Статті в журналах з теми "Діяльність викладачів"

У статті аналізуються сучасні ключові поняття освітньої практики: “інноваційний потенціал”, “інноваційний потенціал педагога”, “педагогічна творчість”, “інноваційне мислення”, “інноваційна культура”, “викладач-інноватор”, “інноваційна діяльність викладача”, “інноваційне освітнє середовище”, “інноваційне навчання”, “готовність до інноваційної діяльності”. Автором розглянуто структуру та характеристику інноваційного потенціалу особистості; досліджено особливості інноваційного потенціалу викладача закладу вищої освіти; обгрунтовано педагогічні умови формування інноваційного потенціалу майбутніх викладачів: створення інноваційного середовища у закладі вищої освіти, збагачення змісту дисциплін професійно-педагогічного циклу інноваційною складовою, організація інноваційного навчання майбутніх викладачів.

У статті проаналізовано тенденцій розвитку європейської системи освіти; з’ясовано нові функції вчителя та викладача педагогічного університету в умовах євроінтеграції; проаналізовано пропозиції європейських країн щодо програм наукового стажування; визначено су-часний стан і можливості закордонного стажування для професійного розвитку викладачів українських педагогічних університетів; окреслено перспективи організації наукового стажування для закордонних колег.З метою підготовки нового європейського вчителя викладачі педагогічних університетів мають бути добре ознайомлені з досвідом підготовки майбутніх учителів у країнах Європейського Союзу. Найефективнішою формою вивчення європейського досвіду є закордонне стажування викла-дачів.З’ясовано, що отримані під час наукового туристичного туру нові знання, навички, інформацію викладачі педагогічних університетів активно використовують у подальшій практичній професійній діяльності. Використання європейського досвіду значно пришвидшує наближення української педагогічної освіти до європейських стандартів.Зроблено висновок, що для того, щоб адекватно відреагувати на загальносвітову тенденцію міграції студентів і викладачів, а також привабити представників міжнародної наукової спільно-ти, потрібно вжити ряд організаційних заходів. Основним завданням визначено розроблення рекламних заходів, що презентують світу наші наукові та освітні здобутки. Потрібно також розвивати інфраструктуру та заохочувати діяльність інститутів, університетів, науково-дослідних центрів, спрямовану на освітнє та наукове міжнародне співробітництво.

У статті досліджена проблема ролі викладача в процесі розвитку англомовної професійної компетентності студентів як майбутніх фахівців в умовах заклад вищої освіти. Метою статті був аналіз діяльність викладачів закладів вищої освіти з розвитку англомовної професійної компетентності майбутніх фахівців на прикладі студентів спеціальності «Психологія» Запорізького національного університету. Підкреслено, що в Україні англомовна підготовка студентів-психологів спирається на концепцію іншомовної освіти, яка базується на інтегрованому навчанні мови та культури відповідних країн, на діалозі рідної та іноземної культур. Експериментально доведено, що загальне значення середнього показника англомовної компетентності студентів як майбутніх фахівців становило 9,13 балів із 20 можливих, що свідчить про нагальну необхідність удосконалення викладання англійської мови у закладах вищої освіти. Ключові слова: англомовна професійна компетентність; викладач; заклад вищої освіти; майбутні фахівці; професійна підготовка; розвиток.

У статті аналізуються теоретико-методологічні засади формування професійної мобільності майбутніх тренерів-викладачів з виду спорту в закладах вищої освіти. Зазначено, що в умовах сучасного ринку праці професійна освіта сприятиме становленню конкурентоспроможної особистості тільки за умови формування в неї професійної мобільності, актуальність якої пов’язана з соціальним замовленням. Наукова категорія “професійна мобільність” розглядається як системне багаторівневе явище, яке потребує міждисциплінарного підходу дослідження. Мета статті – визначити наукові підходи до формування професійної мобільності майбутніх тренерів-викладачів у закладах вищої освіти. Автором визначено зовнішні та внутрішні чинники, які впливають на цей процес. У роботі проаналізовано наукові підходи до формування професійної мобільності фахівця сфери фізичної культури і спорту в умовах закладів вищої освіти. Автором визначено, що концептуальними підходами формування професійної мобільності майбутнього тренера-викладача в закладах вищої освіти є системний, діяльнісний, особистісний, компетентнісний, аксіологічний., синергетичний, праксеологічний. Упровадження отриманих результатів передбачає: вивчення професійної мобільності як цілісної системи, що об’єднує взаємопов’язані та взаємозумовлені компоненти (системний підхід); розвиток фахових компетентностей (переважно компетентнісний, діяльнісний підходи); спрямованість змісту фахової підготовки майбутніх тренерів-викладачів на пошук найбільш оптимальних шляхів досягнення мети в тренерській діяльності, орієнтацію таких методів роботи з майбутніми спортивними педагогами, які б забезпечили їхню підготовку не лише як висококваліфікованих фахівців, але й високоморальних громадян (аксіологічний підхід); формування професійно важливих якостей і практичних навичок як засобів саморозвитку, самоорганізаці, самоосвіти особистості, становлення її як суб’єкта професійної діяльності (особистісний, синергетичний підходи); вдосконалення процесу формування професійної мобільності майбутніх фахівців фізкультурно-спортивного профілю на забезпечення їхньої успішності в майбутній професійній діяльності, уміння результативно планувати й виконувати фахову діяльність в майбутньому (праксеологічний підхід). Ключові слова: професійна мобільність, формування професійної мобільності, тренер-викладач, наукові підходи.

Мета: узагальнити інформацію про діяльність Державного інституту фізичної культури України та Українського науково-дослідного інституту фізичної культури щодо розвитку освіти та науки у сфері фізичної культури і спорту в Українській соціалістичній радянській республіці. Матеріал і методи: матеріалом дослідження була наукова література, де подається інформація стосовно питання, яке вивчається. Методи дослідження: аналіз і узагальнення даних наукової літератури, історико-системний, логічний, проблемно-пошуковий. Результати: визначено, що ДІФКУ розпочав свою діяльність у складних умовах формування державності республіки. Навчальний заклад займався підготовкою викладачів-тренерів, викладачів-методистів з фізичного виховання для навчальних закладів, організаційно-методичних працівників. Серед викладачів інституту були досвідчені спеціалісти-практики, які сприяли розвитку спорту вищих досягнень та спортивної науки. З`ясовано, що УНДІФК було створено на базі науково-дослідної кафедри Центрального будинку фізичної культури у Харкові. У структурі дослідного інституту було запроваджено п`ять функціональних підрозділів та випускались збірники наукових робіт. Висновки: Державний інститут фізичної культури України вніс значний вклад у розвиток вітчизняної системи фізичного виховання завдяки наявності спеціалістів-практиків, досвідченого професорсько-викладацького складу; підготовки кваліфікованих фахівців, спортсменів високого класу. Діяльність Українського науково-дослідного інституту фізичної культури була вагомою для республіки. Саме у 30-ті роки XX століття було закладено підґрунтя для подальшого розвитку вітчизняної спортивної науки. Ключові слова: інститут фізичної культури, науково-дослідний інститут фізичної культури, спортивна освіта, спортивна наука.

Стаття присвячена проблемі професійної підготовки майбутніх викладачів у ЗВО. Зокрема, визначено та теоретично обґрунтовано напрямки стратегічних змін у професійній підготовці магістрів початкової освіти, а саме: формування професійної ідентичності майбутніх викладачів; розвиток педагогічного мислення магістрів початкової освіти, в основі якого є здатність моделювати педагогічні ситуації та формувати в студентів уміння розв’язувати їх; активізація майбутніх викладачів у ЗВО до рефлексивної діяльності. Формування професійної ідентичності магістрів початкової освіти передбачає розуміння ціннісного ставлення до майбутньої професії, усвідомлення своїх власних професійних можливостей, розвиток особистісно-ціннісних аспектів, що визначають шляхи професійного зростання. Розвиток здатності магістрів початкової освіти (майбутніх викладачів педагогіки і методик початкового навчання) моделювати педагогічні ситуації та навчати студентів розв’язувати їх сприяє становленню нового педагогічного мислення, яке дозволяє всебічно оцінювати й створювати проєкт педагогічного впливу і взаємодії, здійснювати творчий пошук, адекватну самооцінку й самоконтроль. Невід’ємною властивістю педагогічного мислення педагога є рефлексивна діяльність, що виявляється в застосуванні теоретичних знань до конкретних ситуацій. Без рефлексивного відпрацювання професійні предметні знання, з яких складаються цілісні смислові концепти, є немовби «розсипаними» в свідомості, що не дозволяє стати їм безпосереднім керівництвом до дії. Тобто, постійне рефлексивне переосмислення набутої теоретичної бази з позицій щоденного вирішення практичних педагогічних завдань дозволяє вчителеві стати компетентним у своїй справі. Педагогічна рефлексія як мета-діяльність є необхідним компонентом професійного становлення фахівця, оскільки безпосередньо впливає на формування його професійних якостей нового педагогічного мислення; забезпечує усвідомлене ставлення до здійснення інноваційної діяльності; підвищує рівень педагогічної майстерності, що проявляється в здатності суб’єкта до професійного самовдосконалення й творчого зростання. Ключові слова: магістр початкової освіти, професійна ідентичність, нове педагогічне мислення, рефлексивна діяльність, мобільність.

Стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій вимагає оновлення всіх галузей суспільства, в тому числі й освітньої. Саме тому все більшої уваги приділяється питанням використання хмаро орієнтованих технологій, зокрема проблемі створення хмаро орієнтованого навчального середовища закладу освіти. Вдосконалення сучасних технологій та оновлення програмного забезпечення вимагає від закладів освіти та викладачів постійної зміни систем навчання та програмного забезпечення відповідно до сучасних тенденцій розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є впровадження у навчально-виховний процес хмаро орієнтованих технологій. Хмаро орієнтовані технології є ефективним засобом наукової діяльності та управління освітнім процесом. В статті проаналізовано доцільність використання хмаро орієнтованих технологій під час навчання інформатики молодших бакалаврів закладів вищої освіти І-ІІ рівня акредитації. Зроблено аналіз означень хмаро орієнтованих технологій, з’ясовано діяльність усіх учасників навчального процесу та вимоги щодо їх наповнення. Дібрано хмаро-орієнтовані сервіси та додатки, які доцільно використовувати у навчально-виховному процесі закладу освіти. Розглянуто сервіси навчальної взаємодії (віртуальні класи, системи спільної роботи з додатками у хмаро орієнтованому середовищі, засоби для організації інтернет-конференцій та ін.). Зроблено детальний аналіз використання дистанційного курсу створеного на безкоштовному сервісі для підтримки навчання Google Classroom. З’ясовано, що сервіс Classroom є сучасним засобом оптимізації роботи викладача під час управління навчальною діяльністю студентів. Ефективності застосування хмаро орієнтованих технологій сприяють високій активності як студентів так і викладачів. Оволодіння хмаро орієнтованими технологіями дозволяє найбільш ефективно організувати навчальний процес.

Мета роботи – висвітлення австрійського досвіду професійної підготовки педагогічного персоналу для медсестринської освіти. Основна частина. З 2003 року в Австрії відкрита університетська програма підготовки викладачів з медсестринства, розрахована на 5 семестрів навчання без відриву від професійної діяльності з отриманням після закінчення ступеня магістра наук. Запровадження університетської магістерської програми підготовки викладачів з медсестринства зумовлене розширенням кола функціональних обов’язків медичних сестер, підвищенням рівня складності їх професійної діяльності в сучасних умовах і, відповідно, підвищенням вимог до якості їх підготовки. Зміст професійної підготовки австрійських викладачів медсестринства характеризується міждисциплінарним характером освіти, значним обсягом практичного навчання, орієнтацією на компетентнісний підхід та розробкою ефективних механізмів його впровадження, розвитком дослідницьких умінь. Метою курсу є освітня діяльність, що забезпечує формування фахової і педагогічної компетенцій викладача медсестринства для здійснення науково-педагогічної діяльності в умовах підвищених вимог до професійної підготовки медичної сестри, готового до професійного росту, здатного до самоосвіти та самовдосконалення. До підготовки викладачів медсестринства висуваються такі вимоги: володіння системою знань про принципи та закономірності освітнього процесу і вміння використовувати їх у своїй професійній діяльності; знання форм і методів наукового пізнання; володіння сучасними методами пошуку, обробки і використання інформації; опанування організаційних навичок і вмінь, необхідних для розвитку своїх творчих здібностей і підвищення кваліфікації; знання законодавчої бази, правових та етичних норм, які регулюють людські стосунки, питання охорони здоров’я й освіти тощо. Висновок. Вивчення і творче використання досвіду підготовки австрійських медичних сестер з одночасним збереженням цінних напрацювань вітчизняної освіти дозволить вітчизняній медсестринській освіті успішно влитись до європейського освітнього простору.

У статті розкриваються теоретичні основи проєктування процесу виховання полікультурності майбутніх викладачів іноземних мов, в основу якого покладено науковий метод моделювання; обґрунтовано технологію виховання полікультурності майбутніх викладачів іноземних мов, складовими якої є структурно, змістовно та функціонально пов’язані між собою усі компоненти полікультурності особистості: лінгвокультурологічні знання; полілінгвальна мовна свідомість; інтерсоціальні цінності; соціокультурна толерантність по відношенню до представників іншої культури; емоційна саморегуляція; міжкультурна комунікативна компетентність; культуротворча діяльність. Теоретично обґрунтована структурно-змістовна модель процесу виховання полікультурності майбутніх викладачів іноземних мов має такі блоки: цільовий, представлений соціальним замовленням, метою і завданнями; концептуальний, представлений науковими підходами, закономірностями і принципами; змістовно-технологічний, представлений змістом освітнього процесу, формами, методами, технологіями, етапами та засобами; критеріально-результативний, що містить компоненти, критерії, показники та рівні сформованості. Структура полікультурності майбутніх викладачів іноземних мов представлена когнітивним, аксіологічним, комунікативним, саморегуляційним та культуротворчим компонентами та відповідними критеріями з показниками: світоглядно-пізнавальний (система лінгвокультурологічних знань; полілінгвальна свідомість; рівень володіння рідною та іноземними мовами); емоційно-ціннісний (система ціннісних орієнтацій; толерантність як прийняття цінностей іншої людини, іншої культури; налаштованість на діалог і співпрацю; емоційна саморегуляція в процесі міжкультурної комунікації); мотиваційно-комунікативний (позитивна мотивація до полікультурного розвитку; здатність до міжкультурного спілкування; уміння обирати стиль мовної поведінки в полілінгвальному середовищі; діяльнісно-рефлексивний (здатність до використання технологій полікультурного виховання; здатність до професійної та особистої рефлексії, прагнення до самоосвіти, прагнення до професійного мовленнєвого та культурного саморозвитку); мовно-естетичний (сформованість естетичних почуттів та інтересу до вітчизняної та світової культури, художньо-естетична толерантність; уміння аналізувати художньо-естетичні цінності, дати художньо-естетичну оцінку літературним іншомовним текстам). На основі визначених критеріїв та аналізу наукових підходів схарактеризовано три рівні полікультурної вихованості майбутніх викладачів іноземних мов: високий (креативний), середній (репродуктивний), низький (адаптивний).

Етика – це є наука, яка вивчає мораль, суспільні норми поведінки, звичаї, а також сукупність моральних правил певної суспільної чи професійної групи. Сьогодення вимагає від педагога багато уваги до вирішення проблем, але можливості для вивчення подолання проблем не так багато як би хотілося. Педагоги дотримуються етики у будь-якій ситуації, але нажаль більшість людей у різних сферах діяльності забувають про етику спілкування, етику поведінки, а з цих двох складових і складається суспільство яке нас оточує. Ми живемо в той час коли розвивається і набуває обертів нова епоха. Це епоха комп’ютеризації. Кожна спеціальність і спеціалізація пристосовується до нових змін. Ці зміни не оминули і педагогічну діяльність. У статті розглянуто вимоги сучасного суспільства до освіти, рівня кваліфікації педагогів та якості їх професійної підготовки, оволодіння загальними і фаховими компетенціями. Серед них – етична складова діяльності педагога при розв’язанні педагогічних задач. Важливою є професійна етика і у багатофункціональній діяльності викладача вищої школи. Оскільки, завдяки рівню педагогічної підготовленості, сформованості педагогічної етики викладача відбуваються певні трансформації у культурі і свідомості студента, його соціальний та професійно-особистісний розвиток. У статті викладені результати опитування викладачів щодо удосконалення етичних норм. Опираючись на результати опитування викладачів, у статті викладено основні вимоги до викладачів, та методи розв’язання педагогічних ситуацій. Також дане дослідження проводилося ґрунтуючись на аналізі досліджень публікацій великих педагогів минулих і теперішніх часів. Опрацювавши напрацювання видатних педагогів, можна виокремити головну складову сучасних спеціалістів, а саме професійної етики. Педагог, не залежно якого рівня кваліфікації, не має права забувати про професіоналізм. А професіоналізм на сам перед складається з етики спілкування та поведінки. Педагог в першу чергу має бути взірцем не лише для тих кого він навчає, а і для всього суспільства загалом.

У статті досліджено розвиток стосунків школи і релігії у країнах Західної Європи, зокрема у Франції, проаналізовано нові підходи до реалізації освітніх завдань, розглянуто засадничі принципи навчання релігії в державних школах Західної Європи, державні документи, які регулюють діяльність державних і приватних закладів шкільної освіти, визначено зміст, цілі, завдання релігієзнавчої освіти, окреслено вимоги до викладачів релігієзнавчої освіти.

У статті розглянуто проблему оперативної та якісної підготовки педагогів в умовах застосування сучасних освітніх технологій завдяки активізації процесу інформатизації системи освіти. Охарактеризованокомпоненти традиційного й новітнього підходів до підготовки педагога у підвищенні фахового рівня, описано класифікації технологій навчання, виокремлено моделі розгортання хмарних технологій. Проаналізо-вано сучасні освітні технології, в основу яких покладено інформатизацію освітнього процесу. Обґрунтовано поняття «готовність» як цілісний прояв рис індивіда у контексті традиційних трьох складових: пізнавальної,емоційної, мотиваційної. Визначено сутність окреслених складових готовності педагогів (мотиваційна, когнітивна, діяльнісна). Наведено приклади використання сучасних освітніх технологій з авторськогокурсу (освітні технології в їх історичному розвитку, проєктна технологія, ігрові технології навчання, інформаційно-комунікаційні технології навчання). Зроблено висновок, що, крім знань про освітні технології,педагоги мають по-новому підійти до викладання програмового матеріалу, органічно включаючи ці знання у свою практичну та наукову діяльність, що призводить до покращення системи викладання загалом.

Ця стаття має на меті висвітлення та подання загальної характеристики інтерактивних технологій, дослідження ефективності його застосування у професійному становленні майбутніх фахівців фізичної культури і спорту під час навчання у ЗВО.Актуальною проблемою є зміна принципів навчання студентів, забезпечення переходу від пасивного сприйняття інформації до творчого здобуття знань. Принцип поєднання традиційних і інтерактивних форм викладання забезпечує можливість поєднання в навчальному процесі кращих рис навчання. Традиційне навчання забезпечує соціальну взаємодію, маючи можливість безпосередньо спілкуватись з викладачем, пропонує знайомі та звичайні для студентів методи навчання; інтерактивне – створює освітній простір, у якому кожен студент може перевірити свою позицію й отримати негайний зворотний зв’язок від викладача відносно правильності відповідей.Основна мета професійного навчання майбутніх фахівців фізичної культури і спорту – створити навчально-методичну програму для вирішення як психологічних, так і педагогічних, як науково-технічних проблем.Отже, засоби інтерактивних технологій визначаються взаємодією викладачів та майбутніх фахівців фізичної культури і спорту, де роль викладача полягає у творчому підході до вибору та застосування інтерактивних форм проведення занять. Навчально-пізнавальна діяльність майбутніх фахівців фізичної культури і спорту передбачає їхню активну позицію в різних способах взаємодії. Результатом такого процесу формування готовності студентів до застосування інтерактивних методів навчання очікується усвідомлене оволодіння методикою організації інтерактивного навчання. Також така робота сприяє формуванню професійної компетентності майбутніх фахівців фізичної культури і спорту, наявності вмінь упровадження інтерактивних методів навчання у практику.Перспективи майбутнього дослідження передбачають створення та розвиток методів використання деяких інтерактивних технологій, які забезпечать розвиток професійної компетентності майбутніх фахівців фізичної культури і спорту під час навчання у ЗВО.

У статті досліджено період праці в Університеті Св. Володимира професора кафедри всесвітньої історії, декана, ректора Університету Св. Володимира Володимира Францовича Циха (1805–1837) та професора кафедри всесвітньої історії Олександра Івановича Ставровського (1811–1882). Проаналізовані життєвий шлях, педагогічна й наукова діяльність та наукова спадщина В. Ф. Циха та О. І. Ставровського на основі вивчення історіографії про істориків із другої третини ХІХ ст. до початка ХХІ ст. включно. Аргументовано, що В. Ф. Цих та О. І. Ставровський своєю діяльністю в Університеті Св. Володимира започаткували перший період становлення школи істориків Університету Св. Володимира, який тривав від відкриття закладу у 1834 р. до середини ХІХ ст. Доведено, що В. Ф. Цих та О.І. Ставровський, які генерували традиції українського освітянського і наукового простору, були серед фундаторів української історичної освіти і науки, мають зайняти почесне місце серед викладачів і вчених України першої половини – середини ХІХ ст.

Актуальність теми дослідження. Проблема педагогічної майстерності викладача соціальної роботи на сьогоднішній день набуває особливого значення, що обумовлене як викликами сучасного суспільства так і новим розумінням змісту соціальної роботи. Постановка проблеми. Підготовка висококваліфікованого та конкурентоспроможного фахівця соціальної сфери в сучасних умовах розвитку українського суспільства вимагає відповідного рівня педагогічної майстерності викладача соціальної роботи. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання сутності і змісту педагогічної майстерності досліджували вітчизняні й зарубіжні науковці – А. І. Кузьминський, І. А. Зязюн, Н. В. Кузьміна, Н. В. Кухарєв. Підходи щодо визначення змісту і сутності поняття педагогічної майстерності проаналізовано В. В. Ягуповим. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Малодослідженими залишаються теоретичні та практичні аспекти проблеми розвитку педагогічної майстерності викладача соціальної роботи у вищих навчальних закладах. Постановка завдання полягає у визначення головних складників майстерності викладача соціальної роботи та шляхів її підвищення у процесі підготовки майбутніх соціальних працівників. Виклад основного матеріалу. Педагогічна майстерність викладача соціальної роботи вищого навчального закладу є інтегрованою якістю особистості, що забезпечує стабільну результативну діяльність викладача, його професійно-педагогічний саморозвиток, самоактуалізацію на основі гуманізму, психологопедагогічної, методичної та фахової компетентності, особистісних характеристик та професійної мобільності. Висновки. Ефективним шляхом підвищення педагогічної майстерності викладачів соціальної роботи є підвищення кваліфікації в інших навчальних закладах та стажування, зокрема у закордонних ВНЗ, що збагачують індивідуальний досвід людини, надають можливість ознайомитися і практикувати різні моделі створення і поширення знань.

Аналіз різних варіантів організації навчання у ВНЗ дозволяє зробити висновки, що самостійна робота студентів (СРС) має велике значення у оволодінні знань та навичок для подальшого використання у професійній діяльності. Для досягнення мети якості навчання зможуть допомогти ІКТ у комплексі з традиційними засобами навчання.На наш погляд, можна виділити декілька напрямків самостійної роботи студентів:– організація самостійного вивчення учбового матеріалу та підготовка до здачі заліків із предметів, для яких не проводяться практичні заняття;– консультації викладачів у режимі on-line при виконанні студентами індивідуальних завдань, рефератів, доповідей на конференції, підготовки творчих робіт на конкурси, тощо;– виконання контрольних робіт студентами-заочниками між сесіями;– підготовка студентів-заочників до контролю знань в наступній сесії, що значно підвищує рівень підготовки та якості отриманих знань.Слід відмітити, що поширення засобів організації самостійної роботи для студентів-заочників потребує значної уваги внаслідок того, що така форма навчання передбачає отримання основної частини знань самостійно у відповідності з учбовими планами дисциплін в період між учбовими сесіями. А якщо студент навчиться оволодівати знаннями самостійно, то він зможе й у своїй подальшій діяльності приймати рішення самостійно.Режим on-line у такому випадку відіграє важливу роль в освоєнні навчальних дисциплін, тому що студент може завчасно, не чекаючи чергової сесії, отримати необхідну консультацію у викладача.Для вирішення проблем організації самостійної роботи студентів (СРС) в нашому університеті використовується система дистанційного навчання MOODLE – це середовище, яке дозволяє створити єдиний навчальний простір для студентів і викладачів електронних курсів. Система MOODLE є програмним комплексом для організації дистанційного навчання в мережі Internet. MOODLE розповсюджується безкоштовно як Open Source-проект за ліцензією GNU GPL.В цій системі використовуються наступні елементи курсу: Wiki; глосарій; завдання (відповідь у вигляді файлу); лекція; опитування; тест; форум; чат; анкета та інші.Розглянемо більш докладно елементи курсу.Інтерактивний елемент курсу – модуль «Wiki» – дозволяє будь-якому користувачеві внести на web-сторінку свої доповнення або зміни, додати коментарії, які будуть доступні всім, хто після нього відкриє цю ж сторінку. Студентам, наприклад, пропонується для вивчення і обговорення якийсь блок навчального матеріалу. Кожен студент може вносити зміни, додавати матеріал, коментувати запропоноване іншими студентами. Тобто Wiki – загальне окремо організоване середовище для обговорення якогось питанняГлосарій – форма подання визначень термінів, з якими доведеться працювати. Словник може оновлюватися в міру вивчення курсу і бути єдиним у курсі. А можна зробити окремий для кожної теми. Визначення у глосарії, залежно від його налаштувань, може вносити тільки викладач або можна дозволити студентам доповнювати і уточнювати терміни, додавати свої.Елемент курсу «Глосарій» функціонально пропонує для студентів і викладачів наступні можливості:– терміни в словнику групуються за категоріями;– студент може додавати коментар до запису словника;– коментарі можуть бути оцінені викладачем.Елемент курсу «Завдання» дозволяє організовувати відповідь у вигляді файлу, тексту, поза сайту. Способи подання завдань, їх форми і зміст визначаються тільки викладачем. Ніяких обмежень MOODLE в цьому питанні не визначає. Але їх застосування робить роботу з курсом більш особистою, розширює комунікативні можливості використання Курсу і індивідуалізує роботу студента.«Урок (Лекція)» – інтерактивний виклад навчального матеріалу. Тема розбивається на маленькі блоки і пропонується студентові в «покроковому режимі». В кінці кожного блоку – питання, відповідь на яке відкриває наступну сторінку. Цей модуль дає можливість викласти матеріал під постійним контролем засвоєння. Тому й називаємо цю форму проміжною між елементом і ресурсом – і з теорією познайомили, і отримані знання перевірили.«Опитування» – своєрідна форма для голосування. Питання з декількома варіантами відповідей. Студентові пропонується вибрати, який, на його погляд, правильний, або з яким він згоден. Опитування може бути індивідуальним або анонімним. Залежно від цілей опитування, відповіді студентів можуть показуватися відразу або після того, як на питання дадуть відповідь всі.Від створюваного інтерактивного електронного навчального курсу ми чекаємо можливості отримати зворотний зв’язок. Нам важливо не просто дати студенту певну інформацію, але і знать, як вона засвоєна. Одна з можливостей, що забезпечують зворотний зв’язок (тільки одна з багатьох), це тестування.Модуль «Тест» дозволяє викладачеві проектувати і складати тест із набору питань. Питання тесту і відповіді на них можуть бути перетасовані (розташованими випадковим чином), щоб знизити шахрайство. Питання можуть містити код HTML і зображення. Питання вибираються у випадковий спосіб з наборів (категорій) питань. Викладачі можуть встановити, які питання можуть бути використані в декількох тестах. Питання зберігаються в категоріях для легшого доступу, і категорії можуть бути доступні з будь-якого курсу сайту. Тести автоматично оцінюються і можуть бути переоцінені, якщо питання змінюються. Тести можуть мати термін здачі, після якого вони стають недоступними. Число спроб здачі тесту визначається інструктором. Кожна спроба може залежати від результатів попередньою.Метод виставляння відмітки може використати найвищий бал, останній результат, нижній бал або середній бал.Студенти можуть отримувати відгук на виконаний тест і/або правильні відповіді. Студентам може бути дозволено проглянути результати останньої спроби або не дозволено.Питання можуть вводитися вручну через інтерфейс в MOODLE або імпортуватися в різних форматах.Доступними є такі типи питань: питання з декількома відповідями може підтримувати одну правильну відповідь або декілька; коротка відповідь(слово або фраза); питання, що передбачають відповідь типу «Так/ні»; питання на зіставлення; довільні питання; питання з числовою відповіддю (вказується інтервал); питання із уписуваними відповідями в тексті на місці пропусків.«Форум» – організовано як і будь-який форум в Інтернет – спілкування з авторами. У курсі може бути необмежена кількість форумів. Доступ до них може бути відкритим, а може бути обмеженим. Можна, наприклад, створити окремо форум для викладачів курсу. В кожному форумі – окремі теми для відкритого обговорення різних питань. Теми у форумі створює викладач, якщо в налаштуваннях не обумовлена така можливість для студентів. Кожен запис у форумі – повідомлення із зазначенням автора і часу, коли воно написано. Кожен форум може існувати обмежений проміжок часу або протягом усього курсу. У форумі можуть бути теми для обговорення навчальних питань і просто для спілкування за інтересами.«Чат» схожий на форум, але для обміну повідомленнями користувачі повинні одночасно перебувати на сайті курсу в чаті – спеціально організованому просторі. Своєрідне спілкування в реальному часі багатьох користувачів одночасно. Якщо деяке питання потрібно обговорити всім разом, призначаємо дату і час, коли всі студенти одночасно будуть в курсі – тобто зустрічаємося в чаті.«Анкета» – аркуш із питаннями, що дозволяє отримати інформацію про всіх студентів одночасно. За допомогою цього модуля можна зібрати попередні відомості одразу про всіх студентів на початку навчання і на підставі отриманих даних розділити студентів на групи. У навчальних темах використовується рідко, хоча це хороший спосіб з’ясувати, наприклад, рівень засвоєння матеріалу всіма студентами одночасно, або отримати інформацію про ступінь задоволеності формою викладу матеріалу. Анкети можуть бути персональними і анонімними. Типово в системі тільки одна анкета, питання якої звичайним способом не редагуються. Тому і використовується дуже рідко.Курс «Комп’ютерний навчальний практикум», який у нас викладається на 2 курсі, має деякі особливості викладання – всього 20 аудиторних годин, а СРС – 50 годин, тому ми створили електронний курс в системі дистанційного навчання. Цей курс містить наступні елементи: опорні конспекти лекцій у вигляді навчальних презентацій, методичні вказівки для виконання індивідуальних робіт, самі завдання, тести і елемент курсу «Відповідь у вигляді файлу», за допомогою якого студенти можуть надіслати свої виконанні завдання. Елемент курсу «Форум» дозволяє студенту задати питання викладачу і отримати відповідь.В свою чергу, викладачу система надає наступні можливості:– основний викладач має повний контроль над налаштуваннями курсу, включаючи права доступу для інших учителів курсу;– вибір форматів проходження курсу, наприклад, за тижнями, за темами;– гнучкий комплект функцій – форуми, робочі зошити, тести, ресурси, опитування, анкети, завдання, чати і практикуми;– публікація на домашній сторінці курсу останніх змін;– усі оцінки для форумів, робочих зошитів, тестів і завдань можна проглянути на одній сторінці (і завантажити файл у форматі MS Excel);– повні відомості про входи користувача і відвідування елементів курсу – повний звіт по кожному студентові доступний з діаграмами відвідуваності і деталями по кожному модулю;– використання пошти – копії повідомлень на форумі, відгуки викладачів можуть бути відправлені електронною поштою у форматі HTML або текстовому;– шкала оцінок – учителі можуть самі визначати шкалу оцінок (систему оцінювання) для оцінювання повідомлень на форумах, завдань і робочих зошитів.При роботі з курсом студент має наступні можливості:– отримати звіт про діяльність;– доступ до лекційних матеріалів;– пройти тестування;– отримати результати тестів;– можливість відправити завдання у вигляді файлів;– участь у форумі по дисципліні і можливість поставити питання викладачеві у будь-який час;– можливість побачити оцінку за завданням і коментарі викладача.З досвіду проведення такого курсу можна зробити висновки:студент може вільно розпоряджатися своїм часом;має доступ до лекційних і інших навчально-методичних матеріалів;має можливість відправити «чернетку» завдання для перевірки і отримати попередню оцінку і коментар викладача;викладач має можливість перевірити витрачений час студента на вивчення матеріалів курсу;викладач має можливість попередньо перевірити роботи і не витрачати на це час при прийомі заліку;відгук викладача та отриману оцінку на завдання студент може знайти на своїй сторінці завданняотримана оцінка автоматично заноситься у відомість оцінок.Безумовно, дистанційний курс не в змозі замінити живе спілкування студента і викладача, але допомагає в процесі навчання.Якість дистанційного навчання безпосередньо залежить від компетенції викладача, а також ресурсного рівня (як матеріально-технічної і інформаційно-комунікативної бази, так і кадрового потенціалу – рівня підготовки викладачів для роботи в дистанційних формах навчання). Крім того, важливим показником якості дистанційного навчання є якість учбового матеріалу. Потрібна розробка нових програм курсу інформатики і перегляд концепцій вивчення цього предмета. Необхідно вирішувати проблему технічного оснащення, постачання програмним забезпеченням і підготовки кадрів на державному рівні. Потрібна розробка технологій використання комп’ютерів в учбовій діяльності і суворе дотримання технологічної дисципліни.

Прокоф’єва М. Ю. Робочий зошит як дидактичний засіб підготовки майбутніх учителів до реалізації диференційованого підходу в навчанні молодших школярів. У статті розглядається робочий зошит як важливий предметно-знаковий засіб навчання, що отримав загальне визнання у викладачів і студентів. Навчальна діяльність у ньому спеціально конструюється і відбивається в певній логіці. Використання робочого зошита полегшує педагогові планування заняття, дозволяє поєднувати усну і письмову роботу, позбавляє студентів від великого обсягу механічної роботи, а також сприяє індивідуалізації процесу навчання.

Мета: є обґрунтування шляхів удосконалення професійної діяльності майбутніх тренерів-викладачів жіночих команд з міні-футболу у нових організаційно-управлінських умовах. Матеріал і методи: в експерименті взяли участь 226 дівчат 11-14 років. Визначені контрольна та експериментальна групи були рівномірно розподілені за рівнями сформованості рухових навичок дівчат 11-14 років шляхом довільного вибору учасників. Матеріали дослідження впроваджено в навчально-тренувальний процес Коцюбинської ДЮСШ Ки- ївської області, Комунального закладу ДЮСШ імені О. Бутовського Полтавської обласної ради, Комунального закладу ДЮСШ № 8 Харківської міської ради, Ірпінської ДЮСШ Ірпінської міської ради. У процесі дослідження використовува- лися теоретичні, емпіричні та методи математичної статистики для кількісного та якісного аналізу емпіричних даних. Результати: розроблено узагальнену схему процесу формування рухових навичок у міні-футболі. З’ясовано вимоги до рівня професійної кваліфікації й компетентності, а також організації професійної підготовки майбутніх тренерів- викладачів: оволодіння необхідними професійними знаннями, уміннями, навичками в галузі фізичного виховання та спорту. Висновки: необхідність професійного становлення майбутніх тренерів-викладачів у процесі фахової підготовки зу- мовлює розв’язання педагогічних завдань щодо розвитку професійної компетентності, професійно важливих якостей, формування готовності до тренерсько-викладацької діяльності, професійного самовдосконалення та самореалізації. Ключові слова професійна діяльність, навчально-тренувальний процес, міні-футбол, диференційований підхід, рухові навички, дівчата-футболістки.

Завданням вищих навчальних закладів є підготовка майбутніх фахівців до мінливого ринку праці. Але яких навичок навчити і у який саме спосіб є надзвичайно складним питанням. Уміння співпрацювати має вирішальне значення для успіху у професійній та освітній діяльності; завдання для викладачів іноземних мов полягає в тому, щоб переформатувати акцент під час навчання на питання, що стосуються розвитку навичок співпраці. Це також є гострою проблемою в науковій літературі з питань навчання англійської мови для конкретних цілей, оскільки дослідження в цій галузі були дещо обмеженими, тобто найчастіше вони досліджують співпрацю як спосіб розвитку взаємодії. Крім того, навчанням співпраці, а також включенням різноманітних завдань для вдосконалення співпраці дослідники часто нехтують. У цій галузі досліджень також не беруть до уваги виклики та можливості, з якими зіштовхуються студенти під час навчання співпраці під час занять англійської мови для конкретних цілей. Стаття має на меті набути більш глибокого розуміння феномену співпраці під час занять англійської мови для конкретних цілей, щоб полегшити діяльність викладачів мови, які більше не можуть нехтувати нагальною потребою розвивати співпрацю на своїх заняттях. Дослідження проводили в Латвії місцеві викладачі в двох технічних університетах на заняттях англійської мови для конкретних цілей для студентів інформатики. Для цього дослідження були відібрані студенти першого та другого курсів (56 студентів з Каунаського технологічного університету та 54 з Вільнюського технічного університету імені Гедиміна. Якісні дані, отримані за допомогою спостережень та співбесід, показали, що такі завдання можуть сприяти загальній успішності студентів для покращення знання мови, оскільки вони посилюють мотивацію та активність. Окрім навичок співпраці, вони сприяють розвитку багатьох інших життєво важливих навичок для роботи у ХХІ столітті.

У статті проаналізовано діяльність наукового осередку Всеукраїнської асоціації Василя Сухомлинського в Херсонському державному університеті, висвітлено його здобутки та перспективи розвитку. Авторами вивчено архівні матеріали кафедр педагогіки та педагогічної майстерності університету, що фіксують активізацію інтересу до спадщини Василя Сухомлинського вже в 70 – 80 – тих рр. ХХ ст. Мета публікації полягає в розкритті історії становлення осередку Всеукраїнської асоціації Василя Сухомлинського – кафедри педагогіки, психології й освітнього менеджменту імені проф. Є.Петухова, його напрацювання та визначення перспектив його розвитку у системі підготовки майбутніх учителів; проведенні подальших наукових досліджень спадщини, Василя Олександровича та втілення його ідей в умовах сьогодення. Її реалізація спирається на аналіз наукового доробку студентів, аспірантів, докторантів, викладачів кафедри, присвяченого теорії та практиці навчання та виховання дітей за В. Сухомлинським, який знайшов своє найбільш повне відображення в напрацюваннях Всеукраїнської асоціації Василя Сухомлинського. У публікації акцентовано, що системному й більш масштабному вивченню спадщини В.Сухомлинського, а тим самим й розвиткові сухомлиністики, сприяла активна наукова діяльність студентів, аспірантів й докторантів. Завдяки виконанню ґрунтовних наукових робіт (у формі кандидатських та докторських дисертацій) ними було звернуто більше уваги до педагогічної персоналії й до вивчення практичного досвіду В.Сухомлинського в контексті тогочасних освітніх реалій. Всеукраїнською асоціацією Василя Сухомлинського за участі викладачів Херсонського державного університету три масштабних наукових заходи: XVI Всеукраїнські педагогічні читання «Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю: ціннісні виміри в освіті». (2009), XXІI Всеукраїнські педагогічні читання «Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю: виховуємо культуру потреб особистості». (2015) та Всеукраїнський освітній форум «Нова українська школа – діалог з В.Сухомлинським». (2018).

У статті розглядається досвід упровадження завдань військово-патріотичного виховання студентської молоді у ході діяльності Науково-дослідного центру військово-патріотичного виховання Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського. В основі діяльності центру – ідеї В.О. Сухомлинського щодо патріотичного виховання молоді з урахуванням сучасних наукових розробок вітчизняних науковців. Схарактеризовано напрями роботи, за якими здійснюється діяльність фахівцями Науково-дослідного центру та творчою групою викладачів, а саме: науково-дослідницька, науково-інформаційна, науково-організаційна, науково-методична та організаційна. Наведено перелік методик дослідження патріотичної та військово-патріотичної спрямованості особистості студента. Представлений аналіз діяльності фахівців Науково-дослідного центру з проведення науково-практичних конференцій та виховних заходів військово-патріотичного спрямування із залученням студентів, викладачів та виховників громадських організацій. Висвітлена співпраця з громадськими ветеранськими організаціями, учасниками АТО/ООС, Координаційною радою з військово-патріотичного виховання при Миколаївській обласній державній адміністрації під час проведення Всеукраїнського семінару «Кузня Захисників України». У перспективі подальших розвідок заплановані виховні заходи для учнівської молоді, наукові розробки для виховників з військово-патріотичного спрямування.

Стаття присвячена дослідженню специфіки процесу підготовки майбутніх викладачів у Пряшівському університеті. Підкреслюється вагома роль Пряшівського університету у системі вищої освіти Словаччини. Акцентовано увагу на тому, що Пряшівський університет – один із чотирьох університетів Словаччини, який виграв престижний Diploma Supplement Label, що допомагає випускникам під час визнання дипломів і отриманої кваліфікації за кордоном. Також університет отримав комплексну акредитацію, чим підтвердив наявний статус університету та своє включення до системи університетів Словаччини. Описано два види навчальних програм, які є пріоритетними з погляду фахової орієнтації. Перший вид навчальної програми становить традиційну частину (педагогічну) навчальної діяльності в університеті, а другий вид навчальної програми виник на підставі динамічного розвитку і змін на ринку праці, потреб інформації та освіти суспільства, потреб мультикультурної та багатонаціональної європейської зони, потреб соціальної сфери. Розширення переліку навчальних програм для подальших можливостей навчання є пріоритетом університету. Досліджується формування професійної компетентності майбутнього викладача фортепіано та надання освітянських послуг у системі вищої освіти. Проаналізовано навчально-практичні підходи до підготовки викладачів фортепіано, зміст і форма навчання та їх ключові моменти на кафедрі музики, інституту музики та образотворчого мистецтва. Досліджено науково-дослідну роботу університету, де велика увага приділяється прикладним дослідженням у сфері інформаційних і комунікативних технологій, електротехніки, автоматизації та систем управління, машинобудування, будівництва та екологічного інженерства, а також вивчається музична педагогіка та її музично-освітня діяльність, музичні та історіографічні дослідження музичної культури, музичного фольклору і дитячого фольклору, музична терапія. Університет організовує різні мистецькі заходи, які націлені на літературно-драматичне, музичне та образотворче мистецтво. Висвітлені питання та особливості вступної кампанії до Пряшівського університету. Зокрема, розкрито складник комплексних іспитів із фаху, які включають слухові та голосові здібності, інтонаційні та ритмічні здібності, основні знання теорії та історії музики, навички інструментальної гри, колоквіум.

У статті схарактеризовано пріоритетні напрями реформування освіти в Україні в середині ХХ століття. Оскільки сьогодні немає єдиного інституту, який би надавав батькам педагогічні знання із виховання власної дитини. Зміни, які відбуваються в сучасній Україні в галузі економіки, політики, культури, міжнаціональних відносин, викликають необхідність у високоморальних, досвідчених спеціалістах, професіоналах у різних галузях, такі навички в людині починають закладатися саме в родині, що обумовило вибір теми статті. Мета статті – на основі аналізу історичних матеріалів визначити шляхи формування педагогічних знань та вмінь у батьків у середині ХХ століття. Методологічну основу дослідження склали: історичний підхід до вивчення сімейного виховання; філософські, соціологічні, психологічні та теоретикопедагогічні ідеї про діяльнісну сутності людини; аксіологічний підхід; особистісно-діяльнісний підхід до вивчення освітньо-виховного процесу. Встановлено, що в середині ХХ століття все суспільство проявляло увагу до педагогічних знань, існувала велика кількість різноманітних форм співпраці вчителів та батьків, викладачів вишів та вчителів; батьків та викладачів ЗВО (товариства, секції, лекторії, батьківські університети, індивідуальні та групові консультації тощо). Вагомий внесок у формування знань батьків із педагогічних питань здійснила кафедра педагогіки ХНПУ імені Г.С. Сковороди, через просвітницьку діяльність серед батьків у будинках офіцерів, батьківських лекторіях, будинках творчості, школах, клубах, на фабриках, заводах тощо. Визначено шляхи реалізації просвітницької діяльності, що виявлялись: в єдності співпраці школи та сім‟ї; у підготовці великої кількості педагогічних кадрів, які були, або з часом ставали батьками; розповсюдженні педагогічних знань серед населення; співпраці школи та ЗВО, співпраці ЗВО та батьків; наданні педагогічних знань через пресу; використанні телебачення для розповсюдження педагогічних знань.

Одним із перспективних підходів до організації навчального процесу є модель інтеграції технологій навчання: традиційного та дистанційного, електронного, мобільного. Інтеграція аудиторної та позааудиторної роботи в процесі навчання можлива за рахунок використання педагогічних технологій та сучасних ІКТ, зокрема, засобів електронного, дистанційного, мобільного навчання. Для того, щоб процес інтеграції був найефективнішим, викладачу необхідно управляти, регулювати та контролювати діяльність студентів [1].З практичної точки зору класичний підхід до ІКТ в освіті включає «політику / стратегію – вклад – процес – продукт / результати». Для того, щоб інтеграція ІКТ в національні системи освіти стала ефективною, потрібно відповідне поєднання наступних політичних і практичних чинників [2]: 1) чіткі цілі та створення національної програми по підтримці використання ІКТ в освіті; 2) допомога та стимулювання як державних, так і приватних навчальних закладів до придбання обладнання ІКТ (наприклад, шляхом цільового державного фінансування, включаючи кошти на технічне обслуговування; податкових знижок на обладнання ІКТ та програмне забезпечення для навчальних закладів; інвестицій або спонсорства досліджень з розвитку недорогого обладнання та програмного забезпечення ІКТ, тощо); 3) пристосування навчальних програм до впровадження ІКТ, розвиток і придбання стандартних якісних електронних навчальних посібників та програмного забезпечення; 4) розробка програм масової підготовки викладачів до використання ІКТ; 5) умотивованість викладачів та студентів організовувати процес навчання із залученням ІКТ; 6) адекватний рівень національного моніторингу та система оцінки, що дозволяють регулярно визначати результати та дієвість, а також заздалегідь виявляти недоліки з метою підвищення ефективності стратегії.Виданий Департаментом освіти США Національний план освітніх ІКТ у 2010 році являє собою модель навчання, що базується на використанні ІКТ та включає в себе цілі і рекомендації в п’яти основних областях: навчання, оцінювання, викладацька діяльність, засоби і продуктивність [3]. Розглянемо, як інтерпретується кожна із зазначених областей.Навчання. Викладачі мають підготувати студентів до навчання впродовж всього життя за межами аудиторії, тому необхідно змінити зміст та засоби навчання для того, щоб відповідати тому, що людина повинна знати, як вона набуває знання, де і коли вона навчається, і змінити уявлення про те, хто повинен навчатися. В XXI столітті необхідно використовувати доступні ІКТ навчання для мотивації й натхнення студентів різного віку.Складні і швидко змінні потреби світової економіки говорять про необхідний зміст навчання і про тих, кого потрібно навчати. Використання ІКТ дозволяє впливати на знання і розуміння навчального матеріалу.На рис. 1 показана модель навчання, що базується на використанні ІКТ. На відміну від традиційного навчання в аудиторії, де найчастіше один викладач передає один і той же навчальний матеріал всім студентам однаково, модель навчання із використанням ІКТ ставить студента у центр і дає йому можливість взяти під контроль своє індивідуальне навчання, забезпечуючи гнучкість у кількох вимірах. Основний набір стандартних знань, вмінь та навичок утворюють основу того, що всі студенти повинні вивчати, але, крім того, студенти та викладачі мають можливість вибору у навчанні: великі групи чи малі групи, діяльність у відповідності з індивідуальними цілями, потребами та інтересами.В цій моделі навчання підтримується ІКТ, надаючи зручні середовища та інструменти для розуміння і запам’ятовування змісту навчання. Залучення ІКТ навчання забезпечує доступ до більш широкого і більш гнучкого набору навчальних ресурсів, ніж є в аудиторіях, підключення до ширшої і більш гнучкої кількості «викладачів», включаючи викладачів ВНЗ, батьків, експертів і наставників за межами аудиторії. Досвід ефективного навчання може бути індивідуальним або диференційованим для окремих однолітків, персональних навчальних мереж, онлайн навчання та керованих курсів, експертизи та авторитетних джерел, однолітків із подібними інтересами, даними та ресурсами, навчальних спільнот, засобів навчання, управління інформацією та засобів зв’язку, викладачів, батьків, тренерів та інструкторів і студентів.Для конкретних дисциплін, хоча і існують стандарти змісту навчання, модель навчання із використанням ІКТ дає зрозуміти, яким чином можна проводити навчання. Серед всіх можливих варіантів будується власний проект навчання, що розв’язує проблеми реальної значимості. Добре продумані плани індивідуального навчання допомагають студентам отримати знання з конкретних дисциплін, а також підтримують розробку спеціалізованого адаптивного досвіду, що може бути застосований і в інших дисциплінах. Рис. 1. Модель навчання із використанням ІКТ у США [3] Згідно з Національним планом освітніх ІКТ Департаменту освіти США індивідуалізація, диференціація і персоналізація стали ключовими поняттями у сфері освіти [3]. Індивідуалізація розглядається як підхід, що визначає потрібний темп у навчанні різних студентів. При цьому навчальні цілі однакові для всіх студентів, але студенти можуть вивчати матеріал з різною швидкістю в залежності від їх потреб у навчанні. Диференціація розглядається як підхід, що ураховує переваги різних студентів. Цілі навчання однакові для всіх студентів, але методи навчання варіюються в залежності від уподобань кожного студента або потреб студентів. Персоналізація розглядається як підхід, за якого вивчаються навчальні потреби студентів із урахуванням навчальних переваг та конкретних інтересів різних студентів. Персоналізація включає в себе диференціацію та індивідуалізацію.Викладачі постійно мають визначати необхідний рівень знань та вмінь студентів. На сучасному етапі в навчанні, крім знань з конкретних дисциплін, студент має володіти критичним мисленням, умінням комплексно вирішувати проблеми, бути готовим до співпраці. Крім того, студент має відповідати таким категоріям: інформаційна грамотність (здатність ідентифікувати, знаходити, оцінювати та використовувати дані для різних цілей); медіаграмотність (здатність до використання і розуміння засобів масової інформації, а також ефективного спілкування, використовуючи різні типи носіїв); можливість оцінювати і використовувати інформаційно-комунікаційні технології, відповідно вести себе в соціально прийнятних Інтернет-спільнотах, а також розумітися в питанні навколишньої конфіденційності та безпеки. Все це вимагає базового розуміння самих ІКТ і здатності використовувати їх в повсякденному житті.Навчаючи, викладачі мають враховувати те, що студенти не можуть вивчити все, що їм потрібно знати в житті, і економічна реальність така, що більшість людей будуть змінювати місце роботи протягом всього життя. Тому необхідно привити адаптивні навички навчання, що поєднують зміст знань із можливістю дізнатися щось нове.Найчастіше у навчанні прийнято використовувати такі веб-ресурси і технології, як вікі, блоги та інший вміст, що створюють користувачі для дослідження та підтримки співпраці і спілкування у роботі. Для студентів ці інструменти створюють нові навчальні можливості, що дозволяють їм подолати реальні проблеми, розробити стратегії пошуку, оцінити довіру і авторитет веб-сайтів і авторів, а також створювати і спілкуватися за допомогою мультимедіа. Так, при вивченні вищої математики, інтерактивні графіки та статистичні програми роблять складні теми більш доступним для всіх студентів і допомагають їм підключатися до навчального матеріалу, що має відношення до їх спеціальності.ІКТ можуть бути використані для забезпечення більших можливостей у навчанні у поєднанні з традиційним методам навчання. Із використанням ІКТ можна подавати навчальні матеріали, вибираючи різні типи носіїв, та сприяти засвоєнню знань, вибираючи інтерактивні інструменти, до яких відносяться інтерактивні тематичні карти, хронології, що забезпечують візуальний зв’язок між наявними знаннями і новими ідеями.Із використанням ІКТ розширюються засоби навчання студентів: 1) забезпечується допомога студентам у процесі навчання; 2) надаються інструменти для спілкування у процесі навчання (це можна зробити через веб-інтерфейс мультимедіа, мультимедійні презентації, тощо); 3) сприяють виникненню Інтернет-спільнот, де студенти можуть підтримувати один одного у дослідженнях та розвивати більш глибоке розуміння нових понять, обмінюватися ресурсами, працювати разом поза ВНЗ і отримувати можливості експертизи, керівництва та підтримки.Для стимулювання мотивації до взаємодії із використанням ІКТ можна: 1) підвищувати інтерес та увагу студентів; 2) підтримувати зусилля та академічну мотивацію; 3) розробляти позитивний імідж студента, який постійно навчається.Оскільки людині впродовж всього життя доводиться навчатися, то ключовим фактором постійного і безперервного навчання є розуміння можливостей ІКТ. Використання ІКТ в навчанні надає студентам прямий доступ до навчальних матеріалів та надає можливості будувати свої знання організовано і доступно. Це дає можливість студентам взяти під контроль і персоналізувати їх навчання.Оцінювання. В системі освіти на всіх рівнях планується використовувати можливості ІКТ для планування змісту навчального матеріалу, що є актуальним на момент навчання, і використовувати ці дані для безперервного вдосконалення навчальних програм. Оцінювання, що проводиться сьогодні в ВНЗ, спрямоване показувати кінцевий результат процесу навчання. При цьому не відбувається оцінка мислення студента в процесі навчання, а це могло б допомогти їм навчитися краще.У процес оцінювання необхідно уводити поліпшення, що включають в себе пошук нових та більш ефективних способів оцінювання. Необхідно проводити оцінювання в ході навчання таким чином, щоб мати змогу поліпшити успішність студентів в процесі навчання, залучати зацікавлені сторони (роботодавців) у процес розробки, проведення та використання оцінок студентів.Існує багато прикладів використання ІКТ для комплексного оцінювання знань студентів. Ці приклади ілюструють, як використання ІКТ змінило характер опитування студентів, воно залежить від характеру викладання та апробації теоретичного матеріалу. Впровадження ІКТ дозволяє представити дисципліни, системи, моделі і дані різними способами, що раніше були недоступними. Із залученням ІКТ у процес навчання можна демонструвати динамічні моделі систем; оцінювати студентів, запропонувавши їм проводити експерименти із маніпулюванням параметрів, записом даних та графіків і описом їх результатів.Ще однією перевагою використання ІКТ для оцінювання є те, що з їх допомогою можна оцінити навчальні досягнення студента в аудиторії та за її межами.В рамках проекту «Національна оцінка освітніх досягнень» (The National Assessment of Educational Progress – NAEP) розроблено і представлено навчальні середовища, що надають можливість проводити оцінювання студентів при виконанні ними складних завдань і вирішенні проблемних ситуацій. Використання ІКТ для проведення оцінювання сприяє поліпшенню якості навчання. На відміну від проведення підсумкового оцінювання, використання корекційного оцінювання (тобто оцінювання, що дозволяє студенту побачити та виправити свої помилки в процесі виконання запропонованих завдань, наприклад, тестування з фізики, запропоноване Дж. Р. Мінстрелом (J. R. Minstrell) – www.diagnoser.com), може допомогти підвищити рівень знань студентів.Під час аудиторних занять викладачі регулярно намагаються з’ясувати рівень знань студентів, проводячи опитування. Але це надає можливість оцінити лише незначну кількість студентів, нічого не говорячи про знання та розуміння навчального матеріалу іншими студентами. Для вирішення цієї проблеми вивчається можливість використання різних технологій на аудиторних заняттях в якості «інструменту» для оцінювання. Одним із прикладів є використання тестових програм, що пропонують декілька варіантів відповідей на питання, до складу яких включено як істинні так і неправдиві відповіді. Студенти можуть отримати корисні відомості із запропонованих відповідей на подібні питання, якщо вони ретельно розроблені.При навчанні студентів із використанням засобів Інтернет існують різні варіанти використання доступних Інтернет-технологій для проведення формуючого оцінювання. Використовуючи онлайн програми, можна отримати детальні дані про рівень досягнень студентів, що не завжди можливо в рамках традиційних методів навчання. При виконанні завдань студентами програмно можна з’ясувати час, що витрачають студенти на виконання завдань, кількість спроб на розв’язання завдань, кількість підказок даних студенту, розподіл часу в різних частинах даного завдання.У моделі навчання, де студенти самі обирають доступні засоби навчання, оцінювання виступає в новій ролі – визначення рівня знань студента з метою розробки подальшого унікального плану навчання для конкретного студента. Із використанням такого адаптивного оцінювання забезпечується диференціація навчання.В системі освіти в США на всіх рівнях застосовуються можливості Інтернет-технологій для вимірювання знань студентів, що надає можливість використовувати дані оцінки для безперервного вдосконалення процесу навчання.Для проведення вдосконалення процесу навчання необхідні наступні дії [3]:1) на рівні держави, районів необхідно проектувати, розробляти і здійснювати оцінювання, що дає студентам, викладачам та іншим зацікавленим сторонам своєчасні та актуальні дані про навчальні досягнення студентів для підвищення рівня та навчальної практики студентів;2) науковий потенціал викладачів освітніх установ, а також розробників Інтернет-технологій використовувати для поліпшення оцінювання в процесі навчання. Із використанням Інтернет-технологій можна проводити вимірювання ефективності навчання, забезпечуючи систему освіти можливостями проектування, розробки та перевірки нових і більш ефективних методів оцінювання;3) проведення наукових досліджень для з’ясування того, як із використанням технологій, таких як моделювання, навчальні середовища, віртуальні світи, інтерактивні ігри та навчальні програми, можна заохочувати та підвищувати мотивацію студентів при оцінці складних навичок;4) проведення наукових досліджень і розробок із проведення об’єктивного оцінювання (без оцінювання сторонніх здібностей студента). Для того, щоб оцінки були об’єктивними, вони повинні вимірювати потрібні якості та не повинні залежати від зовнішніх факторів;5) перегляд практики, стратегії і правил забезпечення конфіденційності та захисту даних про одержані оцінки студентів, при одночасному забезпеченні моделі оцінок, що включає в себе постійний збір і обмін даними для безперервного вдосконалення процесу оцінювання.Всі студенти повинні мати право на доступ до даних про власні оцінки у вигляді електронних записів, дізнаючись таким чином рівень своїх знань. У той же час, дані по студентам повинні бути відкритими і для інших студентів.Викладацька діяльність. Викладачі можуть індивідуально або колективно підвищувати свій професійний рівень, використовуючи всі доступні технології. Вони можуть отримати доступ до даних, змісту, ресурсів, відомостей і передового досвіду навчання, що сприяє розширенню можливостей викладачів і надихає їх на забезпечення більш ефективного навчання студентів.Багато викладачів працюють поодинці, не спілкуючись з колегами або викладачами з інших ВНЗ. Професійний розвиток зазвичай проводиться на короткому, фрагментарному і епізодичному семінарі, що пропонує мало можливостей для використання отриманих матеріалів на практиці. Основна аудиторна робота викладача на практиці зводиться до перевірки набутих знань студентами. Багато викладачів не мають відомостей, часу, або стимулу для постійного підвищення свого професійного рівня щороку. Так само, як використання ІКТ може допомогти поліпшити процес навчання та оцінювання, використання ІКТ може допомогти краще підготуватися до ефективного викладання, підвищити професійний рівень. Використання ІКТ дозволяє зробити перехід до нової моделі зв’язаного навчання.У зв’язаному навчанні викладачі мають отримувати повний доступ до даних про процес навчання студентів та аналітичні інструменти для обробки цих даних. Їм необхідно забезпечити комунікацію зі своїми студентами, доступ до даних, ресурсів і систем підтримки навчання, що дозволить їм створювати, управляти і оцінювати досягнення навчання студентів в позааудиторний час. Викладачі також можуть отримати доступ до ресурсів, що надають можливість підвищити свій професійний рівень (рис. 2). Рис. 2. Модель зв’язаного навчання викладачів Оскільки середовище навчання постійно ускладнюється, у зв’язаному навчанні забезпечу

У статті розкривається історіографія створення педагогічних музеїв ХІХ ст. з метою підвищення професійної майстерності вчителів, акцентується увага на провідних тенденціях розвитку перших педагогічних музеїв. Охарактеризовані зміст, організаційні форми й методи роботи перших педагогічних музеїв України і Росії ХІХ ст. Розкривається просвітницька діяльність педагогічних музеїв та досвід роботи педагогічних музеїв з підвищення професійної майстерності вчителів.Досвід педагогічних музеїв другої половини XIX – початку XX ст. може стати основою формування комунікативного інструментарію сучасних, необхідність в яких стає все більш очевидною в умовах сучасної інформаційної глобалізації. Особливої актуальності набувають освітні програми музею, орієнтовані на підвищення якості навчання і виховання вчителів, музейні курси підготовки викладачів і вчителів-вихователів.

У статті проаналізовані основні психологічні бар’єри у спілкуванні між викладачем та студентом. На основі даних літератури розглянуто причини виникнення бар’єрів педагогічного спілкування, їх характерні особливості та можливі шляхи вирішення описаних проблем. Основною ідеєю статті є те, що професійний педагог поєднує у собі не лише знання конкретного предмета, але і педагогічну майстерність, тобто вміння увійти в контакт зі студентом, зацікавити його, виховати потрібні якості, перетворити студента з об’єкта навчання у суб’єкт. Багато залежить і від особистих здібностей викладача, його педагогічної інтуїції. Але, навіть володіючи викладацьким талантом, необхідно постійно вдосконалювати свою педагогічну майстерність. Продуктивне спілкування в системі викладач – студент відбувається лише за умови організації педагогічного процесу на демократичних засадах, позитивного ставлення викладача до студентів, захопленості спільною творчою діяльністю. Тому при організації взаємодії зі студентами на практичних заняттях викладачам варто використовувати найбільш продуктивні інтер­активні методи навчання, збільшувати зацікавленість студентів-медиків до дисциплін, які вони вивчають, посилювати мотивацію студентів на здобуття освіти.

У даному науковому дослідженні аналізується роль позанавчальної діяльності як фактору важливого впливу на формування професійного іміджу майбутнього вчителя трудового навчання та технологій. З’ясовано, що позанавчальна робота є об’єктом професійних компетенцій викладачів, найважливішою складовою «якості закладу вищої освіти». Визначено, що позанавчальна діяльність найбільш ефективно може бути організована під час системного характеру загально­університетських виховних заходів, які спрямовані на розвиток гуманістичних й інноваційних якостей особистості вчителя трудового навчання та технологій. Доведено, що у системі формування професійного іміджу майбутнього вчителя трудового навчання та технологій саме позанавчальна діяльність має переваги до формування у майбутніх учителів трудового навчання та технологій любові і поваги до обраної професії, бережливого ставлення до об’єктів своєї праці, культури професійної творчості та використання її продуктів у педагогічних цілях на заняттях й у позанавчальній діяльності, здатності до інновацій у змісті й організації уроків технології та виховної роботи, активність майбутнього вчителя трудового навчання та технологій у використанні інформаційно-комунікаційних технологій з метою підвищення власної професійної компетентності, здатність до самоформування професійного іміджу. Презентується елемент програми формування педагогічного іміджу вчителя трудового навчання та технологій у позанавчальній діяльності. Розглядається специфічність використання групових та індивідуальних форм позанавчальної виховної діяльності в педагогічному університеті. Ключові слова: професійний імідж, майбутній вчитель трудового навчання та технологій, позанавчальна діяльність, групові та індивідуальні форми виховної роботи.

У терміні фундаментальні дисципліни (ФД), характерному для вищої технічної школи, закладені зміст та вимоги до таких дисциплін, як вища математика, загальна та теоретична фізика, хімія та інформатика. Вони повинні створювати базу знань, яка є підгрунтям ефективного засвоєння студентами матеріалу, професійно-орієнтованих дисциплін (ПОД). Саме тому викладанню ФД останнім часом приділяють особливу увагу.З метою підвищення ефективності навчального процесу останнім часом інтенсивно запроваджують педагогічні технології (ПТ). Серед них відомі інформаційні технології, інноваційні (пов’язані із застосуванням активних методів навчання: методу проектів, кейс-методик тощо) [1]. У більшості ж з вузів намагаються запровадити ПТ, сутність яких полягає у розробці такої організаційної структури навчання, що допомогла б діагностувати якість знань студентів на проміжних етапах навчання. Це означає планування та організацію навчального процесу на основі системи чітко визначених цілей та проміжних і кінцевих результатів навчального процесу, створення системи методів та засобів контролю, яка дозволяє досягти встановлених результатів і має прозору систему управління навчальним процесом з можливістю корекції його етапів. Зробити це дозволяє модульно-рейтингова система (МРС) організації навчання. Зараз її лише певною мірою можна розцінювати як ПТ. В той же час на її основі можна розробити достатньо гнучку технологічну схему для ФД. Поділ змісту навчального курсу на окремі модулі дозволяє визначити проміжні цілі навчання, створити необхідну систему контролю. Введення рейтингового контролю одночасно є і стимулюючим чинником, оскільки вимагає систематичної наполегливої навчальної праці [2, 144].МРС розглядалась як базова при дослідженні проблеми моделювання ПТ у вищій технічній школі. Вивчення досвіду її впровадження у практику роботи ВНЗ виявило труднощі як організаційного, так і методичного порядку, але викладачами пріоритет надається саме організаційним аспектам впровадження МРС. Методичні проблеми усвідомлюються ними не повною мірою, іноді на інтуїтивному рівні. В першу чергу це пов’язано із недостатністю психолого-педагогічних знань.Дослідження показало, що МРС не усвідомлюється викладачами як цілісна технологія, вони згодні використовувати у навчальному процесі і окремі її елементи. Так, 47% викладачів вважають, що модуль може бути не пов’язаний із рейтингом. 19% викладачів вважають, що поділ навчального курсу на модулі штучний і ускладнює процес навчання. Фактично ця частина викладачів виступає проти побудови ПТ із діагностикою проміжних результатів навчання. Розробка окремих модулів у змісті навчального курсу, як показало опитування, не є проблемою. Більшість викладачів орієнтується на логіку навчальної дисципліни, а саме – на окремі теми курсу. Найбільші складності при застосуванні МРС пов’язані із розробкою системи рейтингового контролю. 54% викладачів вважає, що для впровадження рейтингу достатньо визначити кількість балів за кожен модуль навчального курсу і ввести необхідну градацію (на “3”, на “4”, на “5”). Анкетування засвідчило, що викладачі, які будували таким чином власну технологію навчального процесу, отримали поразку. Характерно, що більшість з них, а саме 33%, вважають, що дана технологія неефективна.Вивчення досвіду впровадження МРС показало, що усі недоліки тісно пов’язані саме із початковим етапом побудови ПТ: проектуванням технології, розробкою моделі. Етап моделювання повинен закладати систему роботи викладача (організаційні і методичні аспекти) і студента (пізнавальна діяльність) над теоретичними знаннями та практичними уміннями, а також передбачити трьохрівневу структуру навчального курсу за рівнем складності запропонованих студентам завдань. На етапі моделювання МРС як ПТ перед викладачем стоять декілька завдань: 1) визначення навчальних модулів з курсу; 2) визначення мінімального обсягу теоретичних знань, необхідних для підготовки фахівця, цей обсяг буде у визначати рівень “3”; 3) розробка системи тестового контролю для вимірювання знань студентів; 4) визначення необхідного обсягу практичних умінь, якими повинен оволодіти студент; 5) розробка необхідної системи завдань практичного змісту, якими повинен оволодіти студент як майбутній фахівець. Цей рівень також у подальшому визначить рівень лише “3”; 6) розробка системи диференційованих практичних завдань різного рівня складності (передбачено два рівні, що визначать “4” та “5”); 7) визначення кількості балів на кожен навчальний модуль відповідно рівням складності; 8) при викладанні ФД створення моделі ускладнюється необхідністю розробки тісних міжпредметних зв’язків з ПОД. Дослідження показало, що більшість викладачів у моделі МРС випускає частину необхідних етапів. Не розроблено систему диференційованих практичних завдань для студентів, що є суттєвим недоліком сучасних розробок МРС як технології. Останній недолік не дає змоги побудувати гнучку ПТ, яка б відповідала завданню створення відкритих систем у освіті.Важливим компонентом ПТ є часові параметри. Дослідження виявило, що розподіл навчальних годин (лекційні та практичні) не завжди узгоджується із реальним співвідношенням між теоретичними знаннями та практичними уміннями, формування яких передбачається навчальною програмою. Формування практичних умінь – процес більш тривалий, ніж формування теоретичних знань (співвідношення у часі приблизно 3:1, зараз воно вкладає 1:1). Самостійне опрацювання практичних завдань не завжди доречне, оскільки у студентів ще не повною мірою сформована орієнтовна модель уміння. Тому вважаємо, що розробка ефективної ПТ вимагає узгодження розподілу навчальних годин з співвідношенням теоретичних знань та практичних умінь, передбачуваних навчальною програмою.Попередні дослідження [3, 57] виявили зниження рівня мотивації студентів до вивчення ФД. Це можна подолати, ввівши до моделі ПТ компоненти, засновані на міжпредметних зв’язках ФД і ПОД. Система міжпредметних зв’язків наведена у навчальних програмах переважно як посилання на навчальну дисципліну без реального відображення зв’язків у ПТ. Між тим саме їх аналіз впливає на оптимальний розподіл годин при розробці моделі ПТ для ФД. Вважаємо, що зміст ФД потрібно вивчати у контексті їх зв’язку з ПОД. Чітко визначені міжпредметні зв’язки і впроваджені на їх основі до курсів ФД корективи (розробка змісту лабораторних робіт з урахуванням змісту ПОД, впровадження у вищу математику задач, пов’язаних з змістом ПОД) дають змогу викладачу ФД познайомитись з конкретними спеціальними задачами, елементи яких можна використати при викладанні і стимулювати мотиви пізнавальної діяльності студентів. Врахування цих вимог дає змогу змінити існуюче зараз у вищій технічній школі ставлення певної частини студентів до ФД.Таким чином, дослідження виявило певні специфічні риси, що необхідно враховувати при розробці моделі ПТ, застосовуваної при вивченні ФД у вищій технічній школі.

У статті здійснено структурно-системний аналіз визначення змісту, форм, методів і засобів формування науково-методичної компетентності за класифікаційними ознаками професіограм викладачів у післядипломній педагогічній освіті, зокрема викладачів-експертів,, концептуалізовано функції, принципи і технології їхньої підготовки зі сформованою компетентністю синергізму становлення і розвитку. Проаналізовано практику підготовки експертів у галузі освіти в рамках післядипломної освіти закладами вищої професійної освіти та на рівні магістерських програм, а також різними недержавними організаціями, що займаються питаннями оцінки якості. Означено й конкретизовано здатності, здібності, уміння, компетенції як складові частини професійно-педагогічної та науково-методичної компетентності викладачів-експертів у галузі освіти. Визначено функції, види діяльності, ролі та складники компетентності експертів у галузі освіти. Зазначено, що експерт у галузі освіти – це працівник післядипломної, вищої, фахової передвищої, професійно- технічної освіти, котрий, окрім високопрофесійної викладацької, здатен виконувати і діяльність, пов’язану із проведенням експертизи в галузі освіти, та спроможний: здійснювати консультування керівників закладів освіти з проблем вбудовування питань освіти в стратегію розвитку регіону; забезпечувати консультаційне супроводження процесів розвитку освіти і сприяння їхньому активному впровадженню в окремому закладі освіти, територіальній громаді чи регіональній системі; здійснювати оцінку й експертизу освітніх програм і проектів на високому рівні компетентності, дослідницького планування та виконання; надавати консультаційну допомогу колегам-педагогам, які впроваджують нові технології; допомагати колегам у процесі проведення ними оцінок та експертиз, використовуючи власні професійні знання, вміння, навички, компетентність. Проаналізовано принципи, форми, методологічні основні підготовки та діяльності експертів у галузі освіти, визначено наявні організаційні проблеми, пов’язані з означеним процесом.

In the article the essence of the concepts “diagnostic competence” and “professional competence”, “pedagogical diagnostics” was revealed and the model of diagnostic competence (DC) of the foreign language teachers at a higher education institution was considered. Thepurpose of the study is to analyze the experience of developingthe diagnostic competence of foreign language teachers in various higher military educational institutions and to identify the positive and problematic aspects of the diagnostic competence of foreignlanguage teachers in the military education system. The concept of “diagnostic competence of the teacher” is defined as the unity of theoretical and practical readiness of the teacher to carry out diagnostic activities to solve professional needs and tasks. According to the authors, DC is an integral and mandatorycomponent of the professional competence of foreign languageteachers in higher education,which is the result of their diagnostic training, intellectual, activity and subjectivediagnostic ability, as wellas professional, personal and psychological readiness to implement its diagnostic function through creative adherence to pedagogicalprinciples and the use of modernmethods, techniques, technologies and means of pedagogical diagnosis of foreign language communicative competence of servicemen in pedagogical activities as traditional methods and means of pedagogical diagnostics and modern mathematical and statistical methods and ICT. The principles, criteria and indicators of DC in the system of militaryeducation and their influence on the development of diagnostic competence of foreign language teachers of higher educational institutions are scientifically substantiated and analyzed. The structure of DC of foreign language teachers of highereducation institutions is also determined and its components are detailed out: value-motivational, cognitive, operational-effective, reflexivecorrective. The content and quality of these components are actualized during the pedagogical activity of foreign language teachers. In the article, the pedagogical conditions for the development of DC of foreign language teachers in higher education are substantiated, namely: pedagogical modeling of the development of diagnostic competence of foreign language teachers in higher education in the system of postgraduate education; introduction of the technology of integrated assessment of the development of the FLCC (foreign language communicative competence) of servicemen; the use of objective criteria and indicators for assessing thedevelopment of diagnostic competence of foreign language teachers in higher education. The authors of the article consider problematic issues related to the development and improvement of the accuracy of determining integrated assessments of the development of the FLCC of servicemen. The main attention is paid to determining the prospects for the development and the use of diagnostic competence, considering examples of its implementation in the educational process in higher military educational institutions of Ukraine.Key words: diagnostic competence, professional competence, integrated assessment, structure of diagnostic competence of a foreign language teacher at a higher education institution. У статті розкрито сутність понять «діагностична компетентність» та «професійна компетентність», «педагогічна діагностика» та розглянуто модель діагностичної компетентності викладача іноземних мов вищих військових навчальних закладів (ВВНЗ). Метою дослідження є аналіз досвіду розвитку діагностичної компетентності викладачів (ДКВ) іноземних мов в різних вищих військових закладах освіти та визна-чення позитивних та проблемних сторін ДКВ іноземних мов у системі військової освіти. Визначено поняття «діагностична компетентність викладача» як сукупність теоретичних та практичних прагнень викладача до реалізації діагностичної діяльності з метою вирішення фахових вимог та завдань. На думку авторів, діа-гностична компетентність (ДК) є обов’язковою та невіддільною складовою професійної компетентності викладачів іноземних мов ВВНЗ. Остання, з одного боку, є наслідком їх діагностичної підготовленості, розу-мової, діяльнісної та особистісної діагностичної здібності, а з іншого, – фахової, суб’єктної та психологічної готовності до здійснення своєї діагностичної функції шляхом дотримання педагогічних засад та положень і творчого втілення в педагогічну діяльність новітніх та передових методів, методик, технологій та засо-бів педагогічного діагностування іншомовної комунікативної компетентності (ІКК) військових фахівців з опорою як на традиційні засади педагогічної діагностики, так і на сучасні математично-статистичні методи та засоби ІКК. Науково обґрунтовано та проаналізовано принципи, критерії і показники ДК в системі військової освіти та їх вплив на розвиток діагностичної компетентності викладачів іноземних мов ВВНЗ. Також визначено структуру ДКВ іноземних мов ВВНЗ та виділено її складові компоненти: когнітивний, ціннісно-мотиваційний, операційно-діяльнісний та рефлексивно корекційний. Сутність та властивості цихкомпонентіввідтворюються в процесі педагогічної діяльності викладачів іноземних мов. У статті проана-лізовано досвід розвитку діагностичної компетентності викладачів (ДКВ) іноземних мов ВВНЗ, а саме: засоби та шляхи педагогічного моделювання розвитку діагностичної компетентності викладачів іноземних мов ВВНЗ; необхідність впровадження технології інтегрального оцінювання розвиненості ІКК військових фахівців; впровадження та використання об’єктивних критеріїв і показників оцінювання розвиненості діагностичної компетентності викладачів іноземних мов ВВНЗ. Авторами статті розглянуті проблемні питання щодо розвитку й підвищення точностівизначення інтегральних оцінок розвиненості ІКК військових фахівців. Основна увага приділяється визначенню перспективи розвитку та використання ДК, беручи до уваги приклади її впровадження в навчальний процес у вищих військових закладах освіти України.Ключові слова: діагностична компетентність, професійна компетентність, інтегральне оцінювання, структура діагностичної компетентності викладача іноземних мов ВВНЗ.

Мета роботи – підвищити якість дистанційної освіти студентів-медиків через застосування в навчальному процесі інтернет-сервісу Socrative. Основна частина. З метою підвищення пізнавального інтересу учнів на кафедрі акушерства та гінекології було впроваджено інтернет-сервіс Socrative, що дозволило проводити дистанційний поточний та підсумковий тестовий контроль знань. Оскільки на кафедрі є доступним швидкісний Інтернет через Wi-Fi, не стало необхідності в утриманні цілого комп’ютерного класу. В якості засобу роботи з тестами використовуються планшетні комп’ютери кафедри або смартфони студентів з доступом до мережі “Інтернет”. Після закінчення тестування студент отримує повідомлення з інформацією про витрачений час та відсоток правильних відповідей, а викладач у режимі реального часу – детальну інформацію про проходження екзамену. Можливості сервісу дозволяють проводити опитування студентів, контроль засвоєного матеріалу та організовувати ігрові змагання на швидкість відповідей, що значно підвищує продуктивність і підвищує мотивацію студентів до навчання. Висновки. Впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, зокрема інтернет-сервісу Socrative, у навчальну діяльність кафедри акушерства та гінекології Дніпропетровської медичної академії значно підвищило ергономіку навчальної роботи викладачів, об’єктивність та швидкість взаємодії між викладачами й студентами, та ефективність роботи кафедри в цілому. Подальше впровадження сучасних комунікаційних технологій дозволить значно спростити і вдосконалити проведення поточного та кінцевого обліку знань студентів, а використання елементів змагання – підвищити мотивацію студентів до навчання.

У статті розкрито можливості використання інформаційно-комп’ютерних технологій для запровадження дистанційних форм навчання. Визначено об’єктивну необхідність впровадження дистанційних технологій навчання для забезпечення підготовки вітчизняними закладами вищої освіти спеціалістів, які б відповідали вимогам сучасного інформаційного суспільства. Презентовано ідеї створення сприятливого середовища для здобувачів освіти, що поєднують трудову і навчальну діяльність чи мають особливі освітні потреби. Окреслено переваги використання інноваційних електронних методик та ефективність їх використання для дистанційного спілкування викладачів із студентами, формування студентських груп для спільного виконання завдань та проведення наукових досліджень. Охарактеризовано специфіку та можливості для використання окремих мультимедійних технологій Інтернету для подачі лекційного матеріалу, передачі завдань студентам, формування електронних бібліотек, навчально-методичних мультимедіа-матеріалів, віртуальних лабораторій і практикумів, груп за інтересами, спільного виконання практичних завдань та обміну інформацією. Обґрунтовано можливість використання мультимедійних Інтернет-технологій та електронних засобів зв’язку для розв’язання навчальних завдань викладачі закладів вищої освіти із застосуванням інтерактивних форм навчання: кейс-технологій; круглих столів, дебатів, ділових ігор, тренінгів, відео конференцій, «мозкового штурму», фокус-груп, рольових ігор; групових дискусій, методу проектів. Узагальнено можливості використання інформаційних комп’ютерних технологій для організації дистанційного навчання в межах України, залучення до начального процесу вітчизняних закладів освіти студентів з інших країн, а також проведення за допомогою Інтернет ресурсів спільних наукових конференцій, симпозіумів та обміну актуальною інформацією.

Стаття присвячена обґрунтуванню процесу оновлення вимог до викладача закладу вищої освіти та його ролі у професійній підготовці майбутніх правоохоронців у навчальному середовищі університету. Проаналізовано проблему формування полікультурної компетентності майбутнього фахівця, яка пов’язана із формуванням особистості педагога, його загальної культури, педагогічної майстерності. У публікації визначено, що у педагогіці сукупність професійно-зумовлених вимог до педагога визначається готовністю до педагогічної діяльності. Ознаками готовності викладача закладу вищої освіти до педагогічної діяльності, на нашу думку, є: педагогічна самосвідомість; емоційне позитивне ставлення до суб’єкта (курсанта), об’єкта (педагогічного процесу) і засобу діяльності (виховання та навчання); знання про структуру особистості курсанта, його вікові зміни, цілі й засоби педагогічного впливу в процесі її формування та розвитку; педагогічні уміння щодо організації і здійснення навчального та виховного впливів на особистість; прагнення спілкуватися зі слухачами, передаючи їм свої досвід та знання, відповідно до змісту і способів досягнення соціально значущих цілей. Доведено, що інноваційна діяльність викладача закладу вищої освіти передбачає: впровадження інноваційних технологій навчання, спрямованих на удосконалення цілісного навчально-виховного процесу ЗВО; стимулювання інноваційної, пошукової, творчої професійної діяльності; створення інноваційно-творчої атмосфери взаємодії між учасниками процесу навчання; формування інноваційних здібностей, а саме інноваційного мислення, уяви тощо. Виявлено, що сучасні освітні процеси у правоохоронній галузі зумовлюють нагальну потребу створення цілісної педагогічної системи, що передбачає оптимальне поєднання традиційних і новаторських підходів педагогів до проблеми формування професійної компетентності майбутніх працівників правоохоронних органів, використання інноваційного досвіду наукових досліджень такої проблеми. Авторами визначено, що сучасна професійна підготовка майбутніх працівників правоохоронних органів має орієнтуватись на перспективи міжнародної співпраці, забезпечення мобільності як науковців, викладачів, так і курсантів у межах глобального освітнього і наукового просторів.

Стаття присвячена теоретичному аналізу наукового доробку з проблеми виховання самостійності в дітей дошкільного віку. Дитяча самостійність останнім часом все частіше стає об’єктом підвищеної уваги науковців, викладачів, педагогів. У змісті статті розкривається сутність дефініції «самостійність». Автором подано узагальнені підходи до розуміння і тлумачення самостійності О. Удіною, М. Монтесорі, Ш. Коном, З. Гуріною. Автором статті акцентовано увагу на значенні самостійності для емоційної вихованості в дошкільному віці. Самостійність – це багатоаспектний психологічний феномен діяльності особистості, що має власні конкретні критерії. «Це вольова властивість особистості як здатність систематизувати, планувати, регулювати і активно здійснювати свою діяльність без постійного керівництва і практичної допомоги ззовн»і. Самостійність як характеристика діяльності дошкільника проявляється у здатності досягати мети діяльності без сторонньої допомоги. Проявляється самостійність у дошкільному віці через самосвідомість, що визначається «діяльністю і здібностями особистості, які пов’язані з умінням організувати себе. Проявляється в цілеспрямованості, активності, обґрунтованій мотивації, плануванні своєї діяльності, самостійності, швидкості прийняття рішень і відповідальності за них, критичності оцінки результатів своїх дій, почутті обов’язку». Самостійність розвивається поступово, і починається цей процес у гармонії з проявами психологічними, емоційними, комунікативними, пізнавальними. Розглядаючи дошкільний вік як період формування особистісних якостей, концепція сучасної української освіти визначає сутність нового підходу до дошкільного виховання, заснованого на принципах варіативного змісту, педагогіки розвитку, активного пізнання світу через види суспільної діяльності, виховання дитини як самостійного та ініціативного творця майбутнього.

Розглянута особистість яскравого представника школи істориків Університету Св. Володимира, професора кафедри всесвітньої історії Віталія Яковича Шульгіна (1822 – 1878). Проаналізовано праці в історичній літературі другої половини ХІХ – початку ХХІ ст. про життя, викладацьку, просвітницьку, наукову діяльність ученого. Встановлено, що період роботи науковця на кафедрі всесвітньої історії Університету Св. Володимира протягом 1849 – 1862 рр. склав другий період у процесі становлення школи істориків Університету Св. Володимира. Обґрунтовано, що В. Я. Шульгін належав до засновників української історичної освіти і науки та розвивав традиції школи істориків Університету Св. Володимира. З’ясовано на основі аналізу спогадів студентів професора О. В. Романовича-Славатинського та В. Г. Авсєєнка, що В. Я. Шульгін мав чималий авторитет, його глибоко поважали студенти університету. Узагальнено, що В. Я. Шульгін із повним правом посідає почесне місце серед українських викладачів і науковців Російської імперії середини і другої половини XIX ст.

У контексті актуальних вимог до професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів Нової української школи зростає роль професійної лінгвістичної підготовки вчителя початкових класів. Мета статті – висвітлити сутність методу проєкту, описати види проєктів, етапи роботи над проєктом та можливості застосування його під час формування правописної компетентності студентів закладів вищої педагогічної освіти. Для реалізації мети були використані такі методи дослідження: теоретичні (аналіз і синтез під час опрацювання лінгвістичної, педагогічної та методичної літератури з досліджуваної проблеми; теоретичне осмислення й узагальнення досвіду викладачів-філологів і власного досвіду роботи для визначення стану роботи над формуванням правописної компетентності майбутніх учителів початкової школи; емпіричні (спостереження й аналіз занять з дисципліни «Практикум з українського правопису» для студентів спеціальності «Початкова освіта»). У статті розкрито різнотлумачення поняття, описано значення проєктної діяльності у процесі формування ключових і предметних компетентностей фахівців. У науковій розвідці проаналізовано найбільш поширені класифікації освітніх проєктів, охарактеризовано структуру методу проєкту в працях відомих українських педагогів і лінгводидактів, закцентовано увагу на оцінюванні рівня виконання проєкту студентами, укладено алгоритм роботи над проєктом для студентів, запропоновано зразок проєкту. У результаті аналізу проблеми дійшли до висновку про те, що в умовах модернізації вищої освіти, оновленні її змісту та структури особливої актуальності набувають нові форми й методи навчання, зокрема метод проєкту, який сприяє формуванню у студентів умінь і навичок самостійно здобувати знання, вміння застосовувати отримані правописні знання у конкретних комунікативних ситуаціях.

Для експериментальної перевірки дієвості проєктних педагогічних технологій системи формування проєктної компетентності майбутніх фахівців соціальної роботи в процесі професійної підготовки застосовано метод дослідження в дії в чотирьох циклах. Були перевірені проєктна педагогічна технологія, педагогічна технологія наставництва у проєктах і селфпроєктна педагогічна технологія. Концепція дослідження передбачає поступове збільшення кількості компонентів студентських проєктів, які вони здатні усвідомити як елементарні та включити в поле власної цілеспрямованої активності, урізноманітнюючи при цьому свою фахову діяльність освоєними методами соціальної роботи. Перевірка здійснювалася в компонентах освітньої програми «Соціальна робота» бакалаврського рівня. До участі в дослідженні в дії було залучено п’ять експериментальних груп студентів. Застосовані такі стратегії строгості методу дослідження в дії: тріангуляції теорій; циклічності дослідження та тривалого залучення; стратегія практичності; аналізу девіантного випадку. Отримано експериментальне підтвердження дієвості проєктної педагогічної технології, педагогічної технології наставництва та селфпроєктної педагогічної технології в їх сукупності у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців соціальної роботи. Однак у відповідності до стратегії аналізу девіантного випадку (що була реалізована в умовах дистанційного навчання через карантин) були виявлені особливі ризики сукупності проєктних педагогічних технологій на першому курсі, коли ще не сформований досвід підтримки зворотного зв’язку із викладачем засобами learning management system та соціальних мереж. Ці ризики підсилювалися з точки зору стратегії практичності через зростаюче навантаження на викладачів-наставників. Перспективою подальших досліджень була визначена педагогічна технологія студентського наставництва у складі сукупності проєктної педагогічної технології, педагогічної селфпроєктної технології та педагогічної технології наставництва.

Мета роботи. У статті проаналізовано сутність концепції організаційного розвитку, здійснено екстраполяцію основних її категорій у галузь вітчизняної вищої освіти. Через призму функціонального навантаження компонентів організаційного розвитку у реалізації стратегічних планів розвитку закладів вищої освіти визначено основні інструменти практичної реалізації концепції організаційного розвитку, що можуть бути використані у системі управління сучасним університетом.Методологія. Зростаючий запит на ініціативність, креативність, нестандартний підхід до проєктних активностей, емоційну стійкість, високу мотивацію досягнень, орієнтацію на майбутнє, оригінальне застосування спеціальних знань у вирішенні професійних завдань, стійкий характер продуктивності спілкування у діяльності сучасного викладача інноваційного університету визначає потребу особливих технологій підтримки його безперервного професійного вдосконалення з боку адміністрації закладу. Відповідальність керівників усіх рівнів за управління людськими ресурсами, підтримка новаторства у співробітників є викликом для управлінської діяльності у сучасному університеті.Наукова новизна. Забезпечення підготовки та впровадження освітніх змін на різних рівнях освітньої системи можливе завдяки створенню або освоєнню нової практики освіти. Це – нелінійні ситуації відкритого діалогу, прямого та зворотного зв’язків, солідарної освітньої пригоди, занурення в один самоузгоджений темп освіти. Це також ситуації пробудження власних сил і здібностей, відкриття себе, співробітництва із самим собою та іншими людьми, що допомагає з точки зору інноваційних практик оптимізувати плани, програми, рішення, загалом усю систему управління освітнім процесом у закладі.Висновки. Новітні підходи до забезпечення організаційного навчання через спільну діяльність викладачів, студентів, адміністрації та інших співробітників закладу все частіше розглядаються як частина концепції організаційного розвитку університетів.

На сьогодні в українських вищих медичних навчальних закладах симуляційні технології активно впроваджуються в освітній процес як для навчання студентів, так і для оцінки їх професійних навичок. Крім цього, навчання на основі моделювання може стати способом захисту медичних працівників та пацієнтів від непотрібних ризиків і лікарських помилок через брак практичного досвіду лікаря. Та, на жаль, порівняно з іншими країнами, наша робить перші кроки у цій сфері, особливо це стосується викладання фундаментальних дисциплін. Цей процес вимагає пошуку нових підходів до навчального процесу у викладачів і студентів. Мета нашого дослідження – обґрунтувати методичні підходи підвищення ефективності вивчення фармакології студентами ІІІ курсу медичного факультету через впровадження симуляційних методів навчання. При підготовці до дослідження було використано контент-аналіз із використанням сучасних медичних та науково-педагогічних Internet-джерел, бібліосемантичний, а також аналіз кінцевих продуктів діяльності. На кафедрі фармакології Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова була розроблена імітаційна ситуація за темою «Анафілактичний шок. Фармакологічна терапія», яка використовується в навчальному процесі. Викладачі та студенти відмічали високий рівень ефективності одночасного засвоєння теоретичного матеріалу та набуття практичних навичок на симуляторах-манекенах. Важливим моментом такого методологічного підходу є формування бази для розвитку клінічного мислення. Освітню симуляцію можна вважати важливою складовою підготовки до об’єктивного структурованого клінічного іспиту (ОСКІ). Таким чином, використання імітаційних технологій дозволяє оволодіти професійними практичними навичками на більш високому рівні, ніж лише теоретичний, та сприяє наблизити навчання на теоретичних кафедрах до практичної медицини, дозволяє перенести набуті компетенції в реальну клінічну діяльність.

У статті описуються пріоритети політики ЄС у сфері інформатизації освіти в контексті реалізації програми «Освіта та професійна підготовка 2020». Розглядаються стратегічні європейські документи щодо інформатизації освіти, розвитку цифрових компетентностей і переходу до відкритої освіти. Окреслено інфраструктуру розвитку дистанційної освіти у Республіці Польща. Також описується проблематика використання дистанційного навчання у закладах вищої освіти Республіки Польща та їх перспективність для вітчизняних. Крім того, описується діяльність центрів дистанційного навчання, які діють при закладах вищої освіти Республіки Польща та Європейська Асоціація Університетів, в яких здійснюється дистанційне навчання, і яка охоплює деякі з них. У статті також розглядається розробка і впровадження стандартів якості відкритої освіти у країнах ЄС, а також важливість стандартизації цифрової компетентності викладачів і студентів. Зрештою, ще на початку статті, описуються ключові проблеми розвитку та впровадження ІКТ у вітчизняну освіту, виокремлені в Національній доповіді 2016 р. «Про стан і перспективи розвитку освіти в Україні».

30 серпня 1898 року – в цей день були відкриті музичні класи при Катеринославському відділені Імператорського Російського Музичного Товариства, які й постали початком здійснення професійної музичної освіти у місті на Дніпрі – Катеринославі.За багато років виконання освітньої музично-академічної діяльності змінилось чимало форм проведення цієї величної культурно-стверджуючої, просвітницької місії. Це й відкриття у вересні 1901 року Катеринославського музичного училища вже з науковими класами при ньому, й функціонування Катеринославської консерваторії з 1919 по 1923 роки, й робота музикантів-освітян у музично-театральному технікумі із статусом вищого навчального закладу, й перетворення технікуму з 1937 року в музичне училище із правами середнього спеціального навчального закладу. Більш ніж півстолітня активна музично-освітня діяльність викладачів музичного училища та його дирекції досягла до відкриття у 2006 році Дніпропетровської консерваторії ім. М. Глінки (від 2016 року Дніпропетровської академії музики ім. М. Глінки) як вищого академічного музичного навчального закладу.

Стаття присвячена особливостям процесу формування логічних навичок студентів педагогічних вищих навчальних закладів на матеріалі художніх творів літератури. Окреслено логічні знання та навички, які можна поліпшити за допомогою заздалегідь розроблених завдань із логічним навантаженням. Автор стверджує, що свідоме засвоєння логічних навичок допомагає розвивати творче мислення, розвивати аргументацію вчителя, підвищувати продуктивність і ефективність педагогічної діяльності під час роботи з уривками художніх текстів. У сучасних умовах трансформації нашої національної освіти відповідно до європейського освітнього середовища ми маємо справу з проблемою майбутньої підготовки фахівців, яка зможе конкурувати на високому професійному рівні. Цей вчитель повинен бути мобільним, творчим і логічним. Майбутній фахівець повинен уміти проаналізувати наданий матеріал, зберегти зв'язки, які з'являються серед явищ, реалізувати логічне знання. Логічні навички дають студентам необхідну можливість критично мислити, констатувати зв'язок між думками, щоб довести правду. Також варто відзначити важливість вибору та реалізації літературного змісту, який би використовувався для формулювання логічних навичок студентів у контексті професійної підготовки. Створення різних проектів, моделювання проблемних ситуацій для обговорення є дуже корисним і ефективним. У такому стані у студентів є можливість виявити свої сильні сторони, приймати комплексні рішення та обговорювати наслідки, зміцнювати власну рефлексивну позицію, аналізувати результати своєї діяльності. Сприятливі умови для формування культури логічного мислення студентів виникають під час занять з літератури, історії, мови, соціальних наук, коли викладач пропонує проаналізувати їх і поставити питання, відповіді на які мають розкрити сутність явищ. Ви можете запропонувати студентам провести «Бінарний урок», який є продовженням і розвитком проблематичного викладу матеріалу в діалозі двох викладачів. Необхідно моделювати ситуації обговорення теоретичних і практичних питань двома «експертами», які після закінчення лекції повинні проаналізувати власну діяльність і дати їм оцінку. Під час роботи над завданнями з логічним навантаженням ми підкреслюємо необхідність розвитку логічних навичок під час роботи з уривками фантастичної фантастики. Безперечно, фахова лінгвістична діяльність передбачає ціннісне ставлення до оволодіння логікою мислення, а також теоретико-практичну готовність студентів, що пов’язана з прагненням вчителя до аналізу, узагальнення, осмислення роботи, що потребує оновлення змісту завдань, їхньої модернізації та застосування сучасних інформаційних технологій під час фахової підготовки майбутніх лінгвістів. Ключові слова: логічні навички, творче мислення, власна рефлексивна позиція.

Соціальне замовлення суспільства полягає в тому, щоб фахівець Нової української школи був підготовлений до ефективного виконання своїх професійних функцій і повноцінної участі в усіх галузях життя. У статті висвітлено актуальне питання організації освітнього процесу вищої школи України, а саме формування загальних і професійних компетентностей вчителя початкової школи відповідно до вимог нормативно-правових актів: закону України «Про освіту», професійного стандарту за професіями «Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти», «Вчитель з початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста)». Робота містить огляд основних положень методу проєктів з точки зору досягнення основної мети навчання мови (рідної та іноземної) майбутніх педагогів, що передбачає ефективне спілкування в усній та писемній формах мови, користування мовою як засобом міжкультурного спілкування, вміння використовувати мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Авторами обґрунтовано дидактичний потенціал інтерактивних методів навчання, зокрема методу проєктів, як складової системи формування комунікативної компетентності студентів вищих закладів педагогічної освіти у процесі вивчення української та англійської мови. Здійснено аналіз і узагальнення досвіду роботи викладачів словесних дисциплін Луцького педагогічного коледжу щодо організації освітнього процесу на прикладі міжпредметного практико-орієнтованого довготривалого проєкту «Леся Українка. Україна. Світ», яким було охоплено студентів 1-4 курсів відділення «Початкова освіта» з додатковою кваліфікацією вчитель англійської мови в початковій школі. Доведено ефективність методу проєктів у системі формування загальних і професійних компетентностей загалом, а також комунікативної компетентності зокрема студентів вищих закладів педагогічної освіти України.

У статті порушено проблему професійної підготовки здобувачів вищої освіти в Україні в умовах світової коронавірусної пандемії COVID-19, яка докорінно змінила нашу професійну діяльність. Ми зробили все можливе, щоб адаптуватися. Минуло понад сім місяців, відколи Всесвітня організація охорони здоров'я проголосила COVID-19 пандемією. Сотні мільйонів людей пережили й переживають періоди суворого карантину. Багато хто мусив раптово перемикнутися на роботу з дому; мільйони людей лишилися без роботи. Розглянуто, що майбутнє видається непевним. Нам невідомо, коли суспільне життя повернеться у нормальне русло і чи повернеться взагалі, як невідомо й те, які шрами лишить по собі пандемія. Окреслено актуальні проблеми, які зумовлені необхідністю усвідомлення нової реальності пандемії СOVID-19 як рушія змін освіти. Пандемія COVID-19 докорінно змінила життя університетів. Утім, після «цифрового стрибка» у навчанні багато хто вимагає повернення до нормального навчання в аудиторіях. Заклади освіти припинили очне навчання та перевели понад мільйон здобувачів освіти на «домашнє навчання». Карантин яскраво показав спроможність кожного лектора, його підхід до роботи, організації навчання, володіння ІКТ-навичками. Це сприятиме зміні підходів до підвищення кваліфікації кожного викладача та скорегує кадрову політику. З’ясовано, що ця проблема потребує подальшого вивчення та може розглядатися як узагальнення сучасного світового досвіду з найбільш жагучої проблеми, своєрідним дороговказом для науковців та викладачів. Указано на необхідність дослідження проблеми щодо переходу до дистанційної і змішаної систем освіти, які радикально змінюють способи навчання й учіння, що вимагає відповідних змін в освітніх вимірюваннях, показниках якості освіти, зокрема це стосується питань щодо подальшого перспективного дослідження.

Case studiesandrole-playsare examples of active collaborative teachingtechniques. Online collaborative learning encourages students to learn together in teams using Internet communication technologies. However, online collaborative learning space is not only encouraging but also challenging for both instructors and students. In this article, the authors investigated the application of an online case study method that involves role-play approach (RP/CS) in solving the cases. Due to the shift to online education during the last two years in response to the Covid-19 pandemic, this research study explored the application of online RP/CS in the development of students’ leadership skills, which are of significance for all professions. The purpose of this research study is to investigate if/how the instructors use RP/CS tools in order to aid students in their leadership skills development and how students perceive the application of RP/CS activities introduced in online courses. Course instructors across the West Ukrainian National University were surveyed to identify the courses where the instructors used online RP/CS activities. The focus was on the application of RP/CS in teaching leadership skills. Nine course instructors were interviewed to identify the features around the courses and the use of RP/CS (the aim of the course, the purpose of using RP/CS, and the expected outcomes). 22 second-year students who participated in online RP/CS activities were surveyed online. Seven students were interviewed online. The research purpose was to explore students’ perceived learning, participation, and satisfaction. According to the analysis of students’ surveys and interviews, the participants were satisfied with their online learning experience and felt increased motivation and interest in RP/CS. Thus, the difficulties caused by the Covid-19 pandemic and other current challenges should not negatively affect the educational process in universities. The creation of a new educational space for interactive learning and the use of active collaborative methods online are of particular significance.Key words: online education, case study method, role play, leadership skills, collaborative learning. Методи конкретних ситуацій (case study) та рольові ігри належать до активних колаборативних технологій навчання. Інтерактивне спільне навчання заохочує студентів навчатися разом у командах з використанням технологій Інтернет-комунікацій. Протягом останніх двох років у відповідь на пандемію Covid-19 відбувся перехід до онлайн-навчання. Однак спільний навчальний простір в Інтернеті є складним завданням як для викладачів, так і для студентів. У статті автори розглянули застосування методу конкретних ситуацій (кейс-стаді), який передбачає використання методу рольової гри (РГ) у розв’язанні кейсів з метою розвитку лідерських навичок студентів, які є важливими для всіх професій. Завдання дослідження полягає у вивченні того, як викладачі використовують онлайн РГ/КС та як студенти сприймають застосування РГ/КС на онлайн-курсах. Проведено опитування викладачів Західноукраїнського національного університету для того, щоб визначити курси, на яких викладачі використовували онлайн РГ/КС. Основна увага приділена застосуванню РГ/КС з метою розвитку лідерських навичок. Було проведено інтерв’ю дев’яти викладачів курсів, щоб визначити особливості курсів та використання РГ/КС (цілі курсу, причини використання РГ/КС та результати). Також 22 студенти другого курсу, які брали участь в онлайн РГ/КС під час онлайн-курсу Командна робота та лідерство, взяли участь і в опитуванні. Аналіз даних опитувань та інтерв’ю студентів показав, що вони позитивно сприймають активну спільну навчальну діяльність, задоволені досвідом навчання онлайн, мали підвищену мотивацію та інтерес до РГ/КС. Отже, труднощі, спричине-ні пандемією Covid-19, та інші сучасні виклики не повинні негативно впливати на навчальний процес в університеті. Особливої важливості набуває створення нового освітнього простору інтерактивного навчання і використання активних колаборативних методів онлайн. Ключові слова: онлайн-навчання, метод конкретних ситуацій (кейс стаді), рольова гра, лідерські якості, колаборативне навчання.