трактують працівників як вартість, здатну до швидкого і багатогранного розвитку, тобто відбувся перехід до управління людським капіталом, яке виходить за рамки конкретного підприємства і спонукає перетворенню традиційного суб'єкта господарювання у складну організаційну структуру. Організаційні зв'язки цієї структури визначають методи контактів персоналу бізнес-структури з внутрішнім і зовнішнім середовищем, а також можливості внутрішньої міграції працівників. Доведено, що в цьому процесі вплив на людей як капітал трансформується в нову цінність – управління капіталом знань бізнес-структури.
30
Віжунов, О. В. "ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ ПОНЯТТЯ «ОСОБА З ІНВАЛІДНІСТЮ»". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 4(29) (13 квітня 2020): 58–61. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).395.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню історичних передумов формування поняття «особа з інвалідністю» та виокремленню етапів його розвитку. Акцентується увага на історичній зумовленості еволюційного шля-ху поглядів на питання інвалідності. З’ясовано, що із зародженням християнства, для якого серед основних були ідей любов до ближнього, підтримка нужденних, хворих, ставлення до людей з інвалідністю стало більш гуманним. Умови для життя таких людей були досить жорстокими. Так, панували різні забобони, релігійні упередження, наприклад, у періоди стихійних лих, епідемій, війн такі люди вважалися грішниками, при-чиною всіх бід. Інвалідність ототожнювалась із чимось надприроднім, такі люди переслідувались. Але все ж із того часу поступово починає створюватись та роз-ширюватись мережа прототипів закладів соціального захисту для людей з особливими потребами, заснову-ються притулки, шпиталі, богадільні, монастирі тощо. Наголошено, що інвалідність – це соціальне явище, а не захворювання чи вирок. Особи з інвалідністю не вимагають чогось специфічного, лише елементар-не – вони потребують бути забезпеченими можливістю жити серед людей, бути в суспільстві і відчувати себе людьми. Як доводить практика, люди з особливими по-требами можуть бути і стають повноцінними членами суспільства, які надихають своїм прикладом багатьох, зокрема й абсолютно здорових людей. Визначено, що в післявоєнний період другої половини XX ст. доміну-ючою стає ідея можливої інтеграції людей з інвалідні-стю у суспільство. Так, еволюція ставлення до людей з особливими потребами здобуває якісних змін, у мину-ле відходять глузування, ізоляція їх від суспільства та утримання у лікувальних закладах, насильницька сте-рилізація, знищення. Зроблено висновок, що до цьо-го моменту соціальний захист людей з інвалідністю є досить неоднозначним: двояким було ставлення до лю-дей із такими проблемами – від упередженого до пер-шого розуміння того, що вони потребують підтримки та можуть бути повноцінно соціалізованими в суспіль-ство, а інвалідність є соціальним ризиком, що в кон-тексті права соціального забезпечення означає стано-вище людини, на подолання або зниження негативного впливу якого направлений соціальний захист.
31
Кожем"якіна, О. М. "Еволюція філософських уявлень про роль суспільного досвіду в розвитку особистості та суспільства". Вісник Черкаського університету. Серія "Філософія", Вип. 20 (2000): 97–104.
Знайти повний текст джерела
32
Козак, О. М. "ЕВОЛЮЦІЯ УПРАВЛІННЯ ЗНАННЯМИ У ПУБЛІЧНОМУ СЕКТОРІ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 3 (18 лютого 2022): 37–46. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.6.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено процес формування та становлення управління знаннями. Описано еволюцію наукових підходів до застосування управління знаннями у публічному секторі й узагальнено основні визначення цього поняття. Представлено інструменти з управління знаннями, які дозволили забезпечити трансформацію неформалізованих знань, досвіду та навичок публічних службовців у формалізовані знання публічних органів влади. Встановлено, що поштовхом до активного застосування теорії управління знаннями у системі публічних відносин стала поява у 80-х рр. минулого сторіччя управлінської концепції Нового публічного менеджменту. Доведено, що іншим стимулюючим фактором активного застосування управління знань у системі публічного управління став розвиток сучасного суспільного стану як постіндустріального інформаційного суспільства, у якому провідну роль відіграють науково-технічні досягнення. Стосовно значення управління знаннями в електронному уряді зазначено, що управління знаннями забезпечують загальну стратегію управління змістом електронного врядування, надаючи інструменти та методи організації знань, відстежуючи актуальність змісту знань і надаючи громадянам усю необхідну інформацію. Установлено переваги у застосуванні управління знаннями в електронному урядуванні, які сприяють підвищенню компетентності урядів, підвищенню якості публічних послуг і здоровому розвитку електронного врядування. Визначено, що управління знаннями у публічних органах влади є надзвичайно складним процесом багаторазової взаємодії формалізованих і неформальних знань, який супроводжується формуванням нової організаційної культури, створенням команди однодумців, котрі спільно працюють над вирішенням конкретних проблем. Обґрунтовано те, що у системі публічної влади знаннями необхідно керувати ефективно у часі та з огляду на витрати, щоб поєднувати громадян із громадянами та громадян із владою і, навпаки, для прийняття державних політик і рішень за участю громадськості.
33
Самбор, М. А. "Право на свободу мирних зібрань в Україні: еволюція конституційних норм протягом століття". Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 1, № 85 (29 березня 2019): 62–74. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.85.62-74.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено еволюцію конституційних норм щодо врегулювання здійснення та інституалізації права на свободу мирних зібрань в Україні. Проаналізовано норми чотирьох Конституцій УРСР та Конституції України щодо закріплення права на свободу мирних зібрань і формулювання змісту згаданого права. Зазначено, що розвиток громадянського суспільства суттєво позначатиметься на розумінні та здійсненні права на свободу мирних зібрань, а тому твердити про абсолютну визначеність та усталеність цього правового явища не доречно, оскільки правова практика, законотворчість правозастосування вноситимуть до права на свободу мирних зібрань свої особливості, які можуть набути сталих рис і привести до їх нормативно-правового закріплення.
34
Могильова, Н. М., та С. В. Сарнацький. "ЕВОЛЮЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ДІТЬМИ З РІЗНИМИ ФЕНОМЕНАМИ ВІДХИЛЕННЯ В РОЗВИТКУ ЗА МЕДИЧНИМИ ДІАГНОЗАМИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 94, № 1 (4 березня 2020): 182–91. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-94-1-182-191.
Повний текст джерелаАнотація:
Ретроспективно-історичний підхід з одночасним баченням перспектив дає можливість більш чітко висвітлити не тільки помилки та окремі досягнення минулого досвіду, а й краще зрозуміти ті, що мають місце зараз. Вдумливо вдивляючись у сучасні педагогічні завдання, ми маємо дати собі раду у тому, що питання, які назріли, народжені не сьогоденням, а виношені й умотивовані минулим. Без такого розуміння можна допуститися історичної неправди. У статті авторами робиться спроба вивчення, аналізу основних систем спеціальної освіти з боку педагогіки і психології. Окремо аналізується явище інфантициду, що було характерно для Європейського «темного» мас-простору, і, разом з тим, доводяться протилежні факти, які свідчать про історичне формування толерантного ставлення суспільства до людей з різними феноменами відхилення в розвитку протягом ХIV – XIX століть. Аналізується внесок видатних педагогів-філософів, лікарів, психологів та терапевтів, як Вітторино да Фельтре, Й. Песталоцці, Й. Рейль, Й. Вайзе, К. Керн, Є. Сеген тощо, наводиться і співставляється досвід роботи різних видатних науковців в сфері роботи з дітьми і дорослими із патологіями. Автори зазначають, що на початку ХХІ століття суспільство висуває різні вимоги до навчання «особливих» дітей. Вже зараз в Україні батьки й діти мають право вибору закладу навчання. Отже, основною думкою статті є питання вибору між диференціацією й удосконаленням структури паралельної освітньої системи, та повною інтеграцією й інклюзією, а також визнання права людини бути «не такою, як всі».
35
Крайній, П. І. "ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ РАД В УКРАЇНІ". Kyiv Law Journal, № 1 (11 травня 2022): 123–29. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.19.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Еволюція взаємодії громадянського суспільства та держави спрямована на пошук максимально ефективного механізму гарантування та реалізації Основним Законом прав і свобод людини і громадянина. Однією з таких форм взаємодії, яка зовні оформилась у вигляді окремих суб’єктів адміністративного права – громадських рад, які є новими для адміністративної науки й практики. Будучи різновидом консультативно-дорадчих органів їх створення ініціюється відповідним запитом суспільства, окремих суспільних груп, окремих громадян з тих чи інших суспільно-важливих питань, що входять до сфери компетенції того чи іншого органу публічної влади. Наша держава в порівнянні із іншими зарубіжними країнами не має значного досвіду якісного правового та організаційного забезпечення діяльності подібних колективних суб’єктів. Впродовж всього часу функціонування громадських рад їх правова основа роботи та організаційні засади діяльності неодноразово змінювались. Останні диктувались державою та спрямовувались на покращення діяльності таких консультативно-дорадчих органів. Однак, доволі часто вони не покращували загального правового регулювання діяльності громадських рад. Однією з причин такого результату стало поверхневе правове регулюванням діяльності громадських рад яке обумовлено відсутністю ґрунтовних та комплексних теоретичних, практичних дослідження особливостей їх діяльності, яка визначається адміністративним законодавством України. Водночас, складність вивчення таких колективних суб’єктів, створення яких ініціюється безпосередньо суспільством обумовлюється особливістю їх правової природи, яка має власні, притаманні лише їй особливості. Саме вивчення останніх є одним з ключових завдань, яке необхідно виконати науці та практиці адміністративного права виконати. В даній статті ми спробуємо дослідити організаційно-правові основи забезпечення функціонування інституту громадських рад як одного з різновидів консультативно-дорадчих органів за допомогою яких громадянське суспільство, зацікавлені особи мають змогу на всіх рівнях діяльності органів публічної влади долучитись до процесу вивчення тих інших питань суспільного життя вирішення яких належить таким органам влади. Ми зробили спробу аналізу вітчизняного чинного законодавства, яким визначаються конкретні правові засади діяльності громадських рад та встановлюються підвалини для організації їх діяльності. Це дало змогу зробити висновки стосовно наявності окремих проблемних аспектів діяльності громадських рад при органах виконавчої влади, які стосуються порядку їх формування та особливостей реалізації конкретних рішень громадських рад.
36
Vovk, Victoria. "ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ ЯК ДЕТЕРМІНАНТИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ ВПЛИВУ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 2(22) (2020): 168–77. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2020-2(22)-168-177.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено сутність глобалізації та особливості впливу глобалізаційних процесів на розвиток суспільства. Враховуючи, що еволюція сутності поняття «глобалізація» відбувалася внаслідок зміни поглядів на рівень охоплення глобалізаційними процесами сфер суспільного життя (економіка, культура, політика, екологія, управління тощо), визначено сучасні тенденції глобалізаційних процесів. Систематизовано наукові підходи до визначення сутності поняття «сталий розвиток» та досліджено взаємозв’язок його основних детермінант (економічні, соціальні, екологічні та політичні). Особливу увагу приділено державній фінансовій політиці як однієї з детермінант забезпечення сталого розвитку в умовах глобалізації. На основі узагальнення наукових підходів запропоновано авторське визначення сутності категорії «державна фінансова політика» та обґрунтовано перспективи гармонізованого формування державної фінансової політики як детермінанти сталого розвитку в умовах глобалізації
37
Борисюк, І. Е. "ЕВОЛЮЦІЯ МІЖНАРОДНОГО НОРМАТИВНОГО МЕХАНІЗМУ ЗАХИСТУ ПРАВ ДИТИНИ". Знання європейського права, № 2 (29 червня 2021): 7–12. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.194.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено еволюцію міжнародного нормативного механізму захисту прав дитини. Наголошується на тому, що проблема захисту прав дитини має міжнародний характер і потребує консолідації зусиль усіх держав. Міжнародний механізм захисту прав дитини визнано стандартом, на якому держави базують національну політику у сфері прав дитини. Визначено, що міжнародний нормативний механізм захисту прав дитини являє собою сукупність міжнародно-правових норм, закріплених системою міжнародних документів у сфері захисту прав дитини.
Проведено ретроспективний аналіз формування та розвитку цього механізму у ХХ ст. Виокремлено кілька етапів еволюції міжнародного нормативного механізму захисту прав дитини. Установлено, що на першому етапі (у першій чверті ХХ ст.) приділялась увага окремим аспектам правового статусу дитини. Було прийнято низку міжнародних актів, які регламентували питання опіки над дитиною, встановлювали мінімальний вік для праці неповнолітніх, передбачали захист від торгівлі дітьми. Другий етап характеризується прийняттям Декларації прав дитини 1924 р. Фактично її можна вважати першим універсальним актом, яким було започатковано міжнародний нормативний механізм захисту прав дитини. Життєво важливі права дитини закріплювались опосередковано, а саме через обов’язки суспільства. На третьому етапі міжнародний нормативний механізм захисту прав дитини розвивається завдяки ООН. У Загальній декларації прав людини (1948 р.) зафіксовано перелік прав і свобод, який стосується кожної людини, зокрема дитини. У Декларації про права дитини 1959 р. розширено перелік прав дитини, також було ухвалено інші міжнародні акти у сфері прав дитини. Четвертий етап розпочинається прийняттям Конвенції про права дитини 1989 р. Конвенція має обов’язковий характер для держав-учасниць. Факультативні протоколи до Конвенції регламентують захист прав дітей в особливих обставинах (збройні конфлікти) чи від особливих загроз (торгівля дітьми, дитяча проституція і дитяча порнографія), визначають процедуру звернень про порушення прав дитини. Відзначено вагомі успіхи у справі захисту дітей усього світу, яких вдалося досягти за 30 років з часу прийняття Конвенції про права дитини. Наголошено на необхідності активізувати зусилля держав-членів щодо виконання її положень для покращення життя, добробуту дітей та їх захисту в усьому світі.
38
Diorditsa, Oksana. "ЕВОЛЮЦІЯ РЕФОРМИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В СУЧАСНІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ПРАКТИЦІ УКРАЇНИ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (7) (18 березня 2020): 214–22. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-01-214-222.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз процесу реформування органів місцевого самоврядування в умовах децентралізації. Розглянуто поняття, історичні етапи формування децентралізації в Україні, моделі, адміністративне формування територіальних одиниць в умовах децентралізаційних процесів та законодавчі принципи регулювання процесу реформування органів місцевого самоврядування. Історично Українська держава пройшла достатньо еволюційних етапів побудови децентралізаційної країни. У період новітньої історії закладено фундаментальні принципи розбудови та втілення децентралізації місцевого самоврядування, які враховують досвід країн Західної Європи. На oснoві аналізу ступеня рoзрoбленoсті нoрмативнo-правoвoгo забезпечення рефoрмування кoнституційних засад місцевoгo самoврядування з урахуванням відпoвіднoсті ухвалених закoнoдавчих актів дo стандартів та вимoг ЄС, прoцес здійснення децентралізації влади в Україні має на сьoгoдні інституціoналізoваний характер. У статті викладено актуальний матеріал та висвітлено основні досягнення та перспективи децентралізації. Проаналізовано й відзначено позитивну динаміку впровадження реформи, починаючи від 2014 р. Зроблено висновок, що Україна має всі передумови та законодавчі ініціативи, щоб утілити цю реформу в життя, починаючи з політично-рефлексійних подій 2005 р., але через бюрократичні перепони ми отримали країну зі слабкою політичною елітою, не здатною до вольових адміністративних рішень,із низьким рівнем політичної участі громадян і майже відсутнім інститутом громадянського суспільства, що, зі свого боку, закономірно призвело до подій 2014 р. та подальшого розгортання сепаратиського руху на теренах України. Підкреслено динамічність упровадження та обґрунтовано необхідність продовження децентралізаційної реформи в Україні. Практика впрoвадження децентралізації влади в багатьoх країнах світу засвідчує неoднoзначність результатів рефoрм, які мoжуть бути як пoзитивними, так і негативними. Процес децентралізації залежить від низки суб’єктивних й oб’єктивних фактoрів. Зарубіжний дoсвід підтверджує, щo навіть в успішних у пoлітичнoму, екoнoмічнoму, сoціальнoму плані країнах (Франція, Великoбританія, Пoльща) у прoцесі здійснення децентралізації влади виникали прoблеми. В умoвах глибoкoї пoлітичнoї, екoнoмічнoї та сoціальнoї кризи цей чинник потрібно завчаснo врахoвувати, щoб упередити мoжливі негативні наслідки децентралізації.
39
Ніколаєнко, Л. "Еволюція переходу від соціолінгвістики до соціології мови (соціально-групова структура суспільства в дзеркалі соціальної структури мови)". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія, Вип. 3 (2012): 16–26.
Знайти повний текст джерела
40
Lavrenyuk, I. O. "Інститут партійного лідерства у системі партієтворення сучасної України". Grani 18, № 8 (25 червня 2015): 22–28. http://dx.doi.org/10.15421/1715150.
Повний текст джерелаАнотація:
У даній статті на основі опрацювання теорії й практики партійного будівництва в Україні досліджується роль партійного лідера у здійсненні політичного процесу й партієтворення, реалізації політичної влади, розвитку політичної свідомості та формуванні сучасної політичної еліти нашої держави. Стверджується, що партійний лідер – це авторитетна, визнана в своєму політичному середовищі особа, обрана керувати партією, і здатна консолідувати громадян навколо спільної мети, найефективніше репрезентувати інтереси конкретної соціальної групи. Вказується, що визначальною рисою явища партійного лідерства є те, що за умов сталого політичного розвитку та незворотності демократичних перетворень в Україні склад лідерів політичних партій фактично виступає потужним кадровим резервом для вищих державних органів, структур місцевого самоврядування та інших управлінських інститутів. Процес партієтворення як невід’ємна складова політичного процесу характеризує певну сторону, механізм дії системи свідомості, культури у сфері суспільного життя, яка стосується діяльності політичних партій. Закономірною складовою сучасної політичної еліти є партійна еліта – керівне коло осіб у політичній партії на чолі з її лідером, які безпосередньо причетні до прийняття стратегічних рішень, визначення політичного курсу цієї сили, а також її участі в політичному процесі. Досліджуються класифікаційні моделі вітчизняних партій та інститутів партійного лідерства. Пропонується оцінка рівня співвіднесення розвитку партійних лідерів та загальної динаміки громадянського суспільства в Україні. Вказується, що на даний час кардинальної зміни української партійної еліти ще не відбулося. Водночас має місце тривала еволюція інституту партійного лідерства – досить важкий процес внутрішніх і зовнішніх, об’єктивних та суб’єктивних, економічних, політичних ы соціальнопсихологічних чинників розвитку. Для цієї еволюції загалом присутні всі сприятливі умови, адже наразі жодна політична сила країни не заперечує базових демократичних засад її розвитку.
41
Lavrenyuk, I. O. "Інститут партійного лідерства у системі партієтворення сучасної України". Grani 18, № 10 (25 червня 2015): 48–54. http://dx.doi.org/10.15421/1715196.
Повний текст джерелаАнотація:
У даній статті на основі опрацювання теорії й практики партійного будівництва в Україні досліджується роль партійного лідера у здійсненні політичного процесу й партієтворення, реалізації політичної влади, розвитку політичної свідомості та формуванні сучасної політичної еліти нашої держави. Ствер-джується, що партійний лідер – це авторитетна, визнана в своєму політичному середовищі особа, обрана керувати партією, і здатна консолідувати громадян навколо спільної мети, найефективніше репрезентувати інтереси конкретної соціальної групи. Вказується, що визначальною рисою явища партійного лідерства є те, що за умов сталого політичного розвитку та незворотності демократичних перетворень в Україні склад лідерів політичних партій фактично виступає потужним кадровим резервом для вищих державних органів, структур місцевого самоврядування та інших управлінських інститутів. Процес партієтворення як невід’ємна складова політичного процесу характеризує певну сторону, механізм дії системи свідомості, культури у сфері суспільного життя, яка стосується діяльності політичних партій. Закономірною складовою сучасної політичної еліти є партійна еліта – керівне коло осіб у політичній партії на чолі з її лідером, які безпосередньо причетні до прийняття стратегічних рішень, визначення політичного курсу цієї сили, а також її участі в політичному процесі. Досліджуються класифікаційні моделі вітчизняних партій та інститутів партійного лідерства. Пропонується оцінка рівня співвіднесення розвитку партійних лідерів та загальної динаміки громадянського суспільства в Україні. Вказується, що на даний час кардинальної зміни української партійної еліти ще не відбулося. Водночас має місце тривала еволюція інституту партійного лідерства – досить важкий процес внутрішніх і зовнішніх, об’єктивних та суб’єктивних, економічних, політичних ы соціально-психологічних чинників розвитку. Для цієї еволюції загалом присутні всі сприятливі умови, адже наразі жодна політична сила країни не заперечує базових демократичних засад її розвитку.
42
Гуляков, К. "Еволюція законодавства про охорону об’єктів історичної та культурної спадщини протягом ХХ століття". Юридичний вісник, № 4 (3 листопада 2020): 240–46. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1994.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню історії розвитку вітчизняного законодавства про охорону об'єктів історичної та культурної спадщини. Визначено основні етапи еволюції цього інституту у ХХ столітті, зокрема щодо його кримінально-правового захисту. Отже, перший Кримінальний кодекс УРСР 1922 року характеризувався слабкою правовою охороною культурних цінностей. Існуючі законодавчі акти носили класовий характер і метою своєю мали вирішення політичних питань. Крім того, пробілом кримінального законодавства УРСР була відсутність закріплення інших видів посягань на культурні цінності, а саме: розкрадання, знищення або пошкодження тощо. У наступному КК УРСР 1927 року містилася лише одна норма, що охороняла пам'ятники історії і культури від злочинних посягань. Встановлювалася відповідальність за приховування колекцій і пам'ятників старовини і мистецтва, що підлягають реєстрації, обліку або передачі в державні сховища. У п'ятдесятих-шістдесятих роках минулого століття зміна суспільно-політичної обстановки, зосередженість суспільства на відновленні економіки держави та певна гуманізація призвели до значного зменшення злочинності проти історичної та культурної спадщини, що зумовило зниження уваги до проблем кримінально-правової охорони культурних та історичних цінностей. Так, у КК УРСР 1960 року відбулася декри-міналізація діяння, яке полягало в приховуванні колекцій і пам'ятників старовини і мистецтва, що підлягають реєстрації, обліку або передачі в державні сховища, і була запроваджена принципово нова норма про знищення і зруйнування пам'яток культури, передбачена ст. 207 КК УРСР 1960 року. Перший Кримінальний кодекс незалежної України передбачив статтю 298 «Нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури». У подальшому ця норма зазнавала неодноразових змін, адже вітчизняний законодавець постійно вдосконалює пам'ят-коохоронне законодавство.
43
Телелим, Василь, Борис Олексієнко та Володимир Кириленко. "ЕВОЛЮЦІЯ ОСНОВНИХ ПРОБЛЕМ ПРОТИДІЇ ВІЙСЬКОВИМИ ЗАСОБАМИ “ГІБРИДНІЙ” АГРЕСІЇ З БОКУ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 84, № 1 (12 вересня 2021): 119–38. http://dx.doi.org/10.32453/3.v84i1.807.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто основні визначення (поняття) і сутність протидії “гібридній” агресії з боку Російської Федерації (РФ) проти України як в загальному плані, так і військовими засобами, її основні уроки. Показано, що заходи протидії “гібридній2 агресії в Україні у своєму розвитку пройшли досить складний і неоднозначний шлях від абсолютного їх несприйняття не лише керівництвом держави, але і переважною більшістю українського суспільства у зв’язку зі сліпою вірою у політичну порядність кремлівських політиків, вірність їх взятим на себе міжнародним зобов’язанням стосовно гарантування Україні незалежності, суверенітету та територіальної цілісності в обмін на майже безкоштовну передачу Росії третього у світі за розміром ядерного потенціалу, і аж до безкомпромісного збройного протистояння із російськими найманцями та їх посібниками на Сході України. У статті розкриваються основні етапи протидії російській “гібридній” агресії у всіх її основних сферах, надається їх змістовне наповнення, показана еволюція нарощування заходів протидії, але водночас особлива увага приділена протидії військовими засобами, тобто головним чином у процесі підготовки та участі військових формувань сил оборони сектору безпеки й оборони України спочатку в антитерористичній операції, а згодом – і в операції Об’єднаних сил. Зважаючи на значний діапазон завдань протидії російській “гібридній” агресії військовими засобами, наведено й основні можливі форми застосування сил оборони в різних умовах оперативної обстановки в процесі бойових дій.
44
Бредіхіна, В. "Деякі теоретичні аспекти обмеження екологічних прав громадян в умовах реалізації концепції сталого розвитку". Юридичний вісник, № 2 (26 серпня 2020): 179–87. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1721.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено визначенню та дослідженню теоретичних засад правомірного обмеження екологічних прав громадян в умовах реалізації концепції сталого розвитку. Сталий розвиток, як відомо, означає такий розвиток суспільства, який забезпечує задоволення потреб нинішнього покоління без завдання шкоди для можливостей майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Тому сьогодні серед актуальних завдань проголошуються забезпечення екологічної безпеки та рівноваги на планеті, збереження основних природних ресурсів та екосистем, що забезпечують життєдіяльність людини, охорона навколишнього природного середовища.
Визнається, що тривала незба-лансована та нераціональна експлуатація природних ресурсів призводить до погіршення економічного потенціалу нашої країни, ставить її у ресурсну залежність від інших держав. Отже, у сучасних реаліях важливим є формування в суспільстві екологічних цінностей та переваг. У цьому зв'язку досліджуються філософсько-правові засади розвитку екологічного права, еволюція формування еколого-правового статусу людини у сфері взаємин її з природним оточенням. На основі цього доводиться, що, маючи певні правові можливості у сфері природокористування у вигляді суб'єктивних екологічних прав, людина одночасно має бути відповідальною за наслідки будь-якої своєї діяльності, що може впливати на довкілля.
У статті проаналізовано поняття обмежень прав людини та громадянина, правових обмежень та їх співвідношення. На основі аналізу теоретико-правових позицій учених наводиться поняття правового обмеження в екологічному праві в широкому та вузькому розумінні. Досліджуються критерії обмежень екологічних прав громадян. Зокрема, опрацьовуються такі теоретичні категорії, як «екологічний інтерес», «публічні інтереси в екологічному праві», які можуть стояти в основі правомірних обмежень екологічних прав.
Деталізуються форми обмежень екологічних прав та особливості їх застосування залежно від виду природного ресурсу, що використовується, та ступеню впливу на довкілля.
45
БАТАНОВ, ОЛЕКСАНДР. "Народовладдя та муніципальна влада: феноменологія співвідношення і взаємодії". Право України, № 2019/10 (2019): 175. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-175.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються конституційно-правові проблеми організації та функціонування муніципальної влади в контексті її співвідношення з феноменом народовладдя. Висвітлюється еволюція системи уявлень про місцеве самоврядування у вітчизняній та зарубіжній юридичній думці в аспекті теоретико-методологічного розуміння вчення про муніципальну владу. Така постановка питання обумовлюється тим, що питання щодо місця і ролі муніципальної влади у системі народовладдя, її правової природи, співвідношення та взаємодії таких феноменів, як народовладдя та громадоправство, відносяться до найбільш дискусійних у сучасній конституційній теорії. Метою статті є поглиблення концептуально-конституційних основ муніципальної влади як загальноправової категорії, категорії сучасного конституційного права та народовладдя, а також як виду публічної влади. Отримати найпродуктивніші результати та зробити найоптимальніші висновки щодо проблем муніципальної влади у межах загальної теорії народовладдя можна тільки за умови використання комплексного концептуально-конституційного підходу, розглядаючи, наприклад, становлення і розвиток місцевого самоврядування та муніципальної влади у межах еволюційного процесу розвитку природи та суспіль ства як цілісного організму. За такого методологічного підходу муніципальну владу необхідно розглядати як політико-правовий та соціально-культурний феномен, який виникає у результаті еволюції людства. З цієї точки зору муніципальна влада – це вже не результат акту октроювання державою або породження суб’єктивної волі більшості, а прояв об’єктивних (закономірних) явищ соціально-політичного розвитку, які необхідно враховувати. Робиться висновок, що публічна влада не є винятково прерогативою держави, існує кілька її видів. Диференціація публічної влади обумовлена її специфічними ознаками, видовими та формальними, суб’єктно-об’єктними та функціональними характеристиками. Відзначаючи багатовимірність і багатоаспектність феномена влади, автор ґрунтується на концептуальній позиції, згідно з якою джерелом влади є організація суспільства, для якого вона є важливою функцією, що забезпечує впорядковуючий, регулюючий вплив на всі основні сфери суспільного життя. Стверджується, що в основі сучасного вчення про публічну владу має бути покладено ідею щодо форм, видів та рівнів публічної влади, зокрема наявності трьох форм публічної влади (безпосереднє народовладдя, народне представництво, непредставницькі форми функціонування публічної влади, або так зване професійне владарювання), трьох видів публічної влади (публічна влада Українського народу, державна влада та муніципальна влада) і трьох рівнів її здійснення (загальнодержавна, регіональна та локальна). Аналіз концептуальних проблем організації та функціонування публічної влади в сучасній Україні, які обумовлені формуванням демократичної соціально-правової держави та інститутів громадянського суспільства, показує, що в основі цих процесів – визнання і гарантування місцевого самоврядування як самостійного рівня здійснення Українським народом належної йому влади та організаційно й функціонально відокремленого від держави виду публічної влади територіальної громади, яку (владу) доцільно розглядати як муніципальну. У цьому контексті розкривається конституційно-правова природа муніципальної влади як виду публічної влади в Україні.
46
КОЛОС, Ольга, та Крістіна КАЛЕНСЬКА. "ЕВОЛЮЦІЯ РОЗДІЛУ ХVI КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ПОЛОЖЕНЬ КОНВЕНЦІЇ РАДИ ЄВРОПИ ПРО КІБЕРЗЛОЧИННІСТЬ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки 60, № 1 (23 лютого 2022): 11–17. http://dx.doi.org/10.32689/2522-4603.2021.1.2.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню проблематики кіберзлочинності, яка вже не є новою для теперішнього суспільства. З моменту її виникнення дана проблематика була, є і залишатиметься надзвичайно актуальною. Метою даної статті є дослідження виникнення та формування конструкцій диспозицій статей Розділу ХVI «Кримінальні правопорушення у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів) систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозвʼязку» Кримінального кодексу України 2001 року, особливо з точки зору впливу на них Конвенції Ради Європи про кіберзлочинність (Будапештської Конвенції). Методологічну основу даної статті склали, насамперед, історичний, порівняльно-правовий та логіко-семантичний методи, а також методи аналізу та синтезу. Наукова новизна. До певного часу існувала проблема з криміналізацією дитячої порнографії, за яку кримінальної відповідальності у вітчизняному КК передбачено не було, зокрема: 1) придбання дитячої порнографії через комп’ютерну систему [4, п. «d» ч. 1 ст. 9 Конвенції]; 2) володіння дитячою порнографією, що перебуває в комп’ютерній системі чи на носіях комп’ютерних даних [4, п. «е» ч. 1 ст. 9 Конвенції]. Автор акцентує увагу на тому, що цю прогалину було ліквідовано завдяки прийняттю Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Ланцаротської Конвенції)» № 1256-ІХ від 18 лютого 2021 року. Як висновок, аналіз чинного законодавства України свідчить, що за більшість кримінальних правопорушень, передбачених Конвенцією, у нашій країні встановлено кримінальну відповідальність. Втім, деякі положення Конвенції й дотепер не знайшли відображення у вітчизняному кримінальному законодавстві. Наприклад, КК України й досі не передбачає кримінальної відповідальності за придбання шкідливих комп’ютерних програм і пристроїв, створених чи адаптованих для вчинення комп’ютерних злочинів [4, п. «а І» ч. 1 ст. 6 Конвенції].
47
Гаєвая Олександра Валентинівна. "ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИКИ ЩОДО ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ". Актуальні Проблеми Державного Управління 1, № (59) (19 березня 2021): 186–93. http://dx.doi.org/10.34213/ap.21.01.20.
Повний текст джерелаАнотація:
Систематизовано теоретичні підходи до стану людей похилого віку в суспільстві: теорію соціального визволення; теорію активності в літньому віці; доктрину природних прав і соціальної справедливості, доктрину правової держави і громадянського суспільства; доктрину солідарності. Проаналізовано еволюції теорій добробуту з метою пошуку найкращої моделі для практичного втілення в соціальну політику України. Визнано, що зародження і розвиток ідей добробуту забезпечує соціальний характер суспільних відносин людей похилого віку. Доведено, що застосування наукових теорій сприятиме виконанню державою комплексу соціально-захисних функцій, відповідальності уряду за забезпечення основних соціальних потреб громадян похилого віку. З’ясовано вплив теорії соціального страхування на модель соціального захисту людей похилого віку. Запропоновано поєднання трьох форм соціального страхування – (колективного, державного, змішаного), з метою створення синтетичної моделі соціального захисту людей похилого віку, де останні є агентами впливу публічної політики. Громадянське суспільство виступає ефективним механізмом побудови взаємовідносин на засадах демократичності, масового залучення до взаємодій практично всього населення, барометром соціального захисту всіх категорій населення.
48
Перун, Т. "Структурні чинники механізму інформаційної безпеки держави". Юридичний вісник, № 4 (30 жовтня 2020): 117–24. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1980.
Повний текст джерелаАнотація:
У науковій статті викладається ступінь та еволюція механізму інформаційної безпеки. З'ясовано, що термін «механізм інформаційної безпеки держави» базується на основі детермінантів і принципів безпеки.
Інформаційна безпека країни може розглядатися з позиції забезпечення захисту життєво важливих інтересів усіх громадян, суспільства й держави від внутрішніх і зовнішніх загроз.
Автор зазначає, що інформаційна безпека - це динамічний елемент економіки, який адаптується до вимог свого часу. Таким чином, розглядаючи поняття інформаційної безпеки, слід виходити з визначення рівноваги економічної системи та її подальшого сталого розвитку.
Також розглядається взаємодія засобів масової інформації та державних органів влади. Аналізується впровадження інформаційно-комунікаційних технологій як фактору подальшого розвитку інформаційних процесів та ефективнішого розвитку державних політико-правових інститутів. Розглянуто можливі варіанти підвищення ефективності інформаційного забезпечення державної політики. Показано, що інформаційне забезпечення державної політики з доступом громадян до відкритих державних ресурсів є одним зі складників національних інтересів України в інформаційній сфері.
Автор доходить висновку, що з метою вдосконалення нормативно-правового забезпечення механізму інформаційної безпеки держави доцільно: на законодавчому рівні виробити єдину термінологію, характерну для цієї сфери, у формі глосарію як обов'язкового нормативного варіанта для інших правових актів, що належать до інформаційної безпеки; внести категорію інформаційної безпеки держави в Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів; уточнити положення Доктрини інформаційної безпеки України, визначивши, що об'єктом інформаційної безпеки є забезпечення права на інформацію, права на захист від небезпечної інформації, права на недоторканність приватного життя громадян.
49
Горішня, М. Л. "Нормативно-правові основи функціонування архівної служби у країнах Європейського Союзу (Франції, Швейцарії, Бельгії)". Прикарпатський юридичний вісник, № 5(34) (23 лютого 2021): 3–11. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).636.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається еволюція, структура і динаміка нормативно-правового забезпечення архівної діяльності у Франції, Швейцарії та Бельгії. Ретроспективний порівняльно-правовий аналіз міжнародних та зарубіжних стандартів з приводу цифровізації ретроспективних документальних проєктів, інструктивно-методичних документів й багатьох інших нормативних архівно-правових джерел з регламентації архівної справи дозволив визначити як певні спільні риси, що притаманні більшості правових систем зарубіжних країн, так і національні та регіональні особливості. З'ясовано, що правові основи та принципи організації архівної галузі закладено у національних законах про архіви відповідних держав, а також доповнюються спеціальними нормативно-правовими актами. Встановлено, що Швейцарія займає лідируючі позиції як у сфері наукових досліджень, так і в галузі правового регулювання питань, пов'язаних з технічними носіями інформації. Авторка доходить висновку про те, що інформаційна діяльність будь-якої цивілізованої країни спирається не тільки на передовий досвід інших держав, але й враховує власні національні інтереси. Доведено, що стрімкі зміни в архівній галузі відображають вступ країн Європи з кінця XX ст. до високотех-нологічного інформаційного суспільства і породжують нові підходи щодо правового регулювання організації управління, зберігання, передачі та використання архівних відомостей в умовах цифровізації глобального інформаційно-комунікаційного простору. Окремо наголошується на тому, що за рівнем регулювання сучасні стандарти оцифровки архівних документів розділяють на три категорії стандартів: міжнародні, національні та організаційні. У підсумках автором визначено, що система архівного законодавства країн Європи, де основними ланками є державні, галузеві та приватні архіви, включена до глобального інформаційно-правового простору як важлива складова частина.
50
Василенко, Юлія Вікторівна. "АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ МЕХАНІЗМІВ РОЗВИТКУ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 1 (10 травня 2022): 113–18. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.1.17.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено науковий огляд сучасних досліджень у галузі публічного управління з проблем розвитку післядипломної медичної освіти та виокремлено перспективи подальшого розгляду механізмів її реформування. Узагальнено аспекти соціальної значущості розвитку післядипломної медичної освіти як підґрунтя для визначення підходів до вирішення актуальних теоретичних і практичних завдань у цій сфері. Виявлено низку проблем державного управління у сфері охорони здоров’я, що пов’язуються науковцями з удосконаленням післядипломної медичної освіти: розвиток інтенсивного навчання всіх груп фахівців цієї галузі, навчання в установах охорони здоров’я, самостійного навчання, забезпечення якості підготовки керівних кадрів органів управління охороною здоров’я, закладів охорони здоров’я, удосконалення механізмів формування державного замовлення на підготовку кадрів. Підтверджено необхідність більшого врахування специфіки механізмів розвитку післядипломної медичної освіти, зумовленої міжгалузевим характером управління (охорона здоров’я, освіта). Зазначене дозволило окреслити завдання поглиблення знань про механізми міжгалузевого управління з урахуванням розвитку сучасної теорії публічного управління й запитів суспільства. Робиться висновок про необхідність узагальнення теорії та практики запровадження механізмів державного управління в умовах утвердження концепту «публічності». Реформування післядипломної медичної освіти в Україні пов’язуються з запровадженням механізмів інноваційного розвитку системи охорони здоров’я. Еволюція теоретичних поглядів на механізми державного управління розглядається у контексті пошуку нових ідей щодо запровадження засобів, важелів, стимулів впливу влади на систему медичної освіти з точки зору поглиблення суб’єкт-суб’єктних відносин у процесі управління суспільними справами та в умовах міжсекторального підходу. Підкреслюється важливість вивчення впливів демократизації державно-суспільних відносин, децентралізації влади на вибір механізмів публічного управління.