Статті в журналах з теми "Діяльність педагогічна"

Наголошено актуальність використання педагогічних компетентностей у клінічній практиці лікаря. Перелічено нормативні документи, що регулюють використання засобів педагогіки в практиці лікаря, та наведено погляди таких науковців, як Л. Столяренко, І. Зязюн, К. Левітан, А. Маркова й С. І. Куликов, на сутність поняття «педагогічна та медична компетентність». Сказано, що сутність педагогічної компетентності медичних працівників продиктована особливостями їхньої професійної діяльності, які полягають у тому, що лікувально-профілактична діяльність передбачає лікарську рефлексію, тобто обов᾽язкове усвідомлення її сенсу, змісту, засобів і способів виконання, а також спирається на систему цінностей особистості; педагогічна діяльність медичного працівника спрямовується на проектування освітнього процесу і передбачає педагогічну рефлексію, тобто обов᾽язкове усвідомлення всіх параметрів і чинників успішності виконання цієї діяльності. Процес виховання за допомогою педагогічних прийомів у клінічній практиці лікаря ведеться з урахуванням соціальних умов, що надають можливості реалізації певних соціальних та індивідуальних цінностей пацієнта. Зокрема, необхідно усунути конкуренцію між професійною діяльністю, іншими соціальними сферами життєдіяльності та самозбереженням і здоров’ям лікаря. Зроблено висновок, що основними видами і напрямками педагогічної діяльності лікаря може бути методична діяльність з ознайомлення пацієнтів різного віку, національної приналежності, соціального або економічного статусу з принципами і правилами організації здорового способу життя; практична діяльність з виховання та навчання пацієнтів поведінки, що запобігає рецидивам захворювання; науково-педагогічна дослідницька діяльність; а також методична діяльність з навчання середнього та молодшого медичного персоналу. Загальну спрямованість педагогічної діяльності лікаря можна охарактеризувати як формування та розвиток у пацієнтів індивідуальної основи для відновлення і збереження здоров’я.

Статтю присвячено вивченню актуальної проблеми розвитку освітніх інновацій, а також діяльності творчого педагога. У статті проаналізовано завдання, які ставить перед собою інноватика. Зазначено, що загальним завданням інноваційного навчання є формування готовності особистості до динамічних змін у соціумі за рахунок розвитку здібностей до творчості, різноманітних форм мислення, а також здатності до співробітництва з іншими людьми. Інноваційна педагогічна діяльність – це цілеспрямована педагогічна діяльність, заснована на осмисленні практичного педагогічного досвіду та спрямована на зміну й розвиток навчально-виховного процесу з метою отримання нових знань, формування якісно іншої педагогічної практики, а також досягнення вищих результатів, а її продуктами є нововведення, які якісно змінюють освітню систему, визначають її подальший розвиток. Розкрито способи та результати оновлення педагогічних систем на різних рівнях. Установлено, що інноваційна педагогічна діяльність може здійснюватися і в традиційних навчальних закладах, і в закладах нового типу різними способами, виконувати різні функції. Педагогічний процес розглядається як спільна творчість (співтворчість) педагога й вихованців у ситуації педагогічної взаємодії, у процесі якої відбувається педагогічне перетворення людини, а творчість є провідною рисою особистості сучасного педагога-інноватора. Приділяється увага причинам небажання змінювати стиль діяльності педагогів, а також способам формування активного творчого середовища. У статті обґрунтовано, що значним поштовхом до розвитку освітніх інновацій має стати новий погляд на моніторинг якості освіти, за яким базисом оцінки ефективності освіти має бути не успішність та якість знань, а особистість учасника освітнього процесу.

Актуальність дослідження визначається запитом суспільства на випереджальну педагогіку, що забезпечує становлення й розвиток майбутнього педагога як творчої особистості, компетентної, відповідальної, здатної здійснювати професійну діяльність на рівні світових стандартів, готової до постійного професійного зростання, соціальної та професійної мобільності. Мета: дослідження суті і структури педагогічної майстерності викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти. Методи: вивчення наукових джерел – для з’ясування ступеня розробленості проблеми; узагальнення й систематизації – для формулювання власних поглядів на визначення сутності поняття «педагогічна майстерність викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти»; структурно-компонентний аналіз – для виокремлення компонентів педагогічної майстерності викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти. Результати: визначено сутність і структуру педагогічного феномена «педагогічна майстерність викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти». Висновки: педагогічну майстерність викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти обґрунтовано як інтегративну комплексну властивість особистості, що ґрунтується на досконалій професійно-педагогічній компетентності, забезпечує високий рівень самоорганізації педагогічної діяльності за рахунок синтезу знань, досвіду, цінностей і якостей педагога та виявляється у творчому розв’язанні професійно спрямованих завдань опанування учнями системою знань з дисциплін загальноосвітньої підготовки задля розвитку ключових компетентностей майбутніх кваліфікованих робітників; виокремлено п’ять взаємозалежних та взаємообумовлених компонентів педагогічної майстерності викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти (мотиваційно-ціннісний, когнітивний, діяльнісний, особистісно-рефлексивний, креативно-творчий); визначено перспективність подальшого обґрунтування педагогічних факторів та умов ефективного формування педагогічної майстерності викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти.

В статті розкрито вимоги до освіти в умовах формування інформаційної цивілізації та, відповідно, до педагогічної майстерності вчительсько-викладацького складу навчальних закладів всіх рівнів. Акцентується увага на творчо-креативній моделі вчителя нового покоління та системі їх підготовки. Професійно-педагогічна майстерність подається як форма прояву творчо-креативної моделі вчителя нового покоління, а самореалізація педагога – як механізм формування професійно-педагогічної майстерності. Проаналізовано ефективне розвивальне середовище в педагогічних навчальних закладах, пов’язане з застосуванням проблемного викладання матеріалу, із застосуванням інноваційних форм ведення занять, орієнтованих на пошукову та дослідницьку діяльність, розвиток творчого мислення та креативність у вирішенні проблем. Акцентовано увагу на виробленні у студентів вмінь по проведенню нестандартних уроків, чим набувається педагогічна майстерність та гарантується подальша педагогічна самореалізація. Педагогічно-наукова складова самореалізації майбутнього педагога набуває змісту ще й за рахунок педагогічної практики та участі в студентських предметних олімпіадах, написаннях наукових робіт на всеукраїнські та міжнародні конкурси – це закріплює в студентів переконаність у необхідності самореалізаційного заглиблення за рахунок використання в університеті розвивального середовища. Запропоновано механізми змістового наповнення розвивального середовища за рахунок використання інформаційних технологій, набуття навичок комунікаційних, продуктивних, автономіських, психологічних, моральних компетентностей.

Стаття присвячена аналізу та узагальненню різних підходів до педагогічної підтримки обдарованих дітей та молоді у різних освітніх системах. Розуміння сутності педагогічної підтримки залежить від особливостей національної системи освіти, провідних концепцій обдарованості, діапазону включення суб’єктів підтримки та регіональної специфіки. Розглянуто терміни, які вживаються стосовно роботи освітніх та інших установ з обдарованими дітьми та молоддю: педагогічна підтримка, соціально-педагогічна підтримка, супровід, фасилітація у працях українських та російських учених. Розкрито основний зміст та підходи до забезпечення педагогічної підтримки обдарованих школярів та молоді в освітніх системах Польщі, Ізраїлю, США та Австралії. Трактування педагогічної підтримки науковцями та педагогами-практиками різниця залежно від рівня розгляду проблеми (державний рівень, регіональний рівень, заклад освіти, індивідуальна робота з обдарованою дитиною) та від провідних аспектів діяльності, на яких зроблено акцент у роботі з обдарованими дітьми (навчальна діяльність, соціалізація особистості, психологічна допомога, індивідуальна взаємодія, тощо). Проаналізовано сутність педагогічної підтримки обдарованих дітей у регіональному вимірі у світлі становлення та розвитку регіональних освітніх систем східноукраїнського регіону. Визначено основні відмінності між педагогічною підтримкою, педагогічним супроводом та педагогічною фасилітацією.Запропоновано авторське розуміння педагогічної підтримки обдарованих школярів у регіональному вимірі, яке враховує усі аспекти функціонування складових педагогічної системи та специфіку регіональної спільноти.

Мета статті – висвітлення педагогічної діяльності О. П. Колоска та виявлення її впливу на розвиток українського народно-сценічного танцю і хореографічної культури України в цілому. Методологія дослідження. Для досягнення мети використовувались загальнонаукові методи теоретичного та емпіричного рівнів: аналіз та узагальнення науково- теоретичних основ дослідження, логічний метод, метод інтерв’ю. Висновки щодо особливостей педагогічної діяльності О. П. Колоска зроблено на основі аналізу наукових джерел, педагогічних, методичних і творчих доробків митця, власного досвіду спілкування з ним, спогадів колег і студентів. Наукова новизна. У статті вперше висвітлено педагогічну діяльність О. Колоска у мистецьких закладах вищої освіти; проаналізовано роботу педагога над створенням фахової дисципліни «Український народно-сценічний танець»; введено у науковий обіг матеріали інтерв’ю з педагогом та його студентами і колегами. Висновки. Педагогічна діяльність професора О. П. Колоска була спрямована на розвиток традицій народного танцю в гармонійному й логічному поєднанні з виразними засобами академічного мистецтва та кращими здобутками сучасної світової виконавської культури. Завдяки його зусиллям майбутні хореографи почали вивчати дисципліну «Український народно-сценічний танець», а на методичних розробках теоретика і практика народного танцю О. Колоска нині ґрунтується викладання хореографічного мистецтва в закладах вищої освіти України. Його робота зі студентами над опануванням мистецтва балетмейстера була багатогранною, по-справжньому професійною, а балетмейстерсько-режисерське мислення сягало глибинних джерел народного танцювального мистецтва. Багаторічна педагогічна діяльність Олександра Колоска була надзвичайно плідною, тож нині йому завдячують своїм високим професійним рівнем чимало виплеканих ним молодих балетмейстерів і педагогів-хореографів.

У статті проаналізовано основні організаційно-методичні та навчальні засади педагогічної практики у вищому закладі вищої освіти в системі професійного становлення майбутнього вчителя трудового навчання. Зазначено, що ефективне проведення педпрактики залежить від належного рівня її організації та виконання всіх поставлених завдань студенту ЗВО. Обґрунтовано, що педагогічна практика виступає головним показником готовності студента до майбутньої професійної діяльності. Описано основні розділи програм педагогічної практики для студентів, які обрали майбутню професію – вчитель трудового навчання (на прикладі ОКР «бакалавр» ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ ім. Г Сковороди» спеціальність 014 Середня освіта (трудове навчання та технології)). Висвітлено основні поняття практики, такі як «педагогічна майстерність», «педагогічна компетентність» та «педагогічна практика». Професійна підготовка майбутнього вчителя повинна бути націлена на формування умінь самостійно вчитися, самовдосконалюватися, адже від нього чекають професіоналізму трудовій діяльності, відповідального та творчого ставлення до своєї праці. Саме в процесі практики виявляються суперечності між наявним необхідним запасом знань, що виступає рушійним чинником безперервної самоосвіти. Отже, педагогічна практика є важливою соціально-психологічною умовою і засобом професійно-практичної підготовки випускників вищих навчальних закладів. Організація педагогічної практики на всіх її етапах має бути спрямована на виконання державних вимог підготовки відповідно до спеціальності та кваліфікації, що отримується: безперервність, послідовність оволодіння студентами професійною діяльність відповідно до програми практики, логічний взаємозв`язок і поєднання теоретичного і практичного навчання, наступність усіх етапів практик. Зроблено висновки, що педагогічна практика дає можливість сформувати в студента професійні вміння, навички приймати самостійні рішення на конкретній ділянці роботи в реальних умовах шляхом виконання різних обов’язків, розвивати творчі здібності та педагогічне мислення. Пройшовши педагогічну практику, студент вищого навчального закладу наближається до педагогічної діяльності майстра освітянської справи, що проявляється в повсякденній турботі про школярів, про рівень їх знань та вихованні кращих рис громадянина України.

Стаття присвячена проблемі професійної підготовки майбутніх викладачів у ЗВО. Зокрема, визначено та теоретично обґрунтовано напрямки стратегічних змін у професійній підготовці магістрів початкової освіти, а саме: формування професійної ідентичності майбутніх викладачів; розвиток педагогічного мислення магістрів початкової освіти, в основі якого є здатність моделювати педагогічні ситуації та формувати в студентів уміння розв’язувати їх; активізація майбутніх викладачів у ЗВО до рефлексивної діяльності. Формування професійної ідентичності магістрів початкової освіти передбачає розуміння ціннісного ставлення до майбутньої професії, усвідомлення своїх власних професійних можливостей, розвиток особистісно-ціннісних аспектів, що визначають шляхи професійного зростання. Розвиток здатності магістрів початкової освіти (майбутніх викладачів педагогіки і методик початкового навчання) моделювати педагогічні ситуації та навчати студентів розв’язувати їх сприяє становленню нового педагогічного мислення, яке дозволяє всебічно оцінювати й створювати проєкт педагогічного впливу і взаємодії, здійснювати творчий пошук, адекватну самооцінку й самоконтроль. Невід’ємною властивістю педагогічного мислення педагога є рефлексивна діяльність, що виявляється в застосуванні теоретичних знань до конкретних ситуацій. Без рефлексивного відпрацювання професійні предметні знання, з яких складаються цілісні смислові концепти, є немовби «розсипаними» в свідомості, що не дозволяє стати їм безпосереднім керівництвом до дії. Тобто, постійне рефлексивне переосмислення набутої теоретичної бази з позицій щоденного вирішення практичних педагогічних завдань дозволяє вчителеві стати компетентним у своїй справі. Педагогічна рефлексія як мета-діяльність є необхідним компонентом професійного становлення фахівця, оскільки безпосередньо впливає на формування його професійних якостей нового педагогічного мислення; забезпечує усвідомлене ставлення до здійснення інноваційної діяльності; підвищує рівень педагогічної майстерності, що проявляється в здатності суб’єкта до професійного самовдосконалення й творчого зростання. Ключові слова: магістр початкової освіти, професійна ідентичність, нове педагогічне мислення, рефлексивна діяльність, мобільність.

Для експериментальної перевірки дієвості проєктних педагогічних технологій системи формування проєктної компетентності майбутніх фахівців соціальної роботи в процесі професійної підготовки застосовано метод дослідження в дії в чотирьох циклах. Були перевірені проєктна педагогічна технологія, педагогічна технологія наставництва у проєктах і селфпроєктна педагогічна технологія. Концепція дослідження передбачає поступове збільшення кількості компонентів студентських проєктів, які вони здатні усвідомити як елементарні та включити в поле власної цілеспрямованої активності, урізноманітнюючи при цьому свою фахову діяльність освоєними методами соціальної роботи. Перевірка здійснювалася в компонентах освітньої програми «Соціальна робота» бакалаврського рівня. До участі в дослідженні в дії було залучено п’ять експериментальних груп студентів. Застосовані такі стратегії строгості методу дослідження в дії: тріангуляції теорій; циклічності дослідження та тривалого залучення; стратегія практичності; аналізу девіантного випадку. Отримано експериментальне підтвердження дієвості проєктної педагогічної технології, педагогічної технології наставництва та селфпроєктної педагогічної технології в їх сукупності у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців соціальної роботи. Однак у відповідності до стратегії аналізу девіантного випадку (що була реалізована в умовах дистанційного навчання через карантин) були виявлені особливі ризики сукупності проєктних педагогічних технологій на першому курсі, коли ще не сформований досвід підтримки зворотного зв’язку із викладачем засобами learning management system та соціальних мереж. Ці ризики підсилювалися з точки зору стратегії практичності через зростаюче навантаження на викладачів-наставників. Перспективою подальших досліджень була визначена педагогічна технологія студентського наставництва у складі сукупності проєктної педагогічної технології, педагогічної селфпроєктної технології та педагогічної технології наставництва.

У статті висвітлюється педагогічна, диригентсько-виконавська і музикознавча, діяльність Степана Стельмащука (1925-2011), професора Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Розкривається широкий спектр його концертної діяльності, як засновника і диригента чоловічої хорової капели «Бескид», розкривається репертуар колективу. Подається опис концертних програм, організованих митцем, риси його діяльності як фундатора мистецького життя в університеті загалом, а також його педагогічної і музикознавчої і композиторської діяльності.

Стаття присвячена розгляду формування німецького фортепіанного мистецтва та зародженню державної музичної освіти Німеччини у XIX столітті у зв’язку з діяльністю Лейпцігської та Веймарської шкіл, згрупованих навколо постатей Ф. Мендельсона-Бартольді та Ф. Ліста. Відзначаються особливості розповсюдження педагогічних традицій в контексті існування вищих музичних учбових закладів та поза їх межами з огляду на творчу діяльність учнів видатних музикантів свого часу. Ключові слова: вища фортепіанна школа, державна музична освіта, німецька фортепіанна традиція, педагогічна традиція, художній напрямок.

У статті розкрито актуальність ідей Василя Сухомлинського для реалізації формули Нової української школи на основі системного підходу до забезпечення методичних потреб сучасного вчителя. Доведено, що ідеї видатного педагога, які можна назвати поглядом у майбутнє, засновані на глибинному партнерстві школи як методичної системи і педагогічної майстерності вчителя, спрямованої на формування творчої особистості, патріота й інноватора в освітньо-виховному процесі Нової української школи. Педагогічна система в Новій українській школі є концептуальною основою компететнісного, особистісно орієнтованого, діяльного підходів, що пролонговуються в процеси управління закладом загальної середньої освіти та основі практики педагогічного менеджменту. Відповідно педагогічна система В. Сухомлинського, як і інші його авторські педагогічні системи, носить персоніфікований характер, відображає погляди, ідеї та діяльність її автора. Новий період дослідження педагогічної системи Василя Олександровича характеризується інтерпретацією методичних ідей видатного педагога з позицій філософії сучасної освіти та пріоритетів Нової української школи. Участь в інноваційному освітньому проєкті дозволить актуалізувати увагу освітян Рівненщини на творчому доробку видатного педагога-гуманіста В. Сухомлинського, науково-педагогічні ідеї якого утверджуються в педагогіці та філософії сучасної освіти, стають основою реформаторських процесів в освітній сфері та сприяють інноваційному розвитку Нової української школи.

У статті розглянуто навчально-методичне забезпечення підготовки майбутніх учителів початкових класів до застосування інноваційних педагогічних технологій як чинник реалізації освітніх завдань вищої педагогічної освіти.Акцентується, що в результаті модернізації навчально-методичного забезпечення професійної підготовки майбутніх учителів на зміну традиційному педагогу має прийти освітянин нової генерації, важливою професійною якістю якого є здатність застосовувати в освітній діяльності інноваційні педагогічні технології. Відповідно сучасний учитель має бути звільнений від стереотипів, тобто вміє забезпечити освітнє середовище для ефективного навчання та розкриття таланту дитини. Інноваційна педагогічна діяльність спрямовується на застосування презентаційних навичок освітянина, забезпечення його ефективності як комунікатора та фасилітатора, здатності використовувати і поєднувати різні методи та техніки викладання матеріалу, упроваджувати ІКТ у навчальний процес. Формування фахової готовності сучасного педагога, здатного впроваджувати ідеї особистісно-орієнтованої освіти, оригінально вирішувати актуальні освітні та соціокультурні проблеми, вимагає особливої організації його навчальної діяльності. Власне, готовність до інноваційної діяльності обумовлюється організацією оптимального інноваційного середовища та спрямованістю педагогічної діяльності на інноваційність в умовах освітнього процесу ЗВО.Важливим напрямом підготовки вчителя початкової школи до використання інноваційних педагогічних технологій у статті визначається формування інноваційного педагогічного мислення майбутніх вчителів початкових класів, що в закладах вищої освіти відбувається під час вивчення навчальних дисциплін психологічного циклу. Опанування майбутніми освітянами знаннями, вміння і навичками з педагогічних дисциплін, у свою чергу, забезпечує знання змісту програм та підручників; ознайомлення з інноваційними підходами; знання сутності, можливостей і доцільності застосування інноваційних педагогічних технологій у навчальному процесі початкової школи.Аргументується, що навчально-методичне забезпечення підготовки майбутніх учителів початкових класів до застосування інноваційних педагогічних технологій є важливим структурним елементом їх професійно-педагогічної підготовки в закладах вищої освіти. Реформування сучасної вищої педагогічної освіти з врахуванням європейських стандартів передбачає, насамперед, підготовку фахівця з інноваційним педагогічним мисленням, здатного виконувати професійні обов’язки в оновленому освітньому середовищі початкової школи. Зміст, форми і методи підготовки майбутніх учителів початкових класів до застосування інноваційних педагогічних технологій спрямовані на формування в студентів здатності долати інноваційні бар’єри, визначати педагогічні цілі й успішно їх досягати, впроваджуючи інноваційні технології навчання, працювати над особистісним й професійним зростанням.

У статті розглянуто поняття "ігрова педагогічна діяльність", "дидактична гра", "ігрова педагогічна психологія", структуру та мету дидактичної гри; проаналізовано функції ігрової діяльності: соціалізації, міжнаціональної комунікації, самореалізації, комунікативну, діагностичну, ігротерапевтичну, коректуючу, розважальну, гуманістичну; розкрито цілі дидактичних ігор: навчальні, виховні, розвивальні, соціальні.

У статті проаналізовано психолого-педагогічну літературу з питання формування та розвитку педагогічної творчості вихователя засобами саморозвитку. Розкрито сутність понять «педагогічна творчість», «творча діяльність», «саморозвиток». Схарактеризовано основні умови для формування педагогічної творчості засобами саморозвитку. Обґрунтовано важливі якості творчої особистості. Актуальність дослідження обґрунтовано визначенням протиріч між: об’єктивною потребою суспільства в оригінальних і високоефективних підходах педагога до освітніх завдань і високим рівнем адміністрування в системі дошкільної освіти; сучасними запитами щодо креативності педагогічної діяльності та жорсткої регламентації її в освітньому просторі сучасного закладу дошкільної освіти; необхідністю розкриття творчого потенціалу дитини та суб’єкт-об’єктним стилем педагогічної взаємодії. Педагогічна творчість представлена як пошук педагогом нових рішень у постановці нових завдань, застосуванні нестандартних прийомів діяльності, здатності передбачати та оптимально вирішувати своєрідні проблемні ситуації, що виникають у роботі вихователя. Сучасний заклад дошкільної освіти потребує вихователя, який готовий працювати в умовах інноваційних змін, що відбуваються в освіті, продукувати нові ідеї щодо організації педагогічного процесу, ініціювати та реалізовувати творчі проекти, проявляти творчі вміння, створювати таке освітнє середовище, яке було би комфортним для дитини, сприяло розкриттю її потенційних можливостей розвитку, виховувало творчу особистість. Ідеться про вихователя-дослідника з новим педагогічним мисленням, креативного фахівця, гуманіста й оптиміста за переконанням, який бачить дошкільне дитинство в усій його унікальності, а заклад дошкільної освіти – у різноманітності творчих підходів до виховання дітей. Такий вихователь уміє знаходити в роботі з дітьми нові ресурси, продукувати ефективні форми, способи спілкування та взаємодії з ними. Результатом творчості вихователя є зростання його професійної майстерності та особистісний саморозвиток, стимулювання творчої ініціативи вихованців та їхньої пізнавальної активності.

У статті розкрито психолого-педагогічний аспект превенції асоціальної поведінки неповнолітніх. Проаналізовано поняття «превенція», «асоціальна поведінка». Схарактеризовано форми асоціальної поведінки: девіантна, адиктивна, суїцид. Встановлено, що превентивна діяльність є системним утворенням, що включає діагностичний, прогностичний, плануючий, регулюючий і контрольний етапи. Розкрито сутність діагностичного етапу. Запропонована низка діагностичних методик для виявлення причин виникнення асоціальної поведінки неповнолітніх. З’ясовано, що превенція асоціальної поведінки у закладі освіти повинна починатися із з'ясування можливих причин відхилень у поведінці школярів, пов’язаних із порушенням дисципліни (грубість, невідвідування школи, лайка, вживання нецензурної лексики), тобто, з діагностики проблеми. Це, по-перше, дозволить зібрати і систематизувати інформацію, на підставі якої може бути зроблений той чи інший висновок, і по-друге, визначити мету і завдання, які необхідно вирішити для попередження у школярів відхилень у поведінці і надання їм педагогічної підтримки. З огляду на те, що первинна превенція полягає в комплексному впливі не тільки на школярів з асоціальною поведінкою, а й на їхнє найближче оточення (однокласників, батьків, педагогів), то на цьому етапі доцільна просвітницька діяльність, що включає проведення циклу тренінгових занять. Педагогічна підтримка передбачає: надання неповнолітнім педагогічної допомоги у важких життєвих ситуаціях, формування в них стійкості до прояву різного роду протиправних дій і поведінки, сприяння їх захисту від негативних впливів, орієнтація на саморозвиток, самоствердження, самоорганізацію і самореалізацію неповнолітньіх та норми життя і діяльності в цивілізованому суспільстві.

У статті доведено актуальність спеціальної підготовки майбутніх учителів до виховання толерантності школярів. Розкрито суть толерантності як соціально та особистісно значущої цінності, котра виступає як інтегрована моральна якість особистості, що відбиває активну моральну позицію і підготовленість до конструктивної взаємодії з людьми і групами незалежно від їхньої національної, соціальної, релігійної приналежності, поглядів, світогляду, стилю мислення і типу поведінки (виключаючи асоціальні прояви свідомості і поведінки). З‟ясовано суть і структуру готовності майбутнього вчителя до виховання толерантності школярів (далі – ВТШ). Визначено педагогічні умови процесу підготовки майбутніх учителів до виховання толерантності школярів, що передбачають: формування професійної спрямованості майбутніх учителів на підготовку до ВТШ; створення толерантного освітнього середовища, в основу якого покладено принципи гуманізму, демократизму та педагогічної деонтології; оволодіння студентами необхідними професійними знаннями й уміннями, моральноетичними якостями, а також відповідним навчально-методичним інструментарієм (методами, формами, засобами) щодо ВТШ у різних видах діяльності: навчальній (аудиторній, позааудиторній), виховній, педагогічній практиці тощо. Презентовано комплекс педагогічних засобів забезпечення визначених умов досліджуваної підготовки (бінарні лекції і семінари, що проводяться викладачем і студентами-старшокурсниками з метою мотивації, ділового співробітництва та обміну практичним досвідом; тренінгові заняття з розвитку толерантності як професійної якості і особистісно значущої цінності; відеометод; метод створення виховних ситуацій; курс за вибором «Педагогіка толерантності», технологія тематичного портфоліо та ін.). Автори статті вважають, що в подальшому науковцям слід більше уваги приділяти формуванню готовності майбутніх педагогів до ВТШ у таких 68 важливих видах професійної підготовки, як педагогічна практика, позааудиторна виховна робота, волонтерська діяльність, студентське самоврядування, що має стати перспективними напрямами подальших наукових розвідок у означеному напрямі. Також потребує більшої уваги вчених звернення до процесу формування методичної складової готовності майбутніх учителів до ВТШ

У статті розкрито сутність поняття «педагогічні умови», яка може бути представлена через два підходи: 1) комплекс заходів, зміст, методи і форми виховання, що забезпечують організацію матеріально-просторового середовища; 2) елемент педагогічної системи, що відображає можливості освітнього середовища за впливу на студентів (зміст, засоби, форми, технології). Педагогічні умови визначено як сукупність організаційних форм, педагогічних взаємодій, змісту навчання (дисциплін), що здійснюють спрямований вплив на студентів в ході їх фахової підготовки. З’ясовано, що необхідними педагогічними умовами є ті, які забезпечують процес формування правової культури майбутніх учителів в ході фахової підготовки, а під достатніми ‒ таке їх поєднання, яке забезпечує ефективність цього процесу. Обґрунтовано педагогічні умови формування правової культури майбутніх учителів історії та правознавства у фаховій підготовці, як-то: стимулювання мотивації пізнавальної діяльності, ціннісного ставлення студентів до норм права з урахуванням сучасних суспільно-історичних реалій з використанням інноваційних форм і активних методів навчання; диверсифікація змісту навчальних дисциплін для формування у студентів позитивного ставлення до правових знань; використання освітніх технологій, що забезпечують реалізацію правового досвіду (педагогічна і правова практики, правовиховна діяльність, громадська активність). Розкрито процес реалізації першої умови, що здійснювався у ході застосуванні інноваційних форм активних методів навчання; другої ‒ через вивчення студентами навчальних дисциплін та спецсемінарів; третьої ‒ за допомогою освітніх технологій.

Для кожної сфери професійної діяльності характерні свої, власні вимоги для правил і норм поведінки фахівця. Педагогічна етика, що є одним із провідних елементів педагогічної культури, регулює поведінку педагога та вимагає від нього відповідального ставлення до виконання свої обов’язків. У структуру педагогічної етики входять моральна свідомість, моральні відносини та моральна діяльність. У статті розкривається значення педагогічної етики як складової професійно-педагогічної культури майбутніх фахівців соціономічної сфери.

Стаття присвячена проблемі підготовки майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти на сучасному етапі становлення вищої освіти. Зокрема, особлива увага надається проблемі розвитку особистості майбутнього фахівця, в тому числі його культури самовираження в концепції інноваційного функціонування закладів вищої освіти. Висвітлюються результати аналізу наукових праць провідних науковців присвячені інноваційній освіти майбутніх педагогів. На цій основі з’ясовується сутність та зміст дефініцій «інноваційність», «інноватика», «інноваційна діяльність», «інноваційна педагогічна діяльність», «інноваційна педагогічна діяльність майбутнього вихователя ЗДО», «особистісне зростання майбутнього вихователя ЗДО». Особливе місце надається проблемі розвитку особистості студентської молоді її морально-духовному становленні в сучасному закладі вищої освіти. Обґрунтовано, що впровадження педагогічної інноватики в освітній процес ЗВО є запорукою розвитку культури самовираження майбутнього фахівця. Феномен «культура самовираження майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти» тлумачиться як особливості (відмінні від інших людей властивості особистості), способи (систематизовану сукупність дій, використаних для досягнення мети), результати (проміжні та кінцеві продукти) самоорганізованої професійної діяльності. Зазначається також, що концепція дослідження забезпечується єдністю методологічного, теоретичного та методичного аспектів. Здійснено висновки дослідження та окреслено його перспективи.

У перекладі з грецької мови діагностика (diagnōstikos) означає здатність до розпізнання [1, 223]. «Педагогічна діагностика нараховує стільки ж років, як і уся педагогічна діяльність» [2, 6], але поняття «педагогічна діагностика» є відносно новим у світовій науці. Як відмічає К. Інгенкамп, він запропонував це поняття «... за аналогією з медичною і психологічною діагностикою у 1968 р. ...» [2, 6].Аналіз літератури [2–11] та ін. свідчить, що педагоги одностайні у визнанні необхідності діагностики особистісних якостей тих, хто навчається, і систематичного докладного аналізу їх навчальних досягнень з метою оптимізації навчального процесу. З цього приводу Ю. Бабанський підкреслює, що «... сама структура процесу навчання передбачає функціонування компонента зворотного зв’язку, без якого неможливо забезпечити регулювання і коригування цього процесу, проектування і конкретизацію нових цілей навчання» [12, 36].Педагогічна діагностика є багатоплановим напрямом педагогічної науки, який швидко розвивається. Тому не дивно, що існує багато підходів до визначення змісту цього поняття. Розпочнемо аналіз з авторського визначення педагогічної діагностики, яке запропоновано К. Інгенкампом:«Педагогічна діагностика призвана, по-перше, оптимізувати процес індивідуального навчання, по-друге, в інтересах суспільства забезпечити правильне визначення результатів навчання и, по-третє, керуючись критеріями, що заздалегідь розроблені, звести до мінімуму помилки під час переводу тих, хто навчається, з однієї навчальної групи до іншої, під час направлення їх на різноманітні курси і вибору спеціалізації навчання. Для досягнення цих цілей у ході діагностичних процедур, з одного боку, встановлюються передумови, що мають окремі індивіди і представники навчальної групи у цілому, а з іншої, визначаються умови, які необхідні для організації планомірного процесу навчання і пізнання. За допомогою педагогічної діагностики аналізується навчальний процес і визначаються результати навчання. При цьому під діагностичною діяльністю розуміється процес, у ході якого (з використанням діагностичного інструментарію або без нього), додержуючись необхідних наукових критеріїв якості, вчитель спостерігає за тими, хто навчається, та здійснює анкетування, обробляє дані спостережень і опитувань та повідомляє про отримані результати з метою описати поведінку, пояснити мотиви або передбачити поведінку в майбутньому» [2, 8].К. Інгенкамп підкреслює, що існує протиріччя між педагогічними і суспільними задачами педагогічної діагностики. У залежності від того, яка саме задача вирішується, відрізнятимуся функції і принципи діагностики. Деякі методи діагностики можуть ефективно застосовуватися тільки для вирішення однієї з цих задач. Тому для прозорості подання матеріалу будемо застосовувати поняття педагогічна експертиза, для підкреслення, що розуміється саме педагогічна діагностика в інтересах суспільства, на відміну від педагогічної діагностики, яка застосовується для оптимізації процесу навчання, тобто в інтересах того, хто навчається.Проведений аналіз науково-педагогічної літератури [2; 3; 12; 7; 4; 5; 8; 10; 11] та ін. свідчить, що серед дослідників немає суперечностей щодо таких ознак педагогічної діагностики:реалізує зворотний зв’язок в системі управління навчальним процесом;здійснюється з метою покращення процесу навчання (індивідуального або освіти у цілому) через вплив на умови і методи навчання;здійснюється невідривно від процесу навчання і є складовою цього процесу;передбачає здійснення педагогічного діагнозу, тобто детальний аналіз стану і динаміки розвитку студента, виявлення обставин недоліків, що дозволяє класифікувати студента за певним комплексом параметрів;передбачає аналіз передумов навчання, що мають окремі студенти або група у цілому;передбачає аналіз умов навчання, тобто перебігу навчального процесу і впливових факторів;забезпечує прогнозування перебігу навчального процесу.Деякі дослідники також включають до ознак діагностики здійснення оцінювання ([10; 5; 7] та ін.) і заохочення [5; 2] тих, хто навчається. На наш погляд, реалізація функції заохочення шляхом позитивної або негативної оцінки не є ознакою діагностики і більш притаманна контролю. Якщо припустити, що заохочення є необхідною функцією діагностики, арсенал методів діагностування суттєво звузиться. Чи будуть студенти відверто відповідати на запитання анкети, якщо вони знають, що за результатами дослідження їх похвалять або оцінять негативно? Чи скористається студент у вільний від аудиторних занять час автоматизованою системою тестування з метою закріпити власні знання і спрямувати навчальні зусилля, якщо виставлена системою оцінка може вплинути на підсумкову. Діагностика передбачає докладний аналіз не тільки навчальних досягнень, але і здібностей до певних дій, тобто властивостей особистості. По-перше, це висуває підвищені вимоги до докладності інформації про студента, тому не можна нехтувати високоінформативними методами діагностики, в тому числі такими, що не захищені від умисного спотворення результатів студентами. Потрібна довіра студентів до діагностичних заходів, їх впевненість, що результати не викликатиме негативних емоцій або інших наслідків. По-друге, докладна діагностика особистості є дуже делікатною сферою діяльності, спроби емоційно-ціннісного оцінювання здібностей можуть викликати неадекватну реакцію з боку студента, оскільки здібності у студентському віці здебільшого сформовані і їх розвиток дуже ускладнений. Психологи, наприклад, ніколи не оцінюють властивості випробуваних як добрі або погані: мова завжди йде про те як вибрати сферу діяльності, щоб оптимально реалізувати власну особистість.Щодо оцінювання, то воно має дві складові. По-перше, оцінка –«вимірювання знань, умінь, навичок, погляд на їх рівень» [3, 362], і у такому розумінні оцінювання, безумовно, є функцією педагогічної діагностики. З іншого боку оцінка передбачає вплив на особистість «... вона може виявитися у похвалі словом, жесті, міміці вчителя, короткому судженні, догані, оціночному вислові» [3, 362]. Така емоційно-ціннісна оцінка, на наш погляд, не відповідає завданням педагогічної діагностики, як було показано вище. І. Підласий застосовує термін «оцінювання» у зв’язку з метою педагогічної діагностики: «Метою дидактичного діагностування є своєчасне виявлення, оцінювання і аналіз перебігу навчального процесу у зв’язку з його продуктивністю» [7, 544]. Але це не оцінювання учня як особистості. Мова йде про аналіз навчального процесу з точки зору його продуктивності. І. Підласий також розглядає оцінку як «... спосіб раціонального визначення особистого рейтингу ...» [7, 546], – такий підхід насамперед передбачає не оцінку, а самооцінку за результатами вимірювання окремих властивостей особистості та її навчальних досягнень. Щоб уникнути багатозначності поняття «оцінювання», пропонуємо для педагогічної діагностики застосовувати терміни «вимірювання» і «аналіз».Сказане не заперечує високого значення оцінювання і заохочення для управління навчальною діяльністю студента.Якісне визначення поняття педагогічної діагностики не можливе без встановлення зв’язків між ним і традиційним поняттям педагогічного контролю. Традиційно педагогічна діагностика розвивалася як складова педагогічного контролю. Це знайшло відображення у науковій і навчальної педагогічної літературі ([3; 13; 4] тощо), і закріплено у «Критеріях оцінювання навчальних досягнень» [14] через виділення діагностико-керуючої функції педагогічного контролю «... що допомагає виявити причини труднощів, які виникають в учня у навчанні, прогалини у знаннях і вміннях, і визначити конкретні шляхи усунення недоліків» [3, 363]. Таким чином, сутність діагностико-керуючої функції педагогічного контролю відповідає сутності педагогічної діагностики.В. Бондар розглядає педагогічну діагностику як новий рівень педагогічного контролю: «контроль з боку вчителів за результатами діяльності учнів трактується як педагогічна діагностика і виходить за межі перевірки й оцінювання знань, вмінь та навичок. За педагогічної діагностики, яка здебільшого застосовується до виховання, враховуються індивідуальні особливості учнів: їхні інтереси, потреби й мотиви; захоплення, нахили, здатності та здібності; особливості перебігу психічних процесів – мови й мислення; уваги, уяви і фантазії; пам’яті, емоцій, волі тощо» [8, 183].І. Підласий [7], Н. Морзе [10] і Л. Крившенко [15] розглядають педагогічний контроль як складову педагогічної діагностики.Г. Атанов виділяє два підходу до проведення контролю: на основі «... інтегральної оцінки того, що знає або вміє той, хто навчається ...» [16, 154] або на основі педагогічної діагностики, яка «... проводиться з метою управління навчальним процесом, його корекції ...» і передбачає визначення того, «що саме не знає / не вміє той, хто навчається ...» [16, 155]. Таким чином бачимо, що є спільні методи, що застосовуються і для контролю, і для діагностики. Однак, є методи контролю, що визначають інтегральну оцінку результату навчальної діяльності студента, такі методи не дають достатньої інформації з точки зору діагностики. З іншого боку, частина методів діагностики, таких як, наприклад, анкетування не можуть застосовуватися для здійснення контролю, оскільки студент може умисно спотворити результати з метою отримання позитивної оцінки.На нашу думку педагогічний контроль і педагогічна діагностика відрізняються за метою і спрямованістю результатів, тому це різні, хоча і дуже близькі поняття. Мета педагогічного контролю – корекція особистості студента, його дій, ставлення до навчання, крім цього, контроль виконує і діагностичну функцію. Мета діагностики – інформаційне забезпечення системи управління навчальним процесом, вибір оптимального методу навчання у конкретний момент навчального процесу.Педагогічна діагностика і педагогічний контроль здійснюються невідривно від навчального процесу і є компонентами навчального процесу, методи контролю і діагностики виконують навчальну функцію і можуть розглядатися як своєрідні методи навчання [7, 545]. У практиці навчання діагностика і контроль здебільшого здійснюються спільно: з одного боку, діагностика є однією з функцій педагогічного контролю, з іншого боку, педагогічний контроль часто застосовує методи діагностики. Але різна спрямованість педагогічного контролю і педагогічної діагностики змушує розглядати їх окремо як різні підсистеми педагогічної системи. З урахуванням поглядів на педагогічну систему як багатовимірну «... з такими основними векторами: організаційним, управлінським, діалогічним ...» [17] можна сказати, що педагогічний контроль відноситься до організаційного вектору, а педагогічна діагностика до управлінського. У таблиці 1.1 наведено фактори що зумовлюють диференціацію понять педагогічна діагностика і педагогічний контроль.Таблиця 1.1. педагогічний контрольпедагогічна діагностикаі контроль, і діагностика є компонентами педагогічної системидіагностика є однією з функцій контролюпедагогічний контроль застосовує деякі методи діагностикиконтролювати можна тільки те, що свідомо формується (навчальні досягнення, поведінку тощо)педагогічній діагностиці підлягають не тільки навчальні досягнення студента, але і його початкова підготовка, мотиви, деякі психофізіологічні властивості, що впливають на ефективність навчання, тощоконтроль передбачає прямий вплив на студента: заохочення або покараннядіагностика передбачає непрямий вплив на студента через рекомендації щодо вибору методу навчанняконтроль може здійснюватися як на основі діагностики шляхом узагальнення результатів, так і за допомогою інтегральних методів, що перевіряють сформованість професійної компетентності через виконання комплексних практичних завданьдіагностика завжди передбачає детальний аналіз за елементами, що складають очікуваний результат навчання діагностика передбачає виявлення причин труднощівконтроль включає в себе інтегральну оцінку навчальної діяльності студента та його досягненьдіагностика передбачає обробку даних: інтерпретацію, класифікацію, формування рекомендацій щодо корекції навчання, прогнозуванняконтроль передбачає емоційно-ціннісну оцінку особистостірезультати діагностики емоційно-нейтральніконтроль передбачає оперативну реакцію на виявлені порушення або успіхиінтерпретація результатів діагностики здійснюється після накопичення необхідного об’єму данихмета контролю – корекція особистості студента, його дій, ставлення до навчання мета діагностики – інформаційне забезпечення системи управління навчальним процесом щодо вибору змісту і методів навчанняТаким чином педагогічна діагностика і педагогічний контроль є окремими підсистемами навчального процесу, але деякі їх функції співпадають за змістом, хоча і реалізуються у різному ступені.

У статті обґрунтовано доцільність впровадження інтегрованих курсів у процес професійної підготовки майбутніх вихователів і музичних керівників закладів дошкільної освіти. Інтегровані курси музично-педагогічної спрямованості розглядаються як поєднання елементів різних дисциплін, їх предмета та методів на основі системної цілісності. Метою інтеграції музично-педагогічних дисциплін визначено формування професіоналізму майбутнього вихователя і музичного керівника засобами музичного мистецтва та музично-педагогічної діяльності; до специфічних завдань віднесено розширення музичного та музично-педагогічного кругозору майбутніх фахівців дошкільної освіти, формування і розвиток в них музично-педагогічного мислення, творчих якостей особистості, здатності до педагогічної та музично-виконавської імпровізації, а також усунення техніцизму при викладанні музично-теоретичних дисциплін. Обґрунтовано спрямованість змісту інтегрованих дисциплін музично-педагогічного циклу на цілісну діяльність педагогічних кадрів закладів дошкільної освіти. Запропоновано різноманітні форми інтегрованих курсів: від конгломерату відомостей із різних галузей знань до якісно відмінного від нього синтезу дисциплін. Розкрито можливості використання при викладанні інтегрованих курсів музично-педагогічної спрямованості різноманітних спеціальних форм творчих завдань: педагогічний аналіз музичних творів дитячого репертуару, обґрунтування доцільності використання в педагогічному процесі закладу дошкільної освіти певних музичних творів, музично-стильовий аналіз творів дитячого репертуару, педагогічна та музична імпровізація, створення музичних зразків у тому чи іншому стилі, жанрі тощо. Висунуто припущення, що інтегровані курси музично-педагогічної спрямованості можуть посідати в процесі професійної підготовки майбутніх вихователів і музичних керівників закладів дошкільної освіти місце узагальнюючих курсів, оскільки по суті є їх різновидом, причому рівень узагальненості і фахова спрямованість можуть бути різноманітними.

Шепеленко Т. Л. Співвідношення понять «комунікація», «спілкування», «комунікативна діяльність» як педагогічна проблема. У статті з’ясовано поняття «комунікативна діяльність» через розкриття його співвідношення з поняттями «комунікація», «спілкування». Визначено розглядуване поняття як комунікативну діяльність, яка є взаємодією двох і більше людей, спрямованою на узгодження і об’єднання їх зусиль задля налагодження стосунків і досягнення спільного результату.