Добірка наукової літератури з теми "Діяльність трудова"

У статті проаналізовано правову природу ефективності трудового законодавства. Детально розкрито аспекти сутності ефективності трудового законодавства. Охарактеризовано зміст і значення кожного з них. Наведено наукові підходи до наукової інтерпретації ефективності трудового законодавства. Виведено авторську унікальну дефініцію досліджуваного правового явища. Виявлено специфіку даної правової категорії. Ключові слова: ефективність, трудове законодавство, праця, працівник, трудова діяльність.

У статті проаналізовано сутність нагляду за дотриманням трудового законодавства України. Виявлено авторське тлумачення даного терміну. Охарактеризовано теоретико-правову природу контролю за дотриманням трудового законодавства України. Розкрито наукове поняття контролю за дотриманням трудового законодавства України. Визначено перелік елементів сутності нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства України. Сформульовано перелік ознак нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства України. Деталізовано роль кожної з них. Ключові слова: нагляд, контроль, трудове законодавство, праця, трудова діяльність, роботодавець.

Наведено біографічні дані й творчий доробок Т.А. Сергеєвої – доктора медичних наук, відомої вченої-епідеміологині, трудова діяльність якої майже 30 років пов’язана з ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України».

У статті розкрито завдання виховання духовності дошкільників як незмінної цінності в різні періоди розвитку суспільства. Здійснено аналіз понять «духовність», «праця», «трудова діяльність». З’ясовано, що ставлення дитини до праці формується насамперед у родині, дієвою формою трудового виховання дітей дошкільного віку виступає спільна діяльність дітей та дорослих. Розкрито шляхи виховання духовності дітей дошкільного віку. Показано, що емоційна чуйність дітей дошкільного віку розвивається через залучення до духовної культури: музики, живопису, літератури, народного мистецтва; духовність, людяність, повага до людей та інші високоморальні якості не передаються у спадок, а їх потрібно виховувати у кожному поколінні, починаючи з дошкільного віку. Виховання розуміється як процес духовної взаємодії дорослого і дитини, як глибоке спілкування педагога з вихованцем в процесі сумісної розвиваючої, творчої діяльності. Дорослий для дитини виступає фундаментальною онтологічною підставою виникнення власне людського в людині, підставою її нормального розвитку та повноцінного життя. У статті розглядається проблема, пов’язана із необхідністю використання духовно-творчого потенціалу особистості як могутнього засобу розвитку та формування основ трудової культури дітей дошкільного віку. Розкрито деякі підходи виховної практики, що дозволяють закладати фундамент майбутньої активної трудової діяльності дошкільників. Стаття містить аналіз особливостей процесу формування трудової культури дітей дошкільного віку, який дав підстави стверджувати, що дошкільний вік – найбільш сенситивний період, коли закладаються основи духовності як системоутворюючого фактора трудової культури.

Розглянута професійна деформація особистості працівника правоохоронного органу як одна з причин вчинення злочину, передбаченого ст. 365 КК України. Визначені чинники, які здатні призвести до професійної деформації. Запропоновані заходи профілактики професійної деформації працівників правоохоронних органів. Висунуто гіпотезу, що однією з об’єктивних причин, яка може призвести до вчинення перевищення влади або службових повноважень працівника правоохоронного органу, є професійна деформація особистості такого працівника. Діяльність є невід’ємною складовою способу життя людини, важливим засобом її формування та розвитку як члена суспільства і особистості. В процесі професійної діяльності людини формуються навички, вміння, відшліфовуються ціннісні орієнтації, рівень прагнень, самооцінка, відбувається особистісне зростання, з’являється професіоналізм. Але професійне виконання діяльності поряд з визначальним позитивним ефектом може призвести до побічних наслідків, одним з яких є професійна деформація. Об’єктивно вона являє собою не фатальний, але реально ймовірний негатив, так би мовити, тіньову сторону професії. Суб’єктивно – це данина, яку непомітно для себе сплачує людина за надмірну спеціалізацію, невгамовне захоплення діяльністю, максимальний рівень прагнень. Встановлено, що формування і розвиток людини неможливі без діяльності. Саме діяльність забезпечує входження у суспільство, засвоєння та подальше відтворення його матеріальних і духовних надбань. Ключовим напрямком розвитку людини є професійний розвиток. Визначальним його етапом є власне трудова стадія, що передбачає виконання певної діяльності як професії. Саме на цьому етапі може виникати професійна деформація. Вона найбільш поширена серед представників людинознавчих спеціальностей до яких відноситься і діяльність працівників правоохоронних органів. Це призводить до специфічних, у цілому негативних змін, що поступово охоплюють психічні процеси, стани, риси особистості. Небезпека профе- сійної деформації полягає в тому, що вона проявляється не тільки у службовій діяльності, а й у позаслужбовій поведінці, повсякденному спілкуванні з оточуючими. Деформований працівник правоохоронного органу, часто, не усвідомлюючи цього, перетворюється на заручника своєї професії. Попередження та усунення професійної деформації як загального феномена передбачає зусилля на рівні держави, правоохоронних органів у цілому, їх складових служб та підрозділів, які за своїми функціями покликані здійснювати контроль за станом дисципліни та законності, психологічним станом працівників.

Мета. Теоретично проаналізувати та емпірично дослідити психологічні особливості трудової мотивації співробітників. Методологія. Робота виконана на підставі теоретичних та емпіричних методів дослідження: теоретичні: аналіз та узагальнення – для визначення особливостей розробки теми дослідження; систематизація та інтерпретація досліджуваної проблеми; емпіричні: методика «Мотивація до успіху» Т. Елерса; методика «Мотивація професійної діяльності К. Замфір (в модифікації А. Реана); методика «Визначення стресостійкості та соціальної адаптації» Т. Холмса і Р. Раге; математико-статистичні: оброблення результатів емпіричного дослідження здійснювалася завдяки математико-статистичному методу кількісного аналізу. Наукова новизна. У результаті аналізу наявних теоретичних підходів вивчення феномена мотивації, розкрито зв’язок між мотивами трудової діяльності співробітників організації та сприятливими соціально-психологічними умовами в організації. Отримані в результаті дослідження положення націлені на покращення та рішення практичних завдань, які з’являються в роботі співробітників. Висновки, узагальнення та пропозиції, що містяться в дослідженні, можуть бути використані в організаціях для розробки адекватних прийомів стимулювання професійної діяльності. Висновки. Керівнику підприємства, щоб максимально зацікавити співробітників реалізовувати належним чином свою діяльність, потрібно побудувати організовану систему мотивування та стимулювання праці підлеглих. Однак щоб зберегти співробітників і залучити їх до збільшення результатів власної діяльності, однією заробітної плати недостатньо. Необхідна комплексна система стимулювання ефективності праці персоналу, яка буде включати не тільки матеріальне, а й моральне стимулювання, основою чого є трудова мотивація.

Наукова стаття присвячена розкриттю аспектів розвитку інституту судового захисту прав людини у сфері праці. Здійснено аналіз стану захисту трудових прав в Радянській Україні з періоду прийняття Конституції УРСР 1937 р. та за часів Другої світової війни. Наприкінці 30-х рр. ХХ сторіччя Україна починає втрачати свою суверенність та незалежність, що є закономірним наслідком здійсненої зміни конституційно-правового статусу республіки. Це вбачається зі змісту конституційних положень різних років. Так, якщо взяти до уваги зміст доповнень до Конституції УСРР, прийнятих у 1925 році, то можна побачити, що там було закріплено, що УСРР входить до складу СРСР як «незалежна республіка», згодом у Конституції УСРР 1929 р. зазначалася «суверенна договірна держава», а про створення союзної держави не йшлося. Проте в Конституції 1937 року (найменування УСРР було змінено на УРСР на Надзвичайному XIV з'їзді Рад в січні 1937 р.) ці положення відсутні, є лише запис про об'єднання республік у союзну державу. Конституція УРСР 1937 р. замість з'їздів Рад, ЦВК УРСР та їх Президій визначала найвищим органом державної влади республіки Верховну Раду УРСР. Верховна Рада УРСР обирала Президію -колегіальний постійно діючий орган влади у періоди між сесіями Верховної Ради. В Україні поступово на перший план виходило керування загальносоюзних органів управління республіканськими об'єктами господарства, пріоритетною ставала дія загальносоюзного законодавства над республіканським як у вигляді копіювання змісту загальносоюзних законодавчих актів, так і щодо застосування союзних нормативних актів як актів прямої дії. Такі негативні тенденції не оминули галузь трудового права. Теоретично прийняття у 1937 р. Конституції УРСР мало би бути важливим кроком на шляху встановлення прогресивних принципів трудового права та закріплення нових підходів до вдосконалення захисту прав працівників, проте демократичні засади й положення Конституції залишилися декларативними. Конституцією проголошувалося право кожного на працю (положення про загальну трудову повинність було відсутнє), але проголошене Конституцією УРСР право на працю фактично було обов'язком працювати, а іншими нормативним актами відбувалося закріплення працівників за підприємствами, установами, заборонялося виїжджати на заробітки тощо. Наприкінці30-х - початку 40-хрр. минулого століття у всій союзній державі (зокрема, в УРСР) задля збільшення випуску продукції у всіх галузях народного господарства та підвищення продуктивності вводилися початкові засади примусової праці. Зокрема, особи, які не працювали без поважних причин (так звані тунеядці, дармоїди, нероби), притягувалися до адміністративної або кримінальної відповідальності; було більш жорстке покарання за порушення трудової дисципліни, виробництво продукції з браком, недотримання правил техніки безпеки. У період Другої світової війни відбулося значне погіршення умов праці, падіння рівня прав та гарантій працівників, взагалі була відсутня можливість захисту їх трудових прав, тобто трудове право, покликане захищати права працівників, набуло певних регресивних ознак. Такий відступ від основних засад і принципів трудового права був обумовлений тим, що суттєва частина працездатного населення (переважно чоловічої статі) поповнила лави збройних сил. Задля забезпечення кадрами підприємств оборонного значення та сільгосппідприємств (колгоспів, радгоспів) слід було змінювати політику держави у сфері регулювання праці, оскільки на теренах УССР, РСФСР та інших союзних республік діяли Кодекси законів про працю 19221924 рр., за змістом яких передбачалися засади добровільної праці. Трудовим законодавством трудова повинність була передбачена лише за необхідності боротьби зі стихійними лихами та для виконання найважливіших державних завдань, а також лише на підставі конкретних постанов Ради Народних Комісарів. Такі демократичні засади не в змозі були забезпечити безперервну роботу оборонної промисловості, проведення оборонних і будівельних робіт, заготівку палива, безперебійного функціонування транспорту тощо. Для забезпечення виконання цих завдань радянський уряд прийняв певну кількість Указів Президії Верховної Ради СРСР та Постанов РНК СРСР, за якими вся держава переходила на воєнний стан, фактично руйнувалися всі набуті раніше демократичні досягнення у сфері трудового права. Цей період характеризується мілітаризацією праці, мобілізацією працездатного населення, залученням до праці підлітків з 14 років, збільшенням тривалості робочого часу, скасуванням відпусток та введенням надурочних робіт. Унікальність цього явища щодо дослідження генези судового захисту трудових прав населення України полягає в тому, що такі регресивні тенденції переважно були не на території УРСР, а на території РСФСР, куди були евакуйовані українські підприємства разом зі своїми працівниками та їх родинами у зв'язку з тимчасовою окупацією німецько-фашистськими військами території України. Також на території РСФСР у період із серпня 1941 р. до лютого 1943 р. здійснювали свою діяльність законодавчі та виконавчі органи влади української республіки (вони були евакуйовані до Саратова, а пізніше перебували в Уфі та Москві). Під час війни трудове законодавство союзних республік фактично не діяло, було повністю підкорено принципам і положенням законодавства СРСР, як мало на меті не забезпечення та захист прав і гарантій працівників, а застосування таких методів і заходів в організації праці, які б у найко-ротші строки сприяли налагодженню оборонної промисловості та випуску воєнної продукції в таких обсягах, щоб можна було отримати перемогу над німецько-фашистськими загарбниками.

У статті робиться спроба розкриття індивідуалізму через аналіз протестантизму як течії, яка не лише здійснила реформу в релігійному світі, але й кардинально поміняла свідомість та мислення тогочасної людини, перетворила її на індивідуаліста. Теологічна проблематика стала фундаментом, на якому базувалась тогочасна філософсько-правова концепція індивідуалізму. До цих питань належать питання: про структуру церковної організації, питання рівності між мирянами та священнослужителями, а згодом між всіма людьми як дітьми Божими; розуміння покликання, з якого частково зросла трудова етика протестантських країн; вчення про два царства - спроба обґрунтувати розмежування компетенції матеріальної і духовної складових частин людського буття. Доведено, що завдяки Реформації відбулась зміна формування мислення, в основі якого лежить усвідомлення сокровенності реальності, індивідуальне судження. Філософії досліджуваної доби властива орієнтація людини на роботу над своїм внутрішнім світом, на формування його єдності, боротьбу з афектами, внесення у свідомість дисципліни, самоконтролю та відповідальності, оскільки в них визнавались основні причини того, що відбувається. Обґрунтовано, що Реформація посприяла появі незалежного, самостійного, відповідального у своїх судженнях і вчинках індивіда з волею морального вибору. Визначено, що епоха Реформації здійснила переворот у християнському світі, змінила весь тогочасний світогляд, адже основні зміни, які стосувалися теологічного простору, спричинили зміни у внутрішньому світі кожної людини і суспільства загалом. Така трансформація спочатку відбувалась у теологічному світі, а згодом перейшла і на світогляд людини і суспільства загалом. До теологічних змін, які згодом стали світоглядно-правовими, запропоновано віднести: обстоювання реформаторами скасування будь-якого посередництва між Богом та людиною; розвиток таких ідеологій, як: лютеранство, кальвінізм, англіканство; можливість самостійного читання та тлумачення Біблії; зміну суті свободи віри; біблійний прагматизм; теологічну ідею особистої відповідальності перед Богом; теологічну орієнтацію протестантів на внутрішній світ людини; орієнтацію протестантизму на трудову діяльність, професійні досягнення людини як на покликання.

Стаття присвячена дослідженню поняття «стан здоров'я працівника» та його правової природи. Вказано на необхідність теоретичної розробки категорії «стан здоров'я працівника» для визначення напрямів подальшого удосконалення трудового законодавства, а також розробки основних напрямів державної політики в цій сфері. Проаналізовано визначення поняття «стан здоров'я працівника» в юридичній літературі та використання цього терміну в чинному законодавстві України. Зазначено, що стан здоров'я працівника є важливою категорією, що впливає на його трудову діяльність. Нині в Україні спостерігається негативна тенденція збільшення кількості професійних захворювань, а також зростання чисельності працівників, зайнятих в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам. Погляди на понятійний апарат і правову природу стану здоров'я працівника з урахуванням сучасних тенденцій розвитку трудового законодавства потребують окремої уваги. У статті зауважено, що нормативного визначення поняття «здоров'я працівника» немає. Наука трудового права використовує такі поняття як «стан здоров'я працівника», «фізичний стан особи», «фізична здатність працювати» тощо. Розкрито основні положення Кодексу законів про працю України та інших законів України, які прямо чи побічно використовують термін «здоров'я працівника» в процесі правового регулювання трудових відносин. У статті також зазначено, що стан здоров'я працівника як самостійна категорія є юридичним фактом, який впливає на виникнення, зміну та припинення трудових правовідносин. Зроблено висновок, що під станом здоров'я працівника необхідно розуміти нормальне функціонування його організму, що дозволяє працівнику належним чином виконувати свої трудові обов'язки. Стан здоров'я працівника може обмежувати його трудову дієздатність аж до зведення її до мінімуму за умови визнання особи повністю нездатною до трудової діяльності та встановлення зазначеного ступеня втрати працездатності безстроково. Автор також зазначає, що аналіз нормативних правових актів, присвячених питанням здоров'я працівників у сфері праці, свідчить про те, що в певних випадках стан здоров'я працівника безпосередньо впливає і на ефективність виконання трудової функції. У статті також зроблено висновок, що стан здоров'я працівника належить до його професійно важливих якостей, які характеризують, зокрема, і відповідність особи визначеній роботі чи посаді.

Науковий керівник – к.е.н., доц. Білявський В.М.
В умовах сучасної економіки нагальною стала потреба у формуванні ефективної системи мотивації праці. Персонал є найважливішим ресурсом підприємства, який сприяє ефективності виробництва, його конкурентоспроможності і забезпечує стійкість положення підприємства на ринку. Низький рівень оплати праці та непристосовані робочі місця стримують повну віддачу працівників до високопродуктивної роботи. Одним з ключових факторів успіху організації є готовність і бажання людини ефективно виконувати свою роботу.

На сьогодні основне завдання вищих навчальних закладів не тільки України, а й усього світу полягає не лише в забезпеченні студентів достатнім рівнем знань, але й у формуванні у них складових компонентів професійної компетентності, де виявляються особистісні якості людини. І хоча на сьогодні це завдання досить ефективно вирішується в певних установах, у процесі формування креативності студентів все ж є певні труднощі, до яких можна віднести недостатнє пояснення особливостей розвитку і виховання творчої особистості та недостатню вивченість формування творчих здібностей у майбутніх фахівців. Для успішного подолання труднощів, знаходження ефективних шляхів вирішення проблем, та взагалі для того, щоб бути успішною людиною в різних видах трудової діяльності представники студентської молоді повинні вміти активізувати свій потенціал та свою креативність.

В дослідженні зайнятості тимчасовою трудовою діяльністю майбутніх вчителів фізичної культури у позанавчальний час встановлена відсутність суттєвих відмінностей показників у студентів 1 і 4 курсів. В сфері фізичної культури і спорту зайнято більше половини досліджуваних студентів, в інших сферах - четверта частина, виявлена п’ята частина не працюючих студентів 1 курсу і шоста частина студентів 4 курсу.

В роботі досліджували зайнятість у трудовій діяльності першокурсників, які навчаються за різними спеціальностями. Встановлено, що у трудовій діяльності в позанавчальний час зайнята переважна більшість майбутніх вчителів фізичної культури (81%), із них 58% − у сфері фізичної культури і спорту. Виявлено, що показники зайнятості в трудовій діяльності студентів інших педагогічних і непедагогічних спеціальностей є значно меншими.